Античний театр як модель античного полiсу

ВлАттичний театр як модель античного полiсуВ»

Дипломна робота

Змiст

Вступ

Роздiл 1. Роль культу Дiонiса в життi античного полiсу i становленнi аттичноi трагедii

1.1 Походження i дiяння Дiонiса

1.2 Форми культу Дiонiса в Грецii

1.2.1 Сiльськогосподарськi свята на честь Дiонiса. Дiонiсii

1.2.2 Оргiастичнi свята Дiонiса в Грецii

Роздiл 2. Аттична трагедiя як соцiальний регулятор i механiзм

Висновки

Список використаноi лiтератури

вступ

Актуальнiсть теми. На кожному новому етапi державницького творення, пошукiв нацiональноi iдеi, в кожну культурну кризову епоху iвропейська культура так чи iнакше звертаiться до античного нащаддя. Не виключення i сучасна украiнська культура доби постмодернiзму. Невипадково, що численнi науково-практичнi конференцii, театральнi постановки тощо знаходять вiдповiдi на виклики доби в античнiй класицi, перш за все в аттичнiй трагедii. Ось чому i наша робота присвячена розгляду проблеми аттичноi трагедii як моделi полiсу (в полiтичному, культурному, особистiсному) планах. Тим бiльш, що саме такий розворот проблеми вимагаi особистих роздумiв.

Мета роботи тАУ розгляд аттичноi трагедii як моделi античного полiсу в сенсi подiбноi i тотожноi генези, функцiонування, внутрiшнiх механiзмiв.

Для досягнення цiii мети, нам необхiдно вирiшити такi дослiдницькi задачi:

В· ЗтАЩясувати якi культовi практики раннiполiсноi Еллади призвели до появи полiсемантичного та синтетичного феномену аттичноi трагедii;

В· Проаналiзувати буття полiсу з позицiй структур повсякденностi: матерiальне, соцiальне та емоцiональне життя;

В· Визначити, якi сторони суспiльного життя не мали механiзмiв регуляцii;

В· Дослiдити, якi полiснi практики прийняв на себе аттичний театр в процесi свого становлення та функцiонування.

ОбтАЩiктом дослiдження в дипломнiй роботi стало семантичне поле, в якому розвивалися як антиний полiс, так i аттична трганедiя.

Предметом дослiдження в дипломнiй роботi став аналiз аттичноi трагедii як соцiорегулюючого та iнтегруючого механiзму античного полiсу, а значить i античноi культури; виявлення тих рис, якi дозволяють розглядати трагедiю в широкому сенсi як модель античного полiсу.

Методи дослiдження. Зважаючи на проблеми, що iх ми розглядаiмо в нашiй дипломнiй роботi, при дослiдженнi античного полiсу були застосованi такi методи, як: аналiтичний, iсторичний, системний, теоретичний, культурологiчний.

Виходячи з вищесказаного, зазначимо, що робота складаiться з двох роздiлiв. В Роздiлi 1. Роль культу Дiонiса в життi античного полiсу i становленнi аттичноi трагедii, ми розглядаiмо спiльне культурне та ментальне походження як полiса, так i аттичноi трагедii, доводячи iднiсть походження обох цих культурних феноменiв.

В Роздiлi 2. Аттична трагедiя як соцiальний регулятор i механiзм, ми доводимо ВлмодельнiстьВ» аттичноi трагедii для античного полiса через принципи ii функцiонування в культурi.

РОЗДРЖЛ 1. роль КУЛЬТу ДРЖОНРЖСА в життi античного полiсу i становленнi аттичноi трагедii

Будь-який художнiй твiр, будь-який феномен культури в певному ступенi i моделлю культурноi ситуацii, яка його породила. Це положення давно i мiцно затвердилося в теорii культури.[1]
Проте, роль i мiсце тих або iнших артефактiв художньоi творчостi рiзнi для кожноi культурноi епохи. Якщо культурну ситуацiю Середньовiччя найповнiше вiдображаi храм i площа, а XX в. - кiнематограф i телебачення, то вiдносно античностi таким специфiчним "образом доби" довгий час вважалася класична скульптура. Достатньо тiльки вiдзначити, що Гегель говорив про "статуарнiсть", як про загальну характеристику класичноi культури, i просякненiсть цiiю самою статуарнiстю всiх видiв людськоi творчостi цiii доби.[2]
Близький був до його поглядiв i О.Ф. Лосев (вiн говорив про "тiлеснiсть" античноi культури, що у загальних рисах найбiльш вiдбилася в мистецтвi скульптури)[3]
. Не заперечуючи виняткову значущiсть грецькоi класичноi пластики як вершини художнiх узагальнень античностi, ми все ж таки спробуiмо довести, що саме аттична трагедiя, повнiстю синхронна всьому перiоду класичноi грецькоi культури, i унiверсальною моделлю античноi культури за генезою, формою, адекватнiстю читання культурного знаку, в енергетично-ментальному сенсi, нарештi. Аттична трагедiя виникаi, як вiдомо з культовоi практики, бiльш того, з культовоi практики дiонiсiйства. Цей культ, як нiякий iнший, був звернений до iндивiдуальноi ВлгеройственностiВ», тому й такий популярний в Аттицi, i Афiнах, зокрема. Полiс аттичного типу, вершина античного культурного i полiтичного устрою, багато в чому будуiться на мiфологемах дiонiсiйськоi практики. Розглянемо iх структуру i становлення.

