В. Винниченко тАУ письменник i громадський дiяч
В. Винниченко тАУ письменник iгромадський дiяч
Пiвстолiття штучного забуття iменi Винниченка зробили свою лиху справу. Хто такий Винниченко? Полярнiсть суджень про цю людину може ошелешити будь-кого. "Лiтературний генiй Украiни"; "великий партач життя"; "старий вовк украiнськоi контрреволюцii"; "художник, розiп'ятий на хрестi полiтики.." Зауважмо: йдеться про людину, яка створила два десятки п'iс, що ставилися на сценах Берлiна, Праги, С.-Петербурга, Рима, Парижа.. Його лiтературний дебют захоплено вiтали РЖван Франко i Леся Украiнка; його твори охоче перекладали iноземними мовами, а в 20-тi роки були виданi в Харковi у 24-томному зiбранi. Зрештою, Володимир Винниченко тАУ глава украiнського уряду в часи УНР..
Народився Володимир Винниченко 16 липня (28-го за новим стилем) 1880 року у мiстi РДлисаветградi колишньоi неосяжноi Херсонськоi губернii. Тепер це Кiровоград географiчний центр Украiни. Наступного дня Володимира хрестили в церквi, яка й досi стоiть у центрi мiста. В графi, де зазначаються данi про батькiв, протоiiрей Захарiя записав: "батько тАУ Кирило Василiв, син Винниченка, селянин-власник з села Веселого Кута тАУ Григорiвни РДлисаветградського повiту Бешбайракськоi волостi; мати тАУ РДвдокiя, Онуфрiiва дочка, законна його дружина Обоi тАУ православного вiросповiдання". Обставини дитинства Володимира Винниченка частково можна вiдтворити на пiдставi залишених його дружиною нотаток. Оповiдають вони про найбiльш ранню пору в життi В. Винниченка тАУ його першi нахили, пригоди, iгри, оточення. Улюбленi мiсця дитячих розваг тАУ рiчка РЖнгул, вали староi фортецi, великий мiський сад. Грали в ТСудзики, цурки, запускали голубiв, купалися в РЖнгулi, шукали пташинi гнiзда й скарби, взимку каталися на ковзанах. Деякi з тих розваг були досить ризикованi. Перепливаючи якось разом iз дорослими широкий ставок, Володимир мало не втопився, але був урятований старшими. РЖншого разу мчав верхи на конi попереду табуна тАУ кiнь злякався чогось, скинув малого верхiвця. Пощастило: конi, пролiтаючи степом, не зачепили копитами хлопчика.
Дещо iз скарбницi спогадiв про власне дитинство згодом вiдiб'iться i на сторiнках прозових творiв В. Винниченка. Оповiдi його матерi, зафiксованi Розалiiю Якiвною Винниченко, дають пiдстави припустити, що в пору свого отроцтва Володимир був схожий на Федька-халамидника з однойменного оповiдання, написаного Винниченком десь у 30-лiтньому вiцi.
Чимось вiн видiлявся з-посеред своiх ровесникiв. Мав надзвичайно чiпку пам'ять. Рано навчився читати тАУ сталося це непомiтно для його рiдних. Сусiдських дiтей "тримав трохи в терорi, бо був дуже сильний для свого вiку й упертий". Курити почав, ще будучи дитиною. Надзвичайно любив волю, повiтря, рух. Був гордим, незалежним у вчинках i рiшеннях.
Навчатися Володимира вiддали до народноi школи. Шкiльнi премудрощi виявилися для нього нескладними. Мабуть, через те директор школи переконав батькiв, що iхньому синовi треба вчитися далi. Так Володимир невдовзi переступив порiг РДлисаветградськоi чоловiчоi класичноi гiмназii. То був досить демократичний навчальний заклад. Освiту тут здобували дiти не лише дворян та чиновникiв, а й мiщан, цеховикiв, селян. У рiзний час в гiмназii навчалися в майбутньому вiдомi люди: польський поет Ярослав РЖвашкевич, Нобелiвський лауреат фiзик РЖгор Тамм, один iз творцiв "Катюшi" Георгiй Лангемак, росiйський сатирик Дон-Амiнадо.
Цiкавим педагогiчним закладом було також земське училище, директором якого на початку 80-х рокiв минулого столiття був Михайло Ромулович Завадський, людина прогресивних поглядiв. Там викладали такi блискучi педагоги, як професор Вiктор Григорович, лiнгвiст; етнограф та iсторик Володимир Ястребов. В училищi навчалися брати Тобiлевичi, майбутнiй меценат i громадський дiяч РДвген Чикаленко, спiвець степовоi Еллади РДвген Маланюк, автор "Чотирьох шабель" i "Вершникiв" Юрiй Яновський.
