Витоки украiнськоi культури. Мiфо-релiгiйнi уявлення схiдних словтАЩян

1. Формування свiтогляду давнiх украiнцiв, iх духовне життя. Нацiональна культура i ментальнiсть

Духовна культура тАУ складна багатогалузева система, яка включаi мову, мистецтво, науку, полiтику, iдеологiю, право, етику, релiгiю, традицii, звичаi, вiрування. Отже, все, що складаi духовний свiт народу, його свiдомiсть, переконання i погляди, котрi обумовлюють особливостi поведiнки i практичноi дiяльностi. Цiнностi духовноi культури органiчно повтАЩязанi зi засобами iх витворення, збереження i поширення. Тому духовна сфера тАУ невiд'iмна складова частина усiii культури. Культура вiдображаi свiтогляд народу, його нацiональну самосвiдомiсть, своiрiднiсть фiлософського мислення, розумiння основних проблем загальнолюдського та власного буття. У культурi втiленi етичнi iдеали украiнського народу, його естетичнi погляди i смаки, вираженi притаманними лише йому чуттiво-емоцiйними формами, художнiми образами i логiчними поняттями, закрiпленими i нацiональнiй мовi, традицiях, нормах моралi i звичаях.

Для украiнцiв характерна моральна свiдомiсть. Народна мораль базуiться на силi переконання, громадськоi думки, традицiй етносу, його звичаiв. Вона розкриваi розумiння народом таких визначальних загальнолюдських понять як добро i зло, правда, щастя, обовтАЩязок, справедливiсть, краса. Вiддавна украiнська мораль украiнцiв найвище оцiнювала такi риси i якостi, як розум, гостиннiсть, спiвчутливiсть, дружелюбнiсть, працьовитiсть, чеснiсть, взаiмоповага, волелюбнiсть. Народна мораль вiддзеркалюiться у прислiв'ях i приказках. Так, для украiнцiв найбiльшим скарбом був розум (у кого розум, у того й щастя; краще з розумним загубити, як з дурнем знайти). Головним критерiiм оцiнки моральноi гiдностi була праця (як дбаiш, так i маiш, що посiiш, те й пожнеш). Ледарi завжди осуджувалися як нiкчеми (Ледаще на вiник та на смiтник годяще, без дiла жити - лише небо коптити). Народ високо поцiновував дружбу (Без вiрного друга велика туга, добрий сусiд найближча родина). Мудрiсть засуджувала незгоди, чвари (де згода пануi, там i горе танцюi, сварка до добра не доведе). Провiдними у народi були такi моральнi якостi, як гостиннiсть, миролюбнiсть (гостя напiй, нагодуй i спати поклади, для гостя хоч застався, але постався). В Украiнi подорожнього, убогого, слiпого, прохача завжди зiгрiвали, не вiдмовляли у проханнi. В основi украiнськоi моралi були чеснiсть, совiснiсть, цнотливiсть (добро стратиш тАУ наживеш, честь утратиш тАУ пропадеш, краще чесно вмерти, як нечесно жити, цнота дорожча од золота). Народна мудрiсть застерiгала i вiд таких моральних вад, як скупiсть та заздрiсть (скупий бiднiший за жебрака, заздрий вiд чужого щастя сохне). Основою щастя вважалася мiцна сiмтАЩя, щире кохання (Добра жiнка i здоровтАЩя тАУ то найбiльший скарб, сiмтАЩя мiцна тАУ горе плаче). Вiковiчнi моральнi заповiдi чи не найперше закликали бути добрими i гуманними. Дiтям категорично забороняли мучити тварин, бити жаб, руйнувати гнiзда. Цiкава й така деталь. Щоб не травмувати психiку дитини, колись кололи поросят вдосвiта, поки дiти сплять. Заповiдали пiклуватися про хворих, калiк, слабоумних. У народi побутувало таке поняття як грiх, яке включало негiднi вчинки i гостро засуджувалось. Зокрема народ в усi вiки вважав за обовтАЩязок вшановувати памтАЩять померлих загиблих. Народна мораль, духовнiсть вiдтворена в неписаних законах, нормах, оцiнках.

Отже, украiнська культура тАУ це сукупнiсть надбань, спосiб сприйняття свiту i опанування ним, система мислення i творчостi украiнського народу.

Варто знати й таке:

В· праукраiнський етнос виникаi наприкiнцi V тАУ на початку VРЖ ст.,

В· прабiлоруський i прановгородський тАУ у VРЖРЖРЖ ст.,

В· прамосковський (праросiйський) тАУ у ХРЖ тАУХРЖРЖ ст.

