Джек Керуак та його найвiдомiший роман "На дорозi"
ЗМРЖСТ
ВСТУП
РОЗДРЖЛ 1. ТВОРЧРЖСТЬ ДЖЕКА КЕРУАКА В КОНТЕКСТРЖ АМЕРИКАНСЬКОРЗ КУЛЬТУРИ ХХ СТОЛРЖТТЯ
1.1 Життiвий та творчий шлях Джека Керуак
1.2 Американська культура та лiтература ХХ столiття
Висновки до першого роздiлу
РОЗДРЖЛ 2. ДЖЕК КЕРУАК ТА ЙОГО НАЙВРЖДОМРЖШИЙ РОМАН "НА ДОРОЗРЖ"
2.1 Джек Керуак i поколiння "Бiт"
2.2 Джек Керуак та його славетний роман "На дорозi"
Висновки до другого роздiлу
РОЗДРЖЛ 3. ОБРАЗ АУТСАЙДЕРА У ТВОРРЖ ДЖЕКА КЕРУАКА "НА ДОРОЗРЖ"
Висновки до третьго роздiлу
ЗАГАЛЬНРЖ ВИСНОВКИ
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
ВСТУПНезважаючи на великi й незаперечнi досягнення радянського лiтературознавства в областi дослiдження сучасноi американськоi лiтератури, усе ще залишилося чимало недостатньо вивчених явищ. Одним з таких слабко вивчених феноменiв i лiтературна творчiсть бiтникiв, або, як iх часто називають у радянських дослiдженнях - "розбитого поколiння". З першого погляду така заява може здатися досить парадоксальною, тому що творчiсть бiтникiв одержала оцiнку в багатьох дослiдженнях радянських лiтературознавцiв. Але необхiдно врахувати, що в бiльшостi випадкiв цi статтi або глави монографiй були присвяченi не тiльки бiтникам, але й iншим письменникам, що пишуть на молодiжнi теми. Дотепер у нас немаi жодного монографiчного дослiдження лiтератури бiтникiв.
У той же час, у закордонному, особливо американському лiтературознавствi, одному тiльки Керуаку присвячено бiля десяти монографiй, кiлька докторських дисертацiй, не говорячи вже про статтi самого рiзного обсягу й змiсту. Необхiдно врахувати, що бiтники займають видне мiсце в загальнiй картинi лiтературного процесу i що недостатнiй ступiнь вивченостi iхньоi творчостi може призвести не тiльки до деяких неточних приватних суджень, але й перешкодити вiрному й глибокому розкриттi лiтературного процесу в цiлому.
Актуальнiсть роботи полягаi в тому, що в наш час, еру iнформацiйних технологiй все менше й менше молоде поколiння звертаiться до надбань iсторii усього найкращого, що було створено ранiше. Але нас зокрема цiкавлять надбання американськоi лiтератури ХХ столiття, а саме творчiсть Дж.Керуака, оскiльки i до тепер бiльша кiлькiсть його творiв не переведена з рiдноi мови Керуака i не доступна читачам, зокрема украiнським.
Ступiнь дослiдженостi проблеми. Надбання американськоi лiтератури ХХ столiття вивчали такi дослiдники як: А.Анастасьiв, М.Бахтiн, А.Бретон, РЖ.Волков, А.РДлiстратова, О.Завадська, Д.Затонский, A.Звiрiв, В.Кожинов, Т.Морозова, В.Толмачов та iншi.
А саме творчiсть Дж.Керуака вивчали i опрацьовували такi вченi як: А.Елiстратова,РД.Завадська, Б.Кук, М.Мендельсон, Т.Морозова, Дж.Тайтел, У.Толмен, Ф.Файiд, Е.Чарте та iншi.
Саме не достатнiй рiвень вивченостi i розглянутостi творчостi Джека Керуака i такого напрямку як бiтництво зумовило вибiр теми: "Образ аутсайдера у творi Джека Керуака "На дорозi"".
ОбтАЩiкт дослiдження тАУ творчiсть Джека Керуака.
Предмет дослiдження тАУ образ аутсайдера у творi Дж.Керуака "На дорозi".
Мета дослiдження. Бiльш детальнiше дiзнатися про американську лiтературу ХХ ст., а саме про ii видатного представника Дж.Керуака. бiльш детальнiше розглянути його творчiсть, зокрема його славетний роман "На дорозi".
Завдання дослiдження:
1. Дослiдити творчий шлях Дж.Керуака в контекстi американськоi лiтератури ХХст.
2. Проаналiзувати поколiння "бiт" та його вплив на Дж.Керуака.
3. Охарактеризувати основнi образи та типологiю героiв Дж.Керуака.
4. Визначити образ Керуакiвського аутсайдера в романi "На дорозi".
Квалiфiкацiйна робота складаiться iз вступу, трьох роздiлiв, висновкiв до роздiлiв, загального висновку, списку використаних джерел, що складаiться з 47 найменувань. Загальний обсяг роботи ? сторiнок.
РОЗДРЖЛ 1. ТВОРЧРЖСТЬ ДЖЕКА КЕРУАКА В КОНТЕКСТРЖ АМЕРИКАНСЬКОРЗ КУЛЬТУРИ ХХ СТОЛРЖТТЯАмериканський письменник (1922-1969), головний герой строкатого й дотепер слабко вивченого поколiння beat (бiтникiв), автор романiв, поетичних збiрникiв i есе. Людина, що визначила на багато рокiв уперед естетику iнтолектуальноi контр-культури.
