Культура Киiвськоi Русi. Взаiмозв'язки iз вiзантiйською традицiiю

ЛЕКЦРЖЯ 3

Культура Киiвськоi Русi. Взаiмозв'язки iз вiзантiйською традицiiю

План

1. Культурнi пам'ятки давнiх слов'ян. ВлХаркiвський скарбВ», рельiф ВлЖрець ОлегаВ», ВлВелесова книгаВ». Писемнiсть дохристиянських часiв. Кирило i Мефодiй.

2. Хрещення Русi. Вплив Вiзантii на розвиток культури.

3. Першi архiтектурнi пам'ятки.

4. Софiя Киiвська тАУ духовний, культурно-освiтнiй центр. Особливостi архiтектури, мозаiка, фрески, рiзьба.

5. РЖконопис. Вiзантiйська традицiя та нацiональна специфiка.

6. Лiтература Киiвськоi Русi.

7. Термiни

1. Культурнi пам'ятки давнiх слов'ян. ВлХарiвський скарбВ», рельiф ВлЖрець ОлегаВ», ВлВелесова книгаВ». Писемнiсть дохристиянських часiв

Сьогоднi ми з вами будемо говорити про культурнi надбання Киiвськоi Русi. Варто зазначити, що неможливо прости чiткоi межi мiж культурою християн i дохристиянською культурою, яка ще з VРЖ столiття мала звтАЩязок iз Вiзантiiю. Оскiльки давнiх памтАЩяток залишилося дуже мало, хочу акцентувати на тих, над якими час був безсилим. В суворий час племiнного життя, коли людину пiдстерiгало чимало небезпек, схiднi слов'яни не лише боролися з нападниками, а й справляли свята i обряди, дбали про красу убрання, оздоблювали хатнi речi, посуд. Райкiвське поселення, Курганське городище, Роменський могильник, Межи-гiрський скарб, Качинський скарб, Мартинiвський скарб, Пастирський скарб.. Знахiдкам археологiв прийнято в науцi давати назви тих сучасних мiст i сiл, на територii яких (або поблизу яких) вони виявленi. Земля ховаi в собi чимало скарбiв минулих епох. Але i з того, що на сьогоднi знайдено, мов iз шматочкiв мозаiки, можна скласти картину життя наших предкiв у першому тисячолiттi н. е. Вироби слов'янських майстрiв не сплутаiш iз скiфськими, сарматськими, готськими, греко-римськими. Вони мають свiй стиль хоча художнiми якостями i способом виконання в рiзних районах часом дуже рiзняться.

Десь у глибинах свiдомостi живе i передаiться вiд поколiння до поколiння iнформацiя про найбiльш доцiльне i прекрасне. Новi поколiння майстрiв починають виробляти те, чого нiколи, можливо, не бачили, але образ цих речей завжди жив у iх пам'ятi, щоб знову прибрати реальних форм та обрисiв в умiлих руках. Дмитро Степовик у книзi ВлСкарби УкраiниВ» зазначаi, що Киiвський музей iсторичних коштовностей це найбiльше сховище давньословтАЩянських старожитностей на Украiнi. Тут зберiгаiться крихiтна постать дивного чоловiчка, вiдлита iз срiбла. Важко назвати ii скульптуркою. Це людиноподiбна, або, як кажуть науковцi, антропоморфна прикраса. Два отвори на лiктьових згинах свiдчать, що цю срiбну бляшку прибивали або пришивали до чогось. Постать чоловiчка досить умовна: очi, нiс, вуса, рот, зачесане назад пряме волосся лише намiченi лiнiями або крапками. Але рух тАФ о, вiн далеко не такий умовний, як все iнше. Ноги зiгнутi в колiнах, руки на поясi. Та це ж поза танцюриста! Кожний танок маi свiй ВлмалюнокВ». Поза, в якiй зобразив слов'янський майстер металопластики свого чоловiчка ще в VI столiттi, нагадуi один з елементiв малюнка украiнського народного танцю гопак. Вiн безбородий, зате маi довгi вуса. Одяг простий, але такий, що не заважаi виконувати швидкий танець. Нiщо не сковуi рухiв, все добре припасовано. Особливо вражаi сорочка: вiд пiдборiддя i аж до пояса широка смуга вишивки (дiагональне перехрещення насiчених лiнiй). Це також промовиста деталь портрета слов'янина. Часто можна почути, що вишивати рушники, сорочки почали у XVIII чи навiть у XIX столiттях, бо ранiше, мовляв, одягалися не так. А як? Срiбна бляшка з Мартинiвського скарбу даi переконливу вiдповiдь: вишиванки нашi предки носили вже в VI столiттi, а то й ранiше, бо зображений на бляшцi танцюрист, мабуть, не перший одягнув ii. Вишиванка, очевидно, була на той час досить поширеною.

