Вiдображення фiлософських поглядiв письменника у трилогii "Володар кiлець"

Курсова робота

Вiдображення фiлософських поглядiв письменника у трилогii тАЮВолодар кiлецьтАЭ

Змiст

Вступ

Роздiл РЖ. Фактори формування свiтогляду Джона Рональда Руела Толкiна

Роздiл РЖРЖ. тАЮВолодар кiлецьтАЭ як вияв мiфологiчноi свiдомостi

Роздiл РЖРЖРЖ. Основнi моральнi категорii твору

1. Проблема вiльного вибору особистостi

2. Випробування владою

3. Толкiнiвське трактування поняття морального обовтАЩязку

4. Вияв гуманiстичних поглядiв автора у творi

Роздiл IV. Розкриття проблеми долi через протиставлення рас Ельфiв та Людей

Роздiл V. тАЮВолодар кiлецьтАЭ i свiтовi вiйни ХХ столiття

Роздiл VРЖ. Компонент католицизму в авторському свiтоглядi

Висновки

Лiтература

Роздiл РЖ. Фактори формування свiтогляду Джона Рональда Руела Толкiна

Ключем до розумiння поглядiв та свiтогляду автора твору i його життя, його досвiд та вся сукупнiсть вражень, емоцiй, почуттiв, якi супроводжували його земний шлях. РЖнодi вони i прихованими, iнодi лежить на поверхнi, проте неможливо зрозумiти витоки, особливостi лiтературного твору, не знаючи умов його створення та життiвих факторiв, що впливали на формування свiтогляду автора. Тому слiд спершу звернутися до бiографii автора тАЮВолодаря кiлецьтАЭ.

Джон Рональд Руел Толкiн народився 3 сiчня 1892 року у мiстi Блумфонтейн, столицi пiвнiчно африканськоi Помаранчевоi республiки. Треба сказати, що тогочасна Африка була майже середньовiчною, за винятком форпостiв цивiлiзацii тАУ портiв та залiзниць, проте, незважаючи на жахливий клiмат, нудне життя, постiйну завантаженiсть голови родини, всi вони жили щасливо [14,79]. Там вiн прожив три роки а навеснi 1896 року переiхав з матiртАЩю до Англii, до Страсфорда-на-Ейвонi, щоб покращити здоровтАЩя. Батько, Артур Толкiн, залишався у Блумфонтейнi, де працював управляючим вiддiленням Африканського банку. Вiн хотiв приiхати до родини, але не встиг тАУ помер на початку 1896 року вiд ревматичноi гарячки. Про Африку у Толкiна залишилися дуже уривчастi та розмитi спогади, але до кiнця життя пiвденнi краiни в нього асоцiювалися з тАЮважкою спекою та посохлою високою травоютАЭ. Цi асоцiацii легко простежити у творах автора. Наприклад, для героiв тАЮВолодаря кiлецьтАЭ у пiвденних краiнах нещадно свiтить сонце, тАЮхмар там майже нiколи немаi, а люди з чорними обличчями дуже жорстокiтАЭ. Згодом Толкiн опинився у числi тих англiйських письменникiв, якi, народившись за межами батькiвщини, сильнiше за iнших втiлювали тАЮанглiйськiстьтАЭ у своiй творчостi. Так, про задум тАЮВолодаря кiлецьтАЭ Толкiн писав: тАЮКолись давно ( з того часу багато води втекло) я мав намiр створити цикл бiльш-менш повтАЩязаних мiж собою легенд, вiд космогонiчних до казково-романтичних, i хотiв присвятити цi легенди моiй краiнi, моiй АнглiiтАЭ. Переiзд родини на пiвнiч був глибоко символiчним для подальшоi долi митця. З цього моменту та до самоi смертi Толкiна незмiнно приваблювала пiвнiч тАУ не реальна, географiчна, а мiфологiчна, Пiвнiч суворих воiнiв та дихаючих вогнем драконiв, працелюбних гномiв та загадкових ельфiв, зачарованих скарбiв та мудрих чаклунiв.

Мати письменника вважала, що дiти повиннi рости бiля рiчки чи озера, серед дерев та зеленi. Це одна з причин, чому природа займаi величезне мiсце у працях Толкiна, вона i для нього головним життiтворчим началом. Природа завжди повтАЩязана з гармонiiю. Мати автора, Мейбл Толкiн, незабаром пiсля iх переiзду до Англii стала католичкою i виховувала Джона та його брата Хiларi Артура в релiгiйному ключi. Вибiр Мейбл не був сприйнятий ii оточенням. Стати католичкою у протестантському Бiрмiнгемi означало жити у станi ворога, коли друзi, родичi, община тАУ всi вiдвернулися вiд тебе. Рональд лише згодом оцiнив всю вагомiсть вибору матерi. РЖ сам на все життя вiн залишився ревним католиком. Важко переоцiнити вплив релiгii на творчiсть Толкiна. Всi його твори просякнутi християнськими iдеями.

Мати автора залишилася одна з двома маленькими дiтьми на руках i дуже невеликим прибутком, якого вистачало лише на проживання. Проте Мейбл Толкiн була твердою у своiму прагненнi дати дiтям добру освiту. За тодiшнiми мiрками добра освiта означала класичну тАУ гуманiтарну i переважно основану на вивченнi мов. Спочатку вона навчала дiтей сама: ii знань латини, французькоi, музики, основ грецькоi для цього вистачало. Старший син настiльки жадiбно вбирав в себе латинську та грецьку мови, що мати швидко зрозумiла тАУ у дитинi очевиднi здiбностi до мов.

