Архiтектурна та образотворчомистецька спадщина Античностi

ЗМРЖСТ

Вступ

Роздiл I. Архiтектура

1.1.архiтектура грецького перiоду

1.2.архiтектура греко-римського перiоду

Роздiл II. Образотворче мистецтво

2.1 живопис

2.2 скульптура

Висновки

Перелiк використаних джерел

Додатки

Вступ

Античним свiтом прийнято називати суспiльство Стародавнiх Грецii та Риму в перiод з lХ тАУ Vlll ст. до н.е. до lV тАУ V ст. до н.е. Витоками для вивчення античного свiту i працi стародавнiх письменникiв, що дiйшли до нашого часу у рукописах переважно середньовiчних часiв. Слiд згадати археологiчнi розкопки, що ознайомлюють нас з краiнами античного свiту, iх мiстами, укрiпленнями, жилими i суспiльними будiвлями, творами мистецтва i т.д. Серед вчених, якi займались дослiдженням античних мiст, можна назвати Б.В. Фармаковського (його розробки присвяченi жилим будинкам), М.РЖ.Ростовцева (аналiз розвитку монументального живопису склепiв Боспора), К.Е.Гриневича (його дослiдження торкаiться оборонних стiн Херсонесу), В.Д.Блаватського, який узагальнив основнi зiбранi данi по архiтектурi античних мiст Пiвнiчного ПричорномортАЩя, зробивши цим новий iмпульс розвитку iсторико-архiтектурного напряму, та багато iнших.

В lтАУму тисячолiттi до н.е., коли народи РДвропи знаходились в стадii первiсного устрою, на Балканському, Апеннiнському, пiвостровах i в Малiй Азii вже iснували великi центри античних цивiлiзацiй. Освоiвши мореплавання, еллiни, в пошуках кращих земель, дiйшли до вiддалених районiв середземноморського басейну. До кiнця VII ст. до н.е. вони вже встановили торгiвельнi вiдносини з народами, якi населяли берега Чорного моря (Понта-Евксiнського). На островi Березань, а потiм в гирлi Буга були заснованi першi поселення i колони грекiв. Заснування одного з найдавнiших мiст вiдбулося на островi Березань в епоху архаiки, в серединi Vll ст. до н.е. У VI ст. збудовано Тiру тАУ на правому березi гирла Днiстровського лиману (на мiсцi теперiшнього Бiлгорода-Днiстровського). Мiсто на правому березi Бузького лиману було названо Ольвiя(тАЬЩасливатАЭ). У VI ст. до н.е. у схiднiй частинi Криму на мiсцi сучасноi Керчi було створено колонiю Пантiкапей (за назвою невеликоi рiчки Пантiкап), на Таманському пiвостровi, Фанагорiю (за iмтАЩям грека, що заснував мiсто) та багато iнших. В захiднiй частинi Криму у V ст. (421р.) до н.е. засновано великий центр тАУ мiсто Херсонес (бiля теперiшнього Севастополя).

Грецькi мiста ПричорномортАЩя не були схожими одне на одного суспiльним устроiм, економiкою, культурою i мистецтвом. Ольвiя найдовше зберегла характер самостiйного мiста-полiса, в той час як Пантiкапей, Мiрмекiй, Тiрiтака, Фанагорiя та деякi iншi грецькi поселення обтАЩiдналися в Боспорське царство. В кiнцi V поч. IV ст. до н.е. до володiнь Боспора були приiднанi Нiмфей та Феодосiя, а в I ст. до н.е. Боспор заволодiв бiльшою частиною Криму, пiдкоривши собi i Херсонес. Столицею Боспорськоi держави був Пантiкапей.

Помiтно вiдрiзняiться характер розвитку мистецтва в цих мiстах Грецькi памтАЩятки VII тАУ VI ст. до н.е. найчастiше знаходять в Ольвii. У творах мистецтва Херсонесу помiтний вплив Римськоi iмперii. Так як в першi столiття нашоi ери вона справляла значний вплив на мiсто. Розкопки, що проводились в Херсонесi показали, що в причорноморських мiстах iснували театри. В памтАЩятках Боспорського царства, особливо в першi столiття нашоi ери, бiльш нiж в Ольвii i Херсонесi проявляються художнi смаки мiсцевих племен. Вченi досi не склали спiльноi думки про походження багатьох памтАЩяток, знайдених на пiвднi Украiни. Часто для цього не вистачаi фактичного матерiалу.

В ПричорномортАЩi господарювали тi ж форми, що i в Грецii: в VI ст. до н.е. тАУ архаiчнi, в V тАУ IV ст. тАУ класичнi, а пiзнiше тАУ еллiнiстичнi. Щоправда, перiодизацiю мистецтва Стародавньоi Грецii(архаiка, класика, еллiнiзм) тут не зовсiм можна примiнити. Вплив культури мiсцевих племен як, наприклад, сарматiв на Боспорi, був настiльки сильним, що твори античного мистецтва Пiвнiчного ПричорномортАЩя i досить своiрiдними. Багато творiв, характер яких в повному змiстi античний, несуть в собi вiдбиток вагомих художнiх традицiй i, безсумнiвно, завезенi сюди купцями з Грецii, Малоi Азii чи Риму.

