Григорiй Михайлович Тютюнник

Мiнiстерство освiти i науки Украiни

Торгiвельно-економiчний коледж Киiвського нацiонального

торгiвельно-економiчного унiверситету

Реферат на тему:

ВлГригорiй Михайлович ТютюнникВ»

Виконала роботу:

студентка РЖ курсу

групи ФК-12

Бондаренко Полiна

Киiв 2009

План

1) Бiографiя

2) Творчий шлях письменника

3) Творча спадщина

4) ВлОддавали КатрюВ»

5) ВлТри зозулi з поклономВ»

1) Бiографiя

Григорiй Михайлович Тютюнник народився 5 грудня 1931р. в с. Шалiвцi Зiнкiвського району на Полтавщинi в Влсiм'i селян тАФ Тютюнника Михайла Васильовича i Тютюнник (до замiжжя Сивокiнь) Ганни Михайлiвни. Вони були вже в колгоспi тАФ батько плотникував, косив, пиляв осокорчики довгою дворучною пилкою, нишком готувався до екзаменiв у вчительський вуз. Мати працювала на рiзних роботах тАФ полола, в'язала, поливала i подавала снопи в барабанВ». Коли йому було 5 рокiв помер батько. ВлМiй батько, кажуть, був гарний собою, розумний, сильний i з лиця моложавий, бо пiсля першого одруження тАФ на РЗвзi Федотiвнi Буденнiй (1920 тАФ 1921 рiк) тАФ вiн не знайшов кращого заняття, нiж займатись поезiiю, геометрiiю, бондарством. Пiсля того, як батька забрали в тюрму в 1937р., взяв мене до себе батькiв брат Филимон Васильович Тютюнник, тАФ мати осталися замiжнi за iншим, а я пiшов до дядька. Сьогоднi я знаю, для чого взяв мене дядько. Вiн i його дружина, Наталя РЖванiвна Рябовецька, з сусiднього з нами хутора Троянiвка, вчили й виховували мене, а кажучи просто, були моiми батьками. Вони обоi працювали в школi. Дядя був бухгалтером, тьотя викладала украiнську мову й лiтературу. З того часу я запам'ятав ВлЯк упав же вiн з коняВ», ВлНа майданiВ». (..) Я любив i знав казки Пушкiна i безлiч украiнських народних казок, з яких я найбiльше люблю й зараз ВлКотигорошкоВ», тАФ прекрасна казка. Перечитував оце недавно тАФ диво, та й годi..В». Тож з 6-ти рокiв жив на Донбасi. Дядько зi своiю дружиною вiддали Григора до школи i через три роки почалася вiйна. Вл1938 року вiддали мене дядя i тьотя до школи в украiнський перший клас, який нараховував сiм учнiв. Думаю, що тут другi моi, сказати б, батьки дотримувались i принципових поглядiв щодо украiнськоi мови, освiти, культури взагалi.

Через два тижнi цей клас було лiквiдовано за малим контингентом, i я опинився в росiйському першому класi. З того часу i до 1962 року я розмовляв, писав листи (iнодi оповiдання) виключно росiйською мовою, окрiм рокiв 1942 тАФ 1949-го, коли я знов опинився в селi бiля матерi. До цього я був старцем в повному розумiннi цього слова. Сталося се так. На початку вiйни тьотя народила менi сестрицю. А дядю забрали на фронт. Уже в сорок другому роцi почався голод. Я iв тодi картопляну зав'язь, жолудi, пробував конину тАФ коли вона кипить, з неi багато пiни. Люди, дивлячись на змучену тьотю i на нас, голодненьких дiтей, порадили менi чкурнути до матерi на Полтавщину, щоб легше стало всьому сiмейству, тАФ голод як-не-як. Я так i зробив. Йшов пiшки, маючи за плечима 11 рокiв, три класи освiти i порожню торбинку, в котрiй з початку подорожi було дев'ять сухарiв, перепiчка i банка меду тАФ земляки дали на дорогу. Потiм харчi вийшли. Почав старцювати. Перший раз просити було неймовiрно важко, соромно, одбирало язик i в грудях терпло, тодi трохи привик.

РЖшов рiвно два тижнi. Через Слов'янськ, Краматорськ, Павлоград (чи Конград), Полтаву, Диканьку, Опiшню. А слiдом за мною, коли трохи полагодилося iз залiзницею, приiхала i бiдня моя тьотя з грудною сестричкоюВ».

Пiсля визволення Украiни вiд фашистськоi навали Тютюнник закiнчив птАЩятий клас сiльськоi школи i вступив до ремiсничого училища; восени 1947 року вiн одержав спецiальнiсть слюсаря i почав працювати на заводi iм. Малишева у Харковi.

Невдовзi вiн повернувся в село тАУ захворiв на легенi. Працював у колгоспi. Орав, потiм завербувався на Донбас. Будував Миронiвську ДРЕС, слюсарював, був шофером. Служив у Вiйськово-Морському Флотi (у Владивостоку).