Скарб, у якому виявили срiбну бляшку iз зображенням танцюриста, знайшли 1909 року в самому серцi Украiни тАФ на березi рiчки Рось, в селi Мартинiвка тодiшньоi Киiвськоi губернii (тепер Черкаська область). Таких бляшок з фiгурками танцюристiв було чотири. Усi вони вiдлитi з однiii форми. На iнших бляшках зображенi химернi хижi тварини. Знайшли також близько ста жiночих, чоловiчих прикрас, посуд. Всi цi вироби датуються VI тАФ початком VII столiття. Цiкаво, що посуд (двi срiбнi чашi, уламок блюда i ложка для причастя) виготовленi у Вiзантii. Отже, вже в тi часи приднiпровськi слов'яни пiдтримували зв'язки з могутньою Вiзантiiю, торгували з нею. Майже всi прикраси зробленi на срiбних платiвках тАФ як накладки на пояси, нашивки на одяг. РД також гривня, браслети, скроньовi кiльця. За формою i декором вони простi, але не грубi: гарнi пропорцii, акуратно проробленi деталi, м'якi обтiчнi форми. В Державному iсторичному музеi Украiни чимало й iнших давньослов'янських скарбiв. Характерно, що чим ближче до часу об'iднання слов'янських племен у iдину державу тАФ Киiвську Русь, тим пишнiшими, коштовнiшими, вибагливiшими стають прикраси слов'ян. Зростаi загальна культура народу, зтАЩявляються витонченi, високохудожнi речi. Майстри (золотарi, срiбники, керамiсти) придiляють бiльше уваги формi в цiлому й окремим деталям, i Про це яскраво свiдчить знаменитий Харiвський скарб, знайдений 1949було шiсть великих застiбок (археологи здебiльшого називають iх латинським словом тАФ фiбулами), дев'ять сережок i уламкiв вiд них, вiсiм гривень та уламкiв вiд них, десять браслетiв, пряжка i десятки iнших дрiбних прикрас. Майже всi вони срiбнi, за винятком кiлькох золотих сережок. року бiля села Харiвка Сумськоi областi поблизу рiчки Сейм. В ньому

Харiвський скарб тАУ належить до VIII столiття. Передусiм вражаi майстернiсть давнiх слов'ян. Скарб знаменуi рубiж в естетичному розвитку наших предкiв. Проста художня обробка матерiалiв, коли основна увага придiлялася магiчному (тобто пов'язаному з обрядами чаклунства, вiщування) значенню мистецького вибору, поступово вiдходить у минуле. Вона значно ускладнюiться. Артистизм починаi перемагати магiчнiсть: в Харiвському скарбi ми бачимо витоки високого умiння, яке розквiтне в епоху Киiвськоi Русi. Майстри, якi виготовляли прикраси з Харiвського скарбу, були не новачками у золотарствi. Вони вмiло плавили коштовний метал, робили заготовки, виливали, витискували, напаювали найдрiбнiшi деталi. У V тАФVII столiттях слов'янськi умiльцi, щоб зробити вирiб справдi мистецьким витвором, вдавалися до вiдливання, штампування, тиснення, карбування, рiдше тАФ виiмчастоi емалi. У VIII столiттi вони освоiли зернь i скань. Технiка зернi походить вiд слова ВлзерноВ». Погляньмо на сережки з Харiвського скарбу. До дужки знизу прикрiплена мiсяцевидна платiвка (тому такi сережки називають лунницями), пiд нею тАФ опукла прикраса у формi пiвкулi або конуса, обрамлена зернятками, що нагадують ягiдку шовковицi або виноградну зав'язь. В тi часи у середньому Поднiпров'i клiмат був м'якший, тут вирощували виноград. Мотиви цього улюбленого плоду щедро використовувались у слов'янському образотворчому й декоративному мистецтвi аж до кiнця середньовiччя, а нерiдко й пiзнiше. Щоб вiдтворити виноградне гроно чи зернисту ягiдку шовковицi, ювелiр припаював заздалегiдь виготовленi малесенькi срiбнi кульки-зернинки одна до одноi в певному порядку. Це була копiтка, нелегка праця. Все робилося вручну. Найменша необережнiсть тАФ i починай усе спочатку. На лунницях зернятка на поверхнi платiвок меншi, бiля пiвкуль та конусiв тАФ бiльшi. В iнших скарбах того часу (наприклад, у скарбi, знайденому бiля села Глодоси Кiровоградськоi областi) зернини трьох-чотирьох розмiрiв. Все це, звичайно, посилювало художню виразнiсть прикраси, робило ii напрочуд ошатною.

Давньослов'янськi майстри-ювелiри напаювали вiзерунки з тоненького скрученого дротика на гладеньке металеве тло. Це була так звана скань. Як правило, скань застосовувалась разом iз зерню, нерiдко додавалася ще й iнкрустацiя з кольорового камiння i скла, виiмчаста емаль, позолота. Тому давньослов'янськi сережки, браслети, пряжки такi сяючi, врочистi. Масивнi, стриманi у декорi вироби першоi половини й середини РЖ тисячолiття змiнюються легкими, розкiшними i барвистими виробами другоi половини й кiнця тисячолiття. У виробах iз Харiвського скарбу срiбнi дротики скрученi дуже туго. Металева вервечка, припаяна до краiв лунниць, наче вдягаi iх у тоненькi вишуканi рамочки. В серединi цих рамочок тАФ прикраси, напаянi зерню, а в однiй парi сережок на лунницях i по чотири прикраси у виглядi цифри Вл8В», виконанi сканню. Узороччя було коштовне, але було й простiше. Ось ще однi сережки. Тонша i меншого дiаметра дужка, до якоi прикрiплено кульку з шийкою i вiнчиком у формi глечика. Але й цi, безперечно дешевi, сережки зробленi майстерно, нешаблонно. Кулька то видовжена, то округла. Вiнчики обведенi або крученим дротиком, або простим. Зернь рiзна за величиною i по-рiзному напаяна. Такi сережки носили, звичайно, менш заможнi люди, але майстер хотiв, щоб i вони були красивими, тiшили iх власника.

