Феномен постмодернiзму

ЗМРЖСТ

ВСТУП

РОЗДРЖЛ 1. КУЛЬТУРНА СИТУАЦРЖЯ ПОСТМОДЕРНОРЗ ДОБИ

1.1 Фiлософський наратив постмодернiзму

1.2 Глобалiзацiйнi трансформацii у становленнi постмодерного суспiльства

1.3 Соцiокультурнi наслiдки становлення новоi цивiлiзацii

Висновки до першого роздiлу

РОЗДРЖЛ 2. ХАРАКТЕРНРЖ РИСИ РОЗВИТКУ РДВРОПЕЙСЬКОРЗ КУЛЬТУРИ В ДРУГРЖЙ ПОЛОВИН ХХ СТ.

2.1 РЖсторiя архiтектури другоi половини ХХ ст.

2.2 Сучасний живопис

2.3 Розвиток жанру драми i кiномистецтва в контекстi iвропейського досвiду постмодернiзму

Висновки до другого роздiлу

РОЗДРЖЛ 3.СВОРДРРЖДНРЖСТЬ ФУНКЦРЖОНУВАННЯ РДВРОПЕЙСЬКОРЗ КУЛЬТУРИ В ДРУГРЖЙ ПОЛОВИНРЖ ХХ СТ.

3.1 Масова культура та контркультура тАУ феномен постiндустрiального суспiльства

3.2 Лiтература постмодернiзму: по той бiк рiзних бокiв

Висновки до третього роздiлу

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНОРЗ ЛРЖТЕРАТУРИ:

Актуальнiсть даноi теми полягаi, перш за все, у науковiй новизнi вивчення iсторичноi епохи з позицiй соцiокультурного пiдходу та необхiднiстю вивчення культури другоi половини ХХ столiття. Проблема не обмежуiться художньою сферою. Перетворення геополiтичного простору, змiна духовних цiнностей створили можливiсть переходу до постiндустрiального суспiльства i створили атмосферу стихiйного постмодернiзму суспiльного життя з його не стабiльним, непередбачуваним ризиком оборотностi. Тому вивчення культури другоi половини ХХ столiття даi можливiсть визначити i з прогнозувати тенденцii суспiльного розвитку.

Мета i завдання дослiдження.

Метою роботи i здiйснення аналiзу культурних тенденцiй у контекстi iвропейського досвiду постмодернiзму та зтАЩясувати iхнiй вплив на становлення суспiльства постмодерну i виявити його характернi iсторичнi ознаки.

Досягнення мети передбачаi виконання таких завдань:

- показати найголовнiшi новацii мистецтва постмодернiзму;

- розкрити характер змiн ролi мистецтва у суспiльному життi;

- зтАЩясувати сутнiсть "елiтарноi" та масовоi культури як iсторико-культурного феномену ХХ ст;

- розглянути глобалiзацiй нi процеси та соцiокультурнi наслiдки становлення постмодерноi ситуацii;

- охарактеризувати сучасний стан наукових дослiджень з проблеми постмодернiзму.

ОбтАЩiкт i предмет дослiдження.

ОбтАЩiктом дослiдження i особливостi розвитку iвропейськоi культури другоi половини ХХ столiття, а предметом тАУ iвропейська культура другоi половини ХХ столiття.

Методи дослiдження. В процесi дослiдження застосовуються принципи та методи загальнонаукового та iсторичного аналiзу. Принципи обтАЩiктивностi, iсторизму та багатовекторностi застосовуються з метою дослiдження обтАЩiктивних i субтАЩiктивних чинникiв, якi впливають на розвиток культури в контекстi даного дослiдження. Принцип всебiчностi допомiг розкрити мистецькi явища полiкультурностi. Застосування порiвняльного аналiзу, хронологiчного спiвставлення, причинно-структурного методу дало можливiсть розглянути рiзноманiтнi форми звтАЩязку в обтАЩiктi i поiднати iх в iдинiй теоретичнiй системi. Застосовувались також мистецтвознавчi методи тАУ характеристики виражальних засобiв та естетичного аналiзу.

Хронологiчнi рамки. Нижня межа (середина 1960 тАУ кiнець 1970 рр.) обумовлена появою стильових тенденцii в мистецтвознавствi, образотворчому мистецтвi, (поп-арт, оп-арт, "новий реалiзм", геппенiнг та iншi ), архiтектурi. Верхня межа (1980 тАУ i по наш час) характеризуiться розширенням сфери впливу постмодернiзму на лiтературу, культурологiю, естетику, фiлософiю. Етапи розвитку лiтератури другоi половини ХХ столiття: РЖ етап (1950 тАУ 1970 рр.), РЖРЖ етап (кiнець 70-х рокiв тАУ i особливо 80-тi рр. тАУ i продовжуються по цей час). Хронологiчнi рамки перiоду постмодернiзму в архiтектурi умовно охоплюють 1970 тАУ 1980 рр. i на початку 1990 рр. постмодернiзм як архiтектурна течiя згасаi. Розвиток театрального мистецтва i кiномистецтва припадаi на 1960- 1990 рр.

Стан науковоi розробки проблеми.

