Мова як засiб i матерiал формування та становлення особистостi людини

Реферат

на тему:

ВлМова як засiб i матерiал формування та становлення особистостi людиниВ»

План

1. Мова в життi людини

2. Функцii мови.

3. Украiнська мова серед iнших мов

4. Сучасна украiнська лiтературна мова

5. Основнi стилi сучасноi украiнськоi лiтературноi мови

6. Територiальнi дiалекти украiнськоi мови

7. Що дадуть Нам знання украiнськоi лiтературноi мови й вiльне володiння нею

Використана лiтература

Мова в життi людини

Мова i засобом i матерiалом формування та становлення особистостi людини, ii iнтелектуальну, волi, почуттiв i формою буття. Мова тАУ це неперервний процес пiзнання свiту, освоiння його людиною. Мова i засобом спiлкування мiж людьми, передання власного досвiду iншим i збагачення досвiдом iнших. Мова сприяi виявленню й задоволенню матерiальних i духовних потреб людей, обтАЩiднуi iх у суспiльство для досягнення добробуту та духовних цiнностей.

Мова iснуi у двох формах: уснiй i писемнiй. Передаючись з уст в уста, закрiплюючись у текстах, вона невтомно долаi вiки, iднаi поколiння, збираi i зберiгаi духовне iство народу, нацiональну картину свiту, формуi нацiональну свiдомiсть i культуру нацii. Потреба ефективного та ефектного спiлкування стимулюi мовцiв до художнього осмислення мови, до пошуку все точнiших i виразнiших мовних засобiв. У результатi з загальнонародноi мови витворяiться вiдшлiфований, культурний варiант тАУ добiрне лiтературне мовлення, яке й саме вже може стати мистецтвом та естетичним матерiалом для iнших видiв мистецтва.

Мова невмируща, бо в нiй безсмертя народу, живе в ньому i з ним. Але в безсмертi мови i й часточка безсмертя людини. Через мову кожна людина дотикаiться до безсмертя свого народу.

Функцii мови.

Мова належить до унiкальних явищ життя людини i суспiльства. Вона витворилась одночасно з ними i i не тiльки iхньою найприкметнiшою ознакою, а й найнеобхiднiшою умовою формування iхньоi сутностi. Мова обслуговуi людину i суспiльство, але цим не вичерпуiться ii роль. Мова i i формою буття iх.

З-помiж багатьох функцiй мови в життi людини й суспiльства основними називають такi:

1. Комунiкативна функцiя, або функцiя спiлкування. Суть ii полягаi в тому, що мова використовуiться я к засiб спiлкування мiж людьми, як iнформацiйний зв'язок у суспiльствi. Ця функцiя i життiво необхiдною i для суспiльства i для мови. Для суспiльства вона важлива тим, що за допомогою мови люди обмiнюються думками й почуттями, збагачуiться досвiдом попереднiх поколiнь, гуртуються для захисту, створюють матерiальнi й духовнi цiнностi, дбають про поступ уперед.

Для мови комунiкативна функцiя також i вкрай важливою, бо мова, якою не спiлкуються вмираi. Зi смертю ж мови вмираi народ, що був ii творцем i носiiм, вмираi жива культура, створена цим народом i мовою, а писемна та матерiальна культура губиться у вiках i забуваiться.

Народ, який втратив свою мову спiлкування, втрачаi i увесь той духовно-культурний свiт цiнностей, що витворився на ТСрунтi його мови. Такий народ швидко уподiбнюiться тому народовi, чию мову взяв для спiлкування, тобто асимiлюiться, розчиняiться в iншiй нацii. Але, втративши все своi, надбане вiками, асимiльований народ нi коли не зрiвняiться з сусiдом, чию мову прийняв, бо вiн втратив нацiональний грунт i гiднiсть, вiн i менш вартiсний, вторинний. Ось чому слiд не тiльки на словах визнавати право украiнськоi мови на широке вживання у суспiльному життi, а й кожному з нас повсюдно спiлкуватися нею, аби украiнська мова жила повнокровним життям.

Людство винайшло кiлька засобiв обмiну iнформацiiю: звуковi i свiтовi сигнали, азбука Морзе, дорожнi знаки, символи, шрифти, коди, жести. Але всi вони мають обмежену сферу застосування i стосовно мови, i вторинними, похiдними, такими, що виникли вже на базi мови. Мова i унiверсальним i унiкальним, матерiально найдешевшим засобом спiлкування.

