Украiнська народна пiсеннiсть
Бахмацька ЗОШ №5
Украiнська народна пiсня
Пiдготувала
Учениця 8-А класу
Поцiпух Олена
Бахмач 2006
Украiнська народна пiсеннiсть тАУ дорогоцiнне надбання народу, невтАЩянуча окраса його духовноi культури.
Украiнська народна пiсня тАУ знана й шанована в усьому свiтi. Один з перших збирачiв народноi пiснi М. Максимович зазначав, що в украiнських пiснях звучить душа украiнського народу i нерiдко тАУ його iстинна iсторiя. Високу оцiнку нашiй пiсенностi дали сотнi дiячiв культури рiзних народiв. Наприклад, Лев Толстой таку глибоку й мiстку оцiнку нашiй нацiональнiй скарбницi: тАЮНiякий iнший народ не виявив себе в пiснях так яскраво й гарно, як народ украiнськийтАЭ. тАЮЩасливi ви, народилися серед народу з багатою душею, народу, що вмii так вiдчувати своi радощi i так чудово виливати своi думи, своi мрii, своi чуття заповiтнi. Хто маi таку пiсню, тому нiчого жахатись за свою будучнiсть. Його час не за горами. Вiрите чи нi, що нi одного народу простих пiсень я не люблю так, як вашого. Пiд iх музику я душею спочиваю. Стiльки в них краси i грацii, стiльки дужого, молодого чуття й силитАЭ.
Увесь вiк людину супроводять пiснi тАУ тАЮвiд колиски до могили, бо нема такоi значноi подii в життi народу, нема такого людського почуття, яке б не озвалося в украiнськiй пiснi чи нiжнiстю струни, чи рокотом громутАЭ, - говорив М. Стельмах. Народнi пiснi i вагомим внеском Украiни в загальнословтАЩянську й свiтову художню творчiсть. Незлiченне й рiзноманiтне iхнi багатство. Вважають, що тiльки цих творiв записано понад двi тисячi.
Пiснi породжувались подiями та явищами суспiльного життя, громадського й родинного побуту, трудовою дiяльнiстю, боротьбою проти iноземних загарбникiв, нацiонального та соцiального гноблення i палкою любовтАЩю до Вiтчизни. У народнiй пiснi майже немаi розповiдноi основи, уся увага зосереджена на вiдтвореннi внутрiшнього свiту людини ( психiчного стану, думок, бажань, надiй, страждань i т. iн. ).
Усi лiричнi пiснi за змiстом подiляють на два великi розряди:
-родинно-побутовi;
-суспiльно-побутовi.
Родинно-побутовi пiснi вiдображають особисте життя людини ( кохання, життя в сiмтАЩi, родиннi стосунки, драми, конфлiкти та iн. ). У суспiльно-побутових тАУ вiдображене суспiльне життя, вони вiдтворюють життя не окремоi особи, а певноi соцiальноi групи населення ( козакiв, рекрутiв, бурлакiв, чумакiв та iн. ).
Окрему групу народних пiсень становлять коломийки.
Родинно-побутовi пiснi
Пiснi про кохання. У лiричнiй поезii вони займають центральне мiсце. Цi пiснi i драматичнi, психологiзованi, iхня увага сконцентрована на почуттi, через яке звеличуiться людська душа, здатна на глибокi переживання, емоцii.
Часто в лiричних пiснях iнтимна задушевна атмосфера створюiться за допомогою пейзажiв. Усе вiдбуваiться на тлi майже казковоi природи тАУ квiтучого вишневого садка: тАЮОй у вишневому садочку там соловейко щебетавтАЭ; зоряноi мiсячноi ночi: тАЮМiсяць на небi, зiроньки сяють, тихо по морю човен пливетАЭ; вечiрнього гаю: тАЮОй у гаю при Дунаю соловей щебечетАЭ.
Для пiсень про кохання характернi:
- романтичний характер зображення дiйсностi, якому властивi iдеалiзацiя почуттiв лiричного героя ( наприклад, закохана дiвчина нi про що бiльш не думаi, крiм свого коханого, - не iсть, не спить, чекаючи на побачення з ним ):
А я вiзьму крiслечко,
Сяду край вiконця.
