Декабристи i Шевченко

Змiст

Вступ

1. На землi, политiй кровтАЩю декабристiв

2. Наснаженi iдеями декабристiв

3. Нескорений Прометей

Висновки

Список використаноi лiтератури

Вступ

Багатогранна революцiйна, громадсько-полiтична й лiтературна дiяльнiсть перших росiйських дворянських революцiонерiв-декабристiв склала цiлу епоху в iсторii суспiльного життя Росii. Революцiйнi традицii декабристiв стали найцiннiшим надбанням для наступних поколiнь борцiв проти самодержавства, крiпосництва, капiталiстичного гноблення. iх революцiйний подвиг послужив запалюючим прикладом самовiдданостi й мужностi в боротьбi за iнтереси народiв Росii.

Серед шанувальникiв декабристiв i соратникiв революцiйних демократiв був великий син украiнського народу Тарас Григорович Шевченко тАУ генiальний поет i талановитий художник, беззавiтний борець проти самодержавства i крiпосництва. Усе своi свiдоме життя вiн вiддав служiнню народовi.

Т.Г. Шевченко глибоко цiкавився подвигом революцiонерiв-декабристiв i прославив iх безсмертну справу у своiх поетичних творах, на сторiнках щоденника, де назвав iх Влблаговiсниками свободиВ». Для украiнського поета були близькi й дорогi твори декабристiв-поетiв i прозаiкiв: К.Ф. Рилiiва, В.К. Кюхельбекера, О.РЖ. Одоiвського, О.О. Бестужева-Марлiнського, Ф.М. Глiнки та iнших. В них вiн черпав натхнення для боротьби, iдеi в революцiйнiй творчостi, вбачав взiрець служiння лiтератури iнтересам народiв Росii, пригнобленоi царським деспотизмом i помiщиками. Особисто зустрiчаючись з колишнiми декабристами, Т.Г. Шевченко вiдверто симпатизував борцям, якi першими пiдняли збройну руку на царизм i феодально-крiпосницький лад.

1. На землi, политiй кровтАЩю декабристiв

Повстання декабристiв на Сенатськiй площi в Петербурзi i на заснiжених полях Украiни провiстили початок визвольного руху в Росii. Дзвiн кайданiв засланих в Сибiр на каторгу декабристiв пробуджував до активноi дiяльностi нове поколiння борцiв, революцiйних демократiв. Революцiя, як i ранiше, стояла бiля порога поневоленоi самодержавством i придавленоi крiпосним рабством Росii.

Життя й дiяльнiсть генiального украiнського поета i талановитого художника, революцiйного демократа Т.Г. Шевченка (1814-1861) невiддiльнi вiд загальноросiйського визвольного руху проти самодержавства й крiпосництва. ВлВизволення особи й маси вiд рабства в усiх його видах i проявах, тАУ писав революцiйний демократ П.А. Грабовський, тАУ стало його заповiтною думкою, завданням i справою життяВ».

Думки i помисли великого Кобзаря зверталися до мiльйонiв селян, що скнiли в ланцюгах крiпосного рабства. Поневоленi селяни вiками мрiяли про землю i волю, пiднiмалися на повстання проти помiщикiв. На захист iх горою стали революцiйнi демократи, якi виступили за знищення помiщицькоi власностi на землю i селян.

ВлЦi революцiйнi думки, тАУ писав В.РЖ. Ленiн, тАУ не могли не снувати в головах крiпосних селян. РЖ якщо вiки рабства настiльки забили й притупили селянськi маси, що вони були нездатнi.. нi на що, крiм роздроблених, поодиноких повстань, скорiше навiть ВлбунтiвВ», не освiтлених нiякою полiтичною свiдомiстю, то були i тодi вже в Росii революцiонери, якi стояли на боцi селянства..В». Захисниками селян виступили О.М. Радищев, декабристи, В.Г. Бiлiнський, О.РЖ. Герцен, петрашевцi, Т.Г. Шевченко, М.Г. Чернишевський, О.М. Добролюбов, М.О. Некрасов та iх численнi послiдовники. Вони словом i дiлом боролися проти самодержавства й крiпосництва i в цьому iх велика iсторична заслуга.

ВлНа дiлi, тАУ писав В.РЖ.Ленiн про революцiйних демократiв, тАУ саме вони були великими дiячами тiii епохи..В».

Суспiльно-полiтична дiяльнiсть Т.Г. Шевченка почалася в кiнцi 30-х рокiв, коли лютувала самодержавно-помiщицька реакцiя. Царський уряд пiсля повстання декабристiв тримав пiд невсипущим наглядом жандармiв усi сфери громадського життя, намагався пiдпорядкувати iнтелiгенцiю впливовi офiцiальноi iдеологii самодержавства, задушити будь-якi спроби критично мислити й протестувати проти iснуючого ладу. Незважаючи на такi гнiтючi умови, Т.Г. Шевченко сформувався як революцiйний демократ, став незламним борцем проти самодержавства й крiпосництва, знайшов собi немало однодумцiв, послiдовникiв i соратникiв.

РЖ.Я. Франко вiдзначав, що Т.Г. Шевченко виступив Вляк живий дiяч, як робiтник i борець за потоптанi людськi права всього поневоленого мужицтва, всього обiдраного i скривдженого довговiковою iсторiiю украiнського народу, як защитник усiх кривджених, гноблених i переслiдуванихВ».

