Гамлет як герой свiтовоi лiтератури

Вступ

Як вiдзначав свого часу великий письменник 19 столiття Вiктор Гюго ВлтАжБезмерна потужнiсть i найтонша чарiвнiсть, жорстокiсть, як в стародавньому епосi, i спiвчуття, творча сила тАУ веселiсть, та веселiсть, що недоступна обмеженим розумам, i сарказм, цей могутнiй удар батога по злих; космiчна безмежнiсть i мiкроскопiчна малiсть. Сяйво генiя, чиi променi проникають всюди, тАУ ось що таке Шекспiр.В»

Епоха Вiдродження славиться прекрасними зразками поезii, п'iс, драматургii. Прекраснi творiння майстрiв доступнi всiм. Але не досить прочитати iх, щоб художнi якостi вiдкрилися самi собою. Серед великих майстрiв хочеться видiлити Шекспiра.

Це англiйський драматург, поет. Його раннi п'iси пройнятi життiстверджуючим початком. Шекспiр створив яскравi, надiленi могутньою волею i сильними пристрастями характери, здiбнi як до самопожертвування, переживання вiдповiдальностi за розлад миру (Влзв'язок часiв, що розпавсяВ»), так i готовi переступити етичний ВлзаконВ» i загинути ради всепоглинаючоi iх iдеi або пристрастi (честолюбства, влади, любовi). Трагедii Шекспiра тАУ найбiльшi зразки трагiчного в свiтовiй лiтературi.

У своiй книзi А.А. Анiкст писав: ВлЧудовий англiйський драматург Вiльям Шекспiр (1564тАУ1616) був одним з найбiльших художнiх генiiв. РЗм створенi неперевершенi зразки трагедiй.В»

Актуальнiсть даноi теми очевидна, тому що Вiльям Шекспiр багато в чому залишився для нас загадкою. Але вiн залишив вдячному людству неперевершенi зразки трагедiй.

Високий ступiнь розвитку саме цього виду драми був обумовлений не тiльки потужнiстю дарування Шекспiра, але i особливостями часу, в який вiн творив. То була переломна епоха в iсторii Захiдноi РДвропи. Суперечностi дiйсностi досягли крайньоi гостроти, вони не залишали мiсця для благих надiй, i це зумовило трагiчний умонастрiй передових людей епохи, до яких належав драматург загальнодоступного народного театру Шекспiр. Майстер зображення характерiв, Шекспiр виразно показав, якими бувають люди в рiзнi перiоди iх життя. Вiн створив незабутнi картини молодостi, зрiлостi i в'янення людини.В» [c. 5]

Мета даноi роботи дослiдити образ Гамлета як Влвiчного герояВ» свiтовоi лiтератури.

Задачi дослiдження:

В· проаналiзувати творчiсть Шекспiра;

В· розглянути вплив творiв Шекспiра на подальший розвиток культури;

В· проаналiзувати образ Гамлета як Влвiчного герояВ» свiтовоi лiтератури.

ОбтАЩiктом дослiдження i тексти вiтчизняних та зарубiжних дослiдникiв, якi присвяченi Шекспiру та його трагедiям.

Предметом дослiдження i аналiз образу Гамлета.

Наукова новизна теми полягаi у тому, що значення творчостi Шекспiра досi хвилюi сучасникiв.

Практичне значення цiii курсовоi роботи полягаi у тому, що ii можна використовувати для ознайомлення студентiв першого курсу з даною темою.

Структура даноi роботи. Дана курсова робота складаiться зi вступу, двох роздiлiв, висновку та списку використаноi лiтератури.

1. Вiльям Шекспiр як найбiльший трагiк епохи Вiдродження

1.1 Творчiсть Шекспiра

Чудовий англiйський драматург Вiльям Шекспiр (1564тАУ1616) був одним з найбiльших художнiх генiiв. РЗм створенi неперевершенi зразки трагедiй.

Високий ступiнь розвитку саме цього виду драми був обумовлений не тiльки потужнiстю дарування Шекспiра, але i особливостями часу, в який вiн творив. То була переломна епоха в iсторii Захiдноi РДвропи. Феодальне суспiльство вступило в смугу жорстокоi кризи i почало розкладатися. Його засади пiдривав новий клас, що виник в середньовiчному мiстi, тАУ буржуазiя. Виникло нове учення гуманiзму, що затверджувало силу i красу людини. Гуманiсти сподiвалися, що крах феодалiзму створить сприятливi умови для подальшого розвитку суспiльного життя.

РЗх надiям не призначено було здiйснитися. На змiну влади грубоi сили, властi феодального меча, йшла нова страшна сила тАУ влада золота. Старi форми гнiту змiнялися новими. Сучасникам не завжди було ясно, в чому джерело зла тАУ в пережитках старих порядкiв або в нових бiдах, що з'явилися.

Так або iнакше, суперечностi дiйсностi досягли крайньоi гостроти, вони не залишали мiсця для благих надiй, i це зумовило трагiчний умонастрiй передових людей епохи, до яких належав драматург загальнодоступного народного театру Шекспiр.

Перше десятилiття творчостi Шекспiра (1590тАУ1600) ще пройшло пiд знаком надiй на оновлення. Саме в серединi цього перiоду драматург створив ВлРомео i ДжульiттуВ» (1594тАУ1595). У цiй трагедii благороднi героi, гинучи, беруть моральну перемогу.

