Iсторiя украiнськоi драматургii, Г.В. Доброскок

Украiнська драматургiя Кубанi поки ще слабко вивчена, хоча для театру тут дiяли такi талановитi автори, як Я. Кухаренко, В. Мова (Лиманський), К.Головатий, РЖ.Стеценко-Нордега, В.Потапенко, Г.Доброскок, О.Кирiй, О.Пiвень та iншi. Така неуважнiсть з боку дослiдникiв привела до того, що тексти багатьох п'iс, якi у свiй час з успiхом йшли на пiдмостках провiнцiйних театрiв, здебiльшого залишилися неопублiкованими або зовсiм втраченими. По сiмейних архiвах розпиленi фотографii акторiв, що грали в них, i сцен iз спектаклiв. У фондах цензурних вiдомств збереглися зразки афiш i не введенi до наукового обороту документи, що свiдчать про нелегку долю украiнського театру на козачiй землi. Це заважаi не тiльки усвiдомити украiнську драматургiю Кубанi як складову частину великоi украiнськоi лiтератури, але i як самобутнi явище регiональноi культури.

Оригiнальнiсть кубанськоi драматургii ТСрунтуiться на споконвiчному прагненнi письменникiв вводити у своi добутки мiсцеву тематику, свiдомо братися за козачi сюжети, смiло використовувати як будiвельний матерiал iсторiю й етнографiю цих мiсць. Так створювалася не просто украiнська, а козача драматургiя, широко затребувана кубанським театром i кубанським глядачем. Народження цього феномену багато в чому зобов'язане драматурговi Г. В. Доброскоку, майже зовсiм невiдомому в Украiнi, в той час, як на Кубанi вiн користувався феноменальною славою.

Гаврило Васильович Доброскок народився 25 березня 1876 р. у селi Деркачах Харкiвського повiту однойменноi губернii в селянськiй сiм'i [1]. На жаль, про умови, в яких вiн виховувався й рiс, ми нiчого не знаiмо. Втiм, тут можна вiдразу згадати, що був у нього брат РЖван, про якого окрема розмова попереду. 1897 року Гаврило закiнчив Харкiвське реальне училище. Тут серед його близьких знайомцiв назвемо учня старших класiв Гната Хоткевича, майбутнього iсторика, письменника, знаменитого бандуриста, з яким обидва Доброскоки пiдтримували потiм приятельськi стосунки. Спершу Гаврило Васильович, працював при iсторичному архiвi Харкiвського унiверситету, вивчаючи iсторiю Слобiдського Харкiвського полку. Тут доля звела його з ще одним знаменитим харкiв'янином тАУ визнаним лiтописцем Слобiдськоi Украiни академiком Дмитром Багалiiм. РЖсториком Доброскок не став, але набутi знання згодилися йому пiзнiше при створеннi iсторичних п'iс. Писати ж вiн почав рано. Ще реалiстом 6-го класу вiн уже вмiщуi в газетi ВлЮжный крайВ» ряд оповiдань, слiдом за якими створюi свою першу драму украiнською мовою - ВлГалочкаВ» [2].

Письменнику-початкiвцевi явно бракувало яскравих життiвих вражень, ось чому 1900-го, провчившись лише рiк у ветеринарному iнститутi, вiн полинув у плавання по життiвих хвилях. У 1900 - 1902 рр. жив у Грузii, в Потi, потiм недовго в Баку, а в сiчнi 1904 р. мешкав вже в Катеринодарi, де вiн майже 13 рокiв завiдуi бiблiотекою iменi О. С. Пушкiна.

