Цiннiсна природа культуротворення

Вступ

Значно ускладнилось життя суспiльства, змiнилося обличчя свiту, загострилися проблеми, що стимулювало iнтерес до загальних проблем суспiльного розвитку, осмислення яких маi важливе значення. Людство сьогодення впритул пiдiйшло до вирiшення питання про виживання. Здiйснюiться становлення Украiни як суверенноi держави, формуiться громадянське суспiльство. Все це спонукаi до фiлософського осмислення людиною свого ставлення до дiйсностi ii свiтоглядноi орiiнтацii, усвiдомлення нею свого мiсця i ролi у суспiльствi. У зтАЩясуваннi складних проблем, формуваннi нових свiтоглядних орiiнтирiв, цiнностей велика роль належить фiлософii.

Щоб врятувати свiт, потрiбно глибоко по-фiлософськи осмислити загрози i сподiвання, що домiнують у свiтi i в Украiнi. Необхiдна iнтеграцiя знань, поiднання iх з гуманiстичними цiнностями. А це i мудрiсть, якiй навчаi фiлософiя.

У сучасному свiтi людина постiйно маi справу з новими ситуацiями у всiх сферах життя. Зрозумiвши iх i прийняти iдино правильне рiшення неможливо без певних фiлософських уявлень, якi допомагають глибше осмислити дiйснiсть. Зробити це цiлеспрямовано, свiдомо, розумно i мудро. Фiлософська культура i складовою частиною загальноi культури людини. В умовах глибоких змiн у суспiльствi необхiдно вчитися мислити i дiяти творчо на основi сучасного досвiду фiлософськоi думки.

Перетворення суспiльства завжди починаiться з критики орiiнтацiй i розумiння життя, яке ранiше рахували, що вже вичерпало своi можливостi. Новi суспiльнi умови формують потреби в нових типах свiтоглядноi орiiнтацii. Але новi форми життiдiяльностi людей можуть стати життiздатними лише, якщо спиратимуться на досягнення вiтчизняноi i свiтовоi культури. Перед нами постаi тяжкий i довгий шлях культуротворення, який вимагаi виправданих зусиль людства. А тут вирiшальну роль вiдiграватимуть цiннiсно-свiтогляднi орiiнтацii людей, iх вiдповiдальнiсть за своi вчинки перед суспiльством, бути свiдомою. Людина повинна прагнути до позитивного знання, чiтко вiдрiзняти Добро i Зло, розумiти цiннiсть всього.

Життя людини наскрiзь пройнято вибором: вiд елементарних речей i ситуацiй до таких, що можуть раз i назавжди радикально змiнити це саме життя. Тому вибiр повинен бути наповнений смислом, який став би цiнним для iнших. Повиннi бути осмислення, якi б орiiнтували, допомагали, скеровували робити вибiр в кожнiй ситуацii спiвжиття людей i разом з тим, огороджували людину вiд потреби кожну мить зважувати тисячi можливих виборiв. Цими орiiнтирами виступають цiнностi.

Отже, мета даноi роботи: описати природу цiнностей, iiрархiю цiнностей буття людини, показати iх роль в культурi, розкрити суть процесу сучасного культуротворення, показати основи мiжкультурноi комунiкацii, висвiтлити питання свободи, толерантностi, творчоi активностi людини.

Для розвтАЩязання поставлених задач спрямованi такi аспекти реферату:

1. Культуротворення як процес самовизначення.

2. Цiнностi тАУ основа людського буття в культурi.

3. Особливостi сучасного культуротворення.

Я ставлю за мету поцiкавитись сучасним станом i розвитком цiннiсноi природи культуротворення, вирiшити специфiку рiзних пiдходiв до вирiшення актуальних проблем сучасностi, на перший план поставити цiнностi. РЖнтерес цiii роботи становить не тiльки результат, але i шлях до нього, здiйснений моiм мисленням, намаганням якомога ширше представити тематику дослiдження. Все це спонукаi до фiлософського осмислення людиною свого ставлення до дiйсностi, усвiдомлення нею свого мiсця i ролi в життi суспiльства.

Цiнностi необхiднi для того, щоб зробити можливим життя серед iнших людей, вiдкинути деякi сумнiви, придбати впевненiсть у своiму iснуваннi, поповнити життя таким необхiдним для людини смислом, пiдняти людину над рiвнем тваринного iснування. Вони завжди вказують нам вiрний шлях. Особливо це стосуiться унiверсальних людських цiнностей моральних i духовних (Благо, Мудрiсть, Добро, Свобода, РЖстина). Захоплення людей цими цiнностями робить iх бiльш людяними, гуманними, творить культуру, не завдаi свiту шкоди.

Проблема цiнностей i культуротворення цiкавила багатьох фiлософiв: РЖ. Канта, Ф. Нiцше, З. Фрейда, Е. Фромма, Ж.-П. Сартра, Г. Рiккерта, М. Хайдеггера, М. Вебера, С. Кiркегора, Х. Ортеги-i-Гасета, К. Ясперса, Г. Гадамера, М. Бердяiва, Е. Кассiрера, Ф. Достоiвського, Т. Адорно, Г. Маркузе, А. Шопенгауера, П. Тiллiха, О. Лосева та iн. Обрана мною тематика дослiдження актуальна, адже головну роль в процесi культуротворення вiдiграють цiнностi. Вони змiнюють людину, пiдносять в нiй такi взаiмоповтАЩязанi суттiвi характеристики людини, як духовнiсть, свiдомiсть, свобода, соцiокультурнiсть, унiверсальнiсть, унiкальнiсть, розумнiсть, дiяльнiсть i творчий початок, трансцендентальнiсть та iнтенцiональнiсть. Без таких цiнностей як дружба, любов, совiсть людство може прийти до загибелi.

