Друкарська спадщина РЖвана Федорова

Поява друкованоi книжки мала величезний вплив на пожвавлення культури, сприяла активiзацii культурного життя. Саме цим зумовлено загальнокультурне значення дiяльностi першодрукарiв i видавцiв.

У нашi днi , коли друковане слово вiдiграi величезну роль в життi людей, з особливою вдячнiстю згадуiмо iмена творцiв стародрукiв, першопрохiдникiв друкарськоi справи. Основоположники друкарства схiдних словтАЩян Швайпольт Фiоль, Франциск Скорина, РЖван Федоров, Петро Мстиславець поправу займають почеснi мiсця у плеядi iвропейських першодрукарiв.

Для розвитку украiнськоi культури виняткове значення мала видавнича дiяльнiсть РЖвана Федорова - засновника друкарства на Украiнi.

Творча спадщина РЖвана Федорова надзвичайно багатогранна. Першодрукар був не тiльки талановитим технiком тАУ калiграфiстом, а й художником, упорядником тексту i редактором видань, автором високохудожнiх передмов i пiслямов. Видавнича i редакторська дiяльнiсть першодрукаря започаткували новий етап у розвитку культури масового призначення, вiдкрили перед нею новi перспективи. РЖ життя , i творчий шлях, i лiтературний доробок РЖвана Федорова ще вивчений недостатньо. В його бiографii залишаiться чимало тАЬбiлих плямтАЭ, якi б повиннi надзвичайно цiкавити сучасних iсторикiв. Мабуть тому я обрав дану тему для курсовоi роботи.

У процесi пiдготовки я зiткнувся з деякими проблемами, головною з яких i недостатня кiлькiсть лiтератури. Бiльшiсть праць i монографiй виявлялись застарiлими. З цього видно , що сучаснi iсторики недосконало вивчили цей перiод в iсторii.

Особливо важливим сьогоднi для вiдтворення нацiональноi iсторичноi памтАЩятi украiнського народу i збирання, дослiдження та збереження нових iсторичних вiдомостей про Украiну, про видатних украiнських дiячiв.

Друкарська спадщина РЖвана Федорова i дуже великою, адже вiн був не лише талановитою людиною а й упорядником текстiв, а також автором i редактором видань.

На мою думку, РЖван Федоров був не лише першодрукарем, а й одним iз засновникiв справжньоi Украiнськоi мови.

Уважне вивчення всiх доступних примiрникiв першодрукованих росiйських книжок дало пiдставу книгознавцям дiйти висновку, що РЖван Федоров освоiв основи друкарськоi технiки вiд майстрiв Анонiмноi друкарнi, що саме у цiй друкарнi вiн, найбiльш ймовiрно, поступово вдосконалив свою майстернiсть. Водночас не слiд iгнорувати i джерела, якi дають змогу зробити висновок про знайомство РЖвана Федорова з досягненнями iноземних друкарiв i митцiв. Вiдкидаючи властиву буржуазнiй науцi "теорiю впливiв", сучаснi дослiдники наголошують на потребi обтАЩiктивного вивчення культурних i мистецьких звтАЩязкiв. У пiслямовi Апостола 1564р. прямо сказано, що при заснуваннi у Москвi друкарнi планувалося "какобы изложити печатние книги, якоже в Греках й ВенециитАЭ, в цитованому "Сказаний" йдеться про рiшення "тако..в царствующем граде Москве учинити, якоже в Греках й в немецких землях, в Венеции й во Фриги й в Белой Руси, Литовской Земли й причих тамошних странах".

Небуденнi досягнення РЖвана Федорова у видавничiй справi i лiтературнiй творчостi стали потрiбними тому, що вся його дiяльнiсть вiдповiдала назрiлим потребам суспiльного розвитку. Саме завдяки цьому РЖван Федоров , його спiвробiтники i послiдовники вписали яскраву сторiнку в iсторiю Украiни.

Видавнича i друкарська дiяльнiсть РЖвана Федорова стала внеском у демократизацiю культури i пожвавлення лiтературного життя украiнського народу.

Посiянi визначними словтАЩянськими першодрукарями зерна впали на добрий грунт, iх праця, як i праця продовжувачiв iхньоi оправи, сприяло тому, що книгодрукування кiнця ХVРЖ-ХVРЖРЖРЖст. стало однiiю з яскравих сторiнок украiнськоi культури, вiдiграло важливу роль у мiжнародних культурних звтАЩязках.

Федоров РЖван, РЖван Федорович Москвитин (близько 1510-5(15).12. 1583р., м. Львiв), засновник книгодрукування на Украiнi. За деякими даними навчався в Кракiвському унiверситетi, де в 1532р. отримав ступiнь бакалавра. Сам друкар iменував себе на Украiнi РЖваном Федоровичем. Вiдомий польський та бiлоруський громадський дiяч Симон Будний знав друкаря як РЖвана Федорового. Сина РЖвана Федорова льв"яни називали РЖваном РЖвановичем Друкаровичем, РЖваном палiтурником. З цього видно, що Федоров - це не родове прiзвище. Основним компонентом найменування бiльшостi людей було iм"я, до якого додавали для розрiзнення помiж тезками вказiвки про iм"я батька або вiдомостi про фах даноi особи (РЖван друкар), ii походження (РЖван Москвитин, Петро Мстиславець, Максим Грек). Тому не варто писати "РЖ.Федоров", або просто "Федоров", що оправляi враження, начебто Федоров - прiзвище в сучасному розумiннi слова.