Загалом у пору дитинства Володимира Винниченка iлисаветградська iнтелiгенцiя створювала мiсту репутацiю культурного центру. Стихiя та захоплювала i його. Зневага до украiнського, презирство до мужицького викликали в нього протест. Володимировi не раз зауважували, маючи на увазi його простий одяг i украiнську мову: "Мы тебя учим не на свинопаса, а на чиновника", тАУ а вiн тiй зверхностi кидав свiй напiвхлоп'ячий виклик. На випускний iспит одяг солом'яного бриля, вишиту сорочку, на руку взяв кирею.
Документа про закiнчення РДлисаветградськоi гiмназii Володимиру Винниченку не видали. Через якийсь час вiн iде до Златополя, екстерном складаi випускнi iспити в Златопiльськiй гiмназii i одержуi змогу продовжити освiту. У 1900 роцi вiн стаi студентом юридичного факультету Киiвського унiверситету.
Дев'ятнадцяте столiття закiнчилося. Украiнський нацiонально-культурницький рух на зламi столiть рiзко полiтизуiться. Виникають украiнськi полiтичнi партii, якi висувають демократичнi гасла, заносять до програм iдею автономii Украiни. Ключовою постаттю в революцiйних процесах початку нового столiття стаi студент. РЖсторик РЖ. Лисяк-Рудницький з цього приводу дотепно зауважив: "На полiтичну сцену виходить тип революцiйного юнака з "Комунiстичним манiфестом" в однiй кишенi й з "Кобзарем" у другiй".
На юридичному факультетi унiверситету Винниченку судилося навчатися недовго, трохи бiльше року. Там вiн прилучився до украiнськоi студентськоi громади, згодом тАУ увiйшов до новоствореноi Революцiйноi Украiнськоi партii. Прокламацii, нелегальна лiтература, виступи перед робiтниками, переховування вiд недремного жандармського ока.
4 лютого 1902 року В. Винниченка арештували i вiдправили до Лук'янiвськоi тюрми. З унiверситету, ясна рiч, вигнали. А восени забрали на вiйськову службу до 5-го саперного батальйону, що таборував у Киiвi. Проте й там вiн продовжував займатися революцiйною роботою. Нового арешту не став чекати i 1 лютого 1903 року втiк з батальйону, щоб податися в Галичину. То була його перша емiграцiя.
Дивна це пора в життi молодого Винниченка. Революцiйна пропаганда, арешти, тюрма, солдатськi казарми тАУ i водночас напружена, гарячкова лiтературна робота. Восени 1902 року журнал "Киевская старина" надрукував його перше оповiдання, написане ще в Златополi, тАУ "Сила i краса". Лiтературний дебют Винниченка-прозаiка вiдбувся.
РЖ ось вiн iде до мiста РЖвана Франка, де швидко налагодить зв'язки з галицькими партiями, писатиме брошури й листiвки, якi сам же нелегально доставлятиме на Надднiпрянську Украiну, аж поки його ще раз не арештують. Ув'язнення, яке розтягнеться тепер на цiлих два роки. Ворота волi перед Винниченком розчинять лише революцiйнi подii 1905 року. РУП у цю пору перетворюiться в Украiнську соцiал-демократичну робiтничу партiю. Винниченко тАУ один з ii лiдерiв. Вiн подорожуi по Украiнi, постiйно перебуваi в гущi народнiй, де поiднуi пропагандистську роботу з лiтературною: "унiверситети життя" дають йому багатий матерiал для оповiдань, якi згодом здобудуться на захоплену оцiнку РЖвана Франка ("Голота", "На пристанi", "Раб краси", "Темна сила", "Моi останнi слово", "Умiркований та щирий", "Студент", "Малорос-iвропеiць", "Записна книжка" та iншi.).
На сторiнках цих творiв вiдбилися, зокрема, й бурхливi подii 1905 тАУ 1907 рокiв. Зi сцени пожежi починаiться новела "Студент". Палаi село тАУ а люди наiвно вiрять, що виннi в цьому студенти. Ворогом вони вважають того, хто насправдi i iхнiм захисником. Трагiчна легковiрнiсть, якою вмiло манiпулюi влада, захищаючи себе i спрямовуючи невдоволення людей на ворогiв придуманих, а не справжнiх.
