Украiно-польськi вiдносини

План

Вступ

Роздiл 1. Польська етнiчна група на Украiнi тАФгромадсько-культурне життя

1.1 Становище польськоi етнiчноi частини в перiод радянськоi влади

1.2 Вiдродження нацiонально-культурного життя украiнськоi полонii в незалежнiй Украiнi

Роздiл 2. Громадсько-полiтичне та культурне життя украiнськоi дiаспори в Польщi

Роздiл 3. Дiалог украiно-польськоi культури: взаiмовпливи та взаiмозбагачення

Висновки

Список використаних джерел та лiтератури

Вступ

Серед актуальнихпроблем украiнознавства важливе мiсце займають питання взаiмин украiнцiв iз своiми близькими сусiдами, зокрема з поляками, етногенез i доля яких не тiльки подiбнi, але й досить тiсно переплiтаються з бiльш як тисячолiтньою iсторiiю Украiни. На украiнських етнiчних землях, особливо на схiдному й захiдному мiждержавному порубiжжi Польщi та Украiни, з давнiх часiв проживали дисперсно, а подекуди й компактно численнi анклави полякiв. Вони й сьогоднi i вагомою складовою частиною украiнського громадянства, носiями польськоi культури i духовностi, будiвничими добросусiдських i партнерських вiдносин мiж Украiною i Польщею. Украiна належить до шести держав свiту, в яких польська дiаспора (полонiя) складаi найбiльшу етнiчну громаду. За переписом 2001 р. в Украiнi проживаi понад 144,1 тис. полякiв, або 0,3% до всiх жителiв нашоi держави [23]. За неповними даними польськоi офiцiйноi статистики, на теренах Польщi мешкаi 150 тАУ 250 тис. украiнцiв, а за вiдомостями Об'iднання украiнцiв Польщi тАУ 350 тАУ 500 тис. украiнцiв [13, 21].

Проблема украiнсько-польських зв'язкiв у галузi культури як найбiльш результативноi та масовоi форми спiлкування завжди викликала iнтерес дослiдникiв. Саме через культурний дiалог вiдбуваiться пiзнання, нацiональне усвiдомлення, взаiмозбагачення та взаiмопроникнення культур. Це чи не в найбiльшiй мiрi вiдноситься до культур Украiни та Польщi, про що свiдчить багатовiкова спiльна iсторiя цих краiн. Проголошення незалежностi Украiни та перемога демократичних сил у Польщi, встановлення мiж державами вiдносин на рiвнi стратегiчного партнерства стали поштовхом для iсторичного висвiтлення рiзноманiтних аспектiв у стосунках двох краiн на основi iх комплексного вивчення та аналiзу на тлi оновленоi РДвропи.

Аналiз украiнсько-польських вiдносин i необхiдним для визначення основних закономiрностей у взаiмозв'язках мiж двома народами i маi сприяти усуненню перешкод на шляху наших суспiльств до рiвноправного членства в iвропейськiй спiвдружностi. Дослiдження особливостей украiнсько-польських контактiв у галузi культури також зумовлено вiдсутнiстю ТСрунтовних теоретичних праць, присвячених досвiду двостороннiх зв'язкiв мiж цими краiнами у перiод радянськоi влади, визнання та становлення Украiни як незалежноi держави на мiжнароднiй аренi.

Суперечливою, а iнколи й трагiчною та багато в чому подiбною виявилася доля полякiв i украiнцiв у XX ст. Обом народам вдалося розiрвати iмперськi пута росiйського царизму й австро-угорського цiсаризму, вiдродити свою державнiсть, вистояти пiд пресом сталiнського тоталiтаризму й гiтлерiвського нацизму, пройти через суворi випробовування польсько-украiнського протистояння в роки Другоi свiтовоi вiйни й повоiнних лихолiть, подолати аморальну спадщину брежнiвського авторитаризму, стати на шлях демократii i розбудови рiвноправних мiждержавних вiдносин i партнерства на порозi третього тисячолiття.

Дослiдження розвитку i перспектив украiнсько-польських вiдносин на мiждержавному та мiжетнiчному рiвнях належить до чiльних завдань украiнознавства, позаяк вiд того, наскiльки комфортно й захищено почуваються поляки в Украiнi, а украiнцi в Польщi, якою мiрою задовольняються iх нацiонально-культурнi й духовнi потреби, як забезпечуються iхнi громадськi й нацiональнi права, залежать взаiмини обох держав.

Проблема украiнсько-польських зв'язкiв у галузi культури як найбiльш результативноi та масовоi форми спiлкування завжди викликала iнтерес дослiдникiв. Саме через культурний дiалог вiдбуваiться пiзнання, нацiональне усвiдомлення, взаiмозбагачення та взаiмопроникнення культур. Це чи не в найбiльшiй мiрi вiдноситься до культур Украiни та Польщi, про що свiдчить багатовiкова спiльна iсторiя цих краiн. Важливiсть дослiдження випливаi з процесiв формування у 1991-1999 рр. новоi iвропейськоi системи мiжнародних вiдносин, суттiвим елементом якоi i стосунки в галузi культури. Проголошення незалежностi Украiни та перемога демократичних сил у Польщi, встановлення мiж державами вiдносин на рiвнi стратегiчного партнерства стали поштовхом для iсторичного висвiтлення рiзноманiтних аспектiв у стосунках двох краiн на основi iх комплексного вивчення та аналiзу на тлi оновленоi РДвропи.

