Фредерiк Шопен - життя та творчiсть
1. Юний генiй
2. Добровiльне вигнання Ф. Шопена
3. Паризький етап життя i творчостi вiдомого композитора
4. Ф. Шопен - вiртуоз-iмпровiзатор
5. Поруч iз Жорж Санд
6. Останнi роки великого композитора
Список використаноi лiтератури
Шопен (Chopin) Фридерiк (повн. Фридерiк Францишек (у французькому варiантi Фредерiк Франсуа) (1 березня 1810, Желязова Воля, Польща - 17 жовтня 1849, Париж), польський композитор i пiанiст.
Музицi Шопена властивi лiризм, тонкiсть у передачi рiзних настроiв; його твори вiдрiзняються широтою нацiонально-фольклорних i жанрових зв'язкiв. Шопен по-новому витлумачив багато жанрiв: вiдродив на романтичнiй основi прелюдiю, створив фортепiанну баладу, опоетизував i драматизував танцi - мазурку, полонез, вальс; перетворив скерцо в самостiйний добуток. Збагатив гармонiю й фортепiанну фактуру; сполучив класичнiсть форми з мелодiйним багатством i фантазiiю. Його заслуги: 2 концерти (1829, 1830), 3 сонати (1828-1844), фантазiя (1841), 4 балади (1835-1842), 4 скерцо (1832-1842), експромти, ноктюрни, етюди й iншi добутки для фортепiано; пiснi. У його фортепiанному виконаннi глибина й щирiсть почуттiв сполучалися з добiрнiстю, технiчною досконалiстю.
Народився Ф. Шопен в змiшанiй французько-польськiй родинi; рiдною мовою Шопена була польська. В 1816-1822 рр. навчався грi на фортепiано у Войцеха Живного (1756-1842), чиi викладання ТСрунтувалося на музицi РЖ.С. Баха й вiденських класикiв. Очевидно, тодi ж вiдбулося перше знайомство майбутнього композитора з iталiйським бельканто. Неповторний мелодiйний стиль Шопена складався пiд сукупним впливом Моцарта, польськоi нацiональноi музики, зокрема, салонних п'iс його старших сучасникiв М.К. Огиньского, М. Шимановськоi i iнших, а також iталiйськоi опери. Першi композиторськi досвiди Шопена (два полонези) вiдносяться до 1817 р. З 1819 р. вiн виступаi як пiанiст у варшавських аристократичних салонах. В 1822 р. почав займатися приватно у провiдного польського композитора Ю. Ельснера. В 1823 р. Шопен поступив у Варшавський лiцей, незадовго до закiнчення якого опублiкував свiй перший опус - Рондо c-moll (1825 р).
У безперервнiй творчiй працi мiцнiла майстернiсть композитора, через глибоке, багато в чому ще iнтуiтивне засвоiння традицiй вiдбувався процес i поступове очищення вiд нашарувань рiзного роду впливiв, вiдбувалися пошуки свого музичного стилю. Його ТСрунтовi зв'язки проявлялися переважно в областi малих форм. До кiнця ж 1820-х рокiв Шопен створюi ряд великих концертних добуткiв: Фантазiю на польськi теми 13 i Rondo a la Krakowiak, написанi в 1828 роцi; в 1829 - 1830 роках з'являються обидва концерти для фортепiано з оркестром - f-moll i e-moll.
Рiзнобiчний розвиток, тонкий розум i шляхетнiсть характеру, невимушена добiрнiсть манер надавали вигляду Шопена рiдку привабливiсть.
Коли в 1826 роцi Шопен поступив у Варшавську консерваторiю, внутрiшньо, духовно вiн уже був пiдготовлений до сприйняття широких явищ культури, до iх тверезоi й розумноi оцiнки. Освiчена особистiсть Миколи Шопена, великi зв'язки iз прогресивними колами польського суспiльства залучали в його будинок численних представникiв передовоi польськоi iнтелiгенцii - письменникiв, вчених, музикантiв, художникiв.
