Генеза та функцiонування числовоi символiки в поезii ХХ ст.

ПЛАН

Вступ

Роздiл РЖ. Розвиток символiзму як лiтературного напряму

1.1. Зародження та розвиток символiзму в ХРЖХ ст.

1.2. Специфiка росiйського символiзму

Роздiл РЖРЖ. Числова символiка у поезii ХХ ст.

2.1. Образи i символи в поемi О.Блока ВлДванадцятьВ»

2.2. ВлПоема без герояВ» А.Ахматовоi: символи i iх iнтерпретацiя

Висновки

Список використаних джерел

ВСТУП

Актуальнiсть теми дослiдження.Символiзм (з грец. тАУ знак, прикмета, ознака) тАУ лiтературний напрям кiнця ХРЖХ тАУ початку ХХ столiття, основною рисою якого i те, що конкретний художнiй образ перетворюiться на символ. Символiзм зародився у Францii i поширився в iнших iвропейських краiнах (Англiя, Нiмеччина, Австрiя, Бельгiя, Норвегiя, Росiя).

Символiзм як сформований лiтературний напрям починаi свою iсторiю з 1880 року, коли Стефан Малларме започатковуi лiтературний салон (так званi ВлвiвторкиВ» Малларме), в якому беруть участь молодi поети Р. ТРiль, Г. Кан, А. де Реньi, П. Кiяр, Е. Мiкаель, Ф. ВтАЩiле-Грiффен [3;459].

РЖз символiзмом повтАЩязують свою творчiсть видатнi письменники й за межами Францii. У 1880-тi роки розпочинають свою дiяльнiсть бельгiйськi символiсти тАУ поет Емiль Верхарн i драматург Морiс Метерлiнк. На рубежi столiть виступили видатнi австрiйськi митцi, повтАЩязанi iз символiзмом тАУ ГуТСо фон Гофмансталь i Лайнер Марiя Рiльке. До символiстiв належав також польський поет Болеслав Лесьмян, з художнiми принципами символiзму спiввiдносять окремi твори нiмецького драматурга Герхарта Гаупмана, англiйського письменника Оскара Уайльда, пiзнього Генрiка РЖбсена. На рубежi двох столiть розвиваiться таке складне й багатоманiтне явище, як росiйський символiзм (Д. Мережковський, З. Гiппiус, К. Бальмонт, Ф. Сологуб, В. Брюсов, О. Добролюбов, В. РЖванов, О. Блок, А. Бiлий).

Символiзм протиставив своi естетичнi принципи та поетику реалiзмовi й натуралiзмовi, напрямам, якi вiн рiшуче заперечував. Натуралiзм з його фактографiiю та соцiальним i бiологiчним детермiнiзмом, маi, на думку Ж.Мореаса, лише Влцiннiсть запереченняВ». За цим напрямом, вважали символiсти, немаi майбутнього: С.Малларме зазначав, що натуралiзм загине, коли припиниться дiяльнiсть Е.Золя (i пророцтво це загалом збулося). Заперечували символiсти й реалiзм, який, за висловом В.Брюсова, Влперетворив мистецтво на просте вiдображення життяВ». РЖнший росiйський символiст К.Бальмонт писав про реалiзм i символiзм як про двi художнi манери свiтосприймання: ВлРеалiсти охопленiтАж конкретним життям, за яким вони нiчого не бачать, тАУ символiсти, вiдчуженi вiд реальноi дiйсностi, бачать у нiй лише свою мрiютАжВ». Реалiзм, за Бальмонтом, перебуваi в рабствi в матерii, а символiзм пiшов у сферу iдеальностi. Вiн покликаний зробити мистецтво вiльним. Як вважав Брюсов, символiзм являi собою останню стадiю, пiсля романтизму й реалiзму, у боротьбi митцiв за свободу.

Символiсти не зацiкавленi у вiдтвореннi реальноi дiйсностi, конкретного та предметного свiту, у простому зображеннi фактiв повсякдення, як це робили натуралiсти. Саме у своiй вiдiрваностi вiд реальностi митцi-символiсти i вбачали свою перевагу над представниками iнших напрямкiв. Так, французький символiст Стюарт Меррiль вважав, що символiчна поезiя пануi в лiтературi тому, що вона одухотворена iдеiю, яка пiдносить ii над суiтою повсякденного життя. Втiм, конкретнi й буденнi предмети та явища не завжди вiдкидаються символiстами цiлком. Крiзь них символiсти завжди бачать дещо незвичайне, мiстичне, непiзнаванне. РДдиною метою лiтератури, за словами Стефана Малларме, i не називати предмет, а ВлнатякнутиВ» на нього. Саме таке мистецтво натяку, Влабсолютне володiння цим таiнствомВ», i створюi символ.

Отже, символ народжуiться там, де неможливо зобразити предмет. Вiн покликаний виразити алегоричне й невимовлене шляхом вiдповiдностей мiж двома свiтами тАУ свiтом зовнiшнiм i свiтом мрiй та iдеалiв. Цей дуалiзм реального та iдеального тАУ основа символiчного свiтосприйняття. Таiмниця, або РЖдея, криiться в глибинi матерiальних речей. РЖ символiчна поезiя, як говорить Ж. Мореас у своiму манiфестi, прагне втiлити цю iдею, надати iй почуттiво збагненноi форми. Причому ця форма не i самоцiллю, вона маi служити вираженню РЖдеi. Подiбнi думки висловлював iнший французький символiст Жорж Ванор. Мистецтво, за його словами, полягаi в тому, щоб Влперетворити iдею у зрозумiлий для людини символ i розвинути ii за допомогою нескiнченних гармонiйних варiацiйВ» [3;437].