Гаврило Васильович згадував: ВлЯ приiхав сюди в сiчнi 1904 року з Баку, приблизно через мiсяць зустрiвся з Ерастовим. Крiм того, я був знайомий з Манжулою i Рябоволом. Я жив тодi в будинку матерi Ерастова на розi Пролетарськоi i Котляревськоi, 22. ..В бiблiотеку я поступив, щоб вона не потрапила до рук чорносотенцiв, а перед цим збирався iхати до Харкова навчатися. Ранiше завiдуючим працював Попов, але вiн вiдтАЩiжджав, i мене запросили попрацювати бодай тимчасово, до серпня, щоб зберегти нелегальну лiтературу. Я погодився, а потiм робота сподобалась, я втягнувся, вiдтак i залишився аж до 1917 року. Довкола бiблiотеки групувалися представники всiх без винятку партiй, i ми не робили рiзницi мiж СР, СД, анархiстами, всi ховали в нас свою лiтературу. Помiчниками до мене потрапили Криворучко i Чайко, причому зазвичай пiд час моii вiдсутностi Криворучко вiв iнвентар, приймав посилки з нелегальщиною. Як згодом з'ясувалося, декотрi працiвники, яким ми цiлком i повнiстю довiряли, виявилися провокаторами. РЗх було троi, i одним з них був мiй брат РЖван, кличка якого була ВлМикола - золотi окуляриВ». Далi Селецький, який теж був шпигуном-провокатором. Якщо у нас iнодi й виникали деякi сумнiви, то ми завжди гадали, що якби вiн справдi був провокатором, то давно б видав нас. Багатьох товаришiв тодi було зраджено i схоплено, але мене чомусь не зачепили. Мабуть, вiдносно цього булисвоi мiркування. Очевидно, охранка хотiла залишити той центр, навколо якого ми всi групувалисяВ» [3].

Студентовi-недоуковi, та ще й ветеринарного iнституту, навряд чи довiрили б таку посаду, якби вже не усталена письменницькарепутацiя Г.В.Доброскока. До приiзду до Катеринодару вiн вже був автором окремо виданого оповiдання тАЬХамтАЭ (Харкiв, 1901), публiкувався в газетах ВлКаспийВ», ВлБакуВ», ВлБакинские известияВ». Так саме охоче зараховують його до своiх спiвробiтникiв нашi обласнi мiсцевi газети: ВлКубаньВ», ВлКубанская жизньВ», ВлЗаряВ», ВлКубанский курьерВ», ВлСвободаВ», ВлКубанская мысльВ» та iншi.

Тодi було прийнято жити громадськими iнтересами, брати участь у рiзних починаннях, бути хоч трiшечки революцiонером. Ось чому майже з перших днiв перебування на кубанськiй землi письменник становиться ВлсвоiмВ» у колi лiтературних i театральних дiячiв, входить до керiвництва катеринодарськоi фiлiii РУП (Революцiйноi украiнськоi партii), активно заявляi про себе у товариствi ВлПросвiтаВ». Дуже швидко у звiтах начальника Кубанського обласного жандармського управлiння його iм я почало згадуватися серед мiсцевих революцiйних ватажкiв. Природно, що одним зi сполучних пунктiв для Влпотаiмних людейВ» була бiблiотека.

Розповiдаi сам Г. В. Доброскок: ВлУ нас в бiблiотецi реiструвалися представники рiзноманiтних органiзацiй з рiзних мiст. Здебiльшого, приходячи до бiблiотеки, вони думали, що там усi своi, тому часто траплялися курйози. Прибулий працiвник пiдходить до дiвчини, котра видавала книжки, i пошепки каже iй: ВлХаркiвВ». Дiвчина вiдповiдаi: ВлМене не обходить, що ви з Харкова, скажiть, що вам потрiбноВ». Той твердить своi, i закiнчуiться справа тим, що моргнеш товаришевi, вiдiйдеш убiк i зробиш, що потрiбно. Дiвчата навiть почали пiд кiнець дивуватися, що за диваки зачастили до Катеринодару. Наприклад, на вулицi гарна погода, а хтось пiдходить i каже: ВлДощ!В». Бiблiотекарка заперечуi, що погода пречудова, а той не здаiться: ВлДощ!В».

До всiх цих iсторiй можна було б поставитися з усмiшкою, якби вони не накладалися на нашу iсторичну пам'ять згадкою про грiзну соцiальну революцiю, учасником i жертвою якоi став у пiдсумку наш герой.

