Особливостi розвитку романськоi архiтектури захiднословтАЩянських краiн

Вступ

Поява та розвиток романського стилю в архiтектурi захiднословтАЩянських краiн тiсним образом пов'язанi з iсторiiю, соцiально-економiчними умовами, якi вiдбувалися в людському суспiльствi. Цей етап романського розвитку цивiлiзацii знайшов вiдображення в пам'ятках архiтектури. Вони i в наш час приймають участь у формуваннi архiтектурного силуету рiзних мiст.

Об'iкт дослiдження

Пам'ятки архiтектури на захiднослов'янських землях в романський перiод. В роботi подана iх повна характеристика, розглядаються iх конструктивнi особливостi та проводиться порiвняльний аналiз.

Предмет дослiдження

Романська архiтектура захiднослов'янських земель i визначення основних тенденцiй ii розвитку.

Межi дослiдження

Хронологiчнi дослiдження XтАУXIII cтолiття.

Мета дослiдження

Аналiз основних тенденцiй у розвитку романськоi архiтектури у захiднослов'янських краiнах перiоду середньовiччя.

Завдання дослiдження:

тАУ розкрити iсторико-соцiальнi умови розвитку романськоi архiтектури в захiднослов'янських краiнах перiоду середньовiччя;

тАУ прослiдкувати процес розвитку романського стилю;

тАУ узагальнення матерiалiв, щодо особливостей романськоi архiтектури та виокремлення конструктивних та декоративних самобутнiх рис захiднословтАЩянських краiн;

тАУ вивчення стилiстичноi характеристики та порiвняльний аналiз памтАЩяток архiтектури захiднословтАЩянських краiн романського перiоду.

Методи дослiдження:

тАУ iсторичний та порiвняльний аналiз архiтектури захiднослов'янських краiн;

тАУ iсторiографiчний аналiз науковоi лiтератури (iсторико-культурологiчноi, мистецтвознавчоi);

тАУ аналiз пам'яток архiтектури.

Науково-практична цiннiсть роботи.

Результати роботи, якi отримано в процесi дослiдження, можуть бути використанi:

тАУ при подальшому дослiдженнi окремих питань з романськоi архiтектури захiднослов'янських краiн;

тАУ як цiкаве доповнення до вiдповiдних роздiлiв посiбника з iсторii архiтектури;

тАУ у викладацькiй дiяльностi у курсi лекцiй з iсторii архiтектури.

Структура курсовоi роботи

Пiдпорядкована розкриттю мети та завдань дослiдження. Обсяг роботи становить 40 сторiнок. Текст курсовоi роботи мiстить вступ, два роздiли, висновки, список використаних джерел (39 найменувань). Додатки включають перелiк iлюстрацiй (38).

1. Романське мистецтво (XIтАУXII ст.)

РЖмперiя Карла Великого була не довготривалою, першi симптоми ii розпаду позначилися ще за життя самого iмператора. При найближчих же його наступниках цей процес посилився в ще бiльшiй мiрi. До незгод, мiжусобиць i безвладдя, що характеризуi час царювання сина i внукiв Карла, приiднуються з другоi половини IX столiття безперервнi набiги арабiв, угорцiв i особливо грiзних норманiв. РДвропа вступаi в смугу тривалих майже повсюдних i винятково важких бiд. Багато монастирiв, мiста, замки були розоренi, пам'ятники архiтектури знищенi, твори образотворчого i прикладного мистецтва розграбованi. Художнi життя прийшло в занепад. Кiнець IX i X сторiччя i найтемнiшим перiодом в iсторii мистецтва захiдного середньовiччя. Лише в самому кiнцi першого тисячолiття нашоi ери, коли нормани осiли на пiвночi Францii i небезпека iх набiгiв минула, Захiдна РДвропа вступила знову в смугу бiльш нормального iснування. В бiльшостi краiн остаточно оформляються феодальнi вiдносини, наступаi економiчне пожвавлення, а разом з тим i новий пiдйом культури. Бiля 1000 року оновлення мистецтва в Захiднiй РДвропi стаi бiльш менш повсюдним. Вiдкриваiться нова його фаза. В мистецтвознавчiй лiтературi ця фаза, вiдповiдна часу щонайвищого розвитку феодалiзму, одержала назву романського стилю. Термiн цей з'явився в XIX столiттi, коли були знайденi зв'язки архiтектури XIтАУXII сторiч з давньоримською (зокрема, вживання напiвциркульних арок i зведень). Виникле по аналогii з термiном Влроманськi мовиВ» назва Влроманський стильВ» умовно, бо вiдображаi лише одну i притому не головну сторону мистецтва даного перiоду, проте воно увiйшло у загальний вжиток. В основному романський перiод припадаi на XIтАУXII сторiччя, причому XI вiк розглядаiться звичайно як час раннього, а XII вiк тАУ як час зрiлого романського мистецтва. Хронологiчнi рамки для окремих краiн i областей РДвропи повнiстю, проте, не спiвпадають. В РЖталii i Нiмеччинi панування цього стилю захоплюi значну частину XIII столiття; навпаки, на пiвнiчному сходi Францii друга половина XII столiття належить вже наступному за романським готичному перiоду.

