Передумови, рушiйнi сили та перспективи еволюцii росiйсько-грузинського конфлiкту у Пiвденнiй Осетii

Мiнiстерство освiти i науки Украiни

Державний вищий навчальний заклад

ВлУжгородський нацiональний унiверситетВ»

Факультет суспiльних наук

Кафедра Полiтологii

Курсова робота

Передумови, рушiйнi сили та перспективи еволюцii росiйсько-грузинського конфлiкту у Пiвденнiй Осетii

Виконала:

Студентка 2 курсу

Денного вiддiлення

Мотико Алiна Василiвна

Науковий керiвник:

доц. Лендьiл М. О.

Ужгород тАУ 2009

Змiст

Вступ

Роздiл 1. РЖсторичнi витоки та сучаснi причини виникнення росiйсько-грузинського конфлiкту 2008 року

Роздiл 2. Рушiйнi сили полiтичного конфлiкту мiж Росiiю та Грузiiю

Роздiл 3. Наслiдки росiйсько-грузинськоi вiйни для мiжнародноi полiтики та украiнсько-грузинських вiдносин

Висновки

Список використаноi лiтератури

Вступ

Актуальнiсть теми даноi курсовоi роботи визначаiться тим, що Росiя i Грузiя i важливими партнерами Украiни. Грузiя також i важливим украiнським партнером по мiжнароднiй органiзацii ГУАМ. РЖ Украiна, i Грузiя, i Росiя i членами програми НАТО ВлПартнерства заради мируВ». РЖ саме тому те, що вiдбуваiться в Грузii, важливо для нашоi держави. Не менш важливим i ще один аспект, який стосуiться загальноi ситуацii в Украiнi тАУ саме цi подii на Кавказi загострили питання про безпеку. Для Украiни важливе багаторазове посилення безпеки, сьогоднi тАУ це спiвпраця з НАТО та членство в цьому Альянсi.

Украiнсько-грузинськi мiждержавнi вiдносини на сучасному етапi формувалися на тлi складних трансформацiйних процесiв. Для украiнсько-грузинських вiдносин i характерною висока динамiка полiтичних контактiв. Регулярно проводяться зустрiчi представникiв керiвництва двох держав у рамках мiжнародних форумiв. Схожими i бiльшiсть ключових напрямкiв зовнiшньоi полiтики Украiни i Грузii: iвропейська та iвроатлантична iнтеграцiя, всебiчний розвиток регiонального спiвробiтництва, тощо. Спiльнiсть цiлей i прiоритетiв визначають тiсна взаiмодiя Украiни i Грузii на мiжнароднiй аренi, зокрема, у рамках Органiзацii ОбтАЩiднаних Нацiй (ООН), Органiзацii з питань безпеки та спiвробiтництва (ОБСРД), Ради РДвропи й iнших мiжнародних органiзацiй i форумiв.

РЖсторичне минуле, полiтичнi реалii сьогодення та взаiмнi економiчнi iнтереси двох краiн створили атмосферу дружби i взаiморозумiння, у якiй ось уже тринадцять рокiв з часу встановлення дипломатичних вiдносин розвиваються вiдносини мiж Украiною та Грузiiю.

Але ситуацiя вкрай ускладнилися пiсля подiй 8 серпня 2008 року, сумнозвiсноi дати початку росiйсько-грузинського конфлiкту. Украiна опинилася на перехрестi iнтересiв краiн Заходу (краiни РДвропейського союзу, США) i сходу (Росiя), тому проблемнiсть ситуацii в мiжнародних вiдносинах не можливо обiйти увагою, тому що звтАЩязки як i з Росiiю, так i з Грузiiю дуже важливi для зовнiшньоi полiтики Украiни.

Джерельною, зокрема факторiальною базою нашого дослiдження виступають оприлюдненi в наукових виданнях та популярних засобах масовоi iнформацii точки зору рiзних науковцiв, експертiв та полiтикiв стосовно причин i наслiдкiв росiйсько-грузинського конфлiкту. Це, вiдбулося, насамперед, у рамках експертноi дискусii у Нацiональному iнститутi стратегiчних дослiджень на тему: ВлРосiйсько-грузинський конфлiкт: причина та наслiдки для iвропейськоi безпекиВ» [23]. Основним питанням, яке розглянули учасники дискусii: аналiтики, експерти-полiтологи, соцiологи, громадськi дiячi тАУ стала участь Украiни у загальносвiтових геополiтичних процесах та майбутнi нашоi держави як учасника й творця iвропейськоi системи безпеки. РЖнтерес також представляють для ряд статей полiтикiв i журналiстiв, в яких робиться спроба проаналiзувати проблемнiсть ситуацii та знайти обтАЩiктивне рiшення щодо вiдношення до цього конфлiкту Украiни. Це такi статтi у газети ВлДзеркало тижняВ», як ВлЯкщо завтра вiйна?В» Сергiя Рахманна [21], iнтервтАЩю з колишнiм спiкером Грузii Нiно Бурджанадзе [16], ВлГрузинськi мотиви на азербайджанський ладВ» Олексiя Коваля [10], а також публiкацii у журналi Вiче ВлВитоки грузино-абхазького конфлiктуВ» [3] та iншi, в яких робляться спроби обтАЩiктивно оцiнити ситуацiю, не зважаючи на складнiсть та неоднозначнiсть фактiв.