Його називали то класиком сучасноi американськоi прози, то успiшним графоманом, вважали то рiшучим новатором, то просто талановитим компiлятором. Лiтературна спадщина, залишена iм, вражаi своiм обсягом i разом з тим - очевидною еклектичнiстю. Написанi в рiзнiй манерi, його добутку звучать в однiй тональностi, утворюючи скорiше не цикл, а iдине оповiдання. Практично всi книги цього загадкового провiсника бiт- i психоделiчного буму 60-х 20 в., але лише остiльки, оскiльки i варiацiями на тому життiвого шляху автора, безперервною iмпровiзацiiю з неабиякою часткою художнього вимислу.
Народився 12 березня 1922 у мiстечку Лоуелл, штат Массачусетс. Першi проби пера належать до кiнця 30-х (розповiдi - Брати, 1939 i Une Veille de Noel, 1940), коли Керуак ще вчився в школi. Пiсля нетривалого навчання в Колумбiйському Унiверситотi записуiться в торговельний флот, незабаром переходить у вiйськово-морський, але швидко байдужii до сувороi дисциплiни й армiйських порядкiв. Лiкарi визнають його психiчно нездоровим, i юнак знову виявляiться на сушi[27, 6].
Прозаiчнi начерки й перший, незакiнчений роман Море мiй брат, що вiн пише в тi роки, свiдчили про безсумнiвний дарунок майбутнього проводиря бiтникiв, але виявилися цiлком учнiвськими. А от наступний, Мiсто й мiстечко, опублiкований в 1950, вiдкрив йому дорогу в велику лiтературу. У цiй роботi пролунало все то, що займало автора протягом всього , життя до чого вiн постiйно вертався. Тодi лист молодого автора ще тяжiло до вiдносно послiдовного натуралiзму, i традицiйнi реалiстичнi тонденцii домiнували. Разом з тим Мiсто й мiстечко - початок легенди про Дулуозе, багатотомноi епопеi про минуле й сьогодення автора, про заплутанi життiвi й творчi колiзii й безустанний пошук чудесного способу, як залишитися самим собою в суспiльствi споживання.
Дiя книги вiдбуваiться в рiдному мiстечку Керуака, героi - його рiднi й знайомi; втiм, тут прямi паралелi не завжди припустимi. Скажемо, саме авторське "я" розпорошуiться на окремi риси цiлого ряду персонажiв - синiв Джорджа Мартiна. З одного боку, у дiючих особах роману й у самому оповiданнi персонiфiкуiться захiдна культура з ii морально-релiгiйними проблемами, з iншого боку - civitas terrena (град земноi), конкретна крапка на географiчнiй картi, рiдна домiвка молодого бунтаря. Дана обставина рiднить один з перших досвiдiв Керуака в областi великоi форми з iсторичною традицiiю "сiмейноi" (i "локальноi" - вiд лат. locus - мiсце) словесностi. Однак у Мiстi й мiстечку немаi тоi нервозноi безвихiдностi, що пануi на сторiнках У.Фолкнера - взяти хоча б особняк, - спадкоiмцем якого мислить себе Джек. Йому далека проблематика соцiальноi детермiнацii свiдомостi, що чи мала не вирiшальне значення як для попереднiх поколiнь американських лiтераторiв, так i для сучасникiв письменника, наприклад, Д.Стойнбека (Зима тривоги нашоi, Грона гнiву)[30, 19].
У Мiстi й мiстечку пiд вигаданими iменами фiгурують новi друзi Керуака, А.Гiнзберг i У.Берроуз, з якими вiн звiв близьке знайомство в серединi 40-х. У той же перiод виникаi й саме поняття beat - Керуак витяг це слово з випадковоi розмови iз приятолем-хiпстором i зробив символом цiлого поколiння, його метафорою. Розгубленiсть, внутрiшнiй протест стосовно тихоi ейзенхауерiвськоi Америки - от що поiднувало цих людей: письменникiв i музикантiв, богемних художникiв i бiдних студентiв. Вони намагалися виплавити зi словесноi руди минулу мову, адаптована для одкровень постiндустрiальноi епохи, прагнучи розкрiпачити свiдомiсть за допомогою рiзних засобiв - вiд властиво лiтературного експерименту, арт-хеппенiнга до вживання наркотичних речовин. Будучи породжено у творчоi, пускай i зовсiм не елiтарному середовищу, цей рух, яким його думали засновники, не прийняло масовий характер, (тут маiться на увазi бiт як явище мистецтва, а як образ i фiлософiя життя вiн одержав надзвичайно широке поширення). Бiльше того: у бiтникiв не було нi програми, нi манiфесту, втiм, аналогом такого деякi дослiдники вважають поему А.Гiнзберга Крик (1955)[31, 43].
Повнiстю спiввiднести естетику "нових революцiонерiв" з установками iснуючих у той час плинiв не представляiться можливим, хоча цих пiдпiльних героiв пiслявоiнного рокiв i прийнято називати одними з основоположникiв постмодернiзму. Найбiльше чiтко цi невiдповiдностi проступають у серii "спонтанних" лiнгвiстичних полотен Керуака, по розвитку стилю якого можна простежити всi перипетii й спiрнi моменти в сумбурнiй iсторii битки-генерацii.