Його призвали до армii. Чотири роки служив на Далекому Сходi. Потiм п¢ять рокiв навчався в унiверситетi на фiлологiчному факультетi. Саме тут вiн захопився лiтературною працею. Був iнiцiатором заснування студентського журналу тАЬ Промiнь тАЭ i редактором. Закiнчив Харкiвський унiверситет (1962). У тому ж роцi разом з дружиною iде на Донбас, де працюi у вечiрнiй школi. ВлА далi що? А далi я поiхав до Киiва, де, завдяки зусиллям багатьох людей i в першу чергу Анатолiя Андрiйовича Дiмарова, живу й по сьогоднi. В Киiвi була написана ВлЗав'язьВ». Зараз працюю над сценарiiм за ВлВиромВ» Григорiя. Обiцяють з осенi запустити фiльм, та хтозна, як воно там покаже. Амiнь.

(Киiв, 30 липня 1966 року. За книгою ВлУкраiнське словоВ» тАФ Т. 3. тАФ К., 1994.)В».

Зацiкавившись кiнематографом, Гр. Тютюнник працюi у сценарнiй майстернi Киiвськоi кiностудii iм. О. Довженка, тАФ створюi лiтературний сценарiй за романом Г. Тютюнника ВлВирВ».

Яким чином це стало можливим, адже в кiно потрапляють, як правило, люди, якi самi цього дуже прагнуть? Тут такого за молодим письменником не помiчалось. РЖ все-таки, вiн став автором сценарiю ВлВирВ». Сприяло цьому двi обставини. Перша: на той час украiнське кiно перебувало на творчому злетi, зросло кiновиробництво i потрiбнi були творчi iдеi та люди, якi могли iх втiлювати у формi сценарiю. Головним редактором кiностудii iм. О.Довженка тодi був Василь Земляк i для того, аби творчо i матерiально зацiкавити письменникiв для роботи в кiно, на кiностудii було створено сценарну майстерню, це була друга.

Рецензуi твори колег-кiнодраматургiв та фiльми. Переходить на редакторсько-видавничу роботу, а згодом повнiстю вiддаiться лiтературнiй творчостi.

Не будучи в змозi в усiй повнотi реалiзувати свiй талант в атмосферi чиновницького диктату над лiтературою, вiн нiби запрограмовуi свiй кiнець. Незатишно йому жилося ще з юних лiт. Завжди почував свою самотнiсть.

Водночас, зовнi нiби було все добре. Григiр любив товариство, нiколи йому його не бракувало, швидко сходився з людьми, був дотепний, артистичний, твори випробовував Влна публiцiВ» довiряв загаловi..

А в глибинi душi був пекельний бiль, який терзав безперестанно. ВлРЖ що я в Господа за людина!!! Нi в чому немаi менi анi мiри, анi втiхи тАФнi в любовi, нi в стражданнi, нi в захопленнях, нi в сумi пекельному. Неприкаянний я. Все б вирвати з душi й оновитися, все б спочатку почати, та несилаВ»,тАФ так писав у щоденнику.

Дiйснiсть i мрiя одночасно спiвiснували в ньому; перша змушувала думати, страждати, друга постiйно вабила, кликала за собою.. Його твори або втiлювали ВледоВ», або доповнювали його, бо письменнику пiдсвiдомо дуже хотiлося вилити в них i свою мрiю тАФ мрiю про душевну рiвновагу, недосяжну в цьому свiтi гармонiю. ВлЖити в добрiй приязнi з небом i землеюВ» тАФцi слова iз записника митця призначалися для повiстi про Артема Безвiконного, так i недописаноi. У них та релiгiя, до якоi прийшов Григiр Тютюнник у своiму самопiзнаннi, але що так i не стало надiйним опертям його свiтобачення.

ВлНа кожного Авеля по три КаiниВ»,тАФ так вiн характеризуi тогочасну моральну атмосферу в Украiнi. В суспiльствi вiн бачив жахливу прiрву мiж словом i дiлом. Бiль душi злився зi злiстю, що клекотала в ньому, але нiчого не змiнювала довкола. Душевний бiль дедалi поглиблювався. За всiii зовнiшньоi сили та мужностi насправдi був вiн незахищеним дитям на цiй землi, вразливим, щирим, чесним. Ще молодим вiн зробив для себе висновок: ВлЖиття у творчiй свiдомостi письменника начебто роздвоюiться: одна площина тАФ iснуюче, друга тАФ бажане. Це iдине джерело творчоi енергiiВ»

6 березня 1980р. Григiр Тютюнник покiнчив життя самогубством. Похований в Киiвi.

1989р. його творчiсть була посмертно вiдзначена Державною премiiю iм. Т. Г. Шевченка.

2) Творчий шлях письменника

Як вiдомо, проза Григора Тютюнника розвивалася в тому ж руслi, що й Влсiльська прозаВ» тАУ напрям, який утвердили в росiйськiй лiтературi Валентин Распутiн, Вiктор АстафтАЩiв, Федiр Абрамов, РДвген Носов, Володимир Бiлов, Василь Шукшин. Вони всебiчно й ТСрунтовно зображали сiльський побут, внутрiшню потребу укорiненостi людини, дослiджували масовий симптом тАУ порушення звтАЩязкiв з рiдною землею. Втрата престижу, знецiнення (внаслiдок тривалоi, починаючи вiд колективiзацii, насильницькоi полiтики на селi) сiльськоi працi, народних звичаiв, моралi. Цi письменники ставали на захист цiнностей, якi народ утверджував впродовж вiкiв, але якi були брутально розтоптанi соцiальними установками у ставленнi до села. Спорiдненiсть Тютюнникових творiв з Влсiльською прозоюВ» свiдчить, що вiн працював у руслi загального процесу, перебуваючи в центрi духовних пошукiв доби. Однак в Украiнi була своя специфiка, повтАЩязана з мовною проблемою. Якось письменник Василь Шкляр (iнтервтАЩю в ВлЛiтературнiй УкраiнiВ») слушно нагадав: у одному з виступiв на творчому обговореннi у Спiлцi письменникiв Григiр Тютюнник висловився проти зловживання термiном Влсiльська прозаВ»: ВлТа не робiть ви цього подiлу. Коли в мiстi немаi нi мови, нi нацii, нi народу, тодi лiтературу замiнюi Влсiльська прозаВ» тАУ це те середовище, в якому ще збереглася моваВ».