Першi революцiйнi боi були не за горами, i знову згадуi письменник: Вл1905 року в бiблiотецi було багато конспiративного. Мiж iншим, зберiгалася там i зброя цiлими ящиками. Ми домовилися, що револьвери ховалися за книжками з червоними палiтурками, i, таким чином, хто хотiв, той мiг прийти i взяти. В червоних палiтурках в нас були ВлОтечественные запискиВ» за цiлий рiк, i, щоб не виникало пiдозри, ми поставили iх бiля самого виходу, де вiдбувався обмiн лiтератури. Невдовзi виявилося, що це не було таiмницею, багато стороннiх приходило до бiблiотеки, i iм без усяких перешкод видавалася зброя. Дiйшло до курйозiв, наприклад, коли зброя знадобилася Дмитровi Полуяну, а ii не знайшлося, бо все було на руках. Так тривало досить довго, поки якось не прийшов до мене Макаренко. Сiв зi мною, якраз нiкого у мене не було, i почав розмову вiдносно того, якi i системи зброi, якi револьвери кращi, якi гiршi, як з них стрiляти i т. д. Таку розмову вiн пiдтримував протягом двох годин, пiсля чого пiшов. Я зрозумiв, що своiю розмовою вiн натякаi про те, що уже всьому мiсту вiдомо про зберiгання у бiблiотецi зброi, i тим самим радить бути обережнiшим. Це було 18 жовтня.

Наступного дня прийшов Мiхновський i каже, що одержано Манiфест. Ми замовили украiнський прапор, на якому з одного боку написали: ВлПролетарi всiх краiн, iднайтесяВ», а з другого - ВлОбнiмiть, брати моi, найменшого братаВ».

Того ж самого дня вiдбувся мiтинг, який ми провели в мiському саду. Там ми говорили, що нема украiнцiв i нема росiян, а i вiльнi громадяни, i всi ми йдемо великим шляхом до соцiалiзму. Але був виступ якогось Льва Мiхельса, котрий узяв бика за роги i заявив, що ще один натиск тАУ i ми росiйського царя повiсимо на лiхтарi. Цей виступ зафiксували чорносотенцi, i вони 1911 року домоглися того, що його вiддали до суду.

З мiського саду демонстрацiя рушила по Графськiй вулицi. На розi Графськоi стояв пристав Золодько i, коли ми порiвнялися з ним, голосно сказав, що тепер нiчого вже ганятися за людьми, такими ж, як ти. Цю фразу я увiв до свого оповiдання ВлКрамольникВ». Згодом пристав гiрко згадував, що на старостi лiт зробив таку дурницю i ледве-ледве втримався на службi до пенсii.

Демонстрацiя дiйшла до рогу Гоголiвськоi i Червоноi, i тут назустрiч рухаiться чорносотенна манiфестацiя. Багато наших були озброiнi, i ми серйозно побоювалися, що учнiвська молодь, семiнаристи кинуться на чорносотенцiв.. Багато студентiв почали виймати револьвери. Я почав умовляти iх не стрiляти. Тим часом ми затiяли переговори з чорносотенцями. Я почав iм роз'яснювати, що нам не потрiбно затiвати з ними бiйку, вказав iм, що на нашому прапорi написано ВлПролетарii всiх краiн, iднайтесяВ», розтлумачив iм змiст обох написiв. Тi заперечували: ви, мовляв, хочете царя вiшати. Я переконував iх, що нiхто цього робити не збираiться, нехай живе собi, i т. д. Нарештi вони заспiвали ВлБоже, царя хранiВ» й рушили далi. Демонстрацiя вже майже пройшла, коли за нею зтАЩявилися озброiнi козаки. В цей момент пролунав перший пострiл, i я особисто дуже добре пам'ятаю, що стрiляли саме з нашого боку. Здаiться, це зробив Лазарiв. Одразу ж чорносотенцi напали на нас, а козаки дали залп. Ми всi почали тiкати. Я забiг у порожнiй двiр, де тепер мiський театр, i почав шукати сховище. Посеред двору був сiнник, але з'ясувалося, що там уже було повно, i коли я вiдчинив дверi, то звiдти закричали, щоб я чимшвидше забирався геть i зачинив дверi. Вiдразу ж до двору увiрвалися козаки i з ними натовп, що несамовито кричав. Козаки зразу ж дали залп по сiнниковi. В натовпi зчинився гармидер. Багато хто почав кричати, i я теж, волаючи разом з iншими, вибiг на вулицю, де щасливо пройшов повз жандарма, краiм вулицi перебiг квартал й дiстався до Бурсакiвськоi. Коли пiдходив до того мiсця, де тепер клуб Профiнтерну, помiтив, що мене наздоганяi козак. Я метнувся до двору. Куля вдарила в рiг будинку, вiдколовши вiд нього шматочок. Кiлька днiв менi довелося ховатися, а потiм ми разом з Крочиним поiхали до Новодмитрiвськоi. В станицi за наказом отамана були розповсюдженi оголошення, в яких вiн закликав затримувати всiх агiтаторiв.