Метою даноi курсовоi роботи i визначення сутностi, причин, рушiйних сил та наслiдкiв росiйсько-грузинського конфлiкту в контекстi iх значення для зовнiшньоi полiтики Украiни.

Для досягнення визначеноi мети, ми поставили перед собою наступнi завдання:

В· На основi аналiзу рiзних точок зору оприлюднених в iнформацiйному потоцi спробувати визначити причини виникнення росiйсько-грузинського конфлiкту;

В· проаналiзувати рiзнi погляди стосовно означених подiй та зробити висновок про рушiйнi сили росiйсько-грузинського конфлiкту;

В· визначити наслiдки та тенденцii розвитку росiйсько-грузинського конфлiкту у майбутньому, зокрема iх вплив на зовнiшню полiтику Украiни та мiжнароднi свiтовi стосунки.

ОбтАЩiктом дослiдження курсовоi роботи i сукупнiсть полiтичних процесiв, якi зумовили виникнення, вплинули на розвиток та рушiйнi сили росiйсько-грузинського конфлiкту.

Предметом дослiдження i причини, рушiйнi сили та наслiдки росiйсько-грузинського конфлiкту.

В процесi написання даноi курсовоi роботи використано сукупнiсть загальнонаукових методiв: метод аналiзу фактiв та статей, метод порiвняння, а також мiждисциплiнарного пiдходу з використанням даних iсторii, полiтологii, краiнознавства та iнших дисциплiн.

Курсова робота складаiться зi вступу, трьох роздiлiв, висновкiв, списку використаних джерел та лiтератури. В першому роздiлi роботи ВлРЖсторичнi витоки та сучаснi причини виникнення росiйсько-грузинського конфлiкту 2008 рокуВ» розглядаiться полiтичне тло теми нашого дослiдження i робиться спроба визначити причини цього конфлiкту. В другому роздiлi ВлРушiйнi сили полiтичного конфлiкту мiж Росiiю та ГрузiiюВ» подаiться розгорнута характеристика полiтичних подiй на основi даних та фактiв представлених аналiтичними службами рiзних краiн. В третьому роздiлi ВлНаслiдки росiйсько-грузинськоi вiйни для мiжнародноi полiтики та украiнсько-грузинських вiдносинВ» аналiзуються наслiдки росiйсько-грузинськоi вiйни для свiтовоi спiльноти, та тенденцii визначення зовнiшньоi полiтики Украiнi в свiтi цих подiй.

Роздiл 1. РЖсторичнi витоки та сучаснi причини виникнення росiйсько-грузинського конфлiкту 2008 року

Будь-який полiтичний конфлiкт мiж державами нiколи не виникаi сам по собi, а завжди маi iсторичнi коренi. Ось i в даному випадку, для того, що зрозумiти i визначити причини росiйсько-грузинського конфлiкту, нам необхiдно звернутися до iсторii грузино-абхазьких вiдносин.

Абхазiя, як i iншi регiони краiни (РЖмеретiя, Гурiя, Аджарiя), була провiнцiiю Грузii. У феодальнiй Грузii цi провiнцii були князiвствами або дрiбними царствами. У 1921 тАУ 1931 роках Абхазiя мала статус союзноi республiки, що об'iднувалася з Грузiiю на основi особливого союзного договору. У лютому 1931-го ii статус знизили до рiвня автономноi республiки в складi Грузii. Це продиктовано поглядами Сталiна, згiдно з котрими абхазцi, як ВлпримiтивнийВ» народ, мали розчинитися в середовищi ВлкультурногоВ» грузинського народу. Протягом XX столiття Грузiя стосовно абхазцiв проводила не найсприятливiшу полiтику. У перiод перебудови за одним iз проектiв автономiям пропонувалося надати такi само права, що й союзним республiкам. Абхазький нацiональний рух активно пiдтримав цю iдею. У листi-зверненнi 1988 року було висунуто вимогу Влповернення Абхазii статусу Радянськоi Соцiалiстичноi республiки, який вона мала в першi роки (1921 тАУ 1931) Радянськоi владиВ» [3, с. 40].

Напруженiсть мiж грузинами i абхазами з'явилася в кiнцi 1980-х рокiв, що було викликане закликами грузинських нацiоналiстичних угрупувань до незалежностi вiд СРСР. Абхазьке керiвництво, навпаки, хотiло б залишитися у складi СРСР, особливо пiсля того, як в 1989 роцi в Тбiлiсi пройшли масовi демонстрацii, в ходi яких, зокрема, звучали вимоги лiквiдацii абхазькоi автономii. Побоюючись новоi хвилi ВлгрузинiзацiiВ», абхазькi властi розглядали для себе вiддiлення вiд Грузii як кращий варiант. При цьому слiд зазначити, що на той перiод абхази складали нацiональну меншiсть в республiцi.

Одночасно з розпадом СРСР полiтичнi конфлiкти в Грузii перейшли у фазу вiдкритого озброiного протистояння як мiж Грузiiю i автономiями (Абхазiя, Пiвденна Осетiя), так i усерединi Грузii як такий. 21 лютого 1992 року правляча Вiйськова порада Грузii оголосила про вiдмiну радянськоi конституцii i вiдновлення конституцii Грузинськоi демократичноi республiки 1921 року.