Характернi для феодалiзму панування натурального господарства, нерозвиненiсть обмiну i самостiйнiсть окремих феодалiв спричинили за собою вiдому вiдособленiсть явищ культури i мистецтва. Архiтектура i мистецтво РДвропи XIтАУXII сторiч вiдрiзняються великою кiлькiстю i рiзноманiтнiстю локальних шкiл. Та все ж мистецтво цiii пори не позбавлене iдностi. Саме в цей час вперше виникаi загальноiвропейський стиль, який пiдпорядковуi собi мiсцевi художнi традицii.

РДднiсть iвропейськоi культури XIтАУXII столiть обумовлено наявнiстю набагато ширших контактiв мiж рiзними областями i краiнами, нiж здаiться на перший погляд. Головна роль в iх здiйсненнi первинно випала на долю церкви.

В XIтАУXII столiттях церква досягла вершини могутностi. РЗi вплив на духовне життя того часу було безмежне. В ii руках зосереджувалися величезнi матерiальнi засоби. Особливо зросло значення монастирiв. До початку другого тисячолiття чернецтво одержало новi органiзацiйнi форми. Бiльшiсть монастирiв була зв'язана в з'iднанi загальним статутом конгрегацii i пiдлегла головному монастирю, який визнавав лише владу папи. Так виникли загальноiвропейськi монастирськi об'iднання, наймогутнiше з яких очолювалося в XI столiттi бургундським абатством Клюнi.

Церква була головним замовником витворiв мистецтва. РЗi величезнi багатства вiдкривали перед нею такi широкi можливостi, що змагатися з нею було пiд силу хiба лише наймогутнiшим представникам свiтськоi влади. Ведуча роль i в цiй областi належала монастирям. РЗх активнiсть була настiльки велика, що романське мистецтво, принаймнi у Францii, Англii, РЖспанii, Нiмеччини, може бути названо мистецтвом переважно монастирським. Природно, що широкi загальноiвропейськi зв'язки монастирiв немало сприяли повсюдному розповсюдженню конструктивних прийомiв в архiтектурi i нових форм образотворчого мистецтва, що складалися у той час.

Важливим джерелом доходiв монастирiв i однiiю з основ iх впливу на народ були ВлчудотворнiВ» потужностi i релiквii святих. XIтАУXII сторiччя були часом щонайвищого пiдйому культу святих, що всемiрно заохочувався церквою. Колосальний розмах в цей час придбали паломництва до Влсвятих мiсцьВ» i релiквiй, головними з яких були Палестина, Рим i Пiвнiчна РЖспанiя. До Палестини i Рима привертали легенди про виникнення християнства i перших християнських мученикiв, РЖспанiя ж стала об'iктом паломництва з IX столiття, коли на ii пiвнiчно-захiдному побережжi була ВлвiдкритаВ» гробниця апостола Якова Старшого, проголошеного покровителем священноi вiйни проти арабiв. Шляхи в цi три головнi центри найбiльш густо перерiзували пiвденну Францiю i РЖталiю.

Загальновiдомо, яку роль зiграли паломництва i хрестовi походи тАУ що почалися пiд кiнець XI сторiччя до Палестини тАУ в розвитку iвропейськоi економiки i торгiвлi. Не меншу роль зiграли вони i в розвитку культури i мистецтва. Разом iз строкатим натовпом паломникiв з мiста в мiсто, з краiни в краiну слiдували будiвники, живописцi, ремiсники. Обмiн досвiдом сприяв збагаченню традицiй i успiхам мистецтва i зумовив ту iднiсть стилю, яка характеризуi, не дивлячись на всi мiсцевi вiдмiнностi, iвропейську художню культуру XIтАУXII столiть.

Основним видом мистецтва в романський перiод i архiтектура. Виняткова роль, що належала у феодальному суспiльствi церквi, i величезнi матерiальнi засоби, що зосередилися в ii руках, привели до того, що романська архiтектура i переважно церковною. Прийоми i форми ii вплинули i на цивiльну архiтектуру.

Церковна романська архiтектура спиралася на досягнення каролiнгського перiоду i розвивалася пiд сильним впливом тАУ залежно вiд мiсцевих умов тАУ античного, сiрiйського, вiзантiйського i арабського мистецтва.

Феодальна роздробленiсть РДвропи породила безлiч локальних шкiл, що спираються на мiсцевi архiтектурнi традицii i залежних вiд полiтичних i економiчних зв'язкiв, наявностi певних будiвельних матерiалiв i т. п. При всiй вiдмiнностi в рiшеннi архiтектурних задач, цi школи мають багато загального, зокрема в планi i конструкцiях будiвель, рiвно як i в характерi декоративних форм.

Основною архiтектурною задачею було створення кам'яного, здебiльшого монастирського храму, що вiдповiдав вимогам церковноi служби. Головним його типом i тип базилiки. Але порiвнянню з раннiми пам'ятниками базилiка цього часу значно ускладнена в планi i композицii. До числа новинок вiдноситься збiльшення схiдноi частини храму (хору), призначеноi для духiвництва. Ця частина подовжуiться, одержуi, окрiм головноi апсиди, ще ряд апсидiол, iнодi ускладнюiться все ii планування (частiше всього у Францii). Поширеною особливiстю романських храмiв i наявнiсть розташованих пiд хором перекритих зведенням крипт тАУ невеликих пiдземних примiщень, що служили мiсцем зберiгання релiквiй, а також що використалися для поховань.