Числа 30-го я повернувся назад. Бiблiотека була зачинена, й вiдкривати ii не дозволяли. В Думi з промовою про мене виступив гласний, причому ця промова була надрукована в газетах. Вiн говорив, що коли Дума протягом трьох днiв не звiльнить Доброскока, то чорносотенцi дають чесне слово про те, що пiдпалять бiблiотеку. РЖ до цього мене теж пропонували звiльнити, але оцей грубий виступ чорносотенцiв мене врятував. Лiвi гласнi обурилися таким нахабством, i закiнчилася справа тим, що я залишився..тАЭ [4].

Новий рiк Гаврило Васильович зустрiв у втАЩязницi тАЬза порушення обовтАЩязковоi постановитАЭ вiд 17 грудня 1905 року. Заарештували 29 грудня 1905-го, вiдпустили 7 сiчня 1906 р., подарувавши тим самим тему для трилогii тАЬ10 днiвтАЬ, що складаiться з трьох оповiдань, де докладно змальовано тАЬжахитАЭ увтАЩязнення. Над цiiю сагою не забарився посмiятися мiсцевий дотепник Льова Колючка в сатирi тАЬХвалькотАЭ:

От часи тепер настали, тАУ

Жить не можна без грiха, тАУ

У полiтику полiзли

Жук i жаба, i блоха..

Ось один хвалько, наприклад,

На зiбраннi: тАЬя.. та я..тАЭ

Тiльки й знаi, що гукаi тАУ

тАЬЯ, та дiяльнiсть моя!тАЭ

Сам себе, бач, вихваляi,

Розпустивши язика:

тАЬОсь моя заслуга, люди,

Не аби була яка:

Я аж десять день в тюрязi

За думки своi сидiв,

Там борщу, кандьору й хлiба

З остюками попоiв.. [5]

Не слiд говорити, що поет Якiв Жарко, котрий ховався за псевдонiмом, став ворогом директора Пушкiнськоi бiблiотеки до кiнця своiх днiв.

Але Г. В. Доброскок займався не лише революцiйною дiяльнiстю. З гiдним поваги запалом ставився вiн i до службових обов'язкiв. Про характер виконаноi в роки його завiдування роботи промовисто свiдчать рiчнi звiти бiблiотеки, деякi з них свого часу були виданi окремими книжечками за його редакцiiю [6]. З них можна довiдатися, що з року в рiк зростали книжковi фонди, проводилася робота з читачами, та заходи на зразок статистичних дослiджень. Особлива увага придiлялася придбанню книжкового антикварiату, рiдкiсних рукописiв та видань. Про одне таке придбання повiдомляла у сiчнi 1909 року газета ВлНовая заряВ»:

ВлОстаннiм часом п. Доброскоковi вдалося дiстати цiннi документи з iсторii Чорноморii, ще нiким не оприлюдненi. РЗх мiський голова п. Дiцман запропонував помiстити в Пушкiнську бiблiотеку, знявши з них копii. В пошуках iсторичних матерiалiв п. Доброскоку довелося зустрiти панi Г., в якоi виявилися серйознi працi ii покiйного чоловiка, також з iсторii Чорноморii, i кiлька тисяч рiзних книжок. Всi цi бiблiографiчнi рiдкостi перебувають в однiй з вiддалених станиць Кубанськоi областi. Панi Г. висловила побажання подарувати книги Пушкiнськiй бiблiотецi, i мiський голова вирiшив асигнувати п. Доброскоковi необхiдну суму на поiздку для огляду книг та документiвВ» [7].

