Початок роззброiння та скорочення ядерних озброiнь СРСР та США

Киiвський нацiональнiй унiверситет iменi Тараса Шевченка

РЖнститут мiжнародних вiдносин

Кафедра мiжнародних вiдносин та зовнiшньоi полiтики

Курсова робота

на тему:

тАЮПочаток роззброiння та скорочення ядерних озброiнь СРСР та США

(кiн.60х-поч.90 рр. ХХ ст.)тАЭ

Виконала:

студентка РЖРЖРЖ курсу

вiддiлення МВ

Захарчук К. О.

Науковий керiвник:

доц.Суботiн А.В.

Киiв-2005

План:

Вступ.

Роздiл РЖ.Першi кроки у справi обмеження ядерних озброiнь

Вз1. Обмеження та заборона ядерних випробувань

Вз2. Нерозповсюдження ядерноi зброi

Роздiл РЖРЖ. Оформлення договiрно-правовоi бази контролю над ядерним озброiнням

Вз1.Договiр ОСО-1 та ПРО

Вз2. Пiдписання Договору ОСО-2

Роздiл РЖРЖРЖ. Програма модернiзацii озброiнь кiнця 70-х рокiв

Роздiл РЖV. Початок ядерного роззброiння : СНО-1

Висновки

Список використаних джерел

Додатки

Вступ

Найбiльш виразна ознака могутностi

держав тАУ не спроможнiсть розпочинати

вiйни, а спроможнiсть запобiгати iм .

Енн ОтАЩХер МакКормiк

Протягом останнiх шiстдесяти рокiв ядерна зброя набула надзвичайно широкого розповсюдження. Двадцяте столiття ввiйде в iсторiю розвитку цивiлiзацii як столiття освоiння ядерноi й термоядерноi енергii. Це золоте столiття фiзики.

РЖ як завжди МИР та ВРЖЙНА суперничали мiж собою за право першими використати результати науково-технiчного прогресу.

Ядерна зброя виникла в результатi складноi взаiмодii об'iктивних i суб'iктивних факторiв глобального масштабу. Об'iктивно до можливостi ii створення неминуче вiв бурхливий науково-технiчний прогрес, що почався iз блискучих фундаментальних вiдкриттiв фiзики XX столiття, тому що "нiщо не може бути сильнiше iдей, час яких прийшов" (В. Гюго).

Наймогутнiшим форсуючим фактором суб'iктивного характеру стала вiйськово-полiтична ситуацiя в 40-х роках, коли в краiнах антигiтлерiвськоi коалiцii - США, СРСР, Великобританii прикладалися неймовiрнi зусилля задля створення ядерноi зброi з метою випередження Нiмеччини.

Друга свiтова вiйна (1939-1945 рр.) дала потужний поштовх вiйськовому використанню енергii розподiлу й синтезу ядер. Вибухи небаченоi сили ядерних бомб у Хiросiмi й Нагасакi сповiстили свiт в 1945 роцi про створення ядерноi зброi й про початок гонки ядерних озброiнь. З тих пiр ядерна зброя стаi зброiю глобальноi полiтики й твердо входить в практичний арсенал "великоi" полiтики й державних справ.

У результатi поступового розвитку ядерна зброя перетворилася в iсторично безпрецедентний вiйськово-полiтичний i воiнно-стратегiчний феномен, що забезпечуi нацiональну безпеку краiни-власника та може знецiнити можливостi будь-яких iнших систем зброi.

Уперше в iсторii людства зброя стаi також фактором миру й балансу стабiльностi.

Актуальнiсть теми: Уже давно нi для кого не секрет, що саме ядерна зброя вважаiться чи не основним чинником здiйснення та провадження зовнiшньоi полiтики багатьох краiн. Фактор економiчного переважання уже не i настiльки важливим як був, наприклад, рокiв сто тому назад. Зараз уже чiтко встановленi приблизнi кордони сфер економiчного впливу окремих великих та економiчно-розвинутих краiн у свiтi. Полiтичне протистояння держав стало менш помiтним.

Але так було не завжди. Споконвiчно на мiжнароднiй аренi iснували держави, якi формували та пiдтримували, або ж порушували баланс сил. На практицi пiдтримка балансу сил у системi мiжнародних вiдносин реалiзувалася аж нiяк не внаслiдок прагнення держав до збереження динамiчноi рiвноваги системи. Навпроти, бiльшiсть краiн переслiдували (i переслiдують) цiлком протилежнi цiлi, що особливо характерно для найбiльш великих з них. Тяга до гегемонii, до особливого положення в системi мiжнародних вiдносин i помiтною рисою iхньоi полiтики. Але тут уже мова йде не про силу держави, а про полiтику сили, що являi собою сукупнiсть iдеологiчних й органiзацiйних заходiв, спрямованих на досягнення гегемонii в системi мiжнародних вiдносин на рiзних ii рiвнях насильницькими методами. Разом з тим необхiдно мати на увазi, що спроби держави або групи держав порушити рiвновагу сил на свою користь неминуче зустрiчають протидiю з боку опонентiв, якi використають будь-якi засоби для вiдновлення втраченого балансу сил. Найчастiше зовнiшню полiтику держави здiйснюють через демонстрацiю або застосування вiйськовоi сили. Вiйськова сила держави являi собою ступiнь й iнтенсивнiсть реального впливу ii вiйськовоi могутностi на iншу державу, групу краiн або систему мiжнародних вiдносин у цiлому. При цьому ступiнь й iнтенсивнiсть застосування вiйськовоi сили, об'iкти ii застосування визначаються, в першу чергу, характером i спрямованiстю зовнiшньополiтичних цiлей, тобто вiйськова сила - це засiб полiтики, точнiше, це iсторично спецiалiзована ii частина - вiйськова полiтика держави. Ядерна зброя з моменту ii створення стала найсуттiвiшою частиною вiйськовоi сили держав.

