Життя i поезiя Лiни Костенко

Вступ. Життiвий i творчий шлях Лiни Костенко

У барвистому вiнку украiнськоi поезii яскравою квiткою цвiте iмтАЩя видатноi поетеси Лiни Костенко.

Народилася Лiна Костенко 19 березня 1930року в мiстечку Ржищевi, що розташоване за 80 кiлометрiв униз по Днiпру вiд Киiва. Всього шiсть рокiв прожила в ньому майбутня поетеса, та воно назавжди залишилось у ii памтАЩятi. Коли Лiнi Костенко було 6 рокiв, сiмтАЩя переiхала до Киiва. Писати вiршi почала десь в 14 рокiв. Захоплення було серйозним i, як виявилось, стало ii долею. Почала вiдвiдувати лiтературну студiю, де збирались такi, як i вона, початкiвцi. В ii тогочасних поезiях зразу ж вгадувався неабиякий талант. Найбiльш проникливi здогадувалися, що в неi рiдкiсне обдарування, що вона тАУ дiамант, який потребуi тiльки огранення. Лiна i сама вiдчувала своi покликання. Пiд час навчання в iнститутi Лiна гiдно представляла украiнську поезiю. Закiнчивши з вiдзнакою iнститут i повернувшись до Киiва, молода поетеса зразу ж вiдчула, настiльки процес десталiнiзацii гальмуiться в Украiнi.

Та все ж зрушення вiдбувались. Спочатку в лiтературi та мистецтвi, потiм тАУ на iнших дiлянках життя. Одну за одною Лiна Костенко видаi двi поетичнi збiрки тАУ ВлПромiння землiВ» (1957) та ВлВiтрилаВ» (1958). РЖ всi, хто стежив за лiтературним процесом, вiдчули, що в поезiю прийшла неабияка творча особистiсть. Багато в чому вона суттiво вiдрiзнялась до iнших тАУ не творила, скажiмо, славу комунiстичним вождям, не вiдкувалася на Влчервонi датиВ» календаря, не дiлилася своiм щастям жити у краiнi, яка будуi свiтле майбутнiтАж Натомiсть читач зустрiчався у ii перших збiрках з поезiiю, у якiй вiдчуваiться прагнення виробити свiй, незалежний вiд офiцiозу, погляд на свiт. Це був осмислений погляд. Вiдчувалось, що майже кожна поезiя, розвиваючись, прагне завершитись афористичним висловом.

Якiснi змiни, що вiдбувались у другiй половинi 50-х рокiв, дуже виразно, навiть вибухово, заявлять про себе у 1961 роцi. У цьому ж роцi вийшла третя книга Лiни Костенко ВлМандрiвки серцяВ». Вона викликала схвильованi вiдгуки. Працюючи з високим творчим пiднесенням, Лiна Костенко пiдготувала четверту збiрку ВлЗоряний iнтегралВ», вихiд якоi, безперечно, став би видатною подiiю в культурному життi Украiни. Книга вже була пiдготовлена до видання, але ii вихiд спочатку затримали, а потiм вiдповiдною вказiвкою ВлзверхуВ» взагалi заборонили.

Зараз багато пишуть про шiстнадцятирiчне мовчання Лiни Костенко. Маiться на увазi, що саме така часова вiдстань пролягла мiж ii двома книжками тАУ ВлМандрiвки серцяВ» (1961) та ВлНад берегами вiчноi рiкиВ» (1977). Але не треба вважати це мовчання своiрiдною формою протесту. Нi, Лiна Костенко робила все можливе, аби прорватися до читача через штучно створену глуху облогу.

Справжнiй переполох серед чиновникiв вiд лiтератури викликав рукопис iсторичного роману ВлМаруся ЧурайВ». Довгих шiсть рокiв вiн поневiрявся по видавництвах. Якi тiльки недолiки не приписувались цьому твору i якi тiльки ярлики не чiплялись на нього у редакцiйних вiдписках та внутрiшнiх рецензiях.

Лiна Костенко тАУ прямий духовний нащадок Шевченка, Лесi Украiнки, Франка. Поетiв такого масштабу, такого дарування народжуiться мало тАУ один-два на столiття. Вона наближена до РЖстини.

Поезiя Лiни Костенко

Кожний ii вiрш тАУ це неповторне творiння, досконале поiднання душi i розуму. Поетеса сама окреслила свiй життiвий шлях i не вiдступно йшла ним:

Я вибрала долю собi сама.

РЖ що зi мною не станеться тАУ

У мене жодних претензiй нема

До долi моii обраницi.

Тож обравши собi Долю, рiдною сестрою якоi була Поезiя, а матiртАЩю тАУ Правда, Лiна Костенко дарувала людям своi вiршi, якi немов самi народжувались з ii схвильованоi душi.

Теми дуже рiзноманiтнi, але iх поiднуi цiлiснiсть, насиченiсть, гармонiйнiсть. Та головне тАУ це правдивiсть.

Лiна Костенко описуi життя з його складностями, цiнностями, хвилюваннями i пошуками. Вона намагаiться знайти iстину, зрозумiти свою суть. Поетеса знаi цiнну життя, бо ii дитинство минуло у воiннi роки. Вона закликаi до того, щоб люди не завдавали болю один одному, жили чесно i гiдно.

Лiна Костенко свiдомо обираi поетичну долю, знаючи, що цей шлях буде всипаний не трояндами, а, ймовiрнiше, колючками.

Серед активних центрiв, збуджених поезiiю Лiни Костенко , що i радiють у сучаснiй культурно тАУ стилiстичнiй епосi, на прiоритетне мiсце висунувся концепт ВлкультураВ», представлений у вужчому i широкому значеннях, - як метафора i символ з iх всеосяжнiстю звучання i семантичного наповнення.

