Безсмертний подвиг украiнського народу

Донецька загальноосвiтня школа РЖ-РЖРЖРЖ ступенiв № 45

Донецьк 2009

В iсторii народiв свiту i подii, якi залишають глибокий вiдбиток у памтАЩятi людей. До таких подiй, безумовно, слiд вiднести Другу свiтову вiйну, а для украiнського народу - Велику Вiтчизняну вiйну.

Ти, земле наша, рiдная, святая!

Ти, Батькiвщино люба, золотая!

Це знову напад? З ворогом двобiй?

Ми чуiм, нене! Ми йдемо на бiй!

П. Тичина

Вона була не лише великою трагедiiю, але й героiчною боротьбою в iмтАЩя перемоги i виживання нацii. Ця перемога у вiйнi досягнута шляхом найбiльших жертв, страждань, слiз, знищення величезних економiчних та матерiальних ресурсiв. Ми в неоплатному боргу перед загиблими на фронтах, в концентрацiйних фашистських таборах, померлих вiд ран, перед тими, хто, вiддаючи останнi сили, помер з голоду i перенапруження в холодних заводських цехах. Як символ безмежноi вдячностi i всенародноi пам'ятi про тих, хто загинув у боях на територii Украiни, i братськi та поодинокi поховання радянських воiнiв, партизан, пiдпiльникiв, жертв нацизму, обелiски, монументи, пам'ятнi знаки, меморiальнi комплекси. Близько ста пам'ятникiв присвячено в Одесi подiям тих страшних часiв. Легендарну оборону Севастополя, яка тривала 250 днiв, увiковiчують понад 700 пам'ятникiв i обелiскiв. Створений спецiальний музей на честь захисникiв мiста-героя Керчi, у Донецьку - монумент визволителям Донбасу, зведений в 1984 р. У кожному мiстi, селищi Украiни побудованi монументи, пам'ятники, обелiски, якi широко вiдбивають подii Великоi Вiтчизняноi вiйни: вiд перших прикордонних битв до переможних салютiв. Цi пам'ятники - свiдоцтво великiй трагедii i великоi слави нашого народу. Одним з таких памтАЩятникiв i лiтература.

Сьогоднi з багаточисельних наукових i публiцистичних видань, мемуарноi лiтератури вiдомо про трагедiю украiнських частин, що опинилися у ворожому оточеннi i продовжували чинити опiр. Бiльшiсть украiнських воiнiв у складних умовах залишилися вiрними вiйськовiй присязi, проявили мужнiсть i героiзм, наполегливо прагнули вийти з оточення, нерiдко вiдволiкаючи на себе значнi сили ворога. Це добре зображено в нашiй лiтературi. Подii Великоi Вiтчизняноi вiйни, однiii з найбiльших трагедiй свiту, знайшли свiй вiдбиток у творчостi багатьох письменникiв, особливо тих, хто був на фронтi, чиi дитинство та юнiть опалила вiйна: О. Довженко, А. Малишко, П. Тичина, М. Рильський, О. Гончар, Л. Костенко, Г. Тютюнник, О. Коломiiць та багато iнших. Я вважаю, найтиповiшими творами радянських часiв про вiйну були "Прометей" А. Малишка, "Слово про рiдну матiр" М. Рильського, "Прапороносцi" О. Гончара, "Киiвська соната" Ю. Яновського. У цих творах пiдносився героiзм народу, прославлялася партiя, яка керувала краiною й народом. Це однобокi твори, але вони на той час були зрозумiлi, правильнi й потрiбнi.

