Демонологiчний дискурс прози Валерiя Шевчука

ХЕРСОНСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ УНРЖВЕРСИТЕТ

КАРПОВА Ольга Петрiвна

УДК 821.161.2тАУ3.091

ДЕМОНОЛОГРЖЧНИЙ ДИСКУРС ПРОЗИ ВАЛЕРРЖЯ ШЕВЧУКА

Спецiальнiсть 10.01.01 тАУ украiнська лiтература

Автореферат

дисертацii на здобуття наукового ступеня

кандидата фiлологiчних наук

Херсон тАУ 2008

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальнiсть дослiдження. Сучасний свiт тАУ попри величезний за останнi столiття науково-технiчний поступ i виразне тяжiння до рацiоналiзму тАУ сьогоднi знову, як це не парадоксально, звертаi свою увагу на iррацiональне, не пiдвладне людському розуму i ним неосяжне. Вiчний потяг до таiмницi, до мiстичного, з одного боку, й актуалiзацiя у сьогоденнi надзвичайних i поки що не витлумачених наукою паранормальних явищ, з iншого, спонукаi сучасника замислитися про реальнiсть iрреального, визнати, що iснують ще не пiзнанi людиною форми iнобуття, якi корелюють з буденним, звичним i пояснюваним, i впливають на нього. Вiдчуття непiзнаностi свiту довкола посилюiться усвiдомленням непiзнаностi свiту в собi тАУ розширюються уявлення про людськi можливостi та першопричини, принципи, наслiдки духовноi дiяльностi, формуiться поняття духовного простору людського буття. Як i на зорi своii iсторii, на зламi II i III тисячолiть людство знову приходить до висновку, що весь свiт тАУ це арена постiйноi боротьби сил добра i зла, боротьби, яка триваi споконвiк i ведеться принаймнi у двох площинах тАУ свiту людей i свiту людини (людськоi душi). Вiдповiдно знову виникаi потреба в артикуляцii цих iнтуiтивних знань у певних образах, символах, тобто потреба у новiтнiй мiфологii, яка вiдобразила б усе розмаiття форм вбуттiвлення людського духу в зовнiшнiй свiт i перипетiй його внутрiшнього життя. РЖ сучасна лiтература, основним завданням якоi i художнi осмислення духовних проблем, намагаiться виразити й iнтерпретувати всю цю дiалектику життя у дивовижних демонiчних образах. Народженi в уявi людини дохристиянських часiв i модифiкованi пiд впливом християнства та фiлософсько-художнiх пошукiв доби бароко, романтизму, цi образи й досi живуть у свiдомостi нашого сучасника, виступаючи абстрактними окресленнями конкретних станiв людського духу.

Саме цим, очевидно, i пояснюiться iнтерес сучасного письменства i, зокрема, одного з найбiльш яскравих i самобутнiх його представникiв тАУ Валерiя Шевчука, до демонiчного як художнього засобу репрезентацii та iнтерпретацii дiйсностi. Навiть побiжний огляд творчостi цього прозаiка даi нам змогу назвати його дослiдником багатовiковоi тАУ вiд дохристиянських часiв до новiтнiх тАУ iсторii душi украiнця, яку В. Шевчук розкриваi у питомих для украiнського мiфологiчного мислення категорiях демонiчного. Аналiз демонологiчного дискурсу прози В. Шевчука дозволить не тiльки зтАЩясувати специфiку його художнього стилю, виявити фiлософське пiдТСрунтя його лiтературноi творчостi, а й продемонструi ii традицiйнiсть (себто глибоку вкорiненiсть у нацiональну та свiтову культуру) та ii новаторство, виразну пошуковiсть i культурологiчнiсть.

Загалом художнiй свiт В. Шевчука вже неодноразово ставав обтАЩiктом прискiпливоi уваги лiтературознавцiв, якi дослiджували розмаiтi тематично-проблемнi, композицiйно-сюжетнi, жанрово-стильовi особливостi прози цього письменника (Н. Бiляiва, Т. Блiдних, Н. Городнюк, Р. Мовчан, Г. Насмiнчук, Г. Полякова, Л. Тарнашинська та iн.). Натомiсть функцiонування демонiчного в художньому унiверсумi В. Шевчука розглядалося лише частково, побiжно, у межах аналiзу iнших аспектiв творчостi прозаiка (Н. Городнюк, Т. Жовновська, М. Жулинський, Р. Корогодський, П. Майдаченко, М. Павлишин та iн.), окремих його творiв (здебiльшого, роману-балади тАЬДiм на горiтАЭ) чи типiв демонiчних образiв (В. Даниленко). Необхiднiстю заповнити цю прогалину комплексним дослiдженням демонологiчного дискурсу прози В. Шевчука й зумовлена актуальнiсть висвiтленоi у дисертацiйнiй роботi теми.

ЗвтАЩязок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дослiдження маi безпосереднiй звтАЩязок з науковими розробками кафедри украiнського лiтературознавства РЖнституту фiлологii та журналiстики Херсонського державного унiверситету (за темою тАЮПоетика художнього тексту"). Тема роботи ухвалена на засiданнi Бюро науковоi ради НАН Украiни з проблеми тАЬКласична спадщина та сучасна художня лiтературатАЭ (протокол № 130/35 вiд 19.01.2006).