Зовсiм юна поетеса багато пише. Вiршi Лiни Костенко вражають своiю задушевнiстю, теплотою i дивовижнiстю щирiстю, тою високою щирiстю, яка розкриваi душу людини без дрiбтАЩязкового копирсання, надривностi, цинiзму.

У ВлВiтрилахВ» лiрична героiня Лiна Костенко стала назовнi спокiйнiшою.

Не було нi зустрiчi, нi туги,

Не було пориву i жалю

Я спокiйна

Я щаслива з другим

Я тебе нiтрохи не люблю.

Щира, просвiчена печаллю iнтимна лiрика творить у книжцi пульсуючу мiнорну мелодiю, де щастя межуi з розпачем а сум iнколи бажанiший за нетривку радiсть, де пiднесення чергуiться з меланхолiйними загальмуваннями свiдомостi.

Лiна Костенко наполегливо працюi над урiзноманiтненням образних засобiв своii поезii, у неi розвинене зорове живописання, метафори динамiчнi й контрастнi.

У подiбних випадках залишаються лише бляклi квiти з букета зiвтАЩялих метафор, засушених мiж сторiнками мови. Водночас метафора активно функцiонуi як троп у поiднаннi з iншими образно тАУ експресивними засобами, наприклад: Поезiя згубила камертон; Пiвнi кричать у мегафони маль. Вовтузяться в ТСрунтi гриби. У наведених прикладах перенесення назв предметiв i дiй залишаiться на рiвнi образного, обмеженого лише конкретними контекстами зображення дiйсностi.

ВлЛетючi катрениВ» - це цикл оригiнальних строф, якi Лiна Костенко визначила жанрово дещо несподiвано.

Жанр летючого катрена пiдтверджено насамперед вiзуально, у формi, а змiст втiлюiться в численнi афоризми, до яких так охоча Лiна Костенко . Афоризми тАУ це одна з констант ii поетичноi манери. Кожен катрен маi щось своi, свiй мотив, тему, проблему, навiть тАУ iдею.

Загалом у циклi багато тем: поет, його сутнiсть, роль мистецтва слова в життi суспiльства; призначення людини в свiтi, в космосi, прогрес i людство; душа i духовнiсть; мораль як фiлософська категорiя для всiх людей, на всi вiки; майбутнi людства; iсторiя i батькiвщина; природа; свiтова культура; слава i свобода.

Досить повчальний епiзод неправомiрноi критичноi iнтерпретацii трьох вiршiв Лiни Костенко , надрукованих у сьомому числi ВлЖовтняВ» за 1957рiк. Добiрка склалася з вiршiв ВлМисливецьВ», ВлГранiтнi рибиВ» i ВлПапоротьВ». Два останнiх увiйшли до ВлВiтрилВ», а перший нiколи не передруковувався. Це алегоричний пошук чесного шляху в життi iз додержанням принципу: ВлРЖз, всiх можливих двобоiв найгiрший тАУ нерiвний двобiйВ». Теми дуже рiзноманiтнi, але iх поiднуi цiлiснiсть, насиченiсть, гармонiйнiсть. Та головне тАУ це правдивiсть.

Лiна Костенко описуi життя з його складностями, цiнностями, хвилюваннями i пошуками. Вона намагаiться знайти iстину, зрозумiти свою суть.

Поетеса знаi цiнну життя, бо ii дитинство минуло у воiннi роки. Вона закликаi до того, щоб люди не завдавали болю один одному, жили чесно i гiдно.

Притчевiсть мислення Лiни Костенко , треба сказати, народжувалася природно тАУ як видозмiна публiцистичного пафосу. РЗi вiршi дуже часто завершуються афористичними висновками.

Поступово Лiна Костенко починаi не видiляти афоризм, а органiчно ВлрозливатиВ» його в цiлому творi.

Але у притчi ВлНа старовиннiй ратушi.В» не стiльки заклик, скiльки осмислення, пошук причинних звтАЩязкiв . коли додати, що саме словесне ВлживописанняВ» поетеси набуло найвитонченних вiдтiнкiв у передачi мiнливого i навiть примхливого стану природи як вираження людських емоцiй.

Колористична лексика в поезiях Лiни Костенко

Справдi, над Лiною Костенко не тяжiла Влсумна минувшинаВ», але, як покаже майбутнi, зовсiм не принагiдно зтАЩявлялися iсторичнi ремiнiсценцii в ii вiршах. Вона прагнула обтАЩiмностi бачення свiтобудови. Важлива роль у розвитку багатозначностi слiв як регулярного лексико тАУ семантичного процесу належить метонiмii, сутнiсть якоi полягаi в перенесенi назв одного класу предметiв, або одиничний предмета на iнший клас або одиничний предмет на основi сумiжностi. Основу метонiмii можуть утворювати просторовi, процесуальнi, ситуативнi, семантичнi та iншi вiдношення мiж найрiзноманiтнiшими категорiями обтАЩiктивноi дiйсностi, вiдображуваними в людськiй свiдомостi, зокрема мiж предметами, особами, дiями, процесами, явищами, соцiальними iнститутами, подiями, мiсцем, часом, причиною, наслiдком. У звтАЩязку з цим такий текст: ВлРЖшли музики iз весiлля. Цимбали, бубон i скрипаль. Мiсток вузенький над потiчком! З якоi тут ступить ноги? Тут як не ступиш, то не втрапиш. РЖще цимбали й скрипку втратиш. Двигтить мiсточок у двi дошки. тАУ Не бiйтесь, куме, iще трошки. Гукнiть сусiдам i родинi, Що ми уже посерединi! Та вдарте в бубон з тоi прикростi. Де страшно так, то тра навприсядкиВ». У наведеному текстi виступають виразнi приклади вживання слiв у iх прямому значеннi ( цимбали, бубон тАУ музичнi iнструменти) i метонiмiчнi номiнацii осiб ( цимбали, бубон тАУ особи, що грають на вiдповiдних музичних iнструментах).