На жаль, бiльшiсть зiбраних тодi цiнностей загинула або була пограбована пiд час окупацii Краснодара нiмецько-фашистськими загарбниками.

А зараз пригадаiмо про згаданi вище статистичнi пiдрахунки. Якщо повiрити iм, то серед украiнських письменникiв, чиi твори були в бiблiотецi, катеринодарськi читачi вiддавали особливу перевагу творам завiдуючого бiблiотекою, котрий iшов у шкалi популярностi десь поряд з Т. Шевченком, попереду найпопулярнiшого в той час драматурга М. Старицького. Це даi нам право далi поговорити про Доброскока - письменника, не роблячи знижок на його провiнцiйнiсть.

У передреволюцiйне десятилiття Гаврило Васильович був вiдомий кубанцям насамперед як козачий драматург. А вперше в мiсцевих колах про нього як театрального дiяча заговорили восени 1906 року, коли товариство украiнських артистiв пiд орудою С. О. Глазуненка поставило в Зимовому театрi його ВлСiчового орлаВ». Прем'iра вiдбулася 12 жовтня. РЖсторiя донесла досить цiкаву рецензiю на третю виставу драми, що вiдбулася 20 жовтня. Автор, котрий приховався пiд псевдонiмом П. К. (П. Кузько? - В. Ч.), був доволiсуворий, але викликаi довiру. Тому знову зловживемо докладним цитуванням: тАЬЦього разу театр, з дозволу сказати, був далеко не повний, а iнтелiгенцii майже не було.. Традицiйне пияцтво, бiйки запорожцiв кадiб, з якого пили ВлгорiлкуВ» ковшами, та iнше.. От - усе, що нам дав Доброскок у своiй драмi. В усiх актах п'iси, зв'язаних механiчно, а не розвитком однiii спiльноi iдеi, спiв чергуiться з танцями i традицiйною ВлгорiлкоюВ». Що ж являi собою герой п'iси ВлСiчовий орелВ»? Ви гадаiте, що в його особi автор хотiв висловити якусь iдею? Так, спроба була, та тiльки спроба.. Насправдi ж ВлСiчовий орелВ», в зображеннi автора, виявився звичайним ходiiм, який з егоiстичного почуття любовi до дiвчини-сироти, звiв на дуель двох запорожцiв, що стояли йому впоперек дороги, з яких один поплатився життям. Пiзнi каяття за вчинений грiх не спокутуi його злочину. Точнiше було б назвати п'iсу не ВлСiчовий орелВ», котрого автор двiчi зробив убивцею, а ВлМарусею ЧугаiвноюВ», бо це iдина у п'iсi симпатична особа, центральна постать, на якiй зосереджено iнтерес п'iси. П'iса не сценiчна завдяки довгим монологам дiйових осiб i брак у нiй руху. Своiю грою приносив публiцi задоволення Глазуненко у ролi пияка-запорожця Гаранжi. Добре виконанi були ролi шинкарки, Марii Чугаiвни та iн. П'iса займе вiдповiдне мiсце серед посереднiх п'iс досить бiдного малоруського репертуаруВ» [8].

Скептичнi рецензii появилися i в iнших газетах, наприклад, в ВлЗареВ», що не завадило авторовi 3 листопада самому вийти на сцену в ролi головного героя.

Бiльш проста публiка була поблажливiшою до свого драматурга. На першiй виставi глядачi викликали автора, а друкарi друкарнi ВлСогласиеВ», де друкувалася п'iса, пiднесли ii творцевi цiнного подарунку. Вже наступного року драму знов поставив аматорський колектив Дмитрiвського училища. Присутнiй на прем'iрi Г. В. Доброскок (10 листопада) був незадоволений. Зате ВлСiчовий орелВ», показаний трупою Суходольського на гастролях у Киiвi, справив майже фурор.

