Бiографiя та творчий шлях С.О. РДсенiна

Реферат

на тему:

"Бiографiя та творчий шлях С.О. РДсенiна"

План

Вступ

1. Бiографiя

2. Автобiографiя

3. Хронологiчна таблиця

4. Природа i лiричний герой

Закiнчення

Список використовуваноi лiтератури

Вступ

Росiйська класична поезiя формуi в людинi любов до рiдноi природи, повагу до рiдного дому. РЖ саме Сергiй РДсенiн присвятив свою творчiсть природi, Батькiвщинi та любовi. Менi захотiлося докладнiше дiзнатися про його творчiсть i про життя, про те як вiн писав вiршi, якi труднощi переживав у своiму життi. Сучасники вважали Сергiя Олександровича гiдним приймачем пушкiнськоi слави, але на вiдмiну вiд А.С. Пушкiна у РДсенiна була коротке життя та загадкова смерть.

Творча спадщина РДсенiна дуже близько нашим сьогоднiшнiм уявленням про свiт, де людина - тiльки частка живоi природи, не протистоiть, а залежна вiд нього. Проникнувши у свiт поетичних образiв РДсенiна, ми починаiмо вiдчувати себе в природi, як вдома. Цi почуття допоможуть нам зберегти людянiсть, а отже, i людство.

1. Бiографiя

Народився РДсенiн 21 вересня (4 жовтня) 1895 року в селi Константiново Рязанськоi губернii в родинi селянина Олександра РДсенiна. Мати майбутнього поета, Тетяна Титова, була видана замiж мимо своii волi, i незабаром разом з трирiчним сином пiшла до батькiв.Потiм вона вiдправилася на заробiтки до Рязанi, а РДсенiн залишився пiд опiкою бабусi та дiдуся (Федора Титова), знавця церковних книг. Бабуся РДсенiна знала багато казок i частiвок, i, за визнанням самого поета, саме вона давала "поштовхи" до написання перших вiршiв.

У 1904 роцi РДсенiна вiддають на навчання в Костянтинiвське земське училище, а потiм церковно-вчительськоi школи в мiстi Спас-Клепiки.

У 1910-1912 РДсенiн досить багато пише, i серед вiршiв цих рокiв вже зустрiчаються цiлком сформованi, вчиненi. Перша збiрка РДсенiна "Радуниця" вийшов в 1916 роцi. Пiсенний склад вiршiв, якi увiйшли до книги, iх нехитро-щирi iнтонацii, мелодика, надсилаються до народних пiсень i частiвки, - свiдчення того, що пуповина, яка пов'язуi поета з сiльським свiтом дитинства, була ще досить мiцна в перiод iх написання.

Сама назва книги ВлРадуницяВ» нерiдко пов'язують з пiсенним складом вiршiв РДсенiна. З одного боку, Радуниця - це день поминання покiйних, з iншого - це слово асоцiюiться з циклом весняних народних пiсень, якi здавна називалися радовiцкiмi або радонiцкiмi веснянками. По сутi одне i не суперечить iншому, у всякому разi, у вiршах РДсенiна, вiдмiтна риса яких - потаiмна смуток i щемлива жалiсть до всього живого, прекрасного, приреченому на зникнення: Будь же ти навiки благословенне, що прийшло процвестi i померти .. Поетична мова уже в раннiх вiршах поета своiрiдний i тонкий, метафори часом несподiвано виразнi, а людина (автор) вiдчуваi, сприймаi природу живою, одухотвореною (Там, де капустянi грядки .. Наслiдування пiснi, витканi на озерi червоний свiтло зорi .., Димом повiнь зализала мул., Хороша була Танюша, краше не було в селi.).

Пiсля закiнчення Спасо-Клепиковський училища в 1912 РДсенiн разом з батьком приiжджають до Москви на заробiтки. У березнi 1913 РДсенiн знову вiдправляiться до Москви. Тут вiн влаштовуiться помiчником коректора в друкарню РЖ.Д. Ситiна. Ганна РЖзряднова, перша дружина поета, так описуi РДсенiна тих рокiв: "Настрiй був у нього занепадницького - вiн поет, нiхто не хоче цього зрозумiти, редакцii не беруть до друку, батько журiт, що займаiться не справою, треба працювати: мав славу за передового, вiдвiдував збори, поширював нелегальну лiтературу. На книги накидався, весь вiльний час читав, все свою плату витрачав на книги, журнали, анiскiльки не думав, як жити ..". У груднi 1914 РДсенiн кидаi роботу i, за словами тiii ж РЖзрядновой, "вiддаiться весь вiршам. Пише цiлими днями. У сiчнi друкуються його вiршi в газетi "Новь", "Парус", "Зоря ".."