"Розбитiсть" стала реакцiiю на запуск захисних механiзмiв соцiуму. Пiсля Другоi свiтовоi вiйни людям хотiлося спокою й упевненостi. Бiтники ж навiть своiм поводженням у повсякденному життi порушували всi загальноприйнятi норми. Вони слухали музику бiбоп (див. джаз), iхнiми кусвiтами були Лестор Янг i Чарлi Паркер, а дозвiлля вони волiли проводити - з марихуаною, релiгiйно-фiлософськими диспутами й божевiльними, але артистично милими витiвками. Не можна сказати, щоб iм так вуж iмпонував погляд "iз дна" суспiльства, де вони перебували з погляду обивателiв, яким хотiлося бачити в бiтниках лише жалюгiдну карикатуру. Такi похмурi бородатi невдахи, що одягаються у всякий мотлох, недорiкуватi, але претензiйною, стурбованою випивкою й сексом. Що приховувати, диму без вогню не буваi: багатьом бiтникам були властивi всi земнi пороки. Однак iхньоi заслуги куди вище того "Кодi", що вони нiбито заподiювали добропорядним спiвгромадянам. Поетичне вiдродження в Сан-Франциско, вiдгомони якого доносяться до нас зi сторiнок одного з романiв Керуака, лише дещиця того, що привнесли бiтникiв в американську й свiтову культуру. Кiнематограф iм зобов'язаний "нелiнiйним, iмажинiстським монтажем" (Тод Френд, Бiтники, яких ми заслужили, пров. М.Нiмцова), - рядом свiжих знахiдок (допустимо, що стали модними потертi светри й хакi, неохайнi борiдки), що перетворилися потiм у стереотипи[5, 43].
Керуак так i не зумiв геть-чисто вiдкинути вбранi з молоком матерi патрiотичнi й сiмейнi цiнностi, не змiг остаточно вiдсторонитися вiд тексту, що, незважаючи на заплутанiсть i вiльнiсть викладу, у нього завжди зберiгав художню iднiсть. Прийоми начебто розрiзування й потiм довiльного, механiчного з'iднання фрагментiв нiколи цiлого тексту, що практикував Берроуз, не знаходили в Керуака розумiння. Один раз надрукований, текст не був для нього сировиною для експерименту, вона дорожив своiми добутками.
Найвiдомiший твiр Керуака - На дорозi (1951, уперше видане в 1957), було написано за три тижнi в скаженому темпi. Стимулом до змiни стилю стало спiлкування письменника з Нiлом Кесседi. Втiлений iдеал бiтництво, письменник i мiстик, "грiшник, розпусник, безбожник", вiн, сам того не вiдаючи, наштовхнув Керуака на думку про створення адекватного контр-культурному свiтогляду невимушеноi мови. Без зупинок друкуючи на рулонi паперу для телетайпа й не вносячи виправлення, Керуак створив щось нове, що не мало прецедентiв у свiтовiй лiтературi. Свiй метод вiн нарiк "спонтанним листом". РЖснуi думка, що це лише модифiкацiя ТСрунтовно призабутого трасового листа Йiйтса (Керуак пiзнiше сам говорив про то, що писав з оглядкою на нього, прагнучи до подiбного ефекту) - або ж автоматичними, винайденими французькими сюрреалiстами. Сумнiвiв нi, Керуак був так чи iнакше знаком i з тим, i з iншим, але мотивування подiбного пiдходу до словесностi лежать в iншiй областi. Жагучий аматор джазу, вiн мрiяв перенести музичну iмпровiзацiю на лiтературний ТСрунт. Звiдси випливаi й небажання вертатися до роботи з текстом пiсля написання, i рваний, синкопований ритм - суцiльнi тире. Та й саме слово beat, будучи функцiiю дiiслова, означаi ще й "вiдбивати ритм". Склад уподiбнюiться подиху, асоцiацii фiксуються в первiсних формах[27, 55].
Назва На дорозi - алегорiя життя взагалi й бiт-культури зокрема, до межi лаконiчне кредо автора.
Незважаючи на то, що Керуак "виводить" своiх друзiв чи ледве не в кожному романi пiд рiзними псевдонiмами, нерiдко розповiдаючи про подii, що мали мiсце в дiйсностi, вiн нi на йоту не стаi мемуаристом. Його проза ближче до модернiстського мiфотворчостi. Як i в раннiх добутках, вiн вкладаi у вуста своiх героiв висловлення, якi сам найчастiше не здатний прийняти на вiру й хоче для початку "перевiрити на мiцнiсть". Так, Дiн Морiартi (На дорозi), прототипом якого став згаданий ранiше Нил Кесседi, одержимо iдеiю мандрiвки й кочуi з однiii компанii в iншу, з одного мiста в iншiй по пустельних дорогах Америки й Мексики. Заради нових вражень вiн готовий навiть залишити хворого друга. Сал Парадайз - у ньому найбiльше вiд "цiлого", "iсторичного" Керуака - багато в чому схожий на свого блудного побратима по скитанню, але не впевнений, що в одних лише мандрiвках, вiчному пропалюваннi життя знаходиться iстина. Таким чином, буттiва проблематика одержуi розвиток не тiльки через сюжет i фабульну канву, але й через систему персонажiв, що органiчно для творчостi Керуака. Автор зливаiться зi своiм текстом.