У п'iсi Винниченка "Дисгармонiя" (1907) один iз диригентiв чорносотенних погромiв просто пiдкупляi босякiв: "Я вгощаю тих, хто демократiв буде завтра бити." А iнший такий самий "диригент" iнструктуi напередоднi погрому: "Пусть будет так, как будто это сам народ.."
У 1906 роцi вже вiдчувалося, що реакцiя бере гору. Восени того ж 1906-го Винниченка арештували втретi. РЖ знову тАУ Лук'янiвська тюрма, камера, в якiй разом з ним тАУ Сергiй РДфремов, Юрiй Тищенко, Володимир Степанкiвський. Винниченко вчить англiйську мову, трохи пише. Суд мав вiдбутися 12 жовтня 1907 року. РДвген Чикаленко, вiдомий меценат, добився, щоб Винниченка випустили на поруки пiд заставу в 500 золотих карбованцiв. Так що коли пiдiйшов день суду тАУ друзi-полiтв'язнi вже перетинали австрiйський кордон.
Львiв, Вiдень, Женева, Париж, Флоренцiя, острiв Капрi, Берлiн.. На цiлих сiм рокiв Винниченко знову опиняiться в емiграцii Аж до початку першоi свiтовоi вiйни. "Живеш тАУ як сорока на тину", тАУ написала йому якось мати, виливаючи в листi до сина свою журбу i нарiкаючи на родиннi нестатки.
1907 тАУ 1914 роки були для нього надзвичайно плiдними. Один за одним з-пiд пера Винниченка виходять повiстi, романи, п'iси: "Чеснiсть з собою", "Заповiти батькiв", "Рiвновага", "Божки". Цi та iншi твори збуджували неабиякий читацький iнтерес в Украiнi i в Росii, викликали гострi дискусii.
Втiм, до Винниченка приходить i справжня слава. На сценах захiдноiвропейських театрiв iдуть спектаклi за його п'iсами "Базар", "Брехня", "Чорна пантера i Бiлий Ведмiдь".. Майже всi новi романи украiнського письменника вiдразу друкуються у перекладi в престижних росiйських часописах i виходять окремими виданнями.
Час вiд часу нелегально, пiд чужим прiзвищем, вiн приiздить в Украiну. РЖнколи тАФ разом iз Розалiiю Якiвною Лiфшиць, з якою одружився в 1911 роцi. Розалiя тодi була студенткою Сорбоннського унiверситету, готувалася стати медиком.
1914 рiк. У серпнi почалася свiтова вiйна. Наступного ж дня властi вчинили повний розгром украiнства: закрито украiнськi газети, видавництва, культурнi осередки. Украiнська iнтелiгенцiя починаi гуртуватися в С.-Петербурзi, в Москвi. До Москви переiздить родина iсторика Михайла Грушевського, ще ранiше з'являються там i Винниченки.
20 листопада 1916 року вийшов перший номер журналу "Промiнь". Це був тижневик лiтератури, науки, мистецтва й громадського життя. Серед спiвробiтникiв "Променя" тАУ Олександр Лотоцький, Володимир Винниченко, Михайло Грушевський, Сергiй РДфремов, Дмитро Дорошенко, Олександр Олесь, Павло Тичина, Григорiй Чупринка. Пiд дахом одного журналу збиралися майбутнi провiдники украiнськоi революцii, а от у звичайному, повсякденному життi взаiмного порозумiння вистачало не завжди. Непростими були й стосунки Грушевського та Винниченка.
23 лютого 1917 року (8 березня за новим стилем) петроградськi робiтники оголосили страйк. Солдати вiдмовилися стрiляти в людей i перейшли на бiк робiтникiв. Вулицi росiйськоi столицi наповнилися демонстрантами. Микола II зрiкся престолу, уряд розбiгся, жандарми поховалися.
Царський режим розпався. У краiнi почалося безладдя.
У Киiвi 17 березня 1917 року створено Украiнську Центральну Раду. Головою ii став Михайло Грушевський. Винниченко тАУ заступник Голови Центральноi Ради. Саме йому доручено було оголосити учасникам Вiйськового з'iзду РЖ Унiверсал, яким проголошувалася автономiя Украiни.
