Гуманiтарна дiяльнiсть Органiзацii ОбтАЩiднаних Нацiй

План

Вступ. 2

Роздiл 1. Характеристика гуманiтарноi дiяльностi в контекстi миротворчих заходiв ООН 5

1.1 Створення, функцii, завдання Органiзацii Об'iднаних Нацiй (ООН) 5

1.2 Ограни та управлiння ООН з прав людини, як головнi у гуманiтарнiй дiяльностi 11

1.3 Еволюцiя миротворчоi дiяльностi ООН. Гуманiтарнi iнтервенцii 15

1.4 Гуманiтарна iнтервенцiя, як засiб врегулювання збройних конфлiктiв. 17

1.5 Особливостi та напрямки гуманiтарноi дiяльностi ООН. 24

Роздiл 2. Форми та методи гуманiтарноi дiяльностi ООН у врегулюваннi збройних конфлiктiв (1990-2000 рр.) 28

2.1 Практична реалiзацiя гуманiтарноi дiяльностi ООН в 1990-2000 рр. 29

2.2 Проблема бiженцiв та ii вирiшення у контекстi гуманiтарноi полiтики ООН 31

Висновки. 33

Список використаноi лiтератури. 37

Вступ

Актуальнiсть теми дослiдження зумовлена пiдвищенням ролi та значимостi гуманiтарного напрямку миротворчоi дiяльностi Органiзацii ОбтАЩiднаних Нацiй протягом 90-их рокiв XX столiття.

Багато хто представляi ООН як органiзацiю, яка займаiться в основному питаннями пiдтримки миру й безпеки. Насправдi цьому присвячено менш 30% дiяльностi ООН, а переважно ii робота пов'язана з розвитком i наданням гуманiтарноi допомоги. Система ООН, будучи iдиним всесвiтнiм iнститутом по сприянню розвитку найбiднiших районiв свiту, реалiзуючи своi спецiальнi програми, допомагаi полiпшити життя мiльйонам людей.

За допомогою цих програм система ООН надаi допомогу в розмiрi понад 25 млрд дол. приблизно 135 краiнам щорiчно: близько 5 млрд видiляiться у виглядi безоплатних субсидiй i понад 20 млрд - у виглядi позик. Органiзацiя надаi допомогу бiженцям, бiдним i голодним, сприяi виживанню дiтей, охоронi навколишнього середовища, боротьбi зi злочиннiстю й поширенням наркотикiв, захисту прав людини, рiвноправностi жiнок i демократii, врегульовуi збройнi конфлiкти за допомогою гуманiтарноi дiяльностi.

Ресурси ООН нацiленi головним чином на краiни й народи, якi у найбiльшiй мiрi потребують допомоги. ООН нерiдко i основним, якщо не iдиним, джерелом технiчноi й фiнансовоi допомоги для багатьох держав, особливо, якщо в них проходять вiйни або збройнi конфлiкти.

У випадку нещастя - вiйськового конфлiкту, повенi, землетрусу, посухи, неврожаю, епiдемii - оперативнi установи ООН негайно вживають заходiв по наданню допомоги постраждалому населенню. Спецiальнi пiдроздiли ООН по наданню надзвичайноi допомоги в тiсному спiвробiтництвi з гуманiтарними неурядовими органiзацiями термiново доставляють необхiднi ресурси (в основному для дiтей, жiнок i старих) - продовольство й медикаменти, дають iм притулок i забезпечують матерiально-технiчну пiдтримку. Так, в 1997-1998 р. ООН надала допомогу 51 державi-члену в iхнiх зусиллях по подоланню наслiдкiв бiльш нiж 77 стихiйних лих й екологiчних катастроф.

З iншого боку, подолання гуманiтарних проблем, якi набули величезного масштабу в сучасних вiйськово-полiтичних кризах, продиктоване не тiльки гуманними поглядами. Вiйнi, вiйськовi конфлiкти, у краiнах третього свiту i не тiльки, являють собою особливо небезпечну загрозу мiжнародному миру та безпецi, справляють дестабiлiзуючий вплив на соцiально-економiчне i полiтичне становище сусiднiх краiн i цiлих регiонiв.

Зазвичай збройнi конфлiкти, супроводжуiться масовою загибеллю i стражданнями цивiльних осiб, що вимагаi швидкого втручання та надання гуманiтарноi допомоги. А це, в свою чергу, вимагаi мобiлiзацii багатомiльйонних фiнансових ресурсiв. Спрямування цих ресурсiв на задоволення потреб гуманiтарноi сфери вiдволiкаi кошти вiд iнших програм i iстотно послаблюi потоки мiжнародноi допомоги на цiлi розвитку.

ОбтАЩiктом дослiдження i гуманiтарна дiяльнiсть Органiзацii ОбтАЩiднаних Нацiй, спрямована на вирiшення складних ситуацiй, що стали наслiдком збройних конфлiктiв.

Предметом дослiдження i напрямки, форми та методи реалiзацii гуманiтарноi полiтики ООН, вектор дiяльностi Органiзацii на шляху до вирiшення проблеми надання допомоги i захисту цивiльного населення пiд час конфлiктiв.

Мета дослiдження: на основi аналiзу теоретичних дослiджень в комплексi дослiдити рiзнi аспекти гуманiтарноi дiяльностi ООН та iх роль у врегулюваннi вiйськових, збройних конфлiктiв.