У книжцi Лiни Костенко тАУ Влмандрiвки серцяВ»?! Твiр маi жанрове означення ВлказкаВ», i його зачин, справдi, витримано в дещо стилiзованому дусi. Складна художня структура твору iз чергуванням суто реалiстичних мотивiв i умовно тАУ казкових ВлпартiйВ». Врiвноважена пластичнiсть поетичноi мови засвiдчувала не лише опановану технiчну свободу i владу над словом, але й проникливу розкутiсть думки, вiльну взаiмодiю складного асоцiативного образу й мало не з математичною чiткiстю доведеного твердження.

Поетеса, зокрема в ВлКняжiй горiВ», максимум уваги придiлила iсторичнiй темi, що само по собi не i якимось дивом. Лiна Костенко наскрiзь тенденцiйно тлумачить iсторiю в останнiх своiх творах. За не домовками, натяками i прямими висловлюваннями неважко розпiзнати буржуазно - обтАЩiктивнiстю пiдхiд до подiй минулих епох, не даiться чiтко окреслених класових оцiнок явищ i фактiв, iдеалiзуiться i вихваляiться козаччина. РЖ сторичнi ВлдрамиВ» Лiни Костенко завжди сповненi максимального динамiзму. В iх центрi тАУ навiть не самi якiсь там подii , боротьба навколо них. Слово поетеси несе могутнiй магнетичний заряд, ми легко пiдпадаiмо пiд його вплив, переймаiмося пристрастями минулого як сьогоднiшнiми. В творах iсторичноi тематики талант Лiни Костенко вже не стiльки живописний, скiльки скульптурно тАУ опуклий.

Можлива неяснiсть фразного змiсту, залежна вiд властивих мовi усталених у нiй омонiмiв. У цiлеспрямованому використаннi омонiмiв виявляiться передусiм авторська орiiнтацiя на досягнення певного стилiстичного ефекту. Цi ноти вiдлуняться i в ВлМарковiй скрипцiВ».

ВлСумлiння рiч тендiтна i марка. Вже дехто з нього й пилу не стираi. Марковi що? РД скрипка у Марка. Де хтось би плакав, а Марко заграiВ».

Щось подiбне постiйно й послiдовно утверджуi в своiх галактичних провидiннях Лiна Костенко. Поетеса мовби заперечила аж тодi, коли ii дозрiле слово з висоти життiвого досвiду виражало iнтимно тАУ крихке вiдчуття земноi гармонii: Десь там галактика зоряна танечнiсть. А де початки, де ii кiнцi? РЖдуть снiгитАж Плюс тАУ мiнус безконечнiстьтАж Снiжинка тане в мене на щоцi.

За протилежнiстю значень у лексичнiй системi мови видiляються насамперед загально мовнi, або узагальненi антонiми. РЗм властивi iстотно важливi ознаки, а саме:

1) стiйке тАУ семантичне вiдношення в межах вiдповiдних пар слiв, унаслiдок чого вони постiйно взаiмодiють у словниковому складi як парадигматичнi взаiмо зумовлюванi одиницi;

2) регулярна вiдтворюванiсть в одних i тих самих синтагматичних i стилiстичних умовах. На згаданих ознаках зальномовних антонiмiв ТСрунтуiться мотиви iх використання iз стилiстичною метою, яка полягаi насамперед у створенi ефекту контрасту, антитези, розрахованих на цiлеспрямоване увиразнення тих або тих характеристик зображуваних явищ, наприклад: Тiнь чорна стрiмко падаi униз тАУ то бiлий голуб так злiтаi в гору; i десь над гранями свiдомостi i те, чого iще, нема.

У мовнiй практицi майстрiв художнього слова виражальнi можливостi протиставлення розширюються за рахунок контекстуальних, або iндивiдуально тАУ авторських антонiмiв. До сфери антонiмiчних вiдношень потрапляють слова, причому не обовтАЩязково належнi до одного лексико тАУ граматичного класу, за принципом оказiонального, характерного для вiдповiдного конкретного контексту протиставлення значень, виразноi антитези. Наприклад: Усмiхаiться правда очима легенд i свобода тАУ очима неволi. Контекстуальна антонiмiя може виникати як результат оцiнено тАУ експресивного протиставлення предметiв за ознаками своi, рiдне, близьке та iнше.

Стара дзвiниця й досi ловить гави.

Танцюi цiп на житньому току.

Ну що менi магнолii, агави?

Я поцiлую мальви у щоку.

Крiм антитези, яка i стилiстичною фiгурою, побудованою на свiдомому рiзкому протиставленнi антонiмiв, у системi художньо тАУ зображальних засобiв нерiдко використовують оксюморон, або оксиморон. Цей стилiстичний прийом ТСрунтуiться на поiднаннi протилежних за змiстом, контрастних понять у межах речення або словосполучення, наприклад:

Життя iшло, минуло той перон.

Гукала тиша рупором перонним.

Багато слiв написано пером.

Несказане лишилось несказанним.