В 1826-1829 рр. Шопен учився в класi Ельснера у варшавськiй Головнiй школi музики. До цього перiоду вiдносяться Варiацii на тему дуету з опери Моцарта "Дон Жуан" для фортепiано з оркестром твiр 2, Перша соната твiр 4 i ряд п'iс.
РЖз закiнченням консерваторii Шопен вступаi в нову смугу артистичноi й творчоi дiяльностi. Про нього починають уже судити не тiльки як про видатного пiанiста й iмпровiзатора, але i як про автора цiкавих i оригiнальних здобуткiв.
При закiнченнi консерваторii Шопен був офiцiйно визнаний гiдним характеристики "музичний генiй".
На початку 1829 року пiсля закiнчення Головноi школи музики Шопен з декiлькома друзями виiхав з Варшави, направляючись у Вiдень.
Рекомендацiйнi листи вiд Ельснера до представникiв музичного свiту Вiдня допомогли молодому пiанiстовi ввiйти в артистичнi кола мiста й розбудити своiю грою живий iнтерес. За власними словами Шопена, його приймали як вiртуоза першого рангу, ставили поруч iз Мошелесом, Герцом, Калькбреннером - найбiльш популярними пiанiстами перших десятилiть XIX столiття.
Спонукуваний новими вiденськими друзями, Шопен вирiшуi оголосити свiй концерт.11 серпня 1829 р. в iмператорському оперному театрi вiдбулася музична "академiя", на якiй вiн виступив з Варiацiями op.2, iмпровiзацiями на тему з опери французького композитора Буальдя¢i "Бiла дама" i на польську тему "Хмiль". Про цей концерт Шопен повiдомляi рiдним у Варшаву: "Коли я з'явився на сценi, мене зустрiли оплесками, i пiсля виконання кожноi варiацii були такi оплески, що я не чув tutti оркестру. Пiсля закiнчення так аплодували, що менi довелося вийти другий раз i поклонитися". На долю iмпровiзацiй випав ще бiльший успiх. ".. Хмiль, - пише Шопен, - .. наелектризував незвичну до таких мотивiв публiку. Моi партернi шпигуни запевняють, що на ослонах прямо пiдстрибували".
Другий концерт, який Шопен дав через тиждень, пройшов iз ще бiльшим успiхом. У доброзичливiй рецензii пiсля другого концерту говорилося: "Це парубок, який йде своiм шляхом i досягаi успiхiв на цьому шляху, незважаючи на те, що його прийоми й манера гри, так само як i прийоми письма, значно вiдрiзняються вiд загальноприйнятих форм концертантiв. Вiдмiннiсть ця полягаi в тому, що прагнення створювати музику помiтно переважаi в нього над прагненням подобатися.."
При поверненнi з Вiдня Шопен побував у Празi й Дрезденi. Окрилений артистичними перемогами, освiжений враженнями цiкавоi подорожi, Шопен на початку вересня повернувся у Варшаву.
Нiщо зовнiшнi, здавалося б, не затримувало Шопена у Варшавi, проте з мiсяця на мiсяць вiн вiдкладав день вiд'iзду. Вiн почував i розумiв, що насувалося щось серйозне й тривожне. У напруженiй полiтичнiй атмосферi Польщi назрiвали важливi подii: оживилася дiяльнiсть польських патрiотiв, якi готовили повстання проти царату, одночасно пiдсилилися репресii полiцейськоi влади. У цiй небезпечнiй обстановцi Шопену важко було залишити батькiвщину, рiдних, близьких. Пригноблений похмурими передчуттями, вiн дiлиться ними зi своiм другом Титусом Войцеховським: ".. немаi в мене сил призначити день [вiд'iзду] ; менi представляiться, що я iду, щоб назавжди забути про дiм; менi представляiться, що я iду, щоб умерти, - а як, мабуть, гiрко вмирати на чужинi, не там, де жив. Як жахливо менi буде бачити в смертного ложа замiсть рiдних байдужого лiкаря або слугу".
Все-таки день вiд'iзду наближався.11 жовтня вiдбувся прощальний концерт, на якому Шопен виконав Фантазiю на польськi теми й новий концерт e-moll. РЖ тiльки через три тижнi, 2 листопада Шопен зважився покинути Варшаву. Напередоднi, на вечорi, влаштованому друзями, Шопену пiднесли срiбний кубок з польською землею; його вiн повинен був зберiгати в знак вiрностi своiй батькiвщинi.