Осягнути РЖдею, за символiстською концепцiiю, спроможне лише мистецтво. Прiоритет тут вiддаiться музицi, а також тАУ поезii, якщо вона використовуi музичнi засоби. В цьому вiдношеннi символiсти дотримуються теорii А.Шопенгауера, згiдно з якою лише музика i мистецтвом трансцендентного й найближче стоiть до свiту таiмного. ВлНайперше тАУ музика у словiВ», тАУ цей рядок з верленiвського ВлПоетичного мистецтваВ» стаi девiзом поетiв-символiстiв. Музика безпосередньо говорить про потойбiчне, вона краще за всi види мистецтва передаi барви, вiдтiнки та напiвтони. ВлПоезiя тАУ це водночас Слово i Музика, тАУ зазначаi Стюарт Меррiль. тАУ тАжСловом вона говорить i мiркуi, Музикою спiваi та мрiiВ». Слова поета-символiста перетворюються, за висловом В.РЖванова, на Влвiдлуння iнших звукiвВ». Музика й символ мають бути нерозривно повтАЩязаними. ВлМузика iдеальн виражаi символ, тАУ писав А.Бiлий, тАУ тАж iз символу бризкаi музика. Вона проминаi свiдомiстьтАж Символ пробуджуi музику душiВ». Символiсти надають основного значення саме музицi вiрша, вони створюють усiлякi асонанси й алiтерацii. В поезii символiстiв, таким чином, головне не змiст, не смислове значення, а iнструментування на певних звуках. Артюр Рембо у своiму знаменитому сонетi ВлГолоснiВ» прагне довести, що кожний окремо взятий звук вiдповiдаi певному кольору (А тАУ чорному, Е тАУ бiлому, РЖ тАУ червоному, Й тАУ зеленому, О тАУ блакитному), а iхнi сполучення створюi як слухове, так i наочне й кольорове враження.

Символiсти висунули iдею самоцiнностi мистецтва, його цiлковитого суверенiтету. Кожне мистецтво, яке, за словами Оскара Уайльда, Влодночасно i поверхнею та символомВ», Влнiчого не виражаi, окрiм самого себеВ». Воно не повинно мати якихось соцiальних зобовтАЩязань i завдань. Мистецтво тАУ вище за життя, i втручання життя в мистецтво буде лише згубним для останнього. Саме мистецтво, а не дiйснiсть, i первiсним. Той же Уайльд вважав, що не мистецтво наслiдуi життя, а навпаки. Автор ВлПортрета Дорiана ГреяВ» стверджував, що не росiйська дiйснiсть, а Тургенiв створив нiгiлiстiв, так само, як i лондонськi тумани винайшли художники-iмпресiонiсти.

Символiзм, особливо в його росiйському варiантi, намагався поiднати символiчне мистецтво iз ВлсимволiчнимВ» життям. Вiн, як зазначаi В.Ходасевич, не хотiв бути лише лiтературною течiiю, а прагнув перетворитися на Влжиттiво-творчий методВ». Символiзм в Росii являв собою цiлу низку спроб Влвiднайти сполучення життя й творчостiВ» всерединi кожноi особистостi, свiдчить В.Ходасевич, Влборолися за перевагу ВллюдинаВ» та ВлписьменникВ».

ОбтАЩiктом дослiдження курсовоi роботи i символiзм як лiтературний напрям.

Предметом дослiдження курсовоi роботи i твори поетiв-символiстiв ХХ столiття.

Метою курсовоi роботи i дослiдження специфiки числовоi символiки у творах поетiв-символiстiв ХХ столiття.

Мета роботи зумовлюi виконання таких завдань:

- дослiдити поняття символiзму як лiтературного напряму;

- розглянути особливостi розвитку символiзму в краiнах РДвропи i в Росii;

- визначити специфiку функцiонування числовоi символiки у творах поетiв-символiстiв ХХ столiття на прикладах поеми ВлДванадцятьВ» О.Блока i ВлПоема без герояВ» А.Ахматовоi.

РОЗДРЖЛ РЖ. РОЗВИТОК СИМВОЛРЖЗМУ

ЯК ЛРЖТЕРАТУРНОГО НАПРЯМУ

1.1. Зародження i розвиток символiзму в ХРЖХ столiттi

Символiзм тАУ (франц. Symbolisme тАУ знак, символ) тАУ iвропейський лiтературно-художнiй напрям; оформився спочатку у Францii, потiм у iнших лiтературах (нiмецькiй, бельгiйськiй, австрiйськiй, норвезькiй, росiйськiй) i визначив творчiсть багатьох поетiв кiнця ХРЖХ тАУ початку ХХ ст.