Бентежнiсть лiричного чуття Лiна Костенко не могла не привернути увагу читачiв, якась живильна енергiя слова iх ВлвидавалаВ»

Рiка загубилась пiд кригу,

в снiгах загубила слiд

i тiльки в блакитну вiдлигу

на нею темнii лiд.

Цi рядки направду вражали поетичним одкровенням. Така поезiя не могла загубитися серед тисяч друкованих рядкiв.

Власне патронiмiчнi звтАЩязки мiж словами потрiбно квалiфiкувати як явище, властиве лексичнiй системi украiнськоi мови. Вiдповiдними словами, якi називають словниковими паронiмами, властивi рiзнi принципи семантичноi сполучуванностi з iншими лексичними одиницями. Крiм словникових, видiляють також контекстуальнi, або поетичнi, паронiми тАУ близькi за звучанням слова, свiдомо зближуванi у вiдповiдних текстах з метою досягнення художньоi виразностi, стилiстичного ефекту, наприклад:

тАжВiн цей вокал пiдносив як бокалтАж

У 1962роцi вiршi ВлЧумацький вiз.В» Лiни Костенко одкидаi побутову деталь, узагальнюi i дедалi в певнiше виходить на вiчнi категорii буття сенсу людськоi долi. У процесi творчостi Лiни Костенко, розвиток мови змiнюiться iншими, первiснi номiнацii переходять до розряду архаiзмiв. Якi ми бачимо в цих рядках.

У Крим далекий виряджала сина.

Волiв купляли ярма i занози

На оболонi голосила

РЖ виливала на чумарку сльози.

Архаiзми i iх сучаснi лексичнi вiдповiдники спiввiдносяться у словниковому складi украiнськоi мови як синонiми. На вiдмiну вiд iсторизмiв з властивою iм безпосередньою номiнативною функцiiю архаiзми використовуються насамперед як категорiя виразно стилiстична, розрахована на створення iсторичного мовного колориту.

Через стадiю лексичних новотворiв (неологiзмiв) пройшла велика кiлькiсть слiв, засвоiних украiнською лiтературною мовою якi використовувала Лiна Костенко у вiршi ВлКобзаревiВ», просто радii людському прориву в космос. Крiм загально мовних, видiляють iндивiдуально тАУ авторськi, або акозiональнi, неологiзми. Як правило, вони залишаються в межах вiдповiдних контекстiв, виступаючи важливими стилiстичними засобами увиразнення мовлення наприклад: У присмерковiй доброi дiбров остi пшеничний присмак скошеного дня. На крутосхилах срiбноi днiпровостi сiдлаi вiчнiсть чорного коня. Оказiональнi неологiзми, якi в переважнiй бiльшостi не перетворюються на загальновживанi слова властивi iндивiдуальнiй творчiй манерi Лiни Костенко.

Лiна Костенко тАУ одна з тих хто не втратив людськоi гiдностi в часи випробувань, i ii шiстнадцятирiчне мовчання не виглядало як слабкiсть чи компромiс з владою, бо свою позицiю поетеса завжди виражала прямо i вiдкрито:

РЖ не боюсь донощика в трактирi,

бо все кажу у вiчi королю.

Твори Лiни Костенко на лiтературнi теми активiзують самоусвiдомлення поезiiю своii ролi в системi справжнiх духовних цiнностей. Достатньо iх i в збiрцi ВлНад берегами вiчноi рiкиВ», а ще бiльше в книжках ВлНеповторнiстьВ» i ВлСад нетанучих скульптурВ». А поряд чимало творiв, у яких авторська думка звернена до вiчних сюжетiв мистецтва й мiфологii, до iсторичних родiй та епiзодiв iз бiографiй видатних людей. Цi вiршi всуцiль перетканi цiкавими паралелями, ремiнiсценцiями, часто зарядженi полемiкою, в якiй багато тонких iронiчних випадiв тАУ один iз улюблених лiтературних прийомiв Лiни Костенко. РЖ в цьому, здаiться, нiхто не може на рiвнях конкурувати з нею.

Творчiсть Лiни Костенко тАУ визначне явище в украiнськiй лiтературi новiтнього часу. В добу жорстокого iдеологiчного насилля над мистецтвом i митцями ii слово звучало як бунт проти покори й компромiсностi, ерзацiв i стандартiв, завдяки чому виходило за межi суто лiтературнi, стаючи духовно тАУ суспiльним чинником. У ii поезii прекрасно з гармонiзованi лiричне i епiчне начало.

Прикметною рисою творчостi поетеси i iнтелектуалiзм тАУ рух, поезiя, злети думки, яка осягаi великi iсторичнi простори, напружено шукаючи ключiв до таiмниць буття людини, нацii, людстватАж

В ii поезiях вичитуiмо не тiльки людську само настанову обрати гiдну в життi поведiнку, не спокушатися суiтними марно татами, а й самозахист в iмтАЩя вiрностi саме своiму мистецтву, i захист власного мистецтва вiд тiii деградацii, яка пiдступно стереже його, якщо воно починаi надмiрно залежати вiд звичайних людських амбiцiй творця i конюктури його дня. Певно, саме тому й стало iм'я видатноi поетеси синонiмом унiкальноi творчоi бiографii.

У раннiх вiршах Лiни Костенко владарюють глибокi пiдтексти, що змушують замислитись над не сказаним безпосередньо, але легко врадуваним, у них розлито тремтливi тривоги й передчуття молодостi, в них стiльки несилуваноi гри слiв, яка динамiзуi поетичний змiст, робить легко в пiзнаванними каркаси ii строф.

Про причини тАУ не треба

Кожен маi своi причини

А причини призводять

До вiдсутностi всяких причин.