Аналiз украiнсько-польських вiдносин i необхiдним для визначення основних закономiрностей у взаiмозв'язках мiж двома народами i маi сприяти усуненню перешкод на шляху наших суспiльств до рiвноправного членства в iвропейськiй спiвдружностi. Дослiдження особливостей украiнсько-польських контактiв у галузi культури також зумовлено вiдсутнiстю ТСрунтовних теоретичних праць, присвячених досвiду двостороннiх зв'язкiв мiж цими краiнами у перiод визнання та становлення Украiни як незалежноi держави на мiжнароднiй аренi.

Актуальнiсть поставленоi проблеми зростаi ще й тому, що в процесi реалiзацii партнерськоi програми "До порозумiння i iднання", схваленоi главами обох держав, дуже важливо подолати стереотипи минулого, критично осмислити його повчальнi уроки, скинути тягар взаiмного недовiр'я, звинувачень, симптоми пiдозри й ворожнечi. Не слiд закривати очi на те, що й сьогоднi в Польщi й в Украiнi, а ще бiльше за iх межами, i певнi сили, котрi продовжують роздмухувати украiнсько-польське протистояння, намагаються законсервувати старi образи i кривди, затьмарити нашi стосунки.

ОбтАЩiктом роботи i двостороннi украiнсько-польськi культурнi вiдносини впродовж ХХ столiття.

Предметом нашого дослiдження i тАФ взаiмозв¢язок укаiнськоi та польськоi культури, iсторичнi аспекти культурноi спiвпрацi протягом ХХ столiття, перспективи розвитку взаiмин в сферi культури мiж Украiною та Польщею на сучасному етапi, а також сучаснi форми i методи спiвробiтництва Украiни та Польщi в галузi культури, прiоритетнi напрями дiяльностi, механiзми спiвпрацi, iх практична реалiзацiя, висвiтлення потенцiйних можливостей сторiн у контекстi полiтичних та економiчних змiн.

Мета курсовоi роботи тАФ полягаi в тому, щоб на базi рiзмоманiтних дослiджень, документальних актiв та науковостi (об'iктивностi) показати генезис украiно-польських культурних зв¢язкiв впродовж ХХ ст., а також узагальнюючий комплексний аналiз основних форм здiйснення украiнсько-польських зв'язкiв у галузi культури, вивчення досвiду спiвробiтництва, визначення прогнозованих перспектив щодо пiдвищення ефективностi культурноi спiвпрацi мiж Украiною та Польщею в ХХ столiттi.

Для досягнення даноi мети необхiдно розв'язати наступнi завдання:

В· Встановити становище польськоi етнiчноi групи на Украiнi, ii громадсько-культурне життя, в часи радянськоi влади та в перiод незалежностi Украiни;

В· Дослiдити громадсько-полiтичне та культурне життя украiнськоi дiаспори в Польщi перiоду
XX столiття;

В· Проаналiзувати дiалог украiно-польськоi культури, взаiмовпливи та взаiмозбагачення

цих культур впродовж ХХ ст.

Методологiчну основу курсовоi роботи становлять принципи об'iктивностi, дiалектики та iсторизму, якi дають можливiсть вивчення суспiльних явищ у динамiцi та тiсному зв'язку з конкретно-iсторичними умовами iх розвитку. Вiдповiдно до мети i завдань дослiдження широко застосовувалися загальнонауковi (типологiзацii, систематизацii, класифiкацii) i спецiальнi iсторичнi (проблемно-хронологiчний, структурно-системний, аналiтичний) методи дослiдження.

Новизна дослiдження
полягаi у тому, что ми намагалися розглянути дослiджувальний перiод в iсторii культурноi ситуацii на Украiнi та Польщi, взаiмини у сферi культури мiж двома цими державами в поiднаннi з полiтичним, релiгiйним та суспiльним чинниками, якi i невiдтАЩiмними складовими культурного життя краiни i суттiво впливають на розвиток культури.

Хронологiчнi рамки
дослiдження окресленi подiями в Украiнi ХХ ст.

Украiнськi культурологи, iсторики, етнологи, правознавцi, полiтологи, представники iнших наук придiляють багато уваги польськiй етнiчнiй групi в Украiнi. Тiльки за останнi десятирiччя в Украiнi й Польщi оприлюднено цiлу низку дослiджень [17, 10-11] iсторичних та етнонацiональних аспектiв украiнськоi полонii, демографiчних змiн у ii складi, втрат, яких зазнала польська люднiсть в УРСР в результатi масових репресiй, голодоморiв, депортацiй, насильницькоi асимiляцii. Велику зацiкавленiсть долею своiх одноплемiнникiв в Украiнi виявляють i польськi дослiдники [15].

