Вiденська культура
План:
Вступ
Роздiл 1. Вiденська культура в рiзнi епохи iснування
1.1 Вiдень в середнi столiття
1.2 Вiдень в епоху бароко
1.3 Вiдень в епоху бiдермайiра
1.4 Вiдень в часи грюндерства
1.5 Вiдень в перiод модерну
Роздiл 2. Вiденська класична школа.
2.1 Кристоф Фiллiбальд Глюк (1714-1787)
2.2 Йозеф Гайдн (1732-1809)
2.3 Вольфганг Амадей Моцарт - музичне диво свiту
2.4 Людвiг Ван Бетховен (1770-1827)
2.5 Ера оперетки. Династiя Штраусiв. Захоплення вальсом у "Золоту епоху"
Роздiл 3. Розвиток Вiденського живопису, архiтектури та лiтератури
3.1 Живопис. Молодий стиль Модерн
3.2 Вiденськi майстернi
3.3 Вiденська архiтектура середини й другоi половини XIX ст
3.4 Вiденська школа ВлМодернВ» в лiтературi
Висновки
Список використаноi лiтератури
Вступ
Чим ближче занепад iмперii, тим яскравiше ii фарби. На жаль, не всякий розпад готовий наслiдувати це нехитре правило. Розпад СРСР не дав мистецтву практично нiчого. Тим цiкавiше спостерiгати за досвiдом Австро-Угорщинi, держави багатонацiональноi й мультикультурноi. По кiлькостi народiв, що проживали тут, iмперiя Франца Йосипа могла навiть змагатися з iмперiiю Романових. Тiльки ситуацiя в Австро-Угорщинi, виглядала в цiлому лiберальнiше росiйськоi, нацiональнi культури пiдтримувалися планомiрнiше й засобiв для мовного самовираження було багато.
Вiдень сприймався як "третiй король свiту". Австрiйська столиця, яка ставала iвропейським центром музичного й театрального життя, мала величезну притягуючу силу, була мiсцем паломництва музикантiв i шанувальникiв музики з багатьох краiн.
Чому у Вiднi увесь час з'являлися великi музиканти або ж вiн iх магiчно притягував до себе? Напевно, це позначаiться положення мiста мiж скромною Пiвнiччю й романтичним Пiвднем, на перетинаннi рiзних культур, посерединi мальовничоi природи. В XVIII столiттi Вiдень став музичним центром РДвропи. Це час, коли творили Гайдн, Моцарт i Бетховен, увiйшов в iсторiю музики як "Вiденська класика". Вивчення розквiту культури Вiдня, перетворення його в центр iвропейськоi культури i актуальним завданням нашого дослiдження. Оскiльки вiдомостi про Вiденську культуру розпорошенi по рiзних джерелах вважаiмо доцiльним i актуальним створити iдине дослiдження по вивченню культурних аспектiв iсторii Вiдня.
Мета дослiдження: проаналiзувати основнi етапи культурного розквiту Вiдня, визначити основнi закономiрностi та тенденцii становлення унiкальноi Вiденськоi культури у сферах музики, лiтератури, архiтектури i художньоi творчостi.
Метою продиктованi основнi завдання:
В· висвiтлити культурно-iсторичнi подii та чинники розвитку Вiдня, як культурного цетру РДвропи в рiзнi iсторичнi епохи;
В· дослiдити основнi тенденцii процесу становлення i розвитку музикального мистецтва у Вiднi, проаналiзувати здобутки основних його представникiв;
В· охарактеризувати зародження та основнi тенденцii Вiденського Модерну.
Об'iктом дослiдження i культурнi особливостi життя Вiдня, якi вивели мiсто на одне з провiдних мiсць у РДвропi. Предмет дослiдження становлять зародження та розвиток рiзних культурних епох в iсторii мiста Вiдня, створення нових стилiв в мистецтвi, архiтектурi, лiтературi та iнших сферах культурного життя, iх основнi характеристики та представники, якi прославили Вiдень.
Методи дослiдження. В основу роботи покладено проблемно-хронологiчний i порiвняльний методи, якi дозволили належним чином структурувати дослiдження та показати еволюцiю та розвиток культурного життя Вiдня в рiзнi iсторичнi перiоди та зупинитися на найбiльш яскравих. Для проведення всебiчного наукового аналiзу проблеми також використано такi методи, як системний пiдхiд, структурний аналiз, метод актуалiзацii, дiахронний (метод перiодизацii). Методологiчними засадами послужили загальнонауковi принципи об'iктивностi та iсторизму.
РЖсторiографiя дослiджуваного питання досить бiдна. ТРрунтовних фундаментальних праць про Вiдень-як центр iвропейськоi культури окрiм доробку Карла Емiля Шорске "Вiдень на рубежi столiть", нами виявлено не було. Окремi статтi i дослiдження описового характеру знаходимо у працях про iсторiю мистецтва, лiтератури, музики.