З одного скарбу дiзнаiмося про високий хист людини, про прагнення творити красу i добро. Дерев'янi й кам'янi стовпи. Рiзьбленi орнаменти з символiчними знаками, обкладенi металевими платiвками, прикрашенi коштовними камiнцями. Загадковi рельiфи на кам'янистих виступах. Кам'янi баби на вершинах курганiв, на горах i узвишшях.. У РЖ тисячолiттi на величезнiй територii тАФ вiд степiв до Карпат тАФ було чимало таких пам'яток. Деякi з них дожили до нашого часу. Монументальна скульптура була поширеним i улюбленим мистецтвом стародавнiх слов'ян, якi жили на територii Украiни в ту далеку епоху. Кожне мiсто i багато великих сiл мали власнi ВлартiлiВ» рiзьбярiв, якi споряджали i прикрашали язичницькi капища, мiсця ритуальних обрядiв. Давньослов'янська язичницька скульптура з прийняттям християнства була знищена. РЖ нинi ми майже не знаiмо таiмниць творчостi майстрiв-рiзьбярiв. Можемо говорити лише про образи, про тематику i дуже мало тАФ про символiку, про навчання мистецтву рiзьби i методи роботи тисяч i тисяч невiдомих майстрiв. РЖ все ж поодинокi уцiлiлi пам'ятки рiзьби дають уявлення про цей вид мистецтва. У Ямпiльському районi на Вiнниччинi i село Буша, з яким пов'язана одна з найяскравiших сторiнок визвольноi боротьби украiнського народу тАФ оборона Бушi. 1884 року в Бушi знайшли велику брилу вапняку з дивним рельiфом на вертикальному зрiзi.

За формою вiн нагадував матрицю гравюри на деревi: зображення мало контрастнi лiнii у виглядi рiвчакiв. Рельiф пiднiмався над тлом лише на 2 тАФ5 сантиметрiв. Щоправда, постать людини була дещо опуклiшою тАФ у найвищому мiсцi рельiф досягав 14 сантиметрiв. Знахiдка не мала аналогiй з жодною iншою скульптурою. Рельiф не мiг бути привезений з iншого краю, бо вирiзьблений на поверхнi виступаючого з надр землi природного каменю. На VI археологiчному з'iздi в Одесi того ж таки 1884 року спробували класифiкувати знайдений рельiф як унiкальну пам'ятку монументальноi скульптури часiв язичництва слов'ян. Врештi зiйшлися на тому, що бушанський рельiф тАФ витвiр рук слов'янських племен. Рiч у тому, що рельiф цей унiкальний, подiбного нема нiде, його нi з чим порiвняти. Упродовж XX столiття про нього згадують у всiх працях з iсторii культури схiдних слов'ян. Характеризують його художнi особливостi, зв'язок з традицiями народноi рiзьби, але, коли мова заходить про час створення, про змiст, тут уже висловлюють рiзнi припущення. Композицiйно рельiф складаiться з чотирьох частин: дерево, на якому сидить пiвень; постать людини, яка стоiть перед цим деревом навколiшки, тримаючи у пiднятих до рiвня обличчя руках чашу; олень, що зупинився за людиною; табличка у прямокутнiй рамцi з письменами, якi важко прочитати. Який зв'язок мiж цими загадковими зображеннями? Який сюжет зашифрований у бушанському рельiфi? Центральний образ, звичайно, людина. В тому, що вона робить,тАФ ключ до розгадки змiсту рельiфу. Все вказуi на те, що це не рядова побутова сценка, а ритуал. Цiлком очевидно, що чоловiк пiдняв не порожню чашу. Але що в нiй могло бути? Вино? Вода? Кров? Рiч у тому, що слов'яни, як i багато iнших народiв, приносили жертву для так званого ВлочищенняВ». Жертвували тiльки кров благородних ВлчистихВ» тварин, як правило, первiсткiв, дуже рiдко тАФ тепле молоко благородноi тварини. Олень був для наших предкiв однiiю з найблагороднiших тварин у царствi ссавцiв. Отже, у чашi, яку тримаi чоловiк, кров або молоко оленя? Мабуть, усе-таки молоко. Олень не лише ВлнагадуiВ» про жертвоприношення, але i i, так би мовити, реальним образом сценки: парне молоко одразу приноситься в жертву.

ВлДерево життяВ» тАФ поширений символ у вишивках, рiзьбi, народних розписах. В украiнське декоративне мистецтво цей символ прийшов вiд предкiв, у яких дерево було не просто улюбленим мотивом, а й уособленням незбагненноi творчоi сили, ВлрозлитоiВ» по всiй Землi i у всьому космосi, а тому дереву поклонялися й приносили йому жертву.