Наявнiсть ядерноi зброi i вагомим аргументом у будь-якiй мiжнароднiй чи регiональнiй ситуацii на користь краiн, що володiють цим потужним засобом впливу. Не рахуватися iз полiтичними, економiчними, релiгiйними чи iдеологiчними позицiями цих держав неможливо.

Середина ХХ столiття позначилася ядерним протистоянням СРСР та США. Пiсля 1962 року (Карибськоi кризи) стало зрозумiло, що ядерна полiтика найбiльших та наймогутнiших держав свiту тАУ США та СРСР мусить мати на метi захист, а не напад. Уже на середину-кiнець 60х рокiв ХХ столiття припало й обоВнпiльне усвiдомлення цими наддержавами катастрофiчних наслiдкiв воiнного зiткнення в умовах нагромадження величезних арсеналiв зброi масового знищення з обох сторiн.

США та СРСР поступово усвiдомлювали недоцiльнiсть конфронтацiйного типу мiждержавних вiдносин. Вiдбуваiться перехiд вiд полiтики вiдкритоi конфронтацii до полiтики ядерного стримування. Крiм того, неодноразово, починаючи десь з кiнця 40х рокiв мiжнароднi органiзацii, серед них головну роль вiдiгравала ООН, намагалися звернути погляди полiтикiв та громадськостi на можливi та уже iснуючi екологiчнi проблеми, повтАЩязанi з розробкою та випробовуваннями ядерноi зброi[21].

Ситуацiя навколо ядерноi зброi вимагала хоча б спроби обмеження гонки ракетно-ядерних озброiнь та встановлення контролю над нагроВнмадженими арсеналами. США та СРСР ступили на цей шлях саме наприкiнцi 60-х рокiв ХХ столiття, i впродовж послiдуючих 25 рокiв мiжнародний полiтичний клiмат суттiво змiнився. Уже зараз можна сказати, що фундамент цих змiн було закладено саме в еволюцii ядерноi полiтики держав.

Саме тому дослiдження проблем роззброiння та скорочення ядерних озброiнь, що поклали початок перегляду ядерноi полiтики та перебудовi мiждержавних вiдносин США та СРСР, i надзвичайно актуальним задля аналiзу та розумiння подальшого розвитку подiй на мiжнароднiй аренi.

Мета: проаналiзувати процеси початку скорочення ядерних озброiнь та роззброiння СРСР та США у кiнцi 60 тАУ початку 80 рр. ХХ столiття .

Головнi завдання:

визначити головнi етапи обмеження ядерних озброiнь;

проаналiзувати першi вагомi домовленостi в галузi скорочення та заборони ядерних випробувань;

розглянути договiрну базу нерозповсюдження ядерноi зброi;

детально проаналiзувати Договори ОСО-1 (ПРО) та ОСО-2, як найважливiшi кроки на шляху скорочення ядерних озброiнь;

висвiтлити основнi супутнi переговорам процеси модернiзацii озброiнь;

проаналiзувати договiрно тАУ правову базу початку роззброiння у 80-х роках ХХ столiття.

ОбтАЩiктом дослiдження i системоутворюючi домовленостi США та СРСР в галузi скорочення ядерних озброiнь та роззброiння.

Предмет дослiдження: еволюцiя ядерноi полiтики США та СРСР наприкiнцi 60 - на початку 90 рокiв.

Структура роботи. Структура даноi роботи визначена метою та основними завданнями дослiдження. Робота складаiться iз вступу, чотирьох роздiлiв, висновкiв, списку використаних джерел та додаткiв.

Обрана мною тема i досить дослiдженою в силу того, що подii, котрi охоплюють визначенi часовi рамки вiдбувалися порiвняно нещодавно i зачiпали iнтереси усього людства. Серед науковцiв та дослiдникiв, що працювали над проблемами скорочення ядерних озброiнь та роззброiння - Генрi Кiссiнджер тАУ безпосереднiй учасник переговорiв щодо пiдписання Договору ОСО тАУ 2, колишнiй держсекретар США; П.Кальвокорессi, А. Калядiн, Рощин А., Тiмербаiв Р.

Дослiдникiв цiкавили механiзми прийняття рiшень, переговорнi процеси, суть та наслiдки найвагомiших крокiв на шляху скорочення ядерних озброiнь та роззброiння.

Я намагатимусь висвiтлити новi подробицi цього непростого процесу та проаналiзувати дослiджуванi обтАЩiкти в аспектi еволюцii мiждержавних вiдносин США та СРСР.