У творах письменникiв прославлялися героiзм народу, iдеалiзувалися риси, якi оголила вiйна (безстрашнiсть, патрiотизм, героiзм), i показувалася страшна правда про вiйну. Героiчна робота поетiв Украiни на фронтах Великоi Вiтчизняноi вiйни i в тилу збiльшувала бойову енергiю народу, змiцнювала його волю до боротьби. Поети i письменники Украiни були з народом на найрiзноманiтнiших дiлянках його працi. Робота в редакцiях газет, виiзди до вiйськових частин i на передовий край фронту, участь у пiдпiльнiй боротьбi на територii, захопленiй окупантами, у рейдах партизанських загонiв тАУ уже цей далеко не повний перелiк даi уявлення про масштаб i розмах письменницькоi участi у вiйнi. У рядах Червоноi Армii перебував Андрiй Малишко. У газетах з'являються твори молодих поетiв-фронтовикiв Андрiя М'ястiвського, Олександра Пiдсухи, Василя Швеця, Ярослава Шпорти, у партизанськiй пресi тАУ Платона Воронька. Максим Рильський, Павло Тичина, Володимир Сосюра, Микола Терещенко виiздили на фронт; виступали по радiо та на рiзноманiтних зборах поети, якi працювали в тилу. У цей час з особливою виразнiстю розкриваiться роль палкого письменницького слова. Вражаючоi сили набувають яскравi публiцистичнi виступи, щиро, натхненно звучить мужня й нiжна поезiя. Працюючи в редакцiях армiйських та дивiзiйних газет, вони дiлили з бiйцями всi труднощi вiйни, жили життям народу. За приклад я взяв воiнну творчiсть (лiрику та прозу) В. Сосюри, М. Рильського, О. Довженка, Л. Костенко, А. Малишка, О. Гончара та Г. Тютюнника.

Володимир Миколайович Сосюра народився в Донецькiй областi. Вiйна застала Володимира Сосюру у Кисловодську. Коли вiн повертаiться до Киiва, то за рiшенням урядових iнстанцiй разом з iншими письменниками старого вiку виiздить до Уфи. Там пише поему тАЬСин УкраiнитАЭ (1942), видаi поетичнi збiрки тАЬВ години гнiвутАЭ i тАЬПiд тил кривавийтАЭ (1942). Для нього, звичайно, було великою подiiю визволення Донбасу. Зброiю слова разити ворога, будити в серцях ненависть до загарбникiв i пiдносити любов до Вiтчизни тАУ так розумii поет свiй громадянський обов'язок. Два головних мотиви пронизують поезiю Володимира Сосюри воiнних лiт: непохитна вiра в перемогу народу, який виявляi небачений героiзм, i передбачення щасливого майбутнього краiни, який не може затьмарити i гiркий дим пожеж (тАЬМи переможемотАЭ, тАЬВорожий зiр покриi тьмоютАЭ, тАЬКоли палка синiм окомтАжтАЭ). Поет гадаi, що щастя наступить пiсля неминучоi перемоги:

РЖ тиха вулиця, що нею

Не раз я йшов, - моя весна, -

Спахне в ранковому iнеi,

Й тАУ шибки знайомого вiкнатАж

Це там пiснi складав я милiй

Про синь закоханих очей.

РЖ чорний кiт в марищi бiлiй

Мене зустрiне край дверей.

У фiлософському планi воiнна лiрика В. Сосюри i художнiм осмисленням боротьби й перемоги добра над злом. На мою думку, у цьому й i оптимiзм його лiрики.

Максим Рильський народився 19 березня 1985 року. Дитячi роки майбутнього поета минули в батькiвському селi Романiвцi на Киiвщинi (тепер Житомирська область). У роки боротьби народу проти фашизму видаi поетичнi твори: тАЬСлово про рiдну матiртАЭ, тАЬЯ син Краiни РадтАЭ, поема тАЬЖагатАЭ, iншi численнi вiршi та публiцистичнi статi, напоiнi палкими почуттями патрiотизму, вiрою в перемогу, ненавистю до ворога.

Поет пише:

О земле рiдна! Знаiш ти

Свiй шлях у бурi, у негодi!

Встаi народ, гудуть мости,

Рокочуть рiки ясноводi!.

Лисицi брешуть на щити,

Та сонце устаi тАФ на Сходi!

Рядки з його творiв стали всенародно вiдомими, знайшли сердечний вiдгук на фронтi та в тилу.

