Класична риторика: роздiл "елокуцiя або культура мовлення"

МРЖНРЖСТЕРСТВО ОСВРЖТИ ТА НАУКИ УКРАРЗНИ

СХРЖДНОУКРАРЗНСЬКИЙ НАЦРЖОНАЛЬНИЙ УНРЖВЕРСИТЕТ

РЖменi В.Даля

Кафедра:_________________

КОНТРОЛЬНА РОБОТА

На тему:_____________________________________________

_____________________________________________________

_____________________________________________________

По дисциплiнi:____________________________________________

Виконав: студент групи _____________

Перевiрила: _______________

Луганськ 2008 р.

План

ВступтАжтАжтАжтАжтАжтАжтАжтАжтАжтАжтАжтАжтАжтАжтАжтАжтАжтАжтАжтАжтАжтАжтАж.тАжтАжтАжтАж.3

1. Класична риторика: роздiл Влелокуцiя або культура мовленняВ»тАжтАж.6

2. Якостi культури мовленнятАжтАжтАжтАжтАжтАжтАжтАжтАжтАжтАжтАжтАжтАжтАж.тАжтАж10

3. ПромоватАжтАжтАжтАжтАжтАжтАжтАжтАжтАжтАжтАжтАжтАжтАжтАжтАжтАжтАжтАжтАжтАжтАж..тАж13

Список лiтератури

Вступ

ВлНапевно, кожному з вас знайомий тяжкий процес творчостi, коли поiрiбно пiдготуватися до виступу на конференцii або зборах, написати курсову роботу або реферат, звернутися до кого-небудь з дiловим листом, вiдстояти свою точку зору в суперечцi. За даними психологiв мовленнiве зацiпенiння переживають i досить розумнi, освiченi, начитанi особи, котрi володiють широким, багатим словниковим запасом. Задумайтесь, як часто в результатi викривленоi або неточно висловленоi думки виникаi конфлiкт, суперечка, розрив стосункiв? До чого, зрештою, може призвести вiдсутнiсть взаiмопорозумiння?

Умiння розумiти та переконувати, слухати та чути даiться не тiльки вiд природи або працею самовиховання. Воно досягаiться також i спецiальним навчанням, оволодiнням цiлою системою мовленнiво тАУ розумових операцiй, котрим навчали всiх культурних людей з найдавнiших часiв. Стiстема ця була створена древньогрецькимн фiлософами тАУ риторами i отримала назву риторикаВ»[1, 6].

ВлВажливим елементом стилiстики, загальноi теорii й практики культури мовлення i риторика (грец. rhetorтАФ оратор) тАФ наука красномовства (ораторського мистецтва).

Риторика тАФ це також навчальний предмет, у якому викладено теорiю красномовства, ораторського мистецтва.

Риторику можна вважати однiiю з особливих частин i виявiв стилiстики як загального вчення про функцiонально найумотивованiше користування мовою. Риторика спираiться на ту частину мовознавчих узагальнень, знань, якi грунтуються на особливiй теорii i практицi мовленнiвого красномовства, передусiм ораторського. ii основи сформувались уже в Давнiй Грецii (Перiкл, Сок-рат, Арiстотель, Платон, Демосфен та iн.), розвинулись у Давньому Римi (Цицерон, Квiнтiлiан та iн.), пiзнiше своiрiдно й частково поширились в епоху середньовiччя (умовно вiд падiння Римськоi iмперii в 476 р.) i до часiв Вiдродження, або Ренесансу (в РЖталii у XIVтАФXVI ст., в iнших краiнах Захiдноi i Центральноi РДвропи тАФ у XVтАФ XVI ст.). Це був час переходу вiд середньовiчноi культури до культури Нового часу.

Окремi положення з риторики простежуються в зборниках Святослава 1073 i 1076 р. Видатними ораторами, отже й зачинателями вiтчизняного риторичного слова, були митрополит РЖларiон, церковно-освiтнiй дiяч Кирило Туровський (XII ст.). У XVIтАФXVII ст. ораторського мистецтва навчали в братських школах i в Киiво-Могилянськiй академii (заснованоi в 1632 р.).

