Украiнське (мазепинське) бароко як нове свiтовiдчуття i нове мистецтво
Мiнiстерство освiти i науки Украiни
Киiвська державна академiя водного транспорту
РЖменi гетьмана Петра Конашевича-Сагайдачного
Юридичний факультет
Курсова робота
З дисциплiни
РЖсторiя украiнськоi культури
На тему:Украiнське(мазепинське) бароко як нове свiтовiдчуття i нове мистецтво
Виконав студент 1 курсу
Юридичного факультету
Заочноi форми навчання
Крилова РЖрина Володимирiвна
Група 1
Шифр
Киiв2010
План
Вступ
Украiнське бароко як нове свiтовiдчуття i нове мистецтво
Барокова архiтектура.
Висновок.
Вступ
Бароко тАФ важливий етап всiii загальнолюдськоi культури XVIтАФ XVII ст. Це перехiд вiд епохи Вiдродження до новоi якостi свiтосприймання, мислення, творчостi.
В iсторii захiдноiвропейськоi культури бароко прийшло на змiну Вiдродженню, заперечуючи певною мiрою його духовнi вiдкриття. Свiтовiдчуття i свiторозумiння, що живило барокову культуру, стало своiрiдною реакцiiю на ренесансне свiтобачення, що грунтувалося на безмежнiй вiрi у розумнiсть i логiчнiсть свiту, його гармонiйнiсть, в те, що людина i мiрою всiх речей.
Свiтобачення XVII ст. пройняте, навпаки, вiдчуттям трагiчноi суперечливостi людини i свiту, в якому вона посiдаi зовсiм не провiдне мiсце, а i розчиненою в його багатоманiтностi, пiдпорядкованою середовищу, суспiльству, державi.
Дiйснiсть викликаi у майстрiв бароко як захоплення, так i велику печаль. Звiдси характернi риси барокового свiтовiдчуття: неспокiй, поривання, почуття потужностi i нiби недовершеностi, намагання поiднати протилежностi, навiть суперечностi. Тому i в украiнському бароковому мистецтвi спiвiснують прагнення неможливого й песимiзм; пафос боротьби i перемоги та примирення з думкою, що зло сильнiше за добро, а смерть сильнiша вiд життя; звеличування слави i сум, образа за людей, охоплених марнославством, марнотою марнот.
У Захiднiй РДвропi це тАФ дворянський стиль i переважно свiтське мистецтво. У живопису вiддаiться перевага мальовничостi, свiтлотiньовим контрастам, за допомогою яких i лiпиться форма. Бароко порушуi принципи розподiлу простору на плани, принцип прямоi лiнiйноi перспективи тАФ для посилення глибинностi, iлюзii безмежностi. У релiгiйних сюжетах виявляiться iнтерес до чудес, мучеництва, де яскраво могли виявити себе улюбленi в цьому стилi гiперболiчнiсть та патетика. В архiтектурi тАФ тяжiння до ансамблю, до органiзацii простору: мiськi площi, палаци, сходи, фонтани, парковi тераси, басейни, мiськi та замiськi резиденцii побудованi на синтезi архiтектури й скульптури, пiдпорядкованi загальному декоративному оформленню.
Мiсце i час розвитку бароко в РДвропi тАФ передусiм тi краiни, де перемогли феодальнi сили й католицька церква. Серед краiн православно-слов'янського регiону мистецтво бароко набуло найвищого розквiту саме в Украiнi. На вiдмiну вiд захiдноiвропейського i росiйського, украiнське бароко тАФ не аристократичний стиль. Якщо i i в ньому певнi елiтарнi мотиви, то лише в лiтературi, всi iншi види барокового мистецтва мають безпосереднiй зв'язок з народною творчiстю i народною свiдомiстю.
Украiнське бароко як нове свiтовiдчуття i нове мистецтво
Як художнiй стиль бароко дало можливiсть найповнiшого самовираження украiнськоi людини тiii драматичноi i реформаторськоi доби передусiм завдяки своiму фiлософському пiдТСрунтю, яке в украiнському варiантi виявило себе чи не найповнiше. Реалiстичне свiтобачення для бароковоi свiдомостi нехарактерне. Свiт у бiльшостi творiв постаi сповненим мiстики, гiпербол, темних метафор, важко розгадуваних алюзiй, надмiрно емоцiйних станiв, а часом i просто фантасмагоричним. Та й свiдомiсть того часу тяжii до таiмниць i чудес. Дослiдники вiдзначають як у РДвропi взагалi, так i в Украiнi, дивовижну забобоннiсть найширших верств населення тАФ вiд елiти до простолюду. Деякi рукописи чи листи того часу мiстять багато оповiдей про мiстичнi явища. Це типово барокове свiтовiдчуття. В однiй з украiнських хронiк, написаних невiдомим автором з Острога мiж 1637 i 1647 роками, описано шiсть "див": тут i таiмничi письмена на будiвлях iновiрцiв, i ангели з оголеними мечами, i свiчки, що самi собою спалахують на церковних банях, i вiдьми, якi спричиняють мор, i диявольськi наслання через сушенi жаб'ячi лапки, i зачарований Острозький замок. Ворожба, повiр'я, чаклунство тих часiв пiд назвою "Руськi чари" серйозно описанi польськими поетами тАФ зокрема Севастiяном Кльоновичем.
