Основнi теоретичнi концепцii культури

Основнi теоретичнi концепцii культури

Культурологiя порiвняно молода наука. Оформлення ii як специфiчноi сфери гуманiтарного знання сягаi Нового часу i пов'язане з фiлософськими концепцiями iсторii Дж. Вiко, РЖ. Гердера i Г. Гегеля.

Основнi теоретичнi концепцii або парадигми:

1. циклiчна концепцiя (або концепцiя циклiчних круговоротiв);

2. еволюцiонiстська;

3. антропологiчна;

4. фiлософська;

5. революцiйно-демократична.

циклiчного розвитку культури Дж. Вiко (1668-1740). Кожний народ, на думку вченого, проходить цикл в своiму розвитку, який включаi три епохи: дитинство, або бездержавний перiод, де провiдна роль належить жерцям; юнiсть, для якоi характерне формування держави i пiдкорення героям; зрiлiсть людського роду, де вiдносини мiж людьми регулюються совiстю та усвiдомленням свого обов'язку. Концепцiя циклiчного розвитку дiстала подальшого розвитку у працях М.Данилевського (1882-1885), О. Шпенглера (1880-1936), А. Тойнбi (1889-1975) та iнших вчених.

Еволюцiонiстська теорiя культури Л. Моргана (1818-1881) i Е. Тейлора (1832-1917) та iнших дослiдникiв. що висуваiться i обТСрунтовуiться принцип iдностi людського роду та спорiдненостi потреб рiзних народiв у формуваннi культури.

Провiдна iдея еволюцiонiзму тАФ це прямолiнiйнiсть культурного прогресу та обов'язкова вимога для кожного народу пройти всi необхiднi стадii розвитку.

Антропологiчна або функцiональна концепцiя культури Б.К.Малиновського (1884-1942), К.Левi тАФ Строса (1908-1991), А.Кребера (1876-1960) та iнших. виникнення i розвиток культури пов'язуiться з потребами людства. Б.К.Малиновський дiлить потреби, що обумовили виникнення культури, на первиннi, похiднi та iнтегративнi

Засновниками революцiйно-демократичноi або марксистськоi концепцii культури були К.Маркс (1818-1883) та Ф.Енгельс (1820-1895). Вона ТСрунтуiться на принципi, що визначальним у походженнi i розвитку культури i матерiально - перетворююча суспiльна дiяльнiсть людей, яка спрямована перш за все на задоволення матерiальних потреб, а також на формування висококультурноi людини як суспiльного суб'iкта дiяльностi.

Основнi положення концепцii Шпенглера

Свою концепцiю вiн виклав у своiй знаменитiй ВлЗанепад РДвропиВ». Вiн вiдкинув концепцiю лiнiйного розвитку свiтового культурного прогресу i обТСрунтував теорiю рiвноцiнного циклiчного розвитку культур. На його думку, кожна культура i Влживим органiзмомВ» i маi свою iсторiю. Вiн заперечував iснування загальнолюдськоi культури, доводячи, що всесвiтня iсторiя складаiться з iсторii 8 замкнених у своiму розвитку культур. До таких культур належать: китайська, РЖнд., РДгипет., аполонiвська, вiз-ар, зах.iвр. i культура майя. На iсторичну арену виходить рос-сиб культура, яка перебуваi у стадii становлення. Кожна культура на думку Шпенглера, маi свою долю i живе приблизно 1000-1500рокiв. Потiм коли вмираi i слiди вiд неi залишаються у формi цивiлiзацii. Концепцiя долi i основоположною у фiлософii Шпенглера. Перехiд до цивiлiзацii. означаi вiдмову вiд демократii, полiтичних свобод, лiбералiзму, прав людини i перехiд до жорстокоi диктатури. Загрозу земнiй iсторii Шпенглер вбачаi в надмiру рацiоналiзованiй i вкрай запрагматизованiй дiяльностi людей.

Культура Стародавнього РДгипту

Цивiлiзацiя Стародавнього РДгипту нараховуi понад три тисячi рокiв. У кiнцi РЖV тисячолiття до н.е. в Пiвденно-Схiднiй Африцi, у долинi рiки Нiл, сформувалась ранньорабовласницька держава РДгипет, якiй випала iсторична доля стати одним iз найбiльших центрiв свiтовоi культури.

Майже двохтисячолiтню iсторiю Стародавнього РДгипту прийнято дiлити на три перiоди: перший - Стародавнiй (бл. 2800-2250 до н.е.), другий - Середнi царство (бл. 2050-1700 до н.е.), третiй - Нове царство (бл. 1580-1070 до н.е.). Вiдповiдно видiляють i три перiоди в розвитку його культури.

