Украiнськi мiста в контекстi iвропейськоi культури

Змiст

Вступ

Роздiл 1. Киiв-культурна столиця Украiни

Роздiл 2. Чернiгiв тАФ колиска украiнськоi культури

Роздiл 3. Луцьк тАУ культурний центр Волинi

Роздiл 4. ВлУкраiнськi АфiниВ». Острозький культурний феномен

Висновки

Список використаноi лiтератури

Вступ

Кожна з бiльш нiж двох тисяч нацiональних культур, що iснують у свiтi, маi свою специфiку, яка i робить ii неповторною й унiкальною. Ця своiрiднiсть виникаi на основi впливу географiчного чинника, особливостей iсторичного шляху народу, взаiмодii з iншими етнокультурами.

У будь-якiй нацiональнiй культурi основоположною i базисною i народна культура. Потiм на ii основi поступово формуються професiйнi наука, лiтература, мистецтво. Внаслiдок труднощiв iсторичного шляху Украiни (монголо-татарське завоювання в ХIII ст., польсько-литовська експансiя в ХIV - ХVI ст., залежнiсть вiд Росiйськоi та Австрiйськоi iмперiй в ХIХ - ХХ ст.) у вiтчизнянiй традицii народна культура зiграла виключну роль. Саме народнiй культурi завдячують своiм розвитком украiнськi мiста. Киiв, Чернiгiв, Луцьк, Острог тАФ всi цi мiста в рiзнi перiоди свого iснування були провiдними i визначними полiтичними, культурними, духовними, релiгiйними й економiчними центрами Украiни i були знанi по всiй РДвропi. Це вiдображають памтАЩятки культури, собори, фортецi, замки, якi збереглися до нашого часу i стали нацiональним культурним надбанням. Цi памтАЩятки увiбрали у себе не тiльки свiй власний самобутнiй стиль, але й вiяння тогочасноi iвропейськоi культури, архiтектури, художнього мистецтва тощо. Так само вiтчизнянi традицii та нововведення були часом запозиченi iвропейськими культурними дiячами. Тому, розвиток украiнських мiст, таких як Киiв, Чернiгiв, Луцьк, Острог вiдбувався паралельно з розвитком iвропейських мiст, а деколи, навiть випереджав iвропейськi культурнi вiяння. Наприклад, самобутня i старовинна система освiти, яка досягла свого розквiту в добу Козаччини i забезпечила практично суцiльну грамотнiсть населення, давня традицiя книгописання, орiiнтованiсть на провiднi центри РДвропи, зокрема на Вiзантiйську культурну традицiю, роль Украiни-Руси як центру християнства в схiднослов'янському свiтi, а також як центру наук i вищоi освiти в добу Козаччини завдяки розвинутiй мережi колегiумiв, Острозькiй та Киiво-Могилянськiй академii, меценатство та державна пiдтримка культури рядом визначних державникiв тАУ К.Острозьким, П.Конашевичем-Сагайдачним, РЖ.Мазепою та iн. тАУ все це дозволило пiднести культуру украiнських мiст до рiвня свiтового явища, створити ряд класичних шедеврiв у галузi друкарства, архiтектури, мистецтва, досягти значних успiхiв у науцi.

Вiдомий дослiдник украiнськоi культури РЖ. Огiiнко зазначав, що украiнськiй культурi з самого початку були властивi вiдвертiсть свiту, вiдсутнiсть ксенофобii (боязнi чужого) i гуманiзм. Саме ця вiдвертiсть свiту i прослiдковуiться в культурi Острога, Киiва, Чернiгова Луцька та iнших украiнських мiстах, наприклад, створенi в свiй час навчальнi заклади, такi як Острозька та Киiво-Могилянська Академii, Чернiгiвський колегiум орiiнтувались на провiднi центри РДвропи.

Майже тисячолiтня iсторiя захiдноiвропейськоi украiнiки, яка так чи iнакше стосуiться вказаних мiст, подiляiться на багато етапiв i перiодiв, рiзних за змiстом i характером, за превалюючими iнтересами i тенденцiями. Свiй початок вона веде з ХРЖ-ХII ст., з часiв Киiвськоi Русi, котра визначилася як передусiм iвропейська держава, включена в контекст iвропейськоi iсторii, а ii культура й лiтература тАФ як складова частина розмаiтоi культури iвропейського середньовiччя. Активна участь Киiвськоi держави, ii культурних та соцiально-полiтичних центрiв тАФ Чернiгова та Киiва, в полiтичному життi тогочасноi РДвропи зумовила появу значного iнтересу до Русi на Заходi, який вiдбився i в лiтературних пам'ятках, зокрема в iсторичних хронiках та епiчнiй поезii. Цi рiзнорiднi пам'ятки засвiдчують, що в свiдомостi iвропейцiв ХРЖ-ХII ст. вона iснувала як етнополiтичне утворення, включене в систему iвропейських реальностей i вiдносин. Вiдповiдно захiдними хронiстами й поетами Киiв та Чернiгiв сприймалися не як фантастичний край чудес, а на реалiстичний лад, як знана географiчно-полiтична реальнiсть, як мiста сильноi держави з безпосереднiм впливом на полiтичне життя континенту.