Дитинство i юнiсть Т.Г. Шевченка припали на бурхливий час. В груднi 1825 тАУ сiчнi 1826р. на Киiвщинi палало повстання солдатiв i офiцерiв Чернiгiвського пiхотного полку, який знайшов найщирiшi симпатii серед пригнобленого народу. Ставлення селян до повстанцiв описав РЖ.РЖ. Горбачевський тАУ один з учасникiв декабристського руху: ВлЗдавалось, селяни, при всiй iх неосвiченостi, розумiли, якi вигоди можуть мати вiд успiхiв Муравйова; вони привiтно приймали його солдатiв, турбувалися про них i постачали iх усiм з лишком, бачачи в них не квартирантiв, а захисникiвВ»⁵. Зокрема, щире спiвчуття повстанцi знайшли серед селян Мотовилiвки, Мар'янiвки, Пологiв та iнших сiл Василькiвського повiту.

На початку 1826р. заворушення селян, що тривали кiлька мiсяцiв, почалися в Черкасах, Виковiй Греблi, Матяшах, Пищиковi, Синявi, Яблунiвцi, Ольшаницi, Сорокотягах та iнших селах Василькiвського повiту на Киiвщинi. Вони були безпосереднiм вiдгуком на повстання декабристiв Чернiгiвського полку. Селяни навiть пiдбурювали солдатiв Низовського, Днiпровського та iнших пiхотних полкiв до повстання за прикладом чернiгiвцiв.

З Василькiвського повiту центр селянського руху перемiстився до Уманського повiту, де селяни свято зберiгали спогади про Колiiвщину тАУ велике антифеодальне повстання 1768р. Тут у квiтнi 1826р. солдат Днiпровського пiхотного полку Олексiй Семенов пiдняв на боротьбу проти помiщикiв селян РЖванькова, Мошурова, Романiвки. Вони громили панськi маiтки, арештовували помiщикiв, посесорiв, економiв, описували майно. Мiсцевiй владi при допомозi карального загону вдалося придушити повстання. Однак воно мало широкий резонанс в iнших повiтах Киiвщини.

Помiщик П.В. Енгельгардт у 1829р. взяв 15-рiчного крiпака Тараса до свого двору козачком-слугою. РЖ вiдтодi почалися тяжкi поневiряння непокiрного Шевченка, який не схиляв голови перед панами та iх посiпаками за це зазнавав кари й знущання.

Вiд'iжджаючи на службу до м. Вiльно (Литва), Енгельгардт узяв з собою i дворових людей та слуг, серед яких опинився й Шевченко. У Вiльнi майбутнiй художник i поет вперше познайомився з суспiльно-полiтичним рухом студентiв Вiленського унiверситету, вивчав культуру польського i литовського народiв.

Перебування у Вiльнi прискорило визрiвання полiтичноi свiдомостi молодого Шевченка. За його власним визнанням, саме тодi вiн почав задумуватися над соцiальною несправедливiстю в самодержавно-крiпосницькому суспiльствi: ВлЯ вперше тодi прийшов до думки, чому i нам, нещасним крiпакам, не бути такими ж людьми, як i iншi вiльнi стани?В»[1]
.

У Вiльнi Т.Г. Шевченко став свiдком бурхливих подiй польського повстання 1830тАУ1831 pp., яке схвилювало передовi сили усiii царськоi Росii. Воно справило на нього глибоке й незабутнi враження: на все життя вiн зберiг симпатii до польських революцiонерiв.

Залишивши службу у Вiльнi, Енгельгардт переiхав до Петербурга. В лютому 1831р. у столицю етапним порядком пiд вартою солдатiв були доставленi його крiпаки. Разом з ними прибув i Т.Г. Шевченко.

Переiзд до Петербурга, який був найбiльшим у Росii центром культури й освiти, суспiльно-полiтичного життя, започаткував нову й особливо важливу сторiнку в життi Т.Г. Шевченка, який знемагав i губив свiй талант у неволi. На його Влневiдступне проханняВ» Енгельгардт у 1832р. законтрактував Тараса на чотири роки до художньоi майстернi В.Г. Ширяева (теж колишнього крiпака) i мав намiр пiдготувати з нього власного художника-крiпака.

Так Т.Г. Шевченко став учнем цехового майстра. У майстернi Ширяева вiн не лише вчився малювати, а й виконував багато виснажливих робiт для господаря. РЖнодi художник РЖ.К. Зайцев влаштовував для учнiв-пiд-майстрiв читання творiв О.С. Пушкiна i В.А. Жуковського. На таких вечорах бував i Шевченко. Часто ночами Тарас ходив до Лiтнього саду, де малював скульптури, а згодом почав писати вiршi.

Пiд безпосереднiм враженням тяжкого пiдневiльногоВ» життя селянства Украiни i його боротьби проти гнобителiв Т.Г. Шевченко почав свою дiяльнiсть як поет i художник. Традицii визвольного руху надихали його поетичну творчiсть iдеями боротьби за волю. ВлПоезiя Шевченка, тАУ писав П.А. Грабовський, тАУ пройнята прагненням людей визвольноi епохи, свiтлими iдеалами! правди й братства..В».

У Петербурзi вийшла у свiт перша збiрка поезiй Т.Г. Шевченка пiд назвою ВлКобзарВ», чим пiдкреслювалася ii глибоко народна основа. ВлУ 1840 роцi, тАУ писала бiльшовицька газета ВлПуть ПравдыВ», тАУ вiн випускаi свiй вiдомий збiрник вiршiв ВлКобзарВ», який вiдразу висунув його в розряд найвидатнiших нацiональних поетiвВ». За своiми переконаннями Шевченко Вл..виявився демократом, спiвцем пригнiчених мас народуВ».