Вихiд книжки ВлНад берегами вiчноi рiкиВ» став справжньою лiтературною сенсацiiю.

ВлВiчна рiкаВ» у Лiни Костенко тАУ нове й вiчно оновлюване життя, в якому непроминальна кожна мить тАУ i та, що минула, але живе ще в памтАЩятi, й та мить, що тiльки надходить. ВлВiчна рiкаВ» - вмiщуi в собi життя окремоi людини помножене на ii збагачену й вигострену iсторичним досвiдом пам'ять, Влвiчна рiкаВ» - це масштабне рiчище, в якому злилося й нерозривно поiдналося суто особисте й загальнолюдське. Далi i у наступних творах читачевi широко розкриваiться нацiональна iсторiя ( ВлЛютiжВ», ВлЧигиринський колодязьВ», ВлСтара церковця в ЛемешахВ», ВлКнязь ВасилькоВ», ВлЧадра Марусi БогуславкиВ», ВлГорислава-РогнiдаВ», ВлДума про братiв не азовськихВ» ). РЖсторичний факт, замулена часом подробиця чи легенда або й просто iсторичний краiвид, дають поштовх художнiй думцi, яка часто буквально приголомшуi найнесподiванiшими поворотами й отими вiдтiнками, яких годi сподiватися, скажiмо, в iсторичнiй науцi, бо того, що властиве поезii, нiколи не матиме наука.

Помiж цих творiв особливе мiсце посiдаi поема ВлЦиганська музаВ», цей твiр видаiться одним iз найважливiших за iдейно-художньою проблематикою у Лiни Костенко.

Назва драматичноi поеми ВлДума про братiв не азовськихВ» одразу ж викликаi асоцiацiю з вiдомим фольклорним твором. У поемi Лiни Костенко маiмо фiлософську антитезу до нього.

Драматична поема ВлСнiг у ФлоренцiiВ» ставить чимало посутнiх питань, буття митця в свiтi людей, перед своiм талантом, зрештою, перед iсторiiю. Цей твiр iз яким у лiтературу вриваiться потужний iнтелектуальний струмiнь. Поема тАУ диспут i воднораз поема тАУ монолог, бо героям так важко зрозумiти свою правд, хоч i не до кiнця у неi вiрить, i це ще вiдчутнiм поглиблюi його життiву драму.

Лiна Костенко тАУ рiдкiсний майстер у володiннi словом. Вона на диво органiчно складаi свiй звукопис: ВлСуху розмову полумтАЩя iз листям до ночi сумно слухають садитАжВ», ВлЛиснiють листками лiситАжВ».

Несподiванiсть i духовна пластика ii поетичних образiв несе в собi особливу емоцiйну снагу; ВлСело сосновий виверне кожух i йде назустрiч, як весiльна тещатАжВ». Вже навiть iз цих наведених рядкiв помiчаiмо риси справдi самобутнього, неповторного стилю, якi характернi для всього поетичного доробку видатного майстра слова.

Мiфопоетична парадигма бачення свiту Лiною Костенко вибудовуiться передусiм на архетип них за своiю енергетикою i смислами природних образах-лейтмотивах, якi визначають авторськi свiтогляднi i свiтовiдчувальнi концепти. Образ-символи лiсу, саду, води, дороги, шляху, дерева, степу i знаковими для художнього континууму поетеси, вони позначенi Влособливою органiчнiстю буття в украiнському поетичному свiтi завдяки сталiй архетип нiй основi й здатностi модифiкуватися в нових контекстахВ». Таких маркерiв-знакiв природних субстанцii у поетичному свiтi Лiни Костенко багато, адже вона-генiй, мистецький унiверсам якого позначений досконалiстю вищого ТСатунку, а ii пантеiстична концепцiя бачення природи у своiму сюжетi глибоко нацiональна, тобто украiнська.

Зупинимось на особливiй мiфологемi степу. В поетичних текстах Лiни Костенко степи окресленi своiм хронотопом. Поетеса осмислюi трагедiю Карташинського лиману тАУ Влне застояного людства свободи. Екологiчна проблематика в цiй поезii пульсуi активно i першопланово, а iсторичнi ретроспекцii, актуалiзованi через енергетичнi образи степу, баских табунiв, героiв, корелюють сучасне i минуле однiii етнiчноi територii: ВлМи, володарi степу й баских табунiв,// на мiсцях оцих заповiтних// спромоглись зробить заповiдникВ» - це авторська формула, яку поетеса створила для знаходження коефiцiiнта гуманностi украiнцiв по вiдношенню до рiдноi природи.

В поезii-ностальгii ВлПогасли кострища стоянокВ» поетеса тонко висловлюi свою позицiю про дивну, потужну енергетику наших предкiв. РЖ тiльки людина, енепатична до нацiонального, етнiчного, здатна вiдчути це тепло, над яким не владне час, а тим паче тАУ почути пiсню, в якiй пульсуi життя: ВлА в степу оживаi пiсняВ». Архетип ний образ пiснi в степу в аспектi нацiософському манiфестуi iдею, а скорiше-глибоке переконання поетеси в оживленнi минулого, у вiчностi того, що було, а потiм перейшло в землю, але та енергетика, що надихаi сьогодення, переходить у категорiю Духу, праобраз, який закликаi до збереження свого корiння, нацiонального ТСрунту. Лiрична героiня поетичних малюнкiв Лiна Костенко iмпульсивна i правдива, ii зiр фiксуi найзначiмiше в навколишньому свiтi.

Багатогранний спектр важливих для людини з украiнськоi дiйсностi значень вiдкриваiться в поезii Влз тужним мотивом занепаду украiнського селаВ», ВлХутiр ВишневийВ».

