Мiжнароднi конфлiкти

1.Поняття та структура мiжнародного конфлiкту.

Конфлiкт- це багатогранне поняття та явище, яке i незаперечним та невiд`iмним вiд людського соцiуму, адже вся його iсторiя пов`язана iз динамiкою наростання та спадання конфлiктноi напруги на протязi розвитку людства.

Що ж до мiжнародного конфлiкту, то тут iнтереси стикаються вже на мiждержавному рiвнi i суб`iктами конфлiкту стають уже декiлька д-ав, за умов протидii дек.мiж. сил чи акторiв виникаi зiткнення iхнiх iнт., що призводить до гостроi протидii або протиборства. Наслiдки вин.на мiжнародному рiвнi i бувають рiзними- конфлiкт може вилитись у мiж.кризу. Однiiю з особл.мiж. конф. i те, що вiн може виникнути зсередини д-ви,тобто вiн може бути внут. конф., а вже потiм перерости у мiжнар.i призвести до мiжнар.наслiдкiв. Причинами конфлiкту або його обтАЩiктами можуть бути ресурси, влада, цiнностi, територii i iхнi коло може розширюватись. не завжди боротьба за обтАЩiкти може перерости безпосередньо у к. Часто к.i останнiм ВларгументомВ» його учасника. Ототожнюiться з наяв. насильства, яке часто маi вiйськову форму, але воно не завжди i об.атрибутом к.

видiляють:

- мiждержавнi конфлiкти

- нацiонально-визвольнi вiйни (одна зi сторiн тАУ д-ва),антиколонiальнi,вiйни народiв,проти расизму,проти урядiв

- внутрiшнi iнтернац. К. (д-ва - помiчник 1 зi сторiн на територii iншоi д-ви)

Види мiждержавних конфлiктiв:

- конфлiкт iдеологiй

-конфлiкт через полiтичне панування

- територiальний конфлiкт

- релiгiйний конфлiкт

Мiждержавний конфлiкт часто реалiзуiться у формi вiйни. Потрiбно проводити чiтку границю мiж вiйною й мiждержавним конфлiктом:

- вiйськовi конфлiкти менш масштабнi. Цiлi - обмеженi. Причини - спiрнi питання. Причина вiйни - глибиннi економiчнi й iдеологiчнi протирiччя меду державами. Вiйни бiльше масштабнi

- вiйна - стан усього суспiльства, що участвуют у нiй, вiйськовий конфлiкт - стан соцiальноi групи

- вiйна частково мiняi подальший розвиток держави, вiйськовий конфлiкт може привести лише до незначних змiн.

Структура конфлiкту: сукупнiсть стiйких елементiв конфлiкту, динамiчно взаiмозалежних i органiзуючий конфлiкт у цiлiсну систему. 1) Елементи конфлiкту: (його учасники). 2) Предмет конфлiкту (iснуюча або уявлювана проблема i основою конфлiкту, iз приводу чого сторони вступають у протиборство). 3) Об'iкт конфлiкту (вiн глибше, нiж предмет. Це головне ядро конфлiкту. Рушiйна сила конфлiкту: а) матерiальна причина; б) соцiальна причина (влада, статуси й ролi); в) духовна причина (духовнi цiнностi, iдеi, норми, принципи, умови, у яких розвиваiться конфлiкт, проблема iнтересiв i потреб, i т.д.); г) образ конфлiкту

2.Основнi етапи розвитку конфлiктологii.

Першi дослiдження розглянутоi проблеми, що дiйшли до нас, ставляться до VII VI ст. до н.е. Китайськi мислителi того часу думали, що джерело розвитку всього iснуючого-у взаiминах властивi матерii позитивних (янь) i негативних (инь) сторiн, що перебувають у постiйному протиборствi й приводять до конфронтацii iхнiх носiiв.