У слов'янськiй мiфологii лiтаючий птах символiзував небо. А от пiвень мав кiлька конкретних значень: схiд сонця, полум'я (ось чому вiн i тепер своiрiдний ВлзнакВ» пожежi), пробудження вiд сну, а в широкому розумiннi тАФ перехiд вiд смертi до життя. В украiнських загадках символ дерева i символ пiвня часто пов'язанi: ВлСидить пiвень на осицi, догори пiдняв косицiВ», ВлСидить пiвень на вербi, спустив коси до землiВ», ВлСтоiть дуб-вертолуб, на тiм дубi-вертолубi сидить птиця-вертолиця, нiхто ii не дiстанеВ». Хоча пiвень на деревi i не i прямою iлюстрацiiю до будь-якоi з цих загадок, але таке поiднання аж нiяк не випадкове у бушанському рельiфi. Тут пiвень мiг означати жертовний вогонь або ранкову зорю, передсвiтання, настання нового дня, коли Влспiвають третi пiвнiВ». Моментовi Влспiву третiх пiвнiвВ» надавалося особливе значення як чомусь вирiшальному, переломному, як точцi вiдрахування часу: це зафiксовано як у писемних джерелах, так i в народнiй творчостi. РЖ, нарештi, ще одне запитання: хто цей чоловiк, який стоiть навколiшки перед деревом? З тих же слов'янських мiфiв довiдуiмось, що приносити жертву Влсвященному деревуВ» могли лише волхви, жерцi, яких в народi вважали Влдуховними вождямиВ». 1961 року вiдомий украiнський археолог Валентин Даниленко, розшифрував текст: ВлАз есмь Миробог жрец ОльговВ» (ВлЯ i Миробог, жрець ОлегiвВ»). Написання глаголичних лiтер було своiрiдне, вiдмiнне вiд загальноприйнятого: очевидно, давнiй скульптор не дуже добре знав глаголичну абетку, до того ж у нього була яскраво виражена iндивiдуальна ВлкалiграфiяВ». Експедицiя виявила i прочитала на рештках кам'яних стiн iншi написи, в яких зустрiчаються iмена язичницьких iдолiв Перуна i Хорса, князiв Олега й РЖгоря. Це допомогло точнiше визначити вiк рельiфу. Часовi рамки звузились вiд пiвтори тисячi рокiв до тридцятка тАФ"перiоду князювання Олега (882 тАФ 912).

Експедицiя Даниленка зробила ще одне вiдкриття: рельiф iз зображенням жерця тАФ iдина неушкоджена деталь язичницького храму. Залишки кам'яних мурованих стiн, керамiчних виробiв, рештки дубового ТСонту з перекриття, вибитi на стiнi горизонтальнi пази для балок свiдчать про те, що колись на цьому мiсцi був храм. Наземна i пiдземна його частини сполучалися печерами. Кам'яний масив iз зображенням жертвоприношення тАФ очевидно, не схiдна стiна наземноi частини храму, а саме зображення було головним у храмi. Центральне мiсце вiдводилося Перуновi та iншим богам дохристиянського перiоду. Неважко здогадатися, що iх спiткала така ж доля, як i iдолiв у Киiвi, про якi писав автор ВлПовiстi минулих лiтВ». Та повернемося до рельiфу. У написi в рамцi Миробога названо Влжерцем ОльговимВ». Чи означаi це, що вiн був жерцем князя Олега? Очевидно, нi, бо навiщо було зводити храм так далеко вiд столицi, вiд Киiва? Можливо, Миробог родом з Бушi i був одним iз князiвських духовникiв, пiклувався про мир i взаiморозумiння мiж великим князем i ВлбогамиВ». Це пiдказуi нам i його iм'я. Як би там не було, а скульптурний Миробог кiнця IX або початку X столiття, очевидно, найдавнiший вiдомий нам портрет у схiднослов'янському мистецтвi. Адже йдеться про конкретну людину, а не про жерця взагалi, не про збiрний образ. Хоч постать Миробога трактуiться скульптором дуже узагальнено i в нiй намiченi лише основнi форми, все ж цього достатньо, щоб говорити про iндивiдуальний образ.

Миробог мав мiцну статуру, був кремезний, але не товстий. Пропорцii тiла правильнi, обличчя кругловиде, i хоч риси обличчя не проробленi, в ньому вгадуiться спокiй, рiвновага, характернi для людини, що перебуваi в станi так званоi медитацii. Про це свiдчить, зокрема, положення голови на мiцнiй короткiй шиi, зосереджений погляд на чашi, пiднятiй до рiвня обличчя, неначе Миробог збираiться поцiлувати ii. Правильно вiдтворена поза навколiшки. Скульптор вiдчував опорнi точки i сили напруги, рiвноваги, руху. Умiння невiдомого скульптора проявилося i в зображеннi оленя, який замикаi композицiю всього рельiфу. Контурна лiнiя пружно окреслюi профiль лiсового красеня. Особливо виразна вона уздовж спини й гарно вигнутоi шиi. Великi розгалуженi роги, перегукуючись з вiттям дерева, вносять у рельiф елемент декоративностi. Символiзуючи чистоту жертвоприношення, олень водночас i i поетичним образом у сценi ритуального дiйства. Автор рельiфу був рiзьбярем. Вiн працював з каменем i, можливо, з деревом. В його рельiфi вiдчуваiться народна школа, традицii якоi упiзнаiмо в значно пiзнiших зразках тАФ рiзьблених предметах домашнього вжитку, у народних меблях, елементах житла. Рiвчакоподiбнi контури, нерiзкi переходи до тла i мiнiмальне пiдвищення зображень над поверхнею тла тАФ засоби, що iх використовував слов'янський скульптор на межi IX тАФX столiть, тАФ характернi для так званоi ллоскорiзьби, яка у виробах народного мистецтва дiйшла до нашого часу. Дивовижна композицiйна цiлiснiсть рельiфу, його стилiстична iднiсть переконують, що над рельiфом працював один майстер. Вражають лаконiзм композицii, простота i яснiсть кожного образу, пластична виразнiсть усiх елементiв i розрахунок на iх сприйняття при контрастнiй грi свiтла й тiнi в умовах як денного, так i особливо вечiрнього, штучного освiтлення. Невблаганний час не пошкодував пам'ятки. За одинадцять столiть дощ, снiг, морози i спека зробили рельiф грубiшим, ВлзашлiфувалиВ» цiкавi деталi.

