Другий вимiр у творчостi Селiнджера

Мiнiстерство освiти i науки Украiни

Нацiональний авiацiйний унiверситет

Кафедра украiнськоi мови, лiтератури та культури

Курсова (Наукова) робота на тему:

Студентки 2-го курсу фiлологiчного факультету

Бондаренко РЖрини Вiталiiвни

Науковий керiвник

Асистент кафедри украiнськоi мови,

лiтератури та культури

Щур Наталiя Олександрiвна

Киiв 2003

Змiст

Вступ ............................................................3

Роздiл 1. Творчiсть Дж. Д. Селiнджера.

1.1. Життiвий i творчий шлях письменника.........................4

1.2. Герой Селiнджера............................................6

1.3. Першi спроби Селiнджера в iндiйськiй поетицi. Оповiдання

тАЬПерегорнутий лiстАЭ..........................................9

Роздiл 2. Загадка Селiнджера. Збiрка тАЬДев'ять оповiданьтАЭ.

2.1. Символiка чисел. Збiрка тАЬДевтАЩять оповiданьтАЭ...................11

2.2. Прихований (сугестивний) змiст тАЬДевтАЩяти оповiданьтАЭ............15

2.3. Уособлення фiлософськоi проблематики збiрки. Оповiдання тАЬТеддiтАЭ....................................................28

Висновки.......................................................32

Примiтки........................................................33

Список лiтератури................................................34

Вступ.

В данiй роботi пропонуiться розглянути творчiсть вiдомого американського письменника Джерома Девiда Селiнджера, який заявив про себе в серединi ХХ столiття, а свiтове визнання прийшло до нього пiсля виходу в свiт його повiстi тАЬЛовець у житiтАЭ.

Слiд зазначити, що надзвичайну популярнiсть Селiнджер мав серед пiдлiткiв, i це не дивно, адже у своiх творах вiн змальовував життя саме молодого поколiння Америки. Також слiд звернути увагу на те, що письменник розумiвся на психологii й у своiх творах надзвичайно точно зображував проблеми юних представникiв суспiльства, а останнi надзвичайно добре вiдрiзняють правду вiд брехнi. З плином часу змiнюiться все довкола, та, нажаль, проблеми залишаються, а це значить, що твори Селiнджера будуть актуальними ще довго.

Працюючи над розкриттям питання про двовимiрнiсть селiнджерiвськоi поетики, за мету було поставлено дослiдити творчiсть письменника i виявити, що ж спричинило появу другого вимiру в його творах. Предметом дослiдження послужила зацiкавленiсть Селiнджера староiндiйською фiлософiiю, а обтАЩiктом виступила вiдома збiрка тАЬДев'ять оповiданьтАЭ.

Завданням же даноi роботи i аналiз поетики Дж. Д. Селiнджера, визначення джерел його фiлософських й естетичних поглядiв, протирiч мiж мiстико-iдеалiстичним напрямом його свiтосприйняття та його реалiстичною художньою майстернiстю, дослiдження неминучого в таких випадках розриву мiж хибним висновком i високою обдарованiстю художника, нарештi, тАЬрозшифровкатАЭ цiлого ряду умовних знакiв, що мають мiсце у творчостi письменника.

Творчiсть Дж. Д. Селiнджера дослiджувало багато лiтературознавцiв, як американських так i вiтчизняних, та, нажаль, питання про другий вимiр у його творчостi майже не розглядалося.

Опрацювавши тему своii роботи, я переосмислила змiст селiнджерiвських творiв. Крiм того, я ознайомилася з основами староiндiйськоi поетики, бо саме ii знання даi можливiсть знаходити другий вимiр у поетицi Селiнджера, прихований змiст його творiв. Тут також слiд вiдмiтити, що в творах письменника iснуi не тiльки видиме значення, яке автор сам подаi читачу, але й приховане, усвiдомити яке читач повинен самостiйно.

Отже, перейдемо безпосередньо до змiсту роботи.

Роздiл 1.Селiнджер письменник.

З того часу як творчiсть Селiнджера зацiкавила критикiв, у США й за кордоном було висловлено немало думок про його творчiсть, iнодi дуже суперечливих. Перша критична лiтература про Селiнджера зтАЩявилася ще в 1957 р., ii автором був шкiльний вчитель Дональд Фiнi. В 1963 р. у картотецi Фiнi значилося близько 1500 назв праць про творчiсть Селiнджера, що вийшли 20 мовами [1, 109 - 149].

Перше монографiчне дослiдження творчостi Селiнджера вiдноситься до 1958 р. Це книга Ф. Гвiнна й Дж. Блотнера тАЬПроза Дж. Д. СелiнджератАЭ, в якiй розглянуто всi опублiкованi до того часу твори письменника. Робота еклектична, маi очевиднi методологiчнi помилки. Роздiливши творчiсть Селiнджера на три перiоди: тАЬучнiвськийтАЭ(1940-1948 рр.), тАЬкласичнийтАЭ (1948- 1951 рр.) й перiод тАЬзанепадутАЭ (що розпочався, як вважають Гвiнн i Блотнер, пiсля виходу в свiт роману тАЬЛовець у житiтАЭ), критики дослiджують кожний з перiодiв, поiднуючи метод формально-структурного пiдходу з традицiiю фрейдистського психоаналiзу.

Через 5 рокiв пiсля виходу працi Гвiнна та Блотнера зтАЩявилась монографiя У.Френча тАЬДж. Д. СелiнджертАЭ. Праця виконана в дусi формального аналiзу творiв письменника, пошукiв тАЬмiфологiчних моделейтАЭ, розгляду творчостi як продукту рiзноманiтних лiтературних впливiв. Аналiз творчостi письменника Френч веде в руслi пошукiв тАЬопозицiйних партАЭ, вiдшукуючи в структурi оповiдання елементи, що мiстять протиставлення тАЬсвiту добратАЭ та тАЬсвiту фальшiтАЭ.