На протязi декiлькох десятилiть чимало суперечок викликало керуакiвське розумiння буддизму. Дзен, що прийшов у пiслявоiнну Америку з Японii, викликало, як i iвропейський екзистенцiалiзм, справжню епiдемiю серед iнтолектуальноi молодi. Вона, не бажаючи залежати вiд цiнно стой лицемiрного по iхнiх мiрках середнього класу, сприйняла схiдну релiгiю як панацею вiд всiх лих. Дзен вступив у резонанс iз настроями, що панували серед "розбитого поколiння". Вiн припускав для кожного свiй власний спосiб досягнення просвiтлiння й зовсiм не примушував вiдмовлятися вiд свiтських спокус, не задавав iмперативiв, як профетичне християнство. Навпроти - мав на увазi природне iснування без ухилу в крайностi - рух за течiiю, коли осяяння (сатири) здатне наздогнати в будь-який момент i може бути викликано самими незвичайними причинами[9, 11].
Керуак чудовий саме тим, що, залишаючись захiдною людиною до мозку костей, iде до себе iнтуiтивно, немов згiдно дзену. При цьому розвиваi жанри, форми й, саме головне, художнi цiнностi християнського свiту, беручи як iдейний базис далеку тому релiгiю й фiлософiю. У цьому його генiальнiсть i трагедiя.
Бачення Кодi (1960)- своiрiдне продовження роману На дорозi. Кодi - лiтературний двiйник того ж Нiла Кесседi, але разом з тим i трохи iдеалiзований образ самого Керуака, одушевлена панорама його сумнiвiв i духовних вiдкриттiв у той неясний час. Книга вийшла у свiтло цiлком тiльки через чотири роки пiсля смертi автора: занадто смiлив i незвичним здавався стиль, що вiдсилав до вiршованих досвiдiв сюрреалiстiв початку 20 в., схожим часом у своiй алогiчностi на буддiйськi коани. Потiк свiдомостi став ще бiльш рiзким i емоцiйним, однак тут вiн не переростаi в повне вiзiонерство (Книга снiв, 1960). Як i в iвропейському модернiзмi, iдiостиль (iндивiдуальний стиль) займаi мiсце сюжету, лiнiйноi композицii. В образотворчiй манерi переважають iмпресiонiстськi тонденцii, текст насичений специфiчним сленгом, розмовними оборотами.
У Бурлаках Дхарми,(1958) хронотоп дороги перемiняiться хронотопом гори: героi шукають гармонiю не за допомогою руху, а медитативноi статики. Рей Смiт (Керуак) i Джефi Райдер (Герi Снайдер) пiднiмаються в гори, щоб вiдчути марнiсть усього сущого, "побачити" порожнечу. Керуак з'являiться тут як адепт класичного дзен-буддизму. Сприймай свiт таким, який вiн i, як якби тобi в ньому не було, дозволь собi глянути на нього, минаючи надмiрнiсть психiко-емоцiйних механiзмiв, мудрування нi до чого. Жив неспокiйний художник у свiтi випадкових облич, - писав Н.Гумiльов. Неспокiйний художник - Керуак, а навколишнi - "свiт випадкових облич". Погляд автора спрямований усередину, до споконвiчноi сутностi героiв. РЗхнi соцiальнi зв'язки мiнiмальнi, сюжет гранично розмитий. Деякi дослiдники вживають визначення "керуакський солiпсизм", маючи на увазi пiд цим граничний суб'iктивiзм Керуака, яким пофарбована вся тканина оповiдання.
Керуак тяготиться культурною зумовленiстю свого дискурса, але нiчого не може поробити: його захват перед дикою природою хоч свiжий i по-схiдному всеосяжний, але й сентиментальний у кращому розумiннi цього слова - топер уже зовсiм по-американськи. Байдужiсть, якого мрii досягти його герой, здаiться химерою, коли читаiш зворушливi пейзажнi описи, гранично насиченi емоцiйно й колористично: "Заходи, це божевiльне жовтогаряче дуркування..". Описовий натуралiзм у прозi подiбний до iмпресiонiзму в живописi - прагненням запам'ятати зовнiшнi обставини в iхнiх скороминущих пропорцiях по можливостi чiтко, тонко й докладно: сонячне свiтло розкладаiться на весь спектр, а окремi штрихи, навпроти, складаються в iдину картину. РЖ в цьому - весь Керуак[28, 19].
Вiн не може досягти байдужостi навiть у тiй мiрi, як його героi, тому що сам - зайво самокритичний, схильний до психоаналiзу й заперечення досягнень прогресу, що для несучого дзен - зайве.
Суть конфлiкту героя з вiруваннями сучасного "суспiльства процвiтання" укладена в наступних рядках: "..мене цiкавить перша iз чотирьох шляхетних iстин Шакьямунi: "життя i страждання". А також певною мiрою третя: "подолання страждання досяжне"". (Бурлаки Дхарми)[14, 39].
Пiсля Керуака художня лiтература не знаi прецедентiв такоi тонкоi, розпачливоi спроби донести дзен до захiдного читача (виключення становить, мабуть, проза Р.М.Персiга).
Роман Пiдземнi (1958) являi собою плутану сповiдь, виконану у звичному для Керуака ключi - спогаду про колишнi надii, людей, подii. На вiдмiну вiд Бурлак Дхармы (1958), у цiй книзi немаi й натяку на програму дiй, зато вiдчуваiться атмосфера прихованоi тривоги й розпачу. Життя й приречений, "пiдземний" бунт бiтникiв вiдбитi фрагментарно, стрибкоподiбно. Бiльшiсть коментаторiв, не змовляючись, наголошують на психоторапевтичному аспектi оповiдання, на з'iднаннi фрейдистьских i екзистенцiалiстичних мотивiв - твердження про значну роль останнiх навряд чи довелося б по душi авторовi. Вiн уже встиг випробувати тягар слави вчасно створення Пiдземних, тому писав ще бiльше розкуто й смiливо.