Для досягнення цiii мети, з огляду на предмет та обтАЩiкт дослiдження, було вирiшено наступнi завдання:

Охарактеризувати виникнення, становлення структуру та напрямки дiяльностi ООН;

Дати характеристику поняттю гуманiтарна iнтервенцiя, та ii ролi в урегулюваннi збройних конфлiктiв.

Проаналiзувати вектори та принципи гуманiтарноi дiяльностi Органiзацii;

Простежити методи та шляхи гуманiтарного втручання ООН у числi миротворчих заходiв;

Встановити позитивнi та негативнi сторони гуманiтарноi дiяльностi ООН у врегулюваннi збройних конфлiктiв.

Практичне значення. Результати курсового дослiдження можуть бути використанi у науково-дослiдницькiй роботi, при написаннi наукових, курсових та дипломних робiт з даноi проблематики, оскiльки вони розширюють знання про дiяльнiсть ООН у гуманiтарнiй сферi, ii значення у мiжнародних вiдносинах та у врегулюваннi збройних конфлiктiв кiнця ХХ ст.

Структура роботи. Курсова робота складаiться iз вступу, двох роздiлiв, висновкiв та списку використаних джерел (50 найменуваннь).

Роздiл 1. Характеристика гуманiтарноi дiяльностi в контекстi миротворчих заходiв ООН

1.1 Створення, функцii, завдання Органiзацii Об'iднаних Нацiй (ООН)

Органiзацiя Об'iднаних Нацiй не тiльки займаi центральне мiсце в системi мiждержавних органiзацiй, але й вiдiграi виняткову роль у сучасному мiжнародно-полiтичному розвитку. Створена в 1945 р. як унiверсальна мiжнародна органiзацiя, що маi своiю метою пiдтримку миру й мiжнародноi безпеки й розвиток спiвробiтництва мiж державами, ООН поiднуi в цей час 185 краiн свiту.

Вплив ООН на сучаснi мiжнароднi вiдносини вагомий й багатогранний. Вiн визначаiться наступними основними факторами:

- ООН i самим представницьким форумом для дискусiй мiж державами з актуальних проблем мiжнародного розвитку.

- Устав ООН i фундаментом сучасного мiжнародного права, свого роду загальновизнаним кодексом поводження держав й iхнiх взаiмин; по ньому звiряють iншi мiжнароднi договори й угоди.

- ООН сама стала важливим механiзмом мiжнародноi нормотворчостi й займаi надзвичайно особливе мiсце серед iнших органiзацiй - джерел мiжнародного права. З iнiцiативи й у рамках ООН укладенi сотнi мiжнародних конвенцiй i договорiв, що регулюють положення справ у найрiзноманiтнiших сферах громадського життя.

- У принципах побудови ООН (насамперед у наданнi особливого статусу постiйним членам Ради Безпеки) знайшли своi вiдбиття об'iктивнi реалii мiжнародно-полiтичноi системи, а iхня змiна стала головним стимулом для роботи, що ведеться, з реформування цiii органiзацii [29].

- Пiд покровом ООН iснуi велика кiлькiсть мiжурядових органiзацiй, що здiйснюють регулювання мiжнародного життя в рамках свого функцiонального призначення.

- ООН надiлена винятково важливою компетенцiiю вирiшувати питання вiйни й миру, у тому числi й шляхом використання збройноi сили.

Штаб-квартира ООН перебуваi в Нью-Йорку, де розмiщенi п'ять iз шести ii головних органiв. У Генеральнiй Асамблеi кожна держава маi один голос; вона збираiться на своi регулярнi сесii щорiчно, а також на спецiальнi й надзвичайнi сесii (усього iх було 29); рiшення по порядку денному (який нараховуi бiльше 100 питань) приймаються простою бiльшiстю голосiв i не обов'язковi для держав-членiв, але розглядаються як думка свiтового спiвтовариства й у цьому змiстi мають значний моральний авторитет. (За час своii дiяльностi Генеральна Асамблея прийняла понад 10 тис. резолюцii.) Рада Безпеки складаiться з 15 членiв; 5 з них - постiйнi (Росiя, США, Великобританiя, Францiя й Китай), iншi обираються Генеральною Асамблеiю на два роки. Рiшення приймаються бiльшiстю в 9 голосiв з 15, включаючи спiвпадаючi голоси всiх постiйних членiв (якi, таким чином, мають право вето).

При розглядi питань, пов'язаних з виникненням погрози мiжнародному миру, Рада Безпеки маi винятково широкi права, включаючи право вводити економiчнi санкцii й ухвалювати рiшення щодо застосуваннi збройних сил.

Економiчна й Соцiальна Рада (ЕКОСОР) займаiться економiчними й соцiальними питаннями в рамках ООН, органiзовуючи обговорення вiдповiдних проблем, виробляючи рекомендацii для держав-членiв, проводячи дослiдження, пiдготовляючи доповiдi, скликаючи конференцii й т.п. У його склад (щорiчно обновлюваний на одну третину) входять 54 держави-члена, якi обирають Генеральною Асамблеiю [29].

Рада по опiцi була створена для того, щоб сприяти просуванню до самоврядування й незалежностi 11 пiдопiчних територiй, що iснували до моменту утворення ООН; в 1994 р. остання з них (Паулу, що перебувала пiд опiкою США) здобула незалежнiсть, i функцiонування цього органа було фактично припинене.