Форми найменування за iменем батька з суфiксом "ов", яку вживав першодрукар в Росi свiдчить, що вiн був незнатного походження. Лише родовитим феодалам i найбагатшим купцям дозволялося "вичать", - вживати патронiмiчнi форми на тАЬичтАЭ , тАЬовичтАЭ.

Ряд дослiдникiв шукали батькiвщину РЖвана Федорова в рiзних частинах Росii. Особливо була поширена версiя про його калузьке походження. Справа в тому, що назву церкви Миколи Гостунського, де Федоров був дияконом, повтАЩязували з селом Гостунь Калузькоi губернii. РЖснуi також гiпотеза , що РЖван Федоров походив з с. Новгорода . Московський митрополит Макарiй оточував себе освiченими новгородцями. Вiдомий росiйський дослiдник геральдики В.К. Лукомський доводив, що РЖван Федоров походив з бiлоруськоi шляхетноi родини Рогоз. РДдиним доказом на користь цiii гiпотези е схожiсть гербового знака, який РЖван Федоров вживав у своiх украiнських виданнях , з шляхетським гербом Рогоза. РЖснуi також припущення про походження РЖвана Федорова з бiлоруського мiстечка Петкевич.

Пiд час перебування на Украiнi i в Бiлорусii РЖван Федоров залюбки називав себе Москвитином, "друкарем з Москви". Без сумнiву , вiн був патрiотом своii батькiвщини, пишався, що походив з Росii. ВiдтАЩiзд з Росii був для нього виiздом "От земля й отечества й рода нашого". На мiй погляд, саме по собi це не i вирiшальним аргументом на користь тези (хоч вона i цiлком вiрогiдною) про московське походження РЖвана Федорова.

По-перше, до Бiлорусii i Украiни вiн прибув з Москви РЖ мiг назвати себе iменем того мiста, де вiн став вiдомим як фахiвець, а не того мiста, з вiдкiля вiн походив. Отже вважають, що походження РЖвана Федорова з мiста Москви або з близьких околиць досить ймовiрно . У пiслямовах московських видань РЖван Федоров названий дияконом. Пiсля вiд"iзду з Москви РЖван Федоров не iменував себе дияконом, не згадано цей сан i з його епiтафii. Припускають, що друкар втратив духовний сан ще до вiд"iзду з Москви, бо овдовiв. Але цiкаво, що украiнський дослiдник старовини дерманський архи-мандрит Ерофiй Лобачевський мав, ймовiрно, документ, в якому РЖван Федоров названий дияконом вже пiд час перебування на Украiнi (Лобачевський вказуi, що з 1575р. "строителем" Дерманського монастиря став "диякон РЖоанн", хоч нiчого не згадував про його видавничу дiяльнiсть). Мабуть, дияконське звання було надане друкаревi для того, щоб вiн мiг мати певне становище в суспiльствi якiсь постiйне джерело прибуткiв, але не виключена можливiсть i того, що дияконом вiн став ще перед початком своii друкарськоi дiяльностi.

Вже кiлька поколiнь РЖсторикiв намагаються встановити, де навчався РЖван Федоров друкарськоi майстерностi. Не тiльки Росiйськi книгознавцi ХРЖХст. , але навiть деякi вченi першоi половини ХХст. писали, що Федоров був учнем датського друкаря Ганса Мессенгейма-Богбiндера.

Уважне вивчення всiх доступних примiрникiв першодрукованих росiйських книжок дало пiдставу книгознавцям дiйти висновку, що РЖван Федоров освоiв основи друкарськоi технiки вiд майстрiв Анонiмноi друкарнi, що саме у цiй друкарнi вiн, найбiльш ймовiрно, поступово вдосконалив свою майстернiсть. Водночас не слiд iгнорувати i джерела, якi дають змогу зробити висновок про знайомство РЖвана Федорова з досягненнями iноземних друкарiв i митцiв. Вiдкидаючи властиву буржуазнiй науцi "теорiю впливiв", сучаснi дослiдники наголошують на потребi об"iктивного вивчення культурних i мистецьких звтАЩязкiв. У пiслямовi Апостола 1564р. прямо сказано, що при заснуваннi у Москвi друкарнi планувалося "какобьi изложити печатние книги, якоже в Греках й ВенециитАЭ, в цитованому "Сказаний" йдеться про рiшення "тако..в царствующем граде Москве учинити, якоже в Греках й в немецких землях, в Венеции й во Фриги й в Белой Руси, Литовской Земли й причих тамошних странах".

Джiм Флетчер прямо писав, що друкарський верстат i лiтери привезли до Москви з польськоi держави. Це твердження цитуi Е.Л. Немировський на доказ своii гiпотези, що в 30-тРЖ роки УРЖст. РЖван Федоров мiг працювати у кракiвськiй друкарнi Ф. Унглера. В одному з видань цiii друкарнi (РЖвана Львiв"янина "РЖсторичне пояснення животворних страстей Христа", Кракiв 1538р.-латинською мов. Е.Л. Немировський вважаi запис про те, що в 1532р.ступiнь бакалавра отримав РЖван Федiр Москвитин, красноставський канонiк. В книзi запису вступникiв до унiверситету 1529р. згаданий РЖван син Федора з Пiiтковиць Кракiвськоi iпархii, а в актах 1533-34р.р. ВлФiгуруi бакалавр Теодор (Федiр). Вказiвка про те, що "РЖван Федiр" став пiзнiше красноставським канонiком, дописана РЖншою рукою. На думку Е.Л. Немировського, це могло статися випадково: Федора начебто спутали з Томою, родом з Красного Ставу. Названi в актi про запис Пионтковiце це мабуть в Пiвденнiй Польщi. Менш ймовiрне припущення, що йдеться про Петкевичi в Бiлорусii, а назва iпархii вказана помилково.