Роздiл РЖ. Першi кроки у справi обмеження ядерних озброiнь

Створення Радянським Союзом ядерноi та термоядерноi зброi, дальньоi бомбардувальноi авiацii та мiжконтинентальних балiстичних ракет спричинило якiснi зрушення в стратегiчному спiввiдношеннi сил, на якому базувалася американська ядерна полiтика. Пiсля втрати США головноi переваги тАУ недосяжностi iх територii для ядерних засобiв потенцiйного супротивника тАУ така полiтика стала дуже небезпечною з огляду на катастрофiчнi наслiдки для самих Штатiв у випадку ядерноi вiйни. Правлячi кола США розцiнили створення в СРСР мiжконтинентальних балiстичних ракет як сигнал до нарощування ядерних озброiнь iз метою пiдтримання ядерноi переваги США. У 1958-1960 рр. було розгорнуто широкомасштабну кампанiю навколо тАЮядерного вiдставаннятАЭ США вiд СРСР. Нова адмiнiстрацiя президента Дж. Кеннедi не тiльки не зупинила, а й посилила гонку ядерних озброiнь. Було прискорено реалiзацiю програм розробки та будiвництва ядерних пiдводних човнiв, озброiних ракетами тАЮПолярiстАЭ, та розширено програму розгортання мiжконтинентальних балiстичних ракет тАЮМiнiтмен-1тАЭ[26,C.56].

Ще наприкiнцi 50-х рокiв навколо проблеми роззброiння точилася активна дипломатична боротьба. СРСР висунув низку низку iнiцiатив та пропозицiй.

10 травня 1955 року СРСР внiс у пiдкомiтет Комiсii ООН iз роззброiння розгорнутий план скорочення озброiнь, який передбачав, зокрема, скорочення збройних сил США, СРСР та КНР до 1 тАУ 1, 5 млн вiйськовослужбовцiв протягом 1956 р.

У 1955 та 1956 рр. СРСР в односторонньому порядку скоротив своi збройнi сили вiдповiдно на 640 тис. та 1, 840 тис. чоловiк[25,C.78].

Найрадикальнiшою пропозицiiю став поданий у вереснi 1959 року на розгляд ХРЖV сесii Генеральноi Асамблеi ООН План загального й повного роззброiння. СРСР запропонував, щоб всi держави протягом 4 рокiв трьома послiдовними етапами повнiстю лiквiдували всi своi збройнi сили, озброiння й вiйськове виробництво. При цьому зокрема , передбачалися:

розпуск всiх збройних сил i заборона iхнього вiдновлення в будь-якiй формi;

знищення всiх видiв озброiнь i бойових запасiв;

лiквiдацiя всiх видiв вiйськовоi технiки, включаючи кораблi ВМФ i вiйськову авiацiю;

повна заборона атомноi й водневоi зброi - припинення ii виробництва, вилучення й лiквiдацiя запасiв;

повне припинення виробництва й знищення всiх видiв ракетноi зброi;

заборона виробництва, володiння й зберiгання засобiв хiмiчноi й бактерiологiчноi зброi;

лiквiдацiя всiх видiв вiйськових баз на чужих територiях;

лiквiдацiя вiйськового виробництва на вiйськових заводах i заводах загальноi промисловостi;

припинення навчання вiйськовiй справi й скасування вiйськовоi служби в будь-яких ii формах;

скасування вiйськових мiнiстерств, штабiв, навчальних закладiв, установ й органiзацiй;

припинення видiлення засобiв з державного бюджету на вiйськовi цiлi;

заборона вiйськовоi пропаганди й вiйськового виховання молодi.

Передбачалося, що пiсля втiлення в життя зазначеноi програми в розпорядженнi держав залишаться тiльки частини мiлiцii (полiцii), оснащенi легкою стрiлецькою зброiю, призначенi для пiдтримки внутрiшньоi безпеки.

У рамках програми передбачалося створити спецiальний орган, що повинен був мати необхiднi матерiальнi ресурси й засоби для ефективного контролю[18].

Вже у 1960 р. СРСР пiшов на одностороннi скорочення власних збройних сил на 1, 2 млн чоловiк. Варто зазначити, однак, що цi радикальнi заходи чималою мiрою були спричиненi переглядом радянськоi стратегii у звтАЩязку з успiхами в розробцi ракетно-ядерноi зброi.

Американський пiдхiд до проблеми полягав у визнаннi ключовим ii аспектом питання контролю над озброiнням. Найяскравiше це виявилося в планi тАЮвiдкритого неба тАЭ, з яким президент США виступив ще на Женевськiй нарадi глав урядiв СРСР, США, Великобританii та Францii в липнi 1955 року.

