Дуалiзм давнiх релiгiй та демонiчнi персонажi в романi М.А. Булгакова "Майстер i Маргарита"

Дуалiзм давнiх релiгiй та демонiчнi персонажi в романi М.А.Булгакова ВлМайстер i МаргаритаВ»

Змiст роботи

Вступ 3

I. Дуалiзм давнiх релiгiй в романi М.А.Булгакова ВлМайстер i МаргаритаВ» 5

1.1 РЖсторiя написання роману 5

1.2 Демонологiя як наука про демонiв i iх вiдносини з людьми 7

II. Демонiчнi персонажi роману ВлМайстер i МаргаритаВ»: прототипи

та коротка характеристика образiв 12

2.1. Воланд - Влдух зла i володар тiнейВ» 12

2.2. Чорт i лицар КоровтАЩiв-Фагот 17

2.3. Демон безводноi пустелi (Азазелло) 19

2.4. Гелла тАУ найнижчий рiзновид нечистоi сили 20

2.5. Улюблений блазень, демон бажань шлунку (Бегемот) 21

Висновок 24

Список використаноi лiтератури 26

Вступ

Михаiл Афанасiйович Булгаков увiйшов в свiтову лiтературу насамперед як автор роману "Майстер i Маргарита", який багато вдумливих читачiв вважають кращим романом двадцятого столiття. Жанрова унiкальнiсть ВлМайстра i МаргаритиВ» не дозволяi якось однозначно визначити булгаковський роман. Дуже добре це вiдмiтив американський лiтературознавець М. Крепс в своiй роботi ВлБулгаков i Пастернак як романiсти: Аналiз романiв ВлМайстер i МаргаритаВ» та ВлДоктор ЖивагоВ» (1984): "Роман Булгакова для русской литературы, действительно, в высшей степени новаторский, а потому и нелегко дающийся в руки. Только критик приближается к нему со старой стандартной системой мер, как оказывается, что кое-что так, а кое-что совсем не так. Фантастика наталкивается на сугубый реализм, миф на скрупулезную историческую достоверность, теософия на демонизм, романтика на клоунаду".[3, c.81]

Якщо додати ще, що дiя iршалаiмських сцен ВлМайстра i МаргаритиВ» - романа Майстра про Понтiя Пiлата вiдбуваiться протягом одного дня, що вiдповiдаi вимогам класицизму, то можна з впевненiстю сказати, що в булгаковському романi поiдналися дуже органiчно мало не всi iснуючi в свiтi жанри i лiтературнi течii. Тим бiльше, що достатньо поширенi визначення ВлМайстра i МаргаритиВ» як роману символiстського, постсимволiстського чи неоромантичного. Крiм того, його вповнi можна назвати i постреалiстичним романом. З модернiстською i постмодернiстською, авангардистською лiтературою ВлМайстра i МаргаритуВ» спорiднюi те, що романову дiйснiсть, не виключаючи й сучасних московських глав, Булгаков будуi майже виключно на основi лiтературних джерел, а iнфернальна фантастика глибоко просочуiться в радянський побут. [4, c.481]

Актуальнiсть теми дослiдження. Михаiл Булгаков став по-справжньому вiдомий у свiтi своiм головним романом ВлМайстер i МаргаритаВ». Давня iвангельська легенда, побачена у незвичному ракурсi, притягуi до себе, бере читача в полон, не вiдпускаi потiм все життя. За задумом автора його головний твiр не повинен був втратити своii актуальностi та новизни читацького сприйняття i через 50, i через 100, й через 200 рокiв.

Любов та творчiсть опиняються пiд захистом не тiльки Бога, але й диявола. Всезнаючий та суворий Воланд разом зi своiм почетом нещадно викриваi людськi вади, але не поспiшаi iх виправляти. Цей тягар покладаiться на саму людину, в душi якоi вiчно боряться добро та зло, срах та спiвчуття, жорстокiсть та милосердя. РЖнакше свiт був би пласким i в ньому було б нецiкаво жити.

ОбтАЩiктом вивчення i безпосередньо роман М.Булгакова ВлМайстер i МаргаритаВ», критична лiтература, а також лiтература, присвячена життю та творчостi М.Булгакова.

Мета роботи розкрити в усiй складностi i суперечливостi образи нечистоi сили в романi М.Булгакова ВлМайстер i МаргаритаВ».

I. Дуалiзм давнiх релiгiй в романi М.А. Булгакова ВлМайстер i МаргаритаВ»

1.1 РЖсторiя написання роману

"Майстер i Маргарита" тАУ роман, який за життя Булгакова не був завершений i не публiкувався. Вперше роман опублiкований у Москвi в 1966р.
Час початку роботи над "Майстром i Маргаритою" Булгаков в рiзних рукописах датував то 1928, то 1929 р. До 1928 р. вiдноситься поява замислу романа, а робота над текстом почалась в 1929 р. Згiдно з розпискою, що збереглася, Булгаков 8 травня 1929 р. здав до видавництва "Недра" рукопис "Фурiбунда" пiд псевдонiмом "К. Тугай" (псевдонiм походив вiд прiзвища князiв в оповiданнi ВлХанський вогоньВ»). Це - найбiльш рання iз точно вiдомих дат роботи над "Майстром i Маргаритою". Одначе роман був розпочатий кiлькома мiсяцями ранiше. Зберiгся донос невiдомого агента ОГПУ вiд 28 лютого 1929 р., де мова йде про майбутнiй роман ВлМайстер i МаргаритаВ».