Збiрник ВлХудожественная культура Австро-Венгрии: Искусство многонациональной империи. 1867-1918В», становить великий iнтерес при дослiдженнi даноi проблематики. Статтi 23 авторiв роздiленi на чотири роздiли: загальнокультурний аналiз, лiтература, музика й - чи не найбiльш важлива частина - образотворче мистецтво. Насамперед вiденський сецессiон виявляiться в центрi уваги дослiдникiв. Про його феномен пишуть В.С.Турчин ("Вiденський шлях у ХХ столiття") i РЖ.РД.Свiтлов ("Притягання вiденського сецессiона"). Але не тiльки коло Клiмта й Шилi, що настiльки радикально поставили питання про поле й сексуальнiсть, виявляiться в центрi уваги авторiв. Архiтектура - от вiзитна картка вiденського модерну (А.А.Стригалев у статтi "Про "вiденський стиль" намагаiться визначити рiзницю мiж поняттями "вiденський сецессион", "вiденський модерн" i "вiденський стиль").
Вiденська архiтектура, що дотепер вражаi своiю нежартiвливою величчю, прагненням до квiнтесенцii буржуазного духу й у той же час до радикального вiдновлення художньоi мови (тут особливо цiкава робота А.РЖ.Шуцкоi "Орнаментальнi пошуки вiденського модерну"), вплинула на все, що перебувало на схiднiше. Змагатися з Парижем Вiдню було важко, зате не тiльки у Львовi (львiвському необароко присвячена стаття Ю.А.Бiрюльова), але й у Москвi вiденцiв сприймали певний час як зразок. Московськi видавцi й архiтектори дивилися на вiденський досвiд як на пiдсумки iвропейського розвитку. Журнал "Ver Sacrum" був майже полiграфiчною бiблiiю для видавцiв того ж "Золотого руна", а творчiсть Лооса й Ольбрiха - символом нового часу. Як пише М.В.Нащокiна в статтi "Москва в дзеркалi вiденського сецессiона", "в очах росiйських зодчих декоративна мова новоi вiденськоi архiтектури вже була результатом певного добору й узагальнення, а виходить, носила бiльше унiверсальний характер, нiж кожний нацiональний варiант стилю окремо".
РЖнтерес до вiденськоi культури рубежу столiть лише недавно став здобувати аналiтичнi форми. Слiдом за перекладами популярних робiт про таких героiв вiденськоi арт-сцени як Клiмт i Шилi почали з'являтися й бiльше серйознi дослiдження тАУ наприклад праця Карла Емiля Шорске "Вiдень на рубежi столiть" (Спб., изд. iм. Новикова, 2001)., що давно вже стала на Заходi класикою енциклопедичних видань. Про ступiнь свободи, з якою автор оперуi фактами й порiвняннями, нам поки що тiльки доводиться мрiятися.
Американський професор Карл Емiль Шорске ви'явився першовiдкривачем цiлоi величезноi краiни в Старому свiтi, не надто добре вiдомоi самим iвропейцям. Вiдень, культуру якого прийнято було вважати вторинним, яке несмiливо повторювала те, що вже було пройдене в Парижi або Берлiнi, виявилася тим мiсцем, де для проникливого погляду оголилися схованi вулканiчнi процеси iсторii, - мiсцем зникнення й осмислення драматичних суспiльних i культурних трансформацiй останнього сторiччя. Тому слово К.Э.Шорске продовжуi звучати не тiльки в контекстi вивчення культури Габсбурзькоi iмперii, але й у досвiдах фiлософського й культурологiчного аналiзу сучасностi, явищ модерну, постмодернiзму. Скажемо ширше: повз книгу Шорске не пройде людина, всерйоз стурбована колiзiями iвропейськоi культури, шляхами ii розвитку.
Структура курсовоi роботи складаiться зi вступу, трьох роздiлiв (Роздiл 1. Вiденська культура в рiзнi епохи iснування, Роздiл 2. Вiденська класична школа, Роздiл 3. Розвиток Вiденського живопису, архiтектури та лiтератури.), якi в свою чергу мiстять пiдроздiли, якi бiльш повно розкривають поданi в назвах роздiлiв проблеми, висновки та список використаноi лiтератури.
Роздiл 1.
Вiденська культура в рiзнi епохи iснування
Вiдень був побудований на руiнах вiйськового табору римлян Вiндобона, i його перший розквiт довiвся на XII столiття при пануваннi Бабенбергiв. Мiсто на Дунаi стало центром торгiвлi й культури. В 1278 роцi Австрiя перейшла до Габсбургiв i iхнi правлiння протривало до кiнця Першоi свiтовоi вiйни в 1918 роцi. Габсбурги виявили особливу любов до Вiдня й зробили його своiю резиденцiiю. В 1365 роцi Вiдень став, завдяки герцоговi Рудольфу IV, унiверситетським мiстом. Вiн же почав готичну перебудову Штефансдома.
В XVI i XVII столiттях мiсту довелося пережити лихолiття. Двiчi, в 1529 i 1683 роках, Вiдень намагалися захопити турки. 12 вересня 1683 року спiльна австро-польська армiя на чолi з герцогом Карлом V Леопольдом Лотрингським зумiла зняти з Вiдня турецьку облогу.
А в промiжку мiж двома турецькими облогами в 1679 роцi у Вiднi спалахнула найбiльша в Австрii епiдемiя чуми. Майже третина населення тАУ а Вiдень нараховував тодi близько 100 тисяч жителiв тАУ стала жертвою "чорноi смертi". Про цю катастрофу зараз нагадуi колона чуми на Грабене.