1.1 Походження i дiяння Дiонiса

Сын Зевса, Дионис, я тАФ у фиванцев.

Здесь некогда Семела, Кадма дочь,

Меня на свет безвременно явила,

Поражена Зевесовым огнем.

Из бога став по виду человеком,

Я подхожу к струям родимых рек..

Еврипид. Вакханки. 1 тАФ 6

Походження культу Дiонiса, як i мiстерiй Деметри, втрачаiться в доiсторичному минулому. Корiння його, поза сумнiвом, пов'язане з якнайдавнiшими обрядами родючостi. Можливо, дiонiсизм мав загальнi витоки з праарiйским оргiастичним культом хмiльного зiлля тАФ Соми, або Хаоми. У iсторичний час iм'я Дiонiса пов'язували з виноградарством i виноробством. Вiн був оголошений також покровителем дерев i стад. Але спочатку Дiонiс, найiмовiрнiше, був не ким iншим, як старим крiтським божеством вiдтворюючоi та родючоi сили. Всi його пiзнi атрибути: виноград, дерева, хлiб тАФ вториннi. Головним же символом його був бик. Вакханки спiвали:

О, гряди, Дионис благой

В храм Элеи,

В храм святой,

О, гряди в кругу хариты,

Бешено ярый,

С бычьей ногой,

Добрый бык,

Добрый бык[4]

Якийсь час центром шанування Дiонiса залишалася Фракiя тАФ краiна на кордонi теперiшнiх Грецii i Болгарii. Там вiдродився цей стародавнiй культ i бiля VI сторiччя почав розповсюджуватися по всiй Елладi.

У одному з фракийских сiл, йдеться в народнiй грецькiй оповiдi, жив старий смутний бездомний козел. Проте восени з ним вiдбувалися дивовижнi змiни: вiн починав весело пiдстрибувати i грайливо чiплятися до перехожих. У такому станi козел перебував якийсь час, потiм повертався до свого смутку. Селян зацiкавили несподiванi змiни в настроi козла, i вони почали стежити за ним. З'ясувалося, що настрiй тварини змiнювався на краще пiсля того, як вона походить по винограднику i поiсть кетягiв, що залишилися пiсля збору урожаю. Як правило, на полях залишалися розчавленi, бруднi кетяги. Виноградний сiк бродив i перетворювався на хмiльне вино. Вiд нього й п'янiв козел. Люди спробували цi ласощi i вперше вiдчули на собi дiю алкоголю. Козел був проголошений винахiдником вина i, таким чином, став богом. Двiчi на рiк тАФ навеснi, коли винограднi лози розпускали бруньки i селяни починали обрiзання виноградних кущiв, i восени, пiсля приготування першого вина з молодого винограду, на честь Дiонiса влаштовувалися мiстерii. Найбiльш урочистими i веселими були осiннi святкування. Учасники мiстерiй збиралися вечорами на пагорбах, розпалювали вогнища, пили Влкров ДiонiсаВ», танцювали, спiвали, поiдали жертовних тварин i таке iнше.

З Фракii культ Дiонiса i мiстерii, якi його супроводжували, розповсюдилися по всiй Грецii, а потiм (з III ст. до н.е.) тАФ по всiй територii iмперii Олександра Македонського. Слiд зазначити, що мiстерii Дiонiса формувалися в основному на околицях Стародавньоi Грецii тАФ в Македонii i пiдвладнiй iй Фракii[5]
. До вiдкриття Мiкенськоi культури вважали, що Дiонiс це чужоземний бог, якого чтили варвари, i одного прекрасного дня почав наступ на цивiлiзовану Елладу. Його культ, на думку дослiдникiв того часу, був фракiйського походження; там, у пiвнiчних сусiдiв Грецii, що мали так багато спiльного з малоазiатськими племенами, за словами одного з найбiльших дослiдникiв дiонiсизма, Е. Родi, Влздiйснювалося на честь його святкування на висотах гiр, темною нiччю, при мерехтливому свiтлi факелiв. Лунала галаслива музика: звук мiдних гомiнких бубнiв, глухий грiм, i серед них звуки низько тонних флейт, що приводять в безумство. Збуджений цiiю музикою натовп тих, що святкують, танцюi з галасливим трiумфуванням. Здебiльшого це жiнки, якi доходять до виснаження в цьому дикому танцi. Волосся дико розвiваiться, в руках вони тримають змiй, присвячених Сабазiю; вони розмахують вакхiчними жезлами, в яких пiд плющем прихованi вiстря копiй. Так шалiють вони до крайнього збудження всiх вiдчуттiв, потiм в священному екстазi вони кидаються на тварин, вибраних для принесення в жертву, хапають i роздирають наздогнану здобич, вiдривають зубами криваве м'ясо i пожирають його сиримВ»[6]
. Проте тепер встановлено, що ця думка була не цiлком точною. Ахейськi епiграфiчнi матерiали свiдчать, що греки знали Дiонiса ще до Троянськоi вiйни[7]
.