За стiнами стародавнiх мiст розмiщувалися некрополi. Тут стояли мармуровi та вапняковi надгробки. Пiд землею тАУ склепи рiзних планiв i форм. Поховальний обряд античних центрiв нашоi краiни був повтАЩязаний з iдеологiiю грецького суспiльства. Ритуальнi дii пiд час похоронiв, речi, що клали в могилу з померлими, повтАЩязувались з певними уявленнями про потойбiчний свiт i несли певне змiстове навантаження. Наприклад, розглянемо одну з категорiй поховального iнвентарю тАУ свiтильники(як поховальний матерiал iх почали використовувати на Сходi в III тисячолiттi до н.е.). Людина вiрила в силу вогню, що очищуi. Вогонь трактувався як символ душi, людського життя. Вважалось, наприклад, якщо пiд час родiв погасне свiтильник, то новонароджений приречений на смерть. Свiтильники повиннi були захистити душу померлого i освiтлювати iй шлях в потойбiчному свiтi. (Найранiша знахiдка свiтильника тАУ в Ольвii тАУ датована др. пол. VI тАУ поч. V ст. до н.е.).

Посилення релiгiйного синкретизму i проникнення в античнi мiста Пiвнiчного ПричорномортАЩя нових схiдних культiв наклали своiрiдний вiдбиток на iдеологiчнi уявлення населення цих центрiв. В Херсонесi в першi столiття нашоi ери зберiгся грецький пантеон (склався тут в еллiнську епоху). Рiзнi джерела свiдчать про появу в мiстi нових адептiв вiрувань, повтАЩязаних з новими релiгiйними течiями, в яких значне мiсце займала вiра у безсмертя душi i потойбiчне блаженство. Поширення серед частини населення нових релiгiйних течiй, напевно, привело до певних трансформацiй вiрувань, повтАЩязаних iз заупокiйним культом i ритуалом поховання.

Актуальнiсть курсовоi роботи полягаi в ознайомленнi iз здобутками архiтектури та образотворчого мистецтва античних мiст Пiвнiчного ПричорномортАЩя з VI ст. до н.е. по I ст. н.е.

Мета курсовоi роботи тАУ розглянути спадок архiтектури та образотворчого мистецтва мiст Пiвнiчного ПричорномортАЩя, видiлити основнi етапи iх розвитку, домiнуючi стилi та iхнi ознаки.

ОбтАЩiктом дослiдження даноi роботи i архiтектура та образотворче мистецтво античних мiст Пiвнiчного ПричорномортАЩя.

Методи дослiдження: аналiз, узагальнення, систематизацiя, спостереження.

Завдання: провести дослiдження та вивчити своiрiднiсть архiтектурних забудов, планування мiст Пiвнiчного ПричорномортАЩя, видiлити основнi художнi стилi у живописi, скульптурi та iх вiдмiннiсть вiд грецьких та римських зразкiв.

Курсова робота включаi в себе: вступ, два роздiли, висновок, перелiк використаних джерел i додатки

Роздiл I

АРХРЖТЕКТУРА

1.1 АРХРЖТЕКТУРА ГРЕЦЬКОГО ПЕРРЖОДУ

Розглядаючи архiтектуру античних мiст Пiвнiчного ПричорномортАЩя роздiлимо ii розвиток на два етапи. Перший тАУ розвиток мiсцевоi архiтектурноi традицii на пiдТСрунтi еллiнських традицiй та пiд iх безперервним впливом; другий тАУ поява у мiсцевiй античнiй традицii елементiв римськоi архiтектури.

Архаiка. У пiзньоархаiчний час вiдбуваiться перенесення в Пiвнiчне ПричорномортАЩя еллiнських традицiй i зародження власноi архiтектурноi школи разом з освоiння мiсцевого принципу будiвництва жител, заглиблених у землю.

Мiстобудування у Давнiй Грецii набуло значного розвитку як з функцiональноi та iнженерноi точки зору, так i з позицiй естетичного оформлення мiського простору. Мiсто мало правильне планування. Жилi будинки були обтАЩiднанi в квартали, вулицi перетиналися пiд прямим кутом i були вимощенi мiлким камiнням. Вздовж вулиць пролягали камтАЩянi водостоки [6;С.56].

Розквiт прямокутного планування мiст повтАЩязаний з iмтАЩям грецького архiтектора Гiпподама, який жив у V ст. до н.е. Зазначимо, що принципи цiii системи зтАЩявилися в Грецii значно ранiше тАУ у серединi Vlll ст. до. н.е.

Головний принцип ансамблевоi забудови полягав у намаганнi створити з рiзних архiтектурних споруд iдиний гармонiйний комплекс, в якому в якому iснувала головна архiтектурно-просторова домiнанта.

Загалом в архаiчний час (головним чином у Vl ст. до н.е. ) пiвнiчно причорноморськi мiста являли собою невеликi селища iз землянковою та напiвземлянковою житловою забудовою, що групувалися у квартали. У центрi селищ розмiщувалися невеликi ансамблi культового та громадського призначення.

Оборонних стiн мiста в цей час, як видно, не мали (винятком i Тiрiтака, де найранiшi обороннi споруди складалися з торцевих стiн i житлових будинкiв, зтАЩiднаних вiдтинками нешироких куртин [8;С.74])

Архiтектура житла архаiчного часу, на вiдмiну вiд мiстобудування, на найранiшiй стадii iснування (десь 50-70 рокiв з часу виникнення того чи iншого поселення ) не вiдповiдала традицiям Давньоi Грецii. Це були переважно невеликi, здебiльшого однокамернi, прямокутнi, рiдше тАУ круглi або овальнi в планi землянки та напiвземлянки. Проте, i пiдстави вважати, що кiлька таких структур складали практично iдиний будинок, який по периметру мiг обноситись огорожею. Розмiр кожноi такоi землянки близько 10м², заглиблення вiд 30 тАУ 40 см. до 1,8 тАУ 2,2м. Найяскравiшi приклади такого домобудiвництва дають Ольвiя та Бережанське поселення.[10;С.12]

Традицiя будiвництва заглибленого житла iснувала впродовж майже усiх перiодiв iсторii давнього населення на територii майбутньоi Украiни. Це, ймовiрно, було стадiальним явищем. Не уникли цього й грецькi переселенцi. Цей досить дешевий i разом з тим ефективний спосiб будiвництва у цей час був поширений i у скiфських племен лiсостепу.

