Значення творчостi РЖвана Котляревського для украiнськоi лiтератури

Змiст

Вступ

1. Бiографiя та картАЩiра РЖвана Котляревського

2. Знавець украiнськоi культури. Нова украiнська лiтература

3. Свiтогляднi позицii письменника

4. Особливостi гумору у творах Котляревського

5. РЖсторичне та художнi значення творiв Котляревського. ВлЕнеiдаВ», ВлНаталка-ПолтавкаВ», ВлМоскаль-чарiвникВ»

Висновок

Список лiтератури

Вступ

Творчiсть класика новоi украiнськоi лiтератури РЖ.П. Котляревського належить до тих вiчно живих явищ, про якi, за словами В.Г. Бiлiнського, кожна епоха складаi своi судження, не вичерпуючи при цьому всього багатства i глибини iх змiсту.

У вiршi ВлНа вiчну пам'ять КотляревськомуВ» Т.Г. Шевченко, називаючи письменника Влправедною душеюВ», пророкував невмирущу славу його iменi:

ВлБудеш, батьку, панувати,

Поки живуть люди,

Поки сонце з неба сяi,

Тебе не забудуть.В»

Близько 200 рокiв минуло з часу появи поеми Котляревського ВлЕнеiдаВ» i понад 150 тАФз дня першоi вистави його п'iси-опери ВлНаталка ПолтавкаВ», але й сьогоднi цi твори i не тiльки фактом iсторii лiтератури, а живим явищем сучасноi культури, яке допомагаi нам вiдчути безперервнiсть буття в його РЖсторичному розвитку, збагачуi нашi уявлення про свiт у просторi й часi, примножуi особистий досвiд членiв нашогосуспiльства, даi iм естетичне задоволення, пробуджуi РЖ розвиваi в них художникiв.

Пройнята любов'ю до народу, несучи в собi його життiствердну енергiю, його глибоку вiру в торжество добра над злом, творчiсть Котляревського дорога нам своiм гуманiстичним пафосом, загальнолюдським змiстом.

Котляревський жив i творив в епоху великих суспiльно-iсторичних перетворень, головним змiстом яких було визрiвання гостроi кризи феодального суспiльства i перехiд до новоi, капiталiстичноi формацii. Вiн був сучасником французькоi буржуазноi революцii, що знаменувала собою докорiннi змiни в духовному розвитку людства, зокрема в мистецтвi й лiтературi.

1. Бiографiя та картАЩiра РЖвана Котляревського

Народився РЖван Петрович Котляревський 9 вересня 1769 р. у Полтавi в родинi канцеляриста мiського магiстрату, яку 1793 р. було внесено до списку дворян. Будинок Котляревських стояв в одному з наймальовничiших куточкiв Полтави, яка в тi часи нагадувала скорiше велике село. З високого пагорба вiдкривалася панорама далеких лiсiв i лук, серед яких срiблилася оспiвана украiнськими поетами Ворскла. Тут у товариствi босоногих ровесникiв промайнуло дитинство майбутнього письменника. ВлНерiдко доводилося йому, тАФ писав один з бiографiв Котляревського, тАФ вдовольнятися.. шматком хлiба й ходити босим; але жива й весела вдача допомагала йому зносити домашнi нестаткиВ».

Дiставши початкову освiту, як i водилося тодi, у мiсцевого дяка, Котляревський десятирiчним хлопцем пiшов учитися в Катеринославську (за назвою iпархii) семiнарiю Полтави. Навчання тут звичайно тривало 10 тАФ 13 рокiв i починалося з читання й письма та поступово включало росiйську РЖ латинську мови й лiтературу, поетику, риторику, фiлософiю й богослов'я. Вивчаючи поетику й риторику, семiнаристи набували практичних навичок перекладання та наслiдування творiв Вергiлiя, Овiдiя, Горацiя росiйською мовою. На роки навчання Котляревського в семiнарii припадаi державна реформа шкiльноi освiти, внаслiдок чого вiн дiстав можливiсть вивчити ще й французьку мову, з якоi потiм вiльно перекладав.

Перший бiограф Котляревського С. Стеблiн-Камiнський зазначаi: ВлЩе в юнацькi роки Котляревський мав пристрасть до вiршiв i вмiв до будь-якого слова вправно добирати рими, дотепнi й вдалi, за що товаришi його по семiнарii прозвали ВлримачемВ». 1789 р. Котляревський, не довчившись, залишаi семiнарiю i вступаi на службу до Новоросiйськоi канцелярii, яка мiстилася тодi в Полтавi. 1793 р. вiн стаi учителем у помiщицьких родинах на Полтавщинi. ВлУ цей перiод свого життя бував вiн на зборищах та iграх народних РЖ сам.. брав участь у них, дуже уважно вслухався в народну розмову, записував пiснi й слова, вивчав мову, характер, звичаi, обряди, вiрування, перекази украiнцiв, наче готуючи себе до майбутньоi працi..В»

Тодi ж, у 1794 р., письменник починаi роботу над своiю бурлескно-травестiйною поемою ВлЕнеiдаВ».

З 1796 по 1808 р. Котляревський перебуваi на вiйськовiй службi у Сiверському карабiнерному (пiзнiше драгунському) полку, сформованому на основi украiнських козацьких полкiв. Оскiльки полк до 1806 р. був розквартирований на Полтавщинi, Котляревський мав змогу братii участь у мiсцевому життi. Не припиняючи роботи над ВлЕнеiдоюВ», Котляревський у 1804 р. пише ВлПiсню на Новий 1805 год пану нашому i батьку князю Олексiю Борисовичу КуракiнуВ» (у 1802тАФ1807 рр. Куракiн був генерал-губернатором Полтавськоi i Чернiгiвськоi губернiй).