Кожний рядок вiршiв ВлКобзаряВ», наснаженого визвольними iдеями, примушував читача замислюватися над долею батькiвщини та ii крiпакiв-селян. Образ волi вставав i кликав до боротьби, що робило цю невелику книжку соцiально загостреною, полiтично спрямованою проти гноблення, тиранства й неправди. ВлКобзарВ» тАУ це виклик гнобительському ладовi, початок завзятоi боротьби Т.Г. Шевченка проти ненависного самодержавства й крiпосництва.

З доброзичливою позитивною рецензiiю, автором якоi був В.Г. Бiлiнський, виступив журнал ВлОтечественные запискиВ» (1840, №5). ВлРЖм'я Т. Шевченка, тАУ зазначалося в рецензii, тАУ якщо не помиляiмося, вперше ще з'являiться в росiйськiй лiтературi, i нам тим приiмнiше було зустрiти його на книзi, що повнiстю заслуговуi схвалення критикиВ». Великий критик, всупереч поглядам прихильникiв теорii офiцiальноi народностi, обстоював право украiнських письменникiв писати твори рiдною мовою.

Вихiд у свiт ВлКобзаряВ» и прихильнiсть до нього передовоi критики зробили iм'я Т.Г. Шевченка популярним в Росii i на Украiнi, сприяли швидкому зростанню числа щирих шанувальникiв, прихильникiв i однодумцiв поета, знаменували вступ його в лiтературу й активне суспiльно-полiтичне життя.

У захопленнi вiд ВлКобзаряВ» був i великий росiйський актор М.С. Щепкiн, який спiвчував декабристам. Вiн постiйно жив у Москвi. ВлВiршi, тАУ писала в спогадах правнучка актора, тАУ зразу ж зачарували Щепкiна, i вiн один з перших угадав у Шевченковi майбутнього великого поета. Вiн почав пропагувати в лiтературних i професорських колах Москви.. вiршi молодого поета i читав iх постiйно. Особливо гарно, кажуть, читав вiн ВлДуми моi, думи моi..В».

Декабристiв захоплювала героiчна тема гайдамацького руху. К.Ф. Рилiiв задумав присвятити гайдамакам поему, але встиг написати лише уривок цього твору. У незакiнченiй поемi ВлГайдамакВ» поет зображав визвольну боротьбу на Правобережнiй Украiнi проти польсько-шляхетського панування, славив героя-гайдамаку, який зi зброiю в руках карав гнобителiв народу.

Близький до декабристiв (К.Ф. Рилiiва, В.К. Кюхельбекера, братiв Бестужевих) письменник, критик i белетрист пушкiнськоi епохи О.М. Сомов написав роман ВлГайдамакаВ» (1825), який друкувався частинами в журналах ВлНевский альманахВ» (1827), ВлСеверные цветыВ» (1828), ВлСын отечестваВ» (1829) i ВлДенницаВ» (1830).

Продовжуючи традицii декабристiв, Т.Г. Шевченко яскраво висвiтлив гостру класову i нацiонально-визвольну боротьбу украiнського народу у славнозвiснiй поемi ВлГайдамакиВ» (1841). У нiй поет широко й правдиво, вiдобразив велике народне повстання 1768р. на Правобережнiй Украiнi, назване Колiiвщиною. Головним героiм поеми виступив сам народ, який зброiю виборював собi свободу.

ВлСпостерiгаючи скрiзь гнiт покрiпаченоi маси, тАУ писав П.А. Грабовський, тАУ поет природньо надихався i боротьбою за людську свободу й рiвноправнiсть в минулому i протиставив його сучасномуВ».

Визвольнi iдеi, якими була сповнена поема ВлГайдамакиВ», спричинили до цензурних утискiв. Царська цензура зробила в поемi ряд купюр особливо небезпечних мiсць, але iй не вдалося витравити в нiй дух боротьби за волю. Т.Г. Шевченко це добре розумiв. ВлБыло мне с ними горя, тАУ писав вiн про видання ВлГайдамакiвВ» у листi до Г.С. Тарновського 26 березня 1842p., тАУ насилу выпустил цензурный комитет, возмутительно да и кончено, насилу кое-как я их уверил, что я не бунтовщик. Теперь спешу разослать, чтобы не спохватилисьВ». Отже, Т.Г. Шевченко свiдомо поширював визвольнi iдеi, спрямованi проти iснуючого ладу.

Поема ВлГайдамакиВ» справила велике враження на читачiв, дiячiв суспiльно-полiтичного руху, знайшла вiдгук в тогочаснiй пресi, приватному листуваннi тощо.

У 1841р. Т.Г. Шевченко почав писати росiйською мовою трагедiю ВлНикита ГайдайВ», уривок якоi вперше був опублiкований у журналi ВлМаякВ» (1842, №9). Автор описав драматичнi подii на Украiнi часiв Богдана Хмельницького. Головний герой твору Микита Гайдай нагадував героiв iсторичноi поезii К.Ф. Рилiiва i виражав iдеi самого автора. Перша збiрка ВлКобзарВ», поема ВлГайдамакиВ» та iншi опублiкованi твори Т.Г. Шевченка, пройнятi визвольними iдеями, знайшли вiдгомiн серед передовоi громадськостi Росii i Украiни.