Секретарiат виконуi адмiнiстративнi функцii, складаiться з бiльш нiж 15 тис. чоловiк, що i громадянами приблизно 170 краiн, i очолюiться Генеральним Секретарем ООН, який граi важливу полiтичну роль у дiяльностi органiзацii й призначаiться Генеральною Асамблеiю за рекомендацiiю Ради Безпеки.

Мiжнародний Суд розмiщаiться в Гаазi (Нiдерланди) i складаiться з 15 суддiв, якi обираються Генеральною Асамблеiю й Радою Безпеки на дев'ятирiчний строк за критерiями компетенцii, а не нацiонально-державноi приналежностi Сторонами в Судi можуть бути тiльки держави й тiльки на добровiльнiй основi; у цьому випадку його рiшення для них обов'язковi. Держава може зробити спецiальну заяву про визнання юрисдикцii Суду обов'язковою, навiть i не будучи стороною в суперечцi (такi заяви зробили понад 60 держав, хоча в багатьох випадках з iстотними застереженнями). За час iснування Суду на його розгляд було передано понад 70 спорiв мiж державами й запитано понад 20 консультативних висновкiв.

В ВлродинуВ» Органiзацii Об'iднаних Нацiй входять 14 спецiалiзованих установ ООН - мiжурядових органiзацiй унiверсального характеру, що мають спецiальне функцiональне призначення. Деякi з них виникли задовго до створення ООН. З погляду масштабностi впливу на сучаснi мiжнароднi вiдносини маi сенс особливо вiдзначити Мiжнародний валютний фонд (МВФ) i Мiжнародний банк реконструкцii й розвитку (МБРР), якi грають винятково важливу роль у координацii валютно-фiнансовоi полiтики держав-членiв, наданнi кредитiв i позик i т.п., а також Мiжнародне агентство по енергii (МАГАТЕ), надiлене спецiальними функцiями в планi нерозповсюдження ядерноi зброi [42].

В епоху бiполярного протистояння на мiжнароднiй аренi ефективнiсть дiяльностi ООН часто виявлялася невисокою. Полiтична, вiйськова й iдеологiчна конфронтацiя двох наддержав й iхнiх союзникiв нерiдко впливала на дiяльнiсть основних структур й iнститутiв ООН. РЖз закiнченням холодноi вiйни виник потужний iмпульс для активiзацii ООН й ii перетворення в дiючий механiзм органiзацii мiжнародного життя.

Особливе значення набули зусилля ООН по пiдтримцi миру. Якщо за першi чотири десятилiття свого iснування ООН здiйснила 14 рiзних мiсiй й операцiй з напрямком спостерiгачiв, посередникiв або вiйськового персоналу в райони конфлiктiв, то з 1988 р. були iнiцiйованi 33 миротворчi акцii. Пiк активностi в цiй областi довiвся на 1995 р., коли загальне число задiяного в миротворчiй дiяльностi ООН персоналу склало майже 70 тис. чоловiк (включаючи 31 тис. вiйськовослужбовцiв) з бiльш нiж 70 краiн [29].

Значний розвиток по лiнii ООН одержала превентивна дипломатiя (мiсii по встановленню фактiв, зусилля по примиренню сторiн, посередництво й т.п.), органiзацiя спостереження за перемир'ям, гуманiтарнi операцii (надання допомоги бiженцям й iншим жертвам конфлiктiв), сприяння пiсляконфлiктнiй реабiлiтацii. У тiй або iншiй формi ООН була залучена в зусилля по врегулюванню в бiльшостi Влгарячих точокВ» останнього десятилiття ХХ столiття тАФ у Сомалi, Мозамбiку, Камбоджi, Афганiстанi, Центральнiй Америцi, на Гаiтi, у колишнiй Югославii, на Ближньому й Середньому Сходi, у Руандi, Захiднiй Сахарi, Таджикистанi, Грузii.

Разом з тим Рада Безпеки використала i такi iнструменти, як санкцii (економiчнi, полiтичнi, дипломатичнi, фiнансовi й iншi примусовi мiри, не пов'язанi з використанням збройних сил) i примусове роззброювання (у вiдношеннi РЖраку).

Однак припинення холодноi вiйни не тiльки вiдкрило новi можливостi для ООН, але й рельiфно висвiтило властивi iй недолiки, якi ранiше перебували на задньому планi. З одного боку, мова йде про витрати на утримання величезного бюрократичного апарата ООН, його неповороткостi й неефективностi процесу прийняття рiшень, перевантаженостi органiзацii численними структурами i iхнiм паралелiзмом. З iншого боку, ставиться питання про адаптацiю ООН до серйозноi змiни мiжнародно-полiтичного ландшафту, якi вiдбулися за п'ять iз зайвим десятилiть ii iснування. Нарештi, залишаються непроясненими багато концептуальних питань дiяльностi ООН (якою повинна бути система ii прiоритетiв, при яких умовах ii функцii можуть бути делегованi регiональним органiзацiям або коалiцiям держав, якi умови й межi втручання ООН у внутрiшнi справи суверенних держав, як домогтися оптимального сполучення демократизму й оперативностi у функцiонуваннi ООН, як сполучити принцип ii унiверсальностi з особливим статусом постiйних членiв Ради Безпеки, i т.п.) [46].

