Бiографiя РЖвана Карпенка-Карого

МРЖНРЖСТЕРСТВО ОСВРЖТИ РЖ НАУКИ УКРАРЗНИ

Бiографiя РЖвана Карпенка-Карого

Роботу виконав:

Микулин Юрiй

ЛЬВРЖВ 2 0 0 9

РЖван Карпенко-Карий (1845тАУ1907)тАУ псевдонiм РЖвана Карповича Тобiлевича тАУ найвизначнiша постать в украiнськiй дожовтневiй драматургii. ВлЧим вiн був для Украiни, для розвою ii громадського та духовного життя,тАУ писав РЖ. Франко про Карпенка-Карого,тАУ се вiдчуваi кожний, хто чи то бачив на сценi, чи хоч би лише читав його твори; се зрозумii кожний, хто знаi, що вiн був одним iз батькiв новочасного украiнського театру, визначним артистом та при тiм великим драматургом, якому рiвного не маi наша лiтература..В»

Дитячi та юнацькi роки. РЖван Карпович Тобiлевич народився 29 вересня 1845 року в селi Арсенiвцi на Херсонщинi, поблизу РДлисаветграда (нинi Кiровоград) у сiм'i прикажчика помiщицького маiтку Карпа Тобiлевича, який походив iз збiднiлих дворян. Мати майбутнього драматурга, РДвдокiя Садовська, була крiпачкою, викупленою на волю своiм чоловiком.

Пiдростаючи, вразливий хлопчик все бiльше вiдчував жорстокiсть крiпацького побуту, в якому насильство, знущання були звичайним явищем. Плач i стогiн замучених панщиною крiпакiв боляче вражали дитяче серце.

На характер i свiтовiдчування майбутнього драматурга помiтно впливала атмосфера родинноi згоди, душевноi теплоти i поетичностi, яка, незважаючи на матерiальнi нестатки, панувала в сiм'i Тобiлевичiв. Карпо Адамович i РДвдокiя Зiнов'iвна були людьми щедроi, поетичноi вдачi. В iхнiй родинi особливо шанували Шевченкове слово i народну пiсню, тому й люди горнулися до цiii сiм'i. В довгi осiннi вечори до Тобiлевичiв сходились жiнки i дiвчата прясти. За роботою спiвали, розповiдали цiкавi бувальщини. От коли наслухався малий РЖван усяких сумних оповiдань про крiпацьке життя, цiкавих казок та приказок. А скiльки народних пiсень у тi довгi вечори дiйшли до серця юного слухача, пiсень, що в них оживали картини народноi недолi, оживали героiчнi постатi Морозенка, Наливайка, Богуна, Палiя тАФ мужнiх захисникiв народноi волi! Разом з пiснями в душу хлопчика входила велика любов до поневоленого народу, яку пiзнiше нi час, нi школа й канцелярiя, нi важкi життiвi випробування не змогли заглушити в його душi.

Вiд матерi, яка дуже любила театр i знала напам'ять майже всю ВлНаталку ПолтавкуВ», малий РЖван не раз чув захоплюючi розповiдi про вистави мандрiвних труп. Пiд впливом цих розповiдей театр для хлопця став мрiiю, втiленням краси, правди, героiчного минулого рiдного народу.

В дружнiй сiм'i Тобiлевичiв дiти вчилися не тiльки розумiти i цiнити народне мистецтво, а й любити труд, шанувати людей працi. Не випадково ця сiм'я дала украiнськiй культурi чотирьох видатних артистiв, корифеiв украiнського театру: РЖвана, Миколу, Панаса i Марiю Тобiлевичiв.

Коли РЖвановi було десять рокiв, батьки посилають його вчитися до Бобринецького повiтового училища. Вчився хлопець добре, багато читав, особливо захоплювався творами Пушкiна i Гоголя. Юний Тобiлевич мрiяв i про унiверситетську освiту, прагнув стати лiкарем або вчителем i вiддати своi знання та енергiю рiдному народовi. Але не судилося здiйснитись цим пориванням. Сувора дiйснiсть, матерiальнi нестатки в сiм'i примусили чотирнадцятирiчного хлопця шукати роботи i самостiйно заробляти на шматок хлiба. Спочатку вiн стаi писарчуком у станового пристава, а згодом працюi канцеляристом у Бобринецькому повiтовому судi.