Русь часто називають Киiвською Русю. Остання назви виникаi пiзнiше, в ХV ст. i введена московськими князями, якi, започаткувавши iдею про походження Московського князiвства вiд Киiва, вводять поняття ВлМосковська РусьВ», тим самим вiдокремивши, фактично, Киiв вiд тих територiй, якi належали державi, центром якоi був Киiв-Суздаль, Володимир, Ярославль, Ростов та iн. З цiiю ж метою в росiйськiй державi змiнено було назву Украiна, яка в ХРЖ ст. визначала рiдний край народу. РЖснують два рiзнi поняття, якi потрiбно розрiзняти тАУ це Влкультура УкраiниВ» та Влукраiнська культураВ». РЖсторiя культури органiчно повтАЩязана з iсторiiю народу як безперервною змiною численних поколiнь, кожне з яких робить свiй внесок у культурну спадщину. Якщо iсторiя культури вiддзеркалюi iсторiю народу, то iсторiя народу i вираженням ще й iсторii культури. Культура народу тАУ це не тiльки зiбрання шедеврiв, вона зберiгаi i менш вагоме, i другорядне, i потворне. Полiтика зрадництва та уходництва, глупство iдеологii, блюзнiрство i контАЩюнктурнiсть митцiв, аморальнiсть чиновникiв, ницiсть фiлософii тАУ все знайшло своi вiдображення в iсторii культури, бо в нiй постають не тiльки героiчнi сторiнки народу, золотi вiки вiльного життя, а й негативнi явища. Не менш глибокий слiд тут поклали епохи занепаду, лихолiття, поневолення. Унiверсальнiсть культури в тому, що вона увiбрала iсторичний континуум творчоi життiдiяльностi нацii, дiяльностi, яка нiколи не припинялась. у словi i каменi, у барвах i звуках, у пластичних формах втiлено найiстотнiше з поступу украiнського народу тАУ те, про що думали , що переживали i , що вiдчували украiнцi.

Культури свiту, увiбравши загальнолюдське i нацiональне, вiдрiзняються одна вiд одноi тАУ в цьому iх привабливiсть i самоцiннiсть. Кожна культура своiрiдна i самобутня. Про своiрiднiсть можемо говорити, виходячи iз менталiтету украiнського народу, своiрiдностi етики, систем обрядiв, вiрувань. Нацiональна специфiка культури залежно вiд iсторичних обставин теж модифiкуiться, але каркас, те без чого немислима нацiя завжди залишаiться. Особливостi нацiонального характеру зберiгають тi архетипи, якi становлять каркас його нацiональноi свiдомостi. Так, Влгуманiстична екзистенцiальна проблематика тАФ основа генетичного коду украiнськоi фiлософськоi культури, де провiдною постаi екзистенцiально-особистiсна полiфонiчнiсть свiтобаченняВ» у структурi украiнськоi духовностi. Ментальностi украiнцiв здавна притаманнi лiричнiсть, чутливiсть, трагiчне сприйняття свiту, релiгiйнiсть, Влiндивiдуалiзм та стремлiння до ВлсвободиВ». На думку Д. Чижевського, Влiндивiдуалiзм може вести до самоiзолювання, до конфлiкту з усiм та усiма, до розкладу усякоi життьовоi форми; разом з тим iндивiдуалiзм може вести i веде в певних випадках до глибоко позитивних форм творчостi i активностiВ». Такi риси давали ТСрунт для розвитку екзистенцiального фiлософування, яке стало домiнантним у нашiй культурi. Буття украiнцiв вкорiнене у християнську традицiю, у страх Божий, у над реальну сутнiсть, яка веде до самозаглиблення, осягнення трансцендентностi. ВлБог, тАФ зауважуi Оксана Петрiв, тАФ як найвище буття органiчно поiднаний з тiiю заповiтною особистiсною сферою iснування iндивiда, яка i екзистенцiiюВ». Хочу акцентувати на працi ВлДвi руськi народностiВ» Миколи Костомарова тАФ вiдомого iсторика, фольклориста, письменника. Автор, тривалий час, дослiджуючи нацiонально-ментальнi особливостi украiнцiв та росiян зтАЩясував, що: украiнцi визначалась розвитком особистоi самоволi, свободою, невиразнiстю форм, непостiйнiстю, недостачею виразноi мети, рвучкiстю руху, прямуванням до вибору чогось нового, руйнування чогось недоробленого. В украiнцiв не було вдачi насилувати, нiвелювати, не було полiтики, не було холодного вирахування, не було твердостi на шляху до визначеноi собi мети. Украiнець iз обережностi кривди не забуваi, але вiн не мстивий, не дозволяi глумитися чужоземцям над власною релiгiiю, культурою. У нас бiльше Духа, нiж форми. Принцип особистостi виявляв свою живучiсть. Кожен хлiбороб був самостiйним власником свого добра. Росiяни тАУ зневаженi довгi лiта в ярмi в чужо вiрних i чужинцiв, вони, вибравшись з ярма, визначалися пихою й нехтуванням iнших: вiдома рiч, що нiхто так не пиндючиться, як визволений раб. Москву населяли рiзнi волоцюги, й довго вона зростала з того, що до неi напливали новi приблуди. Така мiшанина мешканцiв усе швидше визначаi нахил поширити свiй край, зростати на чужий кошт, проковтнути сусiдiв, iх тягне до хитроi полiтики, до завоювання. Громадською стихiiю Москви i загальнiсть, знищення особистостi.

У релiгii тАУ нахил до обрядiв, до формул, зосередження до зверхнiх форм. Латинську, лютеранську, вiрменську й усiляку iншу вiру росiяни вважають за прокляту, бо вона рiзниться вiд iхньоi. Власнiсть у росiян була спiльна. З огляду на це, можемо зробити висновок, що з давнiх-давен украiнцi були надiленi особливими рисами, вiдмiнними вiд рис iнших нацiональностей, а вивчення украiнськоi культури у звтАЩязках iз iншими культурами дозволяi розглядати украiнську культуру в руслi iвропейських культур.

2. Дохристиянськi вiрування давнiх словтАЩян

Культура давнiх словтАЩян вiдображалася у системi найдавнiших народних уявлень та вiрувань, що складалися з елементiв анiмiзму, тотемiзму та фетишизму.

