Гi де Мопассан

тАЮЯ увiйшов до лiтератури, як метеортАЭ, тАФ жартiвливо говорив Гi де Мопассан. Життiвi обставини складалися незвичайно приiмно для того, щоб вiн мiг стати письменником. Вiн прагнув до мистецтва. Мати Мопассана гаряче любила лiтературу й умiла тонко цiнувати ii. Сестра поета-романтика Альфреда Ле Пуатвена (1816тАФ1848) була знайома з Флобером i прихилялася перед його талантом. Прагнучи поглибити знання, що прокидаються, до лiтератури (Мопассан почав писати вiршi з тринадцяти рокiв), вона керувала читанням хлопчика i дбайливо зберiгала зошити з його першими вiршами. А надалi, коли ii син став письменником, вона залишилася його лiтературним порадником, критиком i помiчником, дала йому багато сюжети для розповiдей.

Коли Мопассан навчався в Руанському лiцеi, одним з його викладачiв був поет-парнасець Луi Буйле (1822тАФ1869). Почувши в поетичних дослiдах Мопассана iскру дарування, Буйле став його першим лiтературним вчителем i настирливо прагнув вселити хлопцевi, що робота в галузi мистецтва вимагаi великоi працi, терпiння, посидючостi, оволодiння законами лiтературноi технiки. Друживши з Флобером, проживаючим в околицях Руана, Буйле часом приводив до нього свого учня, i обидва письменники слухали його вiршi, уважно розбирали iх, давали йому поради.

У 70-х роках лiтературним вчителем Мопассана став Флобер. тАЭНе знаю, чи i у вас талант, тАФ сказав вiн, познайомившись з першими творами Мопассана, що тодi ще продовжував писати вiршi. тАФ У тому, що ви принесли менi, виявляються деякi здiбностi, але нiколи не забувайте, молода людина, що талант, по виразу Бюффона, тАФ тiльки тривале терпiння. ПрацюйтетАЭ.

Слiдуючи цiй порадi, Мопассан працював не покладаючи рук. Вiн писав вiршi, поеми, комедii, першi повiстi i розповiдi, написав навiть романтичну драму. Суворий вчитель бракував майже все i забороняв йому друкуватися. Прагненням Флобера, що все бiльш прив'язувався до свого учня, було виховати в ньому глибоку пошану до лiтератури, розумiння ii задач, високу вимогливiсть до своii творчостi.

Представник критичного реалiзму, Флобер прагнув передати Мопассану свiй художнiй метод зображення дiйсностi. При цьому Флобер вимагав вiд свого учня розвиненоi i гостроi спостережливостi, умiння побачити явища життя по-своiму, по-новому i показати iх з тiii особливоi, характерноi сторони, яка до нього нiким в мистецтвi ще не була помiчена.

тАЮКоли ви проходите, - говорив Флобер, - повз бакалiйника, що сидить бiля своiх дверей, повз консьiржа, який палить трубку, змалюйте менi цього бакалiйника i цього консьiржа, iх позу, весь iх фiзичний вигляд, а в ньому передайте всю iх духовну природу, щоб я не змiшав iх нi з яким iншим бакалiйником, нi з яким iншим консьiржем..тАЭ

Крiм спостережливостi i уважного проникнення в iстоту зображень, Флобер вимагав вiд Мопассана умiння ретельно i вiрно описувати побачене, вiдшукуючи для цього слова точнi, а не приблизнi. тАЮЯка б не була рiч, про яку ви заговорили, - передаi Мопассан його повчання,тАФ i тiльки один iменник, щоб ii назвати, тiльки одне дiiслово, щоб позначити ii дiю, i лише один прикметник, щоб ii визначити. РЖ потрiбно шукати до тих пiр, поки не будуть знайденi цей iменник, це дiiслово i цей прикметник, i нiколи не варто задовольнятися приблизним, нiколи не варто вдаватися до пiдробок, навiть вдалих, до мовних фокусiв, щоб уникнути труднощiтАЭ.

Творчостi Флобера, його лiтературним поглядам i повчанням, всьому привабливому вигляду цього вiчного трудiвника Мопассан присвятив не одну статтю; надзвичайно цiнне в цьому вiдношеннi i його листування з своiм вчителем. Сувороi школи флоберiвськоi вимогливостi вже однiii було б досить, щоб його слухняний i здiбний учень став вiдомим письменником-реалiстом. Але Мопассану випало рiдкiсне щастя зустрiти й iншого великого вчителя тАФ РЖ. С. Тургенiва.

Довго проживаючи у Францii, Тургенiв особливо зближувався з Флобером. Тургенiв видiляв Флобера зi всiii французькоi лiтератури 50тАФ70-х рокiв, захоплювався його майстернiстю, його невпинною творчою працею i навiть перекладав росiйською мовою деякi його новели. Флобер, з свого боку, надзвичайно високо цiнував твори росiйського письменника, широту його знань i переконань, його художнi шукання.

Подiбно Флоберу, Тургенiв вiднiсся з великою симпатiiю до Мопассана, допомагав йому порадами, проглядав його рукописи. Перiодом iх найбiльшого зближення був час пiсля смертi Флобера, захiд життя Тургенiва, 1881 тАФ 1683 роки. У цю пору Мопассан вже багато друкувався, але матерiально був ще дуже обмежений. Тургенiв пов'язав його з руським журналом тАЮВiсник РДвропитАЭ, сприяв появi у цьому журналi його перших перекладiв, гаряче вiтав його роман тАЮЖиттятАЭ.

