Десятинна церква тАУ минуле, сьогодення i можливе майбутнi
План
1. Вступ
2. Будiвництво церкви князем Володимиром
3. Святинi, релiквii i поховання Десятинноi церкви
4. Загибель Десятинноi церкви
5. Вiдродження храму Петром Могилою
6. Друге вiдродження Десятинноi
7. Руйнацiя церкви у 1936 роцi
8. Полемiка про вiдбудову Десятинноi
8.1. Аргументи ВлпротиВ»
8.2 Аргументи ВлзаВ»
8.3 Ймовiрнiсть вирiшення питання без громадського обговорення
9. Висновки
10. Список використаноi лiтератури
1. Вступ ( у якому обТСрунтовуiться актуальнiсть дослiдження про iсторiю Десятинноi церкви та ii ймовiрну вiдбудову)
Нинi на фундаментах Десятинноi церкви, якi знаходяться на вулицi Володимирськiй, можна побачити фантасмагоричну картину. За великим зеленим парканом бiля фундаментiв, на яких тривають археологiчнi дослiдження, служать молебень вiрнi Украiнськоi православноi церкви Киiвського Патрiархату. З iншого боку паркану височii добротна каплиця з камтАЩяним пiдмурком, архiтектурний стиль якоi не пiддаiться iдентифiкацii. У нiй моляться вiрнi УПЦ МП. Час вiд часу мiж православними виникають сутички i конфлiкти. Представники обох церков вимагають вiдбудови Десятинноi церкви.
Що ж це за церква, навколо якоi вирують такi полiтично-релiгiйнi пристрастi? Яким i ii мiсце в iсторii Киiва? Яку роль вiдiграла вона у розвитку украiнського лiтописання? Як вплинула на формування архiтектурного стилю давньоруського зодчества? Вiдповiдь на цi запитання допоможе нам не просто краще зрозумiти iсторiю, а й вiдповiсти на питання щодо можливоi вiдбудови Десятинноi. Якою iй бути? У чиiй церковнiй юрисдикцii тАУ Киiва чи Москви будуть ii майбутнi прихожани? Якою мовою тАУ украiнською чи церковнословтАЩянською лунатиме молитва до Бога? РЖ чи будуть в цiй молитвi слова ВлтАжнам Украiну хранiВ»?
2. Будiвництво церкви князем Володимиром. Походження назви ВлДесятиннаВ». Прокляття Володимира
Лiтописнi повiдомлення про Десятинний храм досить чiтко подають час його заснування. Так, у ВлПовiстi минулих лiтВ», що вмiщена в РЖпатiiвському списку, читаiмо пiд 991 роком: ВлПотiм же, коли Володимир жив у законi християнському, надумав вiн спорудити камiнну церкву святоi Богородицi, i, пославши (послiв), привiв майстрiв iз грекiв, (i) почав зводити. А коли скiнчив споруджувати, прикрасив вiн ii iконами, i поручив ii Анастасовi-корсунянину, i попiв корсунських приставив служити в нiй. Вiн дав сюди все, що взяв був у Корсунi, - iкони, i начиння церковне, i хрестиВ». [1] У Енциклопедичному довiдниковi ВлВизначнi памтАЩятки КиiваВ» (пiд редакцiiю Ю.О. Храмова) сказано, що для спорудження церкви було запрошено майстрiв з Константинополя. Вони принесли з собою класичну вiзантiйську технiку будiвництва з плiнфи на цемтАЩянковому розчинi i традицiйну для середньо-вiзантiйськоi доби (VIII-XIIIст.) схему хрестово-банного храму, яка вiд часу побудови Десятинноi церкви стаi канонiчною для давньоруськоi архiтектури. [2]
Про причини побудови князем Володимиром Десятинного храму читаiмо в iсторика церкви РД. Голубинського: ВлНасаджена на Русi Церква Християнська вимагала зовнiшнього представництва, йде тут мова про споруду, яка була б церквою всiii Русi i матiртАЩю всiх церков руськихВ». [3]
На утримання церкви князь Володимир поклав десятину вiд усiх своiх доходiв. ВлОсе даю церквi сiй, святiй Богородицi, од маiтностi своii i од моiх городiв десяту частинуВ». РЖ, написавши, положив вiн присягу в церквi сiй, (i) сказав: ВлЯкщо ж це одмiнить хто, - хай буде проклятВ». [4] Звiдси пiшла назва тАУ Десятинна.
Церкву освячував другий Киiвський митрополит Леонтiй, а настоятелем було поставлено Анастасiя Корсунянина, як називаi його Нестор лiтописець.
Цей перший у Киiвськiй Русi мурований храм викликав благоговiйний подив серед тодiшнiх киян та численних вiдвiдувачiв мiста. Сучасники порiвнювали його з небесами. Захоплювали вже самi розмiри храму тАУ 31 на 42 метри. [5] Воскресенський лiтопис, на який посилаiться архiiпископ Чернiгiвський Фiларет Гумiлевський в своiй ВлРЖсторii Русской ЦерквиВ», стверджуi, що Богородична Десятинна церква в Киiвi була з 13-ма куполами. [6] У ВлСписке городов руських дальних и ближнихВ» кiнця XIV ст. повiдомляiться, що церква мала 25 верхiв. [7] Десятинна церква будувалася як головний кафедральний собор держави, котра щойно прийняла християнство й призначалася для богослужiння для великоi кiлькостi людей, а також для церковних церемонiй. Хори призначалися для князя, де вiн перебував пiд час лiтургii (мiж Богом i людьми), i церковного керiвництва, крiм того, вони виконували ще одну, - представницьку функцiю. Це був палац у храмi. Лiтопис не випадково називаi iх ВлполатiВ», тобто палац, оскiльки саме тут князь приймав послiв i радився з боярами.