У ХV-ХVI ст. розвиток обiзнаностi Захiдноi РДвропи з Украiною був тiсно пов'язаний з культурним рухом Вiдродження. Причому переважно з тим аспектом цього руху, який незаслужено залишаiться в тiнi тАФ з великими географiчними вiдкриттями, бурхливим розширенням знань про Влземний свiтВ». Не слiд забувати, що доба Вiдродження тАФ це не тiльки вiдкриття давнiх манускриптiв i освоiння античноi культурноi спадщини, а й вiдкриття нових свiтiв та iх вивчення, не тiльки Поджо Браччолiнi, а й Христофор Колумб. У вiдповiдностi з сутнiстю ренесансно-гуманiстичноi iдеологii це вивчення набувало своiрiдного людинознавчо-етнографiчного характеру. Стосуiться сказане й захiдноiвропейськоi украiнiки доби Вiдродження, в якiй найчисленнiшу групу пам'яток становлять географiчно-етнографiчнi описи украiнських земель тАФ Галичини, Волинi, Подiлля, Киiва з Киiвщиною i Сiверщини. Особливо тiй частинi пам'яток, якi були написанi Вллюдьми практикиВ», притаманнi ренесансний рацiоналiзм i емпiризм, прагнення до точноi i правдивоi фiксацii маловiдомоi краiни та життя ii народу.

Найбiльший iнтерес на Заходi в ХVI-ХVIII ст. викликала бурхлива соцiально-полiтична iсторiя Украiни, невтомна боротьба Влкраiни козакiвВ» за нацiональне й соцiальне визволення. Але поряд з тим у захiдних джерелах знаходить широке вiдображення мирне життя украiнського народу, його хлiборобський життiвий уклад i заняття, йогопобут i звичаi. Цi джерела мiстять багатий етнографiчний i соцiологiчний матерiал, який ще належною мiрою не використаний нашою наукою. Починаючи з другоi половини XVI ст., в захiдних джерелах проявляiться зацiкавлення пам'ятками давньоруськоi культури, зокрема архiтектурою киiвських соборiв i церков. В багатьох захiдних пам'ятках кiнця XVII й XVIII ст. йдеться про Влунiверситет у КиiвiВ», тобто Киiво-Могилянську академiю, i зазначаiться ii визначна роль у розвитку украiнськоi культури й культури всього схiднослов'янського реТСiону.

Оскiльки вiдомостi про особливостi соцiально-культурного життя Острога, Киiва, Чернiгова Луцька розпорошенi по рiзних джерелах вважаiмо доцiльним i актуальним створити iдине дослiдження по вивченню аспектiв соцiального та культурного життя цих украiнських мiст в контекстi iвропейськоi культури. Проблема не втратила своii актуальностi в наш час. Саме на регiональний аспект дослiджень направлена нинi увага вчених, адже цiлiсна iсторiя того чи iншого народу, тiii чи iншоi краiни включаi в себе iсторiю окремих населених пунктiв, регiонiв. Сучасний же стан вiтчизняноi iсторiографii виявляi в даному вiдношеннi немало "бiлих плям". Зокрема, наявнi студii далеко не завжди вiдтворюють у деталях весь комплекс тих процесiв i явищ, якi мали мiсце в межах певних регiонiв у дослiджуваний час. Бракуi спецiальних праць, присвячених окремим перiодам регiональноi культури i iсторii. Саме з цих позицiй привертаi увагу обрана автором тема. РЗРЗ дослiдження даi змоiу розкрити глибиннiсть тих соцiально-культурних процесiв, якi мали мiсце на Чернiгiвщинi, Киiвщинi, в Острозi та Луцьку в рiзнi етапи iх iснування.

Мета дослiдження: проаналiзувати основнi етапи культурного розквiту зазначених украiнських мiст, визначити основнi закономiрностi та тенденцii становлення унiкальноi культури кожного з цих мiст, встановити звтАЩязок соцiального та культурного життя Острога, Киiва, Чернiгова Луцька з iвропейською культурою в давнину та наш час.

Метою продиктованi основнi завдання:

В· висвiтлити культурно-iсторичнi подii та чинники розвитку кожного з зазначених украiнських мiст, як культурних цетрiв РДвропи в рiзнi iсторичнi епохи;

В· охарактеризувати памтАЩятки культури iвропейського рiвня мiст Острог, Киiв, Чернiгiв Луцьк.

Об'iктом дослiдження i культурнi особливостi життя зазначених украiнських мiст, якi вивели iх на провiднi мiсця у РДвропi. Предмет дослiдження становлять зародження та розвиток рiзних культурних епох в iсторii Острога, Киiва, Чернiгова Луцька, створення нових стилiв в мистецтвi, архiтектурi, лiтературi та iнших сферах культурного життя, iх основнi характеристики та представники, якi прославили цi мiста.

Методи дослiдження. В основу роботи покладено проблемно-хронологiчний i порiвняльний методи, якi дозволили належним чином структурувати дослiдження та показати еволюцiю та розвиток культурного життя Острога, Киiва, Чернiгова Луцька в рiзнi iсторичнi перiоди та зупинитися на найбiльш яскравих. Для проведення всебiчного наукового аналiзу проблеми також використано такi методи, як системний пiдхiд, структурний аналiз, метод актуалiзацii, дiахронний (метод перiодизацii). Методологiчними засадами послужили загальнонауковi принципи об'iктивностi та iсторизму.