Найбiльшою вiдрадою у життi молодого канцеляриста була участь в аматорському драматичному гуртку, що утворився 1863 року в Бобринцi. Одним iз ентузiастiв цього гуртка був Марко Кропивницький, вiдомий тодi бобринецькiй публiцi своiю першою п'iсою ВлДай серцю волю, заведе в неволюВ». Велика любов до театру зблизила i здружила на все життя РЖ. Тобiлевича й М. Кропивницького. Бобринецькi аматори ставили ВлНаталку ПолтавкуВ», ВлМоскаля-чарiвникаВ» РЖ. Котляревського, ВлСватання на ГончарiвцiВ» Квiтки-Основ'яненка, ВлБедность не порокВ», ВлДоходное местоВ» О. Островського, ВлДай серцю волю, заведе в неволюВ» М. Кропивницького та iншi п'iси.

У постановку п'iс самодiяльнi актори вкладали багато працi, щирого людського почуття, тому вистави хвилювали i глядачiв i аматорiв, скрашували сiре iснування провiнцiйного мiста, будили мрii молодi i закликали ii до творчостi на благо народу.

Театр став для юного Тобiлевича першим захопленням, його духовним хлiбом. Щоб подивитись виставу ВлОтеллоВ» з участю видатного англiйського трагiка тАФ негра Айри Олдрiджа, РЖван Карпович йде пiшки понад 50 кiлометрiв з Бобринця до РДлисаветграда, годинами вистоюi пiд театром коло каси, а пiсля вистави вночi знову пiшки повертаiться до Бобринця, щоб встигнути на службу. РЖван Тобiлевич любив театр до нестями, всiма силами своii душi, i ця любов була провiдною зiркою на його нелегких життiвих дорогах.

Формування демократичного свiтогляду. У зв'язку з переводом повiту з Бобринця до РДлисаветграда туди в 1865 роцi переiжджаi РЖ. Тобiлевич. Мiсто РДлисаветград у 70-х роках XIX столiття, за словами В. РЖ. Ленiна, було одним з тих пiвденних ринкiв, де збиралися тисячi спролетаризованих селян, що ставали дешевою робочою силою для помiщикiв i куркулiв. З розвитком капiталiзму тут пожвавлюiться полiтичне життя, все бiльше зростаi невдоволення пригноблених.

РДлисаветград був другим пiсля Одеси культурним центром цього краю. В рiзний час сюди на гастролi приiжджали вiдомi артисти О. Правдiн, В. Самойлов. Виступали тут i прославленi дiячi музики М. Мусоргський, А. Рубiнштейн, Ф. Лiст.

Саме в цей напружений i складний перiод iнтенсивно формуються суспiльно-полiтичнi погляди майбутнього драматурга. Свавiлля чиновникiв, беззаконнi суди, страшнi кривди i грабунки, яких зазнавало безправне трудове селянство вiд багатiiв, обурювали РЖвана Карповича, викликали бажання протестувати проти всього, що принижуi людину. Де ж та правда?

Шукаючи вiдповiдi на болючi питання суспiльного життя, РЖван Тобiлевич iз захопленням читаi твори Шевченка, Бiлiнського, Герцена, Чернишевського, Добролюбова, якi формували в нього демократичнi погляди, готували його до служiння народовi художнiм словом.

Разом з Марком Кропивницьким, що теж переiхав до РДлисаветграда, РЖ. Тобiлевич стаi душею аматорських драматичних гурткiв мiста, улюбленцем iлисаветградськоi публiки. Одночасно вiн бере активну участь у ВлТовариствi для поширення ремесел i грамотностiВ», яке ставило перед собою благодiйнi, просвiтнi цiлi. Члени цього товариства, що складалось переважно з прогресивно настроiноi народницькоi iнтелiгенцii мiста, намагались запобiгати страшним матерiальним злидням серед найбiднiших верств населення та поширювати в iх середовищi освiту. Не раз аматори-гурткiвцi, на пропозицiю РЖвана Карповича, вирученi вiд вистав грошi жертвували на ремiсничi школи, на дiтей-сирiт та iншi народнi потреби.