Виняткового значення в сучаснiй культурi набуваi естетичне як чинник комунiкацii, що поiднуi людство як по горизонталi тАУ через дiалог рiзних культур, так i по вертикалi тАУ через всю iсторiю естетичного самовизначення людства. Це шлях подолання iзольованостi i закритостi особистiсних свiтiв, як здатнiсть i можливiсть спiвчутливого сприйняття iншоi людини, як шлях до культурноi комунiкацii, полiфонiчного дiалогу.

Стан сучасноi культури i динамiзм процесiв, якi в нiй вiдбуваються, виразно засвiдчуi потребу радикального осмислення i оновлення свiтоглядно-естетичних засад творчостi як втiлення безупинно напруженоi роботи духу.

Все вказане пiдсилюi iнтерес до всебiчного аналiзу проблем духовностi, цiннiсноi природи культуротворення.

1. Культуротворення як процес самовизначення

Людина тАУ узагальнена характеристика iндивiдуальностi, яка i способом ii конкретного iснування.

Фiлософiя цiкавить сучасну людину як шанс знати i розумiти себе, як якийсь простiр суспiльно здiйснюваних духовних пошукiв, до якого варто приiднатися. Фiлософiя отримуi чiтко виражене iндивiдне, а не просто людино центриське спрямування, яке обумовлено рядом причин.

По-перше, рiвнем розвитку самого iндивiда. Культурний ТСрунт, на якому вiн формуiться (засоби масовоi комунiкацii, лiтература, мистецтво, iсторична памтАЩять i т.п.) досить масивний, отже i можливiсть iндивiдного, бiльш того в масовому масштабi здiйсненого пiднесення до рiвня культурно-обТСрунтованого смисложиттiвого запиту, що виходить за межi потреб вiтального iснування. Причому трагедiйнi колiзii iсторii, в яких опиняiться iндивiд (тоталiтарнi режими, кровопролитнi вiйни, технологiчнi та екологiчнi катастрофи) надмiрно загострюють проблему особистоi буттiвостi, можливостi ii здiйснення, ii сенсу, призначення i т.п.

Космопланетарне походження людини даi пiдстави для iх розумiння не як просто вiтальноi iстоти, а як такоi, що зтАЩявляiться як певна протилежнiсть тваринному iснуванню. М.Шеллер, якому й належить це фiлософське вiдкриття, писав, те що робить людину людиною i принцип протилежний всьому життю взагалi, вiн як такий не може бути зведеним до тАЮприродноi еволюцii життятАЭ, i якщо його й можна до чого-небудь вiднести, то лише до вищоi основи всiх речей тАУ до тiii основи, частковою манiфестацiiю якоi i життя.

Цi мiркування дозволяють зробити висновок, що духовнiсть i виразом ii сутностi визначальною ознакою людини. Дух, як такий, маi обтАЩiктивiзованi форми свого iснування у виглядi суспiльноi свiдомостi, цiнностей, менталiтету тощо, але iх витоком, а втiм, i способом буття як духовноi буттiвостi i iндивiдна духовнiсть, бо мислить i страждаi, фантазуi i любить, естетично освоюi дiйснiсть i вибудовуi своi вiдносини з iншими, споживаi i оживлюi духовнi цiнностi, а також творить iх саме iндивiд [6; 28 тАУ 30].

Суспiльство завжди шукатиме вiдповiдь на питання, що таке людина. М.Хайдеггер пропонував його в такiй постановцi: тАЮЩо i людина? Вiнець творiння чи глухий лабiринт, велике непорозумiння, провалля?тАЭ

Вiдповiдь на нього довiку залишиться остаточно незтАЩясованою, бо згiдно твердження К.Ясперса, тАЮЛюдина завжди бiльше того, що вона про себе знаiтАЭ.

Причина в специфiцi самоi людини як довiчно незавершеноi, вiдкритоi новим смислоутворенням, а отже нескiнченним творенням себе. Чим може бути людина, залежить вiд неi самоi, ii життiвого вибору, реалiзацii свободи притаманноi саме людинi, неухильного пiднесення ii духовних сил.

Поняття людини глибше осягаiться в ii проекцii на iндивiдне буття. Отже, осмисленню пiдлягаi саме iндивiдуальнiсть, тайна ii буттiвостi, витоки ii само- творення, як i зовнiшнi обставини ii формування.

Будь-яка соцiальна змiна започаткована iндивiднiстю. Як писав В.П.РЖванов: тАЮХiба не культурний розвиток iндивiдуальностi i таiмницею i джерелом активностi i розвитку суспiльно-iсторичного свiту? Хiба все нове не входить у життя через неповторну бiографiю i конкретнi зусилля конкретноi людини?тАЭ

Рiвень фiлософського осмислення дозволяi сьогоднi говорити не лише про людину як таку, що i першопочатком буття, але й про iндивiдуальнiсть з ii неповторнiстю, як такий першопочаток.