Матерiали численних розкопок (у 1826 роцi iх здiйснив М.РД. РДфiмов, у 1908-1914 рр. тАУ Д.В. Мiлiiв, у 1938-39 i в 1948 р. тАУ М.К. Каргер) дають можливiсть тiльки в найзагальнiших рисах реконструювати план i уявити первiсний вигляд храму. В звтАЩязку зi складнiстю його структури та поганим зберiганням решток церкви архiтектори пропонують значну кiлькiсть графiчних гiпотетичних реконструкцiй. Центральне ядро церкви тАУ тринефна шестистопна будiвля з трьома апсидами. З трьох бокiв до неi прилягали галереi, захiдна частина яких була незвично розширена та ускладнена, iмовiрно, що тут розмiщувалися хрещальня та сходова башта. Можливо, як стверджують автори Енциклопедичного довiдника ВлВизначнi памтАЩятки КиiваВ», деякi частини цього комплексу було споруджено (або перебудовано) в XI столiттi. На iхню думку, основне ядро храму мало довжину 27,2 м та ширину 18,2 м. Фундаменти Десятинноi складено з великого дикого каменю (кварцит, пiсковик, моренi валуни) на цемтАЩянковому розчинi. Причому породи камiння не перемiшувалися, а були рiзними на рiзних дiлянках.
Глибина фундаментiв тАУ 1,4 м. Стiни та склепiння храму були оздобленi фресковим розчином та мозаiкою. Чимало фрагментiв цих розписiв було виявлено пiд час розкопок. В оздобленнi широко використовувалися рiзьбленi мармуровi деталi, привезенi переважно з Херсонесу. Лiтописець називав цю церкву ВлмраморяноюВ». Пiдлога ii була схожа на рiзнобарвний килим, набраний з невеличких шматкiв мармуру, смальти, поливтАЩяних плиток, кольорового каменю. Деякi плити пiдлоги виготовлено з рожевого овруцького шиферу й iнструктовано смальтою.[8]
Церква вiдзначалася багатством внутрiшнiх форм, фресок, мозаiк i камтАЩяних деталей: мармурових колон, шиферних рiзьблених плиток, карнизiв. Кияни вважали, що Десятинна церква мала особливу святiсть тАУ адже була збудована на кровi перших мученикiв-християн Федора та РЖоана. РЗхнiй двiр, на якому вони були замученi язичниками, знаходився саме на тому мiсцi, де потiм постала Володимирова церква.
Пiсля завершення будiвництва Десятинноi церкви було опоряджено площу бiля неi тАУ Бабин торжок. На нiй, за даними енциклопедичного довiдника ВлВизначнi памтАЩятки КиiваВ», була встановлена бронзова квадрига та двi бронзовi античнi статуi. Навколо церкви збудували кiлька князiвських палацiв. Захiдний палац знаходився у сучасному Десятинному провулку, пiвденний тАУ в районi сучасноi Володимирськоi вулицi.[9]
Можливо, комусь здасться завеликою кiлькiсть подробиць про вигляд, фундаменти та будову давньоруського храму, але я зумисне зупинилася на них детально, оскiльки за украiнським та мiжнародним законодавством памтАЩятками старовини вважаються саме давнi фундаменти, а не новотвори, спорудженi на них. Отож церква своiм ВлвоскресiннямВ» може порушити з десяток хартiй, зокрема: Венецiанську мiжнародну хартiю з консервацii та реставрацii памтАЩяток та визначних мiсць (1964 рiк), Конвенцiю ЮНЕСКО про захист свiтовоi культури та природноi спадщини (1972 рiк), Флорентiйську хартiю (1981 рiк), Дрезденську декларацiю (1982 рiк), Лозаннську хартiю з охорони та використання археологiчноi спадщини (1990 рiк), Ризьку хартiю з автентичностi та реконструкцii iсторичних обтАЩiктiв у контекстi збереження культурноi спадщини (2000 рiк). [10]
Незважаючи на велику кiлькiсть гiпотетичних архiтектурних проектiв-реконструкцiй, жодного достовiрного архiтектурного опису чи хоча б зображення древньоi церкви не iснуi.