Але XVII i початок XVIII столiття були одночасно й часом бароко. У Вiднi можна виявити прекраснi приклади архiтектури в стилi бароко: палац Бельведер, палац Шьонбрунн, Карлскiрхе або площа Йозефсплатц. Марiя Терезiя i ii син Йосип II вважаються найбiльшими реформаторами серед Габсбургiв. У часи правлiння Марii Терезii було введене обов'язкове шкiльне навчання, а Йосип II, будучи прибiчником освiти, видав указ, що гарантував волю вiросповiдання, i скасував крiпосництво. [3, 246-247]
1804 рiк i поворотним рубежем в австрiйськiй iсторii. Кайзер Франц II проголосив Австрiю iмперiiю й в 1806 роцi вiдмовився вiд корони Священноi Римськоi РЖмперii, заснованоi ще в 800 роцi Карлом Великим.
Пiсля падiння Наполеона в 1814 тАУ 1815 роках в iмперськiй столицi проходив Вiденський конгрес, що перерозподiляв владу в РДвропi. Наступнi 30 рокiв епоха бiдермайiра з'явилися кульмiнацiйною вершиною культурноi iсторii Австрii (Бетховен, Шуберт, Раймунд, Нестрой).
Довгий час правлiння кайзера Франц Йосипа РЖ ознаменувалося неймовiрним зльотом Вiдня. За його вказiвкою було розпочате будiвництво Рiнгштрассе, уздовж якого розташувалися всi важливi державнi установи, зведенi в стилi iсторизму.
Наступна культурна вершина в iсторii Вiдня збiглася з рубежем столiть тАУ нею стала епоха модерну. Перша свiтова вiйна призвела до падiння Дунайськоi монархii. Основними рисами Першоi республiки стали економiчна криза, iнфляцiя й внутрiшньополiтична боротьба, що вилилася в 1934 роцi в громадянську вiйну. З уведенням нiмецьких вiйськ 12 березня 1938 року Австрiя на 7 рокiв припинила своi iснування. Створення Другоi республiки пiшло за проголошенням незалежностi Австрii у квiтнi 1945 року.10-лiтня окупацiя завершилася пiдписанням державного договору 15 травня 1955 року.
Сьогоднi у Вiднi перебувають кiлька мiжнародних органiзацiй, у тому числi й з 1979 року одне з постiйних представництв ООН.
1.1 Вiдень в середнi столiття.
РЖсторiя Вiдня бере свiй початок в епоху Древнього Рима. Ще в першому столiттi нашоi ери римляни побудували на березi Дунаю, на перехрестi важливих транспортних i торговельних шляхiв вiйськовий табiр i дали йому iм'я "Вiндобона". Але пiсля вiдходу римлян у часи переселення народiв Вiдень втратив своi значення.
Новий злiт Вiдня довiвся на епоху Бабенбергiв. При Леопольдi IV в 1137 Вiдень був уперше згаданий у грамотi як мiсто. Тодi ж почалося будiвництво церкви Штефанскiрхе в романському стилi. Розташовуючись на берегах Дунаю, що був одним з найважливiших транспортних шляхiв у середньовiччя, Вiдень став мiсцем зустрiчi хрестоносцiв на iхньому шляху на Схiд. Вiдень став також ареною найвражаючого викрадення того часу. За вказiвкою герцога Леопольда V був затриманий i увтАЩязнений у фортецю Дюрнштайн англiйський король Ричард Левине серце, який вертався з 3-го хрестового походу. Бiльша частина отриманого викупу була потiм використана на вдосконалювання юродських змiцнень. За правлiння герцога Леопольда VI двiр Бабенбергiв у Вiднi став культурним центром. Герцог вважався покровителем мистецтва й зiбрав навколо себе таких вiдомих поетiв як Вальтер фон дер Фогельвайде й Райнмар фон Хагенау.
В 1278 роцi Австрiя перейшла до Габсбургiв пiсля того, як новий кайзер Рудольф I перемiг у битвi пiд Дюрнкрузi богемского короля Пшемисла Оттокара, який не визнав його кайзером i сам претендував на Австрiю. За правлiння герцога Рудольфа IV мiсто знову розцвiло. В 1365 роцi вiн заснував Вiденський унiверситет, Рудольфiну й розпочав будiвництво Штефанскiрхе в готичному стилi. В 1469 роцi кайзер Фрiдрiх III одержав вiд папи Павла II дозвiл на створення Вiденського iпископства. Нарештi здiйснилася мрiя всього роду Габсбургiв.
Коли середньовiччя пiдходило до закiнчення, кайзеровi Максимiллiану I (1493 тАУ 1519) вдалося завдяки вдалiй полiтицi одружень значно збiльшити владу роду Габсбургiв. Вiн сам женився на Марii Бургундськiй й одержав для Австрii Нiдерланди. Своiх онукiв вiн женив на королiвських спадкоiмицях Богемii й Угорщини й забезпечив своi права на цi сусiднi краiни. Крiм того, Максимiллiан був значним заступником мистецтв. Вiн заснував музичну капелу при дворi й сприяв розквiту "Дунайськоi школи" у живописi. [3, 251]
У подальших сторiччях розвиток мiста сповiльнився. Перехiд вiд середньовiччя до сучасностi охарактеризувався турецькою погрозою тАУ в 1529 роцi турки в перший раз осадили мiсто - i великою епiдемiiю чуми. Навчання реформаторiв, особливо Мартiна Лютера, позначили тi величезнi конфлiкти й вiйни, пiд знаком яких пройшли наступнi сторiччя.
