Жанровi та стилiстичнi особливостi роману Гете "Страждання молодого Вертера"

ЗМРЖСТ

ВСТУП

РОЗДРЖЛ РЖ. Жанрова своiрiднiсть роману Гете ВлСтраждання молодого ВертераВ»

1.1. Творчiсть Гете перiоду ВлБурi i натискуВ»

1.2. ВлВертерВ» Гете i проблема роману в естетицi нiмецького просвiтництва

1.3. ВлВертерВ» Гете i французькi романи

1.4. ВлСтраждання молодого ВертераВ» тАУ перший визначний зразок лiричноi прози в нiмецькiй лiтературi

РОЗДРЖЛ РЖРЖ. Стилiстичнi особливостi роману Гете ВлСтраждання молодого ВертераВ»

2.1 Зовнiшнi та внутрiшнi дiйство в сюжетi Вертера

2.2 Двi тенденцii у мовi Вертера

2.2 Види та роль дiалогiв у романi

ВИСНОВКИ

ВСТУП

Актуальнiсть дослiдження. У творчостi Й. В. Гете лiтература ВлБурi i натискуВ» знайшла своi найвище вираження. Роман ВлСтраждання молодого ВертераВ» тАУ це один з найкращих i найвищих творiв штюрмерського перiоду. Великий нiмецький поет зумiв, як нiхто, розповiсти про суперечливi неспокiйнi настроi бюргерськоi iнтелiгенцii, визначити ii психологiчний стан i чудово втiлив суспiльнi переживання та прагнення в образi Вертера. ВлВертерВ» вiдрiзняiться вiд iнших творiв новим свiтосприйманням, новим героiм, новою жанровою структурою.

Розглядаючи названий роман з жанровоi та стилiстичноi точки зору, ми можемо сказати, що його написано у вже вiдомiй для того часу формi тАУ Влроман в листахВ». Проте розглядаючи твiр як приклад епiстолярного стилю, до якого вдавалися, наприклад, французькi просвiтителi, ми можемо сказати, що вiн не вкладаiться у звичне уявлення про цей жанр. Це своiрiдна лiрична сповiдь, генiальний новаторський твiр Гете перiоду ВлБурi i натискуВ» i якому притаманнi унiкальнi жанрово-стилiстичнi особливостi i якi варто розглянути детальнiше .

Звiдси випливаi мета нашого дослiдження:

а) виявити та докладно описати жанровi особливостi роману;

б) дослiдити особливостi мови твору.

Основнiй метi дослiдження пiдпорядкованi такi завдання:

1. розкрити характер творiв Гете перiоду ВлБурi i натискуВ»;

2. вказати на вiдмiнностi роману Гете вiд романiв французького Просвiтництва;

3. наголосити на лiричному характерi Влроману в листахВ»;

4. виявити основнi тенденцii стилю в романi;

5. окреслити роль дiалогiв;

6. пiдкреслити новаторство Гете-творця.

ОбтАЩiктом нашого дослiдження i жанровi особливостi роману Гете ВлСтраждання молодого ВертераВ» та його стилiстична специфiка.

Предметом дослiдження стали:

1.творчiсть Гете перiоду ВлБурi i натискуВ»;

2.проблема роману в естетицi нiмецького Просвiтництва;

3.своiрiднiсть роману Гете ВлСтраждання молодого ВертераВ» з погляду жанрових особливостей;

4.основнi принципи розгортання дiйства в сюжетi ВлВертераВ»;

5.рiзнорiднiсть стилю твору;

6.роль дiалогiв у ВлВертерiВ».

Матерiалом для дослiдження послужили: роман Й. В. Гете ВлСтраждання молодого ВертераВ» в оригiналi та перекладах украiнською мовою.

У процесi вивчення поставленоi проблеми використовувались працi вiтчизняних та зарубiжних вчених про роман Гете ВлСтраждання молодого ВертераВ» ( РЖ. Алексеiвоi, Н. Кочетковоi, Л. Говердовськоi, Г. Краморенка, П. Реймана, З. Лiбiнзона, Л. Кауфмана, М. Вiльмонта, Т. Мана ).

Робота складаiться зi вступу та двох роздiлiв. Перший роздiл мiстить чотири пiдроздiли, до складу другого входить три пiдроздiли. Завершуiться дослiдження висновками та списком використаних джерел, який мiстить .. позицiй. Повний обсяг тексту дипломноi роботи .. сторiнок. До структури роботи включенi i три анотацii тАУ нiмецькою, англiйською та французькою мовами.

РОЗДРЖЛ РЖ. Жанрова своiрiднiсть роману Гете ВлСтраждання молодого ВертераВ»

1.1 Творчiсть Гете перiоду ВлБурi i натискуВ»

Усi найплiднiше вiяння перiоду ВлБурi i натискуВ» знайшли своi вираження у генiальних творах великого нiмецького поета i мислителя Гете. Як нiяких iнший письменник, Гете зумiв у своiй творчостi вiдобразити перiод, коли пiд гнiтом тяжких умов починалося формування демократичноi нацiональноi свiдомостi нiмецького народу, перiод, коли невдоволення здорових сил нацii, що прокидалися до життя проти кайданiв феодального середньовiччя пробивало собi дорогу i шукало виходу в лiтературi. Гете як поет повинен був виразити у формi найвищого художнього узагальнення iдеi та прагнення, що проривалися крiзь льодяний покрив нiмецького феодалiзму. Цi iдеi та загальнi прагнення, якi вiдстоював Гете та в iм'я яких вiн кидав виклик правлячим колам тодiшнього суспiльства, були iдеями просвiтництва, гуманiзму, якi розвивалися у боротьбi проти соцiального устрою, проти феодалiзму i проти роздрiблення Нiмеччини на дрiбнi держави.