На щастя знайшовся родич, який платив за освiту дiтей. Мейбл хотiла, щоб ii дiти навчалися в католицькому закладi, проте рiвень викладання там був невисоким, i в неi вистачило здорового глузду вiддати хлопцiв хай не до католицькоi, проте до найкращоi школи Бiрмiнгема тАУ школи короля Едуарда. Там головними предметами також вважалися латинська та грецька мови. бiльш того, один з викладачiв, що мав схильнiсть до середньовiччя, прищеплював учням любов до давньоанглiйськоi та середньовiчноi англiйськоi мови. саме вiн дав молодому Рональду Толкiну пiдручник англосаксонськоi мови для початкiвцiв. У книзi були приклади текстiв, зокрема уривки з героiчноi поеми тАЮБеовульфтАЭ. Досить швидко опанувавши початковi етапи вивчення мови, учень взявся за всього тАЮБеовульфатАЭ тАУ i впорався з цим. Потiм вiн почав вивчати середньовiчну англiйську. Бiльш за все його цiкавили основи мов тАУ корнi iх походження, тАЮскелетитАЭ. Рональд Толкiн шукав iх у шкiльнiй бiблiотецi, книжкових крамницях, з кишенькових грошей вiн покупав фiлологiчнi працi. Згодом вiн прийшов до думки створити свою власну мову. Деякi дослiдники вбачають у захопленнi англосаксонськими мовами вияв родинного корiння: вважалося, що родина Толкiнiв походить з саксiв [20,251].

Основним моментом, що змусив Толкiна писати, i була його любов до мов. Ще будучи учнем найпрестижнiшоi школи Бiрмiнгема, вiн iз захопленням вивчав готську, давньоанглiйську, давньоiсландську, фiнську мови. Через мови вiн вивчав i мiфологiю скандинавських краiн, Британii. РЖ, звичайно, все це залишило iстотний вiдбиток на його свiтоглядi.

Спочатку Толкiн лише перекладав рiзноманiтнi поетичнi тексти та перекази, потiм сам почав писати вiршi, i, врештi-решт, прийшов до створення британського псевдоепосу. Перший твiр Толкiна (не рахуючи вiршiв), написаний пiд час навчання в Оксфордському унiверситетi називався тАЮКнига втрачених легендтАЭ i являв собою певне зiбрання створених автором i стилiзованих пiд фольклор легенд та переказiв. Пiзнiше (у 20-х роках) ця книга була скорочена, вiдредагована, пiсля чого набула бiльшоi цiльностi та лiтературностi, i видана як тАЮСiльмарiллiонтАЭ. РЖ все ж таки, навiть поверховий аналiз цього тексту дозволяi помiтити, що його складовi написанi нiби в рiзному темпi, нiбито зiбранi з рiзних джерел або розказанi рiзними оповiдачами на рiзному художньому рiвнi.

Поступово найдавнiша псевдо iсторiя Британii перетворюiться на iсторiю абсолютно окремого свiту. Проте цей свiт багато в чому схожий на наш. Вiн власне i алегоричним вiдображенням нашого свiту. У ньому дiють тi самi закони совiстi, честi, добра. З часом свiт Толкiна все розширюiться, збагачуiться деталями, стаi все реальнiшим i все бiльше наповнюiться фiлософським змiстом.

Сiмейнi справи були сумнiшими за навчальнi. 14 листопадла 1904 року померла вiд дiабету Мейбл Толкiн. РЗРЗ синами став опiкуватися ii духiвник, батько Френсiс Морган, який теж справив значний вплив на формування особистостi письменника. Вiн виявив i розум, i доброту, i навiть щедрiсть. Вiн забезпечив братам Толкiнам отримання середньоi а згодом (частково) вищоi освiти. Крiм того, вiн винайняв для братiв кiмнату, яка вiдiграла велику роль в життi Дж.Р.Р.Толкiна.

Пiд цiiю кiмнатою була iнша, де мешкала молода дiвчина на iмтАЩя Едiт Брет. Вона також була сиротою, проте, на вiдмiну вiд братiв Толкiнiв, не зростала в нуждi. Вона мала неабиякi музичнi здiбностi i мрiяла про вiдповiдну освiту чи про картАЩiру викладача або навiть пiанiстки. Поки ж вона мешкала в цiй кiмнати та грала на фортепiано. РЗй було девтАЩятнадцять, а Рональду тАУ шiстнадцять. Тодi й виявилося, що Рональду доведеться дiлити свiй час мiж чотирма заняттями: шкiльними, пiдготовкою до вступу до Оксфорду на мовне вiддiлення (iншого спрямування вiн тепер уявити вже не мiг), Едiт та штучнi мови. Пiдготовка до вступу до Оксфорду була життiво важливою для всього подальшого життя Рональда. Тому можна уявити почуття священика, коли той дiзнався про захоплення Рональда. Батько Френсiс викликав Моргана вимагав покiнчити з такою поведiнкою Боротьба була тривалою. Коли юнаку виповнилося вiсiмнадцять рокiв, Френсiс Морган поставив жорстку умову: Рональду було заборонено бачитися з дiвчиною, навiть писати iй тАУ до того, як йому виповниться двадцять один рiк, пiсля чого опiкун вже не нестиме вiдповiдальнiсть за його долю.