Наприкiнцi листопада 1830 року разом зi своiм другом Титусом Войцеховським Шопен удруге приiхав у Вiдень.
Шопен правильно оцiнював обстановку, яка створилася. Колишня зацiкавленiсть молодим талантом змiнилася холодною чемнiстю й байдужiстю. Поводження впливових музикантiв - байдужнiсть одних, острах конкуренцii з боку iнших - не залишало мiсця iлюзiям. Шопену не вдалося дiйти згоди з видавцями, як не вдалося домогтися органiзацii своiх концертiв. Тiльки у квiтнi 1831 року вiн у числi iнших музикантiв взяв участь у публiчному концертi, а в червнi того ж року виконав концерт e-moll на однiй з музичних академiй.
Шопен вирiшуi iхати в Париж. Але не просто було поляку одержати вiзу на в'iзд у Францiю. Пiсля довгих турбот вдалося домогтися паспорта в Лондон "проiздом через Париж".
20 липня зi своiм приятелем поляком Кумельским вiн виiхав з Вiдня, направляючись через Мюнхен i Штутгарт у Париж.
Про розгром польськоi революцii й здачi Варшави Шопен довiдався, перебуваючи в Штутгартi. Сторiнки його щоденника, його листи повнi самого бурхливого й похмурого розпачу. Бiль, тривога, гнiв знаходять вихiд у його творчостi, народжуючи здобутки, у яких драматизм шопенiвського генiя вперше розкрився у всiй своiй глибинi. Важка скорбота прелюдiй a-moll, шалена патетика прелюдii d-moll, "революцiйний" етюд c-moll запам'ятали перелом, який вiдбувся у творчiй свiдомостi Шопена. Мрiйлива юнацька лiричнiсть вiдступила перед трагiзмом нових образiв. Тема Батькiвщини вiдтепер стаi провiдною творчою темою Шопена.
Польська революцiя як би проклала якусь грань мiж двома великими перiодами творчоi бiографii Шопена. Варшава - безхмарна юнiсть, окриленiсть, райдужнi надii. Париж - швидко зростаюча духовна зрiлiсть, майстернiсть, завоювання вершин композиторського мистецтва, життя з усiма його драматичними контрастами. Катастрофа революцii в Польщi, i гонiння й реакцiя, якi пiшли слiд за нею, назавжди вiдрiзали Шопену шлях на батькiвщину. Восени 1831 року вiн приiхав у Париж, де залишався до кiнця своiх днiв.
Вирваний з патрiархальноi сiмейноi обстановки, позбавлений звичного дружнього середовища, вiн вiдразу потрапив у вир паризького життя. Але мiцнiсть моральних пiдвалин, проникливiсть i гострота розуму допомогли молодому музикантовi розглянути за оманною привабливiстю картину рiзких соцiальних протирiч. Проходить усього два з невеликим мiсяця вiд дня приiзду, i Шопен дiлиться своiми першими враженнями: "Я добрався сюди досить благополучно (але дорого) - i задоволений тим, що тут знайшов; тут першi у свiтi музиканти й перша у свiтi опера. Я знайомий з Россiнi - Керубiнi, Паером i т.д. i т.д.. Але я нiчого Тобi не написав про враження, що справило на мене пiсля Штутгарта й Страсбурга це велике мiсто. Тут найбiльша розкiш, найбiльше свинство, найбiльша чеснота, найбiльша порочнiсть.. лементу, гамору, гуркоту й бруду бiльше, нiж можеш собi уявити. У цьому мурашнику губишся, i це зручно в тому розумiннi, що нiхто не цiкавиться тим, як хто живе". В iншому листi, написаному незабаром пiсля цього, тверезiсть суджень i оцiнок ще визначальнiшi. "Скiльки змiн, скiльки нещасть.. мене вiтер загнав сюди.. Париж - це все що хочеш: можеш веселитися, нудьгувати, смiятися, плакати, робити все, що Тобi завгодно, i нiхто на Тебе не гляне, тому що тут тисячi тих, хто робить те ж саме, - i кожний по-своiму. Я не знаю, чи i де-небудь бiльше пiанiстiв, нiж у Парижi, не знаю, чи i де-небудь бiльше ослiв i бiльше вiртуозiв, чим отут". РЖз захватом i разом з неприхованою iронiiю описуючи в цьому ж листi виконання "Севiльского цирюльника", неуявну розкiш постановок опер Мейiрбаха, Шопен зауважуi: "Однак Ти повинен знати, що я не одурiв i не маюi намiру бути обдуреним".