Мопассан присвятив Тургенiву статтю тАЮВинахiдник слова нiгiлiзмтАЭ, тАЮНекрологтАЭ. За допомогою Тургенiва Мопассан довiдався i полюбив Пушкiна, Лермонтова, Горького, Льва Толстого, Гаршина i сприйняв низку благородноi росiйськоi класичноi лiтератури. Смiлива правдивiсть росiйськоi лiтератури змiцнила волю Мопассана.

Демократичний гуманiзм сприяв розвитку поваги та любовi до росiйського народу. Мопассан високо цiнував тАЮЗаписки мисливцятАЭ Тургенiва i зачаровувся тАЮБатьками та дiтьмитАЭ особливо вiдзначаючи в цьому романi властивий дар реалiстичного передбачення.

Але вище всього оцiнював Мопассан тургенiвське новелiстичне мистецтво, закони якого прагнув зрозумiти i освоiти: тАЮПсихолог, фiзiолог i першокласний художник, вiн умii на декiлькох сторiнках дати досконалий твiр, чудово згрупувати обставини i створити живi, могутнi, захоплюючi постатi, обкресливши iх всього декiлькома штрихами, такими легкими i майстерними, що складно зрозумiти, як можна добитися подiбноi реальностi такими простими, по видимостi, засобами. РЖ вiд кожноi з цих коротких iсторiй виходить, подiбно хмарцi меланхолii, глибока i прихована в iстотi речей печаль. Повiтря, яким дихаiш в його творах, завжди можна взнати: вiн наповнюi розум суворими, гiркими думами, i здаiться, навiть наповнюi легенi дивними i своiрiдними пахощами..тАЭ

Називаючи Тургенiва тАЮодним з найбiльших генiiв росiйськоi лiтературитАЭ, Мопассан, завжди ненавидячи мiлiтаризм, додавав: тАЮЛюди, подiбнi йому, роблять для своii вiтчизни бiльше, нiж люди, на зразок князя Бiсмарка: вони здобувають любов всього благородного розуму мирутАЭ.

Свою першу книгу, збiрку тАЮВiршiтАЭ (1880), Мопассан присвятив Флоберу, а перша збiрка розповiдей, тАЮЗаклад ТельетАЭ (1881),тАФРЖ. С. Тургенiву. Цими присвятами вiн начебто засвiдчив рiвну частку подяки своiм улюбленим вчителям.

Впродовж творчого шляху Мопассана песимiстичнi настроi письменника набували все бiльш поглиблену i загострену форму. Песимiзм Мопассана зумовлювався глибокою огидою письменника-гуманiста до буржуазноi дiйсностi i разом з тим свiдомiстю свого безсилля в боротьбi з iснуючим порядком речей. Мопассан був переконаним, непримиренним, фанатичним заперечувачем буржуазноi цивiлiзацii з ii убогiстю, низовиною i не людянiстю. тАЮМи живемо в буржуазному суспiльствi, - писав вiн.тАФ Воно страхiтливо посереднi i боязке. Нiколи ще, можливо, погляди не були так обмеженi i менш гуманнiтАЭ. Мопассан постiйно показував, як нескiнченно нещасна величезна бiльшiсть людей при буржуазному ладi, яких пригноблюють, тримають в полонi i спотворюють тАЮмерзотнi забобони, помилковi поняття про честь, бiльш вiдштовхуючу, нiж сам злочин, цiла гора лицемiрних вiдчуттiв, показноi благопристойностi, обурливоi чесностiтАЭ.

Подii iсторii Францii 70-х рокiв тiльки сприяли наростанню песимiстичних переконань Мопассана. Поразка Францii в пору вiйни 1870тАФ1871 рокiв поховала його юнацькi iлюзii про непереможнiсть французькоi зброi. Час безпросвiтноi буржуазноi реакцii пiсля загибелi Паризькоi комуни переконувало Мопассана лише у тому, що правлячi класи абсолютно не здатнi стояти на чолi нацii.

У 70-х роках iснування республiканського ладу у Францii було чисто номiнальним i висiло на волоску; палач комунарiв Тьер заявив: тАЮРеспублiка буде консервативною або ii не буде зовсiмтАЭ. Республiка була настiльки консервативною, що Францiя в цю пору заслужила прiзвисько тАЮреспублiки без республiканцiвтАЭ. РЖснуючi монархiчнi партii при активнiй пiдтримцi з боку кругiв клерикалiзму двiчi намагалися тАФ в 1873 i 1877 роках тАФ вiдновити у Францii королiвський трон; спроби втiхи викликали у Мопассана крайнi обурення. В листi до Флобера вiд 10 грудня 1877 року вiн висловив своi обурення тАЮзлочинною дурiстютАЭ президента Третьоi республiки Мак-Магона, який тАЮрозорив бiдних (iдиних, кого розоряють), зупинив всяку розумову роботу краiни, зробив жорстоким мирних людей i пiдбив спiввiтчизникiв на громадянську вiйнутАЭ. Але не настiльки правитель Францii обурював Мопассана, як тi переляканi i озлобленi Паризькою комуною суспiльнi верхи, якi сподiвалися знайти спокiй пiд час реставрацii монархiiтАЭ.