РЖсторiографiя дослiджуваного питання досить широка, але вона стосуiться культури та iсторii кожного окремого мiста, а не в комплексi. Стосовно iсторii та культури Острога заслуговують на увагу дослiдження М.П.Ковальського ВлЕтюди з iсторii ОстрогаВ», ВлОстрозькi просвiтники XVIтАФXX ст.В». ВлОстрогiанаВ» завжди займала почесне мiсце в науковому доробку професора. Опублiковано чимало цiнних документiв, що стосуються iсторii мiста (зокрема його описи з рiзних рокiв), а також Острозькоi словтАЩяно-греко-латинськоi академii XVIтАФXVII ст., написано фундаментальну iсторичну повiсть про фундаторку академii Гальшку, написано багато статей про краiзнавцiв Острога, вчителiв, iнтелiгентiв, зiбраний безцiнний iконографiчний матерiал. Цiнним вiдомостями про культуру Острога наповнена колективна праця ВлМатерiали VРЖРЖтАУ РЖХ науково-краiзнавчих конференцiй ВлОстрiг на порозi 900-рiччяВ» 1996тАУ 1998 рокиВ». тАУ Острiг. тАУ 2000.

Дослiдженнями з iсторii та культури Киiва займаiться О. Русина, iсторик, науковий працiвник РЖнституту iсторii Украiни НАН Украiни. Остання книжка тАУ ВлСтудii з iсторii Киiва та Киiвськоi землiВ» (Киiв, 2005). Грунтовною працею також i ВлКультурна спадщина Киiва: дослiдження та охорона iсторичного середовища.В» тАУ К. : АртЕк, 2003 р. тАУ 136 с.

Дослiдженню культури Чернiгова та Чернiговщини присвяченi колективна праця Вл Чернiгову 1300 лет : сборник документов и материалов. тАУ К. : Наукова думка, 1990 г. тАУ 366 с. та монографiя Студьоновоi Л.В. ВлЧернiгiвськi князi, полковники, губернатори.В» тАУ Чн. : Деснянська правда, 1998 р. тАУ 148 с.

РЖсторiографiя культури мiста Луцька представлена працями Михайлюка О.Г. ВлРЖсторiя ЛуцькаВ» / О.Г.Михайлюк, РЖ.В.Кiчий. тАУ Львiв: Свiт, 1991. тАУ 190 с., Кривицького А.Ф. Луцьк у плинi вiкiв // Минуле i сучасне Волинi: Лiтописнi мiста i середньовiчна культура: Матерiали VРЖРЖРЖ Волин. обл. iст.-краiзн. конф. тАУ Луцьк, 1998. тАУ С. 3-4., а також Матерiали VРЖРЖРЖ Волинськоi обласноi iсторично-краiзнавчоi конференцii.

Практичне значення дослiдження полягаi у можливостi використання положень даноi роботи науковцями, викладачами i студентами, а також широким колом читачiв, яких цiкавить особливостi соцiокультурного життя Киiва, Чернiгова, Луцька та Острога в контекстi iвропейськоi культури.

Роздiл 1. Киiв-культурна столиця Украiни

Киiв називають " матирью городов русских". РЖ не випадково. В РЖX ст. вiн став центром потужноi держави тАФ Киiвськоi Русi. Тiснi культурнi зв'язки склалися в Киiвскiй державi з Вiзантiiю, звiдки на Русь прийшло христiанство. Дружба з Вiзантiйськоi iмперii викликала замилування в тодiшньоi РДвропи, а iноземнi мандрiвники, побувавши в Киiвi, оголосили його "вторым Царьградом". Красою Киiва був вражений онук Батия, коли пiдiйшов до стiн мiста, щоб розграбувати його скарби. У XРЖ-XРЖРЖ вв. у Киiвi нараховувалося до 400 церков i вiсiм ринкiв; при Софiйськ соборi була заснована бiблiотека, де зберiгалися i писалися литописи; у Киiвi була складена перший слов`янський лiтопис "Повесть временных лет". [4, 352-358]

Звичайно, Киiв, як осердя схiднослов'янських земель, не мiг залишитися поза увагою сучасних дослiдникiв. РЖсторiя цього мiста до певноi мiри уособлюi iсторiю всiii Украiни, з усiма ii протирiччями, труднощами i злетами. Саме з Киiвом пов'язанi найпомiтнiшi подii, що траплялися в рiзнi перiоди iсторii нашоi держави, саме тут змогли реалiзувати себе бiльшiсть з тих особистостей, якими ми сьогоднi пишаiмося.

Киiв - cтародавнiй центр слов'янства, столиця могутньоi Киiвськоi Русi. Про нього згадують в "Повести временных лет" та в "Словi о полку РЖгоревiм". Слава про Киiв розповсюджувалась у Европi та Азii, у краiнах Заходу та Сходу.

На територii сучасного Киiва людина вперше з'явилася бiля 20 тисяч рокiв тому (кiнець стародавнього кам'яного вiку). Це вiдома Кирилiвська стоянка, що була розташована у пiвнiчно-захiднiй частинi мiста (вул. Фрунзе 59-61, колишня Кирилiвська).

Вiдомi також мiсця поселень епохи мезолiту (10-8 тисяч рокiв тому), неолiту (5-3 тисяч рокiв тому), мiдно-бронзового та раннього залiзного вiкiв, зокрема, поселення трипiльськоi культури. На значнiй територii сучасного Киiва знайдено залишки ранньослов'янських поселень, зокрема, поселень так званоi зарубенецькоi культури.