Метою дисертацiйноi роботи i зтАЩясування сутi, природи, основних художньо-естетичних, стильових та фiлософських параметрiв i функцiй демонологiчного дискурсу прози В. Шевчука, а також виявлення нацiонально-культурноi специфiки його актуалiзацii. Досягнення цiii мети передбачаi виконання таких завдань:

В· визначити природу й основнi художнi вимiри демонологiчного дискурсу прози В. Шевчука, встановити провiдну стратегiю творення ним художнього унiверсуму та описати форми ii реалiзацii;

В· проаналiзувати специфiку репрезентацii демонологiчного дискурсу в межах актуалiзованих у творчостi письменника художньо-фiлософських систем (бароко, романтизму, постмодернiзму);

В·дослiдити ступiнь та напрямки адаптацii фольклорно-мiфологiчноi демонологiчноi традицii в прозi В. Шевчука;

В·розглянути iдейно-образну архiтектонiку демонологiчного дискурсу;

В·здiйснити розгорнуту класифiкацiю Шевчуковоi демонологii;

В·виявити атрибутивнi та функцiональнi домiнанти демонiчних образiв рiзних типiв;

В·описати основнi принципи iнтерпретацii проблем буття людського духу засобами демонiчного.

ОбтАЩiктом дослiдження i демонологiчний дискурс, генерований художнiми текстами Валерiя Шевчука.

Предметом дослiдження i генеза, структура, типологiя та функцii демонологii у прозi Валерiя Шевчука.

Методологiчно-теоретичну основу дисертацii становлять фундаментальнi лiтературознавчi, iсторико-фiлософськi та культурологiчнi працi зарубiжних i вiтчизняних науковцiв минулого й сучасностi, присвяченi загальнотеоретичним питанням (М. Бахтiн, К. Вентос, Г. Гегель, У. Еко, Ю. Лотман, Д. Чижевський та iн.), проблемам лiтературного бароко (Е. ДтАЩОрс, А. Макаров, А. Окара та iн.), романтизму (Т. Бовсунiвська, Т. Комаринець та iн.), постмодернiзму i химерноi прози (О. Ковальчук, А. Кравченко, О. Онишко, Д. Фоккема та iн.), а також мiфологii (РД. Мелетинський, Г. Мiнц, О. Потебня) i фольклору як репрезентанта мiфологiчного мислення народу (В. Давидюк, В. Милорадович, РЖ. Нечуй-Левицький, П. Шпилевський). Джерелами до вивчення украiнськоi народноi демонологii стали збiрники етнографiчних матерiалiв, укладенi видатними фольклористами минулого В. Гнатюком, Б. Грiнченком, П. Кулiшем, М. Драгомановим.

Головними методами дослiдження i: 1) iсторично-генетичний та iсторично-порiвняльний, з допомогою яких зтАЩясованi генетично-культурнi звтАЩязки мiж прозою В. Шевчука як явищем сучасноi лiтератури та усною народною творчiстю й нацiональними лiтературними явищами епох бароко i романтизму; 2) порiвняльно-типологiчний, що уможливив аналiз Шевчуковоi прози в контекстi розвитку нацiонального лiтературного процесу; 3) дискурсивно-аналiтичний, структурно-семiотичний i контекстуальний, що використовувалися в роботi в iнтерпретацii символiки художнiх творiв на рiзних рiвнях тАФ вiд слова, образу до тексту та дискурсу. Застосовувалися також описовий, порiвняльно-зiставний (у т. ч. iнтертекстуальний), проблемно-тематичний та жанрово-стилiстичний методи.

Джерельна база дослiдження. Матерiалами дослiдження i тi художнi тексти Валерiя Шевчука, якi формують демонологiчний дискурс його прози, зокрема роман-балада тАЬДiм на горiтАЭ з фольклорно-фантастичним циклом тАЬГолос травитАЭ, романи тАЬОко ПрiрвитАЭ, тАЬТри листки за вiкномтАЭ, фантастично-iсторичнi повiстi тАЬМiсячний бiльтАЭ, тАЬМортАЭ, тАЬПтахи з невидимого островатАЭ, тАЬСповiдьтАЭ, тАЬПочаток жахутАЭ, фантастичнi повiстi на сучасну тематику тАЬГорбунка ЗоятАЭ, тАЬЖiнка-змiятАЭ, тАЬЖiнка в блакитному на снiговому тлiтАЭ, збiрка iсторичноi прози тАЬУ черевi апокалiптичного звiратАЭ, збiрка оповiдань тАЬДолина джерелтАЭ та iн. тАУ усього проаналiзовано близько пiвсотнi творiв. Ключем до лiтературно-фiлософськоi iнтерпретацii багатьох з них стали автобiографiчна повiсть письменника тАЬНа березi часу. Мiй Киiв. ВходинитАЭ, його iнтервтАЩю, а також науковi розвiдки В. Шевчука з проблем украiнського лiтературного бароко та необароко.

Наукова новизна дисертацiйноi роботи полягаi в тому, що у вiтчизняному лiтературознавствi це перше комплексне дослiдження демонологiчного дискурсу прози В. Шевчука, в результатi якого вперше було: а) визначено необароковi, неоромантичнi та постмодернi параметри творчостi письменника у ii демонологiчному дискурсi; б) видiлено й докладно проаналiзовано демонологiю художнього макрокосму, мiкрокосму та свiту слова; в) розроблено класифiкацiю демонiчних образiв, зтАЩясовано iхню генезу та основнi типологiчнi особливостi;

г) розглянуто художнi функцii демонiчних образiв як понадчасових рефлексiй духовного життя людини у його суспiльному та особистiсному вимiрах.