Зимою 1929 р. були написанi лише деякi глави роману, що вiдрiзнялися ще бiльшою полiтичною гостротою, нiж фрагменти попередньоi редакцii, що збереглася. Вiддана у ВлНедраВ» ВлМанiя фурiбундаВ» являла собою вже помтАЩякшений варiант ранiше написаного тексту.

У першiй редакцii роман мав варiанти назв: ВлЧерный магВ», ВлКопыто инженераВ» ", "Жонглер с копытом", "Сын В(елиара?)", "Гастроль (Воланда?)". Перша редакцiя ВлМайстра i МаргаритиВ» була знищена автором 18 березня 1930 р. пiсля отримання повiдомлення про заборону птАЩiси "Кабала святош". Про це Булгаков писав в листi до уряду 28 березня 1930 р.: "И лично я, своими руками, бросил в печку черновик романа о дьяволе.."

Робота над "Майстром i Маргаритою" поновилася 1931 р. До роману були зробленi першi чернетки, причому вже тут фiгурували Маргарита та ii супутник тАУ майбутнiй Майстер. Наприкiнцi 1932 або на початку 1933р. письменник почав знову, як у 1929-1930 рр., створювати фабульно завершений текст. 2 серпня 1933 р. вiн повiдомив своiму другу письменнику Вiкентiю Вересаiву (Смидовичу) (1867-1945): "В меня.. вселился бес. Уже в Ленинграде и теперь здесь, задыхаясь в моих комнатенках, я стал марать страницу за страницей наново тот свой уничтоженный три года назад роман. Зачем? Не знаю. Я тешу себя сам! Пусть упадет в Лету! Впрочем, я, наверное, скоро брошу это".[5]

Одначе Булгаков бiльше не кидав ВлМайстра i МаргаритуВ» i з перервами, що були зумовленi необхiднiстю писати замовнi птАЩiси, iнсценiровки та сценарii, продовжував роботу над романом практично до кiнця життя. Друга редакцiя ВлМайстра i МаргаритиВ», створювана до 1936 р., мала пiдзаголовок ВлФантастичний романВ» i варiанти назв: "Великий канцлер", "Сатана", "Вот и я", "Шляпа с пером", "Черный богослов", "Он появился", "Подкова иностранца", "Он явился", "Пришествие", "Черный маг" и "Копыто консультанта".

Третя редакцiя ВлМайстра i МаргаритиВ», розпочата в другiй половинi 1936 р. або у 1937 р., спершу називалася ВлКнязь темрявиВ», але у другiй половинi 1937 р. зтАЩявилася добре вiдома тепер назва ВлМайстер i МаргаритаВ». В травнi-липнi 1938 р. фабульно завершений текст ВлМайстра i МаргаритиВ» вперше був надрукований. Авторська правка машинопису почалася 19 вересня 1938 р. i продовжувалася з перервами майже до самоi смертi письменника. Булгаков перервав ii 13 лютого 1940 р., менш нiж за чотири тижнi до смертi, на фразi Маргарити: "Так это, стало быть, литераторы за гробом идут?".[5]

Фабульно ВлМайстер i МаргаритаВ» - твiр завершений. Залишилися лише деякi незначнi невiдповiдностi, на кшталт такоi, як у главi 13, де стверджуiться, що Майстер гладенько поголений, а у главi 24 вiн постаi перед нами з бородою, причому достатньо довгою, якщо ii не голять, а лише пiдстригають. Окрiм цього, через незавершенiсть правки, частина якоi збереглася тiльки у памтАЩятi третьоi дружини письменника РД.С.Булгаковоi, а також внаслiдок втрати одного з зошитiв, куди вона вносила останнi булгаковськi виправлення та доповнення, залишаiться принципова невизначенiсть тексту, вiд якоi кожен з публiкаторiв змушений позбавлятися на свiй розсуд. Наприклад, бiографiя Алоiзiя Могарича була закреслена Булгаковим, а новий ii варiант був тiльки намiчений. Тому в одних виданнях ВлМайстра i МаргаритиВ» вона випускаiться, а в iнших, з метою бiльшоi фабульноi завершеностi, вiдновлюiться закреслений текст.

1.2 Демонологiя як наука про демонiв i iх вiдносини з людьми

Демонологiя - роздiл середньовiчноi християнськоi теологii (захiдних гiлок християнства), що розглядаi питання про демонiв та iх вiдносини з людьми. Демонологiя походить вiд давньогрецьких слiв daimon, демон, злий дух (в античнiй Грецii це слово ще не мало негативного забарвлення) i logos, слово, поняття. В буквальному перекладi "демонологiя" означаi "наука про демонiв". Знання, взятi з демонологii, Булгаков широко використовував в романi ВлМайстер i МаргаритаВ». Джерелами вiдомостей про демонологiю для Булгакова слугували присвяченi цiй темi статтi Енциклопедичного словника Брокгауза и Ефрона, книга М. А. Орлова "История сношений человека с дьяволом" (1904) i книга письменника Олександра Валентиновича Амфiтеатрова (1862-1938) "Дьявол в быте, легенде и в литературе средних веков". З перших двох збереглися в булгаковському архiвi багаточисельнi виписки з посиланнями. З працi О.Амфiтеатрова в архiвi автора "Майстера и Маргарити" виписок з прямими посиланнями немаi, одначе ряд з них, безперечно, походить з "Диявола", зокрема, про демона Астарота (так Булгаков думав назвати майбутнього Воланда в попереднiй редакцii роману). Крiм того, чисельнi посилання до книг Амфiтеатрова в булгаковських творах (наприклад, до роману "Мария Лусьева за границей" в оповiданнi ВлНеобыкновенные приключения доктораВ»), вiдчутнi паралелi з амфiтеатровським романом "Жар-цвет" (1895 - 1910) та дослiдженнями про диявола в "Майстрi i Маргаритi" змушують думати, що з демонологiчною працею Амфiтеатрова Булгаков був добре знайомий.