Проте це вiдкриття, проливаючи додаткове свiтло на витоки культу Дiонiса, не вирiшуi остаточно питання про його походження. Наприклад, А. Ф. Лосев, чудово знайомий з досягненнями мiкенологii, однак вважаi, що Дiонiс тАФ божество не еллiнського, а схiдного (фракiйського та лiдiйсько-фригiйського) походження, що прийшло через Фракiю, розповсюдилося в Грецii порiвняно пiзно i насилу утвердилось там. Хоча iм'я Дiонiса зустрiчаiться на табличках крiтського лiнiйного письма ВлВВ» ще в XIV в. до н.е., проте розповсюдження i затвердження культу Дiонiса в Грецii вiдноситься до VIIIтАФVII ст. до н.е. i пов'язано iз зростанням мiст-держав (полiсiв) i розвитком полiсноi демократii. У цей перiод культ Дiонiса почав витiсняти культи мiсцевих богiв i героiв. Дiонiс як божество землеробського кола, пов'язане iз стихiйними силами землi, постiйно протиставляiться Аполлону як божеству, перш за все, родовiй аристократii. Народна основа культу Дiонiса вiдбилася в мiфах про незаконне народження бога, його боротьбу за право увiйти до лав олiмпiйських богiв i за повсюдне встановлення свого культу[8]
.

Так чи iнакше, Дiонiс з'явився на Олiмпi пiзнiше за iнших богiв. РЖснують мiфи про рiзнi стародавнi втiлення Дiонiса, якi мов би готували його прихiд. Вiдомi архаiчнi iпостасi Дiонiса: Загрей, син Зевса Критського i Персефони, РЖакх, пов'язаний з елевсинськими мiстерiями[9]
.

Коли говорять про мати сина Зевса Дiонiса, називають рiзнi iмена. Однi вважають, що його матерю була Деметра або РЖо[10]
; iншi називають Дiону, Персефону, з якою Зевс злiгся у виглядi змiя, i навiть Лето[11]
. Плутарх, називаючи Дiонiса Влсином ЛетоВ» (ВлзабуттяВ»), таким чином вказуi на його пiзнiшу iпостась тАФ бога виноградноi лози[12]
. Проте бiльшiсть античних авторiв схиляються до того, що Дiонiс тАФ син Зевса i Семели, дочки фiванського царя Кадма.

Основний мiф про походження Дiонiса звучить таким чином. Зевс, прийнявши вигляд смертного, мав таiмний любовний зв'язок iз смертною жiнкою Семелою (ВлземляВ»). Охоплена ревнощами Гера, перетворившись на стареньку, порадила Семелi, яка була вже на шостому мiсяцi вагiтностi, поставити своiму таiмничому коханому умову: хай вiн з'явиться перед нею в своiму справжньому виглядi, яким вiн являвся свататися до Гери. Семела послухалася цiii поради. РЖ Зевс, що присягнувся водами Стiкса, був вимушений виконати ii прохання: вiн з'явився iй в гуркотi грому i сяйвi блискавок, чим i спопелив ii.

Грянули громы Зевса -

Муки родов приспели:

90 Не доносив, извергнула

Бромия мать из чрева

И под ударом молний

Кончила жизнь безвременно..[13]

Проте, ii шестимiсячного недоношеного сина Зевсовi вдалося врятувати. Спочатку гнучкi стебла зеленого плюща вихопили дитину з полумтАЩя й уповили його прохолодою матерi-землi. А потому Гермес зашив врятовану дитину в стегно Зевса, який по трьох мiсяцях доношування, в сталий термiн вивiв його на свiтло. От чому Дiонiса називають Влдвiчi народженийВ» або Влдитя подвiйних дверейВ»[14]
.

Но извергнутого принял

Зевс в свое немедля лоно,

И, тая от Геры сына,

Он его в бедре искусно

Пряжкой застегнул златою.

100 Когда же приспел ему срок,

Рогоносного бога родил он,

Из змей венок ему сделал,

И с той поры этой дикой добычей

Обвивает менада чело[15]
.

Пiсля народження Дiонiса Зевс через Гермеса вiддав його на виховання нiсейським нiмфам,[16]
iнша версiя тАУ сестрi Семели РЖно, яка була замiжня за Афамантом[17]
. За те, що Афамант виховував в своiму будинку Дiонiса, ревнива Гера наслала на нього безумство, в припадку якого вiн убив свого сина Леарха, прийнявши його за оленя[18]
.

Пышноволосые нимфы вскормили младенца, принявши

К груди своей от владыки-отца, и любовно в долинах

Нимфы его воспитали. И волей родителя-Зевса

Рос он в душистой пещере, причисленной к сонму бессмертных.

После того как возрос он богинь попечением вечных,

Вдаль устремился по логам лесным Дионис многопетый,

Хмелем и лавром венчанный, вслед ему нимфы спешили,

Он же вел их вперед. И гремел весь лес необъятный[19]
.

Усюди, де з'являвся молодий бог, його супроводжували вибухи ентузiазму i оргii. Зростала його свита. Говорили, що його коханою стала Арiадна тАФ дочка крiтського царя Мiноса, та сама, що допомогла Тезею убити Мiнотавра. Мабуть, в цьому тАФ вказiвка на крiтське корiння культу Дiонiса[20]
.

Мiфологiчний цикл Дiонiса вельми складний хоч би тому, що останнiй виступаi в мiфах пiд рiзними iменами; точнiше, антична релiгiя визнавала декiлька iпостасей або декiлька теофанiй, богоявлень, Дiонiса. У деяких з них вiн виступаi як iстота виключно божественна, iнодi навiть iз зооморфними рисами (бикоголовий Дiонiс-Загрей, гепард, леопард чи ба барс Дiонiс-Нiсей), в iнших тАФ як людина або, точнiше, боголюдина, що з'явилася на землю завдяки народженню вiд смертноi жiнки Семели. З образом Дiонiса-Загрея пов'язана i iпостась Дiонiса-РЖакха, сина-чоловiка Деметри (iнодi Персефони), одного з провiдних персонажiв Елевсинських мiстерiй.