Парадигма демонологiчного дискурсу у творчостi В. Шевчука розглядаiться як сукупнiсть пiзнавальних принципiв i прийомiв вiдображення буття людського духу.

Пiд час аналiзу варiативностi демонологiчного дискурсу прози В. Шевчука до наукового обiгу введено значний за обсягом фактичний матерiал, що iлюструi наведенi науковi положення.

Теоретичне значення дисертацii визначаiться насамперед тим, що ii висновки вiдкривають новi можливостi у вивченнi загальнотеоретичних питань сучасного лiтературознавства та iсторii украiнськоi лiтератури, а також поглиблюють знання про сучасну нацiональну прозу як явище духовноi культури.

Практичне значеннядисертацiйноi роботи полягаi насамперед у тому, що ii результати i зiбраний фактичний матерiал можуть бути використанi як у фундаментальних загальнотеоретичних дослiдженнях з лiтературознавства, так i в подальшому вивченнi творчостi В. Шевчука. Отриманi результати дисертацiйного дослiдження також можуть бути залученi для пiдготовки та викладання у вищiй школi курсiв з теорii лiтератури й iсторii украiнськоi лiтератури ХХ ст., спецкурсiв з проблем сучасноi художньоi прози та для створення спецiальноi науково-дидактичноi лiтератури тАУ посiбникiв, пiдручникiв, текстiв лекцiй.

Апробацiя роботи.

Результати дослiдження обговорено й схвалено на засiданнi кафедри украiнського лiтературознавства РЖнституту фiлологii та журналiстики Херсонського державного унiверситету. Основнi результати проведеного дисертацiйного дослiдження упродовж 1999-2004 рр. пройшли апробацiю на Всеукраiнськiй науковiй конференцii тАЬНацiональна ментальнiсть i культуратАЭ (Одеса, 1999), Мiжнароднiй науковiй конференцii тАЬМiф i легенда у свiтовiй лiтературiтАЭ (Чернiвцi, 2000), Всеукраiнськiй науковiй конференцii тАЬВ. Шевчук у духовному просторi УкраiнитАЭ (Житомир, 2004), IV Мiжнароднiй науково-теоретичнiй конференцii тАЬУкраiнська лiтература: духовнiсть i ментальнiстьтАЭ (Кривий Рiг, 2004). Основну проблематику дисертацii викладено у 5-ти статтях, опублiкованих у фахових наукових виданнях.

Структура дисертацii зумовлена основною метою та завданнями дослiдження. Робота складаiться зi вступу, трьох роздiлiв, висновкiв та списку використаних джерел (127 позицiй). Обсяг роботи тАУ 216 сторiнок, основного тексту тАУ 207 сторiнок.

ОСНОВНИЙ ЗМРЖСТ ДИСЕРТАЦРЖРЗ

У Вступi зтАЩясовано стан розробки проблеми, обТСрунтовано актуальнiсть теми дисертацii; визначено основну мету й завдання дослiдження, його обтАЩiкт, предмет i джерельну базу; наведено використанi методи дослiдження; аргументовано новизну, теоретичну цiннiсть i практичне значення дисертацiйноi роботи; поiнформовано про апробацiю результатiв i висновкiв роботи, про ii структуру.

У першому роздiлi тАЬБароко як основне джерело творчостi В. ШевчукатАЭ дослiджено генезу необароковостi у прозi сучасного письменника та специфiку ii художньоi феноменологiзацii через демонологiчний дискурс. ЗтАЩясовано, що необароко, яке можна визначити як детермiноване суспiльними викликами часу творче використання принципiв бароковоi поетики i знаковоi системи бароковоi культури задля актуалiзацii парадигми барокового свiтобачення у контекстi сучасностi, i провiдною стратегiiю творення художнього унiверсуму В. Шевчука, що маi екзистенцiйно-онтологiчнi пiдстави загальносуспiльного й особистiсного рiвнiв. Головним фiлософським пiдТСрунтям творчостi цього письменника i вчення найбiльшого мислителя украiнського Бароко Г. Сковороди про потребу людини у самопiзнаннi та тАЬспорiдненiй працiтАЭ як запоруку гармонii зi свiтом i собою.

На пiдставi аналiзу й узагальнення лiтературознавчих напрацювань, присвячених Бароко, видiлено основнi домiнанти поетики барокових текстiв як вiдображення свiтогляду й образного мислення митцiв тiii доби та екстрапольовано iх на творчiсть сучасного письменника (пiдроздiл 1.1. тАЬРиси лiтератури украiнського бароко у художньому стилi В. ШевчукатАЭ). Здiйсненi у такому розрiзi студii Шевчуковоi прози показали, що для неi характернi бароковi за походженням: 1) контрастнiсть, антиномiчнiсть, антитетичнiсть i синкретичнiсть, якi виявляються i на рiвнi бачення свiту та себе в ньому тАУ героями, i на рiвнi розбудови художнього часопростору тексту та його iнтерпретацii тАУ автором; 2) динамiзм, експресивнiсть, драматична напруженiсть наративу, якi реалiзуються через посилену внутрiшню подiiвiсть у сферi людського тАЬмiкрокосмутАЭ; 3) полiсемантизм i динамiзм знаку та тексту, який зумовлюi iхню полiiнтепретацiйнiсть, що виступаi не лише засобом творення художнього образу, але й методом генерування та розвитку художньоi iдеi, й особливiстю читацькоi рецепцii твору, й спонукою читача до спiвтворчостi (найпоширенiший прийом нарощування смислiв тАУ повтор у межах одного чи кiлькох творiв); 4) яскраво вираженi метафоричнiсть i символiчнiсть, що передбачають гру переносними значеннями слова (змiшування iхньоi семантики, розгортання вторинних значень iз нарощенням та ускладненням iхнього смислу й асоцiативного ареалу тощо) i виступають як стилетворчим фактором, так i способом текстуалiзацii художньо-фiлософського свiторозумiння автора у знаках нацiональноi художньоi семiотики, сформованоi у часi Бароко; 5) елiтарнiсть, орiiнтацiя на читача-iнтелектуала, читача-тАЬспiвавторатАЭ, здатного оперувати вiдповiдними культурними знаками та кодами й добре обiзнаного з текстами та дискурсами минулого i сучасностi; 6) заданi автором фрагментарнiсть та iнтертекстуальнiсть тексту i, за умови належноi спiвпрацi тАЬкультурноi свiдомостiтАЭ читача, тАУ вiдкритiсть, полiцентризм i палiмпсестнiсть тексту.