Виникнення символiзму повтАЩязано також iз загальною кризою iвропейськоi буржуазноi гуманiтарноi культури, i з соцiально-iсторичними умовами французькоi дiйсностi(трагiчна криза революцiйностi пiсля розгрому Паризькоi Комуни). Символiсти, якi прагнули здiйснити прорив крiзь тАЬпокровтАЭ повсякденностi до певноi трансцендентноi сутностi буття, в мiстифiкованiй формi висловили протест проти торжества мiщанства, проти позитивiзму i натуралiзму водночас тАУ проти поезii тАЬПарнасатАЭ. Разом з тим кризова ситуацiя сприяла появi у ряду символiстiв мотивiв декадентства( iндивiдуалiстична замкнутiсть лiричного героя, вiдречення вiд соцiальних проблем i соцiально-iсторичних тАЭвизначеньтАЭ людини, вiд соцiально-пiзнавальноi функцii мистецтва) Основи естетики символiзму склалися у перiод кiнця 60-70-х рр. у творчостi П.Верлена, С.Малларме, Лотреамона, А.Рембо. Угрупування ж французьких символiстiв iснувала з середини 80-х рр. i до смертi Малларме(1898); але пiсля його розпаду вплив естетичних принципiв символiзму продовжувався у Францii i за ii межами. Як найменування поетичного напряму термiн тАЭсимволiзмтАЭ був уперше використаний Ж.Мореасом у передмовi до збiрки ВлКантилениВ»(1886) i обТСрунтований у його тАЭМанiфестi символiзмутАЭ(вересень 1886). Мореас проголосив витiснення натуралiзму (Влщо володii лиш цiннiстю заперечення) течiiю символiзму, який знаходить iдеальний початок i якому разом iз тим чужi тАЭповчання , декламацiя, помилкова чутливiсть, обтАЩiктивний опистАЭ. Серед попередникiв символiзму вiн називав У.Шекспiра, середньовiчних мiстикiв, а у французькiй лiтературi перш за все Ш.Бодлера;характернi символiзму тАЭсмутнiсть i багатозначнiстьтАЭ сходять до поезii Пiндара, тАЭГамлетутАЭ Шекспiра, тАЭНовому життютАЭ Данте, 2-iй частинi тАЭФаустатАЭ Гете, тАЭСпокуса Св. АнтонiятАЭ Флобера; поети-символiсти повертаються до мовного багатства Ф.Рабле, Ф.Вiйона, навiть Рютбефа. Мореас сформулював завдання нового напряму: тАЭПоезiя символiзму прагне втiлити РЖдею у вiдчутнiй формi, яка, однак , не i самоцiллю, але, служивши вираженню РЖдеi, зберiгаi пiдпорядковане положеннятАЭ.

Новий рух, що розростався, групуiться навколо видавництва Леона Ваньi i журналiв: тАЭСимволiзмтАЭ, тАЭ Сторiнки про мистецтвотАЭ, тАЭПеротАЭ тАЭМеркюр де ФранстАЭ, тАЭБесiди про полiтику i лiтературутАЭ, тАЭЕрмiтажтАЭ, тАЭБiлий журналтАЭ, та iн. Ворожi до символiзму критики вказували на вiжчуженiсть символiзму стосовно французького духу ясностi i логiчностi; насправдi, однак, символiсти продовжували лiтературну реформу, почату французькими романтиками i розвинену Бодлером, з якими вони, водночас, полемiзували. До символiзму приiдналося багато поетiв i критикiв-есеiстiв: Анрi де Реньi, Л. Тамад, Г. Кан, Ж. Лафорг, С. Мерриль, П. Клодель, Сен-Поль Ру, бельгiйцi М. Метерлiнк i Е.Верхарн та iн. [3;560].

Теоретичнi коренi символiзму як загальноiвропейського руху сходять до нiмецькоi iдеалiстичноi фiлософii тАУ до творiв А. Шопенгауера (тАЭСвiт як воля i уявленнятАЭ) i Е. Гартмана (тАЭФiлософiя пiдсвiдомостiтАЭ), до художньоi творчостi Е. По i Р. Вагнера; вони також сприйняли iдеi Ф. Нiцше. За Шопенгауером, першопочатковим i не зовнiшнiй свiт (матерiя, простiр, час, причинно-наслiдковi звтАЩязки) а тАЭсвiтова волятАЭ, яка утворюi вiчнi форми речей, iх РЖдеi; мистецтво тАУ засiб споглядання, iнтуiтивного прозрiння одвiчних РЖдей-форм крiзь реальнiсть; вершиною iiрархii мистецтва i музика, яка i вiдображенням не тАЭiдеiтАЭ, як iншi мистецтва, а самоi тАЭволiтАЭ.

Посилаючись на Шопенгуера, один iз теоретикiв символiзму Ремi де Гурмон у передмовi до тАЭКниги масоктАЭ (1896) писав, що в основi символiзму тАУ Влпринцип iдеальностi свiтуВ» i непiзнаваностi його сутi розумом, i ця доктрина тАЭдля думаючоi людини i унiверсальним принципом звiльненнятАЭ. Документалiзму, соцiальному i фiзiологiчному детермiнiзму натуралiстичноi лiтератури, а також соцiально-iсторичнiй конкретностi реалiстiв ХРЖХ ст. символiзм протиставив свободу поетичноi уяви, iнтуiтивно прозрiваю чого i того, хто творить iдеально-iстинний свiт, i через це не обмеженого нi законами обтАЩiктивно-матерiального свiту, нi навiть необхiднiстю бути зрозумiлим для аудиторii; причому символiзм як тАЭантинатуралiзмтАЭ захищаi iдею свободи волi вiд натуралiстичних теорiй матерiального та соцiального тАЭсередовищам.

В цiлому доктрина, викладена у теоретичних i критичних працях символiстiв, i такою: в глибинi речей, повсякденно даних в досвiдi, ховаiться таiмниця тАУ РЖдея, доступна лише мистецтву, перш за все музицi, а також поезii, яка користуiться музичними засобами мовлення. Найважливiший засiб поезii тАУ вiдчуття таiмницi(С.Малларме тАЭТаiмниця у поезiiтАЭ, 1896); поезiя тАУ найвища форма знання, осягнення свiту; вона наближаiться до релiгii, а ii творець надiлений божественною всемогутнiстю (В. Е. Мiшле, тАЭПро езотеризм у мистецтвiтАЭ,1891). Одним iз головних завдань поезii i виявлення i вiдтворення iдеi Краси, через яку розкриваiться iдея Добра( в звтАЩязку iз цим Сен-Поль Ру у 1891, Клодель у 1904 називали свiй метод тАЭiдеореалiзмомтАЭ).