У пошуках найвищого поетичного вираження цих прагнень Гете виходив не з абстрактних iдей, а з реальних потреб нiмецького життя. Здатнiсть бачити дiйсне життя, реальнi стосунки людей у всьому iхньому багатствi i багатоманiтностi дозволила йому створити живi поетичнi образи людей з iх стражданнями, бiдами i надiями. Завдяки цьому вмiнню вiн створюi видатнi твори дивовижноi сили: ВлГетц фон БерлiхiнгенВ», ВлСтаждання молодого ВертераВ», - якi ставлять його на чолi молодого лiтературного руху.

ЗвтАЩязок Гете з рухом ВлБурi i натискуВ», цим першим могутнiм протестом проти феодального роздрiблення Нiмеччини, проти оцiпенiння, що захопило життя всiii краiни, i ключем до розумiння великого значення його творчостi.

Передумовою для такого переосмислення творчостi Гете, як великих та генiальних його сторiн, так i слабких, було повне знищення легенди про Влгенiя поза часомВ», розумiння складних взаiмовiдносин Гете з його епохою. Сам Гете вказав правильний шлях, зробивши у своiму творi тАЬЗ мого життя. Поезiя та правдатАЭ спробу зобразити своi життя та творчiсть у тiсному звтАЩязку з iсторичними умовами свого часу.

Вiдношення Гете до руху ВлБурi i натискуВ» було суперечливим. Недостатнi розумiння обтАЩiктивних умов розвитку Нiмеччини i незнання соцiальних та полiтичних цiлей були справдi основною слабкiстю руху ВлБурi i натискуВ». Гете визволився вiд iлюзiй та перебiльшень, що були властивi цьому руховi, та iнодi вiн надто близько стоiть до консервативного Влвизнання дiйсностiВ», до безнадiйноi вiдмови вiд перетворення iснуючого соцiального устрою.

Скерований Лессiнгом та Гердером на шлях самостiйноi лiтературноi дiяльностi, Гете сам став одним iз передових борцiв руху ВлБурi i натискуВ», який намагався розбудити нацiональну свiдомiсть нiмецького народу у боротьбi проти iснуючого устрою. Лiтературна дiяльнiсть Гете почалася вже в роки навчання в Лейпцiгському унiверситетi, з 1765 до 1768 року. Якщо твори, створенi в Лейпцiгу, не можуть зрiвнятися з наступними творiннями його генiя, то було б несправедливо зовсiм заперечувати iх значення в творчостi Гете. Вже в цi роки його талант розвивався в бiк обтАЩiктивного реалiстичного зображення життя. Проте лише в перiод його життя в Страсбурзi i у Франкфуртi повнiстю проявилася творча своiрiднiсть молодого Гете, передусiм у результатi його дружнього спiлкування з Гердером.

Тривога за долю Нiмеччини, прагнення знайти вихiд iз цiii ситуацii, в якiй вона опинилася через тривалу кризу феодальноi системи, - ось що найбiльше турбувало Гете. Створивши драму ВлГетц фон БерлiхiнгенВ», Гете оголосив вiйну нiмецькiй дiйсностi. Вiн нагадав своiм сучасникам важливий перiод життя нiмецького народу, час Реформацii, коли вирiшувалася доля Нiмеччини на кiлька вiкiв вперед. Цiiю драмою Гете вступаi на шлях вiдродження тих традицiй нiмецькоi iсторii, якi могли б стимулювати боротьбу нiмецького народу за волю. Гете як письменник-реалiст, який черпав матерiал для свого драматичного твору зi справжнiх iсторичних подiй, створивши ВлГетцаВ», отримав першу лiтературну допомогу над фантастичними тенденцiями, якi огортали минуле туманом романтичноi iдеалiзацii.

З драмою ВлГетц фон БерлiхiнгенВ» з'явився другий видатний твiр Гете, який наробив багато шуму, - ВлСтраждання молодого ВертераВ», роман про молоду людину iз буржуазного середовища, який закiнчив життя самогубством через нещасливе кохання. Незвичайно сильний резонанс, який мав цей роман, доводить, що автор зумiв торкнутися актуальноi проблеми, яка глибоко хвилювала молоде поколiння. Сам Гете розповiв у ВлПоезii та правдiВ» про те, як сильно вiн був один час захоплений настроями, якi оволодiли Вертером i довели його до вiдчаю, i як вiн написам роман, щоб внутрiшньо визволитися вiд них. Не тiльки Гете тАУ весь рух ВлБурi i натискуВ» був повним таких глибоких протирiч. Невдоволення i протест проти iснуючого порядку речей часто поiднувалися з малодушнiстю i безсильною сентиментальнiстю. З вiдти загальне, типове значення ВлВертераВ», який вiдобразив дiйсний психологiчний стан немалоi частини буржуазноi iнтелiгенцii. У ВлВертерiВ» Гете показав себе реалiстом, який бачить справжнi проблеми життя i смiливо ставить iх у творчостi не дивлячись на всi протести, що лунають iз табору реакцiонерiв.