ВлВелесова книгаВ» тАФ найдавнiша гiпотетична писемна пам'ятка праукраiнськоi доби докириличного перiоду, названа "за iменем язичницького бога скотарства i творчостi Велеса, збiрник язичницьких епiчних творiв, що з'явився, очевидно, на захiдному Полiссi у IX ст. Пам'ятка була написана абеткою з 27 лiтер, в якiй поряд з грецькими лiтерами використовувались дев'ять слов'янських (б, ж, ш, щ, ч, ц). Ймовiрно, у нiй використаний один iз варiантiв киiворуськоi абетки, що стала основою слов'янського алфавiту, впорядкованого в 863 запрошеними з Вiзантii до Великоморавськоi держави Кирилом (Костянтином) та Мефодiiм. Наявнiсть такоi азбуки пiдтверджують тогочаснi арабськi вченi (РЖбн Фодлан, РЖбн ель Недiма, Фазр ад-дiн Мерверiддi та iн.). Це також можуть бути засвiдченi болгарським Чорноризцем Храбром Влчерти i рiзиВ», якi Кирило мiг бачити у Корсунi (Херсонесi) у РДвангелii, написаному, як зазначено у Паннонському ВлЖитiiВ», Влруськими письменамиВ» з грецькою буквеною основою. Пам'ятка збереглася до початку XX ст. на 38 дубових (за iншою версiiю тАФ березових), скрiплених ремiнцем дощечках завтовшки до 1 см та площею 38x22 см. Знайдена ВлВ. к.В» полковником бiлоi гвардii А. РЖзенбеком у маiтку Великий Бурлук на Харкiвщинi (1919), у якому мешкали нащадки iзюмського та харкiвського полковника Г. Донця-Захаржевського. Пiзнiше разом з А. РЖзенбеком опинилася в Бельгii, де була загублена пiд час Другоi свiтовоi вiйни. Зберiгся лише ii варiант, переписаний шанувальником старовини Ю. Миролюбовим, частково опублiкований в американському журналi росiйських емiгрантiв ВлЖар-птицяВ» (1957тАФ59). Текст, вперше адаптований до сучасноi украiнськоi мови (недосконалий переклад А. Кирпича, пiдготовлений М. Скрипником), з'явився у гаазькому видавництвi ВлМлинВ» (1968) та в ВлКалендарi канадiйського фармераВ» (1970), згодом фрагментарно передрукований киiвським часописом ВлДнiпроВ» (1990. тАФ Ч. 4). Повний текст ВлВ. к.В», простудiйований О. Твороговим, друкувався у ВлТрудах отдела древнерусской литературы Института русской литературыВ» (Пушкинский дом). тАФ Ленинград, 1990. тАФ Т. 43. У газетi ВлРусь КиiвськаВ» (1994. тАФ Ч. 1тАФ3) було опублiковано ритмiзований переклад повного тексту ВлВ. к.В», зiбраного М.Скрипником. Еквiритмiчний переклад украiнською мовою здiйснив ужгородський фiлолог Б. Яценко (1995). Однак пам'ятцi судилася нелегка доля. Фотокопiю шiстнадцятоi дощечки, що починалася словами ВлВлес книгаВ», надiслав iз Австралii С. Парамонов-Лiсной до Ленiнграда на експертизу до вiдомого палеонтолога Людмили Жуковськоi. Вона, за вказiвкою академiка В.Виноградова, здiйснила з Ф.Фiлiним глибокий фiлологiчний аналiз (характерними для пам'ятки i протокириличне ВлпiдвiшенеВ» письмо, аналогiчне до iндiйського, тенденцiя до занепаду редукованих, збереження сонорних), але визнала ii фальсифiкатом XIX ст., вважаючи причетним до пiдробки А. Сулукадзева. Нинi таку позицiю подiляi Г. Грабович. Сумнiви щодо автентичностi твору ви словлював О. Мишанич. Аргументи цих науковцiв ТСрунтуються на iсторичних та полiтичних уявленнях, що стали канонiчними. Визнання ВлВ. к.В» спричинило б перегляд iсторii та середньовiчноi культури на праукраiнських землях, що, за офiцiйною версiiю, маi вiзантiйськi джерела, генеалогii слов'ян тощо. Ленiнградським палеонтологам опонували Б. Ребiндер, Г. Гриневич, Б. Яценко, С. Наливайко, РЖ. Ющук, Вал. Яременко, Г. Клочек, Вал. Шевчук та iн., якi посилалися на те, що ВлВ. к.В» пiдробити неможливо, ii мiг створити лише той, хто жив у IX ст., знався на специфiцi письма на деревi, мовних (дiалектичних) тонкощах, iсторичнiй граматицi, мiфах, особливостях зв'язкiв мiж етносами, iсторичних подiях, побутi, звичаях тощо.