Анiмiзм (вiд лат. Animula- душа) тАУ вiра у наявнiсть душi чи духу в явищах природи, речах та предметах навколишнього свiту. Анiмiзм полягаi в ототожненнi живоi природи з неживою. СловтАЩяни вiрили у наявнiсть душi в дерев, тварин, птахiв, природних стихiй тАУ грому, блискавки, вiтру, померлих людей та тварин. Звiдси тАУ персонiфiкацiя. На основi анiмiчних вiрувань пралюди пояснювали рiзноманiтнi фiзичнi стани тАУ хвороби, сон, який уподiбнювався до сакрального екстазу, вiдриву вiд всього земного. Тiнь уявляли другою суттю людини, душею.

Тотемiзм тАУ сукупнiсть уявлень та вiрувань у надприродний звтАЩязок мiж людьми та окремими видами рослин та тварин. Тому окремi представники рослинного чи тваринного свiту вважалися предками того чи iншого племенi. Кожне плем'я мало свого тотемного предка, який мiг вважатися одночасно охоронцем та оберегом людей цього племенi. Вважалося, що людина пiсля смертi набуваi рис свого тотема. Людина повнiстю ототожнюi себе iз навколишнiм свiтом, повнiстю вiдображаi його. Тотем (за Фрезером) становить собою клас матерiальних предметiв, до яких примiтивна людина ставиться з особливою повагою. Зв'язок цей двобiчний тАУ тотем заступаiться за людину, остання вiдплачуi тотему тим, що утримуiться вбивати свiй тотем. Давнiми тотемами-тваринами були ведмiдь, вовк, лисиця, коза. Тотеми-птахи тАУ лебiдь, лелека, зозуля. Тотеми-дерева тАУ дуб, ясен липа, явiр, сосна та iн.

Фетишизм тАУ система уявлень про надприроднi властивостi предметiв та речей та поклонiння iм. Вiн ТСрунтуiться на системi прадавнiх уявлень. Люди не розмежовували свiту матерiального i духовного. В iхнiй уявi предмет з дерева зберiгав дух дерева, кiстка тварини тАУ дух тварини. Для людини доiсторичноi епохи предмет був космосом. Фетишами як обтАЩiктами поклонiння були мерлих чи вбитих тварин, коштовнi каменi, амулети, талiсмани, якi приносили успiх чи були оберегами. Фетишизм (за Тейлором) тАУ поклонiння предметам, навiть шматку дерева чи каменя. Звiдси вiн переходить в iдолопоклонство. Вiрування, якими давнi люди намагалися пояснити природу, свiт породили рiзноманiтнi культи, що стали для них своiрiдною первiсною релiгiiю.

Культ тАУ iнститут вшанування та поклонiння речам, явищам, iстотам, божествам. З уявленнями про iснування душi у кожнiй речi був повтАЩязаний культ предкiв. Вважалося, що душi предкiв не покидають землю пiсля смертi, а поселяються в лiсах, гаях, де перевтiлюються у тварин i приходять до живих. Свiт мислився паралельним. Були своi та чужi. Коли ховали людину, то робили все, аби ii задобрити. Межею мiж свiтами вважалася рiчка. Покiйника пускали за водою. Межею був i вогонь (ритуал спалювання), порiг як символ початку i закiнчення хати (поклонiння порогам, поховання в порогах первiсних людей).

Культ вогню - до вогню ставилися по-особливому як до небесноi сили. Родинне та домашнi вогнище охоронялося, пiзнiше хатня пiч зайняла особливе мiсце у людському життi. Люди поклонялися вогню) приносили йому в жертву пiвня. Вважалося, що вогонь маi очисну силу, тому хати пiдкурювали, робили певнi дii з вогнем над хворим. Був культ вогняного напитку, який викликав марення та галюцинацii. Медвяний напiй та мед вважалися напоiм безсмертя.

Культ води - теж мав неабияке значення. Вода вважалася небесною стихiiю. Мала очисну силу. Могла допомагати i шкодити. РЖснувало особливе ставлення до всiх водоймищ. Бiля них здiйснювалися рiзнi обряди та ритуали, приносилися рiзнi жертви, аби вода не приносила людям лиха.

Культ грози тАУ це поiднання води i вогню. Вважалося, що небо гнiваiться. Тому багато обрядiв мали на метi задобрити небо.

Культ землi тАУ виник у час переходу вiд мисливства до землеробства. Земля вважалася одухотворена (вона i мати, i годувальниця). РЗi не можна було надаремно копати, оскверняти (плювати). Традицiя ховати померлого в землю тАУ пiдкреслюi особливе ставлення до землi. На чужинi земля з рiдного поля булла оберегом. Якщо людина помирала на чужинi, то шматок рiдноi землi кидали iй в могилу.

Були й культи орача, зерна та хлiба (пекли круглий хлiб, подiбний до сонця), культ дерев, тварин та рослин (у старих деревах живе дух. Здiйснювалися певнi обряди поклонiння, а пiзнiше тАУ оргii). Культ змiя (зображення змiя знаходили на мiсцi поховань, тому змiй = смертi). Культ небесних свiтил пироги та вареники виготовлялися на знак поклонiння мiсяця. Вважалося, що зорi передають людям рiзнi повiдомлення. Було поклонiння предметам (особливо яйцю як першопочатку). Усi цi культи спiвiснували одночасно. РЗх можемо назвати ритуальною магiiю.