1798 р. у Петербурзi заходом колезького асесора М.И. Парпури (за походженням заможний конотопський помiщик) виходять у свiт першi три частини поеми: ВлЭнеида на малороссийский язык перелицованная И. КотляревскимВ» .

1806 тАФ 1807 рр. Котляревський у складi Сiверського полку бере участь в росiйсько-турецькiй вiйнi, зокрема у взяттi фортець Бендери та РЖзмаiл, а на початку 1808 р. в чинi капiтана виходить у вiдставку. В цей час з'являiться друге видання поеми: ВлЭнеида на малоросспиский язык перелицованная И. Котляревскнм. Издание второе, в Санкт-Петербурге, напечатано в типографии Йвана Глазунова, 1808 годаВ» (першi три частини).

Сподiваючись знайти якусь цивiльну службу, Котляревський iде до Петербурга, але через вiдсутнiсть знайомств i зв'язкiв цi спроби виявилися марними. Одному з бiографiв письменника тАФ О. Терещенку тАФ поневiряння його в столицi бачаться так: ВлТут вiн довго тинявся по передпокоях сильних свiту, просив, але просив марно. Хоч ВлЕнеiдаВ» була видана ще в 1798 р., та не багато допомогла поетовi: на нього дивилися як на кожного бiдняка без допомоги й протекцiiВ». У час приiзду до Петербурга Котляревський здiйснюi перше авторське видання ВлЕнеiдиВ» (виправлене i доповнене четвертою частиною), що виходить пiд назвою: ВлВергилиева Энеида, на малороссийский язык преложенная И. КотляревскимВ».

Пiсля повернення до Полтави Котляревський у серединi 1810 р. дiстаi посаду наглядача полтавського Будинку виховання дiтей бiдних дворян. Заснований 1805 р. князем О. Куракiним, цей заклад, до якого приймали РЖ дiтей рiзночинцiв, вiдзначався свiтським характером i давав знання з математики, географii, креслення, лiтератури, вiйськовоi справи. Образ дiяльного й гуманного педагога, яким зарекомендував себе Котляревський, змалював Т.Г. Шевченко у повiстi ВлБлизнецыВ».

Сумлiннiсть й енергiйнiсть Котляревського була помiчена тодiшнiм ВлмалоросiйськимВ» генерал-губернатором Я. Лобановим-Ростовським, який з початком Вiтчизняноi вiйни 1812 р. доручаi йому як колишньому вiйськовому формування козацького полку. Сформувавши протягом 17 днiв козацький полк, Котляревський (не залишаючи своii посади наглядача Будинку виховання) у 1813 i 1814 рр. виконуi окремi доручення губернатора i виiздить до Дрездена i Петербурга. В цей час вiн працюi над п'ятою частиною ВлЕпеiдиВ» i в квiтнi 1817 р. робить росiйський переспiв ВлОди СафоВ». Твiр був опублiкований у харкiвському альманасi ВлМолодикВ» на 1844 г.В». Котляревського вважають також автором кантати ВлМалороссийских губерний общий хорВ», написаноi, очевидно, в кiнцi 1814 тАФ на початку 1815 р. з нагоди перемоги над Наполеоном .

У 1816 р. замiсть Я. Лобанова-Ростовського генерал-губернатором Полтавськоi РЖ Чернiгiвськоi губернiй було призначено М.Г. Рiпнiна тАФ рiдного брата майбутнього декабриста С.Г. Волконського. Правителем його канцелярii стаi М. М. Новиков тАФ член таiмного товариства декабристiв ВлСоюз порятункуВ», а пiзнiше тАФ ВлСоюзу благоденстваВ». М. Новиков у 1818 р. засновуi в Полтавi масонську ложу ВлЛюбов до iстиниВ», членом якоi стаi i Котляревський. Того ж, 1818 р. письменника обирають членом Харкiвського товариства аматорiв красного письменства, а в 1821 р. тАФ почесним членом петербурзького ВлВiльного товариства любителiвросiйськоi словесностiВ», що перебувало пiд впливом декабристськоi iдеологii. На засiданнях товариства у 1821 тАФ 1823 рр. читали уривки з п'ятоi частини ВлЕнеiдиВ»(в 1822 тАФ 1823 рр. опублiкованi в журналi товариства ВлСоревнователь просвещения и благотворенияВ»).

Хоча Котляревський, iм'я якого значиться в ВлАлфавiтiВ» декабристiв, i пiдтримував тiснi стосунки з М. Новиковим тАФ автором першого республiканського проекту конституцii i одним iз дiяльних учасникiв декабристського руху, вiрогiдних даних про близькiсть письменника до таiмних полiтичних товариств немаi. Склад полтавськоi масонськоi ложi ВлЛюбов до iстиниВ» соцiально й iдеологiчно був дуже неоднорiдний (до неi, зокрема, належали полтавський губернський маршалок С.М. Кочубей та сепаратистськii настроiний переяславський маршалок В.Л. Лукашевич). ВлМасонство, тАФ як слушно зазначаi Д.РЖ. Багалiй, тАФ не було нi революцiйною, нi навiть яскраво опозицiйною течiiю, хоч виникло почасти також на ТСрунтi незадоволення серед суспiльства, тАФ це був вираз в колективнiй формi iндивiдуального самополiпшення людиниВ». Слiд додати, що в творчостi Котляревського жодних впливiв революцiйних РЖдей декабристiв не проявилося. Письменник виконував обов'язки вiтii (промовця) в масонськiй ложi й одночасно був активним членом полтавського вiддiлення Бiблiйного товариства.

