Декоративно-прикладне мистецтво Галичини

Змiст

Вступ

1. Украiнське народне декоративне мистецтво

1.1 РЖсторiя украiнського декоративного мистецтва

1.2 Осередки народного мистецтва та митцi ХРЖХтАУХХ ст

2. Типологiя та художнi особливостi мистецтва Галичини

2.1 Типи та види народного декоративного мистецтва

2.2 Дослiдження особливостей декоративного мистецтва Галичини ХРЖХ-ХХ ст.

2.3 Дослiдження розвитку сучасного народного декоративно-прикладного мистецтва Галичини

Висновки

Список використаноi лiтератури

Додатки

Вступ

Декоративне мистецтво i однiiю з найдавнiших галузей художньоi дiяльностi людини, адже людство здавна оточувало себе виробами з керамiки, дерева, рiзноманiтно прикрашеними побутовими речами. Саме iх художнiй рiвень, образне начало зумовлювали розвиток цивiлiзацii i рiвень культури того чи iншого народу, були тiсно повтАЩязанi зi звичаями, нацiональними та етнiчними особливостями, iх естетична цiннiсть залежить вiд конструктивних пластичних i фiзичних можливостей матерiалу, рiзноманiтностей та особливостей прийомiв обробки, технологiчних секретiв.

Усвiдомлення того, що декоративне мистецтво i особливою галуззю художньоi дiяльностi, яка функцiонуi за своiми законами творення, маi особливi засоби художньо-образноi виразностi та емоцiйного впливу, своi закономiрностi розвитку, певнi важелi творення навколишнього середовища, сформувалося в естетичнiй думцi лише наприкiнцi XIX ст. В цей час вiдбуваiться перегляд стереотипу мислення щодо специфiки декоративного мистецтва, подолання застарiлого ставлення до нього як до другорядного стосовно образотворчого тАУ живопису, графiки, скульптури. Нагадаiмо, що принцип подiлу мистецтв на ВлголовнiВ» та ВлдругоряднiВ» види був офiцiйно засуджений у Францii, де знайшов своi втiлення принцип Влiдностi всiх мистецтвВ», який став основоположним для формування стилю ВлмодернВ». Починаючи з 1891 р. твори декоративного мистецтва, навiть його промисловi зразки, щороку брали участь у всесвiтньо вiдомому Салонi нацiонального товариства красних мистецтв нарiвнi з оригiнальними творами живопису та скульптури [32, 12].

Сьогоднi ж повсюдно зтАЩявляються професiйнi художники, чiтко формуiться естетична думка, критерii оцiнки, народжуються iдеi про роль i значення як народного, так i професiйного декоративного мистецтва в загальному культурному поступi людства.

Саме в цей час вiдбуваються бурхливi дискусii щодо ролi i значення народного мистецтва, негативного ставлення до технiчного прогресу, що нiвелюi i поглинаi рукотворнi вироби. В багатьох краiнах РДвропи, зокрема в Украiнi, зтАЩявляються дiячi культури, якi опiкуються народними ремеслами, дбають про iх вiдродження i збереження, розробляють заходи щодо спiвiснування з машинним виробництвом. Проходить кiлька стадiй осмислення тогочасноi ситуацii тАУ вiд негативного ставлення до технiчного прогресу, повного його заперечення та абсолютизацii рукотворностi виробiв народного мистецтва до формування нового стилю на основi вивчення кращих традицiй рукомесла.

В своiй роботi ми аналiзуiмо декоративне мистецтво ХРЖХ тАУ ХХ столiття, розглянути його типологiю та художнi особливостi на теренах Галичини. Це i стане метою нашого дослiдження.

Для досягнення мети необхiдно вирiшити наступнi завдання:

В· дослiдити iсторiю розвитку декоративного мистецтва вiд часу його виникнення до кiнця ХХ столiття;

В· усистематизувати напрямки та види декоративного мистецтва;

В· проаналiзувати види народного декоративного мистецтва, що переважають на Галичинi;

В· зтАЩясувати та узагальнити художнi особливостi декоративного мистецтва iсторико-етнографiчних земель Опiлля, ПiдгiртАЩя, Бойкiвщини, Покуття та Гуцульщини;

В· зробити деякий порiвняльний аналiз народного декоративного мистецтва Галичини в системi загальноукраiнського народного мистецтва (тобто, яке мiсце воно займаi серед iнших видiв мистецтва, серед решти регiонiв тощо).

ОбтАЩiктом дослiдження i особливостi народного декоративного мистецтва Галичини.

Предмет дослiдження тАУ узагальнення досвiду роботи народних митцiв декоративного мистецтва.

Гiпотезою дослiдження i положення, згiдно з яким Галицьке декоративне мистецтво i самобутнiм проявом народноi творчостi на теренах Украiни.

У процесi роботи над дипломною роботою нами були використанi такi методи: порiвняльно-iсторичний аналiз; вивчення та аналiз мистецькоi лiтератури; контент-аналiз; спостереження; аналiз та узагальнення мистецького досвiду; методи статистики.

Украiнське декоративне мистецтво завжди вiдповiдало соцiальним вимогам часу, розвивалося вiд матерiально-практичноi сфери до духовно-культурноi, зберiгаючи при цьому взаiмодiю iз загальною проблематикою та стилевим напрямом усього образотворчого мистецтва. Воно тримало тiсний звтАЩязок з iсторичними традицiями, з народним мистецтвом. Саме завдяки цьому мистецтво зберегло свою духовнiсть, самобутнiсть, яскраво виражену нацiональну своiрiднiсть.