Рiзнобiй у глядацькому сприйманнi та оцiнцi його дiтища професiональною критикою спонукав Доброскока звернутися до авторитетного iсторика, дослiдника запорозького козацтва Д. РЖ. Яворницького. В листi вiд 12 грудня 1906 р. вiн подiлився своiми сумнiвами: ВлНа сценi п'iса маi дуже великий успiх. Та хто може критично поставитися до того, що в нiй зображено? З усiх людей, котрих я знаю на Украiнi, се прямо кажу Вам, тiльки Ви можете сказати правдиве слово, бо хто краще за Вас знаi про запорозьке життя. Може, на Ваш погляд, п'iса нiчого не варта, бо, може, тi люди i тi звичаi, що у мене виведенi, - лише химера, а не суща правда. Знов таки пишеш одне, а сцена вимагаi iншого. При друкуваннi довелося п'iсу трохи переробити. Надiшлю Вам так, як вона ставилася на сценi, а Ви, Дмитре РЖвановичу, будьте ласкавi, напишiть менi про неi вiдповiдь. Вона тепер ставиться в рiзних мiстах i в Галичинi у Львовi.

Ще до Вас прохання: якщо п'iса справдi вдалася, менi б дуже хотiлося, щоб вона поширилася по Украiнi, а насамперед для людей, де було колись Запорожжя. Будьте ласкавi, напишiть, чи можна у Вас в Катеринославi знайти видавця, щоб надрукувати ii та дешево пустити в народ. Менi, як авторовi, нiяких грошей за неi не треба. Тут, що я надрукував, по Кубанi розiйшлосяВ» [9].

То що ж було насправдi: близький до аншлагу успiх чи цiлковитий провал? Старi театрали вiдносно цього вчать, що коли про постановку ще багато лiт розповiдають легенди, ми маiмо непересiчне явище. А про ВлСiчевого орлаВ» старожили розповiдали багато цiкавого: нiбито за нього письменник отримав вiд отамана 2 000 карбованцiв срiблом, що для показу п'iси у станицях пiдготували спецiальний поiзд зi сценою, що отаман поставив бiля кабiнету Доброскока в бiблiотецi почесну козачу варту, а кабiнет прикрасив великим живописним портретом господаря [10]. Перший успiх заохотив Гаврила Васильовича на новi звершення в кубанськiй драматургii. От тiльки пiшов вiн не по вдало второваному шляху, де чекали його рiзнi блага, з тих, що перелiченi вище.

Наступна п'iса ВлНа КубанiВ», опублiкована 1909 року, характером конфлiкту нагадуi революцiйну драматургiю М. Горького. Як i у Влвеликого пролетарського письменникаВ», драматичнi подii розгортаються в однiй сiм'i, розводячи ii дiтей на двi непримиреннi позицii. Не зiйшлись у полiтичних поглядах, зiбравшись ненадовго пiд рiдним дахом, брати - офiцер-фронтовик Остап i перманентний каторжанин-iнтелiгент Андрiй. Переспорив, звичайно, соцiал-демократ Келепов, який схилив на свiй бiк молодше поколiння. Марксизм торжествуi, але сiм'я розкололася, i нiколи ii вже не склеiти.

П'iсу завершено 21 березня 1907 року, за десять рокiв до подiй, що розкололи не лише кожний росiйський дiм. Виявився розколотим череп усiii держави. На спробу створення революцiйноi агiтки вiдгукнувся у пресi лише друг юностi Г. Хоткевич. У статтi в ВлЛiтературно-науковому вiстниковiВ» вiн, i то мимохiдь, зазначив: ВлНа КубанiВ» Доброскока вельми слабка рiч порiвняно з його iсторичними п'iсамиВ» [11].

