Життя i творчiсть Олександра Архипенка

Олександр Архипенко, генiальний киянин, що прибув 20-лiтнiм юнаком до Парижа в 1908 р. з далекоi Украiни, як метеор блискавично, за одну декаду рокiв, став одним з найбiльших новаторiв мистецтва XX ст.

О. Архипенко зi своii батькiвщини принiс на захiд дух наiвностi i простоти тАУ протиотруту вiд агресивностi й ВлiнфернальноiВ» сексуальностi, на якi хворiла захiдна культура. Архипенко сперечався з Фрейдом: iснують чинники, казав скульптор, повнiстю незалежнi вiд сексу i голоду. Людина, ii тiло, нерви i мозок причетнi до чистих стихiй тАУ руху, вогню, води. Щораз частiше звертаiться вiн до випаленоi глини тАУ теракоти, яка виникаi вiд вогню i може тримати в собi жар. РЖ в iсторii мистецтв, у цьому безмежжi психiчноi енергii, його притягували вогненнi перiоди: палений керамiчний неолiт, Грецiя доби вулканiчного Лакаоона, сонцепоклонник РДгипет, пломениста готика i барокко.

Героi його творiв тАУ це iдеi, абсолютнi i вiчнi, що трансформовано Влв матерiал реальностiВ».РД скульптури, якi символiзують свiтлосяйну прозорiсть. Форма iнших мiниться залежно вiд циркуляцii сонячного свiтила, i западини iхньоi поверхнi виповнюються то свiтлом то темрявою. Четвертий просторовий непокоiв чудодiя тривимiрноi об'iмностi. РЖ вiн приборкуi його, цей Ейнштейнiйнiвський Влчетвертий континуумВ» в архипентурi.

Одна з принад буття Архипенка тАУ його таiмнича загадковiсть, його за дзеркальнiсть. Один з його найпростiших образiв тАУ люстро. Гучнi i водночас iнтимнi перегуки мiж скульптурними жiнками та iхнiми двiйниками у живописних рельiфах: ВлОвальне дзеркало на столi, що вiдбиваi жiнку, яка тримаi маленьке люстроВ».

Уявна порожниста форма, композицiйний iнтервал, пауза, те, що в музицi називаiться Влбiлий звукВ», даi багатьом рiзьбам новий вимiр, полегкiсть, повiтрянiсть, як вiкна i дверi тАУ архiтектурi. РЖ водночас тАУ недомовленiсть, Влте, що вимовить не вмiютьВ», як сказав би Шевченко.

Очевидно, що взаiмопроникнення кольору i форми у полiхромному мистецтвi можна порiвняти хiба що з поняттям перетворення енергii. Ця енергiя i складаi саму основу полiхромного мистецтва Саме це мистецтво взаiмопроникнення i i втрачений секрет, прихований у давньому полiхромному мистецтвi, яке значно багатше, нiж сучасна тонована скульптура.

Духовно, естетично, емоцiйно, творчо, символiчно, варiацii кольороформи так само багатi, як варiацii симфонii, де одна музична тема переходить в iншу, викликаючи у слухача безлiч образiв.

Нова полiхромiя полягаi у новiй естетицi. РЖ технiцi, котра об'iднуi форму i колiр iх взаiмодiя, взаiмопроникнення, перевага одного над iншим, iх гармонiя чи контрастнiсть, iх тАУ ритм визначаються символiчними стилiстичними проблемами.

ОбтАЩiкт дослiдження тАУ Мистецька творчiсть О. Архипенка.

Придмет дослiдження тАУ скульптура, як основний вид образотворчоi дiяльностi О. Архипенка.

Мета дипломноi тАУ узагальнити й систематизувати змiст та мистецьки особливостi творчостi О. Архипенка.

Завдання дослiдження:

- Вивчити стан дослiдження проблеми у тематичнiй лiтературi.

- Визначити витоки творчостi О. Архипенка.

- Охарактеризувати образотворчi засоби у творчостi О. Архипенка.

Метод дослiдження: аналiз та узагальнення науковоi iнформацii з проблеми дослiдження; аналiз, синтез, узагальнення i систематизацiя iсторичних та теоретичних даних.

Практична дiяльнiсть тАУ дослiдження полягаi у розкриттi системи творчостi О. Архипенка.

1. Життiвий шлях Олександра Архипенка

Виставки його легко перевозити з мiсця на мiсце: скульптор робив своi роботи невеликими за розмiром. Але, дивна рiч, iх дуже важко репродукувати. Перш нiж повести мову про Архипенковi роботи, належить пiдiйти до них ближче, доторкнутися не тiльки до рiзьблених каменiв та металу, але й до рук, якими творено це мистецтво, й до життя, з якого воно прийшло.

У сорок другiм гинули лелеки: прилiтали з вирiю i знаходили чорнi купи й обпалене гiлля на мiсцях давнiх гнiздовищ. Лелеки вмирали у РДвропi чи шукали спокою в свiтi. Тiльки де його знайдеш, той спокiй, навiть тодi, коли ти птах?. А люди ж не лелеки.

Власне, цей роздiл починаiться з таких роздумiв, бо йтиметься у ньому про Олександра Архипенка, якого поховали 28 лютого 1964 року в Нью-Йорку на цвинтарi Вудлавн, Бронкс.

А за три днi до цього скульптор Архипенко впав на порозi своii майстернi, щоб не зводитись бiльше. Було йому неповних 77 рокiв. Кiнець.

Коли б розмотати клубок з довгих планетних паралелей, що iх намотала на свою вiсь колiсниця Архипенкових мандрiв, початок нитки виявився б у Киiвi.