За допомогою впливового музиканта, диригента й композитора Ф. Паера, до якого Шопен мав рекомендацiйний лист вiд Мальфаттi, зав'язалися знайомства й зв'язки з багатьма знаменитостями музичного свiту, у тому числi з Россiнi, Керубiинi, молодим Листом, зiркою тодiшнiх пiанiстiв Ф.В. Калькбреннером (1785 - 1849). Шопен був приголомшений манерою його гри й бездоганною технiкою. Вiн навiть готовий був прийняти пропозицiю Калькбреннера вдосконалюватися пiд його керiвництвом протягом трьох рокiв, однак застережливi листи вiд рiдних i Ельснера вдержали Шопена.
Калькьбреннер допомiг Шопену в органiзацii першого публiчного концерту й спецiально для цього випадку написав полонез для шести фортепiано. Концерт вiдбувся 26 лютого 1832 року. Крiм вищезгаданого полонезу, який "дуетом" виконували Шопен i Калькбреннер у супроводi iнших чотирьох фортепiано, Шопен грав свiй концерт f-moll i Варiацii на тему Моцарта. Лiст прийшов у захват вiд гри й здобуткiв польського музиканта. Згодом вiн згадував про шопеновском дебют: ".. оплески, що зростали з подвоiною силою, здавалося, нiяк не могли досить виразити наш ентузiазм перед особою цього таланта, що, поряд iз щасливими нововведеннями свого мистецтва, вiдкрив собою нову фазу в розвитку поетичного почуття".
Ентузiазм публiки, iднiсть високих оцiнок преси привернули загальну увагу до нового молодого таланта. Дорого оплачуванi уроки звiльнили Шопена вiд матерiальноi незручностi, яку вiн вiдчував спочатку. Завжди скромний у вiдношеннi до самого себе, вiн писав: "Я ввiйшов у вище суспiльство, обертаюся серед послiв, князiв, мiнiстрiв i сам не знаю, яким чудом це трапилося, тому що сам я туди не лiз.. менi присвячують своi твори люди з великим iм'ям перш, нiж я iм.. учнi Консерваторii, учнi Мошелеса, Герца, Калькбреннера, словом, завершенi артисти, беруть у мене уроки, ставлять моi iм'я поруч iз iм'ям Фiльда, - словом, якби я був ще глупiшим, то думав би, що досяг вершини своii кар'iри".
РЖз самого початку артистичного життя Шопен зачаровував оригiнальнiстю всього свого музичного вигляду. Вiртуозно-технiчна сторона його гри була бездоганна, при тому у шопенiвському виконавствi, як i у творчостi, не було нiчого розрахованого на зовнiшнiй ефект. Це не був i "вивiрений", академiчно-холодний стиль, представлений Калькбреннером i його школою. Найсильнiша якiсть Шопена-пiанiста таiлася в рiдкiй красi звуку, у найтоншiй звуковiй палiтрi; з ii допомогою вiн розкривав безмежну гаму поетичних нюансiв. Шопен-виконавець був невiддiльний вiд Шопена-композитора. РЖ розпещений Париж, який важко було здивувати вiртуознiстю, схилився перед зачаруванням слов'янських мелодiй i незрiвнянною поезiiю, що виливали звуки його музики. За словами Лiста, музика й гра Шопена викликали "почуття замилування, трепету, боязкостi, що охоплюi серце поблизу надприродних iстот, поблизу тих, кого не можеш розгадати, зрозумiти, обiйняти".