Рональд пiдкорився. Це дало одразу кiлька результатiв. По-перше, позбавлений товариства коханоi дiвчини Рональд створив собi iнше тАУ так званий Чайний клуб, вiн же Товариство барроуiстiв. Перша назва була мотивована тим, що члени клубу часто збиралися у примiщеннi шкiльноi бiблiотеки та пили чай, а друга тАУ вiд улюбленого магазина Барроу, де також була кiмната для бажаючих випити чаю. Рональд Толкiн, власне, не був органiзатором цього клубу, проте вiн був найактивнiшим його членом. РЗх було четверо товаришiв тАУоднодумцiв.

Другий результат полягав у тому, що Рональд все ж таки пiдготувався до iспитiв i в 1911 роцi вступив до Ексетiвського коледжу Оксфордського унiверситету на класичне вiддiлення, щоправда з другоi спроби та не з найкращим результатом. Стипендiя склала лише шiстдесят фунтiв на рiк, а могла бути й бiльшою. Проте на цi грошi та з допомогою батька Френсiса можна було жити.

Третiм результатом стало перетворення юнацькоi закоханостi на справжнi кохання. Перше й останнi в життi Толкiна. Вiн розумiв, що чекати доведеться три роки i збирався чесно виконувати накази опiкуна, а по досягненнi повнолiття тАУ поiднатися з Едiт, в якiй вiн нi на хвилину не сумнiвався.

Оксфордське життя нагадувала шкiльне. Маючи солiдну класичну пiдготовку, Толкiн працював спустивши рукава. На щастя один вимогливий викладач змiг поставити на мiсце самовпевненого студента, зацiкавивши його мовами: валiйською та германськими. Пiсля екзаменiв на бакалавра Толкiну запропонували перевестися на англiйське вiддiлення, що вiн з великим задоволенням i зробив. Вiн читав багато давньоанглiйських текстiв поза програмою. Влiтку 1914 року Рональд побував на канiкулах на корнуольськом узбережжi. З того часу в його фантазiю назавжди увiйшло море. РЖ це згодом вилилося в тАЮПодорож Еарендела Вечiрньоi ЗiркитАЭ, вiрша, що став початком власноi мiфологii Толкiна. У кiнцi лiта розпочалася перша свiтова вiйна. Толкiн вступив на офiцерськi курси, проте не покинув анi унiверситетських занять, анi штучних мов, анi поезii. Наближалася вiдправка до Францii. Розумiючи, що вiн може не повернутися з вiйни, Толкiн вирiшив нарештi повiнчатися з Едiт. Ця подiя вiдбулася в Ворвiку, де мешкала на той час Едiт. Мальовничi пейзажi та старовинний замок цього мiста дуже вразили письменника

Рональд брав участь в однiй iз найзапеклiших та найтривалiших баталiй тАУ битвi при Соммi. Близько мiсяця вiн провiв в окопах. Сам Толкiн стверджував, що перша свiтова вiйна нiяк не вплинула на його творчiсть. Проте особистi втрати були: загинули двоi з четвiрки тАЮЧайного клубутАЭ. З жовтня 1916 i до кiнця вiйни Толкiн хворiв тифом. Проте навiть тодi вiн продовжував працювати над вже окресленою мiфологiiю, яка потiм стала тАЮСiльмарiллiономтАЭ. Але мабуть не випадковим i те, що пiсля тривалоi паузи у роботi новi глави тАЮВолодаря кiлецьтАЭ були написанi у 1945 роцi. РЖ сам Толкiн казав: тАЮМiй Сем Скромнi повнiстю змальований з тих рядових вiйни14-го року, моiх товаришiв, до яких менi за людським рахунком було дуже далекотАЭ. тАЮВолодаря кiлецьтАЭ вiн писав i видавав протягом сiмнадцяти рокiв.

Згодом Толкiн став викладачем спочатку Лiдсу, а потiм Оксфорду i все життя займався фiлологiiю, що передусiм вплинуло на коло його лiтературних уподобань i спосiб мислення. На початку 1930-х рокiв в Оксфордi утворилося лiтературне товариство тАЮРЖнклiнгитАЭ, де студенти та викладачi збиралися для читання неопублiкованих творiв. Р.Толкiн, К.Льюiс, а пiзнiше ще один вiдомий англiйський фантаст Ч.Уiльямс вступають до його лав. Цей клуб не був тАЮвтечею вiд реальностiтАЭ, як до цього часу полюбляють представляти фантастику як таку. Соратники створювали нову реальнiсть. На своiх засiданнях члени клубу обговорювали не лише лiтературнi питання, а й теологiчнi

Рiзнi подii життя письменника вiдображалися в його свiтi. Його перше й найголовнiше в життi кохання перетворилося на легенду про Берена та Лючiень. У подружжя Толкiнiв народилося четверо дiтей тАУ сини Джон, Майкл, Кристофер та дочка Прiсцилла, якi стали першими слухачами надзвичайних iсторiй батька.

Пiсля виходу трилогii тАЮВолодар кiлецьтАЭ Толкiн вже майже нiчого не писав, хоча приголомшливий успiх, здавалося б, давав можливiсть подальшоi розробки оригiнальних iдей та тем Толкiна. Проте письменник лише спостерiгав за зростанням ажiотажу, викликаного його книжками, i продовжував займатися наукою. Вiн взагалi мало реагував на метушню навколо нього, залишаючись в своiму консерватизмi дiйсним ангiчанином-джентльменом.

У березнi 1972 року Джон Рональд Толкiн отримав почесний докторський ступiнь Оксфорду i орден Британськоi iмперii, який вручала сама королева. Проте жити письменнику залишалося не так багато: вiн пiшов з життя 2 вересня 1973 року i був похований поруч iз коханою дружиною. На той час вiн був уже вiдомим, проте ця популярнiсть була лише прологом до його посмертноi слави.