У 1965 р. Вийшла монографiя професора Чиказького унiверситету

Дж. Мiллера - тАЬДж. Д. СелiнджертАЭ, де автор розглядаi творчiсть письменника в руслi соцiально-психологiчноi прози.

З 1962 по 1963 р. у США побачив свiт ряд антологiй, в яких зiбрано статтi про творчiсть письменника.

У 1963 р. критична лiтература про Селiнджера поповнилася антологiiю лiтературно-критичних матерiалiв, присвячених тАЬЛовцю у житiтАЭ, що була зiставлена Г. Сiмонсоном та Ф. Хейгером й розрахована на студентiв. В зiбрання включено документи про кампанiю, що проводилася у США в серединi 50-х рокiв проти цього роману й тих викладачiв, якi радили своiм учням прочитати iсторiю Холдена Колфiлда.

У 1963 р. пiд редакцiiю М. Лейзера та Н. Фрумена побачила свiт антологiя тАЬДослiдження творчостi Дж. Д. Селiнджера . Ревю, есе i критика тАЬЛовця у житiтАЭ й iнших творiвтАЭ, яка включаi бiльше 35 матерiалiв. Лiтературознавцi спробували проiлюструвати рiзнi пiдходи до творчостi письменника в американському лiтературознавствi тАУ тАЬмiфологiчнийтАЭ, соцiологiчний, психологiчний, фрейдистсько-юнгiанський, лiнгвiстичний, структуролiстичний.

У 1966 р. журнал тАЬModern fiction studiesтАЭ присвятив цiлий номер творчостi Селiнджера.

У 1969 р. в Москвi вийшла праця Т. Морозовоi тАЬОбраз молодого американця в лiтературi СШАтАЭ, де творчiсть Селiнджера розглянуто в контекстi боротьби народiв за свободу.

Крiм Морозовоi питанням Селiнджера цiкавилась також РЖ. Галiнська. Вона видала двi монографii, присвяченi творчостi американського письменника: тАЬЕстетичнi основи поетики СелiнджератАЭ (1969 р.) та тАЬЗагадки вiдомих книгтАЭ (1985 р.).

1.1. Життiвий i творчий шлях письменника.

Коли влiтку 1951 р. роман 32-х лiтнього Селiнджера тАЬЛовець в житiтАЭ вийшов у свiт, iмтАЩя його автора було вже вiдоме в лiтературних колах США. Перше оповiдання Селiнджера тАЬМолодi людитАЭ було надруковано ще в 1940 р., а до того часу коли вийшов роман тАЬЛовець в житiтАЭ, у рiзних перiодичних виданнях зтАЩявилося двадцять шiсть його творiв, у тому числi й сiм з девтАЩяти новел, що в 1953 р. склали окрему книгу тАЬДевтАЩять оповiданьтАЭ.

Джером Девiд Селiнджер народився 1 сiчня 1919 р. в Нью-Йорку, в родинi оптового торговця копченостями й сирами Сола Селiнджера, iврея за нацiональнiстю. Його мати Мiрiам (Мерi Джилiк) тАУ шотландсько-iрландського походження. РДдина сестра Дорiс старша за письменника на 8 рокiв. У дитинствi Саннi (так називали його в родинi) навчався в Нью-Йорку. На вступнiй спiвбесiдi в школi Мак-Бернi (Манхеттен), куди хлопчик вступив у 1932 р., вiн заявив, що бiльш за все цiкавиться драматичним мистецтвом й тропiчними рибами. Через рiк його було виключено зi школи за неуспiшнiсть. У 1934 р. його було вiдправлено до вiйськовоi школи у Веллi-Форджi (Пенсiльванiя). В червнi 1936 р. Джерi (так вже називали його однокурсники) отримав свiдоцтво про закiнчення школи. Там вiн був лiтературним редактором учнiвського щорiчника й вважався автором шкiльного гiмну, який традицiйно виконуiться пiд час випускних свят й до сьогоднi. Саме там, у Веллi-Форджi, Джерi Селiнджер вигадував своi першi оповiдання. Влiтку 1937 вiсiмнадцятилiтнiй Селiнджер слухав лекцii в Нью-Йоркському унiверситетi, в тому ж роцi був в Австрii й Польщi, вивчаючи у Бидгощi, за волею батька, процес виготовлення мiсцевих ковбас. Повернувшись до США, Селiнджер вiдвiдував лекцii в Урсинус-коледжi (Пенсiльванiя). До 1938 року вiдноситься перша лiтературна публiкацiя тАУ фейлетон у щорiчнику тАЬUrsines-weеklутАЭ, де майбутнiй письменник вiв сторiнку гумору.

У 1939 р. Селiнджер вступив до Колумбiйського унiверситету, щоб прослухати курс лекцiй про новелу. Курс читав редактор журналу тАЬStoryтАЭ

У. Бернетт. Саме вiн i надрукував перше оповiдання Селiнджера тАЬМолодi людитАЭ. В 1941 р. письменника було поставлено на вiйськовий облiк, а у 1942 тАУ призвано в армiю, де вiн пройшов пiдготовку в офiцерсько-сержантськiй школi вiйськ звтАЩязку. В 1943 р. у званнi сержанта штабноi служби його було переведено в контррозвiдку й направлено у м. Нашвiл (Теннессi). З 1940 по 1944 рр. в журналах тАЬStoryтАЭ, тАЬSaturday Evening PostтАЭ та iн. друкуються оповiдання тАЬПобач ЕддiтАЭ, тАЬСуть незакiнченоi iсторiiтАЭ, тАЬ Брати ВарiонiтАЭ.

