Байкарi та iх твори в ХРЖХ ст.

ПЛАН

Вступ

Роздiл РЖ. Розвиток жанру байки в ХРЖХ ст.

1.1. Байка як лiтературний жанр

1.2. Генеза жанру байки

Роздiл РЖРЖ. Байкарi та iх твори в ХРЖХ ст

2.1. Байкарська спадщина П.П. Гулака-Артемовського

2.2. Творчiсть Л.РЖ. Боровиковського

2.3. ВлМалороссийские приказкиВ» РД.П. Гребiнки

2.4. Байкарська творчiсть Л.РЖ. Глiбова

Висновки

Список використаних джерел

ВСТУП

Здаiться, байка просто бреше,

А справдi тАУ мудру правду чеше

Л.Глiбов

Актуальнiсть теми дослiдження. РЖсторично байка виникла з фольклорних джерел тАУ казок, прислiвтАЩiв тощо. Первiсно це була байка-притча у прозi, яка носила здебiльшого моралiзаторський, дидактичний характер.

Байка як лiтературний жанр зародилася у Стародавнiй Грецii в VI-V ст. до н.е., коли зтАЩявились байки нинi всесвiтньовiдомого Езопа. Пiзнiше iх переклав латиною Федр (РЖ ст. до н.е.), згодом вони стали надбанням усiх iвропейських лiтератур, послуживши першоосновою сюжетiв авторам наступних поколiнь. РЖншим джерелом байкових сюжетiв була збiрка iндiйських казок, притч, байок ВлПанчатантраВ» (РЖРЖРЖ-IV ст. н.е.). Саме тодi й зародилися характернi ознаки жанру.

В iсторii жанру пiсля Езопа найпомiтнiшими явищами були: у Францii тАУ байки Лафонтена (XVII ст.), у Нiмеччинi тАУ байки Лессiнга i Геллерта (XVII ст.).

На територii Росiйськоi iмперii лiтературна байка розвивалася з середини XVIIРЖ ст. i повтАЩязана з iменами Кантемiра, Тредiаковського, Ломоносова та особливо Сумарокова.

У творчостi Крилова жанр байки досягаi найвищого розквiту. Реалiстична виразнiсть, типовiсть образiв, соцiальна загостренiсть, соковитiсть i афористичнiсть мови, прислiвтАЩя i приказки, ВлкрилатiВ» власне криловськi сентенцii тАУ усе це зробило байки Крилова вершиною реалiстичного мистецтва у цьому жанрi.

Що ж стосуiться украiнськоi класичноi лiтератури, то в нiй жанр байки плiдно розвивали П.Гулак-Артемовський, Л.Боровиковський, РД.Гребiнка, Л.Глiбов. По сутi, вони були основоположниками жанру байки в украiнськiй лiтературi та започаткували кiлька ii рiзновидiв (байка-казка, байка-притча).

У байках Л.Боровиковського переважаi добродушний гумор побутовоi тематики. Лише iнколи його Влпосмiшка переростаi в ущипливу сатиру з соцiальним вiдтiнкомВ» [18;930].

У байках РД.Гребiнки РЖван Франко вiдзначав Влздоровий гуморВ» поряд з Влне менш здоровою суспiльною i лiберальною тенденцiiюВ». ВлЙого сатира не широка i не iдка, хоч зовсiм не безiдейна, гумор вiльний i далекий вiд шаржу, мова прекраснаВ» [18;947].

Майстром украiнськоi байки був Л.Глiбов. Для його байок характерний досить широкий тематичний дiапазон, органiчне поiднання гумору i лiризму, глибока нацiональна самобутнiсть у тональностi цього гумору i сатири, невичерпне мовне та образне багатство.

ОбтАЩiктом дослiдження курсовоi роботи i байка як лiтературний жанр.

Предметом дослiдження роботи i особливостi розвитку жанру байки в украiнськiй лiтературi в ХРЖХ ст.

Метою курсовоi роботи i дослiдження особливостей розвитку жанру байки на прикладах творiв П.Гулака-Артемовського, Л.Боровиковського, РД.Гребiнки та Л.Глiбова.

Мета роботи зумовлюi виконання таких завдань:

1) дослiдити поняття байки як лiтературного жанру, визначити ii характернi особливостi та рiзновиди;

2) розглянути особливостi етапу становлення новоi украiнськоi лiтератури в цiлому i жанру байки зокрема;

3) визначити особливостi розвитку жанру байки на прикладах творiв П.Гулака-Артемовського, Л.Боровиковського, РД.Гребiнки та Л.Глiбова.

РОЗДРЖЛ РЖ. РОЗВИТОК ЖАНРУ БАЙКИ В ХРЖХ СТ.

1.1. Байка як лiтературний жанр.

ВлБайка (вiд давньорус. баять, баити, тобто говорити, розповiдати) тАУ невеликий, частiше вiршований алегоричний твiр повчально-гумористичного або сатиричного характеру. Життя людини вiдображаiться у ньому в образах тварин, рослин чи речей або ж зводиться до умовних стосункiвВ» [3;327].

За визначенням Щербини А.О. байка тАУ Влце коротке оповiдання, здебiльшого вiршоване, гумористичного чи сатиричного характеру з алегоричним змiстом; у нiй людське життя зображуiться звичайно в образах тварин, рослин чи речей [19;43].

На думку В.Косяченка, основною ознакою байки i Вллаконiзм i точнiсть слова, напружений пiдтексттАж примружене око алегорii, сповнене то злих, то добрих iскор iронii i саркзмуВ» [19;43]. Для байки характерна вiдверта i разом з тим лукаво прихована умовнiсть самого способу вiдображення життя.

Байка неодмiнно мусить виражати певну iдею, яка постаi перед читачем, так би мовити, у масцi. А Влiдея в масцi тАУ це одна з вищих форм мистецтваВ»[19;44].