Трагiчне нещастя Мопассана було, однак, у тому, що в своiй рiзкiй, пристраснiй критицi буржуазного суспiльства сам вiн залишався на позицiях цього суспiльства i, скiльки нi намагався знайти вихiд з положення, знайти його не мiг. Все життя тужив вiн тугою, гострою тугою художника-гуманiста, по людях цiльних, по характерах сильних, по тому великому i прекрасному, що пiднiмаi людину над непривабливiстю буржуазноi дiйсностi. Вiн знаходив часом це велике в силi людських вiдчуттiв, в уявленнi людини про честь, в силi його любовi до рiдноi землi i ненавистi до ii ворогiв. У рядi його розповiдей зустрiчаються цiльнi, мужнi характери, говорячi про красу людського вiдчуття i захоплюючi письменника своiю закiнченiстю (тАЮЗаповiт, тАЮКлозеттАЭ, тАЮВ дорозiтАЭ, тАЮЩастятАЭ, тАЮДядечко МiлонтАЭ, тАЮДочка МартенутАЭ та iн.). Такi характери Мопассан найчастiше знаходив в середовищi народному, i це було не випадкове: тiльки народне середовище, як бачив вiн, опиралося спотворюючим впливам буржуазного ладу, зберiгало свою людянiсть, моральне здоров'я. Зображаючи навколишню дiйснiсть, Мопассан нерiдко виказував чисто народну точку зору, наближався до народноi мудростi, i це було його iнстинктивною спробою вiдшукати собi опору в своiй критицi сучасного суспiльства. Проте глибокий соцiальний скептицизм Мопассана, засвоiний iм ще в школi Флобера, i його розхолоджуюче уявлення про вiрнiсть всiх людських зусиль заважали йому до кiнця повiрити в народ як в можливий перетворювач iснуючих суспiльних вiдносин. Мопассан стояв далеко вiд революцiйноi боротьби, був байдужий, до його мети, а тому, з огидою i ненавистю викриваючи мерзотний буржуазний спосiб життя, залишався тiльки самотнiм протестантом, блудним сином того ж буржуазного суспiльства.

Суперечнiсть поглядiв Мопассана виявилася i в його вiдношеннi до популярноi у той час позитивiстськоi фiлософii, яка особливо змiцнилася у Францii пiсля загибелi Паризькоi комуни. В даний час, поки що не опублiкованi повнiстю нариси, статтi, листи, записники Мопассана, немаi можливостi з повною точнiстю судити, про його вiдношення до найбiльшоi революцiйноi подii його часу - Паризькоi комуни. У деяких нарисах Мопассана зустрiчаються заперечнi зауваження про революцiю 18 березня, а в раннiх оповiданнях 1880тАФ1881 рокiв i два - три шаржованих портрети колишнiх учасникiв Комуни. У подальшому Мопассан робив спробу зрозумiти iстоту Комуни, хоча i розглядав ii лише як республiку з обов'язковою для всiх працею.

Його головна задача тАФ зображення тАЮзаконiвтАЭ людськоi фiзiологii, як нiбито iдино вiчних, незмiнних i характерних ознак людини. Позитивiзм невпинно твердив про бiологiчну й iнтелектуальну неповноцiннiсть людину, дiяльнiсть якоi нiбито визначаiться лише властивими йому iнстинктами, не контрольованими його розумом; звiдси робився висновок про згубнiсть i даремнiсть революцiй, в яких нiбито знаходять собi прояв темнi i руйнiвнi iнстинкти людини, бо вiн, жалюгiдний i нiкчемний, нiчого не здатний полiпшити в життi суспiльства.

З багатьма положеннями позитивiзму Мопассан не погоджувався i боровся з ними. Так, наприклад, вiн зовсiм не вважав, що фiзiологiчний початок в людинi завжди володарюi над його iнтелектуальним початком. У його уявленнi iснували епохи тАФ античнiсть, Вiдродження, - коли людина була фiзично i духовно гармонiйною, коли в людях жило вiдчуття краси. Мопассан вважав, що тiльки рiдкiсним генiiм i в сучасностi такi люди, як i Тургенiв.

Така людина-одинак найбiльше впевнена, що вiн приходить в свiт тiльки для особистого щастя, радостi, насолоди; всiiю своiю iстотою рветься вiн до цього щастя. Але Мопассан показував, що щастя трагiчно недосяжне для цiii людини, i не тiльки через стороннi перешкоди, на зразок тих або iнших буржуазних забобонiв i лицемiрноi мiщанськоi моралi, але i тому, що людина сам по собi слабка, нiкчемна, не умii зрозумiти, де i в чому щастя, проходить мимо нього, не здатний бути його дбайливим хранителем, i його долею залишаються тiльки пiзнi жалi, гiрка свiдомiсть життя, що безплiдно йде, наступаюча старiсть.

Ця суперечнiсть переконань Мопассана пронизуi всю його творчiсть i своiрiдно вiдображаiться в художньому методi письменника. З одного боку, Мопассан мрiяв бути тАЮсатириком лютим i глузливим комедiографом, Арiстофаном або РаблетАЭ. РЖ ми бачимо, що в багатьох своiх творах вiн наближався до цiii мрii, даючи рiзко-оцiнне зображення навколишньоi дiйсностi, вiдкрито виражаючи свою авторську точку зору тАФ то спiвчуття що вiдбуваiться, то iронiчне або гнiвне до нього вiдношення. Ця манера виявилася в його книгах тАЮПiд сонцемтАЭ, тАЮБродяче життятАЭ, тАЮНа водiтАЭ, i в деяких iнших романах, у рядi новел, особливо лiричних.

З другого боку, дуже багато розповiдей Мопассана i його роман тАЮЖиттятАЭ написане в iншiй, об'iктивнiй, зовнi не оцiнювальнiй манерi: художник як би тiльки бажаi зi всiiю точнiстю змалювати життiву подiю, зi всiiю ретельнiстю вiдтворити вчинки i поведiнку своiх персонажiв, та варто немов осторонь, утримуючись вiд особистих оцiнок i надаючи читачам самим зробити потрiбний висновок.