Архипенко часто згадував це мiсто, що стримiло в пам'ятi й не могло забутися, тАУ врештi, кожна людина витворюi себе з вибiрково дiбраних споминiв. Архипенко часто вiв мову про Украiну, про ту вельми далеку землю, що майже втратила для нього свою матерiальнiсть, залишилася Початком, Порогом, вiд якого йдуть у свiт. Символом. Здавалося часом, це й усе. Свiт iснував для нього у величезнiй кiлькостi неймовiрних символiв та проекцiй, у вимiрах, що не обчислюються в жоднiй з iснуючих математичних систем.

Провчився вiн там недовго. Не знайшов того, що шукав i вирiшив продовжити свою освiту в музеях, самотушки живити свiй талант.

Критики дуже любили писати про самiтника, що постiйно справляi враження людини, яка зазираi досередини ззовнi. Приходить i намагаiться побачити щось у глибинi, там, де не було ще нiкого, тАУ iнший свiт, iнших людей, iншi трагедii. Вiн не уявляв мистецького твору без такого вивчення об'iкта його. Але сам не дозволяi нiкому торкати душу свою тАУ вiн берiг власну незайманiсть як iдиний iз скарбiв, чогось вартих.

Усе починалося з Киiва. Тут, в унiверситетi святого Володимира, працював батько. Батько не любив мистецтва й не знався на ньому, найвищим витвором людського духу йому здавалися доцiльнi конструкцii, що рухалися, свiтили, дзенькали, були не надто вишуканими за формою, але дуже корисними. Вiн був шанованою людиною тАУ iнженер-механiк Порфирiй Архипенко. Всi речi мають бути пристосованими для полегшення людського буття. Мистецтво не зараховувалось до розряду занять, що мають практичну вартiсть.

Олександр Порфирович Архипенко, народився в в Киiвi 1887 року, дiд його був iконописцем. З дитинства був захоплений Мiкеланджело i Да Вiнчi. Мистецтво ж Олександр Архипенко вважав тАУ цiкавою iсторiiю. Ми часом уявляiмо собi генез людських особливостей i в мистецтвi тАУ надто примiтивно. Безпосередньоi спадковостi тут не iснуi. Навiть у дерев не обов'язково росте гiлка з гiлки й так тАУ вiд насiнини тАУ все дерево, як одна галузка. Так не буваi. Спiльним лишаiться лише корiння, i найтов-стiша гiлка може вiдрости просто iз стовбура, окремо вiд iнших, чи з кореня тАУ немов нове дерево. Я люблю це правило, цей закон природи, закон душевного формування. Надто сумно було б без нього.

Син киiвського iнженера зростав художником.

Вiн не здобув закiнченоi мистецькоi освiти. Але три роки навчання в Киiвському художньому училищi пiшли Архипенковi на користь. Але не надто. Вiн знав, чого хотiв. У 1906 роцi Архипенко влаштовуi пiд Киiвом першу свою персональну виставку й тодi ж iде до Москви тАУ можливо, в iнших мистецьких школах вчать якось iнакше?

Про першу персональну виставку сам Архипенко писав так: ВлтАжВiдкрив у селi виставу своiх робiт. Серед робiт було кiлька кольорових. ВлМислительВ» тАУ червоний. На дверях повiсив об'яву: ВлРобiтники та селяни тАУ за меншу платуВ». Першим вiдвiдувачем був полiцiйний наглядачтАж ВлЧому робiтники й селяни мають менше платити?В» Потiм уздрiв: ВлМислительВ»: ВлА про що вiн мислить i чому вiн червоний?В» Полiцiйний наглядач бачив у цьому символВ».

Архипенко вiдразу ж пiзнав усi особливостi свого становища. Це симптоматично тАУ перший глядач першоi виставки був з сюрчком. Мова символiв, що ii офiцiйна критика проголошувала за незрозумiлу, виявилася приступною нижчому полiцiйному чиновi. Це теж не нова iсторiя. Як злочинець прагне втекти вiд власноi совiстi, так режим, заснований на несправедливостi, боявся митцiв i вбивав iх, не вмiючи приручити. Як вперто офiцiйна iмперська критика принижувала народ до власного рiвня й нацьковувала мiщанство на тих, що вiщували прийдешню днину. Затулявся долонями вiд слизьких слiв та поглядiв Скрябiн, РЖгор Сi-верянiн перемагав на поетичних конкурсах Блока, крiзь кпини проштовхувався Володимир Маяковський. Так, це був початок столiття, коли глум спадав на плечi РЖвановi Франку i безсило плакала Леся, гнана смертельною хворобою на край свiту. РЖ все ж революцiя народжувалася саме в цi днi. Саме крiзь наскрiзний бiль проростало добро.

ВлЯ вчився в художнiй школi у Киiвi, а потiм тАУ у Москвi. На той час бiльшiсть московських скульпторiв наслiдувала нiмецький фаянс та мрiяла ставити пам'ятники генералам. Але були й iншi. Ми створили об'iднання й робили спiльнi виставки. Так я дiстав можливiсть кiлька разiв виставлятисятАжВ»

Архипенко виставляiться, вiн тиняiться з'юрмленою Москвою, не розумiючи поки що основного, що вiн тАУ i його праця теж тАУ давно вже стали об'iктом полiтики. Вiд виникнення свого.

РД люди, що приходять до мистецтва, аби жити в ньому. Вони виголошують промови та виставляють полотна, що протягом кiлькох тижнiв нервують офiцiйну критику. Люди цi готовi очолювати демонстрацii навiть тодi, коли йдеться про справу, не до кiнця зрозумiлу iм. Просто солодко бути в лiдерах.