2. Номiнативна функцiя, або функцiя називання. Усе пiзнане людиною (предмети, особи, якостi, властивостi, явища, процеси, закономiрностi та поняття про них) дiстаi назву i так пiд цiiю мовною назвою iснуi в життi i в свiдомостi мовцiв. Назва вирiзняi предмет iз безлiчi iнших. Мовну назву дiстають не тiльки реально iснуючi предмети, а й iрреальнi, уявнi, вигаданi, фантастичнi. Завдяки цiй функцii кожну мову можна як окрему своi

рiдну картину свiту, що вiдображаi нацiональне свiтобачення i свiтовiдчуття. Мовцi намагаються в усiх сферах спiлкування творити назви своiю мовою. Якщо ж своiх назв не творять, то змушенi iх запозичувати з iнших мов i перекладати, калькувати або просто в незмiненому виглядi засвоювати чужi назви. Немаi у свiтi мов, якi б не запозичували назв з iнших мов. Але якщо запозичень занадто багато i процес цей iнтенсивний, виникаi загроза втратити самобутнiсть своii мови. Тому варто максимально користуватися iснуючими назвами або творити новi з матерiалу власноi мови, а до запозичень вдаватися лише в разi крайньоi потреби.

3. Мислетворча функцiя. Мова i не тiльки формою вираження i передавання думки (як це ми спостерiгаiмо при комунiкативнiй функцii), а й засобом формування, тобто творення самоi думки. Людина мислить у мовних формах. Процес цей складний, iде вiд конкретно-чуттiвого рiвня до понятiйного. Поняття закрiплюються у словах i в процесi мисленнiвих операцiй порiвнюються, зiставляються, протиставляються, поiднуються чи розподiляються. Отже, мислити тАУ це означаi оперувати поняттями у мовнiй формi, мовному вираженнi.

4. Пiзнавальна функцiя мови. Вона полягаi в тому, що свiт людина пiзнаi не стiльки власним досвiдом, скiльки через мову, бо в нiй нагромаджено досвiд попереднiх поколiнь, сума знань про свiт. Наприклад: засобами мови можна одержати ТСрунтовнi, обтАЩiктивнi знання про космос, океан чи якусь краiну, так нiколи там i не побувавши. Мова багата iнформацiiю, вона постiйно надаi нашому мозку матерiал для мисленнiвих операцiй, живить i рухаi розвиток iнтелекту.

5. Експресивна, або виражальна, функцiя мови. Неповторний свiт iнтелекту, почуттiв та емоцiй, волi людини i невидимим для iнших. РЖ тiльки мова надаi найбiльше можливостей розкрити iх для iнших людей, вплинути на них силою своiх переконань чи почуттiв.

6. Волюнтативна функцiя i близькою до експресивноi. Вона полягаi в тому, що мова i засобом вираження волi спiврозмовникiв (вiтання, прощання, прохання, вибачення, спонукання, запрошення).

7. Естетична функцiя. Мова фiксуi в собi естетичнi смаки та уподобання своiх носiiв. Милозвучнiсть, гармонiя змiсту, форми i звучання, дотримання норм лiтературноi мови у процесi спiлкування стають для мовцiв джерелом естетичноi насолоди, сприяють розвитковi високого естетичного смаку.

У своiй художнiй довершенiй формi лiтературна мова сприймаiться естетично вихованими мовцями як естетичне явище (наприклад, високохудожнi твори Т. Шевченка, РЖ. Франка, Лесi Украiнки, О. Олеся та iн.).

Мова i першоелементом культури, вона лежить в основi розвитку всiх iнших видiв мистецтв. РЖ тi естетичнi цiнностi, якi ними породжуються, зумовленi значною мiрою естетичними можливостями мови (театр, кiно, радiо, телебачення тощо).

8. Культурологiчна функцiя мови. Мова i носiiм культури народу-мовотворця. Кожна людина, оволодiваючи рiдною мовою, засвоюi культуру свого народу, бо сприймаi разом з мовою пiснi, казки, дотепи, жарти, легенди, думи, перекази, iсторiю, промисли, звичаi, традицii матерiальноi культури i духовного життя нацii.

Пропагуючи мову, ми поширюiмо свою культуру, вводимо ii у свiтову. Перекладаючи украiнською мовою художнi твори i науковi працi з iнших мов, збагачуiмо нашу культуру набутками iнших культур, розвиваiмо свою мову.