Демократичнi процеси в Украiнi та Польщi сприяли пожвавленню культурно-освiтнього та громадсько-полiтичного життя нацiональних меншин, пiдтвердженням чого стало створення та функцiонування вiдповiдних органiзацiй, дiяльнiсть нi майже всi територii Польщi та Украiни, де компактно проживають украiнська та польська нацiональнi меншини. Позитивними рисами украiнсько-польського культурного спiвробiтництва були: прагнення до порозумiння та здiйснення спiльних проектiв культурного будiвництва. Спираючись на проведений аналiз, зазначимо, що в 1991-1999 рр. украiнсько-польське спiвробiтництво в галузi культури гальмувалося недостатнiм обсягом фiнансування спiльних культурних заходiв та зволiканням у вирiшеннi вiдповiдних питань, пов'язаним з виконанням встановлених формальностей. Однiiю з головних перешкод на шляху до примирення двох народiв стала наявнiсть негативних стереотипiв та упередженостi, подекуди й ворожих настроiв, сформованих на основi конфлiктiв i драматичних подiй у iх спiльнiй iсторii. Створення нового образу украiнця подеколи не в змозi перекрити вже утворений.

Спираючись на творчий доробок попередникiв i деякi новi джерельнi свiдчення, спробуiмо осягнути основнi етапи процесу розселення полякiв на украiнських етнiчних землях, його специфiчнi особливостi в XX ст., змiни в статусi польськоi людностi, зумовленi полiтичними та адмiнiстративно-територiальними чинниками, з'ясувати трагiчнi наслiдки для полякiв тоталiтарних режимiв та бiльшовицьких експериментiв, висвiтлити дiяльнiсть польських нацiонально-культурних товариств з позицiй украiнознавства в умовах незалежноi Украiни.

На нашу думку, дозрiла необхiднiсть бiльш послiдовно зайнятися проблематикою украiнсько-польських культурних взаiмин i навпаки, проте не як чимсь марТСiнесовим i другорядним на тлi польсько-украiнських взаiмин, але як першоплановим, принциповим для обох народiв питанням. Принциповим тому, бо саме ставлення польськоi громадськости до украiнцiв у Польщi, подiбно як ставлення украiнськоi громадськости до полякiв в Украiнi, а не солодкувато-нудна фразеологiя рiзних теоретикiв польсько-украiнського зближення, i показником реальности цiii iдеi. На прикладi ставлення бiльшости до меншости можна ствердити, чи iснують передумови на те, щоб закласти фундамент зближення, чи може ця iдея передчасна й висить у повiтрi як побожне бажання невеликого гурту чесних, проте позбавлених почуття дiйсности людей. Усе вказуi на те, що закладання цього фундаменту забере ще чимало часу.

Не секрет, що ставлення польськоi бiльшости до украiнськоi меншости в багато дечому залишаi бажати кращого i не секрет, що люди доброi волi по обох боках залiзноi завiси можуть набагато бiльше, нiж досi, зробити, щоб цей стан змiнити.

Слiд подиляти вiдвагу та далекозорiсть людей, якi пiсля складного й болючого процесу переоцiнки цiнностей, з метою по-новому глянути на питання польсько-украiнських взаiмин, ключове питання Схiдньоi Европи, протягом двох останнiх десятилiть пробували й пробують вести польсько-украiнський дiалог. Не зважаючи на численнi голоси про безперспективнiсть цих зусиль РЖ дотеперiшнi невеликi результати, вони створили важливий прецедент, зробивши перший крок у властивому напрямi. Можливо, ця праця, що без прикрас змальовуi складне становище украiнського населення в пiслявоiннiй Польщi, спонукаi людей небайдужих до проблеми нормалiзацii польсько-украiнських взаiмин, серйозно задуматися над цими справами.

Роздiл 1. Польська етнiчна група на Украiнi тАФ громадсько-культурне життя

1.1 Становище польськоi етнiчноi частини в перiод радянськоi влади

Украiнськi iсторики, етнологи, правознавцi, полiтологи, представники iнших наук придiляють багато уваги польськiй етнiчнiй групi в Украiнi. Тiльки за останнi десятирiччя в Украiнi й Польщi оприлюднено цiлу низку дослiджень [15] iсторичних та етнонацiональних аспектiв украiнськоi полонii, демографiчних змiн у ii складi, втрат, яких зазнала польська люднiсть в УРСР в результатi масових репресiй, голодоморiв, депортацiй, насильницькоi асимiляцii. Велику зацiкавленiсть долею своiх одноплемiнникiв в Украiнi виявляють i польськi дослiдники.

Поворотним у долi украiнського i польського народiв стало XX ст. Обидва народи в 1917 тАУ 1918 рр. вiдновили своi держави, заклали правовi засади для встановлення добросусiдських i союзницьких вiдносин (Варшавська угода Ю.Пiлсудського i С.Петлюри в квiтнi 1920 р.). На жаль, Захiдно-Украiнська Народна Республiка була знищена, бiльшiсть ii земель опинилася в складi Польщi, в результатi збройного втручання Росii перестала iснувати УНР, в Украiну було експортовано бiльшовицький режим. З 20-х до кiнця 80-х рр. XX ст. у так званiй радянськiй Украiнi поляки разом з украiнцями, представниками iнших нацiональностей зазнали злетiв i падiнь, понесли величезнi втрати входi масових депортацiй, репресiй, голодоморiв.