1.2 Вiдень в епоху бароко
Перiод мiж двома турецькими облогами (1529 i 1683 рокiв) ознаменувався релiгiйним розколом i 30-лiтньою вiйною (1618 - 1648), що практично не торкнулася Вiдня, але призвела до серйозного економiчного спаду. У релiгiйному ж конфлiктi рiд Габсбургiв, якi були глибоко вiруючими католиками, зайняв сторону Рима й став центром контрреформацii в РДвропi.
Пiсля жорстокоi епiдемii чуми 1679 року, жертвами якоi стали 30 тисяч жителiв Вiдня, i чергового протистояння з турками в 1683 роцi мiсто стало поступово оживати, а культура досягла небувалоi висоти. особливо в музичнiй частинi (Кристоф Вiллiбальд Глюк, Йозеф Гайдн, Вольфганг Амадей Моцарт) i в архiтектурi. Вираженням нового сприйняття життя стало бароко, що i донинi визначаi особливiсть мiста.
На честь щасливого завершеннi епiдемii чуми кайзер Карл VI побудував церкву Карлскiрхе. Будiвництвом керував РЖоганн Бернхард Фiшер фон Ерлах, один зi славнозвiсних зодчих епохи бароко, а завершено воно було вже його сином Йозеф Еммануiлом. "Прагматична" санкцiя Карла VI, що допустила успадковування трону по жiночiй лiнii, вiдкрила його доньцi Марii Терезii дорогу до престолу (1740 тАУ 1780). Правда, Баварiя, Францiя й, особливо, Пруссiя намагалися заперечити ii пануванню, але це привело лише до нових воiн.
Марiя Терезiя провела адмiнiстративнi реформи й ввела в Австрii шестирiчне обов'язкове шкiльне навчання. Пiд час ii правлiння був добудований у стилi бароко палац Шьонбрунн (причому деякi елементи були виконанi в стилi рококо). Першi проекти палацу, створенi ще в часи Леопольда I, також належать Фiшеру фон Ерлаху. За ними палац повинен був перебувати на пiднесеннi, там де сьогоднi стоiть павiльйон. Але через недостачу засобiв проект був змiнений i палац був побудований у його справжньому виглядi. [3, 258]
Повсякденне життя разюче вiдрiзнялося вiд пишноти будинкiв: податки й цiни постiйно росли, житла не вистачало, а жахливi санiтарнi умови викликали все новi епiдемii. Йозеф II, син i спадкоiмець Марii Терезii (1780 тАУ 1790), сильно захоплювався iдеями освiти. Вiн створив центральну iмперську адмiнiстрацiю, скасував крiпосництво селян i видав указ про "терпимiсть", який гарантував усiм пiдданим волю вiросповiдання.
За ще два вiдомi будинки в стилi бароко Вiдень повинен бути вдячний принцовi РДвгенiю Савойському, який звiльнив мiсто вiд турецькоi погрози. Для цього полководця РЖоганн Лукас фон Хiльдебрандт побудував лiтню резиденцiю, палац Бельведер, i мiський палац у провулку Хiммельпфортгассе.
Кiнець XVIII - початок XIX столiть пройшли пiд знаком значних змiн. Французька революцiя 1789 року й наступнi вiйни Наполеона iстотно змiнили полiтичну картину РДвропи. Пiсля того, як бiльша частина нiмецьких князiв перейшла на сторону Наполеона, кайзер Франц II зробив вiдповiднi висновки й заснував в 1804 роцi (як Франц I) Австрiйську iмперiю. В 1806 роцi вiн вiдмовився вiд корони Священноi Римськоi iмперii, яка була заснована ще Карлом Великим.
Пiсля перемоги над Наполеоном Вiдень став мiсцем проведення Вiденського конгресу, який повинен був скласти нову полiтичну карту РДвропи. Вiденський конгрес супроводжувався численними пишними святами й балами, i це стало причиною появи вiдомого вираження: "конгрес танцюi". Учасники конгресу на чолi з Державним канцлером Австрii князем Клеменсем Меттернiхом були повнi рiшучостi вiдновити старi порядки й полiтичну рiвновагу в РДвропi. Меттернiх створив таку систему полiцейськоi держави (цензура, стеження за всiма, заборону на збори), що стала для людини епохи бiдермайiра основою для ii суперечливого поводження, яке коливаiться мiж буржуазнiстю й протестом.
Пiсля цього громадське життя стало недоступне для громадян, iхня дiяльнiсть перемiстилася в приватну й культурну сферу. Виник новий стиль бiдермайiр, який став вершиною Вiденськоi культури. Люди зустрiчалися в домашнiх колах на поетичних вечорах або концертах або йшли в кавовi дома, де по системi Меттернiха ще допускалася певна воля слова. Свiй розквiт переживав театр, що ставив здобутки Фердинанда Раймунда, РЖоганна Нестроя й Франца Грiллпарцера. Особливо популярнi були через свою приховану критику полiтичного ладу здобутку Нестроя. [11, 28-30]
В епоху бiдермайiра Вiдень став безперечною музичною столицею РДвропи. У мiстi в однин i той же час творили рiзнi композитори: Людвiг ван Бетховен, Франц Шуберт i РЖоганн Штраус - батько. Завдяки вальсовим композицiям РЖоганна Штрауса свiй трiумфальний хiд по свiту почав новий танець тАУ i це незважаючи на те, що споконвiчно вальс уважався непристойним танцем. На цей же час довiвся й злiт у живописi. Кожний заможний громадянин Вiдня вважав своiм обов'язком попросити вiдомого художника намалювати свiй портрет. А зараз цi картини Фердинанда Георга Вальдмюллера, Рудольфа Альта або Фрiдрiха Амерлiнга, а також меблi в стилi бiдермайiр продаються на мiжнародних аукцiонах по дуже високих цiнах.