Кiнець ВлВертераВ» був, по сутi, ударом по релiгiйнiй моралi, що вiдкидала самогубство; носii цiii моралi не бажали помiчати умов, якi породили вертеровськi настроi пасивностi та вiдчаю. Вiдраза Гете до релiгiйного та морального проявляiться у двох коротких фразах: ВлЙого несли ремiсники. Священик не супроводжував йогоВ». Але якщо не були правими тi критики ВлВертераВ», якi, засуджували цей твiр з позицiй мiщанськоi моралi, намагалися перекласти на Гете вiдповiдальнiсть за те, що ВлВертерВ» послужив приводом до кiлькох випадкiв самогубства, то протести, якi висловлював Лессiнг зi своiх революцiйно-демократичних позицiй, мали серйознi пiдстави. Лессiнг мав рацiю, не задовольнившись одним лише реалiстичним зображенням вертерiвського конфлiкту i, дорiкаючи Гете в тому, що вiн не показав виходу iз конфлiктних ситуацiй, зображених у ВлВертерiВ». Вiн один зрозумiв небезпеку того, що ВлВертерВ» саме в силу глибокоi реалiстичностi зображення мiг сприяти розвитковi низхiдних настроiв замiсть того, щоб протистояти iм, i мiг послабити сили революцiйного опору. Саме в цьому був змiст критичного ставлення Лессiнга до ВлВертераВ»:

ВлДля того, щоб твiр, проникнутий таким гарячим почуттям, не натворив бiльше зла, нiж добра, чи не здаiться вам, що до нього слiд було б написати невеликий холоднокровний висновок. Пояснити в кiлькох словах, як виник дивний та своiрiдний характер Вертера, сказати, що iнший юнак зi схожим характером повинен остерiгатися таких вчинкiв .. Невже ви думаiте, що римський чи грецький юнак покiнчив би зi собою так i через це? Звичайно нi .. Створювати таких малодушно тАУ великих, достойних i презирства i поваги оригiналiв було дано лише християнському вихованню, яке так добре вмiло перетворювати фiзичну потребу в духовну досконалiсть. Отже, мiй милий Гете, ще одну невеличку главу на закiнчення, i чим цинiчнiше, тим краще!В».

Кращим свiдком здоров'я i сили Гете було те, що сам вiн не пiддався вертiрiвським настроям, якi зламали слабкi характери, серед них i нещасливого друга юностi Гете Ленца. Радiсть життя i оптимiзм тАУ ось риси, якi переважають у юнацькiй поезii Гете. РЗх можна побачити передусiм в його маленький юнацьких сатиричних драмах, значення яких до цього часу недооцiнюiться. У цих юнацьких драмах, якi пронизанi радiстю життя i дотепнiстю, якi виявляють правильне, реалiстичне розумiння дiйсностi знаходяться перли поезii Гете, яких все ще не оцiнили по-справжньому.

Уже на самому початку творчостi Гете проявляi себе як великий лiрик. Його твори в цьому жанрi можна розглядати як найвище досягнення нiмецькоi поезii. Нiмецька лiрична поезiя багата талантами, в нiй i немало прекрасних вiршiв, якi iнодi наближаються до вiршiв Гете за силою поетичного вираження. Але пере вершення Гете всiх iнших нiмецьких лiрикiв виявляiться тодi, як тiльки ми починаiмо розглядати не окремi речi, а всю його поетичну творчiсть, що складаi гармонiйне цiле завдяки своiму тiсному звтАЩязку з життям i свiтоглядом поета. Його лiричнi твори вiдрiзняються як багатством змiстом, так i рiзноманiтнiстю форми, якою так майстерно володiв Гете. Його поезiя тАУ наочний доказ правильностi тези самого поета: сила великоi поезii базуiться на багатствi й глибинi змiсту, що витiкаi iз рiзноманiтностi проявiв життя. Багата за формою лiрика Гете являi собою вiд першоi до останньоi лiнiйки вiдкидання формалiзму, який вiдривав мистецтво вiд життя i розглядав мету поезii як такоi в досконалостi форми. Лiрика Гете проголошуi на активному вiдношеннi до життя, оспiвуi тiлеснi, чуттiвi радощi, виражаi протест поета проти всяких проявiв мiстики, втечi вiд дiйсностi, втечi художника у його Влвнутрiшнiй свiтВ».

Надзвичайно багато Гете взяв з народноi пiснi, на яку вказав йому Герде. РЖ якщо молодому Гете вдалося подолати кордони, в рамках яких розвивалась до нього нiмецька лiрика, то цим вiн повинен був завдячити передусiм своiм глибоким звтАЩязкам з народною поезiiю. Цiкавiсть до народноi творчостi була характерною для Гете протягом всього його життя; в похилому вiцi вiн вiтав близьку до народноi поезiю Беранже, уважно слiдкував за дiяльнiстю Караджича, який колекцiонував твори сербськоi народноi поезii. Тiсний звтАЩязок з народною поезiiю став традицiiю, з якоi кращi представники нiмецькоi лiрики i пiсля Гете продовжували черпати все новi i новi легенди. На цю традицiю опиралися рiзнi поети, такi як Брентано, Ейхендорф, Вiльгельм Мюллер, Мерiке та Гейне. Тим самим вони слiдували традицii Гете, Бюргера i Гердера, традицii епохи ВлБурi i натискуВ», яка, саме встановивши контакт з народною творчiстю, подолала закам'янiлi колони нiмецькоi лiрики. Деякi поетичнi твори Гете являли собою обробку творiв народноi поезii. В iнших вiршах, наприклад ВлЗнахiдкаВ», ВлЛiсовий царВ» Гете творчо використовував приклади народноi творчостi.