Я ще й очi не зiмкнула,
А вже сходить сонце.
- гiперболiзацiя духовних драм ( утрата коханоi сприймаiться як кiнець життя ):
Ой не хочу, дiвчинонько,
На твiй посаг дивитись.
Краще пiду в синi море
В рiчку биструю топитись;
- сентиментальнiсть тАУ надмiрна чутливiсть героiв ( вони плачуть, зiтхають пiд час побачень, козак ридаi, коли втрачаi дiвчину )
Гиля, гиля, сивi гуси,
Гиля, гиля, до води.
Посватали дiвчиноньку тАУ
Плаче козак молодий.
Або:
А у гаю, край Дунаю з тою самотою
Плачу, тужу, ще й ридаю
Мила, за тобою..
Пiсням про кохання притаманна традицiйна символiка. Найпоширенiшi символи:
- пара голубiв тАУ закоханi:
Коло млину, коло броду,
Два голуби пили воду.
- зiрка тАУ дiвчина, мiсяць тАУ хлопець:
Котилася зоря з неба
Тай впала додолу:
тАЮТай хто мене, молоду дiвчину
Проведе додому?тАЭ;
- зозуля тАУ дiвчина, сокiл тАУ хлопець:
Кувала зозуля в стодолi на розi,
Заплакала дiвчинонька в батька на порозi:
Козаче-соколю, вiзьми мене з собою
На Вкраiну далеку;
- хмiль тАУ символ невiрного хлопця:
Ой хмелю мiй, хмелю,
Хмелю зелененький
Де ж ти, хмелю, зиму зимував,
Що й не розвивався?
Коломийки
Дворядкову пiсню, що виконуiться пiдчас танцю називають коломийкою. Дехто повтАЩязуi цю назву з назвою мiста Коломиi, де вона виконувалася. РЖншi пояснюють походження слова тАЮколомийкатАЭ вiд танкового кола. З танкових пiсень коломийки, поповнюючись новим змiстом, розвинулись в самостiйний лiричний жанр, що тематично охоплюi всi гранi життя народу, риси нацiонального побуту i колориту, елементи iнших видiв культури. У переважнiй бiльшостi вони не виходять за межi родинно-побутовоi сфери, однак зафiксовано й коломийки суспiльно-побутового змiсту. Чiтко виокремлюiться група коломийок у первiсному iх значеннi приспiвки до танцю, де основна тема тАУ пiснi, танцi, гуляння, музики:
Коломийку заспiвати, коломийку грати,
Ай бо тоту коломийку легко танцювати.
Вiдколи коломийка перестала бути просто приспiвом до танцю, виникли спiванки про кохання, залицяння:
Ой мiсяцю-перекрою, не свiти нiкому,
Тiльки мому миленькому, як iде додому.
Часто в них спiваiться про сiмейне життя:
Ой прошу я здоровтАЩячка i довгого вiку
Любiй мамцi та няновi, й мому чоловiку.
Коломийкам властивий гумор, майже всi вони життiрадiснi, оптимiстичнi, мiстять багато жартiв:
Ой скажiте, добрi люди,
Чим Андрiй хворii:
На роботi замерзаi,
Коло миски прii.
Спи, миленька, до полудня, буду без обiду,
Щоби ладно виглядала, як з тобою пiду.
Коломийки мiстять багато повчального:
Не там щастя, не там доля, де багатi люди тАУ
Хто побрався по любовi, тому добре буде.
Нема цвiту бiлiшого, як цвiт на калинi.
Нема в свiтi рiднiшого, нiж мати дитинi.
Суспiльно-побутовi пiснi
Козацькi пiснi виникли в XV-XVI ст. з появою козацтва й увiбрали в себе iнформацiю про iсторичнi реалii доби: боротьбу з нападниками, перемоги й поразки козацького вiйська, чужинську неволю, рабство та iн.