Вз1. Обмеження та заборона ядерних випробувань. На тлi жорсткого iдеологiчного протистояння й наростаючоi гонки озброiнь все ж вдалося пiдписати 1 грудня 1959 року Договiр про Антарктику. Договiр складаiться iз преамбули й 14 статей. Договiр передбачаi демiлiтаризацiю й нейтралiзацiю Антарктики. Вiдповiдно до положень Договору в районi Антарктики забороняються будь-якi заходи вiйськового характеру; забороняються також "будь-якi ядернi вибухи в Антарктицi" i поховання в цьому районi "радiоактивних матерiалiв". Вiдповiдно до Договору може здiйснюватися широка наземна й повiтряна iнспекцiя за виконанням його положень. Для цих цiлей кожна держава - учасник Договору маi право призначати спостерiгачiв. Цей Договiр був запропонований 12 державами. Договiр про Антарктику набув чинностi 23 червня 1961 року. Депозитарiiм Договору i США. На даний час учасниками Договору про Антарктику i 44 держави. Всi офiцiйнi ядернi краiни i членами даного Договору. З неофiцiйних ядерних краiн до складу членiв Договору не входять РЖзраiль i Пакистан[3]. Пiдписання цього документу свiдчило про можливiсть досягнення компромiсних рiшень вiдносно проблем ядерноi полiтики, якi зачiпають iнтереси всiх краiн.

Нарощування ядерних озброiнь США та СРСР та гостре протистояння двох вiйськово-полiтичних блокiв з усього спектра мiжнародних проблем досягли свого пiка пiд час тАЮКарибськоi кризитАЭ 1962 року. Драматичнi подii навколо Куби прискорили еволюцiю поглядiв керiвництва США та СРСР на роль ядерноi зброi в сучасному свiтi, продемонструвавши реальнiсть загрози ядерного конфлiкту. Поступово на змiну концепцii тАЮреалiзованоi ядерноi перевагитАЭ приходила iдея тАЮядерноi стабiльностi тАЭ, яку вiдстоював тодiшнiй мiнiстр оборони США Р.Макнамара[6,C.45]. Обопiльне бажання знайти вихiд iз загрозливоi ситуацii, що ii створювала безконтрольна гонка озброiнь, пiдштовхувало сторони до пошуку домовленостей.

Серйозним кроком на шляху обмеження ядерних озброiнь стало пiдписання 5 серпня 1963 року Договору про заборону випробування ядерноi зброi в атмосферi, в космiчному просторi та пiд водою (Договiр про заборону ядерних випробувань у трьох середовищах). Цей Договiр був запропонований трьома державами - СРСР, США й Великобританiiю. Договором передбачена заборона випробувань ядерноi зброi в атмосферi, за ii межами, включаючи космiчний простiр, пiд водою, включаючи територiальнi води й вiдкрите море. Договiр забороняi ядернi вибухи також у будь-якому iншому середовищi, якщо такий вибух викликаi випадання радiоактивних опадiв за межi територiальних кордонiв держави, пiд юрисдикцiiю або контролем якоi вiн проводиться. Учасники Договору не повиннi також спонукувати, заохочувати будь-кого у проведеннi зазначених вибухiв або приймати в них будь-яку участь.

Договiр набув чинностi 10 жовтня 1963 року й був вiдкритий для пiдписання iншими краiнами з 8 серпня 1963 року в Москвi, Вашингтонi й Лондонi. Депозитарiями Договору i СРСР (Росiйська Федерацiя), США й Великобританiя. Учасниками Договору i 131 держава.

Серед держав-членiв Договору вiдсутнi двi офiцiйнi ядернi держави: Францiя й КНР. РЖндiя, Пакистан й РЖзраiль i учасниками Договору. Договiр i безстроковим та вiдкритим для пiдписання всiма державами[31,C.89].

У 60-тi роки цiлком реальною стала загроза перенесення гонки ракетно-ядерних озброiнь у космiчний простiр, що становило небезпеку для всього людства.

Ще одним успiшним кроком у справi обмеження озброiнь стало пiдписання 27 сiчня 1967 року Договору про принципи дiяльностi держав з дослiдження та використання космiчного простору, включаючи Мiсяць та iншi небеснi тiла. Договiр передбачаi використання та дослiдження космiчного простору на користь та в iнтересах усiх краiн, незалежно вiд рiвня iх економiчного та наукового розвитку. Вiн забороняi розмiщення на навколоземних орбiтах та встановлення на небесних тiлах чи в будь-якому мiсцi космiчного простору обтАЩiктiв, що мiстять ядерну зброю чи iншу зброю масового знищення, розташування вiйськових баз та проведення випробувань будь-якоi зброi на небесних тiлах, привласнення небесних тiл або космiчного простору. Договiр закрiпив принцип мiжнародноi вiдповiдальностi держав-учасниць за нацiональну дiяльнiсть у космiчному просторi, а також принцип вiдповiдальностi за шкоду, заподiяну космiчним обтАЩiктами iншiй державi-учасницi, ii фiзичним або юридичним особам. Договiр зафiксував зобовтАЩязання космонавтiв надавати колегам з iнших держав допомогу, а також вiдкритiсть усiх обтАЩiктiв на небесних тiлах для вiдвiдання представниками будь-якоi держави на основi взаiмностi. Договiр передбачаi контроль за його виконання шляхом взаiмних iнспекцiй запуску космiчних кораблiв та встановлення обладнання представниками iнших краiн-учасниць. Учасники Договору зобовтАЩязалися iнформувати мiжнароднi органiзацii та громадськiсть про дiяльнiсть у космосi та явища, якi могли б створювати загрозу життю або здоровтАЩю космонавтiв. Договiр безстроковий, набрав чинностi 10 жовтня 1967 року i був ратифiкований Украiнською РСР 22 травня 1967 року.