Лiрика Гете охоплюi всi сторони людського життя. Вiд простоi любовноi лiрики зезенгеймських вiршiв до великоi фiлософськоi глибини циклу ВлБог i мирВ» тАУ такi рiзноманiтнi форми i види лiрично поезii, в яких проявився поетичний дар Гете. Поряд з жартiвними i легкими, майже кокетливими еротичними пiснями тАУ смiливий порив ВлПрометеяВ»:

Життiрадiснiсть i конкретнiсть, чуттiвiсть i вiдсутнiсть релiгiйного забарвлення тАУ ось основнi риси поезii Гете.

Вершини творчостi Гете досягнув ще в юностi, створивши два твори, якi самi по собi забезпечили б йому мiсце в перших рядах нiмецьких письменникiв. Цими творами були ВлПрометейВ» i перший варiант ВлФаустаВ», вiдомий тепер пiд назвою ВлПрафаустВ».

Гете судилось створити iдеологiчну основу руху ВлБурi i натискуВ», що намагався визначити основнi принципи свого свiтогляду в боротьбi проти панiвних класiв. Серед учасникiв руху ВлБурi i натискуВ» були поети, якi перевершували Гете у розумiннi полiтичних i соцiальних питань. Але не було нiкого хто перевершував би Гете по глибинi розумiння тих iдеологiчних проблем, через якi сили феодалiзму стикалися з силами буржуазного суспiльства. Саме Гете проголосив думку у ВлПрометеiВ» про активну дiяльнiсть людини як основу людського щастя; саме Гете створив у ВлФаустiВ» тип людини, що знаходить змiст життя в безперервнiй дiяльностi i одночасно прагне до того, щоб розгадати всi таiмницi природи i життя, - завдання перед яким ставала безсильно стара шкiльна премудрiсть старого суспiльства.

1.2 ВлВертерВ» Гете i проблема роману в естетицi нiмецького просвiтництва

Як вiдомо, на долю роману Гете ВлСтраждання молодого ВертераВ» випав такий несподiваний та великий успiх, якого ще не знала захiдноiвропейська лiтература. Роман зробив iм'я двадцятиптАЩятирiчного письменника вiдомим для всiii РДвропи. З моменту виходу i до кiнця ХVIII ст. ВлВертерВ» витримав величезну кiлькiсть видань, рецензувався, обговорювався, викликав багато численнi наслiдування у всiх iвропейських краiнах.

Проте, як це не парадоксально на перший погляд, роман не вплинув на лiтературну теорiю свого часу. Нiмецький дослiдник Р. Аппель не без пiдстави констатуi: ВлПоява тАЬВертераВ» збудувала епоху не в iсторii нiмецькоi лiтератури, а швидше в способi думок i звичаяхтАЭ. У справi, на вiдмiну вiд пiзнiшого ВлВiльгельма МейстераВ», що послужив основою для романтичноi теорii роману, новаторський за своiю суттю ВлВертерВ» так i не був використаний сучасниками для перегляду уявлень про жанр.

Звичайно, в немалiй степенi на це вплинули принциповi типологiчнi вiдмiнностi двох творiв, велика традицiйнiсть форми Влроману в листахВ». Але важливо й iнше. ВлВертерВ» закiнчував в нiмецькiй лiтературi епоху, коли роман провадив нiби неофiцiйне iснування за порогом великоi лiтератури. ВлРоман, - писав сучасник Гете РЖ. К. Вецель, - i таким поетичним жанром, який найбiльше зневажають i найбiльш читаютьВ». Просвiтницька естетика знаходилася на пiдступах до детальноi теоретичноi розробки жанру, ось чому роман не вкладаiться ще у звичну iiрархiю жанрiв, не маi чiтко визначених глибинних особливостей, визначеноi жанровоi специфiки. Твiр Гете, стаi породженням складного i протиречивого процесу висунення роману на провiднi позицii в нiмецькiй лiтературi останньоi декади ХVIII ст. Цей процес серед решти ознак вiдрiзнявся Влжанровою критикоюВ». ВлВертерВ» тАУ один з найяскравiших його проявiв.

Без сумнiвiв, роман Гете перегукуiться iз спробами обдумування новоi для естетики Просвiтництва жанровоi форми. Вiн пiдхоплюi i художньо втiлюi однi iдей, переосмислюi iншi, вiдкидаi або самим своiм художнiм змiстом полемiзуi з третiми. Тим самим навiть периферiйний для тодiшньоi нiмецькоi естетики жанр, як i драма, стаi предметом суперечки старшого поколiння просвiтителiв i штюрмерiв, лiтературна теорiя яких також вiдзначена пiдходами до роману, нехай i не на головному шляху його розвитку.

Просвiтницька естетика потребуi вiд роману не аналiзу загальних вiдносин, а зображення людського характеру. У ньому чiтко проявилися прикмети нового свiтосприймання i особливостi нового художнього стилю, заснованого на вiдмовi вiд принципiв арiстотелiвськоi драматургii i слiпого наслiдування античних прикладiв, на зверненi до принципiв Шекспiра i спробi слiдом за ними поетично вiдновити Влсвiтову iсторiюВ». Пiдтверджуваний рухом ВлБурi i натискуВ» стиль смiливо виходив за рамки звиклих тодi лiтературних теорiй художньоi практики, знаменував початок нового етапу iсторii нацiональноi лiтератури. Цей процес був звтАЩязаний з вiдомою кризою просвiтницьких iдей, який готувався Влвже в роки перед французькою революцiiю, в надрах самого просвiтницького рухуВ».