Коли генерал-губернатором стаз Я. Лобанов-Ростовський, у Полтавi був збудований театр, в який 1818 р. новий губернатор М. Г. Рiпнiн запросив частину харкiвськоi трупи РЖ.Ф. Штейна. Одним з двох директорiв полтавського театру в 1818 тАФ 1821 рр., його душею був Котляревський. Вiн докладав багато зусиль до пiдготовки репертуару (нерiдко сам переробляв тексти п'iс), бував на репетицiях i виставах, провадив значну органiзацiйну роботу. Можна думати, що сама атмосфера театрального життя Полтави, критичне ставлення Котляревського до таких псевдонародних п'iс, як ВлКазак-стихотворецВ» О. Шаховського, дружба письменника з М.С. Щiпкiним,крiм усього iншого, сприяли зверненню його до драматургii. Написанi у 1818 тАФ 1819 рр. ВлНаталка ПолтавкаВ» i ВлМоскаль-чарiвникВ» ще задовго до iх публiкацii дiстали сценiчне життя. О. Терещенко писав про театральнi постановки творiв Котляревського: ВлВона (ВлНаталка ПолтавкаВ» тАФ М.Я.) була прийнята з гучним схваленням, а iм'я творця повторювалось з любов'ю не тiльки в усiй Малоросii, а й у багатьох мiстах Великоросi: та в обох столицях. Через деякий час на Полтавському ж театрi з'явився ВлМоскаль-чарiвникВ», теж прийнятий iз загальним схваленням. Цей ВлЧарiвникВ» примiтний ще як п'iса, в якiй блискуче виявився талант народного артиста М. С. Щепкiна.. Розкриттям свого таланту у виконаннi ролей з народного життя вiн зобов'язаний Котляревському, який розпiзнав у ньому першокласного артиста; надii Його справдилисяВ» .

На початку 20-х рокiв iм'я Котляревського як украiнського письменВнника i культурно-громадського дiяча не тiльки користувалося великою популярнiстю на Украiнi, а й було добре вiдоме в Росii, зокрема в культурних колах Петербурга. Друкуючи уривок зп'ятоi частини ВлЕнеiдиВ», журнал ВлСоревнователь просвещения и благотворенияВ» додав таку примiтку: ВлНаданий Товариству вiдомим автором РЖ.П. Котляревським, Пропонуiмо його читачам журналу, сподiваючись, що прихильники цього твору, сповненого незвичайноi веселостi, дотепу й з усiх точок зору дуже оригiнального, дiстануть задоволення. Вони, певно, зрадiють, довiдавшись, що п. Котляревський двома новими пiснями повнiстю завершив малоросiйську ВлЕнеiдуВ» i маi намiр невдовзi видати ii повнiстюВ».

Займаючи у 1827 тАФ 1835 рр. посаду попечителя Полтавського благодiйно-лiкувального закладу (одночасно з виконанням обов'язкiв наВнглядача полтавського Будинку виховання дiтей бiдних дворян), письменник, як i ранiше, допомагав скривдженим, дбав про хворих i бiдних: ВлКотляревський, за переказами, не раз заступався за скривджених сутягами козакiв полтавських, i будиночок його у Полтавi був вiдомий убогим чолобитникам..В». У пам'ятi сучасникiв вiн лишився привiтною, доброю людиною, яка користувалася увагою i любов'ю всiх, хто з ним зустрiчався. С. Стеблiн-Камiнський, який особисто знав письменника, згадуi, що той був душею будь-якого товариства, умiв чудово розповiдати, говорити про серйознi речi весело, жартував без жодноi ущипливостi; мова його була барвиста, пересипана прислiв'ями i приказками.

Певний час (з 1823 до середини 1838 р.) Котляревський за дорученням В.М. Рiпнiноi, кураторки РЖнституту благородних дiвиць, працював над перекладом з французькоi на росiйську мову працi Дюкеня ВлL Evangile medite et distibueВ» (ВлРДвангельськi роздуми, розподiленi на всi днi року..В»), не полишаючи разом з тим надii видати повний текст ВлЕнеiдиВ». Однак пiдготовлене автором видання побачило свiт тiльки пiсля йогосмертi, у 1842 р. Не були надрукованi за життя Котляревського i ВлНаталка ПолтавкаВ» (що без згоди автора увесь час виставлялась трупою РЖ. Штейна), i ВлМоскаль-чарiвникВ». У 1830 тАФ 1833 рр.опублiкованi були лише чотири пiснi з ВлНаталки ПолтавкиВ».

В останнi роки життя Котляревський пiдтримував зв'язки з багатьма дiячами культури, вченими,зокрема з М. Гнедичем,О. Сомовим, М, Максимовичем, Д. Бантишем-Каменськимта iн. Протягом 1829 тАФ 1838 рр. у нього в Полтавi побували М. Гоголь, редактор ВлОтечественных записокВ» П. Свиньiн, росiйський iсторик М. Погодiн, росiйський лiтератор В. Пассек, РЖ. Срезнiвський, Останньому Котляревський у 1837 р. передав для публiкацii ВлНаталку ПолтавкуВ» (надрукована у першiй книжцi ВлУкраинского сборникаВ» РЖ. Срезневського 1838 р.) РЖ ВлМоскаля-чарiвникаВ» (друга книжка цього альманаху 1841 р.).