Пам'ятка обТСрунтовувала концепцii походження слов'ян, передусiм праукраiнцiв, вiд Карпат до Днiпра: двi племiннi спiльноти на чолi з древлянами та полянами, спiльнослов'янська iднiсть, зокрема з чехами. Створена перед прийняттям християнства, вона наголошувала на консолiдацii спорiднених племен, яких Влсвара одолiлаВ», задля збереження язичницькоi, Влбатькiвськоi вiриВ», втрата якоi вважалася безповоротним поруйнуванням етногенетичних основ. Заради об'iднання племен було скликане вiче у Полiсенську (за П. Каме-нецьким тАФ у 878; за Вал. Шевчуком тАФ у 879), у час, коли Аскольд згадуiться як живий. Вiн, як i Рюрик, виявився не князем, а варягом, Влдесь од грекiв освiченимВ». Автори ВлВ. к.В», звертаючись до краян, наводили родовi перекази (походження Кия, Щека та Тороватого, тобто Хорива, вiд легендарного Opa; Карпатський вихiд: Влне послабляймося й не дамо землi нашоi, як не дали землi Троянi римлянамВ»), тлумачення мiфем Матерi-птицi, Матерi-Слави, Перуницi, в яких втiлена пасiонарна енергiя розумiння сутностi свiту, що спираiться на принципи Нави, Яви та Прави, знання з космогонii та гравiтацii, позбавленi первiсноi наiвностi (ВлСе бо Дажбо створив нам яйце, що i свiт-зоря, яка нам сяi. / iв тiй безоднi повiсив Дажбо землю нашу, / аби тая удержана булаВ»). ВлВ. к.В», маючи пропагандивне призначення, була по-лiжанровим збiрником без цiлiсноi композицii та iдиного героя. ii авторами стали представники одинадцяти праукраiнських племен. Упорядники текстiв не дбали про логiку викладу, нанизували дощечки без певноi послiдовностi. Тому твiр маi вигляд нелiнiйних структур, що охоплюють фрагменти мiфологiчних та релiгiйних трактатiв, фiлософських медитацiй, iсторичних хронiк, езотеричних гiмнiв, епiчних оповiдей.

Писемнiсть. глаголиця i кирилиця. Бiльшiсть учених вважаi, що Кирило близько 863 р. створив для старослов'янськоi мови глаголицю, яку в давнину називали кириловицею (куриловицею). Глаголиця стала першою мiжслов'янською лiтературною мовою. Щодо авторства кирилицi не iснуi iдиноi думки. Серед ii творцiв називають Кирила, Мефодiя, болгарського царя Симеона й Климента Охридського (учня Кирила i Мефодiя). Створено кирилицю на основi грецького письма, з якого запозичено 24 лiтери. Складалася кирилиця з 43-х лiтер, 19 з них вiдповiдали слов'янським звукам. Буквено-звукова писемнiсть започатковуi якiсно новий етап давньоруськоi культури (i, безумовно, нову форму iнформацii), а саме тАФ закрiплення i передачу у часi й просторi знань, iдей, досягнень науки тощо. Писемнiсть у дохристиянськi часи вживаiться у рiзних сферах суспiльного життя, передусiм зовнiшньополiтичнiй, економiчнiй, торгiвельнiй, язичницькому культi таiн. З договору РЖгоря з греками 944 р. вiдомо, що повноваження руських послiв i купцiв пiдтверджували письмовi грамоти, замiсть золотих i срiбних печаток, як було ранiше. РЖмператор Вiзантii Константин VII Багрянородний (905тАФ959) у своiму творi "Про церемонii вiзантiйського двору" повiдомляi, що княгиню Ольгу пiд час ii перебування на чолi посольства Русi у Константинополi (сучаснi дослiдники вiдносять цю подiю до 957 або 946 р.) супроводжували 12 перекладачiв. Данi про застосування писемностi у язичницькому культi наводять у своiх творах арабський мандрiвник РЖбн-Фадлан (перша половина X ст.), арабський письменник Аль-Масудi (помер 956 р.), нiмецький iпископ Титмар Мерзебурзький (976тАФ1018)23. Сучаснi лiнгвiстичнi дослiдження мiстять незаперечнi докази високого культурного розвитку слов'ян. Зокрема, доведено, що слова "писати", "читати", "письмо", "книга" спiльнi для всiх слов'янських мов i виникають до подiлу загальнослов'янськоi мови, який вiдбувся, очевидно, не пiзнiше середини РЖ тис. н. е. Давнi слов'яни використовували термiн "урок" у значеннi "усний договiр", "трудове навчання".

2. Хрещення Русi. Вплив Вiзантii на розвиток культури

Рушiiм нового культурного процесу стала християнiзацiя Русi. Головнi причини хрещення Русi - соцiально-полiтичнi. В кiнцi X ст. виникла потреба в загальновизнанiй iдеологii. А в той час нею могла бути лише релiгiя. Така iдеологiя мала б сприяти об'iднанню та консолiдацii схiдних слов'янських племен у однiй державi i розвитку ii полiтичних, торговельних i культурних вiдносин з християнськими державами. Релiгiя i несучим елементом будь-якоi культури. Це не просто вiра в надприродне або система обрядiв, це - спосiб життя, певна система iдей, вiрувань, уявлень про людину, ii мiсце у свiтi. Данi про проповiдi християнства в Поднiпров'i вiдносяться до РЖ ст. н.е. i в переказах зв'язанi з iменем Андрiя Первозванного. Апостол, поставивши нiбито хрест на мiсцi майбутнього Киiва, передбачив, що тут виникне Влград великВ». Отже, проповiдь християнства iснувала давно, хоча християнство ще i не стало пануючою релiгiiю. Язичницька релiгiя стала на перешкодi як внутрiпшiй, так i зовнiшнiй полiтицi Киiвськоi Русi. Князь Володимир намагався реформувати багатобожне язичництво, перетворити його в iдинобожне з культом iдиного, верховного бога держави Перуна. Визначною подiiю в духовному життi Русi стала побудова в Киiвi в 980 р. нового язичницького храму, святилища. Це знайшло своi вiдображення в лiтопису: ВлРЖ почав княжити Володимир один, i поставив кумири на пагорбi за межами двора теремного: Перуна дерев'яного, а голову його срiбну, а вус золотий, i Хорса, Дажбога i Стрибога, i Симаргла, i МокошВ». Але реформацiя язичництва, спроба Володимира поставити язичницьку релiгiю на службу державi (перша релiгiйна реформа Володимира в 980 р.) не дала бажаних наслiдкiв. Вона не сприяла державному будiвництву, розвитковi писемностi та культури, налагодженню зв'язкiв з християнськими краiнами. Пантеон з шести богiв не перетворив Киiв на iдиний iдеологiчний центр язичницькоi Русi.