Матерiальне, духовне, полiтичне життя суспiльства здiйснюiться на рiвнi iндивiдностi, точнiше там воно зачинаiться i вiдбуваiться, набуваючи обтАЩiктивованих, зовнiшнiх, надiндивiднiших форм. Людина тАУ субтАЩiктоносiй соцiальних вiдносин, але водночас iх джерело. Саме в людинi зосередженi витоки всiх суспiльних процесiв, вона iх дiйсний творець.

Поняття особи невiдривне вiд поняття культури. Саме в особистому виразi iндивiд формуi свою долю, здiйснюi вплив на соцiальнi обставини свого життя i творить iх. Як особа iндивiд виходить за межi досягнутого, вибудовуi своi вiдносини з iншими, реалiзуi проекти буттiвостi.

Культуру неможливо визначити однозначно, надто багатоманiтне явище вона собою являi. Розумiння культури починалось з метафоричного вживання термiну, який виник в сiльськогосподарськiй сферi дiяльностi i означав обробiток ТСрунту. В диспутах Цiцерона його було вжито в значеннi тАЮобробiток умiвтАЭ. Фiлософську визначенiсть це поняття одержало значно пiзнiше, наприкiнцi XVII ст., i спочатку означало вiдмiнне вiд натури.

Тривалий час поняття культури вживалось у значеннi матерiальних i духовних багатств напрацьованих людством.

Культуру продовжують розумiти як надiндивiдне утворення, здобуток перехiдних поколiнь, пiд впливом якого формуiться людина. Формування особистостi розглядаiться як долучення до культурних надбань ii. Людино формуюча функцiя культури оголошуiться ii головним призначенням.

Складнi теоретичнi колiзii виникали навколо трактувань культури Фрейдом, Нiцше, фiлософами франкфуртськоi школи, росiйськими мислителями М.Бердяiвим, Л.Шестовим та iншими.

РЖнше вiдгалуження розумiнь культури маi етнографiчне походження, воно орiiнтоване на вивчення матерiальних i духовних втiлень певного етносу або регiональних поселень. В сучаснiй лiтературi цивiлiзацiя (поняття культури етносу по сутi змикаiться з поняттям цивiлiзацii, оскiльки розширюi свiй змiст за рахунок включення типiв соцiального звтАЩязку), розумiiться як соцiальна органiзацiя суспiльного життя, що характеризуiться всезагальним звтАЩязком iндивiдiв. У витлумаченнях культури Тойнбi, Шпенглером маiмо справу з ii цивiлiзованими вимiрами як певноi регiональноi i часовоi специфiкацii i локалiзацii життя людей.

Оригiнальну версiю фiлософii культури створив нiмецький фiлософ

Е. Кассiрер. З його точки зору вона утворюi Космос символiчних форм, якi оточують людину певною сiткою, через яку вона бачить свiт. Культура уподiбнюiться окулярам, створеним самою людиною у виглядi мiфiчних образiв, символiчних форм, через призму яких дiйснiсть одержуi культурне заломлення.

В ХХ ст. спостерiгаiться дивергенцiя в поняття культури. В ii трактуваннi наголошуiться на тому, що культура i продукування смислiв i значень, що свiт культури i мiра людського в людинi, що вона тАУ це специфiчна форма свiтобудiвничоi життiдiяльностi людини в свiтi.

Внесок у розробку такого змiсту культури зробили фiлософи Украiни В.РЖванов, РД.Бистрицький, В.Козловський, С.Кримський та iншi.

Поряд з цим у фiлософському вжитку i тлумачення культури як сукупностi способiв людськоi дiяльностi вiдмiнних вiд тваринних. Постаi культура i в iпостасi творення буттiвостi, ii креативна iнтерпретацiя дозволяi дати ii сучасне визначення вiд попереднiх.

В розпорядженнi сучасноi фiлософii i набiр понять i уявлень, що дозволяють створити це виокремлення.

Перш за все, це суспiльне багатство. Воно являi собою уречевлену i опредмечену дiйснiсть, в якiй розгортаiться буттiвiсть людини i без якоi вона неможлива. Це досягнення технiки, побутове середовище, здобутки духовного розвитку, що набули обтАЩiктивованоi форми iснування у виглядi картин, книжок, скульптур, архiтектурних споруд, знарядь працi i т.п. Цей свiт оживаi в людськiй дiяльностi, i його засобом, точнiше засобами, це неорганiчне культурне тiло, матерiальний субстрат суспiльства, але разом з тим воно маi свою власну обтАЩiктивовану логiку буття, пiдкоряiться обтАЩiктивним законам iснування. Матерiальне життя мають твори мистецтва, вони здатнi руйнуватися пiд впливом часу, можуть бути знищенi. Таким чином, багатство iснуi як спецiальне суспiльне утворення, i воно не тотожне культурi, його iнодi називають цивiлiзацiйним тiлом культури.