У 1944 р. сержант штабноi служби 4-i пiхотноi дивiзii Селiнджер, пройшовши додаткову пiдготовку, очiкував вiдкриття другого фронту. 6 червня вiн у числi перших солдат союзницьких вiйськ брав участь у висадцi в Нормандii. У контррозвiдцi 12-го пiхотного полку Селiнджер займався пошуками агентiв гестапо й допитами полонених. На вiйнi вiн не розлучався з друкарською машинкою й вигадував оповiдання. До цього перiоду вiдносяться новели тАЬОстаннiй день останньоi вiдпусткитАЭ, тАЬОбидвi зацiкавленi сторонитАЭ, тАЬЕлiнтАЭ, тАЬПарубок iз ФранцiiтАЭ, тАЬЦей сандвiч без майонезутАЭ, тАЬЧужийтАЭ, тАЬЗiйти з розумутАЭ, тАЬРаз на тиждень тобi не зашкодитьтАЭ.

Демобiлiзувавшись, Селiнджер деякий час жив у Францii, а потiм, у 1946 р., повернувся в Нью-Йорк, оселився у батькiв на Парк-авеню, часто бував у Грiнвiч-вiлiджi, де збиралися представники нью-йоркського свiту мистецтв. У 1948 р. пiсля публiкацii в тАЬNew-YorkerтАЭ оповiдання тАЬЧудовий день для бананових оселедцiвтАЭ уклав договiр з журналом i надалi друкувався виключно в ньому. У 1951 тАУ 1952 рр. подорожував РДвропою та Мексикою, в 1952 р. купив велику дiлянку на березi рiчки Коннектикут у мiстi Корнюшi (Нью-Гемпшир) й оселився тут. У цьому мiстi були написанi повiстi з циклу про родину Гласiв.

У 1965 роцi Селiнджер замовкаi.

1.2.Герой Селiнджера.

Говорячи про творчiсть Дж. Д. Селiнджера, не можна не звернути увагу на героя його творiв, адже вiн зовсiм не схожий на iншi лiтературнi образи.

Герой Селiнджера почуваi себе повнiстю вiдיiднаним вiд оточуючого його суспiльства. У ньому надто багато незвичайного, чужого для цього суспiльства. Тому його нагороджують не досить приiмними епiтетами: тАЬненормальнийтАЭ, тАЬдивактАЭ, тАЬнепристосованийтАЭ. Його вирiзняi складна духовна органiзацiя, глибока вразливiсть i загострена чутливiсть, при якiй навiть незначнi подразнення ззовнi здатнi викликати бурну реакцiю. Надмiрнiсть у любовi й ненавистi (риса, взагалi характерна для пiдлiткiв й вiрно змальована в образi Холдена Колфiлда) супроводжуi героя Селiнджера через усе його життя. Мати Зуi говорить йому: тАЬЗ такими сильними симпатiями та антипатiями ти не можеш жити серед людейтАЭ [25, 64].

Героям Селiнджера ненависнi будь-якi колективнi зусилля. Вони намагаються самостiйно знайти вихiд. Холден вибухаi прокляттями на адресу тАЭусiх цих дурнуватих суспiльствтАЭ: у кожного своя компанiя, якась огидна мала шайка. У баскетбольних гравцiв тАУ своя шайка, в католикiв тАУсвоя, у цих триклятих iнтелектуалiв тАУ своя, в гравцiв у бридж тАУ своя компанiятАЭ [17 ,59].

На вiдмiну вiд людей свого кола, герой Селiнджера вiдчуваi щиру зневагу до наживи, грошей, успiху. Жоден з вундеркiндiв Гласiв не схотiв зробити собi картАЩiру. Всi знайомi старшого брата Холдена заздрять його роботi в Голiвудi. Один лише Холден та мiстер Антолiнi вважають, що Д. Б. продався.

Герой Селiнджера живе напруженим внутрiшнiм життям. Вiн або поет (як Симор), або письменник (як Баддi Глас та сержант Х), або ж вiн просто вiддаi перевагу читанню, в той час як його друзi дивляться в кiно якусь липу. Холден вважаi себе тупицею (вiн взагалi досить безжалiсний до самого себе: тАЬПравду кажучи, я один в нашiй сiмтАЩi такий дурнийтАЭ) [17, 64]. Насправдi ж вiн дуже добре знаi й розумii тi речi, якi вiн любить, наприклад, лiтературу. Свiдомий, а частiше не свiдомий антиiнтелектуалiзм тАУ дуже розповсюджений у Сполучених Штатах. На нього нарiкають письменники, публiцисти, журналiсти, соцiологи. Р. Бредберi створив похмуру утопiю: в США майбутнього спалено усi книжки, а iх читання караiться як один з найтяжчих злочинiв.

Холден Колфiлд часто говорить про свою так звану брехливiсть. Деякi критики навiть називають його тАЬпобрехун КолфiлдтАЭ. Звiсно, нiякий вiн не брехун, просто в нього дуже багата уява. Героя Селiнджера тягне видумувати, фантазувати, морочити комусь голову, перетворювати життя на гру. Симор Глас розповiдаi маленькiй Сибiлi про бананових риб; Френклiн, дивлячись з вiкна на вулицю, серйозно запевняi свою спiвбесiдницю, що усi старi чоловiки Нью-Йорка поспiшають на призовний пункт, тому що оголошено вiйну з ескiмосами, на яку призивають усiх шестидесятилiтнiх i тiльки iх.

З самого незначного приводу герой Селiнджера може вибухнути якоюсь абсолютно неймовiрною, фантастичною iсторiiю. Серед дiтей вiн почуваi себе набагато легше й вiльнiше, нiж серед дорослих. Дiти фантазують з таким же захопленням, як i вiн сам; вони вiрять усьому, що вiн каже, з бажанням вступають у гру й грають серйозно (Сибiла негайно готова побачити бананову рибу, вона навiть встигла порахувати скiльки у неi в ротi бананiв).