Втiм, на думку дослiдницi монументального комплексу Софii Киiвськоi Надii Никитенко, зображенням Десятинноi можна вважати модель ВлРДрусалимуВ», який несе в руцi князь Володимир на портретi-фресцi XI столiття. Дослiдники вiдзначають подiбнiсть моделi (ВлРДрусалимуВ») до реконструйованого археологами в XX столiттi вигляду Десятинноi церкви (птАЩятибанна, вiдкритi галереi обабiч бокових фасадiв). ВлРДрусалимиВ», тобто спецiальнi атрибути святого престолу в храмi символiзують собою земну церкву, громаду. Тому модель, яку несе на вiвтар Святоi Софii Володимир, означаi охрещену князем Русь. РЖмовiрно, що першим киiвським ВлРДрусалимомВ» могла бути модель Влматерi церков руськихВ» - Богородицi Десятинноi. [11]
3. Святинi, релiквii i поховання Десятинноi церкви
Скарби Десятинноi церкви були вражаючими. Церква була трьохпрестольна: головний престол був освячений в честь Успiня Богородицi. У цьому престолi знаходився чудотворний образ Богородицi, який був найстародавнiшою святинею Киiва. РЖкона була привезена з Корсуня дружиною князя Анною у виглядi приданого. На думку деяких дослiдникiв, цю iкону вивiз у 1270 роцi князь Лев Данилович i помiстив ii в церквi мiста Белза, а в 1382 роцi iкона потрапила до Ченстохова i стала головною святинею Польщi. [12] В одному з трьох престолiв церкви знаходилася чудотворна iкона святителя Миколая, ймовiрно, привезена Володимиром з Корсуня. На спомин про цю iкону в часи митрополита Петра Могили кияни називали вiдроджений з руiн храм ВлМикола ДесятиннийВ». [13]
Третiй боковий престол було присвячено священномученику Клименту, оскiльки там знаходилася глава святого Климента, також привезена з Корсуня. [14] Глава Климента, як велика киiвська святиня, згадуiться в Лiтописi Руському, де мова йде про поставлення митрополитом Киiвським Климента Смолятича без благословення Константинопольського патрiарха. РЖз-за непорозумiння мiж iпископами сталося так, що: ВлВiн же, Онофрiй таки чернiгiвський, тяжко сердячись на них за це, сказав: ВлЯ довiдався, належить нам поставити, бо голова в нас i святого Климента. Адже ставлять греки рукою святого РЖоаннаВ». РЖ тодi, обдумавши, iпископи головою святого Климента поставили його (Клима) митрополитомВ». [15] За переданням, глава святого Климента знаходиться нинi серед мироточивих глав у Киiво-Печерськiй лаврi.
У храмi зберiгалися хрести, якi потiм почали називати корсунськими або Володимировими. Один iз таких хрестiв X столiття грецькоi роботи був знайдений у братськiй могилi бiля Десятинноi церкви пiд час розкопок. Хрест був викуваний iз залiза i вкритий листовим срiблом з обох сторiн. По його кутах знаходилися часточки мощей пiд склом, одне з яких збереглося. По краям хрест був прикрашений дорогоцiнним камiнням.
Десятинна церква була також усипальницею князiв. РЖсторик Володимир Ричка в книзi ВлКнягиня ОльгаВ» дослiджуi факт i час перенесення до храму останкiв княгинi Ольги. Володимир Ричка зазначаi, що багатьом дослiдникам уявляiться, що нетлiннi останки княгинi були перенесенi до Десятинноi у 1007 роцi. Адже ВлПовiсть временних лiт повiдомляi, що влiтку 6515 (1007) було перенесено мощi до Влсвятоi БогородицiВ». У мiнiйному житii святоi зберiгся опис ii гробу: Влгроб камен мал. В церкви св. БогородицатАж и на верху гроба оконце сотворено и ту видiти тiло блаженноi Ольги лежаще целоВ». [16] До Десятинноi були перенесенi i мощi першого Киiвського митрополита Михаiла (який заснував Михайлiвський монастир).
У Десятинному храмi згодом були покладенi i його засновники: у 1011 роцi дружина Володимира грецька царiвна Анна, а в 1015 i сам Володимир. Останки Володимира покоiлися у мармуровому гробi, який пiд час нашестя татар був схований в землi пiд руiнами храму i вiднайдений у 1635 роцi.
У 1044 роцi великий князь Ярослав Мудрий перенiс сюди тiла своiх дядькiв Ярополка i Олега: Вл Викопанi були (з могил) два князi, Ярополк та Олег, сини Святославовi. РЖ охрестили костi iх, i положили iх у церквi святоi БогородицiтАжВ». [17]
Про значення i вплив церкви у життi тогочасного Киiва свiдчать багато фактiв. Наприклад, лiтопис залишив нам згадку про те, що коли князь ВтАЩячеслав, РЖзяслав i Ростислав, обтАЩiднавшись пiд час мiжусобноi боротьби, в 1151роцi вирушали iз Киiва, то кланялись ВлСвятiй Богородицi Десятиннiй i святiй СофiiВ». [18]
З Десятинною церквою кияни повтАЩязували багато чудесних випадкiв. Наприклад, в Лiтописi пiд 1172 роком зазначено, що ВлтАжчудо сотворив Бог i свята Богородиця, церква Десятинна в Киiвi. Сотворила ж те чудо Мати Божа понад нашi сподiвання. Коли ото Глiб Юрiйович сидiв у Киiвi на столi отчому i дiдньому, (то) в перший рiк прийшло безлiч половцiвтАж билися нашi з ними крiпко, i, побачивши (це) половцi побiглитАж РЖ була (се) помiч Хреста чесного i (церкви) святоi Матерi Божоi, Богородицi Десятинноi, бо ж iз (ii) волостi вони були зайняли (людей i добра). Бо якщо Бог не даi в обиду простого чоловiка, коли начнуть його зобиджати, то хiба вiн (дасть в обиду) Своii Матерi храм?. [19]
РЖсторичне значення Десятинноi i особливо важливим ще й тому, що, на думку багатьох iсторикiв, церква була першим центром киiво-руського лiтописання. Намагаючись визначити iмтАЩя автора Киiвського лiтописного зводу X столiття дослiдник Б. Рибаков висловив цiкаве припущення, що в його створеннi могли брати участь двi, наближенi до митрополита, постатi тАУ настоятель столичноi Десятинноi церкви (кафедрального собору) i бiлгородський iпископ Микита, який був вiкарiiм митрополита. [20] Дослiдники киiво-руського лiтописання вважають, що Киiвський лiтописний звiд був складений не 1039 року, а значно ранiше тАУ у 996 роцi при Десятиннiй церквi. Згодом центр лiтописання перемiстився до митрополичоi Киiво-Софiйськоi кафедри.