Торкнемося докладнiше драматичноi долi польськоi меншини в Украiнi на рiзних етапах радянського тоталiтаризму, демографiчних i соцiальних змiн в ii складi, полiтики влади щодо полонii. Насамперед, зазначимо, що чисельнiсть i статус полякiв на рiзних украiнських землях i в рiзний час були далеко неоднаковими. Найбiльшi анклави полякiв залишилися на переданих у 1923 р. Польщi теренах Пiдляшшя, Холмщини, Галичини й Волинi. Тут вони набули статусу титульноi нацii, а украiнцi механiчно стали меншиною. Натомiсть, у пiдрадянськiй Украiнi за iнерцiiю з УНР, яка заклала засади демократичноi нацiональноi полiтики, поляки розглядалися як нацiональна меншина УРСР (Пiсля включення УРСР до складу СРСР i прийняття Конституцii СРСР (1924 р.) було запроваджене iдине громадянство в усiх республiках, що давало юридичне право розглядати полякiв Украiни i як меншину в СРСР). Варто нагадати, що польське населення схвально поставилось до утворення та унезалежнення УНР, до ii Закону про нацiонально-персональну автономiю, до створення Мiнiстерства польських справ УНР [8], яке виступало захисником нацiональних прав польськоi людностi, скеровувало розвиток освiти i культури полякiв.

Бiльшовикам вдалося шляхом декларування лицемiрних гасел рiвноправностi нацiй, iх права на самовизначення долучити частину представникiв полонii в Росii та Украiнi до революцiйних подiй на своiму боцi, до експорту свого режиму не тiльки на Украiну, але i в Польщу. З цiiю метою було створено Польське бюро ЦК РКП(б) на чолi з Ф.Дзержинським i Тимчасовий революцiйний комiтет у Бiлостоцi пiд орудою Ю.Мархлевського, який у спецiальному Манiфестi закликав полякiв взяти "долю у власнi руки".

Поразка бiльшовицьких вiйськ пiд Варшавою, укладення Ризького договору (1921 р.) на деякий час паралiзували плани експорту революцii, посилити синдром недовiри Москви до лiвих сил у Польщi, внесли суттiвi корективи у тактику щодо нацiональних меншин, насамперед полякiв. Польська меншина в УРСР, яка за даними перепису населення 1926 р., тобто пiсля завершення репатрiацii 1921 тАУ 1925 рр., нараховувала 476,4 тис. чол. [3], вiдчула на собi ворожiсть радянсько-польських вiдносин. Тогочасна преса, радiо були переповненi анти-польською iнформацiiю, звинуваченнями Польщi в пiдготовцi збройноi iнтервенцii проти СРСР, планах вiдiрвати вiд нього Украiну, в реакцiйнiй внутрiшнiй полiтицi.

Зрив проектiв бiльшовикiв щодо перенесення пролетарськоi революцii в Польщу змусив керiвництво Москви вдатися до бiльш витонченоi тактики i зосередитись на створеннi осередку польськоi соцiалiстичноi держави в межах УРСР шляхом формування Польського адмiнiстративно-територiального району неподалiк вiд захiдного кордону з Польщею. За задумом сталiнських архiтекторiв, цей район мав стати прообразом майбутньоi червоноi Польщi тАУ Польською республiкою рад в мiнiатюрi. Враховуючи, що основнi осередки компактного проживання полякiв були зосередженi на Житомирщинi, у 1925 р. Президiя ВУЦВК ухвалила створити на базi 107 населених пунктiв Новоград-Волинського, Жулинського, Чуднiвського i Миропiльського районiв Польський нацiональний район з центром у селищi Довбиш, яке було перейменоване в Мархлевськ. Пiсля лiквiдацii округу й утворення областей, Мархлевський район був вiднесений до Киiвськоi областi. На 1933 р. його територiя складала 856,4 кв. км., на якiй проживало 54,3 тис. чол. [28, 18]. Метою створення цього району було дедалi активнiше залучення польського населення до соцiалiстичного будiвництва, його "радянизацii", проведення комунiстичноi пропаганди, доведення переваг радянськоi системи, компроментацii "буржуазноi Польщi".