Двi iншi трагедii даного видання були написанi Шекспiром в пору всеосяжного трагiзму. ВлГамлетВ» (1601) тАУ твiр, що ознаменував перелом в творчостi Шекспiра, що прийшов до визнання безвихiдностi трагiзму. ВлКороль ЛiрВ» (1606) тАУ вершина шекспiрiвського трагiзму. Обидвi трагедii виражають сумну свiдомiсть перемоги зла в свiтi. [11,5].

1.2 Вплив творiв Шекспiра на подальший розвиток культури

Трагедiя тАУ вид мистецтва, з найбiльшою силою що зображаi зло i суперечностi дiйсностi. Сюжети трагедii тАУ це завжди згубнi долi людей, причому особливо приголомшливi, коли жертвами виявляються благороднi люди. Причиною iх загибелi i як зовнiшнi обставини, так i внутрiшнi суперечностi. В цьому вiдношеннi мiж ранньою i зрiлими трагедiями Шекспiра i iстотна вiдмiннiсть. Ромео i Джульiтта тАУ юнi, чистi iстоти, ще не покалiченi життям. РЗх загибель, обумовлена ворожими зовнiшнiми обставинами i безмежнiстю iх любовi. Про суперечностi особи тут ще не доводиться говорити. Але вже Гамлет i ще в бiльшому ступенi Лiр тАУ люди, в чий поведiнцi помiтнi суперечностi. Причина iх загибелi не тiльки зовнiшня. РД щось в характерi кожного з них, що граi важливу роль в iх трагiчнiй долi.

Абсолютно помилковою i думка, нiби трагедii народжують песимiстичне вiдношення до життя. Особливiсть трагедii як виду мистецтва полягаi в тому, що, зображаючи жахи життя i безмiрнi страждання, вони не порушують вiдчаю. Гуманiстичне мистецтво, навiть коли воно зображаi силу зла, разом з тим розкриваi велич i красу людини, в муках того, що знаходить глибоке розумiння життя, власноi слабкостi i помилок. [11,6]

1.3 Значення творiв Шекспiра в сучасностi

Ореолом величi оточенi юнi героi ВлРомео i ДжульiттиВ», чия любов набула справдi героiчного характеру. Складений шлях, що приводить Гамлета до загибелi, але в пам'ятi читачiв i глядачiв залишаiться не стiльки його смерть, скiльки вся зовнiшнiсть достовiрно благородноi людини, що шукаi вирiшення важких проблем, що виникли перед ним. Ми цiнуiмо в Гамлетi його чеснiсть перед самим собою, благородство прагнень, силу думки. Хоча помилка Лiра очевидно iз самого початку, не можна не проникнутися спiвчуттям до нього. Страждання доводять його до затьмарення розуму, але потiм наступаi духовне прояснення, в якому оголюiться справжня велич його особи.

Представленi трагедii вiдображають три епохи людського життя: юнiсть, пору змужнiння i старiсть. Майстер зображення характерiв, Шекспiр виразно показав, якими бувають люди в рiзнi перiоди iх життя. Вiн створив незабутнi картини молодостi, зрiлостi i в'янення людини. [11,6]

Таким чином, один з найбiльших генiiв художньоi лiтератури Вiльям Шекспiр створив неповторнi трагедii, такi як ВлРомео i ДжульiттаВ», ВлГамлетВ», ВлКороль ЛiрВ». Цей вид драми розвинувся також завдяки особливостям часу, в якому творив Шекспiр. Переломна епоха не зломила його, а навпаки пiдсилила розвиток виду драми.

Суперечностi дiйсностi досягли крайньоi гостроти, вони не залишали мiсця для благих надiй. Перше десятилiття творчостi Шекспiра ще пройшло пiд знаком надiй на оновлення. Двi iншi трагедii даного видання були написанi Шекспiром в пору всеосяжного трагiзму.

Як ми знаiмо, трагедiя тАУ вид мистецтва, з найбiльшою силою що зображаi зло i суперечностi дiйсностi. Сюжети трагедii тАУ це завжди згубнi долi людей. Ми можемо спостерiгати iстотну вiдмiннiсть мiж ранньою i зрiлими трагедiями Шекспiра. Абсолютно помилковою i думка, нiби трагедii народжують песимiстичне вiдношення до життя. Особливiсть трагедii як виду мистецтва полягаi в тому, що, зображаючи жахи життя i безмiрнi страждання, вони не порушують вiдчаю. ВлГамлетВ» тАУ особливий рiзновид ее тАУ це трагедiя, притому трагедiя поетична. Проте вiн привертаi не тiльки тих, хто схильний роздумувати про сенс життя взагалi. Твори Шекспiра ставлять гострi моральнi проблеми, що мають зовсiм не вiдвернутий характер.