З особливим ладом його натхненних образiв сполучалася своiрiднiсть виконавськоi манери, незрiвнянне шопенiвське rubato.
На батькiвщинi друзi композитора, учитель Ельснер, рiднi дивилися на нього як на генiя, покликаного розкрити свiту красу душi польського народу, через мистецтво прославити його iсторiю, розбудити участь до його трагiчноi долi. Виходячи iз цього, вони знаходили, що фортепiанна музика й камернi форми творчостi не вiдповiдають важливостi поставленоi мети. Тiльки монументальне мистецтво, опера здатнi втiлити великi iдеi. Ще у Вiднi Шопен одержав листа вiд вiдомого польського поета Стефана Вiтвицького (1802 - 1847) iз закликом направити увагу на створення нацiональноi опери. "Ти неодмiнно повинен бути творцем польськоi опери; я глибоко переконаний, що Ти можеш ним стати й, що як польський нацiональний композитор вiдкриiш для свого таланта незмiрно багате поле дiяльностi, на якому покриiш себе нев'янучою славою.. Наслiдування залиши iншим.. будь самобутнiм, нацiональним. Може, спочатку й не всi зрозумiють Тебе, але завзятiсть i просування на раз вибраному поприщi забезпечать Тобi пам'ять нащадкiв".
Шопен не гiрше всiх розумiв значення мiсii польського митця. Але у виборi й визначеннi шляхiв творчостi iхнi позицii рiзко розходилися. РЖнтуiцiя генiя i ясний розум пiдказували Шопену правильнiсть вибраного для себе поля дiяльностi. РЖстинний митець рiдко помиляiться. РЖ вже близьке майбутнi доводило правоту Шопена. Стiйка слава, яка швидко прийшла, переконала тих, хто у цьому сумнiвався. З листа батька в Париж, з повiдомлень друзiв родинi Шопена у Варшаву стаi вiдомим, що Шопен не тiльки перший пiанiст Парижа, але й високо цiнний композитор. Його ноктюрни й мазурки, уже вдруге виданi в Лейпцизi, розпродаються протягом декiлькох днiв.
Серйознiсть, значущiсть змiсту шопенiвських творiв одержували щиру оцiнку чуйних музикантiв. В 1836 роцi в статтi про фортепiаннi концерти Шопена Р. Шуман, який уважно стежив за його художньою еволюцiiю, проникливо вiдзначив внутрiшнi спорiднення Шопена й Бетховена, чудово розкрив революцiйно-патрiотичний змiст шопенiвських добуткiв.
Першi роки в Парижу для Шопена - час широкого знайомства й засвоiння багатобiчних явищ iвропейськоi музичноi культури. Тут iталiйська й французька опери, мистецтво спiву, представлене першокласними iталiйськими й французькими спiваками, вищi досягнення сучасного пiанiзму, вiртуозноi скрипковоi школи й т.д.
Великий духовний вплив робив спiлкування з видатними людьми епохи - представниками мистецтва, лiтератури. Пiд широким впливом яскравих зустрiчей, сильних вражень мiцнii iнтелект Шопена, зрii його майстернiсть, зростаi глибина й розмаiтiсть музичних iдей, але в центрi як i ранiше стоiть тема Батькiвщини.
На початку творча робота полягала переважно в обробцi творiв, написаних до Парижа; над завершенням початих або втiленням ранiше задуманих добуткiв. У цей перiод у музицi Шопена переважали невеликi фортепiаннi п'iси: лiричнi мiнiатюри, танцювальнi жанри; написана i видана перша серiя етюдiв op.10, деякi прелюдii. З добуткiв великих форм створена балада g-moll i скерцо h-moll.
Середина 30-х рокiв знаменна поруч творчо цiкавих i радiсних зустрiчей, сильних, але сумних, в остаточному пiдсумку, переживань. Навеснi 1834 року Шопен зi своiм паризьким другом, нiмецьким пiанiстом i композитором Ф. Гiллером (1811 - 1885), iздив на музичний фестиваль в Аахен, де зустрiвся з Мендельсоном, а потiм вони здiйснили спiльну подорож по Рейну, вiдвiдали Дюссельдорф. У Карлсбадi (Карлови Вари) Шопен побачився з батьками. Ця перша i iдина зустрiч на чужинi принесла обопiльну, велику радiсть.