1. Украiнське народне декоративне мистецтво

1.1 РЖсторiя украiнського декоративного мистецтва

1.1.1 Художнi тканини, втАЩязання i мереживо

Мистецтво ткацтва маi багатовiкову iсторiю розвитку. Археологiчнi матерiали свiдчать про iснування ткацького виробництва на схiднословтАЩянських землях в перiод раннiх неолiтичних культур. Його розвиток проходив у загальному русi прогресу матерiальноi i духовноi культури людства, соцiально-економiчноi еволюцii людського життя.

Потреби людини в тканинах, одязi, господарська необхiднiсть зумовлювали масове поширення ткацтва. Воно безпосередньо повтАЩязане iз землеробством, наявнiстю такоi сировини, як льон, коноплi, iз скотарством, зокрема вiвчарством. Украiна багата на прядильну сировину. Можна припустити, що вовнянi тканини передували появi лляних i конопляних. Вiдомо, що льон на схiднословтАЩянських землях почали вирощувати дещо пiзнiше коноплi тАУ у III тис. до н.е. Ткацька справа набула особливого поширення в перiод Трипiльськоi культури. З середини III тис. до н.е. збереглися памтАЩятки ткацького виробництва: глинянi пряслиця, веретена та рiзноманiтнi за розмiрами й формою глинянi важки для ткацьких верстатiв. Пряли з льону, вовни i конопель ручним веретеном, на яке для посилення обертання насаджували глинянi або камтАЩянi кружальця тАУ пряслиця [1].

Археологiчнi матерiали засвiдчують, що в перiод Трипiлля були вiдомi такi текстильнi технiки:

В· втАЩязання;

В· плетiння;

В· ткання.

ВтАЩязання й плетiння використовувалось при виготовленнi сiток для рибальства, ятерiв, верш, сакiв, неводiв тощо. Вiдбитки тканин на денцях керамiчних посудин (Вiкно на Тернопiльщинi та iн.) стверджують, що люди володiли такими технiками, як полотняне i репсове ткання, iм вiдомi були натуральнi барвники й фарби iз каолiну, залiзистоi охри тощо. На жiночих статуетках i зображення окремих частин кольорового одягу [31].

З розвитком вiвчарства поступово збiльшувалася кiлькiсть та полiпшувалася якiсть тканин з вовни. Так, в похованнях катакомбних племен знайденi залишки тканини, виготовленоi технiкою полотняного переплетення в позмiннi смуги: червонi й чорнi.

З VIIтАУVI ст. до н.е. тканини з льону, конопель i вовни виготовлялися простим полотняним, репсовим i саржевим переплетенням, iх фарбували у синiй, червоний, жовтий, бузковий та iншi кольори. Барвники використовувалися мiсцевi, переважно рослинного походження [57].

В процесi iсторичного розвитку змiнювались культури, вiдповiдно удосконалювались ткацькi знаряддя, технологiя виготовлення тканин. На всiй територii Украiни археологами знайденi цiкавi речi ткацькоi справи прасловтАЩянських племен. Найпоширенiшi з них тАУ пряслиця, грузила, веретена.

Збереглося багато археологiчних памтАЩяток прядильно-ткацького виробництва часiв Киiвськоi Русi. Часто зустрiчаються пряслиця з написами жiночих iмен, iнiцiалiв, позначок у виглядi кружечкiв, хрестикiв, рисочок тощо. Прядiнням займались жiнки. Це вважалося почесною справою. За родового ладу для прядiння в поселеннi видiлялась спецiальна будiвля. Люди працювали колективно, дотримуючись певних свiтоглядних мiркувань, вiдбиваючи у ткацьких виробах своi уявлення про життя, красу, вiрування.

Потреба в тканинах задовольнялась не тiльки мiсцевим виробництвом у мiстах i селах древньоi Русi. Феодальна верхiвка користувалася й привiзними тканинами, iхнi зразки знайденi у розкопках. Зразки дорогоцiнних привiзних тканин цього перiоду збереглися в Приднiпровських, Галицько-Волинських, Володимиро-Суздальських та Новгородських землях. Це переважно кольорова парча, оксамити, тафта, камка i т. iн.

З прийняттям християнства поширилися вiзантiйськi тканини тАУ для церкви, одягу духовенства, ритуальних церемонiй. Торгiвля з краiнами Пiвдня, Сходу i Заходу була постiйним джерелом придбання дорогоцiнних тканин з пишним, багатоколiрним орнаментом, створеним рiзними способами (розпис, вишивка, аплiкацiя, мережка, плетiння). Помiтнi процеси взаiмовпливiв у загальнiй культурi ткацтва. В орнаментальнiй мовi тканин мiсцевого виробництва поряд з християнськими довго залишались язичницькi зображення. На загальноруськiй основi формувалась культура текстильного виробництва, локальнi художнi риси. Розвиток украiнського народного ткацтва проходив на щiльнiй основi мистецькоi культури трьох сусiднiх народiв тАУ росiйського, украiнського та бiлоруського, а також в процесi взаiмовпливiв та взаiмозвтАЩязкiв з iншими сусiднiми народами. Практична необхiднiсть у тканинах зумовила масове виготовлення рiзновидних тканин у домашнiх умовах. На ТСрунтi домашнього ткацтва розвинулися окремi ремiсники-спецiалiсти: сукнарi, полотнярi, коцарi тощо. З пiднесенням продуктивностi працi, розвитком виробничих сил, iз замiною натуральноi ренти прядивом, нитками, тканинами на грошову зменшувалась залежнiсть ткачiв вiд феодалiв. Дедалi вiльнiшим ставало ткацьке мiське ремесло, почали видiлятися окремi осередки [28].