Вiдмiна естетики штюрмерiв вiд поглядiв раннього Просвiтництва виявилось передусiм в принципово iншiй концепцii людськоi особистостi, в iншому баченнi i принципах зображення героя. За субтАЩiктом почали признавати необмежене право вiльно виражати своi думки i вiдчуття, основним критерiiм iстинно людського у героiв стають ставлення до почуттiв i природи. Все це й визначило особливостi побудови ВлВертераВ».

Хоч твiр Гете написано в звичнiй для того часу формi Влроману в листахВ», вiн, по сутi, став лiричною сповiддю героя, тому що всi листи належать лише йому. На перших сторiнках роман знайомить нас з Вертером уже сформованим, його особистiсть досить ТСрунтовно змальовуiться у перших листах ( аж до листа вiд 16 червня ). Розповiдь вiд першоi особи дозволяi авторовi зосередитися на самоаналiзi найрiзноманiтнiших почуттiв юнака, який вступаi в життя. Тут i його вiдношення до природи i мистецтва, судження про соцiальнi проблеми i, нарештi, розумiння кохання. За всiм цим нервова, вразлива вдача обдарована сильною фантазiiю, схильна до мрiйливостi i постiйноi тривожноi гри думки i почуття. Принципова вiдмiннiсть вiд вимог, що висуваються просвiтницькою теорiiю до жанру, визначена вiдразу: автор свiдомо вiдмовляiться вiд зображення процесу ВлвихованняВ» героя, для нього важливi неповторна iндивiдуальнiсть, ii складне духовне життя. Не випадково, роман, за зiзнанням самого Гете, сприяв Влвнутрiшньому розкрiпаченню людиниВ». Цей аспект помiтила i видiлила штюрмерська критика. Для Р. М. Ленца, К. Ф. Морiца, який пiзнiше написав автобiографiчну книгу ( ВлАнтон РейзерВ», 1785 тАУ 1790 ) з пiдзаголовком ВлПсихологiчний романВ», i для iнших представникiв молодого поколiння страждання Вертера тАУ це свiдоцтво дисгармонii i не людяностi, що панують у свiтi. Розумiння цього породжувало iнколи у сучасникiв надзвичайно радикальнi висновки. ВлНебо, що це за прошарок! тАУ пише в ВлПолiтичних фрагментахВ» Шлосер тАУ вчених, прошарок юристiв, прошарок проповiдникiв, прошарок авторiв, прошарок поетiв тАУ повсюди прошарки i нiде немаi людей! Заледве людськi стосунки перетворюються у прошарки, як вiдразу ми стаiмо лише подобою людейВ».

Гете у ВлВертерiВ» значно розширюi рамки роману, намагаiться вивести його за межi вузько моральноi проблематики. Вiн не обмежуi його функцii лише показом процесу морального самовдосконалення людини. Зображення величезного, всепоглинаючого почуття героя, переданого з невiдомою ще лiтературi того часу витонченiстю i глибиною, не перешкодило авторовi вийти за межi субтАЩiктивiзму схожих сентиментальних творiв. Через призму почуттiв Вертера Гете яскраво змалював зовнiшнiй свiт, побут i звичаi тодiшньоi Нiмеччини. Вiн досягаi цього, зокрема, складним поiднанням розповiдi вiд першоi особи i пiдтекстом, що створюi, за словами Т. РЖ. Сiльман, Влвнутрiшню дiюВ» i передуючи специфiцi прози ХХ ст.

РДднiсть роману визначено у Гете iднiстю i доцiльнiстю характеру героя. Всi окремi вчинки, всi думки i почуття Вертера, його ставлення до природи, суспiльства, коханоi тАУ всi сторони його буття виявляються тiсно i природно звтАЩязанi мiж собою, як частини iдиного художнього цiлого. Герой Гете зовсiм не маi дидактизму, моралiзаторськоi установки, але по силi цього вiн виявляiться носiiм новоi моралi, нових духовних iдеалiв.

Суперечка, що виникла навколо Вертера, торкнулася головним чином моральноi проблематики твору. Вiдсутнiсть у романi дидактично-моральноi, що несе значний суспiльний змiст установки самого автора, викликало рiзкi протирiччя зi сторони старшого поколiння просвiтителiв.

Це зi всiiю очевиднiстю виразив Лессiнг у згаданому вже листi до Ешенбурга вiд 26 жовтня 1774 року, в якому була оцiнка роману: ВлА чи не здаiться Вам, що твiр обовтАЩязково повинен мати маленьке холодне закiнчення? Ряд вказiвок на те, як Вертер дiйшов до такого авантюрного характеру, як iнший юнак, якому природа подарувала таке ж сприяння, може застерегти себе вiд цього? Оскiльки вiн легко зможе прийняти поетичнi цiнностi i повiрити, що добрий той, хто так сильно викликаi наше спiвчуттяВ».

Критика Лессiнга i його послiдовникiв зовсiм не означала, що вони не оцiнили художнiх цiнностей роману. Лессiнг почав лист до Ешенбурга подякою за ту величезну насолоду, яку вiн одержав вiд читання роману iз величезною кiлькiстю примiток на полях. Можливо, тому такi настирливi спроби дописати цю Влнайкоротшу главуВ», яка б надала фiналовi роману чiткий навчальний вiдтiнок. Вiдомий нарис Лессiнга ВлКращий ВертерВ» (ВлWerther, der BessereВ»), який залишився у паперах критика, широкий резонанс одержала пародiя Нiколаi ВлРадостi юного ВертераВ» ( 1775 ).