До речi, цiкаво звернути увагу на заголовки творiв Селiнджера. Якщо це не iмена головних героiв (тАЬТеддiтАЭ, тАЬФреннiтАЭ, тАЬЗуiтАЭ, тАЬСимортАЭ) то вони, як правило, вказують на тi фантастичнi картини, що iх малюють собi героi (тАЬЛовець у житiтАЭ, тАЬЛюдина, Яка СмiяласятАЭ, тАЬПеред вiйною з ескiмосамитАЭ i т. д.).

Чи i ця дитяча мрiйливiсть героя лише iндивiдуальною рисою його характеру? Нi, ця риса маi й бiльш глибокий змiст: вона говорить про прагнення героя створити якийсь iлюзорний свiт, куди вiн хоче втекти вiд реального свiту, який його не задовольняi.

Деякi з героiв Селiнджера бунтують. Проте iх бунт маi досить своiрiдний характер.

Чотирьохлiтнiй Лайонел (тАЬУ човнiтАЭ) втiк з дому тому, що кухарка назвала його батька тАЬвеликим брудним iудоютАЭ. РЖншого разу вiн втiк з дому через те, що якийсь хлопчисько обiзвав його вонючкою. Батьки знайшли його в опустiлому парку, напiвзамерзлого й засмученого. Маленький Лайонел, як i всi улюбленi героi Селiнджера, надiлений великою чутливiстю, i його перша реакцiя на образу та несправедливiсть тАУ втекти, сховатися вiд усiх й на самотi переживати своi горе. Така суть його маленького бунту.

Вiдмiнна риса таланту Селiнджера тАУ це його глибоке розумiння психологii дiтей та пiдлiткiв. Оповiдання про маленького Лайонела можна назвати прекрасним психологiчним етюдом.

Коли Селiнджер розповiдаi про чотирьохлiтнього хлопчика, який хоче втекти й сховатися вiд дорослих, якi його ображають, - це звучить природно й психологiчно точно. Коли таке бажання виникаi у Холдена, ми сприймаiмо це як прояв його iнфантильностi (Холден визнаi, що iнодi поводиться як дванадцятилiтнiй). Коли ж Селiнджер надiляi таким бажанням бiльш старших героiв, психологiчно це виглядаi не так переконливо й створюi навколо цих героiв атмосферу бiльшоi або меншоi штучностi.

Хоча i рiзною мiрою, за своiю суттю бунт героiв Селiнджера наближаiться до бунту Лайонела. Симор, Френнi, Зуi, Холден тАУ це не стiльки бунтуючi, скiльки страждаючi люди. Вони страждають вiд вульгарностi, нелюдяностi, тупостi, що ображаi iх на кожному кроцi. Кожен з них переживаi свiй тАЬголубий перiодтАЭ. Герой Селiнджера намагаiться позбавитися страждань, причому обтАЩiктом його зусиль стаi не зовнiшнiй свiт, а вiн сам. Вiн прагне знайти для себе таке ставлення до свiту, при якому зiткнення з ним виявилося б для нього найменш болiсним. В якiйсь мiрi герой розумii, що таке прагнення не з благородних, i це мучить його, але вiн нiчого не може з собою зробити, тому що в ньому самому i те, проти чого вiн протестуi.

Його прокляття тАУ iндивiдуалiзм, вiчна зайнятiсть собою, те саме тАЬеготАЭ що вражаi його в iнших.

ДомтАЩi-Смiт не вiдходить вiд дзеркала протягом усiii своii подорожi з РДвропи до Америки. За один мiсяць вiг пише вiсiмнадцять робiт, сiмнадцять з яких тАУ автопортрети. Вiн любить багато книжок, проте найдорожча для нього тАУ його щоденник, в якому вiн знаi напамтАЩять кожну сторiнку. Зуi Глас з болем говорить про неможливiсть втекти вiд свого тАЬятАЭ: тАЬУсi ми такi однобокi кретини. Все, що б не сталось, ми завжди сприймаiмо лише по вiдношенню до свого маленького, вошивого тАЬятАЭ [25, 67].

Зуi називаi нервову кризу Френнi тАЬтретьорозрядноютАЭ. Вiн осуджуi сестру за ii релiгiйний екстаз та егоiстичнi поривання. Френнi вiдчуваi, що в чомусь брат правий, i вона впадаi у ще бiльший вiдчай. Вона також знаi, що Зуi не може брати на себе роль лiкаря: вiн сам хворий.

Холден Колфiлд найменший грiшник, проте i його попереджаi мiстер Антолiнi, що вiн може закiнчити тим, що буде кидатися скрiпками у стенографiстку.

Таким чином, герой Селiнджера знаходиться нiби мiж двох вогнiв. Вiн почуваi себе абсолютно правим у своiму конфлiктi з суспiльством. Сумлiння пiдказуi йому, що вiн сам у чомусь винен. Конфлiкт заплутуiться, становище стаi безнадiйним. Де ж вихiд з глухого кута? Селiнджер знаi це не краще за свого героя. РЖнодi йому здаiться, що виходу нема. Тодi вiн примушуi Симора покiнчити життя самогубством. Але потiм вiн вирiшуi, що якийсь вихiд все ж маi бути, треба тiльки його шукати i не впадати у вiдчай. Тодi вiн залишаi Холдена на роздорiжжi, не давши вiдповiдь не на одне ним же поставлене питання.

Герой Селiнджера протиставляi себе суспiльству. Його заперечення завжди звучить бiльш переконливо, нiж ствердження. Вiн не прагне змiнити суспiльство; вiн шукаi притулок, де можна сховатися вiд суспiльства.

Отже, героi Селiнджера тАУ бунтiвники, але разом з тим вони страждають вiд несправедливостi в свiтi, вiд фальшi, що iх оточуi. РЖ хоча герой Селiнджера бачить життя, так би мовити, зсередини, вiн визнаi, що сам не вiдповiдаi своiм же мрiям.