Значення пiдписання цих договорiв виходить за рамки власне проблеми обмеження ядерних озброiнь. Вони довели можливiсть досягнення домовленостей у галузi обмеження озброiнь та роззброiння навiть в умовах тАЮхолодноi вiйни тАЭ . Договори зробили великий внесок у захист довкiлля, зменшення його радiоактивного забруднення. Пiдписання цих Договорiв надало конструктивнiшого характеру подальшим переговорам щодо роззброiння i сприяло досягненню цiлоi низки угод в галузi обмеження гонки озброiнь.

Вз2. Нерозповсюдження ядерноi зброi. У 60-тi роки особливоi гостроти набула проблема нерозповсюдження ядерноi зброi. В 1964 роцi кiлькiсть ядерних держав збiльшилася до птАЩяти. Економiчний та науково-технiчний рiвень ще понад десяти краiн давав змогу створити ядерну зброю протягом кiлькох рокiв. Швидке зростання кiлькостi ядерних держав вкрай загострювало проблему безпеки у свiтi, збiльшувало ризик виникнення ядерноi вiйни, гальмувало вирiшення проблем роззброiння[2].

Переговори щодо пiдготовки угоди про нерозповсюдження ядерноi зброi, в яких провiдну роль вiдiгравали СРСР, США та Великобританiя, ускладнилися внаслiдок погiршення мiжнародного становища, насамперед втАЩiтнамськоi вiйни. До того ж у самих Штатах досить впливовою була iдея тАЮбагатостороннiх ядерних сил НАТОтАЭ, неприйнятна для Радянського Союзу, бо одну з найактивнiших ролей у новому утвореннi вiдiгравала б ФРН.

Паралельно до зусиль щодо нерозповсюдження ядерноi зброi на глобальному рiвнi робилися й спроби убезпечити вiд неi цiлi регiони. Серйозним успiхом у цьому слiд вважати пiдписання Договору про заборону ядерноi зброi в Латинськiй Америцi (Договiр Тлателоко). Договiр мiстить зобов'язання держав - його учасникiв - використовувати ядернi матерiали винятково в мирних цiлях, запобiгати на iхнiх територiях випробування, виробництво, придбання ядерноi зброi.

Держави-учасники взяли на себе зобов'язання забороняти й запобiгати на своiй територii:

випробування, використання, виготовлення, виробництво або придбання будь-яким шляхом будь-якоi ядерноi зброi, прямо або побiчно, вiд iменi будь-кого iншого або в будь-якiй iншiй формi;

одержання, зберiгання, установку, розмiщення або будь-яку форму володiння будь-якою ядерною зброiю, прямо або побiчно.

Додатковi протоколи РЖ й РЖРЖ до Договору покликанi гарантувати пiдтримку статусу Латинськоi Америки як без'ядерноi зони рядом держав, розташованих поза цим районом.

Протокол РЖ накладав зобов'язання по дотриманню положень Договору на краiни, що володiють де-юре або де-факто територiями в Латинськiй Америцi - Великобританiю, Нiдерланди, США й Францiю.

Протокол РЖРЖ передбачав прийняття ядерними державами зобов'язання дотримувати статусу без'ядерноi зони вiдносно держав - учасникiв Договору. СРСР, США, Великобританiя, Францiя й Китай пiдписали й ратифiкували цей протокол, давши своi тлумачення окремих положень Договору й зробивши ряд застережень. У вiдповiдностi з Договором створено Агентство iз заборони ядерноi зброi у Латинськiй Америцi (ОПАНАЛ) зi штаб-квартирою у Мехiко.

Договiр був вiдкритий до пiдписання 14 лютого 1967 року у Мехiко. Договiр набув чинностi для кожноi держави в iндивiдуальний термiн. Державою-депозитарiiм i Мексика. В наш час учасниками Договору i 33 держави.

РЖнтенсивнi переговори протягом 1967 та на початку 1968 рокiв в Комiтетi 18 держав з роззброiння дали змогу дiйти компромiсу та узгодити текст договору, який мав стати головним iнструментом боротьби проти подальшого розповсюдження ядерноi зброi на глобальному рiвнi.

Проект Договору нерозповсюдження ядерноi зброi був схвалений Генеральною Асамблеiю ООН 12 червня 1968 року. Договiр був вiдкритий до пiдписання 1 липня 1968 року в Москвi, Вашингтонi й Лондонi й набув чинностi 5 березня 1970 року[20].

Стаття РЖ Договору мiстить зобов'язання ядерних держав (такими вважаються держави, що провели ядерне випробування до 1 сiчня 1967 року): не передавати жоднiй державi ядерну зброю або контроль над нею нi прямо, нi побiчно; не допомагати неядерним державам у виробництвi або придбаннi ядерноi зброi, не заохочувати й не спонукувати iх до цього, а також до контролю над зброiю.

У вiдповiдностi зi статтею РЖРЖ Договору держави, що не володiють ядерною зброiю, зобов'язуються: не приймати вiд будь-якого постачальника ядерноi зброi або контролю над нею, а також не робити й не здобувати ii будь-яким iншим способом; не домагатися й не приймати жодноi допомоги у виробництвi ядерноi зброi. Цi положення поширюються й на ядернi вибуховi пристроi, призначенi для мирних вибухiв, оскiльки будь-який такий пристрiй може бути використаний як ядерна зброя.