Обставини, проте, складалися несприятливо для Центральноi Ради. Млява, невиразна полiтика призвела до втрати довiр'я мас; зсередини Центральну Раду руйнували iдейнi конфлiкти мiж лiдерами. Настали, як писав лiтератор i громадський дiяч Сергiй РДфремов, "божевiльнi подii божевiльного часу".
Володимир Винниченко у 1918 роцi склав повноваження як Голова Генерального Секретарiату. Його дiяльнiсть на цьому державному посту сповнена була тяжких суперечностей. Пiсля поразки УНР Винниченка мучать тяжкi сумнiви щодо правильностi полiтики Центральноi Ради i Директорii Вiн постiйно перебуваi мовби в подвiйному колi. Визволення соцiальне тАУ i нацiональне; iдея соцiалiстична тАУ й iдея нацiональна, тАУ ось двi зiрки, що вели його за собою. Винниченко прагнув поiднати, примирити одне з другим, i.опинявся мiж двох сил, здобуваючи все бiльше ворогiв як в одному, так i в другому таборi.
У травнi 1920 р. Винниченко зважився на вiдчайдушний крок: прагнучи вбрати бiльшовизм в украiнську одежу, вiн поiхав на переговори до Москви, а потiм до Харкова. Переговори скiнчилися нiчим, i у вереснi 1920 р. Винниченко, долаючи труднощi, знову виiхав за кордон, тепер уже назавжди.
Пiсля повернення Винниченка за кордон i кiлькох його рiзких виступiв проти практики бiльшовизму V з'iзд Рад у Харковi оголошуi його "поза законом" i "ворогом народу". Сам же Винниченко з дружиною оселяiться в Нiмеччинi, пiд Берлiном. Разом з Микитою Шаповалом береться за видання журналу "Нова Украiна". Виношуi iдею створення "Украiнфiльму" i навiть умовляi М. Грушевського, який тодi жив у Вiднi, написати сценарiй для кiнофiльму "Запорожцi". Листуiться навiть з молодими письменниками радянськоi Украiни тАУ Григорiiм Косинкою, Валерiаном Пiдмогильним, Олексою Слiсаренком. Там, на Украiнi, його твори ще охоче друкують. У 20-х роках . кооперативне видавництво "Рух" видало навiть 24-томне зiбрання творiв Винниченка!
У Нiмеччинi з-пiд пера письменника з'являються новi твори тАУ повiсть "На той бiк", у якiй вiн осмислюi гiркi уроки украiнськоi революцii, соцiально-утопiчний роман "Сонячна машина". Протягом 20-х рокiв п'iси Винниченка широко ставляться на сценах iвропейських театрiв. За його драмою "Чорна Пантера i Бiлий Ведмiдь" у Нiмеччинi знiмають кiнофiльм "Чорна Пантера", який користуiться успiхом.
В лютому 1925 р. Володимир Кирилович i Розалiя Якiвна переiхали до Парижа. Винниченка все бiльше захоплюють проекти влаштування життя на началах гармонii. Вiн пише трактати "Щастя" i "Листи до юнака", в яких обТСрунтовуi принципи простоти й природностi людського життя.
Зрештою, Винниченко знаходить на березi Середземного моря, за тисячу кiлометрiв вiд Парижа, напiвзруйновану ферму, купуi ii i в жовтнi 1934 року переiздить з Розалiiю Якiвною на нове мiсце.
17 рокiв у Муженi, в "Закутку"' (так письменник назвав свою садибу), тАУ особлива доба в його долi. Все болючiше вiдчуваiться iзольованiсть i покинутiсть. Настаi рiшуча переоцiнка суспiльних, моральних i полiтичних цiнностей. Винниченко зневiряiться в можливостi хiрургiчним способом змiнити суспiльнi стосунки i наблизити людей до щастя. Революцii залишають в iсторii людства кривавий слiд. Протистояння ж мiж капiталiстичним Заходом i комунiстичним Сходом набуваi таких форм, що це починаi загрожувати знищенням самоi цивiлiзацii. Як вийти з цього глухого кута? Це головне питання, над яким роздумував муженський самiтник i дивак Володимир Винниченко. Шукаючи вiдповiдi, вiн вибудовував своi проекти майбутнього гармонiйного життя. "Найкращою дитиною своiю" називав Винниченко велику, в двох томах, фiлософсько-етичну працю "Конкордизм" (конкорд тАУ по-французьки означаi "злагода", "примирення").
РЖдеi конкордизму пронизують твори, написанi в Муженi: щоб примирити двi ворогуючi системи, Винниченко висуваi принцип колектократii, тобто кооперування, при якому всi працюючi на тому чи iншому пiдприiмствi i одночасно спiввласниками його.