1.3. Першi спроби Селiнджера в iндiйськiй поетицi. Оповiдання тАЬПерегорнутий лiстАЭ.

Кожному читачу творiв Селiнджера стаi зрозумiло, що в пошуках еталону кохання, добра й краси вiн часто звертаiться до iдеалiв античноi й середньовiчноi фiлософськоi лiтератури РЖндii, а також до iдей iндiйського Вiдродження з його спробами сформулювати концепцiю iдеальноi людини.

Першi ознаки захоплення Селiнджера стародавньою iндiйською фiлософiiю знаходимо в повiстi тАЬПерегорнутий лiстАЭ (1947). РЗi герой, поет Рей Форд тАУ послiдовник Уiтмена, за прикладом якого вводить у свою поезiю елементи тАЬсвященних мiстичних книг стародавньоi РЖндiiтАЭ [19, 14].

Рей Форд скористався улюбленим порiвнянням iндiйського фiлософського епосу в своiму вiршi, що дало назву повiстi: тАЬНе спустошена земля, величезний перегорнутий лiс, усе листя якого знаходиться пiд землеютАЭ. Алегорiю перегорнутого лiсу можна розшифрувати за допомогою одного з символiв, що найбiльше використовуiться в стародавнiй iндiйськiй релiгiйно-фiлософськiй лiтературi. Носiiм знання й розуму там вважаються тАЬлистя дерева, що росте догори корiннямтАЭ тАУ ашваттхи (баньян). Образ ашваттхи iснуi в iндiйському фiлософському епосi не лише в якостi простого порiвняння (дерево-всесвiт), але й у виглядi складноi метафори тАУ тАЬдрево всезрозумiннятАЭ*. Згiдно поясненню цього символу, котре дане в фiлософськiй частинi тАЬМахабхаратитАЭ, тАЬБхагавадгiтiтАЭ, перегорнуте дерево ашваттха тАУ це всесвiт, листя якого тАУ священнi ведичнi гiмни, i той, хто пiзнав древо, стаi знавцем Вед. Це ж саме листя тАУ це зiставнi частини свiту тАУ гуни. Пагони ашваттхи уособлюють органи чуттiв, а його корiння тАУ людськi дii. Це древо вiчне, нетлiнне, як сам всесвiт, воно також символiзуi кругообiг життя тАУ ланцюг народжень i смертей (сансара), що привтАЩязуi людину до причини усiх земних страждань тАУ колеса iснування. Закiнчення страждань, згiдно давньоi концепцii, досягаiться руйнуванням цiii концепцii. У ХV роздiлi тАЬБхагавадгiтитАЭ говориться про те, що ашватху перемагають, зрiзавши мечем вiдреченостi тАЬкоренi, що дуже розрослисятАЭ [12, 141 тАУ143].

Перегорнуте дерево, листя якого на вiдмiну вiд листя ашваттхи сховане пiд землею, у повiстi Селiнджера символiзуi, очевидно, всесвiт, позбавлений знання й розуму. Образ тАЬспустошеноi землiтАЭ порiвнюiться з образом безплiдноi землi (waste land) в Елiота.

Лiс у брахманiчно-буддистськiй лiтературi i образом темних i грiховних бажань, знищення яких веде до звiльнення (мокша). У буддистському канонi (на мовi налi) тАЬДхамманадетАЭ говориться про звiльнення вiд бажань шляхом знищення лiсу : тАЬВирубайте лiс, а не одне дерево. З лiсу народжуiться страх. Вирубавши й лiс, й хащi, ви, о бхiкшу, станете вiльнимитАЭ [5, 106].Коментуючи цю строфу, перекладач пропонуi наступне трактування: тАЬВикоренiть бажання (лiс бажань).. Страх народжуiться з бажання (лiсу бажань).. Викоренивши бажання (лiс бажань), ви станете вiльнимитАЭ [5, 152]. Таким чином, розкривши фiлософське значення староiндiйськоi метафори (всесвiт i скупченням грiховних людських бажань i дiй, вiн, нажаль, позбавлений мудростi й знання), можна розшифрувати елемент тайнопису у вiршi героя повiстi тАЬПерегорнутий лiстАЭ. Спроби розшифровки символу тАЬперегорнутого лiсутАЭ, якi зустрiчались в американськiй критицi, йшли, проте, в iнших напрямках. У. Френч, наприклад, вбачав у цiй алегорii доктрину звiльнення художника вiд усiлякоi вiдповiдальностi перед суспiльством, вiд турботи за благо людства, а Ф. Гвiнн i Дж. Блотнер розглядали образ тАЬперегорнутого лiсутАЭ з позицiй фрейдистськоi символiки.

Селiнджер, очевидно, вважав повiсть тАЬПерегорнутий лiстАЭ невдалою, оскiльки виступав проти повторноi ii публiкацii в журналi тАЬКосмополiтентАЭ (редакцiя якого купила в автора всi права на повiсть i у 1961 р., не рахуючись з його протестами, знову надрукувала ii), але пошуки способiв фiлософського тайнопису в найбагатшому арсеналi староiндiйських символiв не припинив. Його наступнi твори свiдчать не лише про знання iндiйськоi фiлософii, але й про серйозне вивчення староiндiйськоi теорii лiтератури, санскритськоi поетики. В нiй, як i в схiдних фiлософських вченнях, Селiнджера приваблюi перш за все ii загальнолюдський змiст, гуманiстична суть, запропонована нею можливiсть узагальнювати тi або iншi життiвi явища, аналiзувати причини людських страждань i шукати шляхи позбавлення вiд них. Спроба синтезувати деякi фiлософськi погляди Сходу i Заходу, застосувати основнi закони староiндiйськоi поетики й обумовлюють складну естетичну природу творiв Селiнджера.

Отже, пiдсумуiмо все сказане вище.