Тяжкi умови дитинства вiдiграли згодом iстотну роль i у виборi тем та сюжетiв, i у формуваннi свiтосприймання майбутнього письменника з його драматичнiстю як основною домiнантою: рання втрата батька, життя вдалинi вiд матерi, завданi вiйною моральнi й матерiальнi втрати тощо.

За знищене дитинство вiйною Тютюнник написав повiсть тАЬКлимкотАЭ, яку надрукував в газетi тАЬПравдатАЭ.

Григiр Тютюнник осмислював негативне, тяжке, болюче. Всупереч холодному, а подекуди й вiдверто ворожому ставленню до нього офiцiйноi критики твердо стояв на своiму, не вiдступив з обраного шляху. Вiн глибоко розумiв i вiдчував людей. Вiн творив образ народу, кожним оповiданням, кожним персонажем пiдтверджуючи слова Василя Симоненка: ВлНарод мiй i, народ мiй завжди буде, нiхто не перекреслить мiй народВ».

Творчiсть Григора Тютюнника маi загальнолюдське значення. Як влучно визначила Михайлина Коцюбинська, Влщось позачасове екзистенцiйно-загальнолюдське прозираi крiзь традицiйно-побутове, конкретно-iсторичне й нацiональнеВ» 1. У його творах поiднано повсякденне i вiчне. ВлТо наближаючись до ВлмитiВ», то вiддаляючись до ВлвiчностiВ», митець здiйснюi мiж ними безперервний духовний звтАЩязок. У конкретному малюнку зтАЩявляiться якась епiчна перспектива, щось вiд саги тАУ взяти хоча б дiiслiвну часову протяжнiсть назв: ВлОддавали КатрюВ», ВлСин приiхавВ», ВлУ Кравчини обiдаютьВ». Або тАУ вiдгомони прадавньоi числовоi символiки: ВлТри зозулi з поклономВ», ВлТри плачi над СтепаномВ».

Вiн належав до кола письменникiв, якi в часи короткоi ВлвiдлигиВ» були нещадними до фальшi, сприяли реабiлiтацii лiтератури, поверненню iй доброго iменi. Проте на його очах з початком застою в лiтературi знову утворився потiк поверховоi, лiтератури ВлсоцреалiзмуВ». Вiн був далекий вiд цього. Не вдавався й до iнтелектуальних, публiцистичних, iсторичних чи прогностичних вiдступiв, що тодi стало модним. Усе бачене й пережите правдиво, природно переплавлялося в художнi слово. Письменник зображав життя, яке знав достеменно i яке, крiм нього, нiхто б не зобразив. Його твори вiдповiдають формулi, яку Андрiй Тарковський дав кiнематографу, тАУ Влзафiксований часВ». Письмо Григора Тютюнника тАУ це невимушенiсть розвитку дii, легкiсть, розмовнiсть мови й разом з тим залiзна дисциплiна, вiдлитiсть форми. Твори були цiлiсними й досконалими.

Коли вчився у вечiрнiй школi(у Владивостоку), вперше пробуi писати (росiйською мовою).

Значний вплив на формування його лiтературних смакiв, на ставлення до лiтературноi працi справив його брат тАУ письменник Григорiй Тютюнник. Уже вiдтодi поступово формувались характернi прикмети творчоi iндивiдуальностi молодого письменника: постiйне невдоволення собою, наполегливi пошуки точного слова тАФ найпотрiбнiшого, найвиразнiшого, тАФ тривале обдумування кожного твору (i згодом, досить часто, тАФ попередня, до викладу на паперi, ВлапробацiяВ» iх в усних розповiдях). Перiод його лiтературного учнiвства лишився прихованим вiд стороннiх очей.

Перша зустрiч письменника з читачем (за пiдписом ВлГригорий Тютюнник-ТашанскийВ») тАФ оповiдання ВлВ сутiнкиВ» (рос. мовою: Крестьянка.тАФ 1961. тАФ № 5). ВлВ 1961 роцi написав першу новелу ВлВ сумеркиВ», i ВлКрестьянкаВ» ii надрукувала. Бiльше нiчого потiм не писав: сесiя, дипломна робота по психологiчному аналiзу Л. М. Толстого тАФ словом, нiколи було писати. До того ж пора було заходжуватись женитися, що я й зробив цiлком успiшно i щасливоВ».

1966p. вийшла перша його книжка ВлЗав'язьВ» (вид-во ВлМолодьВ»). ВлЗав'язьВ» була однiiю з тих книжок, якi засвiдчили новий злет украiнськоi прози i зробили популярним iм'я Гр. Тютюнника, воднораз вирiзнивши його серед творчоi молодi.