Повернувшись до Грузii в березнi 1992 року, Шеварднадзе очолив тимчасовий парламент тАУ Державну Раду. Держрада контролювала велику частину територii Грузii, за винятком Пiвденноi Осетii, Аджарii i Абхазii. Одночасно продовжувалася громадянська вiйна в Мiнгрелii, на батькiвщинi Гамсахурдiа, де вiрнi йому сили утримували мiсто Зугдiдi.

Абхазьке керiвництво сприйняло вiдмiну радянськоi конституцii Грузii як фактичну вiдмiну автономного статусу Абхазii, i 23 липня 1992 року Верховна Рада республiки (при бойкотi сесii з боку депутатiв-грузин) вiдновила дiю Конституцii Абхазькоi Радянськоi республiки 1925 рокiв, згiдно якоi Абхазiя i суверенною державою (це вирiшення Верховноi Ради Абхазii не було визнане на мiжнародному рiвнi). Верховна рада роздiлилася на двi частини тАУ абхазьку i грузинську [5].

До жовтня 1992 року, отримавши поповнення i велику кiлькiсть сучасного озброiння, абхази взялися до наступальних дiй. Першим було вiдбито мiсто Гагри, в боях за який велику роль зiграв так званий Влабхазький батальйонВ» пiд командуванням Шамiля Басаiва.

При цьому в зонi конфлiкту, на територii, контрольованiй абхазькими i грузинськими силами, виявилося декiлька частин росiйських Озброiних Сил, що знаходилися тут ще з радянських часiв. Вони офiцiйно зберiгали нейтральний статус, займаючись охороною майна Мiнiстерства оборони РФ i забезпеченням безпеки гуманiтарних операцiй. В той же час росiйськi вiйськовослужбовцi виконували i розвiдувальнi операцii на користь абхазiв.

Нейтральний статус росiйських вiйськовослужбовцiв не заважав грузинським озброiним загонам пiддавати iх обстрiлу, викликаючи у вiдповiдь вогонь. Цi провокацii частенько наводили до жертв серед мирного населення.

Ситуацiя на абхазькому фронтi з осенi 1992 роки до лiта 1993 роки залишалася незмiнною, поки в липнi абхазькi сили не почали настання на Сухумi, узявши його в кiльце i пiддаючи артилерiйському обстрiлу. Сам Шеварднадзе, що узяв на себе керiвництво обороною, виявився в пастцi. 20 - 28 вересня 1993 року розгорiлася битва, що увiйшла до iсторii конфлiкту як ВлБитва за СухумiВ». Абхази порушили перемир'я i вiдновили настання. Для посилення свого угрупування грузини спробували перекидати вiйська в Сухумi на цивiльних лiтаках. Абхази, розвернувши справжнi полювання на цивiльну авiацiю, зумiли збити декiлька лiтакiв, що заходили на посадку в аеропорту Сухумi. 28 вересня Сухумi був узятий абхазами, причому Шеварднадзе був вивезений з мiста на росiйському катерi, а потiм був вимушений рятуватися втечею на лiтаку з пораненими [5].

До 4 жовтня 1993 року абхазькими озброiними формуваннями була звiльнена вся територiя республiки. Стрiмкий розвиток подiй викликав поголовну втечу грузинського населення тАУ декiлька сотень тисяч грузин покинули своi будинки i пiшли самостiйно через гiрськi перевали або були вивезенi до Грузii по морю. Лише невелика iх частина через декiлька рокiв змогла повернутися додому. По iснуючих оцiнках, в ходi втечi загинуло до 10 тисяч мирних жителiв.

В умовах повного розвалу озброiних сил i кризи в економiцi Шеварднадзе заявив про згоду вступити до СНД, взамiн попросивши вiйськовоi допомоги в Росii, Вiрменii i Азербайджану. Це переламало хiд подiй. Росiя ВлрекомендувалаВ» абхазам зупинити наступ, i грузинськi сили змогли концентруватися на придушеннi заколоту в Захiднiй Грузii.

Озброiний конфлiкт з грузинською армiiю в 1992 тАУ 1993 роках, за офiцiйними даними, понiс життя 17 тисяч чоловiк, у тому числi 4 тисяч абхазiв. Бiльше 270 тисяч грузин були вимушенi бiгти з Абхазii (за даними ООН на листопад 2004 року, в Грузii i за ii межами було офiцiйно зареiстровано 280 тис. бiженцiв з Абхазii). Втрати абхазькоi економiки склали 10,7 млрд. доларiв.

Неврегульованiсть стосункiв мiж Абхазiiю i Грузiiю, наявнiсть багатотисячних груп грузинських бiженцiв i постiйним джерелом напруженостi на Кавказi, засобом тиску на керiвництво Грузii.

Протягом п'яти рокiв пiсля закiнчення конфлiкту Абхазiя iснувала в умовах фактичноi блокади з боку як Грузii, так i Росii. Потiм, проте, Росiя почала поступово вiдновлювати трансграничнi господарськi i транспортнi зв'язки з Абхазiiю. Росiйськi властi стверджують, що всi контакти мiж Росiiю i Абхазiiю здiйснюються на недержавному рiвнi. Грузинське керiвництво вважаi дii, що робляться з боку Росii, потуранням сепаратистському режиму.