У 1880 роцi Мопассан надрукував повiсть тАЮПампушкатАЭ, яка принесла йому широку популярнiсть. Письменник описуi тут смiливу правду про минулу франко-прусську вiйну 1870тАФ1871 рокiв i про вiдношення до неi французького суспiльства. Вiн показав, що в час великого нацiонального випробування суспiльство не знайшло згуртованостi. Невблаганно, крок за кроком викриваi Мопассан пiдлу поведiнку цих тАЮпорядних людейтАЭ. Якщо спочатку вони хоч на мить роздiляють патрiотичне обурення Пампушки, що вiдмовляi зухвалим домаганням прусського офiцера, то потiм лицемiрно i настирливо прагнуть зламати ii опiр. РЖ цi ж люди, пiсля того, як Пампушка поступилася проти волi iх доводам, знову перетворюють ii, свого рятувальника, в об'iкт гидливого презирства.. Але Мопассан повнiстю переконуi читача, що справжнього презирства заслуговують саме цi тАЮчеснi мерзотникитАЭ, як вiн iх називаi.

Вустами староi селянки, вустами народу Мопассан висловив в тАЮПампушцiтАЭ своi рiзко-негативне вiдношення до загарбницьких воiн, згубних для творчоi працi, для досягнень людськоi культури. Та ж думка ще енергiйнiше виражена в пiзнiшiй книзi письменника тАФ в його лiричному щоденнику тАЮНа водiтАЭ, де Мопассан заявив, що суспiльству слiд було б пiднiмати повстання проти урядiв, що нав'язують йому вiйну. Але участь у вiйнi обороннiй була для Мопассана священним боргом людини. Не тiльки у тАЮПампушцiтАЭ, але i в цiлому ряду подальших розповiдей про вiйну 1870тАФ1871 року вiн любовно малював образи простих людей Францii, благородних патрiотiв, мужньо i самовiддано боролися проти прусських загарбникiв. Такi розповiдi тАЮДядечко МiлонтАЭ, тАЮСтара СоважтАЭ, тАЮПолоненiтАЭ належнiсть до всенародноi справи оборони батькiвщини облагородила його персонажi, збагатила iх образи рисами героiзму i патетики, навiть якщо це були Пампушка i Рашель Мадемуазель Фiфi.

Флобер назвав тАЮПампушкутАЭ шедевром i стверджував, що оповiдання тАЮзалишитьсятАЭ, тобто його нiколи вже не забудуть. Лiтературний дебют Мопассана, одночасно видавши своi тАЮВiршiтАЭ був останньою радiстю автора.

Смерть Флобера була страшним ударом для Мопассана, глибоко i вдячно люблячого свого вчителя. Мопассан став дiяльним учасником комiтету iз споруди пам'ятника Флоберу, писав про нього статтi i гаряче захищав його пам'ять вiд нескромних i лихослiвних мемуаристiв.

У 70-х роках i особливо в перiод роботи над тАЮПампушкоютАЭ Мопассан досить близько зiйшовся з Емiлем Золя i з групою молодих письменникiв, що iменували себе його учнями. У 60тАФ70-х роках Золь став найбiльшим теоретиком естетики натуралiзму, яку вiддав значну дань i в своiй творчостi. Проте, будучи по всiй основi своii творчостi представником критичного реалiзму, Золь бажав бачити в натуралiзмi тiльки модернiзовану i поглиблену його форму, i вiн залишався значною мiрою тому чужому руху, який, прикриваючись його iм'ям, як глави школи, вступило, по сутi справи, в боротьбу з принципами критичного реалiзму i врештi-решт перетворилося на один з перебiгу лiтератури декадансу. Як би нi були численнi i iстотнi помилки Золя, вiн нiякого вiдношення до декадансу не мав.

Вiдважна дiяльнiсть Золя, як прогресивного художника, скажено обсвистуваного реакцiйною критикою, його величезний талант викривача i борця, що залишаiться незмiнно вiрним своiм задачам, не могли. Не виробляти на Мопассана сильного враження, хоча в якостi, учня Флобера вiн вельми критично вiдносився до натуралiстичноi теорii Золя. У тАЮПампушцiтАЭ, написанiй ним для збiрки, що склалася з творiв Золя i його учнiв, натуралiстичнi впливи у Мопассана ще не виявилися. Проте спiлкування iз Золем i особливо з його тАЮортодоксальнимитАЭ учнями (на зразок Гюiсманса, близькiсть до манери якого французька критика вiдзначаi в розповiдi Мопассана тАЮВ лонi сiм'iтАЭ) сприяло проникненню у творчiсть Мопассана деяких натуралiстичних впливiв. Вони виявилися у рядi розповiдей, що увiйшли до збiрки тАЮЗаклад ТельетАЭ (коли були написанi цi розповiдi, точно не встановлено, деякi, можливо, i до тАЮПампушкитАЭ), i утворили як би якийсь тимчасовий тАЮнатуралiстичнийтАЭ тип творчого шляху Мопассана.

Проте збiрка неоднорiдна: у прекраснiй розповiдi тАЮТато СимонатАЭ Мопассан дав достовiрно правдиве, у дусi критичного реалiзму, зображення робiтникiв, зовсiм не перетворюючи iх в тваринах, як робили натуралiсти, а в тАЮРЖсторii однiii батрачкитАЭ поряд з натуралiстично виписаними епiзодами показав, що, не дивлячись на грубiсть життя, що зображаiться iм, селяни залишаються людьми, що умiють, наприклад, просто i людяно дозволити питання з усиновлення тАЮнезаконноiтАЭ дитини (як не зумii зробити цього жоден представник тАЮвищихтАЭ класiв в iнших розповiдях Мопассана).