Згадування РЖзрядновой, про поширення нелегальноi лiтератури, пов'язане з участю РДсенiна у лiтературно-музичному гуртку селянського поета РЖ. Сурiкова - зборах вельми строкатому, як в естетичному, так i в полiтичних вiдносинах (його членами перебували i есери, i меншовики, i бiльшовицькi настроiнi робiтники ).Ходить поет i на заняття народного унiверситету Шанявського - першого в краiнi навчального закладу, який можна було безкоштовно вiдвiдувати вiльним слухачем. Там РДсенiн отримуi основи гуманiтарноi освiти - слухаi лекцii про захiдноiвропейськоi лiтератури, про росiйських письменникiв.

Тим часом вiршi РДсенiна стаi дедалi впевненiше, самобутнi, часом його починають займати i громадянськi мотиви (Коваль, Бельгiя та iн.) А поеми тих рокiв - Марфа Посаднiца, Ус, Пiсня про Евпатii коловертки - одночасно i стилiзацiя пiд древню мова, i звернення до витокiв патрiархальноi мудростi, в якiй РДсенiн бачив i джерело образноi музикальностi росiйськоi мови, i таiмницю "природностi людських вiдносин". Тема ж приреченою швидкоплиннiсть буття починаi звучати у вiршах РДсенiна тiii пори в повний голос:

Всi зустрiчаю, всi сприймаю,

Радий i щасливий душу вийняти.

Я прийшов на цю землю,

Щоб скорiше ii покинути.

(1914)

Вiдомо, що в 1916 у Царському Селi РДсенiн вiдвiдав М. Гумiльова та А. Ахматову i прочитав iм цей вiрш, що вразило Ганну Андрiiвну своiм пророчим характером. РЖ вона не помилилася - життя РДсенiна справдi виявилася i швидкоплинною, i трагiчною ..

Тим часом Москва здаiться РДсенiну тiсноi, на його думку, всi основнi подii лiтературного життя вiдбуваються в Петербурзi, i навеснi 1915 поет вирiшуi перебратися туди.

У Петербурзi РДсенiн вiдвiдав О. Блока. Не заставши того будинку, вiн залишив йому записку i вiршi, зав'язанi в сiльський хустку. Записка збереглася з позначкою Блоку: "Вiршi свiжi, чистi, голосистi ..". Так завдяки участi Блоку i поета С. Городецького РДсенiн став вхожий у всi найпрестижнiшi лiтературнi салони та вiтальнi, де дуже швидко став бажаним гостем. Вiршi його говорили самi за себе - iх особлива простота в сукупностi з "пропалюi" душу образами, зворушлива безпосереднiсть "сiльського хлопчини", а також велика кiлькiсть слiвець з дiалекту та давньоруськоi мови чинили на багатьох вершителiв лiтературноi моди зачаровуi дiю. Однi бачили в РДсенiна простого хлопця з села, за помахом долi надiленого незвичайним поетичним даром. РЖншi - наприклад, Мережковський i Гiппiус, готовi були його вважати носiiм рятiвного, на iхню думку, для Росii мiстичного народного православ'я, людини з древнього затонулого "Граду Кiтеж", всiляко пiдкреслюючи i культивуючи в його вiршах релiгiйнi мотиви.

В кiнцi 1915 - початку 1917 рокiв вiршi РДсенiна з'являються на сторiнках багатьох столичних видань.Досить близько сходиться в цей час поет i з Н. Клюiвим, вихiдцем з селян-старообрядцiв. Разом з ним РДсенiн виступаi в салонах пiд гармошку, одягнений у сап'янцi чобiтки, блакитну шовкову сорочку, пiдперезаний золотим шнурком. Рiднило двох поетiв дiйсно багато чого - туга за патрiархальному сiльському укладу, захоплення фольклором, старовиною. Але при цьому Клюiв завжди свiдомо вiдгороджувався вiд сучасного свiту, а бентежного, спрямованого в майбутнi РДсенiна дратували награне смиреннiсть i нарочито-повчальна iлейно свого "друга-ворога". Невипадково кiлька рокiв по тому РДсенiн радив в листi одному поетовi: "Кинь ти спiвати цю стiлiзацiонную клюевскую Русь: Життя, справжнi життя Русi куди краще застиглого малюнка старообрядництва .."

РЖ ця "справжнi життя Русi" несла РДсенiна i його попутникiв на "кораблi сучасностi" все далi. У розпалi.Перша свiтова вiйна, по Петербургу розповзаються тривожнi чутки, на фронтi гинуть люди: РДсенiн служить санiтаром у Царськосiльському вiйськово-санiтарному госпiталi, читаi своi вiршi перед великою княгинею РДлизаветою Федорiвною, перед iмператрицею. Чим викликаi нарiкання з боку своiх петербурзьких лiтературних покровителiв. У тiм "глухому чаду пожежi", про який писала А. Ахматова, всi цiнностi, як людськi, так i полiтичнi, виявилися перемiшанi, i "прийдешнiй хам" (вираз Д. Мережковського) обурював не менше, нiж благоговiння перед царюючих осiб . .

Спочатку у революцiйних бурхливих подiях РДсенiн прозрiвав надiю на швидкi й глибокi перетворення всiii колишнього життя. Здавалося, перемiненi землi i небо кликали до краiни i людинi, i РДсенiн писав: Про Русь, взмахнi крилами, / Постав iншу крепь! / З iншими часами./ Встаi iнша степ ..(1917).РДсенiна переповнюють надii на побудову нового, селянського раю на землi, iнший, справедливого життя.