Ситуацiя в Абхазii знову почала загострюватися з 2001 року. Грузiю не влаштовувала присутнiсть росiйських вiйськ у регiонi, вона вбачала в цьому додатковий чинник нестабiльностi. У вереснi 2006 року стала вiдомою iнформацiя про можливе застосування Грузiiю Влсилового варiанта розв'язання абхазькоi проблемиВ». В Абхазii оголосили часткову мобiлiзацiю, мiсцеве телебачення повiдомило про початок бойових дiй. Тодi ж у районi Кодорськоi долини, що контролюiться грузинською стороною, сталися сутички, пiсля чого в Кодори ввiйшли регулярнi вiйська Грузii. Це було порушенням Московськоi угоди 1994 року. ООН виступило проти iхньоi присутностi, бо це посилювало нестабiльнiсть у регiонi. В свою чергу Абхазiя вiдмовилася вiд будь-яких переговорiв iз врегулювання, вимагаючи безумовного виведення грузинських збройних формувань Кодорська долина тАУ iдина частина Абхазii, яку контролюi Грузiя [5].

Нинi в Абхазii розташованi росiйськi миротворцi та спостерiгачi ООН. Грузинська влада вважаi, що Абхазiя де-факто окупована Росiiю пiд прапором ООН. Президент Михайло Саакашвiлi негативно оцiнюi присутнiсть миротворчих сил Росii в зонi грузино-абхазького конфлiкту. На його думку, Влв минулому Росiя занадто часто збiльшувала нестабiльнiсть у регiонi i п ВлмиротворцiВ» лише намагаються втримати шматки староi iмперiiВ». Грузинське керiвництво вiдкрито заявляi, що не зацiкавлене в збереженнi статус-кво в зонi грузино-абхазького й грузино-осетинського конфлiктiв i в участi Роси у процесi iх урегулювання ВлМи повнiстю виключаiмо участь Роси в процесi врегулювання, а також розмову з нею як iз посередником В ООН Росiя вже не згадуiться як посередник i миротворець, ми робимо все, щоб вона була визнана дестабiлiзуючою силоюВ», тАУ наголосив голова комiтету парламенту Грузii з оборони i безпеки [11].

Слiд зазначити, що всупереч усталенiй практицi ООН, вiд самого початку припустилося стратегiчноi помилки замiсть уведення багато нацiональних сил у регiонi було збережено мононацiональний контингент сусiдньоi держави, чиi колонiальнi iнтереси простягаються далеко на Пiвденний Кавказ. Тим самим ООН мимоволi надала окупацii Росiiю частини Грузii квазiюридичноi сили, вважають у Тбiлiсi. Адже в Абхазii дуже сильнi проросiйськi настроi, якi Москва пiдтримуi всiма можливими способами Тож урегулювання грузино-абхазького етнополiтичного конфлiкту тепер видаiться проблематичним. Позицiя Абхазii вiдзначаiться крайнiм радикалiзмом, бiльшiсть и населення не вiрить у можливiсть проведення паритетних переговорiв. Це, у свою чергу, зумовлене передусiм жорсткою позицiiю грузинськоi влади (включення Абхазii до складу Грузи) Тим часом абхазцi навiдрiз вiдмовляються залишатися в складi Грузii. Для абхазькоi елiти етнополiтичний конфлiкт воiнного характеру став засобом здобуття незалежностi вiд Грузii та побудови власноi держави. Однак вiдокремлення Абхази суперечитиме територiальнiй цiлiсностi Грузii.

Нинiшня грузинська влада бачить кiлька варiантiв виходу з цього етнополiтичного конфлiкту. Зокрема, домогтися виведення росiйських миротворцiв iз зони безпеки й замiнити iх на миротворчi сили НАТО, а вже потiм починати переговори. Усi варiанти врегулювання концентруються навколо обов'язкового етапу тАУ нейтралiзацii впливу Роси та ii вiйськ в Абхазii [10, с. 7].

Росiя завжди брала участь у грузино-абхазькому конфлiктi на боцi Абхазii. З 1995 року абхазький парламент звернувся з пропозицiiю про входження Абхазii до складу Росiйськоi Федерацii. Росiя надала всiм охочим абхазцям росiйське громадянство, й бiльшiсть iз них на початку 2000-х рокiв його отримала. Це дало пiдставу Абхазii з 2001 року домагатися входження до СНД та об'iднання з Росiiю на правах незалежноi асоцiйованоi держави. Грошовою одиницею в Абхазii i росiйський рубель, з 2005 року дiють внутрiшнi паспорти. Незалежнiсть Абхазii не визнаiться, анi Грузiiю, анi iншими державами. Однак Тбiлiсi не контролюi бiльшу частину Абхазii. Через намiр Грузи вступити до НАТО Росiя розпочала на неi тиск [3, с. 42].

Експерти та провiднi аналiтики, такi як Чарльз Кiнг тАУ професор Джорджтаунського унiверситету, автор багатьох книжок, зокрема ВлНароди за кордоном: дiаспора та мiжнароднi вiдносини в колишньому СРСРВ» i ВлЧорне Море. РЖсторiяВ», Андрiй Циганков тАУ професор Унiверситету Сан-Франциско, Сванте Корнелл тАУ директор дослiджень РЖнституту Середньоi Азii тАУ Кавказу, професор Унiверситету Джонса Хопкiнса, визначають ряд полiтичних причин, якi зумовили росiйсько-грузинськiй конфлiкт [20].