Вже у Стародавньому та Середньому Царствах були створенi унiкальнi пам'ятки культури - гробницi фараонiв Хеопса, Хефрена та Мiкерина, сфiнкси фараона Хефрена в Гiзi i фараона Аменемхета РЖРЖРЖ, портретний дерев'яний рельiф "Зодчий Хесира" та численнi художнi скарби з гробниць Хенену i Хенi. Наприклад, пiрамiда Хеопса за розмiрами не маi собi рiвних серед кам'яних будов усього свiту: Стародавнi iгиптяни обожнювали природу i земну владу. Тварини вважалися священними, iх тримали при храмах, вiддавали iм шану, а пiсля смертi бальзамували i хоронили в саркофагах. Збереглися цiлi кладовища священних бикiв, баранiв, кiшок, крокодилiв. На тотемiзмi базуiться звiроликiсть iгипетських богiв, верховним серед яких уважався бог сонця Ра, якого нерiдко зображували соколом або телям. Фараон вважався "сином сонця", з цим пов'язанi i почестi, якi йому вiддавались.У новому царствi розквiтла архiтектура храмiв. У цей час широко провадилось будiвництво святилищ, найвiдомiшими з яких i храми Амона-Ра в Карнацi i Луксорi поблизу Фiв. Характерна особливiсть цих архiтектурних споруд - маса рiзноманiтних колон, якi символiзували лiс. Стелю покривали темно-синьою фарбою з золотими зiрками, i складалося враження, нiби людина увечерi в лiсi спостерiгаi зоряне небо.

Надзвичайно цiкавi розписи гробниць у Фiвах, якi вражають своiю пластикою, художньою оригiнальнiстю. Стародавнi iгиптяни ввели традицiю зображення фiгур у таки спосiб: голова i ноги - в профiль, а торс - розвернутим. Цього принципу вони дотримувались послiдовно, лише в VРЖРЖ столiттi до н.е. у iгипетському мистецтвi зникаi традицiя такого зображення (рельiф в Мемфiса "Плакальник"),

Значнi досягнення стародавнiх iгиптян у галузi фiзики, хiмii, медицини, хiрургii. Вони користувалися десятковою системою числення, iм були вiдомi арифметичнi i геометричнi прогресii. Щоб будувати пiрамiди, палаци, гробницi, потрiбнi були не тiльки знання з математики, але й з геометрii, треба було вмiти обчислювати об'iми цилiндра, пiвкулi, пiрамiди. Стародавнi iгиптяни вмiли передбачити затемнення Сонця, iншi явища природи, особливо перiоди розливу Нiлу, вiд яких залежало ведення зрошувальноi системи сiльського господарства.

Основнi види знакiв

Культура виступаi також як свiт знакiв. Виступаючи в якостi носiiв смислу, ВлобробленiВ» (фiзично i духовно) людиною речi, процеси, явища стають знаками.

Знак тАФ предмет (явище, дiя), що виступаi в якостi носiя iнформацii про iншi предмети i використовуiться для ii отримання, зберiгання, опрацювання та передачi.

Знаки i системи знакiв дослiджуються спецiальною наукою тАФ семiотикою. Знаковими системами i природнi (розмовнi) мови (росiйська, украiнська, англiйська та iншi), а також рiзнi штучнi мови тАФ мова математики, хiмiчна символiка.

До знакових систем вiдносяться рiзноманiтнi системи сигналiзацii, мови, образотворчих мистецтв, театру, кiно, музики, правила етикету, релiгiйнi символи i ритуали, геральдичнi знаки та взагалi багато предметiв, якi можуть служити засобами для вiдображення якогось змiсту.

Явища культури тАФ це знаки i сукупностi знакiв (тексти), в яких зашифрована соцiальна iнформацiя, тобто започаткований у них людьми змiст.

Коли будь-якi предмети (наприклад, знаряддя працi) використовуються лише з утилiтарною метою, iх знакова функцiя вiдступаi на другий план, а на перший план виступають фiзико-хiмiчнi властивостi. Але в даному випадку ми iх не сприймаiмо як предмети культури. Та все мiняiться, як тiльки ми маiмо на увазi iх знаковий характер: тут вони уже виступають як предмети культури.

Слiд вiдмiтити, що знакову природу, а вiдповiдно й спроможнiсть бути культурними феноменам, набувають не тiльки творiння РУК людини, але й природнi явища, коли вони стають предметами ii духовноi дiяльностi. Задiюючи iх у свiй духовний свiт, люди надiляють iх ВллюдськимВ» (моральним, естетичним, релiгiйним) змiстом. Символами, носiями особливого смислу стають i самi люди. Коли вони виступають один для одного не просто як живi iстоти, а як кiнозiрки, письменники, полiтичнi дiячi, представниками тiii чи iншоi професii, гуру тощо, тодi це i не що iнше ж культурний феномен (наприклад хвороблива людина, яка проголошена монархом чи папою, стаi могутньою i священною ВлвеличнiстюВ» чи святiстю.

Насправдi знак тАФ це матерiальний предмет, що чуттiво сприймаiться, а його значення (змiст, iнформацiя) i продукт духовноi дiяльностi людей. Знаки постають своiрiдними Влматерiальними оболонкамиВ» людських думок, почуттiв, бажань.

Архетипи украiнськоi культури

Архетип (гр. лраформа, прототип) - первiсна форма для наступних утворень; початкова форма чогось.

В "аналiтичнiй психологii" К.Г. Юнга архетипи - компоненти "колективного пiдсвiдомого", якi сформувалися у найдавнiшi , часи i визначають структуру моральноi, естетичноi i пiзнавальноi : дiяльностi людини. Основу духовного життя складаi досвiд, який передаiться вiд минулих поколiнь наступним i i сукупнiстю архетипiв. Архетипи проектуючись на зовнiшнiй свiт визначають своiрiднiсть культури:

Культури-iнтроверти - якщо головна цiннiсть закладена в об'iктi i ставленнi до нього, набуваi РЖндивiдуального характеру (доба Просвiтництва). Культури-екстраветри - якщо головну цiннiсть становить особистiсть людини i ставленнi суб'iкта до iдей, набуваi колективного характеру (доба Романтизму).При цьому жодна з культур не досконала.

