РЖнститут розвтАЩязання мiжнародних спорiв
Мiнiстерство освiти i науки Украiни
Нацiональний транспортний унiверситет
КУРСОВА РОБОТА
з навчальноi дисциплiни:Мiжнародне право
на тему:
РЖнститут розвтАЩязання мiжнародних спорiв
Виконала:
студентка 3 курсу, групи ТП-3-2з
Шпот Оксана Володимирiвна
Киiв 2009
Змiст
Вступ
Роздiл 1. Становлення в мiжнародному правi зобовтАЩязання мирного вирiшення мiжнародних спорiв
1.1 Генезис зобовтАЩязання мирного вирiшення мiжнародних спорiв
1.2 Принцип мирного вирiшення мiжнародних спорiв
Роздiл 2. Поняття про мiжнародний спiр та мирнi засоби його розвтАЩязання
2.1 Поняття мiжнародного спору
2.2 Поняття та класифiкацiя мирних засобiв вирiшення мiжнародних спорiв
Роздiл 3. Дипломатичнi засоби вирiшення мiжнародних спорiв
3.1 Загальна характеристика дипломатичних засобiв вирiшення мiжнародних спорiв
3.2 Переговорний процес у врегулюваннi Приднiстровського конфлiкту
Роздiл 4. Правовi засоби вирiшення мiжнародних спорiв
4.1 Мiжнародний арбiтраж та мiжнароднi суди
4.2 Роль ООН у вирiшеннi мiжнародних спорiв
4.2.1 Рада Безпеки та Генеральна Асамблея ООН
4.2.2 Мiжнародний суд як головний судовий орган ООН
4.3 Структура та миротворча дiяльнiсть НБСРД-ОБСРД
4.4 Економiчний суд СНД та Генеральна Рада СОТ
4.5 Вирiшення мiжнародних спорiв мiж державами та юридичними i фiзичними особами
Висновки
Список використаноi лiтератури
Вступ
З часiв закiнчення Другоi свiтовоi вiйни мало мiсце близько 150 вiйн та локальних збройних конфлiктiв, в яких загинуло близько 20 млн. людей. Тiльки у 80-х роках на Землi палахкотiло полум'я 22 вiйн, 85% iх жертв склало цивiльне населення. Не дивлячись на те, що поки що вдавалося уникнути третьоi свiтовоi вiйни, на планетi постiйно вiдбуваються вiйни, мiжнароднi та внутрiшнi збройнi конфлiкти. Вiйна, як форма колективного насилля завжди мала вплив на життя народiв та держав. Але в останнi роки конфлiкти стали бiльш частими та довготривалими, iнколи створюючи безвихiднi ситуацii, завдаючи значноi шкоди цивiльним об'iктам та страждань цивiльному населенню.
Злочини проти миру i безпеки тАФ особлива категорiя мiжнародних злочинiв, кримiнально-караний характер яких спочатку визнаiться саме в нормах мiжнародного права, тобто в мiжнародних договорах, а вже потiм у внутрiшньому правi держав. Врегулювання мiжнародного конфлiкту тАУ це знаходження такого стану рiвноваги у вiдносинах мiж його суб'iктами, порушення якоi не було б вигiдним жодному з них, тобто стану оптимальностi.
Основними принципами мiжнародного права, що покладенi в основу вирiшення мiжнародних конфлiктiв, i принципи добросусiдських вiдносин, утримання вiд використання сили та погрози, недопущення ускладнення та ескалацii суперечок.
Згiдно з статтею 17 Конституцii Украiни Влзовнiшньополiтична дiяльнiсть Украiни спрямована на забезпечення ii нацiональних iнтересiв i безпеки шляхом пiдтримання мирного i взаiмовигiдного спiвробiтництва з членами мiжнародного товариства на основi загальновизнаних принципiв i норм мiжнародного праваВ».
Тема курсовоi роботи i дуже актуальною, адже людська iсторiя складаi собою низку вiйн та конфлiктiв. З бiльш нiж 3400 рокiв писаноi iсторii людства тiльки 250 рокiв були мирними. Таким чином, вiйна i звичайним станом вiдношень мiж людьми. Людству знадобилося пережити двi свiтовi вiйни, якi мали мiсце в першiй половинi XX столiття i забрали життя мiльйонiв людей, для того, щоб здоровий глузд вибрав шлях до миру, урочисто проголосивши це 1945 року в Статутi Органiзацiй Об'iднаних Нацiй.
Мета курсовоi роботи тАУ дати визначення iнституту розвтАЩязання мiжнародних спорiв шляхом дослiдження теоретичних джерел та нормативно-правових документiв мiжнародного характеру.
ОбтАЩiкт курсовоi роботи тАУ iнститут розвтАЩязання мiжнародних спорiв.
Предмет курсовоi роботи тАУ правовi та дипломатичнi засоби вирiшення мiжнародних спорiв.