Журнал ВлДружба народов В» вiдзначив оповiдання Гр. Тютюнника як кращi в своiх публiкацiях 1967р.

У 1968р. Вл Литературная газета В» оголосила всесоюзний конкурс на краще оповiдання. Гр. Тютюннику було присуджено премiю за оповiдання ВлДеревiйВ». Твiр дав назву збiрцi (1969), до якоi увiйшли повiсть ВлОблогаВ» та кiлька оповiдань.

У 70-тi роки з'являються у пресi тАФ республiканськiй (ВлВiтчизнаВ», ВлДнiпроВ», ВлРанокВ») та всесоюзнiй (ВлДружба народовВ», ВлСельская молодежьВ», ВлСтуденческий меридианВ») новi твори Гр. Тютюнника. У Таллiннi виходить збiрка його оповiдань естонською мовою (1974). Журнал ВлСельская молодежьВ» у 1979р. повiдомляi, що його нагороджено медаллю ВлЗолоте пероВ» тАФ за багаторiчне творче спiвробiтництво. Виходять друком збiрки ВлБатькiвськi порогиВ», ВлКрайнебоВ» (Киiв, 1972, 1975), ВлОтчие порогиВ» (Москва, 1975), ВлКорiнняВ» (Киiв, 1978).

Тютюнник перекладав украiнською мовою твори В. Шукшина: 1978р. У видавництвi ВлМолодьВ» вийшла збiрка оповiдань та кiноповiстей ВлКалина червонаВ»; вiн перекладав i твори М. Горького (ВлСерце ДанкоВ»), РЖ. Соколова-Микитова (ВлРiк у лiсiВ») та iн.

На початку 70-х рокiв Гр. Тютюнник працював у видавництвi ВлВеселкаВ». Серед його продукцii тАФ настiльна книга-календар для дiтей ВлДванадцять мiсяцiвВ» (1974), у пiдборi матерiалiв до якоi виявився його лiтературний смак, мистецька вимогливiсть, повага до юного читача. Пише вiн i сам твори для дiтей, видаi збiрки оповiдань ВлЛасочкаВ» (1970), казок ВлСтепова казкаВ» (1973),ВлЛiсова сторожкаВ» тАФ цi твори про прекрасний свiт i гарних у ньому людей, про дива природа,вони по-новому розкрили талант письменника.

Героi цих творiв постають у свiтi злагоди й любовi серед свого звичного щодення, в якому автор умii пiдкреслити небуденне, найiстотнiше з того, завдяки чому людина завжди просвiчуiться тим особливим свiтлом духовностi.

В останнi мiсяцi життя письменник працював над повiстю ВлЖитii Артема БезвiконногоВ».

В 1963 тАФ 1964 pp. працюi в редакцii газети ВлЛiтературна УкраiнаВ», публiкуi в нiй кiлька нарисiв на рiзнi теми та першi оповiдання: ВлДивакВ», ВлРожевий морокВ», ВлКленовий пагiнВ». Молодiжнi журнали ВлДнiпроВ» та ВлЗмiнаВ» вмiщують новели ВлМiсячноi ночiВ», ВлНа згарищiВ», ВлУ сутiнкиВ», ВлЧудасiяВ».

А з якогось часу письменник покинув працю по редакцiях i видавництвах, цiлком вiддався власнiй художнiй творчостi.

У 70-х ВлзастiйнихВ» побачили свiт його книги новел ВлБатькiвськi порогиВ», ВлКрайнебоВ», ВлКорiнняВ», повiстi ВлКлимкоВ», ВлВогник далеко в степуВ».

Найдорожчою темою, а отже й iдеалом, письменника були i залишаться доброта, самовiдданiсть i милосердя людськоi душi в найрiзноманiтнiших проявах..

РД в Григора Тютюнника оповiдання, яке допомагаi нам збагнути не тiльки витоки його соцiального досвiду, а й усю драматичну життiву бiографiю поколiння Влдiтей вiйниВ», до котрого належав i сам письменник. Називаiться воно ВлСито, сито..В».

Незадовго до смертi письменника повiстi ВлКлимкоВ» (1976) i ВлВогник далеко в степуВ» (1979) були вiдзначенi в нашiй республiцi високоавторитетною премiiю iменi Лесi Украiнки, що присуджуiться за найвидатнiшi твори для дiтей та юнацтва. Повiстi Григора Тютюнника стали в один ряд з художньо найсильнiшими книгами про дiтей вiйни.

Григiр Тютюнник писав i для дiтей, i для дорослих. Уже сьогоднi класикою стали такi його ВлдорослiВ» твори, як ВлСмерть кавалераВ», ВлОддавали КатрюВ», ВлСин приiхавВ», ВлНюраВ», ВлТайна вечеряВ», ВлТри зозулi з поклономВ», ВлХолодна м'ята В».

Його оповiдання й новели аж нiяк не пiдходять пiд стандарти Влсоцiалiстичного реалiзмуВ», далекi вiд iлюстрування партiйних гасел, вiд нав'язуваного лiтературi фальшивого оптимiзму. Саме за те, що вiн не хотiв писати як усi, Г. Тютюнника постiйно переслiдували служителi правлячоi iдеологii. Його порятунком було те, що вiн не торкався полiтики, не використовував публiцистичних засобiв соцiального аналiзу актуальних сiльських проблем, не прагнув когось викрити, щось засудити. Зрештою, це тодi було практично неможливо. Вiн даi художнiйаналiз актуальних соцiальних проблем i, зокрема, проблем тогочасного села.