Дж. Д. Селiнджер тАУ вiдомий американський письменник, твори якого користувалися великою популярнiстю, особливо серед молодi. Ця зацiкавленiсть Селiнджером спричинена тим, що письменник писав про реальне життя тодiшньоi Америки. Крiм того, бiльшiсть героiв Селiнджера тАУ дiти або пiдлiтки, з iхнiми проблемами, з iхнiм неприйняттям свiту й iснуючого в ньому суспiльства.

В творах письменника було i i щось незвичайне, нiби приховане вiд стороннiх. Саме це невiдоме, те, що необхiдно осмислити самому й привертаi увагу до поетики Дж. Д. Селiнджера.

Роздiл 2. Загадка Селiнджера. Збiрка тАЬДев'ять оповiданьтАЭ.

2.1. Символiка чисел. Збiрка тАЬДев'ять оповiданьтАЭ.

Чому письменник назвав свою збiрку тАЬДевтАЩять оповiданьтАЭ? Чи не простiше було б назвати книжку просто тАЬОповiданнятАЭ або ж винести на обкладинку назву одного з них? Чи може в словi тАЬдевтАЩятьтАЭ Селiнджер виразив щось потаiмне? Тим паче, що вiдразу пiсля назви книги поставлено епiграф: тАЬМи знаiмо звук оплеску двох долоней, // А як звучить однiii долонi оплеск?тАЭ, в якому, безперечно, присутнiй прихований змiст.

Вказавши у пiдписi пiд епiграфом, що це дзенський коан, Селiнджер, проте, тАЬвипустивтАЭ iмтАЩя його автора тАУ японського поета, художника й проповiдника Хакуiна Осе (1685 тАУ 1768), а також саму назву коану тАУ тАЬОдна рукатАЭ. Мiж тим, з бiльш як 1700 дзеньських коанiв тАЬОдна рукатАЭ Хакуiна тАУ серед найвiдомiших. Його навiть включено в число трьох основних вправ-загадок для дзен-буддистiв, якi проходять початкову стадiю релiгiйного навчання. Тут треба пояснити, що згiдно вченню дзен осягнути iстину можна лише iнтуiтивно й що система загадок-коанiв спецiально була вигадана дзенськими проповiдниками з метою пробудження в учнях iнтуiцii такого роду. Кожна така загадка мiстить питання, в якому i вiдповiдь, але не пряма вiдповiдь, а парадоксальна, тому коани порiвнюють з давньогрецькими апорiями, вбачаючи в них схожi вправи на перехiд вiд формально-логiчного мислення до поетично-асоцiативного. Коан Хакуiна в цiлому нацiлений на те, щоб запевнити учня в неосяжностi свiту, в тому, що усе, що бачить, чуi i вiдчуваi людина осягаiться нею ефемерно, як звук оплеску однiii долонi.

Ця ж роль, по сутi, вiдведена коану Хакуiна й у Селiнджера. Вiн сповiщаi обiзнаного читача, що в тАЬДевтАЩяти оповiданняхтАЭ той знайде не лише тАЬоплеск двох долонейтАЭ, тобто сказане, а й дещо приховане, те, що маiться на увазi

(тим паче, що за дзенськими постулатами iстину словами виразити не можна). Можливо, дзенський коан також адресуiться й тАЬнепосвяченомутАЭ читачу, але за умови, що вiн виконаi певну iнтелектуальну роботу, щоб осягнути змiст схiдноi загадки, яка направляi розум до виходу за межi повсякденноi свiдомостi.

Проте повернемося до питання про те, чому число оповiдань збiрки винесено на обкладинку, або ж, вiрнiше, який змiст приховано в цьому числi, якщо, звiсно, це не простий пiдрахунок оповiдань.

Методика дешифрування виявилася шляхом послiдовного огляду символiчних значень числа тАЬдевтАЩятьтАЭ в межах релiгiйно-фiлософських вчень Сходу, бо цiлий ряд категорiй з апарату останнiх постiйно наявний в селiнджерiвських текстах. Так в кiнцi-кiнцiв було знайдено ключ до шифру тАУ повтАЩязана на одному з етапiв свого розвитку з числом тАЬдевтАЩятьтАЭ концепцiя традицiйноi iндiйськоi поетики тАЬдхванi-расатАЭ.

Правда, з числом тАЬдев'ятьтАЭ ми також зустрiчаiмося в однiй з фiлософських метафор тАЬМахабхаратитАЭ: тАЬдевтАЩятивратний градтАЭ, що означаi людське тiло, в якому живе тАЬгородянинтАЭ тАУ дух, чиста субтАЩiктивна свiдомiсть, яка в староiндiйськiй фiлософii вважаiться безкiнечною й непiзнаною. Проте категорично стверджувати, що назва селiнджерiвськоi збiрки являiться прихованим парафразом метафори тАЬдевтАЩятивратний градтАЭ не слiд. Це лише припущення, i якби воно колись пiдтвердилося, виявилося б, можливо, що звертаючись до даноi фiгури, Селiнджер нiби уподiбнював тАУ езотерично тАУ своi тАЬДев'ять оповiданьтАЭ живому людському органiзму.

Звiсно, такий пiдхiд до творiв мистецтва зовсiм не новий. Ще Кант, зiставляючи природу з мистецтвом, вбачав i в тому i в iншому живе органiчне цiле [7,13]. Використовуючи цю iдею, ототожнював твори мистецтва з органiчною природою й Шеллiнг. Тотожнi за своiю внутрiшньою суттю природа й дух, за Шеллiнгом, являють собою самознаходження iдиного абсолюту, обтАЩiктивним свiдоцтвом чого й виступаi свiдома художня творчiсть. Твiр мистецтва, вважав вiн, з'являiться в результатi того, як людський розум поiднуi за допомогою творчоi уяви своi субтАЩiктивнi iмпульси й сприйняття з феноменами органiчноi природи. Словом, за Шеллiнгом, - це така творча активнiсть, яка бiльш за все нагадуi активнiсть бога.