Одною iз перших причин конфлiкту аналiтики вважають розпад СРСР i повтАЩязаному з цим змiцненням полiтичних амбiцiй етнократичних елiт у колишнiх радянських республiках. Сьогоднi значною мiрою в результатi цих чинникiв колишнi республiки функцiонують як слабкi неефективнi держави, виживаючи на образi зовнiшнього ворога, захiдноi допомоги та за рахунок вiдкритостi росiйськоi економiки, в якiй головним чином нелегально зайнята значна частина працездатного населення нових держав. Грузiя тАУ надзвичайний випадок дii усiх вiдзначених чинникiв. Наслiдки згубного бажання Звiада Гамсахурдiя створити ВлГрузiю для грузинiвВ» нiчому не навчили грузинiв, якi продовжують пiдтримувати намiри уряду Саакашвiлi будь-якою цiною вирiшити питання територiальноi цiлiсностi. Образ внутрiшнього ворога змiцнюiться образом ворога зовнiшнього тАУ Росii, що начебто прагне позбавити Грузiю незалежностi. РЖ це при тому, що Грузiя та Молдова найбiльше залежать вiд Росii в питаннях економiчного виживання й енергопостачання. Нарештi, захiднi держави, прагнучи змiцнити свою вiйськово-стратегiчну й енергетичну присутнiсть у регiонi, продовжують пiдтримувати войовничий етнократичний режим, таким чином сприяючи подальшiй дестабiлiзацii. Будь-яка пiдтримка Заходу iнтерпретуiться Тбiлiсi як iндульгенцiя на продовження небезпечного курсу на конфронтацiю з Росiiю. Сьогоднi ситуацiя ускладнюiться й тим, що Росiя бiльше не готова здавати своi позицii у свiтi та на Кавказi зокрема. Кремль наполягаi на своiх iнтересах у регiонi та демонструi зростаючу готовнiсть захищати цi iнтереси будь-що. Попри тиск iз боку Грузii та Держдепартаменту США, що недавно вгледiв в арештах росiйських громадян звтАЩязок iз небажанням Росii вивести своiх миротворцiв iз територiй Пiвденноi Осетii й Абхазii, Кремль продовжуi ВлупиратисяВ» та надавати всiляку пiдтримку самопроголошеним державам [20].

Другою причиною конфлiкту мiж Росiiю та Грузiiю визнано зближення Грузii з НАТО, хоч це i не становило безпосередньоi воiнноi загрози для Росii, але само собою обiцяло загострення росiйських вiдносин iз Заходом i Грузiiю. Реальнiсть така, що сьогоднi росiйсько-захiднi та насамперед росiйсько-американськi вiдносини в регiонi наближаються до стану холодноi вiйни. США насаджують проамериканськi режими, купують лояльнiсть правлячих елiт, виштовхують Росiю з давно освоiних енергетичних маршрутiв, зважаючи лише на своi iнтереси i, як i ранiше, наполягаючи на необхiдностi для Кремля бути ВлкориснимВ» Вашингтону.

Позицiя США не сприяла змiцненню вiдносин мiж Росiiю та Грузiiю. Прагнення Вашингтона закрiпитися на Кавказi, попри традицiйно сильну присутнiсть Росii в цьому регiонi, викликало в Москвi дедалi бiльше роздратування. У цiii кризи в свiтi цього питання завжди був потенцiал до ускладнення. Президент Грузii постiйно заявляв, що конфлiкти в Абхазii та Пiвденнiй Осетii тАУ насправдi конфлiкти мiж Тбiлiсi й Москвою, а не мiж Тбiлiсi й Сухумi з Цхiнвалi. З погляду Москви, Грузiя i однозначно прозахiдною краiною, до свого пiвденного флангу Росiя особливо чутлива, зважаючи на ii проблеми на Пiвнiчному Кавказi [22].

Але iснуi ще одна думка, виникнення серпневого конфлiкту тАУ дii Росii у Абхазii. Миротворчi сили з боку Росii, були скорiше постiйними пiдбурювачами конфлiкту. Росiйських миротворцiв неодноразово ловили на перевезеннi зброi для пiвденно-осетинських вiйськових формувань. Майже все керiвництво цього бунтiвного регiону складалося фактично зi штатних спiвробiтникiв спецслужб Росii, якi ранiше не мали жодного стосунку до цього регiону i метою яких було все що завгодно, тiльки не стабiлiзацiя ситуацii. В умовах постiйного пiдтримування нестабiльностi з боку Росii, коли в Пiвденнiй Осетii майже не було можливостей для працевлаштування та заробiтку, надання росiйською владою соцiальноi допомоги лише особам, котрi прийняли росiйське громадянство, було кроком, вiдверто спрямованим на анексiю цiii територii Грузii. РЖ це все на тлi постiйних обстрiлiв сiл тАУ як iз грузинського, так i з пiвденно-осетинського боку. Суттiвим чинником було також небажання захiдних краiн втручатись у проблеми вибухонебезпечного регiону [29].

Отже, якщо спробувати обтАЩiктивно пiдвести пiдсумок i визначити причини виникнення росiйсько-грузинського конфлiкту, то можна назвати кiлька причин.

По-перше, що це була спланована полiтична гра декiлькох ключових гравцiв тАУ Росii, США та самого Саакашвiлi, але на жаль, у якiй про долю i життя простих людей нiхто навiть не замислювався.

По-друге, Саакашвiлi, безперечно, бажав повернути контроль над владою у Цхiнвалi. В свою чергу головною метою Росii було й залишаiться недопущення вступу Грузii в НАТО та появи нових гравцiв у регiонi, який забезпечуi транзит каспiйськоi нафти на свiтовi ринки.