Що ж до менталiтету нашого народу, то вкрай нестабiльною iсторичною долею, вiчними випробуваннями, широкими зв'язками iз рiзними краiнами i рiзноманiтними природними умовами вiками в нього закладалося уявлення про свiт безмежний, багатоманiтний, неосяжний i суперечливий. Меланхолiйнiсть, властива певною мiрою украiнськiй душi, теж грунтуiться на уявленнi про свiт непростий, втаiмничений, такий, у якому дiють рiзнi сили.
Таке свiторозумiння вiдбилося й на художнiй картинi свiту, створюванiй украiнськими i народними, i професiйними митцями у XVIтАФ XVII столiттях. У нiй знаходилося мiсце для всiляких моментiв: фантастичних мотивацiй, мiфiчних, релiгiйних та мiстичних уявлень, осяянь, прозрiнь тощо. Все це було пошуком небуденноi правди життя, глибинного духовного сенсу iсторичного процесу. Мистецтво бароко наче зазирнуло у глибини людськоi душi, вiдобразило ii свiтло й темряву тАФ саме свiтлотiнь стала у iвропейському та й украiнському бароко одним iз головних художнiх прийомiв. Культура бароко, за А. Макаровим, широко вiдчинила дверi перед фантазiiю, усiма ii химерами i найнеймовiрнiшими сновидними сюжетами тАФ тут i поетика "магiчного реалiзму" з контрастами свiтла й темряви, i матерiалiзування уявного та багато iнших проявiв iррацiоналiзму. Невипадково сучаснi дослiдники знаходять у бароко подiбнiсть iз сюрреалiзмом, i там i тут подеколи поiднуються абсолютно несумiснi речi: свiтоглядна абстрактнiсть i натуралiстична конкретнiсть у деталях або, навпаки, фотографiчне, життiподiбне зображення i кричуща неправдоподiбнiсть художнього задуму. Часто художники прагнули вiдтворити образно абстрактнi поняття тАФ смирення, совiсть, доброчиннiсть, честь, геройство, жертовнiсть. РЖ не вважали, що це лежить за межами художнiх можливостей. Художник цiii доби вiрив у всемогутнiсть образного мислення i тому смiливо поiднував умовне з реальним, стягував рiзнопросторовi i рiзночасовi сюжети в один час i простiр, смiливо зображував Дiву Марiю з гострими мечами в серцi (емблема сердечних ран) чи Христа у виглядi мiфiчного птаха Пелiкана (символ самопожертви).
Звiдси бере свiй початок прагнення емблематичного осягнення свiту тАФ всього видимого i невидимого в ньому. Емблематичною ставала мова архiтектури , живопису, вiршованi пiдписи пiд гербами й епiтафii на зворотному боцi домовинних портретiв, мова фiлософii , драматургiя , лiтература , де полiтика сплавлялася з апокалiпсичними видiннями, а також вчена поезiя.
У бароковому мистецтвi реальнiсть органiчно поiднана з алегорiями, метафорами, гiперболами та iншими засобами асоцiативноi побудови образу. Представники захiдних шкiл виробили цiлий арсенал тропiв тАФ метафор, символiв, гiпербол, лiтот тощо тАФ для творiв дерсоналiстського характеру, якi через алегорii пiдкреслювали певнi важливi риси явищ чи осiб. Украiнська свiдомiсть тАФ в умовах творення нових нацiональних цiнностей, героiв, нацiональноi елiти-теж йшла тим самим шляхом, алегорично уточнюючи риси шановних гетьманiв i полковникiв, дiячiв церкви, працiвникiв на духовнiй i культурнiй нивах. Украiнське бароко утверджувало також образи, що характеризували колективнi, суспiльнi, нацiональнi риси народу в цiлому. Образ Украiни (тодi Малоi Русi) у виглядi зодягненоi в порфiру i коронованоi Дiви, яка просить покровительства у митрополита киiвського РЖвасафа Кроковського, бачимо на гравюрi РЖвана Щирського "Всенародне торжество" (1708). У гравера Леонтiя Тарасевича алегорiiю Днiпра виступають музичнi русалки, мiсто Киiв тАФ обвит лавровими гiрляндами альтанки, а мiсто Харкiв у Щирського постаi у виглядi прекрасного саду, насадженого i виплеканого Григорiiм i Федором Захаревськими.
Оригiнальнi асоцiативнi образи знаходимо в украiнському фольклорi. Наприклад, в iлюстрацiях до календаря на 1727 рiк весна, лiто, осiнь i зима поданi в образах дiвчат i молодиць в украiнському святочному вбраннi. Антична, вiзантiйська, романська, готична та ренесансна символiка теж своiрiдно пристосовувалась до завдань стилю, що вiдзначався сильною експресiiю, химернiстю, буйною декоративнiстю, парадоксами сюжету. Природно, що до усталених символiв додавались тi, якi властивi асоцiативному мисленню украiнцiв.
