Фiзiологiя системи кровi
Мiнiстерство освiти i науки Украiни
Вiнницький державний педагогiчний унiверситет
iм. М. Коцюбинського
РЖнститут iсторii, етнологii та права.
Реферат на тему:
Фiзiологiя системи кровi
Виконав
студент групи 1-В (РЖРЖЕП)
Рудь В.С.
Вiнниця. 2007
План
1. Внутрiшнi середовище. Особливостi.
2. Функцii, кiлькiсть, склад кровi.
3. Склад плазми кровi.
4. Ферменнi елементи кровi, iх функцii, кiлькiсть.
5. Групи кровi. Резус-фактор.
6. Переливання кровi.
7. Вiковi особливостi.
Список використаноi лiтератури
1. Внутрiшнi середовище. Особливостi
Будь-який органiзм потребуi певних умов iснування. Цi умови забезпечуi органiзму те середовище, до якого вiн пристосувався в ходi еволюцiйного розвитку.
Внутрiшнiм середовищем для клiтин i органiв людини i кров, лiмфа i тканинна рiдина.
Окремi клiтини i групи клiтин людського органiзму надзвичайно чутливi до змiн навколишнього середовища. Межi змiн середовища, якi може переносити цiлий органiзм, значно ширшi, нiж в окремих клiтин.
В органiзмi i спецiальнi пристосування для забезпечення сталостi середовища перебування iхнiх клiтин. Пiдтримання сталостi умов життя у внутрiшньому середовищi називають гомеостазом. В органiзмi на вiдносно постiйному рiвнi пiдтримуються артерiальний тиск, температура тiла, осмотичний тиск кровi i тканинноi рiдини, вмiст у них бiлкiв i цукру, iонiв натрiю, калiю, кальцiю, хлору та iн.
Найважливiша роль у пiдтриманнi гомеостазу належить нервовiй системi. Доведено участь у реакцiях пiдтримання гомеостазу автономноi нервовоi системи, системи гiпофiз тАФ наднирковi залози, пiдзгiр'я та iнших утворень нервовоi i ендокринноi систем. Сталiсть внутрiшнього середовища пiдтримуiться безперервною роботою органiв дихання, кровообiгу, травлення, видiлення.
У вищих тварин i людини величина активноi реакцii кровi (рН) не виходить за межi 7,32..7,35, хоч в органiзмi утворюються молочна, фосфорна, пiровиноградна та iншi кислоти, якi можуть змiнити величину рН. Як же регулюiться величина активноi реакцii кровi? При надмiрному надходженнi в кров кислих продуктiв обмiну насамперед включаються буфернi системи кровi (карбонатна система, бiлки кровi, гемоглобiн). Сумiшi речовин, якi пiдтримують сталiсть величини рН, називають буферними системами. Найважливiша
3 них карбонатна система, яка складаiться iз вугiльноi кислоти i гiдрокарбонату. Молочна кислота, яка утворюiться у значнiй кiлькостi при м'язовiй роботi, надходить iз клiтин у кров, витiсняi iони натрiю i калiю iз гiдрокарбонатiв, в результатi утворюються солi молочноi кислоти та вiльна вугiльна кислота, надлишок якоi виводиться через легенi назовнi.
Пiд впливом iмпульсiв з хеморецепторiв змiнюються дiяльнiсть дихальноi системи, органiв видiлення, швидкiсть течii кровi тощо. В результатi надлишок кислих продуктiв обмiну виводиться з органiзму i величина рН практично залишаiться-сталою.
При посиленiй фiзичнiй роботi вiдбуваiться розширення кровоносних судин працюючих органiв, iз депо надходить в кровообiг додаткова кiлькiсть кровi, збiльшуiться вихiд iз печiнки необхiдноi для працюючих органiв глюкози.
Гомеостатичнi реакцii, проте, мають певнi межi. При значних вiдхиленнях вiд них можуть розвиватися тяжкi захворювання, а-iнколи настаi загибель органiзму.
2. Функцii, кiлькiсть, склад кровi
Справжнiм внутрiшнiм середовищем для клiтин i тканинна рiдина; вона обмиваi клiтини. Кров мiститься в кровоносних судинах i не стикаiться безпосередньо з бiльшiстю клiтин органiзму. Проте, перебуваючи в безперервному русi, вона забезпечуi сталiсть складу тканинноi рiдини.
Кров приносить для клiтин кисень i забираi вiд них вуглекислий газ. Збагачення кровi киснем вiдбуваiться в легенях через найтоншi стiнки епiтелiальних клiтин капiлярiв; там же кров вiддаi вуглекислий газ, який потiм видiляiться в навколишнi середовище з повiтрям, що видихаiться. Протiкаючи через капiляри рiзних тканин i органiв, кров вiддаi iм кисень i поглинаi вуглекислий газ.
У процесi травлення вiдбуваiться розщеплення харчових продуктiв i утворення з них речовин, якi можуть засвоюватися органiзмом. Цi речовини надходять у кров i розносяться нею по органiзму.
Кров виносить iз органiзму продукти розпаду. В процесi-обмiну речовин у клiтинах-постiйно утворюються речовини, якi вже не можуть бути використанi для потреб органiзму, а часто виявляються i шкiдливими для нього. РЖз клiтин цi речовини надходять у тканинну рiдину, а потiм у кров. За допомогою кровi цi продукти надходять до нирок, потових залоз, легень i виводяться з органiзму.
Кров виконуi захисну функцiю. В органiзм можуть потрапляти отруйнi речовини або мiкроби. Вони зазнають руйнуванню i знищення деякими клiтинами кровi або склеюються i знешкоджуються особливими захисними речовинами.
