Британськi легенди й казки

Британськi легенди й казки

ВлНедавно я бачив людину, що не вiрить у казки,- так почав на зорi ХХ сторiччя одне зi своiх есе прославлений англiйський письменник Гiлберт Кит Честертон.- Я говорю не про те, що вiн не вiрить у подii, про якi говориться в казках, - наприклад, що гарбуз може стати каретою. Звичайно, вiн й у це не вiрив.. Але той, про кого я говорю, не визнавав казок в iншому, ще бiльш дивному й протиприродному змiстi. Вiн був переконаний, що казки не потрiбно розповiдати дiтям. Такий погляд (подiбно вiрi в рабство або в право на колонii) ставиться до тих невiрних думках, якi граничать зi звичайною пiдлiстю. РД речi, вiдмовляти в яких страшно. Навiть якщо це робиться, як тепер говорять, свiдомо, сама дiя не тiльки озлобляi, але й розкладаi душу.. Так вiдмовляють дiтям у казкахВ».

Вiдмовляти дiтям у казках воiстину злочин. Той, хто дитиною не вiрив у казки, у дорослi роки не повiрить нi в що. Казки можна назвати поетичним ВлбукваремВ» життя, що готовить людину до читання великоi й складноi книги буття.

Вiльгельм Гауф, автор ВлМаленького МукаВ» й ВлКарлика НосаВ», був прав, назвавши Казку улюбленою дочкою щедроi королеви Фантазii. Але якщо Фантазiя - мати Казки, то батько ii - Реальний Мир. РЖ наскiльки привабливою зовнiшнiстю Казка зобов'язана матерi, настiльки глибиною внутрiшнього змiсту - батьковi. Подiбно своiму старшому братовi Мiфу Казка виражаi й формуi певне свiтосприймання й крiзь примхливий лабiринт вимислу вводить у дiйснiсть. Недарма брати Грiмм пiдкреслювали, що з казок Вллегко виводиться добра мораль, застосовна й у реальному життi. РЖ хоча не в цьому було iхнi призначення й не для того вони складалися, цi якостi породжуються ними, подiбно тому, як зi здоровоi квiтки виростаi гарний плiд без якоi-небудь участi людини. Тому-те й сильна будь-яка щира поезiя, що нiколи не може iснувати без зв'язку з реальним життям, тому що вона з життя виникаi й до неi ж повертаiться, як повертаються до мiсця свого зародження хмари пiсля того, як вони напоять землюВ».

Дiти попросту привласнили (або дорослi великодушно вiддали iм те, що створювали для себе, як вiддають кращий шматок хлiба) бiльшу частину казок, так само як привласнили вони ВлРобiнзона КрузоВ» й ВлГулiвераВ». Можливо, вiдбулося так тому, що рiвень дитячоi свiдомостi в чомусь ближче тим наiвним й одночасно мудрим поданням про природу, про добро й зло, якi виробили народи в пору свого ВлдитинстваВ», у пору початкового пiзнання миру i якi втiленi в казках: у поетичних одягах мир не тiльки з'являiться бiльше барвистим, але й перестаi бути незрозумiлим. А може бути, закладена споконвiчно в людинi тяга до поезii сильнiше вiдчуваiться в дитинствi, i необхiдно нагромадити в собi потужний ii заряд, щоб зумiти протистояти потiм прозi життя? Повсякденнiсть нерiдко страждаi Влсерцевою недостатнiстюВ», i щеплення вiд цiii болiсноi недуги можна одержати тiльки в дитинствi.

З роками ми неминуче втрачаiмо дитячу чистоту погляду, але особливо погано, якщо втрачаiмо й виховану на казках непохитну впевненiсть у кiнцеве торжество справедливостi. Недарма поет мрiяв:

Тiльки дитячi книги читати,

Тiльки дитячi думи плекати..

Душу читача будь-якого вiку, обмита в чарiвному джерелi казки, стаi чистiше й свiтлiше. Однак, щоб душу початку рости, набирати силу й широту, у дитинствi до неi обов'язково повинна доторкнутися паличка казковоi феi. Маленькiй людинi казка, що розбурхуi уяву й в образнiй формi передавальний досвiд багатьох поколiнь, просто необхiдна, щоб пiдготуватися до зустрiчi з бiльшим миром, де можуть чекати випробування не менш важкi, чим у фольклорних героiв.