Договором встановлюiться мiжнародний контроль за виконанням зобов'язань, прийнятих державами-учасниками даноi угоди. Для цих цiлей передбачаiться використання вже наявного контрольного механiзму - Мiжнародного агентства по атомнiй енергii (МАГАТЕ). Договiр поставив за обов'язок неядерним державам прийняти гарантii МАГАТЕ, якi являють собою сукупнiсть засобiв спостереження за тим, щоб матерiали, що розщеплюються, i спецiальне устаткування використовувалися винятково в мирних цiлях.

Кожна з держав, що беруть участь у Договорi i не володiють ядерною зброiю, повинна укласти з агентством вiдповiдно до Статуту МАГАТЕ угоду щодо перевiрки виконання даною державою своiх договiрних зобов'язань.

У Договорi закрiплюiться право будь-якоi держави - його учасника розвивати дослiдження, виробництво й використання ядерноi енергii в мирних цiлях, брати участь у широкому мiжнародному обмiнi устаткуванням, матерiалами й науково-технiчною iнформацiiю про мирне використання ядерноi енергii. Передбачаiться, що держави, що досягли високого рiвня розвитку в галузi мирного застосування ядерноi енергii, будуть спiвпрацювати з неядерними державами в справi сприяння подальшому розвитку застосування ядерноi енергii в мирних цiлях з належним облiком потреб районiв свiту, що розвиваються. Вiдповiдно до статтi V Договору, неядерним державам - його учасникам передбачаiться надання допомоги з боку ядерних держав у проведеннi мирних ядерних вибухiв.

Стаття VРЖ Договору зобов'язуi його учасникiв "у дусi доброi волi вести переговори про ефективнi заходи по припиненню перегонiв ядерних озброiнь у найближчому майбутньому i ядерному роззброюваннi, а також про Договiр про загальне й повне роззброювання пiд жорстким та ефективним мiжнародним контролем".

Краiнами-депозитарiями i СРСР (Росiя), США й Великобританiя. На даний момент до складу учасникiв Договору входить 187 держав.

На конференцii по нерозповсюдженню, що проходило 17 квiтня - 12 травня 1995 року в штаб-квартирi ООН, Договору про нерозповсюдження був наданий безстроковий характер.

Вiдзначимо, що три неофiцiйних ядерних держави (РЖндiя, Пакистан й РЖзраiль) не i членами Договору про нерозповсюдження ядерноi зброi.

Суттiвим успiхом у справi роззброiння стало пiдписання 11 лютого 1971 року Договору про заборону розмiщення на днi морiв та океанiв i в його надрах ядерноi зброi та iнших видiв зброi масового знищення. Договiр забороняi розмiщення на днi морiв й океанiв й у його надрах будь-яких об'iктiв з ядерною зброiю або з якими-небудь iншими видами зброi масового знищення, а також споруджень, пускових установок i будь-яких iнших пристроiв, спецiально призначених для зберiгання, випробування або застосування такоi зброi. Дiя Договору поширюiться на всю площу дна морiв й океанiв за зовнiшньою межею зони морського дна, що збiгаiться з 12-мильною зовнiшньою межею зони, передбаченою Женевською конвенцiiю про територiальне море та прилягаючу зону 1958 року. У Договорi передбачений порядок здiйснення контролю за виконанням його положень.

Даний Договiр був вiдкритий для пiдписання 11 лютого 1971 року в Москвi, Вашингтонi й Лондонi й набув чинностi 18 травня 1972 року пiсля його ратифiкацii краiнами-депозитарiями - СРСР, США й Великобританiiю. На сьогоднi учасниками Договору i 95 держав. Членами Договору не i Францiя, РЖзраiль та Пакистан.

Ще одним важливим кроком на шляху заборони зброi масового знищення стало пiдписання США та СРСР 30 вересня 1971 р. у Вашингтонi Угоди про заходи щодо зменшення небезпеки виникнення ядерноi вiйни.

Вiдповiдно до угоди його сторони зобов'язуються продовжувати здiйснювати й удосконалювати органiзацiйнi й технiчнi заходи для запобiгання випадкового або несанкцiонованого застосування ядерноi зброi, що перебуваi пiд iхнiм контролем. У числi цих мiр - негайне повiдомлення iншоi сторони у випадку несанкцiонованих, випадкових або iнших iнцидентiв, пов'язаних з можливим вибухом зброi, i виявлення непiзнаних об'iктiв системами попередження про ракетний напад, якщо такi явища могли б становити небезпеку виникнення ядерноi вiйни мiж двома краiнами; завчасне повiдомлення про запланованi пуски ракет, якщо такi пуски здiйснюються за межi нацiональноi територii однiii сторони угоди в напрямку iншоi його сторони; дii в iнших ситуацiях, пов'язаних з непоясненими ядерними iнцидентами, спрямованi на зменшення можливостi неправильного тлумачення з який-небудь зi сторiн угоди, зокрема , шляхом взаiмноi iнформацii або вiдповiдних запитiв. Угода i безстроковою.

Наступним кроком у справi роззброiння стала Угода мiж СРСР i США про запобiгання ядерноi вiйни, пiдписана 22 червня 1973 року у Вашингтонi.