Улюбленими ролями РЖвана Тобiлевича, якi виконував вiн у цей час з великим успiхом, були ролi Шевченкового Назара Стодолi i Жадова з п'iси Островського ВлДоходное местоВ». Образ чиновника Жадова з його високими iдеалами честi i безкорисливостi, з його внутрiшнiм протестом проти тупоумства, зажерливостi i хабарництва чиновницького свiту був дуже близький РЖвану Карповичу.

Помiтну роль у духовному розвитку РЖвана Карповича зiграло його близьке знайомство з такими цiкавими людьми i громадськими дiячами, як учитель Херсонськоi гiмназii, колишнiй учасник Кирило-Мефодiiвського товариства Д. Пильчиков, лiкар-народник О. Михалевич, композитор П. Нiщинський.

Виконуючи головнi ролi Назара та Галi в п'iсi ВлНазар СтодоляВ», РЖван Тобiлевич i Надiя Тарковська глибше пiзнали одне одного i поiднали своi долi. Молоде подружжя оселилося в будинку, де жила вся велика i дружна сiм'я Тобiлевичiв. За короткий час цей будинок став вогнищем культури. Тут щовечора вiдбувались або репетицii вистав, або лiтературнi зiбрання, на яких читали, декламували, грали i спiвали. Та не могло родинне щастя заступити перед РЖваном Тобiлевичем народного горя, яке на кожному кроцi Давало про себе знати.

Шукаючи нових шляхiв до правди, вiн стаi членом полiтичного народовольського гуртка. Його члени займались перекладами на украiнську мову творiв росiйських письменникiв-народникiв, збирали кошти на придбання заборонених видань, допомагали учасникам революцiйного руху. РЖван Карпович не раз читав робiтникам мiсцевого заводу заборонену в Росii лiтературу, зокрема твори Карла Маркса. Члени гуртка готували до друку на гектографi ВлМанiфест Комунiстичноi партiiВ» Для бiльш ширшого розповсюдження. На своiх зборах, якi часто проходили в домi Тобiлевичiв, гурткiвцi обговорювали важливi питання полiтичного, економiчного i культурного життя краiни. На одному з таких зiбрань у 1888 роцi Тобiлевич прочитав своi першi лiтературнi твори: нарис ВлНовобранецьВ» та драму ВлЧабанВ», якi викривали пореформенi порядки в Росii. РЖз захопленням слухаючи цi Твори, Друзi РЖвана Карповича радiли народженню нового художнього таланту.

Вiсiмнадцять рокiв важкоi працi в РДлисаветградi, кипуча громадська дiяльнiсть на користь народу, глибоке вивчення життя, передова росiйська та украiнська лiтература тАФ це тi унiверситети, що сформували глибокий демократичний свiтогляд Карпенка-Карого, пiдготували його до творчоi працi драматурга i артиста. На iлисаветградськйй перiод припадають i важкi випробування в особистому життi, якими стали для молодого письменника, РЖвана Карповича, смерть дочки Галi, матерi i дружини.

ВлСцена тАФ мiй кумир, театр тАФ священний храм для менеВ». Полiцейськi Чиновники давно запiдозрювали в особi РЖвана Тобiлевича ворога помiщицького самодержавного ладу. Вони старанно збирали матерiали i писали доноси про його полiтичну неблагонадiйнiсть. У результатi цього у вереснi 1883 року мiнiстр внутрiшнiх справ наказуi звiльнити РЖ. Тобiлевича з посади канцеляриста i розпочати слiдство у справi обвинувачення його в полiтичнiй неблагонадiйностi.

Не пройшло й мiсяця, як РЖван Карпович, скинувши чиновницький мундир, пiд псевдонiмом Карпенко-Карий вступаi в театральну трупу Михайла Старицького, яка тодi гастролювала в РДлисаветградi. РЖван Франко пiзнiше писав, що в 1883 роцi царський уряд втратив полiцейського чиновника, а Украiна знайшла драматурга Карпенка-Карого.