Значними ремiсницькими ткацькими центрами на Украiнi в XIIIтАУXVI ст. були Киiв, Львiв, Луцьк, Чернiгiв, КамтАЩянець-Подiльський, Кременець, Холм, Ковель та iн. Вже у XIV ст. мiськi ткачi настiльки змiцнiли економiчно, досягли професiйноi майстерностi, що стали обтАЩiднуватися в окремi органiзацii тАУ цехи. Найстарiший ткацький цех заснований у Самборi (1376 р.). У XV ст. були ткацькi цехи у Львовi, Комарно (XV ст.), а в першiй третинi XVI ст. тАУ у Городку, Киiвi, iхня дiяльнiсть регламентувалася статутами. Зокрема, статут львiвських ткачiв брався за основу для статутiв цехiв КамтАЩянця-Подiльського, Перемишля тощо [56].

Крiм цехового, в украiнських мiстах iснувало позацехове ткацьке ремесло. Значну частину ткачiв-ремiсникiв не приймали до цехiв у звтАЩязку iз браком коштiв чи тому, що вони не були громадянами даного мiста, або ж через нацiонально-релiгiйну дискримiнацiю.

З поглибленням суспiльного подiлу працi, збiльшенням кiлькостi ремiсникiв-ткачiв та iхнiх професiй загострюються соцiальнi суперечностi мiж купецько-лихварською верхiвкою i цеховими майстрами, з одного боку, пiдмайстрами, учнями й iншою бiднотою тАУ з другого. Цеховi протирiччя, замкненiсть цехiв гальмували розвиток виробництва тканин, а попит на них зростав [63, 89].

Новi iсторичнi умови господарювання, пожвавлення торгiвлi, поглиблення суспiльного подiлу працi зумовили появу у XVII ст. таких форм текстильного виробництва, як мануфактури. Вони виникали там, де були ткачi, що добре опанували традицiйнi навички виготовлення тканин, а також були землi, багатi на ткацьку сировину. На мануфактурах кожен робiтник виконував лише один процес працi тАУ ткання, зсукування ниток, прядiння, фарбування пряжi тощо. Мануфактурне виробництво тАУ це вищий органiзацiйний i якiснiший етап ткацькоi справи.

Особливого розквiту на Украiнi зазнали полотнянi i сукнянi мануфактури на Галичинi. У XVIIтАУXVIII ст. виробництвом золотих i шовкових тканин славились мiста КамтАЩянець-Подiльський, Бучач тощо. Для забезпечення виробництва необхiдною сировиною були плантацii тутових дерев, а в окремих мiських майстернях ВлтягнулиВ» золотi i срiбнi нитки. З часом цi пiдприiмства занепадали, iм на змiну прийшло механiзоване виробництво дешевих тканин.

Мануфактури стали перехiдним етапом вiд цехiв, дрiбного ремiсничого виробництва до машинноi капiталiстичноi промисловостi. Таким чином, впродовж вiкiв поруч з домашнiм виробництвом тканин йшов послiдовний процес iх виготовлення в цехових органiзацiях (починаючи з XIV ст.), в мануфактурах (з XVII тАУ до середини XIX ст.) та фабричних пiдприiмствах (XIXтАУXX ст.).

Процес активного збiльшення випуску тканин фабричного виготовлення вiв до зниження iх художньоi якостi. На загальнiй справi органiзованого характеру виготовлення тканин вiдбивались вiяння перехiдних мод, смаки власникiв i замовникiв тощо.

Однак i в цих умовах продовжувало розвиватись домашнi ткацтво. Столiттями воно зберiгало стiйкi традицiйнi форми, народну мудрiсть, вмiння простими засобами створювати високохудожнi твори. Час вiдкидав усе випадкове, непрактичне. Специфiка ж ручного ткання дала можливiсть зберiгати i розвивати художнi традицii, виробленi в окремих етнографiчних районах Украiни.

Говорячи про художнi якостi тканин, слiд наголосити на значеннi матерiалiв i особливостях технiк плетiння, ткання.

Художнi багатство, рiзновиднiсть народних тканин зумовленi численними факторами: матерiалом, функцiональним призначенням, технiками виконання, системою орнаментально-композицiйного вирiшення, колоритом тощо. За функцiональним призначенням тканини подiлялися на двi основнi групи: одягового та iнтертАЩiрного призначення.

Через столiття пронесли народнi майстри секрети простих технiк плетiння i ткання, якi вiчнi в своiй неповторностi. Снувались, старанно готувались двi системи ниток: на основу i на пiткання, ВлпоробокВ» [48, 122].

Найпоширенiша технiка простого полотняного переплетення. Вiдомо понад 20 видiв простих полотняних тканин. Особливо видiляються тонкi рiзновитканi полiськi ллянi ВлсерпанковiВ» полотна.

