Фауна гризунiв Куликiвського району

Змiст

Вступ

1. Загальнi вiдомостi про ряд Гризуни: загальна характеристика, поширення, класифiкацiя

2. Характеристика найбiльш поширених видiв гризунiв Куликiвського району

2.1 Звiрi тАУ синантропи, лiсових масивiв i зелених насаджень

2.2 Гризуни вiдкритих просторiв

3. Шкода гризунiв для людини та засоби боротьби з найбiльш численними представниками

4. Збирання живих об`iктiв гризунiв

Висновок

Список використаноi лiтератури

Тваринний свiт тАФ одна з основних складових частин природного середовища i природних багатств нашоi Батькiвщини.

Гризуни, становлять велику й рiзноманiтну групу серед тваринного свiту нашоi краiни. Вони живуть скрiзь, де i для них iжа та сприятливi умови життя: у лiсах, на луках, гiрських масивах, у морях, на узбережжях водойм у сiльськогосподарських угiддях, у садах i парках, житлових i господарських будiвлях.

Куликiвський район Чернiгiвськоi областi розташований в зонi помiрного клiмату, який i сприятливим для життiдiяльностi багатьох тварин, а також характеризуiться рiзноманiтною рослиннiстю. Вирощування сiльськогосподарських культур, а саме зернових, бобових, коренеплодiв сприяi розповсюдженню рiзних тварин, а особливо гризунiв, для яких вирощуванi культури i гарним кормом.

Склад диких звiрiв у природному середовищi, не зважаючи на iнодi здавалося б однаковi умови життя, неоднаковий. Вiн залежить вiд багатьох екологiчних умов: особливостей деревостану, наявностi чагарникових заростей, трав'янистого покриву, температурних умов, вологостi повiтря, висоти снiгового покриву, складу ТСрунту тощо.

У наш час дуже часто домiнуючу роль у розселеннi-звiрiв вiдiграють змiни людиною природного середовища, що примушуi тварин пристосовуватися до нових умов iснування або мiгрувати. РД тварини, якi не витримують змiнених умов i гинуть. Тому кiлькiсть окремих звiрiв у природi невелика.

Крiм користi, бiльшiсть видiв гризунiв завдають i шкоду. Наприклад, дуже шкодять сiльському господарству мишовиднi гризуни, якi в роки масового розмноження знищують значну частину врожаю. Не менш шкiдливi ссавцi для людини як джерело небезпечних хвороб. Звiрi впливають також на процеси лiсовiдновлення, формування трав'янистого покриву та структури ТСрунту.

Не все ще з бiологii окремих видiв гризунiв вивчено досконало, тому кожне спостереження, використане вченими-зоологами, може бути спрямоване на охорону, рацiональне використання й збагачення тваринного свiту нашоi краiни.

Дана тема досить актуальна, оскiльки клас гризуни досить численний, i недостатньо вивчена, особливо для районiв Чернiгiвськоi областi.

Мета курсовоi роботи тАУ з`ясувати видовий склад ряду Гризуни на територii Куликiвського району Чернiгiвськоi областi.

Визначена мета дослiдження зумовила постановку i розвтАЩязання таких завдань:

1) визначити основнi особливостi та дати загальну характеристику ряду Гризуни;

2) охарактеризувати найбiльш поширенi види гризунiв в Куликiвському районi Чернiгiвськоi областi;

3) проаналiзувати негативну роль для людини гризунiв та засоби боротьби з ними;

4) ознайомитися з методичними порадами, щодо збирання та зберiгання гризунiв.

ОбтАЩiктом дослiдження i особливостi будови та поширення гризунiв.

Предмет курсовоi роботи складаi рiзноманiтнiсть представникiв ряду Гризуни на територii Куликiвського району.

В основу методологii дослiдження покладено загальнотеоретичнi принципи та пiдходи щодо визначення особливостей та рiзноманiтностi видового складу гризунiв в межах Куликiвського району Чернiгiвськоi областi.

У процесi дослiдження використовувалися формально-логiчний, системного пiдходу, системно-функцiональний, структурно-функцiональний, порiвняльний та iншi методи дослiдження.

Структура курсовоi роботивизначена метою i завданнями дослiдження та включаi в себе вступ, чотири роздiли, висновки та список використаних джерел.

Ряд Гризуни тАУ найпоширенiший ряд ссавцiв (належить близько третини усiх звiрiв, що населяють земну кулю), бiльшiсть iз яких дрiбного та середнього розмiрiв (довжина тiла - вiд 5 до 130 см, маса - вiд 6 г до 60 кг). Гризуни живляться переважно рослинною iжею, у зв'язку з чим мають своiрiдну будову зубноi системи. У них у кожнiй щелепi i по парi великих долотоподiбних рiзцiв, якi не мають коренiв i ростуть постiйно. Тверда емаль вкриваi лише передню частину рiзцiв, тому вони сточуються i завжди залишаються гострими. РЖкол немаi. Мiж рiзцями i кутнiми зубами i беззубий промiжок - дiастема. Кутнi зуби мають плоску або тупогорбкувату поверхню i служать для перетирання рослинноi iжi. Кишки довгi; добре розвинена слiпа кишка, що виконуi роль бродильного чана. Характерне раннi статеве дозрiвання i висока плодючiсть. У фаунi Украiни зустрiчаiться 41 вид з 9 родин.