2. Знавець украiнськоi культури. Нова украiнська лiтература

Усi, хто спiлкувався в цi роки з Котляревським, вiдзначають його глибоке знання украiнськоi РЖсторii, народного побуту i поезii. ВлЗнання Котляревського з iсторii Малоросii, тАФ пише С. Стеблiн-Камiнський, тАФ i взагалi з усього, що торкаiться народного побуту Украiни, були дуже широкi; багато хто з письменникiв росiйських, пишучи твори, що стосуються малоросiйського краю, листувався з Котляревським i дiставай од нього вичерпнi й вiрогiднi пояснення на своi запитання. Пан Бантиш-Каменський вказував на це в передмовi до першого видання своii ВлРЖсторii Малоi РосiiВ» .

1835 р, Котляревський залишаi службу, дiставши 500 крб. щорiчноi пенсii. Помер письменник 29 жовтня 1838 р., похований у Полтавi.

В другiй половинi XVIII ст. феодально-крiпосницький гнiт та нацiоВннальне гноблення набрали на Украiнi особливо тяжких форм. На ЛiвоВнбережнiй та Слобiдськiй Украiнi були анульованi рештки державноi автономii (1764); лiквiдовано Запорiзьку Сiч (1775), законодавчо введене крiпосне право (1783). На Правобережнiй Украiнi, що перебувала пiд владою Польщi, настаi економiчна розруха, занепадаi мiське життя. Схiдна Галичина, Пiвнiчна Буковина i Закарпатська Украiна опиняються пiд владою Австрii. За цих умов гостре невдоволення народних мас неодноразово виливалося у стихiйнi повстання (1750, 1754, 1757, 1761, 1764 рр.; у 1773 тАФ 1774 рр. тАФ повстання Омеляна Пугачова; 1789 р, тАФ повстання у с. Турбаях на Полтавщнi; в 1768 р, тАФ повстанняна ПравоВнбережнiй Украiнi, вiдоме пiд назвою Колiiвщини). Усе це приводило до пiдриву економiчноi i полiтичноi бази самодержавного ладу, до розхитування релiгiйноi РЖдеологii. В суспiльнiй свiдомостi, яка складалася в той час у Росii па ширшiй базi, нiж феодалiзм, пiд впливом зароджуваних капiталiстичних вiдносин i досвiду захiдноiвропейськоi просвiтительськоi думки, що iдеологiчно пiдготувала Велику французьку буржуазну революцiю 1789 р., визрiвають радикально-демократичнiй матерiалiстичнi тенденцii.

Поширення iдей пiзнаваностi свiту i самопiзнання людини, рацiоналiзму, критицизму та вiльнодумства поiднуiться з антимонархiчними, антикрiпосницькими настроями, з гострою критикою церкви i духовенства. Утопiчний народний iдеал загальноi природноi рiвностi людей переноситься у сферу конкретного соцiального буття, висуваiться вимога досягнення свободи особистостi i людського щастя не в потойбiчному, а в реальному, земному життi. В цих умовах панiвна феодально-релiгiйна iдеологiя перестаi задовольняти потреби часу. Прогресивний розвиток суспiльства i, зокрема, iдейно-естетичний розвиток лiтератури стають можливими тiльки на новiй iдеологiчнiй основi.

З розкладом феодального суспiльства пов'язаний i розпад ВлунiверсалiзмуВ» в галузi художнього мислення. В суспiльно-економiчних формацiях докапiталiстичного часу нiжиття конкретноi iсторичноi епохи, нi суспiльства, нi окремого народу не мали суттiвого окремого змiсту, а розумiлися лише як частковi модифiкацii одвiчно повторюваноi iдиноi сутностi. Виходячи з цього, склалися й провiднi принципи художнього освоiння дiйсностi як вiчнi i незмiннi для всiх часiв i народiв. Однак ще в надрах цього художнього ВлунiверсалiзмуВ» виникаi рух, спрямований на створення самобутнього нацiонального мистецтва, вiльного вiд пут рацiоналiстичноi нормативностi, утверджуючого багатоманiтнiсть художнiх форм РЖ засобiв, виникаi розумiння iндивiдуальноi творчостi як вiльного самовиявлення суб'iктивних творчих начал митця, його естетичних уявлень, пов'язаних з нацiональними художнiми традицiями. Цей процес в украiнськiй лiтературi почався ще в XVI ст. В кiнцi XVIII тАФ у 30-тi роки XIX ст., в час, коли жив i творив Котляревський, незважаючи на живучiсть рацiоналiстичних правил класицизму, iдея нацiональноi своiрiдностi мистецтва i лiтератури, вiльного вияву творчих здiбностей письменника дiстаi не тiльки загальне поширення i визнання, а й теоретичне обТСрунтування.

Нова украiнська лiтература формуiться як iдейно-естетичне явище, пов'язане з процесом складання буржуазноi нацii i покликане за самою iдеiю задовольняти духовнi потреби усiх верств суспiльства, в тому числi й широких народних мас. Будучи проявом не релiгiйного, а свiтського життя, нова лiтература так чи iнакше втягуiться у сферу соцiальноi боротьби i стаi знаряддям розвитку нацiональноi самосвiдомостi. Поступово вiдходять у минуле традицiйнi форми книжноi мови, розрахованi на обслуговування самих тiльки освiчених кiл суспiльства. В лiтературу дедалi активнiше проникаi народна розмовна мова. Могутнiм фактором оновлення iдейно-естетичного змiсту лiтератури дедалi бiльше стаi народна поезiя, фольклор як художнiй лiтопис життя, iсторii, свiтобачення i найзаповiтнiших сподiвань народних мас.