Проблема походження Киiва постiйно привертала увагу iсторикiв. За легендою, наприкiнцi V - початку VI ст. нашоi ери три брати Кий, Щек i Хорив та iх сестра Либiдь заснували на крутому правому березi рiчки Днiпро мiсто та назвали його на честь старшого брата Киiвом. Археологiчними дослiдженнями виявлено на Старокиiвськiй горi житла та господарськi будiвлi "мiстечка Кия", датованi V-VI ст. Офiцiйно прийнято дату заснування Киiва - 482 рiк. Навколо Стародавнього Киiва об'iднались поляни, древляни, угличi, сiверяни, тиверцi, i мiсто Киiв стало великим полiтичним центром схiднослов'янських племен. [13, 32]

В 988 р. князь Володимир запровадив в Киiвськiй Русi християнство як офiцiйну релiгiю. Це сприяло встановленню та розвитку полiтичних i культурних зв'язкiв з Вiзантiйською iмперiiю, Болгарiiю та iншими державами Европи i Ближнього Сходу.

У ХРЖ ст. Киiв стаi одним з найвiдомiших осередкiв цивiлiзацii у християнському свiтi. У мiстi функцiонувало бiля 400 церков, 8 ринкiв, проживало бiльш нiж 50 000 жителiв.

Пiсля смертi князя Володимира Мономаха у 1125 р. почався процес розпаду iдиноi держави "Киiвська Русь". На ii територii створилося декiлька князiвств, якi самостiйно не могли протистояти iноземним вторгненням. Цим скористався монголо-татарський хан Батий, онук Чингиз-хана. У 1240 р. Киiв було зруйновано та спустошено його ордами. Це затримало розвиток Киiва майже на сторiччя. Збереглися лише дуже скупi вiдомостi про Киiв кiнця XIII ст. Адмiнiстративний центр у цей час перемiстисвя на Подiл. Тут вiдбудовувались ремiсничi квартали, зводились укрiплення навколо них. [13, 33]

У XIV ст. Киiв почав вiдроджуватись, почала формуватись украiнська народнiсть. У 1362 р. вiйсько Великого князя Литовського захопило Киiв.

У XV ст. Киiву було даровано Магдебурзьке право. Тепер всiма мiськими справами керував магiстрат. Магдебургське право надавало Киiву значно бiльшу незалежнiсть у справах мiжнародноi торгiвлi. У мiстi з'явились колонii грекiв, вiрмен, генуезцiв; мали своi подвiр'я турецькi, московськi, польськi купцi. На Подолi з'явилася ринкова площа, яка стала головною площею мiста.

У 1569 р. Литва та Польща об'iдналися в iдину державу Рiч Посполиту. За Люблiнською унiiю 1569 р. польськi феодали почали управляти великою частиною украiнських земель, у тому числi i Киiвом. Почався перiод жорсткого покатоличення украiнського населення. Наприкiнцi XVI ст. та у першiй половинi XVII ст. вiдбувалося соцiально-культурне визначення украiнського народу. В цей же час беруть початок повстання украiнського народу проти поневолення.

У 1648-1654 рр. тривала народно-визвольна вiйна проти польського гнiту. 23 грудня 1648 р. до Киiва через Золотi ворота урочисто в'iхав гетьман Богдан Хмельницький на чолi козацького вiйська. Однак Богдану Хмельницькому приходилося вести вiйну на кiлька фронтiв - з поляками та литовцями, з кримським ханом i турецьким султаном. Довелося звернутись за воiнною допомогою до росiйського царя. У 1654 р. у Переяславi було укладено союз з Росiiю. Украiна надовго пiдпала пiд владу Росiйськоi iмперii.

Незважаючи на величезний тиск з боку царського уряду, у XVII ст. Киiв був головним економiчним i культурним центром украiнських земель. Украiнська культура розвивалась навколо таких центрiв, як Киiво-Могилянська академiя.

У XVIII ст. Киiв стаi символом православ'я всiii величезноi Росiйськоi iмперii.

Пiсля соцiальних реформ 1861 р. (вiдмiни крiпосного права) змiнилися на краще культурне та соцiальне життя Киiва, зросла кiлькiсть лiкарень, освiтнiх органiзацiй. Швидко почала розвиватись промисловiсть. [13, 36-37]

Пiсля Жовтневого перевороту 1917 р. (падiння царизму) влада у Киiвi змiнювалась кiлька разiв. Мiж 1917 та 1921 рр. у Киiвi змiнилося три уряди незалежноi Украiни, що знаходилася пiд тягарем Громадянськоi вiйни. 22 сiчня 1918 р. Украiнська Центральна Рада на чолi з вiдомим iсториком професором Михайлом Грушевським оголосила незалежнiсть Украiни. Радянська Росiя однiiю з перших визнала незалежнiсть Украiни.

У 1919 р. Украiнська Народна Республiка на чолi з Симоном Петлюрою урочисто об'iдналася з Захiдною Украiнською Народною Республiкою. Але, на жаль, це було ненадовго. Пiсля поразок Захiдноукраiнськоi та Схiдноукраiнськоi армiй, захвату вiйськом Радянськоi Росii Киiва Украiна увiйшла до складу Радянського Союзу. За часiв Радянськоi влади, особливо за часiв Сталiна, кращi представники украiнськоi iнтелiгенцii: вченi, письменники, артисти, iнженери, вiйськовi - загинули у таборах Гулагу.