Байка тАУ це передусiм алегорiя, яка викриваi щось негативне в життi. Поряд iз насмiшкою у самiй iдейно-образнiй структурi байки другою жанровою (i композицiйною особливiстю) i мораль (сентенцiя, ВлсилаВ»), яка подаiться переважно наприкiнцi твору. У байцi Влчерез деяку ВлзношенiстьВ» окремих елементiв жанровоi форми особливо гостро вiдчуваiться необхiднiсть свiжого, оригiнального сюжету, дотепного повороту думки, дзвiнкоi, влучноi рими тощоВ» [19;44]. Цей жанр передбачаi добре знання фольклору, вмiння скупою рисочкою передати глибинну суть того чи iншого явища.

О.Потебня видiляв у класичнiй байцi два елементи:

1) яскраву образну розповiдь, драматичну сцену (це вiн називав ВлпоезiiюВ») [19];

2) мораль, логiчний висновок (його вiн називав Влскупою прозоюВ») [19].

Учений вважав, що ВлпоезiяВ» у байцi маi переважати ВлпрозуВ». Однак останнi залежить ще, зрозумiла рiч, i вiд творчоi iндивiдуальностi автора.

Основний обтАЩiкт висмiювання у байцi тАУ загальнолюдськi моральнi вади. Та часто в нiй викриваються i рiзнi потворнi соцiально-полiтичнi явища, антинародне, реакцiйне з позицiй прогресивних, революцiйних.

Однак не слiд забувати i про звтАЩязок байки з фольклором, стихiiю усного народного мовлення.

У байцi своiрiдно перехрещуються, переплiтаються i зливаються два начала: давнi мiжнацiональнi традицii жанру, загальнолюдськi риси в iдеях, тематицi i, з другого боку, нацiональна своiрiднiсть художнього втiлення цих iдей, риси конкретно-iсторичноi самобутностi такого втiлення.

Дiалектична iднiсть цих начал i забезпечуi актуальнiсть творiв даного жанру. О.Потебня уподiбнював алегорii в байках до шахових фiгур, до раз i назавжди встановлених правил шахових ходiв. У цьому i певний сенс, якщо йдеться про канонiзованiсть форми, деяку однотипнiсть образiв, ВлунiверсалiзмВ» висновкiв. РЖ тут же криiться певна небезпека народження ВлвихолощеноiВ» Влбайки взагалiВ» [19;46], поза часом i простором. Тому не менш важливо, щоб були вiдчутнi риси конкретно-iсторичноi самобутностi. Така самобутнiсть мовних барв, характерiв i типiв притаманна байкам Л.Глiбова.

Якщо давньоукраiнськi байки писалися старословтАЩянською мовою з великою кiлькiстю русизмiв i полонiзмiв, силабiчним вiршем або здебiльшого прозою, то поетика новоi украiнськоi байки кардинально вiдрiзнялася: автори використовували розмовну мову, знижену лексику, елементи бурлеску, вiльний вiрш (рiзностопний, ямбiчний вiрш). За основу творiв брали мандрiвнi сюжети, украiнський фольклор, досвiд давньогрецьких, римських, французьких, польських, росiйських письменникiв.

Украiнськi автори, якi розробляли жанр байки впродовж 10-30-х рр. ХРЖХст., орiiнтувалися на поширену форму давньоукраiнськоi байки, для якоi характерними i докладнiсть, деталiзацiя оповiдi, дiалогiзацiя, мотивування вчинкiв персонажiв.

Запозичення байкою сюжетних схем, художньо-зображальних засобiв, елементiв композицiйноi структури фольклорних жанрiв призвело до виникнення таких ii рiзновидiв, як байка-казка i байка-приказка.

Байка-казка характеризуiться розгорнутим сюжетом, побутовою деталiзацiiю, докладнiстю зображення, у ньому персонажами здебiльшого виступають люди (ВлПан i СобакаВ», ВлСолопiй та ХiвряВ» П.П. Гулака-Артемовського, ВлМiрошникВ» РД.Гребiнки).

Байка-приказка (у РЖ.Красiцького ВлприповiсткаВ», у Л.Боровиковського тАУ ВлприбаюткаВ», ВлприповiдкаВ») тАУ це невеликий твiр на 2-8 рядкiв, ознаками якого i лаконiзм, вiдсутнiсть розгалуженого сюжету та деталiзацii, яскравiсть, чiткiсть, влучнiсть вислову (ВлДурень i розумнийВ», ВлЦiкавий i мовчунВ» П.Гулака-Артемовського, байки Л.Боровиковського).

Суттiвий внесок в розвиток теорii жанру байки зробив Г.Е. Лессiнг, який класифiкував рiзнi типи байок, подiливши iх на розважальнi, повчально-веселi та серйознi. Останнi, на його думку, продовжували традицii фiлософськоi прозаiчноi байки античностi.

В.Жуковський у працi ВлПро байку та байки КриловаВ» простежив iсторичну революцiю цього жанру, видiливши в нiй три iсторичнi епохи [3;329]:

1) коли байка була не чимось iншим як звичайним Влриторичним прийомом, прикладом, порiвняннямВ»;

2) коли байка, здобувши самостiйне буття, Влперетворилася на один iз реальних шляхiв визначення моральноi оцiнки для оратора чи моралiзую чого фiлософаВ». Сюди вiн виокремив байки Езопа, Федра, а з новоi лiтератури тАУ байки Лессiнга;

3) Влколи зi сфери красномовства перейшла вона у сферу поезii, тобто набула тiii форми, якою зобовтАЩязана в наш час (маiться на увазi ХРЖХ ст.) Лафонтеновi та його наслiдувачамВ».

Дуже чiтко Жуковський окреслив i художнi типи байки: ВлБайкатАж може бутитАж або прозаiчна, в якiй вимисел будь-яких прикрас, пiдпорядкований простiй розповiдi, слугуi лише одним прозорим покровом моральноi iстини; або ж вiршована, в якiй вимисел прикрашений усiма багатствами поезii, якi i становлять головний предмет автора: доводячи до свiдомостi моральну iстину, подобатись уявi та зворушувати почуттяВ» [3;329].