Прагнучи повернути iнтерес глядача, письменник знову звертаiться до iсторичного минулого козацтва. Наступною була драма ВлКозацькi прадiдиВ», створена на замовлення Вiйська кубанського до урочистостей з нагоди вiдкриття в Таманi пам'ятника запорожцям, першим кубанським переселенцям, котрi ступили на таманський берег улiтку 1792 року. Цей ювiлей вiдзначався дуже широко. На святкування були запрошенi депутати вiд iнших козачих вiйськ. Одним iз центральних заходiв мала стати прем'iра п'iси. РЗi подii охоплюють бурхливий перiод 1788 - 1793 рокiв, що дав авторовi багатi можливостi для змалювання батальних i масових народних сцен. Глядач послiдовно переноситься вiд стiн РЖзмаiла до Слободзеi, на урочисту зустрiч вiйськового суддi Антона Головатого, котрий повернувся з Петербурга з царською грамотою, i, нарештi, на Кубань. Серед дiйових осiб отаман С. Бiлий, А. Головатий, 3. Чепiга, а також Потьомкiн, Суворов, козача старшина, простi козаки. Як i належало, епохальнi iсторичнi подii накладалися на мелодраматичний сюжет, не раз обiграний авторами книжок про А. Головатого. В його основi iсторiя трагiчноi загибелi дочки вiйськового суддi Марусi, яка виявилася на вiстрi нерозв'язного любовного трикутника i була отруiна одним з ревнивих суперникiв - вiйськовим писарем, пiдступним польським шляхтичем РЖваном Пiдлесицьким. У виставi взяли участь не тiльки всi мiсцевi артистичнi сили, хор та симфонiчний оркестр, а й простi козаки, що зображали в масових сценах своiх пращурiв. За ескiзами для костюмiв та iншу сценiчну бутафорiю Доброскока було вiдряджено до Харкова i Киiва, де вiн консультувався з найвизначнiшими iсториками того часу.

У творчому багажi Г.В.Доброскока були iншi п'iси: водевiль тАЬКатюзi по заслузiВ» (цензурний дозвiл 1902 р.), комiчна опера ВлГайдамакаВ» (Катеринодар, 1911 р.) i тричi перероблювана ВлШинкаркаВ», опублiкована також 1914 року. Окремими книжечками виходили його деякi оповiдання: ВлХамВ» (Харкiв, 1911), ВлКрамольникВ» (Катеринодар, 1907), ВлТiням минулогоВ» (Катеринодар, 1911) та iншi. 1910 року в ВлКубанском курьереВ» щономера публiкувалася його iсторична повiсть про Влперсидський бунтВ» чорноморських козакiв ВлЗа права i вольностiВ».

Серед iнших культурних iнiцiатив драматурга - нездiйснена спроба видання в Катеринодарi 1907 року першоi украiнськоi газети ВлКубанська громадаВ», активна лекцiйна дiяльнiсть у ВлПросвiтiВ», наукових i культурницьких товариствах.

Фатальну крапку у бурхливiй творчiй i громадськiй дiяльностi ставить квiтень 1917 року, коли письменник врештi кидаi кубанськiй громадськостi своi довгоочiкуване Влне можу мовчатиВ». Вiн випускаi листiвку ВлВикриття катеринодарських громадських дiячiвВ», в якiй поiменно називаi агентiв охранки з мiсцевоi елiти: Розанова, Пушкарьова, Любомудрова, Боголюбова. На письменника звалюiться гнiв преси, мiськоi думи, спiлки мiських службовцiв, куди вiн входив як завiдуючий бiблiотекою. Всi заслуги Доброскока перед Кубанню перекреслювалися моментально. Н. Аркадьiв, публiцист газети ВлЛисток войныВ», дiйшов до того, що вимагав психiатричного огляду письменника. Внаслiдок скандалу Гаврила Васильовича звiльняють з посади завiдуючого, вiн назавжди залишаi лiтературу i навiть вирiшуi повернутися на батькiвщину.

Звiдтодi, що б вiн не робив, усе буде пiзнiше поставлене йому за провину i врештi-решт приведе до розстрiльноi камери Краснодарського НКВД.

Скупi архiвнi свiдчення i протоколи допиту пiсля арешту в загальних рисах змальовують вигадливу канву останнiх двадцяти лiт його життя. Ось вiн кандидат до установчих зборiв вiд украiнськоi партii соцiал-революцiонерiв по Харкiвському виборчому округу, член земельноi управи у Харковi, робота на посадi голови Деркачiвськоi сiльськоi ради. Два роки поза Кубанню вмiстили i вiдступ з петлюрiвською армiiю до Киiва, i роботу в Миколаiвi, евакуацiю до Галичини та повернення через Одесу на Влсамостiйну КубаньВ». Пiсля встановлення в краi радянськоi влади вiн працюi вчителем украiнськоi мови в станицi Полтавськiй, директором украiнськоi школи в Краснодарi, вчителем школи для дорослих при спиртозаводi, звiдки його i повезли на мiсцеву тАЬЛубтАЩянкутАЭ.