Пiд час Другоi свiтовоi вiйни Киiв був майже повнiстю зруйнований. 72 днi тривала героiчна оборона Киiва у 1941 р. 19 вересня 1941 р. нiмецько-фашистськi вiйська увiйшли в мiсто. А 29 вересня 1941 р. у Бабиному Яру з розстрiлу багатьох тисяч iвреiв розпочалася всесвiтньо вiдома трагiчна сторiнка в iсторii Киiва. Нацисти побудували ще два табори бiля мiста. За роки вiйни всього було вбито бiля 200 000 осiб, вiйськовополонених та цивiльних. 6 листопада 1943 р. мiсто було звiльнено. [13, 41]

У повоiннi роки Киiв швидко вiдбудовувався. Але становище знову стало нестерпним для людей - арешти, доноси, судовi показовi процеси..

Пiсля смертi Сталiна ситуацiя дещо помтАЩякшилася, але за часiв Хрущова та Брежнiва головний тиск з боку Кремля припадав на украiнську мову та культуру. Почалася масова русифiкацiя Украiни.

24 серпня 1991 р. Верховна Рада Украiни проголосила Декларацiю Незалежностi.

1 грудня 1991 р. 93% населення Украiни пiд час референдуму висловилося за незалежнiсть Украiни. Вiд цього часу Киiв i столицею незалежноi держави Украiна.

Киiв дуже велике i рiзноманiтне мiсто. воно дуже своiрiдне, кожна частина це окрема iсторiя, яка своiм корiнням уходить у небуття.

Киiв - це чудове, таiмниче мiсто, i навiть мiстичне. Про мiстичнiсть i чарiвнiсть Киiва стверджували i Гоголь, i Булгаков. Дуже багато легенд маi це мiсто.

Киiв тАУ це багатонацiональне i багаторелiгiйне мiсто: тут i храми православноi, греко-католицькоi, католицькоi християнських громад, вiд колишньоi караiмськоi громади лишилася кенаса, i також i мечеть, двi дiючi синагоги, i i новозбудованi баптистськi церкви.

Андрiiвська церква.
Споруджена в стилi бароко архiтектором РЖ.Ф. Мiчурiним за проектом архiтектора В.В.Растреллi, як особиста палацова церква iмператрицi РДлизавети. Це найменша споруда серед проектiв архiтектора Растреллi. Глибина фундаменту церкви сягаi 15м, висота 60м. Пристосування проекту до складного рельiфу киiвського пагорба цiлком лягло на плечi Мiчурина. Церкву зводили на мiсцi земляного бастiону фортецi XVII ст. РЖван Федорович зводить двоповерховий будинок, що стоiть на землi тiльки одним боком тАУ вiн стаi основою для верхньоi церкви. На проектi Растреллi вхiд до церкви був через пандус тАУ похилий майданчик, зодчий Мiчурин запропонував зробити сходи, що додало тiльки величi споруди i додало деякий прозорий натяк.

Спочатку сходи були деревтАЩяними i лише в XIX ст. iх замiнили на чавуннi. Церква прикрашена орнаментом розробленим Растрелли, виконували орнаментнi роботи украiнськi майстри М.Чвiтка, Я. Шевлицький, В. Клецковський та росiйськi. Внутрiшнi розписи виконав майстер Вишняков та художник Антропов, також брав участь украiнський художник та майстер гравюр Г.К. Левицький. Роботи по дереву виконувалися майстрами в Петербурзi.

Що вражаi так це повна стильова композицiйнiсть, витонченiсть i благородство споруди. Церква хоча i птАЩятибанна, чотири банi розмiщеннi не по основах хреста, а по кутах тАУ по дiагоналi, що даi своiрiдну оригiналiсть. Контрофоси в глухих кутах прикрашенi декоративними макiвками.

Пiсля смертi замовницi зведення храму, храм прийшов в занепад. В 1891 р. В храм влучила блискавка, тодi було проведено реставрацiю, справи якоi вiв справжнiй шахрай, а не майстер. Пiсля реставрацii храму кияни були в шоцi, спотворили перлину Киiва, вiдновлений купол був схожий на що завгодно, але не на купол. Генерал-губернатор термiново розпочинаi справу по порушенню реставрацii, витрат коштiв, була зiбрана спецiальна комiсiя по збереженню памтАЩятки, а вiдновлення купола храму поручили Володимиру Нiколаiву. Цей справжнiй митець вiдновив купол лише по фотографiям, бо креслень не було.

Оригiнальнi креслення Растреллi вважалися втраченими, але iх було знайдено у Вiднi в 60-х рр. XX cт. За допомогою старих первiсних креслень та архiтектора Корнiiвоi в 1978р. баням нарештi повернули iх первiсний вигляд.

В серединi нас очiкуi естетичний шок. РЖнтертАЩiр вражаi, захоплюi, зваблюi око своiм iконостасом. Це розкiшний, трьохповерховий iконостас з червоного дерева прикрашений позолоченим рiзьбленням i витвором мистецтва. Фотографувати не дозволяють, тому раджу одразу купити фотографiю прямо в храмi. Тут по вихiдним дням проводяться постiйно камернi концерти починаючи з 19-30, церковнi богослужiння проводяться з 10-00 до 13-00 та 17-00 до 19-00

Цiкава iсторiя виникнення храму i самого мiсця його розташування. Здавна тут були деревтАЩянi храми пiд загальною назвою Хрестовоздвиженська церква, але жодна з них довго не затримувалась, то пожежа, то вiтри розносили.

