Бiографiя Лесi Украiнки

Доля дуже рано навчила Лесю Украiнку мужностi. Вона змушена була змагатися з тяжкою хворобою, що вразила ii ще в дитинствi, зробила недосяжною ii блискучу музичну кар'iру i мучила поетесу всi подальшi роки. Проте оця ще дитяча зневага до фiзичного i душевного болю супроводжувала Лесю Украiнку все ii життя.

У несприятливiй для повнокровного розвитку Украiни суспiльнiй атмосферi межi ХРЖХ-ХХ столiть родина Косачiв вирiзнялася своiми демократичними поглядами, плеВнканням нацiональних традицiй, всебiчною освiченiстю. Виховуючись у такому середоВнвищi, Леся не могла не зазнати його впливу на формування власних поглядiв, уподоВнбань, життiвих настанов. РЗi громадянська свiдомiсть, нацiональна гiднiсть, демокраВнтичнi позицii були закладенi саме в родинному колi. А ще, напевно, вродженою особВнливiстю натури пояснюiться отой постiйний дух непокори, волелюбства, ота зневага до труднощiв i втоми, оте гордовите бажання нiколи не бути слабкою, розбитою, знеВнвiреною:

Хто вам сказав, що я слабка,

Що я корюся долi?

Хiба тремтить моя рука?

Чи пiсня й думка кволi?

(ВлХто вам сказав, що я слабка..В»)

Духовна мiць фiзично недужого тiла, властива Лесi Украiнцi, наснажувала i ii творчiсть. Потрiбна була неабияка мужнiсть, щоб, всупереч тиску влади, писати про кривди рiдного краю. ВлРЖ все-таки до тебе думка лине, мiй занапащений, нещасний краю..В» Патрiотичний мотив- один з найчастiших у поезii Лесi Украiнки. РЗi любов до Украiни не можна навiть i порiвнювати з тими зiтханнями, якi були такими попуВнлярними серед частини украiнськоi iнтелiгенцii.

За глибоким переконанням поетеси, лити сльози над украiнським безталанням - це ще не велика послуга для краю. ВлЩо сльози там, де навiть кровi мало!.В» У Лесиному розпорядженнi було не так багато засобiв для боротьби. Але в неi було пристрасне слово, у неi був величезний митецький хист. РЗi полум'янi вiршованi рядки мимоволi заВнпадали в серця i будили:

Вставай, хто живий, Не бiйся досвiтньоi мли, -

В кого думка повстала! Досвiтнiй огонь запали,

Година для працi настала. коли ще зоря не заграла.

(ВлДосвiтнi огнiВ»)

Недаремно поетесу стали величати Дочкою Прометея. Нести людям вогонь проВнсвiти, вогонь своii любовi, жар свого невтомного слова було справою всього ii життя. Звичайно, якщо нiхто не бачив поетесу розбитою i знесиленою, то це не означаi, що вона була крицевою. Не забуваймо, що Леся Украiнка - жiнка з вразливою тонкою душею. Були i в ii долi прикрi падiння i болiснi втрати.

Такою втратою стала для неi смерть коханого - Сергiя Мержинського. Але наВнвiть у хвилини найтяжчоi душевноi муки вона незбагненна у своiй внутрiшнiй силi i величi. У нiч смертi коханоi людини розпач поетеси, ii нестерпнi страждання, напiвбоВнжевiльний стан несподiвано спричиняються до творчого вибуху. Ця дивовижна жiнка за один подих пише глибоку драматичну поему ВлОдержимаВ». Пiзнiше вона згадуваВнтиме, що якби в ту страшну нiч не вилила свiй бiль у словi, то, мабуть, могла би збоВнжеволiти.

Здавалося, Леся була розбита i спустошена цiiю втратою. Але гiдна подиву залiВнзна воля згодом знову дала iй сил, щоб пiдняти себе з руiни, звiльнитися вiд депресii. Бо життiве кредо Лесi Украiнки - смiливо творити свiй шлях серед будь-яких незгод, змагатися з долею, не впадати у вiдчай пiд ii ударами:

Так! Я буду крiзь сльози смiятись,

Серед лиха спiвати пiснi.