У цi ж революцiйнi роки, за часiв розрухи, голоду i терору РДсенiн розмiрковуi про витоки образного мислення, якi бачить у фольклорi, в давньоруському мистецтвi, в "вузловий зав'язi природи з сутнiстю людини", в народнiй творчостi. Цi думки вiн викладаi у статтi Ключi Марii, в якiй висловлюi надiю на воскресiння таiмних знакiв стародавньоi життя, на вiдновлення гармонii мiж людиною i природою, при цьому покладаючись, все на той же сiльський уклад: "РДдиним марнотратним i неохайним, але все ж хранителем цiii таiмницi була напiврозбитий вiдхожими промислом i заводами село ".

Дуже скоро РДсенiн розумii, що бiльшовики - зовсiм не тi, за кого хотiли б себе видавати. За словами С. Маковського, мистецтвознавця i видавця, РДсенiн "зрозумiв, вiрнiше, почув своiм селянським серцем, жалiстю своii: що вiдбулася не" велика безкровна ", а почалося час темне й нещадне ..". РЖ ось настрiй пiднесеностi i надiй змiнюiться у РДсенiна розгубленiстю, подивом перед тим, що вiдбуваiться. Селянський побут руйнуiться, голод i розруха простують по краiнi, а на змiну завсiдникам колишнiх лiтературних салонiв, багато з яких вже емiгрували, приходить вельми рiзношерста лiтературна та навкололiтературне публiка.

У 1919 РДсенiн виявляiться одним з органiзаторiв i лiдерiв новоi лiтературноi групи - iмажiнiстов. (РЖмажинiзм[вiд французького image - образ] - напрям у лiтературi та живописi.Виникло в Англii незадовго до вiйни 1914-1918 (засновники його - Езра Поунд i Уiндгем Люiс, що вiдкололися вiд футуристiв), на росiйському грунтi розвинулося в першi роки революцii. Росiйськi iмажiнiсти виступили зi своiю декларацiiю на початку 1919 в журналах "Сирена" (Воронеж) i "Радянська краiна" (Москва). Ядро групи складали В. Шершеневич, О. Марiiнгоф, С. РДсенiн, А. Кусик, Р. РЖвнiв, РЖ. грузинiв i деякi iн Органiзацiйно вони об'iднувалися навколо видавництва "РЖмажiнiсти", "Чiхi-Пiхi", книжковоi крамницi i вiдомого свого часу литовського кафе "Стойло Пегаса". Пiзнiше iмажiнiстамi випускався журнал "Готель для подорожуючих у прекрасному", що припинив в 1924 на четвертому номерi. Незабаром пiсля цього група розпалася.

Восени 1921 в Москву приiхала знаменита танцiвниця Айседора Дункан, з якою незабаром РДсенiн вступив у шлюб.

Подружжя вiдправляються за кордон, в РДвропу, потiм у США. Спочатку iвропейськi враження наводять РДсенiна на думку про те, що вiн "розлюбив злиденне Росiю, але дуже скоро i Захiд, i iндустрiальна Америка починають здаватися йому царством мiщанства i нудьги.

У цей час РДсенiн вже сильно п'i, часто впадаючи в буйство, i в його вiршах все частiше звучать мотиви безпросвiтного самотностi, п'яного розгулу, хулiганства та змарнованого життя, почасти рiднять деякi його вiршi з жанром мiського романсу

Шлюб з Дункан незабаром розпався, i РДсенiн знову опинився в Москвi, не знаходячи собi мiсця в новiй бiльшовицькоi Росii.

За свiдченням сучасникiв, коли вiн впадав у запоi, то мiг страшно "крити" радянську владу. Але його не чiпали i, протримавши деякий час в мiлiцii, незабаром вiдпускали - до того часу РДсенiн був знаменитий у суспiльствi як народний, "селянський" поет.

Не дивлячись на важке фiзичний i моральний стан, РДсенiн продовжуi писати - ще трагiчнiше, ще глибше, ще досконалiший.

Серед кращих вiршiв його останнiх рокiв - Лист до жiнки, Перськi мотиви, невеликi поеми Русь йде, Русь безпритульних, Повернення на Батькiвщину, Лист матерi (Ти жива ще, моя старенька?.), Ми тепер йдемо потроху в ту краiну, де тиша i благодать ..

Наприкiнцi грудня 1925 РДсенiн приiжджаi з Москви до Ленiнграда. У нiч на 28 грудня в готелi "Англетер" Сергiя РДсенiна вбили спецслужби iнсценувавши самогубство.