РЖснуi легенда, що сам святий Андрiй прийшов в Киiв i поставив на мiсцi де стоiть Андрiiвська церква хрест, вiдступилося море i заховалося пiд землю. Але з першим же дзвоном на горi, море знову вийде з-пiд землi i затопить Киiв та Лiвобережжя, ось тому i не маi в Андрiiвськоi церкви дзвонiв. [13, 45-47]

Золотi ворота. Сучаснi ворота - це не точна копiя давньоруських, адже не збереглося точного опису, не маi планiв та зображень, але, як пам'ятка, вони мають надзвичайну цiннiсть.

За часiв Киiвськоi Русi, великих брам було всього три. Золотi ворота - це самi головнi. Побудованi вони були 1164 року i використовувалися як церемонiальнi аж до середини XVIII ст., i це не враховуючи того, що вже за малюнком ван Вестерфельда 1651 року, вони вже були в руiнi. Через них проходили церемонiальнi процесii Богдана Хмельницького пiсля перемоги пiд Жовтими Водами, руського посольства та iншi.

Золотi ворота були за своiю конструкцiiю i призначенням унiкальними на той час - вони виконували двi ролi: як фортечна брама-вежа, оборонну та урочисту. Вони нiбито були трiумфальною аркою, i багато в чому перекликалися з головними Воротами Константинополя - столицi Вiзантii, на яку за часiв Християнськоi Киiвськоi Русi орiiнтували архiтектори. Головнi ворота до Константинополя виводили на головну площу Августейон, де знаходився палац та досi збережений собор св. Софii. Так i Киiвськi золотi ворота вели до архiтектурного ансамблю Софiiвського собору та монастирiв. Ворота на той час складали висоту в 12м, ширину 6,9м. Зверху була церква Благовiщення з позолоченим куполом.

Великоi руйнацii завдали орди монголо-татар в 1240 р. Але час не шкодував iх перетворюючi на ще бiльшi руiни. В серединi XVII ст. дуже "розумнi" люди закопали все те, що лишилось вiд справжнiх Золотих ворiт i за проектом Дебоскета побудували новi. Велика подяка Лохвiцькому, який в 1835 р. провiв археологiчнi дослiдження, виявив рештки ворiт, виконаннi роботи явили свiтовi два мури довжиною 25 та 13 м, висотою бiля 8м. Архiтектор Береттi провiв консервово-реконструкцiйнi роботи по збереженню старовинноi пам'ятки, яку обнiс гратами. В такому виглядi вони зберiглися до 1982 р. Але за 100 рокiв зовнiшнi середовище продовжувало руйнувати Золотi ворота, отже в 1970 рр. розпочалася велика клопiтлива робота по зведенню великого павiльйону, який би зберiгав рештки та вiдтворював приблизний вигляд головного в'iзду в старовинний Киiв.

Реконструкцiя складаiться з вежi в 14 м, зi зовнiшнього фасаду i невеликий виступ - "мала вежа", проiзд з одного боку у виглядi пiдйомних деревтАЩяних грат, окованих металом, з другоi стулками, зробленими на зразок збережених ворiт у Суздалi та Новгородi. При реконструкцii надбрамноi церкви в декорi були використанi давньоруськi орнаменти. Бiля "Золотих ворiт" встановлений пам'ятник Ярославу Мудрому. [13, 51-54]

Десятинна церква.
1240 року кияни шукали в церквi останнього притулку, це була остання надiя на виживання, на спасiння вiд диких нападникiв, але стала вона загальною могилою для мешканцiв Киiва.

Назва "Десятинна церква" походить вiд того, що князь Володимир надав десяту частину своiх прибуткiв, насправдi iм'я храму, побудованого в 996р, Успiння Пресвятоi Богородицi. Це був перший мурований храм Киiвськоi Русi, над його створенням працювали майстри з Вiзантii, прикрашена фресками, мозаiками, мармуром (скуднi описи з лiтописiв). Як виглядав храм на той час не знаi нiхто, припускають що вiн був хрещато-баневий шестистовпний, тринавовий, i саме цiкаве, що на галереi мали багатобанне вiнчання, але скiльки бань мав храм не знаi нiхто.

При церквi дiяла перша школа, ii згадуi в своiму лiтописi Нестор. В храмi похований князь Володимир, та тут покоiвся прах княгинi Ольги, перенесений з Вишгороду.

Храм постраждав вiд мiськоi пожежi 1017 р, вiдновлений був в 1039 р., а от 1171 року була пограбована вiйськами Андрiя Боголюбського, як i в 1203 р. вiйськами Рюрiка Ростиславича. Грудень 1240 р. виявився для храму фатальним, храм обвалився. Легенда, що храм не витримав такоi кiлькостi людей, на мою думку, лишаiться легендою. Розлюченi татари просто таранили стiни церкви i завалили ii.

Храм простояв руiною до 1635 року, коли митрополiт Петро Могила наказав дослiдити руiни, та прибудувати до них церкву.

У 1828-1842 роках зводиться нова мурована церква, за проектом росiйського архiтектора Стасова нiбито у псевдо-вiзайнтiйському (насправдi багато де чим росiйському) стилi. Чужий загальнiй архiтектурi Киiва храм в 1920 роцi закрили i думали пристосувати примiщення пiд археологiчний музей, але не сталося так i в 1935 року церкву розiбрали.