Роздiл РЖРЖ. тАЮВолодар кiлецьтАЭ як вияв мiфологiчноi свiдомостi

Особливе положення тАЮВолодаря кiлецьтАЭ Толкiна у культурному просторi сучасного суспiльства повтАЩязане з роллю мiфологiчноi свiдомостi як такоi. Суспiльна свiдомiсть, схильна до спрощення та поляризацii, мислить себе саме в мiфi, свiдченням чого i i тАЮлегендитАЭ сьогодення (здатнi бути правильними настiльки, наскiльки вiдповiдають iстинi подвiйнi, бiнарнi моделi свiтобудови). Для людинi, очевидно, i важливою виводимiсть етичних категорiй, основоположних концептiв з певного зведення легенд, з мiфологiчного претексту, в якому зафiксованi обiгранi кожним з наступних поколiнь прообрази добра та зла, i важливою вкорiненiсть побутовоi моралi в певному сакралiзованому художньому просторi. Почуття природноi та естетичноi вмотивованостi, необхiднiсть такого претексту, до якого ти ставишся не просто з повагою, але i як до рiдного та улюбленого (свiдомо обраного). РЖснуi потреба не просто в мiфi, але в розгалуженiй мiфологii. Справа ще й у тому, що в культурi постмодернiзму безпосередня, серйозна релiгiйнiсть начебто i неможливою. Потрiбна мiфологiя одночасно серйозна, тАЮсправжнятАЭ, але почасти й iгрова. Важливим i тАЮмомент опосередкованостi, необхiдна одночасно серйознiсть та вiдсторонення. Сучасному iнтелектуаловi потрiбна вiра, але вiра умовна, iгроватАЭ [13,230]. При цьому можна створити свою мiфологiю, а можна взяти й готову, якою i свiт Толкiна.

Епопея i продуктом епохи постмодернiзму. Свою мiфологiю Толкiн не просто вигадав, але створив тАЮна матерiалi валiйських легенд, iрландських та iсландських саг, скандинавськоi мiфологii та давньогерманського епосутАЭ. Проте створена вона людиною двадцятого столiття i вiдбиваi стан мiфологiчноi свiдомостi суспiльства саме цього часу. Тому книга живе нiби в двох паралельних свiтах: читаючи ii, можна вiдчувати страх, вiдчай i радiсть, щиро спiвпереживати маленьким хобiтам, дiйсно бути присутньому в чудесному Середземеллi, але при цьому постiйно розумiти, що ти i присутнiм при вишуканiй лiтературно-iсторичнiй грi, де кожне слово iронiчно поглядаi на себе нiби збоку. Справжнiй мiфологii властивi паралелi, варiанти, можливiсть численних трактувань, здатнiсть вiдображатися та накладатися на рiзнi iсторичнi епохи та рiзнi культурнi архетипи, що ми i бачимо на прикладi тАЮВолодаря кiлецьтАЭ.

Сам автор висловлювався з приводу джерел твору та його вкорiненостi у колективному несвiдомому наступним чином: тАЮТепер тАУ що стосуiться початку початкiв. Запитувати про це тАУ приблизно те саме, що цiкавитися, звiдки зтАЩявилася мова. Я iшов до свого свiту з самого народження. Лiнгвiстичнi структури завжди дiяли на мене, як музика та колiр; я з дитинства полюбив рослини i з дитинства ж прикипiв до того, що називаiться нордичним характером i пiвнiчною природою. Якщо людинi хочеться написати щось у такому дусi, вона повинна звернутися до своiх коренiв; i той, хто родом з пiвнiчно-захiдних земель, неодмiнно передасть цей дух. Безкраi Море численних поколiнь предкiв на Заходi, безкраi простори (звiдки зазвичай зтАЩявляються вороги) на Сходi. Окрiм того, така людина, навiть абсолютно незнайома з усною традицiiю, може згадати про перекази про Морський Народ.

У менi присутнi те, що деякi психологи називають тАЮкомплексом АтлантидитАЭ. Цiлком можливо, що я успадкував його вiд батькiв, хоча вони померли занадто рано, щоб розказати менi про щось подiбне. Вiд мене ж, напевне, цей комплекс успадкував мiй старший син.. ми з ним бачимо однаковi сни, де Величезна Хвиля пiдiймаiться в морi та накочуiться на берег, ламаючи дерева, заливаючи поля..тАЭ. Вiдчуття причетностi до певних давнiх i споконвiчних уявлень, наповненiсть справжнiм духом давнини i сьогодення водночас тАУ ось що робить мiфологiю Толкiна не витонченою лiтературною казкою, а цiлiсним свiтом, який, здаiться, iснуi паралельно нашому i i не менш (а на думку деяких навiть бiльш) реальним.

Роздiл РЖРЖРЖ. Основнi моральнi категорii твору

1. Проблема вiльного вибору особистостi

Персонажiв Толкiна часто характеризують як неправдоподiбно добрих або невиправно злих, але цей погляд i несправедливим. По-перше, навiть у позитивних персонажiв i своi слабкостi: хобiти порушують заборони, ельфи i гноми не можуть подолати застарiлу ворожнечу, а люди взагалi мають цiлий набiр позитивно-негативних рис. Водночас навiть позитивнi героi можуть мати лихi помисли (як Галадрiель, котра стаi навiть загрозливою, коли уявляi себе володаркою Кiльця) i навiть намагатимуться втiлити iх у життя (як Боромiр, який намагався вiдiбрати Кiльце силомiць). З iншого боку, негативнi героi живуть своiм життям, своiми надiями та страхами (Саруман, Горлум).