Прогресивнi iдеi i революцiйнi традицii в суспiльно-полiтичному життi Петербурга сприяли формуванню свiтогляду Т.Г. Шевченка як поета, художника-реалiста, революцiйного демократа, мужнього i несхибного борця проти самодержавно-крiпосницького ладу.

2. Наснаженi iдеями декабристiв

Спливали десятирiччя пiсля героiчного повстання декабристiв. По всiй Росii загострювалася криза феодально-крiпосницькоi системи, i на порядок денний все настирливiше життя висувало питання про лiквiдацiю крiпосництва та повалення самодержавства, що гальмували суспiльний розвиток краiни. Наростала класова боротьба селян i робiтникiв. До визвольного руху втягувалися новi сили рiзночинськоi iнтелiгенцii. Все виразнiше намiчався перехiд вiд дворянського до революцiйно-демократичного етапу в визвольному русi. Новi погляди, iдеi i теорii народжувалися в безперервнiй запеклiй боротьбi прогресивних сил проти реакцiйноi iдеологii самодержавства, консерватизму слов'янофiлiв, лiберального реформiзму захiдникiв. Загалом вiдбувалося рiзке розмежування сил в мiру наближення до практичного розв'язання суспiльних проблем Росii.

Помiтно консолiдувалися революцiйно-демократичнi сили. Видатним дiячем визвольного руху, визнаним лiдером революцiйних демократiв став вiдомий мислитель, лiтературний критик i публiцист В.Г. Бiлiнський. Визначаючи мiсце В.Г. Бiлiнського в суспiльнiй боротьбi того часу, В.РЖ. Ленiн писав: ВлПопередником цiлковитого витiснення дворян рiзночинцями в нашому визвольному русi був ще при крiпосному правi В.Г. БiлiнськийВ»[2]
.

В.Г. Бiлiнський пройшов складний шлях полiтичного розвитку вiд просвiтительства до революцiйного демократизму та утопiчного соцiалiзму. Його передовий свiтогляд зазнав благотворного впливу раннiх творiв К. Маркса. Великий критик одним з перших зрозумiв необхiднiсть революцiйноi перебудови Росii й шукав шляхи для боротьби проти сил старого ладу. Вiн пристрасно боровся проти самодержавства й крiпосництва, реакцiйноi i лiберальноi iдеологiй, мужньо i послiдовно вiдстоював iдею соцiальноi революцii. Журнал ВлОтечественные запискиВ», де працював В.Г. Бiлiнський (1839-1846), став популяризатором революцiйно-демократичних iдей в Росii.

Найповнiше й найвiдвертiше В.Г. Бiлiнський сформулював революцiйнi погляди у вiдомому ВлЛистi до ГоголяВ» (3 липня 1848p.), де рiшуче закликав до лiквiдацii самодержавства, крiпосництва шляхом соцiальноi революцii. ВлЙого знаменитий ВлЛист до ГоголяВ», що пiдбивав пiдсумок лiтературноi дiяльностi Бiлiнського, тАУ писав В.РЖ. Ленiн, тАУ був одним з найкращих творiв безцензурноi демократичноi преси, що зберегли величезне, живе значення i до цього часуВ»[3]
.

Дiяльнiсть В.Г. Бiлiнського сприяла полiтичному вихованню нового поколiння борцiв проти самодержавства й крiпосництва. Його радикальнi iдеi знаходили широкий вiдгук i на Украiнi, де зростала плеяда борцiв за свободу.

До засновникiв революцiйноi демократii в Росii на лежав i видатний учений, публiцист, письменник i полiтичний дiяч О.РЖ. Герцен. Вiн був борцем того поколiння, що пiдняло прапор декабристiв в умовах тяжкоi реакцii. Вiдзначаючи заслуги О.РЖ. Герцена у визвольному русi, В.Г. Бiлiнський писав йому: ВлТи можеш мати могутнiй i благотворний вплив на сучаснiстьВ»[4]
. Великий критик не помилився: О.РЖ. Герцен увiйшов в iсторiю визвольного руху як найвидатнiший послiдовник революцiонерiв-декабристiв, теоретик революцiйного демократизму та утопiчного соцiалiзму.

Теоретичнi працi О.РЖ. Герцена ВлДилетантизм в науцiВ» (1843) i ВлЛисти про вивчення природиВ» (1845) стали найвищим досягненням матерiалiстичноi фiлософii до-марксiвського перiоду в Росii. ВлУ крiпоснiй Росii 40-х рокiв XIX столiття, тАУ писав В.РЖ. Ленiн про заслуги О.РЖ. Герцена, тАУ вiн зумiв пiднятись на таку височiнь, що став урiвень з найвидатнiшими мислителями свого часу.. Герцен дуже близько пiдiйшов до дiалектичного матерiалiзму i зупинився перед тАУ iсторичним матерiалiзмомВ»[5]
.

У своiх публiцистичних i художнiх творах О.РЖ. Герцен дав глибоку характеристику розвитку революцiйних iдей в Росii, доводив необхiднiсть лiквiдацii крiпосного права й самодержавства, проповiдував соцiальну революцiю, вiдстоював свободу i рiвнiсть народiв, виступав за iднання слов'янських народiв. Вiн створив теорiю утопiчного Влросiйського соцiалiзмуВ», обстоюючи iдею перебудови суспiльства в Росii на основi селянськоi общини.