У широкiй дискусii, що розгорнулася, про реформу ООН виявилися глибокi розбiжностi мiж учасниками цiii органiзацii з питань черговостi реформ, ступеня iхньоi радикальностi й самого змiсту перетворень. У самому загальному планi можна видiлити кiлька основних тем, пов'язаних з обговорюваною проблемою:

- забезпечення бiльшоi ефективностi ООН при звертаннi до питань мiжнародноi безпеки й удосконалювання iнструментарiю миротворчостi й кризового регулювання,

- розширення можливостей залучення ООН у внутрiшнi справи держав у зв'язку з полiтичною нестабiльнiстю, порушенням прав людини, екологiчними або гуманiтарними катастрофами;

- пiдвищення ролi ООН в ВлнетрадицiйнихВ» областях (екологiя, мiграцiя, регулювання iнформацiйних потокiв i т.п.);

- змiна порядку фiнансування дiяльностi ООН i принципiв використання ii фiнансових ресурсiв;

- модифiкацiя ролi Генеральноi Асамблеi з метою пiдвищити ii здатнiсть приймати дiючi рiшення;

- бiльше чiтке визначення статусу Генерального Секретаря ООН i радикальна перебудова роботи Секретарiату ООН;

- уточнення функцiй i ролi спецiалiзованих установ ООН, координацiя iхньоi дiяльностi, розширення повноважень Мiжнародного Суду;

- пiдвищення ефективностi роботи Ради Безпеки й змiна його складу [29].

Остання з вiдзначених вище тем стала предметом особливоi уваги в дискусiях про реформування ООН. РЖснуi бiльш-менш широка згода щодо необхiдностi збiльшити число членiв Ради Безпеки й зробити ii склад бiльше репрезентативним. Значно бiльш складним i питання про категорii членства в Радi Безпеки. Найбiльш очевидними кандидатами на включення в число постiйних членiв i Нiмеччина i Японiя, однак при цьому неминучi домагання на аналогiчний статус iз боку ряду краiн, що розвиваються,- РЖндii, Бразилii або Мексики. Крiм того, розширення кола краiн, що володiють правом вето, здатне паралiзувати роботу Ради Безпеки. Разом з тим саме питання про право вето i одним iз центральних. Хоча скасування цього iнституту (за мотивами подолання нерiвностi краiн-членiв) практично нереальне, внесення в нього певних коректив представляiться цiлком можливим [45].

У цiлому ж передумови для радикальноi трансформацii ООН у наш час виглядають не дуже значними - як через незбiжнi погляди держав-членiв (i небажання багатьох з них пiти на занадто крутi змiни), так i через вiдсутнiсть необхiдних фiнансових ресурсiв (через що вже сьогоднi доводиться йти на певне згортання миротворчоi дiяльностi). Однак еволюцiйна адаптацiя органiзацii до мiнливих умов настiйно необхiдна. Вiд цього буде залежати розширення можливостей ООН у планi ii впливу на мiжнародне життя й ефективне виконання функцii найважливiшого багатобiчного механiзму регулювання мiжнародних вiдносин.

Особливо актуальною ця проблема стала у зв'язку з виникненням небезпечноi тенденцii використання вiйськовоi сили проти суверенних держав в обхiд ООН. Воiннi дii НАТО проти Югославii, розпочатi в березнi 1999 р. без санкцii Ради Безпеки, виразно позначили можливiсть ерозii ролi ООН як центрального елемента сучасноi мiжнародно-полiтичноi системи.

1.2 Ограни та управлiння ООН з прав людини, як головнi у гуманiтарнiй дiяльностi

Виходячи з гуманiтарноi домiнанти, що лежить в основi всiii дiяльностi Органiзацii Об'iднаних Нацiй, вважаiться необхiдним розглянути спецiалiзованi органи ООН з права людини.

1. Верховний комiсар ООН у справах бiженцiв.

Вiдповiдно до Статуту Управлiння Верховного комiсара ООН у справах бiженцiв (УВКБ), прийнятим у 1950 роцi, Верховний комiсар, дiючи пiд керiвництвом Генеральноi Асамблеi, бере на себе обов'язки iз надання мiжнародного захисту, пiд егiдою ООН, тим бiженцям, якi пiдпадають пiд дiю даного Статуту, i з вишукування остаточного вирiшення проблеми бiженцiв шляхом виявлення сприяння урядам i, за згодою вiдповiдних урядiв, приватним органiзацiям для полегшення добровiльноi репатрiацii указаних бiженцiв або iхньоi асимiляцii в нових краiнах.

Особливiсть дiяльностi Верховного комiсара полягаi в тому, що вона i цiлком аполiтичною за своiм характером; вона носить гуманiтарний i соцiальний характер i стосуiться, як загальне правило, лише окремих груп i категорiй бiженцiв. Вiдповiдно до визначення, що мiститься в Статутi УВКБ, бiженцями i тi особи, що у силу цiлком обТСрунтованих побоювань стати жертвою переслiдувань за ознаками раси, вiросповiдання, громадянства, приналежностi до певноi соцiальноi групи або полiтичних переконань перебувають за межами краiни своii громадянськоi приналежностi i не можуть користуватися захистом цiii краiни або не бажають користуватися таким захистом через острах пiддатися гонiнням [5, 16-17].