У Ст.Грецii виникаi фiл.вчення про протилежностi i iхню роль у виникненнi речей. Анаксимандр(610-547 до н.е.) ствер.,що речi виник.iз пост. руху тАЬапейронатАЭ-iдиного матерiального початку, що призв.до видiлення з нього протилежностей. Гераклiт (6-5 ст. до н.е.) зробив спробу розкрити причину руху, представити його як необх.,закономiр.процес,породжув.боротьбою протилежностей- все вiдбуваiться через боротьбу й по необхiдностi. Уважав вiйну батьком i царем усього сущого,а Платон(428 - 348 до н.е.) розглядав ii як найбiльше зло. На його думку, колись iснувало тАЬзолоте столiттятАЭ, коли тАЬлюди любили од.од.й ставилися доброзич.тАЭ. Проте в тАЬiдеальнiй державiтАЭ Платона i воiни, готовi виступити в похiд у будь-який час. Гераклiтовi суперечив i Геродот (490-425 до н.е.). Вiн ств., що тАЬнiхто настiльки не безрозсудний, щоб вiддати перевагу вiйнi миру. Адже пiд час вiйни батьки ховають дiтей, пiд час же миру - дiти батькiвтАЭ.Фiлософ-Матерiалiст Эпикур(341тАФ270 до н.у.) також вважав, що негативнi наслiдки зiткнень змусять колись людей жити в станi миру. уже тодi намагалися визначити критерii тАЬсправедливоготАЭ i тАЬнесправедливоготАЭ насильства. Зокрема, Цицерон(106тАФ43 до н.е.) висунув тезу про тАЬсправедливу й благочестиву вiйнутАЭ, що могла вестися для помсти за заподiяне зло, для вигнання iз краiни вторгшегося ворога (тАЬПро державутАЭ). Аврелий Августин ГиппонскийБлаженний (345тАФ430) додав до умов Цицерона тАЬсправедливiсть намiрiвтАЭ ведучого вiйну.Фома Аквiнський (1225тАФ1274), розвиваючи думки про допустимiсть воiн у життi суспiльства, визначив ще одну умову справ.в.: для неi повинна бути тобто санкцiя з боку держ. влади, вiйна й насильство i завжди грiхом.

Перша спроба сист.аналiзу соц.конфлiктiв-Макiавеллi(1469тАФ1527). Вiдходi вiд тодi божественних поглядiв, що панували, на дж.сусп.роз. К.-унiверс.стан сусп.через порочну природу людини, прагнення рiзних груп людей до постiйного й необмеженого матерiального збаг. Дж.соц.к-це той хто/що зосереджуi у своiх руках всю повноту держ.влади. Вiн негативно ставився до дворянства. Бачив у к.не тiльки руйнiвну, але й творчу функцiю. Щоб зменшити негативну роль конфлiкту, потрiбно вмiти правильно впливати на нього. Виконуi цю мiсiю д-ва. Эразм Роттердамский (1469тАФ1536) вiдзначав, що тАЬвiйна солодка для тих, хто ii не знаiтАЭ i вказував на наявнiсть власноi логiки к.,який утягуюi в орбiту свого впливу всi новi верстви населення й краiни. Аналiзуючи причини воiн, Э. Роттердамский пiдкреслював, що часто низиннi й корисливi якостi правителiв увергають народи у вiйну.Вони вiдчувають i бачать свою могутнiсть, лише руйнуючи згоду в народi, а коли ця згода порушена, вони втягують народ у вiйну, щоб ще вiльнiше й легше грабувати й мучити нещасних людей.

Гуго Грацiй (1583тАФ1645) допускав можливiсть вiйни мiж д-ми, у якiй обидвi сторони переконанi у власнiй правотi. Його мiркування заклали основу для пiзнiшого поняття нейтралiтету.

Фр. Бэкон (1561 - 1626) уперше пiддав ТСрунтовному теоретичному аналiзу систему причин соц.конфлiктiв усерединi кр.Серед них ключову роль граi тяжке матерiальне становище народу. Виникненню конфлiктiв сприяi зневага государями думок сенату й станiв, полiтичнi помилки в керуваннi.

Томас Гоббс (1588тАФ1679) обТСрунтував концепцiю тАЬвiйни всiх проти всiхтАЭ як прир.стану. Вiн уважав головною причиною к.прагнення до рiвностi,що приводить до виникнення в людей однакових надiй, бажання заволодiти тими ж об'iктами, необхiдними для самозбереження або одержання задоволення, а це обертаi людей у ворогiв, породжуi суперництво.

Новий час: iдеi Жан-Жака Руссо (1712тАФ1778) про етапнiсть всесв.-iст.процесу. Спочатку iснуi тАЬприродний стантАЭ, коли люди вiльнi й рiвнi, потiм розвиток цивiлiзацii приводить до втрати стану рiвностi, волi й щастя й, нарештi, уклавши тАЬсусп.договору, люди знову знайдуть втрачену гармонiю суспiльних вiдносин, тАЬвiчний миртАЭ i згода. На думку Ж.-Ж. Руссо, суспiльний договiр можливий пiд твердим контролем народу, тому що вiйни мiнiстрам потрiбнi й добра воля вони не виявлять. Тому тАЬсправа вже не в умовляннi, а в примусiтАЭ.

Уперше к.як багаторiвневе соц.яв.був вивчений у роботi Адама Смiта (1723тАФ1790) тАЬДослiдження про природу й причини багатства народiвтАЭ.В основi к.лежать розподiл сусп.на класи (капiталiсти, земельнi власники, найманi робiтники) i економiчне суперництво. Протиборство мiж класами- дж. поступального розвитку сусп., а соц.кон.-певне благо людства.