Стiни романських будiвель вiдрiзняються великою товщиною i створюють враження потужностi. Вiконнi i двернi отвори дуже вузькi. В контурах форм переважають простi вертикальнi i горизонтальнi лiнii, так само як i напiвциркульнi арки, особливо характернi для романського стилю. Вони застосовуються у вiкнах, дверях, аркадах i т. п.

Зовнiшнiй вид романського храму чiтко виражаi особливостi його плану i розчленовування внутрiшнього простору. Всi вiдзначенi вище риси придають зовнiшньому вигляду храму величавiсть, строгiсть i, залежно вiд декоративних форм, бiльшу або меншу суворiсть. Аналогiчне враження проводить i iнтер'iр романського храму.

Особливостi романськоi архiтектури обумовленi в першу чергу вживанням склепiнчастих перекриттiв i системою

розмiщення вiконних отворiв. В раннiх пам'ятниках центральний неф маi плоске перекриття, зведення ж з'являються спочатку в криптах i бiчних кораблях. З розвитком будiвельноi технiки зведення одержали поступово всi частини храму.

Романський напiвциркульний хрестовий обвiд

Найважливiшою конструктивною задачею, що встала перед будiвниками у зв'язку з зведенням споруджень, була нейтралiзацiя iх розпору, тобто в зведеннях горизонтально направлених сил, прагнучих перекинути опори, що утворюються. Найпростiше рiшення цiii задачi, тАУ максимальне потовщення стiн i опор тобто погашення розпору вагою iнертноi маси каменя. Частково цим пояснюються масивнiсть романських будiвель, невелика кiлькiсть i невеликi розмiри iх отворiв. Проте, прагнучи бiльш економiчного рiшення, романськi архiтектори стали розробляти конструкцii, в яких нейтралiзацiя розпору досягалася за рахунок взаiмодii врiвноважуючи один одного сил. (Важливим кроком в цьому напрямi було створення хрестових зведень, утворених перетином двох вiдрiзкiв напiвциркульних зведень рiвного радiусу, що перехрещуються пiд прямим кутом (мал. 1). Таке зведення робить тиск лише на чотири опорнi крапки, що дозволяi значно полегшити стiни. До того ж при використаннi ряду примикаючих один до одного хрестових зведень для перекриття подовжнiх примiщень iх розпiр частково нейтралiзуiться за рахунок зустрiчного тиску. Романськi архiтектори широко використовували хрестовi зведення напiвциркульного перетину. Проте з iх допомогою стали перекривати спочатку лише невеликi прольоти тАУ бiчнi нефи базилiк, крипти, галереi монастирських дворiв, тАУ тодi як в широких центральних нефах довгий час зберiгалася найпростiша напiвцилiндрична форма.

Центральний неф з бiчними сполучали аркади. При плоских стелях вони спиралися на колони, що чергувалися iз стовпами простого прямокутного перетину. Для величезних важких зведень така форма засад виявилася недостатньою, i останнi були замiненi масивними стовпами з виступаючими напiвколонами або пiлястрами. В романськiй архiтектурi колона поступово позбавляiться свого призначення як одне з головних конструктивних елементiв, але разом з тим широко застосовуiться як декоративний елемент в аркадах, порталах, при розчленовуваннi вiконних отворiв. Слiд помiтити, що романська колона не знаi стiйких типiв ордерiв, надзвичайно рiзноманiтна по пропорцiях i вiдрiзняiться множиннiстю форм капiтелей. В раннiй перiод була найбiльш поширена форма, що наближаiться до усiченоi кулi. В перiод зрiлостi романського мистецтва виникаi особливий вид скульптурноi капiтелi.

Серед характерних явищ романськоi церковноi архiтектури заслуговують згадки так званi клуатри тАУ якi примикали до монастирських церков, прямокутнi в планi двори, по сторонах яких тягнулися галереi з багато декорованими аркадами.

В порiвняннi з церковним будiвництвом свiтська архiтектура романського перiоду набагато бiльш скромна. До цього часу складаiться тип житла феодала тАУ замок. Звичайно вiн складався з двору, в центрi якого розташовувалася масивна башта (донжон). Башта ця, що мала декiлька поверхiв, служила житлом сеньйору i була останнiм оплотом у разi облоги. Аналогiчний характер мали i змiцнення мiст, що обносилися численними баштами, сполученими з високими кам'яними стiнами. Будiвельнi форми вiдрiзнялися простотою. Лише в окремих випадках спостерiгалася турбота про декоративне убрання. Для цього використовувалися форми, виробленi церковною архiтектурою. Так прикрашалися iмператорськi пфальцi, замки королiв i могутнiх феодалiв, а iнодi i багатi мiськi будинки (частiше всього тАУ iпископськi палаци), тодi як житла рядових городян мали скромнi розмiри. Останнi складалися звичайно з двох поверхiв: нижнiй, з аркою, що виходила на вулицю, служив майстернею або лавкою, верхнiй же призначався для житла.

