Бiографiя Марко Вовчок (1833тАФ1907)

Реферат

БРЖОГРАФРЖЯ МАРКО ВОВЧОК

(1833тАФ1907)

БРЖОГРАФРЖЯ

Марко Вовчок (лiтературний псевдонiм Марii Олександрiвни Вiлiнськоi) народилася 22 грудня 1833 р. в маiтку РДкатерининське Орловськоi губернii в сiм'i росiйського офiцера. Коли, iй було сiм рокiв, помер батько. Нове горе прийшло до них разом з п'яницею й картярем вiтчимом, який брутально поводився з дружиною й дiтьми, жорстоко знущався з крiпакiв i зрештою прогайнував увесь маiток. З раннiх рокiв дiвчина починаi задумуватися над причинами жорстокостi панства, спiвчувати визискуваним, усвiдомлювати несправедливiсть тогочасного укладу життя.

У 1845-1846 роках Марiя навчаiться в одному з приватних харкiвських пансiонiв (ще тодi зародився в допитливоi дiвчини iнтерес до життя й культури украiнського народу), пiсля чого поселяiться в Орлi, в сiм'i материноi сестри К.П.Мардовiноi на правах бiдноi родички, виховательки тiтчиних дiтей. У салонi Мардовiноi, де збиралися представники росiйськоi iнтелiгенцii, зокрема й вiдомi письменники, фольклористи, композитори, Марiя зустрiлася з украiнським фольклористом i етнографом Опанасом Маркевичем, колишнiм студентом Киiвського унiверситету, висланим до Орла за участь у дiяльностi Кирило-Мефодiiвського товариства. 1851 року Марiя одружуiться з ним i виiжджаi на Украiну.

Творчий ентузiазм чоловiка та його друзiв став одним iз стимулiв фольклористичноi й письменницькоi дiяльностi Марка Вовчка в 50-х тАУ на початку 60-х рокiв. Вона досконало вивчила життя, культуру, мову украiнського народу.

Марковичi проживають у Чернiговi, в Киiвi. Разом з чоловiком, а потiм i сама записуi Марiя з уст народу пiснi, прислiв'я, збираi матерiал до словника украiнськоi мови.

Першi ii оповiдання вийшли в Петербурзi 1857 року окремою збiркою пiд назвою "Народнi оповiдання Марка Вовчка". Шевченко, прочитавши "Народнi оповiдання", зазначив у щоденнику: "Яке пiднесено прекрасне створiння ця жiнка!. Необхiдно буде iй написати листа i дякувати iй за радiсть, яку дало читання ii натхненноi книги".

Марко Вовчок пише повiсть "РЖнститутка", розпочинаi оповiдання "Ледащиця". З-пiд ii пера з'являються оповiдання росiйською мовою ("Игрушечка", "Маша", "Саша", "Катерина" тощо), якi виходять 1859 року окремою збiркою "Рассказы народного русского бита".

Завдяки своiму iдейному вчителю й натхненниковi Шевченку, письменниця ввiйшла в коло революцiйних демократiв. Великий поет на згадку про iх першу зустрiч написав славнозвiсний вiрш "Марку Вовчку" ("Недавно я поза Уралом.."), де говорить про письменницю як про молоду силу, надiю, зорю передовоi украiнськоi лiтератури. До Шевченка Марко Вовчок зверталася за творчими порадами, присвятила йому свою повiсть "РЖнститутка". Шевченко подарував iй "Кобзаря", написом: "Моiй iдинiй донi Марусi Маркевич. РЗi рiдний, i хрещений батько Тарас Шевченко". Навеснi 1859 року Марко Вовчок виiжджаi за кордон на лiкування та з метою зустрiчi з передовими людьми РДвропи. Спочатку вона разом з родиною перебуваi в рiзних мiстах Нiмеччини, вiдвiдуi iншi iвропейськi краiни; а пiсля вiд'iзду Опанаса Маркевича до Росii письменниця проживаi переважно в Парижi. Цей перiод ii життя винятково наснажений зустрiчами, спiлкуванням з багатьма лiтераторами, вченими, художниками, громадськими дiячами. З перших днiв перебування за кордоном Марко Вовчок наполегливо займаiться творчою роботою, Тут закiнченi "Ледащиця" й "Пройдисвiт", написанi "Два сини", "Три долi", "Павло Чорнокрил", iсторичнi повiстi й оповiдання "Кармелюк", "Невiльничка", "Маруся. Марко Вовчок зазнала багато прикрощiв. Постiйна боротьба з цензурою, невдачi з видавничими справами, важке матерiальне становище, загрози з боку царськоi охранки тАУ все це змусило письменницю назавжди покинути Петербург. 1878 року iз своiм другим чоловiком М. Д. Лобачем-Жученком (Опанас Маркевич помер 1867 р. в Чернiговi) та онуком Борисом вона виiжджаi до Ставрополя, потiм проживаi в Новоросiйську, на Украiнi (м. Богуслав), у Саратовi, знов на Ставропольщинi. У перiод пiсля виiзду з Петербурга Марко Вовчок займалася збиранням фольклору, доопрацьовувала ранiше написанi або тiльки накресленi твори, перекладала росiйською мовою своiх улюблених польських письменникiв. Померла Марко Вовчок 10 серпня 1907 р. на Кавказi, на хуторi Долинському поблизу Нальчика, де й похована. В будинку, де пройшли останнi днi ii життя, тепер вiдкрито лiтературно-меморiальний музей.