Надалi Мопассан вiдiйшов вiд так грубого життiвого матерiалу, який присутнiй в бiльшостi розповiдей тАЮЗакладу ТельетАЭ, i звiльнився вiд вiдчуття вiдомоi скутостi цим матерiалом. Вiн став гаряче протестувати проти властивого натуралiстам творiння документа тАФ того тАЮсправжньоготАЭ життiвого факту, який нiбито тiльки i належить точно скопiювати; натуралiсти, що ганялися за такими тАЮсправжнiми фактамитАЭ, тАЮсправжнi виразитАЭ, що старанно заносили в своi записники, щоб потiм вставити iх в своi книги, чи бути в очах Мопассана тАЮганчiрникамитАЭ.

Пiсля тАЮЗакладу ТельетАЭ здорова i життiрадiсна творчiсть Мопассана поступово звiльняiться вiд натуралiстичних впливiв. У таких збiрках, як тАЮРозповiдi вальдшнепатАЭ (1883), тАЮСестри РондолiтАЭ (1884), тАЮТуантАЭ(1885) i iн., розкриваiться нова чудова якiсть мопассанiвського критичного реалiзму тАФ його бадьорий гумор. Смiх Мопассана прозвучав з тим бiльшою силою, що натуралiстична лiтература зовсiм його не знала.

Мабуть, з часiв Беранже нiхто не вмiв так смiятися у французькiй лiтературi, як смiявся Мопассан: тому свiдчать розповiдi тАЮЕтасвiнья МореннийтАЭ, тАЮЗаступниктАЭ, тАЮТуантАЭ, тАЮМiй дядько СосентАЭ i багато iнших. Гумор Мопассана, нерiдко пов'язаний з фривольними мотивами i еротичними ситуацiями, носить особливий, чисто нацiональний характер, висхiдний до старовинноi французькоi лiтературноi традицii тАФ до середньовiчних фабльо, коротким смiшним розповiдям у вiршах. Мопассан висмiюi хитрiсть, жаднiсть, скупiсть, пристрасть до наживи своiх персонажiв, iх духовне убозтво, нестiйкiсть iх поглядiв, а ще частiшi iх подружнi зради, пригоди альковiв, рiзнi любовнi казуси.

Добродушний гумор Мопассана з часом став витiснятися гнiвною сатирою. тАЮНаше суспiльство вiд донизу верху нескiнченно смiхотворно, - писав Мопассан, - але смiх у Францii загаснув, тАФтой iдкий, мстивий, смертоносний смiх, який в минулi столiття вбивав людей наповал вiрнiше, нiж куля або удар шпаги. Та i хто може смiятися? Всi самi смiшнi. Нашi дивовижнi депутати схожi на акторiв лялькового театру. РЖ, подiбно античному хору, нашi добродушнi сенатори гойдають головами, нiчого не роблячи i нiчому не перешкоджаючитАЭ.

До середини 80-х рокiв, вiдповiдаючи зростанню суспiльноi незадоволеностi правителями Третьоi республiки, на сторiнках творiв Мопассана змiцнив саме цей тАЮiдкий, мстивий смiхтАЭ, заповiданий французькiй лiтературi ii великим сатириком Рабле. Предметом сатири Мопассана стала потворнiсть соцiальноi поведiнки людини, пов'язана з переконаннями, мораллю i образом дiй буржуазного власника. Мопассан викривав своiю сатирою буржуазний лад за його не людянiсть i експлуататорський гнiт, за властиве йому низовинне користолюбство i користолюбну лють, за страшне розбещення i спотворювання ним людей, а також i за ту боязку податливiсть, з якою люди, що живуть в цьому ладi, пристосовуються, всупереч своiй совiстi, до його мерзотних звичаiв. Героi Мопассана недаремно тАЮобурюютьсятАЭ цим лицемiрством, цими операцiями та цим загальним страхом i найбiльшою пiдлотою.

Ще бiльш ненавидiв Мопассан брехню i обман, що властивi цьому ладу i виявляються в нескiнченнiй рiзноманiтностi форм, його продажну мораль, що догiдливо служить iнтересам багатства, узаконюi несправедливiсть, насильство, пригноблення сильним слабкого.

Незвичайна рiзностороннiсть художнiх засобiв Мопассана особливо широко виявилася в його новелiстицi. Цi настроi, як i смiх Мопассана, також були формою його оцiнного, глибоко пристрасного вiдношення до дiйсностi, що допомогло йому подолати впливи натуралiзму. Мопассан був тим, що проникливим i чуйним зображаi людських страждань, повним жалостi i спiвчуття до своiх героiв, що мучаться.

Вiн писав про незаслуженi бiди, що обрушуються на маленьких людей (тАЮВерхитАЭ, тАЮНамистотАЭ), про огидний виворiт життя (тАЮГарсон, кухоль пива!тАЭ), що раптово вiдкриваiться перед його персонажами, про гнiтюче усвiдомлення ними своiх непоправних життiвих помилок (тАЮЖальтАЭ, тАЮМадмуазель ПерльтАЭ). З винятковою, вистражданою силою показував Мопассан, якi нестерпнi муки вимушена випробовувати людина-одинак вiд Гiркоi свiдомостi своii роз'iднаностi з iншими людьми, що зображаiться ним (тАЮСамотатАЭ). З нiжнiстю i драматизмом описував Мопассан тугу своiх героiв по дорогому для них минулому, в iх зниклiй юностi, по безповоротному щастю тАЮМенуеттАЭ, тАЮМаскатАЭ).