Тодi ж по дорозi назад у Париж Шопен у Лейпцизi вперше особисто зустрiвся з Робертом Шуманом, а в наступному 1836 роцi восени вдруге вiдвiдав Шумана в Лейпцизi, багато йому грав, знайомив з новими творами. Про цей пам'ятний день Шуман повiдомив в "Новiй музичнiй газетi": "Шопен був один день у Лейпцизi. Вiн привiз iз собою новi божественнi етюди, ноктюрни, мазурки, нову баладу й iн. Вiн грав багато й незабутньо".
З родиною графiв Водзиньских Шопена зв'язували ще варшавськi роки. Улiтку 1835 року, у Дрезденi, куди Шопен потрапив, вертаючись у Париж, вiн зустрiв графиню Водзиньську i ii доньку Марiю. РЖз часiв варшавського знайомства Марiя Водзиньська перетворилася в привабливу кокетливу дiвчину, яка мала багато шанувальникiв. Вона не була позбавлена розуму й здатностей i в рамках свiтського аматорства займалася живописом, спiвала й грала на роялi, складала невеликi фортепiаннi п'iски.
Спаленiле почуття до Марii глибоко захопило Шопена. Очевидно, його любов не залишалася безмовною, i iхня захопленiсть незабаром перестала бути таiмницею для рiдних i навколишнiх. Улiтку 1836 року Шопен спецiально приiхав у Дрезден, щоб зробити Марii пропозицiю про одруження. Але, коли Шопен повернувся в Париж, тон листiв вiд Водзиньських помiтно змiнився. Потiм листи стали приходити усе рiдше й рiдше, а до кiнця 1837 року Шопен сам припинив цю переписку.
Серед причин, якi перешкодили бажаному Шопену шлюбу, найбiльш iмовiрнi дослiдники вважають становi забобони польськоi знатi. В епiстолярнiй спадщинi Шопена немаi даних, по яких можна було судити про його вiдношення до цiii подii. Лише знайдений пiсля смертi композитора згорток з листами Водзиньських i зроблений на ньому рукою Шопена напис "моi горе" говорить про глибину переживань.
Перенесений удар, очевидно, змусив Шопена багато про що задуматися, багато чого переглянути й заново переоцiнити. Внутрiшня криза, яка вiдбуваiться, або перелом зовнi майже нiяк не виявлялася, але, безсумнiвно, вiдмова вiд деяких iлюзiй молодостi, зречення вiд уявлень, викликаних патрiархальним середовищем i вихованням, створили ТСрунт, на якому мiг виникнути вiльний союз Шопена з Жорж Санд.
Велика французька письменниця Жорж Санд (1804 - 1876) була однiiю з передових жiнок свого часу. Демократично й радикально настроiна, вона смiло пiдняла боротьбу за право жiнок на рiвнiсть, на волю почуття. Спочатку велика любов Шопена до Жорж Санд викликала у ньому радiсну наснагу, створювала яскравi творчi iмпульси, але з роками перетворилася в джерело глибоких щиросердечних страждань, якi прискорили смерть композитора.
Восени 1838 року Шопен i Жорж Санд iз ii дiтьми почали велику подорож на острiв Майорку й оселилися в головному його мiстi Пальмi. Шопен упоiний любов'ю, життям, природою. Але це тривало недовго. Його тендiтний органiзм, ослаблений безперестанним творчим горiнням, важко переносив безладдя, вiдсутнiсть необхiдних умов. Саме з такими обставинами довелося зштовхнутися на Майорцi. До цього додалася сильна застуда.
Змушенi покинути Пальму, Шопен i Жорж Санд iз дiтьми переселилися в старий i занедбаний картезiанський монастир. Його похмуро-таiмнича краса болiсно розбурхувала уяву. З переселенням у вiдлучений вiд мiста монастир виникло багато нових труднощiв, якi збiльшують важке душевне й фiзичне самопочуття Шопена. Навеснi довелося спiшно покинути Майорку й направитися назад, у Францiю.