Кращi, з погляду самого письменника, працi (наприклад, Доктор Сакс i Блюзи Мехiко - 1959) залишилися або непомiченими критиками, або незрозумiлими, чи не обсвистаними. Незважаючи на те, що Керуак написав не одну статтю, що повинна була пiдвести його эстотическую позицiю пiд серйозну теоретичну базу (наприклад, Основи спонтанноi прози, Вiра й технiка в сучаснiй прозi), товстi журнали нерiдко оцiнювали одкровення короля бiтникiв як "нескладне, претензiйне марення" (New York Times) [30,28].
Як поет Керуак менш популярний, чим прозаiк, а в якостi останнього вивчаiмо по перевазi американськими дослiдниками. Бiльшiсть його романiв невiдомо широкоi аудиторii.
Доктор Сакс (1959), iз мрячними бiблейсько-блейковськими iлюзiями, що допускаi неймовiрну суперечливiсть сприйняття й прочитань, написаний пiд впливом наркотикiв, що нехарактерно для Керуака, i спiлкування з У.Берроузом, риси якого, нарiвнi з керуакiвськими, угадуються в образi Доктора Сакса, таiмничого двiйника або супутника героя.
У Книзi снiв (1960) зiбранi нiчнi бачення Керуака за кiлька рокiв. Тут страшний абсурдистський настрiй спрямований на руйнування iдеалiв середнього благополучного американця. Сюр Книги снiв не алгебраiчно схематичний i строгий, як, наприклад, у Д.Хармса або О.РЖонеско, а - злободенний, викриваючий, - зчеплений з полiтикою й культурою, холодною вiйною й хитким, але таким реальним свiтом[41, 3].
Ще Керуак надрукував (typed - як i колись, безпосередньо на машинцi): Сатири в Парижi (1966), Меггi Кесседi (1959), Тристоссу (1960), Блюзи Мехiко (1955), Бiг Сур (1962) - Big Sur, вiн же Великий Сур, або Бiг Рi - чергова гра, заснована на перетвореннi топонiма в метафору, Бачення Жерара (1963) i ще цiлий ряд творiв.
Важко досконально визначити дату написання того або iншого роману, вiршованого збiрника, новели - багато хто були початi задовго до остаточноi редакцii й тим бiльше до першоi публiкацii, i коли саме - часом не можна сказати напевно.
Неспокiйний художник, що об'iздив всю краiну в пошуках просвiтлiння, епатувавший публiку й свiй склад, i авангардними витiвками в спiвдружностi iз зачинателями розрiзненого контр-культурного опору, умер 31 жовтня 1969 у мiстi Сент-Пiторсберзi, штат Флорида вiд великоi шлунковоi кровоточi. Навiть великий возмутитель спокою Берроуз чудом зумiв вилiкувати вiд наркотикiв, а Керуак загинув вiд бiльше древнього бича людства - алкоголю. Бiтники знайшли гармонiю не "для себе", а для своiх послiдовникiв i читачiв. Самi вони згоряли пiд гнiтом непомiрних нервових перевантажень i ЛСД, так i не зумiвши запровадити в життя тi рiшення, якi знайшли у своiх переривчастих, екзальтованих пасажах за грань реальностi.
Багато схильнi бачити в Керуаковi одного з перших пост-модернiстiв. У той же час, хоча часто навколишнiй свiт, побачений очами автора, хаотичний i необТСрунтовано твердив, письменник, всупереч вiянням епохи, бажаi руху конструктивного, у його творчостi простежуються антиентропiйнi тенденцii, нехай навiть боязкi, виникаючi стихiйно. Що стосуiться "рюкзачноi революцii", що вiн пророкував у Бурлаках Дхармi, то вона вiдбулася не зовсiм так, як того хотiв автор. Бiльшiсть представникiв хвилi пост-бiтництво (у масi своii - "дiти квiтiв") цiкавилося винятково зовнiшньою стороною культури й мiфологii, створеноi попередниками. Були запозиченi незначнi ритуали, жаргон, нарештi, сама поза протесту, але це була лише зворотна сторона медалi, виворiт того ж самого "суспiльства благоденства". Небезпека бiтникiв для останнього полягала в тiм, що тi дiйсно знайшли в собi сили спробувати бути iншими, не ставлячи пiдпис пiд "суспiльним договором". РЗх скорботна й радiсна праця протягом пари десятилiть створив багатий ТСрунт для того, щоб розвиток лiтератури досяг свого наступного пiка[29, 143].
Назвати Керуака прямим спадкоiмцем i продовжувачем традицiй Достоiвського, Уiтмена, Йiтса, Фолкнера, Джойса можна з великою натяжкою, хоча сам вiн нерiдко затверджував подiбне (Пiдземних вiн порiвнюi iз Записками з пiдпiлля Ф.Достоiвського, Доктора Сакса називав третьою частиною Фауста РЖ.ТРете). Скорiше, Керуак прийняв естафету всього прогресивного, екстатично сильного й талановитого, що з'являлося за кiлька сторiч у захiднiй лiтературi[31, 163].