РЖз статтей Енциклопедичного словника Брокгауза i Ефрона автор "Майстра i Маргарити" почерпнув iмтАЩя Гелли та багато деталей й персонажiв Великого балу у Сатани i шабашу (особливо нагодилася тут стаття "Шабаш вiдьом"). РЖз статтi "Астрологiя" Брокгауза i Ефрона Булгаков взяв важливi деталi передбачення долi Михаiла Олександровича Берлiоза, поданого Воландом на Патрiарших : "Он смерил Берлиоза взглядом, как будто собирался сшить ему костюм, сквозь зубы пробормотал что-то вроде: "Раз, два.. Меркурий во втором доме.. луна ушла.. шесть - несчастье.. вечер - семь.." - и громко и радостно объявил: - "Вам отрежут голову!"[1, c.13] Згiдно з принципами астрологii, дванадцять домiв - це дванадцять частин еклиптики. Розташування тих чи iнших свiтил в кажному з домiв вiдображаi тi чи iншi подii в долi людини. Меркурiй в другому домi означаi щастя в торгiвлi. Берлiоз дiйсно покараний за те, що привiв до храму лiтератури торгуючих - членiв очолюваного ним МАССОЛИТа, що турбуються лише про отримання матерiальних благ у виглядi дач, творчих вiдряджень, путiвок до санаторiiв (про таку путiвку як раз i думаi Михаiл Олександрович в останнi години свого життя). Нещастя в шостому домi означаi невдачу в подружньому життi. З подальшоi оповiдi ми дiзнаiмося, що дружина Берлiоза втекла до Харкова з заiзджим балетмейстером. В редакцii 1929 р. Воланд бiльш ясно говорив, що "луна ушла из пятого дома". Це свiдчило про вiдсутнiсть у Берлiоза дiтей. Не дивно, що iдиним нащадком голови МАССОЛИТа виявляiться киiвський дядько, якому Воланд вiдразу пропонуi дати телеграму про смерть небожа. Сьомий дiм - це дiм смертi, i перемiщення туди свiтила, з яким повтАЩязана доля лiтературного функцiонера, означаi загибель Берлiоза, яка i настаi ввечерi того ж дня.

З книги М.Орлова Булгаков взяв iмтАЩя Бегемота, багато деталей шабашiв рiзних народiв, якi використав для Великого балу у Сатани, деякi епiзоди бiографii КоровтАЩiва-Фагота тощо. М.Орлов позитивiстськi викладав розвиток понять про добро i зло: ВлВ бесчисленном сонме существ, которые окружали человека в жизни, он сразу должен был отличить тех, которые были для него благодетельны, от тех, которые были зловредны. Так и наметилось первое понятие о добрых и злых духах, и как известно лишь небольшое число религий, которые различали бы благих божеств от злых, богов от демонов. С наибольшею же полнотою и силою этот дуализм выразился в религии древних иранцев, которые изложили свое учение в знаменитой ВлЗенд-АвестеВ». Здесь мы видим яркое олицетворение и воплощение доброго начала Ахура-Мазде (Ормузде и злого тАУ в Ангро-Маньюсе (Аримане). Таким-то путем злое начало, злой дух приобрел полные права гражданства в религиозных представлениях народных масс.

Каждый раз, когда народ меняет свою прародительскую религию на новую, наблюдается одно и то же неизменное явление: боги старой веры превращаются в демонов новой веры, и вместе с тем вся богослужебная обрядность старой веры становится чародейством и колдовством перед лицом новой веры. Так вышло с первобытною арийскою религией, изложенною в "Ведах". Древние индийские божества девы превратились в злых демонов (д а е в а ) "Зенд-Авесты". Боги Древней Греции и Рима в глазах отцов христианской церкви превратились в демонов и злых духов.

Таким-то путем и наша Европа, к своему великому бедствию, унаследовала от древнего первобытного язычества с бесконечною грудою всяких суеверий и верование в нечистую силу. Новая вера, т. е. христианство, всеми мерами боролась с этими суевериями. Сущность этого враждебного столкновения между языческими и христианскими воззрениями на дьявола очень легко понять и уяснить себе. Язычник не только верит в существование злого духа, но и служит ему. Злой дух для него такое же божество, как и добрый дух. Притом с добрым божеством ему не представляется никакой надобности и хлопотать с особенным усердием. Он всегда и без того уверен в добром расположении к нему благодетельных божеств. Иное дело злые боги. Их надо расположить в свою пользу, иначе от них, кроме зла и вреда, ничего не жди. Поэтому культ злого духа в первобытном человечестве разработан был гораздо глубже, подробнее и основательнее, нежели культ благодетельных богов.