ВлМоралiзаторство заради моралiзаторства, абстрактно-алегорична вiдчуженiсть, з одного боку, i з другого тАУ дидактика, яка не затьмарюi, не руйнуi власне художньоi, естетично-емоцiйноi переконливостi твору, тАУ ось тi двi тенденцii, якi визначають жанрову модель байки в той чи iнший перiод ii iсторичного розвиткуВ» [17;112].

Отже, байка тАУ це невеликий, часто вiршований алегоричний твiр повчально-гумористичного або сатиричного характеру. Характерними особливостями байки i: докладнiсть, деталiзацiя оповiдi, дiалогiзацiя, мотивування вчинкiв персонажiв.

1.2. ТРенеза жанру байки.

На XVII-XVIII ст. в Украiнi припадаi бурхливий розквiт гумористичного бурлескного вiршування, генетично повтАЩязаного з волелюбними традицiями народноi смiховоi культури тАУ явища типологiчно спорiдненого з ренесансним вiдчуттям радостi земного життя.

Хоча на рубежi XVII-XVIII ст. в украiнськiй лiтературi вiдбуваiться процес iдентифiкацii з новоiвропейським типом словесного мистецтва, зближення украiнськоi лiтератури з новоiвропейськими за типом художнього мислення не означало, однак, iдентифiкацii iх за рiвнем розвитку як самих напрямiв, так i жанрово-стильовоi системи.

Характерною особливiстю цього етапу становлення новоi украiнськоi лiтератури, що вiдрiзняi його вiд аналогiчних процесiв в iнших iвропейських лiтературах, i iнтенсивний розвиток бурлескно-травестiйноi стильовоi течii, ii домiнуюча роль протягом тривалого часу в лiтературному процесi.

Як вiдомо, теорiя класицизму поруч з такими ВлвисокимиВ» жанрами, як ода, епопея, трагедiя, визнавала право на iснування й функцiонування ВлнизькихВ» жанрiв, зокрема комедii й вiршовоi сатири.

Саме гумористично-сатиричнi жанри класицистичноi поезii обтАЩiднувала в iдине цiле стильова домiнанта бурлеску. Бурлескно-травестiйна поезiя характеризуiться посиленою увагою до такого предмета зображення як людськi недолiки, якi, в свою чергу, зумовлювалися соцiальними пороками та абсурдними недоречностями. Для творiв цiii художньо-стильовоi течii властивi поiднання епiчних (наявнiсть сюжетноi канви, широкi побутовi описи, нагромадження деталей), лiричних (субтАЩiктивнiсть i пристраснiсть в оцiнках i характеристиках зображуваного) та драматичних (гостра конфлiктнiсть розгортання дii, наявнiсть дiа- i полiлогiчних форм у змалюваннi певних явищ) способiв моделювання дiйсностi засобами слова.

До початку 30-х рокiв ХРЖХ ст. бурлеск в украiнськiй поезii був однiiю з найпродуктивнiших стильових течiй.

У добу Просвiтництва в украiнськiй лiтературi особливого розвитку набувала байка, коренi якоi сягають фольклору й давнього украiнського письменства. Б.Грiнченко наголошував на вирiшальному значеннi особливостей ментальностi украiнського народу, а звiдси тАУ й потенцiалу усноi народноi творчостi. ВлПрироджений гумор i умiння висловлюватись алегорично, що проймають усю натуру украiнця, а також у звтАЩязку з тим безлiч приказок, прислiвтАЩiв i примовок, якi ми знаходимо в народi, виразно свiдчать про те, що украiнськiй вдачi зовсiм не чужий, а навiть i дуже рiдний той лiтературний жанр, котрий звичайно зветься байкою. Сама мова, багата синонiмами, фiгуральними образними виразами, здаiться, давала ще бiльшу змогу розвиватися цьому родовi лiтературномутАжВ» [12;928].

У давнiй украiнськiй лiтературi жанр байки не був поширений, хоча й вивчався в шкiльних курсах риторики та поетики. Мандрiвнi байковi сюжети бралися за основу учнiвських вправ, у яких спудеi повиннi були показати вмiння iмпровiзувати.

Давньоукраiнськi байки писалися старословтАЩянською мовою з великою кiлькiстю русизмiв i полонiзмiв, силабiчним вiршем або здебiльшого прозою.

Поетика новоi украiнськоi байки кардинально вiдрiзнялася: автори використовували розмовну мову, знижену лексику, елементи бурлеску, вiльний вiрш (рiзностопний, ямбiчний вiрш). За основу творiв брали мандрiвнi сюжети, украiнський фольклор, досвiд давньогрецьких, римських, французьких, польських, росiйських письменникiв. Украiнськi автори, якi розробляли жанр байки впродовж 10-30-х рр. ХРЖХ ст., орiiнтувалися на поширену форму давньоукраiнськоi байки, для якоi характерними i докладнiсть, деталiзацiя оповiдi, дiалогiзацiя, мотивування вчинкiв персонажiв.

На думку В.Крекотко, це давало Влпростiр для внесення у традицiйнi мiжнароднi сюжети мiсцевого украiнського колоритуВ» [15;26].

Запозичення байкою сюжетних схем, художньо-зображальних засобiв, елементiв композицiйноi структури фольклорних жанрiв призвело до виникнення таких ii рiзновидiв, як байка-казка i байка-приказка. Перший характеризуiться розгорнутим сюжетом, побутовою деталiзацiiю, докладнiстю зображення, у ньому персонажами здебiльшого виступають люди (ВлПан i СобакаВ», ВлСолопiй та ХiвряВ» П.П. Гулака-Артемовського, ВлМiрошникВ» РД.Гребiнки). Байка-приказка (у РЖ.Красiцького ВлприповiсткаВ», у Л.Боровиковського тАУ ВлприбаюткаВ», ВлприповiдкаВ») тАУ це невеликий твiр на 2-8 рядкiв, ознаками якого i лаконiзм, вiдсутнiсть розгалуженого сюжету та деталiзацii, яскравiсть, чiткiсть, влучнiсть вислову (ВлДурень i розумнийВ», ВлЦiкавий i мовчунВ» П. Гулака-Артемовського, байки Л.Боровиковського).