Мовна культура людини i показником ii загальноi культури, рiвня освiченостi.

9. РЖдентифiкацiйна функцiя мови полягаi в тому, що мова виступаi засобом iдентифiкацii мовцiв, тобто засобом вияву належностi iх до однiii спiльноти, певного ототожнення: я такий, як i вони, бо маю спiльну з ними мову. РЖдентифiкацiя виявляiться у часовому вимiрi: багато поколiнь у минулому i нашими предками, бо говорили нашою мовою. РЖдентифiкацiя виявляiться у часовому вимiрi: украiнцi Росii, Канади, Америки, Австралii та iнших краiн виявляють свою належнiсть до украiнства украiнською мовою.

РЖдентифiкуючу функцiю можна назвати ще обтАЩiднуючою. Належнiсть до певного народу, його культури зумовлюiться етнiчно, тобто походженням. Але це не завжди так. РД багато людей не украiнського походження, якi стали украiнцями за духом, бо сприйняли з украiнською мовою украiнську культуру, весь свiт украiнства, i наша земля була i i iм рiдною (Марко Вовчок, Юрiй Клен, та багато iнших).

10. Мiфологiчна функцiя мови збереглася з доiсторичних часiв, коли люди вiрили у слово як у реальне дiйство, здатне зупинити небажаний хiд дiй, побороти злi сили, пiдкорити природу своiй волi. Ця мiфологiчна сили слова знайшла широке вiдображення в украiнському фольклорi: заклинаннях, шептаннях, чаруваннях, виливаннях, ворожiннях, казках, переказах, легендах тощо. В них надзвичайною силою надiляються окремi слова, вирази за певних умов iх виголошення. У словесному свiтi змiщуються межi реального та уявного. Нинi у звтАЩязку з поширенням теорii бiологiчного поля людини, позитивноi i негативноi енергii, екстрасенсорики набуваi нових iмпульсiв мiфологiчна функцiя мови.

Одиницi мови по-рiзному беруть участь у виконаннi функцiй мови. Так, комунiкативну функцiю мови виконуi речення, його називають комунiкативною одиницею мови. Проте й iншi одиницi мови беруть участь у комунiкативнiй функцii, але не як окремi комунiкативнi одиницi, а як одиницi нижчих порядкiв, як будiвний матерiал мовноi структури й системи. Номiнативна функцiя лягаi на слова, лексичнi словосполучення, фразеологiзми. В експресивнiй, волюнтативнiй функцiях задiяна лексика з емоцiйним, вольовим значенням. У виконаннi iнших названих функцiй беруть участь усi одиницi мовних пiдсистем iз рiзною мiрою продуктивностi.

Украiнська мова серед iнших мов.

Усi мови свiту вченi класифiкують за двома ознаками: походженням (генеалогiiю) й типом, будовою (типологiiю). Отже, i двi основнi класифiкацii мов: генеалогiчна й типологiчна.

За генеалогiчною класифiкацiiю украiнська мова належить до iндоiвропейськоi сiмтАЩi. РД ще угро-фiнська, тюркська, iберiйсько-кавказька, семiто-хамiтська, монгольська, малайсько-полiнезiйська, китайська, тiбетська та iншi сiмтАЩi мов.

До iндоiвропейськоi сiмтАЩi належать кiлька груп мов: схiднословтАЩянська, романська, германська, балтiйська, кельтська, iндiйська, iранська, грецька, вiрменська, албанська, та iн.

СловтАЩянська група мов складаiться з трьох пiдгруп: схiднословтАЩянськоi, захiднословтАЩянськоi, пiвденнословтАЩянськоi. До схiднословтАЩянськоi пiдгрупи належать мови: украiнська, росiйська, бiлоруська; до захiднословтАЩянськоi тАУ польська, чеська, словацька, кашубська, верхньо- та нижньолужицька (Нiмеччина); до пiвденнословтАЩянськоi тАУ болгарська, сербо-хорватська, словенська, македонська, старословтАЩянська.

Усi словтАЩянськi мови мають одне джерело: прасловтАЩянську або спiльнословтАЩянську основу, яка iснувала у виглядi словтАЩянських племiнних мов приблизно з середини III тисячолiття до н.е. до V столiття н. е. З перетворенням i формуванням словтАЩянських племен в окремi народностi сформувалися й усi словтАЩянськi мови. Цей процес був тривалим i неоднаковим для всiх народiв Кожна iз словтАЩянських мов зберегла багато спiльних рис, зокрема основнi закономiрностi у фонетицi, граматицi, лексицi, але набула й своiх рис, мала своi тенденцii розвитку, поповнила лексику, збагатила виражальнi засоби.