Кров бере участь в регуляцii дiяльностi органiзму. Хiмiчно активнi речовини, якi виробляються в органiзмi, надходять в кров. Цi речовини, переносячись кров'ю, можуть впливати на дiяльнiсть iнших органiв. Разом з нервовою системою кров встановлюi зв'язок мiж окремими органами, завдяки чому органiзм функцiонуi як iдине цiле.
У дорослоi людини кiлькiсть кровi становить приблизно 7..8% маси ii тiла. У дiтей кровi вiдносно маси тiла бiльше, нiж у дорослих. У новонароджених кiлькiсть кровi становить 14,7% маси, у дiтей одного рокутАФ 10,9%, у дiтей 14 рокiв тАФ 7%. Це пов'язано з бiльш iнтенсивним обмiном речовин у дитячому органiзмi. У дорослих людей масою 60..70 кг загальна кiлькiсть кровi 5..5,5 л.
Звичайно не вся кров циркулюi в кровоносних судинах. Деяка ii частина мiститься в кров'яних депо. Роль депо кровi виконують судини селезiнки, шкiри, печiнки i легенiв. При посиленiй м'язовiй роботi, при втратi великоi кiлькостi кровi при пораненнях та хiрургiчних операцiях, деяких захворюваннях запаси кровi з депо надходять у загальну течiю кровi. Депо кровi беруть участь в пiдтриманнi постiйноi кiлькостi циркулюючоi кровi.
Свiжовипущена кров являi собою червону непрозору рiдину. Якщо вжити заходiв, якi б запобiгали зсiданню кровi, то при вiдстоюваннi, а ще краще при центрифугуваннi вона виразно роздiляiться на два шари. Верхнiй шар тАФ трохи жовтувата рiдина тАФ плазма i нижнiй тАФ осад темно-червоного .кольору. На межi мiж осадом i плазмою тАФ тонка свiтла плiвка. Осад разом iз плiвкою складаiться з формених елементiв кровiтАФ еритроцитiв, лейкоцитiв i кров'яних пластинок тАФ тромбоцитiв. Всi клiтини кровi живуть визначений час, пiсля чого руйнуються. В кровотворних органах (кiстковому мозковi, лiмфатичних вузлах, селезiнцi) вiдбуваiться безперервне утворення нових клiтин кровi.
У здорових людей спiввiдношення мiж плазмою i форменими елементами коливаiться незначно (55% плазми i 45% формених елементiв). У дiтей раннього вiку процентний вмiст формених елементiв трохи вищий.
3. Склад плазми кровi
Склад плазми кровi. В 100 мл плазми кровi здоровоi людини мiститься близько 93 г води. Решту плазми становлять мiнеральнi речовини, бiлки (в тому числi ферменти), вуглеводи, жири, гормони, вiтамiни, амiнокислоти.
Осмотичний тиск плазми. Сумарна концентрацiя солей, бiлкiв, глюкози, сечовини та iнших речовин, розчинених у плазмi, створюi осмотичний тиск. Осмотичний тиск плазми в основному створюiться неорганiчними солями, бо концентрацiя цукру, бiлкiв, сечовини та iнших органiчних речовин у плазмi невелика. Вiн забезпечуi в органiзмi обмiн води мiж кров'ю i тканинами.
Сталiсть осмотичного тиску кровi маi важливе значення для життiдiяльностi органiзму. Мембранам багатьох клiтин, у тому числi й клiтин кровi, властива вибiрна проникнiсть. Тому при вмiщеннi клiтин кровi в розчини з рiзною концентрацiiю солей, а отже iз рiзним осмотичним тиском, в клiтинах кровi можуть статися серйознi змiни.
Оскiльки розчинник завжди рухаiться в бiк вищого осмотичного тиску, то при зануреннi еритроцитiв у розчин, осмотичний тиск якого нижчий, нiж плазми кровi (гiпотонiчний розчин), за законами осмоса вода iнтенсивно починаi проникати всередину еритроцитiв. Еритроцити набрякають, руйнуються, iхнiй вмiст потрапляi в розчин. Вiдбуваiться гемолiз. Кров, в якiй еритроцити зазнали гемолiзу, стаi прозорою, або, як iнколи говорять, лаковою. У людини гемолiз починаiться при вмiщеннi
Еритроцитiв у 0,44..0,48 %-ий розчин НаСРЖ. Здатнiсть еритроцитiв не зазнавати руйнування в гiпотонiчних розчинах називають осмотичною стiйкiстю еритроцитiв, або резистентнiстю. Вона значно вища у новонароджених i немовлят, нiж у дорослих. Осмотичний тиск плазми кровi вiдповiдаi 0,9%-му розчиновi N301. Максимальна стiйкiсть еритроцитiв у немовлят перебуваi в межах вiд 0,3 до 0,4% НаСРЖ, мiнiмальна тАФ в межах вiд 0,48% до 0,52% НаСРЖ.
Розчини, якi за своiм якiсним складом i концентрацiiю солей вiдповiдають складовi плазми, називають фiзiологiчними розчинами. Вони iзотонiчнi. Такi рiдини використовують як замiнники кровi при крововтратах.
Незважаючи на те що в кров може надходити рiзна кiлькiсть води i мiнеральних солей, осмотичний тиск кровi пiдтримуiться на постiйному рiвнi дiяльнiстю нирок, потових залоз, через якi з органiзму видаляються вода, солi та iншi продукти обмiну речовин.