РЖдеалiстичнi сторони свiтогляду Мопассана, його уява про таiмну пiдступнiсть та злiсть життя, розкладаi людям пастки i пастки, пiдсилюi наростаючу песимiстичну iнтонацiю численноi групи його розповiдей. Обмовимося, втiм, що i тАЮвеселiтАЭ розповiдi Мопассана, веселi тiльки на перший погляд, поряд iз смiшними ситуацiями частiше i хвилюючi проблеми. У цьому велика майстернiсть Мопассана. Яка забавна ситуацiя розповiдi тАЮВ лiсiтАЭ, але смiх Мопассана обертаiться гiркотою тАФ гострою тугою його персонажiв по молодостi, що пiшла, тугою за неправильно прожитому життю, вiдданiй завжди гонитвi на наживою.

Центральне мiсце в новелiстицi Мопассана займаi тема любовi. Письменник бачив в любовi дорогоцiнний дар приводи (тАЮЛюбовтАЭ), високе поетичне вiдчуття, яке пробуджуi в людинi його душевну красу тАФ щирiсть, безкорисливiсть, готовнiсть до самопожертвування, до подвигу. Прагнучи виправдати фiзiологiчнi потреби людини, якi лицемiрно замовчувала чи засуджувала мiщанська лiтература, Мопассан смiливе, захоплено оспiвував тАФ особливо в збiрцi своiх вiршiв тАФ ту плотську пристрасть, яка стихiйно кидаi людей в обiйми один до одного. Життiрадiсно славлячи запал цiii пристрастi, вiн змальовував i тi смiшнi або сумнi положення, в якi вона ставить його персонажi, а часом показував, як ця пристрасть, туманячи розум людинi, здатна привести його до страшноi катастрофи, до злочину (тАЮМаленька ДолятАЭ). Мопассан вiдтворював любов в нескiнченнiй рiзноманiтностi варiантiв. При цьому одна з найдраматичнiших тим його творчостi полягаi в показi письменником того потворного, збоченого характеру, який прийняла любов в буржуазному суспiльствi, де вона перетворилася на предмет купiвлi-продажу i з найбiльшоi радостi людини тАФ в джерело жорстоких його мук. Тема любовi в творчостi Мопассана стала щонайгострiшою зброiю письменника-гуманiста в його боротьбi з буржуазним варварством.

У безлiчi розповiдей Мопассан показував як розкладаiться буржуазна сiм'я, де любовi немаi i в поминi, де люди озлобленi один проти одного, де iх вiдносини виконанi брехнi i лицемiрства. Дружина, що продалася чоловiковi за його багатство, або чоловiк, що оженився по розрахунку, стають лютими ворогами, iх подружнi зради обопiльнi, а оскiльки чоловiк вважаiться згiдно iз законом повним володарем своii дружини, то дружина бореться з ним i мстить йому, як тiльки умii (тАЮПан ПарантАЭ, тАЮЗустрiчтАЭ, тАЮСповiдь жiнкитАЭ та iн.).

Ненависть до свiту буржуазних власникiв, презирство до основ iснуючого iнституту шлюбу спонукали Мопассана не раз поетизувати зв'язок, хоча вiн зовсiм не був принциповим супротивником шлюбу i сiм'i. Але, ставлячи зв'язок вище шлюбу, вiн вважав, що коханцi вступають в смiливу боротьбу з буржуазними умовностями, дуже багатьом ризикують тАФ положенням в суспiльствi, репутацiiю, своiм майбутнiм i навiть життям (тАЮПанi ПарiстАЭ, тАЮНоворiчний подаруноктАЭ).

Мопассан з обуренням писав про те, що в буржуазному суспiльствi материнство перетворилося на засiб для збагачення (тАЮСпадоктАЭ, тАЮСправа панi ЛюнотАЭ, тАЮМати потвортАЭ), а долю позашлюбних дiтей вiн показував, особливо трагiчно, тому, що батьки, боячись суспiльного осуду, не смiють iх визнати i кидають напризволяще: тому, i дiти виростають обездоленими, що зневажають i ненавидять батькiв, що вiдкинули iх (тАЮСинтАЭ, тАЮКинутийтАЭ, тАЮДюшутАЭ, тАЮОливковий гайтАЭ , тАЮБатьковбивцятАЭ).

Розповiдi Мопассана вiдрiзняються чудовими художнiми достоiнствами. РЗм властивi рiдкiсна iднiсть форми i змiсту, вiдповiднiсть всiх компонентiв, мистецтво захоплюючого i стислого оповiдання. Читаючи мопассанiвськi розповiдi, нiколи не можна передбачати його фiнал тАФ i не тому, що цей фiнал побудований на якiй-небудь штучно несподiванiй розв'язцi.

Блискучу оповiдну майстернiсть Мопассана можна бачити майже в кожнiй його новелi. Чудова гра фразою якою користуiться Мопассан, як майстерний оратор риторичним повтором, як пiсняр рефреном, i яка в рiзних i все нових ситуацiях характеризуi вчинки персонажа або уявлення про нього оточуючих.

Мопассан умiв пiднiмати не тiльки моральнi, але i щонайгострiшi соцiальнi питання, що розбурхували чуйного читача, i робив це тому, що бажав примусити читача тАЮмислити, осягати глибоке i приховане значення подiйтАЭ. Мав рацiю Золь, що сказав над могилою Мопассана: тАЮЧитаючи його, смiялися або плакали, але завжди роздумувалитАЭ.