Для США ж з свого боку важливим i, навпаки, сприяння вступовi Грузii в НАТО та забезпечення легiтимiзацii своii присутностi на Кавказi. Захiднi експерти вважають причиною вiйськових дiй Росii скерування не лише на вирiшення проблеми статус-кво у Пiвденнiй Осетii. Москва хоче повалити прозахiдний уряд Грузii. Кремлiвським босам не подобаiться хода демократii на кордонах Росii i розширення РДС та НАТО. Руйнуючи Грузiю, Росiя демонструi, що тiснi вiдносини з Вашингтоном i Заходом не приносять дивiдендiв.

З сторони Росii думки сходяться в тому, що основною причиною виникнення росiйсько-грузинського конфлiкту i бажання США поширити свiй вплив на а сусiднi з Росiiю краiни, i насамперед послабити вплив росiйських полiтичних сил на Кавказi.

Що стосуiться думки Украiни в даному питання, то насамперед, треба наголосити, що питання щодо Грузii дуже серйозне, багатогранне, i до нього не можна ставитися однозначно. Украiна не повинна займати односторонню позицiю в росiйсько-грузинському конфлiктi i пiдтримувати тiльки Грузiю. Це маi значення в тому свiтлi, що якщо в росiйсько-захiдних вiдносинах не вiдбудуться кардинальнi змiни, то Украiна, як проiлюструвала росiйсько-грузинська вiйна, i надалi балансуватиме на межi вiйськовоi конфронтацii мiж двома ядерними державами.

Взагалi, на нашу думку, будь-який не вирiшений конфлiкт мiж державами, такий як грузино-абхазький, може будь коли вибухнути, i стати лише розмiнною монетою у свiтовiй полiтицi великих держав. РЖ як це сталося в даному випадку, Росiя, США i Грузiя, вiдстоюючи полiтичнi та економiчнi iнтереси, не ставили у розрахунок людське життя.

Для розумiння того, що ж насправдi сталося на Кавказi, треба звернутися до поняття природи конфлiктiв. Природа конфлiктiв залишилася незмiнною, ми можемо говорити про змiну форми конфлiкту, що i результатом обтАЩiктивних змiн: технологiчна революцiя запровадила новi засоби ведення вiйни, що зменшуi безпосередню участь солдата у веденнi традицiйноi вiйни, водночас НТР збiльшила вразливiсть розвинутих краiн до ВлмтАШяких загрозВ», зумовила виникнення такого нового явища як асиметричнi конфлiкти, що i вiдповiддю на значний дисбаланс силових потенцiалiв та прагненням використати його для встановлення гегемонii.

Зник iдеологiчний чинник, який протягом Влхолодноi вiйниВ» став основою для блокового протистояння. Лiквiдацiя блокового протистояння зумовила принаймнi три негативнi тенденцii для сучасноi системи мiжнародних вiдносин, що пiдвищило ii конфлiктогеннiсть [4, с. 19].

По-перше, зрiс вплив етнонацiонального чинника, перешкодою для реалiзацii якого в минулому було iдеологiчне протистояння.

По-друге, зросла кiлькiсть регiональних конфлiктiв середньоi та низькоi iнтенсивностi, якi пiд час холодноi вiйни були вiдображенням протистояння мiж двома наддержавами, вiдповiдно управлiння ними вiдносно було простим, оскiльки iснувала загроза масового знищення, що ТСрунтувався на ядерному стримуваннi.

По-третi, виникли загрозливi тенденцii у нерозповсюдженнi ядерноi зброi, про що свiдчать заяви США про намiр почати розробку ядерноi зброi малоi потужностi та використати в них замiнники уранових детонаторiв, що лiквiдуi загрозу радiацiйного забруднення. Реалiзацiя цього задуму фактично дозволить використовувати зброю на рiвнi iз звичайним озброiнням, що може мати непередбачуванi наслiдки [4, с. 20].

Реалiзацiя права народiв на самовизначення, боротьба iз транснацiональним тероризмом, демократизацiя, пропагування iдеi глобального управлiння, гуманiтарнi iнтервенцii, економiчна iнтернацiоналiзацiя, розвиток ринкових економiк тАУ якi б високi цiлi вони не ставили перед собою, завжди знайдеться група людей, яка прагне реалiзувати свiй iнтерес, розширити i укрiпити свою владу, прикриваючись цими процесами. Все перелiчене вище i лише зовнiшньою оболонкою, виявом однiii рушiйноi сили тАУ власного iнтересу. У будь-якому конфлiктi потрiбно розрiзняти iнтереси полiтичного керiвництва, iнтереси держави, iнтереси населення краiни. Те, що зараз вiдбуваiться в росiйсько-грузинському конфлiктi тАУ це велика трагедiя i для грузин, i для абхазiв, i для росiян. Саме ця теза тАУ ключ до розумiння того, що сталося на Кавказi.

Особливiсть конфлiкту на Кавказi полягаi в тому, що вперше визначення ВлвiйнаВ» було використано не у вiдносинах мiж краiнами СНД, а Влмiж Росiiю i ЗаходомВ». Вперше проблема вiйськового конфлiкту iвразiйських краiн i Заходу була сформульована i виникла в Кавказькому конфлiктi. Кавказький конфлiкт показав, що свiт дiйсно де-факто багатополярний. Кавказ став проявом реальноi напруги конкуренцii як мiнiмум трьох iмперських центрiв тАУ консолiдованого РДвросоюзу, який вперше переграв Республiканськi штати на Кавказi, Росii, як територiального РДвразiйського центру i США, якi розраховували красиво зiграти з Саакашвiлi, але програли час.