В архаiчний час, особливо у другiй половинi Vl тАУ IV ст. до н.е., зтАЩявляються першi типовi для Грецii святилища, культовi споруди i ансамблi. З останнiх назвемо теменос Аполлона Дельфiнiя в Ольвii (Vст. до н.е., був вирiшений, найiмовiрнiше, в iонiчному ордерi), Захiдний теменос та святилища Афродiти у Нiмфеi, храм доричного ордеру у Пантiкапеi(друга половина IVст. до н.е.[12;С.37]) Можливо, в цей час формуiться i двiрцевий ансамбль на акрополi Пантiкапея. За епiграфiчними свiдченнями вiдомо, що у пiвнiчно-причорноморських мiстах iснувало не менше як пiвтора тАУ два десятки храмiв. Переважна iх кiлькiсть антовi або перистильнi за просторово-планувальним типом.

Класика. Залишкiв архiтектурно-будiвельних споруд класичного часу вiдкрито значно менше, нiж архаiчного або еллiнiстичного. Проте вони бiльш рiзноманiтнi, нiж у архаiчний час. Це фортецi, житла, культовi будiвлi тАУ храми та олтарi, поховальнi споруди. Суто еллiнського типу.

Приблизно з другоi половини Vст. до н. е. у Пiвнiчному ПричорномортАЩi поширився доричний ордер, хоча провiдне мiсце все ще належало iонiчному.

В цей час вiдбувався перехiд вiд напiвземлянкового до наземного будiвництва. Будинки V тАУ IVст. до н. е. невеликi за розмiрами (приблизно 80 тАУ 110 м². ) РЗх подвiртАЩя розташованi з пiвдня i займають вiд 13 до 45% загальноi площi забудови. Крiм того вiдбувалося формування майданiв, теменосiв, чiткоi квартальноi структури та благоустрою мiста. У цiлому для значних мiст була типовою тричленна топографiчна схема розташування: верхнi мiсто, нижнi та зтАЩiднуючi iх схили. У бiльшостi пiвнiчно-причорноморських мiст акрополi були вiдсутнi (мiсто не мало захисних мурiв). Саме такими були Ольвiя та Херсонес. На противагу iм Пантiкапей, Мiрмекiй та Нiмфей мали добре укрiпленi акрополi.

За топографiчними i планувальними характеристиками можна видiлити три головнi типи мiст. Перший тАУ Пантiкапей з тАЬкласичнимтАЭ акрополем, забудованим палацевими, культовими та оборонними спорудами, з нижнiм мiстом, де розмiщувались агора та порт. У цiлому мiсто мало, ймовiрно, нерегулярну радiально-кiльцеву планувальну структуру. Мiстобудiвною архiтектурною домiнантою був, безперечно, акрополь.

Розкопки на горi Мiтрiдат дають наступне уявлення силуету мiста: на вершинi тАУ акрополь тАУ центральне укрiплення мiста з мiцними оборонними стiнами i баштами. В серединi тАУ важливi храми i суспiльнi споруди. Донизу на схилах тАУ квартали з одно- чи двоповерхових камтАЩяних споруд. Поряд з мiстом розташовувався некрополь тАУ мiсто мертвих. Акрополь Пантiкапея був найбiльшим архiтектурним комплексом на Боспорi. З фрагментiв, що збереглись (бази, капiтель, архiтрав, пiд карнизнi блоки та iн.) реконструювали шестиколонний фасад храму Аполлона (вершина архiтектурного ансамблю). Висота колон тАУ 6 тАУ 6,2м. Перед храмом (не лише в Пантiкапеi, а й в iнших середземноморських святилищах) знаходились вотивнi скульптури, присвяченi богам написи, жертовники, олтарi рiзноi форми. Монументальний iонiчний периптер було видно з усiх точок мiста i моря. Будинки, вкритi червоною черепицею, видiлялись червоно-бiлими плямами.

Зовсiм iнший характер мав Херсонес, який складався з верхньоi, терасноi та нижньоi частини, але акрополя у класичному розумiннi цього слова не мав. Проте археологiчнi розкопки, розпочатi у 1827р. показали, що мiсто було добре укрiплене. Масивнi башти, фортецi, частини камтАЩяних стiн збереглися майже на всiй територii держави, що свiдчить про постiйну вiйськову небезпеку. В агорi суспiльно-адмiнiстративнi, культовi й торгiвельнi споруди розмiщувалися вздовж головноi вулицi верхнього мiста, що замикалася культовою дiлянкою з храмом. Мiсто мало iдиний регулярний прямокутний план. Житловi будинки були обтАЩiднанi в квартали, вулицi перетиналися пiд прямим кутом. У силуетi верхнього мiста iдина чiтка домiнанта була вiдсутня. Вiд античних будов до наших днiв дiйшли основи стiн, пiдвальнi примiщення. Особливо цiкавими i монетний двiр, банi, руiни театру, що iснував тут з lll ст. до н.е. по lV ст. н.е. Частково збереглися драбиннi проходи, камтАЩянi лави для глядачiв. Судячи з розмiрiв театр вмiщував до 3 тис. глядачiв.