На якийсь час Шопен i Жорж Санд зупинилися в Марселi, а лiто провели в маiтку письменницi Ноанi. Тут здоров'я Шопена вiдновилося, i восени 1839 року вони повернулися в Париж.
Незважаючи на всi безладдя життя на Майорке, у тому числi й довга вiдсутнiсть фортепiано, творчий портфель Шопена неабияк поповнився: циклом iз двадцяти чотирьох прелюдiй, другою баладою F-dur, полонезом op.40, третiм скерцо cis-moll.
У Ноане Шопен закiнчив сонату b-moll i деякi iншi твори.
Цей недовгий перiод у життi Шопена приносить радiсть сiмейного життя. Вiдносини з Жорж Санд здаються довговiчними, любов i дружба - мiцними й надiйними. Час проходить у безперестаннiй працi, розмiрено, впорядковано. Перед вiдкритою аудиторiiю Шопен виступаi мало, цураiться великоi естради й гучноi юрби концертного залу. Йому здаiться, що його художнi задуми не доходять до рiзноплановоi аудиторii й залишаються незрозумiлими. Проте його рiдкi концерти перетворювалися в справжню подiю музичного життя Парижа.
Роки з кiнця 30-х i до другоi половини 40-х рокiв - самi плiднi у творчому життi композитора. Це пора найвищого творчого цвiтiння, час створення найглибших i значних добуткiв: другоi, третьоi й четвертоi балад, сонат b-moll i h-moll; фантазii f-moll, кращих полонезiв, у тому числi полонезу-фантазii; другого, третього й четвертого скерцо й багатьох iнших шедеврiв. У зрiлих творах Шопен повнiстю звiльняiться вiд деякого нальоту салонностi, якi були присутнiми в окремих концертних п'iсах раннього перiоду.
У цю, здавалося, би, найбiльш щасливу пору життя вторгаються важкi для композитора випробування. Навеснi 1842 року вмер вiд туберкульозу найближчий друг Шопена Ян Матушиньский. Навеснi 1844 року помер батько композитора. Приiзд любоi сестри Людвiкi трохи полегшив його горе.
Людвiка принесла iз собою як би часточку рiдноi краiни, родини, дому. З ii вiд'iздом настрiй Шопена все частiше захмарюiться. Тугу за батькiвщиною поглиблюi назрiваюча драма вiдносин з Жорж Санд. Поки вона залишаiться таiмницею для навколишнiх. Лише зрiдка в листах до рiдних, в окремо кинутих фразах прориваються схований бiль i критичне вiдношення Шопена, не приймаючого багато чого в родинi Жорж Санд.
Хворобливiсть i крайня душевна ранимiсть Шопена перебували в кричущому протирiччi iз владною натурою Жорж Санд, до цього додавалися глибокi внутрiшнi розбiжностi, розходження в моральних i життiвих пiдвалинах.
Останнi роки Шопена, за його власними словами, смертельно пораненого своiю прихильнiстю, - найсумнiшi в його життi. Очевидно лише байдужнiсть до самого себе схилила його до поiздки в Англiю зi згубним для здоров'я клiматом i способом життя, до якого змушувало положення прославленого артиста, який концертуi.
Навеснi 1848 року Шопен приiхав у Лондон. Вiдразу його захлиснула штовханина свiтського життя з обов'язковими щоденними вiзитами, присутнiстю на званих обiдах, прийомах, раутах. Тут також доводилося давати уроки й виступати у великосвiтських салонах. Порожнеча такого життя - важкий тягар для хворого Шопена. "Нiяк не звикну, - пише вiн, - до лондонськоi атмосфери, - i все це життя, з його вiзитами, званими вечорами, дуже мене обтяжуi".
Пiсля декiлькох виступiв у Лондонi за запрошенням своiх учениць, "милих шотландок", Шопен направився в Шотландiю. "Я тут насолоджуюся (фiзично) цiлковитим спокоiм i прекрасними шотландськими пiснями", - пише вiн.