Вiд технiки ткання значною мiрою залежить характер орнаменту, композицiя тканин, iх структурно-пластичнi акценти. Використовуючи однi й тi ж засоби, урiзноманiтнюючи трактування одних i тих же мотивiв, в основному ромбiв, розет, народнi майстри створили безлiч варiантiв iх художнього вирiшення з вiдмiнними рисами в кожному локальному осередку. Типовим для всiх районiв Украiни i поiднання в одному виробi ручного перебору чиноватого ткання.

Особливу увагу привертають варiанти поперечно-смугастих тканин, якi виготовлялись в усiх районах Украiни, Сила емоцiйно-художнього звучання цих тканин залежить вiд знайденоi ширини кольорових смуг, обрамлення ординарними або попарними вузенькими стрiчками, iх ритмiки, послiдовноi, почерговоi змiни.

Окрему групу становлять вiдомi народнi ВлкартатiВ» тканини. Своiрiднiсть iх художнього вирiшення залежить вiд ширини кольорових смуг ниток, заснованих в основi, i вiдповiдноi ширини смуг, якi протягались човником перпендикулярно основi.

Дуже часто в картатих та поперечносмугастих тканинах ткачi засновують в основу при краях попарнi або ж одинарнi ширшi кольоровi смуги з метою своiрiдного утворення ВлкаймиВ». Такi тканини називають ВлзаснiвчатiВ». Це переважно верети з РЖвано-Франкiвщини [48, 24].

РЖз усiх технiк узорного ткання найбiльш поширеним було перебiрне ручне ткання. Широкi i вузькi орнаментальнi смуги в ВлромбиВ», ВлрозетиВ», ВлпавучкиВ», ВлдрабинкиВ» прикрашають рушники, скатертини, наволочки та iншi вироби. Узор завжди гармонiйно поiднуiться з фоном тканини. Розроблена чiтка система розмiщення орнаментальних смуг. Це вони роблять основнi акценти на обох краях скатертин, рушникiв, пiвок, то з одного краю (наприклад, в коротких прикарпатських рушниках, якi завiшуються над жердкою так, щоб широка орнаментальна смуга видiлялась в iнтертАЩiрi хати), то в центрi наволочок тАУ прошвах, то ритмiчно заповнюють всю площину тканин, чергуючись з гладкотканими кольоровими смугами [29].

Скiльки фантазii, своiрiдноi винахiдливостi втiлено народними майстрами у виготовлення поштучних тканин для виробiв одягового призначення, головних уборiв тАУ стрiчок, бавниць, намiток, хустин; поясного одягу тАУ запасок, обгорток, фот, дерг, плахт, андаракiв, лiтникiв, поясiв; верхнього плечового одягу тАУ сiрякiв, свит, сердакiв тощо [55, 245].

Майстернiстю тонкого ткання, складною орнаментальною мовою видiляються намiтки Подiлля, Волинi, Буковини, Гуцульщини та iнших районiв. В тонких, часто бамакових, муслiнових, лляних намiтках Галичини орнаментальнi мотиви розмiщенi на обох краях i в налобнiй частинi. В них нiжно видiляються витканi бiлими бiльш обтАЩiмними нитками, нiж основа, мотиви Влдерева життяВ», геометризованi галузки та iн. [30; 31].

Сучасне художнi ткацтво тАУ складне художнi явище. Воно розвиваiться в трьох основних напрямах: професiйне, традицiйне i самодiяльне. Для кожного з цих напрямiв характернi своi специфiчнi методи i вiдповiднi межi iх взаiмодii.

Нинi новаторськi тенденцii характернi для художнього ткацтва прославлених центрiв Украiни. При чому, кожному центровi притаманнi свiй характер виробiв, асортимент, особливостi, спiввiдношення iндивiдуального й колективного у творчому процесi, художнi принципи, графiчно-живописна манера зображення певних образiв. У тiснiй творчiй спiвпрацi художники i виконавцi зберiгають i розвивають вiками вироблене вмiння прикрашати життя, розумiти справжню красу i гармонiю. Вони образно й переконливо засвiдчують високу культуру ручного ткацтва свого осередку.

У 60‑х роках вагомий внесок у розвиток Галицького узорного ткацтва зробили Нечипоренко (плахтове ткання), Г. Леончук (узорне ткання), Г. Василащук, О. Горбова, Ю. Бович (перевiрне ткання), К. Антоник та iн. [55].

Творчостi сучасних майстрiв притаманне чуйне ставлення до мiсцевих традицiй, котрi в нашi днi набувають все бiльшого розвитку. ЗтАЩявляються новi тканини, якi поiднують давнi традицii з сучаснiстю.

Народнi художнi тканини, що виготовлялися i виготовляються на Украiнi, орнаментованi не тiльки в процесi ткання, плетiння, а й такими технiками, як вибiйка, ручний розпис, мережання, вишивання, аплiкацiя тощо.

За орнаментацiiю вибiйки всiх регiонiв Украiни, це простi, лаконiчнi, одноколiрнi, або досить ускладненi, збагаченi додатковими елементами з введенням трьох- i птАЩяти-колiрноi гами. Вони вiдзначаються добрим узгодженням орнаментики з тлом полотна [55].