Третiй тип мiста тАУ Ольвiя, що, як i Херсонес, складалася в топографiчному вiдношеннi з трьох частин i не мала акрополя. Мiсце, де було засновано Ольвiю самою природою було подiлено на двi частини: високу(на лiсовому платi) та низьку(пiд береговим обривом понад лиманом), що вiддiлена вiд високоi частини крутими схилами. Планування мiста було нерегулярним, з використанням елементiв прямокутноi системи лише в окремих районах або кварталах. На вiдмiну вiд Херсонеса тут у верхньому мiстi iснував центральний ансамбль, що складався з комплексiв агори та теменосу Аполлона Дельфiнiя, що в архiтектурному вiдношеннi домiнував над терасною та нижньою частинами мiста. Ольвiйська агора чотирикутноi форми мала площу приблизно 0,35 га: з пiвночi до неi пiдходила головна поздовжня вулиця верхнього мiста, що вела далi на пiвдень. Вздовж схiдного боку агори розташовувався торговельний ряд. На пiвденний бiк виходили гiмназiй та будiвлi магiстратур. Захiдний бiк утворювався житловим будинком, кiлькома крамницями та будiвлею суду. З пiвночi на агору вiдкривалася велика стоя, що вiдокремлювала агору вiд теменосу, де розмiщувались храми Зевса та Аполлона Дельфiнiя, олтарi, скарбниця.

V тАУ lV ст. до н.е. стали часом початку розвитку поховальних споруд тАУ як iх пiдземних частин, так i наземних. Над могилами розташовувалися невеликi камтАЩянi олтарi. У першiй половинi V ст. до н.е. в районi Ольвii та на Боспорi зтАЩявляються першi курганнi насипи. Враховуючи вiдсутнiсть у Пiвнiчному ПричорномортАЩi античних курганiв архаiчного часу, iх генезис можна вести, насамперед, вiд скiфських та синдських племен. За архаiчного часу в Ольвii поховальна камера являла собою звичайну прямокутну яму(та званi грунтовi поховання). З кiнця VI ст. до н.е. тут зтАЩявляються та поширюються споруди у виглядi прямокутноi вхiдноi ями з нiшою у стiнi,де, власне, i ховали небiжчика. У першiй половинi IV ст. до н.е. зтАЩявляються землянi склепи. Поховальна камера мала склепiнчасте перекриття. У другiй половинi IV ст. до н.е. зтАЩявляються камтАЩянi склепи. Найвизначнiшими памтАЩятками з точки зору монументальностi та досконалостi конструкцiй i Золотий, Царський та Мелек-Чесменський кургани.

Еллiнiзм. Еллiнiстичний етап тАУ це час найвищого розквiту архiтектури й будiвництва античних жител у Пiвнiчному ПричорномортАЩi. Для цього часу поки що не вiдомi великi за розмiрами храми. Розмiри прямокутних у планi храмiв коливались в межах 7,5 тАУ 9,3 х 10,0 тАУ 15,3м. Це були антовi або перистильнi будiвлi з двоколонним (антовi) або чотириколонним портиком по головному фасаду.

Деталi храмiв робилися з досить крихкого вапняку. Мармур застосовувався рiдко, а деталi з нього завозились у Пiвнiчне ПричорномортАЩя вже в готовому виглядi. Стiни храмiв та iнших ордерних споруд робились з вапняку, укладеному на глиняному розчинi. Дах вкривавсь черепицею. Фасади храмiв iонiчного ордера прикрашались рельiфами у виглядi геометричних плетiнок, меандрiв тощо, iнодi рослинною орнаментикою та iн.

Залишки жител розкопано практично у всiх античних мiстах та поселеннях, завдяки чому вони найкраще дослiдженi [11;С.28]. Усi типи будинкiв античних пiвнiчно-причорноморських мiст вiдповiдали основним характеристикам грецького житла: наявнiсть внутрiшнього подвiртАЩя, розмiщення критих примiщень навколо двору з одного, двох, трьох або чотирьох бокiв, пiвденна орiiнтацiя житлових кiмнат. Певна рiч, що iснували вiдхилення внаслiдок господарських потреб або умов забудови кварталу. Житлова частина будинку могла подiлятися на головну(андрон) та жiночу(гiнекей). Будинки зазвичай були одноповерховими iз житловими пiдвалами. Бiльша частина будинкiв була без ордерною, малоi(100 тАУ 200м²) та великоi(200 тАУ 400м²) площi. Завершуючи огляд житлових будiвель, необхiдно сказати про iх вiдмiни вiд житлових будiвель СередземномортАЩя. Насамперед це бiльша, нiж у СередземномортАЩi, площа подвiртАЩiв, наявнiсть житлових пiдвалiв i навiть цiлих поверхiв, вироблення нетипових для Грецii господарсько- або виробничо-житлових планувальних типiв, вiдсутнiсть багатих садиб та скромнiший декор.

Найвищий розвиток архiтектурно-будiвельноi дiяльностi у пiвнiчно причорноморських мiстах припадаi переважно на кiнець IV тАУ III ст. до н.е., пiсля чого настаi поступовий занепад який триваi майже до I ст. н.е., коли пiвнiчно причорноморськi мiста потрапляють пiд сферу впливу Давнього Риму.