До цього жанру в першiй половинi ХРЖХ ст. зверталися: РЖ.Котляревський, Г.Квiтка-ОсновтАЩяненко, С.Писаревський, П.Кореницький, П.Бiлецький-Носенко, О.Бодянський та iн.

Проте основу новоi украiнськоi байки, на думку М.Зерова, заклали П.Гулак-Артемовський, Л.Боровиковський та РД.Гребiнка, оскiльки, навiть запозичивши сюжети для своiх творiв, вони надали цьому жанру нацiонального колориту, використовували мову, наближену до лiтературноi.

РОЗДРЖЛ РЖРЖ. БАЙКАРРЖ ТА РЗХ ТВОРИ В ХРЖХ СТ.

2.1. Байкарська спадщина П.П. Гулака-Артемовського.

Творчий доробок Петра Петровича Гулака-Артемовського (1790-1865) представлений байками-казками, байками-приказками та власне байками. Незаперечним вважаiться вплив на байкаря польського письменника-класициста XVIII ст. РЖгнацiя Красiцького. Польською лiтературою П. Гулак-Артемовський зацiкавився пiд час вчителювання в родинах польських магнатiв. РЖмовiрно, що в цьому ж таки середовищi вiн ознайомився з суспiльно-полiтичними й морально-етичними проблемами, котрi хвилювали польську громадськiсть: iдеi французьких просвiтникiв, масонство, питання самовдосконалення й перевиховання людини.

У 1818 р. в ВлУкраинском вестникеВ» була надрукована байка-казка П.Гулака-Артемовського ВлПан та СобакаВ», якою, на думку РЖ.Франка, вiн Влдобув собi вiдразу почесне мiсце в украiнському письменствiВ» [18;261]. М.Костомаров, П.Кулiш, О.Кониський, Б.Грiнченко надзвичайно високо розцiнювали сатиричну спрямованiсть твору.

В основу ВлказкиВ» (як визначив жанр цiii байки сам автор) покладена сюжетна схема чотирирядковоi байки ВлPan i PiesВ» та один епiзод з сатири ВлPan nie wart slugiВ» РЖ.Красiцького. Розгорнувши побутовi картини, увiвши комiчно-драматичнi ситуацii, дiалоги й розлогу мораль, П. Гулак-Артемовський розширив ВлприповiсткуВ» польського письменника до 183 рядкiв, надавши твору виразнго протипанського звучання. У ньому порушувалися злободеннi питання суспiльноо життя: безправне становище крiпакiв, сваволя i зловживання владою панiв. Передумовами написання байки Б.Деркач назвав такi, як Влактивiзацiя передовоi суспiльноi думки, пiднесення народноi самосвiдомостi, викликанi переможним завершенням вiйни 1812 року, настроi, пробудженi лiберальними обiцянками Олександра РЖ щодо можливого скасування крiпацтваВ» [8;141].

Дiя твору розгортаiться мiж трьома персонажами тАУ Рябком, Паном та слугою Явтухом. Головний персонаж тАУ дворовий пес Рябко тАУ алегорiя крiпака та його пiдневiльне становище. Вiн ретельно виконуi свою повиннiсть, не спить вночi, охороняючи панське добро, наiвно сподiваючись, що чесною працею заслужить людяне ставлення до себе. Проте його Пан, напередоднi програвши в карти, не спить всю нiч, а гавкання Рябка збiльшуi його злiсть, яку вiн зганяi на собацi. Сатиричним i алогiчне пояснення Паном вини Рябка:

Що буцiм вчора вiн грать в карти б не сiдав,

Коли б сьогоднiшню був нiч хоч закуняв;

Що буцiм ти, Рябко, так гавкав, як собака,

Що буцiм по тобi походить ще й ломака;

Що, бачся, ти йому остив, надосолив,

РЖ, бачся, вiн тебе за те й прихворостив [6;34-35].

Другоi ночi Рябко iнакше хоче догодити Пановi тАУ сумлiнно спить, i знову покараний за те, що у двiр пробралися злодii. Пiсля двох катувань Рябко виявляi обурення сваволею Пана i доходить до висновку:

Той дурень, хто iде дурним панам служити,

А бiльший дурень, хто iм хоче угодити! [6;36].

ВлХоча основана на фальшивiй iдеi, що признаi управнення пiдданства, а тiльки висмiваi явнi надужиття i капризнiсть панiв, яким пiдданий нiколи не може догодити, ся байка тАж була деяким ферментом, що збуджував думки про потребу реформи селянських вiдносин,В» тАУ писав про значення ВлПана та СобакиВ» РЖ.Франко [18;261]. Реалiстично-сатиричнi тенденцii в зображеннi крiпацтва були послабленi в творi надмiрним уживанням дiалектизмiв, вульгаризмами, натуралiстичними подробицями в сценах катування Рябка, елементами бурлеску [9].

Байка-казка ВлСолопiй та Хiвря, або горох при дорозiВ» (ВлУкраинский вестникВ», 1819) написана за таким же принципом, як ВлПан i СобакаВ»: автор розгорнув до простороi оповiдi приповiстку РЖ.Красiцького ВлGroch pri drodzeВ». П.Гулак-Артемовський висмiяв безглуздi господарськi нововведення сучасникiв, зокрема В.Каразiна, про що свiдчать слова байки: ВлЯк локшину кришить для вiйська iз паперуВ». У гумористично-сатиричному планi автор показуi жадiбного та недалекоглядного Солопiя, який, незважаючи на поради Хiврi, посiяв горох мiж пшеницею i житом, через що втратив i горох, i жито, i пшеницю, а сам пiшов по свiту з торбами. Письменник застерiгаi таких господарiв:

Послухайте мене ви всi, солопii,

Що, знай, мудруiте i голови своi

Чорт батька зна над чим морочите до кататАж [6;44].

i водночас закликаi до суспiльно корисноi працi.