ВтАЩязання рукавиць, панчiх, шкарпеток поширилося наприкiнцi XIX тАУ на початку XX ст. Народнi втАЩязальницi придiляли виняткову увагу виготовленню хустин, шаликiв, светрiв тощо. Для навчання молодi в окремих мiстах, наприклад у Львовi у 20‑х роках були створенi школи-майстернi. Зокрема, видiляiться активна творчiсть Грицай у Львовi. Упродовж 30‑х рокiв вона навчала втАЩязанню учнiв у школах Тернопiльщини. У 1939 р. вийшла у свiт ii праця ВлТрикотажний пiдручникВ», а 1960 р. тАУ пiдручник ВлВтАЩязанняВ». У них художниця подаi технологiю виготовлення втАЩязаних виробiв, пропонуi термiнологiю технiк втАЩязання. ВтАЩязанi моделi одягу, поданi у пiдручниках тАУ роботи творчi, цiкавi за принципами формотворення й орнаментування. Вражаi тонке, гармонiйне зiставлення кольорiв, вiдчуття ритму у побудовi вiзерункiв [37].

Розписнi тканини украiнських художникiв користуються заслуженою популярнiстю i визнанням. Це той вид декоративно-прикладного мистецтва, в якому в повну силу звучать живописнi принципи декорування тканин рiзноманiтного призначення [28, 140].

Слiд звернути увагу також на складний, полiфункцiональний вид ткацького мистецтва тАУ виготовлення гобеленiв. Украiнський гобелен розвивався на основi нацiональних художнiх традицiй, у руслi загальноiвропейських мистецьких тенденцiй. Про це засвiдчують збереженi памтАЩятки XVIIтАУXVIII ст. У них знайшли вiдбиток художнi риси традицiйного народного килимарства: кольорова гама, квiтково-рослиннi мотиви, сюжетна тематика тощо.

Джерела вiтчизняного гобеленового мистецтва сягають 20‑х рокiв i повтАЩязанi з iменем художника Колоса. Цiкавi композицii готували також художники М. Дерегус, В. Касiян, М. Бойчук, А. Петрицький, РЖ. Падалка, Д. Шавикiн, М. Рокицький та iн. У 60‑х роках радикально змiнилася структурна, пластично-образна мова цього виду мистецтва. Поширилось виготовлення гобеленiв, близьких до народних орнаментальних тканин, з дуже цiкавим кольоровим пластичним вирiшенням. Цьому сприяло урiзноманiтнення технiк виконання: введення ажурного плетiння, аплiкацii, вишивки, втАЩязання шнуркiв тощо. Часто в одному виробi використовувався i льон, i коноплi, i шкiра, i металевi нитки, i синтетичнi волокна. Поступово склалися два основних види гобеленiв: декоративний i монументально-декоративний. У кожного з них своi параметри, специфiка художньоi виразностi.

У мистецтвi монументально-декоративного гобелена плiдно працювали та працюють художники Кириченко, Н. Клейн, Л. Жоголь, Джус, З. Медвецька, РД. Фращенко, Й. Джуранюк, О. КриптАЩякевич та iн. [54].

Загалом, художнiй розпис тканин Галичини i своiрiдним не лише як вид декоративноi обробки. РЖсторiя тканинного розпису цього регiону i окрасою загальноi iсторii мистецтва. Галицькi тканини i оригiнальними за своiю сутнiстю, вiдображеним в них колоритом та художнiм задумом.

1.1.2 Гаптування i вишивка

Вишивка тАУ один iз давнiх, найбiльш масових i розвинених видiв народного декоративного мистецтва. Проблема походження, еволюцii вишивки на територii сучасних украiнських земель складна й багатогранна. Вишивальнi матерiали не тривкi, не можуть зберiгатися тривалий час. Невiдомо, хто й коли був першовiдкривачем художньоi творчостi з допомогою голки i нитки.

Людина палеолiту вперше зрозумiла можливiсть творчостi шляхом вiдтворення художньоi картини дiйсностi. Через льодовики i тисячолiття дiйшли до нас шедеври епохи палеолiту, якi досi не втратили естетичноi сили i художньоi виразностi. З тих вiддалених часiв збереглися памтАЩятки, котрi в певнiй iсторичнiй послiдовностi засвiдчують високий художнiй рiвень анiмалiстичних творiв (обтАЩiмних, барельiфних, графiчних), антропоморфних зображень, знакiв, iдеограм, складних геометричних композицiй. Круги, зубцi, ромби, зигзаги, ялинки тАУ елементи меандру, цi строгi мотиви, якi ми сприймаiмо як абстрактно-геометричнi, декоративнi, у свiй час виступали сюжетними зображеннями людей, землi, води, птахiв тощо. Вони мали символiко-магiчне значення, але сучасники не тiльки виконували iх, а й розумiли, читали. Протягом тисячолiть вироблялись елементарнi навички абстрагування, удосконалювались сюжетно-знаковi композицii [12].

У раннiх землеробських культурах ромбiчним вiзерунком тАУ символом родючостi вкривали глинянi жiночi фiгури богинь, посудини-жертовники. Звичайний ромб iз крапкою посерединi тАУ iдеограма засiяного поля; ромб з паростками або завитками на зовнiшнiх кутах тАУ символ родючостi. Зокрема, трипiльськi художники вмiло поiднували реальне i мiфологiчне. Зберiгалися архаiчнi пласти, виникли новi, вiдбиваючi свiтогляднi уявлення трипiльцiв про життя на землi, природу, Всесвiт [12].