Перше культурне вiдродження Украiни, як називають iсторики те нацiонально-патрiотичне пiднесення, що переживалося у XVII ст., зумовило i цiкавiсть певних кiл шляхти (особливо у серединi столiття) до свого походження, до творення генеалогiчних легенд, до гербiв. Украiнське бароко привнесло новi вимiри i новi значення в украiнську геральдику. Символiка старих середньовiчних гербiв зазнаi iстотних змiн. Ранiше правом герба користувалися лише украiнцi, поляки, литовцi шляхетного походження. Вихiд на iсторичну арену украiнського козацтва, виникнення iнституту гетьманства, впровадження полкового адмiнiстративного подiлу територii Украiни спричинили появу нових претендентiв на носiння гербiв. Це час посиленоi герботворчостi.
У символiцi украiнських гербiв годi шукати химерних зображень схiдного походження (чим захоплювалася iвропейська знать) тАФ драконiв, лiтаючих чудовиськ тощо. Емблемотворчiсть i герботворчiсть украiнського бароко грунтувалися на пошуковi предметiв-асоцiацiй в народному побутi, в природi, оточуючому середовищi або утвореннi так званих складних гербiв внаслiдок шлюбiв або корпоративних об'iднань. Часто-густо при твореннi гербiв для полкових мiст i впливових козацьких родин символiчного значення набували речi, якi доти символами не вважалися .
Родовiдне дерево давнiх, заслужених, iменитих осiб зображалося у виглядi виноградного i трояндового кущiв, дуба i лавра. Примiром, генеалогiчнi древа Святополк-Четвертинських, Полубинських, Розумовських. З царства Флори обиралися види, знайомi людям, якi мають шляхетнi властивостi. Геральдика теж була наповнена знайомою "натурою" тАФ орлами, кiньми, левами, а також квiтами, колоссям. Звичайно, беруться до уваги не кровожерливiсть левiв чи орлiв, а сила, смiливiсть, далекогляднiсть. У козацькiй емблематицi широко використовувались бунчуки, булави, печатки, перстянки, зброя, порохiвницi, стрiли. Символами для духовних осiб (цi символи зображалися на гравiйованих титулах церковних книг, гербах) слугували рукiв'я посохiв, митри, оклади РДвангелiй, чашi для причастя та iншi речi культу, в яких виявлялися мiсцевi або iндивiдуальнi уподобання iiрархiв обох украiнських церков.
Формування цiii символiки завершуiться в 90-тi роки XVII ст. тАФ першому десятилiттi XVIII ст., у перiод так званого мазепинського бароко. Вона прижилася так сильно, що ii не змогли викорiнити, незважаючи на гонiння на все специфiчно украiнське, яке почалося в останнiй перiод Петровськоi доби та було продовжене Катериною II i всiма наступними росiйськими царями. У цьому вiдношеннi емблематика украiнського бароко не тiльки мала художнi значення (як одне з цiкавих явищ свiтовоi бароковоi культури), а й вiдiгравала свою роль у збереженнi нацiональноi самосвiдомостi украiнського народу.
Якщо говорити про естетичнi особливостi украiнського бароко, то це багатобарвнiсть, контрастнiсть, мальовничiсть, посилена декоративнiсть, динамiзм, численна кiлькiсть всiляких iносказань i головне тАФ небачена вигадливiсть форми.
Специфiка нацiонального варiанта бароко в лiтературi, театрi i музицi
Лiтература означеного перiоду була рiзножанровою i рiзноманiтною тематично. Ще протягом всього XVII ст. велася релiгiйна полемiка з католицизмом, унiатством, протестантизмом, iудаiзмом, iсламом, що породжувало полемiчнi твори, iх виховний християнський пафос доповнювався i ораторсько-проповiдницькою прозою. Проповiдi, "слова", "казання", "поученiя" Л. Барановича ("Меч духовний", "Труби словес проповiдних"), РЖ. Галятовського ("Ключ разуменiя"), А. Радивиловського ("Венец Христов"), С. Яворського, Ф. Прокоповича, а у XVIII ст. Г. Кониського, РЖ. Леванди досягли високого мистецького рiвня. Агiографiчну традицiю завершуi 4-томна "Книга житiй святих" Д. Туптала.
Багато писалося в цi часи мемуарно-iсторичних творiв. Крiм згадуваних вже лiтописiв Самовидця, Г. Граб'янки i С. Величка в кiнцi XVIII ст. з'являiться анонiмна "РЖсторiя русiв". Видатною пам'яткою паломницькоi прози стали "Странствованiя" В. Григоровича-Барського.
Однак козацька визвольна боротьба, а пiзнiше Колiiвщина породили особливий пласт нацiональноi лiтератури, сповненоi глибоких патрiотичних почуттiв, експресii, патетики. Думи, пiснi, плачi, панегiрики, дiалоги, рiзнi драматичнi форми були присвяченi козацьким дiянням. Самi назви говорять про це: "Хронiка польська, литовська, жмудська та всiii Русi" М. Стрийковського, поема "Про Острозьку вiйну пiд П'яткою" С. Пекалiда, "Украiна, татарами терзана" М. Пав-ковського, "Чигирин" О. Бучинського-Яскольда, "Розмова Велико-росii з Малоросiiю" С. Дiвовича та iн. Особливо показовi твори деяких поетiв "часiв Мазепи", який i сам писав вiршi.