Завдання курсовоi роботи:
v визначити змiст принципу мирного вирiшення мiжнародного спору;
v сформулювати поняття про мiжнародний спiр;
v дати класифiкацiю мирних засобiв вирiшення мiжнародних спорiв;
v дати загальну характеристику дипломатичних засобiв вирiшення мiжнародних спорiв;
v визначити суть понять ВлпереговориВ», Влдобрi послугиВ», ВлпосередництвоВ», ВлконсультацiiВ», ВлобслiдуванняВ», ВлпримиренняВ», Влпревентивна дипломатiяВ»;
v проаналiзувати переговорний процес у вирiшеннi Приднiстровського конфлiкту;
v дати загальну характеристику правових засобiв вирiшення спорiв;
v здiйснити аналiз структури та миротворчоi дiяльностi ООН, ОБСРД;
v обТСрунтувати правовi засоби вирiшення мiжнародних спорiв мiж державами та фiзичними i юридичними особами.
Роздiл 1. Становлення в мiжнародному правi зобовтАЩязання мирного
вирiшення мiжнародних спорiв
1.1 Генезис зобовтАЩязання мирного вирiшення мiжнародних спорiв
Тривалий час загальне мiжнародне право не покладало на держав обовтАЩязку вирiшення будь-яких спорiв виключно мирними засобами, який вважався державами занадто обтяжливим для свого суверенiтету. Таке зобовтАЩязання держави брали на себе лише в рамках двостороннiх договорiв з окремих питань. Значно рiдше укладалися угоди про вирiшення конкретних суперечок або певних типiв спорiв. Серед них особливе значення мав Договiр мiж США та Великобританiiю про дружнi вiдносини, комерцiю та навiгацiю, укладений 1794 р. (вiдомий як Договiр Джея). Арбiтражна процедура, передбачена цим договором, не тiльки дозволила вирiшити велику кiлькiсть спорiв мiж двома державами, а й стала взiрцем при створеннi iнших мiждержавних арбiтражiв, яких у 1795тАФ1914 роках було бiльше двохсот.
РЖз другоi половини ХРЖХ ст. до початку Другоi свiтовоi вiйни вiдбуваiться становлення норми про обмеження права держав використовувати немирнi засоби для врегулювання мiжнародних спорiв, а згодом тАФ i про повну заборону таких засобiв. РЖншi напрями розвитку мiжнародного права цього часу тАФ регламентацiя на унiверсальному рiвнi окремих мирних засобiв вирiшення спорiв, а також створення всесвiтнього мiжнародного судового органу.
На РЖ Гаазькiй мирнiй конференцii 1899 р. було укладено Конвенцiю про мирне врегулювання мiжнародних спорiв, яка на РЖРЖ Гаазькiй конференцii 1907 р. була викладена в новiй редакцii. Украiна i учасницею цих конвенцiй з 1962 р.
За цими конвенцiями держави-учасницi погодилися забезпечувати мирне залагодження своiх мiжнародних суперечок та уникати, наскiльки це можливо, звернення до сили у стосунках мiж собою. Конвенцii детально регламентували деякi мирнi засоби вирiшення спорiв (добрi послуги, посередництво, слiдчi комiсii) i передбачили створення Постiйного третейського суду.
Статут Лiги Нацiй, укладений 1918 р., наклав на держав тАУ членiв цiii органiзацii бiльш жорсткi зобовтАЩязання: не розпочинати вiйну, допоки не мине три мiсяцi вiд дня ухвалення рiшення щодо певного спору мiжнародним арбiтражем, судом або Лiгою Нацiй [2, ст.12]. В 1920 р. вперше був створений всесвiтнiй судовий орган тАУ Постiйна палата мiжнародного правосуддя (ППМП).
Першим багатостороннiм договором, що заборонив вдаватися до вiйни, став Пакт про вiдмову вiд вiйни як знаряддя нацiональноi полiтики, укладений 27 серпня 1928 р. в Парижi (Пакт Брiана тАФ Келлога). Держави тАУ учасницi Пакту постановили, що Влврегулювання або вирiшення всiх спорiв, що можуть виникнути мiж ними, якого б характеру чи якого б походження вони не були, повиннi завжди здiйснюватися тiльки мирними засобамиВ» [5, ст.2], а також засудили звернення до вiйни для врегулювання мiжнародних спорiв i вiдмовилися у своiх взаiмовiдносинах вiд вiйни як знаряддя нацiональноi полiтики. До Пакту приiдналася абсолютна бiльшiсть держав свiту, тобто напередоднi Другоi свiтовоi вiйни договiрне зобовтАЩязання мирного вирiшення мiжнародних спорiв набуло унiверсального характеру. Утiм численнi порушення Пакту звели його практичне значення нанiвець.
Остаточне закрiплення цього зобовтАЩязання на всесвiтньому рiвнi було здiйснене у Статутi ООН тАФ мiжнародноi органiзацii, створеноi з метою мирними засобами, вiдповiдно до принципiв справедливостi та мiжнародного права, вирiшувати мiжнароднi спори чи ситуацii, що можуть призвести до порушення миру [1, ст.1]. Статут закрiплюi принцип, згiдно з яким ООН i всi ii держави-члени Влвирiшують своi мiжнароднi спори мирними засобами так, щоб не пiддавати загрозi мiжнародний мир, безпеку та справедливiстьВ» [1, ст.2]. Також був створений Мiжнародний Суд як головний судовий орган ООН, який замiнив ППМП.