Отсюда и нарождение колдовства, как посреднической инстанции между человеком и миром богов.

Христианство же стало по отношению к злому духу совершенно на другую точку. Признавая формально его существование, не думая его отрицать, введя это положение в догмат, оно объявило злого духа "сатаною" (т. е. противником), врагом благого божества, как бы противоположением божества. Богу довлеет поклонение, сатане же лишь ужас. Отринуться от сатаны, значит, служить и угождать Богу. Всякая попытка обращения к сатане, как к высшему духу, является богоотступничеством.

И вот народ, все еще пропитанный духом своего древнего язычества, никак не мог или не хотел понять и принять это новое воззрение на дух мрака и зла: для него он все еще был бог, и он служил ему, угождал ему, в чаянии благодати. Вот в чем состояла суть того конфликта между народными воззрениями и христианством, носители и хранители которого и вели с этими старыми языческими воззрениями ожесточенную борьбу чуть не тысячу лет подрядВ».[4, c.356-358]

Булгаков в ВлМайстрi i МаргаритiВ» сприйняв дуализм давнiх релiгiй, де добрi та злi божества i рiвноправними обтАЩiктами вклонiння. Один з гонителiв Майстра невипадково названий Арiмановим - носiiм злого начала, на iмтАЩя зороастрiйського божества.

РЖдею ж "доброго диявола" Булгаков взяв з книги А. В. Амфiтеатрова "Дьявол в быте, легенде и в литературе средних веков". Там вiдзначалося: Вл..Нельзя не заметить, что понятие и образ злого духа, отличного от добрых, определяется в библейском мифотворчестве не ранее пленения (речь идет о Вавилонском пленении евреев).

В Книге Иова Сатана еще является среди ангелов неба и отнюдь не рекомендуется заклятым противником Бога и разрушителем его создания. Это только дух-скептик, дух-маловер, будущий Мефистофель, близость которого к человеческому сомнению и протесту против фатума прельстит впоследствии так многих поэтов и философов. Власть его - еще по доверенности от божества и, следовательно, одного с ним характера: она только служебность, истекающая из высшей воли. В бедствиях Иова он не более как орудие. Ответственность за необходимость непостижимых и внезапных страданий праведника божество, собственными устами, принимает на себя в знаменитой главе, которая даже нашего резонера Ломоносова сделала поэтом. Дьявол Книги Иова - скептик, дурно думающий о человеке и завидующий ему перед лицом Высшей Святости, но, в конце концов, он только слуга по такого рода комиссиям, к которым Высшая Святость не может, так сказать, непосредственно прикоснуться, ибо это унизило бы идею ее совершенства. Это - фактотум неба по злым делам.

Еще выразительнее выступает роль такого фактотума в знаменитом эпизоде Книги Царств о духе, принявшем от Бога поручение обманом своим погубить царя Ахава. Этот дух даже не носит еще клички злого, темного, дьявола и т. п. Он - ангел, как все, как тот страшный ангел, который в одну ночь совершает необходимые бесчисленные бойни: избиение первенцев египетских, истребление Сеннахеримовых полчищ и пр.В»[4,c.360]

У Булгакова Воланд також виконуi доручення, чи, скорiше, прохання РЖiшуа забрати до себе Майстра i Маргариту. Сатана в булгаковському романi - слуга Га-Ноцрi "по такого рода комиссиям, к которым Высшая Святость не может.. непосредственно прикоснуться". Недарма Воланд каже Левiю Матвею: "Мне ничего не трудно сделать". Людина творча, яким i Майстер (подiбно до гетевcького Фауста), завжди належить не тiльки Богу, але й дияволу.

Амфiтеатров особливу увагу придiляв апокрифiчнiй книзi РДноха, де "в ее древнейшей части впервые звучит идея близости дьявола с человеком, и вина его изображается как отступничество от божества в сторону человечества, измены небу для земли. Дьяволы Еноха - ангелы, павшие через любовь к дочерям человеческим и позволившие оковать себя путам материи и чувственности. Этот миф носит в себе глубокую идею - отсутствие в природе существ по самому происхождению злобно-демонических; такие существа, т.е. мысли и действия в образах, - плоды человеческой эволюции".[4, c.365] В "Майстрi i Маргаритi" Воланд та пiдлеглi йому демони iснують як вiдображення людcьких вад, що проявляються в контактi з Бегемотом, КорвтАЩiвим-Фаготом, Азазелло.

Останнiй, демон пустелi, походить вiд ВлАзазела, демона бeзводних мiсцьВ», як вiн був означений в булгаковських пiдготовчих матерiалах до роману.
Про Азазелла пише Амфiтеатров в "Дьяволе": "Евреи слишком долго жили кочевниками в жгучих пустынях, чтобы не вынести из них мифа о царящем в них злом духе Азазеле, - быть может, отголоске египетского Сэта, которому подчиненным египтяне считали Синайский полуостров. Пресловутый обычай выгонять в жертву этому Азазелю "козла искупления", нагруженного грехами Израиля, общеизвестен. Он держался в иудаизме едва ли не до падения иудейской государственной самостоятельности и, умирая, соприкоснулся с христианским символом-антитезою агнца, принявшего на себя грехи мира". Автор "Дьявола" добавляет, что апокрифическая книга "Берешитт раббан" "считает этого Азазела худшим из ангелов, пленившихся земными женщинами и чрез то сделавшихся демонами. Он научил женщин украшать себя драгоценностями и камнями, румяниться и белиться". [4, c.361]