Найбiльшого розвитку сягнула барокова поезiя. Вона вiдзначалася значною жанровою i змiстовою розмаiтiстю; вiршi полемiчнi, панегiричнi, епiграматичнi, морально-дидактичнi, релiгiйно-фiлософськi, сатирично-гумористичнi, громадсько-полiтичнi, лiричнi. Основним ц осередком була Киiво-Могилянська академiя, де розроблялися поетичнi жанри, культивувалися певнi стильовi елементи тАФ ускладненi метафори й риторичнi фiгури, ефектнi контрасти, емблематика, оксюморони тощо. Поезiя розрiзнялась елiтарно-мiфологiчна, шляхетська (здебiльшого польсько-украiнська), мiщанська. Було створено велику кiлькiсть культових творiв: псалмiв, кантiв, поезiй на теми Священного Писання тАФ а водночас i пародiй на духовний вiрш, i травестiй. Суто фiлософська поезiя тАФ це медитацiйнi вiршi про людину, всесвiт, космос, богiв, смерть, марнiсть життя. Характернi риси поетичних творiв: силабiчний (рiвноскладовий) вiрш, широке використання античноi мiфологii та символiки, вигадливi поетичнi образи та вiршовi структури, наповнення християнськими мотивами.
Елiтарного вiдтiнку так званiй "вченiй" украiнськiй поезii XVII ст. надавало вiдверте прагнення до формалiстичних вправ. Поети вважали, що чим вченiша людина, тим незвичайнiшою мусить бути ii мова, тим бiльше книжкових знань i вражень мають мiстити в собi вiршi. Чим iнакше можна пояснити, що й такий рацiонально мислячий дiяч, як автор першоi украiнськоi Конституцii, воiн i поет Пилип Орлик прагнув вiршувати штучною поетичною мовою, що складалася в основному з мiфологем, фiлософських абстракцiй, екзотичних топонiмiв, алюзiй, символiв, розгорнутих метафор, гiпербол. Найбiльш, напевне, гiперболiзованим лiтературним жанром був панегiрик. Яких лише чеснот не приписують своiм героям поети-панегiристи Стефан Яворський, РЖван Максимович, Пилип Орлик, РЖван Орловський i Феофан Прокопович! РЖ хоч самi автори розумiли умовнiсть усiх цих перебiльшень, вони iх нанизували з чисто мистецькою метою, для гри думки i переливiв слова.
Вiршi-послання, панегiрики тАФ то просто пристрасть до демонстрацii ерудицii. Так, вчена украiнська поезiя XVII ст. була розрахована на елiтну частину суспiльства, однiiю iз специфiчних особливостей якоi було тодi не так багатство, як висока освiченiсть. Належати до кола ерудованих людей було престижно, та й треба зважити на те, що напередоднi культурних реформ середини XVII ст. й пiзнiше, латинопольська освiта колегiумiв та гiмназiй вже принесла своi першi плоди. Умовно-мiфологiчне мислення поетiв, що зросли на латино-польських книжках тАФ на Цiцеронi, Титi Лiвii, Тацитi, не могло бути зрозумiлим для всiх. Йому належало спочатку стати надбанням вузького кола iнтелектуалiв. Вмiння читати вiршi-лабiринти або розгадувати всiлякi поетичнi ребуси не було дурницею. Воно прищеплювало сучасникам смак до високоi поетичноi умовностi, що i важливою рисою художньоi культури.
Багатi поетичнi асоцiацii викликали в учених людей того часу також iмена й реалii античноi мiфологii, бо за ними стояла специфiка iх освiти тАФ вивчення грецькоi i латинськоi мови та лiтератури. Такi мiфологiчнi вправи формували суто поетичне осягнення реальностi, а якому велику роль вiдiгравали iнтуiцiя, осяяння, загадковi образи сновидiнь та iн. Властива бароковiй свiдомостi взагалi фантазiйнiсть, мiстичнiсть, мiфологiчнiсть в украiнському варiантi, як на думку деяких дослiдникiв, виявила себе чи не занадто. Однак якщо зважити на суто украiнський смак до прикрас, то не дивно, що в бароковiй лiтературi i мистецтвi вiн "показав себе" у щедрому декоратизмi i захопленнi формальною майстернiстю ("краса заради краси"). Як вважають сучаснi дослiдники культури цiii доби, заслуга украiнського бароко в тому, що воно надало традицiйнiй любовi до красивоi форми артистичного блиску.
Звичайно, вчена поезiя XVIIтАФXVIII столiть сформувала i якийсь новий тип лiтературноi творчостi тАФ iнтелектуальну гру, змагання у дотепностi. Однак поезiя, яка ставала предметом iнтелектуальноi розваги, мусила мати якесь серйозне виправдання, адже нею захоплювалося цiле поколiння лiтераторiв.
Серед украiнських поетiв тАФ авторiв iнтелектуально гострих, а часом i парадоксальних поезiй, був чернiгiвський архiiпископ Лазар Баранович. Помiтний церковний i державний дiяч того часу багато сил вiддавав лiтературi, бо мрiяв побачити Украiну в колi цивiлiзованих iвропейських краiн, а для цього в нiй мала бути власна розвинута барокова культура. Лiтература, як вважав вiн, не менш дiйовий засiб самоутвердження нацii, нiж козацька зброя.