У народнопоетичнiй творчостi всiх народiв казки займають почесне мiсце. Вони дiляться на чарiвнi й богатирськi (або лицарськi), життiвi (побутовi) i балагурнi, на казки про тварин, у яких виявляються на перевiрку людськi звички. Але в цiлому жанр цей вiдбиваi особливостi традицiйного укладу того або iншого народу, його звичаi й вiрування, iдеали й устремлiння, а нерiдко також найважливiшi вiхи iсторичного шляху.

Бiльше ста рокiв тому англiйський дослiдник i перекладач росiйськоi лiтератури Вiльям Ролстон, рецензуючи знамениту тритомну працю А. Н. Афанасьiва ВлПоетичнi погляди слов'ян на природуВ», прийшов до висновку: ВлЦе багатий рудник для всiх, хто бажаi вивчити теперiшнiй предмет, довiдатися безлiч легенд, що розповiдають у рiзних слов'янських землях про небо й землю, сонцi й мiсяцi, про гори й рiки, громi й вiтрi, хто бажаi скласти деякi поняття про тiй точцi зору, з якоi древнi слов'яни дивилися на життя й смерть, хто хоче ознайомитися з поняттями слов'янських селян нашого часу про навколишню iхню фiзичну природу й про той духовний свiт, який вони собi представляютьВ».

Точно так само, якщо ми хочемо добути дорогоцiннi крупицi знання про духовний свiт народiв, що населяють Британськi острови, те кращим ВлрудникомВ» для цього можуть послужити iхньоi казки. ТРете сказав: щоб зрозумiти поета, треба вiдправитися в його краiну. Але вiрно й iнше: щоб зрозумiти краiну, необхiдно знати творчiсть ii поетiв i першого серед них - народу.

Британський казковий фольклор надзвичайно багатий i рiзноманiтний. Вiн дiйшов до нас iз сивоi старовини й зберiгаi на собi печатка тих епох i тих культур, у надрах яких створювався. Сучасна Великобританiя складаiться iз чотирьох основних iсторично сформованих частин: Англii, Уельсу, Шотландii й Пiвнiчнiй РЖрландii (якi подiленi, у свою чергу, на бiльше дрiбнi адмiнiстративнi одиницi). Гельцi (валлiйцi), пiвнiчнi шотландцi й iрландцi, а також корiннi жителi пiвострова Корнуол й острова Мен - нащадки древнiх кельтiв. Кельтськi племена (пiкти, белги, гели, скотти, бритти й iншi) прийшли на Британськi острови з iвропейського континенту ще в першому тисячорiччi до нашоi ери й принесли iз собою високорозвинену культуру. Скотти передали згодом своi iм'я шотландцям, а вiд бриттiв вiдбулася латинська назва Британiя - його затвердили за завойованими ними землями римськi легiонери. Коли легiони пiшли, на змiну пануванню, що тривало кiлька сторiч, Рима приходить в V-VI столiттях н.е. вторгнення войовничих германських племен англов, саксiв, ютiв i фризiв. Англосакси вiдтiснили кельтiв на захiд i пiвнiч краiни, а також в РЖрландiю й дата захопленоi територii нове найменування - Англiя. Британськi острови нерiдко пiддавалися також у тi часи набiгам скандинавських вiкiнгiв-датчан i норвежцiв (частина яких там й осiла), а в 1066 роцi були скоренi норманами пiд предводительством Вiльгельма Завойовника, що став англiйським королем i поклав початок централiзацii державноi влади.

Вiдзвуки жорстоких битв, що трясли нiколи Британiю, виразно чутнi в ii фольклорi. Цi вiдзвуки чутнi в iрландських сагах - епiчних прозаiчних оповiданнях з вiршованими вставками, чудових пам'ятниках кельтськоi культурноi спадщини. РЗхнiм улюбленим героiм став безстрашний воiн Кухулiн, чий удар рогатим списом непереборний, а самому йому, як говорить одна iз саг, властивi лише три недолiки: те, що вiн був занадто молодий, занадто смiливий i занадто прекрасний. Цi вiдзвуки чутнi у валлiйських легендах про короля Артурi й лицарях Круглого Стола, якi послужили основою для безлiчi лiтературних обробок - вiд створеноi в XII столiттi ВлРЖсторii бриттiвВ» Гальфрида Монмутського й зтАЩяви вшийся три сторiччя через блискучу епопею Томаса Мелорi ВлСмерть АртураВ», що ввiйшла в скарбницю свiтовоi класики, до трилогii сучасноi англiйськоi письменницi Мерi Стюарт ВлКристальний гротВ», ВлПорожнi пагорбиВ», ВлОстаннi чарiвництвоВ» (1970-1979).