Так чи iнакше, РЖван син Федора, який вчився в Краковi, походив з Польщi, або Великого князiвства Литовського. А для першодрукаря РЖвана Федорова переiзд до цих краiн означав виiзд "в старни незнаеми".

Порiвнюючи пiслямову, самостiйно написану РЖваном Федоровим у Львовi, з пiслямовами самостiйних вiденських видань Петра Мстиславця, доходимо висновку, що за лiтературним хистом РЖван Федорi набагато перевищував свого колегу. Отже , хоч обидва зони були визначними майстрами друкарства i обидва брали участь у редагуваннi тексту московських видань, не випадково РЖвана Федорова названо всюди на першому мiсцi. Друге видання московського тАЬЧасовникатАЭ - завершення РЖваном Федоровим та Петром Мстислацем 29 жовтня 1565р., а вже 8 липня 1568р. обидва першодрукарi розпочали друкування тАЬЕвангелiя учительноготАЭ в Бiлоруському мiстечку Заблудовi . Враховуючи час, потрiбний на: пiдготовку до роботи друкарнi на новому мiсцi, слiд визнати, що майстри виiхали з Росii незабаром пiсля закiнчення Часовника, наприкiнцi РЖ566р. або на початку РЖ567р. Вимушений з не добровiльний характер свого вiд"iзду пiдкреслював РЖ сам РЖван Федоров. Вiн згадував, що його вигнано "презьлнаго ради озлоблення" представникiв панiвноi верхiвки - "многих начальник й священноначальник й учиучителей", якi обвинувачували друкарiв, "хотячи благое в зло превратити й божие дьло в конец погубити, якож обьычай iсть злонравннх й ненаучоных й неискуоньiх в разумь человек".

Отже, сказано досить чiтко: переслiдування першодрукарiв походили як вiд свiтських "начальникiв", так вiд "священноначальникiв" - верхiвки православноi церкви. Пiд згаданими у текстi учителями слiд розумiти також iдеологiв офiцiйного православ"я. РЖван Федоров твердить, начебто цар був непричетний до репресiй щодо нього, але це писалося, без сумнiву з дипломатичних мiркувань. В тодiшнiх умовах неможливо собi уявити, щоб хтось наважився переслiдувати керiвникiв державноi друкарнi всупереч волi самодержавця. Якщо навiть iнiцiаторами репресiй були представники боярськоi опозицii РЖвана Грозного -, то цим людям вдалося настроiти проти друкарiв РЖ самого царя.

Ряд авторiв доводять, що основною причиною обвинувачень в iресi було втручання друкарiв у текст священних книг. Проти цього припущення висувають той аргумент, що виправленi першодрукованi тексти повторювалися у наступних московська виданнях санкцiонованих державною владою. Але вiдсутнiсть майже у всiх примiрниках тАЬАпостолатАЭ 1564р. вкладних записiв 60-80-х рокiв може пояснюватися не централiзованим способом поширення, а якраз тим, що книга спершу викликала незадоволення влади, i тираж деякий час лежав без руху на окладi.

Так чи iнакше, першодрукарям довелося виiхати "в ины страны незнаемы" - до Великого князiвства Литовського. Як згадувалося, "незнаемым" краiм воно було для РЖвана Федорова, який писав цi рядки. Для Петра Мстиславця виiзд до бiлоруських земель Великого князiвства Литовського був поверненням на батькiвщину. Ось чому науковцi припускають, що коди вияснилася неможливiсть займатися книгодрукуванням у Москвi, саме Петро Мстиславець переконав РЖвана Федорова обрати для дальшоi роботи Велике князiвство Литовське.

2. Заблудiвський перiод

Невiдомо, чим займалися першодрукарi в першi мiсяцi пiсля переiзду до Великого князiвства Литовського. Сам РЖван Федоров згадував пiзнiше: "Вьоприяаа нае любезио бяагечеотивуй гееударь Жикгимонт Август, король польокий й великий князь литовокий,русе кий,прусе кий,жемойтокий, мазоветокий о воеми панн радн евоея". Припускають, що вони зустрiлися на одному з сеймiв Великого князiвства Литовського, який вiдбувся мiж 1566 i 1568р.р. Однак пани-рада (сенат князРЖвства) збиралися не тiльки в час сеймiв, а тому не можна мати повноi впевненостi щодо дати прийняття друкарiв королем i панами-радою.

Важливий факт бiографii РЖвана Федорова i Петра Мстиславця у цей перiод - зустрiч з Симоном Будним, одним з найактивнiших дiячiв реформацiйного руху в Бiлорусii. Як вiдомо, Будний критикував догматику i практичну дiяльнiсть католицькоi i православноi церков. Розмова мiж ним i росiйськими друкарями, як видно з контексту згадки про неi, була дружньою, отож i пiдстави припускати наявнiсть у iх свiтоглядi певних збiжностей.