Письменники-демократи XIX столiття були переконанi, що Киiво-Могилянська колегiя псувала поетичний смак своiх вихованцiв i плодила безнадiйно сiру й мертву поезiю. Певною мiрою це так, коли йдеться про тих вчених, поетiв, що свято вiрили у взiрцi й норми i писали згiдно з академiчними правилами. Поезiя була для них не станом душi, а засобом пропаганди християнських iдей. Такi "правильнi" дидактичнi вiршi писав у 1660-х роках ректор колегii, майбутнiй митрополит Варлаам Ясинський. Тому не дивно, що саме вiй не сприймав твори тих авторiв, що керувались натхненням. Вони гуртувалися навколо Л. Барановича, який свого часу й сам викладав поетику в Киiвськiй академii, але як поет з часом вiдходив вiд неi все далi, бо писав дивнi, не всiм зрозумiлi вiршi, творячи свiт якоiсь естетизованоi мiстики.
Складнi асоцiативно-метафоричнi образи залишалися непрочитаними i тому незрозумiлими. РЖ це спричинило лiтературну суперечку тАФ напевне, першу в украiнськiй культурi дискусiю суто поетичного характеру.
Прагнення звiльнитися вiд консервативних смакiв i залежностi вiд очолюваноi В. Ясинським Печерськоi друкарнi змусило Л. Барановича налагодити власне видавництво. Завдяки цьому Чернiгiв на певний час став другим культурним центром Гетьманщини, де успiшно розроблялися свiжi поетичнi iдеi. Недаремно ж iз кола Л. Барановича вийшов поет-новатор РЖ. Величковський, найбiльший бароковий драматург Д. Ростовський, майстер поетичноi фантасмагорii РЖ. Орновський, класик емблематичноi поезii та поетичноi книжковоi iлюстрацii РЖ. Щирський.
Модель шкiльного театру Киiвськоi академii, до речi, було запозичено Слов'яно-греко-латинською академiiю в Москвi та Карловецькою православною школою у Сербii.
Украiнською книжною мовою ставилися i багатоактнi драми рiздвяного та великоднього циклiв типу мiстерiй, мiраклiв i моралiте, а також драми на iсторичнi теми, iнтермедii. Найбiльш вiдомими виставами були драми "Олексiй, чоловiк Божий" невiдомого автора, трагедокомедiя "Владимир" Ф. Прокоповича (присвячена РЖ. Мазепi).
Шкiльний театр тАФ виховний i пропагандистський. У бiльшостi його вистав пропагуiться головна учительна книга тАФ Бiблiя, тим бiльше тАФ у мiстерiях, мiраклях i моралiте. Слiд зважити на те, що епоха бароко в РДвропi, на думку бiльшостi дослiдникiв, i, з одного боку, добою iнтенсивноi християнiзацii культури, а з другого тАФ такою ж iнтенсивною спробою надати iй свiтськостi. Бароко тАФ вiдкритий тип культури, тобто маi великий ступiнь свободи, розкутостi щодо форми i змiсту. Це стосуiться i ставлення до священних текстiв: допускаiться приховане цитування, натяки, символи тощо або неточне вiдтворення, себто не цiлковитий повтор.
Побутувала в цей час в Украiнi i народна драма ("Цар РЖрод", "Коза", "Маланка", "Трон" тощо). Найоригiнальнiшим був народний ляльковий театр тАФ вертеп. Цей мiнiатюрний театр був як маленький храм, що давав уявлення про свiтобудову. Поверхи вертепноi скринi були своiрiдною "моделлю свiту" тАФ земля, видимий свiт i небесна обитель, де, водночас з'iднуючи "земне" i "небесне", вiдбувалася дiя. Ляльки не пересувались по сценi, а наче iлюстрували дiю, не iснували, а демонстрували чиiсь життя. Подii вертепноi драми вiддiлялися одна вiд одноi спiвами тАФ найчастiше виконувались молитви, канти, псалми.
РД вiдомостi, що у XVIIтАФXVIII столiттях на Запорiзькiй Сiчi вертеп також був популярним, так само, як рiзнi обрядово-карнавальнi дiйства.
З 50-х рокiв XVIII ст. на Украiнi з'являються театральнi колективи професiйного характеру. Зокрема, в Глуховi дiяв придворний театр гетьмана Кирила Розумовського, в якому ставилися комедii та комiчнi опери росiйською, iталiйською та французькою мовами. З Цього ж приблизно часу в Украiнi з'являiться росiйський i польський класицистичний театр. Ряд аматорських груп виступали в РДлизавет-Градi, Кременчуцi, Харковi, а в останнi десятилiття виникли справжнi професiйнi трупи. Ще у перiод розвитку шкiльноi драми та iнтермедii (Це 40-вi роки XVII ст.) з'явився свого роду музичний театр. Ним став бурсацький концерт, що становив собою дотепну сценку з життя бурсакiв, у якiй спiваки тАФ дорослi й малi тАФ грають самi себе. Водночас це пародiя на урочистий "високий" церковний твiр (наприклад, "Служба пиворiзам i п'яницям"). Низький змiст у поiднаннi з традицiйними серйозними формами дванадцятиголосоi урочистоi композицii створюi особливий гумористичний ефект.