Укр. архетипи проявляють себе як символи у мiфах, казках, фольклорi, обрядах, традицiях, i узагальненням досвiду наших предкiв. Укр. культура пройшла трипалий час формування, становлення i розвитку з найдавнiших часiв i до сучасностi. На ii розвиток впливали природнi умови, географiчне положення, територiя, мiграцiйнi процеси, елементи РЖнших культур. Протягом столiть однi племена та етноси змiнювались iншими. Кiмерiйцi, скiфи, сармати, гуни, слов'яни, половцi, татари та iн. брали участь в етногенезi украiнцiв. Культурнi здобутки передавалися нащадкам. Основою культурного процесу було мiсцеве населення, яке вбирало в собi усi впливи, i дiяло свою культуру, Украiна - географiчний центр РДвропи. Усi шляхи з Заходу та Сходу перетинають РЗРЗ. З огляду на рубiжнiсть (вплив сходу i заходу) iснують рiзнi регiональнi особливостi украiнцiв сходу i заходу (на сходi укр.- бiльш чуттiвi на на заходi - бiльш спокiйнi).

Кордоцентризм в структурi укр. психiки визначаiться з погляду укр. етнопсихологii - спiльною ознакою украiнцiв = перевагою емоцiй та почуттiв над мисленням i волей, що робить iх подiбними один на одного та особливостями, своiрiднiстю iндивiдуальнiстю схiдних i захiдних украiнцiв.

Запровадження християнства

Християнство - одна з основних свiтових релiгiй, поряд з iсламом, буддизмом та iудаiзмом. Виникло у 1 ст. н.е. в схiдних провiнцiях Римськоi iмперii як релiгiя рабiв i поневолених мас. З часом вона зазнала значних змiн, стала релiгiiю правлячих класiв, в деяких краiнах - державною релiгiiю.

Християнiзацiя слов'янських краiн вiдбулася у 9-10 ст.: Завершенням християнiзацii Русi було масове хрещення населення у 988 р. за наказом Киiвського князя Володимира Великого (Святого).

На територii Русi християнство iснувало ще в римськi часи в Херсонесi (Корсунь). Тут була розташована грецька церква. На Вселенських соборах в Нiкii (325) та Константинополi (381) згiдно письмових джерел були присутнi iпископи Херсонеськоi iпархii.

З прийняттям християнства культура Киiвськоi Русi пiднялася на новий, бiльш високий щабель, змiцнилися зв'язки з Вiзантiiю, а також християнськими краiнами Заходу, якi, хоча й конкурували з православною Вiзантiiю, але чiтко вiдрiзняли християнство вiд поганства.

На Русi християнство позитивно вплинуло на розвиток освiти, мистецтва, лiтератури, науки. На краще змiнився свiтогляд руського народу. Церкви та монастирi стали осередками культури. Через те, що Украiна-Русь прийняла християнство з Вiзантii, в Киiв приiхало багато грецьких священикiв, письменних людей, якi сприяли поширенню грамотностi та знань про всесвiт та минулi цивiлiзацii. Украiна почала процвiтати: були написанi першi книги, вiдкритi школи, запроваджено грошову систему. З'явилася i украiнська емблема - тризубець, яка була княжою i державною емблемою.

Велику роль у пiдвищеннi культурного рiвня населення вiдiграли монастирi, де велося лiтописання, створювалися бiблiотеки, школи, малювалися iкони тощо. В Киiвськiй Русi iснувало до 30 монастирiв: в Киiвi 17, в Галичi 5, у Чернiговi 3, Переяславi 2, Володимирi Волинському та Тмутараканi по 1. Першим i найбiльшим була Киiво-Печерська Лавра, заснована у 1051 р. Назву "Печерський" монастир отримав вiд печер, де мешкали його першi поселенцi. Засновниками монастиря вважаються ченцi Антонiй та Феодосiй. Тут працювали Нестор-лiтописець, чернець-живописець Алiмпiй, чернець-лiкар Агапiт та iн.

Запровадження християнства як державноi релiгii (988-989) вiдiграло величезну роль в консолiдацii феодальноi держави. Християнство вiдображало iдеологiю феодального ладу. Разом з позитивними якостями, релiгiя виправдовувала соцiальну нерiвнiсть i гноблення людей. Церква, яка згодом стала великим землевласником, надавала велику iдеологiчну пiдтримку державi, щоб стабiлiзувати становище правлячого класу.

Перехiд до християнства був важливим i для пiдняття мiжнародного престижу Kиiвськоi Русi. Церква допомагала пiдвищувати рiвень культури, лiтератури, мистецтва, лiтописання та архiтектури. З поширенням християнства вiзантiйська лiтература почала потрапляти на Русь. Таким чином, запровадження християнства допомогло поширенню писемностi на Русi, наблизило Киiв до iвропейських держав.

Негативнi риси православ'я. Разом з тим, прийняття християнства вiзантiйського обряду мало i негативнi риси: 1) вiдiрванiсть вiд Заходу, 2) мiстицизм та 3) аскетизм.