Не менш важливою i передача iдностi свiту, яка виявляi себе у тАЭвiдповiдностяхтАЭ. Символiсти цiнували у Бодлера сонет тАЭВiдповiдностiтАЭ(1855), у якому виражена iдея, яка приходить до Платона, про те, що запахи фарби i звуки можуть бути вираженi друг через друга. Поет, на думку Бодлера, який захопився символiзмом, - перекладач, де шифрувальник, який користуiться порiвняннями, метафорами, епiтетами, якi черпаються iз тАЭбездонних глибин всесвiтньоi аналогiiтАЭ.

Найбiльш повним вираженням тАЭвсесвiтньоi аналогiiтАЭ, iдеальноi iдностi буття i символ: вершина поетичноi образностi, найдосконалiше втiлення РЖдеi; вiн повинен володiти властивiстю метафiзичноi узагальненостi i мiстити в собi позачасовi, вiчнi сенси, - в цьому вiдношеннi "символ" протистоiть поняттю "тип", що вiдрiзняiться соцiально-iсторичною конкретнiстю. Деякi теоретики символiзму пiдкреслювали близькiсть поетичного i релiгiйного символу; Ж. Ванор бачив попередникiв символiзму в св. Кириловi Александрiйському i Августинi Блаженному; свiт символiчний, на зразок католицького собору, i завдання поета - вiдкрити символи, що таяться у всiх явищах буття (Ж. Ванор, "Символiчне мистецтво", 1889). Релiгiйне наповнення символу властиво, наприклад, французькому поетовi П.Клоделю i iталiйському - Дж.Пасколи. Менш спiритуалiстичне трактування символiзму - у Мореаса i особливо у молодого Е. Верхарна, який порiвнював символiзм з мистецтвом стародавнiх грекiв, що передавали абстрактне через конкретне ( символ влади - Зевс, сили - Геракл); на вiдмiну вiд грецького, сучасний символiзм передаi конкретне через абстрактне.

Але i для Верхарна, що пiзнiше прийшов до соцiально-насиченоi поезii, естетичним прiнципом символiзму залишаiться логiчна непроникливiсть: символiзм - "це величезна алгебра, ключ вiд якоi втрачений". Вiдношення до християнства у символiстiв рiзне: Малларме був iндиферентний, Верлен кидався вiд християнськоi моральностi до богохульства, Рембо властиве богоборство, Лотреамон - переконаний атеiст. В цiлому ж як культурно-духовне явище символiзм стикався з християнською символiчною концепцiiю миру i мистецтва.

Доктрина символiзму найповнiше вiдбилася в творчостi С.Малларме. Поетична мова для нього - засiб не комунiкацii, а впливу суггестii, магiчного; звiдси гранична зашифрованiсть форми, пристрасть до слiв "магiя", "чарiвництво", "диво" (у Рембо тАУ "Алхiмiя слова"), Влусунення матерiальногоВ», речовинного" змiсту лiтератури - рiдкiснi факти матерiального свiту використанi лише як символи iдеальноi сфери (наприклад, три його вiршi про вiяла: "Вiяло панi Малларме", "Вiяло мадемуазель Малларме", "Вiяло", 1884-1890).

Передаючи свiй, характерний для песимiстично "безосновного" умонастрою iдеал тАУ "небуття", "нiщо", Малларме удавався до символiки, що створюiться за допомогою словесно-музичного навiювання. Мовчання ставиться вище за поезiю, яка не в змозi виразити суть буття i тому сама виявляiться "безмовним вiдльотом в сферу абстракцii" ("Таiмниця в лiтературi", 1896). К. Малларме близький М. Метерлiнк, який стверджував, що вимовленi слова мають сенс лише завдяки мовчанню, що омиваi iх (ст."Молчание", 1896). Справжнi спiлкування людей здiйснюiться безпосередньо в зiткненнi душ, без слiв, якi переобтяженi звуковою матерiiю, обтяженi реальним сенсом, спрямованим до однозначностi, i тому не можуть служити виразом не тiльки iдеальнiй сутi свiту, але i невловимо хитких духовних вiдносин мiж людьми.

Реконструйована тут доктрина послiдовно нiким з символiстiв не здiйснювалася. У кожного автора переважала та або iнша межа загальноi естетичноi системи: наприклад, у Верлена - музично-метафорична образнiсть ("Романси без слiв", 1874), у Малларме - своiрiдна жертовнiсть, "езотеричнiсть", у Метерлiнка в його драмах - другий план вислову, "пiдводний" дiалог, пiдтекст. До того ж, творчiсть великих поетiв, пов'язаних з символiзмом, тАУ французiв Верлена i Рембо, австрiйцiв Р.М. Рiльке i Г.Гофмансталя, бельгiйцiв Верхарна i Метерлiнка, норвежця Г.РЖбсена (останнiх рокiв), не вмiщаiться в межi доктрини i зовсiм не зводиться до неi. Загальнонацiональнi i загальнолюдськi вiдчуття виявилися вираженими у них з величезною лiричною силою. Часом, правда, втiлюючи передчуття свiтових соцiальних переломiв i катастроф ХХ ст., неприйняття власницьких форм суспiльства, що морально спустошують людину, заперечення "мiста-спрута" тАУ царства войовничого "масового обивателя", а також скорбота про духовну свободу i "довiра" до вiкових культурних цiнностей як до початку, що долаi самоту i iзольованiсть людей, деякi пiзнi символiсти (Верхарн, РЖбсен) впадали в алегоризм, що позбавляв поетичностi образ цiлiсностi i повнокров'я.

Крупнi таланти, своiрiдно втiливши поетику символiзму, iстотно збагатили свiтову поезiю. Наслiдуючи романтикiв, символiсти остаточно визначили поезiю як особливий тип художнього мислення, змiст якого не може бути переданий засобами прози, чому в iх творчостi (вперше тАУ у Рембо) опинився можливий верлiбр, або вiльний вiрш, що нехтуi зовнiшнiми ознаками поетичноi форми i що виражаi переважання музичних принципiв над декламацiонно-говорним принципами силабiки; до верлiбру звернулися Г.Кан i iншi молодшi символiсти.