Архипенко знав i таких людей. Вiн тАУ робiтник у мистецтвi, але робiтник високоталановитий. РЖ шкодив йому не брак можливостей та iдей, що зв'язуi митця та обертаi його на епiгона. Коли критики згадують про Архипенка, то йдеться тут радше про надмiр таких можливостей, про муки голоду в багатiй коморi, коли людина вагаiться, з якого шматка почати. З того? Чи з того? Архипенко хотiв зробити усе i встигнути всюди. Вiн повертався до своiх коренiв, зростаючи окремим стовбуром з них. Пiзнiше митець згадаi знову про Украiну, розповiдаючи про те, як починав, оповiсть про старих керамiстiв, що iх бачив по селах. Першi роботи Архипенка були з паленоi глини, що велемудро зветься в скульпторiв теракотою. Рудi зливки зберiгали пам'ять про землю, з якоi вони вийшли. Архипенко хоче вигнати iз скульптури холод каменю тАУ вiн говорить про римлян, про мистецтво давньоi Ассiрii та РДгипту. Вiн говорить про безiменних митцiв Украiни, про подзьобаних часом камiнних баб у скiфськiм степу. Вiн бере собi в учителi увесь свiт i розумii, що треба вчитися по-справжньому.

Близькiсть до вiзантiйських впливiв завжди вiдчувалася найбiльше. Але Архипенко був тiiю призмою, що iднаi в собi сто кольорiв, перетоплюючи iх в один. Вiн мiг вiдвiдувати водночас дуже багато шкiл, i тАУ це основне тАУ в кожнiй з них лишався собою. Вiн майже не посилався на джерела натхнення, що витiкали з глибин. Просто працював. РЖ просто тАУ вчився. А критики досi сперечаються, звiдки прийшов колiр в Архипенковi скульптури тАУ настiльки винятковим було це явище в рiзьбярствi наших днiв. Як, врештi, й сам митецьтАж

Росiйська iмперiя, набрякла революцiiю, доживаi останнi днi. Архипенко не приймаi грози як iдиного порятунку вiд пересохлостi казенного грунту. Вiн тАУ митець. Молода людина не знаi, не хоче знати, що це те ж саме, що полiтичний дiяч.

РЖ 1908 року, коли Коцюбинський дописуi ВлFata morganaВ», Франко редагуi ВлМойсеяВ», а тут-таки поруч, у Москвi, молодий Маяковський вперше потрапляi до в'язницi, Архипенко виiздить до Парижа.

Вiн гадав, що це втеча в мистецтво. Але, тiкаючи кудись, одночасно тiкав вiд когось. Архипенко тiкав вiд себе.

Париж не заспокоiв. Архипенко досить чiтко уявляв, чого прагне, i, полишаючи в 1908 роцi Паризьку мистецьку школу, невдовзi засновуi свою. Але, не вмiючи вчитися, вчити вiн теж не вмiв. Чи не бажав.

Дивна рiч. Архипенко, чиi педагогiчнi здiбностi не належали до найбiльших скульпторових достоiнств, все ж таки вчив. Це висока доля таланту але саме висота злету визначаi коло, що перебуваi пiд впливом художника, поле зору його.

Архипенко засновував школи, але з учнiв його хiба що Джакомо Манцу з вдячнiстю любив згадувати композицii свого вчителя тАУ Олександр Порфирович умiв закохуватися в талановитих людей, та не завше умiв закохувати iх у себе.

Так вiн i жив. Школа Архипенка було поняттям творчим, а не навчальною базою, до неi вчащали навiть тi, хто нiколи не бачив дивного скульптора з Киiва. Але учнi йшли вiд нього, ставали самими собою, i не завжди потiм учитель мiг iх пiзнати.

Архипенко радii, дочувши, що майстри контррельiфу на батькiвщинi широко використовують його вiдкриття, як радiтиме пiзнiше, почувши, що його шанують в краiнi перших п'ятирiчок, де Татлiн, РДрмилов тАУ хiба лиш вони тАУ широко цитують його.

Тiльки скульпторовi ще жити бiльш як пiвстолiття. Архипенко квапиться. Вiн виступаi, влаштовуi мистецькi скандали, зорганiзовуi i розпускаi навчальнi майстернi.

РДдиний свiт з поки що шанованих ним тАУ свiт власних вiдкриттiв. Поки що того вистачаi.

У всьому цьому було набагато бiльше вiд зухвальства, нiж вiд переконаностi. Архипенко входить до мистецьких кiл, виставляi своi роботи, дружить з Аполлiнером, вiдкидаi Родена, ще живого тодi Влбога класичноi скульптуриВ». Набагато пiзнiше Еренбург напише в книзi спогадiв про свою зустрiч з Архипенком i про те, як вiн на правах колишнього киянина довiрливо запитав скульптора, чому той вiдшукав саме таке трактування для своii роботи. ВлА саме тому!В» тАУ вiдповiв Архипенко. Наче язика показав. Власне, це збереглося в нього до останку тАУ нелюбов анатомувати чужi твори, знаходячи там неiснуючi смисли та iдеi. Вiн цю нехiть вивiз ще iз дому й плекав ii все життя.

Архипенко простуi в глибiнь часу. Вiн iде в науку до Лувру тАУ до прадавнiх ассiрiйських та африканських скульптур. Вiн шанобливо схиляiться перед Венерою Мiлоською i проходить поверхом вище тАУ там ВлДжокондаВ» Леонардо да Вiнчi. Власне, це Леонардо сполучав математику з мистецтвом. Олександр Архипенко прагне зробити те ж саме.