28 серпня вiдбувся його перший концерт у Манчестерi, через якийсь час у Глазго, потiм на початку жовтня в Единбурзi, а 31 жовтня Шопен повернувся в Лондон. Знесилений хворобою, але спонукуваний патрiотичним почуттям, вiн виступив на щорiчному польському балi, влаштованому 16 листопада 1848 року. Це була остання поява Шопена перед публiкою.
Наприкiнцi листопада Шопен повернувся в Париж. Останнiй рiк життя був повiльним вгасанням. Останню радiсть Шопену доставив приiзд сестри Людвiкi, якi невiдлучно залишалася поруч ним до самого кiнця.
У нiч iз 16 на 17 жовтня Шопена не стало. "Навiть сама стоiчна античнiсть не знала приклада бiльше прекрасноi смертi.. ", - писав Гжимала незабаром пiсля його кончини.
В урочистих похоронах взяли участь кращi артисти Парижа. Був виконаний Реквiiм Моцарта, у якому партii соло спiвали Вiардо й Лабланш. Спецiально був оркестрований i виконаний похоронний марш Шопена, а один з видних французьких органiстiв проникливо зiграв на органi прелюдii Шопена - h-moll i e-moll. У могилу Шопена висипали жменю польськоi землi з кубка, пiднесеного друзями при прощаннi його з батькiвщиною.
Серце Шопена було перевезено у Варшаву й зберiгалося в костьолi св. Хреста. Пiд час фашистськоi навали польськi патрiоти сховали дорогоцiнну посудину. Пiсля звiльнення Польщi Радянською Армiiю в 1945 роцi в день рiчницi смертi Шопена його серце було повернуто рiднiй краiнi.
Шопен обмежив свою творчiсть рамками фортепiанноi музики. Для iнших iнструментiв ним написано всього кiлька творiв: трiо для фортепiано, скрипки й вiолончелi; полонез op.3 i дует для фортепiано й вiолончелi; соната для вiолончелi; соната для вiолончелi, ряд пiсень для голосу. Але в межах однiii тiльки фортепiанноi творчостi Шопен досяг висот i художньоi багатогранностi, яких iншi композитори домагалися роботою над багатьма видами iнструментальноi музики в рiзних областях музичного мистецтва.
Шопенiвськi балади й сонати, скерцо й фантазiя - подiбно великим органним творам РЖ.С. Баха - своiрiднi симфонii, а якась двохформна прелюдiя або мазурка по глибинi задуму й вираженого почуття переростаi в велику поему, хвилюючу драму.
Основою виразностi музики Шопена i мелодiя. По рiдкому мелодiйному дару Шопена можна зрiвняти тiльки з Моцартом i Чайковським. Шопен i одним з найбiльших мелодистiв свiту, найбiльшим новатором, творцем оригiнальних музичних жанрiв i форм.
Творчiсть Шопена - це величезний свiт незвичайноi краси. Слухаючи його забуваiш про те, що слухаiш усього один iнструмент - фортепiано. Перед тобою вiдкриваються безмежнi простори, розкриваються вiкна в невiдомi далечiнi, повнi таiмниць i пригод. РЖ дуже хочеться, щоб цей новий, знову вiдкритий свiт, не залишав тебе вже нiколи.
1. Бас Л. Розповiдi про композиторiв. - К.: Муз. Украiна, 1964. - 181 с.;
2. Васина-Гроссман В. Книга о музыке и великих музыкантах. - М., 1999;
3. История мировой культуры (мировых цивилизаций).3-е доп. и перер. изд. - Ростов н/Д: изд-во "Феникс", 2004. - 544 с.;
4. Калинина Е. Мировая художественная культура. - М., 2000;
5. Ушакова С. Великие композиторы: справочник школьника. - М.: Литера +, 2008. - 96с.;
6. Энциклопедический словарь Брокгауза и Ефрона в 82 тт. и 4 доп. тт. - М.: Терра, 2001 г. - 40 726 стр.
Вместе с этим смотрят:
"Quo vadis": проекцiя на сучаснiсть
"Звезды" немого кино и русская мода 1910-х годов
"Культура": типология определений
"Русские сезоны" в Париже
"Серебрянный век" русской культуры