У своiму прагненнi послабити емоцiйний вплив гетевського рому Лессiнг називаi цю пародiю Влвдалим, якщо не кращим ВертеромВ», з ним перегукуiться сатирик Лiхтенберг. Обидва вони бачать у гетевському героi втiлення ВлдрiбтАЩязково-великих оригiналiвВ» i бояться, щоб Влпоетична красаВ» роману не була прийняти за красу моральну. Трагiчний конфлiкт нiмецького бюргера, зображений Гете у ВлВертерiВ», був сприйнятий Лессiнгом i Лiхтенбергом тiльки як прояв пасивностi, замикання у сферi тiльки особистих iнтересiв.

Особливе мiсце в цих суперечках займаi рецензiя Бланкенбурга, яка з'явилася у 1775 роцi в журналi . Не подiляючи рiзкого негативного ставлення до моральноi проблематики ВлВертераВ» Лессiнга та iнших сучасникiв, Бланкенбург у своiму аналiзi пiдкоряi цей аспект iншим проблемам. Вiн зосереджуi свою увагу на жанрових особливостях твору, бо ж йому надавалась рiдкiсна в той час можливiсть спiввiднести теоретичнi висновки з генiальним поетичним втiленням жанру.

За оцiнкою Бланкенбурга, роман Гете тАУ Влдосконалий поетичний iдеал, а точнiше вiрно спiввiднесений у всiх частинах, що становить цiлеВ». Проте рецензент не може не помiтити, що молодий письменник досягнув мети iншими шляхами нiж тi, про яких вiн роздумував у ВлДосвiдi про романВ». Ось чому похвала супроводжуiться досить iстотним зауваженням: ВлПравда, ми знаходимо деякi порожнини i трiщини, тут i там не вмотивованi i перебiльшенi почуття, за допомогою яких вiдкриваються вибранi поетом обставини i люди, хоч це все, на наш погляд, лише малою мiрою впливаi на хiд творуВ». Бланкенбургу, вiрному своiй теорii, не вистачаi в романi Гете передусiм обтАЩiктивних обставин, якi б визначали розвиток характеру героя i його взаiмовiдносин зi свiтом ( напевно в тiй же степенi, в якiй Влфiлософськi матерiiВ» не дали оцiнити художнi цiнностi ВлНовоi ЕлоiзиВ» Руссо i його сучаснику Мендельсону ).

Важливо, що головний змiст ВлВертераВ» Бланкенбург бачить у синтетичнiй формi, що надаi читачевi аналiз вiдношень дiйсностi. Але й цей висновок нагадуi авторовi твору i його можливим послiдовникам, що необхiдно iх малий свiт, який так нас цiкавить, з'iднати з речами зовсiм iншоi якостi, як реальнi, великi, виростаючи з пригод, виключнi, дивнi подii. РЖ все ж у творi Гете Бланкенбург знаходить пiдтвердження багатьом своiм iдеям.

Так, зокрема, в рецензii особливу увагу зосереджено на становленнi героя, яке трактуiться автором як Влвнутрiшнiй розвитокВ», своiрiдне виховання життям i обставинами. Гете хоче, як, Влнапевно, i кожен автор, який виступаi у такому близькому лiрицi жанровi, дати внутрiшню iсторiю людини, показати, як пiд дiiю якостей характеру поступово розвиваiться i реалiзуiться його доля; Вертер може ( навiть всупереч друговi ) розкрити свiй внутрiшнiй свiт i .. при необхiдностi вилити своi почуттяВ». Картина страждань героя в силу цього набуваi у сприйняттi рецензента тАУ i якийсь загальний змiст, бо мистецтво, з яким вони зображенi, може багато навчити, особливо ВлзвтАЩязки, залежностi i формування поетичного характеру i творуВ».

Проте художнiй твiр Гете не у всьому пiддаiться поясненню. Вiдчуття цього заставляi iнодi Бланкенбурга навiть вiдмовлятися вiд висновкiв, висловлених на рiк ранiше у ВлДослiдi про романВ». Особливо показовим i його ставлення до форми епiстолярного роману. Рiзко критикуючи романи Рiчардсона з iх характерами, Бланкенбург вiдкинув i саму форму, в якiй вони були написанi.

ВлВертерВ» вiдкриваi теоретиковi новi можливостi епiстолярного жанру. Тут справа не тiльки у визнаннi, що вибрана Гете форма на диво точно вiдповiдаi розповiдному матерiаловi. Те, що у романах Рiчардсона розглядалося лише як руйнування правдивостi, у Гете постаi як глибока потреба внутрiшньоi дii. Одноманiтна манера розповiдi, фiгура всезнаючого оповiдача, вiдсутнiсть розвитку тАУ все, що колись здавалося рисою епiстолярного роману в цiлому, тепер трактуiться як iндивiдуальна особливiсть. В звтАЩязку з цим Бланкенбург розширюi сферу завдань, якi стоять перед романiстом. Письменник повинен розкрити не лише пiдлеглiсть i залежнiсть кожного етапу у розвитку людини вiд зовнiшнього свiту i оточуючих обставин, але й неповторнiсть, своiрiднiсть внутрiшнього свiту героя. тАЬЯкщо малий свiт поетично створеного генiя повинен бути схожим на величезний свiт автора, то вже в його першi вчинки повинно бути закладено те, що необхiдне для наслiдкiв i кiнцевоi мети i що не повинно йти ззовнi, прискорюючи або затримуючи протiкання творутАЭ. В цьому i одночасно i визнання права генiя на своi шляхи у мистецтвi, що наближало оцiнку ВлВертераВ» Бланкенбургом i шрюрмерську його iнтерпретацiю.