УВКБ здiйснюi своi програми допомоги цiлком за рахунок добровiльних внескiв урядiв i коштiв iз приватних джерел.

Верховний комiсар слiдуi керiвним директивам, що даються йому Генеральною Асамблеiю або Економiчною i Соцiальною Радою.

Верховний комiсар забезпечуi захист бiженцiв, пiклування про яких входить у компетенцiю його Управлiння, шляхом:

сприяння укладанню i ратифiкацii мiжнародних конвенцiй про захист бiженцiв, спостереження за виконанням цих конвенцiй i пропозицii необхiдних поправок до них;

сприяння за допомогою спецiальних угод з урядами виконанню будь-яких заходiв, що мають своiю метою полегшення становища бiженцiв i скорочення числа бiженцiв, що потребують захисту;

сприяння урядовим i приватним зусиллям, спрямованим на заохочення добровiльноi репатрiацii бiженцiв або iхньоi асимiляцii в нових краiнах;

полегшення допуску бiженцiв на територiю рiзних держав;

одержання вiд урядiв iнформацii щодо числа бiженцiв на iхнiй територii i становища iх, а також законiв i постанов, iх що стосуються;

пiдтримки контакту з заiнтересованими урядовими i неурядовими органiзацiями [5, 18].

Крiм того, у межах наданих у його розпорядження коштiв Верховний комiсар займаiться iншими видами дiяльностi, у тому числi репатрiацiiю i розселенням.

Йому доручаiться завiдування всiма суспiльними або приватними коштами, одержуваними ним iз метою надання допомоги бiженцям, i розподiл iх мiж приватними та державними установами.

Верховний комiсар володii в рамках ООН певним правовим статусом. Зокрема, вiн маi право викладати свою точку зору в Генеральнiй Асамблеi, у ЕКОСОР i в iх допомiжних органах. Крiм того, Верховний комiсар щорiчно зобов'язаний представляти доповiдь Генеральнiй Асамблеi через ЕКОСОР; його доповiдь розглядаiться як окремий пункт порядку денного Генеральноi Асамблеi.

2. Верховний комiсар ООН iз заохочення та захисту всiх прав людини.

Посада Верховного комiсара ООН iз заохочення та захисту всiх прав людини була заснована вiдповiдно до резолюцii 48-i сесii Генеральноi Асамблеi ООН у груднi 1993 року.

Верховним комiсаром i особистiсть, що характеризуiться високими моральними устоями i чеснiстю й володii досвiдом, у тому числi в галузi прав людини, а також загальними знаннями i розумiнням рiзних культур, що особливо необхiдно для безстороннього, об'iктивного, невибiркового й ефективного виконання обов'язкiв Верховного комiсара.

Верховний комiсар призначаiться Генеральним секретарем ООН i затверджуiться Генеральною Асамблеiю на чотирирiчний перiод iз можливiстю продовження ще на один термiн.

За своiм статусом Верховний комiсар i заступником Генерального секретаря ООН. Вiн дii в рамках Статуту ООН, Загальноi декларацii прав людини, iнших мiжнародних документiв в галузi прав людини i несе основну вiдповiдальнiсть за дiяльнiсть мiжнародного спiвтовариства в галузi прав людини.

Верховний комiсар з прав людини представляi щорiчну доповiдь про свою дiяльнiсть у вiдповiдностi зi своiм мандатом Комiсii з прав людини, а через ЕКОСОР тАФ Генеральнiй Асамблеi ООН.

У рамках загальноi компетенцii, повноважень i рiшень Генеральноi Асамблеi, ЕКОСОР i Комiсii з прав людини можна назвати такi обов'язки Верховного комiсара:

заохочувати i захищати ефективне здiйснення всiма людьми всiх громадянських, культурних, економiчних, полiтичних i соцiальних прав;

виконувати завдання, дорученi йому компетентними органами системи Органiзацii Об'iднаних Нацiй в галузi прав людини, i представляти iм рекомендацii з метою сприяння ефективному заохоченню i захисту всiх прав людини;

заохочувати i захищати реалiзацiю права на розвиток i посилювати для цього пiдтримку з боку вiдповiдних органiв системи ООН;

надавати через Центр з прав людини Секретарiату й iншi вiдповiднi установи консультативнi послуги i технiчну та фiнансову допомогу на прохання заiнтересованоi держави i, при необхiдностi, регiональних органiзацiй з прав людини з метою пiдтримати здiйснення заходiв i програм в галузi прав людини;

координувати вiдповiднi навчальнi i пропагандистськi програми Органiзацii Об'iднаних Нацiй в галузi прав людини;

вiдiгравати активну роль у справi усунення нинiшнiх перешкод i вирiшення нових завдань на шляху до повноi реалiзацii всiх прав людини й у справi недопущення продовження порушень прав людини у всьому свiтi;

розширювати мiжнародне спiвробiтництво з метою заохочень i захисту всiх прав людини;

координувати дiяльнiсть в сферi заохочення i захисту прав людини в рамках усiii системи ООН;

здiйснювати загальне керiвництво дiяльнiстю Центру з прав людини.

Управлiння Верховного комiсара розмiщаiться в м. Женевi (Швейцарiя) [5, 21-22].

3. Комiсiя з прав людини.