Таким вiн був, бодхiсаттва з особою кiноактора, дитя Сходу й Заходу, Джек Керуак.
В одному зi своiх публiчних виступiв вiдомий американський письменник
Сол Беллоу заявив: "Бути iнтелектуалом у Сполучених Штатах - значить бути замурованим у приватностi, де ви мислите, але мислите пiд гнiтом принизливого вiдчуття того, як мiзерно мало може думка змiнити в життi"[30, 87]. Самiтнiсть i невмiння йти у фарватерi життя - основна тема сучасноi американськоi лiтератури, заявлена в пiслявоiнний перiод, коли настрiй переможцiв змiнилося розгубленiстю перед кризовими явищами, якi стали заявляти про себе як у матерiальноi, так i в духовноi сторонах життя.
Якщо письменникам школи "гарячоi кровi" - вiд
Джека Лондона до
Ернеста Хемiнгуея - була властива яснiсть i виразнiсть iнтонацii, то починаючи з 50-х рр. в американськiй прозi, поезii й драматургii почали переважати iронiчнiсть, занепокоiння, самобичування, сором'язливiсть i чутливiсть.
Американською лiтературою за кiлька останнiх десятилiть - з кiнця 40-х до 90-х - було зроблено важливе вiдкриття: криза - одне з життiвих явищ, i його варто визнавати як факт i витримати, перш нiж удасться його перебороти.
1940 рiк, коли вийшов роман Хемiнгуея
"По якому дзвонить дзвiн", пiдвiв риску пiд певним етапом в iсторii американського суспiльства. В 40-х рр. твори Хемiнгуея з великою точнiстю передавали смак, захiд i вiдчуття реальностi. Читачi Хемiнгуея переводили цю реальнiсть на мову iхнiх власних емоцiй, що допомагало iм сприймати мир, яким його бачили героi письменника. Пiсля вiйни свiтобудова розхиталася, життя втрачала своi звичнi надiйнi обриси. Героi великого письменника вмирають уже не в боротьбi з фашизмом, а тому що утомлюються жити й боротися без ясно усвiдомленоi мети (Том Хадсон в
"Островах в океанi").
Творчiсть Хемiнгуея стала визначальною для нового поколiння письменникiв, якi об'iдналися в загальну школу "новоi прози", -
К.Маккалерса,
Ю.Уетлi,
Т.Капотi,
Р.Моррiс. Суб'iктивнiсть i неяснiсть у визначеннi моральноi позицii - головна особливiсть естетичних iдеалiв цiii школи. Украй рiдко створювалися тепер широкi епiчнi полотна: художня самосвiдомiсть дробилася пiд впливом безлiчi субкультур, якi перетягали серйозну лiтературу убiк масовоi.
Проте, моральнi шукання, поломництво до правди, до свого внутрiшнього "я" завжди перебували у фокусi творчостi письменникiв пiслявоiнного перiоду -
Дж. Апдайка,
Н. Мейлера,
С. Беллоу,
Дж. Д. Селiнджера,
У. Стайрона.
Великий вплив на американську лiтературу 70-х рр. рокiв зробила фiлософiя
екзистенцiалiзму. Проблема вiдчуження людини лягла в основу iдеологii й естетики поколiння так званих
"бiтникiв". В 50-х рр. у Сан-Франциско утворилася група молодоi iнтелiгенцii, що назвала себе "розбитим поколiнням" - бiтниками [29, 156]. Бiтники сприйняли близько до серця такi явища, як пiслявоiнна депресiя,
"холодна вiйна", загроза атомноi катастрофи. Бiтники фiксували стан вiдчуженостi людськоi особистостi вiд сучасного iм суспiльства, i це, природно, виливалося у форму протесту. Представники цього молодiжного руху давали вiдчути, що iхнi сучасники-американцi живуть на руiнах цивiлiзацii. Бунт проти iстеблiшменту став для них своiрiдною формою мiжособистiсного спiлкування, i це рiднило iхню iдеологiю з екзистенцiалiзмом
Камю й
Сартра.
Знаковою фiгурою серед письменникiв-
бiтникiв став
Джек Керуак (1922-1969). Його творче кредо укладено безпосередньо в художнiх текстах. Керуаком написано десять романiв. Манiфестом письменникiв-бiтникiв став його роман
"Городок i мiсто" (1950). Останнiй роман
"Саторi в Парижi" був написаний в 1966 р.
У бiльшостi творiв Керуака герой з'являiться у виглядi бурлаки, що тiкаi вiд суспiльства, що порушуi закони цього суспiльства. Подорож
бiтникiв Керуака - це своiрiдний "лицарський пошук" по-американськи, "паломництво до Святого Граалю", по сутi - подорож до глибин власного "я". Для Керуака самiтнiсть - головне почуття, що веде людину вiд реального свiту. Саме iз глибин своii самiтностi й варто оцiнювати навколишнiй свiт [27, 35].
У творах Керуака майже нiчого не вiдбуваiться, хоча героi перебувають у постiйному русi. Герой-оповiдач - особистiсть, iдентична авторовi. Але в романах Керуака майже завжди i присутнiм i другим героiм, за яким веде своi спостереження оповiдач.
У романi
"На дорозi" оповiдач - молодий початкiвець письменник по iм'ю Сол Парадайз. Його оточують люди, що вiдкидають всi, але нiчого не пропонують замiсть. Ключовим моментом життя Сола стаi зустрiч iз викрадачем машин, бурлакою Дiном Морiартi. Кредо Морiартi - жити натхненно, iз захватом, не замислюючись про завтрашнiй день. Для Сола починаiться нове життя. Вiн пробуджуiться вiд депресii й пускаiться в мандрiвку по Америцi[34, 130].