1.2 АРХРЖТЕКТУРА ГРЕКО-РИМСЬКОГО ПЕРРЖОДУ

В цьому перiодi мiж окремими етапами розвитку архiтектури не простежуються значнi вiдмiнностi, як це було у попередньому. Це може бути зумовлено недостатньою кiлькiстю фактiв стосовно перших столiть новоi ери. На першому етапi(друга половина I ст. до н.е. тАУ I ст. н.е.) будiвельна дiяльнiсть активiзуiться: зтАЩявляються новi поселення, вiдбудовуються та перебудовуються старi центри(Танаiс, Ольвiя), зводяться новi споруди культового та громадського призначення, а також фортечнi споруди. На другому етапi (II тАУ перша половина III ст. н.е.) спостерiгаiться найвищий для перших сторiч новоi ери розквiт будiвельноi дiяльностi; на третьому(вiд середини III по 70-тi роки IV ст. до н. е.) тАУ будiвництво поступово занепадаi. Пiсля 70-х рокiв будiвництво продовжуiться лише у Херсонесi та нижньому мiстi Пантiкапея, але вже пiд Вiзантiйським впливом. У галузi мiстобудування новою особливiстю у першi сторiччя нашоi ери стало будiвництво цитаделей (наприклад у таких мiстах як Херсонес, Ольвiя, Тiра). Судячи з Ольвii, мiста мали господарськi передмiстя, де безсистемно розмiщувалися складськi будiвлi, виноробнi, гончарнi печi, загони для худоби тощо [10;С.137]. Частина старих мiст продовжуi активно розвиватись, наприклад, Пантiкапей, площа якого досягаi 100м²; зросла й територiя Херсонеса. РЖншi поступово занепадають: Калос Лiмен, Керкiнiтiда, зменшуiться територiя Ольвii. Вiдсутнi данi щодо iснування тут форумiв i терм, багатоповерхових пишних будинкiв i садиб, великих храмiв та мавзолеiв типових для римськоi архiтектури. Нижчим стаi також рiвень благоустрою мiст.

Першi сторiччя новоi ери стали часом розквiту будiвництва оборонних споруд як у мiстах, так i поселеннях. Новою стала поява наприкiнцi еллiнiстичного часу великих веж для розмiщення кидальних пристроiв, збiльшуiться товщина стiн, що iнодi сягаi 6м (фортеця РЖлурат). Новою категорiiю споруд, повтАЩязаною iз римською традицiiю у Пiвнiчному ПричорномортАЩi, стали терми, вiдкритi у Херсонесi, Хараксi, Пантiкапеi. Однак своiми розмiрами, кiлькiстю примiщень, багатством та пишнiстю декору iх не можна порiвняти з величними термами Римськоi iмперii. Назвемо такi культовi споруди як храми, присвяченi Зевсу, Ахiллу, Матерi богiв; святилища тАУ Зевса, РЖзiди, Асклепiя, Посейдона в Ольвii, Афродiти та богинi Дiви у Херсонесi, Ареса у Пантiкапеi тощо. За розмiрами i типами храми перших сторiч новоi ери майже нiчим не вiдрiзняються вiд бiльш раннiх. Вiдмiна полягала переважно у використаннi поряд з iонiчним та дорiйським ордерами коринфського.

Отже, в архiтектурi ордерних споруд у першi сторiччя новоi ери виявилися три стильовi напрями: продовження еллiнських традицiй, розвиток тенденцiй римськоi школи, певна варваризацiя форм.

Найкраще дослiдженi житловi будiвлi античних мiст Пiвнiчного ПричорномортАЩя. Якихось значних принципових змiн стосовно попереднього перiоду не виявлено. Поширюються однокамернi i житловi будинки, якi не мали внутрiшнього подвiртАЩя, а на поселеннях тАУ будинки послiдовно-iiрархiчного планування. У цiлому римський вплив у будiвництвi жител виявився лише в елементах розпису, використаннi мармурових облицювальних плиток, у появi схематизованого тосканського ордера, а також коринфського ордера. Збiльшуiться декоративна пишнiсть iнтертАЩiрiв окремих кiмнат.

У цей перiод не зазнали принципових змiн i поховальнi споруди. .Поряд iз звичайними(ТСрунтовими) могильниками, зводяться курганнi. Але таких монументальних споруд, як Золотий або Царський на Боспорi, вже не зводилися. Замiсть склепiв з уступчастим склепiнням поширилися споруди iз напiвцилiндричним склепiнням. Як i ранiше склепи складалися з дромосу, поховальноi камери та передпокою. Найцiкавiшi з них вiдкритi в Ольвii: склепи РДвресiбiя та Арети i тАЬЗевсовоготАЭ кургану II ст. н. е.

Таким чином, архiтектура античних причорноморських держав у цей перiод базувалася переважно на надбаннях еллiнськоi архiтектури попереднiх часiв. Вплив римських традицiй був загалом незначним i виявися в другорядних особливостях архiтектури. Тому ii не можна вважати одним iз провiнцiйних варiантiв римськоi школи. Це було досить яскравим i самобутнiм явищем, що сформувалося на грунтi мiсцевоi грецькоi архiтектурноi традицii.