Цi та iншi дiячi украiнськоi культури зробили значний внесок до теорii i технiки риторичного мовлення, яке формувалось на усталених на той час зразках церковно-релiгiйних проповiдей, промов, iнших богословських, морально-повчальних поетичних i навiть драматичних творiв. Риторику як мовленнiве красномовство можна умовно трактувати як давнiй особливий мовний стиль. У стiнах Киiво-Могилянськоi академii (у 1701 р. за царським указом Петра РЖ iй надано титулу i прав академii i перейменовано на Киiвську академiю) було розвинено теорiю i мовленнiву практику традицiйних для РДвропи доби Вiдродження трьох стилiв (ВлслоговВ») тАФ високого, середнього i низького, успадкованих ще з античностi.

Риторика тАФ це одне з вiдгалужень стилiстики як теорii i практики найдоцiльнiшого мовлення. Вона зорiiнтована на формування у мовцiв здатностi висловлюватись красномовно, поважно, iнколи й iронiчно, але зазвичай без звичноi буденностi.

Отже, риторичне мовлення завжди стилiстично виразне, комунiкативно зорiiнтоване на красномовнiсть, ораторство, через що повинно сприйматись як неповторно оригiнальне, таке, в якому кожен з його творцiв виявляi свою iндивiдуальнiсть, особистiсть, особистiснiсть, своi ЯВ»[3, 330; 331].

ВлЗ стародавнiх часiв риторика присвячена наступним питанням:

тАв як навчитися говорити не тiльки красиво та правильно, а й переконливо, у вiдповiдностi зi смислом викладати усно та письмово те, що ми хочемо сказати, та так, щоб нас точно розумiли тi, до кого ми звертаiмось;

тАв риторика вчила й вчить, як здiйснювати мовленнiву комунiкацiю;

тАв як правильно, логiчно й виразно викладати та розвивати думки; вживати слова;

тАв як користуватися мовленнiвою активнiстю в особистому життi та в суспiльнiй дiяльностi, як виступати перед аудиторiiю.

Пiд ораторським мистецтвом розумiють перш за все високий рiвень майстерностi публiчного виступу, якiсна характеристика ораторськоi мови, вправне володiння живим словом.

Сучасна наука схильна до роздiлення понять Влораторське мистецтвоВ» i ВлриторикаВ», трактуючи останню в бiльш широкому сенсi. А саме: риторика тАФ технологiя (сукупнiсть методiв, засобiв, прийомiв) створення (породження) будь-якого тексту, оформленого в зрозумiлому та переконливому висловлюваннi, (усному чи письмовому), котре виражаi важливi для автора та його адресата думки, почуття, переживання.

Людина вiд природи надiлена суспiльним даром мовлення, тобто здатнiстю розумiти все навколо неi, передавати своi думки, почуття, переживання словом. Найкраще це вмiють робити митцi слова тАФ поети та письменники. Але дар мовлення притаманний всiм людям. РЖ дар цей особливий. Вiн потребуi бережного ставлення до його збереження, примноження. Кожний народ свiту, розвиваючи та збагачуючи свою мову, передавав ii як неоцiненний спадок вiд поколiння до поколiння.

Вивчення у школi рiдноi мови, ще не забезпечуi достатнi вивчення мови, що пiдтверджуi приказка: ВлЧужу мову можна вчити рiк-два, а рiдну тАФ все життяВ». Вивчення мови у вищому навчальному закладi спрямоване не на структуру мови, а на норми та виразнi особливостi усного та писемного мовлення.

Класичну риторику та ораторське мистецтво можна розумiти як синонiми. В класичному варiантi вивчення риторики включало три необхiднi компоненти:

1)ВаВаВаВаВа вивчення теорii (викладення риторичних правил, характеристика специфiки мовленнiвого спiлкування, вивчення типiв аудиторii та пов'язанi з цим теоретичнi аспекти вiдповiдноi мовленнiвоi поведiнки);

2)ВаВаВаВаВа вивчення визначних зразкiв риторики минулого та сьогодення, що дають змогу зрозумiти, як формуiться образ мовця, з одного боку, та конкретнi прийоми i засоби мовленнiвого впливу тАФ з другого;

3)ВаВаВаВаВа вправляння в самостiйних публiчно-мовленнiвих виступах, в складаннi та виголошеннi промов.