Об'iктивнiсть Мопассана була формою його боротьби проти ортодоксальноi буржуазноi лiтератури, яка прикрашала дiйснiсть, пригладжувала ii конфлiкти, пропагувала мiщанську мораль, iдеалiзувала буржуа. Об'iктивнiсть Мопассана була тiльки уявною i зовсiм не оцiненою, тому що в нiй своiрiдно виявлялася боротьба письменника проти буржуазного суспiльства i всього лицемiрства його переконань, боротьба, яку письменник вiв за допомогою неупереджено зображеного життiвого факту, вчинкiв персонажiв, що неупереджено зображаються. Це була особлива форма викриття буржуазноi дiйсностi. Учасники збiрки тАЮВечори в МедянетАЭ написали своi новели у виглядi протесту проти прикрашеноi батальноi лiтератури; Мопассан не сперечався з нею в тАЮПампушцiтАЭ, не озброювався на неi, але вiн протиставив ii лакувальним зображенням свiй об'iктивний малюнок.

Проте Мопассан i сам, мабуть, вважав, що об'iктивна манера не дозволяi йому, пристрасному викривачу неправди життя, висловитися до кiнця. Тому поряд з об'iктивними розповiдями, написаними звично вiд третьоi особи, в його творчостi чимале мiсце займаi новела. Письменник даi повну можливiсть собi i персонажам вилити все, що переповнюi iх, розповiсти про своi печалi, невдачi, жалi, розчарування, про iнтимнi жалi, гострота яких здатна доводити людей до самогубства. Таким новелам властива найрiзноманiтнiша побудова. Вони оформленi у виглядi листiв, визнань, щоденних записiв, сповiдi, марення божевiльного, захисноi мови адвоката i т.п.

У своiх новелах Мопассан нiколи не користуiться зовнiшнiми прийомами дii на читача, на зразок складноi i заплутаноi iнтриги, але впокорюi мистецтвом простого, лаконiчного, барвистого, а головне, правдивого вiдтворення дiйсностi. Чималу роль виконуi у нього i виразна реалiстична деталь. Образ двiрникiв, що прибирають вранцi вулицi Парижа, чудово iнтерпретуi душевний стан героiнi тАЮПаризькоi пригодитАЭ. Свистяче шипiння падаючого в морi вугiлля вiдтворюi всю картину нiчного рибного лову в тАЮВечерiтАЭ. Не можна не додати, що Мопассан був одним з тих, що найтонших зображають природи i особливо любив вiдтворювати на своiх сторiнках французькi пейзажi. Мопассанiвська мова незвичайно багата, точна, лаконiчна, колоритна, а головне тАФ ясно. Анатоль Франс писав: тАЮЯ скажу лише, що це тАФ справжня французька мова, бо не знаю iншоi, кращоi похвалиВ» !.

У 1883 роцi вийшов перший роман Мопассана, тАЮЖиттятАЭ. Мопассан розповiв в цiй книзi iсторiю сумного життiвого шляху однiii жiнки, пов'язаного з обставинами занепаду i розпаду ii сiм'i. У соцiальному планi роману мову йде про загибель дворянського свiту культури, знищуваних розвитком капiталiстичних вiдносин.

Загибель старого патрiархального устрою життя, окремi представники якого тАФперсонажi романубарон де Во, аббат Пiко тАФ виявляли гуманнiсть, доброту, терпимiсть вiдносну широту поглядiв, викликали деякi спiвчуття художника; Мопассан i у рядi оповiдань поетизував iншi сторони минулоi дворянськоi культури (тАЮВовктАЭ, тАЮВдоватАЭ, тАЮПоради бабусiтАЭ). Втiм, вiдносини Мопассана до сучасного йому дворянства було гостро критичним, як до класу дармоiдства, цинiчних марнотратiв, реакцiонерiв i бездарностi в полiтицi.

Протиставляючи тАЮЖиттятАЭ збiрцi тАЮЗаклад ТельетАЭ, що викликав його негативну думку, Лев Толстой писав: тАЮТут вже значення життя не представляiться автору в пригодах рiзних розпусникiв , тут змiст складаi, як i говорить заголовок, опис життя занапащеноi, безневинноi, готовоi на все, прекрасноi, милоi жiнки, занапащеноi саме тiiю найгрубiшою, тваринною чуттiвiстю, яка в колишнiх розповiдях представлялася автору як би центральним, треба всiм володарюючим явищем життя, i все спiвчуття автора на сторонi добратАЭ. РЖ далi: тАЮВiдчуваiться, що автор любить цю жiнку i любить ii не за зовнiшнi форми, а за ii душу, за те, що в нiй i хорошого, спiвчуваi iй i мучиться за неi, i вiдчуття це мимовiльно передаiться читачу. РЖ питання: навiщо, за що погублена ця прекрасна iстота? Невже так i повинно бути? тАФ самi собою виникають в душi читача i примушують вдумуватися в значення i значення людського життятАЭ.

Героiня роману Жанна тАФ один з найпривабливiших жiночих образiв в творчостi Мопассана. Проте тi страждання, на якi приречена Жанна, зовсiм не обмежуються причинами особистими i сiмейними, а сходять до загальних iсторико-соцiальних передумов. Духовна самота Жанни, що росте з роками, визначена не тiльки тим, що вона чужа буржуазним вiдносинам, що змiцнюються, з iх грабарюванням i не людянiстю, але i тим, що вона не може знайти близьких нею по духу людей серед iнших представникiв дворянсько-помiсного миру, що то замикаються в кастовiй зарозумiлостi, то вiдлякують ii своiю реакцiйною обмеженiстю або звiрячим виглядом.