Свiт смислiв i значень, цiнностей, iдеалiв.. витворiв людськоi духовностi теж набуваi надiндивiдноi форми iснування, i певною аурою свiту багатств i i Духом. Якраз його найчастiше ототожнюють з культурою i в певних межах це маi сенс, крiм одного аспекту тАУ можливостi вiдчуженого вiд iндивiду способу його iснування. Дух культури оживаi в iндивiдi, поза iндивiдом його iснування неможливе, але, по-перше, культура надiндивiдна як результат спiльного мiжiндивiдного дiяння, а, по-друге, може бути байдужою, недоступною i навiть репресивною щодо окремого iндивiда. Бiльш того, вона мiстить в собi стабiлiзацiйний механiзм, на якому базуiться розвиток певноi культури, i цей механiзм викликаi бунт iндивiду проти сформованоi культури як обтАЩiктивного утворення.

Не вiдповiдаi поняття культури як сукупностi способiв дiяльностi, не спiвпадаi культура i з цивiлiзацiiю. Так, для М.О.Бердяiва, цивiлiзацiя несе загибель культурi. Подiбне ставлення до цивiлiзацii як смертi культури типове для багатьох дослiдникiв. Зустрiчаiться воно в творах Е.Фромма, С.Франка.

У переможному наступi науково-технiчного прогресу, всеосяжних досягненнях iндустрiальноi цивiлiзацii вбачаiться загибель духовного, вiчного, не повтАЩязаного з корисливою прагматичнiстю. Навiть поетична думка фiксуi цю рiзну спрямованiсть. тАЮЦiнуi розум вигуки прогресу, душа скарби прадавнi стережетАЭ (Л.Костенко).

Противагу культури i цивiлiзацii повтАЩязують з досить переконливими аргументами. Першу повтАЩязують з творчiстю, безкорисливiстю, духовнiстю, свiтом нематерiальних i загальнолюдських цiнностей, вiчним, неземним, дещо iлюзорним; другу тАУ з рацiональнiстю, ефективнiстю, продуктивними i корисними для життя здобутками iндустрiального розвитку.

Сучаснiсть даi достатньо свiдчень того, як пiд тиском цивiлiзацii, технiчного прогресу вiдступають, а то й деградують не лише в переносному, але й в прямому смислi здобутки культури. Отже, якщо здобутки цивiлiзацii гублять культуру як iдиний можливий спосiб розвитку iндивiду, цивiлiзацiя змiнюiться, бо збереження i подальший прогрес цивiлiзацiйноi форми iснування людства можливi лише на ТСрунтi культури.

Отже, культура набуваi власного змiсту, вона виявляiться невiдривною вiд буттiвостi особи, ii становлення i розвитку. Саме таке тлумачення культури дано в працi С.Франка: тАЮБагатство культури спираiться на багатство особи, багатство особистоi свiдомостi не руйнуiться, а живиться багатством культури. тАЮВдосконаленнятАЭ особи не може взагалi реалiзуватись iнакше, як у розвитку ii творчостi, в пiдвищеннi ii культурноi продуктивностi, i, з другого боку, вдосконалення культури означаi завжди пiдняття духовного рiвня ii основи тАУ особистостiтАЭ.

У М.Мамардашвiлi культура розглядаiться як тАЮдеякий вiдкритий простiр, в якому прокладаiться лише твiй шлях, який ти повинен пройти самтАЭ, особиста буттiвiсть ототожнюiться з вертикаллю, якою розсiкаiться культурна площинатАЭ.

Культура постаi як iндивiдне творення, вона iснуi саме як процес iндивiдного дiяння у сферi суспiльних надбань i нiщо iнше.

РЖндивiдне перебування в культурi i i самоствердженням i само породженням особи як певноi iпостасi буттiвостi, в якiй iндивiднiсть здiйснюiться, творить своi буття i тим самим буття культури як свiту смислiв, значень, предметiв i т.i.

Культурне дiяння iндивiду здiйснюiться в системi тАЮЯ тАУ ТитАЭ взаiмозвтАЩязку, iнакше воно випадаi з культурного поля.

Буття в культурi повтАЩязане з iндивiдним самовираженням особливого типу. Воно розраховане на збереження людськостi, воно звернуте i орiiнтоване на iншого, бо в кiнцевому рахунку i забезпеченням i вiдтворенням тАЮЯ тАУ ТитАЭ взаiмодii в ii iсторичних масштабах. В культурi здiйснюiться спiлкування iндивiдiв як осiб, в нiй людина дii унiверсально i забезпечуi поступовiсть розвитку людства, його збереження i цiлiснiсть.

У фiлософii культури iснують два ii рiзних витлумачення. Перше i виразом гуманiстичних традицiй попереднiх сторiч людськоi iсторii i розглядаi культуру по-рерiховськи, який iнтерпретував ii як культ свiтла. Тобто це життя в свiтi найвищих вимiрiв буттiвостi абсолютних цiнностей, що слугують еталоном для власних вчинкiв, намiрiв i дiянь. Заперечення проти подiбного трактування доцiльнi, коли свiт культури вiдiрвано вiд ii iндивiдного оживлення, постiйного оновлення i вiдтворення iндивiдом, що може творити новi цiнностi, знищувати старi i т.п., залишаючись в межах збереження людськостi як такоi, постiйно нарощуючи досягнуту духовнiсть.