Порiвняно з розлогими, деталiзованими оповiданнями й повiстями Квiтки-Основ'яненка твори Марка Вовчка вiдзначаються композицiйною сконцентрованiстю, стрiмким розвитком сюжетiв та стилiстичною лаконiчнiстю. Особливу роль у формуваннi письменницi вiдiгравала поезiя генiального Шевченка, зокрема ii революцiйна iдейнiсть i народнiсть. Творчiсть Шевченка була для Марка Вовчка високим зразком зображення трагiчноi долi крiпакiв, зокрема жiнки-крiпачки, оспiвування й уславлення визвольноi боротьби народу. Слiдом за Шевченком письменниця показуi крiпосницьку систему як полiтичну, суспiльно-економiчну причину трагiчного становища трудового селянства.

До першоi збiрки "Народних оповiдань" (1857) увiйшло одинадцять невеликих творiв, серед них оповiдання "Сестра", "Козачка", "Чумак", "Одарка", "Сон", "Панська воля" ("Горпина"), "Викуп" тощо. Ця книжка справила велике суспiльне враження. Головною темою ii було нестерпне, жахливе становище покрiпаченого селянства, тобто переважаючоi бiльшостi тогочасного суспiльства. Найвищого iдейно-художнього рiвня досягаi Марко Вовчок у зображеннi трагiчноi долi жiнки-крiпачки, яка в тогочасному суспiльствi зазнала найбiльшого приниження i безправ'я. Цей образ посiдаi центральне мiсце в обох збiрках "Народних оповiдань",

Героiня оповiдання "Козачка" Олеся, дiвчина з вiльноi козацькоi родини, вийшовши замiж за крiпака РЖвана Золотаренка, потрапила в крiпацьку неволю, в повну залежнiсть вiд жорстоких панiв i тим занапастила себе навiки. Страшна крiпаччина вiдiбрала в неi чоловiка i любимих дiтей, а ii саму до краю виснажила, замучила, передчасно звела в могилу. Нещасна жiнка, "як жила плачучи, так i вмерла плачучи". В правдивому образi Олесi Марко Вовчок зумiла показати найхарактернiшi риси мiльйонiв крiпакiв з iх страдницькою долею. Як прокляття цих мiльйонiв на адресу панства i всiii крiпаччини звучать слова Олесi: "О.. панське дворище! Бодай нiчого доброго зроду-вiку в тебе не вступило!"

В оповiданнi "Одарка" розказана трагiчна, характерна для помiщицького побуту iсторiя дiвчини-крiпачки, яка стала жертвою панськоi розпусти, а потiм об'iктом страшних щоденних знущань.

Соцiальну повiсть "РЖнститутка" Марко Вовчок написала 1858 р. ще в Немировi, а довершувала наступного року в Петербурзi, врахувавши творчi поради Шевченка, який високо оцiнив це видатне досягнення украiнськоi реалiстичноi прози. Порiвняно з попереднiми творами Марка Вовчка в "РЖнститутцi" значно ширше, масштабнiше охоплено тогочасну дiйснiсть, повнiше показано настроi протесту селян проти крiпаччини.