Сучасна, оновлена риторика отримала назву ВлнеориторикаВ» (Retorika nova). Вона являi собою пряме продовження риторики класичноi i включаi ii в себе. В риторицi, що вiдроджуiться немало нового, взятого з безлiчi виниклих в 20 ст. мовознавчих наук, присвячених вивченню структури спiлкування, процесiв комунiкацii, механiзмiв, видiв мовлення тощо. Неориторика цiкавиться теорiiю та досвiдом, накопиченим ЗМРЖ, рекламою, вивченням процесу оволодiння мовою i мовленням дiтьми та дорослими, побудовою теорii дiалогу та полiлогу, варiантами зворотного зв'язку в спiлкуваннi, лiнгвiстикою текстуВ»[2, 16].

1. Класична риторика: роздiл Влелокуцiя або культура мовленняВ»

ВлКультура мовлення тАФ поняття багатозначне. Одне з основних завдань культури мовлення тАФ це охорона лiтературноi мови, ii норм. Слiд пiдкреслити, що така охорона i справою нацiональноi важливостi, оскiльки лiтературна мова тАФ це саме те, що в мовному планi об'iднуi нацiю.

Лiтературна мова тАФ це, звичайно, далеко не те саме, що й мова художньоi лiтератури. В основi мови художньоi лiтератури лежить лiтературна мова. РЖ, бiльш того, лiтературна мова нiби виростаi з мови художньоi лiтератури. Та, все ж, мова художньоi лiтератури тАФ це особливе явище. РЗi головна вiдмiннiсть складаiться в тому, що вона несе в собi велике естетичне навантаження. Для досягнення естетичних цiлей до мови художньоi лiтератури можуть залучатися дiалекти та iншi не лiтературнi елементи.

Одна з найголовнiших функцiй лiтературноi мови тАФ бути мовою всiii нацii, стати над окремими локальними або соцiальними обмеженими мовними утвореннями. Лiтературна мова тАФ це те, через що створюiться, природно, поряд з економiчними, полiтичними i iншими факторами, iднiсть нацii. Без розвиненоi лiтературноi мови важко уявити собi повноцiнну нацiю.

Мова володii великим арсеналом засобiв. Найголовнiша вимога до гарного тексту така: з усiх мовних засобiв, для створення певного тексту, повиннi бути вибранi такi, котрi з максимальною повнотою i ефективнiстю виконують поставленi завдання спiлкування або комунiкативнi завдання.

Мова виконуi рiзнi комунiкативнi завдання, обслуговуi рiзнi сфери спiлкування: одна справа тАФ мова науки i зовсiм iнша тАФ повсякденна розмовна мова. Кожна сфера спiлкування у вiдповiдностi з тими комунiкативними завданнями якi нею визначаються, ставить до мови своi вимоги. Тому не можна говорити в комунiкативному планi про культуру володiння мовою загалом. Те, що непогано в одному функцiональному рiзновидi мови, виявляiться зовсiм неприйнятним в iншому.

На вiдмiну вiд державноi полiтики (по вiдношенню до мови), вектор лiнгвiстичноi полiтики дивиться в iнший бiк, хоча питання захисту, охорони та пiдтримки лiтературноi мови тАФ спiльнi для всiх сфер. Перед лiнгвiстами, фiлологами, викладачами рiдноi мови стоiть завдання виховання та збагачення iндивiдуального культурною мовного досвiду кожноi людини.

Найбiльш влучно значення та роль мовноi полiтики визначив професор Г.О. Винокур в книзi ВлКультура мовиВ»: ВлМетою мовноi полiтики може бути тiльки сама мова. В iншому випадку мова перетворюiться лише на засiб, об'iкт досягнення цiлей власне полiтичних, а не культурно-лiнгвiстнчних. Мовна полiтика i не що iнше, як засноване на точному, науковому розумiннi справи керiвництво соцiальними лiнгвiстичними потребамиВ»[1, 26].