Украiнський культурний ренесанс

Культурнi процеси в ХРЖХ ст. на Украiнi вiдбувалися в умовах розквiту нових iдей, якi вплинули на зростання нацiональноi свiдомостi. Процесу розпоширення iдей нацiонально-культурного вiдродження сприяло багато чинникiв суспiльно-полiтичного та культурно-освiтнього життя. Поштовх дав ряд полiтичних подiй, якi мали як i загальноукраiнське, так i загальноросiйське значення. Це росiйсько-турецькi вiйни за Пiвнiчне ПричорномортАЩя та Крим (70-80-i роки ХУРЖРЖРЖ ст.), зруйнування Запорiзькоi Сiчi (1775), юридичне оформлення на Слобожанщинi та Лiвобережжi крiпосного права (1783), насильницьке приiднання Росiйською iмперiiю територii Правобережноi Украiни, а Австрiйською Галичини та Буковини (70-90-тi роки). Боротьба народних мас проти крiпацтва, складнi полiтичнi процеси та суспiльно-економiчнi вiдносини, зумовленi розвитком капiталiзму, Вiтчизняна вiйна 1812 р., повстання декабристiв активiзували культурне життя в Украiнi. Водночас царизм вiдкидаi право неросiйських народiв на розвиток iх нацiональних культур. Занепадаi освiта украiнською мовою, оскiльки дозволяiться видавати лише книги росiйського змiсту. Поступово у Схiднiй Украiнi засобом лiтературного спiлкування стаi росiйська, у Захiднiй тАУ польська й латинська, у Закарпаттi латинська та угорська мови. Як протидiя вищезазначеним тАЬгальмуючимтАЭ чинникам виникаi рух за розвиток нацiональноi культури, посилюiться процес пробудження нацiональноi свiдомостi, зростаi iнтерес до усноi народноi творчостi, iсторii, етнографii, мови. Нова генерацiя украiнськоi iнтелiгенцii розумii, що народ, який позбавлений своii iсторii та культури, приречений на асимiляцiю, втрату полiтичних орiiнтирiв. На початку ХРЖХ столiття активно розвиваються украiнський професiйний театр, музика, живопис та архiтектура. Утворюються театри в мiстах Одеса, Киiв, Полтава, Харкiв, Нiжин, Катеринослав, Чернiгов. Найвизначнiшi досягнення украiнськоi культури цього перiоду повтАЩязанi з розвитком лiтератури. Услiд за творами РЖ.П.Котляревського на аренi лiтературного життя зтАЩявляються твори П.Гулака-Артемовського, Г.Квiтки-ОсновтАЩяненка, РД.Гребiнки, а на Захiднiй Украiнi тАУ М.Шашкевича, РЖ Вагилевича, Я.Головацького та iншихЗагальноприйнятою i така перiодизацiя украiнського нацiонального вiдродження: перший етап: перiод збирання спадщини чи академiчний ( кiнець ХУРЖРЖРЖ-40-i р.р. ХРЖХ ст.); другий етап: украiнофiльський або культурницький (40-i р.р. ХРЖХ ст. тАУ кiнець ХРЖХ ст.); третiй етап: полiтичний ( з кiнця ХРЖХ ст.). Пiдводячи пiдсумки процесу нацiонально тАУ культурного вiдродження в Украiнi протягом ХРЖХ столiття, слiд зазначити, що, незважаючи на певну суперечливiсть, а в окремих випадках i непослiдовнiсть, украiнський нацiональний рух стимулював не тiльки загальний соцiально тАУ економiчний, полiтичний, культурний i науковий прогрес усього украiнського суспiльства, але й зростання громадськоi свiдомостi широких народний мас. Саме в перiод нацiонального вiдродження був створений мiцний фундамент для подальшого розвитку нацiональноi самобутньоi культури, яка не лише не поступаiться iвропейським культурам, а й вражаi своiю неповторнiстю та величною красою.

УкраiнськийтАЭАВАНГАРДтАЭ

Украiнський живописний авангард, як кожний великий стиль, мав наднацiональний характер. Однак такi його риси, як колористичне багатство, як схожiсть у фарбах, у формах з елементами середньовiчноi iкони (чергування кутiв i овалiв, якi мали священне символiчне значення), а також з колоритом киiвських мозаiк (з iх шляхетними рубiновими, смарагдовими, золотистими гамами, що переривалися темними згустками фарб) i, нарештi, декоративнiсть (запозичена з украiнського селянського побуту хати-мазанки) вся вiтальна сила селянського мистецтва надають йому певноi нацiональноi специфiки.

