Образ Прометея у трагедii Есхiла

Вступ

Героi багатьох давньогрецьких мiфiв живуть серед нас, у сучасному мистецтвi, проте жодного з них не можна порiвняти з Прометеiм. Гордi слова Прометея: ВлСвого нещастя на негiдне рабство я не промiняюВ», тАУ з трагедii Есхiла ВлПрометей закутийВ» характеризують i iх автора, i його епоху. Цi слова тАУ це основа поведiнки незалежноi та сильноi духом особистостi, тому вони мають особливе значення. Трагедiя ВлПрометей закутийВ» належить до числа найвизначнiших творiв свiтовоi лiтератури, та разом з тим i до найбiльш суперечливих в давньогрецькiй лiтературi. ВлПрометей закутийВ» i чи не найкращим твором його автора. Навiть через два тисячолiття герой трагедii не тiльки не втратив своii величi, а й навпаки тАУ став ще величнiшим i актуальнiшим.

РЖсторичною основою для такоi трагедii могла стати тiльки еволюцiя первiсного суспiльства, перехiд вiд тваринного iснування людини до людського буття та цивiлiзацii. Трагедiя хоче переконати читача в необхiдностi боротьби зi всякою тиранiiю i деспотизмом, щоб захистити слабку i пригноблену людину. За Есхiлом, ця боротьба можлива тiльки завдяки цивiлiзацii, а сама цивiлiзацiя можлива тiльки завдяки постiйному прогресу.

Автор цiii прекрасноi трагедii, давньогрецький поет Есхiл, жив майже 2500 рокiв тому. Якраз в ту епоху, коли закладалися пiдвалини фiлософii, моралi, релiгiйного свiтогляду, розвиток яких мав неабияке значення для подальшого iсторичного становлення народiв Сходу та Заходу. Вiн був громадянином мiста Афiн, одного з найбiльших центрiв тодiшньоi культури. Есхiл жив радощами i турботами свого народу. Вiн та члени його родини особисто брали участь у вiйнi проти персiв, зокрема в славнозвiснiй Марафонськiй битвi (490р.), де Есхiл втратив свого брата, який помер в бою, намагаючись заволодiти ворожим кораблем. РЖнший його брат командував кораблем, який розпочинав наступ у битвi при Саламiнi (483р.). Остаточна перемога над персами викликала надзвичайне пiднесення серед народу. За короткий перiод часу були вiдновленi розбитi персами стiни Афiн. Життя знову закипiло в них, i разом з тим загострилась полiтична боротьба. Партiй було двi: консервативна, яку очолювали багатi землевласники, аристократи та демократична, до якоi належали купцi, багатi ремiсники. В 60-х роках влада перейшла до демократичноi партii. Вона одразу взялась лiквiдовувати й обмежувати установи, якi залишилися вiд аристократiв, зокрема були обмеженi права ареопагу, який вже не мiг змiнювати рiшення народних зборiв. Есхiл належав до противникiв цих реформ. Ймовiрно, що саме непримиреннiсть Есхiла з новою полiтичною силою змусила його покинути Афiни й переселитись на Сицилiю, де вiн жив i творив при дворi сiракузького тирана Гiiрона.

Есхiла справедливо назвали ще в давнину Влбатьком трагедiiВ», оскiльки вiн зробив для розвитку цього жанру значно бiльше, нiж його попередники. Хоча сам поет доволi скромно вiдгукувався про своi творiння, кажучи, що вони Вллише крихти з розкiшного столу ГомераВ». Якщо вiрити легендам, то сам Есхiл розповiдав, що, будучи ще дитиною, вiн стерiг виноградних i втомившись вiд спеки, задрiмав й крiзь сон побачив розчервонiле, веселе й разом з тим страшне обличчя Дiонiса, який наказав хлопцю присвятити себе драматичному мистецтву. Так вiн i зробив, почавши свiй творчий шлях досить успiшно й вже у вiдносно ранньому вiцi здобував перемоги на театральнiй нивi. Також кажуть, що деякi постановки творiв Есхiла просто жахали глядачiв. Буцiмто одного разу, коли сидiння в театрi були ще деревтАЩянi, пiд час однiii вистави вони почали завалюватись. Тодi через панiку постраждало багато людей. Звинувачення в цьому впали на Есхiла, казали, мовбито його твiр розгнiвав богiв. Незвичайною була i смерть Есхiла. За легендами, вiн сидiв пiд вулканом Етна, коли над ним пролiтав орел, несучи в кiгтях черепаху. Орел скинув свою здобич йому на голову прийнявши ii за камiнь. РЖснуi думка, що Есхiл сам написав епiтафiю на свiй надмогильний камiнь, цей напис прославляв його як воiна, то були гордi слова про воiннi подвиги поета, про те, що вiн хоробро бився й мужньо захищав вiтчизну, але там не було нiчого, що би нагадувало нам про його величну творчу дiяльнiсть. Роки вiйськових заслуг Есхiла назавжди залишилися символом патрiотизму й iдностi грекiв у боротьбi за незалежнiсть. Сам поет завжди ставив своi вiйськово-громадянськi заслуги вище вiд поетичних. Напевно, вiн не вважав творчiсть покликанням свого життя, хоча вона принесла йому славу й увiковiчнила на сторiнках iсторii.