Незабаром пiсля приiзду РЖвана Федорова i Петра Мстиславця iх запросив до себе на службу Григорiй Ходкевич, який з 1555 р. був киiвським воiводою, а з 1566р.- великим гетьманом литовським. Ходкевич походив з боярського киiвського роду Ходьковичiв. Вiн залишився усе життя прибiчником православтАЩя i рiдноi мови, сприяв культурним взаiминам Украiни i Бiлорусii з Росiiю. Дружина гетьмана Катерина Вишневецька, родом з Украiни (сестра засновника замку на Малiй Хортицi Дмитра Вишневецького), також брав участь у культурно-освiтнiй дiяльностi.

Г. Ходкевич вже досить давно планував заснувати друкарню. Ще РЖ561р. вiн був у числi тих, хто доручав РЖсайi КамтАЩянчанину роздобувати в Москвi список бiблii, що його можна було б використати для публiкацii цiii книжки "нашему народу християнському русскому литовському, да й русскому московскому, да й повсюду всем православним християнам, иже в Болгарах, й в Сербах, в Мьiлтянех й Волосех".

Запросивши до себе московських друкарiв-емiгрантiв, Г. 0. Ходкевич вирiшив заснувати друкарню в Заблудовi, на пiвдень вiд Бiлостока. Незадовго перед цим вiн надав цьому поселенню права мiстечка , грамотою РЖ553р. фундував тут православну церкву, костьол, шпиталь. Навколишнi села були в той час бiлоруськими , в мiстечку, крiм бiлорусiв, мешкали також поляки. В заблудiвському говорi помiчено i деякi украiнськi риси. Заблудiвщина лежала недалеко украiнсько-бiлоруськоi етнiчноi межi, яку О.Яблоновецький на основi антропонiмiчних даних ХРЖХ ст. проводив пiвнiчнiше Заблудова (по р. Супраолi), а Ю.Ф.Карський на основi дiалектологiчних дослiджень кiнця ХРЖХст. - пiвденнiше Заблудова (на пiвнiч вiд м. Бiльська ). Остання лiнiя вiдповiдаi давньому пiвнiчному кордоновi Берестейського князiвства, що може вказувати на стабiльнiсть етнiчних кордонiв у цьому районi.

ПовтАЩязанiсть родини Г.О.Ходкевича одночасно з Бiлорусiiю i з Украiною, близькiсть Заблудова до бiлорусько-украiнськоi етнiчноi межi спричинилися до того, що в розумiннi Г.Ходкевича i його дружини К.Вишневецькоi "проста мова" означало своiрiдне бiлоруське-украiнське "копне", властиве багатьом лiтературним пам'яткам того перiоду. Важливо мати це на увазi, бо Г.О.Ходкевич , засновуючи друкарню, прагнув видати книжки саме в перекладi на "просту мовутАЭ, зрозумiлу i для бiлорусiв, i для украiнцiв, нiж мова церковнослов'янська. Що такий переклад був дуже потрiбний, видно з тiii популярностi, яку мали рукописнi бiлоруськi та украiнськi "учительнi iвангелiя". Сам Ходкевич писав у передмовi до Евангелiя учительного, що "помнслил..ижебн оис книгу вуразум-ьния ради просянх людей преложити на простую молву, и имьл.,,О том попеченiе великеi". На жаль, гетьману вiдрадили робити це: " Й оовещаша ми люди мудрне; в том пиомь ижепрекладанiем з давнйх пословиц на новне помилка чинитоя немалая, яко же ии нинi обрьтаетея в книгах новаго переведу". Намiр Григорiя Ходкевича видати перекладне Евангелiе учительне було здiйснено щойно евтАЩiнською друкарнею 1616р., причому частина тиражу присвячена Ганнi Ходкевичiвнi - внучцi Еронiма, брата Г.Ходкевича. Припускають, що в другiй половинi ХVРЖст. , проти таких перекладiв виступили емiгранти з Росii - князь Курбський, колишнiй Троiцько-Сергiiвський РЖгумен старець Артемiй, який жив при дворi князя Юрiя Слуцького. Та й РЖван Федоров мiг побоюватися, що у наборi книги "простою мовою вiн би припустився бiльше помилок, нiж у текстах церковнословтАЩянською мовою, йому добре знайомою.

РЖдея зробити друкованi книги зрозумiлими для "простих людей" була особливо близька самому Ходкевичу i вiдмовився вiд неi вiн лише пiд тиском тогочасних лiтературних авторитетiв. Це видно з того, що РЖ пiзнiше вiн повертався до намiру перекладати церковнословтАЩянськi книги на народнорозмовну мову. РЖ знову вдалося його переконати, що перекладання може призвести до помилок, через якi "ереси умножаются" . В таких умовах обидва вiдомi заблудiвськi видання, всупереч планам видавця, вийшли церковнослов'янською мовою, а риси бiлоруськоi мови i лише у передмовах Ходкевича i , меншою мiрою, у передмовах вiд друкарiв.

Серед заблудiвських книжникiв, що брали участь у редагуваннi, був, ймовiрно, заблудiвського-городенський (пiдляшський), протопоп Нестор Козменич. Вiн мав для цього вiдповiднi квалiфiкацii: у 1591р. Нестор став однiiю з трьох осiб, яких iпископський собор Киiвськоi митрополii призначив вiдповiдальними за виправлення книг перед друком. До речi, пiзнiше Нестор Козменич як протопоп Пiдляшшя став патрiаршим екзархом у пiвнiчно-схiднiй частинi киiвськоi митрополii i вiдiгравав важливу роль у боротьбi проти церковноi унii. Пiсля смертi Федорова забдудiвський протопоп залишився винен йому 15 кiп грошей, як гадають, за взятi на продаж книги.