Багато важить в украiнськiй культурi цього часу пiсня, яка, за словами Гоголя, "для Малоросii все: i поезiя, й iсторiя, й батькiвська могила. Вiрний побут, стихii характеру, всi вигини i вiдтiнки почуттiв, хвилювань, страждань.., дух минувшини". Пiсня майже завжди драматична, як вважаi iсторик М. Максимович, "ii звуки, здаiться, не звучать, а промовляють, вони живуть, обпiкають, роздирають душу".
На основi народнопiсенних традицiй (що в них вклала свiй внесок i легендарна авторка та спiвачка Маруся Чурай) та кантат пiзнiше зародилася пiсня-романс лiтературного походження ("Стоiть явiр над горою" тАФ Г. Сковороди, "Дивлюсь я на небо" тАФ слова Г. Петренка, музика А. Александровоi та iн.).
Провiдним жанром у музицi стаi хоровий, так званий партесний (хоральний) концерт. Поштовхом до вироблення багатоголосовоi композицii в Украiнi стали захiдноiвропейськi моделi. Сильнi контрасти, чуттiва повнота, емоцiйнiсть цiii музики роблять ii близькою до ораторського мистецтва. Даiться взнаки особливiсть стилю бароко тАФ захопити, вразити, зворушити слухача. Складаiться хорове виконавство. Значну роль у розвитку партесного спiву вiдiграли школи при братствах. Партесний спiв пiд назвою "киiвський" поширився в Москвi та iнших мiстах Росii. Теоретичнi основи його узагальнив композитор М. Дiлецький ("Граматика музикальна"). Нотна грамота, гра на музичних iнструментах, спiвання в хорi були обов'язковими для всiх слухачiв Киiво-Могилянськоi академii. Хори мали також Переяславська, Чернiгiвська i Харкiвська колегii.
Свiтська музика розвивалася в мiстах i у великих помiщицьких маiтках. Багатi помiщики утримували крiпацькi капели, оркестри, опернi та балетнi трупи. Музикантiв, спiвакiв i артистiв балету готували в школах при деяких маiтках, а також тАФ в останнiй третинi XVIII ст. тАФ в Глухiвськiй спiвацькiй школi, в спецiальних музичних класах при так званому Новому харкiвському училищi.
Барокова церковна музика синтезуi глибину душевних переживань, таiмничiсть, властиву храмам, патетику воiнських звитяг. Чарiвною величчю наповнена музика А. Веделя, М. Березовського, Д. Бортнянського тАФ композиторiв, слава яких вийшла за межi Батькiвщини. З iх iменами пов'язаний розвиток симфонiчноi музики тАФ концертiв, кантат, ораторiй. Твори Д. Бортнянського виконувалися в рiзних краiнах свiту. Один iз сучасникiв композитора писав, що серед найзнаменитiших в Росii i Дмитро Бортнянський. Сам же Бортнянський називав Моцартом духовноi музики свого спiввiтчизника Артема Веделя.
Украiнська думка другоi половини XVIII ст. вiдчуваi значний вплив видатного мислителя i поета Григорiя Сковороди, який начебто пiдсумував барокову добу i перевiв ii в новi часи.
Вiн i автором багатьох оригiнальних творiв. Серед них тАФ фiлософськi трактати ("Потоп змiiний", "Вхiднi дверi до християнськоi доброчинностi" та iн.), байки (збiрка "Харкiвськi байки"), поезii (збiрка "Сад божественних пiсень"); Г. Сковорода вiддаi належне улюбленим жанрам свого часу тАФ панегiрикам та одам, а також пейзажним вiршам, сатирами. РД в нього епiграми, вiдома велика кiлькiсть сковородинських афоризмiв.
Енциклопедично освiчена, людина, гуманiст Г. Сковорода вiдстоюi "природну людину" i спорiднену iй працю. Людина тАФ "не тремтячий раб", а "шумливий бурхливий дух", "коваль свого щастя", яке досягаiться "наслiдуванням блаженнiй натурi". Як сказав про Сковороду Павло Тичина: "Великий наш фiлософ щедру залишив нам спадщину по собi: обсягом широку, змiстовнiстю глибоку i щодо свiтогляду свого тАФ чисту та моральну.." З ним прийшло осмислення минулих дiянь, i украiнська думка повернулась до традицiйноi християнськоi iдеi мирного самовизначення людини в свiтi.
Еволюцiя образотворчого мистецтва
На вiдмiну вiд iнших видiв мистецтва, що у XVIIтАФXVIII ст. несли в собi яскраву i мальовничу естетику бароко, украiнськi маляри ще довго трималися традицiй вiзантiйського, давньоруського, давньоукраiнського, а також ренесансного живопису, i тому стримано ставилися до патетики та пишних i динамiчних форм.
Це виявило себе, передусiм, в украiнському iконописаннi, яке формувалося у протиборствi двох тенденцiй: дiяли як спiвзвучнi Ренесансу i бароко спрямування, так i прагнення малювати "по-грецькому". Вiрнiсть старовинi значною мiрою зумовлювалась полемiкою з католицизмом, унiiю, протестантизмом, яка, утвердивши iконування, ставила за мету надiйно захистити його вiд рiзних iконографiчних нововведень.