Дiонiс-Загрей (Звiролов) народився вiд кровозмiсного зв'язку Зевса зi своiю дочкою Персефоной, у свою чергу народженою вiд iнцеста; у цьому варiантi мiфу Зевс перетворився на крилатого змiя i таiмно вповз в печеру, де знаходилася Пересефона, i злiгся з нею. В результатi у Кори (iнше iм'я Персефони, що вказуi на ii дiвоцтво, ВлдiвчинаВ») народилося рогате або бикоголове дитя, Дiонiс-Загрей. Дiонiс-Загрей особливо шанувався на Критi[21]
.

Взагалi-то, для дiонiсiйського мiстерiального циклу мiфiв
надзвичайно характерний iнцестуальний мотив, названий Д. С. Мережковським Влсходами кровозмiшеньВ»: поiднання Зевса з матерью Деметрою, внаслiдок чого народжуiться Кора-Пересефона, потiм його ж тАФ з дочкою Персефоною, плодом чого був РЖакх-Дiонiс i, нарештi, найбiльш таiмне тАФ РЖакха з Корою, iм'я плоду якого складаi мiстерiальну таiмницю. Мотив кровозмiшення як повороту назад процесу народження виявляiться тiсно пов'язаним з суттю Дiонiсова культу як культу подолання смертi через воскресiння розтерзаного бога[22]
.

Зевс, побачивши сина, вiдразу ж надзвичайно полюбив його, дав йому свою зброю, своi атрибути громовержця i посадив його праворуч вiд себе на престолi: ВлЗевс пануi над всiма, а Вакх пануi i над ЗевсомВ», свiдчить орфiчний вiрш в передачi неоплатоника Прокла, а знаменитий римський критик християнства Цельс побачив в цьому рогатому дитятi Загреi апокалiптичного Агнця, але перетворив все на жарт i висмiювання християн[23]
.

Дружина Зевса ревнива Гера задумала погубити немовля, i коли Зевс одного разу вiдлучився з Олiмпу, вона намовила Титанiв напасти на Загрея i розтерзати його.

Титани, щоб не налякати божественного немовляти своiми чорними хтоническими обличчями, натирають iх крейдою i лiзуть на Олiмп. Загрей граi рiзними iграшками, бере в руки дзеркало i дивиться в нього. Зачарований своiм вiддзеркаленням, вiн втрачаi пильнiсть, i титани хапають його. Загрей перетворюiться на метелика, змiю, птаха, коня, хвилю, лева, мошку, зiрку, хмару, гору, билинку i вислизаi вiд Титанiв, якi безуспiшно ловлять його. Але цикл перетворень закiнчений, i Загрей знову стаi рогатим немовлям. Титани хапають бога, терзають, розрубують його, п'ють його кров (з пролитоi на землю кровi зростаi гранатове дерево), смажать, варять i пожирають його плоть, за винятком серця. Це серце, що ще трiпоче, вiднiмаi у Титанiв Афiна (iнша версiя - Аполлон) i вiддаi його Зевсовi. Зевс спопеляi Титанiв блискавкою, i з праху його постають люди, що поiднують в собi два начала, тАФ благе дiонiсiйське (оскiльки Титани ВлпричастилисяВ» плотi бога) i зле - титанiчне. Серце ж Загрея Деметра вдягнула новою плоттю Вакха-людини. Бабця Дiонiса Рея, розшукавши внука, знов склала з шматкiв його тiло i повернула до життя. Персефона, якiй Зевс вiдтепер доручив наглядати за дитиною, передала його царевi Орхомена Афаманту i його дружинi РЖно, наставивши ii, що дитину слiд ростити на жiночiй половинi будинку, переодягненою в дiвчинку. Проте Геру не вдалося обдурити, i вона покарала цю царську чету, наславши на них безумство. У припадку безумства Афамант убив свого сина Леарха, прийнявши його за оленя[24]
.

Тодi, на прохання Зевса, Гермес тимчасово перетворив Дiонiса на козеняту або баранчика i передав його нiмфам Макрiдi, Нiсi, Ерато, Бромii i Ваксi, що вони мешкали на гелiконськiй горi Нiса. Вони й поселили Дiонiса в печерi, пестили i лелiяли його, годували медом. За цю службу Зевс згодом помiстив iх зображення серед зiрок пiд iм'ям Гiад (у семизiррi сузiр'я Тельця, за древнiми, сузiртАЩя Орiону тАУ в сучаснiй астрономii). Саме на горi Нiса Дiонiс винайшов вино, за що його в основному i звеличили[25]
.

За iншою версiiю мiфу, самi Титани передали розтерзане серце Загрея Аполлону для воскресiння, i той до дня його повстання з мертвих поклав тiло Загрея в трунi-ковчезi бiля Дельфiйського треножнику[26]
.

За третьою версiiю, серце Загрея Зевс проковтнув або ж стовк його i, змiшавши з амброзiiю, напоiв цим напоiм Семелу, Влземну ДеметруВ», вiд якоi пiсля ii злягання iз Зевсом i народилася Дiонiс-людина[27]
.