Родина Бiлячi тАУ Sciuridae - об'iднуi звiркiв середнiх розмiрiв (довжина тiла - 6-60 см), у яких заднi кiнцiвки майже вдвiчi довшi за переднi. Бiльшiсть активнi вдень. Зимою багато з них впадаi в сплячку. Окремi роблять запаси iжi. Розмножуються 1-3 рази на рiк. За способом життя - деревнi, напiвдеревнi форми, а також норники. В Украiнi поширенi представники родин Бiлки, Ховрахи, Бабаки.

Родина Мишачi тАУ Muridae - включаi переважно дрiбних гризунiв з видовженою i загостреною мордочкою, порiвняно великими очами i добре розвиненими вушними раковинами. Хвiст здебiльшого довгий, покритий кiльцями лусочок, позаду яких розмiщенi зрiдка волосини. Кiнцiвки довгi, особливо заднi, що забезпечуi можливiсть швидко бiгати i добре стрибати. Бiльшiсть живе в норах, проте i деревнi i пiдземнi форми. Висока пластичнiсть забезпечила пристосування до життя в антропогенних ландшафтах та поряд з людиною (синантропами стали мишi i пацюки). Поширенi по всiй земнiй кулi. У сплячку не впадають. Присмерковi та нiчнi тварини. У мiсцевостях з теплим клiматом розмножуються цiлий рiк; у приплодi - вiд 1 до 22 малят. Тривалiсть життя тАФ 1-3 роки. Мишачi тАФ масовi шкiдники сiльського, лiсового i комунального господарства, небезпечнi поширювачi й переносники багатьох захворювань. Належать пацюк сiрий (Rattus norvegicus), пацюк чорний (R. rattus), миша хатня (Mus musculus), миша жовтогорла (Apodemus flauicollis), миша лiсова (A. sylvaticus), миша маленька Мiсriтуs minutus, (остання будуi iз трав'янистих рослин кулеподiбнi гнiзда, якi розмiщуi серед рослинностi над землею) та миша польова (A. agrarius). Миша польова - невеликий гризун (довжина тiла - до 12,5 см), поширений у лiсовiй та степовiй зонах, за винятком посушливих районiв степу. Вологолюбна тварина, тому заселяi зволоженi бiотопи. Живиться рiзноманiтною iжею: насiнням, коренеплодами, зеленими частинами рослин та iн. Протягом сезону одна особина знищуi до 3 кг зерна i 7 кг зеленоi маси. Статева зрiлiсть у самки настаi в тримiсячному вiцi; вагiтнiсть триваi 22 днi. Даi 3-4 приплоди по 5-8 мишенят.

Родина Хом'яковi тАФ Cricetidae тАФ об'iднуi гризунiв, що мають довжину тiла вiд 5 до 35 см. Поширенi по всiх материках (крiм Австралii). РД серед них норники, пiдземнi та напiвводнi форми, що позначилося на особливостях органiзацii та поведiнки. Належать водянi полiвки (рiд Arviсо1а); сiрi полiвки (рiд Мiсrоtus), серед яких полiвка снiгова (Microtus nivalis), поширена в Карпатах на висотi до 2000 м i потребуi охорони; хом'яки (рiд Cricetus) та ондатри (рiд Ondatra).

Родина Бобровi - Castoridae - у фаунi Украiни представлена одним видом - рiчковим бобром (Castor fiber), поширеним у Лiсостепу та Полiссi. Це найбiльший серед гризунiв фауни Украiни (довжина тiла - до 120 см, маса тАФ 20-30 кг). Оселяються бобри по берегах лiсових рiк iз повiльною течiiю, стариць та озер, де у високих берегах влаштовують нори. Якщо ж береги низькi, будують iз хмизу хатки дiаметром до 10 м i висотою 1-3 м. Вхiд у нору або хатку завжди пiд водою. У водоймах iз непостiйним рiвнем води споруджують греблi зi стовбурiв дерев, гiлок та хмизу, скрiплюючи iх глиною, мулом. РЖнодi бобри влаштовують ще й канали, якими сплавляють заготовлений деревний корм [4, 536].

Лiтом живляться переважно трав'янистими рослинами. Восени iнтенсивно валять дерева, запасаючи корм на зиму. Активнi вночi, а також уранцi i ввечерi. Навеснi самка народжуi вiд 2 до 5 малят, якi через один-два днi уже можуть плавати, а в три тижнi починають самостiйно живитися рослинним кормом. Бобер - один з найцiннiших промислових звiрiв Украiни. Гарне блискуче хутро цих тварин (вiд свiтло- до темно-каштанового i навiть майже чорного забарвлення) маi високi якостi i дуже цiниться. Секрет мускусних залоз, так званий бобровий струмiнь, використовуiться в парфумерii i медицинi. Проте найголовнiшим i те, що цi тварини-будiвельники, заселяючи водойми, пiдтримують постiйний рiвень води у них; тут селяться птахи, з'являiться риба. Отже, бобри як важливий компонент екосистеми, сприяють пiдтриманню ii в станi гомеостазу (гр. homoios тАФ "подiбний, однаковий" i stasis - "стан"), тобто динамiчноi рiвноваги. Через незначну чисельнiсть полювання на бобрiв заборонене; з метою збiльшення кiлькостi створено ряд заказникiв.