Украiнська мова i спадкоiмицею мов ще тих словтАЩянських племен, що засиляли територiю сучасноi Украiни, - полян, древлян, сiверян, тиверцiв, уличiв та iн.

Хоча iснують теорii i про давнiше походження украiнськоi мови (5-20 тисяч лiт тому). Тут слiд розмежовувати два питання: поява живоi народноi украiнськоi мови у виникнення украiнськоi лiтературноi мови. Звичайно, вiдколи на наших землях появилися предки украiнцiв, то й мали вони ту мову, яку значно пiзнiше наш народ назве украiнською. Безмовного народу не буваi. РЖсторики й археологи свiдчать, що украiнцi i автохтонами, тобто споконвiчно жили на своiй землi i, отже, завжди спiлкувалися своiю мовою. Безперечно, цiй живiй народнiй мовi кiлька тисяч лiт, i тодi вона не могла бути точно такою, як нинi, але поступово складалися ii фонетичнi, лексичнiй граматичнi риси у напрямку i розвитку до сучасноi украiнськоi мови.

Лiтературнi мови у всiх народiв i значно молодшими вiд народних живих мов. вони появляються на певному етапi розвитку суспiльства, державностi, письма й лiтератури i i вже культурним варiантом народноi мови. РЖнодi запозичуються чужi мови для культурних потреб, i тодi вони стають лiтературними.

Минулi довгi iсторичнi етапи формування регiональних мовних утворень, перiоди iнтеграцii територiальних дiалектiв у живу давньоруську мову киiвського зразка, розквiту усномовноi та писемноi культури Киiвськоi держави, доки витворилась ранньоукраiнська лiтературна мова. РЖсторiя ii формування та становлення охопила кiлька столiть i залишила нащадкам багато писемних памтАЩяток свiтського та релiгiйного характеру: лiтописи, повчання, сказання, збiрники, проповiдi, iсторичнi повiстi, вiршi, драми, мiськi ратушнi книги, акти, унiверсали, послання, трактати, поезiю та художню прозу.

Давнiй перiод украiнськоi мови породив багатющий украiнський фольклор: iсторичний, обрядовий, календарний, соцiальний, господарський побутовий. Це iсторичнi думи та пiснi, казки, легенди, перекази, оповiдi, колядки, щедрiвки, гаiвки, веснянки.

Нова украiнська лiтературна мова, якою користуiмося сьогоднi, увiбрала в себе писемнi традицii давньоi украiнськоi лiтературноi мови, скарби усноi народноi творчостi украiнцiв i розмаiття живого мовлення на теренi етнiчноi Украiни.

З часiв РЖ. Котляревського, Г. Квiтки-ОсновтАЩяненка, Т. Шевченка нова украiнська лiтературна мова мала пiдТСрунтям народно розмовну основу. Основоположником ii став Тарас Шевченко. Вiн синтезував усе найкраще з книжних традицiй давньоi мови, запозичень, з усноi творчостi та живого мовлення украiнцiв Надднiпрянщини, виробив фонетичнi, морфологiчнi, синтаксичнi норми, закрiпив iх.

XIX i XX столiття тАУ тяжкi сторiнки гласних i негласних заборон украiнськоi мови, репресiй, утискiв, зневажання. Але украiнський народ зберiг свою мову. В цьому йому допомагала украiнська iнтелiгенцiя тАУ репресована, знищувана, розстрiлювана, ганьблена, але нескорена.

У розвиток сучасноi украiнськоi мови, збагачення ii виражальних засобiв шляхом поповнення лексики та фразеологii, витворення iндивiдуально-авторських тропiв, пошукiв перлин народноi мови внесли свою вагому частку такi украiнськi письменники, як П. Тичина, М. Рильський, В. Сосюра, РЖ. Кочерга, П. Кулiш, А. Головко, М. Стельмах, О. Гончар, О. Довженко, А. Малишко, РЖ. Багряний, РД. Гуцало, Г. Тютюнник, Д. Павличко, РЖ. Драч, Л. Костенко. та iн.