Реакцiя кровi. Плазма кровi маi не тiльки сталий осмотичний тиск i визначений якiсний склад солей, в нiй пiдтримуiться сталiсть реакцii. Практично реакцiя середовища визначаiться концентрацiiю водневих iонiв. Для характеристики реакцii середовища користуються водневим показником, (рН). (Водневий показниктАФ логарифм концентрацii водневих iонiв iз зворотним знаком). Для дистильованоi води величина рН становить 7,07, кисле середовище характеризуiться рН менше 7,07, а лужне тАФ бiльше 7,07. Кров людини при температурi тiла 37В° С маi рН 7,36. Активна реакцiя кровi слабколужна.
Сталiсть реакцii кровi пiдтримуiться буферними речовинами (гемоглобiн, кислi солi вугiльноi кислоти, солi фосфорноi кислоти та бiлки кровi), якi мiстяться в нiй, а також дiяльнiстю легень, через якГ iз органiзму видаляiться вуглекислий газ; через нирки i потовi залози виводиться надлишок речовин, що мають кислу або лужну реакцiю.
Бiлки плазми кровi. РЖз органiчних речовин плазми кровi найбiльше значення мають бiлки. Бiльша частина iх синтезуiться в печiнцi.
Бiлки плазми впливають на водний обмiн мiж кров'ю i тканинною рiдиною, пiдтримують водно-сольову рiвновагу в органiзмi. Цю роль виконують бiлки альбумiни. Бiлки беруть участь в утвореннi захисних iмунних тiл, зв'язують i знешкоджують отруйнi речовини, що проникають в органiзм. Всi антитiла-бiлки належать до групи глобулiнiв. Це в основному гамма-глобулiни. Тому гамма-глобулiни тепер широко застосовуються як лiкувальнi препарати, що змiцнюють захиснi сили органiзму.
Бiлок плазми фiбриноген тАФ основний фактор зсiдання кровi. Його легко видiлити iз плазми в осад. Плазму, позбавлену фiбриногену, називають сироваткою кровi. Сироватка, на вiдмiну вiд плазми, не зсiдаiться. /
Бiлки надають кровi необхiдноi в'язкостi, що важливо для пiдтримання тиску кровi на постiйному рiвнi.
Зсiдання кровi. Поки кров тече по непошкоджених кровоносних судинах, вона залишаiться рiдкою. Але варто поранити судину, як досить швидко утворюiться згусток. Кров'яний згусток (тромб), нiби пробка, закупорюi ранку, кровотеча припиняiться, i ранка поступово загоюiться. Якби кров не зсiдалася, людина могла б загинути вiд найменшоi подряпини.
Кров людини, випущена iз кровоносноi судини, зсiдаiться протягом 3..4 хв.
Зсiдання кровi тАФ важлива захисна реакцiя органiзму, яка запобiгаi крововтратi й таким чином зберiгаi сталiсть об'iму циркулюючоi кровi.
В основi зсiдання кровi лежить змiна фiзико-хiмiчного стану розчиненого в плазмi кровi бiлка фiбриногену. Фiбриноген у процесi зсiдання кровi перетворюiться на нерозчинний фiбрин. Фiбрин випадаi у виглядi тонких ниток. Нитки фiбрину утворюють густу дрiбновiчкову сiтку, в якiй затримуються форменi елементи. Утворюiться згусток, або тромб. Поступово вiдбуваiться ущiльнення кров'яного згустка. Ущiльнюючись, вiн стягуi краi рани i цим сприяi ii загоюванню. При ущiльненнi згустка в нього видавлюiться прозора жовтувата рiдина тАФ сироватка.
В ущiльненнi зтустка важлива роль належить тромбоцитам, в яких мiститься речовина, що сприяi стисненню згустка. Цей процес нагадуi зсiдання молока, де бiлком, який зсiдаiться, i казеiн; при утвореннi сиру, як вiдомо, теж вiддiляiться сироватка. В мiру загоювання рани згусток фiбрину розчиняiться i розсмоктуiться.
В 1861 р. професор Юр'iвського (тепер Тартуського) унiверситету А.А. Шмiдт встановив, що процес зсiдання кровi i ферментативний.
Перетворення розчиненого в плазмi кровi бiлка фiбриногену . в нерозчинний бiлок фiбрин вiдбуваiться пiд впливом ферменту тромбiну. В кровi постiйно мiститься неактивна форма тромбiну тАФ протромбiн, який утворюiться в печiнцi. Протромбiн перетворюiться в активний тромбiн пiд впливом тромбопластину в присутностi солей кальцiю. Солi кальцiю е в плазмi кровi, .а тромбопластину в циркулюючiй кровi нема. Вiн утворюiться при руйнуваннi тромбоцитiв або при пошкодженнi iнших клiтин тiла. Утворення тромбопластину також складний процес. Крiм тромбоцитiв, в утвореннi тромбопластину беруть участь ще деякi бiлки плазми кровi. Вiдсутнiсть у кровi деяких бiлкiв рiзко позначаiться на процесi зсiдання кровi. Якщо в плазмi кровi вiдсутнiй один iз глобулiнiв (великомолекулярних бiлкiв), то настаi захворювання гемофiлiя, або кровоточивiсть., У людей, якi страждають на гемофiлiю, рiзко знижена здатнiсть кровi зсiдатися. Навiть невеликi поранення можуть спричинити у них небезпечну кровотечу. За останнi 30 рокiв наука про зсiдання кровi збагатилася багатьма даними. Вiдкрито ряд факторiв, якi беруть участь у зсiданнi кровi.