ВлСучасна риторика допомагаi формуванню майстерностi не тiльки оратора (тобто комунiкатора), професiйна функцiя котрого тАФ виступати публiчно. Риторика виявляi зацiкавленiсть i до iнших форм спiлкування, передачi iнформацii, ii обмiну; в коло ii обов'язкiв входить виховання слухача, здатного повноцiнно сприймати оратора та готового виступити в його ролi, та критика, здатного до оцiнки своii та чужоi промови. Необхiднiсть тренувати фiзiологiчнi органи мовлення була вiдома ще в давнину, однак i по наш час ця область самовиховання, доступна кожному, недооцiнюiться бiльшiстю.

Велике значення належить аудiюванню, сприйманню усного, а в школi тАФ й письмового мовлення. Без сприймання чужого мовлення, без використання досвiду та прикладiв досягти успiху неможливо. На всiх вiкових сходинках потрiбно виховувати в собi установку на форми чужого мовлення, увагу до цього мовлення, навчитися переборювати втому, дослухувати промову до кiнця, розвиванi слух, здатнiсть найбiльш повно аналiзувати прослухану промову. Привчити себе збирати найкращi зразки: афоризми, уривки текстiв, влучнi звороти мовлення та iн.В»[3, 352].

ВлНайважливiшою ланкою мовленнiвого самовиховання с такий феномен, як мовленнiва активнiсть. Необхiдно мати як найбiльше рiзноманiтноi практики письмових творiв та особливо усних виступiв.

У людини, яка вiльно володii мовою, особливо рiдною, за роки мовного досвiду тАФ слухання, читання, говорiння, письма тАФ формуiться мовне вiдчуття, що пiдказуi вибiр необхiдного слова. Але досвiд показуi, що не лише початкiвцi, а й навiть досить досвiдченi оратори та письменники дуже прискiпливо ставляться до свого вибору.

Загальнi вимоги до мови та ii оформлення завжди однаковi: говорити зв'язано та розумно, згiдно до предмета висловлювання, правильно з точки зору мовних норм, по можливостi красиво та яскраво. Однак кожен промiжок часу, кожна соцiальна епоха впливають на конкретний змiст цих загальних норм. Важливо при цьому утриматись на певнiй мовнiй висотi, щоб не Влзруйнувався зв'язок поколiньВ», iдина мовна традицiя, бо в цьому тАФ наша повага до рiдноi мови, як до нацiонального духовного багатства.

Мова тАФ це показник того, що вiдбуваiться в душi нацiiВ» тАФ важко сперечатися з цим висловом. Слово перестаi бути одиницею спiлкування, воно вже тiльки засiб спiлкування. Функцiя вузька, а як наслiдок, така, що обмежуi можливостi слова: ми перестаiмо вiдчувати його аромат, кольоровiсть, ми втрачаiмо сам смак до слова. Жаргон та просторiччя виявилися бiльш агресивними та життiстiйкими (як будь якi мiкроби).

Темна, безграмотна мова плине звiдусiль. Вiдмiнки, вiдмiни (змiнювати числiвники перестали навiть диктори телебачення), наголоси часто невiрнi. Ну а крiм слiв ВлкльовоВ» чи ВлприкольноВ» тАФ в якостi оцiночних, в рiзних молодiжних програмах в убогому словниковому запасi ведучих немаi бiльш нiяких.