Комiсiя ООН з прав людини заснована ЕКОСОР у 1946 роцi. Спочатку в ii склад входило 18 членiв. В даний час

Комiсiя обираiться ЕКОСОР на три роки i складаiться вже з 43 членiв.

Основне завдання Комiсii полягаi в розробцi пропозицiй i рекомендацiй i представленнi ЕКОСОР доповiдей щодо мiжнародно-правовоi регламентацii громадянських i полiтичних прав людини, прав жiнок i дiтей, захисту меншин, попередження дискримiнацii за ознаками статi, раси, мови i релiгii, iншими питаннями прав людини.

З цiiю метою Комiсiя створила декiлька допомiжних органiв, у тому числi Пiдкомiсiю iз попередження дискримiнацii i захисту меншин, Робочу групу з питання про насильницькi або недобровiльнi зникнення людей та iн.

Уряди держав-членiв ООН i неурядовi органiзацii, як мiжнародного, так i нацiонального характеру, представляють Комiсii за ii вимогою iнформацiю про порушення прав людини. У Комiсii або ii органах заслуховуються представники урядiв iз метою надання пояснень i вiдповiдей з аналiзованих питань.

Якщо ситуацiя i досить серйозною, Комiсiя може прийняти рiшення доручити розслiдування певних фактiв незалежним експертам i закликати вiдповiдний уряд здiйснити необхiдну змiну. У такому порядку, наприклад, був розглянутий ряд конкретних ситуацiй у Пiвденнiй Африцi й Намiбii (1967 рiк), на окупованих арабських територiях, включаючи Палестину (1968 рiк), у Чилi (1975-1978 роки), в Афганiстанi, Сальвадорi та iн. [5, 23].

Засiдання Комiсii проходять у Женевi (Швейцарiя).

1.3 Еволюцiя миротворчоi дiяльностi ООН. Гуманiтарнi iнтервенцii

У свiтлi iснуючого права й у рамках Уставу ООН можна представити двi теоретичнi ситуацii, у яких застосовуiться гуманiтарна iнтервенцiя.

Перша мiстить у собi використання збройноi сили в ситуацiях, коли уряд систематично й крупномасштабно порушуi права людини або, говорячи iншою мовою, де уряд пiддаi своi населення систематичнiй полiтицi терору (примiром, може служити режим Червоних кхмерiв у Камбоджi). Друга може бути описана як ситуацiя, при якiй населення зiштовхуiться з урядом, що потерпiв крах, тотальним хаосом й анархiiю, якi випливають iз даноi ситуацii й ведуть до етнiчних, релiгiйних або/i цивiльних хвилювань, заворушень, внаслiдок порушення прав якоiсь частини громадян ("failed state").

Гуманiтарна iнтервенцiя, за визначенням, маi на увазi використання збройноi сили й вiдсутнiсть необхiдностi в реальнiй згодi законного уряду на проведення дiй, що вживаються третьою стороною - державою або групою держав. Цi правовi вимоги, або складовi елементи, i за своiю суттю сукупними. Якщо один з елементiв випадаi, то операцiя може квалiфiкуватися як така, що забезпечуi "гуманiтарну допомогу", але не може характеризуватися як гуманiтарна iнтервенцiя [1, 165].

Традицiйнi миротворчi операцii ООН не пiдпадають пiд доктрину гуманiтарноi iнтервенцii. Дотепер миротворчi операцii ООН завжди вживала за згодою держави, на ii територii й на основi угоди з ООН. Тенденцiя, яка наразi iснуi в Секретарiатi ООН й мiститься у введеннi поняття "операцii по припиненню вогню або/i за спостереженням", не тiльки виходить за межi традицiйноi миротворчостi, але й, бiльше того, може ТСрунтуватися на попереднiх угодах по припиненню вогню, досягнутих вiдповiдними сторонами.

Рада Безпеки маi право вводити примусовi мiри, вiдповiдно до статтi 42, якщо, як вiдзначено в статтi 39, злодiяння й iншi систематичнi або масовi порушення фундаментальних прав людини усерединi держави являють собою загрозу миру або торкаються пiдтримки або вiдновлення мiжнародного миру й безпеки.

У Ради i два шляхи в рамках статтi 42: вона може вжити примусових заходiв, санкцiонуючи проведення вiйськових акцiй, або ж може дати згоду державам - членам ООН вдатися до використання збройноi сили. Через вiдсутнiсть особливих угод, передбачених у статтi 43 Уставу, Рада не буде прямо вирiшувати питання про примусовi мiри вiйськового характеру, якщо не доведена iхня ефективнiсть, можливiсть i полiтична здiйсненнiсть у данiй конкретнiй ситуацii.

Якщо санкцiя на примусовi мiри надаiться державам-членам, то якась окрема краiна не повинна сама прибiгати до збройноi сили для виправлення ситуацii у вiдповiднiй краiнi (хоча примусовi мiри i обов'язковими й для вiдповiдноi краiни й для iнших держав). Це i лише "рекомендацiiю, яка пiдтверджуi законнiсть використання збройноi сили, що заборонено в iнших випадках статтею 2 (4) Уставу" [ 1, 166].