Амфiтеатров вiдзначав: "Противоречие между самым понятием "злого духа" с одной стороны и "добра" с другой, казалось, должно было бы помешать народу создать идею о добром черте, в контраст или в поправку к черту злому. Но не только народ, а и богословы не удержались от соблазна открыть двери этой примитивной идее".[5] Один з таких добрих чортiв в нагороду за службу в монастирi попросив "пеструю одежду с бубенчиками", i саме так в попереднiй редакцii "Майстра i Маргарити" вдягнутий майбутнiй Азазелло.

Амфiтеатров згадуi й "чудесный малороссийский рассказ о чертяке, который, влюбившись в молоденькую девушку, попавшую в ведьмы не по собственной охоте, а по наследственности от матери, не только помогает этой бедняжке разведьмиться, но и продает себя в жертву за нее мстительным своим товарищам.. Таким образом, народному черту оказывается доступной даже высшая ступень христианской любви и готовность положить душу свою за други своя. Мало того, бывают черти, которые добрыми своими качествами значительно превосходят людей и зрелище человеческой подлости и жестокости приводит их в искреннейшее негодование и ужас".[5]

II. Демонiчнi персонажi роману ВлМайстер i МаргаритаВ»: прототипи та коротка характеристика образiв

2.1 Воланд тАУ Влдух зла i володар тiнейВ»

Воланд - персонаж роману ВлМайстер i МаргаритаВ», який очолюi свiт потойбiчних сил. Воланд - це диявол, сатана, "князь темряви", "дух зла i володар тiней" (всi цi визначення зустрiчаються в текстi роману). Воланд багато в чому орiiнтований на Мефiстофеля ВлФаустаВ» (1808-1832) Йогана Вольфганга Гете (1749-1832), в тому числi й на оперного, з опери Шарля Гуно (1818-1893) ВлФаустВ» (1859).

РЖмтАЩя Воланд взяте з поеми Гете, де воно згадуiться лише один раз i в росiйських перекладах не зтАЩявляiться. Так називаi себе Мефiстофель в сценi Вальпургiiвоi ночi, вимагаючи вiд нечистоi сили дати дорогу: ВлДворянин Воланд iде!В».
Булгакову хотiлося саме з ВлФаустомВ» повтАЩязати свого сатану, навiть названого iмтАЩям, не дуже вiдомим росiйському читачевi. Рiдкiсне iмтАЩя потрiбне було для того, щоб необiзнаний у демонологii рядовий читач не вiдразу здогадався б, хто такий Воланд.

РД.С. Булгакова записала в своiму щоденнику про читання перших глав останньоi редакцii ВлМайстра i МаргаритиВ» 27 квiтня 1939 р.: "Вчера у нас Файко - оба (драматург Александр Михайлович Файко (1893-1978) с женой), Марков (завлит МХАТа) и Виленкин (Виталий Яковлевич Виленкин (1910/11 г. рождения), коллега Павла Александровича Маркова (1897-1980) по литературной части МХАТа). Миша читал "Мастера и Маргариту" - с начала. Впечатление громадное. Тут же настойчиво попросили назначить день продолжения. Миша спросил после чтения - а кто такой Воланд? Виленкин сказал, что догадался, но ни за что не скажет. Я предложила ему написать, я тоже напишу, и мы обменяемся записками. Сделали. Он написал: сатана, я - дьявол. После этого Файко захотел также сыграть. И написал на своей записке: я не знаю. Но я попалась на удочку и написала ему - сатана".[2, с 64]

Булгаков, звiсно, експериментом був задоволений. Навiть такий квалiфiкований слухач як Файко Воланда вiдразу не вiдгадав. Ймовiрно, загадка присутностi на Патрiарших iноземного профессора з самого початку буде тримати в напрузi бiльшiсть читачiв ВлМайстра i МаргаритиВ». В попереднiх редакцiях Булгаков пробував для майбутнього Воланда iмена Азазелло та Велiар.

Справжнi обличчя Воланда Булгаков приховуi лише на початку роману, щоб заiнтригувати читача, а потiм вже прямо заявляi, що на Патрiаршi точно прибув диявол. Воланд багатоликий, як i пристало дияволу, i в розмовах з рiзними людьми вдягаi рiзнi маски, даi зовсiм несхожi вiдповiдi про мету своii мiсii. Мiж тим, усi наведенi версii слугують лише для того, щоб замаскувати його справжню мету тАУ забрати з Москви генiального Майстра та його кохану, а також рукопис роману про Понтiя Пiлата.

Воланд тАУ носiй долi, i в цьому сенсi Булгаков знаходиться в полонi росiйськоi лiтератури, що повтАЩязуi долю, рок, фатум не з Богом, а з дияволом.

Нетрадицiйнiсть Воланда проявляiться в тому, що вiн, будучи дияволом, надiлений деякими явними атрибутами Бога. Булгаков був добре знайомий з книгою англiйського церковного iсторика та iпископа Фаррара ВлЖиття РЖсуса ХристаВ» (1873). Виписки з неi збереглися в архiвi письменника.