Модернiзм та постмодернiзм

Стиль модрн за короткий термiн7 захопив мистецтво всiх цивiлiзованих краiн та залишив по собi помiтний слiд у кожнiй нац. К. Епоха модерну проiснувала недрвго: 20-30 рокiв, але вплив модерну вна всi види мистецтва вражаючий. Появу стилю модерн пояснюють рiзними причинами.1)стомленiсть 19ст. Та загальним декадансом iвропейськоi к.(модерн маi загальнi риси втомленостi та виснаженостi. Ця втомленiсть проявляiться в внутрiшнiх формальних властивостях: в системi лiнiйноi ритмiки, в зумiсному орiiнтуваннi на уповiльнене сприйняття) 2)демократизацiя суспiльного життя наприкiнцi столiття(поява в мiстах масового споживача, який хоче оволодiти вищими досягненнями мистецтва) 3)конфлiкт мiж пiднесеними iдеалами та буржуазною прозою життя, який назвичайно загострився наприкiнцi ст.(модерн шукав вирiшення цього кунфлiкту в зовн. Контактах мiж мистецтвом i життям з неминучим наголосом на утилiтарно-прикладнiй, декоративнiй ф-цii творчостi.) 4)

Прагнення деяких художникiв зробити побут людини красивим i стильним. Своiрiднiсть стилю модерн багато в чому зумовила зацiкавленiсть Сходом, що знов активiзуiться в РДвропi наприк.19 ст. У цьому стилi поiдналися iвр. Та сх. Традиццii культури тАУ романтизм, почуттiвiсть, тверда лiнiйно-структурна основа, площинна декоративнiсть. Першi 3 риси успадкованi з традицiй РД, а остання тАУ з Азii. Але навiть iвр. Традицii набувають у iвр. худ. орнаментального хар-ру. Вiдкриття другого принципу термодинамiки, який утверджуi систему як таку, що забуваi своi попереднi стани i прагне до хаосу, до розсiювання енергii, заперечило космологiчнi уявлення про збiльшення порядку в свiтi. Модернiстська модель свiту постулюi iдеi хаосу, випадковостi, змiстовоi полiфонiчностi, плинностi реального свiту, непiдвладного впорядкованостi.

Дiйснiсть, яка спонукаi не довiряти зовнiшнiй реальностi, породжуi некласичне бачення свiту. У вiзуальних мистецтвах тАФ вiдмову вiд прямоi перспективи i зображальностi. У музицi тАФ вiдмову вiд ладу в тональностi й визнання всiх ступенiв звукоряду рiвноправними. У прозi тАФ безсюжетнiсть, деструкцiю всiх змiстiв, вiльне асоцiювання. У поезii тАФ вiльний вiрш зi складнопобудованим рiзноряддям. У фiлософii тАФ еклектичний плюралiзм, вiдмову вiд систематичного мислення, вiд рацiоналiзму, зведення окремих проблем до рiвня самостiйного фiлософського напряму: iнструменталiзм, феноменологiя, структуралiзм, лiнгвiстична фiлософiя, герменевтика. У психологii тАФ психоаналiз з проникненням у недоступне простому спостереженню. У природничих науках тАФ принципи вiдносностi i додатковостi, що дають можливiсть вченому обирати будь-яку систему аксiом. "Великий план" у фiльмi Антонiонi "Блоу ап" i "розрiзання ока" у фiльмi Бунюеля "Андалузький пес" тАФ рiзнi образи однiii ситуацii вiдмови вiд очевидного, заклику сприймати свiт "внутрiшнiм оком".

Отже, модернiзм моделюi iррацiональну картину свiту.

Провiдним у новому постiндустрiальному суспiльствi стаi постмодернiзм (з 1970-х рокiв). Поворот вiд модернiзму до постмодернiзму пов'язуiться з епохальною замiною iвропоцентричностi глобальною полiцентричнiстю, появою постколонiального свiту. Критика з боку РЖ.Пригожiна та його брюссельськоi школи класичноi науковоi картини як царини тотального детермiнiзму й каузуальностi, а також квантово-релятивiстського некласичного природознавства сприяi формуванню уявлень про постнекласичну науку як про вiрогiднiсну систему з низьким коефiцiiнтом вiрогiдностi, що вiдповiдаi сучасному образовi свiту як сукупностi нелiнiйних процесiв. Термодинамiка нерiвноважних процесiв, синергетична теорiя диссипативних структур, якою обТСрунтовуiться концепцiя виникнення порядку з динамiчного хаосу як iз потенцiальноi надскладноi впорядкованостi, вплинула на утвердження холiстичного, цiлiсного мислення. Точки росту нового знання виникають лише на стиках наук. Поступово формуiться iдея цiнностi екологiчноi iндустрii, людськоi якостi науки унiверсалiзму з релiгiйним, культурним, екологiчним екуменiзмом.

Характерними рисами постмодернiзму i деканонiзацiя традицiйних цiнностей, деконструкцiя естетичного суб'iкта, стильовий синкретизм, iнтертекстуальнiсть, цитатнiсть як метод художньоi творчостi, фрагментарнiсть i принцип монтажу, iронiзм, пародiйнiсть, гедонiзм, естетизацiя потворного, змiшування високих i низьких жанрiв, театралiзацiя всiх сфер культурного буття, репродуктивнiсть i тиражування, орiiнтацiя на споживацьку естетику, запозичення принципiв iнформацiйних технологiй. У культурi постмодернiзму поiднуються толерантнiсть, плюралiстичнiсть, вiдкритiсть, антитоталiтарнiсть як заперечення влади над природою й особистiстю i водночас тАФ втрата цiннiсних критерiiв, емоцiйностi, цинiзм, поверховiсть, естетична вториннiсть.