Посмертна доля творiв РДсенiна в радянськiй Росii багато в чому пов'язана з бiльшовицькою iдеологiiю та ii вождями. Особливо помiтну роль у приниженнi i практично заборону творiв поета зiграли Злi замiтки М. Бухарiна, де вiн, зокрема, писав: "РЖдейно РДсенiн представляi самi негативнi риси росiйського села, так званого" нацiонального характеру ": мордобiй, внутрiшню найбiльшу недисциплiнованiсть, обожнювання самих вiдсталих форм суспiльного життя .. "

Так аж до перiоду "вiдлиги" середини 50-х рокiв РДсенiна видавали вкрай рiдко i в основному одне i те ж.Зате багато його творiв поширювалися в списках, ходили по руках, на вiршi РДсенiна створювали пiснi, якi були гаряче улюбленими i добре вiдомi в найширших верствах суспiльства.

2. Автобiографiя

Я син селянина. Народився в 1895 роцi 21 вересня в Рязанськоi губернii. Рязанського повiту. Кузьминською волостi.

З двох рокiв, по бiдностi батька i численностi сiмейства, був вiдданий на виховання досить заможного дiдовi по матерi, у якого було троi дорослих неодружених синiв, з якими протекло майже все моi дитинство. Дядьки моi були хлопцi пустотливi i вiдчайдушнi. Трьох з половиною рокiв вони посадили мене на коня без сiдла i вiдразу пустили в галоп. Я пам'ятаю, що очманiв i дуже мiцно тримався за холку.

Потiм мене вчили плавати. Один дядько (дядько Сашко) брав мене в човен, вiд'iжджав вiд берега, знiмав з мене бiлизна i, як цуценя, кидав у воду. Я невмiло i злякано плескав руками, i, поки не захлинався, вiн все кричав: "Ех, стерво! Ну, куди ти кчемний? ""Стерво" у нього було слово пестливе.Пiсля, рокiв восьми, iншому дядьковi я часто замiняв мисливського собаку, плаваючи по озерах за пiдстреленим качками. Дуже добре я був вивчено лазити по деревах. З хлопчакiв зi мною нiхто не мiг змагатися. Багатьом, кому граки опiвднi пiсля оранки заважали спати, я знiмав гнiзда з берiз, по гривенику за штуку. Один раз зiрвався, але дуже вдало, подряпав тiльки обличчя i живiт та розбивши глечик молока, який нiс на косовицю дiдовi.

Серед хлопчакiв я завжди був коноводом i великим забiякою i ходив завжди в подряпинах. За пустощi мене лаяла тiльки одна баба, а дiдусь iнодi сам пiдбивав на кулачних i часто говорив бабцi: "Ти у мене, дура, його не чiпай. Вiн так буде мiцнiше ".

Бабуся любила мене з усiii мочi, i нiжностi ii не було меж. По суботах мене мили, стригли нiгтi i гарних маслом гофрами голову, тому що нi один гребiнь не брав кучерявого волосся. Але i масло мало допомагало.Завжди я кричав благим матом i навiть тепер якесь неприiмне почуття маю до суботи.

По недiлях мене завжди посилали до обiднi i, щоб перевiрити, що я був за службу, давали 4 копiйки. Двi копiйки за просфору i двi за виiмку частин священика. Я купував просфору i замiсть священика робив на нiй складаним ножем три знаки, а на iншi двi копiйки йшов на кладовищi грати з хлопцями в свiнчатку.

Так протiкало моi дитинство. Коли ж я пiдрiс, з мене дуже захотiли зробити сiльського вчителя, i тому вiддали в закриту церковно-вчительськоi школи, закiнчивши яку, шiстнадцяти рокiв, я повинен був надiйти до Московського учительський iнститут. На щастя, цього не сталося. Методика та дидактика менi настiльки осточортiли, що я i слухати не захотiв.

Вiршi я почав писати рано, рокiв дев'яти, але свiдоме творчiсть вiдношу до 16-17 рокiв. Деякi вiршi цих рокiв помiщенi в "Радуниця".

Вiсiмнадцяти рокiв я був здивований, розiславши своi вiршi по журналах, тим, що iх не друкують, i несподiвано нагрянула до Петербурга. Там мене прийняли дуже радо. Перший, кого я побачив, був Блок, другий - Городецький. Коли я дивився на Блоку, з мене капав пiт, тому що в перший раз бачив живого поета. Городецький мене звiв з Клюiвим, про який я ранiше не чув нi слова. З Клюiвим у нас зав'язалася, при всiй нашiй внутрiшньоi розбратi, велика дружба, яка триваi й досi, незважаючи на те, що ми шiсть рокiв один одного не бачили.

Живе вiн зараз у Витегра, пише менi, що iсть хлiб з половою, запиваючи порожнiм окропом i благаючи бога про непостидной смертi.

За роки вiйни i революцii доля мене штовхала з одного боку в бiк. Росiю, я об'iздив уздовж i впоперек, вiд Пiвнiчного Льодовитого океану до Чорного i Каспiйського моря, вiд Заходу до Китаю, Персii та РЖндii.

Найкращий час у моiму життi вважаю 1919 рiк.Тодi ми зиму прожили в 5 градусах кiмнатного холоду.Дров у нас не було нi полiна.

У РКП я нiколи не перебував, тому що вiдчуваю себе набагато лiвiше.