Завдяки цiй книзi можна зрозумiти одне iз значень дiамантового трикутника на портсигарi Воланда. Автор ВлЖиття РЖсуса ХристаВ» писав: ВлЧтобы показать им (главным священникам, книжникам, раввинам, представителям всех классов Синедриона - высшего иудейского судебного органа), что самое писание пророчественно обличает их, Христос спросил, неужели они никогда не читали в Писании (Пс. CXVII) о камне, который отвергнут был строителями, но который тем не менее, по чудесным целям Божиим, сделался главой угла? Как могли они дальше оставаться строителями, когда весь план их строительства был отвергнут и изменен? Разве древнее мессианское пророчество не показывает ясно, что Бог призовет других строителей на создание своего храма? Горе тем, которые притыкались, как это было с ними, об этот отвергнутый камень; но даже и теперь еще было время избегнуть конечной гибели для тех, на кого может упасть этот камень. Отвергать Его в Его человечестве и смирении уже значило терпеть прискорбную потерю; но оказаться отвергающим Его, когда Он придет во славе, не значило ли бы это "окончательно погибнуть от лица Господа?" Сесть на седалище суда и осуждать Его - значило навлекать погибель на себя и на народ; но быть осужденным от Него - не будет ли это значить быть "стертым во прах" (Дан. II, 34-44)?В».[4, c. 277]

Трикутник Воланда як раз i символiзуi нарiжний камiнь тАУ вiдкинутий камiнь, що стаi нарiжним. Хiд подiй В ВлМайстрi i МаргаритiВ» повнiстю вiдповiдаi притчi, поданiй Фарраром. Берлiоз та Бездомний, сидячи на лавцi, знову, девтАЩятнадцять столiть поспiль, судять Христа i вiдкидають його божественнiсть (Бездомний) та й саме його iснування (Берлiоз).

Трикутник Воланда тАУ ще одне попередження головi МАССОЛИТа, нагадування про притчу про будiвельникiв Соломонового храму, особливо в поiднаннi зi словами: ВлКирпич ни с того ни с сего никому и никогда на голову не свалитсятАж Вы умрете другою смертьюВ». Берлiоз попередження не сприйняв, не увiрував в iснування Бога i диявола, та ще й надумав згубити Воланда доносом, i заплатив за це загибеллю. Так i слухачi Христа та iх нащадки, як пiдкреслював Фаррар, не оминули загибелi пiд час завоювання РДрусалима вiйськами Тита в 70 р. н.е., що передрiкаi головi Синедрiону Каiфi прокуратор Понтiй Пiлат.[4,c.277]

В масонськiй символiцi трикутник походить до легенди, що розвиваi притчу про Соломонiв храм. Трикутник Воланда маi пряме вiдношення до Масонства. Не виключено, що прихована масонська символiка в романi була своiрiдною формою полемiки з позицiiю влади, що переслiдувала масонiв. Немаi вiдомостей про те, чи належав Булгаков до будь-якоi масонськоi органiзацii. З булгаковських знайомих режисер Ю.Завадський, для якого Булгаков писав птАЩiсу ВлПолоумный ЖурденВ», був до революцii розенкрейцером, а пiсля 1917 р. був членом мiстичного гуртка, побудованого на кшталт масонського. Однак, немаi доказiв, що в цей гурток, що складався з людей театру, входив Булгаков. Крiм цього, на засiданнях лiтературного гуртка ВлНикитинские субботникиВ» в 20-тi роки Булгаков мiг зустрiчатися з одним iз вождiв росiйських розенкрейцерiв поетом Борисом Михайловичем Зубакiним, розстрiляним в 1938 роцi. Булгаков також товаришував з поетом М.Волошиним, в якого гостював в Коктебелi в 1925 роцi. Добре вiдомо, що Волошин в 1900-тi роки в Парижi вступив до масонськоi ложi.[4,c.439]

У Булгакова Воланд, як ранiше Рок в ВлРокових яйцяхВ», уособлюi долю, що караi Берлiоза, Сокова та iнших, якi поступаються нормами християнськоi моралi. Це перший диявол в свiтовiй лiтературi, який караi за порушення заповiдей Христа. Мета Воланда тАУ не тiльки побудова нового храму лiтератури, де всi обтАЩiднаються i будуть щасливi, але й пробудження лiтераторiв до творчостi, плоди якоi будуть угодними як Богу, так i дияволу.

Воланда в попереднiй редакцiях роману звали Теодором, що в перекладi з давньогрецькоi означаi Влбожий дарВ». Тут не тiльки пародiя, але й вказування на звтАЩязок Воланда з РЖiшуа Га-Ноцрi, який вирiшуi долю Майстра i Маргарити, але виконати рiшення просить Воланда.