Заблудiвське РДвангелii учительне - книга формату фолiо, вона вiдкриваiться скромним титульний аркушем, де пiд заставкою тим же шрифтом, що i решта тексту, вказано ii назву, мiсце видання i прiзвище видавця, час, протягом якого друкувалася книжка (вiд 8 липня 1568р. до 37 березня 1569р.).

Учительне iвангелii - це збiрка повчань на теми iвангельських текстiв, якi читалися по недiлях i святах. У Заблудовi опублiковано той ii рiзновид, укладення якого приписували; патрiархам Фiлофею або Калiсту ; сучасний грецький дослiдник Думiтру Б. Генiс називаi укладачем РЖоана IX Агапiта. Перекладено твiр з грецькоi на церковнослов'янську, ймовiрно, 1407р. кимось з оточення киiвсько-московського митрополита Кипрiана ; крiм творiв вiзантiйського та болгарського походження, тут було вмiщено "Кирила недостойного мнiха слово на вознесенiе господнi" - твiр одного з найвизначнiших представникiв лiтератури Киiвськоi Русi турiвського iпископа Кирила. Порiвняння тексту "Слова.." Кирила Турiвського з публiка цiiю, здiйсненою на основi найстарiшого списку (ХРЖРЖРЖст.), не виявило iстотних вiдмiнностей, а лише орфографiчнi змiни i перестановки окремих одiв. У тих випадках, коли описки ХVIст. вiдмiннi вiд найстарiшого, текст заблудiвського друку йде за пiзнiшими текстами. Лише в окремих випадках зустрiчаiмо варiанти, яких нема нi в одному з опублiкованих рукописiв. Послiдовно усунено ряд орфографiчних болгаризмiв ("ь" в кiнцi слова, редукованi голоснi, написання "ги", "хи"). 3 другого боку, давньоруськi форми з "ж" замiненi формами з "ждтАЭ. Давньоруський гiперизм "Олеон" замiнено на тАЬЕлеон", замiсть "цесар" надруковано "цар",замiбть "бо" вiдновлено старослов'янське "убо".

РДвангелii учительне , закiнчене у березнi 1569р.,було останньою спiльною працею РЖвана Федорова i Петра Мстиславця. Наприкiнцi вересня того ж року РЖван Федоров вже самостiйно почав друкувати у За блудовi Псалтир з Часословцем, а його колега переiхав до Вiльна. РЖсторики часто пояснювали вiдтАЩiзд Петра його незгодами з РЖваном Федоровим. РЖмовiрнiше, однак, iнше пояснення . Саме пiд ту пору у Люблiнi вiдбувся сейм, що проголосив унiю, тобто фактичне пiдпорядкування Великого князiвства Литовського феодальнiй Польщi. Припускають, що Петро Мстиславець як бiлорус краще усвiдомлював, що означала ця змiна, i тому попрямував до Вiльна, де низка бiлоруських мiщан-патрицiiв i шляхтичiв задумували органiзувати друкування для боротьби проти наступу на полiтичнi i культурнi права бiлоруського народу. РЖнiцiаторами вiдкриття друкарнi стали унiатський староста, РЖван Зарецький та його брат, вiденський бурмистер Зоновiй Зарецький. Значнi матерiальнi засоби для вiдкриття друкарнi надали вiденськi мiщани Кузьма i Лукаш Мамоничi, в будинку яких i вiдкрилася друкарня. Спiввласниками вважалися Кузьма Мамонич i Петро Мстиславець, але технiчним керiвником, без сумнiву, був Мстиславець. Вiн видрукував у Вiльнi РДвангелii (1575) i Псалтир (закiнчений в сiчнi 1576р.). Дальша доля Петра Мстисдавця невiдома. Його шрифти зустрiчаються у пiзнiших острозьких виданнях - Книзi о постничествi 1594 р., Букварi 1598 р., Часословi 1602 р. В цих книжках, як i в деяких iнших острозьких публiкацiях (Маргарит, 1595; Отпис на лист РЖпатiя Петiя, РЖ598, Лiкарство на оспалий умисл чоловiчий, 1607р.), i i вiдбитки з вiденських дереворитних дощок Мстиславця. Використовувалися дошки Мстиславця й iншими украiнськими друкарями - Кирилом Транквiлiоном Ставровецьким (почаiвське "Зерцало богослови" 1628 р. Требник, який Вербицький опублiкував 1635 р. у Кимполунгу в Румунii), украiно-бiлоруським друкарем Спиридоном Соболем, румунськими друкарями в Говорському i Дяльському монастирях. Цi ж друкарi вживали i дошки з московського Апостола тАУ очевидно , тi, що перейшли до Мстиславця при роздiлi майна мiж ними та РЖваном Федоровим.