Коханий мiй письменник - Гоголь.

Книги моiх вiршiв: "Радуниця", "Голубень", "Преображення", "Сiльський часослов", "Треряднiца", "Сповiдь хулiгана" i "Пугачов".

Зараз працюю над великою рiччю пiд назвою "Краiна негiдникiв".

У Росii, коли там не було паперу, я друкував своi вiршi разом з Кусiковим i Марiiнгоф на стiнах пристрасного монастиря або читав просто де-небудь на бульварi.

Найкращi шанувальники нашоi поезii повii i бандити. З ними ми всi у великiй приязнi. Комунiсти нас не люблять через непорозумiння.

За цим всiм читачам моiм найнижчий привiт i маленьке увагу до вивiсцi: "Просять не стрiляти!"

3. Хронологiчна таблиця

21 вересня (4 жовтня) 1895р. - Народився Сергiй РДсенiн.

1904р. - РДсенiна вiддають на навчання в Костянтинiвське земське училище, а потiм церковно-вчительськоi школи в мiстi Спас-Клепiки.

1912р. - РДсенiн переiхав до Москви.

Осiнь 1913р. - Знайомство з Ганною Романiвною РЖзрядновой.

21 грудня 1914р. - Народження першого сина Сергiя РДсенiна Юрiя.

1914р. - Перша публiкацiя вiршiв у газетi "Новь" i журналах "Парус", "Зоря".

Навеснi 1915р. - РДсенiн переiжджаi до Петрограда, де знайомиться з Н.А. Клюiвим, З.М. Гiппiус, Д.С. Мережковський, А.А. Блоком.

1916р. - Перша збiрка вiршiв "Радуниця"

1916г. - РДсенiн призиваiться в армiю.

Навеснi 1917р. - Знайомство з Зiнаiдою Райх.

1918г. - В Петроградi виходить друга книга вiршiв РДсенiна "Голубень", потiм "Преображення".

1919г. - РДсенiн виявляiться одним з органiзаторiв i лiдерiв новоi лiтературноi групи - iмажiнiстов.

1920р. - Знайомство з Надiiю Вольпiн.

1920р. - Поеми "Русь йде", "Пiсня про великому походi", "Русь радянська", "Анна Снегiна", "Чорна людина"; драматичнi поеми "Пугачов" та "Краiна негiдникiв".

1920р. - Виходить збiрка вiршiв "Москва кабацкая".

19 вересня 1920р. - Зустрiч з Галиною Бенiславской.

3 жовтня 1921р. - Знайомство з Айседора Дункан.

1922р. - РДсенiн i Дункан поiдналися шлюбом.

1922-1923гг. - РДсенiн i Айседора здiйснюють тривалу поiздку по Захiднiй РДвропi та США.

1923р. - Вони розiйшлися.

1924 - 1925гг. - РДсенiн подорожуi по Закавказзя.У той же час виходить збiрка "Перськi мотиви", вiршi "Русь йде", "Лист до жiнки", "Лист матерi", "Станси".

1925р. - Знайомство з Софiiю Толстой.

27 лютого 1925р. - РДсенiн пише свiй останнiй вiрш "До побачення друже мiй, до побачення ..".

28 лютого 1925р. - В готелi "Англетер" Сергiя РДсенiна вбили спецслужби, iнсценувавши самогубство.

4. Природа i лiричний герой

Поезiя РДсенiна .. Чудовий, прекрасний, неповторний свiт! Свiт, який близький i зрозумiлий усiм, РДсенiн - справжнiй поет Росii, поет, який до вершин своii майстерностi пiднявся з глибин народного життя. Його батькiвщина - Рязанська земля - вигодувала i допомiжного його, навчила любити i розумiти те, що оточуi всiх нас.

Тут, на Рязанськоi землi, вперше побачив Сергiй РДсенiн всю красу росiйськоi природи, яку вiн оспiвував у своiх вiршах.

У духовному обличчi в поезii РДсенiна яскраво виявилися риси народу - його "неспокiйна, зухвала сила", розмах, сердечнiсть, душевна неспокiй, глибока людянiсть. Все життя РДсенiна тiсно пов'язана з народом.Може бути, тому головними героями всiх його вiршiв i простi люди, у кожному рядку вiдчуваiться тiсний, не слабшають з роками зв'язки поета i людини - РДсенiна з росiйськими селянами.

Сергiй РДсенiн народився в селянськiй родинi. "У дитинствi я рiс, дихаючи атмосферою народного життя", - згадував поет. Вже сучасниками РДсенiн сприймався як поет "великоi пiсенноi сили". Його вiршi схожi на плавнi, спокiйнi народнi пiснi. РЖ плескiт хвилi, i срiбляста мiсяць, i шелест очерету, й неосяжна небесна синь, i блакитна гладь озер - вся краса рiдного краю втiлилася з роками у вiршi, сповненi любовi до росiйськоi землi та ii народу:

"Моя лiрика жива однiii великою любов'ю, - говорив РДсенiн, - любов'ю до Батькiвщини. Почуття батькiвщини - основне в моiй творчостi ". У вiршах РДсенiна не тiльки "свiтить Русь", не тiльки звучить тихе визнання поета в любовi до неi, але i виражаiться вiра в людину, в його великi справи, у велике майбутнi рiдного народу.