4. Загибель Десятинноi церкви
Десятинна церква була зруйнована у 1240-му роцi пiд час штурму мiста ханом Батиiм. Псковський лiтопис зазначаi, що Киiв був захоплений монголо-татарами 19 листопада, при цьому вказуiться тривалiсть облоги тАУ десять тижнiв i чотири днi. Лаврентiiвський та Тверський лiтописи називають 6 грудня (за старим стилем), а за новим тАУ 19 грудня, День святого Миколая, днем захоплення столицi. Ця дата могла потрапити до Лаврентiiвського лiтопису iз запису очевидця подiй тАУ колишнього архiмандрита Печерського монастиря, а згодом Володимирського iпископа Серапiона.
Холодний ранок 6 грудня 1240-го року перегорнув найтрагiчнiшу сторiнку в iсторii Киiва. Пiдбадьоренi тим, що значна частина Верхнього мiста опинилася у iхнiх руках, ординцi прорвали укрiплення в районi Софiйських ворiт, названих пiзнiше Батиiвими. Уперта боротьба велася за кожну вулицю, кожен дiм, яскравим свiдченням чого i данi археологiчних розкопок.
Десятинна церква, що стала останнiм оплотом захисникiв Киiва, не вiдразу впала. У лiтописi записано, що хори храму обвалилися вiд ваги людей, якi заполонили iх. Однак, бiльш iмовiрне припущення, що храм зруйнували каменеметальнi машини тАУ пороки, якi Влбезперестану били день i нiчВ». За час, поки татари розбивали ними стiни церкви, обложенi здiйснили вiдчайдушну спробу вирватися на волю, риючи пiдземний хiд до схилу Старокиiвськоi гори. Оглушливий гуркiт падаючих стiн та склепiнь поклав край останнiй надii захисникiв древньоi столицi. Через 700 рокiв археологи повернули iз небуття цей, здавалося, навiки похований пiд уламками трагiчний епiзод оборони останньоi твердинi КиiватАж
Автор Лiтопису руського так пише про падiння Десятинноi церкви: ВлНазавтра прийшли (татари) на них, i була битва межи ними велика. Люди тим часом вибiгли i на церкву, i на склепiння церковне з пожитками своiми, (i) од тягаря повалилися з ними стiни церковнi, i так укрiплення було взяте (татарськими) воями. Дмитра ж (воiводу) вони вивели (до Батия), пораненого, але вони не вбили його через мужнiсть йогоВ». Так руiни Десятинноi стали братською могилою для киян: ВлРДдину чашу смертну пиша всi вкупi мертвi лежащаВ». [21]
Одним з наслiдкiв татарського погрому 1240 року стало припинення киiвського лiтописання. Навiть про дату падiння Киiва залишилися суперечливi данi. Якщо в тi днi i був у мiстi князiвський лiтописець, то вiн або загинув, або потрапив у рабство. Майже повна вiдсутнiсть писемних згадок про Киiвську землю протягом наступних десятилiть призвела до появи в нашiй iсторii термiну Влтемнi вiкиВ». Все тане у мороцi невiдомостi. РЖсторики та археологи по крихтах збирають матерiали, щоб мати бiльш-менш вiрогiдну картину тiii доби.
Звичайно, метою цього дослiдження не i зтАЩясування причин катастрофiчноi поразки русичiв, але сучасним полiтикам варто було б зробити пiдручник iсторii своiю настольною книгою. Мiжусобнi чвари i боротьба за владу ослабила руськi князiвства. Дiючи за принципом Влмоя хата скраюВ», князi розраховували, що бiда не дiйде до них чи пройде стороною. А в крайньому разi сподiвалися пересидiти лиху годину за мiцними, як iм здавалося, стiнами. Логiку таких дiй збагнути важко, адже на той час давнi держави Центральноi Азii i Закавказзя, з якими Русь вела торгiвлю, вже впали пiд натиском Чингiзхана. Про це не могли не знати на Русi, що пiдтверджуiться лiтописними рядками: ВлИ мы слыхахом, яко многы страны (татары) поплениша: Ясы, Обезы, Касоги и половец безбожных множество избишатАжВ». [22]Але немаi навiть натякiв у лiтописах про спроби органiзованого опору завойовникам князями пiвденно-захiдних земель. Тобто причиною, що призвела до загибелi Киiвськоi Русi, були усобицi та чвари в станi правлячоi верхiвки, ii небажання чи невмiння стати над власними амбiцiями в iмтАЩя державних iнтересiвтАж Цiкаво, яка оцiнка була в сучасних украiнських полiтикiв по iсторii?
5. Вiдродження храму Петром Могилою
Страшна монголо-татарська навала хоча i зупинила функцiонування Десятинноi церкви, але памтАЩять про храм збереглася. На вцiлiлiй пiвденно-захiднiй частинi споруди була влаштована невелика церковка, яка мала назву Миколи Десятинного.