Перiод iсторii Украiни з 1917 року й донинi не був однозначним для розвитку украiнськоi мови. ОбтАЩiднання украiнських земель в однiй республiцi розширило територiальнi межi й сприяло утвердженню iдиноi украiнськоi лiтературноi мови. Проголошення пiсля жовтня 1917 року полiтика розвитку нацiональних мов i культур не була послiдовною. У першi роки радянськоi влади вона нiбито й сприяла розширенню суспiльних функцiй нацiональних мов, побудовi народноi освiти рiдною мовою, розвитку нацiональних культур. Проте поступово втрачалися демократичнi завоювання, поширювалася русифiкацiя в нацiональних республiках, звужувалися функцii нацiональних мов краiни. Украiнська мова як близькоспорiднена з росiйською зазнавала особливо iнтенсивного витiснення зi сфер суспiльно-полiтичного життя, що ставало небезпечним для ii повноцiнного функцiонування.

Гарантiiю успiшного розвитку украiнськоi лiтературноi мови, повнокровного ii життя може бути тiльки справжня державнiсть украiнського народу.

Сучасна украiнська лiтературна мова

Сучасна украiнська лiтературна мова i вищою формою вияву украiнськоi нацiональноi мови. Нижчими ii формами i територiальнi та соцiальнi дiалекти.

Лiтературна мова тАУ це вiдшлiфована мова, яка характеризуiться полiфункцiональнiстю, унормованiстю, стандартнiстю, унiфiкованiстю, розвиненою системою стилiв.

Функцiональне призначення лiтературноi мови в життi украiнськоi нацii полягаi в обслуговуваннi усiх сфер дiяльностi суспiльства. Вона i мовою державного функцiонування в Украiнi, спiлкування людей у матерiально-виробничiй i культурнiй сферах, мовою науки i освiти, радiо i телебачення, преси, художньоi лiтератури, засобом вираження нацiональноi культури, нацiональноi самосвiдомостi украiнцiв. Основна ознака лiтературноi мови та, що вона i унормованою формою загальнонародноi мови.

Багатограннiсть суспiльного функцiонування украiнськоi лiтературноi мови в уснiй i писемнiй формах вiдображаi загальнонацiональне в нiй, що й вiдрiзняi лiтературну мову вiд територiально обмежених дiалектiв як форм побутового мовлення, та нацiональних дiалектiв, обмежених невеликими соцiальними колективами людей. Сучасна украiнська лiтературнi мова сформувалася на основi пiвденно-схiдного нарiччя, увiбравши в себе окремi риси пiвнiчних i пiвденно-захiдних дiалектiв. У становленнi ii лiтературних мов важливу роль вiдiграла художня лiтература.

Норма (лiтературна норма) тАУ прийняте в суспiльнiй практицi людей правило вимови, вживання слова, граматичноi форми, побудови словосполучення, речення тощо.

Лiтературнi норми вимови звукiв i звукосполучень, слововживання, запису звукiв на письмi, написання слiв та iх частин вживання граматичних форм слiв, побудови словосполучень i речень, постановки роздiлових знакiв, вiдбору мовних засобiв вiдповiдно до умов спiлкування характеризуються системнiстю, iсторичною i соцiальною обумовленiстю, стабiльнiстю. Ця остання ознака (стабiльнiсть) не суперечить властивостi лiтературноi норми змiнюватися з часом. За ступенем стiйкостi лiтературнi норми неоднаковi на рiзних рiвнях мовноi структури. Найстабiльнiшими i норми граматичнi, оскiльки вiдношення системи i норми в граматицi спираються на усталенi зразки i моделi парадигм, словосполучень, речень. Орфографiчнi норми час вiд часу зазнають змiн вiдповiдно до потреб суспiльства в кодифiкацii написань з огляду на новi пiдходи.

Змiни лiтературноi норми можуть бути викликанi внутрiшньомовними чинниками або позамовними. В оцiнцi норми i варiантiв беруть до уваги традицii вживання, поширення, регулярна вiдтворюванiсть у мовленнi. Наприклад, в украiнськiй мовi при звертаннi до особи нормативною i форма кличного вiдмiнка. Називний вiдмiнок однини у цiй функцii обмежений.

Норми лiтературноi мови закрiплюють традицii, культурнi здобутки минулого i водночас регулюють використання не тiльки усталених правил, а й появу нових у процесi мовленнiвоi дiяльностi людей.

Дотримання лiтературних норм усiма, хто використовуi украiнську мову як засiб спiлкування, оберiгання ii вiд засмiчення, суржикового викривлення i обовтАЩязком кожного мовця.