У повiстi вiдтворена iсторична доля покрiпаченого украiнського села перiоду загострення кризи крiпосницькоi системи, напередоднi лiквiдацii крiпацтва. Зосередившись переважно на зображеннi одного помiщицького дворища, Марко Вовчок показуi в характерних, типових виявах загострення непримиренних класових суперечностей мiж крiпаками, доведеними визиском та знущаннями до нестерпних страждань, i помiщиками, до краю розбещеними своiм експлуататорським повновладдям над крiпаком. Крiпосницька петля затягуiться дедалi тугiше, селяни-крiпаки задихаються, протестують, шукають порятунку, дехто з них дорогою цiною вириваiться з цiii петлi.

Письменниця, однак, не обмежуiться показом лише одного маiтку з його мешканцями; тут зображуiться й наймитське життя в мiстi; крiм рiзноманiтних типiв панiв i крiпакiв, перед нами проходять рiзнi постатi вiйськових. Повiсть побудована у формi розповiдi молодоi крiпачки Устини. Письменниця засвоiла оповiдну манеру селянок i з великим мистецтвом перевтiлюiться у свою оповiдачку. Це даi iй можливiсть нiби побути в становищi крiпачки, ii очима поглянути на життя панiв i крiпакiв, з чарiвливою щирiстю й вiрогiднiстю освiтити характернi явища крiпосницькоi дiйсностi з класових позицiй трудового народу, вiльно й природно оперуючи при цьому народнопоетичними художнiми прийомами.

Конфлiкт, який рухаi дiю у творi, вiдбиваi протиборство двох основних ворогуючих сил тогочасного суспiльства - крiпакiв i крiпосникiв, i в цьому конфлiктi й побудований сюжет повiстi. Вiн розгортаiться в часовiй послiдовностi i по однiй лiнii; подii концентруються навколо головних персонажiв тАФ Устини i панi-iнститутки.

Серед головних героiв письменниця також видiляi панi-iнститутку. РЖнститутка виступаi у творi як основна сила, що визначаi, формуi долю iнших персонажiв тАФ позитивних i негативних. У першому роздiлi письменниця знайомить читача з Устиною та старою панею, образно характеризуi гнiтючу атмосферу крiпацькоi неволi, ситуацiю, яка склалася перед основними подiями. Це експозицiя повiстi.

Зав'язкою твору i приiзд панночки з Киiва пiсля закiнчення iнституту шляхетних дiвчат у маiток староi панi. Далi дiя розвиваiться з наростанням напруженостi основного конфлiкту. Спочатку даiться загальна характеристика посилення визиску крiпакiв у маiтку пана-лiкаря пiсля переiзду туди iнститутки. Наступнi подii яскраво демонструють думку, що "панi, куди далi, то все злiсливiша, усе лютiша" робилася. Становище крiпакiв ставало дедалi нестерпнiшим. В них визрiвай стихiйний протест. Висхiдне загострення конфлiкту твору досягло апогею в сценi зiткнення панiв i крiпакiв у саду. Цей епiзод i кульмiнацiiю повiстi.

Вузол складних взаiмин мiж представниками двох таборiв розрубуiться: Прокопа вiддають у солдати, у зв'язку з цим Устина звiльняiться вiд помiщикiв i переiздить з чоловiком до мiста. Така розв'язка твору. У повiстi два поколiння панiв i два поколiння крiпакiв. Галерея персонажiв в "РЖнститутцi", порiвняно з попереднiми творами Марка Вовчка, рiзноманiтнiша; героi характеризуються значно рiзнобiчнiше, з бiльшим заглибленням у iх психологiю.