Символiсти пiдсилили багатозмiстовнiсть i амбiвалентнiсть поетичного образу i тим повiдомили малим лiричним формам небувалi виразнi можливостi; зруйнували застиглу смислову визначенiсть слова, повiдомивши йому хиткiсть, мерехтливу багатозначнiсть, що створюiться перетинами сенсiв i грою асоцiацiй; збагатили поезiю принципами музичноi композицii i взагалi сприяли розмиванню меж мiж мистецтвами, прагнучи, услiд за Р. Вагнером, до синтезу театру, живопису, музики, поетичного слова. Вiдкриття символiзму залишилися в поезii, включаючись в новi художнi системи. Наприклад, РЖ.Р. Бехер свiдчить про вплив на нього символiстськоi "алхiмii голосних" (сонет Рембо "Голоснi") i взагалi новаторськоi поетики символiстiв, що вiдкрила "запахи, фарби, звуки, котрi створенi не цим свiтом мiщан, але належать iншiй далечинi, до котрих ми i самi прагнули". РЖдеалiстична доктрина символiзму належить до кризових явищ. Але прагнення символiстiв побачити свiт в його цiлiсностi, вiдобразити його у фокусуючому дзеркалi лiричного переживання робить практику, саме мистецтво символiзму художньо значним.

1.2. Специфiка росiйського символiзму

Росiйський символiзм перейняв вiд захiдного багато естетичних установок (орiiнтацiя на iдеалiстичну фiлософiю; погляд на творчiсть, як на культово-обрядовий акт; мистецтво - iнтуiтивне збагнення свiту; висунення музичноi стихii як праоснови життя i мистецтва; перевага вiршотворчим i лiричним жанрам: увага до аналогiй i "вiдповiдностям" у пошуках свiтовоi iдностi; звернення до класичних творiв античностi i середньовiччя у встановленнi генеалогiчноi спорiдненостi); проте в процесi творчого оформлення в самостiйну течiю вiн знайшов iстотну нацiональну i соцiальну своiрiднiсть.

Росiйськi поети не тiльки по-своiму поглибили символiзм як мистецтво слова, вони мiцно пов'язали його з драматизмом i напруженiстю епохи на рубежi ХРЖХ i ХХ ст.

Росiйський символiзм - багатогранне явище, що виникло в атмосферi глибокоi соцiальноi i духовноi кризи, яка i зумовила суперечливий стан мистецтва цiii епохи. На рiзних етапах i у рiзних художникiв символiзм служив виразом неоднорiдних концепцiй i полiтичних симпатiй, що виявлялося як в творчих, так i в особистих долях письменникiв. Разом з тим, в поглядах, як i в свiтовiдчуваннi росiйських символiстiв були загальнi риси, що дало iм можливiсть об'iднатися в самостiйну i впливову групу.

Росiйськi поети дивилися на символiзм, як на засiб створення нового типу художнього мислення, який будуiться на вiдтвореннi свiту явищ не в його матерiальнiй формi, а у виглядi того, що ознаменувало б якусь багатозначну iдею, що знаходиться за межами чутливого сприйняття. Роль виразника прихованих реальностей вiдводилася при цьому символу, з яким зв'язувалося уявлення про смислову текучiсть, потенцiйну багатозначнiсть художнього образу. Категорiя символу, що дала назву всiй течii, утвердилася в поетицi росiйського символiзму в результатi абсолютизацii однiii з особливостей художньоi творчостi взагалi. Вона опинилася зручною для виразу iдеi багатосмисленностi свiту, - в ii "гетевському" виразi, що протистоiть алегорii ("..все скороминуще i тiльки символ", Фауст, ч.2). Символ i вираз "безмежноi сторони думки", стверджував Д.Мережковський. "Символ тiльки тодi i дiйсним символом, коли вiн невичерпний i безмежний в своiму значеннi, коли вiн прорiкаi на своiй сокровеннiй (iiратичнiй i магiчнiй) мовi натяку i навiювання щось незгладиме, неадекватне зовнiшньому слову. Вiн багатоликий, багатозмiстовний i завжди темний в своiй глибинi".

ВлДля високого мистецтва образ наочного свiту тАФ тiльки вiкно в нескiнченнiстьВ», - писав Ф. Сологуб. Саме тому Влу високому мистецтвi образи прагнуть стати символами, тобто прагнуть до того, щоб вмiщати в себе багатозначний змiстВ» (ВлРосiйська думкаВ», 1915 № 12, з. 41) [3;472]. Манера (Влмова не про те, про що говорять словаВ», за визначенням Р. Гуковського) символiчного iнакомовлення, викликана боязню спрощено-однозначного сприйняття дiйсностi, визначила вiдмiннiсть символiстiв вiд письменникiв iнших напрямiв. Вона вiдповiдала iх загальному вiдношенню до мистецтва, якому, як стверджувалося, належить тепер бути виключно вiдтворенням внутрiшнього свiту особи, замкнутоi у сферi лiрично-пiднесеного ВлЯВ», значноi лише з боку ВлприхованихВ» переживань i прихованих душевних рухiв. Закономiрностi iсторичного i природного життя сприймаються поетами символiстами виключно крiзь призму дii iх на психiчний склад i внутрiшнiй свiт особи, яка стаi показником загального стану життя. Описи, побутовi сцени, об'iктивнi характери також набувають ВлдодатковогоВ» тАФ багатозначно-iнакомовлення сенсу (особливо в художнiй прозi Мережковського, А. Бiлого, Л. М. Ремизова i iн.). Повсюдного поширення набуваi лiрика i лiричний початок взагалi (що i зумовило, мабуть, переважаюче устремлiння символiстiв до поетичноi творчостi); вагомого впливу лiричного початку зазнали i драматургiя (драми А. А. Блоку), i проза, i критика (статтi Блоку РЖ.Ф.Анненського). У поезii ж усвiдомлено вiддаiться перевага лiричним жанрам, що ставило ii перед необхiднiстю виявлення нових можливостей. Символiсти роблять вiрш багатозначним i багатоплановим, розширюють систему образотворчих засобiв, широко використовують музичний початок. Культивуються новi жанри тАФ лiрична поема,вiршотворчий цикл. Внутрiшня цiлiснiсть отримуi вiршотворча збiрка; зв'язнiсть оповiдання знаходить тут опору в безперервностi внутрiшнього (лiричного життя самого поета, який i виявляiться героiм своiх творiв .