Коли Дiонiс став дорослим, Гера впiзнала в ньому сина Зевса, не дивлячись на вiдбиток жiночностi, який наклало на нього виховання, i вселила в нього безумство. Вiд цього безумства вiн був зцiлений тiльки у Фрiгii Великою МатiртАЩю Кибелою-Реiю, яка i залучила його до своiх оргiастичних мiстерiй. Вiн вiдправився мандрувати по всьому свiту, оточений великою галасливою свитою. Ще дитиною Дiонiса водять густокосi нiмфи, його годувальницi; потiм ця купка супутниць зростаi в блискучий тiас, тобто дружину: там i бiлоногi менади з тирсами, бубоном, плющем або змiями у волоссi, сатири тАФ напiвлюди з козлячими ногами i хвостом i кiнськими вухами, п'яницi i ласуни, пристраснi музиканти i невтомнi танцюристи, Пан, який винайшов сопiлку, фрiгiийський бог потокiв Силен, там рум'яний хлопчик Ойнопiон наливаi боговi вина, а Ойнос, втiлене вино, танцюi iз палаючим факелом; там цiла низка красивих нiмф, i Лоза в квiту, i Запаморочення, там i три божественнi подруги Дiонiса: Сп'янiння, Чарiвнiсть i Мир.

Спочатку вiн подорожував по РДгипту i Сирii, узявши з собою виноградну лозу, а на островi Фарос його гостинно прийняв цар Протей. Серед лiвiйцiв, що населяли Дельту Нiлу напроти острова Фарос, було декiлька цариць амазонок, яких Дiонiс запросив виступити разом з ним проти титанiв i повернути царевi Аммону царство, з якого вiн був вигнаний. Подолання Дiонiсом титанiв i повернення трону володарю Аммону тАФ одна з перших його вiйськових перемог[28]
. Пiсля цього через Фрiгiю вiн вiдправився на схiд до РЖндii. Досягнувши Евфрата, вiн зустрiв опiр царя мiста Дамаску i здер з нього живого шкiру. Потiм з плюща i виноградноi лози вiн побудував мiст через рiчку. Через Тигр йому допомiг перебратися тигр, посланий його отцем Зевсом. На шляху до РЖндii вiн усюди зустрiчав опiр i пiдкорив цiлу краiну, навчивши ii народ мистецтву виноградарства, давши йому закони i заснувавши великi мiста[29]
. На шляху з РЖндii вiн зустрiв опiр з боку амазонок, чиi орди вiн переслiдував аж до Ефеса. Не багатьом з них вдалося сховатися в храмi Артемiди, де, як вважали древнi, й досi живуть iх нащадки. Тих, що втекли на Самос, Дiонiс почав переслiдувати на човнах, i на полi битви iх вилягло так багато, що поле почали називати Пангема (ВлкривавеВ»). Бiля Флоя частина слонiв, яких вiн привiв з РЖндii, загинула, а кiстки iх мали традицiю показувати ще в класичний та еллiнiстичний перiоди.

Потiм через Фрiгiю Дiонiс повернувся до РДвропи. У Фрiгii Рея, що доводилася йому бабцею, пiддала його очищенню вiд всiх вбивств, якi вiн зробив в безумствi, а потiм посвятила його в своi мiстерii. Пiсля цього Дiонiс напав на Фракiю, але не встигли його люди висадитися в гирлi рiчки Стрiмон, як цар едонiв Лiкург, озброiний палицею, якою перегонять бикiв, чинив iм такий рiшучий опiр, що незабаром вся армiя, що висадилася, опинилася в полонi, за винятком самого Дiонiса, який кинувся в морi i знайшов порятунок в гротi Фетiди. Розчулена такою невдачею Рея допомогла полоненим бiгти, а самого Лiкурга позбавила розуму. У божевiллi вiн ударив свого сина Дрiанта сокирою, упевнений, що рубаi лозу, i син помер. Ще не оговтавшись, вiн вiдрiзав у трупа нiс, вуха, пальцi на руках i ногах, i вся фракiйська земля стала безплiдною, прийшовши в жах вiд такого лиходiйства. Коли Дiонiс, вийшовши з моря, оголосив, що земля не буде родити, поки Лiкурга не вiддадуть на смерть, едонцi вiдвели царя на гору Пангей, де дикi конi розiрвали його на частини.

Бiльше Дiонiсу нiхто не опирався у Фракii, i вiн продовжив шлях в свою улюблену Беотiю, де вiдвiдав Фiви, запросивши всiх жiнок взяти участь в бенкетах на горi Киферон. Пенфей, цар Фiв, не злюбив розпусту Дiонiса, захопив його разом зi всiма менадами, але, втративши розум, замiсть того, аби закувати Дiонiса, закував бика. Менадам знов вдалося бiгти, i вони вiдправилися мандрувати по горах, розриваючи на шматки молодих оленiв. Пенфей спробував зупинити iх, але збудженi вином i релiгiйним екстазом вони розiрвали царя на частини, причому очолювала iх його власна мати Агава, i вона ж вiдiрвала йому голову.