Створення польських адмiнiстративно-територiальних одиниць, у т.ч. 170 сiльських рад, за умов демократичноi системи, могло б закласти цивiлiзованi основи задоволення нацiональних i культурних потреб полякiв в Украiнi, однак тоталiтарний режим переслiдував зовсiм iншi, полiтико-iдеологiчнi та партiйно-класовi цiлi. До того ж розбудова цих одиниць спiвпала за часом iз полiтикою "нового курсу" Й.Сталiна, який передбачав остаточну лiквiдацiю так званих експлуататорських класiв, приватноi власностi й одноосiбного господарства, форсовану iндустрiалiзацiю, суцiльну колективiзацiю села, здiйснення культурноi революцii. Це стало викликом для розгортання масових репресiй, в т.ч. i проти польськоi людностi. Репресii бiльшовики започаткували ще в ходi утвердження свого режиму. В сiчнi 1921 р. Полiтбюро ЦК КП(б)У ухвалило секретний циркуляр, яким ставилося завдання виявляти в середовищi полякiв i викривати дiяльнiсть будь-яких "контрреволюцiйних елементiв на мiсцях". Поляки, як i украiнцi, зазнали насилля в процесi конфiскацii та нацiоналiзацii землi, майна, реквiзицii хлiба, вилучення коштовностей з костьолiв, пiд час арештiв, депортацiй i виселень. Жертвами репресiй стали тисячi полякiв, якi звинувачувались у повстанському русi проти бiльшовикiв, у походi вiйськ Ю.Пiлсудського на Киiв, у спiвпрацi з петлюрiвцями й "бiлополяками", у диверсiйнiй, шкiдницькiй i шпигунськiй дiяльностi на користь Польщi. Приводом для недовiр'я, пiдозри, переслiдувань, ув'язнень i розстрiлiв найчастiше використовувались "зв'язки" з "Польською вiйськовою органiзацiiю" (ПОВ).

Втрати, яких зазнали поляки входi голодоморiв 1921 тАУ 22, 1932 тАУ 33 рр., сягають 100 тис. чол. Загалом, за перiод 1921 тАУ 1939 рр. чисельнiсть польськоi меншини в Украiнi зменшилась бiльше, як на 200 тис. осiб, про що засвiдчив перепис населення 1939 р. Полякiв i нiмцiв сталiнський режим вiднiс до "шкiдницьких нацiй", що було рiвнозначним етногеноциду. Отже, реальнi кроки влади щодо розвитку польського шкiльництва, преси й видавничоi справи, заснування польських установ науки i культури, створення нацiональних сiльрад i районiв, якi вiдповiдали полiтицi так званоi "коренiзацii" 20-х тАУ початку 30-х рр., вступали в пряму суперечнiсть з карально-репресивною системою одноособовоi влади Сталiна.

Свiдченням того, що створення польського адмiнiстративно-територiального району, як i польських сiльрад, не було зумовлене потребами польського населення, що це був тактичний маневр, ширма, за якою приховувались справжнi цiлi тоталiтарного режиму, i його скасування у жовтнi 1935 р. через "економiчну слабкiсть" i "незручнiсть обслуговування МТС колгоспiв". Цим рiшенням, яке випливало з новоi стратегii нацiональноi полiтики ВКП(б), ii курсу на формування новоi спiльностi тАУ радянського народу, було покладено початок лiквiдацii й iнших нацiональних утворень, наступу на польську освiту i культуру. Було закрито Польський iнститут суспiльного виховання в Киiвi, РЖнститут польськоi пролетарськоi культури, Центральну державну польську бiблiотеку, видавництво "Трибуна",

Польський драматичний театр та iншi установи. Шляхом погромiв i репресiй щодо вчителiв польських шкiл вiдбувалась лiквiдацiя польського шкiльництва. У 1938 р. кiлькiсть польських шкiл зменшилася в дев'ять разiв i становила 50.

Перехiд бiльшовикiв вiд заохочування нацiонально-культурного вiдродження польськоi меншини до його згортання, до нищення пам'яток культури, закриття польських закладiв освiти свiдчив, що полiтика "коренiзацii" була лише тактичним кроком для послаблення опору й залучення нацiональних меншин на бiк радянськоi влади, а тимчасова пiдтримка польськоi мови й культури мала кон'юнктурний характер, служила iнструментом змiцнення позицiй правлячого режиму, iдеологiзацii суспiльного життя, формування "нових полякiв". Украiна виявилася своiрiдним полiгоном, на якому сталiнське керiвництво випробовувало й вiдточувало методи насадження тоталiтарного режиму в усiх сферах суспiльного розвитку, включаючи й мiжнацiональнi вiдносини.

Не менш драматичною сторiнкою долi украiнськоi полонii, як i всього украiнського суспiльства, стала Друга свiтова вiйна. На пiдставi таiмних протоколiв пакту Рiббентропа-Молотова Гiтлер i Сталiн фактично здiйснили четвертий подiл Польщi. Однак, вступ Червоноi армii у вереснi 1939 р. на терени Захiдноi Украiни мав i iнший тАУ етнiчний вимiр, оскiльки вiдкривав реальний шанс зреалiзувати iсторичну мрiю захiдних i схiдних украiнцiв, пiдтвердити Акт злуки 1919 р. й вiдновити соборнiсть всiii Украiни як одного з домiнуючих чинникiв консолiдацii украiнськоi нацii i боротьби за ii суверенiтет. Клопотання Народних Зборiв Захiдноi Украiни про ii включення до складу СРСР та УРСР (За планами радянського керiвництва на теренах переважно з польським населенням передбачалося проголосити Польську союзну радянську республiку з наступним ii входженням до СРСР), iх вiдповiднi законодавчi акти за мiжнародними правовими нормами закрiпили входження захiдноукраiнських земель до УРСР i внесли iстотнi корективи щодо статусу полякiв i украiнцiв цього регiону. На його жителiв поширювалося радянське громадянство, украiнцi вливалися до складу титульноi нацii, республiки, а поляки, втрачаючи статус панiвноi нацii приiднувалися вiдповiдно до своiх одноплемiнникiв в Украiнi, якi були нацiональною меншиною. Змiна громадянського стану, рiзне ставлення до акту приiднання територii, яку поляки зазвичай розглядали як "схiднi креси" Польщi, загострило давнi суперечностi. При цьому слiд мати на увазi, що в середовищi як украiнцiв, так i полякiв ставлення до воiнноi акцii СРСР було полярно рiзним: вiд повного засудження й спротиву тАУ до схвалення i готовностi спiвробiтничати з новим режимом.