В цiлому реакцiя Бланкенбурга стала доповненням i розвитком його теорii роману. За жанром призначаються тепер бiльш широкi можливостi, нiж тi, про якi йшла мова ранiше. Суттiвi корективи внесенi автором у вимоги до зображення внутрiшнього свiту людини, до жанрових форм твору, хоч цi спостереження i не були розвинутi Бланкенбургом у наступних роботах, бо вони не вкладалися в рамки його просвiтницьких уявлень про мистецтво.

По-iншому сприймають суть новоi естетики Гете його однодумцi штюрмери. Вiльний стиль роману, естетика твору у iх сприйманнi органiчно звтАЩязанi з руйнуванням нормативних уявлень, традицiйноi моралi. Ленц у ВлЛистах про мораль ВлСтраждань юного ВертераВ» рiшуче захищаi роман вiд дорiкань в без моральностi i апологii самовбивства. У звтАЩязку з цим вiн ставить пiд сумнiв саму думку про виховну мету твору як ворожу поетичному мистецтву. ВлВони приймають роман за хитрий захист вiд самовбивства? Це схоже з тим, як би ми хотiли видати ВлРЖлiадуВ» Гомера за хитре заохочення гнiву, ворожостi. Чому ми завжди приписуiмо поету такi моральнi цiлi про якi вiн нiколи не думав ..В». Ленц, а за ним й iншi штюрмери побачили в моральнiй серйозностi, безкорисливостi поведiнки Вертера елементи дiючоi моралi, що виходить вiд нього. Вiдкидаючи висунутий просвiтницькою критикою, а пiзнiше i феодально-церковними колами доказ про небезпеку впливу прикладу героя на молодь, Ленц стверджуi виховне значення спiвчуття, яке викликаi його доля. Всезахоплююче, глибоке чуттiве сприйняття свiту Вертером, за Ленцом, не мiстить небезпеки, навпаки, почуття Вертера допомагаi йому гострiше нiж iншим переживати свiт, бiльше знати про нього i бiльше спiвчувати йому: ВлВертер повинен багато зробити i перестраждати, перш нiж вiн почне бути Вертером; ви бачити лише рiвнину, але не гори, якi вiн подолав перш, нiж вiн з'явився перед вамиВ».

Шлях героя Гете до досягнення справжнiх моральних цiнностей, не сумiсних з феодальними авторитетами, свiдчить, за Ленцом, про прометеiвський початок в ньому. Але Вертер тАУ Влрозп'ятий ПрометейВ», страждання якого ще одне породження феодального варварства. У пошуках справжньоi людяностi, яка полягаi в утвердженнi оновлених природно-людських стосункiв, i бачить Ленц справжнiй змiст роману.

1.3 ВлВертерВ» Гете i французькi романи

Роман Гете ВлСтраждання молодого ВертераВ» був сприйнятий у Францii у руслi романтизму. РЖ не тiльки у Францii. Про це говорить i сам Гете, який у розмовi з Еккерманом ( 12 травня 1825 р. ) говорить: ВлУ пiдростаючих молодих талантiв у теперiшнiй час я зустрiчаю розумiння своii творчостi, а в моiх сучасникiв воно зустрiчалось вкрай рiдко ..В».

Характерно, що популярнiсть романiв-сповiдi Шатобрiана, Сенанкура, Констана, на початку столiття майже не помiчених, росте у 20-i роки, коли Реставрацiя, втiлення консервативних порядкiв, сила практицизму i розрахунку буржуазii приводять до того, що стан вiдчаю i розчарування у рiзноманiтних прошарках поглиблюiться, i одним iз звичних типiв у французькому суспiльствi та лiтературi стаi тип людини, яка тужить i страждаi. Так, i ВлВертерВ» з його просвiтницьким iдейно-емоцiйним комплексом, i ранньоромантичнi романи, що вiдкрили, почули i передбачили рiзновиди Влхвороби столiттяВ», потрапляють у русло романтичноi лiтератури 30-их рр.

У сучасному лiтературознавствi ВлВертертАЭ часто iнтерпретуiться як Влсентиментально-романтичний романВ», як явище преромантизму. Уявляiться, що, не дивлячись на те, що ВлВертерВ» прокладаi шлях романтичному ( частково, роман у сповiдi ) роману, цiлiснiсть його поетичноi системи визначаiться просвiтницькою естетикою. Ця протиречива та динамiчна цiлiснiсть кiнця столiття, у якiй дивно спiвiснують думки про гармонiю i дисгармонiю свiту, сентименталiзм у поiднаннi зi штюрмерським iдеалом, просвiтницька естетика i близька ii криза.

Спiвставлення ВлВертераВ» iз французьким романом-сповiддю виявляi, що романтичне мистецтво народжувалося у складнiй системi вiдштовхування вiд просвiтницьких концепцiй та взаiмодii з ними, як обумовлене своiрiднiстю епохи i новим свiтосприйняттям якiсна видозмiна просвiтницькоi поетики.

Якщо в сентиментальному романi емоцiйнiсть тАУ це особливий душевний склад, делiкатнiсть почуттiв, вразливiсть, комплекс моральних норм, якi визначенi природною сутнiстю людини, то в романi-сповiдi емоцiйнiсть стаi лiричною призмою сприйняття свiту, способом пiзнання дiйсностi. Новий змiст не може тому вилитися у форму сентиментального роману ХVIII ст., бо вiн несе в собi нове свiтосприйняття, нову концепцiю особистостi, нове спiввiдношення особистостi та свiту, сам по собi вiн вже пропонуi лiричну структуру.