Основу джерельноi бази складають дослiдження Р. Барта, РЖ. Гассана, Ю. Жицинського, Д. Затонського, РЖ. РЖльiна, З. Краснодемського та iнших авторiв, якi зробили значний внесок у розвиток вивчення даноi проблеми. Так, в працi Ю. Жицинсьгого "Бог постмодернiстiв" розкриваються внутрiшнiй суперечностi постмодернiзму, викриваються проблематичнiсть та iдеологiчний характер багатьох його висловiв. Дуже важливо, що автор не зупиняiться на артикуляцii та критичному розглядi основних тверджень постмодернiзму i його свiтових iдей. Додатковою лiтературою при написаннi цiii роботи були енциклопедii з постмодернiзму, якi висвiтлюють основнi передумови становлення постмодерного типу фiлософствування, представлений розгляд мистецьких напрямiв, стилiв, течiй. Проблему лiтератури вивчали такi вченi: Т. Денисова, М. РЖгнатенко, О. Киченко, О. Ковбасенко, Г. Козуб, РЖ. Лiмборський, Н. НевтАЩярович, Н. Пахаренко, i iн.

Зокрема, НевтАЩярович Н. в статтi "Культура постмодернiзму" розглядаi сучасну художню культуру та ключовi ознаки постмодернiзму. О. Киченко у статтi "Постмодернiзм i роман: метаморфози традицiйного жанру" робить спробу аналiзу художньоi структури та естетичних функцiй сучасного роману. Серед украiнських вчених значну увагу дослiдженню проблеми постмодернiзму в архiтектурi придiляють Стародубцева у працi "Архiтектура постмодернiзму" та С. Шлiпченко "Архiтектурнi принципи". Дослiдженням театру займаються такi вченi, як Г. Гуляiва, М. Можейко та iншi. Серед науковцiв проблему соцiокультурних перетворень та глобалiзацiйних процесiв дослiджують РЖ. Дзюба, РД. Афонiн, А. Мартинов, РД. РЖльюшина та iншi.

Найавторитетнiшим дослiдником масовоi культури був Д. Белл. В статтi "Масове культурне i сучасне суспiльство", вiн зазначав, ще з появою кiно, радiо, телебачення зтАЩявилася iдина система iдей, образiв, розваг, якi пропонуються найширшiй аудиторii. Американськi соцiологи Д. Бенсман i Б. Розенберг у дослiдженнi "Масова культура i бюрократiя", характеризуючи масову культуру, визначальною рисою ii називали комерцiйне спрямування: мистецтво, науку, релiгiю, полiтику воно трактуi як предмет споживання, ставлення до яких пiдпорядковуi економiчним мiркуванням, логiцi ринку, а не внутрiшнiй логiцi смислу.

В магiстерськiй роботi зроблено спробу узагальнити i систематизувати дослiдження про культуру другоi половини ХХ ст. i окреслити його основнi тенденцii та ознаки.

Практичне значення роботи.

Фактичний матерiал та висновки дослiдження можуть бути використанi при розробцi тем урокiв, лекцiй, практичних занять в середнiй та вищiй школi.

Наукова новизна.

Дослiдження проблеми дало можливiсть визначити взаiмодiю "елiтарноi" та "масовоi" культури. Доведено, що культура постмодернiзму подолала обмеженiсть культури "Нового часу", яка ТСрунтувалася на iдеi прiоритету новацiй над традицiiю. Пiдтверджено висловом сучасних вчених, якi повтАЩязують перехiд вiд парадигми модерну до постмодерну з соцiально-економiчними, суспiльними трансформацiями i захiдному свiтi.

У 1960-х тАУ 1970-х рр. почав формуватися новий тип суспiльства. Важливе зрушення заклечаiться в тому, що основнi риси цього суспiльства почали розглядатися як якiсно новий струмiнь розвитку не лише карти РДвропи, а й усього людства; а також у тому, що цi процеси не обмежувалися технологiiю, але й призводили до перетворення суспiльства в цiлому. За П. Козловським, перехiд до постмодерну обумовлений розвитком суспiльства вiд iндустрiального до постiндустрiального, усвiдомленням обмеженостi ресурсiв.

Структура магiстерськоi роботи.

Магiстерська робота складаiться iз вступу, 3-ох роздiлiв, висновкiв, списку використаноi лiтератури, додаткiв.

Апробацiя роботи.

Окремi питання магiстерськоi роботи були апробованi на щорiчних, науково-практичних звiтних конференцiях викладачiв, аспiрантiв та студентiв РДГУ.

1.1 Фiлософський наратив постмодернiзму

Посмодерн, як твердить бiльшiсть самих постмодернiстiв тАУ не так мистецтво, як тип мислення. Не так коло певних культурних явищ, як образ свiторозумiння. Перед нами не зведення конкретних правил, а розпливчаста метафора, котра виражаi деякий невизначений "стиль свiтовiдчування".

Постмодерн як цiннiсна мозаiчна протоплазма, всерединi якоi виникають найнеоднорiднiшi струми, стаi чи не Абсолютом сучасноi захiдноi культури. Серед найхарактернiших унiверсальних трансформацiй сучасноi культури, що вiдбуваiться пiд впливом постмодернiзму, найчастiше виокремлюють такi. По-перше, це наростання тенденцiй, невизначеностi, що виражаються у вiдкритостi, плюралiзмi, еклектизмi, неортодоксальностi, невпорядкованостi культурного життя. По-друге, провiдною рисою постмодернiстськоi свiдомостi i ii iманентнiсть, яка перетворюi культурну дiяльнiсть на iнтелектуальну гру, своiрiдне метамистецтво.