На професiональну сцену Тобiлевич вступаi з великим життiвим досвiдом. Його акторська популярнiсть зростала з кожним днем. Та недовготривалою була радiсть артиста Карпенка-Карого. Влiтку 1884 року пiд час гастролей трупи Старицького у Ростовi-на-Дону РЖвана Карповича заарештували, i пiд час арешту йому вручили розпорядження начальника жандармського управлiння, в якому повiдомлялося про встановлення над Тобiлевичем гласного нагляду полiцii термiном на три роки з позбавленням його на цей час права жити на Украiнi та у великих мiстах Росii. Мiсцем свого заслання Карпенко-Карий обираi тодiшнiй адмiнiстративний центр Донського козацтва, невелике росiйське мiсто Новочеркаськ.

Безрадiсне було життя засланця. Безконечнi допити, обшуки лягали на плечi письменника великим тягарем. РЖ якби не робочий люд, що допомiг йому у важкi хвилини життя, то не змiг би Карпенко-Карий довго прожити в таких умовах. Робiтники навчили його ковальського i палiтурного ремесла. Останнiм РЖван Карпович заробляв собi на шматок хлiба. На воротах перед убогою пiдвальною квартирою, що скидалась бiльше на могилу, нiж на людське житло, з'явилася вивiска: ВлПерепле'тчик Йван Тобiлевич, работа исполняется чисто и аккуратноВ».

Становище Карпенка-Карого полегшало з приiздом артистки Софii Дiтковськоi, яка прибула в Новочеркаськ i стала його дружиною. Вона дiлила з чоловiком важку долю полiтичного засланця. Софiя знала багато украiнських народних пiсень, що стали для драматурга найдорожчим скарбом. Пiд впливом народних пiсень, якi спiвала Софiя Вiталiiвна, до РЖвана Карповича приходило натхнення, бажання творити. Так, у Новочеркаську були написанi п'iси ВлБондарiвнаВ», ВлРозумний i дуреньВ», ВлНаймичкаВ», ВлБезталаннаВ», ВлМартин БоруляВ». З iх появою iм'я Карпенка-Карого стало популярним по всiй Украiнi.

Пам'ятним на все життя днем для драматурга було 15 липня 1886 року. В цей день без вiдома полiцii з Новочеркаська до Ростова приiхав РЖван Карпович, щоб подивитися прем'iру своii ВлНаймичкиВ» у постановцi трупи Старицького. Роль наймички Харнтпни в цьому спектаклi блискуче виконувала Марiя Заньковецька. Весь зал, затамувавши подих, слухав i плакав над гiркою долею героiнi. Плакав вiд зворушення й радостi i автор драми, забившись у темний куточок театру.

Пiсля заслання в Новочеркаську Тобiлевичу додають ще два роки гласного нагляду полiцii, дозволивши вiдбувати цей строк на його хуторi Надiя, що неподалiк вiд РДлисаветграда.

Тут Карпенко-Карий займаiться хлiборобством, постiйно спiлкуiться з селянами, придивляiться до змiн, що вiдбуваються на селi. Хутiр Надiя i сьогоднi вражаi вiдвiдувачiв своiю красою, своiми тiнистими дубами-велетнями, посадженими добрими руками РЖвана Карповича, його братiв i близьких друзiв. У цiй Влтихiй пристанiВ» були написанi п'iси ВлСто тисячВ», ВлСава ЧалийВ», ВлХазяiнВ», ВлСуiтаВ», ВлЖитейське мореВ».

В кiнцi 1888 року з Карпенка-Карого було знято гласний нагляд полiцii, а встановлено негласний заборонено жити в столицi та Петербурзькiй губернii. РЖ. Тобiлевич зразу ж вступаi до театральноi трупи Миколи Садовського i весь поринаi в артистичну та лiтературну дiяльнiсть, намагаючись якомога бiльше зробити для справи вiдродження украiнського театру.