Другий пiдхiд iснуi як протест на надiндивiднiсть культури, де культуру розглядають виключно як свiт смислiв i значень, в яких живе iндивiд, що трансформуi, проектуi, тАЮодягаiтАЭ культурнi цiнностi на себе, на свою життiвiсть. Сучаснi послiдовники цього пiдходу орiiнтують на пiднесення до рiвня культури, точнiше ототожнення з нею повсякденного життя людини у будь-яких його проявах. Культура таким чином пояснюiться тАЮяк процес безпосереднього буття людей, повтАЩязаного з особливими предметами i людськими обставинами iх повсякденноi практики i спiлкуваннятАЭ.

С.Франк говорить: тАЮне можна говорити про якусь iдину культуру i схилятися перед нею, розумiючи пiд нею однаково творчiсть Данте i Шекспiра, i кiлькiсть споживаного мила, поширенiсть накрохмалених комiрцiв, подвиги людинолюбностi i вдосконалення знарядь людиновбивства, силу творчоi думки, внутрiшню духовну могутнiсть людства i потужнiсть динамо-машин i радiостанцiйтАЭ.

Життя в повсякденностi, щоденнi турботи i суiта суiт здебiльшого не вимагають вiд людини напруги духу, прагнення до досконалостi, життя за кантiвським категоричним iмперативом. Без сумнiву, життя в цiй сферi регламентуiться напрацьованими смислами i значеннями, але в iх усталеному виглядi, повсякденнiсть не вимагаi нарощувати, збагачувати iх, задовольняiться використанням iх споживацьки, в обмеженому повсякденнiстю дiапазонi.

Життя iндивiду в культурi, а отже, ii збереження, можливi лише при умовi iндивiдноi смисловизначеностi. Смислобуттiвi проблеми людського iснування та безперестаннi спроби iх розвтАЩязання i дозволяють iндивiду вийти за межi вiтальностi, пiднести iх на рiвень культурного буття.

Входження особистостi у свiт культури передбачаi розвтАЩязання ii власне смисложиттiвих проблем.

Фiлософiя i постiйне запитування про смисл, (М.Хайдеггер), i будь-яка проблема набуваi статусу фiлософськоi лише тодi, коли вона маi прямий звтАЩязок з проблемами смислу i сутностi людського буття.

Смислопошук маi безмежнi горизонти. Формування змiстожиттiвих запитiв можливе лише в лонi культури, в широких змiстожиттiвих контактах, на пiдставi врахування досвiду людства, довiчно зайнятого пошуком цього смислу i багаточисельними намаганнями осмислити його.

Людина взискуi смислу, бо вона смертна. Духовне особисте життя продовжуiться в людськiй спiльнотi, в серцях i душах духовних спiльникiв. Л.Толстой говорить: тАЮЛюдина померла, а ii вiдношення до життя продовжуi дiяти навiть не так, як за життя, а у декiлька разiв бiльше, i дiя ця по мiрi розумностi i любовностi збiльшуiться i зростаi як все, вже нiколи не припиняючись i не знаючи перервитАЭ.

Нинi в розпорядженнi фiлософii i достатньо пiдстав вважати, що безсмертя людськоi душi досягаiться ii збереженням в культурi.

Саме буття в культурi i запорукою безсмертя душi. Нарощування культури здiйснюiться не тiльки, а може й не стiльки ii опредмеченими шедеврами у виглядi творiв мистецтв, наукових вiдкриттiв, матерiальних цiнностей.

Кожен, хто живе у свiтi, перебуваi у тАЮЯ тАУ ТитАЭ взаiмодii, пiдносить ii до рiвня загальнозначущостi, i мiкрочасткою цiлiсноi культури, i ii органiчною i незамiнною складовою. Лише повна сукупнiсть неповторностi кожного утворюi культурний простiр, у якому вiчно перебуваi безсмертна людська душа [6; 211 тАУ 227].

2. Цiнностi тАУ основа людського буття в культурi

Загальне розумiння цiнностi тлумачить цiннiсть як поняття, яке вказуi на культурне, соцiальне або особисте значення явищ i факторiв дiйсностi.

Уся багатоманiтнiсть свiту може виступати як тАЮпредметнi цiнностiтАЭ й оцiнюватися з точки зору добра i зла, iстини i хибноi думки, прекрасного i потворного, справедливого i несправедливого тощо [20; 102].

Смисложиттiва визначенiсть людини залежить вiд розумiння нею добра i зла, вiд дii в площинi iх демаркацii. Не випадково, один з праотцiв фiлософii Платон зазначив, що без розумiння питання про добро i зло марна, непотрiбна, а то й шкiдлива вся iнша теоретична i практична дiяльнiсть людей.

Все в життi втрачаi сенс, якщо немаi його загальнолюдських вимiрiв, еталоном для яких i добро i зло. В фiлософii iх вважають стрижневими смисложиттiвими орiiнтирами. Софокл ще стверджував, що той, хто загубив межу мiж добром i злом, той всього себе втратив [6; 227 тАУ 228].

Етика i до певноi мiри наукою, основним предметом якоi i добро i зло.

Мораль вибудовуiться як вiдношення людей у вимiрах добра i зла, забезпечення доброчинностi дiянь i ii функцiональним призначенням.

У добра i зла не обтАЩiктивна, а субтАЩiктивна природа. Вони i певними одиницями духовного вимiру буттiвостi в чомусь аналогiчнi тим, якими користуiться природодослiдник, описуючи природу своiми еталонами мiр (кiлометрами, кiлограмами, хвилинами i т.п.).