Зараз на територii заходяться рештки давнього фундаменту. Як останнiй камiнь на чашу ваг в бiк того, що чепати мiсце на Старокиiвський горi не можна хочеться додати наступне. Слiд пам'ятати те, що Старокиiвська гора маi товстенний культурний шар багатьох культур, розпочати будiвництво - значить знищити це все. [13, 55-58]

Успенський собор- Киiво-Печерська Лавра. За легендою мiсце для будiвництва храму вказав Антонiю сам Господь. Собор був закладений у 1073 р. Завершення будiвельних робiт у 1078, а по 1089 тривали опоряджувальнi роботи. Патерик Киiво-Печерськоi Лаври доносить нам цiкавий факт, що на будiвництво собору приiхали спецiальнi майстри. В якостi мiри виступав пояс, який монастирю подарував варяг Шимон. (Його та його родину було вигнано з баткiвщини. Вiн переiхав до Ярослава Мудрого, який вiддав його своiму синовi Всеволоду у дружину за старшого). При чому сам князь Святослав, син Ярослава Мудрого, власноручно поясом вимiрював розмiри котловану пiд фундамент Успенського собору.

Проект храму був закладений в основу для будiвництва мурованих храмiв у Володимирi, Ростовi та Суздалi.

Хоча по "Патерику.." храм будували греки, на плiнфi, знайденоi в 1972 р, був надпис болгарською мовою. Тож, можливо, що запрошенi майстри з Константинополя були болгарами. Розташування художнiх композицiй в храмi було схоже з тим, що було у Софiiвському соборi. Знайденi плити з тематикою на античну тему могли огороджувати хори собору. [13, 61]

Декiлька столiть простояв храм, сплюндрований, пограбований, зруйнований татаро-монгольськими ордами Батия. РЖ лише в 1470 р. собор був вiдновлений князем Сiмеоном Олельковичем, тодi ж в храмi зтАЩявляються рельiф Оранти та триптих Богородицi i засновникiв Антонiя та Феодосiя. Природнiсть зображення в асиметрii складок одежi та пiдiбраними кольорами. Рельiф Оранти виконаний бiльш професiйно нiж триптих i можливо ранiше за нього.

Архiтектурний вигляд пiсля проведення робiт РДлисеiм Плетнецьким та Петром Могилою не змiнився. Значнi добудови вiдбулися у 1654-1661 рр. Так собор став птАЩятиглавим, зтАЩявилася цiла система придiлiв до ядра церкви. Пожежа 1718 р. нанесла Печерському монастирю значноi шкоди, i вiдбудова почалася саме з Успенського собору, вiд якого лишилася лише камтАЩяна основа. Пожежа знищила унiкальну бiблiотеку, яка мiстилася на хорах храму Успення, але вогонь знищивши все, пощадив чудотворну iкону Успення Богородицi. Одразу згадуiться легенда, як Богородиця, зтАЩявившись перед Антонiiм сказала: ВлХочу тут житиВ». Коли цар Петро РЖ дiзнався про дивовижне спасiння iкони, вiн подарував Лаврi лампадку для iкони, яка була щедро осиплена дiамантами. Вiд тодi склалася традицiя: 15 серпня на свято Успення чи коли храму погрожувала небезпека, робився хрестний хiд, на чолi якого несли чудотворну iкони. [13, 64]

Вiдновлення храму пiсля пожежi вiдбувалося за проектом архiтектора Ф.Васильiва майстром РЖ. Калиндiним. Так собор втратив свiй давньоруський вигляд, i набув барокового стилю. 5 серпня 1729 р. вiдбулося урочисте освячення собору.

Настiнний живопис складався з окремих сцен на бiблiйнi теми, але крiм житiя святих, апокалiпсису були зображенi i князя, i гетьмани, i царi. Розписували собор майстер Стефан Лубенський та його помiчники РЖоан Максимович, Макар ГригортАЩiв, Феоктист Павловський. Майстру Лубенському в якостi плати за роботу Лавра вiдписала хутiр Романiвку разом з землею та млином, що на той час було дивовижно щедро.

Але Святому синоду не сподобалися не зовсiм канонiчнi розписи i в 1893-1896 рр. собор був розписаний в iншому стилi, сухому та академiчному. Тодi ж було проведено ремонтнi роботи.

В Соборi знайшли вiчний спокiй РДпраксiя - сестра Володимира Мономаха (1109), князя Скригайло та Володимир Олельковичи, князь Константин Острозький, Петро Могила, граф Румянцев-Задунайский, княжна Наталiя Долгорука (монахиня Флорiвського монастиря Нектарiя ) та ii син.

Надгробок князя Острозького, похованого в соборi в 1579р, нажаль був втрачений при зруйнуваннi храму. Скульптура князя Констянтина у виглядi середньовiчного лицаря була висiчена з рожевого мармуру. Лицар не смертному одрi в не дуже зручнiй позi, немов прилiг на пару хвилин. Пiсля пожежi 1718 р. нагробок, який пiдтримували леви, набув трохи iнший вигляд у формi бароко з двома колонами, воiнними атрибутами. Анатономiчно точними були пропорцii фiгури, дуже ретельно проробленi лати.