Вiн задивляiться на чiткi профiлi готичних споруд тАУ собори здаються скульпторовi блискучими витворами вишуканоi фантазii. Вiн знаходить для себе в готицi вищий свiт, насолоду. Дивна рiч, тАУ вiн дiзнався про це набагато пiзнiше, тАУ ВлготикаВ» теж була колись лайливим словом. ВлГотВ» лунало так само, як i ВлварварВ», принаймнi кiлька столiть тому. Та й ВлiмпресiонiстВ» ще зовсiм недавно звучало в цьому мiстi як образа, як визначення немислимого формалiзму, а нинi Архипенко спокiйно дивиться на картини Моне й засуджуi Родена за консерватизм.

У нього своi iдеi. Втiм, це думки, що просочували повiтря, iх почали вже реалiзувати. Художники вийшли на майдан, до машин. Фернан Леже малюi об'iкт крiзь гарматне дуло тАУ йому здаiться, що так сучаснiше, тАУ врештi, й враження за цього бувають найнесподiванiшi.

Спинаiться на ноги кубiзм. РЖспанець, натуралiзований на берегах Сени, Пабло Пiкассо творить революцiю в малярствi. Архипенко, украiнець, що мешкаi там-таки, робить перший ступiнь до чiтких геометричних конструкцiй у скульптурi. Все тяжii до простих форм: голова тАУ куля, руки тАУ цилiндри, блакитнi елiпси очей. ВлДумка використання простих форм виникла з моiх захоплень. Дуже люблю простi речi й усе, що ясно й просто. Складностi не люблюВ». Це Архипенко про себе. А в iншому мiсцi: ВлДеякий час я вивчав одну книгу з технiки, вона допомогла в моiх пошуках. Саме вона привела мене до простих форм, якi я вперше вжив у скульптурi в перiод кубiзмутАж З того часу всi вперто вважали мене кубiстомВ».

Архипенко каже про себе, обмiрковуючи чужi слова: ВлВсi вперто вважали мене кубiстомтАжВ» А вiн сам?

У Францii багато розмовляють про революцiю. Ще бiльше розмовляють тут про вiйну. Це розмови не для Архипенка. Вiн загiпнотизовуi себе магiiю власних праць. Вiн увесь тАУ передчуття вiдкриттiв. Якщо Родена можна порiвняти з диригентом, що керуi виразним хором своiх персонажiв, то Архипенко тАУ оркестрант. Але iдиний в оркестрi. Вiн дивиться на орудову паличку. Вiн граi. На всiх iнструментах по черзi. Перебiгаючи вiд пюпiтра до пюпiтра. ВалторнатАж скрипкатАж рояльтАж Скульпторовi здаiться, що вiн примусив звучати цiлий оркестр, що звуки цi нашаровуються один на одного. Вiн тАУ перший скульптор Землi! Перший тАУ ще не означаi найкращий. Просто до нього скульпторiв не було. Так здаiться Архипенковi.

Вiн не втiк од полiтики. Це не вдавалося ще нiкому з митцiв. Не вдасться i йому, хоча вiн кубiст, а кубiзм не може бути полiтичним переконанням. Кубiсти аполiтичнi. Геть усi!

Роки вiйни (1914тАУ1918) Архипенко провiв у невеличкiй студii на пiвднi Францii у Нiцi. 1921 року Архипенко одружився з Анжелiкою Бруно-Шмiц, правнучкою скульптора Бонавентуро Дженеллi, переiхав до Берлiна i вiдрив там власну школу мистецтв.

тАжНезабаром вже, завтра, кубiсти в РЖталii кричатимуть про скульптуру, Влвиразну, як удар кулаком в обличчяВ», i прийматимуть ордени вдячностi з брудних рук Муссолiнi. А трохи пiзнiше iнший кубiст, основоположник цього напряму, напише в заявi: ВлМiй вступ до Комунiстичноi партii i логiчним висновком з усього мого життя, з усiii моii справиВ». РЖ пiдпишеться: ВлПабло Пiкассо. 1944В». О нi, кубiсти були рiзнi! Розчленовуючи свiт на простi форми, вони далеко не завше жили просто. Творчiсть митця не могла стати внеском до беззмiстовноi естетики. За беззмiстовнiсть теж належало платити. РЖ часом тАУ надто дорого. Пiзнiше критики писатимуть про те, що глядачевi важко знайти спiльну мову з Архипенком. У салонах вiн здавався вихiдцем з далекоi галактики, що вiдразу ж прагне оповiсти землянам про себе. Вiн каже, повторюючи найскладнiшi мiсця кiлькаразово, пояснюi ще раз i тАУ йде геть. Важко. Вiн вiдмовляiться вiд вишуканоi гладiнi римських статуй. Не тi часи. Але глядачi поки що лишаються тими ж самими. Архипенко доводить: ВлСвiт хотiв би, щоб митець виклав усе, як на долонi. Щоб той свiт прийшов i без нiякого зусилля побачив усе. Я мислю, що в такому разi не було б нiякоi творчостi, адже митець повинен творити. Митець, який творить, приневолюi до творчостi й глядача. Вiн даi глядачевi iмпульс, що штовхаi i його, глядача, згiдно з законами унiверсального руху. Коли подати глядачевi символ, вiн мусить почати й сам творчо мислитиВ».

ВлБачите, символ-то справа, що маi надто велике значення. Часом вiн звичний, i ми не зауважуiмо його. Дивiться: коли хтось пише чи розмовляi, це теж символiзм. Ми вживаiмо слова, що i символамитАж Граiться кiт з клаптиком паперу тАУ це теж символiзм. Папiр для нього i символом мишiВ».

ВлСимвол пiдказуi, наводить на думку, наводить на вiдчуття, символ iснуi тривимiрно в просторiВ».