Пiсля запровадження християнства в Киiвськiй Русi 988 року князь Володимир наказав знищити усiх язичницьких богiв тАФ рукотворних iдолiв. Ось як розповiдаi про це лiтописець Нестор у ВлПовiстi минулих лiтВ»: ВлРЖ коли прийшов, велiв повалити iдолiв тАФ одних порубати, а iнших спалити. Перуна ж наказав прив'язати до хвоста коня i волокти його з гори по Боричевому узвозу до Ручию, i приставив дванадцятьох чоловiкiв бити його жезлами. Чинилося це не тому, що дерево що-небудь вiдчуваi, а для зневажання бiса, який обдурював людей в цьому образi,тАФ щоб прийняв вiн вiдплату вiд людейВ». В iнших слов'янських краiнах на цей час язичницьку релiгiю вже замiнило християнство. Воно з його монотеiзмом (iдинобожжям), iiрархiiю святих, iдеiю посмертноi винагороди, з богослужiнням значно бiльше вiдповiдало князiвськiй владi, нiж будь-яка iнша релiгiя. Тому князь Володимир у 988 р. провiв другу релiгiйну реформу - остаточно хрестив Русь. До нього першим князем, який прийняв християнство, був Аскольд, за ним хрестилась Ольга. Запровадження християнства було закрiплене шлюбом Володимира з Анною - сестрою вiзантiйського iмператора Василiя.

У переказi про хрещення Русi розповiдаiться, що посли князя Володимира, яким доручили вiдшукати iстинну релiгiю, побувавши на богослужiннi в соборi Святоi Софii в Константинополi, так висловили своi враження: ВлМи не знали, де ми перебуваiмо - на землi чи на небiВ». Фiлософськи точнiше це враження можна було б виразити так: ВлПеребуваючи на землi, ми маiмо досвiд прилученостi до небесного буттяВ». Цiлком можна повiрити переказовi, що це враження було вирiшальним пiд час навернення руського народу до християнства. Його запровадження мало прогресивний характер, сприяло вiдмиранню пережиткiв родового ладу. Давньоруська держава прилучилась до iвропейськоi цивiлiзацii, античноi культурноi спадщини передовоi на той час культури Вiзантii. Лише з часу хрещення Русi у нiй почали бурхливо розвиватися писемнiсть та книжнiсть, руськi люди ознайомилися з кращими здобутками свiтовоi лiтератури i науки. Спочатку в Киiвi, а потiм i по всiй Русi почали засновувати школи й книгописнi майстернi (скрипторii) i незабаром схiднослов'янська краiна стала однiiю з найкультурнiших у середньовiчнiй РДвропi. Так, як i в РДвропi, християнство у Киiвськiй Русi виступало, насамперед, як релiгiя середньовiчного суспiльства.

Пiсля хрещення на Русi виникла церковна органiзацiя за зразком вiзантiйськоi. При Ярославi Мудрому була створена Киiвська митрополiя, яка аж до 1448 р. входила до складу Константинопольськоi церкви. Важливим показником розвитку культури Киiвськоi Русi i формування права. Першим давньоруським писемним зведенням норм свiтського права стала ВлРуська правдаВ». Вона збереглася в трьох редакцiях: короткiй, розширенiй та скороченiй. ВлРуська правдаВ» складаiться з ВлПравди ЯрославаВ» або ВлНайдавнiшоi правдиВ», ВлПравди ЯрославичiвВ», або Доменiального уставу, й окремих законодавчих постанов. ВлРуська правдаВ» виникла на мiсцевому ТСрунтi i була результатом розвитку юридичноi думки в Киiвськiй Русi. На розвиток права в Киiвськiй Русi визначний вплив справило введення християнства. З його поширенням православна церква стала використовувати рiзноманiтнi норми канонiчного права, перш за все вiзантiйського. Стародавнiм пам'ятником руського церковного права вважаються церковнi статути Володимира Святославовича та Ярослава Мудрого. Але посилення й змiцнення централiзованоi влади не завжди схвально сприймалося в народi. Адже при цьому збiльшувалися податки, ставали суворiшими покарання, що на той час здiйснювалися у виглядi штрафiв (вири). Виру мав сплачувати або безпосередньо винний (у разi неспроможностi його продавали в рабство), або, якщо винного не знайдено, община (верв), на територii якоi стався злочин. Оскiльки князi були безпосередньо зацiкавленi у виявленнi якнайбiльшоi кiлькостi злочинiв, iх службовцi подовгу жили за рахунок общин, проводячи дiзнання, що збiльшувало й без того високi витрати зубожiлого населення. Разом з посиленням влади посилювалося й невдоволення своiм життям у представникiв рiзних суспiльних верств. Серед численних прошаркiв населення Киiвськоi Русi зароджувалися ностальгiчнi настроi, пов'язанi з iдеалiзацiiю давноминулих часiв, що знаходило вiдображення не лише у фольклорi, а й у лiтописних джерелах. Значною мiрою появi й поширенню цих настроiв сприяла християнська доктрина свiтобудови, вплив якоi на свiтогляд русичiв щодалi посилювався. Есхатологiчнi погляди (очiкування кiнця свiту й другого пришестя) формували думки про збiльшення грiхiв людства й неминучу за них розплату. У iнших джерелах продаiться вiдмiнна iнформацiя вiд попередньоi. Так, Кордон М.В. в пiдручнику ВлУкраiнська та зарубiжна культураВ» пише: ВлРуська правдаВ» в цiлому репрезентуi право украiнське. Вона вiдрiзняiться лагiднiстю покарань, не передбачала смертноi кари за злочини. В цьому планi право Киiвськоi Русi було прогресивнiшим порiвняно з тогочасним захiдноiвропейським правом. Вбивство каралося гривнею, частина якоi йшла князевi, а частина замiсть помсти - родинi вбитого. Не знала ВлРуська правдаВ» i тiлесних покарань, за винятком кари для холопiв за побиття вiльноi людини. Ця збiрка законiв князя Ярослава Мудрого та його наступникiв лягла в основу Литовського статуту i законодавства гетьманськоi доби.