Вiдштовхуючись вiд роману Мелорi й пародiюючи не стiльки його, скiльки породжений iм потiк стилiзацiй пiд середньовiччя, в 1889 роцi Марко Твен написав дотепну iсторико-фантастичну повiсть ВлЯнки з Коннектикуту при дворi короля АртураВ».

Артуровськi легенди, зародившись у п'ятому столiттi, складалися протягом тривалого часу й пройшли кiлька стадiй у своiму розвитку. Фiгура короля Артура, що i то безстрашним воiном, то справедливим i мудрим правителем, виросла поступово для кельтiв у символ опору iноземнiй навалi - спочатку англосакському, а потiм i норманському. Народ надiлив у своiх сказаннях Артура безсмертям, виразивши вiру в те, що вiн не вмер, а лише поринув у сон разом з вiдданими лицарями й чекаi заповiтноi години, щоб прийти рятуйте!. Завдяки природним контактам кельтов-валлiйцiв з iншими народами король Артур i його славнi лицарi, його добрий порадник - вiщун i чарiвник Мерлин стали також надбанням англiйського, фольклору, вiдправилися в переможний хiд по iвропейському континентi, почавши з мирного завоювання Францii. Та ж доля осягла мистецьки уплетену в артуровський цикл романтичну легенду про Тристана й РЖзольду, що одержала найширше поширення, дiйшовши до слов'янських земель.

По усiм свiтi рознеслася слава про шляхетного розбiйника Робiнi Гуде. У баладах англiйських менестрелiв вiн оспiваний як веселий i вiдважний захисник народу вiд усiляких гнобителiв, завжди готовий пiдняти лук, що б'i без промаху, в iм'я волi й справедливостi. Таким тАУ який туго натягнув свiй лук - зображенi легендарний стрiлець i на пам'ятнику, спорудженому в його честь у мiстi Ноттiнгемi, столицi того графства, де перебуваi Шервудський лiс, що служив пристановищем Робiну Гуду i його лихим, що не вiдаi страху молодцям. З народних балад Робiн Гуд ступнув на сторiнки класичноi лiтератури (вiн згадуiться в Шекспiра й Вальтера Скотта), як ступнули туди героi легенд артуровського циклу.

Багатство вiтчизняного фольклору, що надихав багатьох поетiв, прозаiкiв i драматургiв, обумовило особливу популярнiсть жанру лiтературноi казки в Англii. Щедру данину цьому жанру в XIX -XX столiттях вiддали Чарлз Дiккенс i Вiльям Мейкпис Теккерей, Льюiс Керрол й Едвард Лiр, Оскар Уайльд i Редьярд Кiплiнг, Беатрис Поттер i Памела Треверс, Джеймс Баррi й Алан Мiлн, Джон Толкiн i Дональд Бисет. Благодатний ТСрунт для створення Алiси, що побувала в Зазеркальi, i Мэри Поппинс, Щасливого Принца й Питера Пена, ведмежати Виннi-Пуха й добрих хобитiв - породження авторськоi творчоi фантазii - була пiдготовлена невичерпною фантазiiю народноi. РЖ немов пiдтверджуючи цю наступнiсть, пустотливе чортеня Пак, або Робiн Добрий Малий, знайомий нам по фольклорi, з'являiться як дiюча особа в шекспiрiвському ВлСнi в лiтню нiчВ», а багато пiзнiше - у книгах кiплiнговських казок.