Усi божества давньослов'янського пантеону з'явилися на тлi iснування культiв i були пов'язанi з ними. Релiгiю давнiх племен називали поганством чи язичництвом. Першими божествами були Бiлобог та Чорнобог, що уособлювали свiтлу та темну сили. Найдавнiшим божеством, яке давнi племена вважали творцем свiту вважався Род, що поiднував усiх предкiв i мертвих, i живих, i ненароджених. Жiночим божеством булла Берегиня, що втiлювалася в образi Рожаницi чи Звiзди, якi асоцiювались iз народженням i мали зв'язок iз зiрками. У наших предкiв iснувала культура вшанування Роду. На дверях зображалося дерево. Народжений хлопчик позначався листочком, а дiвчинка - квiточко, на померлих членах родини ставився хрестик. РЖз розвитком народноi свiдомостi форма первiсноi релiгii змiнилася генотеiзмом тАУ вiру в iснування багатьох богiв iз одним верховним богом на чолi. Мiсце верховного бога займав Сварог тАУ бог неба, зодлiаку. Небесним знаком цього бога був плуг (сузiр'я Орiон), який ритуально вшановувався в обходах будiвель. Сварог вважався богом ковальства та шлюбiв. Дажбог вважався сином Сварога й уважався божеством сонця. РЖснувало багато божеств пов'язханих iз колообiгом сонця (Сiмаргл (символ чорного пса, що охороняi посiви) тАУ уособлював сонце у сiмох знаках зодiаку, Хорс (воiн-змiiборець), Ярило (пшениця - символ заплiднюючоi сили), Купайло (покровитель тiлесноi любовi).

Вололс або Тур (божество худоби, золота i достатку). Хоча вiн i вважався найгрiзнiшим, але на змiну йому прийшло ще грiзнiше i сильнiше божество тАУ Перун (володар вогню i блискавок), бог вiйни та охоронець вiйськовоi дружини. РЖдол Перуна мав людську подобу тАУ тулуб виготовлявся iз дерева, ноги тАУ iз залiза, голова тАУ зi срiбла, вуса тАУ iз золота. В Густинському лiтописi йдеться про те, що в руках цього iдола був коштовний камiнь тАУ рубiн чи карбункул, бiля нього завжди палало дубове вогнище тАУ живий вогонь., якщо вiн згасав, то його охоронцi каралися на смерть. Перуновi приносили жертви, вепра, бика або червоного пiвня. У нього були слуги тАУ Вернигора i Вернидуб (пiзнiше вони стали казковими персонажами у фольклорi). Символи Перуна тАУ калина, дуб, цвiт папоротi. Дерево, у яке вдарив Перун, не можна використовувати для будiвництва. З нього можна робити музичнi iнструменти. Поганським богом був Стрибог або Посвистач (бог кровопролиття i музики). У ВлСловi про РЖгорiв похiдВ» - це родоначальник всiх вiтрiв. Саме вiд цього Бога пiшло слово страта. У давнiх словтАЩян було божество пов'язане iз сонячним колообiгом, яке уявлялося старцем iз чотирма обличчями пiд одною шапкою, повернутими у рiзнi сторони свiту. У 1848 р. в рiчцi Збруч бiля с. Личкiвцi на Тернопiльщинi знайдено iдол Свiтовида, названий Збруцьким iдолом. Бiля нього було знайдено мiсце жертвоприношень.

В· Див тАУ божество страху,

В· Лада тАУ богиня кохання та шлюбу,

В· Дана тАУ богиня води,

В· Мокоша тАУ богиня рукодiлля, прядiння, ткацтва, пологiв та породiль,

В· Мара тАУ богиня зла та ночi, що душить людей, птАЩi iхню кров.

У с. Звенигородi знайдено капища, якi свiдчать про людськi жертвоприношення. У деталi не буду вдаватися. Кого це питання цiкавить , можете ознайомитися iз працею Тимощука Б.О. Язичницькi святилища Галицькоi Русi // РЖсторико-фiлологiчний вiсник украiнського iнституту. тАУ М., 1997. За своiю природою поганство тАУ жорстокетАж

РД окрема наука тАУ демонологiя, яка займаiться вченням про духiв-демонiв, якi шкодять або сприяють людинi в ii справах. Серед найпоширенiших демонологiчних образiв i тАУ блуд, вихор, дика баба, русалка, вiй, вовкулака, вiдьма, домовик, польовик, чугайстер. Окультуренням вважаiться розшарування населення на верству чаклунiв-вiдунiв, на вiйськову верству, яка мала воiннi доми (чоловiчi). Пiзнiше виникли жiночi доми. РЖ там, i там збиралася неодружена молодь з нагоди якогось свята. За словами М. Грушевського, iхнi сходини мали оргаiстичний характер. Слугували для зближення парубкiв i дiвчат. Весна вважалася найкращою порою для оргiй, якi проходили у формi гри (iгрища). Це свiдчить про те, що суспiльство на початковому (примiтивному) етапi розвитку мало свiй рiвень культури, певнi правила, якi не сприймаються сучасниками. На думку М. Костомарова тАУ це виходило за рамки благопристойностi. Почуття сорому переважно розвинуто християнством. У язичництвi видно не просто вiльнi стосунки, а священне блудодiйство. В язичництвi чiтко визначенi ознаки релiгiйного комплексу: вiровчення, iдеi, уявлення, почуття, емоцii,переживання, вiдносини ще з богами та iншими силами, рiзноманiтна культова дiяльнiсть.