ВлСеред недолiкiв байки тАУ надуживання згрубiлоi лексики (прокльони Солопiя), пiдкреслена простакуватiсть, надмiрна деталiзацiяВ» [18;137].

ВлПобрехенькоюВ» ВлТюхтiй та ЧванькоВ» (ВлУкраинский вестникВ», 1819) П.Гулак-Артемовський висмiяв бездарних вiршомазiв, писання яких не маi художнього значення. У замiтцi ВлДещо про того ГараськаВ», доданiй до байки, автор у прозовiй формi тлумачить ii змiст: ВлтАж у нас теi поганi, вiршомазiв, стiльки наплодилось, як у доброго попа дiтей; що якби кожний ховав на девтАЩять рiк, тАУ що за одну годину пером надрига, то нiгде б чоловiковi було i квартиру нанять за паперами!В» [6;49-50].

Тож письменник пiдносить iдею вимогливостi митцiв до себе, оскiльки iхня праця маi бути корисною для суспiльства.

Чотирирядковi байки-приказки ВлДурень i РозумнийВ», ВлЛiкар i ЗдоровтАЩяВ», ВлЦiкавий i МовчунВ» i, по сутi, перекладами творiв РЖ.Красiцького на побутовi теми. Твори були написанi 1 грудня 1812 р. i стали першими байками-приказками в новiй украiнськiй лiтературi, але оскiльки вони побачили свiт лише 1882 р. у журналi ВлСвiтВ», то засновником цього жанрового рiзновиду вважаiться Л.Боровиковський.

За основу останнiх байок П.Гулака-Артемовського ВлБатько та СинВ», ВлДвi пташки в клiтцiВ», ВлРибкаВ» (1827) також взятi твори польського байкаря. На вiдмiну вiд байок-казок, вони не переобтяженi побутовими подробицями. В алегоричних образах старого Снiгура, який звик до неволi, i Снiгура молодого, щойно поневоленого, автор пiдносить гуманiстичну iдею про благо волi й тягар неволi, навiть матерiально забезпеченоi (ВлДвi пташки в клiтцiВ»). У байцi ВлРибкаВ» порушено проблему соцiальноi нерiвностi, автор закликаi не тягатися з Влвеликими рибамиВ», задовольняючись тим, що даi життя. Йдеться про маленьку рибку Плiточку, яка дорiкаi долi, що своiм ротиком не може схопити великий шматок. Проте коли вона побачила на гачку Щуку,

тАж бiльш не скаржилась на долю плiточок,

За ласенький на вудочцi шматок:

Що Бог послав, тАУ чи то багато, чи то трошки, тАУ

В кушир залiзши, iла мовчки! [6;60].

Отже, байки П.Гулака-Артемовського збагатили украiнську лiтературу новими темами, образами та жанровими рiзновидами. РЗм притаманнi народнiсть, реалiстичнiсть, побутова деталiзацiя, подекуди тАУ риси бурлескного стилю.

2.2. Творчiсть Л.РЖ. Боровиковського.

Започатковану П.Гулаком-Артемовським байку-приказку розробляв Левко РЖванович Боровиковський (1806-1889). Писати байки вiн почав не пiзнiше 1831 р., а вже в листi до М.Максимовича вiд 01.01.1836 р. серед свого доробку називаi ВлБасенки на малороссийском языке, числом 250. Из них более 200 оригинальных, прочие тАУ подражания КрасицкомуВ» [2;217].

В альманасi РД.Гребiнки ВлЛастiвкаВ» (1841) були надрукованi першi 11 байок письменника (15 творiв вилученi цензурою), а в 1852 р. за сприяння А.Метлинського в Киiвi побачила свiт збiрка ВлБайки и прибаюткиВ», куди ввiйшло 177 творiв. У 1876 р. на звернення О.Кониського взяти участь в украiнськiй хрестоматii Л.Боровиковський написав ще три байки. Сьогоднi вiдомо близько 200 його творiв цього жанру.

Критика неоднозначно оцiнювала цю частину творчостi письменника. Негативно про неi вiдгукнулися О.Афанасьiв-Чужбинський, О.Кониський, О.Дорошкевич та iншi. П.Кулiш у статтi ВлВигляд на малороссийскую словесность по случаю выхода в свет книги ВлНароднi оповiдання Марка ВовчкаВ» (1857) називав байки Л.Боровиковського ВлтупимиВ», а М.Зеров вважав, що поет Влзначно одноманiтнiший щодо формального типу байки i бiднiший щодо громадського ii сенсу [12;938].

Самобутнiсть, дотепнiсть, життiвiсть байок вiдзначали С.Крижанiвський, А.Шамрай, РД.Шаблiовський, П.Хропко, Б.Деркач. На думку А.Метлинського, Влбасни Боровиковского тАж все более и менее верны духу народа, исполнены юмора, шутливости, остроумия и нередко могут служить верным зеркалом народных обычаевВ» [16;35].

У назву збiрки винесений жанровий рiзновид байки, який розробив i утвердив в украiнськiй лiтературi Л.Боровиковський, тАУ байку-приказку, ВлприбаюткуВ». Серед джерел цих творiв видiляють усну народну творчiсть, байки РЖ.Красiцького та РЖ.Крилова. Крiм того, до форми короткоi, езопiвськоi байки в той час зверталися РЖ.Дмитрiiв, П.ВтАЩяземський, М.Остолопов, з доробком яких письменник, iмовiрно, був ознайомлений.