Хтось може заперечити, маiмо явне розширення словникового складу мови, наприклад за рахунок запозичень, а отже i його розвиток. Даний аргумент дуже лукавий по своiй сутi, а сам процес, про який iде мова, лякаючий. Гарнi та привабливi своiм отруйним кольором слова i вирази (ВлкiлерВ» або Влкримiнальна структураВ» замiсть ВлубивцяВ», Влрозбiйнiцька бандаВ») заворожують, входять у вживання, нiбито навiть не викликають нi морального, нi мовного вiдчуження. Звичайно, всю вiдповiдальнiсть за те, що зi шкiл сьогоднi виходять люди, якi не можуть розбiрливо та розумно виразити усно i викласти на паперi своi думки, можна покласти на вчителiв. Але, напевно, це буде не зовсiм справедливо. Вину за функцiонування в нашому життi ВлновомовцяВ» повинно взяти на себе все суспiльство в цiлому. Для цього ми повиннi зайняти позицiю протистояння тому, що постiйно i енергiйно захоплюi молодi голови. РЖ тодi, можливо, в наше мовлення знову повернеться поетична цитата, а не уривки з рекламних роликiв. РЖ тодi батьки зрозумiють, що поки дитина не навчилась виразно i граматично правильно висловлювати своi думки рiдною мовою (до шести рокiв це вдаiться далеко не кожному), ВлнавантажуватиВ» ii вивченням чужоi, iноземноi мови нерозумно. РЖ тодi ми всi усвiдомимо що, на жаль, захисту потребуi росiйська мова тАФ лiтературний, нормативний ii варiант.

Мова передусiм соцiальне явище, тому вона не може не вiдчувати впливу соцiальних факторiв. Усi змiни суспiльноi структури в кiнцевому результатi вiдображаються у мовiВ»[2, 52, 53].

ВлБудь яка нацiональна мова не i iдиною за своiм складом, так як ii використовують люди, що вiдрiзняються за своiм соцiальним положенням, родом занять, рiвнем культури, та, крiм того, використовують ii в рiзних ситуацiях (дiлова бесiда, лекцiя i т.д.). Цi вiдмiнностi знаходять своi вiдображення у рiзновидах загальнонародноi мови. В кожнiй нацiональнiй мовi видiляють наступнi основнi рiзновиди: лiтературна мова, територiальнi дiалекти, просторiччя, жаргони.

Лiтературна мова тАФ це основний засiб комунiкацii мiж людьми однiii нацiональностi. Вона характеризуiться двома головними властивостями: озлобленiстю i нормативнiстю.

Озлобленiсть лiтературноi мови виникаi внаслiдок цiлеспрямованого вiдбору всьою кращого, що i в мовi. Цей вiдбiр здiйснюiться в процесi використання мови внаслiдок спецiальних дослiдiв вченими-фiлологами, письменниками, громадськими дiячами.

Нормативнiсть виявляiться в тому, що застосування мовних засобiв регулюiться iдиною загальнообов'язковою нормою. Норма як сукупнiсть правил використання слiв необхiдна для збереження цiлiсностi i зрозумiлостi нацiональноi мови, для передачi iнформацii вiд одного поколiння iншому. Якби не було iдиноi мовноi норми, то у мовi могли б трапитись такi змiни (наприклад, у лексицi), що люди, якi живуть в рiзних кiнцях краiни, не розумiли б один одного.

Основнi вимоги, яким повинна вiдповiдати лiтературна мова, тАФ це ii iднiсть та зрозумiлiсть. РЖншi рiзновиди загальнонародноi мови не вiдповiдають цим вимогам. Застосування тих чи iнших засобiв залежить вiд типу комунiкацii. Тому лiтературна мова подiляiться на два функцiональнi рiзновиди: розмовний та книжний. Вiдповiдно до цьоi о видiляiться розмовна i книжна мова.

В залежностi вiд того, наскiльки чiтко, ретельно вимовляються слова, в уснiй розмовнiй мовi розрiзняють три стилi вимови: повний, нейтральний, розмовний.

Повний стиль характеризуiться виразною артикуляцiiю, ретельною вимовою всiх звукiв, нешвидким темпом. Зразки цього стилю можна почати головним чином на публiчних виступах досвiдчених ораторiв, в мовленнi професiйних дикторiв радiо i телебачення.

Нейтральний стиль характеризуiться достатньою чiткою артикуляцiiю звукiв (тобто ВлпроковтуваннямВ», ВлскороченнямВ»). Темп мовлення тАФ бiльш швидкий. Дiловi бесiди, переговори та iншi ситуацii дiлового спiлкування, як правило, ведуться у нейтральному стилi.

Розмовний стиль тАФ це спосiб вимови, властивий ситуацiям спiлкування в побутi, в невимушених умовах. Нечiтка артикуляцiя, ВлковтанняВ» звукiв i складiв, швидкий темп тАФ ось риси, притаманнi цьому стилю.