Процес зсiдання кровi регулюiться нервовою системою i гормонами залоз внутрiшньоi секрецii. Вiн може, як i кожний ферментативний процес, прискорюватися i уповiльнюватися. Якщо при кровотечах велике значення маi здатнiсть кровi зсiдатися, то не менш важливо, щоб вона, циркулюючи в кров'яному руслi, залишалася рiдкою. Патологiчнi стани, якi ведуть до внутрiшньо судинного зсiдання кровi i утворення там тромбiв, не менше небезпечнi для хворого, нiж кровоточивiсть. Загальновiдомi такi захворювання, як тромбоз вiнцевих судин серця (iнфаркт мiокарда), тромбози мозкових судин, легеневоi артерii тощо.
В органiзмi утворюються речовини, якi запобiгають зсiданню кровi. Такi властивостi i у гепарину, що мiститься в клiтинах легень i печiнки. В сироватцi кровi виявлено бiлок фiбринолiзин тАФ фермент, який розчиняi фiбрин, що утворився в кровi. Вз кровi, отже, одночасно i двi системи: одна зумовлюi зсiдання, друга дii проти зсiдання. При певнiй рiвновазi цих систем кров всерединi судин не зсiдаiться. При пораненнях i деяких захворюваннях рiвновага порушуiться, що й приводить до зсiдання кровi. Гальмують зсiдання кровi солi лимонноi i щавлевоi кислот, осаджуючи необхiднi для зсiдання солi кальцiю. В шийних залозах медичних п'явок утворюiться гiрудин, який дуже дii проти зсiдання. Речовини, якi дiють проти зсiдання, широко застосовуються в медицинi.
Зсiдання кровi у дiтей у першi днi пiсля народження уповiльнене, особливо це помiтно на другий день життя дитини. З третього по сьомий день життя зсiдання кровi прискорюiться i наближаiться до норми дорослих.
У дiтей дошкiльного i шкiльного вiку час зсiдання кровi маi широкi iндивiдуальнi коливання. В середньому початок зсiдання настаi через 1..2 хв, кiнець зсiдання тАФ через 3..4 хв.
4. Ферменнi елементи кровi
Еритроцити. У людини i багатьох ссавцiв еритроцити, або червонi кров'янi тiльця, являють собою без'ядернi клiтини двовгнутоi форми. Вони еластичнi, що допомагаi проходити iм по вузьких капiлярах. Дiаметр еритроцита людини 7. .8 мкм, а товщина тАФ 2. .2, 5 мкм. Вiдсутнiсть ядра i форма двовгнутоi лiнзи (поверхня двовгнутоi лiнзи в 1,6 раза бiльша за поверхню кулi) збiльшують поверхню еритроцитiв, а також забезпечують швидку i рiвномiрну дифузiю кисню всередину еритроцита.
В кровi людини i вищих тварин молодi еритроцити мають ядра. В процесi дозрiвання еритроцитiв ядра зникають.
Загальна поверхня всiх еритроцитiв людини понад 3000 м2, що в 1500 разiв перевищуi поверхню ii тiла.
Загальна кiлькiсть еритроцитiв, якi мiстяться в кровi людини, величезна. Вона приблизно в 10 тис. разiв бiльша населення нашоi планети. Якби розмiстити всi еритроцити людини в один ряд, то вийшов би ланцюжок довжиною близько 150000км; якби покласти еритроцити один на один, то утворилася б колона висотою, що перевищуi довжину екватора земноi кулi (50 000. .60 000 км).
В 1 мм3 кровi мiститься вiд 4 до, 5 млн. еритроцитiв (у жiнок 4,0. млн., у чоловiкiв тАФ 4,5. .5, 0 млн.) . Кiлькiсть еритроцитiв не завжди однакова. Вона може значно збiльшуватися при нестачi кисню на великих висотах, при м'язовiй роботi. У людей, якi живуть у високогiрних районах, еритроцитiв приблизно на 30% бiльше, нiж у жителiв морського узбережжя. При переiздi з низовинних районiв у високогiрнi кiлькiсть еритроцитiв у кровi збiльшуiться. Коли ж потреба в киснi зменшуiться, кiлькiсть еритроцитiв у кровi знижуiться. Вмiст еритроцитiв у 1 мм3 кровi змiнюiться з вiком. В кровi новонароджених еритроцитiв до 7 200 000 в 1 мм3, що пов'язують з недостатнiм постачанням киснем плода в останнi днi ембрiонального перiоду i пiд час пологiв. Пiсля народження умови газообмiну полiпшуються, частина еритроцитiв розпадаiться, а гемоглобiн, що мiститься всерединi iх, перетворюiться на пiгмент бiлiрубiн. Утворення великоi кiлькостi бiлiрубiну може стати причиною, так званоi жовтяницi новонароджених, коли шкiра i слизовi оболонки забарвлюються в жовтий колiр. |
Кров у новонароджених мiстить значну кiлькiсть недозрiлих форм еритроцитiв, i еритроцити, якi мають ядро (до 600 в 1 мм3 кровi). Наявнiсть недозрiлих форм еритроцитiв вказуi на процеси кровотворення, якi iнтенсивно вiдбуваються пiсля народження. Еритроцити новонароджених рiзного розмiру, iхнiй дiаметр коливаiться вiд 3,25 до 10,25 мкм. Пiсля мiсяця життя в кровi дитини зустрiчаються лише поодинокi ядернi еритроцити. Середня тривалiсть життя еритроцитiв 100..120 дiб. Руйнуються еритроцити в селезiнцi i частхово в печiнцi.