Форми романськоi культовоi архiтектури, зокрема велика кiлькiсть дiлянок, сприяли розповсюдженню монументального живопису, який переживав розквiт вже в XI столiттi. В цей же перiод спостерiгаiться вiдродження кам'яноi монументальноi скульптури, теж найтiснiшим чином пов'язаноi з архiтектурою: романська скульптура iснуi лише у формi рельiфу, розпластаного на площинi стiни або покриваючого поверхню архивольтiв i капiтелей.

2. Романська архiтектура Чехii i Моравii (XI тАУ початок XIII ст.)

Основи чеськоi ранньофеодальноi держави були закладенi в X столiттi. У той час вона займала тiльки територiю власне Чехii, про долю Моравii до початку XI столiття майже нiяких достовiрних вiдомостей немаi. Вона, ймовiрно, в цей перiод входила в сферу впливу угорських кочових племен, а празькi князi ще не володiли достатньою силою, щоб розповсюдити свiй вплив за межi чеських гiр. Але вже в цей час Чехiя досягла значних успiхiв в економiчнiй i полiтичнiй областi, недаремно арабський мандрiвник X столiття РЖбрагiм iбн Якуб писав, що вона була Влкращою i найбагатшою краiною на пiвночiВ», а столицю ii, Прагу, назвав Влбiлокам'яноюВ».

Десяте столiття знаменувало також важливий поворот в культурному життi краiни. Християнiзацiя ii була здiйснена мiсiонерами iз заходу, i вiдповiдно знов виникла держава попала пiд вплив культури захiдного латинського свiту, хоча при княжому дворi в Празi знаходилися i деякi освiченi слов'янськi дiячi, про що свiдчать твори древньочеськоi лiтератури, що виникли в X столiттi i написанi на старослов'янськiй мовi.

Християнiзацiя, природно, супроводжувалася i будiвництвом культових споруд. Першi з них пов'язанi з iм'ям князя Боржiвоя i виникли ще в кiнцi IX столiття. Це були ротонда св. Климента в Лiвому Градцi i церква Дiви Марii в празькому Градi. Наступник Боржiвоя на княжому престолi, Спiтiгнев, побудував ротонду св. Петра i церкву Дiви Марii в Будчi, а князь Вацлав тАУ святовитську ротонду i базилiку св. Йiржi (Георгiя) в празькому Градi. Письмовi джерела згадують ще декiлька центричних споруд кiнця IX тАУ початку X столiття.

Найдавнiшi чеськi ротонди продовжували, поза сумнiвом, традицiю великоморавських ротонд, що цiлком природно при взаiмних зв'язках обох земель, iх полiтичних i економiчних вiдносинах. Про великоморавськi традицii в архiтектурi Чехii говорить близька тимчасова послiдовнiсть, пряме сусiдство з Моравiiю, а також той факт, що пiсля падiння держави Моймировичiв частина ремiсникiв i духiвництва втекла до Чехii.

Ротонди в Аiвiм Градцi i Будчi не вносили нiчого принципово нового в будiвництво центричних храмiв. Бiльш того, iх подкововиднi апсиди прямо вказують на зв'язок з великоморавською архiтектурою: така форма апсид на заходi не зустрiчаiться або принаймнi дуже рiдкiсна. Але схожiсть мiж великоморавьскими i чеськими ротондами полягаi не тiльки у формi, але й у функцii споруд, як приватних княжих храмiв. Цьому не суперечать вiдмiнностi в будiвельнiй технiцi стародавнiх ротонд. Якщо порiвняти кладку мiкульчицькой двоапсидноi ротонди, кладку (у виглядi нашарування бутового каменя) старомiстськоi ротонди з грубо обробленими квадрами, ротонди св. Вiта в празькому Градi i ротонди в Лiвому Градцi, то очевидним стане процес удосконалення будiвельноi технiки. Порiвняння якнайдавнiших споруд Чехii i Моравii спростовуi iснуючу ранiше тезу про вiдсутнiсть зв'язку в областi будiвельного мистецтва древньоморавськоi держави i держави Пржемисловiчей. Коренi культури останнього бiльшiсть дослiдникiв шукали тiльки в захiдноiвропейських краiнах, констатуючи при цьому факт, що в Чехii були сприйнятi тiльки спрощенi зразки захiдноi культовоi архiтектури. Археологiчнi вiдкриття на територii колишньоi Великоi Моравii i ранньосередньовiчноi Чехii спростували цей погляд, пiдтвердивши найтiснiший зв'язок в стародавнiй культурi чеських земель.

Серед раннiх чеських ротонд видiляiться ротонда св. Вiта, побудована в празькому Градi князем Вацлавом в 30-х роках X столiття. Вона iснувала як княжий храм понад сто рокiв i була зруйнована пiд час споруди базилiки св. Вiта в 1060тАУ1096 роках. РЗi фрагменти дослiджувалися пiд час археологiчних розкопок в 1911, 1913, 1928 i 1931 роках. Ротонда св. Вiта була круглою в планi спорудою дiаметром 13 метрiв, до якоi з чотирьох сторiн примикали апсиди шириною 5,53 метри. Перекриття апсид було плоским. В останнiй четвертi X столiття вона стала iпископським храмом, в цей перiод на мiсцi однiii з апсид була зведена башта з хорами для князя, тут же знаходився вхiд в храм i сходи на хори.