Основнi стилi сучасноi украiнськоi лiтературноi мови.

Сучасна украiнська лiтературна мова поiднуi системи книжного (писемного) й усного лiтературного мовлення. Функцiональна розгалуженiсть мови породжуi стилi лiтературноi мови.

Стиль тАУ система мовних елементiв, способiв вiдбору й уживання iх, обтАЩiднаних певним функцiональним призначенням. основою видiлення стилiв мови i органiзацiя мовних елементiв вiдповiдно до настанови тАУ спiлкування, повiдомлення, вольового впливу.

Розрiзняють книжнi й уснорозмовнi стилi лiтературноi мови. До книжних стилiв украiнськоi лiтературноi мови належать: публiцистичний, науковий, офiцiйно-дiловий та стиль художньоi лiтератури.

Публiцистичний стиль тАУ це функцiональний рiзновид лiтературноi мови, який використовуiться в газетах, перiодично-громадських виданнях, агiтацiйно-пропагандистських та iнших засобах масовоi комунiкацii. Основна настанова тАУ популярний виклад фактiв, подiй, агiтацiйно-пропагандистська спрямованiсть i нацiленiсть на досягнення результативного впливу. Це зумовлюi доступнiсть, яскравiсть i чiткiсть викладу, наприклад, у памфлетi, фейлетонi, вiдозвi, листiвцi, зверненнi. Це сприяi широкому використанню на тлi загальновживаноi лексики слiв суспiльно-полiтичного звучання, термiнiв, емоцiйно забарвлених слiв, фразеологiчних зворотiв. З синтаксичних засобiв типовими i: використання iмперативних (наказового способу) форм дiiслiв, спонукальних i риторично-питальних речень, уведення звертань, цитат. Яскраво виражена в окремих публiцистичних творах експресивнiсть наближуi публiцистику до стилю художньоi лiтератури, а полемiчнiсть i логiка викладу думок тАУ до наукового стилю.

Науковий стиль тАУ обслуговуi сферу науки, призначенням якоi i передача науковоi iнформацii аргументовано i доказово, що зумовлюi вiдбiр i широке використання науково-термiнологiчноi лексики, слiв з абстрактним значенням; iншомовних слiв та iнтернацiоналiзмiв; речень, ускладнених дiiприкметниковими i дiiприслiвниковими зворотами, вставними словами, словосполученнями i реченнями, складних синтаксичних конструкцiй; пiдкрiплення положень за допомогою схем, дiаграм, карт, таблиць, реiстрiв та iн. На фонi наукового стилю видiляiться його пiдстиль тАУ науково-популярний, якому властива настанована доступнiсть викладу науковоi iнформацii, коментування явищ.

Офiцiйно-дiловий стиль обслуговуi сферу стосункiв дiлових та юридично-правових, виробничо-економiчних i дипломатичних.

Офiцiйно-дiловi папери вiдзначаються чiтким i лаконiчним викладом змiсту, факту; однозначнiстю формулювань, несуперечливою аргументацiiю викладеного в документi. У звтАЩязку з цим в офiцiйно-дiловому мовленнi спостерiгаiться стандартизацiя в оформленнi документiв, штампи; використання слiв з нейтральним значенням i вiдмова вiд займенниково-вказiвних слiв тАУ вiн, вона, вони (у юридичних протоколах). У синтаксичному оформленнi тексту дiлового паперу поширенi iнфiнiтивнi конструкцii спонукання та складнi речення iз вiдношеннями зтАЩясувальними, причиновими, умови i наслiдку.

Стиль художньоi лiтератури видiляiться за функцiiю естетичною, яка накладаiться на комунiкативну функцiю. Усi жанровi рiзновиди художньоi лiтератури тАУ епос, лiрика, драма, та iншi тАУ характеризуються емоцiйнiстю, експресивнiстю, естетичною мотивованiстю мовних засобiв, образнiстю.

Специфiка художнього мовлення полягаi в тому, що в мовi художньоi лiтератури беруть елементи усiх стилiв, передусiм уснорозмовного, у тому числi й тi, що не належать дол. лiтературноi норми, - дiалектнi, просторiчнi, арготизми та iн. Включаючись в iндивiдуально-образну систему художнього мовлення, усi засоби взаiмодiють для вираження естетичного змiсту твору через систему художнiх образiв.