Родина Нутрiiвi - Myocastoridae - представлена 1 видом - нутрiiю, або болотяним бобром, -Myocastor coypus (довжина тiла - до 80 см, маса - 9 кг). Веде напiвводний спосiб життя. В Украiнi нутрiю розводять у клiтках, а також у напiввiльних умовах у бiльшостi областей. Батькiвщина тАФ Пiвденна Америка. Оселяються звiрки в слабо проточних чи стоячих водоймах, зарослих водяною та прибережною рослиннiстю. Живуть у норах до 5 м, прокладених вище рiвня води, що закiнчуються гнiздовою камерою; вхiдний отвiр пiд водою. Якщо умови для риття нiр вiдсутнi, влаштовують гнiзда в густих заростях очерету або рогозу. Живляться рослинною iжею (нагонами та кореневищами очерету, рогозу, полюбляють. латаття, рдесник, валiснерiю). Зрiдка споживають молюскiв, ракiв, п'явок. РЗжу поiдають, як правило, на кормових площадках. Нiчнi та сутiнковi тварини. Розмножуються двiчi на рiк. У приплодi 5-8 малят (iнодi 12-14). З двох мiсяцiв ведуть самостiйне життя, а з чотирьох тАФ самки здатнi до розмноження. Нутрiя - важливий об'iкт промислового i кустарного звiроводства. Особливо красиве ii хутро з вискубаною грубою остю, воно шовковисте i мiцне. Одержано багато кольорових мутацiй. М'ясо нутрiй використовують у iжу.

Родина Вовчковi, або Сонi, - Gliridae - об'iднуi звiркiв, що зовнiшнiм виглядом нагадують маленьких бiлок. Хвiст укритий волоссям, очi великi, вушнi раковини розвиненi добре. Вовчки нашоi фауни ведуть деревний спосiб життя. Активнi вночi. Живуть у гнiздах, збудованих iз рослин, а також у дуплах. Живляться здебiльшого плодами i насiнням деревних порiд, а також комахами, яйцями птахiв i пташенятами. Поширенi в Полiссi, Лiсостепу та Карпатах. На зиму залягають у сплячку (сплять по пiвроку). Самки раз на рiк народжують 2-9 малят. У нашiй фаунi зустрiчаються вовчки: сiрий (Glis glis), лiсовий (Dryomys nitedula), садовий - Eliomys quercinus (занесений до Червоноi книги) та горiшниковий (Muscardinus avellanarius) [4, 540].

Родина Слiпаковi - Spalacidae - об'iднуi гризунiв, що ведуть виключно пiдземний спосiб життя. Довжина тiла тАФ 16-35 см. Вушнi раковини та очнi отвори вiдсутнi, кришталик редукований. Землю риють за допомогою добре розвинених рiзцiв. Узимку активнiсть знижена. Живляться пiдземними частинами рослин; роблять запаси. У лiсостеповiй i степовiй зонах Лiвобережжя поширений слiпак звичайний (Spalax microphtalmus); слiпаки буковинський (S. graecus) та пiщаний (S. arenarius) як нечисленнi види занесенi до Червоноi книги Украiни.

2.1 Звiрi тАУ синантропи, лiсових масивiв i зелених насаджень

Пацюк сiрий

Серед усiх мишовидних гризунiв фауни пацюк сiрий найкраще пристосований до життя поруч з людиною.

Як i в усiх гризунiв, у пацюкiв одна пара мiцних рiзцiв загостреноi, долотоподiбноi форми, якi не мають коренiв i ростуть протягом усього життя тварини. Дуже розвиненi рiзцi вiдiграють велику роль у живленнi цього гризуна.

Пацюк сiрий тАФ найбiльший серед усiх мишовидних гризунiв. Довжина його тiла понад 240мм. Хвiст довгий, майже голий, маi вигляд лускатих кiлець, становить близько 75 % довжини тiла. Волосяний покрив досить густий. Забарвлення рiзноманiтне тАФ вiд свiтлого рудувато-бурого до темного вохристо-бурого. Черево бiлувате, досить помiтно вiдмежовуiться вiд верхньоi частини тiла.

Улюбленими мiсцями оселення пацюкiв i рiзноманiтнi будiвлi, особливо там, де поганi санiтарнi умови, а по великих мiстах вони тримаються смiтникiв, стiчних каналiв тощо. Вiдомi випадки таких незвичайних умов життя цих тварин, як холодильники, де вони оселялися в термоiзоляцiйнiй обшивцi i навiть розмножувалися при мiнусовiй температурi.

У природних умовах пацюки риють собi нори, якi вiдрiзняються вiд нiр водяних полiвок простою будовою. Найбiльш активнi вони у вечiрнi та нiчнi години, тi ж, якi живуть за межами населених пунктiв, дiяльнi протягом доби.

Хоч пацюки належать до типових гризунiв, але за характером живлення вони всеiднi. Живучи поруч з людиною, живляться переважно продуктами харчування людини, фуражним зерном, овочами, харчовими покидьками тощо. Це злобнi й обережнi тварини. В природних умовах живляться майже виключно тваринною iжею: молюсками, жабами, ящiрками, мальками риб, яйцями i пташенятами птахiв, якi селяться на землi. Охоче полюють на комах i мишовидних гризунiв [5, 18].

Важлива бiологiчна особливiсть пацюкiв тАФ виключно висока плодючiсть. Розмножуються протягом цiлого року, але найiнтенсивнiше у весняно-лiтнiй перiод.