Проведене дослiдження засвiдчило, що художнi тексти Шевчука творять iдиний комунiкативний простiр для реалiзацii мультивекторного iнтелектуально-образного полiлогу мiж дискурсами рiзних iсторичних епох i рiзних культур, що забезпечуiться шляхом адаптацii та екстраполяцii на сучаснiсть фрагментiв (образiв, мотивiв, архетипiв, мiфологiчних кодiв, специфiчних стилiстичних засобiв поетики певноi доби чи ii знакових творiв тощо) вiдомих освiченiй людинi текстiв, якi складають скарбницю надбань свiтовоi художньоi та фiлософськоi думки.

Типова для лiтератури доби Бароко ускладнена архiтектонiка тексту, основною стратегiiю якоi i тАЬтекст у текстiтАЭ тАУ i в формальному (зокрема, жанровому) планi, i в змiстовому (компiляцiя культурних фрагментiв iнших текстiв, запозичення, алюзii, ремiнiсценцii тощо), у творах Шевчука виявляiться через структурний полiморфiзм зовнiшнього i внутрiшнього (палiмпсестного) характеру. Зовнiшнiй полiморфiзм виникаi в разi наративноi полiфонii тексту. Внутрiшнiй полiморфiзм маi виразно палiмпсестний характер тАУ його осягаi тiльки належно пiдготовлений читач, здатний читати лiтературу, що спираiться на лiтературу.

РЖнтертекстуальний аналiз творчостi Шевчука, результати якого вiдображенi у пiдроздiлi 1.2 тАЬБароковi прототексти Шевчукового метатекстутАЭ, дав змогу класифiкувати всi прототексти за двома пiдставами. За свiтоглядною домiнантою видiляiмо прототексти одноосновнi, якi репрезентують язичницький (украiнська та свiтова мiфологiя) або християнський (Бiблiя, християнська теософська лiтература) свiтогляд, i синтетичнi тАУ носii синкретичного свiтогляду (лiтература епохи Бароко, а також романтизму, модернiзму, постмодернiзму). За типом барокового джерела: первиннi (прототексти барокових творiв) i вториннi (створенi в епоху Бароко на основi первинних). До первинних належать християнськi релiгiйнi тексти (Бiблiя, рання духовна (патристична, теософська) лiтература) та мiфологiчнi дохристиянськi тексти (антична лiтература, фольклор). Вториннi, власне бароковi тексти у прозi Шевчука виступають, по-перше, першоджерелом прямих чи адаптованих цитат; по-друге, засобом вiдтворення особливостей барокового свiтогляду, бароковоi поетики тощо; по-третi, пiдставою для зображення життя духу бароковоi людини на культурно-iсторичному тлi XVII-VIII ст. та ii суголосностi з сучаснiстю; по-четверте, джерелом мотивiв i знакових образiв. Окрiм актуалiзованих чи створених у добу Бароко текстiв, роль прототекстiв прози Шевчука також вiдiграють твори украiнськоi та свiтовоi лiтератури XIX-XX ст. Основними способами актуалiзацii прототекстiв у творах Шевчука i цитування, часто з прямою вказiвкою на джерело i коментуванням; художнiй переказ та iнтерпретацiя; художня адаптацiя сюжетiв, мотивiв, образiв; лiтературнi алюзii тощо.

Загалом бароковий дискурс прози цього письменника, як показано у пiдроздiлi 1.3. тАЬДемонологiя мiкрокосму у художньому свiтi В. Шевчука (бароковий дискурс творчостi)тАЭ, репрезентуiться передовсiм через актуалiзацiю в його художнiх текстах основного барокового мотиву тАУ протистояння з дияволом i його посланцями демонами, якi уособлюють всесвiтнi зло. Локалiзувавши себе у структурi Всесвiту як середохрестя антагонiстичних тенденцiй добра i зла, людина у Шевчукових творах стаi одночасно ареною, спостерiгачем-аналiтиком i активним учасником цiii битви, яка триваi у двох вимiрах тАУ зовнiшньому (макрокосм) i внутрiшньому (мiкрокосм). Як необароковий письменник, Шевчук розглядаi насамперед людський мiкрокосм, iнтерпретуючи макрокосм лише як його вiдображення у внутрiшньому свiтi людини, оскiльки дисгармонiйностi зовнiшнього свiту, отому тАЬапокалiптичному звiровiтАЭ, у черевi якого перебуваi пересiчна людина, вона протистоiть теж у собi самiй.