Оформлення росiйського символiзму в самостiйну течiю, в Влшколу творчостiВ» i Вллабораторiю шуканьВ» (А. Бiлий) вiдбувалося в епоху небачених суспiльств, потрясiнь, коли змiнювалася соцiальна структура суспiльства, а класовi зiткнення приймали вiдкритий характер, в епоху гострих суперечностей i напружених шукань у всiх сферах iдеологii i мистецтва. Мотивам безвиходi, страху перед життям, тривоги i вiдчаю, характерним для iдеологii декадансу, полярно протистояло активне, насичене соцiально-iсторичним оптимiзмом життiсприйняття, яскраво виражене, наприклад, в творчостi М. Горького. Дiя полярних умонастроiв в iх рiзному заломленнi позначалася на росiйському символiзмi на протязi усiii його iсторii. Мотиви занепаду характернi, наприклад, для поезii Мережковського, 3. Гиппiус, Сологуба, тодi як для Д. Бальмонта, A. Бiлого, А. Блоку, Вячеслава РЖванова, В. Брюсова характернi iншi тенденцii. Для багатьох iз них улюбленим i образ сонця (ВлБудемо як сонцеВ», ВлЗолото в лазурiВ» i iн.). РЖстотна для Влмолодших символiстiвВ» i тема ВлзiрокВ» як ознаки прийдешнiх свiтлих змiн. Росiйський символiзм в цiлому не зводиться до декадентства, як не зводиться творчий шлях окремих його представникiв до подолання декадентства. РЖсторично, конкретнiше було б говорити про наявнiсть в росiйському символiзмi декадентських тенденцiй, в рiзнi перiоди його еволюцii що проявляли себе з неоднаковою iнтенсивнiстю. РЗм протистоять теми i настроi, пов'язанi з революцiйною iдеологiiю (особливо в 1905тАФ06), i цивiльнi мотиви iнших представникiв росiйського символiзму. Спроби вiдмежувати символiзм як лiтературну течiю вiд декадентства як специфiчного свiтовiдчування мали мiсце вже в 90-i рр. З часом i самi символiсти вiдмежовувалися вiд декадансу, в чому позначилася гуманiстична традицiя росiйського мистецтва, орiiнтованого на iдеал духовноi цiлiсностi i суспiльноi значущостi (хоча сам термiн уживаiться для позначення всiii кризовоi епохи рубежу вв.). Одночасно, проте, намiтилося прагнення спiвставити цi два поняття, що пiзнiше було пiдхоплен вульгарно-соцiологiчною критикою, що фактично зняла проблему росiйського символiзму i його нацiональноi своiрiдностi. Розмежування символiзму i декадентства як явищ, якi перебували в близьких, але не тотожних сферах, було проведене сучасними дослiдниками (Б. Ейхенбаум, Д. Гинзбург, Д. Максимов, А. Федоров, B.Жирмунський i iн.); воно дозволяi в бiльш широкiй iсторичнiй перспективi побачити шлях, виконаний росiйськими поетами початку столiття. Фiлософська основа росiйського символiзму, крiм А.Шопенгауера, характеризуiться iменами Р.Вагнера, Ф.Нiцше, який сприймався як фiлософ трагедii, що повернув життя ii трагiчному боговi Дiонiсу, i особливо тАФ Вл.Соловйова, який, проте, був ВлприсутнiйВ» в свiдомостi росiйських поетiв не як творець релiгiйно-фiлософськоi системи, а як поет-пророк, Влпровiсник.. подiй, яким належало розвернутися в свiтiВ» [9;155].