Через тисячолiття тягнуться звтАЩязки орнаментальних схем, якi постiйно видозмiнювались, збагачувались, залежно вiд конкретних соцiально-iсторичних умов. Дослiдники неодноразово пiдкреслювали, що саме орнамент украiнськоi вишивки найповнiше пронiс крiзь вiки тотожнiсть з орнаментом попереднiх епох, передусiм з античним геометричним.

У XтАУXI ст. для оздоблення тканин одягового та обрядово-iнтертАЩiрного призначення широко використовувалась вишивка. З поховань цього перiоду вiдомi фрагменти шовкових тканин з вишивкою золотими нитками: чiльця (налобнi повтАЩязки), стрiчки, комiрцi, нарукавники, паски, кайми, плащi [36, 56].

В епоху Киiвськоi Русi вишивка золотими i срiбними нитками зазнала розквiту i поширилася в побутi феодальноi знатi, ii оцiнювали як надзвичайну коштовнiсть. Прикрашали не тiльки святковий, ритуальний, княжий, а й цивiльний одяг, тканини для храмiв. Збереглися важливi iсторичнi вiдомостi про мiсце виготовлення давнiх вишивок, людей, котрi нею займалися. Так, в XI ст. сестра Володимира Мономаха Ганна Всеволодiвна прийняла постриг у киiвському Андрiiвському монастирi й органiзувала школу, де молодi дiвчата вчилися вишивати золотом i срiблом.

Киiв був центром вишивального мистецтва. Тут iснували майстернi при монастирських школах. Дружина Рюрика Ростиславовича Ганна вишивала тканини для себе, своii родини, а також Видубецького монастиря (1200 р.). Вишивка була важливим заняттям жiнок i в родинах великих князiв [30].

Гаптування тАУ вишивка золотом i срiблом тАУ потребувала неабиякоi майстерностi технiчного виконання складних композицiйних зображень, позначених давнiм поганським змiстом (антропоморфнi мотиви), мiстила i новiшi, зооморфнi, геометричнi мотиви. Вишивки переважно виконувались на цупких шовкових тканинах технiкою Влв проколВ» i Влв прикрiпВ». Досi вiдома iдина памтАЩятка, датована 900тАУ1100 рр., iз Жишава на Тернопiльщинi. Технiкою Влв прикрiпВ» виконаний складний ромбовий розвiд, з розетками на краях ромбiв у круглих обрамуваннях [31].

ПамтАЩятки вишивок XтАУXIII ст. засвiдчують високий рiвень орнаментальних композицiй вишивок з антропоморфними, зооморфними i рослинними геометризованими мотивами.

Уже в цей перiод два напрями вишивання тАУ орнаментальний i сюжетний тАУ перебували в органiчнiй iдностi, надаючи тканинам сюжетно-художньоi виразностi.

Розвиток сюжетного вишивального мистецтва засвiдчують твори XIтАУXVI ст. Серед них особливо цiннi так званий золочiвський фелон (XIII тАУ початку XIV ст.), плащаниця iз Жиравка Львiвськоi областi (XV ст.). У золочiвському фелонi вишивка передаi не тiльки багатство орнаментальних мотивiв, а й iндивiдуальнiсть обличчя. ОбтАЩiмно-рельiфними акцентами за допомогою рiзного напрямку стiбкiв видiляються ромби з цяточками, зубцi, хрести, прямi, ламанi, зигзагоподiбнi стрiчки тощо. Кожна з одинадцяти постатей рiзниться обличчям, орнаментом одягу, нiмбом. У творi вiртуозно поiднанi стiбки шовковими i металевими нитками, золотi i срiбнi кольори зiставленi з жовтавими, блакитними, смарагдово-зеленими, синьо-чорними. Технiка виконання: Влв прикрiпВ», ялиночка, настил та iн. Плащаниця iз Жиравка вишита крученими i некрученими шовковими нитками i пряденим золотом. Дрiбнi шовковi стiбки, розмiщенi щiльно, образно видiляють обличчя, деталi одягу. Нiмби, вишитi золотом, пiдсиленi рельiфними акцентами на срiблясто-вохристому тлi [31].

На домотканому полотнi вишита плащаниця XVI ст., що зберiгаiться в КамтАЩянець-Подiльському iсторичному музеi-заповiднику. Ця памтАЩятка засвiдчуi орнаментальне багатство геометризованих i геометризовано-рослинних мотивiв у сюжетних вишивках.

Вишивки XVIIтАУXVIII ст. виконанi переважно на домотканих полотнах: лляних, конопляних, вовняних, а також тканинах вiтчизняного та зарубiжного мануфактурного виготовлення, шкiрi мiсцевоi виправки, з яких шили рiзнi компоненти одягу, вироби iнтертАЩiрного побутового та обрядового призначення [41].

Ручнопряденi ллянi, коноплянi, вовнянi нитки природного кольору, вiдбiленi або пофарбованi природними барвниками, тАУ основний, масово поширений, доступний матерiал для вишивання. Вони забезпечували гармонiйне спiввiдношення фактури ручно-тканого, мануфактурного виготовлення i фактури вишитих орнаментальних вiзерункiв.