Значення еритроцитiв. Основна функцiя еритроцитiв тАФ перенесення кисню вiд легень до всiх клiтин тiла. Гемоглобiн, який Чиститься в еритроцитах, легко сполучаiться з киснем i легко вiддаi його в тканинах. Важлива роль гемоглобiну й у видаленнi вуглекислого газу iз тканин. Отже, еритроцити пiдтримують вiдносну сталiсть газового складу кровi.
Гемоглобiн. До складу еритроцитiв входить бiлкова речовина тАФ гемоглобiн (понад 90%), яка надаi кровi червоного кольору. Гемоглобiн складаiться з бiлковоi частини тАФ глобiну i небiлковоi речовини тАФ гема (простетична група), яка мiстить двовалентне залiзо. В капiлярах легень гемоглобiн сполучаiться з киснем, утворюючи оксигемоглобiн. Своiй властивостi сполучатися з киснем гемоглобiн зобов'язаний гему, а точнiше, присутностi в його складi двовалентного залiза.
В капiлярах тканин оксигемоглобiн легко розпадаiться з вивiльненням кисню i гемоглобiну. Цьому сприяi високий вмiст у тканинах вуглекислого газу.
Оксигемоглобiн маi яскраво-червоний колiр, а гемоглобiн темно-червоний. Цим пояснюiться вiдмiннiсть у забарвленнi венозноi i артерiальноi кровi. Оксигемоглобiн маi властивостi слабкоi кислоти, завдяки чому пiдтримуiться сталiсть реакцii кровi (рН).
Гемоглобiн здатний утворювати сполуку iз вуглекислим газом. Цей процес вiдбуваiться в капiлярах тканин. У капiлярах легень, де вмiст вуглекислого газу значно менший, нiж у капiлярах тканин, сполука гемоглобiну з вуглекислим газом розпадаiться. Отже, гемоглобiн бере участь у перенесеннi вуглекислого газу.
Наймiцнiшу сполуку гемоглобiн утворюi iз чадним газом (СО). З ним гемоглобiн утворюi сполуку легше, нiж iз киснем. Тому при вмiстi в повiтрi 0,1% чадного газу бiльше половини гемоглобiну кровi сполучаiться з ним, у зв'язку з чим клiтини i тканини не забезпечуються необхiдною кiлькiстю кисню. В результатi кисневого голодування з'являiться м'язова кволiсть, втрата свiдомостi, судороги i може настати смерть. Перша допомога при отруiннi чадним газом тАФ забезпечити приплив свiжого повiтря, напоiти постраждалого мiцним чаiм, а далi необхiдна медична допомога.
В 100 мл кровi дорослоi людини мiститься 13..16 г гемоглобiну. Як же це розумiти? Часто ж говорять, що вмiст гемоглобiну в кровi становить 65..80%. Але справа в тому, Що в медичнiй практицi за 100% беруть вмiст гемоглобiну, який дорiвнюi 16,7 г в 100 см3 кровi. Звичайно в кровi дорослоi людини мiститься не 100% гемоглобiну, а трохи менше тАФ 60..80%. Отже, якщо в аналiзi кровi записано Вл80 одиниць гемоглобiнуВ», то це означаi, що в 100 мл кровi мiститься 80% вiд 16,7 г, тобто близько 13,4 г гемоглобiну.
Високий вмiст гемоглобiну (понад 100%) i велика кiлькiсть еритроцитiв спостерiгаються в новонароджених; до 5..6-го дня життя цi показники знижуються, що пов'язане з кровотворною функцiiю кiсткового мозку. Потiм до 3..4 рокiв кiлькiсть гемоглобiну й еритроцитiв трохи збiльшуiться, в 6..7 рокiв наростання кiлькостi еритроцитiв i вмiсту гемоглобiну уповiльнюiться, з 8-рiчного вiку знову наростаi кiлькiсть еритроцитiв i кiлькiсть гемоглобiну.
Зниження числа еритроцитiв нижче 3 млн. i кiлькостi гемоглобiну нижче 60% свiдчить про наявнiсть анемiчного стану (недокрiв'я).
Треба зазначити, що вмiст гемоглобiну в кровi зазнаi змiн i залежить вiд кiлькостi еритроцитiв, харчування, тривалостi перебування на повiтрi тощо.
Швидкiсть осiдання еритроцитiв (ШОЕ). Якщо кров уберегти вiд зсiдання i залишити на кiлька годин у капiлярних трубочках, то еритроцити, що мiстяться в кровi, внаслiдок ваги починають осiдати. Вони осiдають з певною швидкiстю. У жiнок вона становить 7..12 мм/год, а в чоловiкiв тАФ 3..9 мм/год.
У новонароджених швидкiсть осiдання еритроцитiв низька (вiд 1 до 2 мм/год). У дiтей до 3 рокiв величина ШОЕ коливаiться в межах вiд 2 до 17 мм/год. У вiцi вiд 7 до 12 рокiв величина ШОЕ не перевищуi 12 мм/год.
Визначення швидкостi осiдання еритроцитiв маi важливе дiагностичне значення в медицинi. При туберкульозi, рiзних запальних процесах в органiзмi швидкiсть осiдання еритроцитiв пiдвищуiться. Це пов'язано з тим, що при запальних процесах у кровi збiльшуiться кiлькiсть бiлкiв глобулiнiв; глобулiни адсорбуються еритроцитами, що змiнюi властивостi iхньоi поверхнi i приводить до прискорення ШОЕ.