Полiтичне гноблення, економiчнi кризи й неврожаi викликали все бiльше занепокоiння в населення. Соцiальну напруженiсть мiж рiзними прошарками зняти не вдалася й оманна iдилiя епохи бiдермайiр припинилася Березневою революцiiю 1848 року.
Епоха бiдермайiра закiнчилася революцiiю 1848 року й зреченням вiд трону недiiздатного кайзера Фердинанда I. Його 18-лiтнiй племiнник Франц Йозеф I правив потiм iмперiiю Габсбургiв протягом 68 рокiв i вплинув на час грюндерства, який зароджувався. В 1857 роцi вiн наказав знести старi прикраси навколо центра мiста. На цьому мiсцi виникла чудова широка вулиця - Рингштрассе, яка була урочисто вiдкрита в 1865 роцi. Новий бульвар був забудований зусиллями багатьох видних архiтекторiв: Теофiл Хансен (Парламент, Бiржа), Готтфрид Земпер i Карл Хазенауер (музеi iсторii образотворчих мистецтв i iсторii природи, Бургтеатр), Генрiх Ферстел (Унiверситет, Вотивкирхе), Фрiдрiх Шмiтд (Ратуша), Едуард ван дер Нюлл i Август фон Сiггардсбург (Штатсопер). [11, 45]
Будинки будували в той час у стилi iсторизму. Виглядало це в такий спосiб: за основу бралися форми попереднiх стилiв, якi потiм використовувалися в iх максимально можливiй пишнотi. Ступiнь iндустрiалiзацii Вiдня, як i всiii Австрii, постiйно росла. Але незважаючи на це, Австрiя як i ранiше залишалася аграрною краiною. Художники, якi приiжджали iз всiх кiнцiв монархii, i вченi визначали духовне життя Вiдня. Це сприяло вiдкриттю нових iнститутiв, а Вiденська школа медицини, яку представляли Бiллрот, Земмелвайс i Фрейд, одержала свiтову славу. Популярнiсть музики з Вiдня визначалася з однiii сторони серйозними здобутками (Брамс i Брукнер), з iншого боку - легкими вальсами й оперетою (Ланнер, Штраус, Зуппе).
Серед iнтелiгенцii тон задавав художник Ганс Макарт (1840 - 1884), при цьому важливе значення мали не тiльки його здобутку, але й створений ним стиль життя. Час пiзнього iсторизму був названий за його iмтАЩям часом макартизму.
Населення Вiдня виросло з 430 тисяч в 1857 роцi до 820 тисяч в 1890 роцi. В 1901 роцi число жителiв досягло 2 мiльйонiв. В 1873 роцi у Вiднi пройшла Всесвiтня виставка. Але незабаром пiсля ii вiдкриття Вiдень потряс бiржовий крах i багато спекулянтiв залишилися нi з чим. Австрiя втратила Ломбардiю й Тоскану, а пiсля битви пiд Кениггретцем iз прусами в 1866 роцi ще й Венецiю. За згодою 1867 року з Угорщиною, двi незалежних i рiвноправних держави, Австрiя й Угорщина, поiднувалися тiльки на основi своii пiдпорядкованостi однiй державi, а також загальноi фiнансовоi системи, зовнiшньоi й вiйськовоi полiтики. Офiцiальна назва цього комплексу "Австро-угорська монархiя" дотепер являi собою глибоке культурно-iсторичне поняття. Старiючому кайзеровi Францу Йозефу I довелося перенести кiлька важких особистих ударiв. В 1867 роцi був убитий його брат Максимiллiан, кайзер Мексики. В 1889 роцi його син кронпринц Рудольф з улюбленою баронесою Марi Ветцера зробили подвiйне самогубство. А в 1898 роцi в Женевi анархiстом була вбита iмператриця РДлизавета (Сiсi). Спадкоiмець престолу Франц Фердинанд i його дружина були застрiлянi 28 червня 1914 року в Сараiво. Цей замах призвiв до початку Першоi свiтовоi вiйни, а з нею й до розпаду Австро-угорськоi монархii. Кайзер Франц Йозеф помер пiд час вiйни 21 листопада 1916 року в палацi Шьонбрунн. [7, 301-305]
1.5 Вiдень в перiод модерну
РЖсторизм XIX столiття виявився пройденим етапом. Модерн (у нiмецькiй мовi тАУ югендштиль) одержав свою назву по заснованому в 1896 роцi в Мюнхенi журналу "Югенд". Вiн став найважливiшою течiiю у культурi на рубежi столiть i залишив у Вiднi значний слiд. Джерела модерну ставляться до здобуткiв англiйських графiкiв XIX столiття. Поряд з "квiтковим" напрямком, що використовуi плавну гру лiнiй, що нагадуi форми рослинного свiту, з'явився й бiльше строгий i абстрактний напрямок.