Вiд початку ситуацiя трактувалася як пiвденно-осетинсько-грузинський конфлiкт. Сьогоднi тАУ це росiйсько-грузинський конфлiкт. Але i всi пiдстави вважати, що цей конфлiкт трансформуiться в американо-росiйський, тому що американцi вже входять в зону цього конфлiкту i у фiзичну взаiмодiю з його учасниками [11].

Аналiзуючи велику кiлькiсть iнформацii, вивчаючи рiзнi думки полiтикiв та експертiв щодо цих подiй, як росiйських так захiдних, можна зробити певнi припущення про складну гру декiлькох ключових гравцiв тАУ Росii, США та самого Саакашвiлi, у якiй головною рушiйною силою, яка спричинила розвтАЩязання вiйни на Кавказi, були полiтичнi i економiчнi iнтереси цих краiн.

Звернемося до США. Досягнувши пiку своii мiцi в 90-i роки минулого столiття, американцi об'iктивно постали перед найскладнiшим завданням будь-якоi iмперii тАУ зберегти свою гегемонiю якомога довше найменш витратним чином. По сутi, Америка постала перед вибором: продовжувати експансiю, чи розпочати реорганiзацiю пiдконтрольного iм простору. Зазвичай, другий варiант означаi початок заходу будь-якоi iмперii, оскiльки знаменуi поворот переходу до стратегiчноi оборони своiх завоювань. Пiсля терактiв 11 вересня 2001 року американцi пiшли першим шляхом тАУ розширюючи сфери свого впливу шляхом Влпревентивноi оборониВ» або як ii ще називають Влвiйни з тероризмомВ». Кампанii в РЖраку i Афганiстанi ознаменували собою спробу США укрiпитись у ключових районах РДвразii.

У цьому контекстi спробу американцiв зайняти кавказький майданчик слiд невiдривно розглядати крiзь призму iх стратегiчних iнтересiв на Близькому i Середньому Сходi. Там ключова мета США тАУ РЖран, за який вона бореться з Росiiю i Китаiм. Останнi блокують будь-якi спроби силового тиску Вашингтона на РЖран, використовуючи для цього весь iнструментарiй у рамках ООН. Отримавши РЖран, США не тiльки взяли б пiд свiй контроль величезнi вуглеводневi запаси цiii краiни, а й посiли стратегiчно важливi позицii бiля ВлпiдчеревтАЩяВ» Росii, одночасно пiдсилюючи своi позицii у Центральнiй Азii. Вони також полiпшили б своi позицii у Афганiстанi, який i тиловим районом вiдносно Китаю i прохiдним коридором до Центральноi Азii, а звiдти знову ж таки в глибинку РФ. Крiм того, РЖран це 15% китайського iмпорту нафти, а, враховуючи амбiцii Китаю, який i головним реальним конкурентом США, що росте, мати такий iнструмент впливу на Пекiн бiльш нiж важливо [22].

Попри агресивнiсть, Росiя в цьому контекстi посiдаi швидше обороннi позицii. Хиткiсть позицiй федералiв у пiвнiчнокавказьких республiках природним чином обмежуi будь-якi спроби розширити сфери впливу на Кавказi. Росiя втратила контроль над Азербайджаном i Грузiiю, та й ii позицii у Вiрменii не так вже безперечнi. От чому пiдтримка сепаратистiв у Пiвденнiй Осетii i Абхазii стала важливим елементом росiйськоi зовнiшньоi полiтики. Через невизнанi республiки Росiя справляi iстотний вплив на Грузiю, а втрата контролю над ними безпосереднiм чином позначилася б вже на ситуацii всерединi самоi Росiйськоi Федерацii.

По сутi, Росiя, втрачаючи Пiвденну Осетiю, напевно втрачала б Абхазiю, а вихiд з останньоi, напевно призвiв би до активiзацii рiзного роду сепаратистських рухiв у республiках Пiвнiчного Кавказу. Це, природним чином обмежуi свободу маневру Москви в регiонi. Тому, пiсля оголошення незалежностi Косова, Росiя отримала додатковi iнструмент легалiзацii свого впливу в своiх кавказьких протекторатах. У свою чергу, такий сценарiй не влаштовував США, якi прагнуть будь-яким способом не допустити посилення конкурента в регiонi. Цi об'iктивнi чинники безпосередньо впливають на суб'iктивний вибiр американськоi i росiйськоi елiт, що опинилися перед необхiднiстю кардинального зламу моделей розвитку краiни [14].

У цьому розкладi сил Кавказ граi найважливiшу роль. Контроль над ним дозволяi займати диспетчерськi позицii вiдносно Каспiйського регiону з його величезними нафтовими запасами, впливати на трикутник Грузiя тАУВiрменiя тАУ Азербайджан, через який можна впливати на РЖран i Туреччину, чинити вплив на краiни Схiдноi РДвропи, в тому числi i Украiну. РЖ, поза сумнiвом, тримати руку на пульсi в пiвнiчнокавказьких республiках Росii, якi без сумнiвiв, зараз, нарiвнi з Далеким Сходом, i ii найслабкiшою ланкою.