Поряд з мiсцевою еллiнською традицiiю у Пiвнiчному ПричорномортАЩi приблизно з IV ст. до н. е. виникаi i починаi розвиватися змiшаний греко-варварський стиль. Суть його полягаi у варваризацii мiсцевих античних традицiй, у пристосуваннi iх для потреб i умов життя мiсцевих племен. Греко-варварська традицiя повтАЩязувалася переважно iз скiфськими, а у першi столiття новоi ери iз сарматськими, а потiм черняхiвськими племенами. У першому перiодi найвиразнiше вона виявилася на нижньоднiпровських городищах, у Неаполi Скiфському та у Захiдному Криму. Греко-варварська традицiя виявилася в мiстобудуваннi, обороннiй архiтектурi, конструкцiях та декорi, але особливо яскраво тАУ у домобудiвництвi.

Одним з найцiкавiших явищ у греко-варварськiй традицii i житла мегаронного типу, вiдкритi на рядi поселень. За планувальним типом вони були близькими до прямокутних античних антових храмiв, що призначались для проживання в них досить широкого соцiального спектру мешканцiв.

Про бiльш-менш чiтке видiлення змiшаноi греко-варварськоi традицii можна говорити починаючи з IV cт. до н. е.

Роздiл II

ОБРАЗОТВОРЧЕ МИСТЕСТЕЦТВО

2.1 ЖИВОПИС

Провiдне мiсце в розвитку образотворчого мистецтва в Пiвнiчному ПричорномортАЩi належало живопису, зокрема тАУ яку широко використовували для оздоблення житлових будинкiв, громадських споруд i гробниць. Живопис був безпосередньо повтАЩязаний з архiтектурою i найчастiше мав декоративний характер.

Фресковий живопис починають застосовувати в ПричорномортАЩi з IV ст. до н.е., найбiльшого поширення вiн набуваi на Боспорi, де iснуi протягом тривалого часу тАУ близько семи-восьми столiть. Найбiльша кiлькiсть памтАЩяток живопису збереглася в боспорських склепах перших столiть новоi ери [15;С.258 ]. Фрески у поховальних спорудах не зазнавали таких великих руйнувань пiд час нападу ворогiв, як житловi та громадськi будiвлi. В основному розпис стiн виконувався фрескою по штукатурцi, але було поширене нанесення акварельних або воскових фарб безпосередньо на вичищену поверхню камтАЩяноi плити. У Пiвнiчному ПричорномортАЩi не вiдомо жодного iменi художника. Якщо вони i пiдписували своi твори, то iхнi iмена не дiйшли до нашого часу.

У розписах домiнував, щонайменше до II ст. до н.е., так званий структурний стиль (iмiтував структуру камтАЩяноi кладки стiни). Залишки тинку житлових будинкiв iз розписом у структурному стилi знайденi, зокрема в Ольвii, Пантiкапеi, Фанагорii. З кiнця II ст. до н.е. над структурним розписом починають розмiщувати сюжетнi сцени. Наприклад, сцена бою пiгмеiв з лелеками в склепi Анфестерiя, що розташований на схилi Мiтрiдатового пагорба у Пантiкапеi.

В еллiнiстичний час у монументальному живописi використовувалась майже вся палiтра основних кольорiв, за винятком зеленого. Усi цi розписи за своiм стилем наслiдували грецькi чи малоазiйськi традицii еллiнiстичного та бiльш раннiх часiв. В iх сюжетах крiм грецькоi типовоi мiфологiчноi обрядовоi тематики починають поступово зтАЩявлятися сюжети з життя племен оточуючого свiту. Починаючи з I ст. до н.е., набув великого поширення квiтковий, а з II ст. до н.е. iнкрустацiйний стилi. Найтиповiшими памтАЩятками квiткового стилю i склепи Деметри та Сорака у Керчi, тут же вiдкритi склепи iнкрустацiйного стилю. Усiм боспорським зображенням бракувало iлюзорностi, перспективи та вишуканостi, характерних для римських розписiв. Вiдрiзнялися вони й сюжетно. Тобто i всi пiдстави вважати, що цi розписи виконувалися боспорськими майстрами.

Найранiший у Пiвнiчному ПричорномортАЩi розпис склепу Велика Близниця датуiться серединою IV ст. до н.е. Фронтальна поза i величавий вигляд богинi Кори добре продуманi художником. Густе хвилясте волосся, високий лоб, повнi щоки. Очi великi, майже круглi, широко вiдкритi i пiднятi вгору. Руки з обох бокiв симетрично пiднятi до голови. Вона нiби-то пiднiмаiться з-пiд землi навеснi. Богиня мала уособлювати собою безсмертя людини i природи, iх iднiсть. Це поки що iдиний твiр такого стилю.

У композицiйному вiдношеннi голова Кори нагадуi зображення голови ii матерi Демери з пантiкапейського склепу I ст. н.е. теж в центрi склепiння. Однак не слiд вбачати в цьому традицiйнiсть, бо мiж цими творами значний промiжок часу. Склеп Деметри був вiдкритий у 1895р. Зображенi тут сцени вiдтворюють мiф про викрадення Кори тАУ дочки Деметри тАУ богом пiдземного царства Плутоном. Серед усiх розписiв цього склепу видiляiться голова Деметри. Вона написана в медальйонi на сiрувато-зеленому тлi. Обличчя зосереджене, навiть суворе, великi очi сповненi суму.