Так створювалася атмосфера напруженого очiкування, в якiй творили росiйськi поети. РЗх специфiчне сприйняття епохи реалiзовувалося у виглядi особливих знакiв-символiв, якими мiг стати будь-який реальний факт, якщо вiн отримував розширене i ВлтаiмничеВ» тлумачення (ВлзнакиВ» природнi тАФ зiрки, заходи сонця, нiч, туман, свiтанок; побутовi тАФ пожежi, дим, таiмничi зустрiчi; iсторичнi тАФ скiфи, монголи, крах цивiлiзацiй; бiблейськi i культовi тАФ бiлий i блакитний колiр, бiлi троянди, Христос, образи апокалiпсису i т. д.). Символiсти не вiдкидали нi повсякденностi, нi реальноi iсторii, але використовували те i iнше у виглядi Влопорних пунктiвВ» для збагнення прихованоi сутi свiту: Вла realibus ad realioraВ» (тобто вiд реальностi ВлзовнiшньоюВ», доступною, до реальностi вищою, позамежною) тАФ гасло Вячеслава РЖванова. Вищою реальнiстю нерiдко ставали закономiрностi самого iсторичного i природного життя, хоча знову-таки в ВлтаiмничомуВ» тлумаченнi. ВлЯк лiтературна течiя, - писав Ф.Сологуб, тАУ символiзм можна охарактеризувати в прагненнi вiдобразити життя в цiлому, не iз зовнiшньоi тiльки його сторони, не з боку приватних його явищ, а образним шляхом символiв, зобразити по сутi те, що, криючись за випадковими, розрiзненими явищами, утворюi зв'язок з Вiчнiстю, iз вселенським, свiтовим процесом. В результатi, як вiдмiтив В.Жiрмунський, фактично знiмалася грань Вл..мiж об'iктивною дiйснiстю i суб'iктивним вiдчуттям, мiж природою i душею поетаВ». Осмислення дiйсностi поступалося мiсцем ii образно-символiчнiй ВлтрансформацiiВ». Особливе вирiшення отримувала в творчостi символiстiв проблема особи, що знаходиться, на iх думку, у владi двох ВлзалежностейВ»: нижчою тАФ вiд побуту i середовища, використовуваного натуралiзмом, i вищою тАФ вiд РЖсторii i Природи, використовуваноi мистецтвом справжнiм, в т.ч. смiволiзмом. Горда i незалежна по вiдношенню до середовища, заперечуючи буржуазний побут, особа разом з тим втрачала самостiйнiсть, ставала об'iктом ВлкосмiчнихВ» стихiй, чужих метафiзицi добра i зла. Це додавало iй трагiчноi величi (лiричний герой Блока, Бiлого, Анненського), але позбавляло дiiвостi. Мистецтво повинне вiдобразити це нове положення особи в свiтi, сприяючи тим самим ii подальшому ВлперетвореннюВ». Для цього воно само повинне стати iншим, оскiльки реалiстична манера вже не вiдповiдаi вимогам новоi епохи: вона Влвичерпана в своiй сутiВ», бо Влнемаi бiльше природного спiввiдношення мiж цiiю лiтературною манерою i станом сучасноi душi, манерою сучасноi душi вiдчуватиВ». Перший виступ Влнових поетiвВ» в Росii тАФ стаття ВлСтаровинна суперечкаВ» Н. Мiнського (спiльно з РЖ. Ясинським) в киiвськiй газетi ВлЗоряВ» (24 липня 1884). Вiн був направлений проти ВлутилiтарногоВ» мистецтва, за мистецтво, незалежне вiд полiтичноi i iншоi злобуденностi. Виправдання нових вимог до лiтератури мiстилося в книгах Мiнського ВлПри свiтлi совiстiВ» (1890) i Мережковського ВлПро причини занепаду i про новий перебiг сучасноi росiйськоi лiтературиВ» (1893). Паралельно вони пiдготували збiрки вiршiв, в т.ч. ВлСимволиВ» Мережковського (1892), де вперше в росiйськiй лiтературi термiну надано нове значення.

Проте тут, як i в творах тих рокiв Ф. Сологуба, 3. Гиппiус, А. М. Добролюбова, виразилися переважно загальнодекадентськi настроi i естетичнi тенденцii, що позначили кризу лiберальних i народницьких iдей 70тАФ80-х рр. Символiзм тут ще став школою творчостi. Оформлення його в самостiйну течiю вiдбуваiться лише в кiнцi 90-х рр. головним чином завдяки В. Брюсову, який випустив в 1894тАФ95 три збiрки ВлРосiйськi символiстиВ», в яких бiльшiсть вiршiв належали йому самому. Одночасно з'явилася лiтература про iвропейський символiзм, а також переклади зарубiжних Влнових поетiвВ». Вже до початку 20 рокiв широкого розмаху набувають оригiнальнi дослiди у власне символiчному родi (Мiнського, Мережковського, Бальмонта, Сологуба, Брюсова, Гиппiус, Коневського п iн.). Вiршi деяких поетiв старшого поколiння тАФ К. Случевського, Вл. Соловьева, К. Фофанова, К. Льдова, як i багато мотивiв поезii Ап. Грiгорьева, К. Павловоi, усвiдомлюються як ВлпередсимволiстичнiВ». Особливою увагою користуються у символiстiв М. К. Лермонтов, Ф. РЖ. Тютчев,Ф. М. Достоiвський; iх сприймають як прямих попередникiв.

Розгортаiться перекладацька дiяльнiсть символiстiв, причому твори, якi вони перекладаютьтАФ вiд стародавнiх (Гомер, Еврiпiд i iн.) до нових (Е. По, Шеллi, Ф. Ницше i iн.) i новiтнiх (Р. РЖбсен, М. Метерлинк i iн.) тАФ також отримують вiдтiнок передвiстя. На початку 20 ст. ряди символiстiв поповнили Влмолодшi поетиВ» (Влтретя хвиляВ» руху) тАФ Блок, Бiлий, Ю. Балтрушайтiс, З. Солов'iв, Еллiс (Л. Кобилiнський) i iншi символiсти; першими збiрками виступають РЖ. Анненський, Вячеслав РЖванов.

Символiзм все ширше завойовуi читацьку аудиторiю. Його естетика iстотно оновлюiться; зростаi значущiсть етичного начала мистецтва, пiднiмаiться питання про суспiльне призначення i роль художника. Було проголошено, що мистецтво повинне бути ВлслугоюВ» (Блок), засобом повного ВлперетворенняВ» особи, а через неi тАФ строп життя (Бiлий), що художник i вiдповiдальним за суспiльне зло (Анненський). Тодi ж виникають новi органiзацiйнi центри символiстiв: вид-ва ВлСкорпiонВ» (з альманахом ВлПiвнiчнi квiтиВ») i ВлГрифВ», журнал ВлВесиВ» i ВлЗолоте руноВ»; широко друкуi символiстiв журнал ВлСвiт мистецтваВ». Група Мережковського об'iдналася навколо журналу ВлНовий шляхВ» (1903тАФ04) i релiгiйно-фiлософських зборiв (з 1901); виняткова зосередженiсть на релiгiйних проблемах привела ii до вiдособлення вiд основного ядра школи. Але i усерединi цього ядра iдностi не було: ВлВесиВ» нападали на ВлЗолоте руноВ». Бiлий засуджував Блока i т.д.