Демонологiя макрокосму представлена iстотами як демонiчного, так i недемонiчного походження. Незалежно вiд своii природи (демон-людина чи людина-демон), вони живуть яскравим внутрiшнiм життям або допомагають у цьому людям. У першому випадку цi демонiчнi iстоти виступають репрезентантом людськоi психологii, у другому тАУ каталiзатором еволюцii чи деградацii людськоi душi.

Демонологiя мiкрокосму репрезентована феноменом персонiфiкованого та неперсонiфiкованого двiйництва. Неперсонiфiковане двiйництво зумовлюiться протистоянням позитивного i негативного у межах внутрiшнього тАЬятАЭ (лiсник (тАЬШвецьтАЭ), Карпо Вечiрнiй (тАЬОстаннiй деньтАЭ) та iн.); персонiфiковане тАУ протистоянням особистостi зi своiю тАЬiншiстютАЭ в iпостасi iншоi людини, чорта, демона тощо (Михайло Вовчанський / РЖоанн Москiвський (тАЬПочаток жахутАЭ); Петро Турчиновський / Петри Утеклi (тАЬПетро УтеклийтАЭ) та iн.). Неперсонiфiкованi демони тАУ це духовнi субстанцii (почуття, iнтенцii, настанови, цiнностi), якi вступають у конфлiкт iз тАЬя-iдеальнимтАЭ героя; персонiфiкованi демони тАУ це фiзичнi iстоти, мiстичнi (чорт, перелесник i т.iн.) або реальнi (в iпостасi iншоi людини) за формою презентацii, але завжди iрреальнi за своiю генезою та сутнiстю.

Неперсонiфiковане двiйництво часто виявляiться через внутрiшню демонiчнiсть героя. Такi персонажi (як-от цирульник (тАЬДжуматАЭ) чи Станько (тАЬМiсячний бiльтАЭ)) тАУ переважно позитивнi за своiю мораллю (внутрiшнiми iнтенцiями та iмперативами), однак лихоноснi (поза своiю волею) щодо iнших. Персонiфiковане двiйництво передбачаi обтАЩiктивацiю у виглядi окремого персонажа частини духовноi сутностi головного героя. Персонiфiкуються тАЬя-реальнетАЭ, вiддзеркалюючи актуальнi психологiчнi стани, свiдомi та пiдсвiдомi рефлексii героiв, i тАЬя-лихоноснетАЭ (звичайно як версiя тАЬя-антагонiстатАЭ). Така персонiфiкацiя i i пiдставою та засобом для створення власноi демонологii прозаiка.

Встановлено, що демонiчнi iстоти у Шевчукових творах не завжди уособлюють абсолютне зло тАУ здебiльшого iхня природа двоiста, як i людська. Ознакою та передумовою антитетичностi iхнього духовного буття виступаi сумнiв. Позитивнiсть чи негативнiсть персонажа тАУ реального чи мiстичного тАУ визначаiться полярнiстю його iдеального тАЬятАЭ i рiвнем його актуалiзацii у тАЬя-реальномутАЭ.

У другому роздiлi тАЬРомантичний дискурс прози В. Шевчука: демонологiя художнього макрокосмутАЭ висвiтлено особливостi репрезентацii демонологiчного дискурсу в межах актуалiзованоi у творчостi письменника художньо-фiлософськоi системи романтизму, зокрема охарактеризовано ступiнь i напрямки адаптацii в його прозi фольклорно-мiфологiчноi демонологiчноi традицii. Передовсiм видiлено загальнi властивостi романтичного типу художнього вiдображення дiйсностi з екстраполяцiiю iх на Шевчукову прозу (пiдроздiл 2.1 тАЬРомантичнi параметри творчостi В. ШевчукатАЭ). Описано витоки романтичного типу мислення i його утвердження як дiiвого засобу формування художньоi картини свiту, а також становлення романтизму як окремого лiтературного напряму та методу. Вiдзначено типологiчну близькiсть романтизму й бароко i вказано ознаки iхнього спорiднення. Проаналiзовано провiднi риси романтизму тАУ етноцентризм i антропоцентризм, а також повтАЩязанi з ними iсторизм, народнiсть, пiднесення нацiонального на рiвень сакрального, зосередження на особистостi, iндивiдуалiзм, показано специфiку iхнього вияву у прозi В. Шевчука.

ЗтАЩясовано, що актуалiзацiя фольклорно-мiфологiчноi традицii у творчостi письменника вiдбуваiться у двох напрямках: 1) адаптацiя традицiйних мiфологiчних образiв та фольклорних мотивiв, а також окремих рис народноi поетики, жанрових особливостей народноi творчостi тощо (цикл тАЬГолос травитАЭ, повiсть тАЬСповiдьтАЭ та iн.); 2) творення власноi авторськоi мiфологii (мiфологiчних образiв, мiфологем i лiтературних аналогiв мiфу), що образно корелюi з народною (найяскравiше репрезентовано повiстю-преамбулою тАЬДiм на горiтАЭ).

У процесi дослiдження художнього феномену романтичного двiйництва встановлено, що у творчостi Шевчука вiн маi питомi риси як власне украiнського, так i захiдноiвропейського романтизму, що простежуiться i на рiвнi джерел художньоi двоiстостi, i на рiвнi iхньоi семантики, i на рiвнi ii розкриття.