Просторiччя тАФ це ще один рiзновид загальнонародноi мови. На вiдмiну вiд мiсцевих дiалектiв, якi територiально обмеженi, просторiччя не маi прикрiпленостi до певноi мiсцевостi тАФ це мовлення мiського неосвiченого населення, що не володii нормами лiтературноi мови. Просторiччя утворилось внаслiдок змiшання рiзнодiалектного мовлення в умовах мiста, куди здавна переселяються люди з рiзних сiльських районiв. Основна риса просторiччя тАФ ненорматнвнiсть, тобто вiдсутнiсть в мовленнi норм лiтературноi мови: тут можливо все, що iснуi у системi мови, але без нормативно обумовленого вiдбору.ВаВаВаВаВаВаВаВа

Жаргоном (або арго) називають мовлення людей, що входять до певних груп, або людей, яких об'iднуi спiльна професiя. Жаргони не являють собою цiлiсноi системи. Граматика в них така ж як i в нацiональнiй мовi. Специфiка жаргонiв полягаi у iх лексицi. Багато слiв мають особливе значення i iнодi за формою вiдрiзняються вiд загальновживаних слiв.

Професiйнi жаргони використовуються людьми однiii професii, головним чином при спiлкуваннi на виробничi теми. В жаргонi льотчикiв низ фюзеляжу лiтака називають брюхом, фiгури вищого пiлотажу тАФ бочкою, горкою, петлею. В мовленнi лiкарiв, наприклад, слова зеленка, касторка, уколи с жаргонiзмами.

Соцiальний жаргон тАФ це мовлення певноi соцiально вiдокремленоi групи людей. Часто виникнення соцiального жаргону диктуiться потребами функцiонування та життiзабезпечення певноi соцiальноi групи людей.

У сучаснiй росiйськiй мовi немаi жаргонiв, якi б створювались з метою закодувати спосiб спiлкування. Зараз розповсюдженi груповi жаргони, що вiдображають специфiчнi об'iднання людей за iнтересами (болiльники, колекцiонери, автолюбителi i т.д.)В»[1, 31; 32].

2. Якостi культури мовлення

ВлЗ термiну культура мовлення видно, що мовлення, на вiдмiну вiд мови, пiдлягаi якiснiй оцiнцi: може бути гарним, але й може не заслужити такоi похвали. Ораторський i письменницький досвiд цивiлiзованих народiв даi можливiсть сформулювати певнi загальнi вимоги, дотримання яких дозволяi оцiнювати певнi тексти, виступи, як гарнi, показовi, вартi наслiдування.

Перший критерiй, що враховуiться у риторицi, тАФ змiстовнiсть мовлення: незалежно вiд його типу i об'iму висловлювання, в ньому маi бути суттiва, важлива для людей, що спiлкуються (хоча б для одного з них) думка: мовлення несе в собi нову iнформацiю, викликаi iнтерес, навiть захоплення.

Як протилежнiсiь вище сказаному, мовлення може виявитися малоiнформативним, неактуальним за своiм змiстом: це марномовство, що зневажалося в усi часи.

Другий критерiй - морально-оцiночний, те, що давнi митцi назвали етосом: мовлення повинно бути правдивим, вiдповiдати iстинi, повинно дбати про благородну мету, служити добру, збагачувати учасникiв дiалогу - слухачiв, читачiв, а також самою автора.

Вiдомi i iншi погляди: мова дана людинi для того, щоб приховувати своi думки; мова не пiдпорядковуiться моральним оцiнкам i т.д. Дiйсно мова, ii засоби не можуть оцiнюватись з позицiй моралi; не можна казати: росiйська мова тАФ правдива, а будь-яка iнша тАФ брехлива. Але мовлення тим i вiдрiзняiться вiд мови, що воно може бути правдивим чи брехливим, гарним чи поганим, дотепним чи нудним. Можна сказати: вiн каже неправду.

Часто культуру мовлення тлумачать як Влволодiння нормамиВ» усноi i писемноi лiтературноi мови (правилами вимови, використання слiв, граматикою i т.д.). Але риторична традицiя нiколи не вiдокремлювала мовленнiву форму вiд ii важливоi функцii тАФ передачi змiсту.