З вражаючим майстернiстю розкриваi перед нами РДсенiн картини рiдноi природи. Яка багата палiтра фарб, якi точнi, часом несподiванi порiвняння, яке почуття iдностi поета i природи! У його поезii, за словами О. Толстого, чуiться "спiвучий дар слов'янськоi душi, мрiйливою, безтурботного, таiмничо-схвильованоi голосами природи". Все у РДсенiна багатобарвнiй i багатокольоровим. Поет жадiбно вдивляiться в картини оновлюваного весною свiту i вiдчуваi себе його частинкою, з трепетом чекаi сходу сонця i довго задивляiться на блискучi фарби ранковоi та вечiрньоi зорi, на небо, вкрите грозовими хмарами, на старi лiси, на поля, що красуються квiтами та зеленню. З глибоким спiвчуттям РДсенiн пише про тварин - "братiв наших менших".

Пiсля цих вiршiв мимоволi подумалося, що С. РДсенiн не стiльки людей, скiльки орган, створений природою виключно для поезii, для вираження невичерпноi "печалi полiв, любовi до всього живого у свiтi i милосердя, яке - найбiльше iншого - заслужено людиною".

Природа у РДсенiна - не застиглий пейзажний фон: вона живе, дii, гаряче реагуi на долi людей i подii iсторii.Вона - улюблений герой поета. Вона весь час тягне РДсенiна до себе.

РДсенiн, не звертаючи, йде однiiю дорогою разом зi своiю Батькiвщиною, зi своiм народом. Поет передчуваi великi змiни в життi Росii:

Зiйди, стань нам, червоний кiнь!

Впрягся у землi голоблi ..

Ми веселку тобi - дугою,

Полярне коло - на збрую.

О, виведи наш земну кулю

На колiю iншу.

В автобiографii РДсенiн пише: "У роки революцii був цiлком на боцi Жовтня, але приймав усе по-своiму, з селянським ухилом".

В поезii РДсенiна з'являються новi риси, народженi революцiйною дiйснiстю.

Вiршi РДсенiна вiдображають всi суперечностi раннього перiоду становлення рад у краiнi. Буйний революцiйний пафос на початку 20-х рокiв, коли в життя проводилася нова економiчна полiтика, змiнився песимiстичними настроями, якi вiдбилися в циклi "Москва кабацкая".

Яка бiль вiдчуваiться в трагедiйноi пiснi поета про мiжусобних розбратiв, який рве "краiну рiдну до краю з краю", тривога за майбутнi Росii. Болiсно постаi перед ним питання: "Куди несе нас рок подiй?"

Вiдповiсти на це питання було нелегко, саме тодi i вiдбуваiться ломка в духовному сприйняттi поетом революцii, впали його утопiчнi плани.

Суперечливiсть РДсенiна найбiльш драматично позначаiться в його роздумах про майбутнi села. Всi яскравiше виявляiться прихильнiсть поета до селянства.

У вiршах РДсенiна чуiться туга за природою, яку втратить цивiлiзацiя.

У РДсенiна протиставлення мiста i села набуваi особливо загострений характер. Пiсля закордонноi поiздки РДсенiн виступаi як критик буржуазноi дiйсностi.Поет бачить згубний вплив капiталiстичного укладу на душi i серця людей, гостро вiдчуваi духовне убозтво буржуазноi цивiлiзацii. Але закордонна поiздка зробила свiй вплив на творчiсть РДсенiна. Вiн знову згадуi знайому йому з юностi "тугу нескiнченних рiвнин", але тепер, однак, його вже не радуi "возовi пiсня колiс":

Чи не ця обпалюi серце i душу правда почуттiв особливо дорога нам у вiршах РДсенiна, чи не в цьому справжня велич поета?

Сергiй РДсенiн глибоко знав селянське життя Росii, i це сприяло тому, що вiн змiг стати iстинно народним поетом.

Про що б не писав РДсенiн: про революцiю, про селянський уклад життя - вiн все одно повертаiться до теми батькiвщини. Батькiвщина для нього i чимось свiтлим i писати про неi - сенс усього його життя:

Я люблю батькiвщину,

Я дуже люблю батькiвщину!. .

Батькiвщина i тривожить, i заспокоюi поета. У його лiричних творах звучить безмежна вiдданiсть Батькiвщинi, схиляння перед нею:

Але й тодi,

Коли в усiй планетi

Пройде ворожнеча племен,

Зникне брехня i смуток, -

Я буду спiвати

Всiм iством в поета

Шосту частину землi

З назвою коротким "Русь".

З iсенiнськи вiршiв постаi образ поета-мислителя, кровно зв'язаного зi своiю краiною. Вiн був гiдним спiваком i громадянином своii Батькiвщини. По-хорошому вiн заздрив тим, "хто життя провiв у бою, хто захищав велику iдею", i з щирою болем писав "про днi, розтрачених даремно":

Адже я мiг дати

Не те, що дав,

Що менi давалося заради жарту.