Нiм.фiл. РЖммануилКант( 1724-1804) -стан миру мiж людьми, що живуть по сусiдству, не i природним.. якщо i стан вiйни, тобто якщо й не безперервнi ворожi дii-це постiйна погроза.

На думку нiм.фiл.Георга Гегеля (1770тАФ1831), головна причина к. криiться в соц.поляризацii мiж тАЬнагромадженням багатстватАЭi тАЬприв'язаного до працi класутАЭ. Будучи прихильником сильноi дер. влади, Гегель виступав проти смут i безладь усерединi краiни, що розхитують держ.iднiсть. Д. представляi iнтереси всього суспiльства й зобов.регулювати к.

Карл Клаузевиц (1780тАФ1831) у працi тАЬПро вiйнутАЭ визначив природу мiж.вiйсь.к., запропонувавши знамениту формулу: тАЬВiйна i продовження полiтики iншими коштамитАЭ. Протягом всiii iсторii мiж.в.к.були не бiологiчною неминучiстю, не вiдхиленням вiд норми в курсi тоi або iншоi д-ви або проявом норовливостi монарха, а закономiрним розвитком тих процесiв, якi йшли усерединi д-ав i на свiтовiй аренi до переростання iх у к.

3.Особливостi фiлософського знання про мiжнародний конфлiкт. Типологiя фiлософських поглядiв стосовно конфлiкту.

уже тодi намагалися визначити критерii тАЬсправедливоготАЭ i тАЬнесправедливоготАЭ насильства. Зокрема, Цицерон(106тАФ43 до н.е.) висунув тезу про тАЬсправедливу й благочестиву вiйнутАЭ, що могла вестися для помсти за заподiяне зло, для вигнання iз краiни вторгшегося ворога (тАЬПро державутАЭ). Аврелий Августин ГиппонскийБлаженний (345тАФ430) додав до умов Цицерона тАЬсправедливiсть намiрiвтАЭ ведучого вiйну.Фома Аквiнський (1225тАФ1274), розвиваючи думки про допустимiсть воiн у життi суспiльства, визначив ще одну умову справ.в.: для неi повинна бути тобто санкцiя з боку держ. влади, вiйна й насильство i завжди грiхом.

4.Функцii вiйни в роботах Суни Цзи.

Сун-Дзи-давньокитайський полководець, стратег, теоретик вiйськового мистецтва й основоположник Влшколи вiйськовоi фiлософiiВ». Вважаiться автором найдавнiшого у свiтi й головного в Китаi вiйськово-фiлософського трактату Сун-Цзы.

"Вiйна тАФ це велика справа держави, основа життя i смертi, шлях до виживання або загибелi. Вважав, що вiйна складаiться з 5 явищ тАУ Дао (змушуi людей бути у гармонii зi своiм правителем), Небо (природнi явища), Земля (мiсцевiсть тАУ може бути як вигiдна так i не дуже), Полководець (вождь, втiлення мудростi та надiйностi) i Закон (вiйськовi органiзацii i дисциплiни).

Думки Сунь-цзи з приводу вiйни:

Тi, хто недостатньо розумiють небезп.вiйни, не можуть зрозумiти i вигоду вiд вiйни.вище мис-во вiйни- зруйнувати плани ворога;потiм-його союзи;потiм-напасти на його армiю; i наостаннi- напасти на його укрiпленi мiста.Стратегiя ведення вiйни така: якщо сил у 10 разiв бiльше, нiж у ворога, оточи його; якщо в 5 разiв бiльше, атакуй його; якщо в 2 рази бiльше, подiли своi сили. Якщо сили рiвнi, можеш з ним битися. Якщо сил менше, перехитри його. Якщо тебе ворог перевершуi, уникай його.Стратегiя ведення вiйни така: не наближуйся до високих гiр; не стикайся з тими, позаду кого пагорби. Не переслiдуй уявних вiдступаючих.Не змушуй армiю бути принадою. Не перешкоджай армii, яка йде додому. Якщо оточуiш армiю, повинен залишатися вихiд. Не тисни на виснаженого ворога.

5 ознак, по яким можна пiзнати перемогу:

Той, хто знаi, коли можна битися, а коли не можна, отримаi перемогу.
Той, хто розумii, як використовувати великi i малi сили, отримаi перемогу.
Той, у кого верхи та низи палають тим самим бажанням, отримаi перемогу.
Той, хто будучи цiлком готовий, чекаi непiдготовленого, отримаi перемогу.
Той, у кого полководець здатний, а правитель не заважаi йому, отримаi перемогу.

5.Причини мiжнародних конфлiктiв:аналiз тАЮРЖсторii Пелепоннеськоi вiйнитАЭ Фукiдiда.