Порiвняно з його попередниками, Есхiл був новатором. За свiдченнями Арiстотеля, вiн збiльшив число акторiв з одного до двох, зменшив партii хору, дав бiльше мiсця дiалогам. Але навiть якщо Есхiл надав бiльше мiсця дiалогам, все ж хор залишався найважливiшим виконавцем дii, розмови дiйових осiб постiйно переривалися пiснями хору. Вiн застосовував у своiх трагедiях прийом зiставлення протилежних характерiв, який пiзнiше використовували його послiдовники. Есхiловi приписують введення розкiшних костюмiв для акторiв, масок, котурнiв. Крiм того, драматург запровадив у своi трагедii танцi, сам вигадував танцювальнi рухи й робив iхню постановку.

Сюжети його простi й грандiознi водночас, як в давнiх епiчних поемах. Трагедii Есхiла вiдзначалися простотою фабули, розвиток дii йде гладенько, без затримок та ускладнень, прямо рухаючись до цiлi. Урочиста та пiднесена мова трагедiй Есхiла переповнена афоризмами, якi згодом стали крилатими виразами: ВлСлово тАУ лiкар гнiвуВ» чи Вл Мудрий той, хто знаi небагато, але потрiбнеВ». Вiн любив вживати багатозначнi слова, багатством епiтетiв i незвичайних метафор, надавав мовi своiх творiнь монументальностi й героiзму. Так, наприклад, орла, що роздирав тiло титана, вiн ототожнюi з крилатим псом Зевса.

Есхiл на свiй лад осмислював стародавнi мiфи, створював трагедii, в яких виходив за межi звичних для його часу уявлень про свiт i намагався осягнути заповiтнi таiмницi гармонii й краси. Вiдважне, титанiчне прагнення Есхiла за своiю смiливiстю рiвнозначне хiба що подвигу оспiваного ним Прометея. З любовтАЩю поет зупинявся на слiдах минулих часiв i вiрувань, зображуючи долi поколiнь та держав. Характери дiйових осiб сповненi твердоi, залiзноi волi i благородства. Поет нiколи не робив спроби зворушити публiку до слiз. Його героi переносили горе спокiйно i з честю, iх не треба оплакувати, iм треба дивуватися. В боротьбi з нездоланою силою тАУ долею, героям доводилося показувати надлюдську та таiмничу велич. Саме такою монументальнiстю вражаi нас найвеличнiший серед створених Есхiлом образiв тАУ образ Прометея.

Датування трагедii та ii стилiстичнi особливостi, мiсце в рядi поряд з iншими драмами про Прометея, i навiть авторство Есхiла i предметом багатьох дискусiй з вагомими суперечностями. Нiяких документальних даних про постановку ВлПрометея закутогоВ» не збереглось, залишаються незтАЩясованими питання про число акторiв, що грали в цiй трагедii. Також варто звернути увагу й на окремi особливостi стилю й композицii, якi не зустрiчалися нам в iнших трагедiях Есхiла. РЖ, зрештою, здаiться зовсiм протилежним свiтогляду поета образ Зевса, якого вiн надiлив рисами безжалiсного тирана.

Мова, якою написана трагедiя, значно простiша, нiж в iнших творах Есхiла, якi збереглись, а роль хору значно менша. Все це даi нам право вiдносити ВлПрометея закутогоВ» до пiзнiх творiв драматурга, якi були написанi в останнi роки його життя на Сицилii для мiсцевого театру, де не було пiвстолiтньоi традицii постановки трагедiй з обширними партiями хору, як в Афiнах. Але не вiдкидаiться й iнший погляд на це тАУ ВлПрометей закутийВ» не був показаний при життi Есхiла, а був опрацьований його сином Евфорiоном для постановки в Афiнах в 40-рр. V ст. з значним спрощенням мови. Однак, навiть в такому випадку нема причин для сумнiву в тому, що розробка центрального конфлiкту трагедii належить самому Есхiлу.