Вiдмiннiсть полягаi у тому, що вимiрюiться власна духовнiсть в ii проекцii на зовнiшнiсть. тАЮКожен сам повинен вирiшити, хто для нього Бог, а хто дияволтАЭ, хоч самi цi тАЮодиницi вимiрутАЭ мiстяться в культурi у виглядi цiннiсних абсолютiв, що iх напрацювало людство.

тАЮВони дають необхiдну мiру розуму, який потребуi понять того, що в своiму родi досконале, щоб по ньому оцiнювати i вимiряти ступiнь i недолiки учиненоготАЭ, тАУ писав Кант.

Разом з тим, особа в культурi, не марiонетка, що приводиться в дiю ззовнi усталеними чинниками. Духовний вибiр передбачаi особисту визначенiсть i особисте оцiнювання доброго i злого в життi, з цього приводу неможливо раз i назавжди остаточно визначитись. Соцiальнi умови i обставини особистого життя в культурному просторi постiйно вимагають оцiнити дiйснiсть, все, що вiдбуваiться в нiй мiркою доброго i злого, застосованою кожним особисто. Тiльки це дозволяi усвiдомити тонкi гранi переходу добра в зло, зважити доцiльнiсть свого вибору, зробити постiйне прагнення до визначення добра смислом особистого життя.

Добро i стрижнем особистiсного iснування у свiтi, воно всерединi, а не ззовнi нас, воно завжди особистий вибiр шляху серед пiдводних рифiв суспiльних перепон i обмежень до його реалiзацii. Суспiльство не може бути добрим для всiх, пiк його можливостей не ставати на перешкодi iндивiдних проявiв добра.

Але разом з тим особистiсний прояв доброчинностi здiйснюiться в межах культури, вiн культурний по своiй сутi, бо спираiться на принципи тАЮЯ тАУ ТитАЭ взаiмодii, покликаний забезпечити збереження людства.

Ствердження добра iндивiдом, яку б персональну унiкальну форму воно не набувало маi iдине неусувне пiдгрунття тАУ нарощування духовного потенцiалу людства, його збереження i вдосконалення.

Духовнiй буттiвостi iндивiду властива двоiстiсть, у неi рiзнi пiдстави: суспiльне i особисте, тваринне i людське i т.п.

В духовностi людини добре i зле, позитивне i негативне, за високе i низьке перебувають в такому тiсному переплетiннi, що однозначно надiлити iх знаком плюс чи мiнус неможливо.

Людина нiколи не була дияволом тАЮу плотiтАЭ i не стане чистим ангелом у майбутньому. Хоча це не виключаi вищих злетiв розуму, знань, вмiнь, життiвих орiiнтирiв, що мали мiсце в усi часи. Високi прояви людського духу не за горизонтами здiйснюваноi iсторii, вони iснували, iснують i можуть не iснувати. Чаша з отрутою, випита Сократом в iмтАЩя iстини, вiдданiсть справi, самопожертвування героiв заради свободи батькiвщини, музична самобутнiсть Бетховена i милосердя матерi Терези тАУ все це i багато iншого тому свiдчення. Добро як вимiр людяностi нездоланне [6; 230 тАУ 232].

Маi своi екзистенцiйнi буттiвi вимiри також i iстина, як смисложиттiвий орiiнтир.

Для людей нашого часу, а втiм i для всiх часiв, питання тАЮЩо i iстина?тАЭ маi глибокий життiвизначальний змiст. Що вважати iстинним у власних iнтенцiях, намiрах, вчинках? Як обрати на роздорiжжi iсторичного поступу iстинний шлях? Яке кредо iсторичного вибору iстини? На рiвнi повсякденностi доводиться постiйно вирiшувати проблеми надання переваги iстинним iдеологiям, цiлям, цiнностям i т.п. Зростаi кiлькiсть людей, що прагнуть iстини в життi.

З бiблейських часiв iстина трактуiться як вище мiрило життiвiдношення до свiту. М.Хайдеггер ототожнюi iстину з свободою, Х.Гадамер говорить про неможливiсть досягнення iстини методологiчними засобами науки.

Бiблейський вираз тАЮЯ iсмь iстинатАЭ маi безмежну варiантнiсть. В релiгiйному текстi iстина тАУ це Бог. Але в ньому потенцiйно мiстяться й iншi смисли. Свiт мого iстинного буття твориться мною i нiким iншим. РЖстина те, в чому я знайшов себе. РЖстина у самовиразi, самотвореннi.

РЖстина тАУ проект буття. РЖстина тАУ характеристика проективних творчих устремлiнь людськоi дiяльностi, вираз ii сутi.

ЗтАЩясування сутностi як свободи, як основного iмперативу життя як продукту людського творення виходить далеко за межi уявлень про неi як форму вiдображення. Ф.Нiцше зазначав (а саме йому належить заслуга глибоких екзистенцiальних вимiрiв дiйсностi): тАЮРЖстина, таким чином, не i щось iснуюче, що треба знайти i вiдкрити, але щось, що треба створити i що слугуi для визначення деякого процесу, ще бiльше деякоi волi до подоланнятАЭ.