Лейкоцити, або бiлi кров'янi тiльця,тАФ це безбарвнi клiтини, якi мiстять ядра рiзноманiтноi форми. В 1 мм3 кровi здоровоi людини мiститься близько 6000..8000 лейкоцитiв.
При розгляданнi з мiкроскоп мазка пофарбованоi кровi можна помiтити, що лейкоцити мають рiзноманiтну форму. Розрiзняють двi групи лейкоцитiв: зернистi i незернистi. У перших у цитоплазмi мiстяться дрiбнi зернята (гранули), якi фарбуються рiзними барвниками в синiй, червоний або фiолетовий колiр. У незернистих форм лейкоцитiв таких гранул нема.
Серед незернистих лейкоцитiв розрiзняють лiмфоцити (круглi клiтини з дуже темними, округлими ядрами) i моноцити (клiтини бiльшого розмiру, з ядрами неправильноi форми).
Зернистi лейкоцити по-рiзному реагують на рiзнi барвники. Якщо зернята цитоплазми краще фарбуються основними (лужними) фарбами, то такi форми називають базофiлоцитами, якщо кислими,тАФ ацидофiлоцитами (еозинофiлами), а якщо цитоплазма фарбуiться нейтральними фарбами,тАФ нейтрофiлоцитами.
Мiж окремими формами лейкоцитiв iснуi певне спiввiдношення. Спiввiдношення рiзних форм лейкоцитiв, виражене в процентах, називають лейкоцитарною формулою. При деяких захворюваннях спостерiгаються характернi змiни спiввiдношення окремих форм лейкоцитiв. У разi глистовоi iнвазii збiльшуiться кiлькiсть ацидофiлоцитiв, при запаленнях зростаi кiлькiсть нейтрофiлоцитiв, при туберкульозi часто вiдмiчаiться збiльшення кiлькостi лiмфоцитiв.
Часто лейкоцитарна формула змiнюiться протягом захворювання. В перiод загострення iнфекцiйного захворювання, при важкому перебiговi хвороби, ацидофiлоцити можуть не виявлятися в кровi, а з початком одужання, ще до помiтних ознак полiпшення стану хворого, iх чiтко видно пiд мiкроскопом.
Кiлькiсть лейкоцитiв у кровi може змiнюватися. Пiсля прийняття iжi, важкоi м'язовоi роботи вмiст цих клiтин у кровi збiльшуiться. Особливо багато лейкоцитiв з'являiться в кровi при запальних процесах.
У новонародженого лейкоцитiв значно бiльше, нiж у дорослоi людини (до 20 000 в 1 мм3 кровi). В першу добу життя кiлькiсть лейкоцитiв зростаi (вiдбуваiться розсмоктування продуктiв розпаду тканин дитини, тканинних крововиливiв, можливих пiд час пологiв) до 30 000 в 1 мм3 кровi.
3 другоi доби життя кiлькiсть лейкоцитiв знижуiться i до 7..12-го дня досягаi 10 000..12 000. Така кiлькiсть лейкоцитiв зберiгаiться у дiтей першого року життя, пiсля чого вона знижуiться i до 13.. 15 рокiв дорiвнюi кiлькостi лейкоцитiв у дорослоi людини. Чим менше вiк дитини, тим ii кров мiстить бiльше незрiлих форм лейкоцитiв.
Лейкоцитарна формула маi своi вiковi особливостi: високий вмiст лiмфоцитiв i мала кiлькiсть нейтрофiлiв у першi роки життя поступово вирiвнюються, досягаючи до 5..6 рокiв майже однакових величин. Пiсля цього процент нейтрофiлоци-тiв неухильно зростаi, а процент лiмфоцитiв знижуiться.
Малим вмiстом нейтрофiлiв, а також недостатньою iхньою зрiлiстю почасти пояснюiться велика сприйнятливiсть дiтей молодшого вiку до iнфекцiйних хвороб. У дiтей перших рокiв життя до того ж фагоцитарна активнiсть нейтрофiлiв найнижча.
Тривалiсть життя бiльшостi форм лейкоцитiв 2..4 днi. Утворюються лейкоцити в червоному кiстковому мозковi, селезiнцi i лiмфатичних вузлах.
Значення лейкоцитiв. Основна функцiя лейкоцитiв тАФ захист органiзму вiд мiкроорганiзмiв, чужорiдних бiлкiв, стороннiх тiл, якi проникають у кров i тканини.
Лейкоцити мають здатнiсть самостiйно рухатися, випускаючи псевдонiжки (псевдоподii). Вони можуть залишати кровоноснi судини, проникаючи через судинну стiнку, i рухатися мiж
клiтинами рiзних тканин органiзму. При уповiльненнi руху кровi лейкоцити прилипають до внутрiшньоi поверхнi капiлярiв i у великiй кiлькостi залишають судини, протискуючись мiж клiтинами ендотелiю капiлярiв. На шляху свого руху вони захоплюють i пiддають внутрiшньоклiтинному перетравлюванню мiкроби та iншi стороннi тiла. Лейкоцити активно проникають, через непошкодженi судиннi стiнки, легко проходять крiзь мембрани, перемiщаються в сполучнiй тканинi пiд дiiю рiзних хiмiчних речовин, якi утворюються в тканинах.
В кровоносних судинах лейкоцити перемiщаються вздовж: стiнок, iнколи навiть проти течii кровi. Швидкiсть руху не всiх: клiтин однакова. Найшвидше рухаються нейтрофiлоцити тАФ близько 30 мкм на хвилину, лiмфоцити i базофiлоцити перемiщаються повiльнiше. При захворюваннях швидкiсть руху лейкоцитiв, як правило, зростаi. Це пов'язане з тим, що хвороботворнi: мiкроби, якi проникли в органiзм, в результатi життiдiяльностi видiляють отруйнi для людини речовини тАФ токсини. Вони i викликають прискорений рух лейкоцитiв.