Польське населення на включених до УРСР землях становило до 2,5 млн. чол., включаючи й тисячi бiженцiв з окупованоi гiтлерiвцями територii, iнтернованих воякiв i офiцерiв польськоi армii. Радянськi органи влади, спецслужби, реалiзуючи програму "радянизацii" краю, розгорнули акцiю "очищення мiст i сiл вiд ворожих елементiв", яка, поряд з украiнцями, торкнулася тисяч польських помiщикiв, заможних селян, ксьондзiв, державних чиновникiв.

За неповними даними, до 1 сiчня 1941 р. 320 тис. полякiв були депортованi, 90 тис. членiв родин польських осадникiв були виселенi до Комi АРСР, РЖркутську, Свердповську та в iншi областi РiРР, 140,5 тис. польських офiцерiв було розстрiляно. Репресивнi заходи сталiнського режиму призвели до наростання антирадянського руху спротиву, створення польського пiдпiлля, але його провiдники не зумiли скоординувати, тим бiльше об'iднати своi дii з украiнським пiдпiллям. Водночас поляки з обуренням сприймали повiдомлення про звiрства гiтлерiвцiв на окупованих ними землях, що закладало основу для антигiтлерiвськоi боротьби, яка набула органiзованого характеру пiсля нападу Нiмеччини на СРСР i окупацii украiнських земель.

У суспiльнiй свiдомостi частини полякiв i украiнцiв утверджувалося розумiння того, що полiтика обох диктаторiв тАУ Гiтлера i Сталiна тАУ антинародна, людиноненависницька, що вона ворожа обом нацiям. Чимало полякiв Украiни брали активну участь у всiх формах спротиву гiтлерiвцям: у збройних силах СРСР, у загонах червоних партизан, антигiтлерiвському пiдпiллi. Разом з украiнцями, росiянами, бiлорусами, представниками iнших нацiональностей, поляки героiчно захищали Брест, Киiв, Одесу, Севастополь, самовiддано билися пiд Сталiнградом i Москвою, Курськом i Харковом, зробили вагомий внесок у звiльнення Украiни, Бiлорусi, Молдови, Польщi, iнших краiн, у розгром гiтлерiвськоi Нiмеччини.

Десятки тисяч вихiдцiв з украiнських земель влилися до польських вiйськових формувань в СРСР, зокрема Гвардii Людовоi, реформованоi згодом в Армiю Людову, долучилися до дiяльностi Союзу польських патрiотiв, Польського ревкому, Польського комiтету нацiонального визволення. Значна частина полякiв з Холмщини i Пiдляшшя, Галичини й Волинi стали вояками Армii Крайовоi, яка розгортала своi дii пiд керiвництвом Польського емiграцiйного уряду в Лондонi.

Виникаi питання, чому не вдалося об'iднати зусилля польських i украiнських патрiотiв, скоординувати дii Армii Крайовоi та Украiнськоi повстанськоi армii (УПА)? Головною причиною було рiзне бачення приналежностi захiдноукраiнських земель, iх майбутнього. АК, вiдстоюючи iдею вiдновлення Польщi в кордонах до вересня 1939 р., була зорiiнтована на боротьбу не стiльки проти Нiмеччини, скiльки проти "зазiхань" СРСР на "схiднi креси" i перетворення Польщi в його сателiта. Натомiсть, прихильники украiнського самостiйницького руху, вояки УПА, якi боролися проти радянського i гiтлерiвського режимiв, були змушенi протидiяти спробам полякiв вiдiрвати захiднi областi вiд Украiни. На цьому ТСрунтi розпалювався польсько-украiнський конфлiкт, який у 1943 р. набув збройного характеру i призвiв до численних жертв з обох сторiн [9]. Протистоянням польського i украiнського визвольних рухiв дуже вмiло скористалися нiмецькi i радянськi спецслужби, виступивши третьою силою з метою не допустити iх об'iднання. З цих причин не вдалося скоординувати дii польських i украiнських партизанських загонiв. РЖнспiрований третьою силою, польсько-украiнський конфлiкт набув мiжетнiчного характеру i досяг найбiльшоi гостроти на Волинi, де протягом 1943 тАУ 44 рр. зафiксовано близько 150 збройних сутичок мiж загонами АК i УПА. За розрахунками польського iсторика Р.Тожецького, поляки втратили у цих сутичках вiд 80 до 100 тис. чол., але, на думку В.Сергiйчука [27], цi данi суттiво перебiльшенi.