В такiй формi вона проiснувала до 1039 року, коли до Праги були перевезенi з Польщi останки св. Войтеха, що походив з чеського княжого роду Славниковiчей. Перший поверх башти був перетворений на мавзолей Войтеха, а княжi хори сполученi з пiвнiчною апсидою; вхiдний портал влаштований в стiнi нефа мiж захiдною i пiвденною апсидами.

Композицiя ротонди не випадкова. В нiй, як i в ротондах великоморавських, виражена iдея домашнього храму феодала, одночасно храм цей i символом влади церкви. Чотири апсиди повиннi були, ймовiрно, символiзувати хрест i владу церкви у всiх чотирьох сторонах свiту. Вiд бiльш стародавнiх чеських i великоморавських ротонд дана вiдрiзнялася великим масштабом, кiлькiстю апсид, а також розчленовуванням стiн за допомогою лiзен, якi тут вперше з'являються в чеськiй архiтектурi.

Пропорцii ротонди св. Вiта вiдповiдали космологiчним уявленням того часу, згiдно яким космос, результат творiння бога, був досконалим гармонiйним утворенням окремих тiл i частин. Оскiльки всяка культова споруда розглядалася як образ космосу, то це повинне було вiдобразитися перш за все в системi ii пропорцiй. Досконалiсть i вiчнiсть космосу була вiдображена в будiвельному матерiалi ротонди, каменi, ретельно оброблюваному.

Залишки кам'яноi пiдлоги ротонди св. Вiта i опис ii внутрiшнього убрання говорять про те, що iдею космосу повинна була втiлювати не тiльки композицiя храму, але i його iнтер'iр. Мозаiчний рослинний мотив, створений за допомогою рiчковоi гальки в пiдлозi ротонди, повинен був, очевидно, символiзувати природу. Золото i срiбло в убраннi iнтер'iру, випромiнюючи сяйво, втiлювали мiсяць i сонце. Вiвтар був добре освiтлений зовнiшнiм свiтлом, що проникало крiзь три вiкна схiдноi апсиди. В нефi ж ротонди панувала напiвтемрява, уособлення зла, яке, за тодiшнiми уявленнями, було такою ж логiчною ланкою цiлого, як i добро. Таким чином, все в цiлому в ротондi пiдкорялося iдинiй iдейнiй концепцii, iдиному задуму дii на вiруючого.

Але одне це не даi пiдстави для висновку про походження даноi форми храму тiльки в каролiнгськiй архiтектурi Захiдноi РДвропи. Вже такi деталi, як лiзини, i кладка стiн ротонди рядами квадрiв говорять про зв'язок ii з архiтектурою Пiвденно-схiдноi РДвропи. Ротонда св. Вiта i все ж таки ланкою, хоча i складнiшою, iдиного ланцюга архiтектурних традицiй, тiсно пов'язаною з бiльш стародавнiми чеськими спорудами i ротондами Великоi Моравii i з архiтектурою Адрiатичноi областi.

До iншоi групи якнайдавнiших культових споруд Чехii вiдносяться однонефнi храми Дiви Марii в празькому Градi i Будчi, а також церква св. Йiржi в празькому Градi тАУ найстародавнiша чеська базилiка. Остання була тринефним храмом, розчленованим трьома парами стовпiв. Трьом нефам вiдповiдали три пiдкововиднi апсиди схiдного кiнця храму, двi бiчнi з яких збереглися до теперiшнього часу. По своiму плану базилiка св. Йiржi нагадувала храми Пiвденно-схiдноi РДвропи, ii захiдна частина з двома баштами i хорами над бiчними нефами свiдчила про зв'язки з Оттоновською Нiмеччиною.

Другою монументальною спорудою X столiття i церква в Лiбiцi, резиденцii княжого роду Славниковiчей, що внесла в чеське середовище новий архiтектурний мотив тАУ трансепт з хорами в бiчних частинах.

Бiльш важко визначити походження найдавнiших однонефных храмiв. Цi невеликi, досить примiтивнi сiльськi споруди збереглися до теперiшнього часу як сакристi бiльш пiзнi храми у Високiй у Кутнiй Горi, в Добржiхове у Планян, у Вранове у Бенешова, в церквi св. Йiржi в Пльзне-Доубравцi. Подiбнi церкви будувалися в цей час як в Захiднiй, так i в Пiвденнiй и Пiвденно-схiднiй РДвропi. Можливо, що в даному iх типi бiльш сильно вiдчувалися iмпульси iз заходу.