2. Гамлет як Влвiчний геройВ» свiтовоi лiтератури

2.1 ВлВiчний геройВ» в лiтературi

Вiчнi образи (свiтовi, ВлзагальнолюдськiВ», ВлвiковiВ» образи) тАУ пiд ними маються на увазi образи мистецтва, якi в сприйняттi подальшого читача або глядача загубили спочатку властиве iм побутове або iсторичне значення i з соцiальних категорiй перетворилися на психологiчнi категорii. Такi, наприклад, донкiхот i Гамлет, якi для Тургенiва, як вiн це говорив в своiй промовi про них, перестали бути ламанческим лицарем або данським принцом, а стали вiчним виразом спочатку властивих людинi прагнень подолати свою земну суть i, знехтувавши все земне, понестися у височiнь (Донкiхот) або здiбностi сумнiватися i шукати (Гамлет). Такi Тартюф або Хлестаков, при сприйняттi яких читач менше всього пам'ятаi про те, що один представляi французьке католицьке духiвництво XVII вiк, а iнший тАУ росiйське дрiбне чиновництво 1830-х рокiв; для читача один тАУ вираз лицемiрства i святенника, тодi як iнший тАУ брехливостi i хвастощiв. Вiковi образи протиставлялися так званим ВлепохальнимВ» образам, якi були виразом настроiв певноi iсторичноi смуги або iдеалiв суспiльного руху; наприклад Онегiн i Печорiн як образи так званий Влзайвих людейВ» або Базарiв як образ нiгiлiста. Термiнами ВлОнегiниВ», ВлБазаровиВ» характеризують тiльки росiйських iнтелiгентiв певноi епохи. Нi про одну групу росiйськоi iнтелiгенцii приблизно перiоду до 1905 року, а тим бiльше пiсля 1917 року, не можна сказати тАУ ВлБазаровиВ», але можна сказати ВлГамлетиВ» i ВлДон-кихотиВ», ВлТартюфиВ» i ВлХлестаковиВ» про iнших наших сучасниках. Можливiсть абстрагування психологiчноi значущостi образiв вiд iх первинноi соцiальноi сутi, прикладенiсть цих образiв до явищ, що iснують до цих пiр, здатнiсть iх впливати на рiзних людей тАУ привели до того, що цi образи були оголошенi вiчними, загальнолюдськими, такими, що виражають позачасову суть людини i що ставлять перед людиною нерозв'язнi проблеми. Це традицiйно-iдеалiстичне розумiння вiчних образiв не враховуi дiалектики лiтературного явища, розглядаi великi лiтературнi факти поза iх iсторичною конкретнiстю i приводить до iх метафiзичноi оцiнки. Кожен з так званих ВлвiчнихВ» образiв вiдповiдав при своiму виникненнi певним соцiально-побутовим запитам даноi епохи, ставив проблеми, насущнi для даноi соцiальноi формацii, i художньо синтезував характер певноi епохи. [12]

2.2 Аналiз образу Гамлета

ВлГамлетВ» тАУ найважча для тлумачення зi всiх трагедiй Шекспiра унаслiдок надзвичайноi складностi ii задуму. Жоден твiр свiтовоi лiтератури не викликав такоi кiлькостi суперечних пояснень. Гамлет, принц данський, дiзнаiться, що його отець не помер природною смертю, а був зрадницький убитий Клавдiiм, що оженився на вдовi покiйного i що успадкував його престол. Гамлет присягаiться вiддати все життя справi мести за отця тАУ i замiсть цього впродовж чотирьох актiв роздумуi, корить себе i iнших, фiлософствуi, не роблячи нiчого рiшучого, поки в кiнцi п'ятого акту не вбиваi, нарештi, лиходiя чисто iмпульсний, коли дiзнаiться, що той отруiв його самого. Що ж i причиною такоi пасивностi i видимого безвiлля Гамлета? Критики убачали ii в природнiй м'якостi душi Гамлета, в надмiрному ВлiнтелектуалiзмiВ» його, що вбиваi нiбито здiбнiсть до дii, в його християнськiй лагiдностi i схильностi до всепрощаючого. Всi цi пояснення суперечать найяснiшим вказiвкам в текстi трагедii. Гамлет за вдачею своiю зовсiм не безвольний i не пасивний: вiн смiливо кидаiться услiд за духом отця, не коливаючись, вбиваi Полонiя, що сховався за килимом, проявляi надзвичайну винахiдливiсть i мужнiсть пiд час плавання до Англii. Рiч не стiльки в натурi Гамлета, скiльки в тому особливому положеннi, в яке вiн потрапляi. [13]

Студент унiверситету Вiттенбергського, що весь пiшов в науку i роздуми, тримався далеко вiд придворного життя, Гамлет раптово вiдкриваi такi сторони життя, якi йому ранiше Влi не снилисяВ». З його очей немов спадаi пелена. Ще до того, як вiн упевнився в лиходiйському вбивствi свого отця, йому вiдкриваiться жах непостiйностi матери, що вийшла повторно замiж, Влне встигнувши зносити черевикiвВ», в яких ховала першого чоловiка, жах неймовiрноi фальшi i розбещеностi всього датського двору (Полонiй, Гiльденстерн i Розенкранц, Озрiк та iншi). В свiтлi моральноi слабкостi матери йому стаi ясно також етичне безсилля Офелii, яка, при всiй ii душевнiй чистотi i любовi до Гамлета, не в змозi його зрозумiти i допомогти йому, оскiльки у всьому вiрить i покоряiться жалюгiдному iнтригановi тАУ своiму отцевi. [13]

Все це узагальнюiться Гамлетом в картину зiпсованостi свiту, який представляiться йому Влсадом, порослим бур'янамиВ». Вiн говорить: ВлВесь свiт тАУ в'язниця, з безлiччю затворiв, темниць i пiдземель, причому Данiя тАУ одна з гiршихВ». Гамлет розумii, що справа не в самому фактi вбивства його отця, а в тому, що це вбивство могло здiйснитися, залишитися безкарним i принести своi плоди вбивцi лише завдяки байдужостi, потуранню i догоджанню тих, що всiх оточують. Таким чином, весь двiр i вся Данiя виявляються учасниками цього вбивства, i Гамлету для здiйснення мести довелося б озброiтися проти всього свiту. З iншого боку, Гамлет розумii, що не вiн один постраждав вiд розлитого навколо нього зла. У монологу ВлБути або не бути?В» вiн перераховуi бичi, що терзають людство:В»тАж плети i знущання столiття, гне сильного, насмiшку гордiвника, бiль ганебноi любовi, суддiв неправду, зарозумiлiсть властей i образи, що лагодяться покiрливiй заслузiВ». Якби Гамлет був егоiстом, який наслiдував виключно особистi цiлi, вiн швидко розправився б з Клавдiiм i повернув би собi престол. Але вiн мислитель i гуманiст, стурбований загальним благом i що вiдчуваi себе вiдповiдачем за всiх. Гамлет тому повинен боротися з неправдою всього свiту, виступивши в захист всiх пригноблюваних. Такий сенс його вигуку (в кiнцi першого акту):