Обидвi ВлАлiсиВ» належать до так називаних лiтературних казок - жанру, що одержав в Англii - на вiдмiну вiд Нiмеччини й деяких iнших iвропейських краiн - широкий розвиток лише до середини XIX в. ВлКороль Золотоi рiкиВ» Джона Рескiна (написаний в 1841 р., опублiкований в 1851 р.), ВлКiльце й трояндаВ» Теккерея (1855), ВлДiти водиВ» Чарлза Кiнгслi (1863), численнi казки Джорджа Макдоналда (60-i-80-i роки), ВлЧарiвна кiсточкаВ» Дiккенса (ВлРоман, написаний пiд час канiкулВ», 1868) по-своiму розробляли найбагатшу фольклорну традицiю Англii. До теоретичного ВлреабiлiтацiiВ» казки в Англii на початку столiття звернулися ще романтики, що протиставили утвори народноi фантазii утилiтарно-дидактичнiй i релiгiйнiй лiтературi. Правда, у власнiй художнiй практицi англiйськi романтики використали народну казку мало, звернувши свою увагу в основному на iншi жанри. Однак теоретичнi установки романтикiв початку столiття, широке використання ними рiзних фольклорних форм у власнiй творчостi пiдготували ТСрунт для бурхливого розвитку лiтературноi казки в Англii, що почались в 50-х роках XIX в. Важливими вiхами на шляху до створення нового жанру було знайомство iз творчiстю iвропейських романтикiв, особливо нiмцiв, i вихiд перших перекладiв на англiйську мову казок братiв Грiмм (1824) i Г. X. Андерсена (1846).

Письменники, що звернулися до жанру лiтературноi казки, переосмислювали його в рамках власних iдей i концепцiй, надаючи йому iндивiдуальне звучання. Рескiн, Кiнгслi й Макдоналд використають ВлморфологiюВ» казки, пристосовуючи морфологiю англiйського й нiмецького фольклору для побудови власних казкових оповiдань, витриманих у християнсько-етичних тонах, у цiлому не виходити за межi допускають структурою народноi казки редукцiй, замiн й асимiляцiй. Особливу роль грають у них конфесiональнi замiни. Дiккенс i Теккерей створюють у своiх казках досить вiдмiнний за самим духом органiчний сплав, у якому надзвичайно сильний елемент пародii (часом i самопародii). РЖронiчно переосмислюючи характернi теми власноi реалiстичноi творчостi й романтичнi казковi мотиви й прийоми, вони далеко вiдходять вiд строгоi структури народноi казки, зберiгаючи лише окремi ii ходи й характеристики.

ВлАлiса в Краiнi чудесВ» i безумовно, набагато ближче до цiii останньоi, iронiчноi лiнii розвитку лiтературноi казки Англii. Однак вони багато в чому й вiдрiзняються вiд вiдомих нам добуткiв цього роду. У першу чергу ця вiдмiннiсть криiться у функцiональному характерi самоi iронii. У планi iронii казки Дiккенса й Теккерея орiiнтованi на другосортнi зразки мелодраматичноi й пригодницькоi лiтератури, а також у вiдомому змiстi на власнi добутки (в обох випадках ми знаходимо в них iронiчнi моделi власних тим, характерiв, сюжетiв). РЖронiя тут насамперед пародiйна або самопародiйна. РЖронiя Керрола носить принципово iнший характер: вона ближче до тiii набагато бiльше загальноi категорii, що у застосуваннi до нiмецьких романтикiв одержала назву Влромантичноi iронiiВ».

У своiй творчостi Керрол звертаiться до фольклору, не обмежуючи себе однiiю лише чарiвною казкою, хоч остання, безумовно, i вiдiграi важливу роль у генезисi його добуткiв. Структура народноi казки перетерплюi пiд пером Керрола змiни. Вони вiдчуваються вже в зав'язцi ВлАлiси в Краiнi чудесВ». ВлВiдправленняВ» Алiси вниз але кролячiй норi нiяк не пiдготовлена: вона спонтанна - Влзгоряючи вiд цiкавостi, вона побiгла за нимВ» (за Кроликом) i т.i. - i не зв'язанi нi з попередньою ВллихомВ», нi з ВлшкiдництвомВ», нi з ВлнедостачеюВ» або якими б те не були iншими ходами казкового канону. ВлНедостачаВ» з'являiться лише тодi, коли, Заглянувши в замкову щiлину, Алiса бачить за замкненими дверима сад дивноi краси. За нею треба ряд часток ВлнедостачВ», пов'язаних з рiзними невiдповiдностями в росту Алiси щодо висоти стола, на якому лежить ключик, замковоi щiлини, щiлини й iн. Лiквiдацiя основноi ВлнедостачiВ» ( щовiдбуваi в главi VIII, коли Алiса, нарештi, вiдмикаi золотим ключиком дверi й попадають у сад) не веде до розв'язки - чудесний сад виявляiться царством хаосу й сваволi, спереду ще гра в крокет, зустрiч iз Герцогинею, Грифоном i Черепахою Квазi, суд над Валетом i пробудження. Жоден iз цих епiзодiв не пiдготовлений попередньою дiiю, не ВлпаренийВ» елементам зав'язки або розвитку дii. Розв'язка також не пiдготовлена традицiйними ходами, як i зав'язка. РЖ якщо ВлнедостачаВ» у фольклорнiй казцi й може спочатку бути вiдсутнiм, з'являючись лише пiсля необхiдноi ВлвiдправленняВ» героя (щодо цього ВлКраiна чудесВ» коштуi ще досить близько до канону), те спонтаннiсть, необТСрунтованiсть (з погляду традицii) розв'язки становить ii разючу вiдмiннiсть вiд фольклорноi норми. Сталева конструкцiя причинно-наслiдкових зв'язкiв, характерна для народноi казки, в ВлКраiнi чудесВ» рiшуче порушуiться. Казка кiнчаiться не тодi, коли Алiсi вдалося лiквiдувати основну ВлнедостачуВ» i не тому, що iй удалося це зробити. Просто кiнчаiться сон, а разом з ним i казка.