Реакцiiю постмодернiзму на модернiстську концепцiю свiту як хаосу стаi освоiння цього хаосу, перетворення його на середовище iснування людини. Якщо фундамент класичноi традицii становили образнiсть, iiрархiя цiнностей, суб'iктнiсть, то постмодернiзм спираiться на зовнiшню "зробленiсть", конструювання, антиiiрархiчнiсть, об'iктнiсть. Якщо iдеалом модернiзму була свобода самовираження митця, то постмодернiст, упевнений у хаотичностi навколишнього iнформацiйного свiту, надаi перевагу манiпуляцii вже вiдомими чужими кодами. У постмодернiзмi авангардистськiй установцi на новизну протистоiть бажання опанувати досвiд свiтовоi культури шляхом ii iронiчного цитування. Постмодернiзм вiдверто стверджуi, що текст не вiдображаi реальностi, а творить нову реальнiсть (дiйснiсть не виявляiться, iснують лише тексти). Сприйняття свiту як грандiозного звалища накопичених людством артефактiв, традицiй, образiв, стилiв за умови того, що немаi системи координат, принциповоi iiрархii цiнностей, перетворюi художнiй текст на випадковий брiколаж, який постулюi хаос як спосiб органiзацii.

Мова як один iз головних чинникiв розвитку нацii i культури

Говорити про розвиток культури народу i нiчого не сказати про розвиток мови тАФ це все одно, що будувати хату i забути про ii фундамент. Автори книги ВлУкраiнська мова i культура мовленняВ» (1995) О.М.Пазяк та Г.Г. Кисiль справедливо наголошують: так, на жаль, склалося в Украiнi, що багато хто навiть з украiнцiв iгнорував рiдну мову. Хiба що нiжнi мелодii пiснi пестили ii своiм звучанням, пiдкреслюючи ii чарiвнiсть, неповторнiсть i щирiсть. Мовознавець Олексiй Пiнчук пiдкреслюi: наша мова тАФ не лише засiб спiлкування, а й знаряддя, iнструмент духовноi дiяльностi людини i водночас тАФ продукт цiii дiяльностi (кожен з нас тАФ мовотворець). То ж чи варто дивуватися нашiй ВлдокапiталiстичностiВ» в усьому тАФ вiд рiвня державностi та забезпеченостi прав людини до рiвня духовностi та виробництва i споживання. Вслухайтесь: як ми говоримо? тАФ Отак i живемо.

Мова тАФ не стiльки iнструмент вiдтворення, моделювання дiйсностi, скiльки iнструмент творення, моделювання неiснуючоi, потенцiйноi дiйсностi. Завдяки мовi людина мисляча тАФ це насамперед людина фантазуюча. Без такоi здатностi, пiдкреслюi Олексiй Пiнчук, ми не мали б не лише трагедiй Еврiпiда i Шекспiра, гетевського ВлФаустаВ» й гоголiвського ВлВiяВ», а й .. теорii Ейнштейна та всiх матерiальних надбань цивiлiзацii тАФ вiд простого колеса до комп'ютера. Адже перш нiж матерiалiзуватись, усе це було сфантазовано, змодельовано за допомогою мови в головi людини. Ото ж тАФ слава Слову! Але .. Ця ж таки фантазотворча здатнiсть маi i пiдступний характер. Доки кентаври, мiнотаври, сфiнкси та iншi слова-мiфологеми живуть у художнiй творчостi тАФ це збагачуi нас духовно. Але коли подiбнi слова-мiфологеми стають основою нашоi дiяльностi тАФ вони завдають шкоди.

Мова тАФ це знакова система, яка служить засобом вираження думок, засобом спiлкування мiж людьми, засобом передачi думок, знання, iнформацii вiд людини до людини, вiд поколiння до поколiння.

Мовний знак тАФ це одиниця мови, тобто букви, якi складаються як iз звукових знакiв (фонем), так i з вiдповiдних iм друкарських, графiчних знакiв.

З мовних знакiв будуються слова, якi об'iднуються в речення.

Основнi соцiальнi функцii мовних знакiв: позначення предметiв, вираження людського духу, думок, почуттiв, настрою, бажань, потреб людини; пiзнавальна ,iнформацiйна,; комунiкативна,; культурологiчна (Усi мови подiляються на природнi (розмовнi) та штучнi (формалiзованi).

Елiтарна та масова культура

В суспiльствi поширюiться тАЬмасоватАЭ культура, синонiми якоi: тАЬпопулярна культуратАЭ, тАЬiндустрiя розвагтАЭ, тАЬкомерцiйна культуратАЭ тощо. На вiдмiну вiд високоi, елiтарноi культури, яка завжди була орiiнтована на iнтелектуальну, думаючу публiку, масова культура свiдомо орiiнтуiться на тАЬсереднiйтАЭ рiвень масових споживачiв. Головним каналом поширення масовоi культури i сучаснi засоби комунiкативноi технiки (книгодрукування, преса, радiо, телебачення, кiно, вiдео- та звукозаписи). Маскульт створюють спецiалiсти (менеджери, письменники, режисери, сценаристи, композитори, спiваки, актори та iн.) не завжди на професiйному рiвнi, часто якiсть iх творiв визначаiться лише одним критерiiм - комерцiйним успiхом. У другiй половинi ХХ ст. тАЬзаконодавцем модитАЭ в масовiй культурi стали Сполученi Штати Америки, якi зосередили потужнi фiнансовi та технiчнi ресурси в галузi поп-культури. Багато хто з сучасних культурологiв навiть застосовуi щодо процесу поширення масовоi культури термiн тАЬамериканiзацiя культуритАЭ. Про небезпеку принад американськоi масовоi культури, яка маi мало спiльного iз творчiстю таких видатних дiячiв свiтовоi культури, як письменники Уiльям Фолкнер (1897-1962 рр.), Ернест Хемiнгуей (1899-1961 рр.) або актор, кiнорежисер та сценарист Чарльз Спенсер Чапплiн ( 1889-1977 рр.), говорять англiйцi та французи, нiмцi та японцi, представники iнших iвропейських i неiвропейських культур. Загострюiться ця проблема i в нас, адже не може бути нiчого страшнiшого для культури, нiж втрата ii нацiональноi самобутностi.