3. Давня праслов'янська мiфологiя. Календарно-обрядова творчiсть (зимовий цикл, весняний цикл, лiтнiй цикл, осiннiй цикл)

На основi язичницьких вiрувань та релiгiйних уявлень формуiться словтАЩянська мiфологiя. Украiнська мiфологiя як сукупнiсть народних мiфiв розвиваiться як частина загальнослов'янськоi мiфологii.

Мiф (гр. слово, переказ) тАУ розповiдь про богiв, духiв, героiв, надприроднi сили та iн., якi брали участь у створеннi свiту. Або сказання про давнi вiрування народу, щодо походження земних явищ природи, богiв, героiв, Всесвiту.

Мiф еволюцiонував. Найпростiшим, первiсним мiфом були предмети-фетишi, згодом розвинулись мiфи, що iснували у рухах та жестах (ритуальнi танцi). Мiф поiднуiться зi звуком i виникаi мiф-крик, мiф-плач, мiф-смiх. Пiзнiше мiф-пiсня.

Мiфiчне мислення тАУ це особливий вид свiтовiдчуття, специфiчне чуттiве уявлення про явища природи i життя. Воно полягаi у твореннi в уявi iншоi реальностi, iлюзорноi дiйсностi, що будуiться на основi правiрувань. Його основна форма тАУ це образ, його сутнiсть тАУ це вербалiзацiя речi, руху, дii, згодом тАУ ритуалу. Лише з часом мiфи оформлюються в суцiльнi оповiдi, якi i розширеними метафорами, сакралiзуються, стають священними сказаннями. Давнiй праслов'янський мiф тАУ це не стiльки оповiдь про створення свiту, як сукупнiсть поглядiв, на основi яких пояснювали природнi та суспiльнi явища, здiйснювали ритуали та обряди, - тобто своiрiдна система уявлень про Всесвiт. До нас дiйшли мiфи лише фрагментарно. Мiфи мають рiзне етнокультурне походження тАУ перший перiод (до часу трипiльськоi культури), другий перiод (час трипiльськоi культури тАУ переорiiнтацiя на землеробство).

За тематичним циклом мiфи дiлять на кiлька циклiв:

В· Героiчнi тАУ найдавнiшi мiфи, де герой постаi божеством або маi божественну природу;

В· Космологiчнi - про створення свiту, елементiв всесвiту. Голуби створили землю з пiску, небо тАУ з золотого каменю. РД про Бiлобога та Чорнобога тАУ два начала. Добро i зло. Боротьба мiж ними досi триваi.

МРЖФ про БРЖЛОБОГА

У тi предковiчнi часи, коли премудра Лада упорядковувала Всесвiт, коли не було ще анi неба, анi сонця на нiм, Сокiл-Род народив сина свiтла. Вiдтак з'явилася його одинока могутня самородна сила, яка розiгнала тьму, i з неi вийшов той, що i вiд вiку душею усiх iств. У Ведах тАФ стародавнiх книгах, що мiстять священнi тексти арiiв, написання яких припадаi на РЖРЖ-РЖ тисячолiття до н.е., в однiй з Рiгведiвських пiсень говориться:

В· Водяна безодня, жар, творення:

В· Буття i небуття тодi не було тАФ

В· Повiтря не було i Неба над ним..

В· Вода тодi була тАФ глибока безодня..

В· Зародок один вiд сили жару народився..

Воiстину так i було.. Завирувала водяна безодня, з'iднавшись з вогнем творення, а на Деревi життя вгорi, високо над Ладою, зацвiла дивна троянда, з якоi десь узявся i вилетiв вогненний птах та й поринув з прадерева у водяну безодню. Там, у глибокому проваллi, знiс бiлоснiжний лебiдь золоте яйце. Коли яйце по роцi розлупилося, то з одноi половини шкаралупи сталася земля, а з другоi тАФ небо. Темний морок хотiв перешкодити праiству буття, що ставало тодi вiчнiстю, та у великiй битвi богiв-титанiв з огидними силами мороку сам Господь-Бог прийшов на допомогу, створивши пiд землею пекло, куди через широкi ворота Мати-Земля котила кудлатi голови синiв мороку.

Побачив Сокiл-Род, що птах робить Бiле буття, i сказав, що то тАФ добро, бо слабне тьма.

Змахнув у небо бiлоснiжними крильми лебiдь-птах, упав грудьми на рiдну землю i став посеред неi красенем: шкiра бiла, очi блакитнi, волосся русяве, а обличчя тАФ як у молодого бога.

Напився велетень живоi води, з'iв молодильне яблуко з вiчнозеленого Дерева життя i вiдчув у собi велику силу, бо став безсмертним. РЖ сказав тодi Сокiл-Род: "Ти i вiчнiсть, що змагаiться з Чорним буттям, бо ти тАФ Бiлобог, бог свiтла i добра, то ж твори разом з богинею Всесвiту лад на небi i на землi".

Перевернувся красень через голову, знову став бiлоснiжним лебедем; змахнув одним крилом у небо, другим по землi i смiливо полинув у Чорне буття.

У самiй блакитi прозорого повiтря стоiть у Вирii чудовий золотий храм, у просторiй залi якого, серед сотень тисяч лiт свiтла, на золотому тронi, одягнений в огненний пурпур, у променистiй коронi, сидить та творить добро Бiлобог. Поруч нього стоiть Золота чаша, по вiнця наповнена щастям i добром. Саме ii обносять по Колу Сварога на святах та урочистих обрядодiйствах, з благословiнням та закляттями, мудрi волхви, бо твердо знають, що щастя вiд добра, а зло тАФ вiд тьми.