Воно постало в його новелах не причепурене, реальне, оживлене, за що Олесь Гончар назвав письменника Влживописцем правдиВ». Постало перед читачем у розмаiттi людських доль, характерiв. Григiр Тютюнник зумiв через душу людини передати дух того непростого часу, торкнутися болючих суспiльних проблем. Зробив вiн це дуже тонко, майстерно, без активного авторського втручання, накидання власних висновкiв i оцiнок.

Своiх героiв Григiр Тютюнник не iдеалiзуi, не надiляi якимись особливими рисами характеру. В основному це звичайнi сiльськi люди жiнки, чоловiки, старенькi, дiти. Серед них немаi лише позитивних чи негативних. Людина постаi мов жива. До того ж говорить вона не правильною лiтературною, що можна спостерегти в багатьох iнших авторiв, а природною для неi мовою.

У 1961 р. журнал ВлКрестьянкаВ» друкуi оповiдання Григора Тютюнника ВлВ сумеркиВ»,написане росiйською. Тодi ж вiн перекладаi його украiнською. Вiдтодi з рiдною мовою не розлучаiться вже нiколи.

В останнi мiсяцi життя письменник працював над повiстю "Житii Артема Безвiконного".

У школi с. Щотове на Луганщинi у 1988 р. вiдкрито лiтературний музей Григора Тютюнника, а на шкiльному подвiртАЩi йому споруджено памтАЩятник. Оповiдання й повiстi письменника перекладено багатьма iноземними мовами.

Нещодавно (2006 року) у видавництвi тАЮГрамотатАЭ вийшли друком тАЮВибранi творитАЭ Григора Тютюнника.

Фiльми

Екранiзованих творiв Григора Тютюнника не дуже багато: короткометражнi ВлОддавали КатрюВ» Петра Марусика, ВлСкляне щастяВ» Ярослава Ланчака (за оповiданням ВлСин приiхавВ», обидва тАУ 1980), ВлГрамотнийВ» Станiслава Чернiлевського, повнометражна тАУ ВлКлимкоВ» Миколи Вiнграновського (1984) i к.м. ВлТри плачi над СтепаномВ» Володимира Шалиги (1997).

Першими до прози Григора Тютюнника звернулися молодi дебютанти Петро Марусик i Ярослав Ланчак, щойно закiнчивши Киiвський iнститут театрального мистецтва. Перший екранiзував ВлОддавали КатрюВ», другий тАУ ВлСин приiхавВ».

3) Творча спадщина

Творчий спадок Григора Тютюнника кiлькiсно невеликий укладаiться у двотомник, що з'явився 1984 р. Жанрово одноманiтний тАФ це новели, оповiдання, кiлька повiстей. Нешироке також i тематичне коло його творiв. Найглибшим болем Григора Тютюнника було сучасне йому село. З нього вiн вийшов сам, там жила мама.

Тому, безперечно, саме сiльська тематика була дуже спокусливою для багатьох тогочасних прозаiкiв. Але в ii освоiннi Г. Тютюнник iде власним шляхом.

Власнi твори:

Бiла мара Дит. Оповiдання

Бушля Дит. Оповiдання

Вогник далеко в степу Худ. Повiсть 1979

Громовик Дит. Казка

Додому, додому.. Дит. Оповiдання

Зав'язь Худ. Оповiдання

Климко Худ. Повiсть 1976

Ласочка Дит. Оповiдання

Лiсова сторожка Дит. Оповiдання

На згарищi Худ. Оповiдання 1966

Нiчний злодiй Дит. Оповiдання

Однокрил Дит. Оповiдання

Степова казка Дит. Казка

Три зозулi з поклоном Худ. Оповiдання

Як спiймали розбишаку Дит. Оповiдання

Переклади:

Пригоди барона Мюнхаузена (авт. Рудольф Ерiх Распе) Гум. Повiсть.

4) ВлОддавали КатрюВ»

Однiiю з центральних у творчостi Григора Тютюнника була маргiнальна проблематика (в лат. мовi marginalis тАУ той, який знаходиться скраю. В лiтературознавчому розумiннi йдеться про людей, якi опиняються мiж селом i мiстом, тобто вихiдцiв з села, якi стають мiськими жителями). Свого часу вона цiкавила РЖ.Франка, Панаса Мирного. У ХХ ст. маргiнальнi характери стають обтАЩiктом художнього дослiдження В.Пiдмогильного(ВлМiстоВ», ВлНевеличка драмаВ»).

Григiр Тютюнник сам народився в селi, хоч бiльшу частину життя прожив у мiстах. Село постiйно вабило його до себе. Тому йому близький i зрозумiлий стан людини, яка опиняiться мiж селом i мiстом.

Довколишнi життя давало поживу для роздумiв над цими проблемами. В повоiнний час, а особливо в 50-60-тi роки, мала мiсце масова мiграцiя сiльськоi молодi до мiста, до так званого кращого, легшого життя, подалi вiд важкоi працi на землi. Це був обтАЩiктивний процес, але його значно прискорював досить ганебний стан тогочасного села, зумовлений недалекоглядною, шкiдливою полiтикою правлячоi партii.