Третiй критерiй тАФ логiчнiсть мовлення. Логiчний критерiй потребуi дотримування законiв тотожностi, протирiч, виключеного третього i достатнiх пiдвалин. Цей критерiй пов'язаний з першими двома, так як логiчнiсть мовлення забезпечуi ii зв'язок iз дiйснiстю, ii iнформативнiсть. Послiдовнiсть сприяi переконливостi, пiдвищуi пiзнавальну активнiсть, допомагаi зрозумiти задум автора. Логiчнi помилки несумiснi з поняттям Влкультура мовленняВ» або Влгарне мовленняВ».

Четвертий критерiй пов'язаний з дiiю механiзмiв мовлення: мовленнiвою активнiстю особистостi, швидкiстю мовленнiвих реакцiй у дiалозi, швидкiстю вiдбору слiв, з механiзмами будови речень i тексту, з навичками iнтонацiй, артикуляцiiю звукiв мовлення i звукосполучень, з умiнням говорити тихо тАФ голосно, швидко тАФ повiльно. Бiльша частина цих навичок вiдноситься до усного мовлення, але iх сукупнiсть обслуговуi всi його види: i писемне, i навiть уявне мовлення. Складнiсть застосування цього критерiю в тому, що всi цi навички впробляюiься протягом довгого часу тАФ роками тАФ в процесi мовленнiвоi дiяльностi людини i не можуть, по сутi, опиратися на певну систему правил, вказiвок.

П'ятий критерiй передбачаi мовну правильнiсть, тобто обов'язкове володiння нормами лiтературноi мови в наступних сферах:

а) вимовнiй: перевiряiiься фонетичними законами, орфографiчними словниками i словниками наголосiв;

б) використання слiв: перевiряiться за тлумачними, словниками синонiмiв та за iншими, де вiдображаються значення слiв;

в) граматичнiй: перевiряiться правилами морфологii (утворення форм слiв) i синтаксису (сполучення слiв, побудова речень), а також граматичними словниками, словниками сполучуваностi слiв;

г) орфографii i пунктуацii: перевiряiться правилами орфографii i пунктуацii, а також за орфографiчними словниками.

Шостий критерiй тАФ iдиний, що маi юридичну силу: особи, що зробили у творi чи диктантi кiлькiсть помилок, що перевищуi встановлений максимум, не можуть вступити до вищого навчального закладу, до коледжу, не отримують атестат чи диплом. Порушення мовленнiвоi норми також засуджуiться громадською думкою, i вельми суворо, набагато суворiше, нiж за iншими критерiями культури мовлення.

Сьомий критерiй тАФ яснiсть мовлення, точнiсть вибору мовних засобiв в межах норми. Культура мовлення вимiрюiться вмiнням мовця чи того, хто пише вибирати такi слова, таку синтаксичну конструкцiю, так побудувати свiй текст, щоб передати саме тi риси, що властивi даному предмету, адекватно передати задум. Точнiсть мовлення потребуi рiзноманiтностi i рухливостi мовних засобiвВ»[1, 34; 35]

ВлВибiр, пов'язаний з поняттям комунiкативноi доцiльностi: вибираiться те слово, той зворот мовлення, що може забезпечити найкраще розумiння висловлювання, найкращiй контакт спiврозмовникiв, учасникiв дiалогу. Мова багата на паралельнi, синонiмiчнi засоби i в лексицi, i в граматицi, i в фонетичнiй системi. Людина обираi iх в залежностi вiд обставин, вiд ситуацii: вiд рiвня культури i освiченостi учасникiв спiлкування (екстремальнi тАФ спокiйнi), вiд соцiальноi субординацii (начальник тАФ пiдлеглий), вiд вiкових характеристик (дорослi тАФ дiти), з мiркувань етикету (коректне тАФ приятельське), вiд стилю (вiд художнього до наукового) та iнше.