(бл. 460 тАУ бл. 400 до н.е.) афiнський iсторик. Праця, присвячена Пел.вiйнi мiж Афiнами й Спартою (431тАУ404 до н.е.), немаi вказiвки на подii, що вiдбувалися в 4 ст. до н.е.

Фукидид написав ВлРЖсторiю Пелепоннесской вiйниВ», сучасником i очевидцем якоi вiн був. По власнiй його заявi, вона почав свою працю негайно по виникненнi вiйни, будучи заздалегiдь упевнений у ii важливому значеннi. Проте питання про час складання й обробки його ВлРЖсторiiВ» належить до числа спiрних. ВлРЖсторiя Пелепоннесской вiйниВ» Фукидiда скл. з VIII кн.

В "РЖсторii" Фукiдiда вiдсутнi посилання на божественне втручання, вiра в оракули, чудеса, невiдворотну долю, замiсть якоi виступаi випадковiсть. Наукова думка Ф.пiшла далеко вперед, деякi його вiдкриття здаються разючими на загальному рiвнi iсторичноi науки того часу. Так, Ф.першим висловив припущення, що вiйни викликаються ек.факторами, а причини вiйни не тотожнi приводам до неi.

6.Теоретичнi подивися К. Клаузевiца на вiйну.

Щоб уяити вiйну кращ уявити собi сутичку 2 борцiв. Кожний з них прагне за допомогою фiз. насиль.примусити iншого виконати його волю;мета - розтрощити супрот.й тим самим зробити його не здатним до всякого подальшого опоруВ». Вiйна-це акт насильства, що маi на метi змусити супротивника виконати нашу волю. 2 поняття необ.для аналiзу вiйни: Влполiтична мета вiйниВ» i Влцiль воiнних дiйВ». Полiтична мета вiйни як мотив пов.бути iстотним фактором: чим менше жертва, що ми жадаiмо вiд нашого супротивника, тим менший опiр ми можемо вiд нього очiкувати. Але чим меншi нашi вимоги, тим слабше буде й наша пiдготовка. Далi, чим незначнiше наша полiтична мета, тим меншу цiну вона маi для нас i тим легше вiдмовитися вiд ii досягнення, а тому й нашi зусилля будуть менш значнi.Полiтична мета маi тим бiльше вирiшальне значення для масштабу вiйни, чим байдужiше ставляться до останньоi маси й чим менш натягнутi в iнших питаннях вiдносини мiж обома державами." Аналiзуi зв'язок вiйни з полiтикою. Вiн вважаi, що В. в люд.сус-вi-вiйна цiлих народiв-завжди випливаi з полiтичного положення й викликаiться лише полiт.мотивами. Вiйна-i знаряддям полiтики, продовження пол.вiдносин, здiйснення iхнiми iншими способами. Якщо вiйна i продовженням полiтики, останнiм ii аргументом, те немаi неминучих воiн, як i не iснуi iдино вiрний полiтичноi лiнii.

7.Досягнення миру: порiвняння пiдходiв Т. Гоббса та Й. Канта.

Анг.мислитель Томас Гоббс (1588тАФ1679). 3 мом.становлення полiтичного органiзму: природний стани тАФ перехiд до держави тАФ державний стан. У природному станi, зазначав Гоббс, немаi нi справедлив,нi законiв,нi влади. У природному станi точитися "вiйна всiх проти всiх". Людина, як iстота егоiстична, завжди знаходиться пiд страхом смертi, пiд впливом iнстинкту самозбереження, якi перемагають усi iншi почуття. розум, здатнiсть людей розмiрковувати вказують умови виходу з цього стану-природнi законi.Але наяв. прир. законiв ще не веде до миру.Закон може виконуватися за допомогою примусу i сили. Такою силою i д-ва. Вона утворюiться за вз.угодою людей завдяки злиттю окремих сил в iдину Мiць i Силу, носiiм якоi i суверен. Суверен (одна особа чи група людей) не може втратити влади, пiдлеглi не можуть протестувати або засуджувати дii суверена. Вiн володii суворою владою, правом оголошення вiйни i укладення миру, здiйснення правосуддя. Влада суверена в державi маi бути абсолютною. Взагалi "суверен маi право на все лише за умови, що, сам за своiм спрямуванням маi двi сфери регулювання. Перша сфера тАФ це суспiльнi вiдносини в державi, друга тАФ мiжнароднi вiдносини-правом народiв. Право, що встан. волею людей, маi вiдповiдати вимогам природного права. Тiльки в цьому випадку воно буде спрямоване на захист або вiдновлення справедливостi.