Подiбна ВлвзаiмодоповнюванiстьВ» Бога i диявола походить, зокрема, з ВлПутевых картинВ» (1826-1831) тАУ основного публiцистичного твору нiмецького поета, сатирика i романтика Генрiха Гейне (1797-1856). Тут алегорично зображена боротьба мiж партiями консерваторiв та лiбералiв у Великобританii як боротьба Бога й диявола. Гейне iронiчно вiдзначаi, що ВлГосподь створив дуже мало грошейВ» - цим пояснюiться iснування свiтового зла. Воланд певним чином вiдшкодовуi нестачу грошей, закидаючи натовп червонцями, якi перетворюються пiзнiше на простi папiрцi. В ВлПутевых картинахВ» Гейне малюi яскраву картину того, як Бог зайняв при створеннi свiту грошей в диявола пiд заставу Всесвiту. В результатi Господь не перешкоджаi своiму кредитору Влнасаджувати смуту й зло. Але чорт, зi свого боку, знов-таки дуже зацiкавлений в тому, щоб свiт не зовсiм загинув, бо в цьому випадку вiн позбудеться застави, тому вiн остерiгаiться перестаратися, а Господь бог, який також не дурний i добре розумii, що в користi чорта полягаi для нього потайна гарантiя, доходить до того, що передаi йому господство над усiм свiтом, тобто доручаi чорту утворити мiнiстерствоВ». Тодi ВлСамiель очолюi пекельне воiнство, Вельзевул стаi канцлером, Вiцлiпуцлi тАУ державним секретарем, стара бабуся отримуi колонii тощо. Цi союзники починають хазяйнувати по-своiму, i через те, не дивлячись на злу волю в глибинi сердець, вони, задля власноi вигоди, примушенi прагнути до свiтового блага. Тодi вони винагороджують себе за цей примус тим, що для добрих цiлей застосовують найбридкiшi засобиВ».[5]

Гейне iронiчно змалював мiсце з гетевського ВлФаустаВ», яке стало епiграфом до ВлМайстра i МаргаритиВ»: ".. так кто ж ты, наконец? - Я - часть той силы, что вечно хочет зла и вечно совершает благо".[1, c.3] У автора "Путевых картин", навпаки, потойбiчнi сили змушенi прагнути до благородноi мети, але застосовувати для цього найнегiднiшi засоби. У Булгакова Воланд, як i герой Гете, бажаючи зла, повинен творити благо. Щоб отримати до себе Майстра з його романом, вiн караi лiтератора-контАЩюнктурщика Берлiоза, зрадника барона Майгеля i багатьох дрiбних злодюжок, на кшталт злодiя-буфетчика Сокова або хапуги-управдома Босого. Однак прагнення вiддати автора роману про Понтiя Пiлата пiд владу потойбiчних сил тАУ лише формальне зло, оскiльки здiйснюiться з благословення i навiть за прямим дорученням РЖiшуа Га-Ноцрi, що уособлюi сили добра.

Але, як i в Гейне, добро та зло чиниться, врештi, руками самоi людини. Воланд та його почет тiльки дають можливiсть виявитися тим вадам i принадам, котрi закладенi в людях. Наприклад, жорстокiсть натовпу по вiдношенню до Жоржа Бенгальського в Театрi Варьiте змiнюiться милосердям, як i первинне зло, коли нещасному хотiли вiдiрвати голову, стаi необхiдною умовою для появи добра тАУ жалю до втратившого голову конферансьi.

Воланд виконуi доручення РЖiшуа Га-Ноцрi тАУ таким оригiнальним чином Булгаков здiйснюi взаiмодоповнюванiсть доброго та злого початку. Ця iдея, ймовiрно, була також частково пiдказана уривком про йезид з працi iталiйського мiсiонера Маурiцiо Гардзонi, що зберiгся серед матерiалiв до пушкiнськоi ВлПодорожi в АрзрумВ» (1836). Там зазначалось, що Влйезиди думають, що бог велить, але виконання своiх велiнь доручаi владi дияволаВ».[5]

РЖiшуа через Левiя Матвiя просить Воланда взяти iз собою Майстра i Маргариту. З точки зору Га-Ноцрi та його iдиного учня, винагорода, покладена Майстру, дещо недолуга тАУВлон не заслужил света, он заслужил покойВ».[1,c.377] А з точки зору Воланда, спокiй перевершуi Влголе свiтлоВ», бо залишаi можливiсть для творчостi, у чому сатана й переконуi автора роману про Понтiя Пiлата. Воланд, як i РЖiшуа, розумii, що Влголим свiтломВ» взмозi насолоджуватись лише вiдданий, але догматичний Левiй Матвiй, але не Майстер. Саме Воланд з його скепсисом та сумнiвами, який бачить свiт у всiх його протирiччях (яким бачить його справжнiй художник), краще за все зможе забезпечити головному герою достойну винагороду. Диалектична iднiсть, взаiмозамiннiсть добра й зла найбiльш вповнi розкриваiться в словах Воланда, звернених до Левiя Матвея, який вiдмовився побажати здоровтАЩя "духу зла та володарю тiней": "Ты произнес свои слова так, как будто ты не признаешь теней, а также и зла. Не будешь ли ты так добр подумать над вопросом: что бы делало твое добро, если бы не существовало зла, и как бы выглядела земля, если бы с нее исчезли тени? Ведь тени получаются от предметов и людей. Вот тень от моей шпаги. Но бывают тени от деревьев и от живых существ. Не хочешь ли ты ободрать весь земной шар, снеся с него прочь все деревья и все живое из-за твоей фантазии наслаждаться голым светом? Ты глуп".[1,c.376]

Воланд, на вiдмiну вiд РЖiшуа, вважаi всiх людей не добрими, а злими. Цiль його мiсii в Москвi заключаiться у виявленнi злого початку в людинi. Воланд та його почет провокують москвичiв на неблаговиднi вчинки, запевняючи у цiлковитiй безкарностi, а потiм самi пародiйно карають iх.