Аналiз художнього свiту В. Шевчука через призму украiнськоi фольклорноi традицii дозволив здiйснити класифiкацiю демонологiчних персонажiв, розкрити iхню сутнiсть i художнi функцii. У пiдроздiлi 2.2. тАЬОбрази народноi демонологii, iхнi типи та особливостi iнтерпретацiiтАЭ описано персонажну систему нижчоi украiнськоi мiфологii, демонiчнi iстоти якоi надзвичайно повно представленi в творчостi письменника.

Система адаптованих у творчостi В. Шевчука традицiйних персонажiв народноi демонологii ТСрунтуiться на трьох язичницьких культах тАУ тотемiзмi (вовкулака, чаклун(-ка), чарiвна зооморфна дружина), анiмiзмi (лiсовик, водяник, перелесник, нiчницi, персонiфiкацii хвороб, злиднi, бiда, доля) та культi предкiв (домовик, мрець, упир, потерча, русалка). Бiльшiсть з них контамiнованi з узагальненим образом тАЬнечистоi силитАЭ бiльш пiзнього християнського походження.

Дослiдження проводилося шляхом зiставлення фольклорного значення образiв народноi демонологii, якi фiксуi украiнська мiфологiчна легенда, вiдображаючи давнi украiнськi вiрування, iз художньою семантикою вiдповiдних образiв у прозi Шевчука. Виявлено, що в ii художньому просторi побутують усi типи тотемiстичних демонологiчних персонажiв, якi, окрiм тотемiчноi основи, обтАЩiднуi також здатнiсть до перевертництва i повтАЩязанiсть iз практикою iнiцiальних обрядiв. Моменти перевертництва у творах Шевчука, на вiдмiну вiд фольклорних, не просто артикулюють фантастичнi потенцii образiв, а, маючи здебiльшого символiчний характер, позначають важливi духовнi змiни, подii внутрiшнього життя героя. Фiлософського звучання набуваi й iнiцiацiя, у контекстi якоi iнтерпретованi демонологiчнi образи цього типу тАУ вона тлумачиться як тАЬiнiцiацiятАЭ людського в людинi (через випробування, самореалiзацiю або через спокутування зла, його осмислення в собi й перемогу над ним). Так, зокрема, значення iнiцiацii маi мотив отримання чарiвноi зооморфноi дружини, художньо опрацьований у повiстi тАЬЖiнка-змiятАЭ; вовкулацтво в повiстi тАЬСповiдьтАЭ, яку, власне, можна назвати твором про тАЬiнiцiацiютАЭ людського в людинi в ii внутрiшньому та зовнiшньому вимiрi.

У творчостi Шевчука знаходимо художньо адаптованi фольклорнi образи чаклуна кiлькох видiлених сучасними фольклористами типiв (заступника власного роду; ворожбита, який завдаi шкоди; чарiвника, надiленого окремими фантастичними якостями), причому переважно не в тАЬчистомутАЭ, а в синкретичному виглядi. РЖнодi спостерiгаiться контамiнацiя образу чаклуна з анiмiстичними i тератоморфними образами (яскравий приклад тАУ авторський мiфологiчний новотвiр Чорний Чоловiк iз повiстi тАЬСповiдьтАЭ, який поiднуi у собi риси чаклуна, лiсовика, узагальненого образу тАЬнечистоi силитАЭ, диявола, Страхопуда i звичайноi умудреноi життiвим досвiдом людини).

Принцип дуалiзму добра i зла, який у народнiй демонологii репрезентують анiмiстичнi мiфологiчнi персонажi, поширено прозаiком на всю образну систему його творiв. Демонологiчнi образи Шевчука мають двоiсту природу i майже нiколи не бувають уособленням iдиного началатАУ вони неоднозначнi, динамiчнi, здатнi трансформуватися i розвивати свою фiлософську символiку з плином художньоi оповiдi. РЗхня позитивнiсть чи негативнiсть здебiльшого умовна i визначаiться домiнуючою роллю у творi тАУ конструктивною чи деструктивною. Основна конструктивна роль тАУ це вдосконалення свiту (за схемою: самопiзнання тАУ виявлення у собi демона тАУ боротьба з ним тАУ позитивiзацiя тАЬмiкрокосмутАЭ тАУ удосконалення тАЬмакрокосмутАЭ).

Нове художнi потрактування отримуi й оберiгальна функцiя духiв предкiв: звтАЩязок iз минулим, за Шевчуком, тАУ це звтАЩязок iз теперiшнiм i майбутнiм, необхiдна передумова повноцiнного життя людського духу.

Найбiльш розробленими у творчостi письменника i розмаiтi образи тАЬнечистоi силитАЭ чоловiчоi статi (диявол, чорт, бiс, перелесник), яким присвячено пiдроздiл 2.3 тАЬЧорт i його рiзновидитАЭ, а також певним чином повтАЩязанi з тАЬнечистою силоютАЭ i свiтом демонiв жiночi образи вiдьми, чарiвницi, жiнки-змii тощо, описанi у пiдроздiлi 2.4 тАЬТипи та функцii демонiчноi жiнкитАЭ. Докладний аналiз художнiх текстiв засвiдчив, що в демонологiчному дискурсi В. Шевчука представники тАЬнечистоi силитАЭ чоловiчоi статi виступають у рiзних iпостасях (антропоморфнiй, переважно з вираженими властивостями метаморфiзму, зооморфнiй, тератоморфнiй, рiдше предметоморфнiй або дематерiалiзованiй) i виконують вiдмiннi функцii. Серед основних сюжетних функцiй: 1) демонстрацiя присутностi демонiчного у людському свiтi; 2) втручання у людське буття (спокушання, випробування, руйнування людськоi душi, боротьба за неi); 3) пiзнання свого демонiчного тАЬятАЭ у свiтi людей i спроба налагодити гармонiйну взаiмодiю з цим свiтом. Художнi функцii: 1) вiдтворення внутрiшнього життя людини; 2) опис зiткнення в людинi й у людському свiтi двох начал тАУ доброго i лихого; 3) аналiз законiв гармонiйного людського спiвiснування й основних причин iх порушення у суспiльствi.