Емiгрувавши за кордон (1847), О.РЖ. Герцен вiдкрито виступив на боротьбу проти царизму. Вiн заснував у Лондонi Вiльну росiйську друкарню (1853), де видавав громадсько-полiтичний альманах пiд назвою ВлПолярная ЗвездаВ» (1855тАУ1862, 1869) i газету ВлКолоколВ» (1857тАУ1867) разом з М.П.Огарьовим, який став його вiрним соратником у революцiйнiй боротьбi.

Цi видання стали бойовими органами росiйськоi Революцiйноi демократii й органiзаторами передових сил. Вони високо пiдняли революцiйнi традицii декабристiв й сприяли вихованню нового поколiння борцiв за свободу. О.РЖ. Герцен пiдтримував тiснi зв'язки з передовими силами Украiни: мав вiдомостi про дiяльнiсть Т.Г. Шевченка, Кирило-Мефодiiвського товариства, Харкiвсько-Киiвського товариства, селянськi виступи проти помiщикiв. Все це знаходило вiдображення на сторiнках ВлПолярной ЗвездыВ» i ВлКолоколаВ».

Два великих мислителi й iдеологи революцiйного РЖ демократизму тАУ В.Г. Бiлiнський i О.РЖ. Герцен тАУ спiльно виступали за революцiйне перетворення Росii на засадах утопiчного соцiалiзму. ВлЗ цiii хвилини, тАУ писав О.РЖ. Герцен про свою зустрiч з В.Г. Бiлiнським у 1840 p., тАУ й до смертi Бiлiнського ми йшли з ним плiч-о-плiчВ». Ставши на чолi прогресивних сил усiii Росii, В.Г. Бiлiнський i О.РЖ. Герцен сприяли консолiдацii борцiв, посиленню загальноросiйськоi визвольноi боротьби. Яскравим показником активiзацii цiii боротьби стало виникнення полiтичного гуртка петрашевцiв у Петербурзi, Кирило-Мефодiiвського товариства на Украiнi. Соратником i однодумцем революцiйних демократiв виступив Т.Г. Шевченко.

У Петербурзi виник полiтичний гурток на чолi зi М.В. Петрашевським, який дiяв протягом 1845тАУ1849 pp. Вiн складався з 63 активних дiячiв, пiд безпосереднiм впливом яких перебували сотнi представникiв прогресивноi iнтелiгенцii Росii. Петрашевцi мали своiх одноi думцiв у багатьох мiстах (Москвi, Казанi, Киiвi та iн.), пiдтримували зв'язки з Т.Г. Шевченком i Кирило-Мефодiiвським товариством. Полiтичнi погляди петрашевцiв сформувалися пiд впливом iдей О.М. Радищева, декабристiв, французьких просвiтителiв-матерiалiстiв, соцiалiстiв-утопiстiв, а також селянського руху в Росii, буржуазних революцiй у краiнах РДвропи.

Головною метою петрашевцiв була пiдготовка сил для боротьби проти самодержавства й крiпосництва в Росii. Революцiйно-демократична частина (М.В. Петришевський, М.О. Момбеллi, М.О. Спiшнiв та iн.) виступала за повалення самодержавства i встановлення республiки, скасування крiпацтва, рiвноправнiсть народiв, запровадження загальноi освiти. М.В. Петрашевський склав ВлПроект про звiльнення селянВ». Значну увагу петрашевцi придiляли поширенню революцiйних iдей. У ВлКишеньковому словнику iншомовних слiв, що увiйшли до складу росiйськоi мовиВ» вони пропагували iдеi утопiчного соцiалiзму. У вiдозвах до селян (ВлДесять заповiдейВ») i солдатiв (ВлСолдатська бесiдаВ») мiстився заклик до повалення влади помiщикiв i самодержавства. Петрашевцi обговорювали питання про створення таiмного товариства, його програми й тактики боротьби. Загалом дiяльнiсть петрашевцiв вiдiграла визначну роль в активiзацii визвольноi боротьби нового поколiння революцiонерiв, вихованих на iдеях декабристiв, В.Г. Бiлiнського, О.РЖ. Герцена.

Оцiнюючи велику позитивну дiяльнiсть прогресивних сил Росii за чверть столiття пiсля повстання декабристiв, О.РЖ. Герцен писав: Вл..Всерединi держави здiйснювалась велика робота тАУ робота глуха i мовчазна, але дiяльна i безперервна; скрiзь зростало невдоволення, революцiйнi iдеi за цi двадцять п'ять рокiв поширились бiльше, нiж за все попереднi столiття..В». Так було i на Украiнi, де прогресивнi сили гуртувалися навколо Т.Г. Шевченка.

Таким чином, iсторичний перiод, що настав пiсля повстання декабристiв, характеризувався в Росii iнтенсивним розкладом феодалiзму, кризою та розвитком в надрах староi крiпосницькоi системи капiталiстичного Укладу, посиленням класовоi боротьби пригноблених народних мас i розвитком визвольного руху проти самодержавства й крiпосництва. Все це дало можливiсть Ф. Енгельсу зробити досить широкий висновок про становище в Росii. ВлВ Росii, тАУ писав вiн у статтi ВлРухи 1847 рокуВ», тАУ розвиток промисловостi йде гiгантськими кроками i навiть бояр все бiльше i бiльше перетворюi в буржуа. Крiпосне право в Росii i в Польщi обмежуiмося, що означаi ослаблення дворянства в iнтересах буржуа i створення класу вiльних селян, в якому буржуазiя всюди мав потребуВ». У той час боротьба усiх прогресивних сил спрямовувалась проти крiпосного права гальмувало загальний розвиток суспiльства.