В образi головноi героiнi Устини втiленi характернi ряси жiнки-страдницi, яка живе в умовах страшноi крiпосницькоi неволi, безправностi, пiдневiльноi працi на панiв. 3 дитинства Устина зазнала гiркоi сирiтськоi долi. Десятирiчною забрали дiвчину до панського двору. Скупими, але виразними штрихами передаi письменниця задушливу атмосферу Крiпосницькоi неволi, в якiй перебуваi героiня. Робота на панiв була для Устини остогидлою, виснажливою. Та незабаром i Устинi довелося вiдчути на собi всю жорстокiсть крiпосницького норову панiв. Фiзичнi знущання з Устини ,та iнших крiпакiв посилюються з кожним днем. Спочатку панi-iнститутка було лаi iх, "часом ущипне або штовхне стиха". Знущання, погрози довели Устину до важкого захворювання, але ii пiдняли немiчну й погнали знов до панськоi роботи, називаючи ледащою i погрожуючи ще страшнiшими покараннями. Устина показана розумною, мудрою, спостережливою, що виявляiться в ii оцiнках життiвих явищ, у влучних характеристиках людей, зокрема панства. Як i весь трудовий народ, вона в таких важких умовах не втрачала волелюбностi, гiдностi, моральноi стiйкостi, доброти, оптимiзму. Устина не пiдноситься до активного протесту проти панських знущань, але ii ненависть до панiв також зростаi, ii симпатii на боцi волелюбного Назара i рiшучого протестанта Прокопа.

Головний iдейний смисл образу Устини полягаi в тому, що в ii життiвiй долi Марко Вовчок показала в узагальненому виглядi, яким стражденним було життя крiпака, яким нестерпним для людини був крiпацький стан i яким щастям для неi було звiльнення з крiпацтва.

Представники молодого поколiння Назар i Прокiп надiленi рисами бунтарiв, активних протестантiв проти крiпосницьких пут, що вiдрiзняi iх вiд персонажiв попередньоi украiнськоi прози. Цi мужнi люди смiливо протестують проти панських знущань i вириваються вiд помiщикiв, будучи переконаними, що гiрше, нiж тут, iм не буде. Вони ще не знають, як зробити життя кращим, але вже задумуються над цим i розумiють, що на перешкодi до того омрiяного передусiм стоять пани, крiпосницька неволя. Образ Назара яскравий, дещо романтизований, своiю веселою вдачею, бадьорим духом, дотепнiстю, готовнiстю допомогти товаришевi. Розум Назара виявляiться в досить глибокому усвiдомленнi ним свого соцiального становища, в його влучних, дотепних характеристиках панства. За його висловом, панi-iнститутка "дивиться так, що аж молоко кисне", пан - "квач", тому що в своiму ставленнi до крiпакiв повнiстю пiддаiться натиску деспотичноi та примхливоi iнститутки. Назар вважаi, що спосiб покращення життя тАУ це втеча вiд панiв. Назар здiйснюi сiю мрiю про втечу пiсля того, як у важких умовах панщини втратив дитину й дружину.

Прокiп вибухаi гнiвом i обуренням; перефразовуючи народне прислiв'я, вiн говорить, що гнобленi не повиннi терпiти, вiн готовий виступити не лише за себе, а й за iнших тАУ не важлива риса героя-протестанта. Коли оскаженiла iнститутка почала бити бабусю-крiпачку i Устину, вiн рiшуче кинувся на захист iх, схопивши панi за руки i зупинивши ii погрозами. За цей бунтарський вчинок пани вiддають Прокопа в солдати, але навiть багаторiчна солдатська каторга не лякаi його. З iнституту благородних дiвчат панночка вийшла неуком, бо справжнi знання ii не цiкавили. Письменниця висмiюi панночку, оцiнюючи ii манiрнiсть, неприроднiсть ii поведiнки з погляду дiвчат-крiпачок.

У поводженнi з крiпаками iнститутка нерiдко доходить до садизму. Особливо дiставалося Устинi. Чоловiк iнститутки i освiчений (лiкар), i добрiший за неi; але вiд того крiпакам не легше, бо зрештою вiн пiдкоряiться жорстокiй i владнiй дружинi, своiму класовому оточенню i загальним крiпосницьким порядкам, спрямованим на максимальний визиск крiпака. Повiстю "РЖнститутка" Марко Вовчок переконливо доводила, що визволення селян з крiпацтва iголовним завданням доби.

Вместе с этим смотрят:

"Грусть и святость" (Поэтическое богословие Николая Рубцова)

"Донские рассказы" Михаила Шолохова

"Живопись слова" в японской поэзии

"Записки из подполья" как исток философии экзистенциализма Ф.М. Достоевского

"Подпольный человек" Ф.И. Достоевского