Олександр Петрович Довженко народився 10 вересня 1894 року в м. Сосницi на Чернiгiвщинi. Коли почалася вiйна, Довженко, вже майже птАЩятдесятилiтнiй, не при великому здоров'i, проситься на фронт. Протягом 1942-1943 рр. вiн несе службу полiтпрацiвника, вiйськового кореспондента. Одночасно вiн ставить документальнi фiльми, пише кiносценарii, оповiдання i статтi, постiйно виступаi по радiо. Працездатнiсть, обсяг зробленого Довженком за роки вiйни тАУ величезнi. Великий i його творчий набуток воiнного часу: написанi протягом 1942-1943 рр. кiноповiсть тАЬУкраiна в огнiтАЭ, протягом 1944-1945 рр. тАУ тАЬПовiсть полум'яних лiттАЭ i друкованi в газетах тАЬКрасная АрмиятАЭ, тАЬКомунiсттАЭ, тАЬИзвестиятАЭ, тАЬКрасная звездатАЭ, статтi тАЬНароднi лицарiтАЭ, тАЬЯ бачу перемогутАЭ, тАЬУ грiзний частАЭ, тАЬСлава народовi тАУ воiну!тАЭ та iншi, оповiдання тАЬНiч перед боiмтАЭ, тАЬВiдступниктАЭ, тАЬСтiй смерть, зупинисьтАЭ, тАЬНа колючому дротiтАЭ, тАЬВоля до життятАЭ, тАЬБитватАЭ (тАЬПеремогатАЭ), тАЬМатитАЭ, i вибухаючий священною пристрастю нарис про Зою Космодем'янську тАЬДивiться, люди!тАЭ, i листiвка для поширення у ворожому тилу тАУ зразок викривальноi публiцистики тАУ тАЬЛист до офiцера нiмецькоi армiiтАЭ, i чимало iншого. Олександр Довженко увiйшов в iсторiю вiтчизняноi свiтовоi художньоi думки як самобутнiй поет екрана i слова.

В людських сердець незайманi глибини

Своiм вiн серцем глибоко проник,

Спiвець краси, природи i людини,

Душi людськоi чарiвник.

РЖ. Гончаренко

А. С. Малишко народився 14 листопада 1912 року в селi Обуховi на Киiвщинi. Коли почалася вiйна, його талант могутньо вибухнув, мов той вогненний вулкан; його поетичний голос виповнився гнiвом i ненавистю до загарбникiв, любовтАЩю й нiжнiстю до народу. Поет вiдразу вiдчув себе мобiлiзованим на битву з фашизмом. Разом з багатьма письменниками вiн iде на фронт. Нерозривний зв'язок з життям народу завжди позначав поезiю Малишка. Служить вiйськовим кореспондентом у газетах тАЬКрасна АрмiятАЭ, тАЬЗа Радянську УкраiнутАЭ, тАЬЗа честь БатькiвщинитАЭ. Весь свiй талант поета i публiциста вiн вiддаi всенароднiй боротьбi з фашистською навалою. Незважаючи на несприятливi умови для тАЬнормальноiтАЭ лiтературноi працi, поет за роки вiйни написав вiсiм поетичних книг. тАЬДо бою вставайтетАЭ (1941). тАЬУкраiно моятАЭ (1942), тут чудово передано емоцiйну напругу i змiст переживань украiнського патрiота в перiод навального наступу гiтлерiвських загарбникiв на Украiнi. Вiн пiшов у дiючу армiю справдi тАЬправофланговим рядовим, заспiвувачем першимтАЭ i з честю виконував своi покликання сурмача:

Сурмлю, що зелену землю закриiм грудьми вiд бiд,

Що красно-вишневi зорi вiщують веселий схiд.

Скiльки воiнiв на фронтi, скiльки партизанiв i пiдпiльникiв на окупованiй Украiнi билися з ворогом, перемагали i вмирали, зберiгаючи в душi поетичний образ Украiни, Матерi-Вiтчизни, творений талантом Малишка!

Вiн писав:

Запалали огнi за долиною синього неба,

Самольоти гудуть, бо на захiд фронти i фронти.

Украiно моя, менi в свiтi нiчого не треба,

Тiльки б голос твiй чути i нiжнiсть твою берегти.

Цi рядки просякнутi небаченим патрiотизмом. Поезiя Андрiя Малишка часiв вiйни надихала людей на подвиги. Вона стала невтАЩянучим лiтописом героiзму нашого народу в один iз найтяжчих перiодiв його iсторii.

Олесь Терентiйович Гончар народився 3 квiтня 1918p. Воiннi умови (вiн був старшим сержантом, старшиною мiнометноi батареi) не дуже сприятливi для творчостi. Але й за таких нелегких обставин О. Гончар не розлучався з олiвцем та блокнотом. Вiршi, що народжувалися в перервах мiж боями, сам письменник назве згодом Влконспектами почуттiвВ», Влпоетичними чернетками для майбутнiх творiвВ». Сьогоднiшнi прочитання iх переконуi, що це справдi так. Лiричний герой ВлАтакиВ», ВлДуми про БатькiвщинуВ», ВлБратiвВ» та iнших фронтових поезiй Гончара духовно, емоцiйно близький до героiв повоiнних його романiв i новел, передусiм ВлПрапороносцiвВ».