Визначною подiiю в iсторii загальноросiйського визвольного руху на дворянському етапi було виникнення на Украiнi, майже одночасно з органiзацiiю петрашевцiв, таiмного Кирило-Мефодiiвського товариства з революцiйною програмою, iдейним натхненником якого став революцiонер-демократ Т.Г. Шевченко. Молодi прогресивнi сили Украiни замислювались над долею пригнобленого народу, мрiяли про його визволення вiд крiпацькоi неволi, шукали шляхи повалення самодержавства.

У сiчнi 1846р. професор Киiвського унiверситету М.РЖ.Костомаров, чиновник М.РЖ. Гулак та студент В.М. Бiлозерський заснували полiтичну органiзацiю, названу на честь слов'янських просвiтителiв ВлСлов'янське товариство святих Кирила i МефодiяВ». Однак товариство ставило не лише освiтнi цiлi, як здавалося б на перший погляд. З самого початку воно мало полiтичний характер: висувало питання про визволення i iднання слов'янських народiв, лiквiдацiю самодержавства, крiпосництва, запровадження загальноi освiти простого народу тощо. Саме цi питання хвилювали уми прогресивних сил не лише Росii, а й краiн РДвропи. Таiмне товариство виникло у Киiвi i дiяло 15 мiсяцiв (сiчень 1846 тАУ березень 1847). До нього вступили поет-революцiонер Т.Г. Шевченко, студенти унiверситету О.О. Навроцький, О.В. Маркович, РЖ.Я. Посяда, Г.Л. Андрузький i О.Д. Тулуб, вчителi П.О. Кулiш i Д.П. Пильчиков, помiщик М.РЖ. Савич. Товариство об'iднувало 12 осiб.

До середини 40-х рокiв XIX ст. вже сформувався свiтогляд Т.Г. Шевченка як революцiйного демократа. Його проповiдь селянськоi революцii знайшла вiдгук серед широкого кола передовоi iнтелiгенцii Украiни i сприяла згуртуванню радикальних сил. Та й сам поет Шукав тодi спiльникiв i однодумцiв для органiзацii бiльш ефективноi боротьби проти самодержавства i крiпосництва.

У квiтнi 1846 р. вiдбулася особиста зустрiч Т.Г. Шевченка з М.РЖ. Костомаровим у Киiвi. Його глибоко зацiкавило повiдомлення про утворення таiмного Кирило-Мефодiiвського товариства. ВлКоли я, тАУ писав у спогадах М.РЖ. Костомаров, тАУ розповiв Шевченковi про iснування товариства, вiн зразу ж виявив готовнiсть пристати до нього, але поставився до його iдей з.. крайньою нетерпимiстю, що призвело до багатьох суперечок мiж мною i ШевченкомВ». Революцiйний демократ виступив з рiшучою критикою помiркованих лiберально-реформiстських принципiв програми товариства, що ii висував М.РЖ.Костомаров. Полемiка мiж Т.Г. Шевченком i М.РЖ. Костомаровим виявила наявнiсть двох тенденцiй тАУ революцiйно-демократичноi та лiберально-буржуазноi тАУ у визвольному русi. Вiдбувалося поступове розмежування поглядiв його учасникiв на шляхи i методи боротьби проти самодержавства й крiпосництва. Вiдповiдно до цього об'iктивного процесу групувалися й члени Кирило-Мефодiiвського товариства.

Пiд проводом Т.Г. Шевченка у товариствi згуртувалася революцiйно-демократична частина, що в питаннях здiйснення програми соцiальних перетворень стояла на радикальних позицiях (М.РЖ. Гулак, О.О. Навроцький, РЖ.Я. Посяда, Г.Л. Андрузький), виступала поборницею революцiйних iдей.

Прихильниками буржуазно-лiберальних поглядiв у товариствi були М.РЖ. Костомаров, В.М. Бiлозерський, П.О .Кулiш, О.В. Маркович, О.Д. Тулуб, Д.П. Пильчиков, М.РЖ. Савич. Провiдне мiсце серед буржуазно-лiберальноi частини товариства належало М.РЖ. Костомарову i П.О. Кулiшу.

Революцiйно-демократичнi сили справили позитивний вплив на змiст програмних документiв, що були виробленi до лiта 1846p.; ВлСтатуту Слов'янського товариства св. Кирила i МефодiяВ» i ВлКниги буття украiнського народуВ», а також iнших документiв, складених учасниками товариства. Там вперше знайшли мiсце iдеi революцiйного демократизму, що зростали в боротьбi з лiбералiзмом.

Постановка питання про вiдображення декабристськоi програми i тактики у дiяльностi Кирило-Мефодiiвського товариства вимагаi попереднього з'ясування можливостi знайомства членiв цiii органiзацii з документами дворянських революцiонерiв. На той час всi матерiали слiдства, а також програмнi документи декабристiв залишались замкненими у сховищах жандармiв III вiддiлу. Царський уряд опублiкував у газетах манiфест, донесення слiдчоi комiсii i кiлька iнших офiцiйних повiдомлень, де висував свою версiю про повстання i програму декабристiв. Реакцiйна урядова концепцiя мала на метi приховати вiд широкоi громадськостi справжнiй сенс подiй на Сенатськiй площi та на Украiнi, не допустити поширення революцiйноi програми декабристiв, виставити останнiх як злочинцiв, що прагнули вбити Царя й захопити владу заради своiх користолюбних цiлей. Проте й крiзь пелену урядовоi фальсифiкацii проглядалися справжнi намiри декабристiв тАУ повалити самодержавство, знищити ненависного царя, скасувати крiпацтво, ввести республiканське правлiння, провести соцiальнi реформи в краiнi.