Таким чином, до останньоi четвертi X столiття на територii Чехii в культовiй архiтектурi були представлено три основнi типи споруд тАУ базилiка, однонефний храм i ротонда. Найстародавнiшими i найпоширенiшими були ротонди. Походження всiх цих форм храмiв пов'язано було як з Великою Моравiiю i Адрiатикою, так i з заходом, що виходило з полiтичного положення Чехii в цей перiод. Але переважав все ж таки перший напрям. Ситуацiя поступово мiняiться в останнiй четвертi X столiття. В державi Пржемисловiчей в цей перiод посилюiться вплив сусiдньоi нiмецькоi культурноi сфери. В Празi було встановлено iпископство, а перший празький iпископ був родом з Саксонii. Велику роль зiграли тiснi полiтичнi зв'язки чеськоi ранньофеодальноi держави з ВлСвященною римською iмперiiю нiмецькоi нацiiВ».

В цю епоху безпосереднiй сусiд Чехii Саксонiя стаi полiтичним i культурним центром Нiмеччини, а на iмператорському престолi змiцнюiться саксонська династiя Оттонiв. Сама Чехiя переживала в цей перiод полiтичну кризу, в краiнi завершувався процес полiтичноi консолiдацii i остаточного твердження Пржемисловiчей на празькому престолi. Боротьба ж мiж самими Пржемисловiчами дозволяла нiмецьким iмператорам пiд прикриттям полiтичноi доктрини унiверсалiзму постiйно втручатися у внутрiшнi справи Чехii. Проте нiмецьким iмператорам не вдалося перетворити Чехiю на свою провiнцiю, а васальна залежнiсть, яку вимушенi час вiд часу визнавати чеськi князi по вiдношенню до ВлСвященноi римськоi iмперii нiмецькоi нацiiВ», була чисто формальною. В результатi в X столiттi була встановлена мiцна основа самостiйного полiтичного розвитку чеськоi держави.

Вплив оттонiвського мистецтва в Чехii виявився тiльки в придворному княжому середовищi. Новi принципи в архiтектурi, монументальнiсть i простота форм, геометрична чiткiсть об'iмiв i закiнченiсть пропорцiй проступили в рiзних спорудах, таких, як базилiки св. Йiржi i св. Вiта в празькому Градi, св. Вавржiнця у Вишеградi, св. Вацлава в Старiй Болеславi. Загальною схожiстю всiх базилiк останньоi четвертi X i початок XI столiття було iх складне планування, iндивiдуалiзацiя ж виявилася бiльше в рiшеннi внутрiшнього простору. В архiтектурi чеських базилiк можна спостерiгати i iншi досягнення оттонiвскоi архiтектури. Так, вже в останнiй четвертi X столiття в базилiцi св. Йiржi ми зустрiчаiмо загальне вертикальне положення, фасад з двома баштами, хори в бiчних нефах. В базилiцi св. Вавржiнца у Вишеградi з'являiться трансепт на сходi i башта на середохрестi. Зовнiшнi стiни базилiк були нерозчленованими, гладiнь iх порушувалася тiльки вiкнами i порталами. Внутрiшнiй простiр, роздiлений аркадами на простих стовпах, замкнуте масою надзвичайно важких стiн, здавалося вирубаним в монолiтi. Це враження посилювалося вiдсутнiстю достатнього освiтлення, внаслiдок чого нижня частина базилiки тонула в напiвтемрявi. Видiлялася тiльки головна апсида, освiтлена, як правило, декiлькома вiкнами. Таким чином, будiвничi досить скупими засобами досягали iдностi зовнiшнього i внутрiшнього образу храму.

В Чехii продовжуi розвиватися i мiсцевий напрям в культовiй архiтектурi, що став в цей час вже чисто чеською традицiiю. Йдеться про ротонди. В кiнцi X i початку XI столiття вiдбуваiться з'iднання ротонди з баштою, складовою частиною якоi були хори. Ротонди продовжували будувати, очевидно, зважаючи на простоту iх форми, а також i тому, що ротонда, побудована князем Вацлавом в празькому Градi, стала у зв'язку з його канонiзацiiю iдейним символом феодальноi влади.

До цього перiоду вiдносяться ротонда св. Петра в замку в Пльзнi (зараз Старий Пльзенець) i ротонда св. Лонгiна в Празi. Перша нiчим не вiдрiзнялася вiд найдавнiших чеських ротонд, вона продовжувала традицiю великоморавськоi архiтектури. Новим елементом ротонди св. Лонгiна, побудованоi в кiнцi XI столiття, був лiхтар, що завершував конiчний дах. Тут вперше у ротонд зустрiчаiться профiльований портал. Решта споруд цього типу, вiдомих за письмовими джерелами, не збереглася.

З остаточним затвердженням християнства в Чехii i розповсюдженням його углиб кiлькiсть храмiв, що будувалися в замках князiв, стаi недостатньою. Тому протягом XI столiття Чехiя покриваiться мережею невеликих однонефных церков з апсидою, широким прямокутним нефом i вузькою призматичною баштою на заходi. Феодали будували iх вже в своiх селах i маiтках. Цi церкви зберiгали, таким чином, подвiйну функцiю тАУ сiльського храму для потреб населення i приватного храму феодала. Останньому призначалося особливе, пiднесене мiсце на хорах, куди вiн потрапляв по переходу прямо з свого палацу.

В XI столiттi набуваi вже певну закiнченiсть i панорама празького Граду. Масивнi кам'янi стiни, вертикальна домiнанта башт базилiки св. Вiта i монастирського храму св. Йiржi в поiднаннi з бiльш низькими масами княжого i iпископського палацiв виразно завершували силует Граду.