Свiй трактат Кант будуi у виглядi договору, пародiюючи вiдповiднi дип. документи. Спочатку прелiмiнарнi статтi, потiм "остаточнi" i навiть одна "таiмна". В "остаточних" статтях мова про забезпечення досягнутого миру. Цив. устрiй у кожнiй д-вi пов.бути республiканським. 2 "остаточна" стаття договору про вiчний свiт визначаi основу, на якiй виникаi мiжн. право,а саме: мiжн. союз д-ав, де реалiзуiться устрiй, подiб. до цив.сус-ва, у якому гарантованi права всiх його членiв. Союз народiв, "федералiзм вiльних держав"-не всесв. Д-ва; Кант недвозначно виступаi за збереження нацiонального суверенiтету. Третя "остаточна" стаття обмежуi "всесвiтнi громадянство" лише правом на гостиннiсть у чужiй краiнi. Кожна людина пов. мати можливiсть вiдвiдати будь-який куточок землi й не пiддаватися при цьому нападам i ворожим дiям. Кожний народ маi право на територiю, що вiн займаi, йому не повинне загрожувати поневолення з боку прибульцiв. Договiр про вiчний свiт вiнчаi "таiмна" стаття: "д-ви, що озброiлися для вiйни, повиннi взяти до уваги фiлософiв про умови можливостi загального мируВ».

8.Погляди К. Маркса на соцiальний конфлiкт.

Карл Маркс розробив вчення про протирiччя й розвивши модель конфлiкту рев. класу й соц.змiни. Марксове вчення про конфлiкт: 1. Незважаючи на те що соцiальнi вiдносини проявляють властивостi системи вони все-таки мiстять велику кiлькiсть конфлiктних iнтересiв; 2. Ця обставина свiдчить про те, що соцiальна система систематично породжуi конфлiкти; 3. Отже конфлiкт i неминучим i дуже розповсюдженою властивiстю соцiальних систем;

4. Подiбнi конфлiкти мають тенденцiю проявлятися в полярнiй протилежностi iнтересiв;

5. Конфлiкти найчастiше вiдбуваються через недостатнiсть ресурсiв особливо влади;

6. Конфлiкт - головне джерело змiн соцiальних систем;

7. Будь-який конфлiкт маi антагонiстичний характер.

Таблиця (фрагмент)

Ключовi тези Маркса:

1.Чим бiльш нерiвномiрно розподiленi в системi дефiцитнi ресурси тим глибше конфлiкт iнтересiв мiж пануючими й соцiальними групами системи.

2.Чим глибше пiдлеглi групи починають усвiдомлювати своi iнтереси, тим бiльше ймовiрно що вони будуть сумнiватися в законностi й справедливостi iснуючоi в цей час форми розподiлу дефiцитних ресурсiв.

3.Чим бiльше пiдлеглi групи системи усвiдомлюють своi iнтереси, тим бiльше вони сумнiваються в законностi розподiлу дефiцитних ресурсiв тим бiльше ймовiрно що вони повиннi будуть спiльно вступ.у вiдкритий конфлiкт iз домiнуючими групами системи.

4.Чим сильнiше поляризацiя пануючих i пiдлеглих, тим бiльше насильницьким буде конфлiкт.

5.Чим бiльше насильницьким i конфлiкт, тим бiльше структурнi змiни системи й перерозподiл вiдсутнiх ресурсiв.

Цi ключовi тези Маркса в iнтерпретацii Тернера пояснюють причини й фактори конфлiкту i iхнiй вплив на особливостi розвитку конфлiкту. Конфлiкт - неминуча й розповсюджена властивiсть розвитку органiзацii. Основна причина-i дефiцит ресурсiв i зокрема влади а також нерiвномiрний i несправедливий розподiл цих ресурсiв.

9.Теорiя iмперiалiстичних конфлiктiв В. Ленiна.

За Ленiним,iмперiалiсти вселяли народам думку,що св.вiйна-остання вiйна, що уряди самi бажають миру, замовчуючи про те, що вони хочуть грабiжницького,iмперiалiс. миру на користь ВлсвоiiВ» нацiй. В тих умовах, в умовах свiтовоi iмп.вiйни, гасло миру, що протиставлiться гаслу перетворення вiйни iмперiалiстичноi у вiйну цивiльну, начебто вiд вимоги надання всiм нацiям права на самовизначення, було гаслом, що сii iлюзii, начебто iмперiалiсти можуть дати справедливий, демократичний мир, якого жадали маси. У зв'язку зi свiтовою iмперiалiстичною вiйною Ленiн висунув ряд найважливiших положень по питанню про перспективи виключення воiн з життя суспiльства.Насамперед Ленiн пiдкреслював, що соцiалiзму, як суспiльному ладовi, по природi своii властиве прагнення до знищення воiн, до мiцного миру на землi, що Влзакiнчення воiн, мир мiж народами, Свiтова iмп. вiйна 1914-1918 рокiв означала крутий перелом у життi народiв, поставивши на карту долi держав, украй загостривши всi протирiччя капiталiзму. Ленiн, творчо розбиваючи марксистську теорiю, висвiтив цi проблеми, всебiчно розробив позицiю бiльшовицькоi партii з питань вiйни.