До 1910-х рр. символiзм в Росii стаi одним з найбiльш значних чинникiв духовно-культурного життя. Його теми i героi тiсно повтАЩязанi iз гострою, конфлiктною суспiльною ситуацiiю, хоч i не зачiпають безпосередньо ii соцiальних витокiв. Подвiйнiсть i коливання, трагiчний розлад з самим собою, сумнiв в здатностi людини подолати зло життя i разом з тим безкомпромiсне i послiдовне заперечення капiталiстичноi дiйсностi, мiщанських, буржуазних форм побуту тАФ характернi риси героя росiйського символiзму. Заперечення поiднуiться в його душi з безвiр'ям, протест з вiдчаiм, жадання духовноi цiлiсностi i свободи з фаталiстiчним сприйняттям iсторii.

Загальну увагу привертаi тема капiталiстичного мiста, яка пiсля 1905-06 рр. переростаi в тему Влстрашного свiтуВ», що пригнiчуi поета розмiренiстю i обмеженiстю, круговоротом буденностi (Влкошмар серед бiлого дняВ»), вiдсутнiстю цiлiсностi i живоi справи; ВлЯВ» в Влстрашному свiтiВ» загублено i самотньо, поневолене механiчною i грандiозною силою; i разом з тим свiт цей соцiально контрастний, катастрофiчний. На цьому фонi вiдбуваiться вiдродження лiрики (в т.ч. любовноi), герой якоi, не дивлячись на iндивiдуалiстичний характер протесту, вiдчуваi себе органiчно залученим в круговорот природного (ВлкосмiчногоВ») життя i iсторii (любовнi цикли Блоку, ВлУрнаВ» Бiлого, вiршi Анненського i Брюсова).

Вiдроджуiться тема цигана тАФ i стихiйна пристраснiсть осмислюiться як порушення застiйного побуту i буржуазноi моралi. До цього часу складаються i всi основнi концепцii росiйського символiзму. Для Брюсова символiзм i засiб створення справжнього мистецтва, в якому знайдуть примирення одвiчно ворогуючi початки ВлкористiВ» i ВлкрасиВ», тобто ВлцивiльнийВ» i ВлчистийВ» напрями; для Бальмонта символiзм тАФ засiб збагнення таiмничих глибин душi людини, якi, як вiн вважаi, залишилися недоступнi лiтературi ХРЖХ ст.; в статтях ВтАЩячеслава РЖванова символiзм iнтерпретуiться як унiверсальний шлях подолання розриву мiж художником i народом (ВлрапсодомВ» i ВлнатовпомВ»); Сологубу З. вiдкриваi шляхи перетворення ВлнизькоiВ» дiйсностi, створення мiфу (Влсолодкоi легендиВ»); Блок пов'язуi з символiзмом надii на вiдтворення драматизму епохи i трагiчноi суперечностi душевного ладу сучасноi людини; Бiлий бачить в нiм основу культури майбутнього i засiб повного перетворення особи, i т. д.

У найбiльш значимих творах Блока, Бiлого, Брюсова, ВтАЩячеслава РЖванова створюiться концепцiя, в якiй сучаснiсть iнтерпретуiться як завершення великого перiоду в iсторii Росii, що почався петровськими реформами. Наново осмислюiться росiйська iсторiя, широко вiдроджуiться тема ВлМiдного вершникаВ», Петра I i Петербургу (ВлВiдплатаВ» Блоку i особливо ВлПетербургВ» Бiлого). На себе символiсти дивляться як на останнiх носiiв ВлстароiВ» культури (ВлАттiлаВ» ВтАЩяч. РЖванова, ВлПрийдешнi гуниВ» Брюсова). Трагiчно i благословляюче звучить тема Батькiвщини, Росii, ii свiтового покликання. Нагнiтання новоi тематики робить подальшi сумiснi виступи символiстiв неможливими. Закриваються ВлВесиВ» i ВлЗолоте руноВ» (1909).

Символiзм вступаi в перiод кризи. Оцiнка кризi дана була в ходi полемiки 1910. Головним пунктом розбiжностей стало питання про те, чи повинен бути символiзм тiльки мистецтвом або також ВлсправоюВ» (ВлпророцтвомВ», ВлознакоюВ»). Якщо Вячеслав РЖванов, Блок, Бiлий бачили причину розпаду школи у вiдмовi вiд ВлпроповiдуванняВ», ВлслужiнняВ» (Блок: Влбули тАЮпророками", захотiли стати тАЮпоетами"В»), то Брюсов наполягав на тому, що символiзм повинен бути Влтiльки мистецтвомВ».

Сприйняття iсторii як одного з проявiв свiтовоi доцiльностi приводить найбiльш значних поетiв до спiвчутливого сприйняття Жовтневоi революцii, хоча свiтовiдчування символiста i поетика залишаються у них невижитими (ВлДванадцятьВ», 1918, Блока, ВлХристос воскресВ», 1918, Бiлого, революцiйнi вiршi Брюсова). Вiдкриття росiйських символiстiв в поетицi, як i героiко-трагiчне сприйняття соцiальних i духовних

Вместе с этим смотрят:

"Грусть и святость" (Поэтическое богословие Николая Рубцова)

"Донские рассказы" Михаила Шолохова

"Живопись слова" в японской поэзии

"Записки из подполья" как исток философии экзистенциализма Ф.М. Достоевского

"Подпольный человек" Ф.И. Достоевского