У Гельсiнському Заключному актi НБСРД 1975 р. iвропейськi держави пiдтвердили, що у своiх стосунках керуватимуться принципом мирного врегулювання спорiв [9, п.5]. Установчi документи впливових регiональних органiзацiй, створених пiсля Другоi свiтовоi вiйни (ОАД, ОАРД, ОБСРД, НАТО, СНД та iн.), закрiпили обовтАЩязок держав-членiв вирiшувати своi мiжнароднi спори мирними засобами.
Кожна з держав свiту i учасницею численних двостороннiх i багатостороннiх договорiв, що зобовтАЩязують вирiшувати мiжнароднi спори виключно в мирний спосiб. Мiжнародний Суд 1986 р. у рiшеннi у справi про вiйськову та воiнiзовану дiяльнiсть в i проти Нiкарагуа констатував iснування обовтАЩязку мирного вирiшення мiжнародних спорiв як звичаiвоi мiжнародно-правовоi норми. Органiзацiя ОбтАЩiднаних Нацiй, iншi унiверсальнi та регiональнi мiжнароднi органiзацii постiйно пiдтверджують обовтАЩязок держав i мiжнародних органiзацiй мирно вирiшувати своi спори. Усе це даi пiдстави вважати зобовтАЩязання мирного вирiшення мiжнародних спорiв нормою загального мiжнародного права [27, 278].
На сьогоднi немаi доказiв офiцiйного визнання зобовтАЩязання мирного вирiшення мiжнародних спорiв нормою, що маi характер jus cogens, тобто iмперативною нормою загального мiжнародного права. Утiм, зважаючи на всесвiтнi визнання принципу в юридичнiй та полiтичнiй площинах, iснуi велика ймовiрнiсть того, що будь-який договiр, який встановить право вирiшувати спори в немирний спосiб, буде визнаний юридично недiйсним (нiкчемним).Розглянемодля прикладу Вiденську конвенцiю про право мiжнародних договорiв 1969 р.:
y Договiр i неважним, якщо на момент укладення вiн суперечить iмперативнiй нормi загального мiжнародного права. Оскiльки це стосуiться цiii Конвенцii, iмперативна норма загального мiжнародного права i нормою, що приймаiться i визнаiться мiжнародним спiвтовариством держав у цiлому як норма, вiдхилення вiд якоi недопустиме i яку може бути змiнено тiльки наступною нормою загального мiжнародного права, що носила б такий же характер [7, ст.53].
Зважаючи на важливiсть зобовтАЩязання мирного вирiшення спорiв для сучасних мiжнародного права та системи мiжнародних вiдносин, досить поширеним i його характеристика як принципу. У вiтчизнянiй теорii склалася традицiя вiдносити цю норму до кола основних принципiв мiжнародного права, тобто загальновизнаних i загальнообовтАЩязкових норм, що визначають фундаментальнi засади сучасного мiжнародного правопорядку.
.
1.2 Принцип мирного вирiшення мiжнародних спорiв
Принцип мирного вирiшення мiжнародних спорiв закрiплений у Статутi ООН, але його юридичний змiст усе ще залишаiться досить невизначеним. Проблема полягаi в тому, що наявнiсть зобовтАЩязань, якi складають змiст цього принципу, доводиться на пiдставi переважно документiв рекомендацiйного характеру (мiжнародного ВлмтАЩякогоВ» права): Декларацii про принципи мiжнародного права, що стосуються дружнiх вiдносин i спiвробiтництва мiж державами вiдповiдно до Статуту ООН (резолюцiя Генеральноi Асамблеi ООН 2625 (XXV) вiд 24 жовтня 1970 р.), Манiльськiй декларацii про мирне вирiшення мiжнародних спорiв (резолюцiя Генеральноi Асамблеi ООН 37/10 вiд 15 листопада 1982 р.), Декларацii про запобiгання й усунення спорiв, що можуть загрожувати мiжнародному миру та безпецi, i про роль ООН у цiй галузi (резолюцiя Генеральноi Асамблеi ООН 43/51 вiд 5 грудня 1988 р.), Гельсiнського Заключного акта НБСРД 1975 р. та iн.
Типовий перелiк зобовтАЩязань за принципом мирного вирiшення мiжнародних спорiв, що пропонуiться сучасною доктриною мiжнародного права, маi такий вигляд [27, 279]:
тАв вирiшувати мiжнароднi спори виключно мирними засобами;
тАв вирiшувати мирними засобами всi своi спори, незалежно вiд iх виду;
тАв вирiшувати спори своiчасно, у найкоротшi строки;
тАв не залишати спори невирiшеними, не припиняти процес мирного врегулювання та пошуку взаiмоприйнятних рiшень;
тАв використовувати визнанi в мiжнародному правi мирнi й iншi засоби на власний вибiр;
тАв утримуватися вiд дiй, що можуть загострити спiр або поглибити напруженiсть (наприклад, висування ультимативних вимог), i не наражати на небезпеку мiжнародний мир та безпеку;
тАв вирiшувати спори на основi мiжнародного права та справедливостi; виконувати прийняте в узгодженому порядку рiшення.
На практицi виникають сумнiви щодо юридичноi обовтАЩязковостi майже кожного з перелiчених зобовтАЩязань, а також здатностi мiжнародноi судовоi установи вирiшити спiр про дотримання цього принципу. Як виглядаi, для вирiшення такого спору на основi мiжнародного права доведеться встановлювати, наскiльки i в якому обсязi певне зобовтАЩязання, що складаi змiст принципу мирного вирiшення спору, встановилося як звичаiва норма або закрiплене в мiжнародному договорi, учасниками якого i сторони спору.