Деякi дослiдники вважають, що була спроба вiдродження храму у XI столiттi пiд час князювання в Киiвi Олелька Володимировича та Симона Олельковича. Принаймнi якiсь ремонтнi роботи на руiнах точно проводилися. [23]
У першiй половинi XVII столiття французький iнженер Боплан описуi руiни Десятинноi церкви, зазначаючи, що стiни ii були вкритi грецькими написами i досягали висоти 5-6 футiв. РЖнший сучасник i сподвижник Петра Могили, Сильвестр Косiв зазначаi, що за часiв Могили вiд Десятинноi церкви залишилися тiльки руiни, i стоiть лише частина однiii стiни, що ледве виступаi на поверхню.
Передання залишило нам розповiдь про те, що Киiвський митрополит Петро Могила мав звичку вiдвiдувати киiвськi храми щосуботи. Одного разу вiн вирушив до мiсця Десятинноi церкви, де на той час була невеличка каплиця, прибудована до вцiлiлоi частини храму. Виходячи звiдти, вiн побачив яму вiд землi, що запала. Митрополит вирiшив, що варто зайнятися розкопкою цих мiсць. [24] Отже, невелика каплиця iснувала ще до вiдродження храму митрополитом Петром Могилою.
На початку XVII столiття в Киiвi поступово утверджувалася унiя i на руiнах Десятинноi церкви iснувала унiатська церковця пiд назвою ВлМиколи ДесятинногоВ». Дослiдник житiя святителя Петра Могили Микола Костомаров зазначаi, що бунт проти унiатiв у Киiвi пiсля прибуття Петра Могили на кафедру в 1632 роцi повернув до Православноi церкви i деревтАЩяну церкву святого Миколая, яка була збудована на мiсцi Десятинноi.[25]
Святитель Петро Могила близько 1636 року вирiшив Десятинну церкву Влвикопать из мрака i одкрить днiвному свiтуВ».
При цьому в стародавнiй усипальницi Десятинноi церкви митрополит Петро Могила вiдкрив двi стародавнi гробницi. Кiстки, якi лежали в однiй iз них, вiн визнав за останки князя Володимира Великого, а в другiй - за останки грецькоi царiвни Анни. Главу рiвноапостольного Володимира митрополит вiддiлив вiд частини мощей i передав до Печерськоi лаври. Згодом вiн узяв також частину правоi руки Володимира i щелепу, а решту кiсток закопав. Через кiлька рокiв Петро Могила передав щелепу, як подарунок, московському царевi Михайловi Федоровичу. Натомiсть вiн просив царя пожертвувати на усипальницю для останкiв святого Володимира. Митрополит планував пишне перенесення останкiв до Софiйського собору, але цар на прохання не вiдгукнувсятАж Як вважаi архiiпископ Дмитро (Рудюк), церковнi кола в Москвi були не в захватi вiд iдеi встановлення гробницi святого Володимира у ВлпольськомуВ» Киiвi. [26]
У якостi маленького iсторичного вiдступу зазначу, що часточку мощей киiвського князя Володимира привезли до Киiва уже в нашi днi тАУ влiтку 2005 року. РЖ жодних черг до великого князя, вiд якого, власне, i поширилося християнство по всiй Русi, чомусь не спостерiгалосятАж [27]
Через деякий час святитель Петро Могила на залишках Десятинного храму збудував невелику церкву, яка була освячена в 1654 роцi його сподвижником i наступником Киiвським митрополитом Сильвестром Косовим. Могилi не вдалося закiнчити вiдбудову цiii святинi, тому у своiму заповiтi вiн зазначив: ВлНа закiнчення церкви, названоi Десятинною, Яку я почав реставрувати, щоб вiдновлення закiнчено було, з моii шкатули готових тисячу золотих призначаю i записуюВ». Московська вiйськова залога, що прийшла до Киiва 1654 року прибудувала до церковцi трапезну i надбудувала другий деревтАЩяний поверх з церквою апостолiв Петра i Павла.