10.Порiвняльний аналiз концепцiй мiжнародного конфлiкту Р. Дарендорфа та Г. Зiммеля.

Дiалектична теорiя конфлiкту за Р. Дерендорфом-соц. систему не можна уявити без темноi (протирiччя) i свiтлоi (здатнiсть до спiвробiтництва) сторони. 2 групи:пануючi,пiдкоренi

Конф.-перерозподiл влади. Чим бiльше члени органiзацii усвiдомлюють своi цiлi тАУ тим бiльше iх стратегiя повинна бути направлена на утворення конфлiктноi групи i тим вiрогiднiша iх стратегiя конфлiкту. Чим бiльше повтАЩязаний звтАЩязок авторiв з розподiлом влади тАУ тим гострiший конфлiкт. Чим менша мобiльнiсть мiж пiдлеглими та володарюючими групами - тим гострiший конфлiкт.

Будь-який конфлiкт розглядаiться на:

-iндивiдуальному рiвнi;

-суспiльному (нацiональному) рiвнi;

-трансу спiльному рiвнi;

-глобальному рiвнi (економiчнi проблеми, стихiйнi лиха).

Теорiя функцiй конфлiкту за Зiммелем.

К. веде до помтАЩякшення суперечностей, якi породжуються зiткненням рiзних елементiв. РЖз специфiчних спрямувань породжуються соц.iнститути, якi i втiленням компромiсу, i носiями компромiсних способiв досягнення кожною групою власних цiлей, iнтересiв iнших груп з найменшою втратою власних зусиль.

К.призначаiться в сусп., для розвтАЩязання б-я дуалiзму, спосiб досягнення соц. iдностi, навiть якщо ця iднiсть досягаiться шляхом знищення однiii iз сторiн конфлiкту. Конфлiкти не завжди руйнують соцiальну систему (iнтегративна функцiя конфлiкту). В суспiльствi не можна уникнути конфлiкту. Суспiльство тАУ безперервний процес злагоди та iнтересiв.Дж. к.тАУ соцiальнi процеси, iнстинкт ворожостi, любовi.

11.Структуралiстська теорiя конфлiкту Т. Парсонса.

Т. Парсонс - придiляв аналiзу конфлiктних ситуацiй велику увагу, але здiйснював його з позицii iнтеграцiйного процесу з метою досягнення громадськоi згоди. К.-соцiальна аномалiя, свого роду хвороба, яку необхiдно переборювати. Вiн формулюi ряд функцiональних передумов стабiльностi суспiльства, забезпечення яких дозволяi зберегти соцiальну систему в рамках сформованих норм i цiннiсних ориентаций, уникнути соцiальних конф. i потрясiнь:1.задоволення основних бiологiчних i психологiчних потреб значноi частини членiв давнього суспiльства;2.ефективна дiяльнiсть органiв соцiального контролю, що виховують iндивiдiв вiдповiдно до пануючими в даному суспiльствi нормами.3.збiг iндивiдуальних мотивацiй iз суспiльними установками, у зв'язку, iз чим iндивiди виконують запропонованi iм суспiльством функцii й завдання.

Р. Парсонс (концепцiя структурного функцiоналiзму).Концепцiя стабiльностi соцiальноi системи, умови ii виживання. Модель эквiлiбрiуму (балансу) тАУ кожне суспiльство тАУ це стабiльна система, iнтегрувальна системою, якщо кожна пiдсистема виконуi функцii. Щоб уникнути конфлiкту, пiдсистема суспiльства повинна виконувати функцii:1) Економiка тАУ функцiя адаптацii. 2) Полiтика - функцiя цiлеспрям.системи й мобiлiзацii для досягнення цiлей. 3) Право й культура - функцiя iнтеграцii, функцiя порядностi. 4) Родина, школа, церква - функцiя пiдтримки зразка, пiдтримки стабiльностi в суспiльствi.Напруженiсть - це тенденцiя до порушення рiвноваги й балансу обмiну мiж двома або бiльше компонентами системи.

12.Загальна теорiя конфлiктiв.

У сферi дослiдження мiжнародних конфлiктiв iснуi велика кiлькiсть рiзноманiття теорiй. В основному вони полягали у розробцi певних конструкцiй iнтерпретацii, теорiй, розвитку феномену конфлiктiв, а також його соцiально-психологiчному аналiзу.