Г. Тютюнник маргiнальнiй темi присвятив кiлька своiх творiв: ВлСин приiхавВ», ВлОддавали КатрюВ», ВлДень мiй суботнiйВ». Маргiнальнi мотиви звучать i в iнших новелах, оповiданнях.

Класичним у цьому маргiнальному ряду i оповiдання ВлОддавали КатрюВ». Восени з Донбасу приiздить молодша донька хутiрського лавочника Степана Безверхого, щоб сповiстити про своi замiжжя. В селi женихiв нема, а Катрi пiшов третiй десяток тАУ тож мусять о д д а в а т и.

Родина готуiться до весiлля. В його розпалi, нарештi, зтАЩявляiться наречений тАУ зрусифiкований жевжик. Дiвчина мусить iхати з ним. Це фабула оповiдання. Вона, як бачимо, досить проста. В центрi сюжету тАУ пiдготовка до весiлля i його опис. Оповiдь ведеться у звичнiй уже для Тютюнника манерi: непоспiшливо, з детальними побутовими подробицями, якi часто несуть у собi пiдтекстовий змiст, поглиблюючи думку, доповнюючи його поза сюжетною iнформацiiю. Так, скажiмо, про Катрину вагiтнiсть дiзнаiмося з ii втомленостi, Влнедiвочоi печалi в очахВ», Влбiлого просторого плаття, що приховувало станВ».

Звичайно, в центрi твору тАФ доля Катрi, ii родини. Це насамперед кидаiться в очi i найбiльше хвилюi читача. Але, розкриваючи внутрiшнiй стан своiх героiв, показуючи iхнi переживання, ретельно вимальовуючи характери, поведiнку, письменник тим самим порушуi ряд важливих, актуальних i сьогоднi проблем. Серед них найболючiша тАУ стан украiнського села. З катрями, що вiдтАЩiжджають на донбаси, лишаючи вдома старiючих батькiв, воно руйнуiться, вiдмирають вiковiчнi традицii народу, на якi вiн мiг би обпертися в своiму вiдродженнi. З цим болючим, складним, суперечливим i водночас неминучим процесом мiграцii нiвелюються, вихолощуються людськi душi, вони наче млiють.

Згадаймо опис Катриного весiлля, той момент, коли гостi починають спiвати. Навiть наречена забуваi за свiй стан непевностi i тривоги. Молодий, який спочатку не викликав симпатii, посмiхаiться тАУ Влвиявилося, що смiх у нього тихий, мтАЩякий, як у захопленого хлопчакаВ». Пiд час ритуалу виконання давньоi украiнськоi пiснi всi присутнi мовби перероджуються, повертають iстинне своi iство: ВлЗдавалося, не десятки людей спiвало ту пiсню, а одна многогласа душатАж Ще вчора Олексiй Цурка тинявся в селi бiля клубу птАЩяненький, шукаючи собi ВлворогаВ», щоб одвести душутАж Ще недавно Параска Жмуркова з пiною на губах гризлася з сусiдкою Ялосоветою Кравченчихою за межу, як орали на зимутАжА сьогоднi всi вони плечима до плiч сидiли за столами й спiвали пiсню, знану ще з дитинства, i були схожi на слухняних i поштивих дiтей одних батька-матерi. Вони то були тАУ i не вониВ». Важливий змiст приховано за цими рядками. В них тривога автора за долю свого народу, який так невмiло живе на своiй Влне своiй землiВ», пiдрубуi своi коренi. В них тАУ обтАЩiднати i направити цей народ на праведний шлях i болюча реальнiсть, вiд якоi нiкуди подiтися. Але це все тiльки у пiдтекстi. Григiр Тютюнник не вдаiться до моралiзувань, не береться до вирiшення проблеми. Вiн тiльки будить думку читача, примушуi його замислитись над долею героiв i, можливо, над своiю.

Утворенi нiби непомiтно, але постiйно вiдбуваiться змагання мiж тим, як маi бути, i тим, що i. Це, власне, протирiччя мiж старим i новим, хоч воно i розгортаiться у нетрадицiйному ракурсi тАУ авторська симпатiя на боцi першого. Тютюнник спостерiгаi неминучий наступ нового, вихолощеного радянськими порядками життя з глибоким сумом. Недарма на всiх сторiнках звучить мiнорна нота, весiлля завершуiться вiдтАЩiздом молодих, iхнiми поспiшливими зборами i снiгом, першим осiннiм ще снiгом тАУ всiм стаi холодно, незатишно, в душах зтАЩявляiться якась непояснима пустка. Степаниха Влзаходиться плачемВ», Степан Влзгорблено йде до погрiбникаВ», а Катря з вiконця машини все дивиться i дивиться на рiдне село, Вла коли хутора не стало видно, схилилася чоловiковi на груди й занiмiла, тiльки плечi iй дрiбно тремтiлиВ». Вся ця невiдомiсть попереду лякаi, людина почуваiться самотньо i беззахисно, хоч сама вибираi собi такий шлях.