Трагедiя Вл Прометей закутийВ» займаi особливе мiсце в творчостi драматурга, й, можливо, i першою iз трилогii, частинами якоi i Вл Прометей- вогненосецьВ» та ВлЗвiльнений ПрометейВ». Сюжет цiii трагедii взятий з давнього мiфу, який був пов'язаний з культом Прометея в Аттицi, де останнiй уявлявся богом вогню. Першу згадку про Прометея ми знаходимо в поемах Гесiода, де вiн зображуiться як звичайний хитрун, який обдурив Зевса при складаннi першого жертвоприношення й вкрав з неба вогонь, за що i був покараний. РЖ за те, що Прометей вiддав вогонь людям, Зевс наслав на землю красуню Пандору, вiд якоi й пiшли всi людськi нещастя. Тому, за Гесiодом, виходить, що викрадення вогню Прометеiм стало для людей швидше джерелом нещасть, нiж благодiянням, та й сама кара Прометея сприймаiться Гесiодом як прояв справедливостi верховного божества. Два столiття по тому Есхiл надав образу Прометея зовсiм iншого змiсту. В Есхiла Прометей бере пiд свою опiку цiле людство, рятуючи його вiд загибелi, коли Зевс надумав винищити цiлий людський рiд. В Гесiода Прометей несе покарання за вже скоiний ВлзлочинВ», а в Есхiла цi покарання i лише початком нових випробувань Прометея, бо Зевсу вкрай необхiдно вiдкрити таiмницю, яку так береже титан. Тому дiя трагедii розгортаiться мiж двома покараннями: на початку Прометея приковують до скелi, а в кiнцi вiн провалюiться пiд землю разом зi скелею та ще й в далекому майбутньому на нього чатуватиме орел, щоб кожного дня роздирати йому печiнку.

Таким чином, Есхiл надав образу Прометея двi основнi риси, якi повнiстю вiдрiзняють цей образ вiд архаiчноi традицii: по-перше есхiлiвський Прометей не i примiтивним хитруном, а i першовiдкривачем всiх благ людства, який несе покарання за свою надмiрну любов до людей; по-друге, вiн i могутнiм та достойним суперником Зевса: i через те, що вiн належить до старшого поколiння богiв, i через те, що вiн володii таiмницею, якою змушуi боятися самого Зевса.

Трагедiя розпочинаiться тим, як на самому краю землi виконавцi волi Зевса Влада та Сила дають розпорядження богу-ковалю Гефесту прикувати Прометея до скелi. Гефест жалii Прометея, бо йому судилася така важка доля. Плачучи Гефест простромлюi груди свого друга загостреним вiстрям i обвтАЩязуi ланцюгами руки й ноги велетня. Гефест нiчого не може вдiяти проти Влади та Сили. Поки бог ковальства неохоче виконуi волю Зевса, Прометей мовчить, тим самим демонструючи всю непохитнiсть свого характеру. Так Есхiл навчав глядачiв громадськiй мужностi. Поет часто застосовував прийом мовчання. Вiн керував емоцiями глядачiв: вони мимоволi чекали промови героя. Тiльки пiсля того як титан залишився зовсiм наодинцi, вiн починаi нарiкати на важку долю бога, що повинен терпiти муки вiд iншого бога, якому Прометей колись допомiг. Вся природа: й вiтри, й морськi хвилi, й сонце тАУ все стаi свiдком його страждань. Цей образ вiчно молодоi природи ставиться на противагу жорстокостi богiв, i стражданням людини. Провидець Прометей передбачив своi муки. Вiн говорить про нездоланнiсть неминучостi. Прометей не каiться в тому, що зробив. Почувши стогони титана, до нього прилiтають на колiсницi юнi Океанiди, дочки Океану, якi щиро спiвчувають титану, адже iх батько такий ж титан як i Прометей. Розмова Океанiд з Прометеiм складаi хор цiii трагедii, роль якого тут i набагато обмеженiша, нiж в iнших творах Есхiла. РЗх лякаi доля Прометея i впертiсть Зевса. РЖ хоча Океанiди занепокоiнi бунтiвною промовою Прометея, нагадують йому про жорстокiсть Зевса, вони не можуть схилити його до покiрностi: вiн бо знаi, що з часом володарю Олiмпу доведеться змиритися i шукати дружби зi своiм ворогом. Промовленi погрози на адресу Зевса, байдужiсть до застережливого голосу Океанiд говорять нам про безкомпромiснiсть Прометея в очiкуючих на нього нових зустрiчах з тираном Олiмпу. Ця риса його характеру розвиваiться i далi, в наступнiй сценi, де згодом i сам старець Океан просить Прометея пiдкоритися Зевсу, та Прометей i слухати не хоче, його мучать думки не тiльки про його долю, але й долю його брата Атланта, який змушений тримати небо на своiх плечах, його турбуi також доля сина Землi Тiфона, якого Зевс знищив блискавками. Якщо в першому монолозi Прометея i в його словах при появi Океанiд були присутнi скарги i ображенiсть, то нi в дiалозi з Океаном, нi в наступних сценах навiть немаi натяку на такi почуття з його боку. Навпаки розповiдь про благодiяння, якi вiн зробив людям, вiн завершуi новим натяком на поворот долi, який чекаi на Зевса i даi зрозумiти, що володiючи цим секретом, вiн позбудеться кайданiв. Тут в образi Прометея постаi героiчна рiшучiсть та стiйкiсть його характеру.