Поки Петро Мстиславець займайся пiдготовкою до вiдкриття друкарського пiдприiмства у Вiльнi, РЖван Федоров розпочав, цим разом уже сам, друкування у Заблудовi Псалтиря з Часословом . Вперше Кирилична книжка, де було поiднано Псалтир з послiдуванням i Часослов, була опублiкована Вiченцо Вуковичем у Венецii 1545р., однак заблудiвське видання РЖвана Федорова - формату четвiрки, найбiльш повний примiрник (лондонський) маi 370 аркушiв, але, ймовiрно, iх було 374. Першi 18 аркушiв понумерованi, з них аркушi 9-15 позначено зростаючою кiлькiстю дужок. Повна сторiнка складаiться з 17 рядкiв. Лицева сторона першого понумерованого аркуша вiдiграi роль скромного титульного аркуша, на якому таким шрифтом, яким видрукувана вся книга, вказана ii назва, зазначено, що друкувалася вона тАЬм.Заблудовью" вiд 26 вересня 1569 р. до 23 березня 1570 р. На зворотi - герб Г.О. Ходкевича. На 2-му ненумерованому аркушi "Иван Феодорович Москвитин" просить виправляти можливi помилки i його не виклинати за них. На 3-5-му не нумерованому аркушi - передмова Г.О.Ходкевича, який пише, що вiн "учжил варстат друкйроькии" для видрукування Псалтиря, у текст якого порiвяно "з ыными Псалтнрми" внесено виправлення, "де в чом помылка была". Далi йде ("Предословii" i "Чин како подобает пьти Псалтирь", а на зворотi 18-го ненумерованого аркуша - гравюра iз зображенням царя Давида.

На 1-х 240 аркушах першоi пагiнацii - текст Псалтиря, на аркушах 341-274-приспiви на свята (текст такий же, який пiзнiше друкувався у мiсячних мiнеях i в Трiодях), Часослов (арк. 1-60 другоi пагiнацii), календарнi покажчики, пасхальнi таблицi та ключi до них (арк. 6РЖ-74 другоi пагiнацii). В останнiй частинi вперше в практицi кириличного друку застосовано рiзнi форми табличного складу - в клiтинках граф i без них, на тлi зображено руки Дамаскина . Аналогiчно оформленi покажчики в рукописних книгах вживалися давно, зокрема, i вони у Ужгородському пiвуставi ХУРЖст., що його вважають копiiю з ранiшого киiвського оригiналу.

Честь першоi друкованоi згадки про Псалтир з Часословом припадаi украiнському РЖсториковi Д.РЖ.Зубрицькому, який, очевидно, знайшов цю назву у списках книжок братського архiву. РЖ844р. М.П. Логодiн придбав досить декомплектований (лише 270 арк.) примiрник на Нижегородському ярмарку. Цей примiрник довго вважали унiкальним. Щойно наприкiнцi ХРЖХст. значно бiльш повний примiрник (326 арк.) виявлено у захiдноукраiнському селi Тирявi Волоськiй поблизу м.Сянока. У цьому примiрнику, на вiдмiну вiд попереднього збереглася фронтиспiсна гравюра iз зображенням Давида. Примiрник з Тиряви надiйшов до Церковного музею у Львовi. 1968 р. Дж.С.Г.Сiммонс опублiкував повiдомлення про наявний у Лондонi третiй примiрник набагато повнiший вiд двох iнших (370 аркушiв з ймовiрних 374).

Виявлений англiйським книгознавцем примiрник зберiгаiться у бiблiотецi лондонського Лембетського палацу-резиденцii Кентерберiйських архiiпископiв, якi очолюють англiканську церкву. Оправа не оригiнальна, але вона маi суперекслiбрiс з гербом архiiпископа Рiчарда Бенкрафта (1544-РЖ610). Отже книжка буди в Лембетi вже на початку XVРЖРЖст. Бенкрафт, який навчався у Кембрiджi, був з 1597 р. лондонським iпископом, з РЖ604р. - кентерберiйським архiiпископом, з 1608 р. - канцлером Оксфордського унiверситету. Вiн писав спрямованi проти пуритан публiцистичнi твори, керував редагуванням офiцiйно схваленого англiйського тексту бiблii. Саме цим можна пояснити зацiкавлення його церковнословтАЩянськими лiтургiчними текстами.

Ходкевич дбав про матерiальне забезпечення друкаря i дарував РЖвановi Федорову (не знаiмо, у власнiсть чи в орендне володiння) "чимале село". У передмовi до Псалтиря Г.О.Ходкевич обiцяв i надалi не шкодувати працi й коштiв на видання книжок для бiлорусiв та украiнцiв: "Я такоже й впред праци й накладу моего жаловати не буду й другия книгитАж друкувати дам" (арк. 6 ненум.). Однак незабаром Ходкевич вiдмовився вiд планiв якi виношував так довго. Як пише першодрукар, гетьман, захворiвши перед смертю, повелiв РЖвановi Федорову припинити друкарство i зайнятися рiльництвом. В чому причина такоi змiни настроiв Г.О.Ходкевича? Вказують, що становище Ходкевича стало бiльш хитким, бо 1 липня 1569 р. пiдписано унiю, згiдно з якою Польща i Велике князiвство Литовське обтАЩiдналися в одну державу (Рiч Посполиту), причому бiльшiсть украiнських земель Литовського князiвства перейшли до складу Корони - польськоi частини Речi Посполитоi. РЖ пiсля унii один з найвищих сановникiв Великого князiвства Литовського i всiii Речi Посполитоi аж нiяк не втратив юридичних i економiчних можливостей займатися видавничою дiяльнiстю.

3 РЖван Федоров у Львовi

РЖ коли Ходкевич на старiсть вирiшив вiдмовитися вiд видавничоi дiяльностi i запропонував РЖвановi Федорову господарювати в подарованому йому селi, той рiшуче вiдмовився. "Адже не личило менi за оранкою та сiвбою своi життя вiкувати. Бо маю я замiсть плуга знаряддя для майстерностi."