Досягненням Толкiна, що, на вiдмiну вiд канонiчностi та статичностi казкових образiв, його персонажi змiнюються, перероджуються, стають iншими з ходом розповiдi. РЖ яким стане кожний з них, добрим чи злим, залежить не тiльки вiд випробувань, якi звалилися на його голову, а й вiд його власних переконань. тАЮНайбiльша трагедiя тАЮВолодаря КiлецьтАЭ тАУ правильнiсть виборутАЭ: Фродо вирiшуi самостiйно iти до Мордора, щоб звiльнити своiх товаришiв вiд спокуси Кiльцем; Арагорн вибираi мiж вiрнiстю Братству i двома друзями, яким загрожують жахливi тортури та неминуча смерть; Сем розмiрковуi над своiю вiрнiстю Фродо як господарю й любовтАЩю до свого друга, коли йдеться про смерть Горлума [9,141].

Вибiр завжди дуже важкий. РЖ вiн означаi: отримавши, завжди щось втрачаiш. Цей мотив пронизуi весь твiр Толкiна. Якщо попереду подорож, повернуться не всi. А той хто повернеться, буде розбитий, зломлений, змучений ранами та спогадами. Вiльний вибiр людини, що думаi самостiйно, - на цьому та нi на чому iншому будуiться моральна система у свiтi Толкiна. Не на беззаконнi та анархii, не на слiпому слiдування догмам, а саме на вiльному виборi, що спираiться на знання. Мешканцi Середземелля приймають рiшення, дiють, бтАЩються за свою свободу самi. Причому хоча моральний вибiр i i iндивiдуальним, для захисту вiд сил Зла треба обтАЩiднатися тАУ один у полi не воiн.

Змальовуючи кровожерних оркiв i гоблiнiв, Толкiн пiдкреслюi: вони жертви. Просто iх змусили взяти до рук зброю i дали iм змогу проявити своi найнижчi найогиднiшi почуття. Це помiтно з дiалогiв, якi героям вдаiться пiдслухати пiд час подорожi до Мордору. А найголовнiшi переслiдувачi тАУ чорнi вершники тАУ уже давно не люди, а зломленi й пiдкоренi Кiльцями привиди, якi вiрно i вiддано служать Чорному Володаря, оскiльки вороття для них нема. Навiть один з наймудрiших магiв тАУ Саруман тАУ став служити злу не тому, що сам хотiв стати Чорним Володарем, а тому, що втратив надiю. Щодня вiн бачив полчища воронiв, якi рухалися на захiд, i змирився з поразкою. Через це Саурону було легко нацькувати його на колишнiх союзникiв тАУ ристанiйцiв, пообiцявши подiлитися владою. Так само втратив надiю i намiсник Гондора Денетор. Вiн укоротив собi вiку в охоплений полумтАЩям столицi за кiлька годин до перемоги, яку його воiни здобули разом iз вiйськами Арагорна, що прийшли на допомогу. Отже, нiколи не буваi все втрачене. Толкiн стверджуi: у найтяжчу годину, коли надiя i вiра в майбутнi нiбито померли, треба вiрити i сподiватися. Вiрити в чеснiсть i дружбу, незрадливiсть i любов. Форомiр навiть не замислюiться над тим, щоб заволодiти Кiльцем, коли до його рук потрапляють Фродо i Сем. Вiн розумii, як i Боромiр, що Кiльце, можливо, - остання надiя його народу на виживання, але усвiдомлюi: цiна буде дуже страшною. РЖ краще померти в бою пiд звуки бойового рога, захищаючи свою столицю i честь, анiж перетворитися душею i тiлом на свого ворога тАУ Чорного Володаря.

Свiй обовтАЩязок потрiбно виконати за будь-яких умов. РЖ допомога прийде неминуче тАУ навiть якщо ii не чекаiш. На бiлому конi з вершником у бiлих шатах. Ристанiйцi не сподiвалися на допомогу ентiв та Гендальфа, гондорцi тАУ ристанiйцiв та ельфiв або на велетенських орлiв, якi в найтяжчу хвилину прилетiли до них у час битви пiд мурами Мордора. Усi разом вони змогли здолати мага-вiдступника Сарумана та девтАЩятьох носiiв Кiлець. Лише на Фродо та Сема розраховувало десятитисячне вiйсько гондорцiв i ристанiйцiв, коли виступило в напрямку Мордора проти мiльйонних полчищ Саурона. У них вiрили навiть тодi, коли побачили заляпанi кровтАЩю кольчугу та меч Фродо. РЖ тi виправдали надiю.