У Орхоменi три дочки Мiнiя, яких звали Алкифоя, Левкиппа i Арiстiппа, варiант тАУ Арiстiппа i Арсиноя, вiдмовилися брати участь у вакхiчних ходах, не дивлячись на те, що Дiонiс сам запросив iх, з'явившись в образi дiвчини. Почувши вiдмову, вiн перетворився спочатку на лева, потiм на бика i пантеру i позбавив iх розуму. Левкиппа принесла в жертву власного сина Гiппаса, коли на нього лiг жереб, i три сестри розiрвали його на шматки i пожерли, пiсля чого почали несамовито носитися по горах, поки, нарештi, Гермес не перетворив iх на птахiв, хоча деякi стверджують, що Дiонiс перетворив iх на кажанiв.[30]
На спокуту смертi Гiппаса в Орхоменi щорiчно святкували свято пiд назвою Аргiонiя (Влспонука до дикостiВ»), на якому обраницi спочатку вдають, що розшукують Дiонiса, а потiм, зiйшовшись на тому, що вiн перебуваi десь в товариствi муз, сiдають в коло i загадують один одному загадки до тих пiр, доки з храму Дiонiса не вибiжить жрець з мечем i не уб'i ту з них, яку зловить першою.

Пiсля того, як вся Беотiя визнала божественнiсть Дiонiса, вiн почав навiщати острови Егейського моря, несучи скрiзь веселiсть i руйнування. Зi схiдних земель (з РЖндii або з Лiдii i Фрiгii) вiн повертаiться до Грецii, до Фiв. Прийшовши в РЖкарiю, вiн зтАЩясував, що його корабель не годиться для подальшого плавання, i найняв iнший тАФ з тиренськими моряками, якi заявили, що пливуть на острiв Наксос. Проте насправдi це були пiрати, якi, не пiдозрюючи про божественну природу Дiонiса, вiдправилися до Азii, щоб продати його в рабство[31]
. Вони закували Дiонiса в ланцюги, проте окови самi впали з його рук; Дiонiс зробив так, що з палуби стала рости виноградна лоза, що незабаром обплутала всю щоглу, а оснащення стало все обплетеним плющем. Весла перетворив на змiй, сам вiн з'явився у виглядi ведмедицi чи лева, а весь корабель був переповнений дикими звiрами. До того ж шалено звучали флейти. З переляку пiрати пострибали у воду i перетворилися на дельфiнiв[32]
.

У цьому мiфi вiдбилося архаiчне рослинно-зооморфне походження Дiонiса. Рослинне минуле цього бога пiдтверджуiться його епiтетами: Евiй (ВлплющВ», ВлплющевийВ»), Влвиноградний кетягВ» i так далi.[33]
Зооморфне минуле Дiонiса, вiдображене в його здатностi до перевертання у звiрiв i уявленнях про Дiонiса тАФ бика[34]
i Дiонiса тАФ козла. Символом Дiонiса як бога родючих сил землi був фалос.

На островi Наксос Дiонiс зустрiв свою кохану Арiадну, покинуту Тесеiм, викрав ii i на островi Лемнос одружився з нею; вiд нього вона народила Ойнопiона, Фоанта, Стафiла, Латромiду, Еванта i Тавропола. Пiзнiше вiн помiстив ii весiльний вiнок серед зiрок[35]
.

З Наксоса Дiонiс вiдправився в Аргос, де Персей спочатку чинив опiр йому i убив безлiч його прихильникiв. За це Персей понiс покарання: Дiонiс наслав на аргiвтАЩянок безумство, i тi почали пожирати своiх немовлят живцем. Персей поспiшив визнати свою помилку i вмилостивити Дiонiса, побудувавши храм на його честь[36]
.

Нарештi, встановивши свiй культ у всьому свiтi, Дiонiс пiднiсся на небеса, щоб зайняти своi мiсце праворуч вiд Зевса як один з дванадцяти великих богiв. Згiдно з однiii з версiй мiфу, Гестiя поступилася йому своiм мiсцем за столом богiв, зрадiвши можливостi покiнчити з розбратами в ii сiмействi i знаючи, що вона завжди може розраховувати на гостиннiсть в будь-якому грецькому мiстi, яке тiльки iй захочеться вiдвiдати.[37]
Пiсля цього через Лерну Дiонiс спустився в Тартар, де пiдкуповував Персефону, подарувавши iй мирт за дозвiл забрати з собою його покiйну матiр Семелу. Мати пiднялася з ним в храм Артемiди в Трезенi, але, щоб решта духiв померлих не почала iй заздрити i не образилися, вiн змiнив ii iм'я i представив богам-олiмпiйцям як Тiону.[38]
Зевс надав в ii розпорядження житло, на що навiть Гера, приховавши злiсть, змовчала.

Таким чином грецька, доволi гнучка в своiму розвитку i рефлексивна мiфологiчна традицiя демонструi розвиток, чи пак, повернення до сонму могутнiх Олiмпiйських богiв колись хтонiчного Дiонiса, вмираючого та народжуючогося бога. Безперечно демократичне божество, сповнене неолiтичного мiстицизму займаi особливе мiсце в культурнiй практицi античних Афiн. Його культи та повтАЩязанi з ними мiстерii, стають доволi популярними в широких верствах афiнського населення. Тому з погляду культуролога нема предмету для спору в питаннi про те, з якоi традицii народилася трагедiя. Вона, дiйсно, як писав Ф. Нiцше, була народжена з духу дiонiсiйськоi iдеологii[39]
, яка до VII ст. до н.е. буквально захоплюi культову практику Еллади, як Дiонiс у варiантах мiфу захоплюi ii територiю.