Кубла для малят пацюки, що живуть у людських i господарських будiвлях, влаштовують у затишних темних закутках, пiд пiдлогою, в стiнах тощо. У природних умовах кубла мостять у норах водяних полiвок або риють нори по берегах водойм, пiд корiнням дерев. Вистеляють кубла ганчiр'ям, шматками паперу, пiр'ям, сухим листям тощо. Вагiтнiсть триваi 21 день. Самки народжують три-чотири приплоди на рiк, у кожному за сприятливих умов буваi до сiмнадцяти малят, якi дуже швидко розвиваються i вже в 35-денному вiцi стають статевозрiлими. Тримiсячнi самки, якi добре живляться, уже дають першi приплоди.

Пацюки належать до найшкiдливiших гризунiв нашоi фауни. Один пацюк за рiк знищуi понад 17 кг рiзноманiтних харчових продуктiв. Пацюки забруднюють i розтягують цiннi iстiвнi продукти, псують тару, дерев'янi частини будiвель, меблi, паперовi та шкiрянi вироби.

РЖстотноi шкоди пацюки можуть завдавати на птахофермах, де нерiдко загризають курчат i каченят.

Оселяючись бiля водойм, у яких розводять i вирощують риб, пацюки завдають значних збиткiв: добре плаваючи, вони живляться тут майже виключно мальками i навiть цьоголiтками риб.

Особливо небезпечнi пацюки як мiкробоносii i переносники збудникiв тяжких захворювань людини i свiйських тварин (сказу, чуми, черевного тифу, ящуру, дезинтерii тощо).

Усе це свiдчить про необхiднiсть винищення пацюкiв у населених пунктах.

Миша хатня

Хатньою цю мишу називають тому, що переважна бiльшiсть цих гризунiв все своi життя проводять у житлових i господарських будiвлях людини тощо. Це типовi синантропи. Але влiтку iх можна зустрiти в садах, городах, на хлiбних ланах, у скиртах соломи тощо.

У давнi часи хатнi мишi були розповсюдженi лише на пiвднi РДвропи i Азii, але в мiру розселення людини вони проникли далеко на пiвнiч i тепер звичайнi в усiх зонах материкiв. Основна умова оселення хатнiх мишей тАФ забезпеченiсть кормами, температурнi ж умови вiдiграють другорядне значення.

Хатня миша тАФ невеликий гризун, розмiр тiла якого близько 90 мм. Хвiст коротший за тулуб, вуха округлi [5, 20].

Забарвлення волосяного покриву спини одноколiрне тАФ брудно-сiре з рудуватим вiдтiнком, черево тАФ бiлувате або свiтло-сiре. Таке забарвлення робить цих гризунiв, якi ведуть звичайно нiчний спосiб життя, майже непомiтними. РЖнодi зустрiчаються рудуватi або iнтенсивно темнозабарвленi, у яких лише черево свiтлiшого кольору.

Живуть хатнi мишi переважно в стiнах, пiд пiдлогою, на горищах. будинкiв, там, де iм затишно. Оселяючись у природних умовах, вони риють неглибокi, нескладноi будови нори з двома-трьома вхiдними отворами. Кубла вистеляють iз шматкiв паперу, ганчiр'я, сухих травинок, бур'янiв тощо. Живляться найрiзноманiтнiшими харчовими продуктами, якi розшукують у примiщеннях. У природних умовах тАФ майже виключно зерном i насiнням сiльськогосподарських культур, вiддаючи перевагу олiйним культурам (соняшник, коноплi тощо).

Розмножуються хатнi мишi в теплих примiщеннях, при наявностi достатньоi кiлькостi корму, протягом усього року. Вагiтнiсть триваi 20 днiв. На рiк буваi 5 i бiльше приплодiв, по чотирнадцять малят у кожному. Новонародженi малята слiпi, на 9-й день прозрiвають, проте вони швидко розвиваються, через 20 днiв пiсля народження вони можуть самостiйно жити, а в двомiсячному вiцi вже здатнi розмножуватись.

Виключна плодючiсть мишей i невибагливiсть iх до умов iснування сприяли тому, що вони стали одними з найбiльш шкiдливих гризунiв, якi завдають великих збиткiв як у житлових примiщеннях, так i в зерносховищах, продуктових складах тощо. Не менш небезпечнi вони i як переносники збудникiв багатьох iнфекцiйних захворювань.

У польових умовах важливим чинником боротьби з хатнiми мишами i висока агротехнiка, яка створюi несприятливi умови для iх розмноження. Крiм того, хатнi мишi стають здобиччю тварин, якi ними живляться (ласок, степових тхорiв, лисиць, сов тощо). Якщо поряд з мишами оселюються пацюки, кiлькiсть хатнiх мишей зменшуiться, i поступово вони зовсiм зникають. Пацюки витiсняють хатнiх мишей.

Бiлка звичайна

Останнi десятирiччя все частiше можна бачити лiсових звiрiв тАФ бiлок у мiських парках, в садах, примiських лiсосмугах, тобто недалеко вiд людських осель, тому ми вiдносимо iх до синантропiв, тобто супутникiв людини. Бiлка належить до найбiльш красивих, грацiозних тварин нашоi фауни. Голова ii невелика, округла, з широким лобом, вуха досить великi, стоячi, з китицями довгих волоскiв, особливо виразних узимку. Тiло витягнуте, завдовжки понад 20 см, гнучке. Заднi лапки добре розвиненi. Хвiст пухнастий, густо вкритий волоссям. Довжина хвоста майже дорiвнюi довжинi тiла, лапи чiпкi, з гострими загнутими кiгтями на пальцях.