2. Випробування владою

Спокуса владою тАУ мотив, привнесений ХХ столiттям, технологiчнi можливостi якого перетворили утопiчнi iдеi про знищення чи завоювання всього свiту на загрозливу реальнiсть. Перший тривожний дзвiнок чутно вже у переказi старовинноi легенди про предка Арагорна, який замiсть того, щоб негайно знищити Кiльце, пiддався спокусi владою, яка його врештi-решт i згубила. Претендентiв на свiтове панування, здавалося, вистачало у всi епохи, проте iхнi амбiцii рiдко простиралися на людськi душi, владолюбцi найчастiше цiкавилися територiями, золотом, рабами. Проте влада над цим не давала почуття стабiльностi i незаперечностi ii самоi; заговори, повстання i вiйська iнших правителiв з часом ставили хрест на iдеi правити абсолютно й вiчно. А Кiльце гарантуi саме таку Владу тАУ непереборну, абсолютну, що розтлiваi i тих, хто володарюi, i тих, хто пiдкоряiться. Хобiти тАУ спочатку Бiльбо, а згодом Фродо тАУ стають зберiгачами чарiвного персня, яке може дати повну владу над орками й тролями, над людьми та деревами, над усiм свiтом. Великою i спокуса використати цю силу на благо тАУ ельфам та гномам, краiнам та мiстам.. Спокуси владою зазнають тою чи iншою мiрою всi персонажi трилогii, навiть наймудрiшi. Маг Гендальф i король ельфiв тому i не пiддаються спокусi, що знають тАУ взявши Кiльце, вони не зможуть обмежитися роллю його зберiгача. Вони стануть його рабами i ще гiршими за Чорного Володаря тиранами, оскiльки знайдуть виправдання необхiдностi допомогти слабким. Безстрашний Боромир, представник краiни людей, не витримуi випробування. Йому здаiться безглуздим не використати силу Кiльця проти ворогiв, а знищивши Саурона, вiн стане могутнiми та справедливим королем. Але iлюзiя можливого блага i оманливою: кожен, хто отримаi владу, згодом стаi ii рабом i вже пiдкоряiться Кiльцю i не може опанувати себе. Найблагороднiшi поривання перетворюються на протилежностi, коли iх намагаються здiйснити за рахунок сили. Будь-яка сила i згубною. Зi злом можна боротися, але платнею за перемогу може дуже просто стати твоi чисте серце. Перемога Добра над Злом не вiдбуваiться iз казковою однозначнiстю. Ця думка надаi героiко-трагiчноi iнтонацii трилогii Толкiна. У нього тАУ як i в бiльшостi свiтових релiгiй тАУ активне протистояння злу паралельно руйнуi твою власну душу. Боротьба зi злом тАУ жертвування собою, але не в значеннi реальноi загибелi, а в значеннi переродження будь-якоi чистоти, що доторкнулася до бруду тАУ хай навiть iз найкращих мотивiв. Добрi намiри ведуть до пекла тАУ цей фундаментальний, найтрагiчнiшiй парадокс нашого життя звучить у Толкiна з пронизливо-дитячою яснiстю. РЖ це трагедiя, але тАЮтрагедiя онтологiчна, нерозвтАЩязна, що переслiдуi людство в усi часи. Мудрий маi сторонитися влади, проте лише мудрому ii можна довiрити. Прокляте Кiльце i смертельно небезпечним для найчистiшоi душi, але саме ця чиста душа маi взяти на себе цiй грiх. Перемога в тому, щоб вiдмовитися вiд сили тАУ знищити Кiльце. Але сила знову прийде в цiй свiт, i знов комусь доведеться володiти неютАЭ [13,232].

3. Толкiнiвське трактування поняття морального обовтАЩязку

Толкiн значною мiрою спирався на традицii давньоанглiйського та давньоскандинавського епосу, вiн прагнув викласти, за висловом Т.Шиппi, тАЮпiвнiчну доктрину мужностiтАЭ, яка, на думку Толкiна була найбiльшим внеском лiтератур Пiвночi до духовноi скарбницi людства. За цiiю доктриною, той, хто зазнав поразки тАУ не вiдступник. Тi, що правi, залишаються правими навiть без найменшоi надii на перемогу. При цьому мiфологiя Пiвночi не пропонуi людинi нi раю, нi спасiння, нi будь-якоi нагороди за доброчиннiсть, окрiм втiхи вiд того, що ти вчинив як слiд. Толкiн бажав, щоб героi тАЮВолодаря кiлецьтАЭ дотримувалися таких високих принципiв. Тому вiн i позбавив iх райдужних надiй, примусив думати про майбутню поразку i рок. В одному з чорнових варiантiв твору автор даi Фродо та Сему дельфiйськi iмена тАУ Стiйкiсть без Надii та Невгасима Надiя. Вiйна з Мордором примушуi всiх пройти суворе випробування обовтАЩязком. Толкiн змальовуi ситуацii, коли витримати це випробування стаi неможливим, проте лорди, люди високого походження виявляються надзвичайно стiйкими в таких умовах (хоча й не завжди), вони здатнi забути всi страхи i йти вперед, куди кличе iх високий обовтАЩязок. Це, здавалося б, перегукуiться з давньогерманськими настановами: чим вищим i походження людини, тим видатнiшi дiяння, вона здатна скоiти.

Проте очевидною i i вiдмiннiсть епосу Толкiна вiд героiчноi традицii. Толкiнiвськi персонажi, насамперед, вiльнi, вони мають вибiр i обирають вiдповiдальнiсть, свiдомо беручи на себе величезний тягар. Отже тАЮобовтАЩязоктАЭ персонажiв Толкiна включаi в себе не лише безстрашнiсть, але й вiдповiдальнiсть, що тАЮбула невiдомою слухачам давньогерманських героiчних пiсеньтАЭ [15,147]. Толкiн видiляi ще один, не менш важливий, аспект обовтАЩязку тАУ недiяння, тобто непорушення заборони, мужнiсть та сила не зробити того, що не слiд робити. РЖ часом таке випробування виявляiться найскладнiшим як показало у творi випробування героiв Кiльцем.