Але чи вiдображаi книга Селiнджера тАЬДев'ять оповiданьтАЭ вплив цих iдей? Тобто чи претендуi вона за задумом автора на статус цiлiсного органiзму? Сказати важко. Але радянський лiтературознавець А. Мулярчик, наприклад, вiдчув, що збiрка тАЬДев'ять оповiданьтАЭ являi собою безумовну художню цiлiснiсть, а тому й розглянув ii в книзi тАЬПiслявоiннi американськi романiститАЭ поряд з рядом вiдомих романiстiв [15, 119 тАУ 124].

РЖ все ж, не дивлячись на те, що об'iднанням дев'яти оповiдань в одну книгу Селiнджер нiби узагальнено вiдтворив емоцiйний, психiчний, духовний стани людського iндивiда, вiдображаючи основну гаму людських настроiв, переживань, страстей, тобто в бiльшiй мiрi досягаi тАЬшеллiнгiанськоiтАЭ цiлi уподiбнення твору мистецтва органiчнiй природi (а в термiнах староiндiйськоi фiлософii тАУ тАЬдевтАЩятивратному градутАЭ ), наше спiвставлення назви збiрки тАЬДев'ять оповiданьтАЭ зi схiдною метафорою тАЬдевтАЩятивратний градтАЭ гiпотетичне. В той же час залежнiсть назви збiрки вiд однiii з теорiй староiндiйськоi поетики i безсумнiвною.

Про те, що парадигми традицiйноi iндiйськоi поетики можуть бути застосованi й при створеннi сучасних лiтературних творiв, iндологи, в тому числi й радянськi, писали не раз. Академiк А. Бараннiков навiть вважав староiндiйську поетику iдиною, тАЬпобудованою на наукових основах i розробленою з вражаючою тонкiстютАЭ [19, 40]. Згiдно однiii з ii кардинальних доктрин художня насолода вiд лiтературного твору досягаiться не завдяки образам, що створюються посередництвом прямих значень слiв, але тими асоцiацiями, якi визиваються цими образами.

У традицiйнiй iндiйськiй поетицi iснувала концепцiя, за якою приховане значення художнiх творiв тАУ тАЬдхванiтАЭ тАУ зрозумiле лише тим обраним цiнувальникам, у чиiх душах збереглися спогади про попереднi втiлення. Лише завдяки цьому вони володiють тою надчуттiвiстю, надiнтуiцiiю, якi дозволяють iм осягати сокровенний змiст творiв мистецтва, отримувати вiд них iстинну насолоду, тобто в повнiй мiрi сприймати iх поетичнi настроi тАУ тАЬрасатАЭ.

Лише до таких цiнувальникiв, на думку теоретикiв староiндiйськоi поетики, й повинен апелювати справжнiй художник. А створюваний ним твiр повинен включати в себе один з трьох типiв тАЬдхванiтАЭ тАУ прихованого змiсту:

1 тАУ мати на увазi просту думку;

2 тАУ викликати уяву про якусь семантичну фiгуру;

3 тАУ навiювати той або iнший поетичний настрiй (раса).

Тi з теоретикiв староiндiйськоi поетики, якi вбачали сутнiсть поезii в пробудженнi у читача вiдповiдних настроiв, видiлили кiлькiсть цих настроiв i iх характер. У староiндiйськiй теорii лiтератури категорii, як правило, пiдлягали суворiй класифiкацii. Дотримувалася точна класифiкацiя й у вiдношеннi поетичних настроiв (раса). Однi теоретики нараховували вiсiм настроiв, iншi тАУ дев'ять або десять. Викладаючи теорiю раса, А. Кiзс i С. Де перераховують наступнi дев'ять поетичних настроiв:

1) кохання або почуттiва насолода

2) смiх чи iронiя;

3) спiвчуття;

4) гнiв;

5) мужнiсть;

6) страх;

7) вiдраза;

8) вiдвертiсть;

9) спокiй, що веде до зречення свiту.

Отож, одне з тАЬголовних почуттiвтАЭ повинно переважати в творi й викликати в слухача або читача вiдповiдний естетичний настрiй. Теоретик санскритськоi поетики Анандавардхана образно порiвнював тАЬголовне почуттятАЭ з ниткою на яку нанизуiться гiрлянда квiтiв [2, 276].

У вiдповiдностi з теорiiю раса тАЬголовне почуттятАЭ домiнуi в творi (або в його частинi, якщо твiр великий), примушуючи читача тАЬпросмакувати вiдповiдне почуттятАЭ [16, 226]. Але це зовсiм не означаi, що в поетичному творi не допускаiться наявнiсть цiлого ряду тАЬ другорядних почуттiвтАЭ, якi в свою чергу були систематизованi й вивченi староiндiйськими теоретиками.

Кожне з названих дев'яти тАЬголовних почуттiвтАЭ маi викликати в читача певний, пiдказаний автором настрiй, який повинен надати особливий тип переживання тАУ поетичну насолоду. За Кантом, подiбне почуття тАЬповинно бути не задоволенням насолоди, що виходить з одного лише вiдчуття, а задоволення рефлексiiтАЭ [7, 321]. Б. Ларiн називаi вчення про тАЬдхванiтАЭ тАЬтеорiiю емотивностi поезiiтАЭ, або поетичноi емотивностi [11, 33]. Вважалося, що воно нагадуi тодiшню буржуазну теорiю мистецтва, що називалася емотивiзмом. Прибiчники останнього цiнять в творах мистецтва лише субтАЩiктивнi переживання його творця тАУ автора й сприймаючого субтАЩiкта, причому цi естетичнi емоцii, як вiдмiтив К. Кодуел [8, 32], оголошуються непоясненими й самоцiнними.