З Градом сперечався розташований пiвденнiше, на скелястому уступi над Влтавою, Вишеград, також княжа резиденцiя. В кiнцi XI столiття вiн був оточений кам'яними стiнами, а в силуетi його домiнували башти базилiк св. Вавржiнца i св. Петра.

Великi змiни в розвитку мистецтва Чехii i Моравii вiдбуваються в XII столiттi. В обох землях культовi кам'янi споруди виникають в самих найвiддаленiших кутках, зростають королiвськi замки; в мiстах, в першу чергу в Празi, з'являються кам'янi будинки ремiсникiв, торговцiв. Цей процес був викликаний остаточним змiцненням феодальних вiдносин, бiльш менш мирним перiодом, змiцненням мiжнародного авторитету чеськоi держави, а вiдповiдно i розширенням ii культурних зв'язкiв з бiльш розвиненими краiнами пiвдня i заходу РДвропи.

Змiцненню культурних зв'язкiв сприяли чернечi ордени бенедиктинцiв, премонстратiв, цистерцианцiв, иоаннитiв i iн. Премонстрати i цистерцианцi були органiзацiями високо централiзованими, своiрiдними мiжнародними корпорацiями. Якi змагалися мiж собою в пишностi монастирських споруд, вони тим самим сприяли принесенню в чеськi землi кращих досягнень iвропейськоi архiтектури того часу.

В результатi монастирi стають i своiрiдними майстернями, пiд впливом яких знаходилося будiвництво всiii округи, а iнодi i цiлого району краiни. Саме в цей перiод рiзко зростаi кiлькiсть монастирiв. Першi з них, за винятком Сазавського, заснованi князем або моравськими правителями, з початку ж XII столiття росте кiлькiсть монастирiв, засновниками яких були окремi феодали. Якщо до 40-х рокiв XII столiття в Чехii i Моравii було одинадцять монастирiв, то до кiнця XII столiття, тобто всього за 60 рокiв, виникло 23 нових, з них тiльки сiм княжих (з 1158 року тАУ королiвських). Якщо ще в серединi XI столiття один з найвиднiших князiв на чеському тронi Бржетiслав був вимушений силою державноi влади укрiплювати авторитет церкви, то бурхливе зростання кiлькостi монастирiв в другiй половинi XII столiття i виникнення густоi мережi приходських церков навкруги них, свiдчили про те, що християнство стало пануючою iдеологiiю в краiнi.

Завдяки широким мiжнародним зв'язкам романська архiтектура Чехii i Моравii одержуi новi iмпульси i досягаi в другiй половинi XII столiття щонайвищого рiвня, рiзноманiття форм i зрiлостi художньоi концепцii. При цьому в нiй можна розрiзняти два самостiйнi напрями. Бiльш простий представляi базилiки бенедиктинок в празькому Градi i Теплiцях. РЗх зв'язуi аналогiчний план i композицiя мас тАУ квадратний центральний неф з апсидою i криптою, вiдсутнiсть трансепту, призматичнi башти по сторонах схiдного закiнчення бiчних нефiв. З архiтектурних деталей загальними i комбiнацiя аркатурного i зубчатого поясiв. Близький до них по композицii комплекс Страговського монастиря в Празi.

Абсолютно iнший напрям представляi група монастирських церков в Доксанах i Кладрубах. Для них характернi тесова кладка, складний план i композицiя основних мас. Глибоким контрастом iз спорудами першоi групи, з iх строгою простотою представляiться багатство архiтектурного декору, невiдомого до цього в чеськiй архiтектурi, спорiдненого архiтектурному декору Ломбардii.

Зовнiшнiй образ базилiки монастиря в Доксанах представляв гармонiйне цiле. Схiдчаста композицiя споруди завершувалася баштою. Слiпi аркади своiм ритмом зв'язували зовнiшнi стiни в горизонтальному напрямi, що було незвичайним в чеськiй архiтектурi до цього. Вельми складне i пластичне розчленовування порталу. В його профiлiзацii використанi вали i викружки, в орнаментальних мотивах тАУ акант, суцiльним шаром покриваючий деталi порталу. В декорi порталу чергували утворюванi грою свiтлотiнi свiтлi i темнi площини з вiдповiдними свiтловими переходами. Таким чином, свiтло сполучало в одне цiле всi архiтектурнi i пластичнi деталi цього порталу. За допомогою напiвколон, що покоiлися на головах левiв, портал був сполучений iз стiною i в той же час видiлявся як самостiйне цiле не тiльки в стiнi, але i в аркадi.

В iнтер'iрi окремi елементи споруди були сполученi в досконалу просторову систему, в горизонтальному напрямi тАУ ритмом стовпiв, а у вертикальному тАУ iх розчленовуванням i зведеннями. Вiконнi наличники влаштованi близько до зовнiшньоi площини стiни i так витончено маскованi тонкими профiлями, що товща стiни зовсiм не вiдчуваiться. Свiтло, проникаюче через вiкна, також полегшуi стiну, оптично пiдсилюi виразнiсть, взаiмний зв'язок i пластичнiсть окремих частин iнтер'iру. В результатi внутрiшнiй простiр храму, пронизаний свiтлом i наповнений ритмом багатьох вертикальних i горизонтальних лiнiй, вже не здаiться щiлиною, здавленою монолiтом стiн.