Архипенко вже здобув певний авторитет. У Салонi незалежних тАУ дуже шанована з часiв Золя установа тАУ з ним рахуються, як з однiiю iз найповажнiших постатей. Так само, як з друзями його тАУ Пiкассо, Браком, Леже, Модiльянi, Дiiго Рiверою, Аполлiнером.

Кажучи про твори цього перiоду, годi шукати мiж ними речей, що чiтко засвiдчують авторове мiсце в двадцятому сторiччi, де кожен рiк i кожен ступiнь розлiнiiно барикадами. Вiн, Архипенко, не втручався в цi складностi. Росiйська iмперiя агонiзувала десь поруч тАУ у Францii це було дуже вiдчутно. Передгроззя зависло над РДвропою, вже винайдено гази, i кулемет тАУ нова зброя тАУ вицокував на галявинах полiгонiв. РДвропа входила у вiйну. Архипенко бiг вiд цiii РДвропи, дедалi чiткiше розумiючи неперспективнiсть такоi втечi. Вiн переконуi самого себе: ВлНапрями в мистецтвi розвиваються незалежно вiд релiгii та полiтики, але паралельно до модерноi фiлософiiВ». Фiлософii зумовлюють полiтичнi подii. Вiн знав це, але заплющував очi й на цю iстину. Назви Архипенкових творiв майже нiчого не свiдчать: ВлЖiнкаВ», ВлФiгураВ», ВлЖiнка, що сидитьВ», ВлЖiнка, що зачiсуiтьсяВ», ВлПостать, що iдеВ», ще раз тАУ ВлЖiнкаВ»тАж

Проставимо кiлька дат: ВлБоксериВ» (1913), ВлГондольiрВ» (1914), ВлУ кав'ярнiВ» (1915). РДвропа захлинаiться в кровi й димах першоi свiтовоi. Нiмцi йдуть у газову атаку пiд РЖпром. Архипенко робить ще один ВлДiагональний торсВ». Його називають своiм учителем молодi паризькi рiзьбярi. Гiйом Аполлiнер пише палку статтю про новi способи виразу, знайденi Архипенком, поета позбавляють за це роботи в газетi тАУ мiщанство метиться скульпторовi за конденсовану зневагу.

Свiт повторюi Архипенкове iм'я. Роботи вiдокремлюються вiд скульптора, мандруючи ще незнаними свiтами. Динамiзм, об'iмнiсть творiв молодого украiнця вражають: як цiкаво, вони такi витiвники, цi пiвденнi слов'яни! Архипенко часом згадуi про свою нацiональнiсть i, сумуючи за батькiвщиною, рiзьбить киiвськi квiти в керамiчному глечику тАУ провiсника ностальгii. Вiн пiдфарбовуi квiтку, i вона сяi, немов фiалкове сонечко в пальцях хрещатицькоi квiтникарки. Тiльки не пахнуть штучнi квiти.

Найкращi музеi надають своi зали для його виставок. Кращi аудиторii Гааги, Берлiна, Парижа обертаються на мiсцях запеклих дискусiй про Архипенкове рiзьбярство. ВлГасло його: ВлШукаймо далi!В» тАУ пише Микола Вороний, i це було справдi так.

З'являiться ВлП'iро-карусельВ» тАУ дивний блазень, вельми строкато розфарбований, що обертаiться й похитуi кульками, затис-нутими в руках. Дивуi вiдвiдувачiв на виставках ВлМедраноВ» тАУ серiя праць, навiяних виступами мандрiвного цирку: химернi конструкцii з дерева, скла, фарби, металу, фiксованi в рамках, на домальованому олiйними фарбами тлi.

Архипенко повертаi колiр у скульптуру. Монотоннi звичайнi ряди сiро-бiло-чорно-рожевих постатей, до яких звикли очi вiдвiдувачiв галереi, де виставляються рiзьбярi, заблищали, засяяли веселково. Архипенко знизував плечима: ВлВи просто забули тАУ РДгипет, Ассiрiя та й у мене на Украiнi (вiн каже: ВлУ мене на УкраiнiВ») тежВ» (Влдо речi, оповiдають, що римляни на початку також розфарбовували скульптуриВ»).

Врештi тАУ усе було. Треба лиш пiрнати глибше в рiку часу: було геометрично достеменне мистецтво давньоi Японii та племен майя. Були кольори тАУ форма може iднатися з кольором дуже цiкаво, народжуються новi можливостi для передачi ритму, гармонii. Архипенко пише теоретичнi статтi, виступаi з лекцiями. Коли тепер у нього запитують, чи не кубiст вiн, скульптор вiдповiдаi: ВлЯ тАУ сам по собi, я тАУ незалежнийВ». А критики писатимуть про нього не одностайно: вiн тодi особливо здаватиметься iм кумедним одинаком, що ззовнi зазираi в свiт, як птах у вiкно. Але такий спосiб свiтосприймання набув зовсiм конкретного вияву в однiй з найбiльших Архипенкових знахiдок тАУ Влвiдкритих формахВ». Митець показуi предмет i ззовнi й зсередини, вивертаючи скiснi площини з нутрощiв геометрично правильних тiл. Вiн роздягаi свiт, i свiтовi часом стаi невигiдно й незвично вiд того. Але Архипенко митець, i вiн чiтко знаi, що перестане iснувати того дня, коли позбавиться гарячковостi свого пошуку й стане спокiйним, як необроблений камiнь.

Трохи пiзнiше критики напишуть про Архипенка, порiвнюючи мову його праць з мовою героiв Фолкнера та Колдуелла. Це жива мова, але до неi належить звикнути. Для того щоб призвичаiтись до героiв Архипенка, потрiбно трохи пожити з ними, подумати про них, подумати з ними разом. Вiд Архипенка чекають соцiального вибуху, чекають бунту, що перетне кордони сфери мистецтв. У передчуттi цього вибуху напружуються зберiгачi основ.