Гостра криза феодально-абсолютистського ладу i розвиток в його надрах буржуазних вiдносин дiстали своi iдеологiчне вираження у Просвiтительствi тАФ могутньому iдейному русi XVIII ст., який охопив усi iвропейськi краiни. Характерною рисою просвiтительськоi iдеологii була безмежна вiра у перетворювальну силу людського розуму й освiти, що протиставлялися усiм формам суспiльноi свiдомостi i всiм суспiльним iнститутам минулого як породженню релiгiйного мракобiсся, темноти й забобонiв. ВлРелiгiя, розумiння природи, суспiльство, державний лад тАФ все було пiддане найнещаднiшiй критицi; все повинно було стати перед судом розуму i або виправдати своi iснування, або вiдмовитися вiд нього. Мислящий розсудок став iдиним мiрилом всього iснуючогоВ». Йшлося не просто про поширення освiти як такоi, а про Влпросвiтлення умiвВ», про утвердження нового свiтогляду, ВлРЖстиннихВ» уявлень про свiт, суспiльство й людину тАФ на противагу хибним iдеям i уявленням старого часу. В цих умовах РЖдеологiя Просвiтительства Влсама ставала активним фактором, що допомагав розхитувати старий порядок, прискорював хiд iсторичного розвиткуВ» .

Виступаючи вiд iменi всього суспiльства i ще не виявляючи свого окремого iнтересу, просвiтителi Влщиро не бачили (почасти не могли ще бачити) суперечностей в тому ладi, який виростав з крiпосногоВ». Хоч об'iктивно дiяльнiсть просвiтителiв спрямовувала суспiльну думку на потребу революцiйних змiн, суб'iктивно вони не висували революцiю як iдиний засiб перетворення свiту. Великою мiрою це пояснюiться тим, що третiй стан, який вони представляли, економiчно був далеко не однорiдний. До нього належала багата буржуазiя i народнi маси мiста i села. В Росii i на Украiнi в силу специфiчних умов iсторичного розвитку провiдниками просвiтительських iдей було i дворянство, i рiзночинна iнтелiгенцiя, не кажучи вже про близькiсть цих iдей широким народним масам.

Загальна картина розвитку iвропейського Просвiтительства харакВнтеризуiться поступовим переходом вiд чистого рацiоналiзму й вiри в науВнковий прогрес до утвердження цiнностi первiсного, природного стану. Живим втiленням розуму стаi для просвiтителiв поняття природи, яке включаi в себе й людину. Позбавлена строго наукового визначення ВлприродаВ» виступаi як найбiльше благо i найповнiше втiлення розуму: природа тАФ розумна, рацiональна, розум тАФ природний, натуральний. Розумна природа стаi аргументом у запереченнi iснуючого феодального ладу як такого, що вiдхилився вiд природних, а отже, й розумних начал.

Говорячи, що добра людська натура з розвитком цивiлiзацii зазнавала руйнiвного впливу нерозумно органiзованого соцiального життя, основаного на забобонах i насильствi, що прогрес йшов у напрямi занепаду людського роду, Руссо ставив вимогу привести соцiальне життя у вiдповiднiсть iз загальними законами природи i разом з тим перетворити: кожного iндивiда на частину бiльшого цiлого, вiд якого вiн дiстаi своi життя, тобто тАФ на родову iстоту. Протиставляючи соцiальне, державу, i суто людське, природне, просвiтителi вловлювали головну суспiльну антиномiю епохи, коли криза феодально-патрiархального типу мислення i несвiдомоi злитостi особистостi iз суспiльним цiлим завершуiться переходом до нацiонально-буржуазноi свiдомостi i призводить поступово до поляризацii понять людина i суспiльство. Основною темою лiтератури цього перiоду i конфлiкт мiж людиною соцiальною i людиною етичною, мiж свiдомим виконанням суспiльного етичного обов'язку й егоiстичним потуранням пристрастям.

Без окреслення цих головних культурно-полiтичних тенденцiй епохи, перехiдноi вiд феодалiзму до капiталiзму, не можна визначити iдейно-естетичного змiсту украiнськоi лiтератури другоi половини XVIII тАФ першоi половини XIX ст. i, зокрема, творчостi Котляревського. РЖ. Франко говорив, що ще до Котляревського Влу нас було письменство i були писателi, було духовне життя, були люди, що вибiгали думкою поза тiсний круг буденних, матерiальних iнтересiв, сяк чи так шукали якихсь iдеалiв i дорiг для iх осягненняВ». Одним з таких письменникiв, Влпредтечею новоi епохиВ», за словами РЖ. Франка, був Сковорода, у творчостi якого вiдбилися Влновi iдеi iвропейськоi фiлософii i етики, тi самi iдеi рiвностi людей, простоти i натуральностi iх взаiмних вiдносин, котрi у Францii проповiдував РуссоВ». Вiд часу Котляревського украiнське письменство Влприймаi характер новочасноi лiтератури, стаi чимраз ближче реального життя, чимраз вiдповiднiше до його потреб. РЖ мовою, i способом вислову воно наближуiться чимраз бiльше до живого народу, обхоплюi всi його верстви, входить чимраз глибше в душу народу, двигаi думку, пiднiмаi iдеали, збiльшуi засоби духовноi сили для боротьби за тi iдеалиВ» .