РЖстина передбачаi багатовимiрнiсть i тому як результат вона багатозначна. Скiльки iндивидiв i проектiв iх буття, стiльки iстин. тАЮЯ iсмь iстинатАЭ тАУ цей вираз маi глибокий пiдтекст. РЖншими словами тАЮРЖстина я iсмьтАЭ, отже, я iсную, я i, я зберiгаю себе, самостверджуюсь, творю. Вiд iндивiдного тАЮiсмьтАЭ залежить буття як таке, буття суспiльства, буття людства, без першого воно неможливо.

Отже, iстина проявляi себе як багатоманiтнiсть iстин, у яких i одна спiльна пiдстава тАУ iснування людства. РЖстина завжди конкретна, привтАЩязана до часу i обставин [2; 10 тАУ 12].

Прийти до iстини, як стверджуi Е.Кассiрер тАЮможна лише в постiйному спiвробiтництвi субтАЩiктiв у взаiмних запитаннях i вiдповiдях, ii треба розумiти як продукт соцiальноi дiiтАЭ.

Свiт цiнностей тАУ це, в першу чергу, свiт культури в широкому розумiннi цього слова, це сфера духовноi дiяльностi людини, ii моральноi свiдомостi, ii прихильностi тАУ тих оцiнок, в котрих виражаiться мiра духовного багатства особистостi.

Духовнi прагнення, iдеали, принципи, норми моралi вiдносяться до сфери цiнностей. Стимули i причини людськоi дiяльностi отримують тут подальший розвиток: потреби, перетворенi в iнтереси, в свою чергу тАЮперетворюються в цiнностiтАЭ.

Кожне з цих перетворень утримуi в собi певнi якiснi моменти. При перетвореннi потреб в iнтереси на перший план виступають тi характеристики спонукань дiяльностi, в котрих виявляiться вiдношення до соцiальних iнститутiв. На цьому етапi, при тАЬперетвореннi iнтересiв у цiнностiтАЭ, також змiнюiться предмет вiдношення. Змiст цiнностей обумовлено культурними досягненнями суспiльства.

Що ж собою являють цiнностi? Аналiз проблем цiнностей вiдбуваiться у фiлософii з початку 60-х рокiв. Перша книга, присвячена цьому питанню, була праця В.П.Тугаринова тАЮПро цiнностi життя i культуритАЭ: тАЮМи можемо визначити поняття цiнностей у самому загальному значеннi так: цiнностi суть ii явища (або сторони, властивостi явищ) природи i суспiльства, котрi кориснi, потрiбнi людям iсторично визначеного суспiльства або класу в якостi дiйсностi мети або iдеалу. З цього визначення випливаi, що цiннiстю може бути не тiльки те, що iснуi, але й те, що ще потрiбно здiйснити, за що треба боротисятАЭ.

Духовнi та моральнi цiнностi i невiдтАЩiмним компонентом духовного життя суспiльства. Одне з визначень духовного життя суспiльства визначаi його в якостi культури як функцiонуючоi розвиваючоi системи духовних i культурних цiнностей. Тут говориться про прийнятнiсть культурних традицiй, кожна з яких виражаi певний тип соцiально-класового вiдношення до дiйсностi.

ВзаiмозвтАЩязок iнтересiв i цiнностей уявляють собою важливi системоутворюючi елементи культури.

Цiннiсне сприйняття дiйсностi i змiстовним у соцiальному поняттi не завдяки формi, а в силу того, що саме соцiальнi властивостi речей становляться предметом обробки та перетворення у процесi духовноi творчостi.

Саме тут простежуiться вирiшальна лiнiя взаiмодii мiж iнтересами i цiнностями як особливими продуктами духовноi дiяльностi людини, в ходi котроi певним шляхом перетворюються i демонструються соцiальнi властивостi речей. РЖснування iх повтАЩязане з цiннiсним сприйняттям дiйсностi, таким чином, з таким ii баченням, уособленим соцiальними вiдчуттями i розвинутими формами духовноi творчостi i котре здiймаiться над свiтом безпосереднiх потреб i iнтересiв. Цiннiсне сприйняття дiйсностi породжуi i мотивацiю дiй та вчинкiв, основою котроi i цiннiсне вiдношення.

Цiнностi тАУ це iнтереси, якi були вiдокремленi в ходi розвитку самоi iсторii завдяки розподiлу працi у сферi духовного виробництва. Але обтАЩiктами цих вiдокремлених iнтересiв, предметами прагнень людини в даному випадку виступаi нiякий духовний змiст, яке полягаi в особливiй концентрацii почуттiв та думок, втiлене в зразках прекрасного, iстинного, доброго, шляхетного. У зiставленнi з цими нормами, якi отримали суспiльне визначення, людина, зайнята у сферi духовноi творчостi або дiюча на благо громадянських iнтересiв, прагне ствердити свою iндивiдуальнiсть.

Вiдданiсть своiму роду дiяльностi для справжнього митця, вченого, мислителя свiдчить про те, що сама дiяльнiсть перетворюiться тут в першу життiву потребу, що частенько супроводжуiться самопожертвою, вiдмовою вiд матерiальних благ, комфорту i елементарних побутових зручностей.