По-третi, це перенесення iнтересу з епiстемологiчноi (закони пiзнання) на онтологiчну (закони буття) проблематику. Постмодернiзм як особлива свiтоглядна концепцiя тАУ маi i свою форму художнього бачення свiту.

У мистецькiй практицi вiн спираiться на засади постструктуралiзму та деконструктивiзму i характеризуiться як "спроба виявити на рiвнi органiзацii художнього тексту певного свiтоглядного комплексу специфiчним способом емоцiйно забарвлених уявлень". [64, с. 20].

Лiтературна критика цього напряму оперуi такими фiлософськими поняттями та категорiями, як-от: "свiт як хаос", "свiт як текст", свiдомiсть як текст", "пастiш", "постмодернiстська чуттiвiсть", "криза авторитетiв", "авторська маска", "пародiйний модус оповiдання", "провал комунiкацii", "подвiйний код", "принцип нон-селекцii", "метамова", "епiстемологiчна невпевненiсть.."

Розглянемо ключовi поняття i категорii культури постмодерну:

"Осанна сумнiву" (Д. Затонський). Сумнiв i лейтмотивом культури постмодерну. Не визнаючи авторитет розуму, постмодернiзм пiддаi сумнiву всю антропоцентричну традицiю iвропейськоi культури, не визнаi беззаперечностi сучасноi моделi свiту та буття, що веде до "епiстемологiчноi невпевненостi", до релятивiзму iстини, до переконання, що найадекватнiше опанування дiйсностi доступне не природознавчим i точним наукам та традицiйнiй фiлософii.., а iнтуiтивному поетичному мисленню, з його асоцiативнiстю, образнiстю, метафоричнiстю та миттiвими одкровеннями iнсайта". [40, c.213].

"Свiт як текст" (Ж. Деррiда). Людська свiдомiсть розглядаiться як сума текстiв, що ii утворюють. Безлiч iснуючих текстiв, зрештою, i складають свiт культури, вважають деконструктивiсти.

Сам текст визначаi реальнiсть запропонованоi ним моделi свiту. "Вони (постмодернiсти) не вимагають, аби створене ними сприймали за "дiйснiсть", а "iстину", тим бiльше за настанову, зумовлену певним свiтоглядним, iдеологiчним девiзом. Бо, на iхнiй погляд, створене i твiрне i не бiльш (але i не менш!) як "текст", тобто дещо у своiму родi самодостатнi, покликане не iмiтувати життя, а з ним зрiвнятися. [30, c.67]

Принцип "нон-селекцii" (Д. Фоккема). Постмодернiсти вважають неможливим i марним намагатися встановлювати будь-який iiрархiчний порядок або систему прiоритетiв в життi i творчостi. Вони передають своi свiтовiдчуття через свiдомо органiзований хаос художнього твору. Звiдси притаманний постмодернiстському письму стильовий еклектизм, "схрещення епох", дiалог культур.

Проте, вiдкидаючи попередню лiтературну традицiю, вiн тим не менше постаi своiрiдним синтезом, оскiльки включаi цi художнi методи (реалiстичне i модернiстське письмо) в рiзних модифiкацiях до свого коду. Таким чином, утверджуiться рiвнозначнiсть усiх стилiстичних одиниць у межах одного тексту.

"Подвiйне кодування" (Ч. Дженкс). Цим термiном позначаiться властиве постмодернiзму постiйне пародiйне зiставлення двох або бiльше "текстуальних свiтiв", тобто рiзних способiв семiотичного кодування, естетичних систем, чим, власне, для нього i i рiзнi стилi. [40, c. 217]. Постмодернiзм водночас i продовжуi практику свого попередника модернiзму, i зрiкаiться ii, оскiльки вiн "iронiчно долаi", у свiй спосiб заперечуi стилiстику свого "вчителя".

РЖнтертекстуальнiсть (Ю. Крiстева) тАУ ключова категорiя постмодернiзму, що позначаi рiзноманiтнi мiжтекстовi стосунки як всерединi твору, так i за його межами. Цитатнiсть такого письма передбачаi багатоголосе вiдлуння попереднiх текстiв, що проглядають крiзь текст твору, i перебувають iз ним у дiалозi. Цитати можуть бути прямими i непрямими, наявними i неявними, точними i трансформованими. Своiрiдною "цитатою" може виявитися не тiльки вислiв, образ чи мотив, а й стиль, напрям, дискурс, певна культура. Це, за висловом У. Еко, "вiдлуння текстуальностi": "..В усiх книгах говориться про iншi книги.. усяка iсторiя переказуi iсторiю, вже розказану. Це знав Гомер, це знав Арiстотель, не кажучи вже про Рабле або Сервантеса [65, c.608].

"Увесь новiтнiй постмодернiзм, - пiдтримуi цю думку Д. Затонський, - це нiбито суцiльне "ретро", уперте й водночас iронiчно-бешкетне повернення на "круги своя". [30, c. 167].

"Смерть автора" (Р. Барт). Цей принцип i похiдним вiд iнтертекстуальноi природи тексту. Якщо текст тАУ це багатомiрний простiр, що складаiться з цитат з вiдсиланнями до безлiчi культурних джерел, то "немаi такого тексту, який би був породжений "особисто" i безпосередньо Автором: скриптор лише черпаi з безмiрного словника Культури". [53, c. 20]. Р. Барт вважав, що джерело тексту розташовуiться не в письмi, а в читаннi.