Кардинал Венецii проголошуi анафему людинi, що наважилася деформувати тiло, створене на божу подобу, людинi, що поклала творити свiт спочатку. Втiм, Архипенко вже певен себе. Вiн переконаний, що предмет не маi iдиноi, абсолютноi форми в мистецтвi. Можна побачити з рiзноi вiдстанi та в рiзних ракурсах безлiч проекцiй тiii ж самоi речi. Голодний намалюi сонце на захмареному небi, як жовток в яiчнi. Кубiзм? Геометричнi вимiри? Боротьба з деструкцiiю свiту, пропонованою футуристами? Але ж геометрiя i наукою, малярство тАУ мистецтвом. Геометр тАУ вимiрюi, маляр тАУ творить. Не йдеться тут i про логiку тАУ та й що таке формальна логiка, врештi-решт? Чи може вона не допустити до того, аби вино мало одну досконалiсть для хiмiка, а iншу для того, хто п'i?

Вiн переплутуi тези теоретикiв зi своiми власними. Повторюi слова Брака тАУ друга паризьких часiв: ВлМаляр не прагне вiдтворити анекдот, але створити факт малярськийВ».

Не завжди факт малярський стаi фактом суспiльним. Архипенко обстоюi в мистецтвi мову символiв, але символiв чого? Вже кiлька столiть, як мистецтво свiту стало атеiстичним. Уже давно воно не вiдтворюi фотографiчних форм тАУ це не посiбник до вивчення анатомii. Лiнiя може зобразити ногу бiгуна з дивовижною схожiстю, а повiтряна пауза мiж плечем та кiнцiвкою створюi враження, що рука рухаiться, живе. До речi, та рука, про яку стiльки мовилось, належить ВлМолодiй дiвчинiВ», блискуче вилiпленiй у динамiчнiй скульптурi. Волосся в дiвчини покрито хусткою тАУ так на Украiнi запинаються молодицi, тАУ спомини оживають i повертаються до Архипенка, приходять асоцiацiями, спадають болем, вiд якого не втечеш.

Вiн тАУ нiчий. У Францii його прославлено як чiльного французького скульптора. Нiмцi в двадцятих роках звуть його Влнайбiльшим з наших митцiвВ». Венецiанський ВлРЖль нуово джiорналеВ» визначаi Архипенка як феномена, найбiльш дискусiйну постать у сучасному мистецтвi.

Скульпторовi 33 роки. Що зроблено? Його знають по всiй РДвропi тАУ це вiн перший запровадив порожнiй простiр в скульптурi, порожнiсть набувала об'iмностi, формувала твiр, Як музика надаi форму тишi, так його заглиблення та отвори на живому тiлi скульптур надавали iм форми. Вiн неодноразово повторював цю тему тАУ ВлЖiнка, що зачiсуiтьсяВ». В жiнки немаi обличчя, повiтря вiльно проходить мiж крицевими пасмами ii волосся, i те хитаiться, мов живе. О, так, тАУ i матерiал. Вiн робив скульптури iз скла, з цементу, з дерева, з глини, гiпсу, пап'i-маше. РЖ тАУ з металу. Нi, не лише з бронзи, що зеленii вiд часу, тАУ з крицi, що не iржавii, що блищатиме, як риб'яча луска, як вогке вiд роси дiвоче тiло. РЖ тАУ з срiбла. Чому б нi? Цi речi не тьмянiтимуть, взагалi всi матерiали на свiтi подiляються на придатнi для скульпторiв та непридатнi.

Колись любили оповiдати про вiртуозiв ковалiв, що величезним, кiлькасотпудовим паровим молотом могли зачинити кишеньковий годинник на ковадлi. Такi майстри вмiли все. Але все-таки остаточний присуд iхнiй майстерностi виносився пiсля того, коли майстер показував, як в\н працюi тим молотом. РД рiзниця мiж джигiтом, що вмii на цирковiй аренi вертiтися навколо коня, що мчить галопом, стояти в сiдлi й стрiляти через плече, й козаком, що бездоганно володii своiм тiлом у бою. Висока доцiльнiсть мистецтва визначала його долю. Лиш фахiвцi знають про ВлблакитнийВ» чи ВлрожевийВ» перiоди в творчостi Пiкассо. Свiт шануi творця ВлВiйни i мируВ» та ВлГернiкиВ». Мистецтво залишаiться навiчно, стаючи громадською совiстю, як рушниця стаi зброiю лиш пiсля того, коли з неi зроблено перший пострiл у ворога.

Нiмеччина. ГолландiятАж Знову ФранцiятАж

РЖнодi вiн уже не знаi, де наслiдувачi, а де щирi послiдовники. Архипенко мовчки спостерiгаi, як сходить над РДвропою скульптор Мур, що зве його своiм вчителем. Цадкiн, з яким вони разом починали колись, ще поставить у Роттердамi блискучий пам'ятник зруйнованому мiсту, пам'ятник, що ТСрунтуiться на його, Архипенкових, вiдкриттях. Але тiльки фахiвцi завважать це. Олександр Калдер та Джакометтi розвинуть його iдеi й наситять ними власну творчiсть, що стане вiдомою цiлому свiтовi. Подвiр'я ЮНЕСКО в Парижi прикрасять рухомi конструкцii Калдера: не його, Архипенка, працi тАУ працi учнiв. Так, це ж вiн конструював скульптури, не рiзьбив, а саме конструював з рiзних матерiалiв, поiднуючи смуги металiв i гiпсовi блоки воiдино. Епiгони та учнiтАж Учнiв не втримаiш бiля себе, епiгонiв тАУ не проженеш. Вiн пролiтав РДвропою, мов метеорит, розсипаючи пекучi уламки, кожен з яких вiдразу ж починав жити самостiйно.