Безупиннi нещастя, що обрушуються на Жанну, - смерть матерi, другоi дитини, чоловiка, батька тАФ загострюють самоту героiнi роману i примушують ii особливо переживати процес постiйноi втрати своiх iлюзiй. Жiнка епохи романтизму, Жанна любить жити в мрiях, до чого ii так розташовуi розмiрений i сонний помiсний побут. Нi монастирське виховання, нi сiм'я не пiдготували ii для життя дiяльного. Дiвчиною Жанна живе iлюзiями про очiкуюче ii свято життя, прекрасному, як схiд сонця, iлюзiями про велику любов, яка випаде на ii частку, про щасливий шлюб. Ставши матiр'ю, вона живе iлюзiями про сина, майбутнiм великiй людинi.. Як тiльки однi з цих iлюзiй гинули, на змiну iм приходили iншi, щоб загинути в свою чергу. Народження iлюзii, за яку Жанна чiпляiться, як би знаходячи в нiй значення свого iснування, i втрата ii, тАФ в цьому проходить все ii життя.

Хоча Мопассан i в деяких передуючих розповiдях вже говорив про те, як часто властиво людям жити iлюзiями i втрачати iх, не можна думати, що в своiму романi вiн тiльки i хотiв довести, що в народженнi i загибелi iлюзiй полягаi все людське iснування. Нi, з зiркiстю художника-реалiста Мопассан показав, що такого роду життя типове для Жанни як збiрного образу прекрасних у своiму родi, але бездiяльних, iнертних жiнок з дворянського середовища. Мопассан дiйсно любить Жанну, любить всю красу ii жiночого вигляду i, зокрема, ту ii високу людянiсть, яка ще не знiвечена буржуазними впливами, а, навпаки, мужнi протистояння ним. Але все це не виключаi критичного вiдношення письменника до Жанни, яке неважко уловити у рядi епiзодiв Омана i яке наростаi до його фiналу. До кiнця роману Жанна залишаiться безпорадною, розсiяною, напiвзлиденною старою i вважаi себе нещасною жiнкою. РЖ тут пiклування про неi добровiльно приймаi себе ii колишня служниця Розалi.

Полiтичний iдеал Мопассана був утопiчний. Письменник не був ворогом республiканського ладу у Францii, але вслiд за Флобером ратував за тАЮаристократичну республiкутАЭ. Стоячи далеко вiд полiтичноi боротьби, виражаючи до неi за прикладом того ж Флобера байдуже-зневажливе вiдношення, Мопассан мрiяв про те, щоб при владi перебувала iнтелектуальна верхiвка краiни, аристократiя розуму i таланту, або, по його виразу, тАЮмисляча аристократiятАЭ.

Незадоволенiсть Мопассана була направлена проти буржуазноi демократii, брехливiсть i формалiзм якоi не складали таiмницi для письменника. Тому, якщо вiн хотiв, щоб вiд iменi його батькiвщини говорила не тАЮнеосвiчена бiльшiстьтАЭ, а ii кращi, найобдарованiшi люди, це зовсiм не свiдчить про антидемократизм Мопассана. Вiн ненавидiв чванливих буржуа, яких тАЮмутить вiд одного вигляду трудового i пахнучого людською утомленiстю народутАЭ.

Найбiльш рiзко i непримиренно прозвучав протест Мопассана проти антинародноi дiяльностi в романi тАЮЛюбий другтАЭ(1885). Роман немов цiлком присвячений розвитку обурених слiв персонажа розповiдi тАЮВбивцятАЭ про тАЮпотiк загальноi розбещеностi, що захльостуi всiх, вiд представникiв влади до останнiх жебракiвтАЭ, нещадному показу того, тАЮяк все вiдбуваiться, як все купуiться, як все продаiться: посади, мiсця, вiдзнаки тАФ або вiдкрито, за жменю золота, або спритнiше тАФ за титул, за частку в прибутку або просто за поцiлунок жiнкитАЭ. Особливо правдиво i вражаюче змальована в романi тАЮЛюбий другтАЭ атмосфера загальноi продажностi буржуазного суспiльства. Саме з волi банкiра Вальтера i групи крупних бiржових спекулянтiв пов'язаний з ними мiнiстр Ларош-Матье, одурюючи палату депутатiв i громадську думку, таiмно затiюi iмперiалiстичну вiйну за захоплення Марокко, так звану тАЭтанжерськую експедицiютАЭ. Вiйна ця приносить ii iнiцiаторам десятки мiльйонiв, збагатить ряд мiнiстрiв i депутатiв. Вiйну за захоплення Марокко Францiя в 80-х роках ще не фiнансували, але цей епiзод роману представляi собою реалiстичне передбачення Мопассана, засноване на всьому акторi iмперiалiстичноi полiтики республiканцiв - опортунiстiв i, зокрема, на прикладi тих колонiальних вiйн (захоплення Тунiсу i Тонкiну), якi уряд Третьоi республiки вiв на початку 80-х рокiв потай вiд суспiльноi думки.

Безстрашно викриваючи повну пiдлеглiсть правителiв Третьоi республiки фiнансовому капiталу, iх байдужiсть до нацiональних i на

Вместе с этим смотрят:

"Грусть и святость" (Поэтическое богословие Николая Рубцова)

"Донские рассказы" Михаила Шолохова

"Живопись слова" в японской поэзии

"Записки из подполья" как исток философии экзистенциализма Ф.М. Достоевского

"Подпольный человек" Ф.И. Достоевского