Найпопулярнiшим персонажем народноi демонологii у творах В. Шевчука i чорт. Виокремлено такi його художнi рiзновиди: 1) християнський бiс (тАЬСповiдьтАЭ, тАЬОко ПрiрвитАЭ); 2) язичницький демон-чорт (тАЬЧорна куматАЭ, тАЬПерелесниктАЭ); 3) синкретичний (християнський за функцiями й атрибутикою та язичницький за зовнiшнiм описом) образ диявола (тАЬОстаннiй деньтАЭ, тАЬПочаток жахутАЭ); 4) демон у людськiй подобi (тАЬПеревiзниктАЭ, тАЬПочаток жахутАЭ); 5) людина з демонiчним началом у душi, евентуальна домiнацiя якого спричиняi тимчасове вiзуальне перетворення на чорта (тАЬДиявол, якого нематАЭ, тАЬСамсонтАЭ); 6) людина з демонiчними властивостями чорта, набутими в результатi контакту з тАЬнечистою силоютАЭ (тАЬСивi хмаритАЭ); 7) чорт як самодостатнiй представник демонiчного свiту, буття якого не накладаiться на людське, а лише взаiмодii iз ним (тАЬПанна сотникiвнатАЭ).

Натомiсть представники тАЬнечистоi силитАЭ жiночоi статi у демонологiчному дискурсi В. Шевчука виступають здебiльшого в антропоморфнiй iпостасi, часто з вираженою здатнiстю до зооморфiзму, i подiляються на два основнi типи: 1) художньо адаптованi (переважно контамiнованi) образи украiнськоi народноi демонологii (вiдьма, чарiвниця, чаклунка, ворожка, зооморфна чарiвна жiнка, русалка) або створенi за аналогiiю (тАЬВiдьматАЭ, тАЬГолос травитАЭ, тАЬПанна сотникiвнатАЭ та iн.); 2) оригiнальнi лiтературнi образи жiнок з мiстичними властивостями (тАЬГорбунка ЗоятАЭ, тАЬЖiнка в блакитному на снiговому тлiтАЭ). Демонiчнi жiнки першого типу здебiльшого i самодостатнiми i виконують репрезентуючу функцiю (на прикладi iхнього життя репрезентуiться людське в людинi, демонiчнiсть якоi i лише художнiм виразом ii непересiчностi); жiночi демони другого типу i, фактично, художнiми двiйниками або антиподами головних героiв i символiзують активне творче начало, яке каталiзуi змiни, спонукаi до духовного руху, до самопiзнання та самореалiзацii, до вивищення над буденним. Комбiнаторним у цьому сенсi i образ жiнки-змii, який за своiм походженням належить до першого типу, а за функцiями наближений до другого. На вiдмiну вiд персонажiв обох типiв, це тАУ демон у людськiй подобi, а не людина жiночоi статi з демонiчними властивостями.

У третьому роздiлi тАЬПостмодерний дискурс химерноi прози В. Шевчука: особливостi демонологiiтАЭ розглянуто типологiчнi риси химерноi прози в iхньому специфiчному виявi тАУ на прикладi творчостi В. Шевчука (пiдроздiл 3.1 тАЬХудожньо-естетичнi властивостi химерноi прозитАЭ) i, зокрема, тАЬхимерностiтАЭ його демонологii (пiдроздiл 3.2 тАЬДемонологiя тАЬхимерноiтАЭ прози. Демонiзм словатАЭ). Виявлено, що основними художньо-естетичними властивостями химерноi прози цього самобутнього письменника i: 1) художня неонароднiсть, яка забезпечуiться застосуванням принципiв iсторизму (використання мотивiв з нацiональноi iсторii як спосiб створення позачасового тла для фiлософських роздумiв над вiчними питаннями) та фольклоризму (розвиток наративу за фольклорними моделями, трансформованими в новiтнi художнi форми, у системi народноi символiки та народного образного мовлення); 2) спiвiснування (аж до синтезу) реального й iрреального, логiчного й алогiчного, свiдомого й несвiдомого, типового, буденного й надзвичайного, мiстичного, де фантастичне виступаi чинником розвитку подiй, типом або засобом зображення персонажiв; 3) художнi осмислення свiту через фрагментацiю, унiверсалiзацiю та театралiзацiю; 4) намагання максимально використати художнi потенцii слова i стилю (емоцiйнiсть, експресивнiсть та образна насиченiсть письма, динамiзм, ускладнений метафоризм, декоративнiсть, тяжiння до гiперболiзацii, гротеску, контрасностi тощо); 5) тенденцiя до пародiювання, травестування, iронiчно-гумористичного осмислення дiйсностi; 6) композицiйно-оповiдна свобода та стилiстична полiфонiя, яка виражаiться в ускладненнi часових площин i розповiдноi перспективи, в зiставленнi, змiщеннi та змiшуваннi паралельних реальностей (дiйсностi, сну, вiзiй, мрiй тощо), а також у несподiваному переплетiннi стильових пластiв (лiричних, гротескових, патетичних, iронiчних тощо) й ознак рiзних лiтературних напрямiв (готика, бароко, романтизм, постмодернiзм тощо) i жанрiв (фольклорна фантастика, притча, памфлет, щоденник, мемуари та iн.); 7) схильнiсть до лiтературноi мiстифiкацii й iнтелектуально-художньоi гри (словом, думкою, формою).