За роки вiйни чисельнiсть населення УРСР зменшилася на 14 млн. чол., тобто на 35%. Цiлком ймовiрно, що не менший вiдсоток втрат зазнала польська люднiсть в Украiнi. Наполовину скоротилася чисельнiсть полякiв i в захiдних областях республiки. На серпень 1944 р. iх орiiнтовна чисельнiсть у цьому регiонi становила 1182,1 тис. осiб. У серпнi 1944 р. президiя Верховноi Ради СРСР ухвалила указ про надання амнiстii польським громадянам, засудженим на територii СРСР, якi перебували на засланнi, у спецпоселеннях, таборах i в'язницях. Бiльшiсть амнiстованих полякiв пiсля вiдповiдноi фiльтрацii було централiзовано i за рознарядкою розселено на теренах Полтавськоi, Сумськоi, Харкiвськоi, Херсонськоi, Кiровоградськоi, Запорiзькоi, Чернiгiвськоi та iн. областей для роботи в харчовiй, м'ясомолочнiй промисловостi, в радгоспах i колгоспах. Загальна чисельнiсть iх була визначена в обсязi 29700 чол.[25] Частинi з них, за викликом родичiв, надавався дозвiл переiхати до Польщi. Подальше зменшення кiлькостi полякiв в Украiнi було пов'язане з репатрiацiiю, а ще бiльше тАУ iз так званим добровiльним обмiном населення мiж УРСР i Польщею на пiдставi Люблiнськоi угоди, укладеноi у вереснi 1944 р. В ходi ii реалiзацii, термiни якоi кiлька разiв переносилися, з Польщi до Украiни було переселено 482,8 тис. украiнцiв. Водночас до Польщi виiхали понад 828,5 тис. полякiв i iвреiв, якi мали польське громадянство до 1939 р. Вiдтiк польського населення зумовлювався не стiльки його прагненням возз'iднатися зi своiми одноплемiнниками, скiльки намаганням уникнути репресiй i соцiалiстичних експериментiв, пов'язаних зi сталiнським режимом. Вiн тривав i в наступнi десятирiччя, але не мав масового характеру.

Не менш важкими для полякiв i украiнцiв стали повоiннi лихолiття. Та частина полякiв, яка залишилася в Украiнi, активно долучалася до лiквiдацii руiни, заподiяноi гiтлерiвцями, вiдбудови промисловостi, сiльського господарства, установ освiти й культури. У 1946-47 рр. Украiну охопив масовий голод, який посилився новим спалахом сталiнського свавiлля i терору, спрямованого, в першу чергу, проти украiнського нацiонально-визвольного руху, пiдпiлля ОУН i УПА, найбiльш свiдомоi частини украiнськоi iнтелiгенцii. Агонiя сталiнiзму не обминула й украiнську полонiю.

Як вiдгомiн сталiнського терору проти украiнського руху, можна розглядати цинiчну операцiю "Вiсла", що полягала в насильницькому виселеннi 150 тис. украiнцiв з iх традицiйно етнiчноi територii пiвденно-схiдноi Польщi на ii пiвнiчно-захiднi землi, повернутi вiд Нiмеччини (Ольштин, Щецiн, Вроцпав, Гданськ). Вершиною цинiзму комунiстичного режиму в Польщi стало створення для "пiдозрiлих украiнцiв" табору на територii Освенцiма у Явожно, де було ув'язнено майже 4 тис. украiнцiв, 150 тис. вбито [11].

Смерть Сталiна, намагання його наступникiв надати "царству терору" деяких "привабливих" рис, реабiлiтувати частину жертв, дещо розрядити мiжнародну напруженiсть сприяли проведенню ряду реформ, якi пов'язувалися з певною лiбералiзацiiю суспiльства i дiстали назву "хрущовськоi вiдлиги". Спроби десталiнiзацii суспiльства, критика "культу особи" Сталiна були схвально зустрiнутi бiльшiстю громадян Украiни, в тому числi й польською люднiстю, адже серед реабiлiтованих були й сотнi полякiв. Архiвно-слiдчi справи реабiлiтованих полякiв по Киiву i Киiвщинi, якi зберiгаються в 263 фондi ЦДАГО Украiни, засвiдчують, що перегляд судових i позасудових вирокiв носив вибiрковий характер i стосувався переважно осiб, покараних за сфабрикованими звинуваченнями або за порiвняно незначнi провини. Так, у 1955 р. було скасовано вирок щодо Станiслава Яворського, який проходив по груповiй справi ксьондзiв i активу костьолу (всього 19 чол.), арештованих у 1938 р. за "контрреволюцiйну дiяльнiсть" у селищi РЖванкiв на Киiвщинi, що виявилась у пiдтримцi тутешнього ксьондза Сiгiзмунда Зiха, котрий, мовляв, проповiдував "нацiональну гордiсть i любов до польськоi нацii", "застерiгав молодь вiд вступу в комсомол", а потiм нелегально виiхав до Польщi. С.Яворський як голова костьольноi ради, а також всi "учасники групи" були засудженi до вищоi мiри покарання i розстрiлянi як "члени польськоi терористичноi органiзацii". РЖ тiльки через 27 рокiв усi засудженi були визнанi Верховним судом СРСР невинними.