Серед усiх наших лiсових звiрiв бiлки найкраще пристосованi до деревного способу життя. Вони добре лазять по стовбурах дерев i можуть робити великi, затяжнi стрибки.

Досить часто в пошуках iжi бiлки спускаються на поверхню ТСрунту, але тут вони не такi спритнi i при найменшiй небезпецi вилазять на дерево.

Забарвлення хутра у наших бiлок досить мiнливе i залежить вiд району поширення iх на територii Украiни та особливо вiд сезону року.

Верхня частина тiла влiтку iнтенсивно червоно-каштанова, з рiзними рудуватими вiдтiнками, взимку тАФ димчасто-бурувато-сiра. Забарвлення карпатських бiлок темно-буре, майже чорне [5, 22].

Живляться бiлки найрiзноманiтнiшими кормами: горiхами лiщини, насiнням хвойних дерев, зеленою корою та бруньками з пагонiв широколистяних дерев, комахами, яйцями птахiв i навiть пташенятами. Значне мiсце в живленнi бiлок улiтку займають ягоди та гриби.

Цiкавим у живленнi бiлок i те, що вони дуже старанно запасають на зиму корми тАФ жолудi, горiхи, гриби, якi ховають у дуплах, пiд опалим листям або "консервують" тАФ розвiшують на сучках дерев (мал. ). РЖнодi в бiлчиних запасах бував до трьох i бiльше кiлограмiв добiрних горiхiв.

Бiлки тАФ деннi тварини. Особливо дiяльнi вони в ранiшнi години.

Про наявнiсть бiлок легко дiзнатися по тих погризах, якi залишають вони в мiсцях живлення.

Узимку можна побачити характернi слiди бiлок на снiгу. Бiлки залишають вiдбитки всiх чотирьох нiг: попереду довшi, зi зближеними п'ятками тАФ вiдбитки заднiх, позаду коротшi тАФ зi зближеними пальцями тАФ вiдбитки переднiх нiг. Напрям ходу визначаiться за положенням заднiх нiг. Пiд час стрiмкого бiгу слiди значно далi вiдстоять один вiд одного.

Своi гнiздо бiлки звичайно влаштовують у дуплi дерева, вистеляючи його сухою травою, листям, мохом тощо. Там, де немаi зручних для гнiзд дупел, вони, майстерно переплiтаючи сухi гiлочки обрiсникiв, мох, будують кубло кулястоi форми, з круглим вхiдним отвором, яке пiдвiшують мiж густих гiлок у верхiвках невисоких дерев. Усерединi воно вистелено сухими стеблинками трав, мохом, пiр'ям тощо.

У такому гнiздi двiчi на рiк: перший раз тАФ у квiтнi, другий тАФ у кiнцi липня або в серпнi, пiсля 35-денноi вагiтностi самки народжують малят. У кожному приплодi буваi четверо-п'ятеро бiлченят. Першi днi пiсля народження вони слiпi, голi й дуже немiчнi. Прозрiвають лише в п'ята-тижневому вiцi, пiсля чого швидко ростуть, а ще через два тижнi намагаються самостiйно добувати iжу. Покидають гнiздо у двомiсячному вiцi, проте i пiсля цього ще деякий час продовжують ссати молоко матерi. Дорослими стають на п'ятому мiсяцi життя.

У зимову сплячку бiлки не залягають, але в лютi морози та хуртовини по кiлька днiв сплять, не виходячи з теплого кубла.

Миша лiсова жовтогорла

Серед багатьох мишовидних гризунiв, що iх можна зустрiти в лiсi, мишу лiсову, яка швидко прошмигне в травi серед чагарникiв, важко впiзнати. Але уважно розглядаючи ii ближче, легко побачити, що вiд iнших мишей тАФ хатньоi, польовоi, маленькоi та рiзних полiвок тАФ вона помiтно вiдрiзняiться.

Серед усiх мишей фауни Украiни лiсовi мишi мають найбiльшi розмiри, довжина iх тiла досягаi 13 см. Вони мають найдовший хвiст, що майже дорiвнюi довжинi тiла разом з головою, очi великi, добре розвиненi вушнi раковини довгi й прямостоячi.

Волосяний покрив рудий з iнтенсивно iржавим вiдтiнком уздовж спини, черево яскраво-бiле, мiж переднiми кiнцiвками виразна жовта пляма, буваi рiзноi форми тАФ вiд смужки до овала.

Особливо улюбленими мiсцями лiсових мишей i старi листянi лiси з добре розвиненими кущами лiщини й iншим густим пiдлiском. Тут вони живуть у норах мiж корiнням дерев, серед чагарникiв. Нори звичайно закiнчуються гнiздовою та кiлькома продуктовими камерами, у яких зберiгаються запаси iжi, заготовленi на зимовий перiод. Рiдше лiсовi мишi влаштовують своi житло в дуплах старих дерев, невисоко над землею. Активнi тварини вночi, хоч зрiдка iх можна побачити i вдень.