Ще з перших рядкiв Прометей виступаi другом та захисником всього людства, адже жорстока Влада дорiкаi Прометею за те, що вiн викрав небесний вогонь i подарував його людству. Вона говорить, що Прометей несе таке покарання через надмiрну жалiсть та любов до людей. Та могутнiй титан визнаi, що вiн дiйсно страждаi через те, що принiс людям вогонь i навчив iх всiх ремесел, визнаi й те, що вiн став ненависним всiм богам через надмiрну любов до смертних. Варто зазначити, що ще на початку трагедii рiч iде не тiльки про дар вогню, але й про iншi заслуги Прометея. Пояснюючи Океанiдам причину своiх страждань, Прометей згадуi, як вiн заступився за людей коли, новий володар Зевс, дiлячи владу мiж богами, надумав знищити рiд людський. З великою цiкавiсть слухають Океанiди подальший монолог Прометея, де вiн розповiдаi про всi блага, якi вiн дав людям, не згадуючи вже про вогонь. Прометей згадуi тi часи, коли люди, нiчого не тямлячи, ходили по землi, як вони, не вмiючи будувати будинки, жили в печерах, куди не проникало сонце. Вiн же навчив iх впiзнавати свiтила, дав поняття грамоти та числа, вiн перший запряг бикiв в ярмо та коней у вуздечку, навчив мореплавства. Та й це ще не все: до нього люди помирали вiд хвороб, вiн ж показав лiкарськi рослини та навчив вiщуванню. Завдяки Прометею люди дiзналися, що таке золото, срiбло, та мiдь. Прометей пишаiться тим, що саме вiн навчив людей усiх вмiнь. Таким чином в монолозi Прометея, змальованi всi досягнення людськоi працi та думки, плодами яких користувалися сучасники Есхiла: добування корисних копалин, кораблебудування, медицина, письмо тАУвже це створювало образ прикованого титана, який символiзував всi блага тодiшньоi цивiлiзацii. Прометей стаi символом людського прогресу.

Отже, осмислення Есхiлом багатовiкового процесу накопичення матерiальних i духовних багатств, що зробили можливими цей розквiт суспiльства, свiдком якого був поет, мало ще й мiфологiчний характер: образ Прометея тАУ героя, який i основоположником всiii людськоi культури, створюiться в рамках тоi фольклорноi традицii, яка робила одного героя визволителем вiд усiх бiд, розбiйникiв, чудовиськ, диких тварин.

Розмови й розповiдi Прометея про минуле, а саме про його благодiяння людям, зовсiм не просуваючи дiю вперед, надають образу Прометея надзвичайно глибокого змiсту, возвеличуючи i наповнюючи його в iдейному вiдношеннi; без такого свого риторичного монологу образ Прометея мiг би втратити своi глибоке значення. Так само дiалоги з Океаном i Гермесом, знову ж таки не просуваючи дii вперед, досить виразно зображують нам стiйкiсть i силу волi Прометея, а сцена з РЖо увiковiчнюi Прометея як мудреця та провидця, який знаi таiмницi життя та буття.

Вiн впевнений, що його страждання не марнi, адже влада Зевса не вiчна. Володар над свiтом та всiма богами, Зевс виступаi як жорстокий тиран, неприступнiсть якого визнають i Гефест, i Океан. Та вступивши в боротьбу з Зевсом, Прометей свiдомо iде на зустрiч великiй небезпецi i на стiльки ж свiдомо приймаi на себе наслiдки свого дiяння. Прометей i Зевс протистоять одне одному: один тАУ як захисник культури та прогресу людства, а iнший тАУ як тиран та кат. Цiкаво, що, на вiдмiну вiд мiфу, де винуватицею всiх страждань РЖо була ревнива Гера, Есхiл в ВлПрометеi закутомуВ» не торкаiться цього питання, тому складаiться враження, начебто перетворення ii в корову i справою рук Зевса. Таким чином Есхiл зображуi РЖо жертвою бажань олiмпiйця.

Проблема свiдомо прийнятого рiшення вимальовуiться в трагедii з бiльшою виразнiстю, тому, що дiяльнiсть Прометея зiставляiться з вiдношенням до дii i знань зi сторони iнших, протилежних йому образiв. Так, Гефест змушений наказом Зевса прикувати до скелi свого друга, знаходить виправдання своiм дiям в необхiдностi, ВлананкеВ». Для нього ВлананкеВ» - як притулок вiд власноi нерiшучостi. А в Прометея, навпаки ВлананкеВ» служить джерелом непохитностi, нехай навiть влада ii i непереможна. На вiдмiну вiд Океану, який радше б вiдмовився вiд знання, осягнення знань Прометея i активним, яке нерозривно повтАЩязане з дiями: зважитись на крок, означаi пiзнати свiй шлях, свiй вбiр. Любов до людей органiчно поiднуiться в ньому з любовтАЩю до свободи. Вiн вважаi своiю цiллю визволення людського роду вiд всякоi тиранii. Вiн прагне зробити людство вiльним та незалежним. Розум, який став найбiльшим даром людям, i засобом для досягнення цього.

Вже з самого початку трагедii образ Прометея набираi рис величi, величнiсть його духу полягаi в тому, що вiн ще з початку знав про муки, якi йому судилося терпiти :

Καιτοι τι φεμι; παντα προυξεπισταμαι

σκεθρως τα μελλοντтАЩ ουδε μοι ποταινιον

πημтАЩ ουδεν ηξει. την πεπρωμενην δε χρη

αισαν φερειν ως ραστα, γιγνωσκονθтАЩ οτι

το της αναγκης εστтАЩ αδηριτον σθενος

(101-105)¹

Що мовлю я? Прийдешнi все виразно

Я передбачаю завжди, й несподiваних

Нещасть нема для мене ,-отже, легко

Повинен долю зносити присуджену!