Важливим джерелом для знайомства з програмою декабристiв та iх тактикою боротьби стали свiдчення очевидцiв подiй. Ще до вступу до таiмного Кирило-Мефодiiвського товариства Т.Г. Шевченко познайомився з цими джерелами i висловив свою революцiйно-демократичну концепцiю розумiння повстання декабристiв у Поемах ВлТризнаВ» i ВлСонВ», а також мiстерii ВлВеликий льохВ». Цi твори поширювалися серед членiв таiмного Товариства, бiльшiсть яких мала певне уявлення про вмiст дiяльностi та перебiг повстання декабристiв, iх революцiйноi програми. Тому питання про вплив чи вiдображення програми i тактики декабристiв у дiяльностi Кирило-Мефодiiвського товариства маi науковий iнтерес.

Одним з найважливiших програмних документiв Кирило-Мефодiiвського товариства i ВлСтатут Слов'янського товариства св. Кирила i МефодiяВ», що складаiться з двох частин пiд назвою ВлГоловнi iдеiВ» i ВлГоловнi правилаВ». Оскiльки товариство створювалося як слов'янське, то i статут присвячений долi слов'янських народiв, що зазнавали соцiального i нацiонального гноблення.

Долею слов'янських народiв глибоко цiкавилося декабристське Товариство об'iднаних слов'ян. Присяга цього товариства мiстила клятву борця: ВлПройду тисячi смертей, тисячi перешкод, пройду i присвячу останнiй подих свободi й братерському союзовi благородних слов'янВ». Декабрист РЖ.РЖ. Горбачевський у спогадах конкретизував це положення: ВлТовариство мало головною метою звiльнення всiх слов'янських племен вiд самодержавства; знищення iснуючоi мiж деякими з них нацiональноi ненавистi i возз'iднання всiх населених ними земель у федеративний союзВ».

Революцiйний демократ Т.Г. Шевченко услiд за декабристами виступив за соцiальне i нацiональне визволення слов'янських народiв i задовго до утворення Кирило-Мефодiiвського товариства висловив думку про iх дружбу i братерство на основi взаiмного довiр'я.

РЖдеi декабристiв i Т.Г. Шевченка в питаннi про визволення та об'iднання слов'янських народiв знайшли вiдображення в програмних документах Кирило-Мефодiiвського товариства, де йшлося про лiквiдацiю самодержавства i деспотизму, скасування крiпацтва, визволення iх вiд iноземного поневолення, об'iднання в республiканську федерацiю, запровадження освiти серед простого народу.

У ВлГоловних iдеяхВ» статуту говориться, що Влдуховне полiтичне об'iднання слов'ян i тим справжнiм призначенням, до якого вони повиннi прагнутиВ». При об'iднаннi кожний слов'янський народ мав дiстати собi незалежнiсть, Влнародне правлiнняВ» (республiку), додержуватися Влрiвностi спiвгромадянВ» незалежно вiд iх походження, вiровизнання i соцiального становища. Вимога такоi рiвностi вiдповiдала поширеному в той час буржуазному природному праву людей, що протиставлялось крiпосному праву. Керiвним органом федерацii слов'янських республiк оголошувався Влзагальний слов'янський соборВ» з представникiв усiх народiв.

Про визволення i iднання слов'янських народiв йдеться i в ВлКнизi буття украiнського народуВ», що належить до iдеологiчних документiв, вироблених членами Кирило-Мефодiiвського товариства. Але тут Украiнi вiдводиться месiанська роль в слов'янському свiтi, що свiдчило про появу нацiоналiстичних тенденцiй серед лiберально-буржуазноi частини товариства. Проте не цей бiк превалюi у творi. Характеризуючи iсторичну долю слов'ян, автори ВлКниги буття украiнського народуВ» позитивно оцiнюють всi кроки, спрямованi на iднання слов'янських народiв. Возз'iднання Украiни з Росiiю, зокрема, вони вважають зразком для гуртування народiв. Украiна з Росiiю возз'iдналися Вляк iдиний люд слов'янський з слов'янським, нероздiлимо i незмiсимо.., як колись поiднаються усi народи слов'янськi мiж собоюВ». В Доданiй до ВлКниги буття украiнського народуВ» прокламацii пiд назвою ВлБрати украiнцi!В» говориться, що усi слов'яни повиннi об'iднатися, а кожний народ тАУ створити собi незалежну республiку. Союз слов'янських республiк повинен обирати на певний строк ВлСеймВ» або ВлРадуВ», де вирiшувалися б загальнi справи. Органи влади також обиралися б у республiках на визначений час. В республiках скасовувалися стани, запроваджувалися рiвнiсть i свобода.