Основу живлення лiсових мишей становлять жолудi, горiхи, насiння з шишок ялини i сосни, горiшки липи, плоди диких фруктових дерев тощо. Склад iжi залежить вiд сезонних явищ. Жолудi, наприклад, стають основним продуктом живлення в перiод iх достигання й обсипання на землю з першими заморозками (коли вони стають найбiльш доступними для цих наземних гризунiв). Зрiдка, на вiдмiну вiд iнших мишовидних гризунiв, лiсовi мишi навiть не чекають, коли опадуть жолудi або горiхи лiщини, а вилазять за ними досить високо на дерева. Другорядне значення в живленнi пiсля жолудiв i горiхiв маi лiщина. Хоч поживнiсть ii горiхiв висока (мiстять 60 % жиру), кiлькiсть iх буваi недостатньою. У роки, коли цi корми вiдсутнi або iх не вистачаi, лiсовi мишi поiдають плоди липи, клена, береста, а в карпатських лiсах тАФ бука (кормова поживнiсть його горiшкiв не менша, нiж жолудiв дуба).

По залишках горiхiв лiщини, згризених лiсовими мишами, легко дiзнатися про наявнiсть саме цього виду мишовидних гризунiв у певному районi лiсового масиву, бо iхнi кормовi залишки iстотно вiдрiзняються вiд тих, якi залишають бiлки або iншi гризуни [5, 52].

Охоче поiдають лiсовi мишi й рiзнi гриби, тому в роки масового розмноження лiсових мишей великий процент грибiв виявляiться пошкодженим: на iхнiх шапках виразно видно слiди зубiв цих звiркiв. Споживають також i рiзноманiтних комах.

Розмножуються лiсовi мишi в теплi пори року; починаючи з кiнця березня, дають два, три i навiть чотири приплоди, народжуючи кожного разу по четверо тАФ шестеро малят. Ростуть малята дуже швидко; вже в мiсячному вiцi вони виходять з кубла, самостiйно добувають iжу, тiльки розмiрами вiдрiзняючись вiд дорослих. У тримiсячному тАФ навiть можуть розмножуватись.

У зимову сплячку лiсовi мишi не впадають. У разi негоди тижнями не виходять зi схованок, живлячись у цей час запасами, заготовленими восени. У теплi днi на снiговому покривi серед чагарникiв i бур'яну можна нерiдко побачити стрибки мишей, якi досягають до пiвметра у довжину. Слiди лiсовоi мишi вiдрiзняються вiд слiдiв усiх iнших мишей. Вiдбитки РЗi лапок зiбранi купками i мають, як у бiлок, вигляд трапецiй, мiж якими виразно тягнеться слiд вiд довгого хвоста.

Лiсовi мишi завдають лiсовому господарству значноi шкоди: в культурних лiсових i плодових шкiлках визбирують з ТСрунту посiвний матерiал (жолудi, горiхи), знищують молодi, проростаючi сходи, обгризаючи на них кору, тощо.

Деякоi шкоди лiсовi мишi завдають i природному вiдновленню лiсу, поiдаючи опалi плоди.

2.2 Гризуни вiдкритих просторiв

Ховрах крапчастий

Ще недалекi тi часи, коли в нашiй краiнi внаслiдок шкiдливоi дiяльностi ховрахiв хлiбороби щороку не добирали мiльйони пудiв зерна, коли значно погiршувалися найкращi пасовиська i сiнокоснi угiддя.

Серед ховрахiв, якi населяють територiю Украiни, найкраще пристосувався до окультурених ландшафтiв, особливо в хлiборобних районах нашоi краiни, ховрах крапчастий.

Крапчастий ховрах тАФ гризун, який за будовою дещо схожий на бiлку, тому i належить до родини бiлячих. Як i в бiлки, його мiцне тiло не бiльше 20 см завдовжки. Подiбнi до бiлчиних зуби, внутрiшнi органи. А от характернi для ховраха ознаки тАФ це валькуватий тулуб з короткими лапками, не пухнастий, на чверть коротший вiд довжини тiла хвiст, а вуха майже непомiтнi, вони бiльше нагадують згортки шкiри. У ротовiй порожнинi ховрахiв i защiчнi мiшки, в якi вони збирають рiзноманiтнi кормовi продукти, щоб перенести до своii нори.

На вiдмiну вiд бiлки ховрахи тАФ типовi степовi тварини або жителi вiдкритих просторiв, схилiв балок, вигонiв, узбiч шляхiв тощо, якi нiколи i не оселяються в гущавинi лiсу.

Своiрiдним i забарвлення волосяного покриву верхньоi частини тiла у цих гризунiв: спина вкрита добре помiтними бiлими плямами (крапчастiсть) на загальному фонi сiрувато-бурого забарвлення тiла. Черевна частина тiла тАФ бiла, з жовтуватим вiдтiнком [5, 79].

Типовi мешканцi вiдкритих мiсцевостей, вони уникають не тiльки лiсових масивiв, а й дiлянок, укритих густим чагарником i навiть високих заростей бур'янiв.

Найчастiше оселяються на землях з помiтно збiльшеною вологiстю i досить щiльним грунтом, по схилах балок, на узбiччях польових шляхiв тощо. Лише в останнi десятирiччя, пiсля суцiльного освоiння цiлини, коли всi цiлиннi площi було розорано, ховрахи почали проникати на землi, зайнятi пiд рiзними сiльськогосподарськими культурами, хоч постiйнi нори, як правило, риють тут рiдко.

Мал. 1. Нора ховраха пiд час сплячки (1); пiсля виходу зi сплячки (2).