Без надii таки сподiватись.

Буду жити - геть думи сумнi!

(ВлContra spem speraВ»)

Леся Украiнка пiшла шляхом Кобзаря. Вона прагне створити образ духовно могутньоi людини-борця, здатноi втiлити в собi дух епохи. У полiтичнiй лiрицi поетеси з'являiться образ Спартака, котрий зiбрав пiд свiй прапор повсталих рабiв. 1 особливо часто - образ легендарного богоборця Прометея. Нащадками Прометея вона називаi свiй народ, уславлюi борцiв, якi "блискучу iскру з неба здобувають". Лiричний герой поетеси - це тип новоi людини, готовоi до подвигу, до найважчих випробувань.

Оптимiзмом пройнятий вiрш "Мрii, не зрадь!" У ньому прославляiться подвиг борцiв за волю. У вiршi "Написв руiнi" Леся Украiнка стверджуi безсмертя народу та велич його творчоi працi. Народ i творцем всiх цiнностей i багатств - така основна думка поезii. Поетеса протиставляi силi владного тирана силу народу i проголошуi: "Хай гине цар!"

Леся Украiнка прожила життя, сповнене невимовних страждань i гiркоти. Але ii творчiсть звучить оптимiстично, в нiй на повний голос пролунали життiрадiснi мотиви сповненi вiри в невичерпнi сили народнi. Поетеса живе серед нас, вона не вмерла, а тiльки зробила крок у безсмертя:

Нi! Я жива,я буду вiчно жити,

Я в серцi маю те, що не вмираi.

РД серед творiв Лесi Украiнки невеличкий етюд про метелика, де розповiдаiться, як маленьке створiння, що народилося у темнiм льоху, вперше у своiму життi побачивши свiтло, вперто прагнуло наблизитися до нього i загинуло, влетiвши у пломiнь. Коли хтось iз товариства, котре сидiло за столом i спостерiгало змагання метелика зi свiтлом, зауважив: "Дурному дурна i смерть", - почувся голос: "А хiба розумнiша була б його смерть, якби вiн навiки загиВннув у темнiм льосi? Те свiтло спалило його, але вiн рвався на простiр. Вiн шукав свiтла!"

Оце поривання до свiтла, непримиреннiсть до животiння, байдужостi були властивi i Лесi Украiнцi, яка, обравши тернистий шлях поета, хотiла бачити пiснi своi пломенiючими, слова - зброiю iскристою. Вона iм не раз наказувала: "Палайте чи палiть, та не в'ялiть!"

Поетичним манiфестом письменницi, ii мистецьким кредо став вiрш "Слово, чому ти не твердая криця..":

Зброi моя, послужи воякам

Краще, нiж служиш ти хворим рукам!

У першiй строфi цiii поезii письменниця звертаiться до слова, яке повинне пiднiмати народ на боротьбу, а, отже, "знiмати вражi голови з плеч". Наступна строфа - це по сутi аналiз своii письменВнницькоi, громадянськоi позицii. Поетеса нiколи не видобувала фальшивих нот iз своii лiри, для битви з ворогом гартувала слово кров'ю власного серця:

Ти, моя щира, гартована мова,

Я тебе видобуть з пiхви готова,

Тiльки ж ти кров з мого серця проллiш,

Вражого ж серця клинком не проб'iш..

Поетеса переконана в тому, що художнi слово стаi мiцною зброiю лише тодi, коли його вiзьмуть дужi месники, задля яких вона i гартуi цю свою "зброю iскристу". Ця поезiя вiдзначаiться музикальнiстю. Я.Степовий написав романс "Слово, чому ти не твердая криця".