День змiнюi нiч, нiч змiнюi день. Добро i зло. Бiле буття i Чорне буття. Боротьба Бiлобога з Чорнобогом тАФ вiчна, бо вiчний свiт. Та ще живий вогонь Алатиру. Бог Сварог викував для Бiлобога вогненний меч та щит з живим соколом, якого бог посилаi в нiч, аби той вирвав зло з мороку, бо скоро маi загорiтися день..

О, Соколе-Роде! Ти великий Бог, бо дарував свiтовi Бiлобога. Ти тАФ сонце земного життя. Ти тАФ зоряне царство предкiв наших. Ти створив плем'я орiя на священнiй землi i щедро обдарував онукiв та правнук своiх волею i любов'ю до себе, щоб жили вони серед свiтла у добрi твоiм!

Антропогонiчнi та антропологiчнi тАУ про створення людини та ii життя. Людина при народженнi отримуi зiрку-рожаницю. Прамати при появi на свiт дитини починаi прясти нитку ii життя, привтАЩязавши ii початок до зiрки, а коли людина вмираi, - перерiзуi нитку, i зiрка падаi.

В· Тотемiчнi тАУ про тотемних предкiв рiзних племен. Про вужа тАУ козу, козла, якi i символами Перуна.

В· Теогонiчнi тАУ про походження богiв (Коляди, Дани, Зорю).

В· Анiмiстичнi тАУ про духiв, що наповнюють свiтовий простiр.

В· Календарнi тАУ про рiчнi цикли природи та обряди, повтАЩязанi зi змiнами пiр року.

В· Культово-бiографiчнi, iсторичнi тАУ про подii, випробування та вчинки окремих персонажiв тАУ обтАЩiктiв культiв, про створення Днiпра та Дунаю з кровi богатирiв-богiв та iн.

В· Есхатологiчнi тАУ про кiнець свiту i потойбiччя.

Головною ознакою давньоi украiнськоi мiфологii i те, що в нiй вiдображена тогочасна народна свiдомiсть. Вона належить до культурних памтАЩяток нашоi держави. Рiдко знаходимо мiфи в чистому виглядi. Залишки мiфософii знаходимо в образах та звичаях, у багатьох фольклорних жанрах тАУ замовляннях, колядках, щедрiвках, веснянках, купальських пiснях. З мiфологiiю тiсно повтАЩязаний i народний епос тАУ легенди, казки, бувальщини, перекази. На основi мiфологii виникло безлiч повiртАЩiв, забобон. Давнi уявлення, релiгiйнi культи та язичницька мiфологiя зумовили ритуальну поведiнку праслов'ян, пов'язану з iхнiм побутом, життям. До появи та у процесi розвитку трипiльськоi культури були сформованi та утвердженi календарно-обрядовi традицii, якi увiбрали в себе особливостi природноi циклiчностi, а вiдтак рiзнi етапи сiльськогосподарськоi працi. Календарно-обрядова творчiсть тАУ це драматично-поетична система обрядiв та ритуалiв магiчного значення, що супроводжуються вiдповiдними поетичними текстами сакрального змiсту, яка тiсно повтАЩязана iз циклiчнiстю природи. Вiдповiдно до чотирьох пiр року, а також перiодiв у землеробствi тАУ приготування до сiвби, сiяння, вирощування, збирання врожаю, - видiляiться 4 цикли календарно-обрядовоi творчостi тАУ зимовий, весняний, лiтнiй, осiннiй. Кожен з них маi своi особливостi, вiдповiдно до землеробськоi працi, яка виконуiться в цей час.

Зимовий цикл. Обряди пов'язанi не тiльки з очiкуванням весни як часу сiвби, а й з давнiми мiфами про народження всесвiту. Вважалося, що 25 грудня за старим стилем i 6 сiчня за новим у Лади народжуiться немовля Коляда тАУ божество зимового сонцестояння. Коли сонце проходило центральнi зiрки сузiр'я, праслов'яни урочисто святкували тАУ народження Мiсяця тАУ щедрий вечiр (14 сiчня), а коли воно залишало сузiртАЩя тАУ народження богинi води Дани (19 сiчня). Свято повтАЩязували iз вшануванням Прадерева свiту, яке вгорi прикрашали зорями, внизу дарами природи. Це означало iднання землi i неба. Поклонiння Перуну тАУ вшанування домашнього вогнища тАУ всi сiмтАЩiю сидiли бiля печi. Зберiгся ритуал тАУ водiння кози (народження Молодика) коза тАУ символ мiсяця, вона вважалася тотемом словтАЩян. Засiвання на Маланки повтАЩязано iз культом води, хлiба та мiсяця. Зерно i iмiтацiiю дрiбного дощику, який падаi на засiяну землю. Водохреща. Йордан тАУ поклонiння водi, богинi Данi. Свято вiдбуваiться вночi, а освячення вiдбуваiться до сходу сонця, бо лихi сили вночi чатують, а iх треба вiдiгнати вiд води i вiд весни.

Жанри тАУ колядки, щедрiвки, вертепна драма.