1.2 Форми культу Дiонiса в Грецii

1.2.1 Сiльськогосподарськi свята на честь Дiонiса. Дiонiсii

Быстрой стопою приди, о владыка, к давильному чану Руководителем будь нашей работы ночной;

Выше колен подобравши одежду и легкую ногу

Пеной смочив, оживи пляску рабочих своих.

И говорливую влагу направив в сосуды пустые,

В жертву лепешки прими вместе с лохматой лозой.

Квинт Меккий. Молитва виноделов Вакху[40]
.

Однiiю з найважливiших сторiн культу в Грецii були свята. Вони не були однаковими повсюдно в Елладi. Поза сумнiвом, найбiльшою популярнiстю користувалися афiнськi свята: до великих Панафiнеям i Дiонiсиям у Афiни стiкалася маса iноземцiв, i тодi мiсто демонструвало ту пишнiсть, витрати на яку засуджували такi люди, як Сократ. У Спартi свят було значно менше i, в усякому разi, не було таких, якi за блиском могли б порiвнятися з афiнськими. Але грецькi свята були дуже рiзноманiтнi не тiльки через мiсцевi вiдмiнностi; вони сильно вiдрiзнялися також враховуючи характер бога i мету святкування. При цьому на перший план виступали власне культовi дii: то великi жертвопринесення i урочистi процесii, то спокутнi церемонii; на них вiдбувалися змагання i iгри; бували мiстичнi посвяти i оргiастичнi торжества. Свята часто також мали значення днiв веселостi i спокою, коли припинялися всi приватнi i суспiльнi справи, судова дiяльнiсть i полiтичнi збори[41]
. Платон саме в цьому вбачав мету свят: боги давали людям вiдпочинок вiд працi, щоб вони веселилися разом з музами, Аполлоном i Дiонiсом.

Дiонiсiйських святкувань було багато, iх справляли в рiзнi пори року: Малi, або сiльськi Дiонiсii тАФ в груднi, Ленii тАФ в сiчнi, Антестерii тАФ в лютому, Великi, або мiськi, Дiонiсii тАФ в березнi, Осхофорii тАФ в жовтнi. Кожне з цих свят було пов'язане з яким-небудь етапом рiчного циклу виноградарства або виготовлення вина[42]
.

Виноградна лоза i плющ хоча спочатку i не зв'язувалися з
Дiонiсом (який на початку був богом продуктивних сил природи
взагалi), надалi мiцно увiйшли до його мiфологii. Про це
свiдчить безлiч епiтетiв Дiонiса, пов'язаних або з цiiю
рослиною, або з вином як продуктом виноградноi лози. ВлВинограднийВ»,
ВлпрекрасновинограднийВ», ВлвиноградолюбивийВ», ВлмногогронийВ», ВлгронеприкрашенийВ», ВлвиноподательВ», ВлвиноносецьВ», ВлвинорозливательВ», ВлвинородительВ», ВлвинопивцяВ». А назва одного з дiонiсових свят ВлЛенiiВ» походить вiд слова, що маi значення ВлдавильняВ», ВлточилоВ», ВлчанВ». Плющ теж був пов'язаний з культом i мiфом Дiонiса[43]
. Дiонiс зображався або цiлком у виглядi бика, або, принаймнi, з бичачими рогами.

Перш за все потрiбно назвати Осхофорii. РЗх справляли, коли у все Аттицi закiнчувався збiр винограду нового врожаю. Богам приносили в жертву винограднi китицi, а афiнськi ефеби змагалися в бiгу на довгi дистанциитАФ першi 10 переможцiв отримували нагороди.[44]
Його назва походить вiд того, що цього дня двоi хлопцiв повиннi були принести гiлки виноградноi лози iз стиглими гроздями вiд святилища Дiонiса до храму Афiни. Потiм влаштовувалися змагання бiгунiв, i переможець отримував в нагороду напiй, змiшаний з п'яти компонентiв. Змагання хлопцiв в бiгу, що мали назву ВлstafylodromoiВ» (бiгуни з кетягами), проходили i в Спартi пiд час великого свята Карней, що святкувалися на початку вересня. Назва змагань указуi, що цей звичай був якимсь чином пов'язаний iз збором винограду. Один з хлопцiв, прикрасивши голову стрiчками, бiг попереду iнших, проголошуючи мiсту благословення. Якщо iншi наздоганяли його тАФ це був добрий знак, а якщо нi тАФ поганий. Цi змагання нагадують змагання за часiв Осхофорiй.

Взимку, приблизно в груднi, в сiльських мiсцевостях святкувалися Малi, або Сiльськi Дiонiсii. У цi днi за традицiiю було прийнято вiдкорковувати бочки з молодим вином. У програму свята входили урочистi процесii з фалосом, приношення в жертву козла, виступи акторiв, рiзного роду народнi iгри i жарти. З серйозних i веселих хорiв цього свята розвинулися трагедiя i комедiя.