На лексичному рiвнi стиль художньоi лiтератури широко послуговуiться словами з переносним значенням, що стають основою тропiв, емоцiйно забарвленими словами, фразеологiчними одиницями, фольклорними джерелами, прислiвтАЩями, i приказками. РДвангелiiм та iншою церковно-релiгiйною лiтературою.

Естетичнi функцii здатнi виконувати в художньому текстi фонетичнi, словотвiрнi, морфологiчнi, i синтаксичнi засоби мови. Ва

Уснорозмовний стиль виявляi себе як усне лiтературне мовлення та розмовно-побутове на пiд дiалектному i дiалектному рiвнях украiнськоi мови.

Оскiльки усне мовлення ситуативне i за основною функцiiю мови виникаi як потреба у спiлкуваннi., тобто дiалогiчне, то, природно, розмовний стиль маi свою специфiку. Усне лiтературне мовлення ТСрунтуiться на дотриманнi орфоепiчних норм тАУ правильноi лiтературноi вимови звукiв, звукосполучень, дотримання правил постановки в словах наголосу, словесного i фразового наголосу, iнтонацiйного оформлення речень вiдповiдноi модальностi, дотримання слово порядку й логiчних пауз, що вiдповiдають закономiрностям мелодики украiнськоi мови.

У розмовно-побутовому мовленнi спостерiгаiться вiдсутнiсть чiткоi регламентацii лiтературних норм. Таке мовлення характеризуiться деякою довiльнiстю у вiдборi лексичних засобiв. Лiтературно-нормативнi правила можуть порушуватися уживанням русизмiв, дiалектизмiв, просторiчних слiв, вульгаризмiв, жаргонiзмiв. Порушуються закономiрностi чергування звукiв, наголосу, вимови, голосних або приголосних звукiв також i пiд впливом говiрки, iншоi мови, через незасвоiнiсть лiтературноi норми та з причин неуважного ставлення до побутового спiлкування.

Рiзновидом усного стилю вважають ораторський, особливiстю якого i монологiчне мовлення iз застосуванням прийомiв ораторського мистецтва. Оратор повинен бути добре обiзнаним, знати предмет розмови, психологiю i рiвень пiдготовки до сприйняття повiдомлюваного аудиторii, умiти переконати i навтАЩязати свою волю, досягти поставленоi мети. В ораторському мовленнi елементи доказовостi часто гiперболiзованi, виступ супроводжуiться закликами, насичений лексичними повторами, перифразами, афоризмами, текс маi логiчно наголошену кiнцiвку.

Крiм функцiональних стилiв лiтературноi мови, видiляють експресивно-стилiстичнi рiзновиди мовлення: Урочистий, офiцiйний, фамiльярний, iнтимно-ласкавий, жартiвливий, насмiшкуватий. Розрiзняють також високий стиль та його рiзновиди тАУ патетичний i знижений (аж до просторiкування).

Територiальнi дiалекти украiнськоi мови.

Мiсцевi (територiальнi) дiалекти як нижчi форми загальнонародноi мови тАУ це залишки попереднiх мовних формувань, що виникли за часiв феодалiзму i не розвинулися до рiвня мови народностi чи нацii. Залишки колишнiх територiальних дiалектiв за доби капiталiзму влилися в систему нацiональноi мови, зазнаючи поступовоi нiвеляцii пiд впливом украiнськоi лiтературноi мови, основу якоi склали центрально-надднiпрянськi говори. Однак, незважаючи на процес значноi нiвеляцii говiркових рис, територiальнi дiалекти вiдзначаються великою стiйкiстю.

У сучаснiй украiнськiй мовi видiляють три основнi групи дiалектiв: пiвнiчну, пiвденно-схiдну та пiвденно-захiдну.

Пiвнiчнi дiалекти. Територiя пiвнiчних дiалектiв вiддiлена вiд пiвденних умовною лiнiiю, що йде на пiвнiч вiд Володимир-Волинського: Здолбунове-Житомир тАУ Бiла Церква тАУ Корсунь-Шевченкiвський тАУ Канiв тАУ Лубни i на захiд вiд Сум до Суджi. На пiвнiч вiд зазначеноi лiнii знаходиться стокiлометрова зона перехiдних говiрок до пiвденно-захiдних i пiвденно-схiдних дiалектiв.

Пiвденно-Захiднi дiалекти поширенi в пiвденно-захiднiй Украiнi. Сюди входить i Закарпатська область. У них найбiльше збереглися архаiчнi форми i фонетичнi риси давнiх епох.