Сучасна соцiокулькурна ситуацiя в Украiнi

Якщо творчий злет украiнськоi культури був пiдготовлений нацiональними процесами кiнця XIX тАФ початку XX ст., то змiни в сучаснiй украiнськiй культурi (особливо в художнiй сферi) спираються на перервану культурно-модернiстську традицiю 20-х рокiв i демократизацiйно-оновлюючу громадянську традицiю 60-х рокiв Проголошення волею народу незалежностi Украiни зумовило радикальнi змiн в суспiльствi, якi суттiво позначились на становищi культури. Складаiться нова соцiальна i культурна ситуацiя, яка породжуi нову соцiокультурну реальнiсть. Основною особливiстю новоi соцiокультурноi дiйсностi i насамперед те, що наше суспiльство, яке умовно визначаiться як ВлпосттоталiтарнеВ», перебуваi в перiодi перелому, змiни типу своii органiзацii iснування. Радикальне реформування суспiльства активно формуi нову культурну реальнiсть, яка характеризуiться й новими вiдносинами мiж людьми в цiлому (як суб'iктами культури), новими умовами (у тому числi й матерiальними) свого розвитку, особливою системою цiнностей, норм i правил, культурних потреб та засобiв iх задоволення У суспiльствi вiдбуваiться певна втрата еталонiв культури, пошук нових культурних парадигм, вагання мiж класичною моделлю капiталiзму та постiндустрiальною, намагання без достатнiх передумов дещо поквапливо ВлпримiрятиВ» iх до наших умов. Разом з тим становлення засад нового етапу розвитку украiнськоi культури як нацiональноi пов'язане з глобальним планетарним процесом Влетнiчного ренесансуВ» останнiх десятилiть XX ст. Таким чином, культура в цей перiод щодалi бiльше соцiалiзуiться, соцiально-класово увиразнюiться (Влновi украiнцiВ» мають iнший спосiб життя: набувають свого, здебiльшого захiдноорiiнтованого iмiджу, ознак своii особливоi, часто мiщанськоi причетностi до культури, нових рис утворюваних субкультур). Розподiл культурних цiнностей набуваi соцiальних ознак. Якщо ранiше (у застiйнi часи) говорилось про загальну тенденцiю розвитку соцiалiстичноi культури Влвiд соцiальноi диференцiацii до соцiальноi iнтеграцiiВ», то тепер намiтився зворотний процес. Соцiально-культурна структура украiнського суспiльства стаi рiзноманiтнiшою, пiдкреслюючи соцiальну диференцiацiю суспiльства. Усi соцiально-культурнi змiни в суспiльствi вiдбуваються в контекстi нового соцiального вибору iндивiда, який визначився у своiму негативiстському ставленнi до соцiалiзму, але не маi однозначноi позицii щодо новоi соцiальноi реальностi. Тому змiна соцiальноi орiiнтацii й iдеалiв у суспiльствi вiдбуваiться суперечливо i болiсно, бо значна його частина залишаiться на позицiях соцiалiстичного вибору, менша частина впевнено обрала шлях захiдноi цивiлiзацii, який у значнiй мiрi виглядаi повторенням уже пройденого шляху, а бiльшiсть ще не визначилась у своiму соцiальному виборi.

Радикальнi змiни вiдбуваються в системi художньоi культури, у художньому життi суспiльства. Новi соцiально-художнi вiдносини складаються мiж основними учасниками тАФ суб'iктами цього процесу, мiж митцем, творчими спiлками, публiкою, критикою, державою i громадськiстю.

Характерною рисою новоi соцiокультурноi реальностi стаi змiна суспiльного i громадського статусу релiгii, релiгiiзацiя значних верств населення, зростання впливу релiгii на мораль, мистецтво, спосiб життя, цiннiснi орiiнтацii

Важливою рисою новоi соцiальноi реальностi i водночас чинником ii розвитку i посилення впливу на культурне життя Украiни ii дiаспори (украiнськi захiднi освiтнi заклади, церковнi органiзацii, культурний обмiн, спiльнi соцiально-культурнi проекти), здобутки якоi дедалi повнiше iнiцiюють культурнi змiни, а досягнення лiтератури, мистецтва, науки збагачують скарбницю украiнськоi культури (наприклад у лiтературi тАФ РД.Маланюк, У.Самчук, В. Барка та iн.).