Козацькi пiснi витворюють лiричний образ козака тАУ типового представника Запорiзькоi Сiчi, передають романтику козацькоi волi.
Найпоширенiшi теми козацьких пiсень: прощання козака з рiдними та його вiдтАЩiзд з дому, мотив ностальгii за рiдною домiвкою ( життя в походах без вiдпочинку, коли нема де голову прихилити, i домом стаi зелена дiброва чи темний байрак ), мотив небезпеки, що постiйно загрожуi йому, тема смертi:
Ой, на горi огонь горить,
А в долинi козак лежить.
Накрив очi китайкою тАУ
Заслугою козацькою.
Що в головах ворон кряче,
А що в ногах коник плаче.
У цих пiснях звеличена воля, воiнську звитягу, патрiотичний дух, безстрашнiсть, вiдданiсть справi нацiонального визволення; оспiвано козацьку славу, символом якоi стаi червона китайка:
Та щоб наша червона китайка не злиняла,
Та щоб наша козацька слава не пропала.
Символом козацькоi звитяги, нездоланностi духу стаi й насипана висока могила-памтАЩятник воiнськiй доблестi. Цi пiснi пройнятi романтичним духом.
Чумацькi пiснi. За тематикою й поетикою вони близькi до козацьких. Чумакування як суспiльне явище виникло приблизно в той самий час, що й козацтво. Уже з XV ст. в Украiнi вiдомий торгiвельний промисел чумакiв, якi волами iздили до берегiв Чорного й Азовського морiв. Найпоширенiшими предметами торгiвлi були сiль, риба вiск, дьоготь, прянощi та iн.
Чумацькi пiснi в дорозi спiвали самi чумаки. Чумакування було важкою та небезпечною справою, але водночас воно овiяне романтикою далекоi дороги, безмежного степу, моря.
Теми цього жанру спорiдненi з темами козацьких пiсень. Значну групу становлять твори про вiдтАЩiзд у дорогу, приготування до довгоi подорожi, прощання з родиною:
Задумали чумаки в дорогу,
Покупили собi новi вози,
Поробили ярма кленовi,
Поробили занози дубовi,
Покупили воли половii,
Покупили та й попаровали,
Попаровали та й повиiжджали..
Найбiльша група пiсень про чумацьку долю присвячена пригодам чумакiв: тяжкiй зимiвлi тАЮпiзнiхтАЭ чумакiв, поверненню додому, вдалому торгу. У жартiвливих чумацьких пiснях оспiвуються гуляння пiсля повернення, застереження дiвчатам не закохуватись в чумака, висмiюiться чумакова жiнка, яка гуляi, поки чоловiка нема вдома та iн.
Солдатськi та рекрутськi пiснi. Пiсля зруйнування Запорiзькоi Сiчi та знищення всiх залишкiв автономii Гетьманщини Росiя запровадила на украiнських землях загальну вiйськову службу для чоловiкiв рiзних верств населення, яка невдовзi перетворилась на рекрутську повиннiсть ( уведена наказом Петра РЖ 1699 р. ). На Захiднiй Украiнi було схоже явище тАУ вербування украiнцiв до австро-угорськоi армii. За Петра РЖ служба була довiчною, у 1793 роцi термiн скоротили до 25 рокiв, у 1834 тАУ до 20 рокiв, пiзнiше тАУ 12, 15, 10 рокiв. З 1874 року, коли була введена загальна вiйськова повиннiсть, служба тривала 7 рокiв. Тому не дивно, що крiм солдатських та рекрутських пiсень, в уснiй народнiй творчостi зтАЩявились i рекрутськi голосiння, якими супроводжувався вiдхiд хлопця до вiйська. Вони майже не вiдрiзнялися вiд поховальних голосiнь, бо довiчна або довготривала служба у вiйську фактично означала кiнець його життя у родинi, рiдному краi та знаменувала перехiд зi тАЮсвоготАЭ свiту в тАЮчужийтАЭ, де дiють бездушнi закони, пануi чужа мова, невiдоме майбутнi.
Специфiка рекрутських пiсень полягаi в зображеннi подiй, породжених явищем рекрутизацii.