Глибоко переконаний у суспiльнiй важливостi покликання, РЖван Федоров вирiшив заснувати власну друкарню. Саме це мав вiн на метi, коли покинув Заблудiв i вирушив до старовинного мiста Львова. У ХVIст. це був один з найбiльших економiчних i культурних центрiв у Схiднiй Европi. Розташування Львова на схрещеннi торговельних шляхiв сприяло i зростанню його ролi у мiжнародних культурних взаiмозв"язках.

Давньоруськi традицii широке використовувалися украiнським населенням Львова в його боротьбi проти нацiонально-релiгiйного гнiту, за розвиток освiти i культури. Ця боротьба у 70-х роках ХУРЖ ст. набула значного розмаху. РЖван Федоров уже в За блудовi мiг довiдатися про культурно-освiтню дiяльнiсть Львiвських мiщан, про iх роль у суспiльно-полiтичному русi. Ось чому друкар мав всi пiдстави сподiватися, що саме у Львовi вiн знайде сприятливi умови для самостiйноi видавничоi дiяльностi. Перший документ про перебування друкаря у Львовi, датований 26 сiчня 1573 р., показуi, що на той час вiн уже добре отаборився в мiстi i розгорнув там активну дiяльнiсть. Отже, приiхав вiн ранiше.

Де саме мiстилася друкарня РЖвана Федорова, де вiн мешкав? Пiсля смертi РЖвана Федорова в одному з документiв його названо "друкарем з Пiдзамча", тому дослiдники припускали,що вiн з самого початку оселився на Пiдзамчi. Однак нещодавно Е.Й.Ружинцький виявив документи про те, що в 1573- 1574р. р. Друкар наймав примiщення не на Пiдзамчi, а на Кракiвськiй вулицi, в будинку №4. Перед РЖваном Федоровим i пiзнiше в цьому будинку мешкали рiзнi ремiсники. Очевидно, тут дiяла друкарня РЖвана Федорова, найбiльш ймовiрно, при друкарнi вiн мешкав.

Деякi дослiдники вважають, що РЖван Федоров привiз до Львова готову заблудiвську друкарню.

Опису першоi львiвськоi друкарнi РЖвана Федорова не виявлено. Устаткування ii навряд чи iстотно вiдрiзняiться вiд того, яке пiзнiше РЖван Федоров привiз до Львова з Острога, а частково доукомплектував у Львовi. Для устаткування верстата, виготовлення шрифту, купiвлi паперу та iнших потреб друкарнi необхiдно було мети значнi кошти. Певну суму РЖван Федоров привiз iз Заблудова, де мабуть, отри мав за свою друкарську працю гонорар вiд Г.О. Хедкевича. Але цього було не досить. Довелося звертатися проханням про допомогу до багатiiв-заможних украiнських та грецьких купцiв Влправославних шляхтичiв та верхiвки духовенства. Проте у них , розповiдав РЖван Федоров, вiн не випросив нiякоi ласки зворушливими словами, нi вимолив повним слiз риданням, нi виклопотав через священика. З тих, хто подав допомогу РЖвановi Федорову, в першу чергу заслуговуi доброi згадки передмiщанин Семен Каленикович, бiльш вiдомий як Сенько Сiдляр. Близькою до РЖвана Федорова людиною став також художник Лаврентiй Пилипович Пухало, член передмiського Миколаiвського братства. РД пiдстави вважати, що друкарня була повтАЩязана з обтАЩiднанням мiщан i опiкунiв Успенськоi церкви. 1592 р. Успенське братство отримало королiвський привiлей про затвердження друкарнi, яка при тiй церквi давно встановлена, а перед кiлькома роками реформована".

Книга, яку РЖван Федоров друкував у Львовi вiд 25 лютого 1573 р. до 15 лютого 1574 р., вийшла без титульного аркуша, але за змiстом це "Дiяння i послання апостольськiтАЭ, що iх скорочено назвали Апостолом.

Формат львiвського Апостола - фолiо, приблизно 18х20 см. Починаiться книга аркушем iз зображенням на зворотi герба Г.О. Ходкевича, далi йдуть 14 ненумерованих аркушiв i 264 аркушi нумерованi кириличними лiтерами в правому нижньому кутку лицевоi сторони кожного аркуша. Деякi з не нумерованих аркушiв позначено справа знизу похиленими рисками. Над лiтерами, якi позначають сторiнки, за титлом вмiщено оксiю - знак наголосу. Повнi сторiнки складаються з 25 рядкiв тексту, крiм них, на багатьох сторiнках i надрукованi циноброю покажчики читань: один рядок над текстом один-два - пiд текстом.