РЖншою яскравою вiдмiннiстю тАЮВолодаря кiлецьтАЭ вiд традицiйного героiко-билинного епосу, стилiзованим пiд який твiр здаiться з першого погляду, i те, що анi Фродо, анi його супутники не схожi на традицiйних героiв-воiнiв. РЗм (навiть найхоробрiшим та найдосвiдченiшим) знайомi сумнiви та страх, невпевненiсть та важкi роздуми. Не зважаючи на епiчнi битви та частий дзвiн мечiв, у книзi Толкiна раз за разом перемагаi не зброя. Хоча вона i i необхiдною борцям за правду тАУ такi персонажi, як король Арагорн, який виправляi тАЮiсторичну помилкутАЭ свого предка, змушений творити добро мечем. Проте не доблесний Арагорн на чолi свого вiйська здiйснюi головний подвиг, що визначив загальну перемогу сил Добра. Це робить Фродо Бегiнс тАУ мирний, хоча й вiдважний маленький хобiт, який взяв на своi плечi неймовiрно тяжку вiдповiдальнiсть за все, що вiдбудеться у свiтi. РЖсторiя зробила з хобiта героя, хоча вiн i виявив закладенi в ньому моральнi якостi. Але на вiдмiну вiд героiв бiльшостi казок та мiфiв Фродо не зтАЩявився в цей свiт месiiю, якого народи очiкують зi смиренням та захопленням. Фродо Бегiнс зовсiм не традицiйний казковий герой. Не пiд силу йому ця роль хоча б тому, що вiн постiйно роздвоiний, постiйно мучиться пiд тягарем непосильноi вiдповiдальностi. Увесь час йому доводиться тверезо оцiнювати себе, ставлячи риторичне запитання: тАЮЧи впораюсь я?тАЭ. Час вiд часу вiн зазнаi приступiв слабкостi, навiть впадаi у вiдчай; буваi нерiшучим, робить помилки. Одним словом, тАЮце проста земна людина (тобто тАУ хобiт), а в жодному разi не тАЮгеройтАЭ [10,435].

4. Вияв гуманiстичних поглядiв автора у творi

У головного персонажа, Фродо, i ще одна якiсть, досить рiдкiсна у традицiйних казкових героiв. Так, бiльш нiж дивною i iсторiя взаiмин двох Бегiнсiв тАУ Фродо та Бiльбо тАУ з огидним Горлумом. Той полював спершу на старшого Бегiнса, а потiм зробив чимало неприiмностей його племiннику. Дивним i те, що Бегiнси iз дивною настiйливiстю прощають злодiя, який навiть за найгуманнiшими законами заслуговуi на смерть. Але саме це дивне всепрощення (яке можна назвати милосердям) виявляiться тАЮпрагматичнiшимтАЭ за будь-якi обТСрунтування типу тАЮхто не з нами, той проти настАЭ. Саме Горлум, навiть не бажаючи цього, врештi-решт гине разом iз страшним Кiльцем тАУ але ж вiн мiг стати жертвою справедливого гнiву всiх тих, кого вiн ошукав, зрадив, намагався вбити. РЖ що тодi?.

Причому це не випадковiсть. Адже й у свiтi, де пануi магiя, дотримуються своiх особливих законiв, i перший серед них тАУ жорстка моральна заданiсть, необхiднiсть всiх тАЮвипадковостейтАЭ. Члени Братства Кiльця взагалi не мстяться без крайньоi необхiдностi, вони вiдчувають скорiше спiвчуття мирних людей, анiж безжальну жорстокiсть солдат. РЖ це в кiнцевому рахунку i забезпечуi перемогу. Однiiю з центральних iдей епопеi i iдея всепрощення. Будучи гуманiстом до глибини душi, Толкiн вiдхиляi всяку думку про помсту або навiть про справедливу, але жорстоку кару. "Який жаль, що Бiльбо не заколов цього мерзотника, коли був такий зручний випадок!" - говорить один iз героiв книги. Свою вiдповiдь навiть на цiлком виправданий гнiв Толкiн вкладаi в уста Гендальфа, своiрiдного голосу автора у творi: "Жаль, говориш? А проте саме жалiсть утримала його руку. Жалiсть i милосердя: без гостроi необхiдностi вбивати не можна. РЖ за це <..> була йому чимала нагорода. Недарма вiн не став прислужником зла, недарма врятувався; а все тому, що вiн почав iз жалостi!". "Без гостроi необхiдностi вбивати не можна," - говорить Толкiн, iнакше в душу людинi легше буде прорватися злу. Вбивати, навiть вбивати заради найвищоi цiлi - значить надходити на руку свiтовому злу.

У епопеi в зла i конкретне уособлення тАУ Чорний Володар Саурон. Щораз, пiддаючись страху, злостi, жадiбностi, героi слабшають, викликають на себе i оточуючих небаченi бiдування. Саурон же на кожному кроку спокушаi iх, пропонуi легкий вихiд iз ситуацii. Тим, кого вiн не може спокусити цiлком вiддатися злу, Саурон пропонуi учинити дрiбне лиходiйство, що веде, здавалося б, до добра. Проте для Толкiна немаi поступок. Здiйснене зло приведе до ще бiльшого. На злi не можна побудувати добро.

Зброя спокуси Саурона - могутнi Кiльце Всевладдя, що даруi незламну силу. Проте Кiльце даруi силу лише тому, хто спроможний збороти його люту волю, хто сильний духом. Проте "могутнiм воно особливо небезпечно": той хто отримуi темну силу у своi руки i використовуi ii хоча б i на благо, неминуче сам стане Чорним Володарем. За Толкiним, тiльки вiдмовившись вiд влади, можна зберегти себе вiд скверни, тому що "самовладдя не терпить опори, гiдностi i незалежностi, воно ненажерливе, воно намагаiться бути всюдисущим" . Позитивнi героi витримують iспит, адже "зло безупинно породжуi зло", а "добрий владар не краще" лютого, "навiть якщо раби iм задоволенi".