Робота над ВлПрапороносцямиВ» тривала три повоiнних роки. На сторiнках журналу ВлВiтчизнаВ», а згодом i окремим виданням з'явилися всi три частини роману (ВлАльпиВ», 1946; ВлГолубий ДунайВ», 1947; ВлЗлата ПрагаВ», 1948). Високу оцiнку творовi, вiдзначеному двома Державними премiями СРСР, дали тодi Ю. Яновський, П. Тичина, О. Фадеев, Остап Вишня. Вiрний традицiям класичноi украiнськоi лiтератури, Олесь Гончар створив свiй роман про народ. У творi змальовано бiль утрат. Майже кожна сiмтАЩя втратила на фронтi батька чи сина, дочку чи матiр, а багато з них шкандибали на милицях. Автор писав, що вiн хотiв поiднати високий дух романтики з "проривом тАЬдо правди, до зображення вiйни справжньоi, реальноi, з ii стражданнями, кровтАЩю, з ii тяжкою солдатською героiкоютАЭ. тАЬПрапороносцiтАЭ тАУтвiр, який вiдкривав перед iншими народами правду про внесок солдатiв-украiнцiв у перемогу над фашизмом, возвеличував образ рядового украiнця не за якийсь героiчний подвиг, а за важку щоденну тАУ в потi й кровi тАУ роботу, завдяки якiй наближалася перемога. Твiр, у якому Олесь Гончар зображуi нацiональний характер солдата-украiнця тАУ скромного, працьовитого, чесного трудiвника вiйни, що живе надiiю на повернення додому, до сiмтАЩi, до своii працi, готовий на самопожертву, який сумлiнно виконуi свiй солдатський обовтАЩязок i вiрить у перемогу.

Красеня-юнака Григорiя Тютюнника любили всi. Вiн часто ходив на стрiльбище i влучно вражав мiшенi iз зображеннями фашистiв. Звичайно, юнак i гадки не мав, що згодом О. Гончар надiлить деякими рисами його вдачi студбатiвця Степуру, героя свого роману тАЬЛюдина i зброятАЭ. Григорiiвi виповнився двадцять один рiк, коли спалахнула вiйна. Восени 1941 року вiн утiк з трудового батальйону до дiючоi армii, шоб iз зброiю в руках громити ворога. Про тi драматичнi подii Григорiй Михайлович згадував пiзнiше:

На спинi в мене чотири шрами,

Осколками зроблено два, а два тАУ кулями,

Так, значить, я також iшов боями,

Бачився я iз смертями та бурями.

Цi фронтовi рани усе життя мучили Григорiя Тютюнника: болiли, не гоiлися, кожноi хвилини нагадували про себе. Лiкарi зробили кiлька складних операцiй, i iм вдалося витягти два осколки з-пiд серця воiна i поета. У романi тАЬВиртАЭ Григорiй Тютюнник точно передав усе пережите в роки вiйни.

У розквiтi творчих сил загинула обдарована поетеса Олена Телiга. Вона в однаковiй мiрi ненавидiла як гiтлеризм, так i сталiнiзм i вела непримиренну боротьбу за визволення рiдного краю.

Вiтрами й сонцем Бог мiй шлях намiтив,

Та там, де треба, - я тверда й сувора.

О краю мiй, моiх ясних привiтiв

Не дiставав вiд мене жадний ворог.

21 лютого 1942 року фашисти розстрiляли вiдважну Олену Телiгу в Киiвi, у Бабиному Яру, за антигiтлерiвську дiяльнiсть.

Частину своiх поезiй Лiна Костенко присвятила темi вiйни. Коли почалася Велика Вiтчизняна вiйна, майбутнiй поетесi було близько одинадцяти рокiв. Вiйна назавжди залишаiться в пам'ятi тих, хто бачив ii. ВлМiй перший вiрш написаний в окопiВ», тАФ пише поетеса. РЖ пiсля закiнчення вiйни для тих, хто бачив впритул смерть, вогонь i вибухи, не закiнчуiться вiйна. Вiйна тАФ дике i протиприродне явище в людськiй iсторii. ВлТут обелiскiв цiла рота..В» тАФ ще один вiрш Лiни Костенко, присвячений темi вiйни.