6. Друге вiдродження Десятинноi
РЖсторiя Десятинноi церкви стрiмко розвивалася у XVIII-XIX столiттях. Черниця Флорiвського монастиря Нектарiя (в миру княгиня Наталiя Долгорука) вiдновила ii в серединi вiсiмнадцятого столiття. У 1810 i 1817 роках Киiв вiдвiдав М. Долгорукий, онук уже згадуваноi знаменитоi старицi Киiво-Флорiвського монастиря Нектарii Довгорукоi. В записках вiн скаржився на брак людей, якi могли б ознайомити його з киiвськими памтАЩятками. А про Десятинну церкву князь зауважив, що й подумати не мiг, що храм матиме такий покинутий i жалюгiдний виглядтАж
На початку XIX столiття з iнiцiативи Киiвського митрополита РДвгенiя Болховiтiнова, iсторика старожитностей, проводяться широкi археологiчнi дослiдження фундаментiв Десятинноi церкви. Офiцiйною датою початку археологiчних дослiджень вважаiться 17 жовтня 1824 року. Але першi розкопки були проведенi в присутностi митрополита за рiк до офiцiйно зафiксованоi дати. Ця перша археологiчна розвiдка, як свiдчить митрополит РДвгенiй Болховiтiнов, не дала повноi картини, проте вирiшила принципове питання: давня церква була бiльшою, нiж побудована на ii мiсцi святителем Петром Могилою. Киiвський митрополит РДвгенiй Болховiтiнов доручаi розкопки священику Десятинноi церкви Михайлу Кочеровському та чиновнику 5-го класу археологу-аматору Кiндрату Лохвицькому. Це були першi стацiонарнi розкопки давньоруського памтАЩятки. [28]
На жаль, археологiчнi обмiри були неквалiфiкованими. Бiльш фаховими були обмiри, якi здiйснив у 1826 роцi М. РДфiмов. Археологiчнi данi дослiджень Десятинного храму довели правоту митрополита тАУ домонгольська Володимирова церква дiйсно була бiльшою, нiж Могилянська. [29]
Розкопки були багатими на рiзнi знахiдки. Було знайдено залишки колон, фресок, мозаiк, багато срiбних та золотих старовинних грецьких та iнших монет. Пiд час розкопок також було знайдено два найдавнiшi, особливоi продовгуватоi форми, дзвони. Вiдкопано було i двi камтАЩянi гробницi. Пiд кришкою однiii iз них було виявлено жiночий скелет з хрестиком на шиi та ланцюжком з червоного золота, iншi золотi прикраси. Як пише Димитрiй Рудюк у книзi ВлМати церков РуськихВ», прикраси з цього поховання знаходилися в новiй ВлАннiнковськiйВ» Десятиннiй церквi, а потiм iх присвоiла собi графиня Уварова. [30] Припускають, що цi останки належали грецькiй царiвнi Аннi. В iншiй камтАЩянiй гробницi було знайдено мощi, якi виявив ще митрополит Петро Могила, i визнав за Володимировi. Згодом був знайдений саркофаг, який на пропозицiю духовенства пiд виглядом гробницi святоi i рiвноапостольноi Ольги перенесли до церкви. Вiдомий бiограф житiя княгинi Ольги В. Ричка вважаi, що Ольга була похована у рiзьбленому шиферному саркофазi, який експонуiться нинi у Трапезнiй церквi Нацiонального заповiдника ВлСофiя КиiвськаВ» i знайдений вiн був ще у 1828 роцi. В ВлГалереи Киевских достопримечательных видов и древностейВ» 1857 року, цей вiдкритий у 1826 роцi саркофаг уже беззастережно вважався усипальницею княгинi Ольги.
Такi щедрi знахiдки й дослiдження викликали велике зацiкавлення в мiсцевих киiвських i петербурзьких урядових колах щодо вiдбудови Десятинноi церкви. Пiдтримав iх митрополит РДвгенiй. Коли вiн виiздив до Петербурга на засiдання синоду, парафiяни звернулися до нього за дозволом спорудити на мiсцi стародавньоi церкви новий храм. Митрополиту РДвгенiю Болховiтiнову не зовсiм подобався запропонований проект, оскiльки, на його думку, вiн не вiдповiдав стародавньому зразковi. Але саму iдею вiдродження храму митрополит пiдтримував. РДвгенiй Болховiтiнов возив до Петербурга проект новоi церкви, який був розроблений киiвським архiтектором А. Меленським на замовлення О. Аннiнкова. Але його вiдхилили, як вiдхилили i проект М. РДфiмова, найбiльш близький до плану первiсноi забудови. Десятинну церкву вiдбудували в московсько-синодальному стилi за проектом петербурзького архiтектора В. Стасова.
На жаль, бiльша частина знайдених пiд час розкопок речей, (золотi та iншi дорогоцiннi речi та оздоби стародавньоi церкви) зникла. На думку багатьох дослiдникiв, iх привласнив Влвеликодушний чтитель священноi древностiВ» помiщик Аннiнков, який фiнансував проведення археологiчних робiт а, пiзнiше, i вiдбудову храму. Пiзнiше цей ВланнiнковськийВ» скарб перекупив росiйський помiщик КiртАЩяков i вiн опинився за межами Украiни. Правда, деякi монети з розкопок ВлархеологВ» пожертвував Киiвськiй Духовнiй Академii. [31] РЖсторики вiдзначають, щопомiщик Аннiнков був людиною непростою i знаходився в постiйному конфлiктi iз митрополитом РДвгенiiм Болховiтiновим. Взагалi, доля розкопок початку XIX столiття сповнена не тiльки науковими iнтересами, але й перипетiями складних особистих стосункiв, характерiв i амбiцiй. Постiйний конфлiкт мiж митрополитом РДвгенiiм Болховiтiновим, Олександром Аннiнковим та Кiндратом Лохвицький не дав змоги встановити вiднайдення святинь тАУ залишкiв поховань князя Володимира. Дослiдники вважають, що конфлiкт мiж К. Лохвицький i архiтектором М. РДфiмовим також певною мiрою став причиною будiвництва новоi Десятинноi церкви за проектом Стасова. [32]
За велiнням iмператора Миколи РЖ було створено комiтет для спорудження храму. 2 серпня 1828 року нова Десятинна церква була закладена пiсля лiтургii, яку звершив митрополит РДвгенiй в сусiдньому Трьохсвятительському храмi. В основу престолу було покладено камiнь iз червоного гранiту. Храм будували 13 рокiв. Вартiсть його становила 100 тисяч рублiв. В архiтектурному планi церква виглядала помпезною з присадистими московськими банями та цибулястими главами. Це була споруда, в якiй архiтектор В. Стасов безладно поiднав росiйський, вiзантiйський та готичний стилi. Дослiдники старовини Киiва називали ii ступою. [33] На долю цiii церкви випала сумнiвна вiдзнака бути першим храмом, збудованим в Украiнi у так званому квазiвiзантiйсько-росiйському стилi.