Столiття розхиталося; i найпоганiше

Що я народжений вiдновити його!

Але таке завдання, на думку Гамлета, непосильне навiть для наймогутнiшоi людини, i тому Гамлет вiдступаi перед нею, йдучи в своi роздуми i занурюючись в глибину свого вiдчаю. Проте, показуючи неминучiсть такоi позицii Гамлета i його глибокi причини, Шекспiр зовсiм не виправдовуi його бездiяльнiсть i вважаi ii хворобливим явищем. Саме у цьому i полягаi душевна трагедiя Гамлета (те, що критикою XIX века було названо ВлгамлетизмомВ»). [6; 46]

Своi вiдношення до переживань Гамлета Шекспiр дуже ясно виразив тим, що у нього Гамлет сам оплакуi свiй душевний стан i корить себе за бездiяльнiсть. Вiн ставить собi в приклад юного Фортiнбраса, який Влiз-за билинки, коли зачеплена честьВ», веде на смертний бiй двадцять тисяч чоловiк, або актора, який, читаючи монолог про Гекубу, так проникся Влвигаданою пристрастюВ», що Влвесь став блiдийВ», тодi як вiн, Гамлет, немов боягуз, Влвiдводить словами душуВ». Думка Гамлета настiльки розширилася, що зробила неможливою безпосередню дiю, оскiльки об'iкт устремлiнь Гамлета став невловимий. У цьому корiнь скептицизму Гамлета i видимого його песимiзму. Але разом з тим така позицiя Гамлета незвичайно загострюi його думку, роблячи його гострозорим i неупередженим суддею життя. Розширення i поглиблення пiзнання дiйсностi i сутi людських вiдносин стаi як би життiвою справою Гамлета. Вiн зриваi маски зi всiх брехунiв i лицемiрiв, з якими зустрiчаiться, викриваi всi старi забобони. Часто вислови Гамлета повнi гiркого сарказму i, як може показатися, похмурiй мiзантропii; наприклад, коли вiн говорить Офелii: ВлЯкщо ви добродiйнi i красивi, ваша чеснота не повинна допускати бесiд з вашою красоютАж Пiди в монастир: до чого тобi плодити грiшникiв?В», або коли вiн заявляi Полонiю: ВлЯкщо приймати кожного по заслугах, то хто уникне батога?В» Проте сама пристраснiсть i гiперболiзм його виразiв свiдчать про гарячнiсть його серця, страждаючого i чуйного. Гамлет, як показуi його вiдношення до Горацiя, здiбний до глибокоi i вiрноi дружби; вiн гаряче любив Офелiю, i поривши, з яким вiн кидаiться до ii труни, глибоко щирий; вiн любить свою матiр, i в нiчнiй бесiдi, коли вiн терзаi ii, у нього прослизають риси зворушливоi синовоi нiжностi; вiн достовiрно делiкатний (перед фатальним змаганням на рапiрах) з Лаертом, у якого вiн щиро просить вибачення за недавню рiзкiсть; останнi слова його перед смертю тАУ вiтання Фортiнбрасу, якому вiн заповiдаi престол ради блага своii батькiвщини. Особливо характерний, що, пiклуючись про своi добре iм'я, вiн доручаi Горацiю повiдати всiм правду про нього. Завдяки цьому, висловлюючи винятковi по глибинi думки, Гамлет i не фiлософським символом, не рупором iдей самого Шекспiра або його епохи, а конкретною особою, слова якоi, виражаючи його глибокi особистi переживання, набувають через це особливоi переконливостi. [8; 125]

Якi ж риси жанру трагедii-помсти можна виявити в ВлГамлетiВ»? Як i чому ця п'iса виходить за рамки цього жанру?

Помста Гамлета не вирiшуiться простим ударом кинджала. Навiть практичне здiйснення ii натрапляi на серйознi перешкоди. Клавдiй маi надiйну охорону, i до нього не можна пiдступитися. Але зовнiшня перешкода менш значно, чим те етичне i полiтичне завдання, яке стоiть перед героiм. Щоб здiйснити помсту, вiн повинен зробити вбивство, тобто такий же злочин, яке лежить на душi Клавдiя. Помста Гамлета не може бути таiмним вбивством, вона повинна стати публiчною карою злочинця. Для цього треба зробити очевидним для всiх, що Клавдiй тАУ низовинний вбивця.