Принцип розважальностi. Культура модернiзму була орiiнтованою на елiтного читача, масового ж "обслуговувала" поп-культура. Постмодернiзм долаi таке протистояння, поiднуючи розважальнi елементи твору з вишуканими естетськими та семiотичними iдеями. Зрощення з поп-культурою постаi ключовою ознакою культури постмодерну. Не дивно, що сучаснi посмодернiстськi романи У. Еко, Д.Ж. Фаулза, В. Пелевiна i i творами високого мистецтва, i тАУ бестселерами.

Ентропiя (Т. Пiнчон) тАУ науковий термiн термодинамiки та iнформацii, що означаi зникнення, смерть якоi системи, маси, якщо в усiх ii частинах встановиться однакова температура, а вiдтак тАУ зникнуть джерела руху. [19, c. 50].

В культурi постмодерну i неможливим iiрархiчний порядок або система прiоритетiв. "Якщо вони й допускають iснування моделi свiту, то такоi, що заснована на "максимальнiй ентропii", "на рiвноймовiрностi й рiвноцiнностi усiх конститутивних елементiв" [40, c. 216].

"Авторитет письма". Не визнаючи авторитет дiйсностi та пiзнання, постмодернiсти з особливою повагою ставляться до "авторитету письма", "оскiльки у виглядi тексту будь-якоi iсторичноi епохи вiн i чи не iдиною конкретною данiстю, з якою вони готовi мати справу". [40, c.216]. Авторитет тексту не зумовлюiться дiйснiстю, а тiльки авторитетом iнших текстiв (iнтертекстуальнiстю), тим набором художнiх засобiв, за допомогою яких формуiться влада письма над свiдомiстю читача.

Пародiйний модус оповiдi (Е. Сейд). Влада письма не i незаперечною. Вона певною мiрою вiдносна, хитка i тому викликаi в автора почуття невдоволеностi, розчарування. Усвiдомлення "власноi двозначностi, власноi обмеженостi цариною вимислу i письма" веде до пародiйного модусу оповiдi". [40, с. 217]. РЖ це i чи не iдиною можливою позицiiю творчого буття письменника тАУ постмодернiста. Все зображуване у творi тАУ це насамперед прошарки попереднiх культур та стилiв тАУ постаi через певний пародiйний ракурс, проте ця пародiя i особливою, нейтральною, "нульовою".

РЗi визначають термiном "пастiш". "Пародiювання тут тАУ дещо бiльше, нiж прийом, - зауважуi Д. Затонський, - у певному сенсi це фiлософiя життя, i фiлософiя ставлення до життя, iм'я якоi тАУ поcтмодернiзм. [30, c. 23]

"Полiтика мовних iгор". Гра i основою органiзуючого принципу усiii культури людства, афористично виголошена ще великим Шекспiром. У постмодернiзмi ця iдея знайшла свiй багатомiрний розвиток "Пiдкреслено iронiчний, iгровий модус самовизначення, характерний для постмодернiстського свiтовiдчуття, вiдобразився не тiльки в художнiй практицi цiii течii, а й у самiй стилiстицi фiлософствування на цю тему", зокрема у працях Ж. Деррiди. Гра зi стилями, напрямами, мовою, цитатами тАУ основа полiтики мовних iгор. [40, c. 94].

РЖснуi кiлька найхарактернiших тлумачень загадковоi "постмодернiстськоi чуттiвостi":

1. Постмодерн тАУ культура мовчання, анонiмностi, виснаження. Занурення в беззвучну й безбарвну стихiю "ОбтАЩiкта" i зникнення особистостi "Автора".

2. Анархiя, або масова культура, або посмодернiзм.

3. Постмодернiстський - означаi демократичний.

Основа "постмодернiстськоi свiдомостi тАУ "свобода вибору."

4. Постмодернiзм починаiться там, де закiнчуiться спiльне.

5. Ми можемо поставити знак рiвностi мiж постмодернiзмом i плюралiзмом.

Постмодернiзм тАУ це передовсiм множиннiсть, колаж, культурна мiшанина.. спроба провадити усвiдомлений "дiалог з хаосом".

6. Постмодернiст тАУ це той, хто працюi не з текстом, а зi словником, i широко застосовуi цитати.

7. Постмодернiстська свiдомiсть повертаiться в РЖсторiю: це дiалог, а точнiше, "полiлог" з РЖсторiiю пiд прикриттям РЖронii. Постмодернiсти тАУ "iронiсти iсторii", "офiцiанти невизначеностi". [82, с.21].

Постмодерн виявляiться на кiлькох рiвнях: онтологiчному, гносеологiчному та естетичному. [68, с.3]. Усi цi рiвнi у iдностi виробляють специфiчне свiтосприймання постмодернiста. Його визначають:

1. Культ незалежноi особистостi, ренесансно-романтичний образ людини, що не вiдчуваi потреби мати дозвiл на користування буттям. Звiдси тАУ потяг до архаiки, мiфу, колективного позасвiдомого.

2. Прагнення увiбрати в себе, поiднати, взаiмодоповнити iстини (часом полярно протилежнi) багатьох людей, нацiй, культур, релiгiй, фiлософiй. Це тАУ iдиний спосiб пробитися до справжнього масштабу буття, здолати екзистенцiйну безпросвiтнiсть iснування. Отож постмодернiсти зазвичай вражають своiю ерудованiстю, iнодi ii надмiрнiстю.