Усi демонiчнi новотвори прозаiка подiляються на два види: 1) метаморфiчно-антропоморфнi демонiчнi образи (у людськiй подобi з евентуально реалiзованою здатнiстю до перевтiлення); 2) перманентно-антропоморфнi демонiчнi образи (у виключно людськiй iпостасi). Для персонажiв першого виду характернi: а) неоднозначнiсть i динамiчнiсть (i зовнiшнi, i внутрiшнi ознаки демонiзму показанi не статично, а в розвитку, часткова ж втрата зовнiшнiх ознак свiдчить про нiвеляцiю демонiчного начала, олюднення демона); б) атрибутивна демонiчнiсть (обмежуiться рiвнем зовнiшньоi атрибутики, функцiональнiсть якоi зводиться до репрезентацii символу народними засобами, тобто до вiдтворення специфiки народного образного мислення); в) демонiчна двовекторнiсть (наявнiсть двох начал, боротьба мiж якими часто виражаiться через художнiй прийом метаморфiзму); г) дворiвнева химернiсть (зовнiшня, що виявляiться у здатностi до зовнiшньоi трансформацii, перевтiлення, та внутрiшня, що полягаi в неоднозначностi трактування внутрiшнiх якостей). Для персонажiв другого виду властивi: а) внутрiшня (сутнiсна) демонiчнiсть (iнфернальнiсть виключно внутрiшнiх якостей); б) субстанцiйна демонiчнiсть (духовнi субстанцii в людськiй iпостасi); в) демонiчна одновекторнiсть (тАЬчистий демонiзмтАЭ).

ЗтАЩясовано також функцii демонiчного у химернiй прозi В. Шевчука: 1) обтАЩiктивацiя абсолютного зла в його часткових виявах; 2) каталiзацiя внутрiшньоi духовноi боротьби особистостi, ii динамiчного внутрiшнього життя; 3) активацiя механiзмiв духовного розвитку, творчостi.

У Висновках узагальнено результати проведеного дисертацiйного дослiдження, найголовнiшими з яких i такi:

Демонологiчний дискурс прози В. Шевчука маi три художнi вимiри тАУ необароковий, неоромантичний i химерний, якi синтезовано спiвiснують у межах одного твору чи образу, лiтературно репрезентуючи та забезпечуючи тяглiсть культурних традицiй.

Провiдною стратегiiю творення художнього унiверсуму В. Шевчука i необароко, що зумовлено, по-перше, екзистенцiйно-онтологiчною суголоснiстю сучасноi епохи та доби украiнського Бароко, по-друге, особистими науковими зацiкавленнями Шевчука як дослiдника цiii доби i, по-третi, бароковою парадигмою особистостi митця, головним фiлософським пiдТСрунтям творчостi якого виступаi вчення Г. Сковороди. Головними реалiзаторами необароковостi Шевчуковоi прози i: 1) моделювання духовного життя бароковоi людини з ii антитетичним свiтоглядом та метафорично-символiчним мисленням; 2) екстраполяцiя екзистенцiйно-онтологiчних проблем бароковоi людини на сучасне культурно-iсторичне тло; 3) творча адаптацiя принципiв нацiональноi бароковоi поетики, яка детермiнуi специфiчнi риси поетики сучасного письменника.

В основi демонологiчного дискурсу в його необароковому вимiрi лежить головний бароковий мотив протистояння людини дияволовi та його посланцям демонам. У творах Шевчука це протистояння вiдбуваiться й у зовнiшньому щодо людини свiтi (макрокосмi), й у внутрiшньому свiтi людськоi душi (мiкрокосмi), що, вiдповiдно, даi змогу виокремити демонологiю макрокосму та демонологiю мiкрокосму. Основна увага прозаiка зосереджена на людському мiкрокосмi, натомiсть макрокосм вiдображаiться через його вiддзеркалення у внутрiшньому свiтi людини.

Важливою стратегiiю творення художнього унiверсуму В. Шевчука виступаi неоромантизм, ознаками якого в його творчостi i: 1) антропоцентризм (посилена увага до людськоi душi, дослiдження якоi часто провадиться шляхом моделювання романтичного двiйництва на пiдставi мiстичного вiдчуження героя вiд суспiльства чи вiд себе самого); 2) етноцентризм (передбачаi дотримання принципiв нацiональноi детермiнацii особистостi та iсторизму i зумовлюi апеляцiю до фольклору як джерела для написання iсторii народного духу).

В основi демонологiчного дискурсу в його неоромантичному вимiрi лежить актуалiзацiя фольклорно-мiфологiчноi традицii, яка здiйснюiться у двох напрямках: 1) адаптацiя традицiйних мiфологiчних образiв та фольклорних мотивiв, що передбачаi iхнi художнi пер

Вместе с этим смотрят:

"Грусть и святость" (Поэтическое богословие Николая Рубцова)

"Донские рассказы" Михаила Шолохова

"Живопись слова" в японской поэзии

"Записки из подполья" как исток философии экзистенциализма Ф.М. Достоевского

"Подпольный человек" Ф.И. Достоевского