Примусовi мiри

Пiсля руйнiвноi другоi вiйни в Перськiй затоцi Рада Безпеки прийняла десятьма голосами "за" i трьома "проти" (Куба, РДмен i Зiмбабве) при двох, якi утрималися (РЖндiя, Китай), гуманiтарну Резолюцiю Ради Безпеки № 688 вiд 5 квiтня 1991 р. Для багатьох аналiтикiв дана резолюцiя виявляi собою цiлу вiху в дiяльностi Ради Безпеки в дусi Уставу: на iхню думку, резолюцiя забезпечувала мiцну правову основу для втручання сил союзникiв, створення "безпечних портiв" i введення "зон заборони для польотiв". Згiдно iз цими думками, резолюцiя санкцiонувала першу операцiю в дусi глави 7 для цiлей гуманiтарного характеру: кричущi порушення прав людини й варварських дiй проти цивiльного населення (головним чином проти курдiв на пiвночi краiни), проведенi урядом РЖраку, i довела свою першоряднiсть стосовно досi недоторканного принципу суверенiтету.

Якщо глибоко задуматися над даною проблемою, то можна поставити пiд сумнiв можливiсть створення союзниками "безпечних портiв" i введення "зон заборони для польотiв", якi ТСрунтуються на резолюцii. РЖнакше кажучи, погляди на Резолюцiю Ради Безпеки № 688 дотепер вiдображають старi дискусii мiж "реалiстами" й "теоретиками", або мiж прихильниками права на гуманiтарну iнтервенцiю й тими, хто стверджуi, що дане право не iснуi в мiжнародному правi в перiод пiсля прийняття Уставу [1, 167].

1.4 Гуманiтарна iнтервенцiя, як засiб врегулювання збройних конфлiктiв

Кiнець двадцятого й початок двадцять першого столiття характеризуiться ростом числа етнiчних i релiгiйних конфлiктiв внутрiшнього характеру, що переходять часом у запеклi громадянськi вiйни. У ходi цих конфлiктiв вiдбуваються масовi порушення основних прав людини тисяч людей. Тому не випадково й те, що свiтове спiвтовариство шукаi можливостi ефективноi протидii таким проявам. Миротворче й гуманiтарне втручання - одна з таких можливостей.

Проблема ролi й мiсця миротворчостi, у тому числi й гуманiтарноi iнтервенцii в сучаснiй системi мiжнародних вiдносин заслуговуi на увагу й вивчення насамперед тому, що подiбна дiяльнiсть переживаi в цей час перiод бурхливого росту.

Разом з тим формування багатополярноi моделi свiтоустрою виводить на мiжнародну арену ряд нових учасникiв, у першу чергу регiональнi органiзацii й вiйськовi блоки. Крiм традицiйно залученоi в миротворчу дiяльнiсть ООН, такi структури, як ОБСРД, НАТО, СНД, Захiдноiвропейський союз (ЗРДС) i РДвропейський Союз включають до порядку денного здiйснення й санкцiонування операцiй по пiдтримцi й установленню миру в "гарячих точках".

Останнiм часом все частiше й частiше згадуiться поняття Влгуманiтарна iнтервенцiяВ» або Влгуманiтарна вiйнаВ», явище, до речi кажучи, у свiтовому полiтичному процесi аж нiяк не нове, просто ранiше воно розглядалося через дещо iншу призму.

Вважаiться, що цей парадоксальний термiн з'явився наприкiнцi двадцятого столiття. Його парадоксальнiсть вкладаiться в тому, що вiйна незмiнно несе за собою загибель людей. Оскiльки сам термiн з'явився тiльки у двадцятому столiттi, так само необхiдно розiбратися, чи i гуманiтарна iнтервенцiя породженням минулого столiття, як вважаi ряд дослiдникiв8 або це явище виникало у свiтовiй iсторii й ранiше.

Ряд фахiвцiв,вважають, що вперше в бiльш-менш цiлiсному видi концепцiя Влгуманiтарноi iнтервенцiiВ» була озвучена прем'iр-мiнiстром Великобританii Тонi Блером в Чикаго в переддень ювiлейного Вашингтонського самiту НАТО. В основу концепцii була покладена теза про те, що гуманiтарна катастрофа нiколи не може вважатися чисто внутрiшньою справою тiii або iншоi держави й що, мiжнародне спiвтовариство не тiльки ВлвправiВ», але навiть зобов'язане Влрiшуче вмiшатисяВ» у подiбнi гострi гуманiтарнi кризи (тобто на практицi найчастiше у внутрiшнi справи суверенних держав) Влдля iхнього оперативного виправленняВ». У наявностi, таким чином, зв'язок мiж Влгуманiтарною iнтервенцiiюВ» i ще однiiю концепцiiю Влобмеженого суверенiтетуВ», яка активно просуваiться рядом краiн Заходу, що також припускаi можливiсть зовнiшнього, у тому числi силового, втручання у внутрiшнi справи держав пiд гуманiтарними приводами й вiдкидаiться широким колом держав [8, 43].

РЖншi дослiдники приписують ВлвiдкриттяВ» цього термiна професору мiжнародного права Паризького унiверситету Марiо Беттатi й французькому полiтику Бернарану Кушнеру, одному iз засновникiв широко вiдомоi нинi органiзацii ВлЛiкарi без границьВ». За даною версiiю термiн з'явився наприкiнцi 1980 - х рокiв. Так, зокрема, визначалися операцii в Гаiтi, Боснii й Герцеговинi, Сомалi й iнших мiсцях. З тих пiр це словосполучення мiцно ввiйшло в полiтичний лексикон. Спочатку здавалося, що така стратегiя займе чiльне мiсце в ситуацii, яка виникла у свiтовому спiвтовариствi по закiнченнi Влхолодноi вiйниВ». Однак зараз, пiсля ряду випадкiв, таких як операцiя НАТО в Косово в 1999 роцi й особливо вiйськове вторгнення Сполучених Штатiв в РЖрак в 2003-му, можливiсть здiйснення подiбних дiй виглядаi усе бiльш проблематичною [8, 49].