Одним з найцiкавiших пантiкапейських склепiв, у якому поiднуються сюжетнi композицii з розписами квiткового та iнкрустацiйного стилiв, i Стасовський склеп (названий iмтАЩям його дослiдника тАУ росiйського мистецтвознавця В.В.Стасова). Склеп збудовано в II ст. до н.е., його стiни, очевидно, розписувало кiлька художникiв, про що свiдчить рiзна манера письма; вiдчуваiться, що вони мали добрий смак i були обiзнанi з анатомiiю. Особливу увагу привертаi зображення майстернi живописця на внутрiшнiх стiнках камтАЩяного саркофага з Пантiкапея, в якому, певно був похований сам художник. Майстер сидить перед мольбертом, на колiнi в нього лежить вiдкритий ящик з фарбами. Художника показано в процесi роботи. По стiнах розвiшанi портрети в квадратних i круглих рамках. Це поки що iдине в Пiвнiчному ПричорномортАЩi свiдчення про iснування станкового портретного живопису.

Творча самостiйнiсть i своiрiднiсть боспорських художникiв виявилася в стилiстичних особливостях, недовершеностi й умовностi картин, навiть у примiтивностi деяких з них, а також тематичному розмаiттi. Боспорський живописний канон iснував протягом кiлькох столiть, не виходячи власне за межi держави у Пiвнiчному ПричорномортАЩi за винятком Неаполя Скiфського. Вiн був органiчно повтАЩязаний з внутрiшнiм простором поховальних споруд. Розпис внутрiшнiх стiн i склепiнь залежав вiд уподобань померлого, його близьких, а також художника, якому замовляли розпис. Розташування сцен у склепах залежало не лише вiд встановлених правил, а й вiд особливостей архiтектури, релiгiйних уявлень похованого, роду занять, соцiального стану тощо. Яскравi кольори, обличчя людей з великими очима в рiзноетнiчних костюмах, не завжди правильнi пропорцii фiгур свiдчать про недовершенiсть майстерностi боспорських художникiв, викликану, можливо, значною вiддаленiстю Боспору вiд основних культурних центрiв Еллади.

Упродовж I тАУ II ст. до н.е. лише у Пантiкапеi було вироблено живописний стиль, який повнiстю узгоджувався з релiгiйними вiруваннями i уявленнями про потойбiчне життя боспорцiв i тому став особливо популярним.

Одним з видiв монументального живопису була мозаiка тАУ вiзерунки i картини, викладенi з дрiбних кольорових камiнцiв рiзноманiтноi фори, укрiплених на розчинi вапна з пiском. Починаючи з III ст. до н.е. мозаiкою в причорноморських античних мiстах оздоблювали пiдлоги парадних примiщень будинкiв i громадських споруд. Найкращi мозаiки знайдено в Ольвii та Херсонесi. У будинку II тАУ III ст. до н.е. вiдкритому в 1902 тАУ 1903 роках в Ольвii, виявлено мозаiчну пiдлогу, викладену з бiлоi, синьоi, буро-червоноi, i жовтоi рiчковоi рiнi. В центрi пiдлоги окреслено коло, в якому зображення не збереглося. Коло вписане у квадрат, у кутах якого вмiщено пальметки. Вздовж сторiн квадрата йдуть два паралельнi фризи тАУ рамки. У внутрiшньому фризi зображено тварин, зовнiшнiй оздоблено зображенням морських хвиль.

В iншому тогочасному багатому будинку, вiдкритому в нижнiй частинi Ольвii в 1909 тАУ 1910 роках, пiдлогу одного з примiщень оздоблювала мозаiка у виглядi килима, основну площу якого становила сiтка з ромбiв з хрестиками в серединi. Зовнi облямовано каймою, що складаiться з трьох паралельних смуг заповнених плетiнкою, меандром та хвилеподiбним орнаментом.

Чудову мозаiку III тАУ II ст. до н.е. вiдкрито 1937 року в Херсонесi, в лазнi одного з багатих будинкiв. Пiдлогу лазнi оздоблено мозаiкою з морських камiнцiв бiлого, жовтого, темно-синього, червоного i зеленого кольорiв. Центральне поле зайняте зображенням двох жiнок, що миються. По краях композицii тАУ рослинний орнамент.

2.2 СКУЛЬПТУРА

У мiстах Пiвнiчного ПричорномортАЩя збереглося чимало рiзноманiтних памтАЩяток скульптури, якi прикрашали теменоси, акрополi та майдани, житловi будинки, некрополi. В архаiчний час найвiдомiшими були самоська i мiлетська школи. (найбiльшу кiлькiсть мiлетськоi скульптури знайдено в Ольвii). Пiсля падiння Мiлета у 494р. набули поширення памтАЩятки афiнських скульпторiв. Серед них вiдомi твори таких знаменитих майстрiв, як Фiдiй та його учнiв Каламiда, Мирона, Праксителя.

Широко розповсюдженою була мала глиняна скульптура, фiгурки iз бронзи, дерева, гiпсу. РЖнколи вони зображувалися у русi i майже завжди розфарбовувались. Багато iмпортних та мiсцевих терекот знайдено у всiх пiвнiчно-причорноморських регiонах. Для теракот VI ст. до н.е. характернi тi ж риси, що i для архаiчних теракотових статуеток Грецii: фронтальне зображення фiгур, деяка застиглiсть образiв, мигдалеподiбнi очi i при пiднятi кутики губ. Глинянi статуетки V тАУ IV ст. до н.е. мають бiльш гармонiйну форму, iх образи спокiйнi i звеличенi. В теракотах III тАУ I ст. до н.е. добре зображаiться рух, складнi повороти фiгур. Оскiльки глинянi статуетки наслiдували або були копiями мармурових статуй, вони нерiдко дають уявлення про славетнi памтАЩятники, якi згадують давнi автори. Великi скульптури з глини трапляються дуже рiдко.