У ВлПовчаннiВ» Володимира Мономаха автор вiд iменi князя Ярослава Мудрого звертаiться до своiх синiв, закликаi iх жити у мирi, злагодi та любовi. ВлЯкщо будете жити у ненавистi та в роздорах, - говориться у посланнi, - то самi загинете та загубите землю батькiв i дiдiв своiх, придбану iх власною працеюВ». Володимир Мономах наказуi допомагати бiдним, брати в опiку вдовиць i сирiт. Забороняi карати смертю: ВлНi невинного, нi винного не вбивайте й не кажiть убиватиВ». Вiн повчаi юних, щоб вони мали Влдушi чистi, непорочнi, тiла худi, лагiдну бесiду i в мiру слово господнiВ», зобов'язуi iх Влдолу очi мати, а душу вгоруВ», рекомендуi дотримуватись трьох справ - покаяння, слiз i милостинi. ВлТож, Бога ради, - радить князь, - не лiнуйтеся, я благаю вас, не забувайте трьох дiл тих, бо не i важкi вониВ». У Киiвськiй Русi розвивалося прикладне мистецтво. До нього належать ювелiрнi вироби з коштовних металiв, рiзнi прикраси: весiльнi сережки, каблучки, перснi, хрести, браслети, кораловi намиста, чари, кубки. Давньоруськi ювелiри досконало володiли рiзними способами обробки дорогоцiнних металiв: сканню, зерню, черню, iнкрустацiiю, чеканкою, художнiм литвом. Витвори давньоруських майстрiв славились далеко за межами Киiвськоi Русi - в Скандинавii, Болгарii, Вiзантii. Набули поширення й iншi види ремiсничоi дiяльностi. Всього на Киiвськiй Русi iснувало понад 40 ремiсничих спецiальностей. Серед них важливе мiсце займала ковальська справа. Вироблялось понад 150 видiв виробiв iз залiза, сталi. На Русi були зробленi науково-технiчнi вiдкриття, в тому числi створення цилiндричного замка, який з успiхом продавався в РДвропi. Значного поширення на Русi набула музика. Вже тодi iснували професiональнi виконавцi. Серед них були спiвцi билин та переказiв, якi спiвали героiчно-епiчнi пiснi. Найбiльш яскравий представник цих виконавцiв - Боян - спiвець й музикант XI ст., який жив при дворi Святослава Ярославича. Його згадуi автор ВлСлова о полку РЖгоревiмВ». Боян спiвав, акомпануючи собi на музичному iнструментi, - гуслях. Музична майстернiсть Бояна була така висока, що слухачам здавалося, нiби струни на гуслях самi собою звучали пiд його пальцями.

Серед професiональних музик i акторiв важливе мiсце займали скоморохи-витiвники, згадки про яких зустрiчаються в лiтературних пам'ятках з XI ст. Вони мандрували по мiстах i селах. Скоморохи майстерно володiли рiзноманiтними музично-виконавськими жанрами - були танцюристами, фокусниками, акторами, водили ведмедiв, грали на гуслях, трубах, флейтах, гудках та бубнах. Скоморохiв зображено на широко вiдомiй фресцi в Софiйському соборi. Фреска зафiксувала оркестр, що складаiться з семи музикантiв. Ще до запровадження християнства на Русi iснувала певна традицiя живопису, а з християнiзацiiю вона розвиваiться i стаi важливим елементом культури середньовiчноi держави. Невiд'iмною частиною споруд киiвськоi держави Х-ХШ ст. були розкiшнi прикраси, зокрема, в церквах. Вiзантiйська церква, а за нею i украiнська прагнули викликати у вiруючих сильнi емоцii, переживання. РЖ тому зовнiшня архiтектура i внутрiшня декоративнiсть, прикраси i увесь молитовно-лiтургiйний обряд мали слугувати цiй метi. РЖдеологiя вiзантiйського право

Вместе с этим смотрят:

"Quo vadis": проекцiя на сучаснiсть

"Звезды" немого кино и русская мода 1910-х годов

"Культура": типология определений

"Русские сезоны" в Париже

"Серебрянный век" русской культуры