У Лiни Костенко адекватне, властиве патрiоту рiдного краю, ставлення до жахливих реалiй нацiонального екобуту-занепаду i зникнення поетичних Вишневих хуторiв. ВлВишневий хутiртАж Нi душиВ» - гiрке усвiдомлення пустки i самотностi степовоi родючоi землi, яка в пантеiстичному осмисленнi поетеси переживаi, ВлхворiiВ» вiд цiii самотностi, бо, врештi, земля немислима без людини, як i людина без землi.

Мiфологема степу в контекстi поезii ВлХутiр ВишневийВ» вiдiграi роль цiннiсного геоетнiчного топосу, асоцiативна семантика якого окреслена вiтальними уявленнями про життiдайнiсть i родючiсть ТСрунту, i трагiзм цього факту, осмислений Лiною Костенко з позицii iсторiософською, хоча й вiдкрито не заявленоi, полягаi в знецiненнi багатства, яке даi земля для нацii, у недбайливому ставленнi до неi.

Категорiя Влпам'ятьВ» у художньому трактуваннi Лiни Костенко тiсно повтАЩязана з категорiями ВлбатькiвщинаВ» i ВлдуховнiстьВ». Усi три поняття поiднанi в один тематичний комплекс.

Вимрiяна багатьма поколiннями украiнська державнiсть була б справою нереальною, якби народ перестав бути народом i перетворився б просто у населення, позбавлене нацiональноi свiдомостi. Лiна Костенко добре вiдчувала таку загрозу i розумiла, що найважливiшим енергетичним джерелом, яке живить нацiональну свiдомiсть, не даi iй згаснути, i iсторична пам'ять народу. Що мiцнiшою, закорiненiшою i вона, то бiльшою життiвою наснагою надiлено народ, то гiднiше вiн себе почуваi, то достойнiшим життя живе. Глибоко розумiючи цю закономiрнiсть, Лiна Костенко намагаiться у своiй творчостi не тiльки ствердити поетичним словом iдею iсторичноi памтАЩятi, а й фактично творити РЖi, - саме з цiiю метою, думаiться, i творився перший в украiнськiй лiтературi iсторичний роман у вiршах ВлМаруся ЧурайВ».

На чому ТСрунтуiться тiсне поiднання категорiй Влiсторична пам'ятьВ» та ВлбатькiвщинаВ» у художньому свiтi Лiни Костенко? Треба взяти до уваги одну рiч: украiнський поет, якщо вiн поет справжнiй, не може не бути громадянином, тобто людиною, небайдужою до долi Батькiвщини. Хiба ж вiн мiг бути спокiйним, розумiючи, що його народ через злу волю iсторii, не мав своii держави, свого дому, у якому був би повновладним господарем i будував би життя за власним бажанням. Кожний народ, кожна нацiя мають святе право на свою державу. РЖ якщо народ був позбавлений державностi тАУ то це була кричуща несправедливiсть, яка постiйним болем вiддавалася у серцях його найбiльш розумних та чутливих синiв i дочок. Цей бiль не давав спокою, його не можна було приспати.

Лiна Костенко тАУ одна з таких дочок. В ii поезii нечасто зустрiчаються слова ВлУкраiнаВ» i ВлБатькiвщинаВ». Проте майже у всiх ii творах, за винятком, можливо, тiльки глибоко iнтимних, вiдчутно пульсують думки i почуття патрiотичного змiсту. РЖ в першу чергу це стосуiться поезiй, присвячених темi iсторичноi памтАЩятi

Третя складова тематичного комплексу тАУ ВлдуховнiстьВ». Категорiя духовностi виключно широка, i кожний митець, практично, по-своiму ii трактуi. Хоч, зрозумiло, мiж тими iндивiдуальними варiантами i багато спiльного. Для Лiни Костенко духовнiсть людини обовтАЩязково повтАЩязана з ii патрiотизмом.

Отже, зв'язок тематичних домiнант Влпам'ятьВ» - ВлбатькiвщинаВ» - ВлдуховнiстьВ» i органiчним у творчостi поетеси.

Зовсiм не випадково декiлька поетичних збiрок Лiни Костенко вiдкриваються поезiiю ВлРЖ засмiялась провесiнь: - Пора!..В».

На перший погляд це зовсiм не програмовий твiр. У ньому нема нi прямих декларацiй, нi формулювань власного Влтворчого кредоВ». Але ж чому поетеса саме цiiю поезiiю вiдкриваi своi поетичнi збiрки? В пошуках вiдповiдi вчитаймось у поетичнi рядки твору: РЖ засмiялась провесiнь: - Пора! тАУ

За Чорним Шляхом, за Великим Лугом тАУ

дивлюсь: мiй прадiд, i пра-пра, пра-пра тАУ

усi iдуть за часом, як за плугом.

Ця поезiя фiксуi одну iз миттiвостей у життi поетеси коли вона вiдчула причетнiсть до iсторii свого народу, точнiше, вiдчула себе, своi життя i творчiсть частинкою iсторii. Чорним Шляхом у народi називали дорогу з Украiни до Криму, дорогою, якою нападники на нашiй землi вели тисячi невiльникiв у чужоземне рабство. Великий Луг тАУ мiсце в середнiй течii Днiпра, нижче острова Хортицi, де формувалось козацтво. Саме тому Великий Луг був символом безпеки i вольностi, символом боротьби за волю. Ставлячи поряд ВлЧорний ШляхВ» i ВлВеликий ЛугВ», поетеса подаi своi розумiння украiнськоi iсторii, у якiй постiйно спiвiснують двi протилежностi: з одного боку тАУ намагання ворогiв полонити та понищити народ, перетворити його у раба, а з iншого тАУ його героiчний самозахист, нескоренiсть. РЖти за плугом тАУ це чесно, хоч i важко, наперекiр долi роботи свою справу. Власне Влза часом, як за плугомВ» лiрична героiня бачить довгий ряд своiх пращурiв. Тепер у цей ряд стаi i вона. РЗй теж iти за часом, як за плугом.