Слова РЖ. Франка вказують на ту загальну закономiрнiсть мистецтва нового часу тАФ активiзацiю реалiстичного типу художнього мислення, наближення лiтератури до життя народу, тАФ яка була пов'язана з розвитком капiталiстичних вiдносин, з утвердженням тверезих, ВлреалiстичнихВ» поглядiв на природу, суспiльство й людину. Настанова на художню правду, якою пройнята уся творчiсть Котляревського, була в просвiтителiв одним з найважливiших аксiологiчних принципiв.

Хоча фабульною основою поеми Котляревського ВлЕнеiдаВ» стала героiчна епопея Вергiлiя тАФ твiр у повному розумiннi класицистичний, Котляревський iде своiм шляхом. У третiй, п'ятiй i шостiй частинах поеми вiн даi зрозумiти, що його ВлочудненаВ» оповiдь (вiн називаi ii казкою) не являi собою суто художнього вимислу, створеного за правилами класицистичноi пiiтики, а базуiться на нацiональнiй дiйсностi i ведеться з погляду нацiональних уявлень про неi. Письменник говорить про своi намагання бути правдивим не тiльки при описi битви мiж рутульцями i троянцями, а й самого пекла. Правдивiсть художньому твору, на його думку, може забезпечити не наслiдування Вергiлiя, поетичне мислення якого належить дуже давнiй епосi, а уявлення (хоч i Вллюдей старихВ»), якi склалися на ТСрунтi власному, народному. Вихiдним матерiалом для нього i вiтчизняна iсторiя, що забезпечуi власну точку зору при зображеннi подiй. Опозицiйне ставлення до старих муз, якими можна б укритii Влзверху вниз ПарнасВ», слiд розумiти як заперечення поширеноi тодi у вiтчизняному мистецтвi класицистичноi поетики. Вiн кличе собi на допомогу нову музу тАФ Влвеселу, гарну, молодуВ». Слiдування правдi у змалюваннi iсторичних подiй i нацiональних звичаiв висуваiться РЖ в ВлНаталцi ПолтавцiВ» у судженнi ii дiйових осiб про п'iсу О. Шаховського ВлКазак-стихотворецВ», бо то Влнечепурно, що москаль взявся по-нашому i про нас писати, не бачивши зроду нi краю i не знавши обичаiв i повiр'я нашогоВ». ВлВелика неправда, тАФ резюмуi возний загальну думку, тАФ виставлена пред очi публнчностi. За сii малоросiйськая лiтопись вправi припозвать сочинителя позвом к отвiтуВ». Так з'являiться у Котляревського думка про суспiльну вiдповiдальнiсть творчостi письменника.

Котляревський наповнюi ВлНаталку ПолтавкуВ» украiнськими народними пiснями та власними стилiзацiями народноi пiснi. Так само, на противагу ВлсвiтськимВ» романсам, якими захоплюiться Финтик, письменник у ВлМоскалi-чарiвникуВ» пiдносить художню вартiсть народноi пiснi, органiчно пов'язаноi з життiвими iдеалами i почуттями народу. РЖ в ВлЕнеiдiВ», i в п'iсах об'iктом художнього зображення i народне життя, а головними персонажами, якi втiлюють богатирську велич i незнищеннiсть духу, iсторичний оптимiзм, вiдвагу i вiрнiсть обов'язку, багатство i незлобивiсть душi, працьовитiсть, чеснiсть i доброту, тАФ представники простого народу. Так вимога правдивостi мистецтва поiднуiться в Котляревського з принципом народностi, що, за словами Бiлiнського, став Влальфою i омегою нового перiоду лiтературиВ».

Пряма публiцистична критика феодальних порядкiв об'iднуi усiх просвiтителiв. Це проявляiться не тiльки в морально-рацiоналiстичному осудовi дiйсностi, а й у фiлософсько-свiтоглядному узагальненнi самоi ii сутi, у критицi суспiльства як такого, що вiдхилилося вiд природного свiтопорядку РЖ прагне лише до збагачення одних за рахунок iнших. Розглядаючи суспiльство як соцiально неоднорiдне, Котляревський насамперед репрезентуi самосвiдомiсть приглноблених верств, яка сформувалася протягом довгого iсторичного часу i сприймаiться вже як узагальнена оцiнка iх життiвоi долi: ВлБiда бiду, говорять, родить. Бiда для нас тАФ судьби устав!В» Соцiально несправедливе суспiльство породжуi й антигуманну суспiльну мораль: у людських стосунках немаi нiчого святого навiть у сферi родинних взаiмин:

Ти знаiш тАФ дурень не бере: У нас хоть трохи хто тямущий, Умii жить по правдi сущiй, То той, хоть з батька, то здере.

Якщо в ВлЕнеiдiВ» моральна свiдомiсть членiв суспiльства виступаi як класово нейтральна, то в ВлНаталцi ПолтавцiВ» вже виразно проявляiться ii класовий характер:

Всякий, хто вище, то нижчого гне,тАФ Дужий безсильного давить РЖ жме, Бiдний багатого певний слуга, Корчиться, гнеться пред ним, як дуга.