Завдяки спостереженням Сола читач маi можливiсть побачити всю краiну: природу дикого Заходу, життя ковбоiв, фермерiв, простого народу. Головним символом i стрижнем, на який нанизуiться оповiдання, стаi дорога. Саме в дорозi до нього приходить бажання жити "як всi". Вiн зустрiчаi мексиканську дiвчину, працюi на зборi бавовни, але його повернення в Нью-Йорк неминучий. Друга частина твори оповiдаi про спiльну подорож Дiна й Сола. Америка тут з'являiться в трохи iншiй якостi - через оновлений погляд Сола - як "краiна самотнiх вигнанцiв i ексцентричних коханцiв".
Керуаку вдаiться домогтися безсумнiвноi правдивостi у вiдтвореннi образа головного героя. Автор знаходить удалий кут зору - небагато з боку й зверху. З того погляду героi Керуака з'являються в постiйному русi, але iхнiй пошук звичайно кiнчаiться порожнечею й самiтнiстю. У цьому позначаiться протест письменника проти благополуччя як вираження духовноi смертi, але позитивного iдеалу для своiх героiв автор при цьому не пропонуi. Дин Морiартi у творчостi Керуака стаi архетипом американця. Вiн з'являiться й в iнших творах -
"Бачення Кодi",
"Бiг Сур". Сприйняття героя в пiзнiх творах Керуака стаi бiльше позитивним: Дiн живе в нормальнiй родинi, виражаi готовнiсть допомогти старим друзям.
Спроби письменника знайти позитивний iдеал у навколишнiм життi змушуi його звернути погляд до схiдноi фiлософii. Герой роману
"Бурлаки Дхарми" (1958) - буддист, людина "необразливий у гандiанському змiстi, сильний у дусi Нiцше й емоцiйно багатий, як Бодлер i Рембо". Вiн вважаi покаранням за якiсь грiхи "бути народженим в Америцi, де нiхто нi в що не вiрить, особливо у волю". Але й фiлософiя спокою, проповедуемая дзен-буддизмом, не приносить героiвi Керуака порятунку вiд самiтностi, вiд почуття неприкаяностi.
Торнтон Уайлдер ( 1887-1975) вiдомий у нашiй краiнi в першу чергу по романi
"Березневi iди", написаному ще в 1948 р. У центрi оповiдання - останнi мiсяцi й днi життя Юлiя Цезаря. Автор ставить важливу проблему самiтностi великоi людини. Роман будуiться як захоплюючий монтаж з вигаданих документiв. Диктатор сприймаi волю як вiдповiдальнiсть за рiшення, прийняте самостiйно. Часом Юлiя Цезаря терзають сумнiву. У деяких сферах буття - у любовi, поезii й долi - вiн пiдозрюi присутнiсть сили бiльшоi, нiж людська[18, 34].
В 1979 р. вийшов посмертний збiрник нарисiв Уайлдера "Американськi характеристики й iншi есе". У них письменник прагне знайти джерела роз'iднаностi й iндивiдуалiзму як нацiональних якостей американцiв. Книга не позбавлена й претензiй на постановку й рiшення глибинних фiлософських проблем, головнi з яких упираються в аналiтичне вивчення екзистенцiального свiтосприймання спiввiтчизникiв письменника[18, 38].
Два останнiх романи Уайлдера присвяченi Америцi.
"День восьмий" (1967), на думку самого письменника, сходить до бiльше раннього твори - роману
"Мiст Людовiка Святого" (1927). У центрi оповiдання - iсторiя родини Ешлi. Своiми iдеалами героi протиставляються багатству й прибутку: у них на першому мiсцi щастя й праця. Позитивнi героi Уайлдера знаходять сенс життя в самовiддачi людини, спрямованостi працi на служiння людям.
Уайлдер створюi в романi збiрний тип особистостi XX в., що втiлюiться у фiгурi доктора Гiллiза. РЖз цим образом зв'язаний змiст заголовка роману. Теорiя, проголошувана Гiллiзом, роздiляi iсторiю людства на двi частини: "до" i "послу". "До" - це сiм днiв утвору землi й людства, передiсторiя становлення.
Сенсацiю в американському лiтературному життi зробив роман
Нормана Мейлера ( 1923)
"Голi i мертвi" (1948). У романi данi досить докладнi описи армii, що стаi моделлю майбутнього соцiального пристрою краiни[17, 39].
Книга за назвою "Оленячий парк" (1955) даi об'iктивну оцiнку моральноi анемii "середньоi" Америки часiв маккартизму. У цьому твори вперше заявлена мейлерiвська концепцiя "хiпстера" (hipster - той, хто повалений у зневiру, подавлений морально), що поклала початок iдеологii
"хiпi" - героя екзистенцiальноi природи, людини, що спалюi за собою всi мости цивiлiзацii. Далi цi iдеi розвиваються в книзi нарисiв Мейлера
"Самореклама" (1959). Мейлер зiставляi хiпi з бiтниками, визнаючи перших бiльше радикальними виразниками протесту проти соцiального насильства.