Вiдень став одним з найбiльш значних центрiв модерну. У знак свого вiдходу вiд традицiйного стилю група в основному молодих художникiв, серед них Густав Клiмт, Коломан Мозер, Карл Молл i Отто Вагнер, заснувала в 1897 роцi Вiденський сецессiон. Журнал "Ver Sacrum" став важливим елементом нового мистецтва. Архiтектор i спiвзасновник Йозеф Марiя Ольбрiх побудував в 1898 роцi виставочний зал групи Сецессiон, недалеко вiд Нашмаркта. Це геометрично строгий будинок, лише злегка прикрашений моментами модерну, став провiсником новоi фiлософii в архiтектурi. Вiнчаi цей будинок видимий здалеку купол з позолоченого листя, прозваний жителями мiста "золотий качан". Вони ставилися до цього нового стилю в мистецтвi або скептично або просто не визнавали його. Вiн не вiдповiдав iхньому смаку, який виховувався пiд впливом iсторизму. Сам кайзер Франц Йозеф порахував провокацiiю будiвництво Адольфом Лоосом на площi Мiхаiлерплатц прямо навпроти Хофбурга житлового й дiлового будинку. Люди називали його "будинок без брiв", таке враження створював фасад, повнiстю позбавлений прикрас. Для досягнення хоч якоiсь згоди зi смаками населення, до вiкон були приробленi квiтковi ящики. [11, 52]
РЖншими помiтними архiтекторами модерну можна вважати Отто Вагнера i Йозефа Гоффмана. Вся система мiського метро, всi станцii, (сьогоднi це лiнii U6 i U4) створенi за проектами Отто Вагнера. Приголомшуючими прикладами архiтектури модерну i також будинок Ощадного поштового банку, церква Ам Штайнхоф, будинок з фасадом "майолiка" на вулицi Лiнке Вiнцайле, побудованi Отто Вагнером, а також санаторiй у Пункерсдорфе (архiтектор Йозеф Гоффман). Художники модерну прагнули втiлити своi iдеi не тiльки в архiтектурi, але й змiнювали загальну життiву концепцiю, що включала обробку внутрiшнiх примiщень, меблювання й предмети побуту. Цiй iдеi вiдповiдало створення в 1903 роцi "Вiденських майстерень", iнiцiаторами створення яких були Йозеф Гоффман i Коломан Мозер. Прикладами ремiсничого мистецтва сьогоднi можуть бути визнанi посуд, келихи, столовi прилади, а також меблi прикраси й текстиль, виготовленi в "Вiденських майстернях".
Роздiл 2. Вiденська класична школа
Слова ВлмузикаВ» та ВлАвстрiяВ» серед меломанiв вживають майже як синонiми. Сутнiсть цього явища - у своiрiдному пiдсумуваннi генiальних музичних сил, якi сформували у 1800 роцi поняття ВлВiденська класикаВ».
Художнiй стиль класицизм (вiд лат. classicus - "зразковий") виник в XVII ст. у Францii. ТРрунтуючись на поданнях про закономiрнiсть, розумнiсть свiтового пристрою, майстри цього стилю прагнули до ясних i строгих форм, гармонiчним зразкам, втiленню високих моральних iдеалiв. Вищими, неперевершеними зразками художньоi творчостi вони вважали твори античного мистецтва, тому розробляли античнi сюжети й образи. Класицизм багато в чому протистояв бароко з його пристраснiстю, мiнливiстю, суперечливiстю, затверджуючи своi принципи в рiзних видах мистецтва, у тому числi й у музицi. В оперi XVIII ст. класицизм представлений здобутками Кристофа Вiллiбальда Глюка, який створив нове трактування цього виду музично-драматичного мистецтва. Вершиною в розвитку музичного класицизму стала творчiсть Йозефа Гайдна, Вольфганга Амадея Моцарта й Людвiга ван Бетховена, якi працювали переважно у Вiднi й утворили напрямок в музичнiй культурi другоi половини XVIII - початку XIX сторiччя - вiденську класичну школу. Класицизм у музицi багато в чому не схожий на класицизм у лiтературi, театрi або живописi. Тому що в музицi неможливо опиратися на античнi традицii - вони майже невiдомi. Крiм того, змiст музичних творiв часто пов'язаний зi свiтом почуттiв людини, якi не пiддаються твердому контролю розуму. Однак композитори вiденськоi школи створили дуже струнку й логiчну систему правил побудови добутку. Завдяки такiй системi самi складнi почуття надiлялися в ясну й досконалу форму. Страждання й радiсть ставали для композитора предметом мiркування, а не переживання. РЖ якщо в iнших видах мистецтва закони класицизму вже на початку XIX ст. багатьом здавалися застарiлими, то в музицi система жанрiв, форм i правил гармонii, розроблена вiденською школою, зберiгаi своi значення дотепер. [11, 89-91]
Майстрам ВлВiденськоi класикиВ» вдалося створити щось неповторне, а саме - одухотворення музики до усвiдомлено граничних меж. Тому фахiвцi iсторii мистецтв охоче порiвнюють цю Влзолоту еруВ» Вiдня з Афiнами часiв Перiкла. Композитори, якi працювали десь мiж 1780 та 1828 рр. (рiк смертi Шуберта) у Вiднi, знову пiднесли музику на найвищий ступiнь досконалостi. Те, що Моцарт, Гайдн, Шуберт, Ланнер, РЖоган Штраус, Брукнер, Малер були австрiйцями, що Бетховен i Брамс душею й творами вросли у Вiдень, пiдтверджуi, у якому винятковому розумiннi Австрiя може вважати себе батькiвщиною музики, - сказав знаменитий диригент Бруно Вальтер (1876-1962) про майстрiв класики та iх послiдовникiв пiзнього XIX столiття. Висувалися рiзнi гiпотези, чому саме Австрiя була особливо схильна до таких музичних дарувань.