3. Бачення повсякденного реального життя, як театру абсурду, апокалiптичного карнавалу (протиприродний технократизм, сiрiсть, казарменiсть тоталiтарних суспiльств, невлаштованiсть, розбалансованiсть даi для таких оцiнок усi пiдстави). Карнавал завжди передбачаi перевертання iiрархii цiнностей, гру. Але якщо колись вiн чiтко обмежувався вiдповiдними святковими днями i межами соборного майдану, то тепер залив увесь часопростiр нашого iснування. Життя окремоi людини й усього суспiльства перетворюiться на страшну безперервну гру, що немаi жодного стосунку до достеменного буття. Ця гра непомiтно примушуi людину втрачати саму себе, перетворюi ii на актора, марiонетку, маску в театрi трагiфарсу.

4. Нарочисто iгровий стиль постмодерну. Вдаючись до зумисне "несерйозноi" , безглуздоi гри, постмодернiст пiдкреслюi ненормальнiсть, несправжнiсть, протиприроднiсть панiвного в реальностi штибу життя. Крiм того, усвiдомлюючи неможливiсть пiзнати справжнiй свiт, вплинути на нього, митець шукаi замiнника у свiтi своiму, штучно створеному, який живе i тлумачиться за законами, ним самим, (митцем) установленими. А також лише iгрова атмосфера даi змогу стерти межi помiж рiзними гранями, рiвнями життя.

5. Зумисне химерне переплетiння рiзних стилiв у постмодернiстськiй оповiдi (там часто грайливо спiвiснують високий класицистичний стиль i сентиментальний чи грубо натуралiстичний, детективний, казковий, гумористично-анекдотичний..). У стиль художнiй нерiдко вплiтаються стилi науковий, публiцистичний або дiловий; фрагментами роману стають науковi трактати чи публiцистичнi статтi, донесення, звiти..

6. Сумiш багатьох традицiйних "високих i низьких" жанрових рiзновидiв, щоправда "перелицьованих", модифiкованих автором: побутовий психологiчний роман, притча, готичний роман, фантастична оповiдь, байка, анекдот, елегiя, трагедiя, казка..

7. Сюжет цих творiв тАУ це легко замаскованi алюзii на вiдомi сюжети лiтератури попереднiх епох (вiд античноi до модернiстськоi). Запозичення, перегуки (iнтертекстуальнiсть) спостерiгаються не лише на сюжетно- композицiйному, а й на образному мовному, версифiкацiйному рiвнях.

8. Як правило, у такому творi присутнiй образ оповiдача (теж видозмiнене вiдживлення давньоi лiтературноi традицii). Переповiдаючи рiзнi iсторii, постмодернiст пiдкреслюi субтАЩiктивнiсть показу, вiдноснiсть своiх оцiнок, вiдчужуi вiд читача побутову реальнiсть, увиразнюi ii iлюзорнiсть розглядаi ii на тлi досвiду попереднiх епох. Постмодернiст вдаiться до цитат i алюзiй з метою не переконувати ними когось, а переоцiнити та спародiювати iх.

9. РЖронiчнiсть та пародiйнiсть i, власне, найхарактернiшими прикметами цього стилю.

Коренi такого пiдходу у "романтичнiй iронii", тобто неприйняттi реального стану речей, життiвого ладу, а також у намаганнi оголити примiтивнiсть, несправжнiсть, а то й безглуздя iдей, кумирiв, iстин, смакiв, якi обожнювалися вчора чи обожнюються й нинi у масовiй свiдомостi.

Поiднуючи iнтелектуальне й масове, елiтарне й кiтчеве, переплiтаючи рiзнорiднi мотиви та оповiдi технiки, постмодерн стираi соцiальнi й психологiчнi кордони у твореннi та сприйняттi мистецтва. Тому вiн зтАЩявляiться там, де iснуi основоположний плюралiзм iдей, моделей поведiнки, приймаiться багатоголосся стилiв, свiтоглядний й мистецький синкретизм. [ 68, c. 4].

Хаотична й неврегульована культура постмодернiзму, що йде поверхнею, виникла i стала такою, напевно, невипадково.

"Постмодернiстський поворот", або, як полюбляють говорити на Заходi, "постмодернiстська ситуацiя", маi своiх духовних батькiв i наставникiв. Це, передовсiм представники фiлософськоi школи французького постструктуралiзму тАУ Ф. Барт, Ж. Батай, Ж. Бодрiяр, Ж. Делез, Ж. Деррiда, Ж. Лакан, Ж-Ф. Лiотар, М. Фуко. [11 c. 50-51].

Розквiт цiii фiлософii, викликаноi кризою цiнностей i банкрутством iдеологiй, в основу свiторозумiння кладе набiр досить немiцних, розсипаних каменiв нiгiлiзму, самодеструкцii та самопародiювання. Серед вiдомих теоретикiв постмодернiзму Ж. Делез i Ф. Гуатарi, яким людство зобовтАЩязане появою вельми симптоматичного неологiзму "Хаосмос", поiднання Космосу i Хаосу. Мабуть, для постмодернiстського хаосу передбачаiться космiчний масштаб, а постмодернiстський космос стаi дедалi бiльш хаотичним. Може, тому постмодернiсти уявляють культуру далеко не iiрархiчно впорядкованим цiлим. Образи й метафори постсучасноi культури iншi. Це "архiв" М. Фуко, "вавилонська бiблiотека" Х.Л. Борхеса або дивний "нескiнчений лабiринт" У. Еко: лабiринт, в якому нема нi входу, нi виходу, нi центру, нi меж, а тiльки простiр "нескiнченних можливостей", що складаються з безлiчi перетинiв, тупикiв i пунктирiв.