У Гамлета i i друге завдання тАУ переконати матiр в тому, що вона зробила серйозне етичне порушення, вступивши в кровозмiсний брак. Помста Гамлета повинна бути не тiльки особистим, але i державним актом, i вiн усвiдомлюi це. Така зовнiшня сторона драматичного конфлiкту. [10; 70]

У Гамлета i своя етика мести. Вiн хоче, щоб Клавдiй дiзнався, за що його чекаi кара. Для Гамлета справжня помста тАУ не фiзичне вбивство. Вiн прагне порушити в Клавдii свiдомiсть його провини. Цiй метi присвяченi всi дii героя аж до сцени ВлмишоловкиВ». Гамлет прагне до того, щоб Клавдiй проникся свiдомiстю своii злочинностi, вiн хоче покарати ворога спочатку внутрiшнiми терзаннями, муками совiстi i лише потiм завдати удару так, щоб вiн знав, що його караi не тiльки Гамлет, а етичний закон, вселюдська справедливiсть.

Убивши мечем Полонiя, що сховався за завiсою, Гамлет говорить:

Що до нього

То я тужу; але небеса велiли

РЗм покаравши мене i мною його

Щоб я став бичем iх i слугою.

У тому, що здаiться випадковiстю, Гамлет бачить прояв вищоi волi. Небеса поклали на нього мiсiю бути бичем i виконавцем того, що iх визначило. Так дивиться Гамлет на справу помсти. [7; 225]

Давно була вiдмiчена рiзноманiтна тональнiсть трагедiй, змiшення в них трагiчного з комiчним. Зазвичай у Шекспiра носiями комiчного i персонажi низького звання i блазнi. У ВлГамлетiВ» немаi такого блазня. Правда, i третьестепенные комiчнi фiгури Озрiка i другого дворянина на початку другоi сцени п'ятого акту. Комiчний Полонiй. Всi вони пiддаються осмiянню i самi смiшнi. Серйозне i смiшне перемежаiться в ВлГамлетiВ», а iнодi i зливаiться. Коли Гамлет описуi королевi, що всi люди iжа для черв'якiв, жарт виявляiться одночасно загрозою супротивниковi в тiй боротьбi, яка вiдбуваiться мiж ними. Шекспiр будуi дiю так, що трагiчна напруга змiнялася сценами спокiйними i глузливими. Те, що серйозне перемежаiться смiшним, трагiчне тАУ комiчним, пiднесене тАУ повсякденним i низовинним, створюi враження справжньоi життiвостi дii його п'iс.

Змiшення серйозного iз смiшним, трагiчного з комiчним тАУ давно вiдмiчена особливiсть драматургii Шекспiра. У ВлГамлетiВ» можна побачити цей принцип у дii. Досить нагадати хоч би початок сцени на кладовищi. Перед глядачами з'являються комiчнi фiгури могильникiв; обидвi ролi грають блазнi, але навiть тут клоунада рiзна. Перший могильник належить до блазнiв-говорити дотепно, що умiють потiшити публiку розумними зауваженнями, другий блазень тАУ з тих комiчних персонажiв, якi служать предметом насмiшок. Перший могильник на наших очах показуi, що цього простака легко обвести навколо пальця. [11; 346]

Перед катастрофою, що завершуi п'iсу, Шекспiр знову вводить комiчний епiзод: Гамлет потiшаiться над надмiрним придворним лиском Озрiка. Адже через декiлька хвилин вiдбудеться катастрофа, в якiй загине вся королiвська сiм'я!

Наскiльки актуальний змiст п'iси у наш час?

Монологи Гамлета викликають у читачiв i глядачiв враження загальнолюдськоi значущостi що всього вiдбуваiться в трагедii.

ВлГамлетВ» тАУ трагедiя, якнайглибший сенс якоi полягаi в усвiдомленнi зла, в прагненнi осягнути його корiння, зрозумiти рiзнi форми його прояву i знайти кошти боротьби проти нього. Художник створив образ героя, приголомшеного до глибини душi вiдкриттям зла. Пафос трагедii складаi обурення проти всесилля зла.

Любов, дружба, брак, вiдносини дiтей i батькiв, зовнiшня вiйна i заколот усерединi краiни тАУ такий круг тим, безпосередньо зачеплених в п'iсi. А поряд з ними фiлософськi i психологiчнi проблеми, над якими б'iться думка Гамлета: сенс життя i призначення людини, смерть i безсмертя, духовна сила i слабкiсть, порок i злочин, право на помсту i на вбивство.

Змiст трагедii маi вiчну цiннiсть i буде актуальне завжди, незалежно вiд часу i мiсця. У п'iсi ставляться вiчнi питання, що завжди хвилювали i хвилюють все людство: як боротися iз злом, якими засобами i чи можливо його перемогти? Чи варто взагалi жити, якщо життя повне зла i перемогти його неможливо? Що в життi правда, а що брехня? Як дiйснi вiдчуття вiдрiзнити вiд помилкових? Чи може любов бути вiчною? У чому взагалi сенс людського життя?

Трагедiя Шекспiра ВлГамлетВ» тАУ найбiльше творiння людського генiя. У рiзнi перiоди розвитку людства фiлософська думка знов i знов зверталася до образу данського принца, всякий раз знаходячи в нiм вiдгук на найважливiшi питання свого часу. Однi спiвчувають Гамлету, знаходячи в нiм близькi риси, iншi тАУ зовсiм не захоплюються Гамлетом як людиною, хоча високо цiнують трагедiю Шекспiра. Ось двi крайнi думки про нього. Гете називаi принца Влпрекрасною, чистою, благородною, високоморальною iстотоюВ». А ось росiйському письменниковi Тургенiву цей герой бачиться зовсiм iншим: ВлВiн весь живе для самого себе, вiн егоiст, вiн скептик i вiчно возиться i носиться з самим собоюВ».