В своiй раннiй поезii "Спiвець" Л.Украiнка запевняi читачiв у тому, що нiякi сили не примусять ii вiдмовитись вiд патрiотичного обов'язку - служити своiй батькiвщинi й рiдному народовi. Юна поетеса усвiдомлювала: поетичний шлях тяжкий, i здолати його однiй важко - такi роздуми i почуття пронизують вiрш "Мiй шлях".

Самiй недовго збитися з путi,

Та трудно з неi збитись ву гуртi.

Леся мрii своiм словом збудити народ до боротьби за волю, за правду, знаi, що в цiй борнi може загинути багато борцiв, серед них i вона:

Хай я загину, та хай сяi мило

Над людьми сонцем правда i надiя!

В поезii "У чорную хмару зiбралася туга моя .." авторка постаi нiжною, стiйкою, мужньою. Всi почуття, якi пережила - вiд невимовноi туги до гiркого ридання, - не зломили ii, "до землi не прибили", а, навпаки, загартували волю i серце, зродили буряний мотив боротьби:

..Я вийду сама проти бурi

РЖ стану, - помiряiм силу!

Твори поета, уточнюi Леся Украiнка у вiршi "Поет пiдчас облоги", подiбно до життя, мають бути всеосяжними, рiзноманiтними, спiв поета повинен будити вiд сну, служити загальнонароднiй боротьбi за свободу.

Леся Украiнка добре знала з iсторii свiтовоi i вiтчизняноi лiтератури, iз власного досвiду, що часто доля була жорстокою до справжнiх поетiв: iталiйський поетДанте був вигнаний iз своii краiни; англiiць Байрон помер у Грецii; Пушкiн, Лiрмонтов, Шевченко, Грабовський фiзично знищенi царизмом. Поетеса часто писала на цю тему.

Зокрема у вiршi "На столiтнiй ювiлей украiнськоi лiтератури", присвяченому РЖ.Котляревському, вона так висловлюiться про долю поетiв-борцiв:

Нiхто РЗх не брав пiд свою оборону,

Нiхто не спускався з найвищого трону,

Щоб iм удiляти хвали,

Чоло не вiнчали лавровii вiти.

Тернiв не скрашали нi злото, нi квiти,

Страждали спiвцi в самотi.

Та будучи вiрною девiзовi: "Тiльки в боротьбi життя i щастя", - Леся Украiнка слiдом за Т.Шевченком i М.Некрасовим, разом з РЗ.Франком i ГРЖ. Грабовським проголосила: "Не поет, хто забуваi про страшнi народнi рани.."

Звернiмося ще до одного вiрша - "Зоря поезii", в якому поетеса проголошуi своi естетичне кредо.

Вона мала право сказати про свою поезiю: "Зоре моя! в тебе свiтло повiк буде ясне". Бо людина, яка обрала для боротьби з ненависним ворогом гострий кинджал, тобто слово-зброю, не могла не запалити у серцях прийдешнiх поколiнь вогонь любовi до свободи, ненавистi до тиранii.

Дуже часто на папiр лягали слова муки i страждання:

Хотiла б я вийти у чистеi поле,

Припасти лицем до сироi землi.

РЖ так заридати, щоб зорi почули,

Щоб люди вжахнулись на сльози моi.

("Горить моi серце..")

Поетеса вiдважно мiрялася силою з лихою долею. РЖ перемагала.

Промчалась та буря-негода палка надi мною,

Але не зломила мене, до землi не прибила.

Я гордо чоло пiдвела..

РЖ в серцi моiм переможнii спiви лунають.

(тАЬУ чорную хмару зiбралася туга моятАЭ)

РЖнколи життiвi скрути були досить тяжкими, та не впадала в розпач мужня дочка Прометея, не втрачала надii на кращi часи. Варта подиву та надзвичайна сила волi, що давала тяжко хворiй жiнцi енергiю творити.

Такою ввiйшла Леся Украiнка в лiтературу - як символ мужностi, стiйкостi, нездоланностi людського духу. РЖ як спiвець мужностi, незламностi, боротьби.