Суцiльне гаптування золотими, срiбними та мiдними нитками було популярним видом народноi творчостi. Тривкiсть металевих ниток забезпечувала збереження виробiв. Результати аналiзу численних памтАЩяток золотого та срiбного гаптування свiдчать, що iх виконавцi зберегли принципи народноi традицiйноi вишивки. Тонкий смак, художнi бачення, досконале володiння складними технiками визначили самобутнiй характер, високий рiвень гаптувального мистецтва. У своiх композицiях вишивальницi вмiло застосовували рiзновиднi елементи геометричного, рослинного, зооморфного орнаменту, часто зберiгаючи архаiчнi форми: геральдичнi зооморфнi композицii, антропоморфнi зображення, розетки, дерево життя i под. Особливого розвитку зазнав дуже стилiзований рослинний орнамент, чiльне мiсце посiдала квiткова галузка [15].

Складнi процеси переходу вiд геометризованих форм найрiзноманiтнiшого сюжетного образотворчого орнаменту до рослинного прослiдковуються у вишивках початку XVIII ст. На змiну ламаним стрiчкам приходять хвилястi, у вгинах яких розмiщуються чотирипелюстковi квiти, листочки тощо. Особливо цiкавi смуги у вертикальному планi, де позмiнно вишитi червоними i синiми нитками один над одним вазоннi мотиви з квiтами. Такий принцип вертикальноi подачi вазонних мотивiв, антропоморфних фiгур, уподiбнених до дерев життя, зустрiчаiться в усiх районах Украiни. Поширенi трирядовi композицii з мотивами дерева життя, котрi нагадують людськi постатi.

ПамтАЩятки XVIтАУXVIII ст. тАУ твори високого художнього рiвня тАУ засвiдчили дальший етап розвитку давньоруських традицiй вишивального мистецтва. Новi явища XIX ст. зазнали бурхливого розвитку. Загалом XIX ст. тАУ важливий перiод в iсторii украiнськоi народноi вишивки. З цього часу збереглося бiльше датованих памтАЩяток.

Результати аналiзу вишивок одягового, iнтертАЩiрного, обрядового призначення свiдчать про те, що у XIX ст. видiлилися окремi центри, осередки вишивального мистецтва з виразними локальними, одним з яких i Галицький регiон, що включаi кiлька осередкiв. У кожному з них тАУ власнi традицii, своя система i творчi методи.

Упродовж вiкiв народна вишивка Галичини зазнавала впливiв мистецтва сусiднiх i iнших краiн, зокрема Захiдноi РДвропи. Але при цьому вона нiколи не втрачала ТСрунту, традицiй, що виводилися з древньоруськоi культури. Галицька вишивка XIX ст. характеризуiться винятковою тонкiстю, чистотою виконання рiзних технiк поверхневого шитва (так звана ВлповерхницяВ»). Видiляються вишивки бiлими нитками на бiлому тлi, чорна низинка та вишивка чорними нитками килимового типу. При загальних спiльних орнаментально-колористичних ознаках розрiзняють вишивки схiдних, центральних i захiдних районiв Галичини [56].

Особливо розвинута була вишивка низзю, або низинкою, рiзновидна щодо принципiв технiчного виконання та орнаментально-колористичного вирiшення. Вiдомi ii назви: кругла низь, дрiбненька, ВлслiпаВ», ВлцвiткованаВ», низь Влз лиця шитаВ», Вллиса низьВ» тощо.

Характерна особливiсть Галицькоi вишивки низинкою тАУ це технiка ii виконання (дуже дрiбненькими стiбками i переважно чорними нитками). Якщо смуга вiзерунку зроблена чорними нитками, а обвiд зрiдка окреслений червоними, таку низинку називали ВлпоквiтчаноюВ». У серединi XIX ст. була поширена класична вишивка низзю тАУ смуги висотою до 5тАУ6 см, де ритмiчно чергувалися прямокутнi площини, вишитi червоними i чорними нитками. В центрах тонко окресленi складнi геометричнi фiгури: ромби з виступами, гачками, меандровi завитки тощо.

Названi орнаментальнi мотиви, принципи iх стрiчкового i шахового розмiщення у XIX ст. повторювались у XX ст. Вони поступово видозмiнювались у бiк укрупнення орнаментальних форм, розцвiчення чорного кольору вишивок жовтими, червоними нитками.

Новим наприкiнцi XIX ст. було вишивання гладдю широких смуг на поликах жiночих сорочок, чоловiчих манiшках i манжетах з домiнуючими геометризованими рослинними мотивами птАЩятипелюсткових квiток-розеток.

Монументальнiстю звучання видiляiться вишивка Захiдного Подiлля, з такими осередками, як Борщiв, Залiщики, Бучач (Тернопiльська область). Тут поширене вишивання густих, тугих вiзерункiв (без пробiлiв тканини) рiзними поверхневими стiбками. Такi вишивки мають вигляд тканин ворсових або дрiбного двобiчного ткання [56].

Давню загальнословтАЩянську традицiю маi вишивка одягу на Украiнi. На неi вплинули i взаiмозвтАЩязки з мистецтвом сусiднiх народiв. Давньоруськi принципи вишивання одягу збереглися передусiм серед украiнського населення Карпат. При спiльних ознаках видiляiться локальними рiзновидами вишивка гуцулiв, бойкiв, лемкiв.