То нездоланна сила Неминучостi.

(101-105)²

Але тим не менш, вiн все ж пожертвував собою й вiддав себе на вiчнi страждання. Ще бiльш трагiчного змiсту набуваi все дiйство, коли стаi вiдомо, що Прометей може стати вiльним, оскiльки вiн знаi одну таiмницю, якою володii i його мати Фемiда, але вiд збереження цiii таiмницi залежить майбутнi падiння Зевса.

Чому Прометей не вiдкриi таiмницю Зевсу? Через жагу до помсти чи через протест проти його влади i через небажання примиритися з ворогом? Прометей терпить все не тiльки через гуманiзм, свою любов до людей, а й через свою велику гордiсть.

Чому ж саме Прометей володii таiмницею, яка може призвести до падiння Зевса? Безперечно, що ще до Есхiла була вiдома легенда про, те як богиня Фемiда врятувала Зевса вiд загибелi. Вона пояснила йому, що Фетiдi судилося народити сина, який буде сильнiшим за батька, i якщо цим батьком буде Зевс, то йому не уникнути падiння з престолу. Тодi Фетiду видали замiж за Пелея, а iхнiй син Ахiлл i справдi перевищував батька й силою, i хоробрiстю. В доесхiлiвськiй мiфологii таiмниця, яку розкрила Фемiда, була частиною легенди про падiння Троi i не мала жодного вiдношення до Прометея. Есхiл ж змiнив походження Прометея, зробивши його сином Землi-Фемiди, якому вона передала цю таiмницю.

Однак, в чому полягаi таiмниця Зевса, Прометей пояснюi пiзнiше, у розмовi з РЖо, прихiд якоi змiцнюi вiру Прометея в майбутнi звiльнення.

Бiдна РЖо виступаi тут як жертва любовного бажання Зевса, який не змiг захистити ii, вона була перетворена в корову Герою. Ревнива дружина Зевса ще й наслала на неi овода, вiд якого вона постiйно змушена тiкати. Нещасна РЖо навiть готова кинутись зi скелi, щоб зупинити своi страждання. Прометей щиро спiвчуваi iй i даруi iй надiю на звiльнення вiд мук, говорячи про те, що ii нащадок звiльнить його. Доля бiдноi дiвчини яскраво демонструi нам ворога титана.

Зустрiч з РЖо ще бiльше пiдбурюi Прометея до непокiрностi. Разом з РЖо перед нами постаi не величний титан, який володii заповiтними таiмницями, а добрий наставник, який бачачи страждання РЖо, забуваi про своi i вступаi з нею в розмову як мудрий i терплячий вчитель. Крiм пророцтва про своi звiльнення, Прометей ще багато говорить з РЖо, про ii поневiряння, описуючи географiчнi мiсцевостi, якi вона пройшла i якi ще маi пройти. В цьому дiалозi Есхiл розкриваi все, що знала його епоха про далекi краiни i iх мешканцiв. Варто зазначити, що уявлення грекiв про географiчне розташування тих чи iнших краiн були в той час неточними й навiть наiвними. До цього можемо додати, що мова географiчних описiв Прометея дуже проста з точки зору синтаксису. Це пояснюiться тим, що в той час афiнським глядачам було важко сприймати на слух монологи про далекi краiни, тому Есхiл максимально спростив цю частину, зробивши ii доступною для аудиторii. Описування Прометеiм географiчних мiсцевостей ще бiльше пiдкреслювало гуманнiсть його характеру, оскiльки Прометей поставав не тiльки як вiдкривач усiх благ, але й як великий знавець свiту. Ця розповiдь,зовсiм не мiстить драматизму, але, тим не менше, дуже важлива для змалювання мудростi Прометея.

Вiн вiдкриваi лише частину таiмницi, говорячи, що одного разу Зевс одружиться i вiд цього шлюбу може народитися претендент на трон Зевса, але вiн не називаi iмтАЩя цiii жiнки, Зевсу навiть не вдаiться дiзнатися чи ця жiнка смертна. Суть пророцтва Прометея полягаi в тому, що нiхто, навiть Зевс, не маi влади над долею. До цього слiд додати й те, що в уявi Есхiла i над Прометеiм, i над Зевсом стоiть вища сила, якiй вони обидва врештi-решт повиннi пiдкоритися. Ця сила тАУ це необхiднiсть або мойра, яка виступаi в ВлПрометеi закутомуВ» як могутня закономiрнiсть свiтового порядку. Образ немiчноi дiвчини, що кричить вiд болю i жаху, контрастуi з суворою витримкою мужнього Прометея. Цей прийом зiставлення протилежних характерiв вiзьмуть на озброiння послiдовники Есхiла тАУ Софокл i Еврипiд.