На початку трагедii Гамлет з'являiться перед нами як iстинно благородний герой. Вiн широко для свого часу утворений. Його свiтовiдчування пронизане переконанням у всесиллi розуму. Гамлет почитав мистецтво, захоплений театром. Людина здаiться йому прекрасною iстотою, що живе в гармонii зi всiм свiтом. З якою гордiстю вiн говорить про отця: ВлВiн людина була в повному розумiннi слова!В»

Багато хто вважаi Гамлета холодним мислителем, рацiоналiстом i аналiтиком. Але придивитеся: думка Гамлета викликаiться не вiдвернутим спостереженням, а глибоким переживанням. Гамлет переживаi одне за iншим декiлька глибоких потрясiнь: смерть отця вiд руки Клавдiя, поспiшний другий брак матери. РЖз смертю отця i зрадою матери для Гамлета наступив повний крах того свiту, в якому вiн до цих пiр жив. [14]

Для вразливих i натури, що сильно вiдчуваi, характерний розширювати особистi трагедii до уселенських масштабiв. Саме космiчна широта переживань Гамлета робить його образ великим i безсмертним. У тому, що вiдбулося в королiвськiй сiм'i, Гамлет бачить симптом загального розкладання. Ворожнеча, зрада, брехню пронизують вiдносини мiж найближчими людьми. Мати зрадила пам'ятi отця тАУ Гамлет робить вивiд: ВлПро, жiнки! тАУ Вам iм'я вiроломствоВ». У свiдомостi принца любов втрачаi свiй високий сенс, адже в найнiжнiшому вiдчуттi таiться зерно зради. От чому вiн даi Афелii пораду йти в монастир або замiж за дурня.

Але Гамлет не замикаiться в своiму вiдчаi. Вiн не тiльки усвiдомлюi, що Влстолiття вивихнув суглобВ», але i вважаi себе покликаним вiдновити свiтову гармонiю. Звичайно, Гамлет вважав за краще б присвятити себе заняттям благороднiшим, нiж кривава помста. Йому мрiялося вiддатися iстинно людським прагненням i iнтересам. Будь час iншим, людинi не довелося б бачити нi зла, нi бруднити себе зiткненням з ним. Але як iстинно благородний лицар принц готуiться до вирiшальноi битви.

Загадкою для всiх поколiнь i безумство Гамлета. Причиною, лежачою на поверхнi, i необхiднiсть приспати пильнiсть Клавдiя. Ця причина була вже в стародавнiй сазi про Гамлета. Але Гамлет Шекспiра не усипляi пильностi Клавдiя, а маi намiр викликаi його пiдозри i тривогу. Це i як би перевiркою достовiрностi слiв Примари. У звiстках з потойбiчного свiту Гамлет шукаi реальних земних доказiв. Така сцена мишоловки, такi i божевiльнi мови Гамлета, що примушують Клавдiя розкритися. [11; 16]

Потрiбно у зв'язку з питанням про безумство принца пригадати те значення, яке в шекспiрiвських п'iсах граi блазень. Саме блазневi, дурневi, божевiльному дозволено говорити правду, викривати в обличчя неправедних людей. Таким чином, безумство Гамлета парадоксальним чином робить його носiiм iстини у вищiй iнстанцii.

Приголомшуi метафоричне узагальнення Шекспiра тАУ весь хiд п'iси наводить нас на думку, що безумство Гамлета досконале закономiрно. Адже божевiльному столiттю, божевiльнiй державi найприроднiше вiдповiдаi принц, що звихнувся. Такi часи i такi настроi перiодично повторювалися в iсторii людства. Так, в епоху брежнiвського застою в певних шарах iнтелiгенцii навiть модно було Влпройти крiзь психлiкарнюВ», красуватися легким божевiллям.

Момент найвищого розладу в умонастроi Гамлета тАУ монолог ВлБути або не бути?В». ВлБутиВ», звичайно, означаi не просто жити, але чинити опiр життiвим обставинам. ВлНе бытьВ» тАУ пiдкорятися Влстрiлам лютоi долiВ». Бути, боротися тАУ такий вивiд робить принц. Але цей вивiд важкий для нього. Вiн усвiдомлюi, що боротьба не дасть йому радощiв, що жити в свiтi наруги людства важко. Гамлет ясно бачить один з можливих результатiв боротьби тАУ смерть. Одна з причин трагедii Гамлета в тому, що обставини вимагають вiд нього дii, а роздуми паралiзують волю. [9; 78]

Тяжкий шлях героя трагедii до усвiдомлення необхiдностi битися за свiтову справедливiсть. За довгi роздуми принц заплатив непомiрну плату тАУ в кiнцi трагедii гине не тiльки король, але i королева-мати, i Лаерт, i сам Гамлет. Гине i безневинна прекрасна Афелiя.

Героiм якого часу мiг би стати принц Гамлет? Часу, який потребуi мислителiв, художникiв, творцiв. Часу, який не жадаi кровi. Часу, заснованого на справедливостi. Поки що про такий час можна тiльки мрiяти. Тому героiм сучасностi i не мислитель Гамлет, а Лаерт, що дii без мiркування. Але симпатii читача i глядача все одно на сторонi божевiльного i благородного принца. Всiм своiм буттям вiн затверджуi право бути людиною Влв повному розумiннi словаВ».