ПiдТСрунтям формування теорii конфлiкту i досягнення у сферi теоретичних дослiджень проблем конфлiктiв-вiд визначення понять тАЬконфлiкттАЭ i тАЬсуб'iкт конфлiктутАЭ до моделi механiзму попередження подальшого розвитку цього явища. В зах.соцiальнiй думцi з`явилась нова методологiя дослiдження конфлiкту, яка полягала у виробленнi соц.-псих. опису конфлiкту. В майбутньому це дозволило детальнiше та ретельнiше дослiдити кожен фрагмент та складову конфлiкту як феномену та сформувати його в подальшiй розробцi за допомогою ще попереднiх теорiй. Пiд час формування теорiй конфлiкту також був етап коли конфлiкт описувався та формувався у загальну систему понять, якi мали пiд мiж собою закономiрний зв`язок, а також опису конфлiктних явищ. А вже з усього цього мiг бути вироблений механiзм виникнення конфлiкту та переходу його в iншi форми. Вироблення певноi бiль-менш iдиноi системи теоретичних дослiджень в конфлiктологii i доволi складним процесом. Вiн передбачаi за собою еволюцiю усiх теоретичних надбань в цiй галузi, особливо у захiднiй науцi. Передумови становлення якоiсь певноi загальноi теорii конфлiкту мають мати тiсну взаiмодiю здобутих знать, а також iх рiзноманiтнiсть. Ще також все багатоманiття теорiй конфлiкту формуiться за допомогою соцiально-психологiчних дослiджень у сферi колективноi й iндивiдуальноi поведiнки.

Але що ж формування якихось спiльних тенденцiй, то тут спостерiгаiться 2 процеси, що далеко не i спiльними, це, по-перше, те, що деякi теорii конфлiкту нацiленi на пояснення певних мiжгрупових конфлiктiв, а iншi нацiленi на бiльш вищий рiвень; по - друге, тут спостерiгаiться, з одного боку, ще такий процес як формування теорiй конкретних видiв конфлiкту (наприклад полiтичного конфлiкту), а з iншого боку загальна теорiя конфлiкту все ж таки формуiться (А. Тоффлер, Л. Пондi, У. Мастенбрук). Що ж до загальноi спiльноi особливостi всiх теорiй конфлiкту, то всi вони iснують у тiснiй взаiмодii одна з одною.

Загальна теорiя конфлiкту (унiверсальна концепцiя). Кеннет Боулдинг уважав, що навiть нежива природа маi конфлiкти. Основними положеннями його теорii i: конфлiкт невiддiльний вiд громадського життя, у природi людини лежить прагнення в постiйнiй боротьбi iз собi подiбними. Конфлiкт можна переборювати або обмежувати. Всi конфлiкти мають загальнi зразки розвитку. Ключовим поняттям конфлiкту i конкуренцiя.

13.Теологiчнi концепцii мiжнародних конфлiктiв.

Якщо подивитися на питання про свiт без воiн з погляду християнськоi церкви, то тут можна бачити деяку подвiйнiсть. З одного боку, основна заповiдь "Не убий" повiдомляла найважчим грiхом позбавлення людини життя. Церква припиняла мiжусобнi вiйни перiоду середньовiччя. Християнство було iнiцiатором установлення так званого Миру Божого- днiв, коли припинялися мiжусобицi. Порушення Миру Божого карало штрафами, що доходили до конфiскацii майна, вiдлученням вiд церкви й навiть тiлесних покарань. Пiд охорону Миру Божого в першу чергу попадали церкви, монастирi, капели, мандрiвники, жiнки, а також предмети, необхiднi для землеробства. У теж час проповiдь загального миру не заважала християнськiй церквi освячувати численнi завойовницькi вiйни, хрестовi походи проти "невiрних", придушення селянських рухiв. Таким чином, критика вiйни в той час обмежувалася етичними поданнями християнського вiровчення, а iдеалом загального миру залишався мир серед християнських народiв РДвропи. Основними положеннями Августина стосовно вiйни i наступнi: -вiйна виникаi внаслiдок грiхiв i порокiв; -вiйна i засобом вирiшення земних завдань, справ;

-несправедлива перемога примножуi нещастя, у тоi годину як справедливий перемога - дарунок Божий i благо; -справ. i подоланням порокiв суспiльного буття; -вiйна, таким чином, сприяi тАЬочищеннютАЭ людськоi iсторii. Фома з Аквiна в другiй частинi тАЬСуми теологiiтАЭ розглядаi три головнi передумови вiйни:

-вiйну маi оголошувати керiвництво держави;

-для оголошення вiйни винна iснувати справедлива причина (iusta causa);

-метою вiйни винний бути справедливий намiр (recta intentio).

14.Теорiя структурного насильства Й. Галтунга.