Невмолимiсть Прометея робить його образ справдi трагiчним: переможений борець не здаiться, а сам ледве терплячи муки, тримаi долю свого поневолювача в своiх руках.

Τοιωνδε μοχθων εκτροπην ουδεις θεων

δυναιτтАЩ αν αυτω πλην εμοι δειξαι σαφως

εγω ταδтАЩοιδα χω τροπω. Προς ταυτα νυν

θαρσων καθησθω τοις πεδαρσιοις κτυποις

πιστος, τινασσων τтАЩ εν χεροιν πυρπνουν βελος.

Ουδεν γαρ αυτω ταυτтАЩ επαρκεσει το μη ου

Πεσειν ατιμως πτωματтАЩ ουκ ανασχετα.

( 913- 919)¹

А як з бiди такоi Зевсу вимкнути-

З богiв нiкому не добрати способу.

Лиш це я знаю. Хай на тронi сидячи,

Вiн тiшиться громами пiднебесними

Хай сипле з рук вогнями - блискавицями

Та вже не допоможе це нiяк йому -

Впаде безславно i не пiдведеться вiн .

( 913-919)²

Бiльш яскраво ця сторона образу Прометея вiдкриваiться, коли перед ним зтАЩявляiться посланець та син Зевса, Гермес. Гермесу було доручено вивiдати таiмницю у невмолимого титана. Однак Прометей знаi своi. Вiн був свiдком того, як з Олiмпу були скинутi два тирани, i знаi, що скоро впаде третiй. Нехай Зевс залякуi його скелями, якi поховають його на столiття, байдужий залишаiться вiн i до Зевсового орла, який маi клювати йому печiнку. Все ж марно звертаiться бог до титана з проханнями та погрозами, марно вiн залякуi його знову та знову, стражданнями тАУ гордий Прометей лише насмiхаiться з нього. Сарказм Прометея щодо Гермеса якнайкраще передаi нам спокiйну впевненiсть Прометея у своiх переконаннях. Погрози не переконують його, вiн надаi перевагу яким завгодно стражданням на шляху до повалення свого ворога i мучителя. Могутнiй титан страждаi i скаржиться на свою долю, коли йому боляче, але знаходить в собi сили не приймати поради Океану, який спонукав його пiдкоритися; вiн ласкаво вiдноситься до знедоленоi РЖо, але водночас зневажаi вiрного посiпаку Зевса Гермеса.

Пiсля того як Прометей яскраво продемонстрував свою непокiрнiсть, вiн наражаiться на гнiв Зевса i вступаi в непримиренну сутичку з верховним богом, якого Есхiл надiлив рисами жорстокого тирана. Суворiсть Зевса визнають на початку трагедii й Океанiди, й Океан, i навiть Гефест нагадуi Прометею: Вл Суворий, самовладний цар керуi свiтомВ». Крiм того, тут Зевс постаi не всемогутнiм i не наймудрiшим iз богiв, як це було в попереднiх трагедiях Есхiла, де вiн звеличував його, а постаi пiдступним зрадником, хитруном та боягузом. Коли ж ми починаiмо задумуватися над цiiю трагедiiю, то стаi очевидним, що таке вiдношення до Зевса не i випадковим, безсумнiвним i те, що ця трагедiя була просвiтницькою, навiть революцiйною.

Дрижать гори, чути як шалений грiм розколюi небеса, блискавки спалахують i вiтри вирують в дикому танцi, небо змiшуiться з землею. Зевс скидаi обiцянi скелi, i ховаi Прометея в пiдземний свiт на довгi столiття. Цей конфлiкт непереможних сторiн лише з першого погляду завершуiться поразкою Прометея, насправдi саме Прометей виходить переможцем, бо ж всi намагання Зевса не зламали його залiзну волю. Ця геологiчна катастрофа в кiнцi трагедii демонструi нам знову ж таки могутню силу волi Прометея, який може протистояти всьому: i силi природи, i всiм богам, що володiють нею. Так закiнчуiться трагедiя Есхiла ВлПрометей закутийВ». Варто зазначити, що в трагедii Есхiла немаi песимiзму. РЖ не через те, що в нiй чимало натякiв на майбутнi визволення Прометея. Уся трагедiя пройнята вiрою в торжество розуму та справедливостi. Есхiлiв Прометей став символом борця проти гнобителiв, який жертвуi собою заради щастя народу.

Не менш яскравою характеристикою вiдрiзняються й другоряднi героi трагедii. Неначе жива постаi перед нами жорстока Влада; Океан тАУ добрий старець, який бажавши допомогти Прометею, був готовий iти на компромiс; РЖотАУ дiвчина, що страждаi фiзично i морально, i яка вже на межi божевiлля вiд спричиненого iй болю; Гефест та Гермес тАУ обоi виконують волю Зевса, тiльки один проти своii волi, а iнший намагаючись догодити володарю.