Белiнський писав про становлення характеру Гамлета: ВлЗ дитячоi несвiдомостi гармонii i самонасолодження духуВ» вiн Влчерез дисгармонiю i боротьбуВ» перейшов Влв мужню i свiдому гармонiюВ». Через сумнiви, через безумства, коливання i слабкiсть Гамлет прийшов до вищоi стадii людяностi, стадii свiдомого рицарства i боротьби з долею. [7; 289]

Трагедiя Гамлета оточена ореолом незвичайноi значностi. У нiй бачать одне з найглибших втiлень життя у всiй ii складностi i разом з тим загадковостi. Така оцiнка виправдана. Це дiйсно один з творiв, збудливих думки про корiннi питання життя.

Нелюдяних i кривавих справ

Випадковоi кари, негаданных вбивств

Смертей, в нуждi пiдстроiних лукавством

РЖ, нарештi, пiдступних пiдступiв, полеглих

На голови призвiдникiв.

Такою була спочатку скандинавська сага про датського принца Амлете, що жив в VIII столiттi. Переказ про нього вперше був записаний данським лiтописцем Саксоном Граматикою в кiнцi XII столiття. Його ВлРЖсторiя данцiвВ», написана на латинськiй мовi, була надрукована в 1514 р. Бiльш нiж пiвстолiття через французький письменник Бельфоре виклав ii на своiй мовi в книзi ВлТрагiчних iсторiйВ» (1674). Англiйський переклад оповiдання Бельфоре з'явився лише в 1608 р., рокiв сiм опiсля пiсля того, як ВлГамлетВ» Шекспiра був поставлений на сценi. Але Шекспiровi не було потреби читати цi книги, бо вiн знав п'iсу на цей сюжет, складену одним з його сучасникiв в 1589 р. Автор дошекспiровського ВлГамлетаВ» невiдомий. Припускають, що ним був Томас Кiд (1558тАУ1594), що славився як майстер трагедiй мести. На жаль, п'iса не збереглася i можна лише будувати припущення про те, як ii переробив Шекспiр. Його трагедiя мала успiх, i один з сучасникiв виразився так: ВлЦе чудово, як Гамлет!В»

Але час йшов, мiнялося життя, оновлювалася культура, iншим став театр, змiнилися смаки i поняття, i ВлГамлетаВ» почали сприймати iнакше. ВлГамлетВ» був створений на самому початку XVII столiття тАУ в 1600тАУ1601 роцi. Майже через два сторiччя в кiнцi XVIII столiття великий нiмецький письменник Гете побачив в данському принцовi не месника, а мислителя. За його словами герой трагедii тАУ Влпрекрасне, чисте, благородне, високоморальне створiння, позбавлене сили вiдчуття, без яке не буваi героiв, гине пiд тягарем, який нi знести, нi скинути йому не даноВ»; а iдея п'iси, по Гете, полягаi в тому, що велике завдання покладене на людину, якiй вона не пiд силу: ВлТут дуб посаджений в дорогоцiнну судину, якiй призначено було лелiяти в своiму лонi тiльки нiжнi квiти; корiння росте i руйнуi судинуВ».

Так з'явився абсолютно новий Гамлет, меланхолiйний i бездiяльний, подiбний до героя роману Гете ВлСтраждання юного ВертераВ». Можливiсть такого розумiння закладена в п'iсi. РЖ кожен час знаходило в нiй i в ii героiвi близьке собi. [14]

Довге життя трагедii пояснюiться не тiльки ii художнiми достоiнствами, але i величезним багатством змiсту, рiзнi сторони якого виступають на перший план залежно вiд суспiльних умов i породжених ними настроiв.

З часом розумiння великоi трагедii все бiльш заглиблювалося, в Росii велику роль зiграв в цьому наш великий критик В.Г.Бiлiнський, що написав прекрасну i глибоку по думках статтю ВлГамлетВ» драма Шекспiра. Мочалов в ролi ГамлетаВ».

Гамлет став одним з найулюбленiших образiв свiтовоi лiтератури. Бiльш того, вiн перестав бути просто персонажем старовинноi трагедii i сприймаiться як живий людина, добре знайомий багатьом людям, з яких мало не кожен маi про нього свою думку.

Цей таким близьким багатьом герой опинився вельми непростий. У нiм, та i в п'iсi багато загадкового, неясного. Для одних Гамлет людина слабохарактерна, для iнших тАУ мужнiй борець. Виникають питання: чи дiйсно вiн божевiльний або тiльки прикидаiться? Якщо вiн любив Афелiю, то чому вiдкинув ii? РЖ взагалi, чому вiн зволiкаi iз здiйсненням мести, що заважаi йому тАУ зовнiшнi обставини або внутрiшнi причини?

Неясне дещо i в iнших персонажах. Що таке король Клавдiй тАУ лиходiй на зразок Рiчарда III або нiкчемна людина, що зважилася на злочин i переслiдуваний свiдомiстю своii провини? Чи причетна королева, мати Гамлета, до вбивства свого першого чоловiка?

Повернемося до Гамлета: ми не знаiмо, який вiн чи як хлопець або огрядний, як можна судити по випадково кинутому слову матери? РЖ скiльки йому рокiв двадцять, як прийнято думати, або тридцять, якщо вiрити словам могильника в сценi на кладовищi? А вже якщо говорити про сенс трагедii, то тут фiлософи, письменники i критики поклопоталися про те, щоб дати нам величезну рiзноманiтнiсть тлумачень.

Деякi питання вiдпадуть самi собою, якщо пригадати мудрий вислiв Гете по приводу суперечностей, що зустрiчаються в п'iсах Шекспiра: ВлШекспiр всякий раз примушуi своiх персонажiв говорити те, що найдоречнiше, дiiво i добре в даному випадку, нехтуючи тим, що iх слова, можливо, вступають в суперечностi з сказаними ранiше або пiзнiше.