Гете, говорячи про ВлВертераВ» називаi його романом. Характерно, що нi автор ВлРенеВ», нi автор ВлОберманаВ» не називали своi твори романом. Вiдсутнiсть романних подiй в ВлАдольфiВ» Констана, Влнезмiннiсть ситуацiiВ» наближають i роман Констана до жанру поеми в прозi. Близькiсть структури роману-сповiдi до романтичноi поземноi структури визначена особливостями змiсту лiричних сповiдей тАУ зображенням духовного стану ВлприватноiВ» особистостi, що ВлвипливаiВ» у лiричному монолозi, листах свою душу, особистостi, яка показана в особливi моменти свого життя, особистостi, яка пiзнаi життя не в ii щоденному, конкретному буттi, а в найзагальнiших тенденцiях, абстрактно-фiлософському вимiрi.

Оскiльки у романi-сповiдi зовнiшня дiя мiнiмальна, то в ньому немаi лiнiйноi ( романноi ) композицii. Композицiя цих творiв тАУ це лiрична логiка розвитку почуттiв, спогадiв, медитацiй, це рух лiричних мотивiв, динамiка яких реалiзуi авторське бачення. У Шатобрiана цей рух мотивiв ВлмеланхолiiВ» i ВлбурiВ», ВлзмiнВ», всезагального мотиву ВлдзвонуВ». Постiйнi звернення, переривання мови, риторичнi питання, яскравi символи, величезнi емоцiйнi перiоди, розгорнутi метафори тАУ все це створюi колорит романтичною поеми.

Структура ВлВертераВ» iнша, в нiй прослiдковуiться лiнiйна композицiя, автор вiдокремлений вiд героя, в романi дослiджуiться поезiя повсякдення. ВлВертерВ» тАУ ВлобрамленаВ» розповiдь, написана вiд iменi видавця, i остання глава, названа ВлВiд видавця до читачаВ», обрамлюi письмову сповiдь Вертера, примiтки, коментар видавця постiйно вторгаiться в текст. Хоча автор стилiстично вiдокремлений вiд героя, вiдсутнiсть однозначноi думки дозволяi говорити про першi кроки до нового спiввiдношення автора та героя, яке втiлиться у романтичнiй поетицi.

РДдина стилiстика твору, його тональнiсть вже свiдчили про лiричне злиття автора i героя у Шатобрiана i Сенанкура.

У романтичному романi Мюссе ВлСповiдь сина столiттяВ» вiдбуваiться перетворення традицiйного ВлпопередженняВ» i тому, що автор не вiдiрваний вiд героя, i за самою манерою розповiдi. У романi Мюссе не маi тАЬвисновкiвтАЭ моралi, автор не хоче розчулити читача, повчати його.

Герой Гете тАУ людина ХVIII ст., сентименталiст i штюрмер, не вiдчужений вiд свiту, вiд гармонii всього суттiвого, i якщо Влхвороба РенеВ» тАУ в трагiчному iндивiдуалiзмi, то Влхвороба ВертераВ» тАУ в його чуттiвостi i у вiдчуттi трагiчного розриву мiж природною ( розумною ) нормою поведiнки i неприроднiми ( нерозумними ) законами суспiльства. Причому Вертерне просвiтницьке втiлення авторськоi тези.

Шатобрiановський Рене на противагу моралiзаторським повчанням автора, не дивлячись на те, що вiн не змальований майже нi в яких контактах з дiйснiстю, нi в яких ВлобставинахВ», втiлюi народжене часом i досягнуте Шатобрiаном нове уявлення про людську особистiсть. Першопричиною i основою внутрiшнього свiту героя стаi дух iсторичних змiн.

Це була одна з перших форм художнього досягнення романтичного iсторизму, помiчена в найзагальнiших контурах, схоплюючи загальний характер часу, але це вже було нове бачення свiту.

Якщо суперечлива, сильна натура Рене втiлила Влдух столiттяВ», то особистiсть сенанкурiвського Оберманна, яка вагалася, усвiдомлювала свою слабкiсть i неповноцiннiсть, запамтАЩятала трагiзм iндивiдуальноi долi, народженоi переломами часу. В художнiй основi роману Сенанкура поглиблюiться вiдчуття часу, що рухаiться, свiту, що змiнюiться. Герой Сенанкура вже вiдчув iднiсть всього живого i неживого, свою спорiдненiсть iз всесвiтом i свiй розрив iз свiтом. Оберманн почуваi себе соцiальним iндивiдуумом i сумуi за втраченою гармонiiю iз свiтом, вiн досяг подвiйного буття тАУ як частини свiту ( i в цьому вiн великий i вiчний ) i як iзольованоi людини, представник сучасного соцiального устрою ( звiдти його вiдчуття своii неповноцiнностi, слабкостi ). Традицiйне для ХVIII ст. протиставлення природного i соцiального набуваi пiд пером Сенанкура романтичного забарвлення. Романтичний двовимiр проникаi в структуру образу,

Вместе с этим смотрят:

"Грусть и святость" (Поэтическое богословие Николая Рубцова)

"Донские рассказы" Михаила Шолохова

"Живопись слова" в японской поэзии

"Записки из подполья" как исток философии экзистенциализма Ф.М. Достоевского

"Подпольный человек" Ф.И. Достоевского