Пiсля полiтичноi реабiлiтацii С.Косiора тАУ колишнього генерального секретаря ЦК КП(б)У, поляка за нацiональнiстю, розстрiляного за звинуваченням у причетностi до Польськоi вiйськовоi органiзацii, було вибiрково переглянуто ряд справ ПОВ, зокрема РЖ.Юрловського, РЖ.Журавського, О.Петровського, С.Вольського, М.Шиманського, П.Лубкiвського та iн., яким iнкримiнувалися "зв'язок з бiлополяками", "петлюрiвцями", пiдготовка "збройного антирадянського повстання", тАУ вiйськовий трибунал Киiвського вiйськового округу у квiтнi 1956 р. реабiлiтував усiх розстрiляних.

Реабiлiтацiя полякiв, репресованих за звинуваченням у контрреволюцiйнiй дiяльностi, антирадянщинi, нацiоналiзмi мала стати одним iз чинникiв полiпшення радянсько-польських вiдносин, особливо в умовах, коли в самiй ПНР наростав опiр тоталiтаризму. Вона справила позитивний вплив на моральну та психологiчну атмосферу в краiнi, на настроi полякiв. Однак, у багатьох з них викликало занепокоiння те, що поза увагою органiв реабiлiтацii лишилися найбiльш "гучнi" справи учасникiв польського опозицiйного руху, а це посилювало такi новi форми спротиву, як дисидентство, колективнi петицii, звернення до свiтовоi громадськостi.

У суспiльнiй свiдомостi наростало обурення фарисейством i подвiйними стандартами у застосуваннi так званих "ленiнських принципiв нацiональноi полiтики". З одного боку, говорилося про братерство i рiвнiсть, задоволення потреб рiзних нацiй i народностей, аз iншого-тривала русифiкацiя, звужувалася сфера застосування украiнськоi мови, закривалися школи з польською мовою навчання. Якщо в 1950 тАУ 51 рр. було 6 польських шкiл, то на 1959 тАУ 60 навчальний рiк iх залишилося 3 iз загальним числом учнiв до однiii тисячi. Пишне святкування 300-рiччя Переяславськоi ради i так званого "возз'iднання" Украiни з Росiiю негативно оцiнювалося польською громадою, оскiльки реанiмувалася шовiнiстична концепцiя росiйськоi iсторiографii, за якою Польща поставала як одвiчний ворог Украiни.

Не залишилися поза увагою полякiв i украiнцiв революцiйнi подii осенi 1956 р. в Угорщинi та iх вiдгомiн у Польщi, спорудження берлiнськоi стiни. Поляк Г.Вельчинський (студент геологiчного факультету Киiвського державного унiверситету iм. Т.Г.Шевченка) вiдверто заявив про незгоду iз застосуванням радянських танкiв, пограбуванням Польщi. За цi висловлювання його було виключено з унiверситету i вислано з СРСР.

Особливо боляче реагували украiнськi поляки на посилення войовничого атеiзму i наступ на римо-католицьку церкву, зняття ii громад з реiстрацii. Якщо в 1949 р. в УРСР нараховувалося 225 громад РКЦ, у 1953 тАУ 168, то в 1964 тАУ 117, тобто iх кiлькiсть зменшилася майже вдвiчi. Радянськi спецслужби намагалися розколоти римо-католицьке духовенство, перешкодити будь-яким його контактам з Ватиканом, iнспiрувало рух за так зване "старокатолицтво" за створення "Братства католикiв СРСР".

На кiнець 1950-х рр. бiльш-менш стабiлiзувалися чисельнiсть i розселення польськоi людностi. За переписом 1959 р., в УРСР проживало понад 363,2 тис. полякiв, якi за чисельнiстю належали до найбiльших етнiчних груп (0,9%) пiсля украiнцiв, росiян i iвреiв. Найбiльшу питому вагу займали поляки серед населення Житомирськоi (6,4%), Хмельницькоi (4,3%), Львiвськоi (2,8%), Тернопiльськоi (2,2%), Волинськоi та РЖвано-Франкiвськоi (1%) областей [35]. Партiйно-радянське керiвництво свiдомо форсувало мiжреспублiканськi мiграцiйнi процеси, обТСрунтовуючи iх економiчними потребами, функцiонуванням "iдиного народногосподарського комплексу". Русифiкаторським устремлiнням центру сприяли прискорений розвиток промислових центрiв Донбасу, Приднiпров'я i Пiвдня Украiни, урбанiзацiйнi процеси, збiльшення чисельностi мiст, стимулювання мiжнацiональних шлюбiв, ос

Вместе с этим смотрят:

"Стена безопасности" между Израилем и Палестиной

"Хезболла" как инструмент ИРИ в эскалации арабо-израильского конфликта

"Холодная война": идеологические и геополитические факторы ее возникновения

"Этап реформ" в Саудовской Аравии

Globalization and Hospitality Industry