Кiльце, як i Саурон - уособлення зла. РЖ Чорний Володар, i воно грають майже ту ж роль, що диявол у Бiблii. Лютi сили знаходять найкоротший шлях до серця героiв. Кiльце "вчить хитрити й обманювати", допомагаючи заволодiти собою, - i от герой ввергнутий у пучину страшних подiй, що кардинально змiнюють його життя. Кiльце пропонуi зробити героя невидимим, сховати вiд ворогiв, але, послухавши його раду, герой опиняiться вiдразу помiченим i майже смертельно пораненим слугами Володаря. Кiльце i сильною спокусою, сii навколо себе розбрати i нещастя, i iдиний засiб уникнути його пагубного впливу - навiть не припускати думку, про те, щоб скористатися лютою силою.

Як справжнiй християнин, Толкиен заперечуi усяку вiдплату за несправедливi справи. Варто герою в поривi яростi погнатися за вже переможеним супротивником, i його супутник ледве не платить за це життям. Фродо, один iз головних персонажiв книги, говорить: "..невже ви пощадили Горлума пiсля всiх його чорних справ?.. Вiн заслужив смерть. Але Гендальф (а з ним i автор) вiдповiдаi: "Заслужити-то вiн заслужив, безперечно. РЖ вiн, i багато хто iншi, iм'я iм - легiон. А порахуй таких, кому треба б жити, але вони мертвi. РЗх ти можеш воскресити - щоб вже усiм було по заслугах? А не можеш - так не поспiшай нiкого засуджувати на смерть. Тому що навiть наймудрiшим не дано знати все. Мало, дуже мало надii на виправлення Горлума, але хто поручиться, що ii зовсiм немаi?" Таким чином, Толкiн пiдтверджуi, що не може простий смертний вирiшувати чи жити комусь, чи нi. Це справа вищих сил. Життя даiться кожному тiльки один раз, i в кожного тiльки один шанс прожити ii правильно. Нiхто не в правi вiднiмати цей шанс у людини, нехай сама вона не раз позбавляла когось життя. Сюжет "Володаря кiлець" пiдтверджуi цю думку Толкiна. Наприкiнцi твору саме Горлум, хоча i мимоволi, сприяi перемозi добра. Просуваючись разом iз Фродо небезпечним шляхом, читач нiби пiдiймаiться на гору, щоб звiдти охопити поглядом все, про що так безпристрасно сказано в численних додатках до книги: Свiт та РЖсторiю, що вiдбуваiться в ньому. РЖсторiiю буквально просякнутi книги трилогii. Саме вона визначаi долi героiв. Минуле тягне iх вперед, i в цiй фразi набагато бiльше сенсу, нiж ефектноi гри слiв. Усi члени Братства Кiльця рано чи пiзно прийдуть до розумiння, що минуле не скинути з рук та нiг, як окови; всi помилки та неправильнi дii минулого ще нагадають про себе в сьогоденнi. РЖ якось вiдiбтАЩються на невiдомому поки що майбутньому. Тому маленькi хобiти перебувають у тривозi: треба не згубити власне майбутнi.

Так читач поступово торкаiться i проблеми тАЮролi особистостi в iсторiiтАЭ тАУ поступово, крок за кроком, спотикаючись разом iз Фродо, знову стаючи на ноги, блукаючи лабiринтами i все ж таки знаходячи свiй шлях в темрявi. Дiзнаючись про нове, втрачаючи iлюзii, безтурботнiсть i бойових товаришiв i сплачуючи повною мiрою за все, про що дiзнався. Цi поступовiсть та суперечливiсть процесу пiзнання (а простих, швидких рiшень у свiтi Середземелля просто не iснуi) також спорiднюють твiр Толкiна скорiше iз фiлософським романом, анiж iз казкою. Традицiйний казковий герой обмежений у своiму виборi, у нього i чiтка заданiсть дiй типу тАЮналiво пiдеш..направо пiдеш..тАЭ, невблаганнi закони жанру обовтАЩязково одружать його iз принцесою Як би вчинив традицiйний казковий персонаж, якби вiн отримав магiчне Кiльце? Скорiше за все, перемiг би злодiя Саурона, пiсля чого зайняв би трон, щоб правити мудро та справедливо.

Фродо ж маi iншу мету: знищити саму спокусу влади, оскiльки будь-яка влада розбещуi людину, абсолютна ж влада розбещуi абсолютно. Цей маленький хобiт думаi та дii так, нiби з самого дитинства знаi цю та багато iнших iстин. Думаi та дii як людина двадцятого столiття, - хоча й не людина вiн зовсiм, i час дii твору губиться у туманi казкового тАЮдавним-давнотАЭ.

Роздiл IV. Розкриття проблеми долi через протиставлення рас Ельфiв та Людей

Сам професор Толкiн на питання, про що ж його книга "Володар перснiв", вiдповiдав: "Справжня тема роману - Смерть i Безсмертя; загадка любовi до свiту, що володii серцями раси, приреченоi покинути його i нiбито втратити; туга, що володii серцями раси, "приреченоi" не залишати свiт, поки не завершиться.. його iсторiя" [10,437]. Ельфи, що прийшли у свiт першими, тАУ безсмертнi, хоча це не i безсмертя абсолютне. Вони iснують, поки iснуi свiт; тiлесна об

Вместе с этим смотрят:

"Грусть и святость" (Поэтическое богословие Николая Рубцова)

"Донские рассказы" Михаила Шолохова

"Живопись слова" в японской поэзии

"Записки из подполья" как исток философии экзистенциализма Ф.М. Достоевского

"Подпольный человек" Ф.И. Достоевского