Й. Галтунг уважаi, що основною причиною соцiальних конфлiктiв i насильство, що проявляiться соц.сист.- культурне, структурне й пряме (особисте). При цьому культурне насильство створюi умови для прояву структурного, а структурне насильство- для прямого. Пряме насильство виражаiться в дiях осн.потреб людини- у виживаннi, благополуччi, iдентичностi й волi. Насильство-це вбивства, тiлеснi ушкодження, блокада, санкцii, убогiсть, нав'язування стандартiв iншоi культури, репресii, незаконнi репресii, затримки, вигнання, i все це i шкодою основним людським потребам або життю. Структурне насильство-це система експлуатацii - одержання ВлвищестоящимиВ» значно бiльшого блага в порiвняннi з ВлнижчестоящимиВ», включаi смерть вiд голоду й хвороб, манiпуляцiю свiдомiстю громадян, обмеження iнформацii, соцiальну несправедливiсть у розподiлi ресурсiв, забруднення навколишнього середовища. Структурне насильство вiдрiзняiться вiд прямого тим, що дii побiчно, через суспiльнi iнститути i не усвiдомлюiться iндивiдами й соц.групами. Структурне насильство статичне й стабiльне.

Культурне насильство включаi Влтi аспекти культури, символiчноi сфери нашого iснування, представленою релiгiiю й iдеологiiю, мовою й мистецтвом, емпiричною й формальною наукою (логiкою й математикою), якi можуть використовуватися для виправдання й легiтимiзацii прямого й структурного насильстваВ». Найбiльш ефективним способом рiшення структурних конфлiктiв, на його думку, i регулярна змiна мережi взаiмодiй у соцiальнiй структурi.Звiдси вчений робить висновок, що вiйськовий конфлiкт i мiжнародний конфлiкт - це щось бiльше, нiж просто пряме насильство. Конфлiкти обумовленi серйозними структурними змiнами, якi i в наявностi у воюючих сторiн. Щоб зупинити вiйну, на його думку, необхiдно докорiнно трансформувати внутрiшнi структури ворогуючих сторiн, а не просто внести змiни в iхнi взаiмини. Галтунг уважаi, що сторони, що ворогували, можуть досягати "негативного миру" або "позитивного миру". Нег. мир-це ситуацiя, коли сторони припиняють воювати, що, однак, не виключаi повторення конфлiкту в майбутньому або його прояву в новому.

15.Теорiя тАЮсправедливоi вiйнитАЭ.

Набiр умов, при яких ведення вiйни i морально виправданим (jus ad bellum); а також етичнi правила ведення вiйни (jus in bello). Умови справедливоi вiйни: ii причини повиннi бути справедливими (нап.самозахист при нападi або при погрозi неминучого нападу), влади, що прибiгають до вiйни, точно знають, що вичерпано всi мирнi альтернативи, i що iснують розумнi надii на успiх вiйни. Двi найважливiших умови для ведення справедливоi вiйни укладаються в тому, що застосування чинностi повинне бути ВлпропорцiйнимВ» тiй справедливiй причинi, по якiй розп.вiйна (у тому розумiннi, що зло, породжене вiйною, не повинне перевищувати благо, що представляiться справедливою причиною), i що варто проводити розходження мiж вiйськовими й невинними, якi не повиннi бути вбитi. Поняття справедливоi вiйни було розроблено в ранньохристиянськiй церквi; в 4 ст. над ним мiркував св. Августин; в 17 в. його роздiляв Гуго Гроций. У наступний час iнтерес до цiii концепцii зменшувався. Вiн знову зрiс в 20 в. у зв'язку з розвитком ядерноi зброi (використання якого, вiдповiдно до деяких дослiдникiв, могло б порушити умови пропорцiйностi й диференцiацii), а також у зв'язку з появою Влгуманiтарних втручаньВ», спрямованих на те, щоб покласти кiнець геноциду й iншим злочинам, чиненим у границях окремоi держави. конецформыначалоформыПротягом рокiв найпоширенiша версiя цiii теорii була звернена на ситуацii, у яких двi д-ви загрожували од-од. вiйною. Спочатку теорiя являла собою конструкцiю "держава-проти-держави". Ця теорiя також пiдроздiляiться на двi частини, одна йз яких маi справу зi справедливiстю вiйни (jus ad bellum), iнша тАУ зi справедливiстю в ходi вiйни (jus in bello), тобто зi справедливiстю вступу у вiйну й зi справедливiстю веденн

Вместе с этим смотрят:

"Стена безопасности" между Израилем и Палестиной

"Хезболла" как инструмент ИРИ в эскалации арабо-израильского конфликта

"Холодная война": идеологические и геополитические факторы ее возникновения

"Этап реформ" в Саудовской Аравии

Globalization and Hospitality Industry