Наблизившись до мiкроорганiзму, лейкоцити псевдонiжками, обволiкають його i втягують всередину цитоплазми (рис. 45). Один нейтрофiлоцит може поглинути 20..ЗО мiкробiв. Через годину всi вони виявляються перетравленими всерединi нейтрофiлоцита. Це вiдбуваiться за участю спецiальних ферментiв, якi руйнують мiкроорганiзми.
Якщо стороннi тiло за своiми розмiрами перевищуi лейкоцит, то навколо нього накопичуються групи нейтрофiлоцитiв,. утворюючи бар'iр. Перетравлюючи або розтопляючи це стороннi тiло разом з тканинами, що оточують його, лейкоцити гинуть, В результатi навколо стороннього тiла утворюiться гнояк, який через деякий час розриваiться, i його вмiст викидаiться з органiзму. РЖз зруйнованими тканинами i загиблими лейкоцитами викидаються також стороннi тiла, якi проникли в органiзм.
Поглинання i перетравлення лейкоцитами рiзних мiкробiв, найпростiших органiзмiв i рiзних стороннiх речовин, якi потрапляють в органiзм, називають фагоцитозом, а самi лейкоцити тАФ фагоцитами.
Явище фагоцитозу було вивченi РЖ. РЖ. Мечниковим. Своi перше спостереження РЖ. РЖ. Мечников зробив на порiвняно простих органiзмах тАФ личинках морських зiрок. Вiн помiтив, що скалка в тiлi личинки морськоi зiрки швидко оточуiться рухливими клiтинами.
Те ж саме вiдбуваiться i в людини, яка заскалить собi палець. Навколо скалки скупчуiться велика кiлькiсть бiлих кров'яних тiлець, а зовнi це виявляiться утворенням бiлого пухирця, який складаiться iз скупчення загиблих лейкоцитiв
Ще важливiше спостереження зробив РЖ. РЖ. Мечников на прiсноводних рачках тАФ дафнiях. Вiн установив, що коли спори мiкроскопiчного грибка проникають крiзь стiнку кишечника i потрапляють в порожнину тiла, до них кидаються рухливi клiтини, якi захоплюють iх i перетравлюють. В результатi цього захворювання не розвиваiться. Якщо у тiло дафнii надходить багато спор, то фагоцити iз своiм завданням не справляються, спори проростають, що приводить до захворювання i загибелi тварин.
Цi спостереження послужили Мечникову пiдставою висловити гiпотезу, що у вищих органiзмiв, у тому числi й в людини, фагоцитарнi клiтини здiйснюють захист вiд хвороботворних агентiв. Мечников встановив, що фагоцитарну функцiю викопують клiтини двох категорiй: рухливi бiлi кров'янi тiльця (лiмфоцити, моноцити) i нерухомi клiтини, якi мiстяться в лiмфатичних вузлах, внутрiшнiй стiнцi судин, селезiнцi, печiнцi, кiстовому мозковi та iнших органах. Важливу роль виконують лейкоцити мають у звiльненнi органiзму од вiдмерлих клiтин. У людини постiйно вiдбуваiться процес старiння i вiдмирання клiтин i народження нових. Якби вiдмерлi клiтини не знищувалися, то органiзм був би отруiний продуктами розпаду.
Фагоцитоз тАФ захисна реакцiя органiзму, яка сприяi збереженню сталостi його внутрiшнього середовища.
Лiмфоцити, якi утворюються в лiмфатичних вузлах i селезiнцi, циркулюють у кровi 100..200 днiв. Вважають, що лiмфоцити беруть участь в реакцiях iмунiтету в органiзмi, знешкоджують мiкроби, якi проникли в органiзм, i iхнi отрути (токсини).
Тромбоцити людини тАФ це плазматичнi утворення овальноi або округлоi форми дiаметром 2..5 мкм. У людини вони не мають ядер i являють собою цитоплазматичнi осколки гiгантських клiтин кiсткового мозку. В електричному мiкроскопi тромбоцити мають вигляд зiрчастих утворень з ниткоподiбними вiдростками.
В 1 мм3 кровi людини мiститься вiд 200 000 до 400 000 тромбоцитiв.
Кiлькiсть тромбоцитiв у кровi змiнюiться. Вдень iх бiльше, а вночi менше. Пiсля важкоi м'язовоi роботи кiлькiсть кров'яних пластинок збiльшуiться у 3..5 разiв.
Утворюються тромбоцити в червоному кiстковому мозковi i селезiнцi. Тривалiсть життя тромбоцитiв 5..7 днiв. Руйнування iх вiдбуваiться в селезiнцi.
Основна функцiя тромбоцитiв пов'язана з iхньою участю у зсiданнi кровi. При пораненнi кровоносних судин тромбоцити руйнуються. При цьому з них виходять у плазму речовини, необхiднi для формування кров'яного згустка тАФ тромба. Характерною властивiстю тромбоцитiв i iхня здатнiсть прилипати i розпластуватися на стороннiй i шорсткiй поверхнi (скло, пошкоджена кровоносна судина). Пластинки при цьому рiзко збiльшуються у розмiрах (в 5..10 разiв), нiби розтягуються. РЖз округлоi вони набувають зiрчастоi форми з численними витягнутими вiдростками. Варто лише пошкодити дрiбну кровоносну судину, як пластинки негайно налипають, збираються до купки, склеюються i дуже швидко утворюють бiлий тромб, своiрiдну бiологiчну пробку, що сприяi припиненню кровотечi. Потiм навколо цього тромба осiдають нитки фiбрину, а також еритроцити. Тромб змiнюi свiй колiр, стаi червоним. Як правило,, утворення тромба супроводжуiться звуженням кровоносних судин. Цьому сприяi особлива судинозвужувальна речовина,, яка видiляiться при руйнуваннi кров'яних пластинок,тАФ серотонiн.