Як у сферi цивiльно-правових, так i в мiжнародно-правових вiдносинах однiiю з iстотних умов зобов'язання i забезпечення його виконання та закрiплення засобiв для мирного розвтАЩязання спору, що надаi право сторонi вiдступити вiд виконання i вимагати вiд сторони, котра порушила зобов'язання, вiдшкодування збитку. Ще на стадii укладання зобовтАЩязання сторони почасти виходять з того, що вони дотримуватимуться взятих на себе зобовтАЩязань, якщо визначенi умови, якi iснують в момент його пiдписання, залишатимуться незмiнними. Сторони iнодi цим користуються й односторонньо вiдмовляються вiд виконання зобовтАЩязання з посиланням на змiненi обставини, у зв'язку з чим подальше виконання договору нiбито чи неможливе або ж недоцiльне. Прикладом такого ухилення та неналежного виконання можуть бути вiдносини Украiни та Росii. Впродовж десяти рокiв пiсля здобуття незалежностi нашою державою цi вiдносини були ускладненi проявами взаiмноi недовiри. Декларацii про стратегiчне партнерство фактично тiльки маскували вiдсутнiсть порозумiння i прагнення до справжнього дiалогу. У деяких випадках навiть виникала загроза серйозних мiждержавних конфлiктiв. Основними засобами вирiшення спорiв, якi використовували сторони, були проведення дипломатичних перемовин й рiдше застосовувався засiб посередництва, що не завжди приносили бажаний результат.
Однiiю з особливостей мiжнародного права i вiдсутнiсть мiжнародних iнститутiв, якi б забезпечували у примусовому порядку виконання його норм. Тому головна роль у цiй справi належить самим субтАЩiктам правовiдносин, якi дiють самостiйно, iндивiдуально або об'iднуються у вiдповiднi мiжнароднi органiзацii [14, 152].
Роздiл 2. Поняття про мiжнародний спiр та мирнi засоби його розвтАЩязання
2.1 Поняття мiжнародного спору
Вiдповiдно до Статуту ООН мiжнароднi конфлiкти дiляться на:
v ситуацiю, тобто конфлiкт, що у випадку його розвитку може загрожувати мiжнародному миру i безпецi (наприклад, ситуацiя з РЖраком);
v спiр, тобто ситуацiю, коли сторони пред'явили одна однiй взаiмнi претензii (наприклад, спiр Англii з РЖспанiiю з приводу Гiбралтару).
Термiн ВлспiрВ» широко вживаiться в договiрнiй практицi. Також можна зустрiти такi термiни, як ВлнеузгодженiстьВ», ВлсуперечкаВ», ВлпротирiччяВ», ВлрозбiжнiстьВ», ВлконфлiктВ» тощо. Здебiльшого вони i синонiмами. Стала практика вживання конкретного термiна для позначення певного рiзновиду спору не склалася. У доктринi термiн Влмiжнародний спiрВ» використовуiться як узагальнююче (родове) поняття.
Використання термiнiв ВлситуацiяВ» i ВлспiрВ» i правомiрним iз позицiй сучасного мiжнародного права, тому що саме цi термiни входять у понятiйний апарат Статуту ООН (положення Глави VI ВлМирне вирiшення спорiвВ» [1, ст.33-38] i Глави VII ВлДii у вiдношеннi загрози миру, порушень миру й актiв агресiiВ» [1, ст. 39-51] тАФ багатостороннього мiжнародного договору, учасниками якого i практично всi держави свiту.
У мiжнародному правi немаi загальновизнаного визначення поняття Влмiжнародний спiрВ». Ознаки спору встановлюються для потреб реалiзацii певноi процедури врегулювання мiжнародних спорiв, передбаченоi конкретним мiжнародним договором. Водночас досить часто регламентацiя процедур мирного врегулювання вiдбуваiться без формального визначення ознак мiжнародного спору. Утiм у сучаснiй теорii склався загалом iдиний пiдхiд до визначення змiсту цього поняття. Вiн ТСрунтуiться на практицi Мiжнародного Суду, який пiд мiжнародним спором розумii конфлiкт правових поглядiв, що обтАЩiктивно iснуi до початку розгляду справи. Це означаi, що для наявностi спору недостатньо констатацii самоi лише рiзницi в поглядах сторiн iз питання права чи факту або ж iхнiх iнтересiв. Така розбiжнiсть повинна бути обтАЩiктивно виражена в офiцiйних дiях, принаймнi однiii з них.
Отже, мiжнародний спiр можна визначити як формально (обтАЩiктивно) виражену суперечнiсть мiж субтАЩiктами мiжнародного права з питання факту або права.Мiжнародний спiр тАФ це юридичний факт, констатацiя наявностi якого вимагаi вiд його учасникiв та iнших заiнтересованих субтАЩiктiв мiжнародного права реалiзацii принципу мирного вирiшення мiжнародних спорiв [16, 125].
У спорi завжди i учасники, у яких претензii завжди сформульованi i збiгаються з предметом спору. При цьому держави своi претензii обТСрунтовують законними iнтересами i нормами мiжнародного права.