А педагога таки, певно, з нього не буде. На початку двадцятих рокiв Архипенко веде школу в Берлiнi, тiльки не вистачаi терпiння для викладу азiв, усоте тАУ про те ж саме. А його хто вчив? Нiчого, дiтки, ходiть до музеiв, роздивляйтеся моi роботи тАУ хочете, поясню? Вiн оповiдав про зроблене, перестрибуючи на те, чого ще немаi. Переплутав усе.

Знизували плечима.

Ну от, що вiн iще вiдкрив? Архипентуру?

Поважно демонстрував ту машину, де сто десять вузьких металевих смуг повiльно оберталися, створюючи враження рухомостi об'iкта. О, вiн давно марив цим тАУ примусити малюнок рухатися, вивести героiв картин та скульптур з того паралiчу, що опанував iх спрадавна. Вiн був знайомий з родиною Ейнштейнiв, i саме теорiя вiдносностi надихнула його на створення архипен-тури. Сам скульптор датував народження iдеi 1922 роком. У Берлiнi.

Коли в 1928 роцi на виставцi в нью-йоркськiй галереi Андерсона вперше продемонстровано архипентуру й трифутовi металевi смуги заблищали, демонструючи небувалi ще свiтловi ефекти, цим зацiкавились деякi архiтектори. Й усе.

Вiн почувався винахiдником вiчного двигуна, що не знаi, куди можна поставити ту конструкцiю. Коли вони з дружиною iхали до Нью-Йорка, входили до нього, бачили вже кубiзм найбiльшого мiста свiту, стюарди на кораблi востаннi оповiдали про океан, що лишився позаду. З'явилося вiдчуття, що знайшли поклади золота на безлюдному островi. Справдi, Архипенковi ставало моторошно. Самотнiсть творця тАУ найстрашнiша з можливих самотностей. Коли митець стаi самотнiм, йому самотнiше вдвiчi, бо вiн разом зi своiми творами.

6 жовтня 1923 року Олександр разом з Анжелiкою на кораблi ВлМонголiяВ» прибуваi до Нью-Йорка. На його паспортi тризуб i пiдпис секретаря мiii держави Украiна тАУ Курбаса. Архипенко виразно по англiйськi мiг сказати тiльки кiлька слiв. У газетi ВлНью-Йорк ТаймсВ» зтАЩявилася вiтальна стаття на честь Архипенка пiд назвою: ВлРосiянин, що провiщаi майбутнi для мистецтва АмерикиВ»

А вже з лiта 1924 року починаiться Архипенкiв перiод Вудстока. РЖ аж до смертi в 1964 роцi Архипенко розбудовуi тут свою мистецьку школу.

ВлНовий свiтВ» дав Архипенковi новий поштовх. Вже з 1924 року в багатьох краiнах вiдбуваються його персональнi виставки.

Америка прийняла його. Гастролював по краiнi Рахманiнов. Тесав своiх дерев'яних велетнiв Коненков. Ставилися балети на музику Стравiнського тАУ диригував автор. Колишня Росiя розкидала по свiту блудних своiх дiтей. Вони ще вертатимуться тАУ тi, кого прийме народ. Заплаче сьозами вдячностi Купрiн, викладатиме в радянських вузах Коненков, напише про громадянську вiйну Олексiй Толстой. Залишиться за кордоном Бунiн. Загубиться Федiр Шаляпiн. А вiн, Архипенко, з ким вiн? Скульпторовi здавалося, що мистецька школа в Чiкаго може правити йому за парламент, а майстерня тАУ за кращий з можливих кабiнетiв. Вiн не мав громадянства. В 1928 роцi прийняв американське пiдданство.

Минули роки перших киiвських вернiсажiв. Забувся нижчий полiцiйний чин з його пронозливiстю. Людина обростала панциром, i ВлМислительВ» давно вже посiрiв. Скульптор загубився в свiтi тАУ як це неважко!

Архипенко старiв. Уже натiшилися вiдвiдувачi виставок його вiдкриттями, зокрема й цим тАУ скульптурою, освiтленою зсередини. Так, це також вiн вигадав. Непевнiсть освiтлення псувала враження вiд його праць. Отже, треба було чинити iнакше. Вiн зробив скульптуру iз плексигласу, дивовижного ще одного матерiалу двадцятого столiття. Лампа була вмонтована в п'iдесталi, скульптура сяяла в порожнiй кiмнатi, вона здавалася мадонною самотнiх, i свiтло, що сяяло зсередини, нiкого не зiгрiвало.

Що було? Вiн учив у Вашiнгтонi, Сiiтлi, Нью-Йорку, Канзас-Сiтi, Чiкаго, проiхав з лекцiйним турне по пiвдню США; сота виставка була в Далласi, нафтовi королi дивилися, як похитуi синiми кульками кумедний П'iро, тАУ цiкавотАж

25 травня 1957 року в Нью-Йорку вiдбувся концерт, перед яким скульптора вiтали зовсiм рiзнi люди, вiн сидiв за малим столиком на сценi тАУ непорушний, мов скам'янiлий. А потiм вийшли бандурист i дiвчина та заспiвали давню пiсню iз щемними словами про вiтер: ВлОй рад би я повiвати, тiльки яр глибокий, ой рад би я прибувати, тiльки край далекийтАжВ» Архипенко плакав, i це бачили всi в залi.

тАжШколи зачинялися, довго не проiснувавши. Виставки вiдвiдувались фахiвцями, й мистецька преса усього свiту проголосила його найбiльшим скульптором двадцятого столiття.