Наступнi рядки варiюють цю думку i це почуття. РЖ якщо таким чином сприймаiш поезiю, то починаiш розумiти, що вона i справдi програмова, що в нiй закодоване життiве i творче кредо поетеси.

Твiр ВлЯ хочу на озеро СвiтязьтАжВ» доповнюi наше розумiння лiричноi героiнi Лiни Костенко як людини, що надiлена загостреною здатнiстю вiдчувати нацiональну iсторiю. РЗй хочеться вiдвiдати озеро Свiтязь не тiльки як чудесний куточок рiдноi природи, а ще i як мiсцевiсть, де вiдчуваiться первозданнiсть, де серед древнiх борiв, якi оточують озеро, ще можна вiдчути хвилюючий дух украiнськоi прадавнини.

Серед усього, що доводиться чути i бачити поетесi, вона в мент фiксуi все те, що звтАЩязане з iсторiiю народу. РЖнакше кажучи, кожна найменша почута чи побачена iсторична деталь викликаi у неi вiдповiднi асоцiацii.

РЖ голосом дивним, похмурим,

Як давнiй надтрiснутий дзвiн:

- Батурiн, Батурiн, Батурiн! -

Лунаi менi навздогiн.

Я рiчку побачила раптом.

Питаю: - А хто ж ти така?

- Я Альта, я Альта, я Альта! -

Тонесенько плаче рiка.

Батурiн тАУ гетьманська столиця, населення якоi було жорстоко винищене Меншиковим у жовтнi 1708 року. Таким чином Петро РЖ карав жителiв мiста за пiдтримку гетьмана Мазепи, що прагнув вивести Украiну з-пiд московськоi неволi. Альта тАУ невелика рiчка, на берегах якоi у 1630 роцi повсталi козаки пiд проводом Тараса Трясила завдали нищiвноi поразки польсько-шляхетському вiйську.

Обидвi поезii засвiдчують органiчний iсторизм образноi свiдомостi Лiни Костенко. Живучи в сьогоднiшньому днi, вона легко переноситься уявою в минуле Украiни. Для неi минулий час живе в теперiшньому. Ця особливiсть духовного життя поетеси добре виявлена i в поезii ВлВ маiтку гетьмана РЖвана СулимитАжВ». Поетеса побачила, як посеред Сулимiвки, де колись був гетьманський маiток, промчали на конях, припавши грудьми до грив, сiльськi хлопцi. Можливо, для когось це була б звичайнiсiнька подiя, на яку не варто звертати уваги. Але це для когось iншого, а не для неi, поетеси, яка вмii слухати голос вiкiв. РЗi образна уява переноситься в далекi iсторичнi часи, коли тут вирувало iнше життя. Мчали гiнцi до гетьмана i вiд гетьмана, гарцювала гетьманська варта i наiжджали посли, йшли в походи i вертались iз нихтАж все це постаi перед внутрiшнiм зором лiричноi героiнi. Реальна дiйснiсть починаi iснувати для неi у двох вимiрах тАУ iсторичному i сьогоднiшньому. Двi часовi площини немовби змiстилися в одну. РЖ лiричнiй героiнi вже бачиться не звичайнi сiльськi хлопцi, а нащадки украiнських козакiв, що ось промчали повз неi.

Це невеличкий за розмiром твiр виконаний з винятковою майстернiстю. Створена словом картина чудесно передаi пластику руху, його динамiку (ВлтАждо кiнських грив припаденi грудьми, промчали хлопцiтАжВ»); у неi довершена звукова iнструментовка: чуiмо i ВлрозбiйницькийВ» свист, i затихаючий у далинi цокiт кiнських копит (ВлтАжзагула брукiвка тАУ i тiльки гривитАж куряватАж i свисттАж лунких копит оддаленiлий цокiттАжВ»). Поетеса вмiло передаi настроiве враження вiд побаченого. Художнiй текст випромiнюi тонкий, неоднозначний, переливчастий настрiй, що йде вiд iсторичних асоцiацiй, вiд ранньоi осенi, вiд степу i вiд передвечiрнього сонцятАж

РЖсторична поезiя Лiни Костенко

Проблема збереження iсторичноi памтАЩятi, своii культури i мови виражена в кiлькох прекрасних поезiях, серед яких вирiзняiться ВлЦавет танем!В» та ВлПлемтАЩя ТодаВ». РЖ хоч обидвi поезii тематично не стосуються украiнськоi iсторii, читач легко сприймаi в iх пiдтекстi смисли, якi безпосередньо торкались болючих проблем нашого суспiльства, що увиразнились у 70-80-х роках та й зараз ще, на жаль, залишаються злободенними.

Поезiя ВлЦавет танем!В» присвячена видатнiй сучаснiй вiрменськiй поетесi Сiльвi Капутiкян. Вiдомо, що iсторiя вiрменського народу маi багато драматичних та трагiчних сторiнок. Дуже часто через жорстоку агресивнiсть своiх сусiдiв вiрмени змушенi були покидати рiднi мiсця. РЖ це було не раз i не два у iхнiй iсторii. Розпорошенi по свiту, вони ревно зберiгали свою мову i культуру тАУ свою нацiональну iдентичнiсть.