Коли почалася друга свiтова вiйна, iдеолог III рейху Альфред Розенберг пропонував Винниченку утворити на Украiнi марiонетковий уряд на зразок уряду Квiслiнга в Норвегii. Винниченко вiдмовився. Вiдмова коштувала кiлькох тижнiв концтабору.
Втiхою для Винниченка стало малярство. Вiн освоював досвiд iвропейського модернiзму, захоплювався Пiкассо, який довгий час мешкав тут же, у Муженi, Браком i Матiсом. Час вiд часу до "Закутка" навiдувалися художники Микола Глущенко з дружиною, Олександр Архипенко, Михайло Жук, Сергiй Мако. Малярська спадщина Винниченка загалом складаi близько сотнi робiт. Палiтри i пензля вiн не покидав до самоi смертi.
6 березня 1951 року Володимира Кириловича Винниченка не стало. Величезний його архiв невдовзi було перевезено з Мужена до США, де вiн i зберiгаiться досi в Колумбiйському
унiверситетi. Зусиллями професора Григорiя Костюка за кордоном здiйснено кiлька важливих посмертних видань В. Винниченка (два томи унiкальних "Щоденникiв", роман "Слово за тобою, Сталiне!", повiсть "На той бiк"). Але значна частина творiв вигнанця з Украiни ще й досi невiдома читачам (бiльша частина щоденникiв, романи "Вiчний iмператив", "Лепрозорiй".
Володимир Винниченко дебютував у лiтературi зовсiм молодим. Першi його твори, якi збереглися, тАУ поема "Повiя" та оповiдання "Народний дiяч". Проте заявив про себе письменник оповiданням "Сила i краса"; з нього, власне, й починаiться лiтературна бiографiя В. Винниченка (згодом воно прибираi нову назву "Краса i сила").
Рання проза Володимира Винниченка докладно розглянута в статтях РЖ. Франка та Лесi Украiнки. Тут же варто наголосити на тих рисах, якi привертали до оповiдань i повiстей молодого письменника посилену увагу тодiшнього читача.
По-перше, надзвичайно широкий i точний соцiологiчний "зрiз" украiнського суспiльства, показаний спостережливим автором з акцентами на рiзких соцiальних контрастах. (В одному з видань 20-х рокiв оповiдання В. Винниченка так i групували: "Дiти", "Наймити-заробiтчани", "Солдатчина", "1905 рiк", "Тернистим шляхом", "Нацiональне питання").
По-друге, В. Винниченко, маючи перед очима досвiд поколiння "Молодоi Украiни", перейнятоi iдеiю iвропеiзму, свiдомо вiдштовхувався вiд старосвiтськоi манери письма. РЖ кажучи словами М. Зерова, раннi "соковитi побутовi повiстi" самого Винниченка теж написанi "трохи на старий лад", все ж вони мiстили в собi запас новизни, тАУ може, не стiльки ще в арсеналi художнiх засобiв,скiльки в самому пiдходi до зображення села, пiдходi, вiльному вiд досить поширеноi тодi розчуленостi й етнографiзму.
Не дивно, що Лесi Украiнцi так сподобалася повiсть "Голота": вона побачила в цьому творi пiдтвердження своiх думок про новоромантизм з його iдеiю самоцiнностi кожноi людськоi особистостi. Приблизно з 1907 року у творчостi В. Винниченка настаi другий, якiсно новий, перiод. На змiну "соковито побутовим (точнiше було б сказати тАУ соцiально-психологiчним) повiстям" приходить, як писав Микола Зеров, "iмпресiонiстична новела та роман з психологiчним завданням, запальна драма з претензiiю покладати основи соцiалiстичноi моралi". Причому цей новий шлях був "ширший принаднiший", як видавалося самому письменниковi, тАУ небезпечний та непевний, як видавалося тогочаснiй критицi". Поштовх дискусiям про "нового" Винниченка дали такi його твори, як оповiдання "Момент" та п'iси "Дисгармонiя" i "Щаблi життя".
Як i багато iнтелiгентiв початку столiття, В. Винниченко активно включався в дискусii про "нову мораль", яка маi прийти на змiну старiй, "буржуазнiй". У суперечках його героiв неважко помiтити початки тих масштабних полемiк, якi кипiтимуть пiзнiше, вже за часiв "соцiалiстичного будiвництва". Скажiмо тАУ про шлюб, кохання, загалом стосунки чоловiка й жiнки.