Урочисте освячення вiдродженого храму вiдбулося 19 липня 1842 року. Цього дня iмператор Микола РЖ прислав до церкви багатий дар: повне священниче вбрання для соборного служiння, а також вбрання на престол, жертовник та аналой.
Нова Десятинна церква не простояла довго. РЖз-за бiдностi парафiян вона стала занепадати i своiю убогiстю звернула на себе увагу росiйського iмператора Олександра РЖРЖ, який оглянув ii пiд час вiдвiдин Киiва в жовтнi 1857 року. Вiн наказав храм реставрувати i вiдпускати на його утримання щороку 600 рублiв.
Аннiнковська церква була значно менша за старовинну Володимирову i займала тiльки пiвденно-захiдну частину старих фундаментiв стародавнiх апсид, а частини прилеглих до них фундаментiв галерей залишились незабудованими. Зовнi, в пiвденну стiну новоi церкви без певного порядку були вмурованi рештки давнiх рельiфних лiтер колишнього грецького напису з первiсноi будови Десятинноi церкви. В новому храмi зберiгалися останки Володимировоi церкви: стародавня мозаiчна пiдлога з рiзних ТСатункiв мармуру та малинового кольору волинського шиферу, а також рештки мозаiк, керамiчних плиток, фрагменти фрескового малювання, давнiй дзвiн, цеглини з родовим знаменом киiвських князiв тАУ тризубом та iншi деталi старовинноi будови. Для того, щоб пiдкреслити звтАЩязок храму iз стародавнiм Володимировим, пiдлогу прикрасили подiбними колами або омфалiями, якi були вiдомi у константинопольських палацах i в храмах Херсонеса. Пiдлога в деяких частинах новоi Десятинноi церкви була викладена глиняними плитками, велику кiлькiсть яких знаходили пiд час розкопок. Цiкавими в цьому вiдношеннi були, як казали тодiшнi дослiдники, загадковi знаки, вiдомi ще на монетах святого Володимира. Однi пояснювали це зображенням родового герба у виглядi тризуба, а iншi тАУ називали це монограмою iменi або грецького титулу князя.
В лiвiй сторонi iконостасу у церквi зберiгалася iкона святого Миколая, за iмтАЩям якого Десятинна церква була вiдома в XVII столiттi. У церквi був влаштований символiчний надгробок князя Володимира iз темно-синього мармуру i бронзових позолочених прикрас. На ньому Володимир був зображений на повний зрiст. На другому боцi було влаштовано такий же надгробок княгинi Ользi. Була в храмi i чудова iкона Ольги з грецьким надписом, що перекладався як ВлВолодарка племенi росiвВ». На ньому свята зображалася, як i жiнки-мироносицi, з посудиною мира. Це означало, що церква шануi ii, як просвiтитель ницю i мироносицю Русi на рiвнi з жiнками-мироносицями (Нагадаю, що жiнки-мироносицi першi з Христових учнiв зважилися шукати його пiсля розптАЩяття, щоб, за звичаiм того часу, намастити його тiло миром i здiйснити обряд поховання тАУ Авт.).
У 1908-1911 роках за постановою Петербурзькоi археологiчноi комiсii навколо Десятинноi церкви провадились археологiчнi розкопки пiд керiвництвом археолога Д. Мiляiва. Вiн перший на пiдставi своiх обмiрiв склав план первiсноi будови церкви. Пiд час цих розкопок знайдено новий скарб золотих i срiбних прикрас, найцiннiшi речi з якого (сережки, ковти, браслети, перснi, срiбнi монети, гривнi тощо) опинилися в Петербурзi, i знаходяться там у мiсцевих музеях донинi.
7.Руйнацiя церкви у 1936 роцi
Пiсля Жовтневоi революцii храм хотiли включити до обтАЩiктiв державного iсторико-культурного заповiдника пiд назвою ВлКиiвський АкропольВ». Проте вже 1929 року зтАЩявилися iншi плани використання памтАЩятки тАУ Киiвський окрвиконком пропонував перебудувати ii пiд клуб войовничих безвiрникiв.
19 вересня секретарiат ВУЦВК Киiвськоi крайовоi iнспектури ухвалив рiшення передати церкву у вiдання Киiвськоi крайовоi iнспектури. Але на охорону церкви та ii музеiфiкацiю не знайшлося коштiв.
Занепокоiнi пошуком цегли на будiвництво шкiл, промислових i житлових обтАЩiктiв, секретар Киiвськоi мiськоi партii Салов та голова мiськради Петрушанський 14 березня 1936 року звернулися до Полiтбюро ЦК КП(б)У з проханням санкцiонувати знесення Володимирського собору та Десятинноi церкви. ВлЗа генеральним планом реконструкцii мiста Киiва, затвердженим ЦК КП(б)У, - писали вони, - Володимирський собор i Десятинна церква намiченi до знесення, як обтАЩкти, якi не мають великоi iсторичноi цiнностi, - тому мiськком КП(б)У i мiськрада прохають дозволити приступити до розiбрання зазначених церковних будiвельВ».