Якщо претензii держав не збiгаються з предметом спору, то вони так i залишаються претензiями, без надii iнституцiоналiзацii (формування i розвитку) спору (наприклад, претензii Японii на росiйськi острови пiвденноi частини Курил). Мiжнародний Суд ООН вiдзначав, що Влодностороннi претензii не утворюють споруВ».
Таким чином, для будь-якого мiжнародного спору характерним i наявнiсть розбiжностей з питання факту або норми права, тобто конфлiкту iнтересiв мiж двома суб'iктами мiжнародного права [27, 280].
Не iснуi унiверсальноi класифiкацii мiжнародних спорiв. Кожний договiр маi свою унiкальну класифiкацiю, що зазвичай служить двом цiлям: визначити, якi спори пiдпадають пiд дiю цього договору; встановити, якi мирнi засоби слiд застосовувати для врегулювання певних видiв спорiв. Наприклад, Конвенцii 1899 i 1907 рокiв про мирне вирiшення мiжнародних спорiв рекомендують державам-учасницям для врегулювання Влсерйозноi незгоди або конфлiктуВ» вдаватися до мирних послуг або посередництва; при Влрозходженнях мiжнародного характеру, що не зачiпають iхньоi честi або життiвих iнтересiв та випливають iз рiзницi в поглядах на питання фактуВ» тАФ створювати слiдчу комiсiю; арбiтраж рекомендуiться як найбiльш ефективний i справедливий спосiб вирiшення Влпитань юридичного характеру, особливо при тлумаченнi або застосуваннi мiжнародних конвенцiйВ» [27, 281].
У мiжнародному правi та доктринi досить поширений подiл спорiв на юридичнi (правовi) та полiтичнi (неправовi). Вважаiться, що предметом правового спору i конфлiкт сторiн щодо тлумачення або застосування iснуючоi мiжнародно-правовоi норми. Коли ж спiр зводиться до вимоги однiii зi сторiн змiнитизмiст чинноi норми, вiн не i правовим. Мета такоi класифiкацii тАФ виокремити спори, якi здатен вирiшити суд як орган, що за своiю природою тiльки застосовуi право, але не створюi його. Утiм ця класифiкацiя вважаiться занадто академiчною через вiдносний характер вiдмiнностi мiж цими видами спорiв. Дiйсно, навряд чи мiжнародний спiр може бути виключно правовим, тому що вiн завжди маi полiтичний вимiр; з iншого боку, зiткнення полiтичних iнтересiв субтАЩiктiв мiжнародного права маi вирiшуватися на основi норм мiжнародного права.
При виникненнi конфлiкту звичайно держави використовують мiжнароднi засоби вирiшення спорiв, виходячи з визначених пiдстав:
o субординацiйноi, коли дii суб'iкта спору пiдпорядкованi нормi внутрiшнього права (застосовуiться переважно усерединi держави);
o координацiйноi, коли для держави i обов'язковим лише те, iз чим вона погодилася. Ця пiдстава маi мiсце в мiжнародному правi, тому що нiхто в мiжнародному правi апрiорi (заздалегiдь) не може передбачити позицiю держави у вiдношеннi предмета спору. Можна тiльки резюмувати ii сумлiннiсть у вiдношеннi предмета спору.
2.1 Поняття та класифiкацiя мирних засобiв вирiшення
мiжнародних спорiв
Чинне мiжнародне право не знаi немирних (силових) засобiв врегулювання мiжнародних спорiв. Про врегулювання спорiв за допомогою сили можна говорити, наприклад, у полiтичнiй площинi. З правового погляду кожен випадок застосування сили (зокрема, вiйськовоi) щодо iншоi держави може бути або правомiрним, насамперед як вiдповiдь на порушення мiжнародно-правових зобовтАЩязань, або неправомiрним, тобто становити правопорушення. У кожному з цих випадкiв застосовуються норми, що регулюють використання сили в мiжнародних вiдносинах [27, 282].
У чинному конвенцiйному мiжнародному правi визначення поняття Влмирний засiб (спосiб, метод, процедура) вирiшення (врегулювання, залагодження) мiжнародного споруВ» здiйснюiться шляхом наведення перелiку конкретних мирних засобiв або ж зазначаiться, що це засоби, якi виключають застосування примусу в будь-якiй формi. Засiб вирiшення мiжнародного спору можна визначити як певну послiдовнiсть дiй сторiн мiжнародного спору й iнших субтАЩiктiв мiжнародного права (процедуру), на яку погодилися сторони спору та реалiзацiя якоi покликана привести до врегулювання спору, тобто усунути обтАЩiктивно виражений конфлiкт позицiй спiрних сторiн iз питань, що становили його предмет.
Загальне мiжнародне право не зобовтАЩязуi держави звертатися до конкретного засобу вирiшення спорiв i надаi державам тАФ учасницям спору право вiльно обирати засоби його вирiшення. Статут ООН закрiпив цей принцип у ч. 1 ст. 33: сторони, якi беруть участь у будь-якому спорi, продовження якого могло б загрожувати пiдтриманню мiжнародного миру та безпеки, повиннi насамперед старатися вирiшити спiр шляхом переговорiв, обслiдування, посередництва, примирення, арбiтражу, судового розгляду, звернення до регiональних органiв або угод чи iншими мирними засобами за своiм вибором [1, ст.33].