Важливим лiтературним прототипом Воланда слугуi ВлНекто в серомВ», якого називають ВлВiнВ» з птАЩiси Леонiда Андреiва (1871-1919) ВлЖизнь человекаВ» (1907). В пролозi ВлНекто в серомВ», який символiзуi Долю, Рок, а також Влкнязя темрявиВ» говорить про Людину: "Неудержимо влекомый временем, он непреложно пройдет все ступени человеческой жизни, от низа к верху, от верха к низу. Ограниченный зрением, он никогда не будет видеть следующей ступени, на которую уже поднимается нетвердая нога его; ограниченный знанием, он никогда не будет знать, что несет ему грядущий день, грядущий час - минута. И в слепом неведении своем, томимый предчувствиями, волнуемый надеждами и страхом, он покорно совершит круг железного предначертания".[5] Воланд передрiкаi загибель Влобмеженому знаннямВ» Берлiозу, i забезпечуi Влостаннiй притулокВ» Влобмеженому зоромВ» Майстру, якому не дано побачити свiтло Божественного Откровення та зустрiтися з РЖiшуа Га-Ноцрi.

Вiчна, раз i назавжди дана сувора iiрархiя пануi в потойбiчному свiтi. Воланду пiдпорядкований весь його почет. Найближчий до диявола за становищем тАУ КоровтАЩiв-Фагот, перший за рангом серед демонiв, головний пiдручний сатани. Фаготу пiдкоряються Азазелло i Гелла. Дещо особливе становище займаi кiт-перевертень Бегемот, улюблений блазень Влкнязя темрявиВ».

2.2 Чорт i лицар КоровтАЩiв-Фагот

КоровтАЩiв-Фагот тАУ персонаж роману ВлМайстер та МаргаритаВ», старший з пiдлеглих Воланду демонiв, чорт i лицар, що представляiться москвичам перекладачем при професорi-iноземцi та колишнiм регентом церковного хору. Прiзвище КоровтАЩiв сконструйоване подiбно до прiзвища персонажу повiстi Олексiя Костянтиновича Толстого (1817-1875) ВлУпирВ» (1841) Теляiва, який виявляiться лицарем Амвросiiм та вампiром.

Лицарство КоровтАЩiва-Фагота маi багато iпостасей. В останньому польотi фiгляр КоровтАЩiв перекидаiться на темно-фiолетового лицаря з нiколи не усмiхненим обличчям. Цей лицар Влкогда-то неудачно пошутил.. его каламбур, который он сочинил, разговаривая о свете и тьме, был не совсем хорош. И рыцарю пришлось после этого прошутить немного больше и дольше, нежели он предполагалВ» - так викладаi Воланд Маргаритi iсторiю покарання КоровтАЩiва-Фагота. Своiрiдним прототипом лицаря Фагота слугуi, ймовiрно, бакалавр Сансон Карраско, один з основних персонажiв булгаковськоi iнсценування роману ВлДон КiхотВ». Сансон Карраско видаi себе за лицаря Бiлого Мiсяця, перемагаi лицаря Печального Образу у поiдинку та примушуi переможеного дати обiцянку повернутися до родини. Дон Кiхот не може пережити руйнацii своiх фантазiй i помираi. Не виключено, що саме лицар Бiлого Мiсяця покараний Воландом сторiччями вимушеного блюзнiрства за трагiчний жарт над лицарем Печального Образу, який скiнчився загибеллю благородного iдальго.

У КоровтАЩiва-Фагота i демонологiчний прототип. В книзi М.А.Орлова ВлИстория сношений человека с дьяволомВ», з якоi збереглися багаточисельнi виписки в булгаковському архiвi, наведена iсторiя двох лицарiв. Один з них, iспанський дворянин, закоханий у чорницю, повинен був пройти крiзь монастирську церкву. В яскраво освiтленiй церквi лицар бачить вiдспiвування покiйника, i дворянину називають iмтАЩя покiйника тАУ його власне. У вiдповiдь лицар смiiться, вказавши, що ченцi помиляються, i вiн, хвала Богу, живий та здоровий. Одначе, охоплений страхом, вибiгаi з церкви. Його наздоганяють двi чорнi собаки та загризають на смерть. РЖнший лицар, Фалькенштейн, одного разу засумнiвався в могутностi та самому iснуваннi демонiв та зi своiми сумнiвами звернувся до ченця Фiлiпа. Той начертав шпагою чарiвне коло та заклинаннями призвав чорта тАУ здоровенного та жахливого чорного диявола, що зтАЩявився з шумом та гуркотом. Лицар не вийшов за межi чарiвного кола i залишився живий та неушкоджений, тiльки обличчя його зблiдло i залишилось таким до кiнця життя. В КоровтАЩiвi-Фаготi злилися образи обох лицарiв. РЖспанський лицар був покараний за висмiювання пророкування власноi смертi ( за це покараний i Михаiл Олександрович Берлiоз), а лицар Фалькенштейн

Вместе с этим смотрят:

"Грусть и святость" (Поэтическое богословие Николая Рубцова)

"Донские рассказы" Михаила Шолохова

"Живопись слова" в японской поэзии

"Записки из подполья" как исток философии экзистенциализма Ф.М. Достоевского

"Подпольный человек" Ф.И. Достоевского