Як й в iнших iвропейських краiнах, в Англii починаючи з епохи романтизму пiдвищений iнтерес до казок проявляiться в рiзних формах. Поряд з письменниками, що вiдштовхувалися вiд народно-поетичноi традицii, але творившими свiй власний уявлюваний мир, ретельно трудилися вченi-фiлологи, збираючи пам'ятники британського фольклору й прагнучи зафiксувати iх у первозданному видi, зi збереженням всiх дiалектичних, етнографiчних й iнших особливостей. Нарештi, був третiй, промiжний шлях, яким iшли Шарль Перо у Францii й брати Грiмм у Нiмеччинi, - коли фольклорний запис пiддавався тонкому стилiстичному виправленню, зберiгаючи разом з тим зачарування оригiналу. Характеризуючи такого роду лiтературнi обробки, И. С. Тургенiв вiдзначав iз приводу переведених iм чарiвних казок Перо: ВлВони веселi, цiкавi, невимушенi, не обтяженi нi зайвою мораллю, нi авторськоi претензiiю; у них ще почуваiться вiяння народноi поезii, iх нiколи створила; у них i саме та сумiш чудесного i повсякденного-простого, пiднесену й забавного, котра становить вiдмiтну ознаку теперiшнього казкового вимислуВ».

З початку 19 сторiччя й до нинiшнього часу з'явилася безлiч зборiв британського фольклору, витриманих у рiзному ключi: вiд досить вiльних переробок до строго наукових, систематизованих i прокоментованих публiкацiй. Але, мабуть, найбiльший успiх випав на частку того типу видань, де первiснi тексти при дбайливому вiдношеннi до них пiддалися все-таки деякоi лiтературноi редактурi або (якщо мова йде про спадщину народiв кельтськоi групи) перекладу на загальанглiйську мову, що полегшило сприйняття масовому читачевi. Прикладами такого типу видань XIX столiття можуть служити ставши вже ВлканонiчнимиВ» збори англiйських i кельтських казок Джозефа Джекобса (намагались мiнiмально правити оригiнальнi тексти), шотландських казок Роберта Чемберса й Ендрю Ленга, iрландських - Вiльяма Батлера Йейтса, що видаiться поета й драматурга, лауреата Нобелiвськоi премii, все життя зобовтАЩязав багатством фарб й образнiстю фольклору, що з поколiння в поколiння передавався на прекраснiй i багатостраждальнiй землi Ейре.

У важких iсторичних умовах складався й розвивався казковий фольклор Британських островiв. Нашарування столiть лягли на нього й виднi як рiчнi кiльця на зрiзi стовбура могутнього дуба. У самiй древнiй, серцевиннiй частинi виявляються ще язичеськi повiр'я й мiфи, магiчнi й ритуальнi обряди, якi виявилися дуже стiйкими й почали потiм спiвiснувати навiть iз християнським свiторозумiнням. У казках продовжуi жити те ворожий, те дружнiй людинi багатоликий мир фантастичних iстот - драконiв i велетнiв, русалок i водяних, ельфiв i фей, браунiв й лепреконiв, гоблiнов i бiсеняти.

Народ не може вважатися скореним, поки в нього не вiдняли його пiснi й казки. От чому так запекло переслiдували англосакси iрландських, шотландських i валлiйських бардiв, справедливо бачачи в них головних хоронителiв кельтських традицiй; але й самим англосаксам (iх найбiльш значним добутком донорманнськоi епохи стала героiчна поема про Беовульфе), довелось зазнати натиск скандинавського й французького епосу, що принесли iз собою завойовники з континенту. Як саму священну релiквiю оберiгали селяни фольклор, що дiстався iм вiд предкiв, i збагачували його новими мотивами, вiдстоюючи тим самим своя самобутнiсть. Ця самобутнiсть народiв, що створювали британськi казки, чiтко проступаi в них.