Що ще? Були грошi, була слава, були вiзитери з масними долонями ситих людей. Чого ще?

Вiн неквапно розмовляв украiнською мовою, вiдчуваючи тугу й бiль до ii вiчних солов'iних слiв. Це Тургенев писав про батькiвщину, яка може без нас i без якоi ми не можемо? Так, Тургенев. Давно.

Вiн запропонував своi послуги для пам'ятника Т.Г. Шевченковi у Вашiнгтонi. Лише не схотiв брати участi в конкурсi. Вiн просто подасть проект. Вiдмовили.

Архипенко не любив полiтикiв, а полiтики не любили його. ВлВеликийтАж НезрiвняннийтАж ВеликийтАжВ» тАУ слова налiтали й билися, мов осiннi мухи об скло. Снився Киiв тАУ такий великий, що й епiтетiв не знаходив для нього. Вiн рiзьбив святого Володимира, рiзьбив Шевченка. Багатьох Шевченкiв.

Останнi своi роки Архипенко провiв у Вудстоцi, серед гiр, у своiй вимрiянiй мистецькiй колонii, працюючи над великими кiлькаметровими роботами- ВлКоролева ШебаВ» i ВлЦар СоломонВ». За чотири роки до смертi вiн одружився вдруге iз своiю колишньою студенткою Франсiс Грей, яка й досi опiкуiться спадщиною скульптора.

Старiсть. Болiло серце, врештi, в митцiв серця завжди мають болiти. Знайомi заздрили: ВлЯк живе! Свiтовоi слави, багата людина, щаслива людина цей АрхипенкотАжВ»

тАжКоли Олександр Порфирович Архипенко йшов до майстернi, серце його розiрвалося.

2.1 Джерела новаторства та впливи О. Архипенка на модерну скульптуру

Щоб краще зрозумiти внесок Архипенка в розвиток модерного мистецтва, необхiдно проаналiзувати його творчi джерела, первиннi та персональнi i культурнi фактори, що формували його мистецький свiтогляд.

На переломi столiття, коли мистецькi течii свiту злилися в одне русло з фокусом у Парижi, Архипенко з'явився там у вирiшальний момент розвитку модерного мистецтва. Вiн зразу ж знайшов спiвзвучнiсть з найвизначнiшими художниками-модернiстами тАУ це Бранкусi, Пiкассо, Брак, Леже, брати Дюшам, Грi, Пiкабiя, Делоне, Глiз, Метцiнгер, Фуконе, поет Аполлiнер. Усi вони були пройнятi iдеiю творення нового мистецтва, найважливiшим виявом якого був кубiзм, що згодом вiв до цiлковитоi абстракцii.

Неспокiйний, революцiйний дух Архипенка виявляiться дуже рано: бунт проти батька, проти застарiлого академiзму в художнiй школi в Киiвi, з якоi його, по трьох роках, було виключено. Його захоплення мистецтвом (спадок вiд дiда, iконописця) та ненаситна цiкавiсть вiдкривати невiдкрите (вiд батька iнженера-винахiдника), тверда вiра i молодеча самовпевненiсть у своi призначення як творця нового мистецтва спонукаi його дуже рано на свiй власний шлях експерименту i дослiдiв у скульптурi. Вже в Украiнi Архипенко мрii про нове мистецтво, яке не повинно бути iмiтацiiю природи, а мистець не повинен бути наслiдувачем iснуючих стилiв, а творцем нового, свого власного. Архипенко вроджений скульптор з iнтуiтивним i смисловим вiдчуттям форми, ритму i гармонii, вiдразу вiдкидаi iмпресiонiстично-психологiчний стиль Родена, який панував в той час у Парижi. Його найкраща ВлакадемiяВ» тАУ це Лувр, де вiн з ентузiазмом вивчаi мистецтво старовинних цивiлiзацiй (iгипетськоi, архаiчноi грецькоi, китайськоi та iнших). Знайомиться з африканською та примiтивними традицiями. Його новi принципи мистецького творення сягають самих праджерел мистецтва, до споминiв з дитинства його власноi спадщини тАУ передхристиянських iдолiв з украiнських степiв, так званих скiфських баб, неолiтичних спрощених статуеток та до мiстерii i символiзму вiзантiйського мистецтва його рiдного Киiва. За його словами: ВлЯ був вихований в православнiй релiгii. Я з неi винiс любов до символiв, бо релiгiя переповнена нимиВ».

Архипенко, вiзiонер-новатор, iнтуiтивно та рацiонально сягаючи у самi найпервiснiшi глибини формотворення (якi збiгаються з принципами кубiзму), вiдкриваi новi можливостi, поширюi межi мистецтва до нових обрiiв, про якi досi нiхто не мрiяв. Сучаснi течii, а скорiше горячково-революцiйна активнiсть модернiстiв-пiонерiв нового стилю кубiзму запалюi його уяву. ВлЯ спiвпрацював у твореннi кубiзму в Парижi 1910 р. разом з групою мистцiв, мiж якими я був наймолодшийВ» ' (мова тут iде про т. зв. Золоту секцiю). Одначе кубiзм для нього був лише етапом. З ранньоi молодостi вiн захоплювався символiзмом. (Ще в Москвi залюбки читаi Малларме i Андреева. Його твори того часу також; символiчнi.) Архипенко, як кожний великий мистець, шукаi самостiйно i окремо сво

Вместе с этим смотрят:

"Quo vadis": проекцiя на сучаснiсть

"Звезды" немого кино и русская мода 1910-х годов

"Культура": типология определений

"Русские сезоны" в Париже

"Серебрянный век" русской культуры