Апостол видруковано церковнословтАЩянською мовою, яка використовувалася не лише в лiтургiчнiй практицi, але й в лiтературному життi. За винятком вiдзначених початкових статей i пiслямови текст львiвського Апостола i повторенням московського. Готуючи текст до друку у Львовi, РЖван Федоров виправив деякi помилки попереднього видання, внiс певнi редакцiйнi змiни. Бiльше виправлень у лексицi i граматичних формах, послiдовно змiнено наголоси. Папiр, яким користувався друкар, - рiзного походження. Найчастiше зустрiчався папiр з фiлiгранню у виглядi герба "Лодзя". РД також фiлiграни у формi хреста , вмiщеного в пiдкову (герб тупа пiдкова) , хреста з двома перекладинами ( його приписують папiрнi в Пронднику бiля Кракова), герб "Елiта" ( цей фiлiгран повтАЩязують з папiрнею в Лiвчицях на Львiвщинi). У примiрнику з Залiсся виявлено ще один тип водяного знака - з гербом "Габданк". З деяких примiрниках зустрiчаiться фiлiгран з гербом "Топiр" на щитi. Шрифт львiвського Апостола -той же, що й в однойменному московському виданнi.(висота 10 рядкiв 85мм). Графiку шрифту розроблено на основi пiвуставу росiйських рукописних книг XI-першоi половини ХУРЖ ст. На верхнiх i бокових полях кiлькох аркушiв (арк. 5,6,7,першоi пагiнацii) i примiтки дрiбним напiвкурсивним шрифтом, який розмiрами i кроiм нагадуi майбутнiй острозький шрифт. Але однойменнi лiтери неоднаковi, вiддаль вiдбитих цим шрифтом речень i слiв вiд решти тексту рiзна в окремих примiрниках. Таким чином, "напiвкурсивнi" лiтери не були кладенi до однiii форми разом з текстом, а вiдбивалися пiзнiше вiд руки. Припускають, що написи вигравiруванi.

Досить широко застосовуiться цинбора. Нею видiлено заголовки в'яззю, колонтитули, першi лiтери кожного зачала. На полях чорними лiтерами позначено нумерацiю роздiлiв, а червоною iх частини. Назви загал також позначено на полях цинобраною з додатком лiтер "зач".

Таким чином, червона фарба вживаiться не з декоративною метою, як у венецiанських кириличних виданнях, а для полегшення користування книжкою. Двоколiрний друк виконувався з однiii форми у "два прогони" спершу червоною, а тодi чорною фарбою, це видано з накладання на червонi чорних знакiв i мiжрядкових частин лiтер. Художнi оформлення львiвського Апостола рiзноманiтнiше, нiж його попередника. На сторiнках видання 1574 р. виявлено 51 заставку ( з 31 дощок), 23 iнiцiали ( з 6 дощок), 47 кiнцiвок ( з 11 дощок). У львiвськiй гравюрi збережено центральний вiялоподiбний мотив i зображення рогiв достатку, однак внизу i зменшено рельiфнiсть зображення, щоб стилiстично поiднати цю заставку з iншими. Новим елементом оформлення у львiвському Апостолi стало широке застосування кiнцiвок. Натомiсть Апостол 1574 р. насичений численними кiнцiвками й заставками настiльки, що за оформленням вiн в цiлому мало подiбний на тi книги, в яких виявлено прототипи окремих орнаментiв.

На зворотi 1-го ненумерованого аркуша -герб Г.О.Ходкевича в архiтектурнiй рамцi. Це вiдбиток з двох дощок: рамка з гравюри Луки у московському Апостолi, герб iз заблудiвського Псалтиря.

Рамка повторена вдруге на зворотi 2-го аркуша: тут вона оформляi зображення апостола Луки. Рамка змову та сама, що й у московському першодруцi, але зображення Луки виконано у цiлком iншiй манерi, без сумнiву, iншим гравером. Фiгура вирiзана майстерно. Орел навколо голови Луки позначений не променями, а двома кiльцями, що характернiше для вiзантiйських традицiйВ» Зображення голови досить реалiстичне, одяг i меблi (лава i стiл) мають бiльш умовнi форми, властивi iконам. Питання про значення наявних на гравюрi монограм WS,UП i до цього часу невiдомо.

Друкарська марка РЖвана Федорова вперше у його видавничiй практицi зтАЩявляiться саме у львiвському Апостолi. Пiд нею - шрифтований пiдпис: "РЖоанн Федорович друкар Москвитин". Внизу зображено руку, що тримаi стеблину, вiд якоi розгалужуiться рослинний орнамент, типовий для ренесансноi чи навiть маньiристичноi графiки. В обрамленнi гнучких гiлок з листочками i квiтами -два однаковi аркушi. На першому з них зображене герб М.Львова, на другому - герб друкаря. На вiдмiну вiд дослiдникiв останнiх рокiв, вважаiмо видавничою маркою всю композицiю, а не лише зображення на правому картушi. У книжках, що вийшли у Львовi, друкарський знак (марка) був одночасно видавничою маркою, бо тут РЖван Федоров був не лише друкарем, але й видавцем.

Поширення Апостола пiдтверджуi низка записiв. Запис 1578 р. свiдчить, як високо цiнували цю книжку, забороняючи навiть користуватися нею для навчання дiтей. "Лета 1086 мая в 21 день положил сию книгу глаголемую Апостол тетр в церкву Преображения господа Бога спаса нашого Исуса Христа в Ярославском уезде во княже Иванове Михайловиче Глинсково отчине многогрешннй раб Божий Василий Григорьев син Шевелев. Й. кто будет у той церкви у преоражения попу й диаконн, й оие книги из церкви не изнеоти ни попу, ни диакону, ни причету церковному, ни учеников по ней не учити, а дрнжати на книга по вся дни в

Вместе с этим смотрят:

"Quo vadis": проекцiя на сучаснiсть

"Звезды" немого кино и русская мода 1910-х годов

"Культура": типология определений

"Русские сезоны" в Париже

"Серебрянный век" русской культуры