Заарештували Г. В. Доброскока на диво пiзно - в лютому 1938 року, коли багато товаришiв по революцiйнiй боротьбi та письменницькому ремеслу були або розстрiлянi, або обживали снiги Крайньоi Пiвночi. В'iдливий слiдчий, уважно вивчивши бiографiю пiдслiдного, врахував та iнтерпретував Вляк требаВ» все, що заслуговувало бодай найменшоi уваги. Виходило, що з перших днiв переможноi ходи соцiалiзму по кубанськiй землi Доброскок лише й займався гуртуванням есерiвськоi повстанськоi групи. Як водилося, його били, залякували, радили не ускладнювати свого й без того безнадiйного становища. РЖ вiн капiтулював. Спочатку пiдмахнув список Влчленiв своii органiзацiiВ», потiм визнав себе керiвником. Виявилося, вiн збирався створити на територii Кубанi та Украiни буржуазну республiку. 14 лютого 1938 року енкаведистська на ВлтрiйкаВ» винесла йому свiй звичний вирок. А 7 березня 60-рiчного Доброскока потягли на розстрiл.. [12].

Настав час вiддати данину одному з помiтних трударiв кубанськоi культурноi ниви i тим самим заповнити ще одну прогалину в нашiй трагiчнiй iсторii.

ЛРЖТЕРАТУРА

1. Городецкий Б. М. Биобиблиографические материалы о Северном Кавказе. Литературные деятели Северного Кавказа // Северо-Кавказский альманах на 1908 тАУ1909 гг. тАУ Екатеринодар, 1908. тАУ С. 255.

2. Вiддiл рукописних фондiв та текстологii iнституту лiтератури iм. Т.Г.Шевченка НАН Украiни: Ф. 119. № 79.

3. Чумаченко В. Гаврила Васильевич Доброскок. Материалы к биографии // Кубань: проблемы культуры и информатизации. 1996. тАУ № 1. тАУ С. 21тАУ22.

4. Чумаченко В. Гаврила Васильевич Доброскок. Материалы к биографии.. С. 22.

5. Льова Колючка. Дiячам Катеринодару. Доброскоку// Заря (Екатеринодар). тАУ 1906. тАУ № 18.

6. Доброскок Г. В. Отчет Еатеринодарской городской библиотеки имени А. С. Пушкина за 1908 год. тАУ Екатеринодар, 1909.

7. Ценные старинные документы// Новая заря (Екатеринодар). тАУ 1909. тАУ 1 января. тАУ № 664.

8. Театр и музыка// Свобода (Екатеринодар). тАУ 1906, тАУ 24 жовтня. тАУ № 59.

9. Абросимова С. В., Мисик Ю. А. З листiв украiнських письменникiв i вчених до Яворницького// КуртАЩiр Кривбасу. тАУ 1997. тАУ № 69-70. тАУ С. 93.

10. Розумиенко Е. Д. Письма краеведу В. Н. Орлу// Вторые кубанские литературно-исторические чтения. тАУ Краснодар, 2000. тАУ С. 221.

11. Хоткевич Г. Лiтературнi враження (За минулий рiк)// Лiтературно-науковий вiстник. тАУ 1909. Т. 45. Кн. 1. тАУ С. 140.

12. Чумаченко В. К. Казачий драматург// Родная Кубань (Краснодар). тАУ 2002. тАУ № 1. тАУ С. 110.

Вместе с этим смотрят:

"Грусть и святость" (Поэтическое богословие Николая Рубцова)

"Донские рассказы" Михаила Шолохова

"Живопись слова" в японской поэзии

"Записки из подполья" как исток философии экзистенциализма Ф.М. Достоевского

"Подпольный человек" Ф.И. Достоевского