тАЮСолдатчина й рекрутчина, як форми чужоi вiйськовоi органiзацii, накиненi ураз iз панщиною, найманськими державами, Австрiю та Росiiю, для iх державних, чужих украiнському народу iнтересiв, - стрiнулися iз загальною нехiттю украiнськоi людностi, тоi самоi, що цiлi столiття вела власними силами геройську боротьбу в оборонi рiдного краю. Примусова вiйськова служба впала дiйсно страшним тягарем на украiнське селянство..тАЭ ( Ф. Колеса ).
Багатi люди мали змогу тАЮвiдкупититАЭ своiх синiв вiд служби, тому жереб найчастiше падав на незаможних: до вiйська мусив iти вдовиний син чи сирота:
Кують вони i гартують,
Кайдани готують,
Чи на вора, чи на злодiя,
Чи на розбiйника.
Не на вора, не на злодiя,
Не на розбiйника,
То ж на того сиротину,
Вдовину дитину.
Крiпацькi пiснi. Росiя вiдновила крiпацтво на украiнських землях. Крiпосне право узаконювало залежнiсть селянина вiд землевласника. Остаточно крiпацтво в Украiнi було оформлено 1873 року указом Катерини РЖРЖ. Серед рiзних видiв крiпацькоi повинностi, крiм численних податкiв, була ще й панщина чи вiдробiткова рента тАУ примусова праця закрiпачених селян у господарствi помiщикiв.
Усi цi суспiльнi явища й повтАЩязанi з ними життiвi ситуацii вiдбилися в крiпацьких пiснях, у яких з великою силою виражено ставлення селян до тяжкоi долi, умов пiдневiльного життя. У крiпацьких пiснях немаi романтичних рис ( гiперболiзацii, iдеалiзацii лiр. героiв, обширних пейзажiв, персонiфiкацii сил природи, фантастичних картин та iн. ). Народна уява i фантазiя поступаiться мiсцем змалюванню нелегкоi працi, умов селянського побуту, епiзодiв знущання помiщикiв з крiпакiв, приниження людськоi гiдностi. Наприклад:
Наступаi чорна хмара,
А за нею синя,
Не заступить син за батька,
А батько за сина.
Женуть батька в степ косити,
Сина молотити.
Третю дочку-паняночку
Тютюну садити.
А свекруху з невiсткою
У лан жита жати.
Бурлацькi пiснi. У перiод Руiни й пiзнiше, особливо пiсля скасування крiпацтва 1861 року, зтАЩявилася ще одна верства населення тАУ бурлаки. Ними ставали люди, що не мали власноi хати чи притулку, поневiрялися по чужих землях, шукаючи засобiв для прожиття, а також колишнi козаки, що пiсля знищення Сiчi, не маючи дому, рятувались вiд розправи з боку росiйськоi влади. Бурлаками ставали також крiпаки-утiкачi, а також тi, хто тiкали вiд рекрутчини. У Росii бурлаками називали робiтникiв, що тягали рiчковi судна. В Украiнi слово тАЮбурлакатАЭ маi бiльше, бiльш узагальнене значення тАУ самотня бездомна людина, як правило, неодружена або яка з певних причин покинула сiмтАЩю.
Найбiльшу групу бурлацьких пiсень становлять пiснi про життя втiкачiв вiд крiпаччини. Основнi iх мотиви тАУ тяжка праця, поневiряння на чужинi, мiзернiсть тимчасових заробiткiв, нарiкання на злу долю.
Та забiлiли снiги, забiлiли снiги,
Ще й дiбровонька
Та заболiло тiло, бурлацьке бiле,
Ще й головонька
Нiхто не заплаче по бiлому тiлу
По бурлацькому.
Нi отець, нi мати, нi брат, нi сестриця,
Нi жона його.
Вместе с этим смотрят:
"Quo vadis": проекцiя на сучаснiсть
"Звезды" немого кино и русская мода 1910-х годов
"Культура": типология определений
"Русские сезоны" в Париже
"Серебрянный век" русской культуры