Прогресивна iдея подолання нацiональноi обмеженостi народiв та iх iднання у визвольнiй боротьбi захоплювала в той час багатьох прогресивних дiячiв. Зокрема, В.Г. Бiлiнський у 1843р. писав: ВлРЖ недалеко вже час, коли зникнуть дрiбнi, егоiстичнi розрахунки так званоi полiтики, i народи обiймуться по-братньому, при урочистому блиску сонця розуму.. Якщо нинiшнi iсторичне становище так рiзко суперечить цiй картинi i виставляi ii нездiйсненною мрiiю розпаленоi фантазii, то, для умiв мислящих i здатних проникати в суть речей! це нинiшнi iсторичне становище людства, хоч яке безвiдрадне воно, являi всi елементи i всi данi, на основi яких найсмiливiшi мрii в сучасному стають в майбутньому цiлком реальною дiйснiстюВ»8. Саме таку точку зору вiдстоювали Т.Г. Шевченко та його однодумцi в Кирило-Мефодiiвському товариствi. При цьому вони виступали за революцiйний шлях визволення i об'iднання слов'янських народiв.

Лiберально-буржуазна частина товариства (М.РЖ. Костомаров, В.М. Бiлозерський та iн.) висувала iдею мирного об'iднання слов'ян у федерацiю, причому вирiшальна роль вiдводилася релiгii та освiтi; визволення i об'iднання слов'ян навiть не обмежувались у часi.

Через цiлком об'iктивнi причини об'iднання народiв на той час було нездiйсненною мрiiю. Ф. Енгельс у статтi ВлДемократичний панславiзмВ» пiддав критицi утопiчнi проекти слов'янськоi федерацii, а потiм союзу народiв РДвропи, що висувалися буржуазними демократами пiд час революцiй 1848тАУ1849pp. Вiн вказував, що такий союз Влможе бути здiйснений не з допомогою пустих фраз i добрих побажань, а тiльки з допомогою радикальних революцiй i кривавоi боротьби..В».

Незважаючи на незрiлiсть окремих положень про можливiсть визволення i об'iднання слов'янських народiв, нерозумiння необхiдностi врахування iсторичних умов для здiйснення програми, загальна постановка членами таiмного товариства проблеми соцiального i нацiонального визволення пригноблених народiв на той час була прогресивною i мала певне полiтичне значення у визвольнiй боротьбi. Кирило-мефодiiвцi, розвиваючи у своiй програмi висунутi декабристами iдеi про соцiальне й нацiональне визволення народiв Росii, а також слов'янських народiв, що перебували пiд гнiтом деспотичних монархiй Туреччини, Австрii i Пруссii, намагалися визначити новi шляхи для здiйснення цього суспiльного завдання.

Декабристи виступили з революцiйною програмою суспiльних перетворень Росii, передбачивши повалення самодержавства, скасування крiпосного права i станiв, запровадження республiки, поширення освiти тощо. Усi цi положення знайшли вiдображення в програмних документах тАУ проектi ВлКонституцiiВ» М.М. Муравйова, ВлРуськiй ПравдiВ» П.РЖ. Пестеля, Манiфестi до росiйського народу, ВлПравославному катехiзисiВ» тощо.

Традицii боротьби проти самодержавства знайшли вiдображення серед прогресивних сил нового поколiння Дiячiв визвольного руху. Рiшучим прихильником соцiальноi революцii виступив Т.Г. Шевченко. У Кирило-Мефодiiвському товариствi вiн твердо вiдстоював iдею лiквiдацii монархii в Росii. Завдяки революцiйно-демократичнiй частинi товариства до статуту внесено радикальний пункт про запровадження Влнародного правлiнняВ», тобто республiки.

Антинародна дiяльнiсть царiв засуджуiться в ВлКнизi буття украiнського народуВ». На всiх етапах iсторii людства самодержавство, деспотизм монархiв завжди приносили людям горе i страждання. Тому лише повалення самодержавства могло принести народам свободу.

Високо оцiнений там рух декабристiв та iх повстання у Росii, говориться в ВлКнизi буття..В», пiсля смертi Олександра РЖ Влхотiли руськi прогнати царя i панствоВ» i встановити республiку. Автори твору шкодували, що повстання декабристiв зазнало поразки, i гостро затаврували деспота-царя, який жорстоко покарав декабристiв тАУ одних повiсив, iнших закатував у сибiрських копальнях або послав( на Кавказ, де точилася братовбивча вiйна з горцями. У ВлКнизi буття украiнського народуВ» прямо i вiдверто ставилися вимоги лiквiдацii монархii, скасування крiпацтва, лiквiдацii нерiвностi станiв i серед усiх слов'янських народiв.

3. Нескорений Прометей

За поширення творiв революцiйного змiсту i участь в Кирило-Мефодiiвському товариствi Т.Г. Шевченка за наказом царя Миколи РЖ було заслано в далекий Оренбурзький край солдатом. Пiд вартою жандарма поет 8 червня 1847р. прибув до Оренбурга, де знаходився штаб Окремого Оренбурзького корпусу, а наступного дня його було зараховано на службу рядовим лiнiйного батальйону Орськоi фортецi й вiддано пiд найсуворiший нагляд. У серединi червня Т.Г. Шевченко в супроводi офiцера виiхав з Оренбурга в Орську фортецю, де й почалася його лиховiсна солдатська служба.

Перший рiк солдатськоi служби поета-засланця був надзвичайно тяжким: вiйськова муштра фiзично знесилювала його, а вiдiрванiсть вiд передових людей Росii i Украiни висушув

Вместе с этим смотрят:

"Грусть и святость" (Поэтическое богословие Николая Рубцова)

"Донские рассказы" Михаила Шолохова

"Живопись слова" в японской поэзии

"Записки из подполья" как исток философии экзистенциализма Ф.М. Достоевского

"Подпольный человек" Ф.И. Достоевского