Л.Боровиковський був одним iз перших украiнських фольклористiв, вiн збирав та записував приказки, пiснi, повiртАЩя, способи лiкування хвороб тощо. Багато з опублiкованих прислiвтАЩiв були використанi ним у своiх оригiнальних творах. Наприклад, ВлХто ласо iсть тАУ той твердо спитьВ» (ВлЛасунВ»), ВлКоли б знаття, де впаду, то б соломки пiдмостивВ» (ВлАнтiнВ»), ВлХто солодко живе, той гiрко помираiВ» (ВлМатиВ»), ВлПоки багат тАУ то поки й сватВ» (ВлБагатий, бiднийВ»), ВлСтарий вiл борозни не портитьВ» (ВлПархiмови волиВ»), ВлСова хоч спить, та курчат бачитьВ» (ВлКурчаВ»). РЖз народноi творчостi Л.Боровиковський брав сюжети, теми, образи, дотепнi вирази, до того ж його творчiй манерi була близькою стислiсть i мiсткiсть прислiвтАЩiв.

Запозичення скарбiв фольклору вiдбувалося двома шляхами. По-перше, народний анекдот або прислiвтАЩя ставали основою байки, в якiй першоджерело конкретизувалося, набирало яскравих деталей: так, фабула анекдоту про хитрого солдата використана у творi ВлМоскаль i МоряВ»; байка ВлЗлодiйВ» розвиваi прислiвтАЩя ВлНа чужий коровай очей не поривай та своi знайВ»:

Онисько нехотя й не в пору

Забравсь у Йванову комору

Та пазуху пшiнця й набрав:

РЖван його пiймав,

Та, щоб чуже пшiнце назад повисипав,

Ониська привтАЩязав, звинiть, ногами вгорутАж

Бо не тягни, Ониську, вуса

До Йванового куса! [2;130].

По-друге, мораль подаiться у формi прислiвтАЩя або приказки ВлУ кого що болить, про те й кричитьВ» (ВлЖенись тАУ перемiнисьВ») тощо.

Любов до польськоi лiтератури, зацiкавлення творчiстю РЖ.Красiцького прищепив Л.Боровиковському його унiверситетський викладач П.Гулак-Артемовський. Вiд польського байкаря Л.Боровиковський запозичив форму байки, назву збiрки (вiдповiдно ВлBajki i przypowiesciВ»), ii загальну структуру. Автор залишив звертання ВлДо дiтейВ» РЖ.Красiцького, а його ВлВступ до байокВ» розширив птАЩятьма оригiнальними вступами: ВлМоя байкаВ», ВлДо друкаряВ», ВлНащо писатьВ», ВлБайки та Дяк i ПетрусьВ», ВлБайкаВ». Закiнчуiться збiрка, як i в РЖ.Красiцького, ВлКiнцемВ». Здебiльшого Л.Боровиковський творчо пiдходив до сюжетiв польського байкаря, насичуючи iх украiнським колоритом, побутовими подробицями (ВлЩука i ПлiточкаВ», ВлПетрусьВ», ВлРiвчак i РiчкаВ», ВлМiшок з грiшмиВ»). Загальна тенденцiя таких творiв тАУ скорочення першоджерела. Деякi байки РЖ.Красiцького украiнський автор просто переклав, зберiгши назву, стиль, обсяг оригiналу (наприклад, ВлПеро i КаламарВ»).

Також Л.Боровиковський запозичав сюжети в РЖ.Крилова (ВлАндрiйВ» тАУ ВлГришкин кафтанВ», ВлКiшкаВ» тАУ ВлМышь и крысаВ», ВлЩукаВ» тАУ ВлЩука и котВ», ВлСорокiвкаВ» тАУ ВлЧервонецВ»). Вплив росiйського байкаря позначився i на структурi цих творiв: вони бiльшi за обсягом, нiж звичайнi ВлприбаюткиВ» Л.Боровиковського. Водночас, намагаючись скоротити розгорнуту деталiзовану оповiдь, письменник позбавляi ii Влсатиричноi гостроти, колоритностi образiв, яскравих художнiх барв, нерiдко руйнуi моралiзаторську частину байкиВ» [7;59]. Обидва байкарi використовують сюжети Езопа та Федра: ВлМетеликВ» тАУ ВлМуха и дорожныеВ» (в Езопа тАУ ВлКомар i БикВ») тощо.

Бiльшiсть байок Л.Боровиковського написано на побутовi теми, через що багато лiтературознавцiв закидали йому вiдсутнiсть творiв сатиричного та соцiального тону. Автор висмiюi такi людськi вади, як пияцтво (ВлПтАЩянийВ», ВлЛедащо РЖванВ», ВлКилим птАЩянийВ»), жадiбнiсть (ВлБушляВ», ВлАндрiйВ», ВлСкупийВ»), лiнощi (ВлКлимВ»), глупоту (ВлМiшок з грiшмиВ», ВлЙолоп КлимВ»), брехливiсть (ВлБрехняВ») тощо. Народний погляд на проблему багатства розкрито у творах ВлБагатий, бiднийВ», ВлСкарбВ», ВлМаксимВ», ВлСкупий КлимВ». У них автор пiдкреслюi минущiсть матерiального, наголошуi на справжнiй цiнностi життя (ВлЗдоровтАЩя нам милiше капшукаВ»), аналiзуi мiнливiсть ставлення людей до iнших залежно вiд iхнього матерiального забезпечення (ВлПоки багат, то поки й сватВ»). У байцi ВлМаксимВ» над злидарем зглянувся Бог, пославши йому скарб. ВлРЖ тi, хто Максима не раз з двора зганяли тАУ // Максимових собак ласкалиВ» [2;107].