Ще в ранньому вiцi Леся прийшла до переконання, що для людини важливо бути сильною, стiйкою, мужньою:

"Що болить^?"- мене питали,

Але я не признавалась -

Я була малою горда,

Щоб не плакать, я смiялась.

(тАЬЯк дитиною, бувало.,тАЭ)

I ще раз я хочу звернутися до вiрша "Мрii". У ньому поетеса розповiдаi, як вона ще дiвчинкою милувалась картинами iз старовинних лицарських романiв. З особливою симпатiiю ставилася до переможених, але гордих i нескорених героiв:

Погляд мiй спускався нижче,

На того, хто розпростертий,

До землi прибитий списом,

Говорив: "Убий, не здамся!"

"Убий, не здамся!" стало життiвим девiзом дочки Прометея. Знаючи, що життя буде нелегким, поетеса вирiшила йти лише вперед, з вiрою, з бадьорою пiснею. Чим сильнiше наступала хвороба, тим мужнiшою ставала Леся.

Мотив мужностi,стiйкостi, героiзму - провiдний у творчостi поетеси. В ii творах, як i в бiльшостi справжнiх поетiв, важко розрiзнити особисте i громадське, тому дуже часто лiричний герой ii поезii нагадуi нам саму авторку. Вiн смiливо виступаi проти бурi, що символiзуi морок, людське горе:

Я вийду сама проти бурi

РЖ стану, - помiряiм силу!

Тому пафос нескореностi, героiзму проймаi усю творчiсть Лесi Украiнки. У циклi "Сiм струн", в "Колисковiй", звучать роздуми матерi про майбутнi своii дитини. Мати переконана, що у дiтей треба виховувати волелюбний дух, щоб вони не корилися слiпо долi, активно сприймали життя.

Леся Украiнка прагнула створити образ героя, духовно могутнього борця, людини незламного характеру. З цiiю метою авторка зверталась до Бiблii, мiфологii, iсторичного минулого нашого та iнших народiв. Часто з великим пiднесенням поетеса використовувала образ нескореного Прометея. Духовна спорiдненiсть з цим титаном була помiчена критиками i лiтературознавцями, за що Леся удостоiлась iменi дочки Прометея.

Нащадками Прометея називаi Леся Украiнка всiх борцiв за волю. Як зразок мужностi, громадянськоi активностi, титанiчного духу виступаi учасниця оборони свого краю у поезii "Грiшниця". Ця дiвчина ладна вiддати своi життя за те, щоб не було на ii землi ворогiв. У циклi "Сльози-перли" лiричний герой заявляi, що краще прийняти смерть, нiж жити в "ганебнiй неволi". Мужнiм борцем за щастя i долю Украiни був для Лесi Тарас Шевченко. Вiрш "На роковини" розкриваi палку самовiддану любов поета до своii землi, нездоланнiсть його духу.

Авторка уславлюi мужнiсть, незламнiсть поета-громадянина в поезii "Якби вся кров моя уплинула отак". У поета i сила, яка не дозволяi коритись долi, а "будить у серцi крики бойовi".

РЖ вона до кiнця залишилася вiрною цьому життiвому девiзу: у життi i у творчостi. Завдяки цiй дивовижнiй духовнiй незламностi РЖван Франко свого часу iз захопленням, iз шанобливiстю назвав цю тендiтну, змучену недугою, але таку надзвичайну у своiй внутрiшнiй красi i силi жiнку ВлТрохи чи не одиноким мужчиною на всю нашу сьогочаВнсну РДвропу..В» Яка дивна i яка промовиста оцiнка!

Я твердо переконаний, що життiвий i творчий шлях великоi поетеси став взiрцем для багатьох поколiнь.

Вместе с этим смотрят:

"Грусть и святость" (Поэтическое богословие Николая Рубцова)

"Донские рассказы" Михаила Шолохова

"Живопись слова" в японской поэзии

"Записки из подполья" как исток философии экзистенциализма Ф.М. Достоевского

"Подпольный человек" Ф.И. Достоевского