Використовування слiпих аркад, деякi риси планування, композицiя порталу, його пластичнi деталi, у тому числi мотив левових голiв, говорять про пiвнiчноiталiйську орiiнтацiю будiвникiв базилiки в Доксанах. Окремi деталi ii, головним чином слiпi аркади, знайшли в подальший перiод широке вживання в нарядно декорованих однонефных храмах доксанськоi групи. До них вiдносяться храми в Цитовi, Голубках (ротонда), Костомлатах пiд Ржiпом, Дештне, а також базилiка в Просiцi (Прага). Всi вони виникли в першi десятирiччя XIII столiття.

В бiльшостi перерахованих храмiв слiпi аркади розчленовували тiльки стiни апсид, в Цитовi тАУ i стiни нефа. В окремих спорудах цi аркади значно рiзняться деталями, що свiдчить про багатий досвiд будiвникiв, так вiльно оперуючих цим мотивом. Доксан-ська група пам'ятникiв в Центральнiй Чехii була найвиразнiшим явищем чеськоi архiтектурноi школи початку XIII столiття. Подiбна iднiсть романських споруд тут бiльше не зустрiчаiться.

Великий iнтерес представляi також базилiка бенедиктинського монастиря в Кладрубах. Примiтний перш за все ii план, що не маi аналогii серед монастирських храмiв i що зустрiчаiться тiльки в монастирях премонстратiв i цистерцианцiв в Англii. Церква в планi являi собою надмiрно подовжену тринефну базилiку, завершену з сходу апсидами. Бiчнi нефи вiдiлялися вiд центрального не аркадами, як завжди в монастирських храмах, а стiнами. Незвиклим i i зведення башт в захiднiй частинi бiчних нефiв. Складна профiлiзацiя лiзен i аркатурного пояса дозволяi датувати храм першим десятирiччям XIII столiття.

В XII столiттi найпоширенiшим типом культових споруд Чехii i Моравii стали однонефнi сiльськi храми. Зважаючи на радикальнi перебудови монументальних монастирських церков в подальший час, саме в сiльських храмах можна чiтко прослiдити основнi тенденцii в чеськiй романськiй архiтектурi. В композицiйному вiдношеннi цi храми були порiвняно простi: широкий прямокутний неф, струнка башта на заходi i напiвкругла апсида на сходi. Типовою ознакою сiльських церков другоi половини XII столiття i вертикальна тенденцiя iх силуету, пiдкреслена не тiльки стрункою баштою, але i вiдносно високим нефом. При цьому виникають цiкавi варiанти рiшень. В першому з них захiдна башта зростаi прямо з основного об'iму нефа на захiдному фасадi церкви. Це i i, власне, прояв процесу художнього спрощення, башта тут зливаiться iз захiдними хорами (Койiце, Ржiчани).

В другому варiантi прямокутна, а iнодi квадратна башта зводиться у всю ширину захiдного фасаду (Мiльовсько, Свойшин). Варiант цей виник, ймовiрно, пiд впливом архiтектури Саксонii. Тринефна базилiка в Тiсмiце кiнця XII столiття з двома захiдними баштами i ритмом опорних стовпiв в iнтер'iрi свiдчить про появу в сiльськiй мiсцевостi i складнiших по композицii споруд.

З другоi половини XII столiття ускладнюiться зовнiшнi розчленовування стiн сiльських храмiв, п'ять арочок спираються вже на профiльованi консолi, разом з аркатурним поясом з'являiться i зубчатий.

Виключно багато декорованi зовнi стiни церкви в селi Якуб у Седлеца в схiднiй Чехii. Апсиди тут пожвавлюються слiпими аркадами з пiлястрами, що спираються на профiльований цоколь. Пiвденна стiна нефа роздiлена посерединi аркатурним поясом на два яруси, розчленованi у свою чергу аркадами. В одну з нижнiх арок укомпонований портал, в деякi верхнi тАУ вiкна, в iнших же помiшанi рельiфи. Таке розчленовування стiни, як вказуi чехословацький дослiдник А. Мерхаутова, i одиничним в краiнах Центральноi РДвропи. Прототип його можна знайти тiльки в пiвденно-захiднiй Францii, до Чехii, очевидно, воно було принесено цистерцианцями, монастир яких знаходився неподалеку, в Седлеце.

В цей же перiод в культових спорудах Чехii знаходять широке розповсюдження подвiйнi i потрiйнi романськi вiкна, частiше всього прорiзаючi стiни башт. Надалi увага майстрiв була зосереджена на колонцi, що роздiляла вiкно, ii складовi частини набувають рiзнi форми i пишнi орнаментальнi мотиви.

Прагнення до бiльшого розчленовування виявляiться в цей перiо

Вместе с этим смотрят:

"Quo vadis": проекцiя на сучаснiсть

"Звезды" немого кино и русская мода 1910-х годов

"Культура": типология определений

"Русские сезоны" в Париже

"Серебрянный век" русской культуры