У цьому документi пiдтверджуiться, що метою полiтики сторiн, що беруть участь в угодi, i усунення небезпеки ядерноi вiйни й застосування ядерноi зброi. Вiдповiдно до цього сторони зобов'язуються дiяти так, щоб запобiгти виникненню ситуацiй, здатних викликати небезпечне загострення iхнiх вiдносин, уникнути вiйськовоi конфронтацii, виключити виникнення ядерноi вiйни мiж СРСР i США й мiж кожною зi сторiн й iнших краiн. У виконання зазначеноi мети кожна сторона буде утримуватися вiд погрози силомiць або ii застосування проти iншоi сторони, ii союзникiв й iнших краiн в обставинах, якi можуть загрожувати мiжнародному миру й безпецi. У випадку, якщо вiдносини СРСР i США мiж собою або з iншими краiнами, а також вiдносини мiж краiнами, що не i учасницями угоди, будуть виглядати як манливий ризик ядерноi вiйни мiж СРСР i США або мiж кожною зi сторiн й iнших краiн, учасники угоди негайно приступляться до термiнових консультацiй один з одним i прикладатимуть всi зусилля для запобiгання цього ризику. Угода i безстроковою[28,C.38].

У продовження обмеження та заборони ядерних випробувань в 70 тАУ 80-х роках було пiдписано низку договорiв та угод, що в загальному сприяли становленню полiтики роззброiння та обмеження ядерних озброiнь. Серед них:

Договiр мiж СРСР i США про обмеження пiдземних випробувань ядерноi зброi, пiдписаний у Москвi 3 липня 1974 року, однак через сумнiви США в ефективностi можливостей його контролю довгий час не був ратифiкований.

31 березня 1976 року держдепартамент США оголосив, що "на найближче майбутнi в нас немаi планiв проведення випробувань зброi великоi потужностi - вище межi 150 кiлотонн". 2 квiтня 1976 року було опублiковане повiдомлення ТАСС про те, що "Радянський Союз не маi намiру вживати яких-небудь дiй, несумiсних з положеннями Договору (вiд 3 липня 1974 року), в тому розумiннi, що США, зi своii сторони, будуть дiятии аналогiчним чином".

Вiдповiдно до статтi РЖ Договору, СРСР i США взяли на себе зобов'язання, починаючи з 31 березня 1976 року, заборонити, запобiгти й не проводити будь-якi пiдземнi випробування ядерноi зброi потужнiстю понад 150 кiлотонн у будь-якому мiсцi, що перебуваi пiд iхньою юрисдикцiiю й контролем. Крiм того, сторони зобов'язалися обмежити своi пiдземнi ядернi випробування мiнiмальною кiлькiстю.

У протоколi до Договору регулюються питання про взаiмний обмiн iнформацiiю про iспитовi полiгони ядерноi зброi й про проведенi випробування такоi зброi. Це пов'язане з тим, що на ефективнiсть i точнiсть роботи телесейсмiчних пристроiв, що виявляють пiдземнi вибухи й визначають iхню потужнiсть, впливаi цiлий ряд природних факторiв i насамперед типи порiд, у яких проводиться вибух. Тому, для того щоб забезпечити необхiдну точнiсть реiстрацii сейсмiчних сигналiв, важливо знати основнi геологiчнi й геофiзичнi характеристики полiгонiв. Обмiн такими даними передбачаiться протоколом.

Тiльки пiсля проведення спiльних експериментiв в 1988 роцi на Невадському (США) i Семипалатинському (СРСР) полiгонах технiчнi заперечення до Договору були знятi, i вiн набув чинностi аж 11 грудня 1990 року[14].

Дванадцять рокiв тому вперше в iсторii наших краiн спiльно був перевiрений метод вимiру потужностi вибухiв безпосередньо на ядерних полiгонах. Так був зроблений iсторичний крок до транспарентностi (transparency(англ.) - прозорiсть) ядерних полiгонiв, а власне кажучи, до партнерства в найбiльш чутливiй областi.

Варто спецiально пiдкреслити, що пiсля 31 березня 1976 року сторони не проводили дiяльнiсть, що суперечить умовам Договору.

Договiр мiж СРСР i США про пiдземнi ядернi вибухи в мирних цiлях, пiдписаний 28 травня 1976 року в Москвi й у Вашингтонi, однак через сумнiви США в ефективностi можливостей його контролю довгий час не був ратифiкований.

У преамбулi вiдзначаiться, що сторони пiдтверджують свою вiрнiсть цiлям заборони випробувань ядерноi зброi в трьох середовищах i нерозповсюдження ядерноi зброi, а також, виходячи з бажання виконати статтю РЖРЖРЖ Договору мiж СРСР i США про обмеження пiдземних випробувань ядерноi зброi, прийняли додатковi зобов'язання, що регулюють всi пiдземнi ядернi вибухи в мирних цiлях.

Договiр дозволяi здiйснювати мирнi ядернi вибухи, але забороняi:

будь-якi вибухи потужнiстю бiльше 150 кт;

будь-якi груповi вибухи потужнiстю бiльше 150 кт, якщо неможливо iдентифiкувати потужнiсть кожного iндивiдуального вибуху в групi;

будь-якi груповi вибухи iз сумарною потужнiстю бiльше 1,5 Мт.