Образний ряд поезii тАУ немов короткометражний нiмий художнiй твiр. Пiзнiше, аналiзуючи поетику ВлМарусi ЧурайВ», ми уважнiше придивимось до деяких ВлкiнематографiчнихВ» сцен, якi засвiдчують, що художнi мислення поетеси зорiiнтоване на вживання виражальних прийомiв, характерних для кiномистецтва. (Нагадуiмо, що Лiна Костенко перебуваi з кiномистецтвом у професiйних стосунках тАУ вона i автором кiлькох кiносценарiiв).

То в чому ж виявився ВлкiнематографiямВ» образного мислення авторки ВлЦавет танемВ»? В першу чергу тАУ у наскрiзному зоровому образi юрми вигнанцiв, що бреде в пустелi. Протягом усiii поезii на ВлкiноекранiВ» бачимо iх трудну дорогу. ВлКiнокамераВ» фiксуi окремi деталi цього важкого походу. Впряженi у тачки жiнки. Дiти i нехитре майно на тачках. РЖ Влвiтер, вiтер, вiтер! Який палючий вiтер!.. обвугленi обличчя сiче, сiче, сiче!..В». цей образний ряд можна назвати становим або ж каркасним. На ньому багато чого тримаiться. РЖ вiн, погодьмось, виразно кiнематографiчний. Проте органiчно зрощений iз суто лiтературними розповiдними засобами, для яких немаi нi часових, нi просторових обмежень:

Згорiли iхнi селища, пропали iхнi мули.

Але найбiльш лiтературним прийомом i образи письмових букв (ВлвтАЩязi лiтерВ») i слiв, що тими буквами виводяться. Поетичний текст Лiни Костенко демонструi величезнi виражальнi можливостi власне словесного умовного образу. Ми бачимо, як жiнки-вiрменки намагаються Влiз тоi, втАЩязi лiтерВ» вивести на пiску слово. Але вiтер сильний, i слово, ще не вкорiнене у пiсок, котиться по пустелi, де його можуть зтАЩiсти верблюди. Вiрменськi жiнки не пiдкоряться злiй долi тАУ вони роблять усе, щоб iхнi слово прижилося, бо iнакше Влзабудуть його дiти i виростуть нiмiВ». Умов для вирощення i збереження слова немаi:

А вiтер, вiтер, вiтер!..

Як шарпаi той вiтер!..

Куди iх ще, вигнанцiв, недоля заведе?

Слова проростають настiльки, що стають легендами i пiснями. ВлРЗх топчуть ситi конi, дзвенять чужi стременаВ», - значить загроза винищення вiрменського слова ще iснуi. РЖ через це нацiя вiдчуваi постiйний бiль i тривогу. Украiнська поетеса бере цей бiль на себе. (ВлЦавет танем!В» - слова, якi кажуть вiрмени прощаючись. Вони означають: Влберу твiй бiль на себеВ»). Печаль вiрменських матерiв тАУ охоронцiв рiдного слова тАУ i i ii печаллю. Вона добре iх розумii, бо i ii рiдне слово тАУ украiнське тАУ весь час було пiд постiйною загрозою.

Один iз основних принципiв сприймання украiнським читачем поезii ВлЦавет танем!В» полягаi в тому, що, знайомлячись iз розповiддю про важку долю вiрменського слова, вiн задумуiться над не менш важкою долею слова украiнського. А це вже щось значить для його громадянського виховання.

Таким же чином сприймаiться й поезiя ВлПлемтАЩя ТодаВ»: читаiш про драматичну долю невеликого пiвденно iндiйського племенi Тода, а думаiш про Украiну. Реалii його iсторичноi долi накладаються на украiнське життя з точнiстю один до одного. Отримуiмо загострене враження майже трьохсотлiтнього колонiального положення Украiни, коли ii надра були пограбованi, коли страх i покора Влмножили недорiкВ» - людей iз психологiiю безбатченкiв-малоросiв, коли люди вже почали розмовляти без акценту Влмовою забродВ». У наш час така констатацiя колонiального минулого Украiни вже не здаiться смiливим одкровенням, але для митця, що жив у ВлрадянськiйВ» Украiнi, вона не тiльки була смiливою, а й пiднiмалась до суто громадянського подвигу. За подiбнi думки можна було роздiлити долю Василя Стуса i багатьох iнших дисидентiв брежнiвськоi епохи.

Проте художнiй смисл твору не тiльки в цiй вiдчайдушно смiливiй для того часу констатацii. Як це характерно для бiльшостi поезiй Лiни Костенко, ii художньо-естетична енергiя немовби поступово накопичуiться протягом розгортання з тим, щоб вибухнути в кiнцi смисловим згустком тАУ пуантом.

У так званi застiйнi роки, коли мiмiкрiя (тобто пристосування до iснуючих обставин) набрала загрозливих розмiрiв, коли процеси денацiоналiзацii набували, здавалося, безповоротного руху, кожний нацiонально свiдомий украiнський громадянин розпачливо думав: невже i справдi настав той офiцiйно проповiдуваний етап Влзлиття нацiйВ», коли народ втрачав свою нацiональну сутнiсть i перетворювався у безлике населення, позбавлене своii мови, культури, iсторичноi памтАЩятi? Невже i справдi треба раз i назавжди перекресл

Вместе с этим смотрят:

"Грусть и святость" (Поэтическое богословие Николая Рубцова)

"Донские рассказы" Михаила Шолохова

"Живопись слова" в японской поэзии

"Записки из подполья" как исток философии экзистенциализма Ф.М. Достоевского

"Подпольный человек" Ф.И. Достоевского