Велике iвропейське переселення народiв та iдей - в перiод готики з Пiвночi на Пiвдень, в часи ренесансу i бароко з Пiвдня на Пiвнiч, а також етнiчне й культурне спiвiснування у багатонацiональнiй державi Габсбургiв наприкiнцi середньовiччя та початку XX столiття, ймовiрно, створили особливу схильнiсть австрiйцiв до музики.
Деякi iмператори династii Габсбургiв також проявили себе вартими поваги композиторами. Особливо Леопольд РЖ знайшов у музицi близький народовi особистий тон. Вiн писав урочисту музику, балетнi етюди й ВлСеполкрiВ», сценiчнi музичнi твори, якi виконувалися бiля Святого гробу. РЖмператор Карл VI, батько Марii Терезii, славився як скрипаль i капельмейстер оперних танцiв та забав, у яких не раз брала участь уся цiсарська родина. Вчителем iмператора був вiдомий капельмейстер Йоган Йозеф Фукс, автор славнозвiсного пiдручника теорii музики ВлГрадус ад ПарнассумВ».
2.1 Кристоф Фiллiбальд Глюк (1714-1787)
.
РЖз середини XVIII сторiччя на розвиток iвропейськоi музичноi культури став впливати класицизм. Твори мистецтва повиннi були створюватися за строгими правилами й вирiшувати високi моральнi проблеми. РЖталiйськi операсерiа й операбуффа цим вимогам не вiдповiдали. Явище опери, заснованоi на художнiх принципах класицизму, пов'язане iз творчiстю Кристофа Вiллiбальда Глюка.
Композитор народився в австрiйському мiстечку Ерасбах (недалеко вiд кордону iз Чехiiю) у родинi лiсничого. Музичну освiту вiн одержав у Празi. Спiвав у церковному хорi, пiд керiвництвом вiдомих чеських музикантiв вивчав теорiю. Пiзнiше, уже в Мiланi, Глюк познайомився з iталiйською музикою. Тут вiн брав уроки у вiдомого композитора й органiста Джованнi Баттiста Саммартiнi (близько 1700-1775); саме Саммартiнi навчив його блискуче володiти оркестром. В РЖталii Глюк склав своi першi опери (вони були написанi в жанрi оперисерiа). Пiд час перебування в Лондонi (1745 р.) Глюк зустрiвся з Генделем, i музика нiмецького майстра зробила на нього величезне враження. У складi оперноi трупи композитор вiдвiдав багато iвропейських мiст. Нарештi в 1752 р. вiн улаштувався у Вiднi, а в 1754 р. одержав мiсце придворного композитора. На той час Глюк був автором вiдомих опер, мав досвiд роботи в театрi, глибоко знав iталiйськi, французькi й нiмецькi опернi традицii. Поступово композитор прийшов до думки, що оперу необхiдно змiнити. Першими операми, створеними за новими правилами, стали "Орфей i Евридiка" (1762 р.), "Альцеста" (17б7 р.), "Парис i Олена" (1770 р.). Глюк написав iх на тексти iталiйського поета й драматурга Раньiри да Кальцабiджи (1714-1795). Це був перший приклад спiвробiтництва автора музики й лiбретиста в процесi створення опери. Колись композитори писали музику на вже готовi й окремо виданi лiбрето. Погляди Глюка й Кальцабiджи на сюжет i розвиток дii збiгалися, що зробило iхнiй творчий союз плiдним. [8, 152-157]
Для опер Глюк вибирав, як правило, античнi сюжети, у яких виспiвувався подвиг в iм'я любовi й виконання обов'язку. Дiючими особами його добуткiв були узагальненi символiчнi фiгури, що персонiфiкували моральнi поняття - любов, вiрнiсть, саме вiдкинутiсть i т.д. У драматургii опери ясно виражений зв'язок iз традицiями античного театру - кiлькiсть персонажiв мiнiмальний, що вiдбуваiться коментуi хор. Основну увагу композитор придiляв слову. Вiн прагнув до того, щоб музика точно виражала дух i настрiй поетичного тексту.