Вiдчуття хиткостi свiтопорядку, невизначеностi, непостiйностi, невиявленостi iдеалiв та орiiнтирiв забарвлюi в меланхолiйнi вiдтiнки суперечку про постмодернiзм у захiднiй культурi. Його учасники тАУ П. Вiрiлiо, Ю. Хабермас, Р. Гаше, Ф. Джеймiсон, Н. Вейкфiлд, П. Фейiрабенд, Р. Рортi, О. Марквард, М. ФiноктАЩяро, А. Роб-Грii, Поль де Мен та багато iнших. У iхнiх концепцiях бiльше вiдмiнностей нiж схожостi. Спорiднюi iх, мабуть одне: духовний незатишок, вiдчуття руйнування цiлiсностi, девальвацii всiх цiнностей, розiрваностi й розкладу свiту на скалки й безладнi фрагменти.

1.2 Глобалiзацiйнi трансформацii у становленнi постмодерного суспiльства

Останнiм часом явище глобалiзацii та глобалiзацiйнi процеси привертають пильну увагу полiтикiв, журналiстiв i вчених-суспiльствознавцiв. Спочатку глобалiзацiю розглядали, зокрема Дж. Рiтцер, як позитивний процес проникнення захiдного (захiдноi моделi розвитку, захiдного способу життя, захiдних цiнностей як найкращих i найпрогресивнiших) у всi сфери життя рiзних краiн свiту, пiд час якоi вiдбуваiться змiцнення звтАЩязкiв i взаiмозалежностей мiж ними. Нiмецький соцiолог У. Бек стверджуi, що глобалiзацiя тАУ це, насамперед, утворення i поширення змiшаних форм соцiальностi тАУ створення множини рiзнопорядкових локальностей, якi взаiмодiють мiж собою, що спричинюi одночаснi процеси гомогенiзацii i гетерогенiзацii. Е. Гiденс трактуi глобалiзацiю як процес змiцнення мiжнародних соцiальних вiдносин i вiдзначаi, що головною ii ознакою i здатнiсть просторово вiддалених подiй впливати, нерiдко миттiво, одна на одну. Вiтчизнянi соцiологи, зокрема, А. Арсенко, РД. Головаха, А. Ручка, В. Танчер, Н. Бойко, А. Малюк, Н. Толстих, М. Паращiвiн, О. Рiзнiк, також придiляють певну увагу вивченню глобалiзацiйних процесiв та дослiдженню iхнього впливу на деякi сфери життiдiяльностi украiнського суспiльства.

Внаслiдок глобалiзацiйних процесiв, суспiльства модерну (iндустрiальнi суспiльства), якi пiдпорядковувались нацiональним державам, що зараз руйнуються, зазнають суттiвих змiн, якi призводять до виникнення нового суспiльства тАУ суспiльства постмодерну.

У 80 тАУ 90-х роках ХХ столiття для найпроникливiших соцiальних аналiтикiв, стали очевидними якiснi перетворення суспiльного життя в iндустрiально-розвинених краiнах Заходу, спричиненi процесами глобалiзацii та iнформатизацii, якi призвели до революцiйних змiн в економiчному, полiтичному i культурному життi захiдноi людини й суспiльства, якi ознаменували початок новоi культурноi епохи та зумовили появу нових, кардинально вiдмiнних вiд попереднiх соцiокультурних реалiй, що даi пiдстави говорити про фундаментальнi зрушення у вiдносинах мiж людьми, у ставленнi людини до самоi себе й до всього довкiлля.

Унаслiдок прискорення iнтеграцiйних процесiв, насамперед в економiчнiй сферi, як у серединi нацiональних держав, так i у межах усiii Захiдноi РДвропи та Заходу загалом, образ модерного суспiльства починаi швидко змiнюватись. РЖнтеграцiйнi процеси в економiцi були спричиненнi посиленням конкуренцii та розширенням мiжнародного подiлу працi, якi вiдбувалися за умов зростання обсягiв торгiвлi мiж захiдними краiнами. Збiльшення залежностi краiн i регiонiв одних вiд одних вiд одних у питаннях ввезення i вивезення товарiв i послуг зумовило регламентацiю торгiвлi в масштабах Захiдноi РДвропи, коли у 1957 роцi птАЩять iвропейських краiн тАУ Францiя, ФРН, РЖталiя, Бельгiя, Нiдерланди i Люксембург тАУ пiдписали так звану Римську угоду (до якоi згодом приiдналися ще кiлька краiн, зокрема Велика Британiя, Данiя, РЖрландiя) про створення РДвропейського економiчного спiвтовариства (РДЕС), головною метою якого, як проголошувалося, було запровадження вiльноi торгiвлi мiж членами РДЕС i поступове усунення всiх обмежень у торгiвлi. Вiдповiдно до цiii мети передбачалися: введення iдиного митного тарифу в торгiвлi з "третiми" краiнами; усунення перешкод на шляху вiльного перемiщення "осiб, капiталiв i послуг"; iдина полiтика у сферi транспорту i сiльського господарства; створення валютного союзу й унiфiкацiя податкових систем; узгодження законодавств краiн-учасниць; i нарештi, розроблення принципiв узгодженоi економiчноi полiтики. Так, власне, в результатi зростання торгових операцiй i намагання регламентувати iх та впорядкувати конкуренцiю розпочався процес створення спiльноi iвропейськоi економiки, процес, який призвiв до посилення потокiв виробництва, iнвестицiй, iндивiдiв та iнформацii, iнакше кажучи тАУ до пiдвищення мобiльностi капiталу, робочоi сили та iдей, а згодом тАУ до iнтеграцii та взаiмоповтАЩязаностi всiх економiчних аспектiв (сировини, працi, iнформацii, транспорту, фiнансiв, розподiлу маркетингу) у все iвропейському, а згодом й у всесвiтньому масштабi. Глобалiзацiя тАУ це, власне, сукупнiсть усiх сучасних соцiальних, економiчних, полiтичних, iнформацiйних, торговельних, фiнансових, транспортних, трудових, культурних, комунiкацiйних змiн i процесiв, якi вiдбуваються пiд впливом економiко-технологiчних та iнформацiйно-технологiчних чинникiв, насамперед у краiнах Захiдноi РДвропи, США та Японii.