РДсенiн був яскравою особистiстю iндивiдуального. За словами Р. Рождественського, вiн мав "тим рiдкiсним людським властивiстю, яке називають зазвичай невиразним i невизначеним словом" чарiвнiсть ".. Будь-який спiврозмовник знаходив у РДсенiна щось своi, звичне i улюблене, - i в цьому таiмниця такого могутнього впливу його вiршiв ".

Скiльки людей зiгрiвали своi душi в чудодiйного багаття поезii РДсенiна, скiльки насолоджувалися звуком його лiри. РЖ як часто вони були неуважнi до РДсенiну-людинi. Може бути, це i погубило його. "Ми втратили великого росiйського поета .. "- Писав М. Горький, приголомшений трагiчним звiсткою.

Закiнчення

Лише в останнi десятилiття в пресi з'явилися новi версii про причину загибелi С.А. РДсенiна. Всi вони зводяться в основному до того, що поет не покiнчив життя самогубством, а був убитий. Основою для них служать спогади сучасникiв, вивчення полiтичноi обстановки в краiнi, зiставлення подiй останнiх днiв життя Сергiя РДсенiна, аналiз документiв, фотографiй i посмертних масок поета.

Розслiдувати цю справу непросто. Скiльки людей, якi знали добре Сергiя РДсенiна i мали намiр опублiкувати про нього спогади, трагiчно загинуло. Юрiй неабиякими, син поета, був розстрiляний у 1937 роцi. Убито i друга дружина РДсенiна Зiнаiда Райх, що збиралася написати про нього спогади.

Залишаються лише документи, якi були складенi на мiсцi подii.

"Акт про самогубство РДсенiна" склав приiхав у готель дiльничний наглядач другого вiддiлення Ленiнградськоi мiлiцii Н. Горбiв (орфографiя i пунктуацiя збереженi):

"Прибувши на мiсце мною був виявлений висiв на трубi центрального опалення чоловiк у наступному виглядi, шия затягнута була не мертвою петлею, а тiльки однiiю правою стороною шиi, обличчя звернене до труби i пензлем правоi руки схопився за трубу, труп висiв пiд самою стелею i ноги вiд статi були близько 1,5 метрiв, бiля мiсця, де виявлено був повiшеним лежала перекинута тумба, а канделябр, що стоiть на нiй, лежав на пiдлозi. При зняттi трупа з мотузки i при оглядi його було виявлено на правiй руцi вище лiктя з долонноi сторони порiз, на лiвiй руцi на кистi подряпини, пiд лiвим оком синець, одягнений у сiрi штани, бiлу сорочку нiчну, чорнi шкарпетки i чорнi лакованi туфлi. За наданими документами повiшеним виявився РДсенiн Сергiй Олександрович письменник .. "

Картина, на думку сучасних дослiдникiв, вийшла досить дивна. Синяк пiд лiвим оком, петля, призначена, здаiться, лише для того, щоб утримати тiло у висячому положеннi, рука, обхопивши трубу центрального опалення, - все це повинно було породити певнi сумнiви.До того ж, при зростаннi РДсенiна приблизно 168 см i висотi стель у "Англетере" п'ять метрiв поет повинен був зробити величезний стрибок у висоту i встигнути обернути ремiнь вiд валiзи навколо труби. Якщо ж припустити, що вiн спочатку став на тумбу, висота якоi не перевищуi пiвтора метра i яку знайшли перекинутоi, то й тодi вiн повинен був пiдстрибнути вгору на 1,5 метра, закрiпити ремiнь, потiм обмотати його навколо шиi i зiскочити вниз, причому тумба повинна була впасти десь поруч. Але ii знайшли вiддалiк притуленою до шафи.

Незважаючи на цi та iншi викликають питання моменти, дiльничний наглядач виводить: "Акт про самогубство" ..

Коли в 4 години дня тiло вiдправляли в Обухiвському лiкарню для розтину, виявилося, що поета нiчим укрити: зник його пiджак. Коли i куди - невiдомо.Устинова дiстала звiдкись кiмоно, а "Бориса Лавреньова довелося написати розписку вiд правлiння Союзу письменникiв на взяту для тiла простирадло". Розтин тiла С. РДсенiна було вироблено судмедекспертом Олександром Григоровичем Гiляревскiм 29 грудня 1925Результати розтину були викладенi в "Актi".

Пiджак, вважаiться, насправдi був, але зник з номера РДсенiна. Його так i не знайшли. Що стосуiться "багряною смуги", то, за даними акту експерта, це була "вдавленi борозна довжиною близько 4 см i шириною 1,5 см на лобi" i з'явилася вона "вiд тиску при повiшення".Дослiдник життя i творчостi РДсенiна М. Сидорiн вважаi, що на лобi поета була "не" вдавленi борозна ", а найглибша рана .. На фотографiях зяi абсолютно кругла дiра пiд правою бровою як продовження борозни ..Оскiльки слiд вiд удару або вiд кулi майже зливаiться з борозною, на нього i не звертали уваги протягом 60 рокiв. Роки репресiй, застою. Але посмертна маска РДсенiна жахаi всiх, хто ii бачив ".