Яскрава картина пекла в ВлЕнеiдiВ» засвiдчуi занепад моральностi серед усiх верств суспiльства тАФ вiд панiв до слуг. Отже, вимога правдивостi у Котляревського невiддiльна вiд критичноi концепцii дiйсностi. В змалюваннi узагальнюючоi картини суспiльства вiн по-своiму продовжуi традицii украiнськоi та росiйсько сатиричноi лiтератури XVIII ст. i Г. Сковороди, який говорив про тогочасний свiт: Вл..Мир же iсть море потопляющиеся, страна моровою язвою прокаженных, ограда лютих львов, острог плененных, торжище блудников, удица сластолюбная, пещь, распаляющая похоти, пир беснующихся, лик i хоровод пяно-сумазбродных..В». Котляревський робить значний крок вперед до з'ясування взаiмозв'язку мiж загальним станом суспiльства й особистiстю.

Стара украiнська лiтература суспiльне середовище i людину показувала ще як паралельнi i, по сутi, незалежнi одне вiд одного явища. Так, у Сковороди арсенал моральних понять iндивiда виникаi не iсторично, як результат суспiльноi практики, а i незмiнним, оскiльки визначаiться тiiю чи iншою вродженою ВлприродоюВ» людини. Етична норма виступаi автономною як форма особистоi поведiнки, що може бути, на його погляд, реалiзована незалежно вiд стану моральноi свiдомостi суспiльства. Тим часом особистий моральний iдеал тiсно пов'язаний iз структурою моральноi свiдомостi суспiльства, оскiльки РЖндивiд об'iктивно включений у суспiльний органiзм. Виходячи з просвiтительського уявлення про природну доброту людини, Котляревський у своiх творах показуi, що реальна поведiнка, прояв тих чи iнших якостей особистостi залежить вiд умов виховання, середовища, вiд соцiальноi ролi та суспiльного становища iндивiда.

У п'iсi ВлНаталка ПолтавкаВ» Тетерваковський заявляi: ВлЯ тАФ возний i признаюсь, что от рожденiя моiго расноложен к добрим дiлам; но, за недосужностiю по должностi i за другими клопотами, доселi нi одного не здiлалВ». Цi слова, по сутi, характеризують антигуманний характер усього суспiльного органiзму. Виходить, що в обов'язки возного, як одного з дрiбних функцiонерiв державного апарату, не входить робити людям добро. Навпаки, соцiальна роль Тетерваковського саме i даi йому можливiсть нехтувати РЖнтересами iнших, зокрема домагатися силуваного шлюбу з Наталкою, погрожуючи при цьому старiй Терпилисi судом, штрафом i навiть ув'язненням. Разом з виборним вiн вимагаi щоб Петро всупереч своiм почуттям вiдступився вiд Наталки i негайно забирався з села. ВлА коли волею не пiдеш, тАФ пiдтримуi його виборний, тАФ то туда запраторимо, де козам роги правлятьВ». Суспiльство, основане на неправдi i насильствi над особистiстю, сприяi, отже, виробленню егоiстичних, протиприродних рис. ВлБач, возний тАФ так РЖ бундючиться, що помазався паном, тАФ каже про Тетерваковського Микола тАФ Юриста завзятий i хапун такий, що РЖз рiдного батька злупить!В» Возний чiтко усвiдомлюi, що в такому суспiльствi можна чогось домогтися тiльки пiдкупом i брехнею, бо:

Всяк, хто не маже, то дуже скрипить,

Хто не лукавить, то ззаду сидить..

Суспiльна детермiнованiсть моральних норм Тетерваковського, його життiвих принципiв i поведiнки не становить якогось винятку з правил. Навпаки, вiн знаходить основу, i моральне виправдання власного крутiйства РЖ брехнi в загальному протиприродному станi суспiльства. У вiдповiдь на реплiку виборного, що брехати i обманювати iнших тАФ Влод бога грiх, а од людей соромВ», возний заявляi: ВлО, простота, простота! Хто тепер тАФ теi-то як його тАФ не брешеть i хто не обманиваiть? Повiр мнi: iжелi б здесь собралося много народу i зненацька ангел з неба з огненною рiзкою злетiв РЖ воскликнул: ВлБрехуни РЖ обманщики!., ховайтесь, а то я поражу вас!.В» тАФ РДй-iй, всi присiли би к землi совiстi радиВ».

Брехун i панський блюдолиз Финтик (ВлМоскаль-чарiвннкВ»), який Влв нынешнее просвещенное времяВ» соромиться рiдноi матерi Влза мужицкие нарядыВ», теж втрачаi совiсть i зрiкаiться своiх природних почуттiв пiд впливом чиновницького середовища. Цей представник крючкотворного Влкрапивного СемениВ», в якого Влсовесть купоросом подправленаВ», не боiться нiякого осуду за неповагу до своii матерi. Таке ставлення до неi випливаi з моральних норм суспiльства, що i i для цього головним: ВлНадобно сообразоваться времена н по оному поступки и чувства свои располагатьВ».

Оскiльки суспiльство основане не на засадах природноi рiвностi людей i справедливостi, а на ВлправiВ» сильного, який, керуючись своiми егоiстичними iнтересами, дбаi не про загальне благо, а тiльки про власне збагачення i владу, соцiальна несправедливiсть i зло у Котляревського зосередженi переважно у пансько-чиновницькому середовищi. Не випадково, отже, що серед грiшникiв, якi тяжкими карами спокутують своi грiхи у пеклi (ВлЕнеiдаВ», частина третя):

ВлНачальники, п'явки людськii, РЖ всi проклятi писарi,

РЖсправники все ваканцьовi,

Суддi i стряпчi безтолковi,

Повiренi, секретарi.