Все ж ламання старих традицiй було неминучим. Характерно, що одним iз вагомих чинникiв еволюцii iконопису в цi часи стало народне малярство. Народ завжди дуже безпосередньо сприймав релiгiйнi образи, найбiльше шануючи тих святих, що втручалися у безпосереднi клопоти людей (Богородицю, Миколая, Юрiя, Параскеву), а з Розлогого циклу христологiчних сюжетiв тАФ Христовi страстi. Страждання безвинного викликало сердечний щем, тому й передавалося в образах експресивних i драматичних.
У тяжкi часи неспокою i боротьби культ Богородицi в Украiнi набув особливого змiсту. У козаччину Божа Матiр перестаi бути абстрактною покровителькою. Вона набуваi вигляду земноi украiнськоi жiнки в багато гаптованому нацiональному вбраннi. Козацькi перекази розповiдають: вилася iм з неба iкона Божоi Матерi i сказала "Як будете цю iкону знати, то не буде нiякий огонь брати". Вiдтодi, мовляв, свято Покрови на Сiчi стало храмовим, а покровителькою громади вважалася Дiва Марiя, "iй довiряли себе й долю", оповiдаi iпископ Феодосiй.
Напевне, тому Богородиця постаi в центрi композицiй, де пiд ii захистом зображенi козаки, гетьмани Судима, Богдан Хмельницький i останнiй кошовий Запорозькоi Сiчi тАФ Петро Калнишевський (iкона "Покрова" з Нiкопольського собору). РЖнша тАФ з Переяслава тАФ маi серед зображених осiб РЖвана Мазепу та переяславського полковника Мировича. У Киiвi поширеним був образ Печерськоi Богоматерi iз зображенням засновникiв Киiво-Печерськоi лаври тАФ святих Антонiя та Феодосiя.
Вводяться й iншi iконографiчнi сюжети, характернi для бароко. Серед них заслуговують на особливу увагу "Пелiкан", що кров'ю iз своiх грудей годуi пташенят. Цей сюжет найчастiше i деталлю рiзьбярського декору iконостаса. В живопису поширенi iвхаристiйний "Спас-виноградар", "Спас тАФ дитя тАФ недремне око (який спить на хрестi)". Деякi змiни спостерiгаються i в iконографii "Страшного суду", а в сценах "Страстей Христових" велика увага придiляiться одяговi "власть iмущих", завдяки чому сцени набувають пiдкреслено актуального звучання в умовах гостроi боротьби украiнського народу. Щодо самого малярства, то суто бароковими рисами i майстерне використання в моделюваннi форм гри та контрастiв свiтла й тiней, придiлення великоi уваги антуражу, зокрема пейзажному.
Украiнський живопис епохи бароко залишаiться поки що недостатньо вивченим, про його професiйних творцiв ми також знаiмо небагато. Одним з перших провiдних майстрiв нового стилю у Львовi ЗОтАФ60-х рокiв був Микола Петрахнович, творчiсть якого дослiджена досi мало. Його живописна спадщина пов'язана з львiвською Успенською церквою, де поки що реставрованi лише його сцени "Страстей Христових". М. Петрахнович був майстром великих монументальних форм, тяжiв до зображення простого i ясного душевного стану своiх персонажiв: чарiвнiстю зрiлостi, дiяльноi доброти, наприклад, приваблюi образ, створений Петрахновичем в iконi "Одигiтрiя". Можна вважати, що саме його твори зафiксували етнопсихологiчний портрет украiнцiв того часу.
Одним з найяскравiших представникiв бароко в украiнському живопису на зламi XVII i XVIII столiть був РЖван Руткович iз Жовкви. Твори Рутковича, особливо 1690-х рокiв, вiдзначаються багатою РЖ насиченою палiтрою та динамiчнiстю композицiй, особливо ряди жовкiвського iконостаса з циклом сцен на тему П'ятдесятницi. Вони урочистi i водночас заземленi i конкретнi. Першорядний майстер-колорист, гармонiйно зiставивши теплi кольори з перевагою червоного у рiзних градацiях, досяг тут величноi i життiрадiсноi симфонii. Взагалi ж творчiсть РЖ. Рутковича зумовлена насамперед естетичним свiтовiдчуттям украiнського мiщанського середовища з його практицизмом, спокiйною дiловитiстю, органiчним демократизмом. Художник розвивав тi традицii, якi склалися у львiвськiй школi живопису першоi половини XVII ст.
Творчiсть його молодшого сучасника Йова Кодзелевича бiльш класицистична. Епоха бароко, в часи якоi вiн жив, безперечно, позначилася на його творчостi, але не в основних ii принципах. Основне мiсце в творчостi художника посiдаi образ людини, сповнений глибокого внутрiшнього життя i благородноi краси. Високi, прекрасного силуету постатi, стриманi, виразнi i грацiознi рухи, самозаглибленiсть, поiднана iз складними переживаннями тАФ такi його апостоли з "Тайноi вечерi" богородчанського iконостаса. Окреме мiсце серед його творiв займаi "Нерукотворний Спас" iз iконостаса Загоровського монастиря. РЖдеальна пластика голови Христа в терновому вiнку, прекрасно виконане свiтлотiньове моделювання, тонка оливкова тональнiсть, глибока скорботна дума в очах пiд прикритими повiками, гуманiстично-фiлософський характер всього твору ставлять його в число найвищих досягнень украiнського живопису цiii доби.