Важливу роль в операх Глюка грають речитативи; вони завжди звучать пiд акомпанемент оркестру (на вiдмiну вiд секко - речитативiв опери-серiа, якi супроводжувалися клавесином). Головна мелодiйна лiнiя проводиться в арiях; композитор вiдмовився вiд вiртуозних прийомiв i прикрас, що вiдволiкали слухачiв вiд змiсту тексту. Зросла роль оркестру - уже в увертюрi були позначенi основнi iдеi. Добутки композитора одержали визнання у Вiднi, але повне розумiння майстер сподiвався знайти в столицi Францii, i в 1773 р. вiн вiдправився в Париж. Для французькоi сцени Глюк створив новi редакцii "Орфея й Евридики" i "Альцести", написав такi опери, як "РЖфiгенiя в Авлiдi" (1774 р.; по трагедii французького поета й драматурга Жана Расiна) i "РЖфiгенiя в Тавридi" (1779 р.; за мотивами трагедii давньогрецького драматурга Еврипiда). Опери Глюка, що мали в Парижi великий успiх, викликали проте запеклi суперечки. Суспiльство роздiлилося на прихильникiв Глюка i його лютих супротивникiв. Композитора пiдтримали письменники й фiлософи Денi Дiдро, Жан Жак Руссо. Однак багато хто виступили проти нововведень - вони вiдстоювали традицiйнi принципи французькоi опери в дусi Люлли й Рамо й iталiйськоi опери-серiа. Супротивники Глюка навiть викликали в Париж в 1776 р. вiдомого iталiйського композитора Нiкколо Пiччiннi й домоглися постановки його опер. Розгорiлася так звана "вiйна глюкiстiв i пiччiннiстiв", що викликала багато суперечок у паризькому суспiльствi. У добутках Глюка залучали яснiсть драматургiчного розвитку, цiлiснiсть образiв, класична строгiсть i виразнiсть музики, природнiсть i краса мелодiй, шляхетнiсть почуттiв героiв. Творчi принципи композитора придбали чимало прихильникiв, але жоден з них не мав таке ж яскраве дарування, тому досвiд вiденського майстра можна вважати унiкальним i не маi прямого продовження. Однак до iдеi про провiдну роль поетичного тексту зверталися багато музкантiв, зокрема нiмецький композитор Рихард Вагнер. [8, 163-166]
Про музику Йозефа Гайдна - одного iз засновникiв вiденськоi класичноi школи - його друг i молодший сучасник Вольфганг Амадей Моцарт писав: "Нiхто не в змозi робити все: i балагурити, i потрясати, викликати смiх i глибоко торкати, i все однаково добре, як це розумii Гайдн". РЖз творчiстю Гайдна зв'язаний розквiт таких жанрiв, як симфонiя (iх у нього сто чотири, не вважаючи загублених), струнний квартет (вiсiмдесят три), клавiрна соната (п'ятдесят двi); велику увагу придiляв композитор концертам для рiзних iнструментiв, камерним ансамблям i духовнiй музицi.
Народився Франц Йозеф Гайдн у мiстечку Рорау (Австрiя) у родинi каретного майстра. З восьми рокiв вiн став спiвати в капелi Святого Стефана у Вiднi. Майбутньому композиторовi приходилось заробляти на життя перепискою нот, грою на органi, клавирi й скрипцi. У сiмнадцять рокiв Гайдн втратив голос i був виключений з капели. Тiльки через кiлька рокiв вiн знайшов постiйну роботу - влаштувався акомпанiатором до вiдомого iталiйського оперного композитора Николе Порпоре (1686-1768). Той оцiнив музичне дарування Гайдна й став викладати йому композицiю. [9, 37-42]
В 1761 р. Гайдн надiйшов на службу до багатих угорських князiв Естерхазi й провiв при iхньому дворi як композитор i керiвник капели майже тридцять рокiв. В 1790 р. капела була розпущена, але за Гайдном зберегли оклад i посаду капельмейстера. Це дало майстровi можливiсть оселитися у Вiднi, подорожувати, виступати з концертами. В 90х рр. Гайдн жив i плiдно працював у Лондонi. Вiн придбав iвропейську популярнiсть, його творчiсть гiдно оцiнили сучасники - композитор став власником багатьох почесних ступенiв i звань. Йозефа Гайдна часто називають "батьком" симфонii. Саме в його творчостi симфонiя стала провiдним жанром iнструментальноi музики.
У симфонiях Гайдна цiкава розробка основних тем. Проводячи мелодiю в рiзних тональностях i регiстрах, надаючи iй той або iнший настрiй, композитор таким чином виявляi ii прихованi можливостi, виявляi внутрiшнi протирiччя: мелодiя то перетворюiться, то вертаiться до первинного стану. Гайдн мав тонке почуття гумору, i ця особливiсть особистостi вiдбилася в музицi. У багатьох симфонiях ритмiка третьоi частини - менуету - нарочито важка, немов автор намагаiться зобразити незграбнi намагання простолюдина повторити елегантнi рухи галантного танцю. Дотепна Дев'яносто четверта симфонiя (1791 р.). У серединi другоi частини, коли музика звучить спокiйно й тихо, зненацька лунають удари литавр - щоб слухачi "не нудьгували". Невипадково добуток назвали "З боiм литавр, або Сюрприз". Гайдн нерiдко використовував прийом звукоiмiтування (спiвають птахи, бродить по лiсу ведмiдь i т.п.). У симфонiях композитор часто звертався до народних тем, в основному до слов'янских - словацьких i хорватських. [9, 48]
Представникам вiденськоi класичноi школи, i насамперед Гайдну, належить заслуга формування стiйкого складу симфонiчного оркестру. Колись композитори задовольнялися лише тими iнструментами, якi в цей момент були доступнi. Поява стiйкого складу оркестру - яскрава ознака класицизму. Звучання музичних iнструментiв пр
Вместе с этим смотрят:
"Quo vadis": проекцiя на сучаснiсть
"Звезды" немого кино и русская мода 1910-х годов
"Культура": типология определений
"Русские сезоны" в Париже
"Серебрянный век" русской культуры