Живляться ховрахи майже виключно соковитими частинами трав, цибулинами, кореневищами рослин, насiнням. Оселяючись на посiвах зернових, перiод наливання колосся, восковоi стиглостi i повноi стиглостi зерна майже повнiстю переключаються на живлення хлiбними культурами. Проте протягом усього перiоду активностi ховрахи поiдають i комах (жукiв, арану, коваликiв, гусениць тощо), особливо в жаркий перiод, коли вологiсть трав'янистоi рослинностi звичайно знижуiться до 50 %, а вологiсть тiла ;омах тАФ понад 80 %.

Ховрахи тАФ типово деннi тварини, але дiяльнi вони лише вранцi та у вечiрнi години, вночi сплять у своiх норах. Активними i досить обмеженiй перiод часу: бiльшу частину року вони проводять у сплячцi.

Щоб залягти у зимову сплячку, ховрахи готують свою нору. Вони проривають вiд кубла пiд прямим кутом вертикальний хiд, який не доводять до поверхнi ТСрунту приблизно на пiвметра. Землею, яку вони наривають, забивають iз середини похилий хiд до кубла (мал. 1). Отже, взимку ховрахи перебувають в iзольованому кублi, i тому легко переносять зимовi морози.

Пiд час зимовоi сплячки ховрахи зовсiм не iдять, усi життiвi процеси i iх органiзмi в цей час припиняються настiльки, що температура тiла падаi до +3 В°С. Це сприяi тому, що на вiдмiну вiд iнших зимосплячих тварин ховрахи пiд час сплячки майже не втрачають запасiв речовин :i органiзмi, накопичених восени i навеснi.

Прокидаються ховрахи пiсля зимовоi сплячки i виходять на поверхню деяких мiсцевостях навiть тодi, коли ще значна частина ТСрунту вкрита снiгом, але це залежить вiд температурних умов ходу весни. Тому в рiзнi роки в одному й тому самому районi вихiд iз стану сплячки може доливатися навiть в межах мiсяця.

Прокинувшись, ховрах прориваi до кiнця вертикальний хiд i через нього з'являiться на поверхнi. У першi днi цей отвiр зберiгаi характерний вигляд: навколо ньоготАФвалик, який утворився пiд час виштовхування ТСрунту. Такi отвори нiр називають "веснянками", по них можна пiдрахувати кiлькiсть ховрахiв на певнiй дiлянцi.

Розмножуються ховрахи, на вiдмiну вiд переважноi бiльшостi гризунiв, раз на рiк.

Своi пiдземне кубло для виведення малят влаштовують у глибокiй норi, яка йде пiд кутом вiд поверхнi на глибину до 130 см i закiнчуiться iздовою камерою, вистеленою м'якою травою, соломою тощо. Тут у другiй половинi квiтня (приблизно через мiсяць пiсля пробудження) самки ховрахiв, пiсля 3-тижневоi вагiтностi, народжують п'ятеро тАФ семеро, до п'ятнадцяти голих, слiпих малят, якi швидко розвиваються, вкриваються шерстю . вже в мiсячному вiцi вилазять з нiр. Самка годуi малят молоком лише до 20-денного вiку, пiсля чого вони починають вести самостiйне життя, а в кiнцi травня тАФ на початку червня покидають кубло, переселяються в сусiднi порожнi нори i вже живуть окремо.

В останнi десятирiччя, в зв'язку iз застосуванням на полях ефективних механiчних i хiмiчних засобiв захисту рослин вiд шкiдникiв, розорювання майже всiii незалiсненоi територii, кiлькiсть крапчастих ховрахiв настiльки зменшилася, що вони вже не загрожують урожаям зернових. Нинi навiть постаi завдання взяти пiд охорону ховрахiв на територii ряду областей Украiни.

Тепер ховрахи виживають лише тому, що систематично перекочовують з полiв, де умови iснування погiршуються, на iншi поля, де знаходять собi корми.

Проте в районах, де ховрахiв ще багато, вони продовжують залишатись одним iз шкiдливих гризунiв (за лiто один ховрах з'iдаi понад 6 кг зерна).

У невеликiй кiлькостi ховрахiв (особливо малого) використовують як другорядну хутровину. РЖ хоч хутро iх дешеве i невисокоi якостi, проте через своi оригiнальне забарвлення маi попит.

Миша польова

Мишу польову, звiрка з ряду гризунiв, який належить, як i iншi мишi, до родини мишовидних гризунiв, легко розпiзнати. На вiдмiну вiд iнших видiв справжнiх мишей найхарактернiша ознака ii тАФ виразна чорна смуга, що проходить вiд лоба вздовж спини. Волосяний покрив спини рудувато-бурий. Горло, груди i черево бiлястi. За своiми розмiрами польова миша мало вiдрiзняiться вiд лiсовоi. Довжина тiла близько 12 см, але на вiдмiну вiд лiсовоi мишi вуха в неi короткi, вiдiгнутi наперед, не досягають очей. Хвiст з добре виявленими кiльцями, утвореними роговими лусочками, дещо коротший за тулуб.

Населяють зволоженi мiсця. Це лучнi заплави, порослi чагарником, забур'яненi дiлянки на оброблених територiях тощо. Охоче оселяються також у садах, виноградниках, на узлiссях густих лiсових насаджень, по рiчкових долинах. На пiвднi тримаються виключно поблизу водойм [5, 86].

Живуть польовi мишi у неглибоких, але досить довгих, простоi будови норах, виритих мiж корiнням дерев i чагарникiв. Узимку значна кiлькiсть польових мишей скупчуiться в скиртах соломи, а в садах i перелiсках тАФ пiд опалим листям, забираються вони й у господарськi та житловi будiвлi i навiть у зерносховища.