За функцiонально-тематичним призначенням вся скульптура подiляiться на чотири пiдгрупи: сакральну, надтрунну, портретну i декоративну. У рiзнi перiоди розвитку мiст сакральна скульптура мала власну тематику i своiрiднi стилiстичнi риси.

У VI ст. до н.е. лише в Ольвii знайдено найбiльше памтАЩяток привiзноi та мiсцевоi скульптури. Серед них образ куроса або Аполлона, був найпоширенiшим. Усi куроси з Ольвii представляли статуарний, широко розповсюджений у СередземномортАЩi тип строго фронтальноi фiгури юнака з iдеалiзованим обличчям. Ольвiйськi майстри не володiли високим професiоналiзмом i, певно, недостатньо знали анатомiю людини, хоча були знайомi iз загальними принципами створення людськоi фiгури.

У V тАУ IV ст. до н.е. стаi домiнуючим iмпорт скульптури з Афiн. Хiд розвитку грецькоi пластики визначала творчiсть Фiдiя, Скопаса, Праксителя, Лiсiппа. До школи Фiдiя належить мармурова голова Зевса з Ольвii, цiкавою i ольвiйська статуетка Афiни III ст. до н.е. тАУ копiя з вiдомоi еллiнiстичноi копii статуi Афiни Партенос Фiдiя у вiльному вiдтвореннi [9;С.484].

Твори, що можна вiднести до школи Скопаса, i полiхромна мармурова голова Геракла з Пантiкапея, голова Кiбели i юнака з Херсонеса та голова Зевса Сотера з Ольвii. За стилiстичними ознаками школi Праксителя близькi мармуровi статуi Донiса i музи IV ст. до н.е. з Пантiкапея i Ольвii. Однак найпоширенiшими були мармуровi та теракотовi копii Афродiти цього майстра.

РЖз заснуванням еллiнiстичних держав, де були органiзованi новi скульптурнi школи, Афiни вiдходять на заднiй план. Серед скульптури останньоi чвертi IV тАУ II ст. до н.е. вирiзняються сакральнi статуi i статуетки олександрiйськоi, пергамськоi, родоськоi шкiл. До олександрiйськоi школи еллiнiстичного часу, що продовжувала традицii грецького мистецтва IV ст. до н.е. i створювала новi, належать мармуровi голови Гiгiii з Пантiкапея, Асклепiя, Ерота та комплекс скульптур (голова юнака, торс юнака i Гермафродита, невеличка статуя Аполлона) з Ольвii.

Найчисленнiшими культовими памтАЩятками i невеликi статуетки i рельiфи, що зображують Артемiду, Афiну, Кiбелу, Дiонiса. Бiльшiсть цих творiв походить iз захiднопонтiйських мiст i, оскiльки вони користувалися масовим попитом, виготовлялись цiлими серiями i тому не мали особливих художнiх якостей. РЗм притаманний узагальнено-схематизований показ релiгiйно-мiфологiчноi сцени або окремого образу, де основна увага надавалася iдейному змiсту. Вiдсутнiсть пластичноi виразностi фiгури людини пояснюiться, певно, як масовим виробництвом, так i взагалi поступовим занепадом культури.

Пiвнiчнопричорноморськi скульптори дуже рiдко виготовляли монументальнi сакральнi памтАЩятники.

В еллiнiстичний час в Ольвii iснувала майстерня, де виготовлялись невеликi мотивнi рельiфи i статуетки з вапняку, рiдше з мармуру. Для них характерне умовне моделювання фiгур, непропорцiйнiсть, недбала обробка каменю. Чудовою памтАЩяткою мiсцевого ольвiйського мистецтва i мармурова плита III ст. до н.е. з рельiфним зображенням сцени трапези i птАЩяти бородатих чоловiкiв бiля олтаря. Кожна фiгура надiлена iндивiдуальними рисами. Цiкаво, що майже всi скульптури ольвiйських майстрiв мали одну й ту ж хибу: одна рука була бiльша за другу; риси обличчя найчастiше перебiльшено асиметричнi.

На вiдмiну вiд сакральноi надтрунна скульптура у всiх мiстах переважно виготовлялася на мiсцi. Лише найзаможнiшi громадяни могли замовити для своiх близьких стели у вiдомих майстернях Еллади. До найранiших належить фрагмент мармурового рельiфу iз зображенням голови юнака в профiль (друга чверть VI ст. до н.е.) з Ольвii. Його виконано у художнiй манерi архаiчного часу: риси обличчя iдеалiзованi, зачiска декорована у виглядi дрiбних квадратикiв.

На особливу увагу заслуговуi серiя еллiнiстичних вапнякових надгробкiв тАУ напiвфiгур i погрудь, якi становлять оригiнальний тип памтАЩяток. Чоловiчi i жiночi образи мають портретний характер, чiтко вираженi риси. Жiночi фiгури зображувалися в фас у високо пiдперезаних хiтонах i гiматiях, накинутих поверх голови. Чоловiчi зображення нечисленнi, але рiзноманiтнiшi. Трактування одягу було схематизованим.

Велику популярнiсть мали сцени прощання чоловiка i жiнки у супроводi слуг, родичiв, воiна, вершника. У центрi тАУ головний герой, який вже перебуваi у потойбiчному свiтi i тому видiляiться

Вместе с этим смотрят:

"Quo vadis": проекцiя на сучаснiсть

"Звезды" немого кино и русская мода 1910-х годов

"Культура": типология определений

"Русские сезоны" в Париже

"Серебрянный век" русской культуры