Вимоги культури мовлення i комунiкативноi доцiльностi будуть порушенi, якщо професор вищого навчального закладу буде розмовляти зi студентами, так нiби перед ним учнi IV класу; якщо дипломат пiд час пiдписання мiжнародного документа забуде про етикет i заговорить так, нiби даi вказiвки своiм пiдлеглимтАж Обранi мовнi форми повиннi бути доречними. Нарештi, вища вимога культури мовлення тАФ це його виразнiсть. В усному варiантi мовлення тАФ це найбагатiйшi, дiйсно невичерпнi можливостi iнтонацiй, наголосiв, пауз, тону, тембру, темпу.

Суттiву роль вiдiграi iндивiдуальний стиль автора (письменника, оратора), що дозволяi говориш про поешку О.С. Пушкiна, М.О. Некрасова та iнших. Нескладно помiтити, що вищих оцiнок за шкалою виразностi досягають лише справжнi майстри слова; звичайним його споживачам, навiть професiоналам, доводиться задовольнятися середнiми ступенями. РЖ тому важливо, щоб кожний мав почуття мiри, доречностi, допустимостi введення в своi мовлення образiв, метафор, алегорiй i т.д.В»[2, 74].

Промова

Промова адмiнiстратора санаторiя тАУ профiлакторiя

ВлСосновийВ»

до працiвникiв Дебальцiвськоi дирекцii залiзничних перевезень.

Шановнi товаришi !

Персонал санаторiя тАУ профiлакторiя ВлСосновийВ» тепло вiтаi Вас i радий придiлити вам свою увагу.

У нас ви можете не тiльки добре вiдпочити, але й поправити своi здоровтАЩi. Наш санаторiй тАУ профiлакторiй знаходиться в затишному сосновому бору, де ви будете кожноi митi вдихати на повнi груди чисте лiсове повiтря, слухаючи спiв птахiв.

Добра лiкувальна база дозволить вам на ваш вибiр насолоджуватись 16-ма процедурами. А саме: кожного дня пити цiлющi напоi з трав, мiнеральну воду; приймати пiдводний душ тАУ масаж, йодо тАУ бромнi вани, рiзновиднi iнгаляцii. А чого вартi басейни? Де ви зможете отримати таке задоволення, купаючись одноразово в трьох басейнах з гарячою, холодною, та рапною водою? Нiде! Тiльки туттАж Умiлi лiкарi тАУ терапевти оглянуть вас, а сучасна медицинська апаратура виконаi рiзнi необхiднi вам дослiдження. РЖ все це входить в рахунок путiвки.

Також до ваших послуг кожен день працюi спортивний зал, де ви можете зможете займатись не тiльки ранковою фiззарядкою, але ВлрозiмтАЩятиВ» своi мтАЩязи на спортивних тренажерах пiд наглядом тренера тАУ реабiлiтолога. А в бюветi мiнеральноi води ви зможете не тiльки попити мiнеральну воду, але й спокiйно посидiти та послухати класичну музику, а пiсля процедур посидiти в Влзимовому садуВ» подивитись телевiзор, в бiблiотецi збираються не тiльки любителi читачi, а й шахматисти. Пiсля вечерi, бажаючi потанцювати, находять завжди вiдкритими дверi дискотеки.

Ми вважаiмо, що кращого вiдпочинку в нашiй окрузi не знайти, тому любтАЩязно запрошуiмо Вас до нашого санаторiю тАУ профiлакторiю ВлСосновийВ».

Список лiтератури

1. Н.Г. Чибiсова, О.Г. Тарасова Риторика: Навчальний посiбник.-Киiв: Центр Навчальноi лiтератури, 2003-228 с.;

2. Вандишев В.М. Риторика: екскурс в iсторiю вчень i понять: Навчальний посiбник тАУ К.: Кондор, 2003. тАУ 264 с.

3. П.С. Дудик Стилiстика украiнськоi мови. Навчальний посiбник тАУ Киiв: Видавництво ВлАкадемiяВ» 2005 р. 425 с.

Вместе с этим смотрят:

"Quo vadis": проекцiя на сучаснiсть

"Звезды" немого кино и русская мода 1910-х годов

"Культура": типология определений

"Русские сезоны" в Париже

"Серебрянный век" русской культуры