У березнi 1936 року президiя мiськради винесла рiшення про знесення Десятинноi, а заодно i Покровськоi церков. РДдине, що вдалося добитися памтАЩткоохоронцям, - це рiшення полiтбюро ЦК КП(б)У вiд 4 травня 1936 року про порятунок архiвних матерiалiв, якi знаходилися в примiщеннi Десятинноi церкви. РЗх передали до Софiйського архiтектурно-iсторичного музею. [34]
Пiсля того, як Десятинний храм знищили, прийшла знову археологiчна експедицiя пiд керiвництвом М. Каргера в 1938-1939 та 1948 роцi. [35]Цi дослiдження дали для археологiв повну картину про фундаменти староi Володимировоi церкви.
Дослiдники взялися за реконструкцiю зовнiшнього вигляду старого храму, але тепер вже тiльки на паперi. Спроби реконструкцii були у М. Холостенка, американського дослiдника К. Конанта, А. Реутова, Ю. Асiiва. Пiсля повоiнних археологiчних дослiджень фундаменти церкви законсервували, встановивши iх контури i влаштувавшии деталi стародавнього фундаменту пiд склом. Знайденi археологами людськi кiстяки було складено у братську могилу. Над iх останками поставлений камтАЩяний хрест з написом ВлБратська могила захисникiв Киiва, якi загинули у 1240 роцi пiд час навали БатияВ».
8. Полемiка про вiдбудову Десятинноi
В нашi днi, майже через вiсiм столiть пiсля руйнацii збудованого Володимиром храму, знову постало питання про вiдродження Десятинноi церкви.
12 лютого 2000 року Президент Украiни Леонiд Кучма пiдписав розпорядження за номером 83/2000 ВлПро першочерговi заходи з вiдродження церкви Богородицi (Десятинноi) в м. КиiвiВ». У розпорядженнi було сказано: ВлВраховуючи значення церкви Богородицi (Десятинноi) як символу древньоi украiнськоi державностi, ii роль у справi утвердження нацiонально-культурних традицiй украiнського народу i беручи до уваги звернення засновникiв благодiйного фонду ВлВiдродження Десятинноi церквиВ» (тАж) тАУ Кабiнету мiнiстрiв Украiни переглянути Програму вiдновлення видатних памтАЩяток iсторii i культури Украiни в частинi включення в перелiк обтАЩiктiв (тАж) церкви Богородицi (Десятинноi) в м. КиiвiВ». Слiд сказати, що iнiцiатором вiдбудови Десятинноi була Украiнська православна церква Киiвського патрiархату. 15 липня 2004 року пiсля хресного ходу з Володимирського собору було встановлено деревтАЩяний хрест на фундаментах Десятинноi в ознаменування вiдновлювальних робiт та створено фонд вiдбудови церкви.
Одразу пiсля цього на шпальтах газет, у радiо та телеефiрi розгорнулася бурхлива дискусiя про доцiльнiсть такоi вiдбудови.
Пiзнiше це розпорядження Президента було скасоване - у вереснi 2004 року Леонiд Кучма видав указ про впорядкування територii та будiвництво памтАЩятноi каплички церкви Богородицi (Десятинноi). [ 36]
Пiсля перемоги на президентських виборах Вiктора Ющенка питання вiдбудови Десятинноi церкви знову стало актуальним.
З лютого 2005 року тодiшнiй киiвський мер Олександр Омельченко повiдомив, що доручив почати роботи по проектуванню i будiвництву Десятинноi церкви. Основою проекту мав стати варiант реконструкцii архiтектора Логвина (1910 тАУ 2001 рр.). Але, як пояснив Олександр Омельченко, вiдбудовувати церкву повнiстю за древнiми описами не будуть. Директор РЖнституту ВлУкрпроектреставрацiяВ» Анатолiй Антонюк пояснив журналiстам, що будiвельники планують використати лише мотиви вiзантiйськоi архiтектури. [37]
8.1. Аргументи ВлпротиВ»
Невдовзi пiсля пiдписання указу Президента про вiдродження Десятинноi академiк НАНУ Петро Толочко в iнтервтАЩю ВлДзеркалу тижняВ» заявив про своi категорично негативне ставлення до вiдбудови церкви. Академiк сказав, що Влглибоко переконаний у тому, що займатися ще й Десятинною церквою немаi нi сенсу, нi можливостей. (тАж) Змiнилася вся мiстобудiвельна ситуацiя. Прорiзана вулиця Володимирська, якоi в давнину не було. В нашi днi пiвденно-схiдний кут споруди нависав би над територiiю Нацiонального музею iсторii Украiни. Будуючи церкву, довелося б знiмати гранiтну огорожу зi сходами, що досить складно. До того ж, будiвельний майданчик вiдрiзав би музей вiд зовнiшнього свiтуВ». [38]
Науковцi столицi два роки тому оприлюднили звернення до громадськостi, у якому застерiгали, що зведення на Старокиiвськiй горi великого архiтектурного обтАЩiкта , в основi якого буде не одна сотня паль, не вiдповiдатиме сучаснiй мiстобудiвнiй та геологiчнiй ситуацii, дисонуватиме з Андрiiвською церквою та призведе до загибелi найстарiшого дерева Киiва тАУ липи.
Старший науковий спiвробiтник РЖн
Вместе с этим смотрят:
"Quo vadis": проекцiя на сучаснiсть
"Звезды" немого кино и русская мода 1910-х годов
"Культура": типология определений
"Русские сезоны" в Париже
"Серебрянный век" русской культуры