Панiв за те там мордовали

РЖ жарили зо всiх бокiв.

Що людям льготи не давали

РЖ ставили iх за скотiв.В»

Тим часом у раю тАФ Влбiднi, нищi, навiженiВ», Влвдовii бiднi, безпомошнi, яким приюту не булоВ». РД там Влтакже старшина правдива, тАФ бувають всякii паниВ». Але письменник додаi, що в рай потрапило небагато добрих панiв, бо в життi Влтрохи сього диваВ». Тенденцiя до зосередження порокiв на боцi панства, яка дедалi виразнiше проявлятиметься у творчостi послiдовникiв Котляревського тАФ аж доки не виллiться у Шевченка в гнiвну й безкомпромiсну iнвективу, спрямовану проти народних гнобителiв, тАФ уже наявна в нього, хоч i не стала ще iдейно-художнiм принципом. Показуючи зло як продукт егоiстичноi становоi поведiнки, соцiального змiсту етичних переконань, класового характеру моралi загалом письменник ще не бачить.

Принцип зв'язку, залежностi та iдностi iндивiдiв великою мiрою у творах Котляревського ще маi форму чуттiво-iндивiдуальних, а не соцiальних вiдносин. Моральнi норми розкриваються головним чином як сукупнiсть принципiв поведiнки iндивiдiв тАФ представникiв iдиного людського роду, а не певних прошаркiв соцiуму. Тому в ВлЕнеiдiВ» представникiв тих самих суспiльних станiв i груп ми бачимо i в раю, i в пеклi. У пеклi перебувають не всi пани, не вся старшина, не всi суддi, а тiльки тi з них, якi Вллюдям льготи не давалиВ» чи Влпо правдi не судилиВ». Так само духовенство, попи i ВлкрутопопиВ» вiдбувають тут покарання за персональнi грiхи, за те, що нехтували своiми обов'язками i не показували прикладу в додержаннi норм християнськоi моралi. Бiльшiсть грiшникiв тАФ це люди iз загальнолюдськими морально-етичними вадами: злi мачухи й свекрухи, вiтчими i скупi тестi, сердитi шурини i сварливi зовицi, невiстки, ятровки, п'яницi, волоцюги, легковажнi панночки, молодицi, Влщо вийшли замiж за старихВ», ВлгуртовiВ» дiти i т. п. У смолi тут киплять цiлi ремiсницькi цехи, Влписарчуки поганих вiршiвВ»; тут були пашi й мужики, шляхта i мiщани, багатi i убогi, миряни i попи.

Перемiщення конфлiкту безпосередньо у суспiльне середовище, у сферу повсякденних людських контактiв (це найкраще вдалося Котляревському в ВлНаталцi ПолтавцiВ») об'iктивно наблизило письменника до розумiння причинових зв'язкiв мiж людиною i середовищем, до зображення особистостi як суспiльного типу. Оскiльки особистiсть i суспiльне середовище протилежнi як сторони iдностi, що постiйно переходять одна в одну, тип особистостi маi розкривати характер суспiльних вiдносин, iх найiстотнiшi риси.

Не можна сказати, що у ВлНаталцi ПолтавцiВ» Котляревський обходить матерiальнi умови життя героiв. Навпаки, майнова нерiвнiсть власне iстаi причиною драматичних переживань Наталки i Петра. РЖ Терпилиха, i ii дочка добре знають з власного життiвого досвiду, що таке нестатки й бiднiсть, однак саме соцiальнi причини нерiвностi i не з'ясовано в п'iсi. На думку Наталки, Влбiдность i багатство тАФ iсть то божа воляВ». Протилежнiсть людини i середовища, яка базувалася у той час на гострих соцiальних протирiччях панiвних верств суспiльства i селян-крiпакiв, виведена за межi художньоi дii i присутня у творах Котляревського у виглядi окремих згадок, так би мовити, Влу знятому виглядiВ». Таким чином, суть конфлiкту в його творах полягаi не в непримиренностi класових iнтересiв, як це трактувала радянська критика, а в протистояннi характерiв, в порушеннi iндивiдами гуманiстичних морально-етичних принципiв.

Можна сказати, що Котляревський уже наблизився до розумiння iдностi типових обставин i типових характерiв, однак про типовi реалiстичнi характери говорити ще рано. Логiка iх не порушуiться внаслiдок просвiтительськоi настанови на примат у суспiльних вiдносинах ВлприВнродногоВ» i рацiонального начал, абстрактних морально-етичних цiнностей. РЖ Тетерваковський i Финтик позбуваються своiх типових, характерних рис, ВлперевиховуютьсяВ» i тим самим втрачають своi суспiльне обличчя. Але суть справи не тiльки в цьому. Хоча у Котляревського, насамперед у сферi творення характерiв, немаi ще органiчного злиття типового з iндивiдуальним, вираження типового через iндивiдуальне. Це особливо яскраво проявляiться при змалюваннi образiв героiв, якi представляють у тих

Вместе с этим смотрят:

"Грусть и святость" (Поэтическое богословие Николая Рубцова)

"Донские рассказы" Михаила Шолохова

"Живопись слова" в японской поэзии

"Записки из подполья" как исток философии экзистенциализма Ф.М. Достоевского

"Подпольный человек" Ф.И. Достоевского