Термiн дii Договору - 5 рокiв з можливiстю продовження на 5 рокiв.

Договiр набув чинностi одночасно з Договором про обмеження пiдземних випробувань ядерноi зброi.

Договiр про без'ядерну зону в Пiвденнiй частинi Тихого океану (Договiр Раратонга).

Основнi зобов'язання держав-учасникiв Договори зводяться до наступного:

не робити й не здобувати будь-яким шляхом ядернi вибуховi пристроi, не мати такi пристроi й не мати контролю над ними;

не домагатися й не приймати жодноi допомоги у виробництвi або придбаннi ядерних вибухових пристроiв;

не допомагати й не заохочувати держави до виробництва або придбання будь-якого ядерного вибухового пристрою;

не надавати матерiалiв, що розщеплюються, i устаткування, призначених для використання або виробництва таких матерiалiв, будь-якiй державi для мирних цiлей, якщо вона не i учасником Договору про нерозповсюдження ядерноi зброi або не маi угоди про контроль iз МАГАТЕ;

не розмiщувати на своiй територii ядерних вибухових пристроiв;

не проводити випробувань на своiй територii ядерних вибухових пристроiв, не допомагати й не заохочувати жодноi iз держав проводити такi випробування;

утримуватися вiд поховання радiоактивних вiдходiв й iнших радiоактивних речовин у територiальних водах i вiдкритому морi.

Договiр вiдкритий до пiдписання 6 серпня 1985 року. Набув чинностi 11 грудня 1986 року. У цей час до складу учасникiв Договору входять 13 держав. Протокол до Договору Раратонга пiдписаний всiма п'ятьма офiцiйними ядерними державами[23].

В загальному можна сказати, що перiод кiнця 60-х тАУ середини 80-х рокiв був позначений надзвичайно бурхливими подiями в галузi обмеження та заборони ядерних озброiнь та початком полiтики роззброiння. Не зважаючи на продовження iдеологiчного протистояння мiж СРСР та США, було досягнуто своiрiдного компромiсу у переглядi державами ядерноi полiтики. Першi кроки знайшли продовження у подальшому розвитку подiй у 70-х роках ХХ столiття.

Роздiл РЖРЖ. Оформлення договiрно-правовоi бази контролю над ядерним озброiнням

РЖ все ж найважливiшою проблемою для США та СРСР на рубежi 60-70-х рокiв була проблема зупинення безконтрольноi гонки ракетно-ядерних озброiнь. Вона ускладнювалася розробкою так званих тАЮкасетних тАЭ боiголовок, коли на одну ракету-носiй встановлювалось кiлька боiголовок, i систем протиракетноi оборони (ПРО), що загрожували подальшою дестабiлiзацiiю стратегiчною ситуацiiю в свiтi.

Окрiм загрози взаiмного знищення, до якого призвело б широкомасштабне застосування ядерних арсеналiв, сторони пiдштовхувала до переговорiв обтАЩiктивна ситуацiя приблизноi рiвностi (паритету), яка склалася наприкiнцi 60-х рокiв.

Першi консультацii щодо можливостi початку переговорiв про обмеження озброiнь були розпочатi в 1967 р., а конкретна домовленiсть про початок переговорiв була досягнута в липнi 1968 р. Пiсля затримки, викликаноi введенням радянських вiйськ у Чехословаччину й президентськими виборами в США, переговори були розпочалися лише в листопадi 1969 р.[12,C.115]. Спочатку передбачалося, що предметом переговорiв стане всеосяжна угода, що стосуватиметься як наступальних, так й оборонних озброiнь. Однак, у процесi обговорення наступальних озброiнь Радянський Союз послiдовно наполягав на обов'язковому облiку засобiв передового базування США, розташованих у РДвропi. У пiдсумку було вирiшено, що угода про наступальнi озброiння не буде мати всеосяжного характеру й не буде включати обмежень на бомбардувальники. У той же час, сторони погодилися укласти повномасштабну угоду про обмеження оборонних засобiв.

Прогрес в областi обмеження оборонних протиракетних систем став можливий насамперед завдяки тому, що до моменту початку переговорiв як у СРСР, так i в США була продемонстрована неможливiсть створення ефективноi системи протиракетноi оборони (далi тАУ ПРО), здатноi забезпечити захист обмеженого району або територii краiни. У зв'язку iз цим на одному з етапiв переговорiв сторони були готовi пiти на повну заборону протиракетних систем, однак у пiдсумку було вирiшено зберегти можливiсть розгортання систем, що перебували в процесi розробки й будiвництва.

В основу угоди про обмеження наступальних озброiнь був покладений принцип, вiдповiдно до якого обмеженню пiдлягала кiлькiсть пускових установок балiстичних ракет як наземного, так i морського базування. Кiлькiсть бомбардувальникiв, а також кiлькiсть боiзарядiв угод

Вместе с этим смотрят:

"Стена безопасности" между Израилем и Палестиной

"Хезболла" как инструмент ИРИ в эскалации арабо-израильского конфликта

"Холодная война": идеологические и геополитические факторы ее возникновения

"Этап реформ" в Саудовской Аравии

Globalization and Hospitality Industry