5. Групи кровi. Резус-фактор
Належнiсть до тiii чи iншоi групи часто впливаi на долю людини. Особливо це стосуiться групи кровi.
Наявнiсть (чи вiдсутнiсть) у кровi людини певних бiлкiв, отриманих у спадок вiд батька й матерi, зовнi нiяк не проявляiться. Але в певнi моменти життя саме цi простi молекули визначають, де i як жити людинi i чи жити взагалi.
Кожна людина повинна знати свою групу кровi i резус. А спортсменам та людям, професiйна дiяльнiсть яких повтАЩязана з високим ризиком травматизму (пожежники, рятувальники, каскадери тощо), слiд завжди носити браслети iз зазначеною на них iнформацiiю про свою кров. РЖнодi це важливiше, нiж паспорт, бо саме ця iнформацiя може виявитися перепусткою у продовження життя.
Ще в давнi часи люди вважали кров носiiм життя i намагалися використати ii чудодiйнi властивостi для рятування тяжко поранених або повернення здоровтАЩя i молодостi старим. У XVII столiттi одному знекровленому юнаковi навiть примудрилися перелити кров ягняти. Вiн тодi дивом вижив. Але потiм переливання кровi тварин хворим людям завжди закiнчувалися трагiчно. Вперше переливання людськоi кровi було здiйснено 1812 року у Великобританii. РЖнодi така операцiя рятувала життя, але часто пацiiнти вмирали одразу ж пiсля переливання. Стало зрозумiло, що не кожна кров у силу своiх особливостей пiдходить тiй чи iншiй людинi. Вiдкриття груп кровi належить вченим Карловi Ландштейнеру та Яну Янському. Саме вони встановили, що люди за бiологiчними властивостями кровi подiляються на 4 групи. Належнiсть до певноi групи кровi тАФ це властивiсть вроджена i незмiнна.
Наша кров, грубо кажучи, складаiться iз плазми (розчину) i формених елементiв тАФ клiтин, або ВлтiлецьВ». На червоних кровтАЩяних тiльцях тАФ еритроцитах тАФ розмiщуються специфiчнi бiлки. РЗх називають антигенами груп кровi. У плазмi ж мiстяться iншi бiлки тАФ антитiла. Взаiмодiю антигену з антитiлом можна схематично уявити собi у виглядi замка й ключа, що його одмикаi. При зустрiчi однойменних антигенiв та антитiл вiдбуваiться склеювання еритроцитiв у монетнi стовпчики. У такому виглядi вони не можуть переносити кисень. Тож у кровi однiii людини не зустрiчаються однойменнi антиген i антитiло. РЗхня комбiнацiя i i групою кровi. РЗi необхiдно враховувати при переливаннi кровi та iнших манiпуляцiях iз кровтАЩю, щоб уникнути склеювання еритроцитiв.
Антигени й антитiла груп кровi успадковуються нами вiд батькiв, причому саме бiлки, а не самi групи кровi. Тому комбiнацiя цих бiлкiв у дiтей може вiдрiзнятися вiд комбiнацii iх у батькiв. Таким чином i утворюiться iнша група кровi. Прийнято вирiзняти чотири групи кровi, хоча насправдi на сьогоднiшнiй день вiдома вже велика кiлькiсть антигенiв на еритроцитах i, вiдповiдно, можна визначити бiльше груп кровi. Але в першому наближеннi цiлком достатньо й цих чотирьох. Для позначення антигенiв використовують лiтери А та В, а антитiла позначають як альфа i бета. Вiдсутнiсть цих чинникiв позначають, звiсно ж, цифрою 0. У рутиннiй дiагностицi користуються визначенням групи кровi по системi АВ0.
Що ж таке перша група кровi (позначення I (0)) ? Для неi характерна вiдсутнiсть антигенiв на еритроцитах. Люди з цiiю групою кровi i унiверсальними донорами, оскiльки iхню кров можна переливати людям решти трьох груп. Друга група кровi позначаiться як II (А) i маi антиген А на еритроцитах, третя тАФIII (В) тАФ антиген В. Люди з четвертою групою кровi, або IV (АВ), на своiх еритроцитах носять обидва антигени, але натомiсть у плазмi вiдсутнi антитiла.
Новонародженим визначають групу кровi у пологових будинках. Часто, довiдавшись про групу кровi своii дитини, деякi надто прискiпливi татусi починають псувати собi життя зайвими пiдозрами. Мовляв, у мене така-то група кровi, а у тебе тАФ така-то, тож у дитини мусить бути або така, як у мене, або твоя. Для таких татусiв пропонуiмо невеличку шпаргалку. Якщо у обох
Вместе с этим смотрят:
G-белки и их функция
Австралопитеки - обезьянолюди или человекообезьяны?
Адаптация микроорганизмов в экстремальных условиях космоса
Адвентивна флора Чернiгiвськоi областi: iсторiя формування та сучасний стан
Адсорбция ионных и неионных поверхностно-активных веществ (ПАВ)