У мiжнародно-правовiй доктринi найпоширенiшим i подiл мирних засобiв вирiшення мiжнародних спорiв на дипломатичнi (полiтичнi) та правовi (судовi). До дипломатичних належать переговори, добрi послуги, посередництво, обслiдування та примирення, до правових тАФ арбiтраж i судовий порядок. Усi засоби, крiм переговорiв, передбачають залучення третьоi сторони, що зобовтАЩязана запропонувати свiй варiант вирiшення спору.
Основнi вiдмiнностi цих двох типiв засобiв вирiшення спорiв полягають у такому:
v правовим засобам притаманне ухвалення рiшення на основi мiжнародного права(також можливе ухвалення рiшення ex aequo et bono, тобто передусiм на основi справедливостi, що, утiм, трапляiться досить рiдко); полiтичний засiб дозволяi занадто вiльне тлумачення мiжнародного права або встановлення спiрними сторонами новоi норми, а тому компромiс сторiн i необхiдною умовою;
v правовий засiб передбачаi прозорi та публiчнi процедури, третя сторона i незалежною вiд стороннього впливу, насамперед спiрних сторiн; для полiтичних засобiв конфiденцiйнiсть зазвичай i умовою досягнення рiшення, оскiльки полiтична воля сторiн надзвичайно залежна вiд суспiльноi думки;
v рiшення, запропоноване в результатi застосування правового засобу, завжди юридично обовтАЩязкове для сторiн; рiшення, досягнуте в рамках полiтичного засобу, переважно i рекомендацiйним.
Твердження, що юридичнi спори нiбито повиннi вирiшуватися виключно правовими засобами, а неправовi тАФ полiтичними, i хибним. Вибiр мирного засобу далеко не завжди повтАЩязаний iз переважанням у спорi полiтичних або правових моментiв, оскiльки багато що залежить вiд обставин конкретного спору (наприклад, невизначенiсть змiсту норм мiжнародного права, що мають застосовуватися при врегулюваннi спору; рiзниця в релiгiйних, культурних, iдеологiчних i полiтичних цiнностях державтАФ учасниць спору; роль третьоi сторони у вирiшеннi суперечки; обовтАЩязковiсть рiшення для сторiн спору; конфiденцiйнiсть процедури врегулювання; вартiсть процесу врегулювання; можливiсть використання iнших засобiв мирного врегулювання) [27, 283].
Роздiл 3. Дипломатичнi засоби вирiшення мiжнародних спорiв
3.1 Загальна характеристика дипломатичних засобiв врегулювання мiжнародних спорiв
Переговори.Двостороннi або багатостороннi безпосереднi переговори мiж сторонами спору i найпоширенiшим та найефективнiшим засобом врегулювання мiжнародних спорiв. Переговори використовуються для врегулювання майже кожного спору, принаймнi як початкова стадiя. У багатьох мiжнародних договорах про мирне вирiшення спорiв переговори стоять на першому мiсцi серед iнших мирних засобiв.
Переговори тАФ надзвичайно гнучкий засiб: iх формат, рiвень, тривалiсть та iншi параметри можуть бути встановленi для потреб конкретноi ситуацii, а спори можуть вирiшуватися як на пiдставi чинного мiжнародного права, так i шляхом створення нових норм. Переговори дозволяють усунути небажане втручання третiх сторiн у спiр. Водночас цей засiб маi суттiвi недолiки: бiльш сильна сторона маi можливiсть здiйснювати тиск на слабшу сторону; переговори можуть завершитися безрезультатно; досягнута домовленiсть може бути юридично необовтАЩязковою. Рiзновидом переговорiв i консультацii [27, 284].
Добрi послуги та посередництво.Мета цих засобiв тАФ сприяти початку переговорiв мiж сторонами та досягненню домовленостi щодо врегулювання спору. Цi засоби можуть використовуватися державами, мiжнародними органiзацiями, приватними особами (авторитетними громадськими дiячами) iндивiдуально або колективно.
Особа, що надаi добрi послуги, не бере участь у переговорах i не пропонуi шляхи вирiшення спору. РЗi головне завдання тАФ допомогти спiрним сторонам вступити у переговори, пiсля чого ii мiсiя закiнчуiться. Пропозицii особи, що пропонуi добрi послуги, не i обовтАЩязковими для сторiн спору та можуть бути вiдхиленi ними.
Добрi послуги можуть надаватися кiлькома державами, а також мiжнародними органiзацiями [14, 91]. Останнi тАФ це такий спосiб розв'язання спору, за якого сторона, котра не бере у ньому участь, за своiю iнiцiативою або на прохання держав, що перебувають у спорi, вступаi у процес врегулювання.
На вiдмiну вiд добрих послуг, посередник бере активну участь у вирiшеннi спору, пропонуючи шляхи розв'язання конфлiкту. Беручи участь у переговорах, може пропонувати змiнити вимоги сторiн, якi спорять, щоб iх зблизити. Поради посередника не i обов'язковими для сторiн-учасниць спору, оскiльки вiн i саме примирителем, а не суддею [29, 138].