Яскрава особливiсть гуцульськоi вишивки тАУ геометричний багатоколiрний орнамент (простi елементи, мотиви, фiгурнi компоненти). В основi складних геометричних фiгур тАУ ромб, пiвромб, по-рiзному поiднаний у горизонтальному або вертикальному напрямках. Багато рiзновидiв окреслення контурiв ромбiв. Основнi з них: ромби з прямими виступаючими боками тАУ ВлкнiгиньковiВ», з виступаючими сторонами назовнi, загнутi пiд прямим кутом тАУ ВлтрубиВ», ВлпекурiвкиВ», з рядами виступаючих зубчикiв тАУ ВлрiжкиВ», перехресними боками, виступаючими сторонами в середину, до центру. Поширенi ромби з усiченими боками. На початку XX ст. тут зустрiчалися вишивки з архаiчними типами орнаменту, антропо тАУ та зооморфними мотивами. Наприклад, на спинках кептарiв, у всю iхню висоту, вишивали одну людську постать. Декiлька аналогiчних малих фiгурок розташованi в ряд на спинцi при талii. РЖнколи такi мотиви i при бокових швах сердакiв, на рукавах кожухiв. У районi Розтоки на спинках кептарiв, рукавах кожухiв поширений мотив дерева життя. Видiляються динамiчнiстю зображення багатоногах птахiв з пiднесеними i розпушеними крилами, що рядами розмiстилися на всiй площинi рукавiв кожухiв нижче уставок (села Вербовець, Старий Косiв).

Характерна риса гуцульськоi вишивки XIX ст. тАУ полiхромнiсть, соковита, багата, сповнена дивовижноi сили декоративного звучання, вiд насичених темних до iнтенсивних оранжево-золотистих вiдтiнкiв. Введенi також жовтий, синiй, чорний кольори [35, 266].

Кожен кольоровий стiбок, елемент, мотив так пiдпорядкований загальнiй композицii вишивки, щоб не губився ii малюнок i не приглушувався колористичний акцент.

1.1.3 Народний одяг

Народний одяг тАУ одна iз важливих галузей матерiально-духовноi, художньоi культури народу. Вiн виник в процесi трудовоi дiяльностi людини i нерозривно повтАЩязаний з ii життям i побутом.

РЖсторiя народного одягу приховуi багато таiмниць. Не збереглося давнiх памтАЩяток цього виду мистецтва. Виготовлений людиною одяг iз тканин, шкiри тощо швидко зношувався. Про давнiй одяг на територii сучасноi Украiни можна судити на основi даних археологii та раннiх писемно-iсторичних джерел.

Провiдна галузь пiзньопалеолiтичного перiоду тАУ мисливство на таких тварин, як мамонт, носорiг, лось, зубр, олень i т. iн. У тi далекi часи незшитi шкiри звiрiв замiнювали людинi одяг. На територii Украiни знайденi археологами скрiбла, кiстянi шила i голки. Отже, поступово колишнi мешканцi Украiни вчилися обробляти шкiри, зшивати iх, надаючи певних форм, виготовляти прикраси [41].

У другiй половинi VI тис. до н. е. у життi первiсного населення на територii сучасноi Украiни вiдбулися великi змiни: поряд з рибальством i збиральництвом стало появлятися скотарство, землеробство. РЖсторики називають цей перехiд Влнеолiтичною революцiiюВ», вона тривала протягом тисячолiть [41, 85].

На основi археологiчних матерiалiв можна говорити про окремi компоненти i цiлi ансамблi чоловiчого i жiночого буденного i святкового одягу. Чоловiки носили короткi шкiрянi каптани, хутром всередину, перетягнутi в поясi. Штани були двох типiв: вузькi, шкiрянi, щiльно облягаючi постать, i широкi, типу шароварiв, з мтАЩякоi вовняноi тканини. Штани заправляли у шкiрянi чоботи, перевтАЩязанi ремiнцем бiля кiсточки i пiд пiдошвою. Головний убiр тАУ гостроверхi башлики-клобуки з твердоi повстi або шкiри. Вони закривали вуха й потилицю. У жiнок було довге вбрання, зiбране при шиi, знизу рукавiв, пiдперезане в талii. Поверх нього тАУ вiльнiша одежина, подiбна до халата з довгими рукавами. Головнi убори тАУ рiзновиднi за формою шапки, накидки тАУ полотнища, що звисали на спину.

Вбрання як сформований вид мистецтва розвивалося у загальному руслi культури давньоруськоi народностi. У скарбах i похованнях збереглися численнi металевi прикраси для чоловiчого i жiночого одягу: шийнi гривни, сережки, пiдвiски до намиста, браслети i т. iн. За формами та орнаментацiiю тАУ це символiчнi зображення охоронного характеру.

Давньоруськi селяни, ремiсники виготовляли вбрання з конопляних, лляних, вовняних тканин домашнього виготовлення, шкiри. Одяг багатих князiв, дворян, дружинникiв шили з яскравих шовкових, золотих i срiбних тканин, парчi,

Вместе с этим смотрят:

"Quo vadis": проекцiя на сучаснiсть

"Звезды" немого кино и русская мода 1910-х годов

"Культура": типология определений

"Русские сезоны" в Париже

"Серебрянный век" русской культуры