Пiвденно-схiднi дiалекти охоплюють територiю бiльшоi частини центральних (Киiвськоi, Черкаськоi, Полтавськоi, Харкiвськоi), пiвденних i схiдних областей Украiни (Луганськоi, Донецькоi, Днiпропетровськоi, Запорiзькоi, Кiровоградськоi, Миколаiвськоi, Херсонськоi, бiльшоi частини Одеськоi та частини Сумськоi).

Порiвняно з iншими пiвденно-схiднi дiалекти виявляють менше вiдомостей i мають бiльше рис, спiльних з украiнською лiтературною мовою. До пiвденно-схiдноi групи належать говори центральноi Надднiпрянщини, якi лягли в основу сучасноi украiнськоi лiтературноi мови.

Пiвденно-схiднi дiалекти бiльш-менш одноманiтнi у центральнiй Надднiпрянщинi, на Слобожанщинi, у степовiй Украiнi i на Донеччинi. Крiм того, окремi говiрковi масиви розмiщенi в Краснодарському краi Росii, на Поволжi, в Захiдному Сибiру, а також у Казахстанi, Киргиз станi, де дiалектнi особливостi перехрещуються з лiтературними мовами цих краiн. Так само в Украiнi наявнi говiрки росiйськоi, болгарськоi, молдавськоi та iнших мов народiв, якi проживають на ii територii i володiють, як правило, украiнськоi або росiйською лiтературною мовою.

Що дадуть Нам знання украiнськоi лiтературноi мови й вiльне володiння нею?

Украiнська мова проголошена в Украiнi державною як мова основного корiнного населення на ii територii.

Це записано в ст. 10 Основного закону тАУ Конституцii Украiни, дотримуватися якого зобовтАЩязанi всi громадяни держави.

Що дадуть Нам знання украiнськоi лiтературноi мови й вiльне володiння нею?

Найперше тАУ це гарантiю реалiзувати всi права i свободи в межах Украiни на всiх виборних, державних, виборчих посадах.

Друге тАУ реалiзувати своi творчi можливостi в усiх сферах культурно-освiтнього, науково-технiчного, професiйно-виробничого, народногосподарського життя, досконало оволодiти обраною професiiю.

Третi тАУ мати доступ до джерел украiнськоi духовностi, культури, можливiсть постiйно збагачувати духовне життя, утверджувати своi ВляВ» в колективi i суспiльствi.

Четверте тАУ (можливо це основне) тАУ вiдчувати iднiсть з Украiнською державою, яка про Нас пiклуiться i яку Ми своiми знаннями мови змiцнюiмо; iднiсть iз землею, на якiй Ми живимо, з народом - творцем i носiiм украiнськоi мови. Видатний украiнський вчений i великий патрiот РЖван Огiiнко писав: ВлМова тАУ душа кожноi нацiональностi, ii святощi, ii найцiннiший скарбтАж Звичайно, не сама по собi мова, а мова як певний орган культури, традицii. В мовi наша стара i нова культура, ознака нашого нацiонального визнаннятАж РЖ поки живе мова тАУ житиме й народ як нацiональнiсть. Не стане мови - не стане й нацiональностi. От чому мова маi таку велику вагу в нацiональному руховi. Тому i вороги нашi завжди так старанно пильнували, аби заборонити насамперед нашу мову, аби звести та знищити ii дощентуВ».

ПтАЩяте тАУ мати почуття впевненостi, комфорту вiд того, що Ми вдома, серед своiх, що ми спадкоiмцi i носii iсторичноi памтАЩятi однiii найдавнiших мов, однiii з повносилих, повноцiнних культур, iсторiя якоi сягаi тисячолiть. Хiба заради цього не варто вивчити таку гарну мову, якою i сучасна украiнська лiтературна мова.

Використана лiтература:

1. С. В. Шевчук Украiнське дiлове мовлення;

2. РЖ.Р. Вихованець Теоретична морфологiя украiнськоi мови. Киiв видавництво ВлПульсарВ», 2004.

3. РЖ.П. Ющук Рiдна мова: Пiдручник. тАУ К: Освiта, 1994. тАУ 239 с.

Вместе с этим смотрят:

"Quo vadis": проекцiя на сучаснiсть

"Звезды" немого кино и русская мода 1910-х годов

"Культура": типология определений

"Русские сезоны" в Париже

"Серебрянный век" русской культуры