Глобалiзацiя культури. Вплив процесу глобалiзацii на унiверсалiзацiю культур

Кiнець XX - початок XXI ст. у порiвняннi з попереднiми перiодами характеризуiться небаченим прискоренням розвитку усiх сфер суспiльного життя. Насамперед це стосуiться сучасного машинного виробництва i самоi людини. За останнi 100 рокiв усi соцiально-економiчнi показники в декiлька разiв перевищили досягнення людства за всю його попередню iсторiю. Зокрема, чисельнiсть населення зросла бiльш як у тричi з 1,4 млрд. до понад 5 млрд. Тiльки у одному Китаi щорiчно народжуiться бiля 15 млн. людей. Зазначимо, що за попереднi 19 столiть цей прирiст склав лише 1,2 млрд. У XX ст. свiтове промислове виробництво зросло майже у 20 разiв. Тут вiдбувся не просто кiлькiсний рiст. Принципово змiнилася його якiсть. За цей перiод людство оволодiло електричною та атомною енергiiю, принципово iншими стали предмети працi i умови виробництва, набагато зросли можливостi передачi iнформацii. В кiнцi XX ст. народи усвiдомили свою залежнiсть один вiд одного i вiд загального розвитку людськоi спiльноти.

Сукупнiсть означених вище причин призвела до виникнення невiдомих досi проблем, що зачiпають життiвi iнтереси всього людства. Вони отримали назву глобальних.

Глобальнi проблеми сучасностi - це цiла низка проблем, якi зачiпають життя всього людства, а iх розвтАЩязання можливе лише зусиллями всiх народiв, якi населяють Землю. Причому, глибина проникнення глобальних проблем у суспiльне життя зростаi з часом у геометричнiй прогресii. В процесi iсторичноi еволюцii людство уже пiдiйшло до межi, коли його iснування у науково-технiчному, соцiокультурному i природному середовищах без фундаментальних перетворень вихiдних принципiв спiвжиття може призвести до загибелi людськоi цивiлiзацii.

Глобальнiсть нових проблем, що постали перед свiтом, не лише в тому, що вони повсюднi чи пов'язанi з особливою "бiосоцiальною" природою людини, а ще i в тому, що iнтернацiоналiзацiя суспiльного життя створила такi якiсно новi форми взаiмодii, якi суттiво вплинули на взаiмозалежнiсть прогресивного розвитку кожноi краiни зокрема.

Весь комплекс глобальних проблем можна згрупувати навколо трьох фундаментальних напрямкiв розвитку, що описують спосiб iснування iндивiдiв у свiтi. Це взаiмозв'язки:

1. "людина - технiка",

2. "людина -культура",

3. "людина - природа".

В кожнiй iз цих систем по-своiму проявляiться загроза людству. Зокрема, в системi "людина - технiка" загроза виникаi з боку використання таких видiв енергii, як атомна, термоядерна тощо. Зовсiм невiдомi для людини наслiдки роботи машин, що працюють на принципах самовдосконалення i самонавчання.

Двi групи глобальнi проблеми сучасностi

Перша група - Проблеми, що загрожують iснуванню всього людства:

1. Запобiгання термоядернiй вiйнi;

2. Запобiгання забрудненню оточуючого середовища;

3. Запобiгання виникненню нових епiдемiологiчна небезпечних хвороб.

Друга група - Проблеми, вирiшення яких забезпечуi прогресивний розвиток людства:

1. Непоновлюванiсть сировинних запасiв;

2. Демографiчний вибух;

3. Голод;

4. Використання ресурсiв свiтового океану;

5. Подолання економiчноi вiдсталостi краiн;

6. Використання альтернативних джерел;

7. Освоiння космосу;

8. Перебудова мiжнародних вiдносин.

Слiд зазначити, що усi глобальнi проблеми взаiмозалежнi, взаiмообумовленi. iх розв'язання не може бути iзольованим одне вiд одного i розподiленим в якiйсь хронологiчнiй послiдовностi. Однак це не означаi, що принцип "iiрархii"", певноi iх послiдовностi за своiю значущiстю не дii. Вiн визначаi прiоритети. Зокрема, збереження миру становить не тiльки вищу соцiальну цiннiсть, а й попередню умову успiшного розв'язання iнших глобальних проблем. Припинення накопичення озброiнь вивiльнило б величезнi економiчнi ресурси, науково-технiчний потенцiал для практичного розв'язання iнших проблем.

Остання чверть XX ст. характеризувалася рiзким погiршенням якостi оточуючого людину природнього середовища: забрудненням рiк, озер, повiтря, видовим збiдненням флори i фауни тощо. Це свiдчить про те, що протирiччя мiж суспiльством i природою перемiстилось у фазу взаiмознищення. Суть сучасних екологiчних протирiч - конфлiкт мiж гiгантськими темпами природоперетворюючоi дiяльностi людськоi спiльноти i процесами рiвноваги в екосферi. Цей конфлiкт створюi реальну загрозу появи незворотних змiн в природних системах, порушення основних механiзмiв життiзабезпечення людини.

Явище iвропоцентризму в свiтовiй культурi. Ще академiк Конрад, вiдомий знавець Сходу, закликав подолати в наших навчальних програмах iвропоцентризм, наголошуючи, що духовний свiт Стародавньоi Грецii та

Вместе с этим смотрят:

"Quo vadis": проекцiя на сучаснiсть

"Звезды" немого кино и русская мода 1910-х годов

"Культура": типология определений

"Русские сезоны" в Париже

"Серебрянный век" русской культуры