В образi Прометея поiднуються фiзичнi i душевнi муки: вiн страждаi не тiльки тому, що його прикували до скелi, яка була вiдкрита вiтрам та грозам, а й тому, що вiн вiдчуваi себе осоромленим через це несправедливе покарання, через те, що вiн був виставлений на посмiх богам i на радiсть ворогам. Але це ще не все. На вiдмiну вiд iнших героiв Есхiла, тривалiсть його страждань залежить вiд нього самого. Прометей тримаi в руках таiмницю Зевса, яка може звiльнити його вiд страждань, але вiн вважаi, що буде правильно, якщо вiн збереже таiмницю, тим самим прирiкаючи себе на муки протягом вiкiв.

Грандiозна битва прикованого, але не пiдкореного Прометея з Зевсом, все ж не робить чiтким сам образ Прометея, який, можливо, i найбiльш людиноподiбним i найбiльш рiзностороннiм з усiм образiв майстра Есхiла. Людиноподiбнi боги, перестають бути богами в Есхiла, а залишаються зразками негативноi чи позитивноi поведiнки людини. Так, в першiй частинi ВлПрометей закутий В» вiдомоi трилогii, в образi Прометея ми бачимо героя, який виступаi не тiльки за правоту своiх переконань, а й як захисник та покровитель всього людського роду. Есхiл увiковiчнив цей образ в Прометеi.

Яка ж подальша доля Прометея? Про це ми дiзнаiмося з тридцяти птАЩяти уривкiв не збереженоi повнiстю трагедii ВлЗвiльнений ПрометейВ», яка була логiчним продовженням до ВлПрометея закутогоВ». Дiя ВлЗвiльненого ПрометеяВ» вiдбуваiться через багато рокiв пiсля того, як могутнiй титан був захоплений землею, якраз тодi i здiйснюються обiцянi погрози Гермеса. Прометей знову бачить бiлий свiт, але цього разу його муки стають ще нестерпнiшi, вiн як i ранiше прикований до скелi, але цього разу ненаситний орел Зевса прилiтаi кожних три днi й роздираi безсмертне тiло титана, живлячись його печiнкою. РЖ так продовжуiться з дня на день, i з року в рiк. Муки титана нестерпнi. Але ось знаходиться безсмертний кентавр Хiрон, який був випадково поранений стрiлою Геракла. Вiн вирiшуi зiйти в царство мертвих, таким чином врятувавши Прометея. Тим часом Зевса лякаi таiмниця, iдиним охоронцем якоi i Прометей i вiдкриття якоi мало б пролити свiтло на його майбутнi. Великий бог, бачачи непохитнiсть титана, i самопожертву кентавра, вирiшуi змиритись. Але Прометей i не збираiться просити пробачення. Тодi самому володарю свiту не лишаiться нiчого iншого як схилитися перед ним, i Прометей вiдкриваi цю грандiозну таiмницю, застерiгаючи Зевса, що якщо вiн одружиться з морською богинею Фетiдою, то iхнiй спiльний син може позбавити влади Зевса. Вдячнiстю стало звiльнення Прометея. Зевс наказав своiму синовi Гераклу звiльнити нещасного титана. Могутнiм ударом палицi Геракл розбиваi кайдани, а своiю влучною стрiлою вбиваi кровожерливого орла. Сам Прометей, подякувавши Гераклу, показуi йому дорогу на захiд, до саду Гесперiд, куди повинен був прямувати Геракл. Тодi вже звiльнений Прометей, гордий зi своii перемоги, iде на Олiмп, щоб разом з iншими богами взяти участь в святковому бенкетi, на якому, бажаючи втекти вiд власноi долi, видаi богиню Фетiду за смертного царя Пелея. А Прометей назавжди залишаi на руцi одне з кiлець своiх кайданiв. Це згадка про тi жахливi муки, якi йому довелось терпiти заради щастя людства i разом з тим пам'ять про вiчну боротьбу з тиранiiю.

Якщо ми ще певним чином можемо робити здогадки про те, що йшлося в ВлЗвiльненому ПрометеiВ», то значно гiрше все складаiться з ВлПрометеiм ВогненосцемВ». Один вiрш, який дiйшов до нас, нiчого не може нам сказати про сюжет цiii трагедii. РД припущення, що змiст трагедii полягав у запровадженнi культу Прометея в передмiстi Афiн, Колонi.

Висновки

Трагедiя Есхiла ВлПрометей закутийВ» мала свою особливу долю в свiтовiй культурi. Насичений гуманiстичними iдеями, образ непiдкореного титана, заступника всього людського роду став в свiдомостi багатьох поколiнь символом непереможноi мужностi в боротьбi за справедливiсть i переконання.