Особливiстю сучасного етапу iнтеграцiйних економiчних процесiв i перехiд вiд моно капiталiзму до мультинацiоналiзму, повтАЩязаний з iнтенсифiкацiiю планетарноi дiяльностi транснацiональних корпорацiй (ТНК), якi зтАЩявилися у РДвропi у великiй кiлькостi пiсля Другоi свiтовоi вiйни. З метою отримання максимальних прибуткiв за умов жорсткоi конкурентноi боротьби керiвництво ТНК впроваджувало i впроваджуi на своiх пiдприiмствах передовi наукомiсткi виробничi технологii, поряд iз застосуванням нових технологiй управлiння та органiзацii працi. На виробничих пiдприiмствах ТНК завдяки широкомасштабнiй комптАЩютеризацii, роботизацii та застосуванню мiкропроцесорних технологiй зтАЩявляються постфордистськi методи виробництва, на яких ТСрунтуiться економiчна система iндустрiально розвинених суспiльств, що характеризуiться в соцiологii як постiндустрiальна.

Вважають, що модернi суспiльства перебувають фордистських методiв виробництва та маркетингу, що виникла на основi великомасштабних пiдприiмств, якi продукували товари масового споживання, тобто стандартизовану продукцiю, для масових ринкiв, i до речi, за цiною, яку породжуi масове споживання. До того ж виробництво товарiв масового споживання ТСрунтувалося на негнучких виробничих процесах та жорстких iiрархiчних i бюрократичних управлiнських структурах. При цьому допускалося використання неквалiфiкованоi або напiвквалiфiкованоi працi для виконання рутинних повторюваних операцiй. На пiдприiмствах фордистського типу досить широко впроваджувалися прийоми наукового менеджменту, а при розробленнi угод стосовно заробiтноi плати значну роль вiдiграли профспiлки. На вiдмiну вiд фордизму, що обтАЩiктивно сприяв розвитку нацiональних ринкiв, матерiальних, фiнансових, людських та iнших ресурсiв. В результатi технологiчних змiн значно збiльшуiться частка висококвалiфiкованих робiтникiв, якi займаються процедурами вимiрювання, контролю, й управлiння, що зближуi iх за характером працi та роллю в процесi виробництва з iнженерно-технiчним персоналом; при цьому висококвалiфiкованi робiтники, як правило мають середню технiчну освiту, а iх заробiтна платня в кiлька разiв перевищуi офiцiйний мiнiмум. Водночас зростаi чисельнiсть "бiлих комiрцiв", як називають робiтникiв не ручноi працi тАУ професiйних, технiчних, управлiнських та iнших службовцiв сектори послуг, якi звичайно працюють на чистiй роботi в офiсi чи у магазинi; вони як правило мають середню освiту, бiльшiсть iз них становлять жiнки, тому говорять про фемiнiзацiю багатьох процесiв працi.

Як зауважив М. Кастельс: "Нове суспiльство виникаi , коли (i якщо) спостерiгаiться структурна реорганiзацiя у виробничих вiдносинах, вiдносинах влади та вiдносинах досвiду. Цi перетворення призводять до однаково значних модифiкацiй суспiльних форм простору i часу та виникнення новоi культури" [ ,с. 496].

Не слiд забувати й про те, що глобалiзацiя економiки вможливилася завдяки швидкому розвитку транспортних систем i засобiв звтАЩязку. Якi зтАЩявилися з появою унiверсального програмованого комптАЩютера i дедалi зростають завдяки створенню iнформацiйних технологiй (РЖТ), як називають будь-якi машиннi технологii комунiкацii.

Революцiйнi змiни у способi передавання iнформацii спричинив такий порiвняно новий (1980-тi роки) засiб комунiкацii, як РЖнтернет, який i продовженням передових вiйськових технологiй США (попередник тАУ мережа ARPANET, яка вийшла на лiнiю в 1969 роцi). РЖнтернет надав глобальнiй економiцi якiсно новоi властивостi, яка була вiдсутня у перших десятирiччях ХХ столiття тАУ саме вiн дав змогу глобальнiй економiцi працювати як iдина система в режимi реального часу в масштабi всiii планети. КомптАЩютерна революцiя обтАЩiднала в iдине цiле полiтичний, технологiчний i економiчний iнформацiйний простiр Заходу, вможлививши "активне, одночасне i взаiмне встановлення контакту мiж окремими акторами понад усiма кордонами мiж краiнами, релiгiями i континентами" (У. Бек).