Навiть у перекладi на ВлстандартнийВ» англiйську мову (а тим бiльше на росiянин), коли втрачаiться специфiка того або iншого дiалекту, зберiгаiться неповторний колорит, що властивий фольклору рiзних областей краiни. При глибиннiй спiльностi кельтських корiнь валлiйськi легенди не схожi на шотландськi, а тi, у свою чергу, - на iрландськi саги; i всi разом вони помiтно вiдрiзняються вiд властиво англiйських казок.

Поряд iз цим впадаi в око, що деякi героi й сюжети кочують iз одного фольклору в iншiй, причому не тiльки коли мова йде про народи, якi сусiдять один з одним або живуть у рамках однiii держави. Так, примiром, англiйська казка ВлВигiдна угодаВ» (iснуi ii варiант за назвою ВлВершки або корiнцi?В») нагадуi росiйську казку ВлМужик, ведмiдь i лисицяВ» з афанасьiвського збiрника; ВлДжонi-пончикВ» поводиться точнiсiнько як наш ВлКолобокВ»; ВлЯк Джек ходив щастя шукатиВ» досить походить на грiммовських ВлБременських музикантiвВ»; ВлОчеретяна шапкаВ» викликаi в пам'ятi не тiльки ВлКороля ЛiраВ», але й ВлПопелюшкуВ»..

Деякi британськi казки вже мiцно влаштувалися на росiйському ТСрунтi (ВлТри ведмедiВ», перекладання якоi зробив Лев Толстоi, або ВлТри поросятиВ»), з iншими читач знаком поки гiрше. Тим цiннiше, що наша книга як би запрошуi пiти радi стародавнього розповiдача казок притчi про будiвельника Гоба: бiльш уважно глянути на чудесну Влкраiну королiв i королев, поетiв i пророкiв, учених i чаклунiв, розумних дружин i дурних чоловiкiв, а може бути, навiть i фей, i примар, i мовцiв птахiв i звiрiв (якi говорять куди розумнiше, нiж iншi люди)В». РЖ той, кому довелось побачити крiзь чарiвне кiльце британських казок краiну народноi фантазii, напевно побачить там чимало повчального.

Казки вчать, але без назидательно пiднятого перста. Тим бiльше - казки Альбiону, якi найчастiше неабияк присмаченi традицiйним британським гумором. Суцiльно й поруч до них можна застосувати пушкiнськi слова:

Казка неправда, так у нiй натяк! Добрим молодцям урок.

РЖрландська iсторiя про учня злодiя починаiться зi знаменного попередження: ВлСтародавнi сказання зневажають дрiбною мораллюВ». А оповiдання ВлЛедача красуня i ii тiточкиВ» завершуiться визнанням: Вл..по правдi говорячи, хлопчики й дiвчинки, хоча ця iсторiя й забавна, мораль у нiй зовсiм неправильнаВ». Проте слухач i читач казок неодмiнно виносить iз них бiльшу й правильну мораль. Вона полягаi в тому, що жадiбнiсть i злiсть, черствiсть i лiнь караються, а доброта й вiдданiсть, чеснiсть i кмiтливiсть, завзятiсть i працьовитiсть винагороджуються.

Саме такi кращi казки Британських островiв, де висока духовнiсть осяяна свiтлом щироi поезii.

Лiтература

1. Бэлза С. Сквозь волшебное кольцо сказок. тАУ М.,1987

2. Честерон Г.К. Письменник у газетi. Художня публiцистика. - К.,2004

3. Пропп В.Я. Трансформацiя чарiвних казок.- Сб. ВлФольклор i дiйснiстьВ». К., 2005.

4. Демурова Н.М. Алиса в Стране чудес и Зазеркалье тАУ М., 1976

Вместе с этим смотрят:

"Грусть и святость" (Поэтическое богословие Николая Рубцова)

"Донские рассказы" Михаила Шолохова

"Живопись слова" в японской поэзии

"Записки из подполья" как исток философии экзистенциализма Ф.М. Достоевского

"Подпольный человек" Ф.И. Достоевского