Поетеса пише:

Хтось, може, маi яку звiстку,

Якi несказанi слова..

Тут на одному обелiску

РД навiть пошта польова.

Усi поезii Лiни Костенко, написанi про вiйну, залишають глибокий слiд у душi читача, навiть якщо читач, на його щастя, не бачив нiколи вiйни i не маi власних спогадiв.. Я гадаю це тому, що поетеса вносить своi, суб'iктивне у всi поезii. Вона не i iсториком вiд лiтератури, але i людиною, яка дiлиться своiю душею, своiм болем i спогадами. Тому вiршi Лiни Костенко набувають загальнонародного, загальнолюдського звучання, залишаючись при цьому iнтимною лiрикою, щемливою та сповненою почуттiв. Менi здаiться, що саме такi живi, справжнi, Влсуб'iктивнiВ» твори можуть допомогти нам, сучасникам, не тiльки дiзнатися бiльше про трагiчнi воiннi роки, але й не припуститися помилок минулого, зрозумiвши, що чи не найбiльшими цiнностями i мир i спокiй, щасливе дитинство, мирна праця, свiтла людська усмiшка. Лiна Костенко по-новому зображуi вiйну, з сучасних позицiй.

Вiйна тАУ найстрашнiша подiя в iсторii, антилюдяна в своiй сутi, злочин проти всього живого, щасливого, вона знищуi людину, або ж повертаi ii до печерного iснування, тому треба ставитися до цього поважно. Понад сто украiнських письменникiв i поетiв перебували в дiючiй армii. Тi ж митцi, якi за вiком чи за станом здоровтАЩя не могли бути на фронтi, також вiддавали свiй талант справi боротьби з фашизмом. У грiзнi роки Великоi Вiтчизняноi вiйни украiнськi письменники продемонстрували безприкладну духовну iднiсть. Як i в росiйськiй лiтературi тАЬВасиль ТьоркiнтАЭ Твардовського, так i в украiнськiй i безсмертнi твори про вiйну, де розкриваiться сутнiсть цього страшного явища. Бiля нашоi школи знаходиться памтАЩятник тАЬЖертвам фашизмутАЭ. Як i всi iншi монументи, вiн створений, щоб ми шанували тих, хто поклав життя на вiйнi. Життя кожного тАУ коштовний скарб. Смерть людей у справедливiй боротьбi вражаi серце, як найбiльша несправедливiсть долi. Слiд памтАЩятати про безсмертний подвиг украiнського народу, адже завдяки нашим дiдам та бабусям маiмо право на спокiйне iснування й ми.

Використана лiтература

1. Безсмертя. Книга пам ятi Украiни 1941- 1945. - К., 2000. - С. 203-205.

2. В.Ю. Король. Трагедiя вiйськовополонених на окупованiй територii Украiни в 1941-1944 роках. - К., - 2002, - С.70.

3. П.Т. Тронько, В.А. Войналович. Увiчнення iсторii Украiни. - К., 1992.- С.157.

4. Анатолiй Погрiбний. ВлУкраiнське словоВ» тАФ Т. 3. тАФ К., 1994.

5. Павло Тичина. Зiбрання творiв у 12 томах. тАФ Т. 3. тАФ К., 1984. - С. 478.

6. Лiна Костенко. Джерело: Поезiя, "Наукова Думка", К., 1998.

7. Андрiй Малишко. ВлУкраiно мояВ». Джерело: Бiблiотека Украiнськоi поезii.

8. Непорожнiй О.,Семенчук У. Украiнська лiтература: Пiдручник для 11кл. тАУ К.,1995. тАУС.165-183

9. Григорiй Тютюнник. ВлВирВ». Джерело: Бiблiотека Украiнськоi поезii.

Вместе с этим смотрят:

"Грусть и святость" (Поэтическое богословие Николая Рубцова)

"Донские рассказы" Михаила Шолохова

"Живопись слова" в японской поэзии

"Записки из подполья" как исток философии экзистенциализма Ф.М. Достоевского

"Подпольный человек" Ф.И. Достоевского