У деяких байках Л.Боровиковський порушував i соцiальнi проблеми. У дусi просвiтницького реалiзму вiн висмiяв хабарництво, здирство сiльського начальства, несправедливiсть суду (ВлСудВ», ВлГоловаВ»), неробство панiв (ВлПанiВ»). Однiiю з кращих викривальних байок вважаiться ВлПанВ»:

В недiлю бтАЩi поклони в церквi Пан,

Аж шкура запотiла,

А цiлий тиждень бтАЩi хрестян

За дiло i без дiла [2;156].

Отже, особливостями байкарського доробку Л.Боровиковського i лаконiзм, дотепнiсть, звтАЩязок iз фольклором, життiвiсть, вiдсутнiсть у багатьох творах алегорii, сатири. Письменник утвердив у новiй украiнськiй лiтературi байку-приказку, першi зразки якоi знаходимо у П.Гулака-Артемовського. Цей жанровий рiзновид знайшов своi продовження у спiвомовках С.Руданського.

2.3. ВлМалороссийские приказкиВ» РД.П. Гребiнки.

У байкарствi Л.Боровиковський поступився РДвгену Павловичу Гребiнцi (1812-1848). 27 Гребiнчиних байок, вмiщених у збiрцi ВлМалороссийские приказкиВ» (Петербург, 1834), здобули високу оцiнку вже серед його сучасникiв П.Кулiша та М.Костомарова. Зокрема, останнiй у статтi ВлОбзор починений, писанных на малороссийском языкеВ» зазначав: ВлтАж його ВлПриказкиВ» завжди читатимуться з насолодою: автор постав у них не пародистом, не висмiювачем малоросiйськоi народностi, а малоросiйським байкарем, i пречудово виявив здатнiсть малоросiйськоi мови до апологiчних творiвВ» [14;285-286].

РЖ.Франко вважав РД.Гребiнку найкращим украiнським байкарем, а М.Зеров писав, що Гребiнчинi ВлПриказкиВ» Влстановлять перший етап у розвитку украiнськоi байкиВ» [12;946].

В основу його творiв покладенi вiдомi сюжети байок, здебiльшого байок РЖ.Крилова, й украiнськi народнi анекдоти, прислiвтАЩя, приказки. Досвiд росiйського байкаря допомiг РД.Гребiнцi створити реалiстичнi образи, надати байкам соцiального звучання, а звтАЩязок iз фольклором визначив iхнiй нацiональний колорит, простоту.

РД.Гребiнка розробляв у байках суспiльно-побутовi та морально-етичнi теми. До перших належить викриття несправедливостi суду (ВлВедмежий судВ»), здирства й круговоi поруки чиновникiв (ВлРибалкаВ»), сваволi владних (ВлБудяк та КоноплиночкаВ»). Автор стверджуi, моральну вищiсть простого народу над панами (ВлПшеницяВ», ВлЯчмiньВ»). РЖдея протилежностi iнтересiв простих трудiвникiв i панiв розкрита в байках ВлРожа да ХмiльВ», ВлШколяр ДенисВ», ВлВовк i ОгоньВ». Письменник зауважуi дядьковi Охрiму: ВлПокинь, кажу, панiв, водиться з ними годi!В» тАУ застерiгаючи вiд морального переродження на кшталт його нових ВлдрузiвВ»-гультяiв. Вiн радить триматися подалi вiд панiв, бо завжди,

Як тiльки пан iз паном зазмагався,

Дивись тАУ у мужикiв чуприни вже трiщать [5;22].

М.Зеров пiдкреслював помiркованiсть сатири РД.Гребiнки: ВлЗвтАЩязаний дрiбномаiтковою шляхетською верствою, хоч i пiднесений над нею освiтою, життям у Петербурзi, лiтературними знайомостями, Гребiнка, при всьому своiму лiбералiзмi i обдарованостi, був досить далекий вiд радикальних гурткiв того часу, не вельми виразний у нацiональних своiх поглядах, дуже помiркований у соцiально-полiтичних iдеях. Така ж i його байкаВ» [12;945-946]. Тому в деяких творах вiн пiднiс продиктовану його просвiтницько-реформiстським свiтоглядом iдею гуманiзацii взаiмин мiж панами i селянами. Скажiмо, оповiдь про усмирення коня ласкою, а не силою в байцi ВлЗлий кiньВ» в алегоричнiй формi показуi, як треба поводитися з пiдлеглими.

У байках на морально-етичнi теми РД.Гребiнка засуджуi хвалькуватiсть, чванство (ВлДядько на дзвiницiВ», ВлВорона i ягняВ», ВлМогилини родиниВ»), подружню невiрнiсть (ВлГрiшникВ»), егоiзм (ВлГоробцi та ВишняВ») тощо. На думку Л.Задорожноi, у байках РД.Гребiнки Влзавжди наявна гармонiя мiж двома художнiми планами: морально-етичною та суспiльною вiзiями життяВ» [11;50].

Особливостями поетики байкарських творiв РД.Гребiнки i такi:

1) виклад матерiалу ведеться устами простоi людини. Бiльшiсть байок подаiться у формi монологу селянина, дядька, звернення якого до читачiв створюi атмосферу довiри (ВлЗлий КiньВ», ВлРибалкаВ», ВлГоробцi та ВишняВ», ВлХлопцiВ» та iн.). Проте деякi твори побудованi у формi дiалогу (ВлЯчмiньВ», ВлЗозуля та CнiгирВ», ВлСоловейВ») або поiднують авторську розповiдь iз монологами та дiалогами персонажiв. Уведення фiктивного оповiдача вмотивовувало використання розмовноi мови, просторiччя, подекуди вульгаризмiв (Влк тобiВ», ВлодвiчатиВ», ВлвремтАЩяВ», ВлпиндючитисяВ», ВлприндитисяВ», Влкат його маВ», Влцур йомуВ»);

2) iндивiдуалiзацiя мови персонажiв, що глибше розкриваi iхню вдачу, наприклад, брутальнiсть Будяка (ВлЧого ти так мене, паскудо, в боки пхаiш?В») та розважливiсть Коноплиночки (ВлДа як рости менi? i сам здоров ти знаiш, // Що землю у мене з-пiд корiнця забравВ») у байцi ВлБудяк та КоноплиночкаВ»;

3) наявнiсть у низцi байок описово-побутового вступу; скажiмо, у байцi ВлРибалкаВ» автор висмiюi захоплення провiнцiйного панства ВлiноземщиноюВ»:

Хто знаi Оржицю? а нуте, обзивайтесь!