Тепер про те хто мiг пiдiрвати храм в 1941р. Текст з ВлВтрачених обтАЩiктiвВ» Печерського:

1941 року спецслужби Радянського Союзу замiнували собор. Вибухiвку було закладено у пiдвал пiд пiвнiчно-захiдним кутом храму. Протягом понад 50 рокiв тривала дискусiя про те, який саме тоталiтарний режим висадив у повiтря Успенський собор - росiйсько-комунiстичний чи нiмецько-фашистський. На сьогоднi ця ситуацiя цiлком зтАЩясована у пiдсумковiй працi украiнського iсторика С.Кота, з висновками якого ми погоджуiмось: вибухiвку заклали заздалегiдь радянськi спецслужби, уживши заходiв, якi не дозволили б нiмцям знешкодити вибуховий пристрiй; пiдiрвали собор 3 листопада 1941 року нiмцi за наказом свого командування, оскiльки не змогли дати раду з радянською вибухiвкою, яка могла спрацювати у будь-який момент, що й засвiдчували вибухи будинкiв на Хрещатику восени 1941 року.В» [13, 65]

Собор можна було вiдбудувати зразу по вiйнi. Проте це не входило до планiв радянського керiвництва. Тiльки у 1962-1963 роках було зроблено примiтивну консервацiю руiн, що забезпечила збереження деяких залишкiв собору. Збереглися фрагменти схiдноi стiни з апсидами, частина пiвденноi нави XРЖ столiття, нижня частина хрещальнi, бiчний вiвтар РЖоана Богослова з банею, а також два стовпи XРЖ столiття.

Руйнацiя однiii з найшанованiших православних святинь Схiдноi РДвропи була незагойною раною Киiва. Тому стосовно цього храму не було особливих дискусiй - вiдбудовувати його чи нi. Дискутувалося про iнше - як саме вiдбудовувати. В результатi десятилiтньоi напруженоi працi, дискусiй фахiвцiв i гарячоi полемiки в пресi вдалося знайти прийнятнi технiчнi вирiшення щодо фундування собору, повтАЩязання воiдино його староi та вiдтворюваноi частин, збереження археологiчного культурного шару, поховань, часточок мощiв святих тощо. Проектом iнституту тАЬУкрпроектреставрацiятАЭ (головний архiтектор О.О.Граужис), одностайно схваленим, передбачено вiдтворення собору станом на перiод розквiту украiнського бароко 2-i половини XVРЖРЖРЖ столiття.

Дослiдження й експериментальнi роботи на майданчику собору тривали (з перервами) вiд 1986 до 1998 рокiв. Мурування стiн розпочалося наприкiнцi 1998 року. Першу цеглину в мур поклав Президент Украiни Л.Д.Кучма 21 листопада 1998 року. Хрест на центральнiй банi вiдбудованого собору освятили менше нiж через рiк, 28 жовтня 1999 року. А на веснi 2000 року основнi будiвельнi роботи на соборi були вже завершенi. Це вiдтворення здiйснила корпорацiя тАЬУкрреставрацiятАЭ. Собор освячено 28 серпня 2000 року, якраз на Успiння Пресвятоi Богородицi.

http://ukraine.kingdom.kiev.ua/region/09/kyiv/uspensky09.jpgУ 2000 роцi розпочалося оздоблення iнтертАЩiру з вiдтворенням барокового живопису, ктиторських портретiв, надгробкiв князя К.Острозького, графа П.РумтАЩянцева-Задунайського та iнших видатних осiб. Першочергово вiдтворено ефектний птАЩятиярусний iконостас бароковоi стилiстики. До працi широко залученi мистцi Киiва, Львова, Кiровограда, iнших мiст Украiни.

Собор надаiться для богослужiнь Украiнськоi православноi церкви (Московського патрiархату). Загалом архiтектурнi форми памтАЩятки вiдтворено досить точно, на пiдставi всього комплексу iсторичних свiдчень. Проте вiдтворення фасадного декору i мальовань не можна вважати вдалим i мистецьким,.. автентичний лiплений декор мав характер авторськоi скульптури (барельiф, горельiф), свiдчив про виразну авторську манеру й нiби зберiгав тепло рук давнiх майстрiв. Внаслiдок поспiху, з яким провадилися вiдбудовчi роботи, до вiдтворення фасадного декору пiдiйшли спрощено, змонтувавши на вiдповiдних мiсцях вiдливки, по яких тАЬне пройшлася рука майстратАЭ, тож вони виглядають не мистецькими творами, а муляжами. Цi недолiки, як i вади фасадних мальовань, на нашу думку, можуть бути виправленi в майбутньому. [13, 59-67]

Отже, пiдсумовуючи, можна сказати, що з давнiх часiв Киiв вiдiгравав важливу державотворчу роль для схiднослов'янських племен, за що отримав лiтописне наймення "мати мiст руських".

За будь-яких обставин Киiв залишався центром i символом державностi для схiдних слов'ян, свiдоцтвом iхньоi iсторичноi iдентичностi, що пiдтверджуiться численними iсторико-архiтектурними та iншими пам'ятками. Таким вiн i й нинi для всiii украiнськоi спiльноти.

Роздiл 2. Чернiгiв тАФ колиска украiнськоi культури

Стародавнiй Чернiгiв, який розкинувся на мальовничих пагорбах р. Десни, зачаровуi погляд кожного, хто пройде по його вулицях. Старовина зустрiне Вас на кожному кроцi. Це мiсто, яке декiлька рокiв тому вiдсвяткувало свiй 1300-рiчний ювiлей.

Чернiгiв серед iнших мiст Укра

Вместе с этим смотрят:

"Quo vadis": проекцiя на сучаснiсть

"Звезды" немого кино и русская мода 1910-х годов

"Культура": типология определений

"Русские сезоны" в Париже

"Серебрянный век" русской культуры