Весняний цикл тАУ твори, що виконувалися у весняний перiод, були своiрiдними магiчними замовляннями, спрямованими на те, щоб прискорити веснянi перемiни: лiс зазеленiти, траву тАУ прорости, посiви пiднятись, квiти тАУ розцвiсти. Вони супроводжувалися iмiтативно-магiчними рухами або танцями. Вiдповiдно до основних обрядових дiйств, можна видiлити такi жанри народноi словесностi: веснянки, гаiвки та волоченi пiснi, гаiвки. Останнi дiляться на такi хронологiчно-тематичнi групи:

В· тотемiчно-культовi

В· мiфологiчнi

В· господарсько-вегетацiйнi

В· любовно-еротичнi

В· лицарсько-княжi

В· вiйськово-iсторичнi

В· родинно-побутовi

В· жартiвливо-iронiчнi

В· християнсько-великоднi

Лiтнiй цикл тАУ вiдповiдно до лiтнiх свят та обрядiв видiляються такi жанри маiвки, русальнi пiснi, петрiвчанi пiснi, купальськi пiснi, субiтковi пiснi, царинi пiснi.

Осiннiй цикл тАУ останнiй у календарно-обрядовiй творчостi. Вiн замикаi кiльце обрядовостi та i своiрiдним провiщенням та пiдготовкою до зимових свят. Найхарактернiший культ тАУ вшанування духiв померлих предкiв. Ми можемо говорити про культуру обробляння землi. Урочистий початок жнив тАУ зажинки. ОбовтАЩязковим i досвiтнiй ритуал обходу поля, жертовна трапеза для духiв поля. ЗавтАЩязування iз перших жмутiв колоскiв т.зв. зажинкового хреста тАУ знак сонця. РЖснував обряд посвячення молодих дiвчат у жницi (прорiзання руки серпом i кроплення кровтАЩю землю).Завершення збору врожаю тАУ обжинки. Святкують обжинки на кожному окремому ланi. Дожавши до кiнця поля, женцi лишали жмут колоскiв який зав'язували у формi кози, зайця, лисицi, вовка. (жертва Перуновi)язичники вбачали у тваринах, якi тiкали з поля померлих предкiв. Поширеним був обряд плетення вiнка з колоскiв. Свято Спаса тАУ поклонiння землi, на якiй випасалася отара та повернення додому. Поклонiння квiтам, овочам. За свiдченням етнографiв, всi ритуали цього свята виконувалися жерцями у капищах i жертвами поганським богам. Був культ поклонiння круглому хлiбу - символ сонця). День Спаса до християнськоi традицii був прийнятий без змiн, з усiма його атрибутами.

4. Зародження праслов'янськоi культури. Розвиток ремесел. Трипiльська культура

Культура, що i небiологiчним (надприродним явищем, тим не менше розвиваiться. РЖ довший час спочатку саме за природними законами, так, начебто цей процес i бiологiчним. Лише пiд впливом тих чи iнших кризових ситуацiй можливi рiзкi змiни в культурi. Первiсна культура була приречена на такий тривалий перiод становлення, оскiльки ще не мала (не виробила) власного внутрiшнього механiзму руху, тобто була нездатна до саморозвитку. Найбiльшого розвитку в цей час досягла трипiльська культура, названа так вiд с. Трипiлля Киiвськоi областi, де на потужний культурний шар матерiальних залишкiв уперше натрапив киiвський археолог В. Хвойка у 1896р. За деякими етно-анатомiчними показниками трипiльцi були досить далекими вiд пiзнiших слов'ян, тому важко вбачати в них безпосереднiх попередникiв теперiшнiх украiнцiв. Однак здобутки трипiльцiв багато в чому позначилися на подальшiй долi культури на украiнських землях, оскiльки започаткували традицii землеробства, а воно назавжди стало визначальним фактором розвитку стабiльноi частини мiсцевого населення, зумовлюючи побут, звичаi, календар i вiрування. Слiди трипiльськоi культури виявлено на великiй територii, що охоплюi майже всю Правобережну Украiну й землi сусiднiх краiн: Польщi, Молдови, Румунii. Трипiльцi мешкали протягом IVтАФII тис. до н. е. в селищах, що складалися з кiлькох десяткiв, а iнколи й сотень невеликих будинкiв, зроблених з дерева i обмазаних глиною. Цi будинки розташовувалися своiрiдними кiльцеподiбними вулицями по колу, в центрi якого стояла дещо бiльша будiвля громадського призначення. Рядiв осель довкола центру iнколи траплялось до десяти. РЖ хоча частiше зустрiчаються селища меншого типу, стали вiдомими поселення, якi можна вважати протомiстами. Виготовлена трипiльцем модель двоповерховоi або одноповерховоi з погребом оселi з розкопок поблизу с. Розсохувате Черкаськоi областi.