У США розгортаiться важка криза, хiд якоi буде визначальним чином впливати на всю мiкроекономiку в середньостроковiй перспективi. Вiн зачiпаi не тiльки економiку, а й практично всi сфери життя американського народу. Основна увага США зосереджуiться на зовнiшнiй полiтицi саме з причин, якi ми назвали вище, тАУ вплив на Каспiйський регiону з його величезними нафтовими запасами, тому що контроль над такими енергоресурсами, це безперечно означаi перелом в американський економiцi, i вихiд з кризовоi ситуацii. Отже, в даному випадку ще одною рушiйною силою розвтАЩязання конфлiкту виступаi економiчна криза. Ситуацiя в сучаснiй Росii, як це не парадоксально, дуже нагадуi стан справ у США [10, с. 7].

Помiж цих глобальних iнтересiв, ще одною рушiйною силою, через безпосередньо вибухнули подii 8 серпня 2008 року тАУ це були iнтереси самого Саакашвiлi, який безперечно, бажав повернути контроль над владою у Цхiнвалi. Саакашвiлi, розпочавши вiйськову операцiю, змусив захiднi краiни втрутитися в цей конфлiкт, тобто iнтернацiоналiзувати його. Уже очевидно, що цi подii змусять захiднi краiни прислати мiжнародних миротворцiв для забезпечення контролю над ситуацiiю на кордонi з Пiвденною Осетiiю та Абхазiiю. Перевiвши ж протистояння з Росiiю у вiдкриту форму, Саакашвiлi вже руками росiйськоi сторони змусив грузинiв залишити землi в Пiвденнiй Осетii та Верхнього Кодорi на територii Абхазii. Таким чином, оголошуючи цi територii окупованими Росiiю, вiн, з одного боку, не вiдмовляiться вiд своii обiцянки повернути iх Грузii, з другого тАУ лiквiдуi постiйний внутрiшньополiтичний подразник, повтАЩязаний з обстрiлами грузинських поселень, що даi змогу, у тому числi за допомогою великоi фiнансовоi пiдтримки захiдних краiн, облаштувати бiженцiв на територii iнших регiонiв Грузii. При цьому вiдсутнiсть вiдкритих збройних конфлiктiв вiдкриваi Грузii дорогу до НАТО. Отже, спробуiмо зробити пiдсумки стосовно тих сил, завдяки яким вибухнули подii 8 серпня 2008 року [12].

Перш за все головною рушiйною силою вiйни був полiтичний та економiчний iнтерес двох найвпливовiших держав тАУ США та Росii, протистояння Заходу та Сходу. Зовнiшньополiтичний iнтерес цих держав на той момент був повтАЩязаний також i з полiтичною боротьбою, яка точилась як всерединi цих краiн тАУ у США (вибори президента), так i у Росii (спроби опозицii послабити вплив Путiна). Залучаючи росiян до великоi гри, американцi отримали стратегiчну перевагу. Як вiдомо, сторона, яка пiддаiться нападу, неминуче опиняiться в менш вигiдному становищi, оскiльки iй значно важче виробити чiткiший стратегiчний план. Жертва агресii може тiльки будувати припущення про стратегiчний задум супротивника, тодi як нападаюча сторона, принаймнi, знаi напрям першого удару.

Другою основною рушiйною силою конфлiкту тАУ був економiчний iнтерес, повтАЩязаний з контролем над розподiлом енергоресурсiв Каспiйського регiону. Вибух заморожених конфлiктiв в Пiвденнiй Осетii i в Абхазii внiс корективи до поставок каспiйських енергоносiiв. Вже через декiлька днiв пiсля початку конфлiкту в Пiвденнiй Осетii Казахстан призупинив експорт нафти через Грузiю.

Ключова мета США тАУ РЖран, тому що отримавши РЖран, США не тiльки взяли б пiд свiй контроль величезнi вуглеводневi запаси цiii краiни, але це ще можливiсть впливати на енергопостачальникiв Грузiю тАУ Вiрменiю тАУАзербайджан, через якi можна впливати на РЖран i Туреччину, чинити вплив на краiни Схiдноi РДвропи, в тому числi i Украiну.

У будь-якому випадку конфлiкт на Кавказi породив сприятливi наслiдки для енергетичних iнтересiв i Росii в цьому регiонi. Маi вiн своi наслiдки i для Украiни. У сферi нафти продемонстрована вибухонебезпечнiсть i нестабiльнiсть Кавказу ставить пiд сумнiв надiйнiсть РДвроазiатського нафтотранспортного коридору в цiлому. В газовiй сферi ситуацiя для Украiни i двоякою.

На нашу думку, перерозподiл впливу на постачання енергоносiiв, не вперше вже стаi причиною виникнення мiждержавних конфлiктiв, у тому числi i воiнних. В даному випадку попри всi причини, якi розглядалися, i всi думки, якi ми аналiзували, головною рушiйною силою росiйсько-грузинського конфлiкту залишаiться економiчний iнтерес в сфери нафтодобування.

Роздiл 3. Наслiдки росiйсько-гру

Вместе с этим смотрят:

"Стена безопасности" между Израилем и Палестиной

"Хезболла" как инструмент ИРИ в эскалации арабо-израильского конфликта

"Холодная война": идеологические и геополитические факторы ее возникновения

"Этап реформ" в Саудовской Аравии

Globalization and Hospitality Industry