Значною подiiю в життi драматурга було перше видання його творiв, що вийшли окремою книжкою в Херсонi 1886 року. П'ятитомне зiбрання драм i комедiй Карпенка-Карого, видане за життя письменника (1897тАФ1905), стало помiтним явищем в iсторii украiнськоi лiтератури.

У мистецькiй дiяльностi Карпенка-Карого на першому планi завжди стояли загальнонароднi iнтереси. Знаменною подiiю в життi письменника був його виiзд на гастролi в Москву 1901 року. Передова громадськiсть столицi палко вiтала артиста i драматурга Тобiлевича. У Москвi Карпенку-Карому випала честь вiдвiдати на квартирi i вiтати вiд iменi украiнських акторiв великого письменника землi росiйськоi Льва Толстого. Цi вiдвiдини так вплинули на драматурга, що кiлька днiв пiзнiше вiн послав Л. Толстому всi своi п'iси з написом: ВлЛюбому серцевi моiму Л. М. ТолстомуВ».

За роки своii акторськоi дiяльностi Карпенко-Карий створив цiлу галерею глибоко реалiстичних сценiчних образiв, серед яких насамперед треба згадати возного (ВлНаталка ПолтавкаВ»), Калитку (ВлСто тисячВ»), Цокуля (ВлНаймичкаВ»), Мартина Борулю (ВлМартин БоруляВ»), Пузиря (ВлХазяiнВ»), Назара (ВлНазар СтодоляВ»), Потоцького i Шмигельського (ВлСава ЧалийВ»), Жадова (ВлДоходное местоВ»).

За участю та режисурою РЖ. Тобiлевича ставились ВлГоре от умаВ» Грибоiдова, ВлРевизорВ» Гоголя, п'iси Островського, Мольiра, Шiллера та iнших драматургiв. Провiдною акторською рисою Карпенка-Карого була здатнiсть заглиблюватися в душу, в характер героя. ВлПерсонажi, створенi майстерною грою РЖвана Карповича, були неначе вирiзьбленi самою природою чiтко i рельiфноВ»,тАФ згадуi дружина письменника Софiя Тобiлевич. Сценiчнi образи Карпенка-Карого тАФ це результат не лише його великого таланту, а й довгоi наполегливоi працi над кожним образом, ТСрунтовного вивчення життя та художньоi творчостi передових митцiв Росii. Висока вимогливiсть Карпенка-Карого до своii сценiчноi i лiтературноi творчостi, його глибокий пiдхiд до оцiнки явищ мистецтва дали М. Старицькому право назвати РЖвана Карповича ВлнайглибшимВ» i ВлнайгрунтовнiшимВ» з братiв Тобiлевичiв, а Панасовi Мирному сказати: ВлВи, РЖване Карповичу, з Вашою творчою душею та знанням людського життя, збагатили наш репертуар своiми коштовними творами: з давно пережитих вiкiв i аж до сього часу виставилось у цих творах справжнi життя нашого народу i вражаi i милуi нас своiми проявамиВ».

Помер видатний драматург 15 вересня 1907 року пiд час лiкування в Берлiнi. Виконуючи заповiт письменника, його тiло перевезли на Украiну i поховали на кладовищi поблизу хутора Надiя.

У 1969 роцi на хуторi Надiя було вiдкрито лiтературно-меморiальний музей письменника, в якому розмiщено експонати, що вiдображають життя i дiяльнiсть Карпенка-Карого. При входi на територiю заповiдника увагу вiдвiдувачiв привертаi напис: ВлХто б не ступив на цю священну для украiнськоi культури землю, нехай згадаi, що тут Карпенко-Карий написав кращi своi п'iси. Скиньте шапку i вшануйте iм'я великого украiнського драматургаВ».

Використана лiтература:

Борщевський В.М., Крижанiвський С.А., Хропко П.П., тАЮУкраiнська лiтературатАЭ, Киiв.

Вместе с этим смотрят:

"Грусть и святость" (Поэтическое богословие Николая Рубцова)

"Донские рассказы" Михаила Шолохова

"Живопись слова" в японской поэзии

"Записки из подполья" как исток философии экзистенциализма Ф.М. Достоевского

"Подпольный человек" Ф.И. Достоевского