Усi мовчать. Гай-гай, якi шолопаi!

Вона в Сулу тече у нашiй сторонi.

(Ви, братця, все-таки домiвки не цурайтесь).

На рiчцi тiй жили батьки моi

РЖ панства чортiв тиск: Василь, РЖван, Микола,

Народ письменний страх,

Бував у всяких школах,

Один балакаi на сотнi язиках.

Арабську цифиру, мовляв, закон турецький,

Все тямлять, джеркотять, як гуси, по-нiмецьки.

Подумаiш, чого-то чоловiк не зна! [5;44].

4) етнографiзм: наприклад, перелiк страв на столi у Мiрошника нагадуi подiбнi описи в ВлЕнеiдiВ» РЖ.Котляревського:

Коли не забредеш к Мiрошнику, бувало,

У його i i хлiб, i сiль, i сало,

Чи то в скоромний день тАУ iз маслом буханцi,

Книшi, вареники i всякi лагоминки;

У птАЩятницю тАУ просiл, з олiiю блинцi,

Пампушки з часником, гречаники, стовпцi,

Обiдать вiн, було, не сяде без горiлки,

А в празник пiднесе i чарку калганiвки [5;37].

5) деталiзацiя оповiдi;

6) окреслення часопростору: ВлМинулися гречанii жниваВ» (ВлУтята да СтепВ»), ВлВ далекiй сторонi, в якiй, про те не знаю, // Мабуть, в Нiмещинi, а може, i в КитаiВ» (ВлГрiшникВ»), ВлОт сих рiздвяних свят, на самоi МеланкиВ» (ВлШколяр ДенисВ»), хоча в низцi байок хронотопноi реалii поданi узагальнено тАУ Влна небiВ», Влпо полюВ» тощо.

Твори РД.Гребiнки становлять новий етап у розвитку украiнськоi байки. У них виявилися такi риси просвiтницького реалiзму, як насичення соцiальним i нацiонально-побутовим змiстом, викриття беззаконня й несправедливостi, надiя на перевиховання панства, звеличення моральних якостей простих селян, нацiональний колорит. Як зазначив М.Зеров, Влталановите впровадження оповiдача, виробленiсть i характернiсть мови, що вбираi в себе народнi прислiвтАЩя та приповiдки, широкий побутовий малюнок тАУ всiм цим Гребiнка переважив усiх своiх попередникiвтАж перетворивши розповiдну частину на багате деталями, художньо самоцiнне оповiдання, Гребiнка пiдготував ТСрунт i до того типу байки, який показав пiзнiше ГлiбовВ» [12;946].

2.4. Байкарська творчiсть Л.РЖ. Глiбова.

Леонiд РЖванович Глiбов (1827-1893) звернувся до жанру байки, навчаючись у Нiжинському лiцеi (1849-1855). Вперше протягом 1853 р. в ВлЧерниговских губернских ведомостяхВ» були надрукованi 25 творiв цього жанру. РЖз доробком украiнських байкарiв П.Гулака-Артемовського, РД.Гребiнки, Л.Боровиковського вiн ознайомився ще в Полтавськiй гiмназii (1840-1846), в якiй, до речi, викладав той-таки Л.Боровиковський. Пiзнiше своi байки Л.Глiбов опублiкував в ВлОсновiВ», ВлЧерниговском листкеВ». Уже 1863 р. у Киiвi в серii ВлДля народного читанняВ» вийшла збiрка ВлБайкиВ», проте так i не побачила свого читача, оскiльки пiсля Валуiвського циркуляру книжки украiнських лiтераторiв вилучали з видавництв i книжкових магазинiв. 1872 р. вийшло друге, доповнене 12 байками видання в Чернiговi, де мешкав письменник, а 1882 р. тАУ третi. Потому друкувався в галицьких часописах ВлДзвiнокВ», ВлЗоряВ». Останнiм твором, написаним за декiлька днiв до смертi, також була байка ВлОгонь i гайВ», яку занотували зi слiв практично слiпого байкаря; вийшла вона 1894 р. з пiдзаголовком ВлПередсмертна байка Л.РЖ.ГлiбоваВ». Сьогоднi вiдомо 107 його байок.

Байкарську творчiсть Л.Глiбова умовно подiляють на два перiоди: перший тАУ 50-тi тАУ початок 70-х рокiв (вiд публiкацii раннiх байок до виходу другоi збiрки), другий тАУ з середини 80-х рокiв i до смертi письменника, коли вiн Влузявся до давнього свого дiла, поступаючись намовам приятелiв, знайшовши собi нового читача серед молодих передплатникiв галицького дитячого журналу ВлДзвiнокВ» [12;948].

Твори першого й другого перiодiв суттiво вiдрiзняються мiж собою, зокрема, як зазначав М.Зеров:

ВлА) своiм ставленням до перетвору, звiдки беруть фабулу;

Б) загальним своiм наставленням;

В) в залежностi вiд цього, мiрою припущеного в байках лiризму та пiсенних формВ» [12;948].

Байки першого перiоду здебiльшого розглядають як переклади творiв РЖ.Крилова, до того ж у заголовку дея

Вместе с этим смотрят:

"Грусть и святость" (Поэтическое богословие Николая Рубцова)

"Донские рассказы" Михаила Шолохова

"Живопись слова" в японской поэзии

"Записки из подполья" как исток философии экзистенциализма Ф.М. Достоевского

"Подпольный человек" Ф.И. Достоевского