У наш час у середовищi аналiтикiв зустрiчаються найсуперечливiшi думки. Багато експертiв переконанi, що раннi й рiшуче вiйськове втручання може стати ефективним стримуючим засобом для подальших убивств. РЖншi думають, що максимум того, що може дати гуманiтарна iнтервенцiя - це припинення кровопролиття, якого може бути достатньо для початку мирних переговорiв i для надання рiзних форм допомоги. Тобто вона дозволяi виграти час й, в iдеальному випадку, врятувати багато життiв, однак не вирiшуi проблем, якi лежать в основi конфлiкту.

Це явище саме по собi вже далеко не нове. Практично всi континентальнi вiйни велися винятково для ВлблагаВ» нецивiлiзованих тубiльцiв. Та й двадцяте столiття в цьому планi не далеко пiшло. Вiйна у В'iтнамi, впровадження демократii в РЖраку, бомбування Югославii. Все це вiдбувалося пiд гаслами захисту, але на практицi все було та й зараз залишаiться, набагато простiше. Збагачення. Державне, якоiсь групи або просто особисте. РЖ, зрозумiло, його наступний ВлзахистВ». Найбiльше чiтко, з усiiю властивою йому прямотою виразив сутнiсть Влгуманiтарних вiйнВ» Уiнстон Черчiлль, сказавши в 1914 роцi наступне: ВлМи зосередили у своiх руках непропорцiйно величезну частку свiтових багатств i торгiвлi. Ми повнiстю задовольнили своi територiальнi претензii, i коли ми вимагаiмо, щоб нас залишили в спокоi й не заважали насолоджуватися своiю великою й розкiшною власнiстю, в основному набутою за допомогою насильства й за допомогою сили, то iншим подiбна вимога часто здаiться менш обТСрунтованою, нiж нам самимВ» [8, 49]. Так само можна згадати гасла, пiд якими порiвняно недавно захiднi краiни здiйснювали Влгуманiтарнi бомбардуванняВ» югославських мiст i сел. ВлМи боремося за мир, у якому диктатори бiльше не зможуть пiддавати своi народи страшним катуванням для того, щоб утримати владу над ними Ми вступаiмо в нове тисячорiччя, у якому диктатори будуть знати, що iм не вдасться вийти сухими з води, пiсля придушення власного народуВ» [8, 49] . А от ще: ВлКриза в Косово показуi.. нову готовнiсть Америки робити те, що iй здаiться правильним, - незважаючи на мiжнародне правоВ» [8, 50]. Аналогiчнi точки зору належали Тонi Блеру, Бiллу Клiнтону й Джорджу Бушу.

Тема Влгуманiтарноi iнтервенцiiВ», не в останню чергу з облiком гострих суперечок, що ведуться навколо неi, так само висунулася в число центральних на 54-й сесii Генеральноi Асамблеi ООН, яка вiдкрилася 14 вересня 1999 у Нью-Йорку. Пiдсумовуючи, можна видiлити два вiдмiнних пiдходи до права на Влгуманiтарну iнтервенцiюВ». Однi держави (у першу чергу члени НАТО й ряд прагнучих вступити в альянс краiни) прямо допускають можливiсть втручання у внутрiшнi конфлiкти пiд приводом Влгуманiтарних катастрофВ» без санкцii з боку Ради Безпеки ООН. Головне для них - ВлпритушитиВ» кризу, не пiклуючись особливо про регiональнi й мiжнароднi наслiдки своiх дiй. У позицii iншоi, набагато бiльше численноi групи краiн, упор робиться на непорушнiсть закрiплених в Уставi ООН принципiв - зокрема, на винятковi прерогативи Ради Безпеки ООН по санкцiонуванню засобiв примуса, включаючи й вiйськову силу.

Багато держав, у першу чергу тих, якi розвиваються й не приiдналися, спочатку недостатньо енергiйно вiдреагували на цю доктрину, а зараз вони помiтно активiзувалися, тому що почали розумiти, що при певних обставинах кожна з них може стати ii жертвою.

Компромiсну розв'язку спробував запропонувати в ходi сесii Генасамблеi генеральний секретар ООН Кофi Аннан. Визнавши, що Влвтручання регiональноi органiзацii без мандату ООН у Косово стало трагедiiю, кинуло виклик всiй пiслявоiннiй системi мiжнародноi безпекиВ», вiн у той же час акцентував складнiсть застосування принципiв Уставу ООН у ситуацiях, коли устояне розумiння нацiонального суверенiтету бiльше не вiдповiдаi прагненню народiв до знаходження ф

Вместе с этим смотрят:

"Стена безопасности" между Израилем и Палестиной

"Хезболла" как инструмент ИРИ в эскалации арабо-израильского конфликта

"Холодная война": идеологические и геополитические факторы ее возникновения

"Этап реформ" в Саудовской Аравии

Globalization and Hospitality Industry