Посередник займаi бiльш активну позицiю завдяки тому, що сторони погоджуються на його участь у переговорах. Посередник може отримати право керувати переговорами та пропонувати варiанти вирiшення спору, якi, проте, не мають обовтАЩязковоi сили. Вiдмова сторiн спору вiд запропонованого варiанту не вважаiться недружнiм актом.
Виокремлюють також запитуване посередництво: здiйснюiться воно на прохання сторiн, якi спорять; i пропоноване посередництво: проводиться на прохання третьоi сторони. Посередництво, як i надання добрих послуг, може бути колективним, а також здiйснюватися мiжнародними органiзацiями [18, 91].
Обслiдування та примирення. Саме таку назву отримала у ст. 33 Статуту ООН практика створення мiжнародних слiдчих i погоджувальних комiсiй. Трапляiться, що суть спору зводиться до рiзного розумiння фактичних обставин, що стали пiдставою для спору. Неупереджений авторитетний висновок щодо дiйсного стану фактичного боку спору дозволяi прискорити його врегулювання, насамперед внаслiдок усунення невизначеностi щодо кола норм мiжнародного права, якi пiдлягають застосуванню до суперечки. Це можна зробити шляхом створення самими спiрними сторонами на паритетних засадах органу, що вiдповiдно до встановленоi процедури ухвалить висновок про фактичнi обставини спору (слiдчоi комiсii) або ж на основi результатiв розслiдування запропонуi шляхи вирiшення спору (погоджувальноi комiсii) [27, 285].
Обслiдування та примирення передбачаються численними мiжнародними договорами. Серед них слiд виокремити Гаазьку конвенцiю 1907 р. про мирне вирiшення спорiв, у частинi РЖРЖРЖ якоi детально регламентовано порядок створення та функцiонування слiдчих комiсiй [3, ч.3], а також Загальний акт про мирне вирiшення мiжнародних спорiв 1928 р. (у редакцii 1949 р.), глава РЖ якого регулюi погоджувальну процедуру. Також слiд вiдзначити Декларацiю про встановлення фактiв Органiзацiiю ОбтАЩiднаних Нацiй у галузi пiдтримання мiжнародного миру та безпеки, затверджену резолюцiiю Генеральноi Асамблеi ООН 46/59 вiд 9 грудня 1991 р., i Типовi правила щодо вирiшення спорiв мiж державами через примирення, затвердженi резолюцiiю Генеральноi асамблеi ООН 50/50 вiд 11 грудня 1995 р.
Рiзновидом слiдчих i погоджувальних комiсiй i iнститут прикордонних представникiв. Вiдповiдно до Закону Украiни ВлПро державний кордон УкраiниВ» вiд 4 листопада 1991 р.для вирiшення питань, повтАЩязаних iз пiдтриманням режиму державного кордону Украiни, виконання мiжнародних договорiв iз цього питання, створення умов для мирного розвтАЩязання прикордонних конфлiктiв та iнцидентiв на певнiй дiлянцi державного кордону Украiни з особового складу Державноi прикордонноi служби Украiни призначаються прикордоннi представники Украiни, а також iхнi заступники [12, ст. 21].
Зазвичай слiдчi та погоджувальнi комiсii не уповноважуються ухвалювати юридично обовтАЩязковi рiшення для сторiн спору. Втiм на сьогоднi дiють i такi мiжнароднi договори, що передбачають обовтАЩязковiсть iх рiшень. Для приладу розглянемо Конвенцiю про режим судноплавства на Дунаi 1948 р.:
Будь-який спiр мiж учасниками цiii Конвенцii вiдносно застосування i тлумачення Конвенцii, не вирiшений шляхом прямих переговорiв, на вимогу будь-якоi з спорячих сторiн буде переданий на вирiшення погоджувальноi комiсii iз членiв, призначуваних по одному вiд кожноi з спорячих сторiн, i одного члена, який призначаiться головою Дунайськоi Комiсii з числа громадян держав, якi не беруть участi у спорi, а якщо голова Комiсii i громадянином держави, яка бере участь у спорi, то Дунайською Комiсiiю.
Рiшення погоджувальноi комiсii визнаiться остаточним i обов'язковим для спорячих сторiн [6, ст. 45].
У останнiй час поширилась превентивна дипломатiя, тобто ii застосування для зняття напруги, до того моменту, коли остання переросте у конфлiкт. Право на здiйснення превентивноi дипломатii маi Генеральний секретар, Рада Безпеки, Генеральна Асамблея ООН [26, 214].
З метою закрiплення результатiв переговорiв з мирного вирiшення мiжнародних спорiв держави, а також мiжнароднi органiзацii можуть надавати гарантii. Так, гарантii незалежностi й територiальноi цiлiсностi Кiпру наданi Турцiiю, Грецiiю та Великобританiiю (16 серпня 1960 р.). ООН була гарантом мирного врегулювання конфлiкту на Пiвденному Заходi Африки [29, 138].
3.2 Переговорний процес у врегулюваннi Приднiстровського конфлiкту
Зникнення Радянського Союзу з полiтичноi карти свiту спричинило вивiльнення ВлзамороженихВ» мiжнацiональних конфлiктiв у Нагiрному Карабаху, ПриднiстровтАЩi та Грузино-Абхазького. Влада й полiтична елiта регiонiв, якi прагнули здобути незалежнiсть, хотiли скористатися шансом i створити сувереннi держави. Проте iхнi намiри прямо суперечили iнтересам iнших учасникiв конфлiктiв, котрi намагалися зробити все можливе, аби не допустити самостiйностi цих ВлшматочкiвВ» держави.