Навряд чи Шекспiр взагалi думав, що його п'iси вiддрукованi друкарськими лiтерами, з'являться перед читачем i що в них можна буде перечитувати i зiставляти строчки. Коли вiн писав, перед очима у нього була сцена. Своi творiння вiн бачив живими, рухомими, такими, що швидко протiкають перед поглядом i слухом глядача, якi, проте, не можна настiльки було утримати в пам'ятi, щоб пiддати iх критицi. Йому важливо було одно тАУ моментальне враженняВ». [13]

У трагедii Данського принца головне не в зовнiшнiх подiях, не у виняткових по грандiозностi i кривавому характеру подiях, що наповнюють ii, а в тому, що вiдбуваiться в свiдомостi героя. У його душi розiгруються драми не менш болiснi i жахливi, нiж тi, якi вiдбуваються з рiзними дiйовими особами п'iси.

Трагедiя Гамлета i трагедiя пiзнання людиною зла. До певного часу iснування Данського принца було безтурботним: вiн жив в сiм'i, осяяною взаiмною любов'ю батькiв, сам полюбив i користувався взаiмнiстю чарiвноi дiвчини, мав приiмних друзiв, iз захопленням займався науками, любив театр, писав вiршi; попереду нього чекало велике майбутнi-стать государем i правити цiлим народом. [15]

Але раптом весь початок рушитися. В розквiтi лiт помер отець. Не встиг Гамлет пережити це горе, як його спiткав другий удар: мати, здавалося, що так любила отця, менше нiж через два мiсяцi вийшла замiж за брата покiйного i роздiлила з ним трон. РЖ третiй удар: Гамлет знав, що отця убив власний брат, щоб оволодiти короною i його дружиною.

Чи дивно, що Гамлет випробував якнайглибше потрясiння: адже на його очах звалилося все, що робило для нього життя цiнноi. Вiн нiколи не був такий наiвний, щоб думати, нiби в його життi не буваi нещасть. Та все ж його думка харчувалася багато в чому iлюзорними уявленнями. Бiди, що обрушилися на нього, змусили Гамлета по-новому подивитися рiшуче на все. У його свiдомостi з небувалою гостротою виникли корiннi питання: що коштуi життя? Що таке смерть? Чи можна вiрити в любов, в дружбу? У чому причина лих, гнiтючих людину, чи можна уникнути iх, знищити зло? Чи треба боротися або слiд примиритися з тим, яке життя?

Шекспiрiвський герой став полум'яним виразником тих нових поглядiв, якi принесла з собою епоха Вiдродження, коли передовi розуми людства прагнули вiдновити не тiльки втрачене за тисячолiття середньовiччя розумiння мистецтва стародавнього свiту, але i довiру людини до власних сил без покладань надii на милостi i допомогу неба. [15]

Трагедiя ВлГамлетВ» тАУ ВлдзеркалоВ», Вллiтопис столiттяВ». У нiй вiдбиток часу, в який не тiльки окремi особи, тАУ цiлi народи опинилися як би мiж молотом i ковадлом: позаду, та i в сьогоденнi, тАУ феодальнi вiдносини, вже в сьогоденнi i попереду тАУ буржуазнi вiдносини; там тАУ марновiрство, фанатизм, тут тАУ вiльнодумнiсть, але i всемогутнiсть золота. Суспiльство стало набагато багатше, але i убогостi стало бiльше; iндивiдовi куди вiльнiше, але i свавiллю стало привiльно. [6; 348]

Про цiлеспрямованiсть Шекспiра свiдчить одна важлива деталь в побудовi образу Гамлета. Принц данський пiсля смертi отця маi право на престол, вiн досяг повнолiття (правда, не зовсiм ясно скiльки йому рокiв). Нiякi посилання на незрiлiсть не могли б виправдати узурпацiю престолу Клавдiiм. Але Гамлет жодного разу не заявляi про своi права, вiн не прагне сiсти на трон. Включи Шекспiр цей мотив в трагедiю, вона б втратила багато що, перш за все не так виразно б виявлялася соцiальна суть боротьби Гамлета. Коли Горацiо говорить про померлого монарха, що це Влсправжнiй був корольВ» 1, Гамлет уточнюi: ВлВiн людина була, людина у всьомуВ». Ось дiйсна мiра всiх речей, вищий критерiй для Гамлета. Скiльки меж в цьому складному образi?

Вiн непримиренно ворожий до Клавдiя. Вiн дружньо розташований до акторiв. Вiн грубуватий в спiлкуваннi з Афелiiю. Вiн ввiчливий з Горацiо. Вiн сумнiваiться в собi. Вiн дii рiшуче i швидко. Вiн дотепний. Вiн умiло володii шпагою. Вiн боiться божоi кари. Вiн богохулить. Вiн викриваi свою матiр i любить ii. Вiн байдужий до престолонаслiдування. Вiн з гордiстю згадуi отця-короля. Вiн багато думаi. Вiн не може i не хоче стримати свою ненависть. Вся ця багатюща гамма змiнних фарб вiдтворюi велич л

Вместе с этим смотрят:

"Грусть и святость" (Поэтическое богословие Николая Рубцова)

"Донские рассказы" Михаила Шолохова

"Живопись слова" в японской поэзии

"Записки из подполья" как исток философии экзистенциализма Ф.М. Достоевского

"Подпольный человек" Ф.И. Достоевского