А все могло бути iнакше, якби люди згадали про те старе, яке так прагнув опоетизувати письменник, i це йому вдалося зробити через блискучий опис Катриного весiлля. Воно вiдбуваiться з дотримання майже всього давнього обряду, хоч молодi i противилися тому. Те старе i в образах батькiв Катрi, iхньому бажаннi бачити хоч наймолодшу доньку вдома. Те старе могло б вiдродитися випробуваним уже життям, могло б принести гармонiю душам людей, витiснити звiдси страх i непевнiсть, стати iдиним надiйним опертям. Згадаймо Катрю тАУ вона постаi сполоханим в свiтi звiрятком, загнаним в сiтi звiрятком, навiть не може виплакатися перед батьками, повiдати iм найсокровеннiше тАУ сором i страх заполонюi всi iншi почуття.

Прикметна з цього приводу алегорична деталь, на яку варто звернути увагу. Це стара, ще бабина хустка. Катря постiйно кутаiться в неi, прикриваючи свiй великий уже живiт. Ця хустка зберiгалася на днi скринi Вляк найдорожчий скарб, що кожноi осенi перекладався горiховим листям вiд молi та задля пахощiвтАжВ». Але чи вiзьме ii вона з собою далеку дорогу, в чужi iй свiти тАУ тобто чи ж збереже памтАЩять, чи не вiдречеться вiд себе у зросiйщеному донбаському краi, соромлячись не лише своii рiдноi мови, а й тiii пiснi, яка здатна пiдняти на своi крила високо-високо? На цi питання автор не даi вiдповiдь. Нам до роздумiв лишаiться лише сумний-пресумний Катрин останнiй погляд.

5) ВлТри зозулi з поклономВ»

В автобiографii Григора Тютюнника i такi рядки: ВлУ тридцять сьомому роцi, коли батьковi сповнилося рiвно сорок, його заарештували, маючи на увазi полiтичний мотив, i пустили по сибiрських степах тАжВ». Тiльки у серединi 50-х батька письменника було реабiлiтовано посмертно.

Новела ВлТри зозулi з поклономВ» маi бiографiчну основу, але про репресii сталiнського режиму за життя Григора Тютюнника заборонялося навiть згадувати, тому довгий час цей твiр не публiкувався. Коли ж його надрукували в журналi ВлРанокВ», то цензура внесла правку: ВлСибiр несходимуВ» було виправлено на Влцей свiт несходимийВ». Цiкаво, що в текстi новели тАУ в останньому листi батька тАУ i такий коментар вiд iменi юнака: ВлСибiр несходимуВ» було нерiшучою рукою закреслено густим чорним чорнилом, а вгорi тою ж рукою написано знову: ВлСибiр несходимуВ». Якщо цензор у 30-х роках не побоявся залишити цю фразу, розумiючи ii важливiсть для рiдних репресованого, то в час написання новели навiть натяку на мiсце заслання не допускалося. Такою жорстокою була i залишилась радянська дiйснiсть.

Попри драматизм суспiльних колiзiй, вiдображених у творi завуальовано (з листа батька: ВлРоблю я тут, як i дома: вiкна (тiльки не для хат), дверi (тiльки не фiльончастi), столи, ослони, ложки хлопцям рiжу на дозвiллi крадькоматАжВ»;лише згадка про ВлСибiр несходимуВ»), це новела про кохання. Так само вважаi автор, бо творовi передуi епiграф ВлЛюбовi всевишнiй присвячуiтьсяВ».

Кохання, змальоване Григором Тютюнником, i звичайне, i незвичайне водночас. Звичайне тАУ перед читачем любовний трикутник. Незвичайне тАУ персонажi цiii iсторii сягають таких вершин душевноi чистоти, вiрностi, щиростi, вiдкритостi, що це викликаi пронизливий щем i захоплення високiстю iхнього внутрiшнього свiту. Адже любов Марфи до одруженого чоловiка тАУ красеня Михайла тАУ нi для кого не була таiмницею: нi для самого Михайла, нi для його дружини. Хiба що Марфин чоловiк Карпо не помiчав нiчого, бо жив досить приземленими iнтересами. Через вдало знайдену деталь тАУ Карпо Влнад галушками катуiтьсяВ» тАУ вiдтворюiться i внутрiшнiй свiт цього персонажа, i нещасливе замiжжя Марфи.

РЖ Соня, i Марфа самовiддано кохають Михайла тАУ ВлсоколатАж ставного такого, смуглого,В» з чорними очима. Мати оповiдача, знаючи про Марфине почуття, не вбачала в нiй суперницю. Спочатку тАУ бо вiрила у поряднiсть Михайла, що пiдкреслюiться таким дiалогом:

ВлтАФ Ти, Михайле, кажу, хоч би разочок на неi глянув. Бачиш, як вона до тебе свiтиться.

А вiн:

тАФ Навiщо ж людину мучити, як вона й так мучиться?В»

А потiм, коли чоловiка заарештовано, жiнок зблизило горе.

У свою чергу, Марфа розумiла безнадiйнiсть свого почуття до одруженого Михайла, хорошого сiмтАЩянина i батька. Вона жила тим, що могла бачити його, поспiвати або погомонiти з ним. Пiсля арешту Михайла Марфа живе листами вiд нього. Вона перша вгадуi, що i вiсточка, силою своiх почуттiв так зворушуi доброго сiльського поштаря дядька Левка, що той протягуi iй дорогий конверт, адресований Сонi: ВлВона хапаi з Левкових пучок листа тАУ сльози рясно катяться по щоках тАУ пригортаi його до грудей, цiлуi в зворотну адресутАжВ».