Результат цiii дiяльностi полягаi в поглибленнi знань, у виявленнi нових сторiн дiйсностi, набуваючи змiсту i значення у контекстi людського спiлкування. Саме спiлкування являi собою безпосередню матерiальну оболонку духовностi. Духовний змiст творiв мистецтва, науки, морального вчинку вiдкриваiться тiльки через спiлкування, котре i нi чим iншим, як способом взаiмодii iнтересiв.

Саме спiлкування тАУ складний суспiльний феномен. В ньому сплiтаються матерiальнi та духовнi елементи людського життя i де зрушуються форми спiлкування, форми звтАЩязкiв мiж людьми, там зрушуiться i саме суспiльство. РЖ якщо потреби та iнтереси полягають та складають матерiальний компонент спiлкування тАУ то в цiнностях полягаi його духовний аспект.

У спiлкуваннi iнтереси i цiнностi доповнюють один одного. Цiннiсть опиняiться твердженням у свiтi одиничного буття. Вона розкриваiться через багатообразнiсть значень та оцiнок.

Цiннiсть, а тим бiльше систему цiнностей, не можна звести тiльки до професiйних традицiй у сферi духовного виробництва. Навпаки, продукт усiлякоi професiональноi духовноi дiяльностi набираi певного змiсту, лише виходячи за межi професii.

Для розумiння специфiки цiннiсного сприйняття дiйсностi важливо узагальнення досвiду.

Творчiсть поета, художника, музиканта, оратора, актора, письменника, вченого отримуi завершення через визнання (або знехтування) з боку публiки, аудиторii, читачiв, глядачiв, слухачiв, тих представникiв громадськостi, котрi сприймають i оцiнюють вiдповiднi продукти духовноi творчостi. Тому поряд з тими моментами дiяльностi, котрi оцiнюються професiональною сферою у вiдповiдностi з професiональними критерiями i стандартами, у кожнiй областi творчостi i певний змiст, котрий забезпечуi звтАЩязок мiж творчою дiяльнiстю та публiкою. Цей змiст якраз i виражаiться поняттям системи цiнностей даного суспiльства, даноi культури.

Система цiнностей у широкому поняттi цього слова тАУ це внутрiшнiй стрижень культури, обтАЩiднуюча ланка всiх галузей духовного виробництва, усiх форм суспiльноi свiдомостi. Вона перебуваi в усiх витворах духовного виробництва, в усiх напругах, вiдповiдних творчому процесу. РЖ нi в одному з них не втiлюiться до кiнця, повнiстю. Цiннiсний змiст як би переходить вiд однiii сфери в другу, приковуючи громадську думку до найбiльш важливого i суттiвого з точки зору даного моменту. Воно виплескуiться на поверхню в публiчному виступi i iде в глибину, ховаючись вiд щоденних iнтересiв до тих пiр, поки новi життiвi потреби не розкриють усiii значимостi того чи iншого твору, створеного десятилiття чи столiття потому, для сучасникiв. Тi результати духовноi дiяльностi, котрi не стикаються з цим невловимим, крiзь iснуючий дух часу, являють собою шлак i смiття культури.

Система цiнностей, що характеризуi дану культуру або певну культурну сферу, являi собою результат тiii духовноi роботи, котра здiйснюiться усiм суспiльством.

Система цiнностей тАУ це дiiва сторона суспiльноi свiдомостi, узятоi у сукупностi усiх форм. В нiй висловлюiться вiдношення людини, суспiльства до свiту, котрий або задовольняi людину, або не задовольняi тАЮй людина своiю дiiю вирiшуi змiнити йоготАЭ.

У системi цiнностей якраз i знаходить вираження ця мiра рiшучостi, готовностi до змiни свiту, котра не залишаiться стабiльною i незмiнною. Система цiнностей пронизуi собою культуру суспiльства i культуру його соцiальних груп. Вона виявляi тональнiсть цiii культури, обумовлюючи вибiрковий пiдхiд як до заново створюваних творiв людського духу, так i до цiнностей, створених в минулiй iсторii того чи iншого народу.

Цiннiсть являi собою узагальнююче поняття для таких явищ духовного життя, як iдея або iдеал, моральна норма, художнiй твiр. Разом з тим, цiннiсть, як i iдея, апелюi не до щоденних iнтересiв, а до iнтересiв бiльш високого порядку: до iнтересiв класу, суспiльства, людства. Вона сприяi виразу i формуванню цих iнтересiв у тому поняттi, що надаi iм певну форму, цiлеспрямованiсть, направленiсть. Тiльки через вiдношення до цiнностей культури iнтерес може отримати визнання як законний iнтерес, що не руйнуi людську культуру, а збагачуi ii.

Функцiя цiнностi - служити основою вибору з альтернативних дiй, i в силу унiфiкацii систем дiй, iнтегруючим фактором соцiальноi системи.

У структурному функцiоналiзмi свiт цiнностей оголошуiться поза особистим i понад особистим. Цей свiт проголошено загальнокультурним, поза iсторично заданим гiднiстю людськоi цивiлiзацii. Цiнностi опиняються належнiстю деякоi тАЮприроди людинитАЭ, навiть поза яких би то не було тимчасов

Вместе с этим смотрят:

"Quo vadis": проекцiя на сучаснiсть

"Звезды" немого кино и русская мода 1910-х годов

"Культура": типология определений

"Русские сезоны" в Париже

"Серебрянный век" русской культуры