Справжнiй шедевр Кодзелевича тАФ "Успiння" того ж богородчанського iконостаса iз ведутою на задньому планi.
Так склалося, що пам'ятки старого украiнського живопису збереглися лише на Галичинi та Волинi. На Лiвобережжi i в центральних районах Украiни вони здебiльшого не вцiлiли. Хоча, безперечно, в цi часи значна роль як киiвського, так i загальноукраiнського iконостасу належала малярськiй школi Киiво-Печерськоi лаври.
Окреме мiсце в украiнському бароковому живопису Схiдноi Украiни належить iконостасу Спасо-Преображенськоi церкви у Великих Сорочинцях Полтавськоi областi, побудованоi 1734 р. гетьманом Данилом Апостолом.
Сорочинський iконостас тАФ цiлий художнiй комплекс. В ньому бiльше сотнi рiзних iкон. То яскравi, то глибоко притамованi тони серед ii пишноi рiзьби й позолоти створюють живу кольорову симфонiю. А образи правого i лiвого бiчних вiвтарiв тАФ "Введення до Храму", "Зiшестя до пекла" за своiм характером i радше темпераментно написаними картинами. Вони вражають експресiiю руху, енергiйними ракурсами, внутрiшньою напруженiстю.
У цiй же майстернi був виконаний й iконостас Вознесенськоi церкви (м. Борзна бiля Чернiгова) та, можливо, iконостас Миколаiвського собору в м. Нiжинi. У цiii групи пам'яток виразно виступаi також прагнення до витонченоi аристократичноi культури. Грацiя Форм i лiнiй, смiливий малюнок, примхливiсть пензля вказують на виразний вплив рококо, правда, без тих рис свiтськостi й галантностi, якi властивi захiдноiвропейському стилю. Суттiвою ознакою цього процесу було також вироблення нового типажу релiгiйних персонажiв. Справдi, лише умовно можна назвати iконами "Пророка Даниiла" та "Св. Уляну" з iконостаса Спасо-Преображенськоi церкви у Великих Сорочинцях. Тим бiльше, що вони позначенi щедрим використанням орнаменту.
Новi тенденцii виказали себе в iконах "Мучениць" з м. Конотопа: це зображення в парi мучениць Анастасii та РЖулянii тАФ на однiй, Варвари i Катерини тАФ на другiй. Зображення святих Анастасii та РЖулянii, "тезоiменитих" гетьманш Настi Скоропадськоi та Уляни Апостол тАФ не лишають сумнiву в тому, що замовлення надiйшло вiд гетьманськоi родини. На обох iконах вгадуiться дух рококо. Видовженi постатi молодих аристократок, iх нiжнi обличчя, примхливi драпування багатого вбрання, настрiй мрiйноi, поетичноi безжурностi.. Та все ж, незважаючи на рокайлеве забарвлення, цi твори не випадають iз загального стилю украiнського живопису даноi доби. У них збережено декоративне звучання кольору, золоченi мережанi форми, пишну квiтчастiсть одягу.
Елегантною манерою письма вiдзначенi i деякi iншi iконостаси. Та, звичайно, повною мiрою рокайльний стиль не виявляi себе. Дух галантностi, витонченiсть, властивi французькому живопису, не вiдповiдали настроям украiнськоi шляхти, яка не мала тодi належного грунту для гедонiстичних емоцiй. Тому стиль рококо, хоч i лишив кiлька цiкавих пам'яток, не поширився.
У розглядуваний перiод набуваi розвитку украiнський портретний живопис. Портрет, поруч з гербом, став однiiю з важливих ознак приналежностi до суспiльних верхiв ще у Польсько-Литовськiй державi, до якоi досить довго входили украiнськi землi. Ця ж традицiя збереглася у наступнi XVII i XVIII столiття, коли Украiна пережила своi визволення i нове поневолення тАФ Росiiю.
В основi портретного образу, як i в захiдноiвропейському бароко, була висока станова свiдомiсть феодалiв.
Шляхетський (магнатський) репрезентативний портрет, що склався значною мiрою на захiдноукраiнських землях, тАФ це, передусiм, пiдкреслення суспiльного престижу, виразна станова характеристика, що, однак, поiднуiться з гуманiстичним уявленням про гiднiсть людини. Такими i портрети короля Стефана Баторiя, Костянтина Острозького, Яна Гербурта, Яна Замойського, Анни Гойськоi. Особлива увага художника до обличчя, виявлення характеру, вдачi. Портрети позначенi лаконiзмом деталей, стриманiстю у зображеннi емоцiй. Спочатку на портретах герби зустрiчаються зрiдка, так само,як рiзнi ознаки та регалii влади, панегiричнi тексти. Урочиста поза, жести, що пiдкреслюють гiднiсть та амбiцiю (рука на ефесi шаблi тощо), зустрiчаються лише в поодиноких творах.
Пiзнiше тАФ у другiй половинi XVII ст. тАФ спостерiгаiмо тенденцiю до пiдкреслення репрезентативностi. Власне, саме
Вместе с этим смотрят:
"Quo vadis": проекцiя на сучаснiсть
"Звезды" немого кино и русская мода 1910-х годов
"Культура": типология определений
"Русские сезоны" в Париже
"Серебрянный век" русской культуры