Якщо в 1947 р. у повiстi тАЬПерегорнутий лiстАЭ Селiнджер продемонстрував своi знайомство з староiндiйською фiлософiiю взагалi, то оповiдання тАЬЧудовий день для бананових оселедцiвтАЭ, що вийшло на рiк пiзнiше, доводить, що письменник зовсiм не дилетант у цiй областi. Тому можна припустити, що небажання Селiнджера перевидавати оповiдання, написанi ним до 1948 р. (а також тi новели, що були опублiкованi в перiодицi пiзнiше, але в книгу тАЬДев'ять оповiданьтАЭ не ввiйшли), пояснюiться саме тим, що в них вiдсутнiй сугестивний шар, якого вимагаi санскритська поетика, яка не вважала мову поетичною, якщо усi слова в нiй були вжитi в прямому значеннi й нiчого, крiм цього значення не передбачали.

Про зацiкавленiсть стародавнiми мовами Селiнджер сам сказав в однiй з повiстей, що складають цикл про Гласiв. У нiй розповiдь ведеться вiд iменi письменника й вченого-фiлолога Баддi Гласа, в якiй сам Селiнджер визнав своi alter ego. Говорячи про себе у повiстi тАЬСимор. ЗнайомствотАЭ, Баддi мигцем згадуi, що вiльно володii дев'ятьма мовами, причому чотирма стародавнiми. В повiстi тАЬЗуiтАЭ повiдомляiться, що наймолодший з братiв Глас (Захарiй Глас) в хвилини меланхолii рятуiться вiд нещасного кохання тим, що перекладаi староiндiйськi упанiшади на грецьку мову.

Якщо розглядати новели, якi складають книгу тАЬДев'ять оповiданьтАЭ, з точки зору теорii поетичних настроiв раса, можна побачити, що кожна з них маi власну тАЬниткутАЭ, своi тАЬголовне почуттятАЭ, причому оповiдання йдуть одне за одним у вiдповiдностi з традицiйною класифiкацiiю, що наявна в книгах А. Кiзса тАЬ РЖсторiя санскритськоi лiтературитАЭ та С. Де тАЬ РЖсторiя санскритськоi поетикитАЭ. Отже:

1) тАЬЧудовий день для бананових оселедцiвтАЭ. тАЬГоловне почуттятАЭ тАУ кохання.

2) тАЬДядечко Вiггiлi в КоннектикутiтАЭ. тАЬГоловне почуттятАЭ тАУ смiх, iронiя.

3) тАЬПеред вiйною з ескiмосамитАЭ. тАЬГоловне почуттятАЭ тАУжалiсть.

4) тАЬЛюдина, Яка СмiяласятАЭ. тАЬГоловне почуттятАЭ тАУ гнiв.

5) тАЬВ човнiтАЭ. тАЬГоловне почуттятАЭ тАУ мужнiсть.

6) тАЬПрисвячуiться Есме, з любовтАЩю та усiлякою гидотоютАЭ. тАЬГоловне почуттятАЭ тАУ страх.

7) тАЬРЖ цi губи, i очi зеленiтАЭ. тАЬГоловне почуттятАЭ тАУ вiдраза.

8) тАЬГолубий перiод де ДомтАЩi тАУСмiтатАЭ. тАЬГоловне почуттятАЭ тАУ вiдвертiсть.

9) тАЬТеддiтАЭ. тАЬГоловне почуттятАЭ тАУ спокiй, що веде до вiдречення вiд свiту.

Насичуючи тАЬДев'ять оповiданьтАЭ прихованим змiстом дхванi, Селiнджер навряд чи звертаiться лише до обраних тАЬзнавцiвтАЭ, мова про яких йшла ранiше, оскiльки людей, знайомих з основами староiндiйською поетикою, не так вже й багато (навiть серед лiтературознавцiв). Письменник, очевидно, впевнений, що, звертаючись до витончених категорiй i лiтературноi технiки санскритськоi поетики, вiн пiдсилюi гуманiстичне звучання новел, наповнюючи iх загальнолюдським змiстом.

Обраний Селiнджером в якостi епiтета до тАЬДев'яти оповiданьтАЭ коан Хакуiна, мабуть, слiд розглядати не лише як натяк на те, що в буквальному значеннi оповiдань, окрiм iх реалiстичного змiсту iснуi також змiст прихований, не лише як констатацiю неможливостi обмiркованого вирiшення життiвих проблем, а й як iдеалiстичне ствердження iснування двох свiтiв тАУ видимого й прихованого, матерiального й духовного, реального та iрреального. РЖншими словами, окрiм тАЬзвуку оплеску двох долоньтАЭ, стверджуiться iснування тАЬзвуку оплеску однiii долонiтАЭ.

Пiдсумовуючи усе, що було сказано вище, сама собою напрошуiться думка: пошуки прихованого ефекту, що проявляiться в тАЬДев'ятьох оповiданняхтАЭ можна починати з назви, не дивлячись на ii, здавалося б, невиразнiсть i простоту. В назвi наявнi три тАЬшаритАЭ змiсту. По-перше, буквальний змiст тАУ у книгу включено дев'ять оповiдань. По-друге, людинi, знайомiй з основами староiндiйськоi поетики, цифра тАЬ9тАЭ повинна нагадувати про дев'ять тАЬпоетичних настроiвтАЭ (раса), використаних при побудовi оповiдань. РЖ, нарештi, назва також мiстить натяк на фiлософську позицiю автора, оскiльки вона викликаi асоцiацiю з староiндiйською метафо

Вместе с этим смотрят:

"Грусть и святость" (Поэтическое богословие Николая Рубцова)

"Донские рассказы" Михаила Шолохова

"Живопись слова" в японской поэзии

"Записки из подполья" как исток философии экзистенциализма Ф.М. Достоевского

"Подпольный человек" Ф.И. Достоевского