Крiм того, творчiсть В. Винниченка перiоду "ганебного десятилiття" важко уявити поза його "дiалогом" з iдеями Фрiдрiха Нiцше тАУ фiлософа, чий вплив на уявлення й настроi iвропейськоi (в тому числi украiнськоi, росiйськоi) iнтелiгенцii був надзвичайно сильним. Трактат про Заратустру Винниченко перекладав тАУ в архiвi збереглися три товстi зошити з його тлумачною версiiю "Так промовляв Заратустра". Парафрази з Нiцше i в романi "Хочу". Очевидно, Винниченковi виявився близьким пафос заперечення фiлiстерськоi моралi i переоцiнки, цiнностей, що його вiн знайшов у нiмецького фiлософа, а також iдея духовного аристократизму, схиляння Нiцше перед сильною, вiльною вiд умовностей, особистiстю.
Винниченка-художника якраз i цiкавили психологiчнi таiмницi людини; своiх героiв вiн часто ставив у ситуацiю морального експерименту, аналiзуючи пiдсвiдомi першопричини iхньоi поведiнки, гру iнстинктiв, химернi поiднання соцiальних i бiологiчних чинникiв. З цього погляду новаторське звучання мала в украiнськiй лiтературi драматургiя Володимира Винниченка тАУ вiльна вiд побутово-етнографiчних надмiрностей, зосереджена на мало-дослiдженому попередниками типажi, оригiнальна своiми психологiчними колiзiями й етичними парадоксами. Не дивно, що такi п'iси Винниченка, як "Брехня" i "Чорна Пантера та Бiлий Ведмiдь" мали, без перебiльшень, iвропейський успiх.
Завершенням другого перiоду творчостi письменника стали його п'iси "Закон", "Мiж двох сил", повiсть "На той бiк". Два останнi твори спорiднюi i те, що написанi вони на матерiалi драматичних подiй украiнськоi революцii; в обох тАУ надзвичайно цiкавi жiночi образи.
Нарештi, третiй перiод у творчiй бiографii Винниченка ознаменований появою "Сонячноi машини", змiною тем i "методiв письма": "Тема тАУ переупорядкування суспiльства за допомогою винаходу; засоби ii опрацювання тАУ то засоби популярного в сучаснiй лiтературii невластивого Винниченковi ранiше, трохи авантюрного, соцiально-фантастичного роману, де замiсть обридливого психологiзму подаiться "цiкава iнтрига, актуальнi проблеми". "Сонячну машину" дослiдники порiвнювали з фантастичними творами К. Чапека та Г. Уеллса. Твiр цей, написаний у Нiмеччинi, пiсля видання його в Украiнi мав величезний успiх. У 1928 тАУ 1929 рр. вiн викликав унiкальну за своiм масштабом полемiку, що, по сутi, влилася в русло вiдомоi лiтературноi дискусii 1925 тАУ 1928 рокiв.
А загалом, з творiв, написаних В. Винниченком в емiграцii, нам вiдомi й доступнi нинi кiлька. За останнi роки прийшли до украiнського читача його новелiстичний цикл "Намисто", романи "Сонячна машина", "Поклади золота" та "Слово за тобою, Сталiне!", п'iса "Пророк". Решта спадщини письменника й досi чекаi на своiх видавцiв. Можна здогадуватися, що останнi твори Володимира Винниченка увiбрали його фiлософсько-етичнi iдеi конкордизму: вони теж сповненi роздумiв про шляхи переупорядкування людства, якому так важко даiться те, про що здавна мрiяв Володимир Винниченко, тАУ гармонiя.
Лiтература
1. В.Винниченко тАЬДисгармонiятАЭ, тАЬБрехнятАЭ, тАЬГрiхтАЭ.
2. Григорiй Костюк. Свiт Винниченкових образiв та iдей. .К., 1994.
3. РЖсторiя украiнськоi лiтератури ХХ столiття. Кн.1. К., 1993.
4. РЖсторiя украiнськоi лiтератури ХХ столiття. Кн.1. К., 1998.
Вместе с этим смотрят:
"Грусть и святость" (Поэтическое богословие Николая Рубцова)
"Донские рассказы" Михаила Шолохова
"Живопись слова" в японской поэзии
"Записки из подполья" как исток философии экзистенциализма Ф.М. Достоевского
"Подпольный человек" Ф.И. Достоевского