Пiсля загибелi поета зi слiв очевидцiв до друку проникли вельми цiкавi вiдомостi. Про те, що на правiй руцi РДсенiна був кривавий слiд, що в кiмнатi стояв цiлковитий розгром, i особливо важливо згадка про восковому, блiдому кольорi особи передбачуваного самогубцi, зовсiм не властивому для тих, хто позбавляi себе життя через повiшення. В одну з газет проникло повiдомлення про лезi бритви i комiрцi, акуратно покладених на столi в номерi готелю. Журналiсти припустили, що РДсенiн спочатку розкрив вену, але не вистачило мужностi, i вiн повiсився. Але тодi РДсенiн з розрiзаною веною повинен був шукати мотузку, прив'язувати ii високо над головою, так що кров повинна була залити i його, i мотузку. Однак про цю деталi в актi Н. Горбова - нi слова.

Що стосуiться мотузки, точнiше, ременя вiд валiзи, то петля, як випливаi з акту судмедекспертизи, не захопила шию. РЖ дiльничний наглядач М. Горбов засвiдчив, що "шия була затягнута не мертвою петлею".На думку дослiдникiв, це вказуi на те, що смерть настала не вiд того, що РДсенiн задихнувся у петлi.Пiдтвердженням для них цього i i те, що нiхто з очевидцiв не сказав про те, чи була на шиi поета странгуляцiонная борозна, яка дуже яскраво повинна була видiлятися на шиi повiсився. Залишаiться гадати, чи була причиною смертi горезвiсна "вдавленi борозна" на лобi, або РДсенiн був пiдвiшений до труби опалення вже в напiвсвiдомому станi, стискаючи рукою трубу iнстинктивно. Або щось ще ..

Медики i дослiдники творчостi поета С. Демиденко i Ф. Морохов вважають, що С. РДсенiн був побитий, серйозно поранений, а потiм задушений подушкою, а самогубство - тiльки iнсценування.

Версiя Хлистова.

У 1985 роцi за всiма цими фактами, документами за справу взявся слiдчий Хлистов. Йому анонiмно надiслали фотографiю, Зроблений пiсля смертi поета. З усiх вище перерахованих фактами Хлистов склав сою версiю смертi РДсенiна.

На думку слiдчого, версiя самогубства, не маi пiд собою нiяких очевидних доказiв, а однi спростування - рука, стискаiться трубу, напруженi м'язи шиi, i "невдала" перша спроба з надрiзом вен, причому вiн порiзав собi праву руку, будучи правшею, не кажучи вже про синцях, нiбито "непомiчених" до цього. РД навiть свiдчення про те, як двоi чоловiкiв виходили з його номера.

За, думку слiдчого, насправдi наступне, двоi чоловiкiв, швидше за все знайомi поетовi, розмовляли з ним, причому один сидiв навпроти столу, за яким сидiв РДсенiн, а другий пiдiйшов до РДсенiну ззаду, i накинув йому на шию зашморг. РЖ синцi на обличчi РДсенiна пояснюються тим, що поет, чинячи опiр, "зрушив" зашморг з шиi на губу. Бачачи такий опiр, друга людина вдарив поета важким предметом по головi, i, поки вiн був без свiдомостi, його задушили i повiсили.

РДсенiн пiшов з життя, але живе неповторне пiсенне iсенiнськи слово. Здавалося б, усе, про що розповiдаi РДсенiн у вiршах, вiн розповiдаi про себе. Але все це глибоко хвилюi кожного з нас. За особистою долею поета постаi його час, його епоха. З далеких двадцятих рокiв поет незримо ступив у наш час i далi в майбутнi.

Час не владний над поезiiю РДсенiна. Давно пiшли в минуле багато подiй, якi хвилювали поета, змiнилася реальнiсть, живив його вiршi. Але кожне нове поколiння вiдкриваi для себе в РДсенiна щось близьке i дороге, тому що його поезiя народжена любов'ю до людини, спiвчуттям до нього, високими гуманiстичними iдеалами.

Список використовуваноi лiтератури

1.С.А. РДсенiн Твори. / / Художня лiтература 1988

2.Е. Хлистаков. Невiдомий С. РДсенiн. / / Москва 1990

3.А.Л. Козаков. Як жив РДсенiн. / / 1991

4.РЖ. Лисцов. Вбивство С. РДсенiна. / / Молода гвардiя 1990

5.РЖ. Еренбург. Смерть РДсенiна / / Лiт. Росiя 1990

Вместе с этим смотрят:

"Грусть и святость" (Поэтическое богословие Николая Рубцова)

"Донские рассказы" Михаила Шолохова

"Живопись слова" в японской поэзии

"Записки из подполья" как исток философии экзистенциализма Ф.М. Достоевского

"Подпольный человек" Ф.И. Достоевского