Трипiльська культура багатогранна i самобутня. Саме з нею дослiдники пов'язують утвердження на праукраiнських землях вiдтворювального господарства. Основу його становило рiльництво, що передбачало використання дiлянок землi доти, доки не вичерпувалась iх родючiсть. Трипiльцi сiяли ячмiнь, просо, пшеницю, вирощували майже всi нинi вiдомi в Украiнi садово-городнi культури. Землю обробляли дерев'яною мотикою з кам'яним чи кiстяним наконечником, а згодом тАФ ралом. Як вважають ученi, використовувалася й тяглова сила волiв. Урожай збирали кiстяними або кам'яними серпами. Зерно мололи на муку. Деякi дослiдники тлумачать позначки на керамiцi трипiльськоi доби як лiтери i навiть роблять спроби дешифрувати написи, якi в разi доведення iх лiтерного характеру треба буде визнати найдавнiшою з вiдомих досi формою звукового письма. Наразi в межах Украiни виявлено близько 700 поселень доби неолiту. Цю епоху в Украiнi яскраво репрезентуi трипiльська культура. У межах Украiни вiдомi сотнi трипiльських поселень. РЖдеологiчнi погляди трипiльцiв складнi. Риси iх духовного життя вiдображенi у поховальному обрядi, численних зображеннях на посудi, в антропоморфнiй i зооморфнiй пластицi, моделях жител, у домашнiх i родових святилищах. Головним аспектом iдеологii був культ родючостi з його складною обряднiстю i символiкою. Вiдображали цей культ жiночi статуетки, якi виконували роль охоронниць домашнього вогнища, слугували амулетами родючостi, оберегами вiд злих духiв. Помiтну роль у вiруваннях трипiльцiв вiдiгравав бик як чоловiчий початок i символ сонця. Змiй-дракон, що лiтаi, зображення якого зустрiчаiться на посудi, вважався охоронцем iстiвних запасiв i оберегом лона майбутньоi матерi. Ритуальнi предмети концентрувалися у домашнiх i общинних святилищах або у спецiальних культових примiщеннях.

Про рiвень матерiального i культурного розвитку трипiльцiв свiдчить iх керамiчне виробництво. Посуд трипiльцiв можна роздiлити на двi великi групи: кухонний i столовий. Кухонний був простим за формою, з нанесеним небагатим орнаментом. Значно досконалiшим був столовий посуд. Для його виготовлення використовувалася якiснiша глина, цей посуд добре випалювався. Орнамент на столовому посудi бiльш вишуканий. Серед орнаментальних знакiв зустрiчаються зображення людей i тварин. РЖз розвитком культури змiнюiться форма посуду, орнаментальнi мотиви, поiднання фарб. Слiд зауважити, що фарби на посудi, якому зараз бiльше п'яти тисяч рокiв, не втратили свого кольору. Композицii розпису рiзноманiтнi: зображення звiрiв, птахiв, рослин, людей, змiiв, хрестiв. Форма i орнамент посуду вiдображали iдеологiчнi уявлення трипiльцiв. Наприклад, подвiйний посуду виглядi бiнокля застосовувався, як вважаi академiк Б.О.Рибаков, при магiчних дiях викликання дощу. Деякий посуд маi антропоморфнi риси, наприклад, форму жiночих грудей, рук. У Львiвському iсторичному музеi зберiгаiться глиняна посудина у виглядi упряжки двох бикiв. Очевидно, що виробництво такого посуду було досить складним технологiчним процесом. У трипiльцiв особливого розвитку набула глиняна пластика. Бiльшу частину ii складають жiночi статуетки з випаленоi глини, знайденi майже на всiх поселеннях. У них пiдкресленi форми жiночоi фiгури, зображення голови схематичне. Часто статуетки прикрашенi врiзаними лiнiями, наколами, фарбами. Цi чудовi вироби образотворчого мистецтва дають нам яскраве свiдчення досить високого рiвня розвитку трипiльцiв.

На пiзньому етапi трипiльська культура зазнала великих змiн. Кiлькiсть розписноi керамiки зменшуiться. У гончарствi домiнуi шнуровий орнамент. Пластика стилiзуiться i поступово зникаi зовсiм. Для керамiки неолiту характернi досить широкi форми. Посуд вiдносно тонкостiнний, добре випалений. Орнаментацiя небагата, але своiрiдна: вiзерунок розмiщувався лише у верхнiй частинi посудини. Численнi знахiдки зображень тварин дають пiдстави вважати, що людина неолiтичного перiоду поклонялася тваринам i силам природи. Про рiвень мистецького розвитку говорять i прикраси, зокрема кiстянi напiвкруглi пряжки з пишною орнаментацiiю.

Трипiльська культура досягла значних висот у своiму розвитку, але поступово в нiй накопичувалися кризовi явища. Це було обумовлено рiзними факторами, у тому числi клiматичним тАФ похолоданням, екстенсивним веденням господарства. Виснаженi землi давали все менше врожаiв. До цього додалися конфлiкти мiж трипiльськими громадами захiдного i схiдного регiонiв, натиск з боку скотарських кочових племен. Трипiльцi досить близько пiдiйшли до рiвня перших свiтових цивiлiзацiй Малоi Азii та РДгипту, i феномен трипiльськоi культури у тому, що вона своiрiдно поiднала антропологiчнi, етнокультурнi, суспiльнi, iдеологiчнi та господарськi системи найдавнiших представникiв людських спiльнот Пiвдня, Центра, Сходу та Полiсся РДвропи. Близько 2000 р. до н. е. трипiльська культура занепадаi. ii носii частково залишають цi землi, вiдступаючи пiд тиском бiльш численних i войовничих, як вважають, iндоiвропейських народiв археологiчноi культури бойових сокир i шнурковоi керамiки, а частково змiшуються з ними. Нове населення прийшло зi сходу i, як вважають фахiвцi, вперше у свiтi приручило коня для верховоi iзди. Припускають, що саме iм може належати культове зображення з око

Вместе с этим смотрят:

"Quo vadis": проекцiя на сучаснiсть

"Звезды" немого кино и русская мода 1910-х годов

"Культура": типология определений

"Русские сезоны" в Париже

"Серебрянный век" русской культуры