Знучимим досягненням для поколiння 60-х рр., епохи, коли
бiтники виросли в "хiпi", виявився роман
"Американська мрiя" (1965). Головний герой Стiвен Роджек - герой вiйни, однокашник президента Кеннедi, що зробив блискучу кар'iру, - став вiдомим психологом i популярним ведучим на телебаченнi. Але щось не клеiться в долi Стiвена. За поверхневим успiхом усе бiльш чiтко проступаi особиста драма. Стiвен переконаний у тiм, що життя не вдалося. Не приносить радостi подружнi життя, оскiльки його дружина жагуче любить грошi й перетворюi всi навколо себе у свою власнiсть[17, 47].
Основний мотив "Американськоi мрii" - духовне паломництво героя, прагнення проникнути в самi затишнi куточки пiдсвiдомостi. Для цього герой поринаi на саме дно Нью-Йорка. Але входження героя в заповiдний мир iнстинктiв приводить до розпаду особистостi.
В останнi роки вийшли романи Мейлера
"Примара Харлота" (1991),
"РЖсторiя Освальда" (1995), книга
"Портрет Пiкассо замолоду" (1995), у яких автор звертаiться до питань релiгii й полiтики. В 1998 р. вiтчизняний читач одержав можливiсть познайомитися з одним з останнiх творiв Мейлера - романом
"РДвангелii вiд Сина Божого" (1997).
Проблема тотальноi самiтностi захiдного iнтелiгента - головна тема творчостi лауреата Нобелiвськоi премii 1978 р., письменника
Сола Беллоу (1914). Його перу належать романи
"Пригоди Огi Марча" (1953),
"Людина, що бовтаiться в повiтрi" (1973) (у росiйському перекладi - "Мiж небом i землею"),
"Планета мiстера Заммлера" (1973),
"Дарунок Гумбольдта" (1976).
В 70-х рр. вiдбуваiться поглиблення фiлософських основ прози Беллоу. У романi
"Дарунок Гумбольдта" вiн звертаiться до жанру притчi. Письменник ставить своiрiдний лiтературний експеримент, як би розщеплюючи свою особистiсть мiж двома героями, лiтераторами, поетами - Чарли Цитрином i фон Гумбольдтом Флейшером. Цитрин пiшов по стопах свого наставника Гумбольдта й почасти перевершив його[18, 45].
Написавши першу книгу, Чарли отримав популярнiсть, що затьмарила вчителя, а Гумбольдт дорiкав Цитрину в тiм, що вiн нiбито украв у нього особистiсть, побудувавши з особистостi Цитрину свого героя. Успiх до Цитрину прийшов з постановкою на Бродвеi п'iси, написаноi про мiжнародного авантюриста XVIII в., що являi собою збiрний образ Казакови й маркiза де Саду. Цитрин затвердив свою репутацiю одного з видних американських "iнтелектуалiв".
У критику не затихають суперечки iз приводу природи творчостi
Курта Воннегута ( 1922). До якого жанру належать його твори: до науковоi фантастики, "чорному гумору", неоавангардизму або сатирi? Сам письменник затверджуi, що його книги виросли iз традицiй
Аристофана,
Рабле,
Свiфта й письменника-спiввiтчизника
Марка Твена. Пафосом своii творчостi Воннегут близький письменникам США, що прийшли в лiтературу пiсля Другоi свiтовоi вiйни, якi гостро вiдчувають самiтнiсть, внутрiшнiй трагiзм iснування зовнi благополучноi людини в технократичному суспiльствi[18, 116].
Стиль творiв деякi критики визначають як "телеграфно-шизофренiчний". Фантастика, гротеск, бурлеск, эксцентриада сплавлены в його романах з гострим сюжетом. РЖронiя й сатира спiвiснують зi зворушливими й глибокими по своiй вiдвертостi сторiнками.
В "Снiданку для чемпiонiв" основною мiшенню сатири Воннегута стаi положення справ на його власнiй батькiвщинi. Прозаiк говорить, наприклад, що "у тiй частинi планети, на якiй жив Двейн, будь-яка людина, що хотiла мати таку штучку (мова йде про револьвер. - С.Т.), мiг купити неi в мiсцевоi скобяноi крамницi". Потрiбно чи доводити, що "та частина планети" - це саме США?
Особливе мiсце в лiтературному процесi США займаi негритянська лiтература. Самий яскравий ii представник
Джеймс Болдуiн ( 1924-1987) призвав негритянських письменникiв вiдiйти вiд стереотипiв у зображеннi негра й показати у всьому щиросердечному багатствi й суперечливостi особистiсть чорного американця. Позицiю Болдуiна роздiлили й iншi негритянськi письменники, i весь iхнiй рух придбав назву
"новоi хвилi". Письменники акцентували свою увагу на моральному аспектi особистостi негра, а не на тiм, що було сформовано расистськими забобонами[18, 156].
Головний здобуток Болдуiна - роман
"РЖди й вiщай з гори" (1953). В оповiданнi рiзко протипоставлений "зовнiшнiй мир" - мир бiлих людей - i внутрiшнiй мир кожного iз чорних героiв у його вiдношеннi до свiту бiлих. Читач знайомиться iз сумною розповiддю чотирнадцятилiтнього пiдлiтк
Вместе с этим смотрят:
"Грусть и святость" (Поэтическое богословие Николая Рубцова)
"Донские рассказы" Михаила Шолохова
"Живопись слова" в японской поэзии
"Записки из подполья" как исток философии экзистенциализма Ф.М. Достоевского
"Подпольный человек" Ф.И. Достоевского