Дiяльна польова миша майже цiлу добу, але частiше ii можна зустрiти вночi. У зимову сплячку не залягав, активна протягом року.

Бiльшу частину року польовi мишi живляться листям, зеленими стеблами й насiнням рiзноманiтних диких трав, ягодами, пiд час дозрiвання хлiбiв тАФ зерном. Нерiдко до iх рацiону потрапляють дрiбнi комахи, iхнi личинки та iншi безхребетнi тварини.

Навеснi польовi мишi активно розмножуються. Для виведення малят влаштовують звичайно на невеликiй глибинi (близько 20 см i лише зрiдка глибше) гнiздову камеру, добре вистелену подрiбненою соломою i сухою травою. Вiд камери на поверхню землi ведуть два-три виходи. Досить часто вони будують i напiвпiдземнi гнiзда, якi влаштовують пiд купами соломи, мiж камiнням тощо.

За рiк у польових мишей буваi до чотирьох приплодiв по п'ять тАФ вiсiм малят у кожному. Вагiтнiсть триваi 22 днi. Перерва мiж приплодами в теплу пору року триваi приблизно 2 мiсяцi.

Мишенята народжуються дуже немiчними, слiпими, голими. Проте вони досить швидко розвиваються: в п'ятиденному вiцi вкриваються пушком, у десятиденному тАФ цiлком нагадують дорослих, а тритижневi мишенята вже самостiйно розшукують собi iжу. Через два з половиною мiсяцi молодi польовi мишi починають розмножуватися.

Обгризаючи зелену кору, пагони на плодових деревах i в лiсопосадках, польовi мишi завдають значноi шкоди лiсовому господарству та садiвництву, а в сприятливi для розмноження роки вони розмножуються в такiй кiлькостi, що завдають великих збиткiв хлiбним культурам (пшеницi, житу, кукурудзi тощо), знищуючи зеленi сходи та достигле зерно.

Як шкiдливий гризун вiдчутну шкоду польовi мишi завдають у районах Полiсся.

У польових мишей багато природних ворогiв: ними живляться лисицi, тхори, ласки та рiзнi хижi птахи i насамперед сови.

Миша маленька

Миша маленька тАФ найменший i найгарнiший звiрок серед усiх мишовидних гризунiв фауни Украiни. Довжина тiла мишi маленькоi близько 7 см. Голова невелика, iз загостреною мордочкою, а вуха великi, добре виразнi, постiйно рухаються. Лапки короткi, але пропорцiйнi розмiрам тiла. Особливо вiдмiтна ознака цих мишей тАФ дуже довгий, тонкий хвiст. Вiдрiзняються вони вiд iнших мишей забарвленням волосяного покриву.

Воно коричнево-жовте на спинi, а на горлi й черевi майже бiле, рiзко вiдмежоване вiд забарвлення бокiв, тiла.

Мал. 2. Гнiздо мишi маленькоi.

Улюбленi мiсця поселення тАФ освiтленi мiшанi та широколистянi лiси з пiдлiском, ягiдниками i трухлявими пнями. Але частiше iх можна побачити обабiч хлiбних полiв, серед чагарникiв, уздовж узлiсь. Рiдше тАФ в очеретяних заростях уздовж сухих узбереж водойм.

Мишi маленькi тАФ сутiнковi та нiчнi звiрки, якi вдень перебувають у напiвсонному станi i лише з настанням темряви стають активними [5, 88].

Живляться мишi маленькi насiнням рiзноманiтних трав'янистих i деревних рослин, рiдше споживають зеленi частини трав. В осiннiй перiод значне мiсце в живленнi посiдають рiзнi ягоди, а коли визрiвають хлiба тАФ молочноi стиглостi зерно.

Важливе значення в живленнi мишей маленьких вiдiграють також дрiбнi комахи: метелики, iх гусiнь, жуки, а особливо мурашки та iхнi личинки.

Цiкаво, що мишi маленькi добираються до хлiбного колоса не тiльки за допомогою лап, а й довгого, чiпкого хвоста, яким спритно обвиваються навколо стебла, що допомагаi iм зберегти рiвновагу.

Чималий iнтерес у бiологii мишей маленьких становить виключний будiвельний iнстинкт, який вони виявляють у перiод розмноження. Живучи часто в нiрках, якi мало чим вiдрiзняються вiд житлових нiр iнших мишей, вони у перiод розмноження влаштовують чудове гнiздо для своiх малят. Воно кулясте, з круглим бiчним отвором, вправно сплетеним iз сухих травинок, рослинних волоконець тощо. Крiпиться таке гнiздо на кiлькох стеблинах за допомогою цих самих травинок (мал. 2). Дiаметром гнiздо близько 14 см.

Самка 3 тАФ 4 рази на рiк, пiсля 20-денноi вагiтностi, народжуi по троi-четверо голих, слiпих малят. Перший приплiд буваi на початку травня, останнiй тАФ у жовтнi.

Батьки довгий час турбуються за своiх малят, виховують iх. Навiть тодi, коли малята стають майже самостiйними, батьки

Вместе с этим смотрят:

G-белки и их функция

Австралопитеки - обезьянолюди или человекообезьяны?

Адаптация микроорганизмов в экстремальных условиях космоса

Адвентивна флора Чернiгiвськоi областi: iсторiя формування та сучасний стан

Адсорбция ионных и неионных поверхностно-активных веществ (ПАВ)