Серед негативних наслiдкiв глобалiзацiй них процесiв насамперед називають глобалiзацiю бiдностi. РЖ слiд зауважити, що поширення бiдностi вiдбуваiться на тлi загального збагачення захiдних краiн. Згiдно з даними У. Бека, краiни РДвропейського Союзу (РДС) за останнi двадцять рокiв ХХ столiття стали багатшими на 50-70%. РЖ все ж таки, зазначаi нiмецький соцiолог, "РДС налiчуi сьогоднi двадцять мiльйонiв безробiтних, птАЩятдесят мiльйонiв бiдних i птАЩять мiльйонiв бездомних" [ ,с. 17]. "Куди ж дiваiться нацiональне багатство?" тАУ запитуi Бек. Очевидно, що воно не концентруiться в руках небагатьох. З У. Беком погоджуiться польсько-британський соцiолог З. Батман. Обидва говорять про те, що за умов глобалiзацii визрiла i набула поширення "нова бiднiсть", яку вони ще називають тих, чий дохiд меншим за половину середнього доходу по краiнi [ ,с. 204]. Ця "нова бiднiсть", на iхню думку, призводить до того, що людина опиняiться за межами суспiльства i перетворюiться, по сутi, на вигнанця, втрачаючи при цьому здатнiсть виконувати обовтАЩязки громадянина. З. Батман, аналiзуючи кризовий стан системи соцiального забезпечення i повтАЩязаний з ним "кiнець" держави загального добробуту, пояснюi феномен "нових бiдних" логiкою капiталiстичного виробництва, зауважуючи: "Часи промисловостi, яка застосовувала маси робiтникiв, вiдiйшла у минуле, в усякому разi у нашiй частинi свiту, армiя, яка була ТСрунтована на загальнiй вiйськовiй повинностi, також тепер належить iсторii. Сучаснi види озброiння потребують меншоi чисельностi професiйних солдат, а технiчний прогрес у виробництвi товарiв призвiв сьогоднi до зменшення потреб у зайнятих.." РЖ, продовжуючи свою думку, зазначаi: ".. у суспiльствi, де споживачi, а не виробники i рушiйною силою економiчного процвiтання .. бiдняки не являють собою цiнностi i як споживачi" [ ,с. 93 тАУ 94]. Отже, "новi бiднi" перетворюються на постiйну групу знедолених, на "клас, поза класами ", на групу, яка перебуваi поза межами "соцiальноi системи", верству, без якоi всi iншi почувалися б краще i зручнiше [ ,с. 94]. Цю думку Баумана подiляi й М. Кастельс, називаючи серед "фундаментальних соцiальних розламiв" iнформацiйноi доби "соцiальне виключення значного сегмента суспiльства, який утворюють iндивiди, яких "скинуто з рахiвниць", котрими нехтують, чию цiннiсть як робiтникiв / споживачiв вичерпано i чию значимiсть як людей iгнорують" [ ,с. 501]. Таким чином, у захiдному суспiльствi пiд впливом глобалiзацii зтАЩявляiться новий елемент соцiальноi структури тАУ група "соцiально виключених", що свiдчить якщо не про кiнець, то принаймнi про кризу громадянського суспiльства. Захiднi соцiологи вiдзначають, що бiднiсть i безробiття пiдривають основи захiдноi демократii, загрожують соцiальнiй солiдарностi, й пiддають сумнiву можливiсть соцiального порядку, про який мрiяли фундатори соцiологiчноi науки.

Не можна не вiдзначити й такий негативний наслiдок глобалiзацiйних змiн, як спостережуванi багатьма аналiтиками дедалi бiльша дегуманiзацiя суспiльства. Проте науково-технiчний прогрес, що вже загальновизнано, несе iз собою як добро, так i зло.

Помiчено, що для сучасноi захiдноi людини головною цiннiстю стаi новизна, коли шкала цiнностей використовуiться за найпростiшою схемою: остання модель будь-якого предмета споживання чи витвору мистецтва вважаiться лiпшою вiд попередньоi. Помiчено також, що захiдна людина втрачаi iнтерес до класики, яка забезпечувала ii певними знаннями про свiт i яка могла б стати противагою масовiй культурi. РЗi вже не цiкавлять класичнi форми культури саме тому, що вона сприймаi iх як "колишнi", а отже тАУ не сучаснi. В культурi, як це влучно пiдмiтив польський фiлософ i письменник С. Лем, сталася пiдмiна критерiiв, коли вартiсним вважаiться те, що i популярним, а "диктат популярностi тАУ це диктат грошей" [ ,с. 138 тАУ 139].

З. Батман зазначаi, що захiдна культура не винагороджуi довготривалi зусилля ради якоiсь вiддаленоi у часi мети, результат потрiбний тут i зараз. Постмодерна культура, зауважуi соцiолог, "здатна роздiлити життя на низку епiзодiв, що проживаються iз намiром запобiгти будь-яким довгостроковим наслiдкам i ухилятися вiд жорстких зобовтАЩязань, якi могли б примусити нас прийняти цi наслiдки. Вiчнiсть.. не маi значення" [ ,с. 315]. Люди, зокрема, перестають поважати с

Вместе с этим смотрят:

"Quo vadis": проекцiя на сучаснiсть

"Звезды" немого кино и русская мода 1910-х годов

"Культура": типология определений

"Русские сезоны" в Париже

"Серебрянный век" русской культуры