Саме в такий перiод виникли новi державно-територiальнi утворення тАУ Республiка Молдова й Приднiстровська Молдавська Республiка (ПМР). Остання опинилася в iзоляцii i досi залишаiться невизнаною.
Причини, якi призвели до такоi ситуацii, можна подiлити на iсторичнi, геополiтичнi, економiчнi, культурнi [17, 21]. Сторони конфлiкту розраховували насамперед на зовнiшню пiдтримку. Офiцiйний Кишинiв чекав на пiдтримку з боку Румунii, а ПриднiстровтАЩя тАУ iз боку союзного центру. Готовнiсть зовнiшнiх гравцiв надати таку допомогу посилювала впевненiсть сторiн у перемозi та схильнiсть до розвтАЩязання конфлiкту збройним шляхом. Вiйськова допомога офiцiйному Кишиневу з боку Румунii та готовнiсть 14-i росiйськоi армii виступити на боцi Тирасполя створили умови для переходу конфлiкту з латентноi стадii у стадiю збройноi експансii. Проте пiд юрисдикцiiю Кишинева були лише загони внутрiшньоi мiлiцii, яка, на вiдмiну вiд 14-i росiйськоi армii, що мала важке озброiння, зокрема й артилерiю, була озброiна автоматами Калашникова та пiстолетами. Економiчний чинник також вiдiграв не останню роль. За часiв Радянського Союзу в ПриднiстровтАЩi концентрувалося близько 60 вiдсоткiв економiчних потужностей Молдовськоi РСР. РЖндустрiально регiон був розвиненiший, нiж iншi аграрнi райони Молдови, левову частку ВВП республiки забезпечували саме пiдприiмства Схiдного регiону. Завдяки цьому приднiстровська сторона й мала деякi переваги: приднiстровська елiта була впевнена, що в разi створення суверенноi держави економiчно вона буде забезпечена, тобто зможе самостiйно розвиватись i практично не залежатиме вiд Молдови та ii керiвництва. У ПриднiстровтАЩi розташовувалися пiдприiмства високотехнологiчних галузей виробництва. РЖндустрiя цього регiону бiльшою мiрою була повтАЩязана з Украiною й Росiiю. Молдова, навпаки, як аграрна держава намагалася усiма силами не втратити такого Влласого шматкаВ» тАУ економiчно розвиненого ПриднiстровтАЩя [30, 16].
Проаналiзувавши причини та передумови конфлiкту у ПриднiстровтАЩi, його можна визначити як нацiонально-полiтичний, позаяк вiн маi ознаки i полiтичного, i нацiонального конфлiктiв.
Приднiстровський конфлiкт впливаi на стан iвропейськоi безпеки, бо вступ Румунii до РДС призвiв до появи безпосереднiх кордонiв мiж Молдовою та РДвросоюзом. Проте протягом наступних десяти рокiв iнтерес РДС до конфлiкту обмежуватиметься лише сферою безпеки, а не економiчних iнтересiв. РДвросоюз зацiкавлений у мирному вирiшеннi цього питання й сприятиме врегулюванню конфлiкту.
Подальша позицiя Росii у цьому конфлiктi прямо залежатиме вiд ii розвитку. А найближчi десять рокiв Росiя прагнутиме до будiвництва Влцентралiзованоi державиВ» та повернення Влспоконвiчно росiйських земельВ». Цей процес, найiмовiрнiше, супроводжуватиметься внутрiшнiми конфлiктами по лiнii центртАУрегiони. У зовнiшньополiтичному аспектi Росiя, мабуть, у найближчi десять рокiв не зможе вiдмовитися вiд претензiй на вiдновлення статусу наддержави i домiнуючого впливу на формування всього геополiтичного ландшафту РДвропи. Пiдтвердженням цього i подii серпнятАУвересня 2008 року на Кавказi. Обравши силовий варiант вирiшення грузино-осетинського питання, Росiйська Федерацiя вiдверто продемонструвала масштаб своiх зовнiшньополiтичних амбiцiй. Правлячi кола в Кремлi були свiдомi того, що така полiтика викличе невдоволення у лiдерiв держав тАУ членiв РДС, проте рiшення було прийнято саме на користь такого розвитку подiй. Оскiльки Росiя не демонструi намiрiв долучитися до процесу iвропейськоi iнтеграцii, а хоче бути самодостатньою панiвною силою в Схiднiй РДвропi, на неi очiкують непростi вiдносини з такими iвропейськими i iвроатлантичними спiвтовариствами, як НАТО i РДС. Розширення НАТО i РДС Росiйська Федерацiя й надалi розглядатиме як зазiх
Вместе с этим смотрят:
"Стена безопасности" между Израилем и Палестиной
"Хезболла" как инструмент ИРИ в эскалации арабо-израильского конфликта
"Холодная война": идеологические и геополитические факторы ее возникновения
"Этап реформ" в Саудовской Аравии
Globalization and Hospitality Industry