Композицiя новели тАУ це переплетiння голосiв Сонi, Михайла, iхнього сина, це й обрамлення тАУ дорослий син розпитуi матiр про минуле, бо його бентежить щоразу пильний погляд Марфи. Характер батька, як i весь трагiзм цiii незвичайноi iсторii, розкриваiться в останньому листi Михайла. Це дуже чесна, правдива людина, тому, напевно, й потрапив до сталiнських таборiв. З усiiю прямотою вiн пише дружинi: ВлНе суди мене гiрко..Я чую щодня, що десь тут коло мене ходить Марфина душа нещасна. Соню, сходи до неiтАжСходи, моя iдина в свiтi Соню! Може, вона покличе свою душу назад, i тодi до мене прийде забуття хоч на хвильку.

Обнiмаю тебе i несу на руках колиску з сином, доки й житимуВ».

У цих рядках тАУ уся складнiсть перипетiй життя, якi часто неможливо класифiкувати однозначно: де чорне? де бiле? а де iхнi вiдтiнки? Тому як пiдсумок звучать слова юнака:

ВлА ще думаю:

ВлЧому вони не одружилися, отак один одного чуючи?В»

тАФ Тодi не було б тебетАжтАФ шумить велика Влтатова соснаВ».

Побувати в цьому селi я мрiяла бiльше року, з того часу, як вiдкрила для себе свiт творчостi Григора Тютюнника. Взагалi-то про братiв-письменникiв Григорiя i Григора Тютюнникiв я знала й ранiше, але познайомитися з iхньою творчiстю безпосередньо, ВлвпритулВ», усе якось не випадало. РЖ от рiк тому нарештi придбала в Киiвi на Петрiвцi збiрку ВлОблогаВ» молодшого з братiв тАФ Григора. Вiдтодi цей томик став для мене чимось бiльшим, нiж просто улюблена книга. Коли менi набридаi все навколо тАФ сiмейнi негаразди, дощ за вiкном, полiтики у телевiзорi, тАФ я кидаю всi справи, забираюся з ногами на канапу, вiдкриваю навмання книжку i почитаю вкотре перечитувати знайомi новели та оповiдання. Про Устима та Оляну тАФ подружжя похилого вiку, чиi стосунки можна було б назвати iдеальними, якби не одна iсторiя давно минулих лiт. Про сторожа артiлi i учасника трьох воiн Мусiя Приходька, якому райсобез не даi Влмашину на трьох колесахВ» через те, що Кулiша його ноги Влна два сантиметри довша, нiж требаВ». Про хлопчика Олеся, якого всi навкруги називають диваком, бо йому Влжалко плiточки, що ii може з'iсти щукаВ».

У творах Григора Тютюнника стiльки правди життя, що читати iх вiдсторонено, без щему в горлi, неможливо. РЖ водночас навiть у дуже сумних речах, таких як повiсть ВлКлимкоВ», оповiдання ВлПеред грозоюВ» чи ВлВуточкаВ», автор залишаi читачевi промiнь вiри. Нiби промовляючи: ВлЖиття тАФ складне, але варте того, щоб його любитиВ». РЖ це вiдчувати особливо дивовижно, знаючи, що сам письменник пiшов з життя за власною волею..

На вiдмiну вiд радянських часiв, сьогоднi твори Григора Тютюнника вивчають у школi. Втiм ВлпроходитиВ» письменника на уроках тАФ ще не означаi його почути. Тож твори Тютюнника своiй племiнницi я вирiшила почитати вголос. Вона слухала з цiкавiстю, але по-справжньому ожила, коли в одному з оповiдань почула згадку про ii рiдне мiсто Охтирку. В iнших були посилання на Зiнькiв, Опiшню, Гадяч, Ворсклу, Псел тАФ топонiми iй теж добре знайомi. Зрештою, ми знайшли карту Полтавськоi областi i з'ясували, що Шилiвка тАФ село, де народилися Григiр i Григорiй Тютюнники, тАФ розташоване неподалiк Зiнькова, а, отже, й не так далеко вiд Охтирки. ВлВирiшено, тАФ взяла в руки iнiцiативу племiнниця. тАФ Ми здiйснимо подорож з лiтературним вiдтiнком!В».

Свiтлана НАКОНЕЧНА.

Використана лiтература

1) Григорiй Костюк, журнал ВлУкраiнаВ» 1984р.

2) РДвген Петренко ВлКритика украiнськоi лiтератури ХХ ст.В», видавництво ВлРЖрпiньВ», Харкiв, 1992р.

3) О. Северин, Т.Цибань ВлДовiдник з украiнськоi лiтературиВ», ВД ВлШколаВ», 2004р.

4) ВлВелика енциклопедiя видатних людейВ»,ВД ВлПромiньВ»,2006р. ВлДерево пiзнанняВ»,2007 р.

5) П.П. Хропко ВлУкраiнська лiтератураВ», ВД ВлОсвiтаВ», 1997р.

6) Книга ВлУкраiнське словоВ» тАФ Т. 3. тАФ К., 1994.

7) Стаття ВлТютюнникиВ» О. Наконечноi. тАУ Одеса. (2004р.)

Вместе с этим смотрят:

"Грусть и святость" (Поэтическое богословие Николая Рубцова)

"Донские рассказы" Михаила Шолохова

"Живопись слова" в японской поэзии

"Записки из подполья" как исток философии экзистенциализма Ф.М. Достоевского

"Подпольный человек" Ф.И. Достоевского