Есхiлiв Прометей бунтар i мислитель. Вiн надав мiфу зовсiм iншого значення, постiйно поглиблюючи конфлiкт. Есхiл створив узагальнений образ тираноборця. Прометей втiлюi в собi розум i силу духу, волелюбнiсть i велич подвигу в iмтАЩя щастя людей. Такий героiчний образ мiг бути створений тiльки в таку епоху, коли результатом iнтенсивного суспiльно-полiтичного розвитку суспiльства стало формування такого iндивiда, який би був вiльний у своiму виборi та поведiнцi. Гордiсть за перемогу Грецii, переросла в Есхiла в гордiсть за людину. ВлПрометей закутийВ» iсторично обумовлений античною дiйснiстю. Велич Есхiла в тому, що вiн виразив свою iсторичну епоху з ii великими протирiччями в соцiальнiй сферi. В цiй трагедii вiн осмислив такi проблеми, якi були характернi для епохи класового гнiту. Епоха Есхiла тАУце епоха великих полiтичних потрясiнь, боротьби Грецii з Персiiю, боротьби класiв i партiй всерединi Грецii. Саме це знайшло своi вiдображення в ВлПрометеi закутомуВ».

В ВлПрометеi закутомуВ» Есхiл художньо змальовуi один з найважливiших конфлiктiв в свiтовiй iсторii: у свiтi триваi боротьба мiж темними силами природи й прагненнями людини до безмежноi свободи; прогрес досягаiться в результатi цього конфлiкту.

ВлПрометей закутийВ» тАУ трагедiя про богiв, але ii персонажi надiленi людськими рисами. Вона оспiвуi силу розуму людини, будучи обтАЩiктивно направленою проти всiх небесних i земних богiв.

Монументальною простотою вирiзняiться ця трагедiя. Сам герой хоч i страждаi й нарiкаi на свою долю, все ж всерединi зберiгаi спокiй. В глибинi душi вiн незворушний, адже i древнiм, безсмертним, мудрим бог, i людськi слабкостi не i йому вiдомi. Його страждання викликають в нас повагу та гордiсть за нього, але аж нiяк не сльозливу жалiсть. Жалiти й оплакувати Прометея можуть тiльки несмiливi Океанiди. Дуже важко уявити собi конкретний образ Прометея. Вiн занадто сильно виражаi спiльне, цiле, типове. Вiн наче весь вилитий з бронзи або вирiзьблений з камiння. Есхiл сам був суворим i вiдважним воiном, який напевне пережив велику життiву трагедiю, i напевне, беручи приклад з себе, створив такого ж суворого i могутнього героя як Прометей. Есхiл зображуi силу людини в бiльш широкому значеннi цього слова. Вiн змальовуi образ борця, морального переможця в умовах фiзичних страждань. Есхiл вважаi, що дух людини не можна нiчим побороти, нiякими стражданнями й погрозами, якщо людина озброiна глибокою iдейною й залiзною волею. Саме цей героiзм непоступливостi, який складаi основний змiст образу Прометея, забезпечив трагедii Есхiла почесне мiсце в iсторii свiтовоi культури й разом з тим загадав одну з найскладнiших загадок дослiдникам його творчостi.

Мiф присвячений Прометею, поети опрацьовували до i пiсля Есхiла. Так, давньогрецький фiлософ Платон у дiалозi ВлПротагорВ» розповiв, як сперечалися про Прометея два фiлософи тАУ Сократ i Протагор, а давньогрецький сатирик Лукiан зробив з Прометея спритного софiста. Проте, саме завдяки Есхiловi згодом виникаi термiн ВлпрометеiзмВ». Широко вживаний, цей термiн означаi невгасиме прагнення до свободи, до нових звершень у науцi, в поезii та мистецтвi, невмирущу потребу в героiчних дiяннях на благо народу. Прометей вiдкриваi галерею так званих вiчних образiв, до яких постiйно звертатиметься людство. На кожному етапi iсторii прометеiвська тема сприймаiться по-iншому, але завжди ототожнюiться з прагненням до свободи та боротьби за справедливiсть. Свого часу образом Прометея надихалися великi люди: Мiкеланджело, Бетховен, Гете, Байрон. Не слiд забувати скiльки украiнських видатних особистостей надали належне цьому образу. Тарас Шевченко, в якого Прометей тАУ символ народу, що бореться i перемагаi. РЖван Франко був переконаний, що справжнiй поет тАУ носiй прометеiзму, його зброя тАУ Влвогонь в одежi словаВ». Прометеiвою дочкою називали Лесю Украiнку, яка в численних поемах згадуi Прометея. Андрiй Малишко, Максим Рильський теж зверталися до цього образу. Як бачимо, Прометей став символом боротьби за справедливiсть, символом прагнення до пiзнання, бажання свободи. Цей образ, пройшовши тисячолiття, знайшов вияв в усiх сферах мистецтва й навiки закрiпився в памтАЩятi людства.

Створивши образ Прометея, Есхiл запалив благородний вогонь величного страждання в iмтАЩя людства, який крiзь сутiнки iсторii нестимуть тi, хто з гордiстю може повторити слова великого тираноборця: Вл Свого нещастя на негiдне рабство я не промiняютАжВ»

Вместе с этим смотрят:

"Грусть и святость" (Поэтическое богословие Николая Рубцова)

"Донские рассказы" Михаила Шолохова

"Живопись слова" в японской поэзии

"Записки из подполья" как исток философии экзистенциализма Ф.М. Достоевского

"Подпольный человек" Ф.И. Достоевского