Особливою популярнiстю користувалися жартiвливi змагання тАФ ВласколiасмосВ»: хто довше за всiх протримаiться на однiй нозi на тугому бурдюковi з вином[45]
. ВлАсколiасмосВ» привертав хлопчиськ i молодих хлопцiв. А для дiвчаток робили гойдалки тАФ на згадку про Ерiгону, дочку РЖкарiя, легендарного родоначальника виноробства. РЖкарiй був, за переказами, першою людиною в Аттицi, кого бог Дiонiс навчив розводити виноградну лозу i виготовляти вино. РЖкарiй почав енергiйно поширювати нову плодову культуру в краiнi, але одного разу декiлька пастухiв, яких вiн пригостив вином, сп'янiли i, не знаючи ранiше подiбного вiдчуття, вирiшили, що вiн отруiв iх. Тодi вони в гнiвi убили виноградаря i зарили його тiло в горах. За допомогою свого собаки Майри нещасна Ерiгона вiдшукала тiло свого отця i у вiдчаi повiсилася на деревi, пiд яким лежав його труп. Дiонiс узяв всiх три на небо, де РЖкарiй, Ерiгона i Майра стали зiрками.[46]
З тих пiр в Аттицi повелося влаштовувати в Малi Дiонiсii Влсвято гойдалокВ», пiдвiшених на деревi на згадку про загиблу дочку РЖкарiя. Свято супроводжувалося, зрозумiло, очисними жертвопринесеннями Дiонiсу.

РЖ.Ф. Анненський пояснюi сенс i побутову сторону цього ботанiчного мiфу таким чином. Убитий i закиданий каменями РЖкарiй тАФ це виноград пiд пресом. Ерiгона i епiдемiя самогубств, викликана на землi наслiдуванням ii смертi, тАФ це ягоди нового винограду, яким обчiплялася лоза, коли проявлений i вичавлений виноград вже дав свiй п'янкий сiк, що перебродив. Пастухи випили одне вино i тодi убили РЖкарiя, тобто почали готувати iнше. Перехiд Дiонiса до Аттики з Фракii знаменуiться новим його рiзновидом: з вакхiчного, тобто такого, який, по виразу Геродота, примушуi бiснуватися, Дiонiс стаi Лiсiiм, тобто розрiшителем уз[47]
.

Вивчаючи календар з початку року, можна виявити свято, яке справляли в Афiнах на початку сiчня. Воно мало назву ГалоiтАФ вiд слова ВлhalosВ», що означаi i мiсце абсолюту, i сад. Оскiльки перше значення слова навряд чи стосуiться свята, що вiдзначаiться в сiчнi, то це, швидше за все, було свято обробiтку садiв. Вважаiться, що воно включало мiстерii Деметри, Кори i Дiонiса i що воно святкувалося жiнками i було приурочено до збору винограду i куштування нового вина[48]
.

У сiчнi ж справлялися Ленii тАФ святкування вичавлювання винограду, що супроводжувалося урочистими процесiями. Пiсля принесення урочистих жертв в Ленеонi тАФ храмi Дiонiса в Афiнах тАФ починалося свято, пiд час якого пробували свiжий напiй з нового урожаю, щось на кшталт французького бужоле. По вулицях сiл i мiст ходили веселi натовпи народу, а в самих Афiнах влаштовували багатi бенкети на державний кошт. З середини V в. до н.е. це свято почали вiдзначати представленням якоi-небудь комедii, а з 240 або 241 рр. до н.е. в програму торжеств включили i трагедiю.

Ще важливiшi були Анфестерii (у лютому), в яких зливалися один з одним рiзнi переконання i культи. Анфестерii були весняним Влсвятом квiтiвВ» i одночасно днями спомину померлих. Тривали вони декiлька днiв.

М. Нiльссон, який багато зробив в галузi вивчення грецькоi релiгii, зокрема тАФ народних культiв, описуi свято Анфестерiй так. У самих Афiнах головним обрядом Анфестерiй було благословення i ритуальне пиття нового вина. Перший день свята, Пiфоiгiя, отримав свою назву вiд процесу вiдкорковування глекiв з вином. Подiбний обряд в той же самий час здiйснювався в Беотii, але там вiн був присвячений Благому Даймону тАФ боговi, на честь якого здiйснювалися узливання пiсля кожноi трапези. У Афiнах же змiшане жрицею вино доставлялося в святилищi Дiонiса в Болотах i благословлялося перед богом. Кожному учасниковi вино наливали в особливий глек, i тому цей день назвали ВлСвято глекiвВ» (Хоес). Свою порцiю вина отримували навiть маленькi дiти, яким цього дня було прийнято дарувати подарунки, особливо маленькi розкiшнi глеки. У школах в цей час був вихiдний день, i вчителi отримували цього дня свою мiзерну платню за дурно. На це свято пускали дiтей з чотирьох рокiв на знак того, що вони вже не просто немовлята. РЖншою важливою церемонiiю Анфестерiй було ритуальне одруження Дiонiса з дружиною вищого жерця Афiн тАФ архонта-царя. Це приклад широко розповсюдженого обряду, призначеного для забезпечення родючостi. У фольклорi iнших краiн можна зустрiти немало подiбних прикладiв. У Грецii вони, здебiльшого, мiфiчнi. В Афiнах було прийнято везти бога в мiсто на кораблi, поставленому на колеса тАУ carus navalis. Адже вiн був богом весни, що приходить з-за моря.

Третiй день, або, точнiше тАФ вечiр напередоднi третього дня, був смутним. Це був

Вместе с этим смотрят:

"Quo vadis": проекцiя на сучаснiсть

"Звезды" немого кино и русская мода 1910-х годов

"Культура": типология определений

"Русские сезоны" в Париже

"Серебрянный век" русской культуры